Реферат:
Управління і контроль у
галузі охорони атмосферного повітря
План
Вступ
1.        
Управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря
					







Висновок
Література
Вступ
Під управлінням у галузі охорони атмосферного
повітря розуміють діяльність державних органів, органів місцевого
самоврядування, громадських об’єднань, спрямовану на збереження, поліпшення та
відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження рівня
забруднення атмосферного повітря, дотримання вимог атмосфероохоронного
законодавства, запобігання правопорушенням у цій сфері та захист екологічних
прав громадян.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про охорону
атмосферного повітря» управління в галузі охорони атмосферного повітря
здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, МОЗ України, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші
центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Серед основних функцій управління в галузі
охорони атмосферного повітря виділяють:
— стандартизацію і нормування у галузі охорони
атмосферного повітря;
— здійснення екологічної та санітарно-гігієнічної
експертизи;
— організацію і здійснення контролю та моніторингу
у галузі охорони атмосферного повітря;
— державний облік шкідливих впливів на атмосферне
повітря;
— вирішення спорів з питань охорони і використання
атмосферного повітря тощо.
Стандартизація і нормування у галузі охорони
атмосферного повітря проводиться з метою встановлення комплексу обов’язкових
норм, правил, вимог по охороні атмосферного повітря від забруднення та
забезпечення екологічної безпеки і спрямовані на: забезпечення безпечного
навколишнього природного середовища та запобігання екологічним катастрофам; реалізацію
єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря;
становлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосферного
повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об’єктів і
запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф; впровадження і
використання сучасних екологічно безпечних технологій.
1. Управління і контроль
у галузі охорони атмосферного повітря
Державні стандарти у галузі охорони атмосферного
повітря є обов’язковими для виконання і визначають поняття та терміни, режим
використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом
атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне
повітря, встановлюють інші вимоги щодо охорони і використання атмосферного повітря.
Однією з найважливіших функцій управління у
галузі охорони атмосферного повітря є нормування у цій сфері.
Зокрема, у галузі охорони атмосферного повітря
встановлюються:
— нормативи екологічної безпеки атмосферного
повітря;
— нормативи гранично допустимих викидів
забруднюючих речовин стаціонарних джерел;
— нормативи гранично допустимого впливу фізичних
та біологічних факторів стаціонарних джерел;
— нормативи вмісту забруднюючих речовин у
відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;
— технологічні нормативи допустимого викиду
забруднюючих речовин (ст. 5 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»).
Порядок розроблення та затвердження цих нормативів встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Нормативи екологічної безпеки атмосферного
повітря запобігають виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану
навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного
повітря. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»
до них належать:
— нормативи якості атмосферного повітря;
— гранично допустимі рівні впливу акустичного,
електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу
на стан атмосферного повітря населених пунктів.
Норматив якості атмосферного повітря є критерієм,
який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в
атмосферному повітрі і за якого немає негативного впливу на здоров’я людини та
стан навколишнього природного середовища.
Гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного,
іонізуючого впливу на атмосферне повітря відображають гранично допустимий
максимальний рівень впливу вищезазначених факторів на атмосферне повітря, за
якого відсутній шкідливий вплив на здоров’я людини і навколишнє середовище.
Норматив гранично допустимого впливу фізичних та
біологічних факторів стаціонарних джерел встановлюється для кожного
стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших
фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний
вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в
період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення
нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим
нормативом).
Порядок розроблення і затвердження нормативів
гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних
джерел забруднення на стан атмосферного повітря визначений постановою Кабінету
Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі змінами, внесеними постановою
Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 р.
Крім того, атмосфероохоронним законодавством
передбачені такі нормативи:
— норматив вмісту забруднюючої речовини у
відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела (гранично
допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного
джерела, що відводиться в атмосферне повітря). Порядок розроблення та
затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та
впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. зі
змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;
— норматив гранично допустимого викиду
забруднюючої речовини стаціонарного джерела — гранично допустимий викид
забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від
стаціонарного джерела викиду. Порядок розроблення та затвердження нормативів
гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. зі
змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 16 червня 2004 p.;
— технологічний норматив допустимого викиду
забруднюючої речовини — гранично допустимий викид забруднюючої речовини або
суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону
атмосферного повітря» для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та
інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної
безпеки атмосферного повітря.
Державна екологічна та санітарно-гігієнічна
експертиза проводяться у порядку, визначеному Законом України «Про екологічну
експертизу». Метою здійснення експертизи є визначення безпеки для здоров’я
людини та навколишнього середовища під час проектування, розміщення,
будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об’єктів.
Запобігання негативному впливу на стан
атмосферного повітря регулюється заходами, які передбачають державний облік у
галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про
охорону атмосферного повітря» державному обліку підлягають:
— а) об’єкти, які справляють або можуть справити
шкідливий вплив на здоров’я людей та на стан атмосферного повітря;
— б) види та обсяги забруднюючих речовин, що
викидаються в атмосферне повітря;
— в) види і ступені впливу фізичних та біологічних
факторів на стан атмосферного повітря.
Державний облік у галузі охорони атмосферного
повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони
атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних,
регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони
здоров’я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення
атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне
повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан
фізичних та біологічних факторів.
Державний облік — це:
— взяття на облік об’єктів, які справляють
шкідливий вплив;
— ведення на об’єктах первинного обліку
стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної
статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними
та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації
викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах.
Взяття на державний облік об’єктів, які
справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди України. Цей облік здійснюється
за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України
(постанова «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони
атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р.).
Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря
проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації
про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін
і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для
прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря (ст. 32 Закону України
«Про охорону атмосферного повітря»). Він є складовою частиною державної системи
моніторингу довкілля України.
До об’єктів моніторингу атмосферного повітря
належить: атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди
забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Суб’єктами, які здійснюють моніторинг
атмосферного повітря, є: Мінприроди України, МНС України, Державна
санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України, їх органи на місцях,
підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може
призвести до погіршення стану атмосферного повітря.
Проведення моніторингу атмосферного повітря має
на меті отримання: первинних даних контролю за викидами та спостережень за
станом забруднення; узагальнених даних про рівень забруднення на певній
території за певний проміжок часу; узагальнених даних про склад та обсяги
викидів забруднюючих речовин; оцінки рівня та ступеня небезпечності забруднення
для довкілля та життєдіяльності населення; оцінки складу та обсягів викидів
забруднюючих речовин.
Порядок організації та проведення моніторингу в
галузі охорони атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 9 березня 1999 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету
Міністрів від 24 вересня 1999 р.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про охорону
атмосферного повітря» контроль у галузі охорони атмосферного повітря
здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону
атмосферного повітря. Виділяються такі його види: державний, виробничий,
громадський.
Державний контроль у галузі охорони атмосферного
повітря має забезпечити дотримання: умов, встановлених дозволами на викиди
шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря і на шкідливі фізичні
фактори впливу на нього; стандартів, нормативів правил та інших вимог охорони
атмосферного повітря, в тому числі
здійснення виробничого контролю в зазначеній галузі; режиму санітарно-захисних
зон об’єктів, які мають стаціонарні джерела викидів шкідливих (забруднюючих)
речовин в атмосферне повітря виконання державних цільових та регіональних
програм охорони атмосферного повітря, виконання заходів по його охороні та
інших вимог.
Державний контроль у галузі охорони атмосферного
повітря здійснюється Департаментом гідрометеорологічної служби і моніторингу та
Держекоінспекцією Міприроди України. Ці органи займаються:
— а) спостереженням за станом атмосферного
повітря за хімічними, радіаційними, фізичними і біологічними показниками;
— б) збиранням, зберіганням, пошуком і обробкою
інформації про стан атмосферного повітря;
— в) прогнозуванням і виявленням тенденцій зміни
цього стану.
Ці органи зобов’язані надавати зацікавленим
державним і громадським органам, підприємствам, установам і організаціям
систематичну інформацію і прогнози про рівні забруднення атмосфери під впливом
господарської діяльності і метеорологічних умов.
Висновок
Мінприроди України здійснює свою діяльність у
галузі охорони атмосферного повітря спільно з санітарно-епідеміологічною
службою МОЗ України та його органами на місцях у частині додержання нормативів
екологічної безпеки та інших правил і нормативів, спрямованих на запобігання
негативному впливу на здоров’я людей; Державною автомобільною інспекцією МВС
України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту
забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних
факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та
сільськогосподарської техніки; іншими державними органами, а також органами
місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
Місцеві органи державної виконавчої влади
контролюють, як виконуються і дотримуються правила по оздоровленню
навколишнього середовища, як здійснюється санітарна охорона атмосферного
повітря. Вони забезпечують проведення заходів щодо охорони навколишнього
середовища, запобігання, зниження інтенсивності й усунення шуму у виробничих,
жилих і громадських приміщеннях, у дворах, на вулицях і площах населених
пунктів.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про охорону
атмосферного повітря» виробничий контроль у галузі охорони атмосферного повітря
здійснюють суб’єкти господарювання, які в своїй діяльності використовують
джерела шкідливих хімічних, біологічних і фізичних впливів на атмосферне
повітря і які призначають осіб, що відповідають за проведення виробничого
контролю в галузі охорони атмосферного повітря.
Громадський контроль у галузі охорони
атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони
навколишнього природного середовища відповідно до Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища».
Література
1.     
Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України:
Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2000. — 216 с.
2.     
Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах
(Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192
с.
3.     
Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією
академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4.     
Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М.
В. Шульги. — X., 2005.
5.     
Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А.
П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
6.     
Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг.
ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. — 848 с/
7.     
Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
8.     
Закон України «Про охорону атмосферного повітря». – К., 1992
9.     
Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1986.
10.    Габитов Р. X.
Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.
11.    Габитов Р. X
Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в
современных условиях. — Уфа, 2000.
12.    Кузнецова О. К,
Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. — М.,
2001.
13.    Роун Ш. Озоновый
кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. — М., 1993.
14.    Фомин Г. С,
Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. — М.,
1993.
15.    Шемшученко Ю. С.
Правовые проблемы экологии. — К., 1989.