Сімейні
традиції та їх вплив на розвиток дитячого алкоголізму
Бакалаврська
робота
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретично-методологічні аспекти
визначення поняття та особливостей дитячого алкоголізму
					







1.1 Алкоголізм як форма девіантної
поведінки. Поняття «дитячого алкоголізму»
1.2 Неблагополучні
сім’ї – фактор соціального ризику для розвитку дитини
1.3 Сімейні «алкогольні традиції» та їх
вплив на дитячу свідомість
Розділ 2. Соціально-педагогічна
проблема дитячого алкоголізму
2.1 Причини та чинники виникнення
дитячого алкоголізму
2.2 Основні прояви у поведінці дитини
схильної до алкоголізму
2.3 Наслідки девіантної поведінки молодої
людини пов’язаної зі схильністю до алкоголізму
Розділ
3. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми схильними до вживання алкоголю
3.1 Соціально-педагогічна
діяльність с сім’єю алкоголіків
3.2 Робота соціального педагога з дітьми та
підлітками по профілактиці схильності до алкоголізму
3.3 Особливості психотерапії при
лікуванні та профілактики алкогольної залежності в дітей та підлітків
Висновки
Список використаних джерел та
літератури
Додатки
Вступ
Початок
XXI століття в Україні, як і в ряді інших країн СНД, характеризується
ускладненням і загостренням комплексу проблем, пов’язаних із споживанням
алкогольних напоїв. Пияцтво в сучасному українському суспільстві набуло
особливо хворобливого характеру майже за всіма показниками – рівнем споживання
алкоголю, захворюваності, смертності на ґрунті зловживання спиртними напоями,
прилученням до споживання алкоголю наймолодшої частини населення. І як
наслідок, дитячий алкоголізм є сьогодні одною з серйозних соціально-педагогічних
проблем.
Виробництво
і вжиток алкоголю в нашій країні постійно зростає. Згідно даним Всесвітній
організації охорони здоров’я, вжиток алкоголю понад 8 літрів на душу населення в рік веде до зміни генофонду нації, оскільки дітей з психічними і
фізичними відхиленнями від норми при такому положенні народжується більше, ніж
здорових. Особливо тривожним чинником є раннє залучення і швидке звикання до
спиртного дітей і підлітків.
Нове
дослідження Всесвітньої організації здоров’я дійшло висновку, що українська та
ізраїльська молодь займають перші місця у рейтингу вживання алкоголю серед
дітей та молоді. У межах дослідження наукові працівники опитали понад 200 тис.
учнів п’ятих, восьмих та десятих класів із 41-ї країни світу.
І це
не дивує в світлі того, що пиво, джин-тоніки, лонгери та ром-коли стали
невід’ємним атрибутом відпочинку молодих людей і не вважаються алкоголем.
«Легкий» алкоголь завдяки популярності і доступності вже давно затьмарив
наркотики».
З
медицинської точки зору, алкоголізм – це хронічне захворювання, яке
характеризується сильним потягом до алкогольних напоїв. З соціальної позиції,
зловживання алкоголем призводить до деградації особистості, це – форма
девіантної поведінки, що характеризується патологічним потягом до спиртного і
подальшою соціальною деградацією особи. 
Особливість
пияцтва і алкоголізму як форма поведінки, що відхиляється, полягає в тому, що
ці явища зумовлюють взаємозв’язані з ними інші соціальні відхилення:
злочинність, правопорушення, соціальний паразитизм, аморальна поведінка,
самогубства.
Початковий
період, коли з’являються перші ознаки алкоголізму – дошкільний та молодший
шкільний вік. Найсуттєвішими причинами є халатність батьків або ж сімейні
«алкогольні» традиції. І хоча біологічні дослідження доводять, що алкоголізм
генетично не передається, але передається схильність до нього. Вирішальну роль
відіграють погані приклади батьків, «алкогольна» атмосфера в домі. А в нашому
суспільстві ще й досить комфортно прижились хибні уявлення про чудесне
лікуванням алкоголем, який начебто пробуджує апетит, зігріває, поліпшує сон. А
як розплата за неграмотність це нерідко призводить до смертельного наслідку.
В
дітей залежність виникає швидше, ніж в дорослих, оскільки в них нестійка
психіка. І найчастіше у випадках, коли алкоголізм виступає, як наслідок способу
життя батьків. Також підлітки починають «гратись» алкоголем для самоствердження
у своїх компаніях, а оскільки в них фізіологічно незрілий організм, це
спричиняє отруєння, що призводить до хімічної залежності. 
Алкоголь
може служити й засобом утекти через слабкість особистих якостей або ж пошук
забуття реалії життя. Найчастіше залежність виникає в людей зі слабкою
емоційно-вольовою сферою, які схильні до навіювання. У наш час людина часто не
витримує стресових ситуацій, тож алкоголь стає засобом зняття напруження. 
Протягом
підліткового та юнацького віку, коли є надмірність вільного часу та відсутність
знань про наслідки алкоголізму, треба бути особливо уважним. Занадто
«просунута» молодь деколи чомусь вважає, що соромно жити, якщо ти не встиг ще
спробувати випити «ста грамів», забуваючи про те, що це не відкриє шлях до
популярності та престижу. Не за горами й швидке звикання до алкогольних напоїв,
особливо за наявності будь-якого приводу, який неможливо не відсвяткувати. 
Дитячий
алкоголізм, досить відносне поняття. Опис що це таке ви швидше за все не
знайдете в медичних довідниках виданих до 1991 року; чого там говорити – навіть
в нових медичних довідниках практично немає інформації на тему дитячого
алкоголізму. Проте не дивлячись на це проблема продовжує існувати і як це не
сумно починає прогресувати і розвиватися як хронічна хвороба.
Непоінформованість дорослих і медичних фахівців недостатність їх знань з цієї
області готують сприятливий ґрунт для розвитку цієї проблеми. 
Вік
неповнолітніх, вживаючих спиртні напої, в Україні нестримно знижується.
Особливо гостро проблема дитячого алкоголізму стає в неблагополучних сім’ях. Як
правило, батьки в таких сім’ях страждають алкоголізмом. Діти швидко заробляють
алкоголізм. Відомі випадки, коли за шість місяців систематичного вживання
формувалася перша стадія. Дитину вже перестає хвилювати, коли йому говорять:
«Виженемо з дому, не дамо грошей», – і так далі. Він готовий піти з дому. Тому
що основна домінанта у нього в голові це вже випивка. 
На
жаль, процес залучення дітей до спиртного проходить досить активно і навіть з
раннього дитинства. На дитячий організм Алголь діє сильніше і небезпечніше, ніж
на дорослий. Адже в цьому віці утверджуються і посилено розвиваються всі
життєво важливі системи. 
Педагогічна
необізнаність батьків виявляється в існуючих забобонах і помилках про цілющу
дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує недокрів’я, покращує сон,
полегшує прорізання зубів. Розплачуються батьки за свою необізнаність
алкогольним отруєнням дітей, яке може навіть привести до смертельного
результату. Алкоголізація дітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, яке
складають питущі найближчі родичі. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль
грають погані приклади батьків, обстановка пияцтва в сім’ї. 
Актуальність теми даної бакалаврської
роботи визначається тим, що із-за проблеми вживання алкоголю дітьми та молоддю
зумовлений великий діапазон вираженості поведінкових розладів, високою частотою
їх появи, непосильними для дітей та підлітків труднощами їх навчальної та
соціальної адаптації. Зокрема, спектр проблем, пов’язаних із зловживанням
молоддю алкогольними напоями, у широкому соціальному контексті можна віднести
до проблеми девіантної поведінки, тобто до ненормативної поведінки особистості
в суспільстві.
Останніми роками
найбільш серйозною тенденцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання
вживання молоддю слабоалкогольних напоїв. Особливої уваги у розв’язанні цієї
проблеми потребує дослідження соціально-психологічних чинників. 
Саме вивчення
проблеми соціально-психологічних причин поширення пияцтва в молодіжному та
дитячому середовищі в теперішній час слід вважати надзвичайно актуальним
завданням як у теоретичному, так і в практичному вимірах. Це явище є досить
розповсюдженим, але, на жаль, суспільство належним чином не усвідомлює його
небезпеки для сучасності та майбутнього української держави і українського
суспільства.
Метою бакалаврської роботи є
розкрити сутність явища схильності до алкоголізму, впливу сімейних традицій на
розвиток дитячого алкоголізму та соціально-педагогічної діяльності з дітьми
схильними до алкоголізму.
Для досягнення
визначеної мети, ми поставили перед собою ряд наступних задач:
· 
обґрунтувати
теоретико-методологічні рамки проблеми дитячого алкоголізму;
· 
визначити
сутність поняття «дитячий алкоголізм»;
· 
розглянути
явище алкоголізму як форму девіантної поведінки;
· 
окреслити
проблему впливу сімейних традицій на поширення дитячого алкоголізму;
· 
проаналізувати
чинники та стадії розвитку дитячого алкоголізму;
· 
вивчити
соціальний вимір проблеми вживання алкоголю дітьми та молоддю;
· 
охарактеризувати
особливості соціально-педагогічної діяльності з дітьми схильними до вживання
алкоголю.
Об’єкт дослідження даної
бакалаврської роботи – сукупність проявів дитячого алкоголізму.
Предмет дослідження – вплив сімейних
традицій на розвиток дитячого алкоголізму.
Методи
дослідження.
Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс психологічних
методів і соціальних методик: теоретичний аналіз, порівняння і узагальнення
наукових матеріалів із зазначеної проблеми; організаційно-порівняльний аналіз;
емпіричні спостереження.
Враховуючи
постійну актуальність та загострення окресленої проблеми останніми двома
десятиріччями та масштабами поширення дитячого та підліткового алкоголізму саме
з соціальних чинників, цій проблеми присвячено багато уваги в дослідженнях
російських та українських вчених – педагогів, медиків, соціологів та
психологів. Проблему розвитку алкоголізму серед дітей та молоді та впливу на
нього сімейних «алкогольних» традицій вивчали такі науковці, як – російські –
Ф.Г. Углов, Жданов В. Г., українські – Т. Андреева, К. Краковский, О. М.
Балакірєва, О. О. Яременко, С.І. Болтівець та інші.
Джерельною
базою нашого
дослідження виступають різні нормативні акти стосовно прав дитини – «Конвенція
ООН про права дитини», Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від
27.02.91 [2], у якій визначено порядок діяльності Комітету з прав дитини. Слід
зазначити, що дуже важливим є закріплення у Конвенції положення про те, що
Держави-сторони зобов’язані подавати Комітету через Генерального секретаря
Організацій Об’єднаних Націй доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення
визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав.
«Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні»,
Постанова № 1-7/6-98 від 01.07.2004 [3], в якій розглянути основні положення
соціальної підтримки держави у вихованні дітей та учнівської молоді. Закон
України «Про охорону дитинства» [1], визначає охорону дитинства в Україні як
стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав
дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний
розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. 
Теоретично-методологічною
базою нашого
дослідження виступає ряд наукових праць та статей як українських, так і
зарубіжних науковців. В процесі роботи над даною бакалаврською роботою нами
використано наукові праці такі, як книга Балакірєвої О. М., Яременко О. О.
«Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та інших наркотичних
речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір» [5], в якій взято за
мету ознайомити громадськість та науковців з проектом ESPAD «Європейське опитування
учнів щодо вживання алкоголю та інших наркотичних речовин» та його реалізацію в
Україні. Вона містить інформацію про структуру і процедуру дослідження.
Вибіркову сукупність та інструментарій, методологічні та методичні проблеми, а
також основні результати дослідження.
Монографія
«Динаміка поширення тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотичних речовин
серед учнівської молоді України: 1995, 1999, 2003 роки» [16] О. М. Балакірєвої,
О. О. Яременко, О. Р. Артюр та інших знайомить громадськість з проектом ESPAD –
Європейське опитування учнів щодо вживання алкоголю та інших наркотичних
речовин та його реалізацію в Україні. Вона містить інформацію про рівень та
структуру куріння, вживання алкоголю та наркотиків серед підлітків, динаміку
окремих показників за 1995, 1999, 2003 роки, аналіз гендерних особливостей,
порівняльні дані з іншими європейськими країнами та інструментарій опитування.
«Тютюн, алкоголь,
наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна
профілактика» [49] – монографія О. О. Яременко, О. М. Балакірєвої, О. О. Стойко
та колективу авторів – одна з серії видань Українського інституту соціальних
досліджень та Державного інституту проблем сім’ї та молоді, які містять
матеріали для навчання основам формування здорового способу життя молоді та
впровадження цієї діяльності у практику роботи державних організацій, причетних
до розв’язання молодіжних проблем. У книзі представлена інформація про
психоактивні речовини: тютюн, алкоголь та наркотики. Подано також ситуаційний
аналіз щодо вживання психоактивних речовин в Україні, інші статистичні дані,
показана особлива актуальність цієї тематики з урахуванням стану здоров’я
молоді України. Книга містить практичні поради та рекомендації щодо проведення
тренінгів з профілактики негативних явищ. 
Важливими для
розуміння методів роботи з відхиленнями у поведінці дітей є досвід роботи
Макаренко А. С. – українського і російського педагога-новатора, класика
світової педагогіки, в його збірці праць «Педагогічна поема» [26] проаналізовано
і узагальнено досвід видатного педагога. 
«Методичні
рекомендації до комплексної програми «Профілактика негативних явищ у дитячому
та молодіжному середовищі» [29] колективу авторів – Павленко А. М., Пінчук І.
М., Шнеренко Л. П. містять аналіз нормативно-правової бази, поради щодо
організаційного, інформаційного та методичного забезпечення діяльності
мобільного консультативного пункту та практичні рекомендації для роботи з
підлітками та молоддю, схильною до правопорушень.
Крім цих, і ряду
інших наукових досліджень соціологів, педагогів і психологів, в роботі нам
використано підручники та навчальні посібники з педагогіки та психології.
Зокрема, це посібник В.М.Оржеховської та В.Є. Виноградової-Бондаренко «Дитяча
бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки» [17] ;
«Соціологія: Підручник» [43] за редакцією В. Г. Городяненка, у якому
розкривається сутність, структура і функції соціології, основні етапи
становлення її як науки, розвитку соціологічної теорії і практики в Україні, а
також характерні особливості суспільства як соціальної системи, специфіку
різноманітних галузей соціологічного знання, основні засади емпіричних
соціологічних досліджень, інтерпретування їх результатів; посібник «Соціологія»
за загальною редакцією професора В.П. Андрущенка [45], у якому розглянуто
широке коло теоретичних питань щодо основ соціальної педагогіки, а також
представлено інноваційні технології соціально-педагогічної діяльності.
Крім розглянутих
вище наукових праць та підручників, нами опрацьовано ряд статей з теми нашого дослідження,
таких як
«Дитячий алкоголізм – не стільки медична, скільки загальнодержавна проблема» Г.
Скрипник [40], Л. Салімонович «Питна
гарячка» [36], Олександра Батьковича
«Дитячий алкоголізм — деградація нації» [6] та інші.
Бакалаврська
робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних
джерел та літератури, додатків. У першому розділі «Теоретично-методологічні
аспекти визначення поняття та особливостей дитячого алкоголізму» ми
розглядаємо сутність поняття «дитячий алкоголізм», алкоголізм як прояв
девіантної поведінки та явище неблагополучних сімей як фактор соціального
ризику для розвитку дитини.. У другому розділі «Соціально-педагогічна
проблема дитячого алкоголізму» ми аналізуємо соціально-педагогічні аспекти
дитячого алкоголізму: причини, чинники та наслідки вживання спиртного дітьми та
молоддю.. У третьому розділі «Особливості соціально-педагогічної діяльності
з дітьми схильними до вживання алкоголю» аналізується соціальна та
психологічна робота, направлена на профілактику дитячого алкоголізму та методи
реабілітації дітей схильних до вживання спиртного.


Розділ 1.
Теоретично-методологічні аспекти визначення поняття та особливостей дитячого
алкоголізму

1.1 Алкоголізм як форма девіантної поведінки. Поняття
«дитячого алкоголізму»

Алкоголізм можна
розглядати у двох вимірах – медичному та соціальному. Алкоголізм, згідно
визначення, – хвороба, спричинена систематично вжитими спиртними напоями, яка
характеризується потягом до них, що призводить до психічних і фізичних розладів
і порушень у соціальній поведінці осіб, що страждають на цю хворобу. Пияцтво,
наприклад, не алкоголізм, це непомірне пиття спиртних напоїв. Воно породжує
алкоголізм, але не є хворобою [25, с. 207].
У соціальному
вимірі алкоголізм – це вид девіантного поводження людини, який веде до
деградації особистості. Він характеризується тим, що виникає звикання, а надалі
психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у виді
горілки, спирту, коньяку, вин, пива, тощо.
Розрізняють
алкоголізм побутовий, при якому є звикання до алкоголю, але питуща людина
здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання
в невідповідних для випивки ситуаціях, і алкоголізм хронічний, при якому
відзначені вище можливості втрачаються. У цих випадках міняється стійкість до
алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для
досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість
знижується і сп’яніння виникає від порівняно невеликої кількості алкоголю [20,
с. 117].
Психічна
залежність, що виникає в зв’язку з припиненням прийому алкоголю по тій або
інших причинах, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і
страхами, а фізична – у слабості, розбитості, болях у м’язах, запамороченні,
загальній пітливості, тремтінні рук і пальців.
Причини
алкоголізму містять у собі, як мінімум, два фактори: з одного боку, це
особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що
вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з
іншого боку – звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі,
середовищі і головним чином – у родині. Велике значення має вік, у якому людина
почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і
виникає залежність від алкоголю.
Розрізняють
просте алкогольне сп«яніння і хронічний алкоголізм. Просте алкогольне сп»яніння
умовне розділяють на три ступені: легке, середнє і важке.
Таким чином,
девіантне поводження, обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове,
ніж самогубство. Відомий американський психолог З. Берн пише, що хронічний
алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє
прагнення до смерті «підсвідомим» [20, с. 206].
Про дитячий
алкоголізм говорять у тому випадку, коли його ознаки вперше з’являються до
досягнення дитям віку 18 років. У дітей алкоголізм, на відміну від дорослих,
має ряд характерних особливостей:
· 
швидке
звикання до спиртних напоїв (це пояснюється анатомо-фізіологічною будовою
дитячого організму); 
· 
злоякісний
перебіг хвороби (у підлітковому віці організм знаходиться у стадії формування і
стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю понижена, унаслідок чого
відбуваються глибокі і безповоротні процеси її руйнування); 
· 
прийняття
дітьми великих доз алкоголю (прийняття алкоголю дітьми не схвалюється
суспільством, тому підлітки, як правило, п’ють потай, зазвичай без закуски,
приймаючи всю дозу одночасно); 
· 
швидкий
розвиток запійного пияцтва (для підлітків стає нормою пити по будь-якому
приводу, при цьому в стані легкого сп’яніння вони починають відчувати себе
невпевнено); 
· 
низька
ефективність лікування [22, с. 59]. 
Пияцтво серед
неповнолітніх тісно пов’язано з їх поведінкою, що відхиляється. У основі цього
зв’язку лежить найголовніша для підлітків небезпека алкоголізму – він різко
ослабляє самоконтроль. 
Залучення до
спиртних напоїв дітей і підлітків найінтенсивніше відбувається в трьох вікових
періодах: раннього дитинства, дошкільного і молодшого шкільного віку, дитячого
і юнацького віку. 
Перший період –
раннє дитинство, в якому алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний
характер. Цьому сприяють наступні основні причини: п’яне зачаття, вживання алкоголю
під час вагітності і годування грудьми, що веде до аномалій фізичного і
психічного розвитку дитяти. 
Другий період – дошкільний
і молодший шкільний вік. У цей період найбільш істотними причинами є дві –
педагогічна необізнаність батьків, яка наводить до алкогольного отруєння
організму, і родинні алкогольні традиції, що наводять до формування інтересу до
спиртного [27, с. 21].
Педагогічна
необізнаність батьків виявляється в існуючих забобонах і помилках про цілющу
дію алкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує недокрів’я, покращує сон,
полегшує прорізання зубів. Розплачуються батьки за свою необізнаність
алкогольним отруєнням дітей, яке може навіть привести до смертельного
результату. 
Біологічними
дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається
лише схильність до нього, витікаюча з особливостей характеру, отриманого від
батьків. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають погані приклади
батьків, обстановка пияцтва в сім’ї.
Третій період –
підлітковий і юнацький вік. Як основні причини можна назвати наступні сім:
неблагополуччя сім’ї; позитивна реклама в засобах масової інформації;
незанятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід
від проблем; психологічні особливості особи; самоствердження. У цей період
відбувається формування потягу до алкоголю, який переростає в звичку, наводячи
в більшості випадків до алкогольної залежності дитини.
Алкоголізм, що
формується в підлітковому і юнацькому віці (від 13 до 18 років), зазвичай
називають раннім алкоголізмом. Вважається, що в цьому віці клінічні прояви
алкоголізму розвиваються швидше, ніж у дорослих, а хвороба протікає зло
якісніше [27, с. 23].
Анатомо-фізіологічні
особливості організму в період вікового кризу, пубертатний період є своєрідним
сприятливим ґрунтом, на якому алкоголь може зумовити швидкий розвиток хвороби.
Велике значення має міру алкоголізації і форми вживання спиртних напоїв,
зокрема, частота, дози, концентрація алкоголю, реакція організму на його
прийом. 
У організмі
дитини або підлітка алкоголь перш за все проникає в кров, печінку, мозок. У
зв’язку з незрілістю центральної нервової системи вона найуразливіша для дії
етанолу. Результатом такої дії є порушення диференціювання і дозрівання
нейронів, унаслідок чого страждає особа підлітка, порушується логічне
абстрактне мислення, інтелект, пам’ять, емоційне реагування. Згідно статистиці,
5-7% отруєнь у дітей припадає на частку алкогольних інтоксикацій. Явища
сп’яніння у дітей і підлітків розвиваються швидко і можуть завершитися оглушеністю
і навіть комою.
Артеріальний тиск
і температура тіла підвищуються, рівень глюкози в крові, кількість лейкоцитів
падає. Короткочасне збудження, викликане прийомом алкоголю, швидко переходить в
глибокий сон інтоксикації, нерідкі судоми, навіть летальний результат. Інколи
реєструють психічні порушення з маренням і галюцинаціями [39, с. 81].
Основними
психологічними механізмами вживання алкоголю в дитячому, підлітковому і
юнацькому віці вважають психологічне наслідування, зменшення або зняття
астенічних проявів (станів) і деформацію особи з схильністю до вживання
спиртних напоїв. 
Алкоголізм у
підлітків формується в середньому протягом 3-4 років. Синдром абстинента
з’являється через 1-3 роки після початку постійного вживання алкоголю. Відмітна
особливість раннього алкоголізму – його велика залежність від преморбідних
особливостей, зокрема від типа акцентуації характер.. При епилептоїдному типі
швидко наростають злісність, схильність поєднувати алкоголь з іншими дурманними
засобами (ацетон, клей), вживати сурогати. Нерідка приєднуються гашишизм,
барбітуроманія [39, с. 89].
Алкоголізм
частіше розвивається у підлітків після травми мозку, органічної поразки
центральної нервової системи, нейроінфекцій, що викликають зміни особі. У цих
випадках хвороба формується інтенсивніше, протікає злоякісніше, швидко наводить
до втрати кількісного контролю, появи патологічного потягу до алкоголю,
вироблення синдрому абстинента.
Істеричні
психопати коригують алкоголем збудливість і нестійкість. У психостеничних
психопатів нерідкі депресивні стани з суїцидальними спробами. Алкоголізм в
психопатичних осіб молодого віку розвивається рано, протікає важче, частіше
прогредиентно, рано наводить до первинних психотических явищ, недоумства.
Клінічно алкоголізм відрізняється станами важкої інтоксикації з амнезією,
значним зниженням толерантності, швидким формуванням синдрому абстинента,
зміною картини сп’яніння, ранньою появою дійсних запоїв. В цьому випадку швидко
розвивається соціальна деградація [39, с. 95].
1.2 Неблагополучні сім’ї – фактор
соціального ризику для розвитку дитини

Проблема
сімейного благополуччя не сьогоднішній день є вкрай актуальною. На даний час у
зв«язку з кризовим станом суспільства порушується стабільність сім»ї,
загострюються негативні явища всередині неї (погіршується емоційне самопочуття
її членів, загострюються взаємостосунки між ними, порушуються права дітей).
Намітилася стійка тенденція до збільшення числа так званих «неблагополучних»
(проблемних) сімей, уражених зміщенням моральних цінностей і орієнтацій. У
такій сім’ї дитині незатишно, а іноді навіть небезпечно. Тут деформується його
особистість – він стає, як правило, «важким». Такі негативні явища, як
підліткова жорстокість, насильство, зростання злочинності, алкоголізм, наркоманія,
проституція, зобов«язані своїм існуванням, в першу чергу, проблемам у сім»ї.
Неблагополучні сім’ї – це джерело соціального сирітства. Багато молодих батьків
віддають дітей на виховання до державних установ, лише зрідка відвідують їх,
демонструючи свої батьківські права. А є й такі, які не з’являються навіть на
виклик педагогів [56, с. 44].
Сім’я – це
система і, як будь-яка система, характеризується постійністю. Порушення в сім’ї
і її різні проблеми (хвороба, втрата члена сім’ї, розлучення, жорстокість, конфлікти)
порушують гомеостаз, що склався, і викликають відхилення у взаємостосунках і
функціях – у всіх частинах сімейної системи за типом зворотного зв’язку. Добре
функціонуюча сім’я – застава сприятливих умов для виховання дітей і збереження
їх здоров«я, одужання і реабілітації при хворобі її членів. «Дисфункція сім»ї»
призводить до зворотних явищ. У сім’ях соціального неблагополуччя порушуються
практично всі її основні функції: репродуктивна, економічна, виховна, медична,
психологічна.
Поняття «сім’я соціального
ризику» вперше було введено вітчизняними дослідниками в середині 80-х років ХХ
століття. Вже тоді в результаті комплексних соціально-гігієнічних досліджень в
різних регіонах країни, у тому числі в нашій країні, було виявлено, що близько
половини сімей (44,4–49,3%) можна було віднести до групи соціального ризику.
Дослідження,
присвячені вивченню проблем здоров’я різних груп дітей, проведені в кінці 80-х
і 90-х років, свідчать, що питома вага дітей, що живуть у соціально
неблагополучних сім’ях за десятиріччя минулого сторіччя зросла у два рази.
Сьогодні лише кожна третя-четверта сім’я має умови і можливості для організації
і проведення необхідних оздоровчих і реабілітаційних заходів і виховання
здорової дитини [56, с. 49].
В сім’ях, хворих
за соціально-психологічними характеристиками, зовсім не виконується їх
соціальна функція: всебічна освіта членів сім’ї, виховання дітей і інших членів
сім’ї, соціалізація і профорієнтація дітей, навчання навичкам поведінки в
суспільстві і сім’ї, виховання поваги до цінностей сімейного життя, виховання
пріоритету здоров’я, в порівнянні з іншими цінностями, передача і закріплення
традицій і звичок здорового способу життя. 
Деякі дослідники
називають сім«ю «прихованою системою охорони здоров»я», враховуючи значущість сімейного
оточення дитини у формуванні і збереженні його здоров’я і життя. Сім’я здійснює
різні функції з лікування хворих дітей, догляду за ними, реабілітації. Особливо
великі моральні, психологічні, економічні навантаження випадають на сім’ю у
разі виховання хронічно хворої дитини або інваліда. В сім’ї формується емоційна
стійкість у дітей до стресових ситуацій, здорові навички поведінки, способу
життя. На жаль, в сучасних умовах порушена медична і рекреативна функції сім’ї,
відсутні економічні і правові стимули вироблення у населення інтересу до
збереження власного здоров’я, до здорового способу життя. Більшість дітей не
бачить в сім’ї позитивного прикладу для наслідування.
Порівняння
положення дітей з соціально неблагополучних сімей в різних країнах призводить
до однозначних висновків. Убогість, невлаштованість побуту, відсутність
культури і освіти – найголовніші дітовбивці. Вони ж обумовлюють постійну
репродукцію дітей з низьким рівнем інтелекту. Відмінність між країнами полягає
у відмінності кількості соціально благополучних і бідуючих сімей. В Англії –
неблагополучних сімей всього 1%.
Результати
комплексного вивчення стану здоров’я дітей з деяких регіонів переконливо
доводять вплив сімейного благополуччя на здоров’я дитини. У неблагополучних
сім’ях (у порівнянні з благополучними) більш ніж у 7 разів вища питома вага
новонароджених III-ї групи здоров’я, в 1,6 рази більше тих, хто захворів вперше
до тримісячного віку, в 2 рази більше часто і важко хворіючих на першому році
життя, в 5 разів вище захворюваність дітей грудного віку пневмонією. У
благополучних сім’ях значно нижчий рівень захворюваності дітей у віці до 15
років і в три рази рідше виявлялася хронічна патологія. У неблагополучних
сім’ях в два рази вища частота госпіталізації дітей раннього віку і в стільки ж
разів частіше відзначались відмови батьків від госпіталізації дитини [56, с.
51].
В сім’ях, де
батьки зловживають алкоголем, поганий психологічний клімат, більше число
абортів, ускладнень вагітності і пологів, перинатальної і дитячої смертності.
На «сім’ї високого соціального ризику» припадає 67,1% всіх дітей, що народилися
недоношеними. У дітей з сімей «крайнього соціального ризику» неврологічна
патологія зустрічається в 36, дитячий травматизм – в 16, шлунково-кишкові
захворювання – в 54 рази частіше, ніж у благополучних сім’ях. З числа дітей,
померлих у віці до 1 року, 75–80% припадає на соціально неблагополучну групу
сімей.
Як свідчать
дослідження соціопатичних сімей, в них частота зниження і дисгармонії фізичного
розвитку дитини в 2-3 рази вище, ніж в благополучних, повних сім’ях. Для таких
сімей характерний високий відсоток часто хворіючих дітей, особливо у віці до 3
років, і дітей з морфофункціональними порушеннями і хронічними захворюваннями.
Кожне четверте ускладнення після перенесення ОРВІ має у них досить серйозний
характер: пневмонія, патологія з боку шлунково-кишкового тракту,
серцево-судинної системи, крові. Крім того, в 46,0% випадків у дітей з
неблагополучних сімей такі ускладнення ведуть до госпіталізації в стаціонар.
Кожне третє інфекційне захворювання лікується в стаціонарі, що свідчить, з
одного боку, про важчий перебіг захворювання у дітей з соціопатичних сімей, а з
іншого боку – про неможливість забезпечення батьками умов і адекватного догляду
за хворою дитиною удома [37, с. 8].
В сім’ях, де
батьки страждають алкоголізмом, майже дві третини дітей гинуть не від
захворювань, а внаслідок травм і отруєнь, внаслідок бездоглядності, відсутності
контролю і уваги з боку батьків. Від 22% до 44% дітей, померлих від неприродних
причин, жили в соціально-неблагополучних сім’ях.
Отже,
психологічна атмосфера неблагополучної сім’ї неминуче викликає у дитини
емоційно загострені і суттєві для нього переживання, з якими він не може
справитися через вікову незрілість психіки, інтенсивності психотравмуючих
впливів або нерозв’язних обставин. Все це призводить до дитячих неврозів. У
соціопатичних сім’ях в 1,5 рази частіше виявляються хвороби нервової системи, в
2 рази частіше – відхилення в психічному здоров’ї. У однієї третини дітей з
соціопатичних сімей при профілактичних оглядах була діагностована розумова
відсталість, в благополучних сім’ях таких дітей не було. До того ж, ще не
повною мірою оцінені масштаби загрози суспільству, яке несе таке підростаюче
покоління.
1.3 Сімейні «алкогольні традиції» та їх
вплив на дитячу свідомість

Особлива
небезпека пияцтва і алкоголізму полягає в руйнівному впливі на сім’ю – основу і
первинне основу суспільства. Відомо, що негативні наслідки систематичного
вживання алкоголю завжди виявляються спочатку на рівні міжособових стосунків, в
сферах життєдіяльності людей, де дія соціального контролю обмежена. Такою
сферою є перш за все сім’я. Наслідки систематичного вживання алкоголю, що
проявляються тут, менш помітні для суспільства, але по характеру і глибині
своєї дії є найбільш небезпечними і шкідливими. Одним з найтяжчих наслідків
пияцтва дорослих є потворне виховання дітей [50, с. 16].
Поведінка
систематично питущих батьків або одного з них створює в сім’ї обстановку, яка
неминуче формує у підлітків стійкі психічні установки на вжиток алкоголю по
самих різних приводах і обставинах, служить негативним прикладом, що постійно
діє, для наслідування, основою для засвоєння норм і стереотипів алкогольної
поведінки.
Раннє залучення
до алкоголю виявляється особливо згубним для фізичного і етичного розвитку
підлітків, нерідка грає трагічну роль в їх життя. У цьому можна легко
переконатися, вдавшись до результатів деяких спеціальних досліджень. Так,
недавно в різних регіонах країни проаналізовані долі тих людей, які в дитинстві
неодноразово були зареєстровані, як що «вживають алкоголь». Всього обстежено
156 чоловік. 31 з них (19,9%) померли у віці 20–30 років – в результаті хвороб
на ґрунті алкоголю або насильницької смерті. 82 людини (52,5 %) притягнені до кримінальної
відповідальності за різні злочини, у тому числі за вбивства, хуліганство,
бандитизм. 43 людини (27,6 %) стали хронічними алкоголіками, не змогли
влаштувати нормальне родинне життя, вели паразитичний спосіб життя, мали
недоумкуватих дітей.
При
обстеженні великої групи людей, страждаючих алкоголізмом, встановлено, що
близько 95% з них вперше залучилося до алкоголю у віці до 15 років. До 19 років
самостійно і систематично вживали спиртне майже 90% обстежених. Пияцтво, що
почалося в підлітковому і юнацькому віці, до 20-25 років вживання алкоголю
перейшло у них в звичку [50, с. 17].
В
результаті соціологічних досліджень, з’ясувалося, що в 67% випадків знайомство
дітей із спиртним сталося удома, в сім’ї. Зазвичай це буває, так би мовити,
«безневинна» чарочка на честь дня народження або іншого торжества. І хоча це
відбувається з відома батьків, в крузі сім’ї, все ж і таке залучення дітей до
вина ні в якому разі не можна виправдати. Адже якщо раз торкнутися до
спиртного, як вже знімається психологічний бар’єр і підліток відчуває, що має
право випити з товаришами, якщо з’являється така можливість [50, с. 17].
Недаремно
в народі говорять: «Річки починаються з потічка, а пияцтво – з чарочки». У
багатьох випадках залучення до алкоголю починається з пива, про вживання якого дітьми
писали психологи Митюхляев
А. В. і
П. І. Сидоров в книзі «Ранний
алкоголизм» [39,
с. 31].
Раннє
залучення до алкоголю веде потім до систематичного вживання алкогольних напоїв
в підлітковому і юнацькому віці і розвитку зловживання алкоголем у молодих
людей.
Серед
обставин, сприяючих цьому, що веде роль належить цілому ряду соціальних і
соціально-психологічних чинників: алкогольним традиціям в сім’ї, низькому
культурному рівню батьків і необізнаному родинному вихованню, негативному
відношенню до навчання, відсутності суспільної активності і соціально значимих
установок, невизначеності в питаннях професійної орієнтації і так далі Так,
статистичні дані показують, що 75% 8-10-х класів учнів вживають алкогольні
напої в сім’ї у свята і родинним торжествам. Перше залучення до алкоголю в 78%
випадків стається під впливом батьків і родичів підлітків. У сім’ях, де
підлітки часто вживали алкогольні напої, 68% батьків і 64% матерів мали лише початкову
або восьмилітню освіту [50, с. 18].
Що стосується психологічного
клімату в сім’ях, викликані пияцтвом грубість, сварки, скандали,
несправедливість і нещирість в стосунках з близькими формують несприятливу
морально-психологічну атмосферу, породжує тим самим в сім’ї постійна
психологічна напруга, що особливо згубно позначається на здоров’ї її членів.
Напруга протиборства (стрес), чекання неприємностей можуть викликати важкий
стан хворобливого збудження або депресії, які не залишаються без наслідків для
здоров’я людей. За даними досліджень, 9 з 10 дружин алкоголіків в тій чи іншій
мірі страждають невротичними відхиленнями. Подібна морально-психологічна
атмосфера виявляється ще згубнішою для психічного здоров’я дітей і підлітків.
Вживання алкоголю
пов’язане із значними грошовими витратами, що вельми істотно відбивається на
матеріальному положенні сім’ї. Засоби, необхідні для забезпечення інших членів
сім’ї, часто витрачаються на придбання спиртних напоїв.
З родинного
бюджету осіб, що зловживають алкоголем, на придбання спиртного витрачалося
грошей майже удвічі більше, чим в сім’ях, де помірно вживалися алкогольні напої
[41, с. 247].
Є досить підстав
вважати, що різниця в грошових витратах на спиртне між п’яницями, алкоголіками
і основною масою споживачів алкоголю складає набагато більшу величину. Так, при
вибірковому опиті населення двох міст було встановлено, що особи, в сильній
мірі схильні до алкоголю, складаючи 11 % від загальної кількості людей, що
удаються до спиртного, споживають близько 54 % всіх алкогольних напоїв, що
реалізовуються, тобто інтенсивність їх алкогольного вжитку і, отже, розміри
витрат на спиртне в 4,9 разу перевищують ці ж показники серед останнього
населення. Аналогічні результати отримані і зарубіжними дослідниками. Якщо
враховувати, що заробітна плата у п’яниць і алкоголіків в середньому на 15–20 %
нижче в порівнянні з основною масою робітників, то стає очевидним, що витрати
на придбання спиртних напоїв є ще обтяжливішими для родинного бюджету і служать
серйозною причиною великої матеріальної скрути. З 2259 обстежених, хворих
алкоголізмом, 18% порвали з сім’ями, в 11 % родинне життя знаходилося під
загрозою розлучення, 68 % пропивали свою зарплату.
Таким чином,
пияцтво створює украй несприятливі умови для нормального функціонування сім’ї,
згубно позначається на фізичному, розумовому і етичному розвитку дітей і
підлітків, утрудняє формування у них соціальних якостей і рис, необхідних для
становлення повноцінних членів суспільства. Підриваючи засади сім’ї, вживання
алкоголю у багатьох випадках наводить до її розпаду. Тут слід обмовитися: у взаємозв’язку
пияцтва і характеру родинних стосунків останнє не завжди виступає як наслідок
першого. Надмірне, вжиток алкоголю нерідка є результатом стосунків, що не
склалися, між подружжям. І проте пияцтво, як показують дослідження, є одній з
головних причин появи неповних сімей [41, с. 249].
Для
обгороджування сім’ї від руйнівної дії пияцтва і алкоголізму, збереження її
здібності до виховання у дітей необхідних соціальних якостей, високих етичних
засад потрібні перш за все різке посилення антиалкогольної освіти батьків,
вживання дієвих заходів по підвищенню їх відповідальності за виховання дітей.
Завдання полягає в тому, аби, використовуючи величезні можливості засобів
масової інформації, системи суспільного виховання, довести до свідомості
дорослого населення, у тому числі і майбутніх батьків, наскільки небезпечне
пияцтво і як важкі його наслідки. У цій роботі особливо важливо використовувати
такі форми і засоби освіти, які емоційно, дохідливо і переконливо показали б
весь тягар згубного впливу «п’яної атмосфери» на моральне здоров’я, матеріальне
благополуччя, на життєву долю дітей.


Розділ 2.
Соціально-педагогічна проблема дитячого алкоголізму

2.1 Причини та чинники виникнення дитячого алкоголізму

Складна
соціально-економічна ситуація, що спостерігається в Україні, зумовлює негативні
тенденції, серед яких не останнє місце займає зростання зловживання не тільки
алкоголем, а й наркотичними речовинами. Поширення серед дітей, підлітків та
молоді таких небезпечних явищ становить загрозу для здоров’я нації.
Проблемі
порушеної поведінки дітей і підлітків приділяють увагу спеціалісти в галузі
педагогіки, психології, соціології, права, дитячої і підліткової психіатрії. Це
зумовлено великим діапазоном вираженості поведінкових розладів, високою
частотою їх появи, непосильними для дітей та підлітків труднощами їх навчальної
та соціальної адаптації. Зокрема, спектр проблем, пов’язаних із зловживанням
молоддю алкогольними напоями, у широкому соціальному контексті можна віднести
до проблеми девіантної поведінки, тобто до ненормативної поведінки особистості
в суспільстві.
Останніми роками
найбільш серйозною тенденцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання
вживання молоддю слабоалкогольних напоїв. Особливої уваги у розв’язанні цієї
проблеми потребує дослідження соціально-психологічних чинників. Саме вивчення
проблеми соціально-психологічних причин поширення пияцтва в молодіжному
середовищі в теперішній час слід вважати надзвичайно актуальним завданням як у
теоретичному, так і в практичному вимірах. Це явище є досить розповсюдженим,
але, на жаль, суспільство належним чином не усвідомлює його небезпеки для
сучасності та майбутнього української держави і українського суспільства [50,
с. 17].
Часто доводиться
чути: «Вип’ємо, зігріємося». Вважається в побуті, що спирт є хорошим засобом
для зігрівання організму. Вважається, що спирт має лікувальну дію не тільки при
простудних, а й при цілому ряді інших захворювань, у тому числі
шлунково-кишкового тракту, наприклад при виразці шлунка. Лікарі ж, навпаки,
вважають, що виразковому хворому категорично не можна вживати алкоголь. Адже
невеликі дози спиртного справді збуджують апетит. Або інше існуюче серед людей
переконання: алкоголь збуджує, підбадьорює, поліпшує настрій, самопочуття,
робить бесіду більш жвавою і цікавою, що досить важливо для компанії молодих
людей. Мовляв, недарма спиртне вживають «проти втоми», при нездужаннях і
практично на всіх святах. Більше того, існує думка, що алкоголь є
висококалорійним продуктом, який швидко забезпечує енергетичні потреби
організму, що важливо, наприклад, в умовах походу. А в пиві і сухих виноградних
винах, до того ж, є цілий набір вітамінів та ароматичних речовин. У медичній
практиці використовують бактеріостатичні властивості спирту, вживаючи його для
дезінфекції, готування ліків, але аж ніяк не для лікування хвороб. Алкоголь
вживають для підняття настрою, для зігрівання організму, для запобігання
хворобам та їх лікування, зокрема, як дезінфікуючий засіб, а також як засіб
підвищення апетиту й енергетично цінний продукт [40, с. 6].
Міркування про
корисність алкоголю для здоров’я – досить поширене хибне уявлення. Можна
проаналізувати такий факт – чарка горілки або вина збуджує апетит. Але ж тільки
на короткий час, поки спирт викликав «запальний сік». Надалі прийом алкоголю, у
тому числі пива, тільки шкодить травленню. Адже спиртне паралізує роботу таких
важливих органів, як печінка і підшлункова залоза. Потреба в алкоголі не
входить до числа природних життєвих потреб людини, як, наприклад, потреба в
кисні або їжі, і тому сам по собі алкоголь не має спонукальної сили для людини.
Потреба ця, як і деякі інші «потреби» людини, з’являється тому, що суспільство,
по-перше, виробляє даний продукт і, по-друге, «відтворює» звичаї, форми, звички
й забобони, пов’язані з його споживанням. Зрозуміло, що ці звички не властиві
всім однаковою мірою. Причини першої спроби алкоголю різноманітні. Але
простежуються їх характерні зміни залежно від віку. До 11 років перше
знайомство з алкоголем відбувається або випадково, або його дають «для
апетиту», «лікують» вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне. У
старшому віці це частіше трапляється з традиційного приводу: «свято», «сімейне
торжество», «гості». Зазвичай, це буває, так би мовити, «безневинна» чарочка на
честь дня народження або іншого свята. І хоча це відбувається за згодою
батьків, у колі родини, все ж і таке прилучення дітей до вина небезпечне. Адже
варто раз доторкнутися до спиртного, як уже знімається психологічний бар’єр — і
підліток вважає, що він уже має право випити з товаришами або навіть сам, якщо
з’явиться така можливість [19, с. 12].
У 14-15 років
з’являються приводи на зразок: «незручно було відстати від хлопців», «друзі
умовили», «за компанію», «для хоробрості». У цілому мотиви вживання спиртного
підлітками поділяються на дві групи. В основі мотивів першої групи лежать
бажання дотримуватись традицій, випробувати нові відчуття, цікавість.
Формуванню цих мотивів сприяють деякі властивості психіки неповнолітніх,
прагнення дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання
брати приклад зі старших. Віковими особливостями підлітків певною мірою можна
пояснити і вживання ними спиртних напоїв «для хоробрості». Цей мотив пов’язаний
з відсутністю в неповнолітніх життєвого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно
вступати у спілкування з оточенням. Усі ці групи мотивів першого знайомства з
алкоголем більш притаманні хлопцям. Для дівчат типова в основному друга група
мотивів, пов’язана з дотриманням традицій.
До цих мотивів
також можна віднести і прагнення позбутися нудьги. У психології нудьгою
називають особливий психічний стан особистості, пов’язаний з емоційним голодом.
У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений інтерес до
пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не займаються
громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі їхнього
дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко беруть
участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтересу до
серйозної музики, живопису. Нарешті, деякі підлітки споживають спиртне, щоб
зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений,
тривожний стан може виникнути у зв’язку з певною ситуацією в родині, шкільному
колективі [11, с. 4].
Для підлітків
характерно проведення вільного часу переважно з друзями. І хоча підліткові
групи складаються стихійно, до них входять хлопці та дівчата, близькі за рівнем
розвитку, запитами та інтересами. Але якщо підліткова група не об’єднана якоюсь
корисною діяльністю, у ній переважає «порожнє» проведення часу, і така
знудьгована група стає сприятливим середовищем для вживання спиртних напоїв.
Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особистості полягає в
тому, що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до
алкоголізму стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти,
що з ним сталося.
Отже, чинників,
сприяючих розвитку алкогольної залежності у дітей і підлітків вистачає багато:
· 
народження
і перебування дітей в сім«ях з підвищеним чинником риски (найчастіше це сім»ї
алкоголіків);
· 
період
формування дитини, як особи. В даному випадку вживання напоїв із вмістом спирту
виступає в ролі самоствердження і протистояння сім’ї, школі, проблемам;
· 
останніми
роками чималу роль в розвитку алкогольної залежності у дітей зіграли засоби
масової інформації, а особливе ТБ. Рекламні ролики, що пропагують пиво, сприяли
зняттю заборон на вживання підлітками цього напою, наводячи до того, що
швидкому звикається і формуванню так званої пивної залежності [11, с. 5].
Проблема дитячого
алкоголізму набагато серйозніше за таку ж у дорослих людей, оскільки в період
формування і становлення всіх фізіологічних функцій хвороба протікає в
злоякісній формі, відбувається швидка деградація особи, розвиваються важкі
супутні захворювання. Основними «мішенями» в дитячому організмі для алкоголю є
мозок, печінка, кров. Але найуразливіша для дії етанолу – ще незріла центральна
нервова система. Саме у пубертатний період, коли відбувається утворення
нейронних зв’язків і їх диференціювання, більш всього страждає особа дитяти:
загальмовується загальний розвиток – логічне і абстрактне мислення, емоційна
сфера, інтелект, пам’ять.
Оскільки
фізіологічні функції організму у віці 11-18 років знаходяться на стадії
формування, то дуже велика небезпека алкогольних отруєнь, розвиток важких
інтоксикацій, а частенько подібні явища наводять до коматозного стану. На тлі
короткочасного збудження відбувається підвищення артеріального тиску і температури
тіла, зниження в крові рівня глюкози і кількості лейкоцитів, що може викликати
сон інтоксикації, судоми, серйозні психічні порушення (галюцинації, марення),
можливий летальний результат.
Тому до проблеми
дитячого алкоголізму зверталися різні учені: медики, педагоги, психологи. І
саме вони зуміли виділити три основні вікові періоди: раннє дитинство,
дошкільний і молодший шкільний вік, дитячий і юнацький вік [12, с. 28].
Отже. розглянемо
послідовно кожний з трьох періодів. Перший період — раннє дитинство, в якому
алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний характер. Цьому сприяють
наступні основні причини: п’яне зачаття, вживання алкоголю в період вагітності
і годування грудьми, що веде до аномалій фізичного і психічного розвитку
дитини.
Другий період –
дошкільний і молодший шкільний вік. У цей період найістотнішими причинами є дві
– педагогічна неписьменність батьків, яка приводить до алкогольного отруєння
організму і сімейні алкогольні традиції, що приводять до формування інтересу до
спиртного.
Тому,
біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не
передається, передається тільки схильність до нього, витікаючи з особливостей
характеру, одержаного від батьків. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль
виконують погані приклади батьків, обстановка пияцтва в сім’ї. 
Третій період –
підлітковий і юнацький вік. Як основні причини можна назвати наступні сім:
неблагополуччя сім’ї; позитивна реклама в засобах масової інформації;
незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід
від проблем; психологічні особливості особи; самоствердження. У цей період
відбувається формування ваблення до алкоголю, яке переростає в звичку,
приводячи в більшості випадків до алкогольної залежності дитини [12, с. 33].
Отже, одна з
причин пияцтва підлітків – посилене претендування на дорослість. Споживання
алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності,
спроможності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння проявити себе в шкільному
колективі обумовлюють часте вживання підлітками алкоголю ради самоствердження у
вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні в підлітковому
віці звична і зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження. Відсутність у питущого
підлітка навиків корисної діяльності і інтересу до неї приводить його до
вживання спиртного як до форми самоствердження, спричиняючої за собою згубні
наслідки.
Але основною
привабливістю для підлітків спиртних напоїв посилюється популяризацією вживання
алкоголю в кіно, телепередачах, рекламних роликах і проспектах [12, с. 34].
У зв’язку з
різким зменшенням числа позашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням
престижу діяльності суспільних організацій, завищеною платнею за всілякі
додаткові освітні послуги більшість підлітків випробовує надлишок вільного
часу. Об’єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, як
правило, починають вживати спиртні напої. Круг активного соціального життя
обмежується проблемами і інтересами алкогольної компанії, в якій іноді можна
зустріти осіб, раніше судимих, що перебувають на обліку в інспекції у справах
неповнолітніх. Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження
обов«язкової програми, що починається з хуліганських дій в стані сп»яніння, а
закінчується нерідко і серйозними правопорушеннями.
Вживання
спиртного стає патологічно необхідним атрибутом проведення часу, розширяється
число мотивів і мотивів пияцтва. Вживання алкоголю стає мало не основним
значенням життя.
Тому,
психологічною передумовою розвитку алкоголізму у дітей часто стають відхилення
від норми психічного здоров’я або патологи, утрудняючи соціальну адаптацію
особи. Незалежно від причин появи дефекту у дитини порушуються гармонійні
відносини з соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких
випадках є компенсуючим чинником, що дозволяє згладити наявну дезадаптацію
особи дитини, забезпечити його безболісне входження в групу однолітків,
подолати скутість і боязкість, підвищити мовну активність, проявити приховані
можливості.
2.2 Основні прояви у поведінці дитини схильної до
алкоголізму

Спираючись на
дослідження учених науково-дослідного інституту фізіології дітей і підлітків
Російської академії освіти, які провели обстеження 1700 підлітків в різних
регіонах країни, можна виділити рівні залучення старшокласників в процес
алкоголізації. Таких рівнів виділяють сім. 
Нульовий рівень
характеризує неповнолітніх, які ніколи не вживали алкоголю завдяки особистій
установці на повну тверезість. Мотиви відмови від вживання спиртних напоїв:
переконаність в негативному впливі спиртного на організм, самопочуття і
поведінка.
Початковий рівень
характеризується одиничними або дуже окремими випадками вживання спиртних
напоїв. Вживання алкоголю супроводжується комплексом неприємних відчуттів, переносимість
спиртних напоїв низька. Мотиви вживання алкоголю наступні: залучитися до світу
дорослих, поступати як всі. Ця стадія триває, як правило, 1-2 місяці.
Рівень
епізодичного вживання алкоголю характеризується знайомством з різними напоями,
що містять алкоголь. Невеликі дози спиртних напоїв викликають ейфорію. Мотиви
вживання алкоголю: підвищити настрій, знайти упевненість в собі, підвищити
комунікабельність. Цей період триває 3-4 місяці.
Рівень високого
ризику відрізняється тим, що розширяється число приводів для випивок, звично
більше двох разів на місяць. Мотиви: підвищити свій тонус або розслабитися,
весело провести час в компанії. Тривалість цього періоду 4-12 місяців. На цьому
рівні виявляється активне прагнення до вживання алкоголю, усвідомлюється його
збудлива дія. А також виявляється схильність, але ще не залежність від
алкоголю. Рівень вираженої психічної залежності від алкоголю. Алкогольне
сп’яніння перетворюється на найбажаніший психічний стан і використовується
підлітками як регулятор поведінки і настрою. Основними мотивами є: тимчасово
піти від реальності, підвищити упевненість в собі. Психічна залежність
формується протягом 1,5 року.
Саме на цьому
рівні формується психічна залежність від алкоголю. Змінюється добовий ритм
прийому спиртного. Ваблення до алкоголю відбувається тепер не тільки у вечірні
години, але і протягом всього дня, при цьому добова частка прийому зростає. При
стриманості від прийому спиртного підлітки стають дратівливими, збудливими, у
них часто міняється настрій у бік пониження, нерідко виявляється конфліктність
і агресивність. Вони перетворюються на активних ініціаторів випивок, залучаючи
до цього молодших дітей [12, с. 45].
Разом з
педагогічними і виховними діями тут необхідні медичні заходи – облік і
лікування у нарколога.
Рівень фізичної
залежності від алкоголю. Формується підвищена переносимість спиртного,
з’являється синдром похмілля, не контролюється кількість прийому алкоголю.
Мотиви: усунути погане самопочуття унаслідок попередньої випивки, відключитися
від реальності, підвищити життєвий тонус. Фізична залежність формується
протягом 3-5 років вживання спиртних напоїв.
На даному рівні
відбувається одночасно посилення психічної залежності разом з фізичною і зміна
її змісту. На цьому етапі чітко виражений похмільний синдром. В період похмілля
наголошується тривожно-пригнічений настрій, образливість, плаксивість,
порушення фізіологічних функцій організму: підвищена пітливість, дрібне
тремтіння в руках, прискорене серцебиття. На даному рівні дуже швидко
формуються патологічні риси особи, такі як дратівливість, запальність,
злісність, агресивність, грубість. Сповільнюється інтелектуальний розвиток.
Діти часто пропускають заняття, погано вчаться, іноді йдуть з будинку і
бродяжать. На даному етапі необхідне термінове стаціонарне лікування [25, с.
194].
Рівень
алкогольного розпаду особи характеризується розвитком запійного пияцтва,
зниженням переносимості спиртних напоїв, психічною залежністю від алкоголю, яка
багато в чому перекрита важкою фізичною залежністю. Мотиви: прагнення усунути
хворобливий стан. В цьому випадку також необхідне термінове стаціонарне
лікування.
Історія знає
сумні випадки, коли прекрасні художники, письменники або вчені ставали
алкоголіками Є чимало талантів, на чиє життя «зелений змій» кинув трагічну тінь.
Але дуже помиляються ті, хто вважає, ще алкоголь сприяв творчій, діяльності цих
людей. «Алкоголь, – писав І. П. Павлов, – значно більше завдає горя ніж
радості, всьому людству, хоча його і вживають задля радості. Скільки
талановитих людей загинуло через нього!» [25, с. 203].
Дуже часто можна
почути такий вислів: «Алкоголь може розв’язати язика навіть тим, хто вміє міцно
тримати його за зубами». Тому наведемо декілька випадків, які підтверджують
негативні прояви у поведінці підлітків, які вживають алкоголь. 
Отже. у кожного з
нас є друзі, і кожному приємно провести з ними годину-другу вільного часу.
Друзі приходять, щоб провідати вас, поговорити про справи, обмінятися думами. І
в кожного школяра, звичайно, утворюється своє зло друзів і знайомих,
здебільшого з однокласників. Так народжується товаришування, дружба,
згуртованість.
Не вино, а саме
товариські почуття, спільність інтересів і мети – основа справжньої дружби.
Дружба – один з найкращих проявів людських стосунків. А зустрічі «друзів» з
метою пияцтва, як правило, наскрізь фальшиві. П’яні люди будь-якої хвилини
можуть посваритися через якусь дрібницю, побитися, покинути іншого в біді, як
свідчить досвід, п’яні компанії систематично приютять своїх членів до
морального і фізичного падіння.
2.3 Наслідки девіантної поведінки молодої
людини пов’язаної зі схильністю до алкоголізму

Як правило, перша
спроба алкоголю відбувається в ранньому підлітковому віці, коли дитина – ще не
сформована особистість і не може повністю усвідомлювати ризиків, пов’язаних із
споживанням наркотичних речовин. Навіть у багатьох дорослих існують хибні
уявлення про те, що в невеликих дозах алкоголь може бути корисним для дитини.
Під тиском
реклами, ЗМІ та вже усталених традицій щодо споживання спиртного у підлітків
можуть сформуватись неправильні уявлення про алкоголь. Звичайна заборона
споживати спиртне не досить ефективна; на якомусь етапі вона може призвести до
того, що дитина спробує алкоголь в іншому місці.
Важливо говорити
з дитиною про шкідливий вплив алкоголю ще до того, як вона спробує його. Така
інформованість, можливо, і не втримає підлітка від споживання спиртного, проте
надасть йому можливість сформувати свій погляд на алкоголь і підвищити
здатність протистояти тискові з боку інших [34, с. 15].
Алкоголь – те саме, що й одноатомний
спирт. Рідина без кольору, з характерним запахом і смаком, легкозаймиста, з
температурою кипіння 78,3°.
Прийнято виділяти
побутове пияцтво, хронічний алкоголізм, алкогольні психози. З медичного погляду
алкоголь є наркотиком, з юридичного – ні. Тому в сучасній літературі іноді
використовується термін інтоксикант, в якому одночасно фіксується і отруйна, і
сп’яніюча дія алкоголю.
Алкогольні напої – це напої, які містять
алкоголь (етиловий спирт), воду та речовини, що надають йому запаху та смаку.
Загалом можна виділити п’ять типів алкогольних напоїв:
· 
слабоалкогольні
напої: джин-тонік, бренді-кола, ром-кола, лонгери;
· 
пиво;
· 
вино
(сухі, напівсухі, напівсолодкі, солодкі, кріплені вина, в тому числі
шампанське);
· 
міцні
алкогольні напої (горілка, коньяк, віскі, лікер, текіла, ром, джин);
· 
напої
домашнього приготування (вина, лікери, самогон).
Але у різних
алкогольних напоях неоднаковий вміст алкоголю: у пиві — близько 5%, у
натуральному вині – 9-12%, а в міцних алкогольних напоях — мінімум 35%. Хоча
все це залежить від конкретного напою.
 Тому, у
наркологів із цього приводу виникають думки: чи є безпечні дози? Європейські
фахівці вважають, що безпечний рівень коливається в межах 20-60 г на добу в перерахунку на чистий 100-процентний спирт для чоловіків і 10-40 г для жінок. 
Регулярне
вживання алкоголю, що перевищує цю кількість, приводить до алкогольного
отруєння організму. Більшість вітчизняних фахівців схильні вважати, що будь-яке
регулярне вживання алкоголю вже є небезпечним. Тривале зловживання алкогольними
напоями призводить до такого захворювання, як алкоголізм. Але зловживання
спиртним – не єдиний фактор розвитку хвороби (алкоголізму); лише 10% людей, що
регулярно споживають спиртне, хворіють на алкоголізм [34, с. 19].
Алкоголь
потрапляє із шлунка в кров через 2 хвилини після вживання. Страждають
передовсім клітини великих півкуль головного мозку. Більш як 30% алкоголю
затримується у нервових клітинах головного мозку, що становлять лише 2% ваги
тіла людини. Погіршується умовно-рефлекторна діяльність людини, уповільнюється
формування складних рухів, змінюється співвідношення процесів збудження і
гальмування в центральній нервовій системі. Людина втрачає здатність керувати собою.
Порушення роботи нервової системи та внутрішніх органів спостерігається при
будь-якому вживанні спиртного: одноразовому, епізодичному чи систематичному.
Кількаразове або
часте вживання алкоголю справляє, буквально, спустошливий вплив на психіку підлітка.
При цьому затримується не тільки розвиток вищих форм мислення, засвоєння
етичних і моральних категорій та естетичних понять, а й втрачаються вже
розвинені здібності. Підліток «тупіє» і інтелектуально, і емоційно, і морально.
Також негативно
алкоголь впливає і на жіночий організм, тобто, порушує вироблення статевих
гормонів та дозрівання яйцеклітини, менструальний цикл. Зловживання алкоголем,
руйнуючи організм жінки, виснажує нервову й ендокринну систему і зрештою може
призвести до безплідності [34, с. 22].
Стан сп’яніння в
момент зачаття може вкрай негативно позначитися на здоров’ї майбутньої дитини.
Уживання спиртних напоїв небезпечне протягом усього періоду вагітності, тому що
алкоголь легко проникає крізь плаценту матері до дитини, а також у період
годування грудьми.
 Якщо мати під
час вагітності вживає алкоголь, ймовірність порушень у розвитку плоду та ризик
викидня значно підвищуються. Плацента, яка виконує захисну функцію для плоду,
не може переробляти алкоголь, тому останній потрапляє у кров плоду. Оскільки
печінка плоду розвинена недостатньо, вона також не в змозі розщеплювати
алкоголь, в результаті чого він впливає на плід, тобто на дитину, більше, аніж
на матір. Коли алкоголь досягає мозку плоду, утворення нервових клітин
зупиняється, тому мозок росте повільніше і функціонує гірше. Ризик таких
ускладнень тим більший, чим молодший вік жінки.
 А також алкоголь
порушує структуру клітин печінки, призводячи до переродження її тканин. При
систематичному споживанні спиртного жирові зміни в клітинах печінки призводять
до омертвіння печіночної тканини — розвивається цироз печінки, що майже завжди
пов’язано з хронічним алкоголізмом. Ураження клітин печінки призводить до
порушень у білковому і вуглецевому обміні та у синтезі вітамінів і ферментів.
Алкоголь «роз’їдає» слизову оболонку стравоходу, шлунка, порушує секрецію і
склад шлункового соку, що ускладнює процес травлення і, врешті решт,
несприятливо відбивається на рості і розвитку підлітка.
Алкоголь володіє
вираженою дією на епітелій, що вистилає стравохід, шлунок, порушує секрецію і
склад шлункового соку, що, у свою чергу, веде до розладу переварюючої здатності
шлунку і різних диспепсичних явищ. 
Небайдужі до
вживання алкоголю і швидкозростаючі в пубертатному віку легені. Адже близько
10% прийнятого алкоголю віддаляється з організму через легені, і, проходячи
через них, він залишає після себе патологічно змінені клітки [34, с. 25].
Чуйно реагує на
присутність алкоголю і серце зростаючої людини. Змінюються ритм, частота
сердечних скорочень, змінні процеси в м’язі серця. Природно, що в таких умовах
не може бути правильного і повноцінного формування як м’язового, так і
нервового апарату серця підлітка.
Нарешті, токсична
дія алкоголю позначається і на крові. Активність лейкоцитів, що грають важливу
роль в захисті організму, знижується, сповільнюється рух еритроцитів, що несуть
кисень до тканин, патологічно змінюється функція тромбоцитів, що мають велике
значення для згортання крові.
Основним фактором
сприйнятливості до алкоголю є ступінь сприйняття алкоголю організмом – толерантність
до алкоголю. Цей фактор є вродженим і визначається особливостями організму.
Підвищена толерантність – передумова хвороби на алкоголізм. Частіше підвищена
толерантність до алкоголю спостерігається в тих дітей, батьки яких зловживали
алкоголем. Переважно схильність до вживання алкоголю передається по чоловічій
лінії: батько – син.
Спадковий
характер полягає не в передачі «гена потягу до алкоголю», а в передачі
механізмів, що відповідають за обмінні процеси. Порушення таких механізмів спричинюється
не лише пияцтвом батьків, а й шкідливим впливом на генетичний код-радіаційним,
хімічним, токсичним. Тобто невживання родичами спиртного – не гарантія того, що
в дитини немає порушень у функціонуванні біохімічних процесів організму. Такі
порушення і провокують хворобливий потяг до алкоголю. Саме тому, навіть перша
спроба алкоголю може стати небезпечною [42, с. 31].
Алкоголь надає
глибоку згубну дію на зростаючий організм в період отроцтва. Він ослабляє,
гальмує і пригноблює правильний розвиток і дозрівання всіх буквально органів і
систем.
І при цьому, чим
молодше організм, тим більш згубна дія на нього алкоголю. Це обумовлено
анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними особливостями дитячого і
підліткового віку. Зокрема, бурхливо протікаючі зміни в центральній нервовій
системі, внутрішніх органах, ендокринній системі, пов’язані із зростанням і
дозріванням організму, сприяють підвищенню його реактивності, в зв’язку с. чим
алкоголь може привести до швидкого розвитку того або іншого патологічного
процесу [42, с. 35].
Кажучи про
особливості підліткового віку, не можна не торкнутися і такої важливої
соціально-гігієнічної проблеми, як акселерація, яку інколи зводять до
прискорення фізичного і статевого розвитку. Проте суть явища не лише в цьому. Сучасні
умови життя надають на нервову систему дитяти інтенсивнішу дію, ніж півстоліття
назад. 
В той же час у
підлітків зберігаються дитячі інтереси, емоційна нестійкість, незрілість
цивільних вистав і так далі Виникає диспропорція між фізичним розвитком і
соціальним статусом. І за наявності такої диспропорції вживання алкогольних
напоїв в підлітковому віці нерідка сприяє загостренню таких рис вдачі, як
дратівливість, агресивність, замкнутість, відчуженість.
Отже,
анатомо-фізіологічні і психологічні особливості дитячого і підліткового віку,
що полягають в посиленому розвитку організму, ендокринних зрушеннях, статевому
дозріванні, формуванні особи і психіки, підвищують сприйнятливість молодої
людини до різних негативних впливів, у тому числі алкогольних напоїв.
Соціальні
наслідки алкоголізації підлітків проявляються, передусім, у прогулах за місцем
навчання або роботи. Крім того, частішають конфлікти з батьками та родичами,
додаються фінансові проблеми.
Розділ 3. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми схильними до
вживання алкоголю
3.1 Соціально-педагогічна діяльність с
сім’єю алкоголіків

Робота соціального педагога
повинна вестися в тісному контакті з правоохоронними органами, а також органами
опіки і опікування. Сім’я алкоголіків, маючи низький соціальний статус в
якій-небудь з сфер життєдіяльності або в декількох одночасно, не справляється в
покладеними на неї функціями, адаптаційні здібності алкоголіків істотно
понижені, процес родинного виховання дитини протікає з великими труднощами,
повільно, малорезультативно. Даному типу сім’ї, зрозуміло, необхідна допомога з
боку соціального педагога.
Перш за все, звичайно,
соціальний педагог повинен починати свою роботу з вивчення сім’ї. Вивчення
стосунків усередині сім’ї і їх обговорення допоможуть педагогові представити
положення в ній підлітка. В разі роботи з сім’єю алкоголіка діагноста виявляє
основну причину зловживання спиртними напоями і супутні обставини.
Причини зловживання алкоголем
можуть полягати в родинній схильності, в деяких особливостях особового статусу,
в традиціях родинного або соціального оточення або в ілюзорній спробі піти від
проблем за допомогою наркотично спотвореної свідомості. У реальності, втім, всі
ці причини можуть бути зв’язані один з одним. Необхідний їх аналіз, бо видима
на поверхні конфліктність сім’ї в результаті пияцтва одного або декількох з її
членів може представляти спотворену картину: до пияцтва прибігають саме для
того, щоб в такий спосіб здолати конфліктність, хоча в своїй уяві [35, с. 273].
Соціальний педагог складає
«карту сім’ї» [Додаток
А], де дається характеристика
кожному членові сім«ї, вказуються дати народження, знаменні дати в сім»ї.
Робота з питущими батьками ведеться по трьох напрямах: медико-фізіологічному,
соціально-педагогічному і правовому .
Медико-фізіологічний напрям
здійснюється лікарями, перш за все наркологами і психіатрами.
Соціально-педагогічний напрям
реалізується переважно школою спільно з іншими установами і організаціями.
Головна його мета – розкрити батькам і що вчиться негативний вплив алкоголю на
взаємини між людьми, у тому числі на родинні стосунки, показати збиток, який
пияцтво наносить сім«ї. Правовий напрям має своєю основною метою роз»яснення
наслідків від дії і поведінки осіб, що знаходяться в стані алкогольного
сп’яніння і їх відповідальності перед законом.
Таким чином, основне завдання
соціального педагога в роботі з сім’єю алкоголіків – зміцнення взаємодії з
ними, використання всього комплексу педагогічних засобів для зміни стилю
спілкування між батьками і дітьми, розвиток відповідальності за виховання, дія
на стан підлітка, коректування його поведінки. Соціальний педагог допомагає
батькам усвідомити позитивні і негативні події, що відбуваються в сім’ї,
побачити реальну можливість зміни важкій ситуації, учить долати перешкоди на
дорозі досягнення родинного благополуччя. Він ставить за мету відновити
виховний потенціал сім’ї [Додаток Б].
Визначається статус сім’ї,
житлові умови, сусідство, релігійна і національна приналежність сім’ї.
Доповненням «карти» є вивчення виховання підлітка в сім’ї [Додаток В].:
· 
як і скільки батьки
проводять часу з підлітком. Чи є у них загальні справи, яка форма спілкування;
· 
чи проводять вони разом
вільний час;
· 
що читають;
· 
чим цікавиться підліток;
· 
з ким дружить;
· 
які стосунки в класі,
школі і т.д.;
· 
яке здоров’я підлітка;
· 
які у нього проблеми [35, с. 282].
Соціальному педагогові важливо
враховувати всі взаємини усередині сім’ї, відношення дорослих між собою, між
дорослими і підлітками, родичами і неродичами, які живуть в сім’ї. Слід
з’ясувати і те, що знають підлітки про своїх батьків, їх смаки, інтереси,
друзів і авторитет на роботі, турботах, проблемах, здоров’ї.
Залежно від характеру проблем
соціальний педагог надає сім’ї освітню, психологічну, посередницьку допомогу в
рамках довготривалих форм роботи.
Освітня складова включає два
напрями діяльності соціального педагога: допомога в навчанні і виховання.
Допомога в навчанні направлена на запобігання виникаючим родинним проблемам і
формування педагогічної культури батьків.
Одним з методів
соціального педагога – консультування, мета якого полягає в підвищенні
педагогічної культури батьків. В ході консультування педагог прагне встановити
контакт з дорослими членами сім’ї, допомагає усвідомити причини родинного
неблагополуччя, характер виховних помилок, коректує взаємини батьків і
підлітків. Також соціальний педагог може надавати індивідуальну допомогу
підліткові, що знаходиться в сім’ї алкоголіків. Суть індивідуального підходу складає
гнучке використання психологом різних форм і методів виховання з метою
досягнення оптимальних результатів по відношенню до кожного підлітка.
Допомога у вихованні проводиться
спеціальним педагогом, в першу чергу з батьками, шляхом їх консультування, а також
з підлітками за допомогою створення спеціальних виховуючих ситуацій для
вирішення завдання своєчасної допомоги сім’ї в цілях її зміцнення і
якнайповнішого використання її виховного потенціалу. При роботі соціальний
педагог використовує методи, які діляться на дві групи.
Першу групу методів складають
методи повсякденного спілкування, ділової, довірчої взаємодії. Другу групу
складають методи педагогічної і психологічної дії педагога на особу підлітка в
цілях корекції його свідомості і поведінки.
Наступний вигляд допомоги –
психологічна складова соціально-педагогічної допомоги – включає два компоненти:
соціально-психологічну підтримку і корекцію. Підтримка направлена на створення
сприятливого мікроклімату в сім’ї в період кризи. Найбільш ефективною робота буде
у тому випадку, коли допомога сім’ї виявляється комплексно: соціальний педагог
визначає проблему, аналізуючи міжособові стосунки сім’ї, положення підлітка в
сім«ї, стосунки сім»ї з суспільством. Соціальний педагог повинен зробити так,
щоб взаємодії були конструктивнішими [49, с. 108].
Робота соціального педагога з
сім’єю алкоголіків дуже тривала і не завжди ефективна, оскільки проблема
алкоголізму розповсюджена в нашій країні, а фахівців в цій області мало.
Соціальний педагог виконує ще 2 ролі: роль педагога і батька для підлітка. Адже
таким підліткам не вистачає ласки, кохання, турботи, і соціальний педагог хоч
би частково повинен замінити їм батьків.
Соціальний педагог покликаний
забезпечити соціально-педагогічний захист дітей в сім’ї і підвищити педагогічно-психологічну
культуру батьків. Його мета – налагодити певні дороги взаємодії між людиною
(дорослим і дітьми) і його сім’єю, з одного боку, і суспільством, соціальним
оточенням, з іншою.
У роботі з підлітками увага
соціального педагога направлена на підвищення рівня їх розвитку з тим, аби
вирівняти можливості для соціального старту, заповнити збиток, нанесений
формуванню особи родинними обставинами. Поодинці педагогові з цими завданнями
не впоратися, доводиться мобілізувати всі соціальні сили: сім’ю, освітні
установи, поліклініку, мікросоціум, засоби масової інформації, трудові
колективи і так далі.



3.2 Робота соціального педагога з дітьми
та підлітками по профілактиці схильності до алкоголізму

Серед молодих
людей пияцтво виникає частіше у осіб з, так званими, труднощами характеру. Ці
люди своїми незвичними переживаннями і відповідно важкою поведінкою випадають
із середовища ровесників. Одні з них звертають на себе увагу схильністю до
конфліктів, інші – хворобливою сором’язливістю, ранимістю, душевною
напруженістю з приводу своєї «малоцінності», «нікчемності», треті – в’ялістю,
примітивністю духовних зацікавлень, ослабленою волею. Нерідко вони починають
пом’якшувати труднощі характеру вином. Спочатку це ніби допомагає: зникає на
деякий час злість, сором’язливість, виникає впевненість у собі. У багатьох з
них алкоголізм протікає злоякісно [49, с. 108].
Хронічний
алкоголізм – токсико-органічний процес, який пошкоджує перш за все ті мозкові
структури, з якими пов’язана духовна, моральна індивідуальність, тобто те
неповторне чим людина відрізняється від іншої людини.
Соціальна
профілактика – це динамічна система діяльності, спрямована на досягнення
повного збереження особистості та соціального статусу дітей та молоді методом,
головний зміст якого в опосередкуванні через його особистість
інформаційно-відновлюючих впливів та заходів.
Сьогоднішня
профілактика пияцтва і алкоголізму ґрунтується на двох взаємопов’язаних
факторах. Перший – це виховання установки в людей на абсолютну тверезість і
другий – виховання здатності людини досягати творчого натхнення в праці,
захопленнях, в спілкуванні з людьми і природою, тобто відчувати і переживати ту
насолоду життя, заради якої хочеться жити тверезо без винного й іншого дурману.
Досвід показує, що саме другий момент є найважливішим в психопрофілактиці
пияцтва, особливо у дітей та підлітків із труднощами характеру.
Переважна
більшість дітей із труднощами характеру – це акцентуйовані особи. Вони, на
відміну від основної маси ровесників, виявляють не патологічні, але все ж
суттєві труднощі характеру і поведінки, які виникають у звичайній життєвій
обстановці. Це пов’язано з їх особистісним реагуванням на звичайні обставини.
Вони більш вразливі в плані виникнення у них різних хворобливих розладів при травмуючих
обставинах, ніж ті здорові підлітки, які живуть без суттєвих труднощів у
переживаннях і поведінці, якщо не виникають справді важкі (в загальноприйнятому
розумінні) і для них ситуації [49, с. 110].
Профілактика
пияцтва творчим самовираженням є одним із прийомів, яким треба керуватися в
роботі з важкими підлітками. Творче самовираження – це емоційно-стресова
психотерапія. Термін «стрес» не повинен вводити в оману. Будь-який душевний,
духовний підйом, який викликаний певними обставинами життя, має біологічною
основою стрес, як адаптаційний генералізований підйом життєвих сил організму. 
Фундатор вчення
про стрес канадський патолог Г.Сельє говорить, що стрес – це будь-яка більш чи
менш відчутна, пристосувальна по своїй суті, напруженість сил організму. Вона
може пошкодити, але може бути зцілюючою, яка приносить задоволення. Стрес – це
не просто нервове напруження. Стрес – не завжди результат пошкодження і тому
стресу не слід уникати.
Тому, виділяють
такі види профілактики:
1. Профілактика
творчим спілкуванням з літературою, мистецтвом, наукою. Для цього необхідно на
заняттях демонструвати слайди картин художників, слухати твори композиторів,
вірші поетів. Підлітки самі підбирають вдома уривки із художніх творів,
особливо близькі і співзвучні їм, і через них знову і знову показують себе в
групі, класі і глибше себе пізнають в порівнянні з іншими.
Педагогу важливо
самому досить глибоко знати душевні особливості художника із його творів,
біографічних і автобіографічних робіт, щоб допомогти дітям знайти в мистецтві
своє, порадити звернути увагу на того чи іншого письменника, художника. Клас
після деяких підготовчих занять може відправитися в художній музей, на виставу,
в філармонію чи на екскурсію, присвячену архітектурним пам’ятникам. При цьому
не слід забувати головного: що це не просто розвага, невпорядковане пізнання
нового, а пошук себе в мистецтві, виявлення себе в індивідуальності. Не
потрібно втискувати в себе те поетичне, живописне, що не йде в душу або йде з
трудом, потрібно шукати радість співзвуччя, коли спілкування з твором мистецтва
стає таким же легким, вільним, як із самим собою. А інший твір по можливості
слід вивчити, щоб розуміти інших, з ким живеш поруч [49, с. 111].
2. Профілактика
із залученням до творчих колекціонувань.
Творчі колекції
дають в певній мірі опору в місці і часі невпевненій у собі людині, яка в’яло
відчуває життя. Так альбом із значками міст, в яких побував в такому-то році,
дає відчуття прожитих років, значки з гербами, пов’язують нас духовно з
минулим. Але головне, щоб кожен значок, календарик, кожна сірникова етикетка
несли в собі риси індивідуальності збирача, тобто були йому до душі.
3.      Профілактика
творчим заглибленням в минуле.
Суть її полягає в
набутті індивідуальності через пошук співзвуччя в своєму особистому минулому (в
дитинстві), в минулому свого народу, Землі, Всесвіту [49, с. 112].
Для зміцнення
своєї особистості, пізнання себе і своїх співвітчизників через історію, духовні
особливості свого народу, важливо читати не тільки історичні художні і наукові
твори, але й вивчати мову, обряди, звичаї. творчим самовираженням якраз і несе
в собі той одухотворений стрес життя, який Сельє радить перенести кожній людині
і яким нерідко живуть своє довге життя художники, артисти, вчені і інші,
закохані в свою професію люди.
Отже, розглянемо
деякі методики профілактики творчістю. На ділі, вони переплетені між собою і
ніби розчинені одна в одній: 
· 
створення
власних творів; 
· 
творче
спілкування з природою; 
· 
творче
спілкування з літературою, мистецтвом, наукою; 
· 
творче
колекціонування; 
· 
творче
заглиблення в минуле; 
· 
ведення
щоденника, записної книжки; 
· 
творчі
мандри; 
творчий пошук
одухотвореності в повсякденному житті [49, с. 112].
Термін «творчий»
у кожній методиці означає свідоме привнесення у будь-яку справу своєї індивідуальності.
Мета прийому – допомогти людині стати духовно багатшою в розумінні усвідомлення
своєї індивідуальності, відчути свою причетність до світу, найти найбільш
корисне застосування своїх здібностей.
4.      Профілактика
шляхом ведення щоденника і записних книжок. Записування своїх роздумів,
переживань допомагає зрозуміти себе, своє місце серед інших людей. Тут прозова
творчість «зливається» із заглибленням у минуле, з творчим спілкуванням з
літературою, з мистецтвом. Ці записи відрізняються тим, що в них є внутрішня
свобода, незакінченість і незалежність. Важливо усвідомлювати, що в кожному
такому записі є щось своє, неповторне. Цього ніхто, ніде і ніколи не напише.
5.      Профілактика
творчими мандрівками.
Тут важливо
готуватися до мандрівки, читати, виписувати з довідників і словників відомості
про місця, куди людина відправляється, щоб більше там побачити, глибше
зрозуміти побачене і головне з’ясувати своє ставлення до нового, зміцнити свою
індивідуальність.
6.      Творчий
пошук одухотвореності в повсякденному житті. Незвичайне в повсякденному можна
розгледіти лише завдяки своїй індивідуальності, оригінальності сприйняття [49,
с. 114].
Можливо, це
квінтесенція всіх інших методик. Це той момент коли людина починає цінити кожну
мить свого життя, усвідомлює, що неможливо жити планами на майбутнє і мріями, а
потрібно жити тепер, радіти тепер, шукати і знаходити себе тепер. Все це
проявляється в яскравому сприйнятті буденних явищ, які самі по собі неповторні,
як і все життя. І своїми оригінальними поглядами на те чи інше явище потрібно
ділитися і обговорювати їх.
Проведення протиалкогольних
профілактичних заходів у школі повинно базуватися на розумінні педагогами того,
що спиртне у свідомості деяких неповнолітніх виступає як фактор, що сприяє
виникнення в питущого почуття «емоційного благополуччя, розв’язання проблем.
Шкільна профілактика повинна включати два основних напрямки роботи: перше –
«витиснення» зі свідомості батьків, учнів питаних традицій як способу задоволення
ряду людських потреб, друге – нейтралізація «факторів ризику» раннього
прилучення до алкоголю, причому, найбільш істотним тут є зусилля по заміні
будови й ієрархії мотивів поводження неповнолітніх, поведінкові реакції яких,
всиляють педагогові побоювання [Додаток Г].
Учневі, що вживає
спиртне, необхідно роз’яснити шкідливість усіх видів алкогольних напоїв, у тому
числі і пива. Для «питущого школяра» варто створити умови, що сприяють
виявленню його інтересів і схильностей, постійно направляти ці інтереси в
соціально прийняте русло, наприклад, у рамках групового організованого і
контрольованого дозвілля [Додаток Д].
3.3 Особливості психотерапії при
лікуванні та профілактики алкогольної залежності в дітей та підлітків

У
дорослих психотерапія в даний час стала розглядатися як основний метод
лікування алкоголізму, без якого лікарська терапія в більшості випадків надає
нестійкий ефект. У дії самих лікарських речовин (апоморфіну, тетураму і ін.)
справедливо вважається провідний психотерапевтичний (умовнорефлекторний,
бихевіоральний) компонент.
Хоча
необхідність психотерапії при алкогольній залежності в підлітковому віці ніким
не оспорюється, проте є певні вказівки на малу ефективність як індивідуальною
раціональною, так і груповій психотерапії. Коли підлітка насильницьки
заставляють лікуватися, то само лікування, включаючи спілкування з
психотерапевтом, розглядається ним як форма покарання і викликає лише протест.
У цих умовах на успіх психотерапії, як і всього лікування, розраховувати важко [46, с. 21].
Індивідуальна
раціональна психотерапія неефективна при хронічному алкоголізмі, якщо він
розвинувся на тлі нестійкої психопатії і акцентуації характеру. Основна дорога
впливу лікаря – роз’яснення шкоди алкоголю для здоров’я і соціального статусу в
сьогоденні і майбутньому – нестійкого підлітка залишає байдужим. Проте для
підлітка епилептоїдного типа турбота про власне здоров’я, своє майбутнє,
небезпека постраждати або піддатися переслідуванням в безпорадному стані
«відключення» можуть виявитися проблемами, що досить хвилюють. Але для цього
потрібні не лише «підхід» до підлітка, його «довіра до лікаря» але і
упевненість самого підлітка у високій компетентності і особливій увазі до нього
лікаря. Інформація про шкоду алкоголю «взагалі», представлена у формі, особисто
його не торкаючись, для такого пацієнта малозначима. Епілептоїдному підліткові
буває корисно показати результати його обстежень – наприклад,
електроенцефалограму, електрокардіограму, аналізи крові, шлункового соку і тому
подібне і зіставити їх з нормами, що наводяться в керівництві, з аналогічними
дослідженнями у його однолітків, аби очевидними стали виражені відхилення саме
його показників (електроенцефалограма особливо зручна в цих цілях). Виробляють
інколи також враження розповіді про тяжкі наслідки вчинків, здійснених в стані
«відключення» [46,
с. 24].
Мета
індивідуальної психотерапії – добитися того, аби підліток сам прийняв рішення
лікуватися і припинити алкоголізацію.
У
підлітків гіпертимного і істероїдного типу завдання психотерапії інша –
постаратися знайти поле діяльності, привабливіше, ніж випивка, і здатне
задовольнити жадаю спілкування з товаришами, відкрити можливість престижного
положення в їх оточенні. При нашаруванні рис нестійкості на гіпертимне,
істероїдне або інше ядро (включаючи епілептоїдне) психотерапія стає настільки ж
нерезультативною, як і у підлітків нестійкого типа.
При
лабільній і шизоїдній акцентуації психотерапія повинна носити не стільки
«антиалкогольний» характер, скільки бути направленою на подолання тих труднощів
і життєвих проблем, які підштовхнули до алкоголізації. Емоційно-лабільний
підліток нерідка страждає від емоційного відкидання в сім’ї (що, наприклад,
мало непокоїть нестійкого); він шукає в алкогольній компанії емоційні контакти,
потребує «друга-психотерапевта», «друга-опікуна».
Якщо
для шизоїдного підлітка алкоголь служить «комунікативним допінгом», то треба
постаратися умовити його взяти участь в груповій психотерапії, завданням якої є
навчання вербальним і невербальним прийомам контактів з однолітками [37, с. 9].
Групова
психотерапія може виявитися не лише марною, але і шкідливою, якщо група зібрана
з підлітків, що зловживають алкоголем і що не мають щирого бажання припинити
випивки. Така група лише об’єднує зібраних підлітків в алкогольну компанію, а
до груповим обговорень шкоди алкоголю вони віднесуться байдуже або іронічно.
Групова
психотерапія може мати сенс для підлітків гіпертимного, істероїдного і
лабільного типів, якщо їх включають в неалкоголізуючуюся групу (але що не
чваниться своєю тверезістю); де сам процес групового спілкування виявляється
для них привабливим через загальні інтереси, можливість проявити себе, знайти
емоційні прив’язаності і тому подібне В цілому групова психотерапія зазвичай
стає успішною, якщо вона ставить не прямі протиалкогольні цілі, а служить
способом відвернення від алкоголю.
Всі
інші психотерапевтичні методи (сугестія терапія, емоційно-стресова терапія і
інші) у підлітків можуть виявитися ефективними лише за однієї обов’язкової
умови – бажання лікуватися [37, с. 10].
Особливої уваги у
питанні соціальної роботи з профілактики алкоголізму заслуговують діти з сімей
алкоголіків. Вище наголошувалося, що дуже часто алкоголізм і інші адитивні
проблеми стають родинною традицією. Більше п’ятдесяти відсотків сьогоднішніх
алкоголіків є дітьми алкоголіків, крім того, в мільйонів людей є інші серйозні
проблеми. Соціальні працівники можуть зіграти важливу роль в цьому процесі за
допомогою ефективних профілактичних заходів. І індивідуально, і колективно
соціальні працівники повинні стати голосом і твердою силою для дітей, які не
завжди можуть висловитися у власний захист. У цьому процесі можна
використовувати методи, якими користуються лікарі-психологи, такі як: точна
інформація, відповідна для дітей даного віку, навчання навикам, встановлення
зв’язків і прив’язаностей, витікаючих із здорових стосунків [30, с. 137]. 
У сім’ях
алкоголіків панує правило, що зводиться до відмови, обману відчуттів, принципу
«жодних розмов». Таким чином, діти алкоголіків часто не розуміють, що
відбувається у них в сім’ї. Тому не дивно, що вони у всьому звинувачують себе.
Переважаюче у багатьох дітей відчуття – це не страх, гнів або образа; це –
постійне непереборне замішання. 
Дітям алкоголіків
потрібна точна інформація про алкоголь, про інші наркотики, а також про
алкоголізм як про хворобу. Дізнавшись про заперечення, провали пам’яті,
рецидиви і зцілення, діти можуть не лише зрозуміти, що відбувається у них в
сім’ї, а також зрозуміти, що вони не повинні себе за це винити, і що вони не
можуть все змінити на кращий. Украй поважно піднести ці важливі факти дітям,
враховуючи їх вік, аби вони не були більш приголомшені, обтяжені і не
випробовували б замішання. 
Ось те, що
поважно чути дітям алкоголіків: 
· 
Алкоголізм
– це хвороба. 
· 
Ти не
можеш поліпшити положення, що створилося. 
· 
Ти гідний
того, аби тобі допомогли. 
· 
Ти не
один. 
· 
Є надійні
люди і організації, які можуть допомогти. 
· 
Є надія
[30, с. 142].
Діти алкоголіків
потрапляють в групу підвищеної ризику відносно поведінкових і емоційних
проблем. Наприклад, деякі діти стикаються з важкими ситуаціями, пов’язаними з
биттям в сім’ї, із занедбаністю і іншими проблемами. Ці діти можуть виучитися
всіляким методам подолання важкої ситуації і догляду за собою. Психолог може
навчити їх, як виражати свої відчуття здоровим чином, особливо надійним людям, яким
вони можуть довіряти. У інших дітей може не хапати упевненості і відчуття
власної гідності. Ці діти можуть навчитися любити і поважати себе через життєві
ситуації, які дають їм можливості досягти успіху і розцвісти. 
Не дивлячись на
те, що точна, відповідна для конкретного дитячого віку інформація і навчання
безмежно допомагають дітям, найважливішим даром є ті встановлені зв’язки і
прихильність, яких вони набувають через здорові стосунки з іншими людьми. Із-за
порушених обіцянок, грубих слів і погроз жорстокого відношення до них діти,
зростаючі в багатьох сім’ях алкоголіків, дуже добре вивчають правило «Не вір»;
мовчання і ізоляція можуть стати їх постійними супутниками [8, с. 64].
Створення довіри
– це процес, а не подія. Ключем до нього є час. При лікуванні у психолога цей
процес може стати критично важливою подією в житті дитини з сім’ї алкоголіка. У
міру розвитку терапевтичного процесу слова психолога починають набувати
додаткового значення і важливість, оскільки дитина починає глибоко аналізувати джерело
вимовних слів. Може виявитися, що дитина вперше чутиме точну інформацію про
алкоголізм в абсолютно новому світлі. Більш того, дитина може укріпити власні
сильні сторони і власну гнучкість в результаті свідомого моделювання поведінки
дбайливого дорослого. 
Особливо важливою
для психолога має бути здатність дитини розвивати і підтримувати хороші основні
стосунки з іншими. Цілком імовірно, що у багатьох дітей і підлітків, що
лікуються у психологів, відсутні бажані взаємини з їх однолітками або з
дорослими. У багатьох дітей алкоголіків є те, що психологи іменують проблемою
«соціальної відчуженості». Їх стосунки з іншими людьми є поверхневими, а число
і інтенсивність їх контактів з іншими людьми обмежені. Працюючи з такою
проблемою, психолог має бути особливо чутливий в питаннях оцінки сильних і
слабких сторін спілкування дітей алкоголіків з іншими людьми. Психологи повинні
спиратися на вже існуючі стосунки, аби сприяти створенню міцніших, а також
нових соціальних зв’язків для своїх клієнтів. 
Психологи мають
багато стратегій для оцінки природи взаємовідношення людини з іншими людьми.
Наприклад, один метод оцінки рівня впливу інших людей на дітей алкоголіків – це
соціограма. Соціограма – це ряд кіл, в яких суб’єкт, – або клієнт –
представлений в центральному колі, або «яблуці мішені». Наступний крупний круг
представляє «близьких людей» дитини – людей, найбільш емоційно близьких і
важливих клієнтові. У цей круг зазвичай входять члени сім’ї і близькі друзі. У
міру додавання інших кругів, кожен подальший круг надаватиме на дитину весь
менший вплив. Заповнюючи імена людей в кожному крузі за допомогою дитини,
психолог в змозі отримати інформацію про те, в якій мірі різні люди впливають
на дитину [8, с. 69].
Проте психолог не
повинен прагнути до досягнення батьками дитини тверезості і не повинен
акцентувати увагу на тому, аби змінити батьків. 
Взаємини з людьми
поза сім’єю можуть також створити структуру для виживання дитини і для
зростання її як особи. Дружба з однолітками зіграє важливу роль в здоровому
особистому розвитку дитини. Тому психолог повинен приділити значну увагу тому,
аби допомогти дітям алкоголіків розвинути стосунки з їх однолітками. 
При роботі з
дітьми, в яких мало здорових стосунків з однолітками, психолог може
зосередитися на розвитку у них різних соціальних навиків. Наприклад, деякі
психологи можуть заохочувати відвідини дитиною різних суспільних заходів, де
він або вона може познайомитися з новими людьми. Діти з сімей алкоголіків, в
яких погано розвинене відчуття власної гідності, явно бачать себе як людей
нецікавих і вважають, що нікому не подобається з ними розмовляти. 
Діти, зростаючі в
сім’ї алкоголіка, часто переконані, що вони не володіють ресурсами або методами
для зменшення п’янок або бійок свого батька. Ця втрата відчуття контролю, що
відчувається, може перейти в інші аспекти життя, включаючи навчання в школі.
Більш того, це відчуття безпорадності може проникнути у всі аспекти їх життя. 
Одна із стратегій
при роботі з дітьми алкоголіків полягає в тому, аби допомогти їм зрозуміти, що
вони не можуть змінити чужу поведінку, дія якої їм може доведеться переносити.
Проте вони можуть навчитися стримувати свою особисту поведінку, досягнення і
відчуття. Якщо психолог допоможе дитині розвинути відчуття самовладання над
власним життям, він сприятиме відкриттю клієнтом того, що він або вона – це
особа з правильними відчуттями, якостями і здібностями. При роботі над
відчуттям безпорадності, розвиток у дитини відчуття самоцінності може привести
до знаходження клієнтом внутрішніх ресурсів. Ці ресурси можуть поліпшити
здібності дитини визначати результати поведінки своїх батьків-алкоголіків, хоча
вони не можуть стримувати поведінки своїх батьків [37, с. 10].
Іншими словами,
важливо, аби діти алкоголіків, подібно до інших, розвинули відчуття особистої
відповідальності за багато що, що з ними станеться.
Допомога дітям
алкоголіків в тому, аби розібратися в своїх відчуттях і встановити ефективні
стосунки з іншими людьми, буде дуже корисна для подолання дії батька-алкоголіка
і запобігання розвитку алкоголізму у самої дитини. Якщо психологові удасться
розвинути у своїх пацієнтів самовпевненість, то успіх психолога перевершить
просто допомогу дитині в тому, як вижити в сім’ї алкоголіка. В такому разі,
допомога психолога може означати, що дитина не стане одним з 25-30% дітей
алкоголіків, хто самі стали алкоголіками.
Висновки
Сьогодні великою
проблемою є вживання алкоголю в сім’ї, тому що від вживання алкоголю перш за
все страждають діти. Дитина може постраждати вже під час зачаття, якщо жінка
під час вагітності приймала спиртне – є великий ризик порушення центральної
нервової системи і дефекту органів дитяти, аж до розумової відсталості. Крім
того, алкоголізм в сім’ї створює комплекс негативних макросоціальних дій на
дитину.
Тому навіть якщо
фізичний стан дитини не викликає побоювань і розвивається благополучно, дитина
насилу адаптується соціально, у таких дітей із-за неправильного виховання часто
з’являються поведінкові і особові відхилення, які утрудняють розвиток
нормальної поведінки і соціальної адаптації.
Алкогольна
залежність – це хвороба. А значить, можлива схильність до неї, як до будь-якої
іншої хвороби. Не завжди людина знає, які гени в нім закладені. За статистикою,
якщо п’є батько, то у сина в чотири рази більше шансів отримати алкогольну
залежність, чим у його однолітка з непитущої сім’ї.
Для підлітка
небезпечна будь-яка доза. Але вже, зрозуміло, вона має бути менше дорослої.
Грізний симптом реальної небезпеки – стан задоволення від сп’яніння. Ну, а як
профілактика звикання до алкоголю необхідні хоч би найпростіші знання про
нього. Якщо ж говорити про якусь загальну установку, то вона проста: пиття не
повинне ставати нормою буття
Отже, як слідство
«алкогольних» традицій в сім’ї стає розвиток алкоголізму у таких дітей. Кожна
дитина чи підліток з різних причин починає вживати алкогольні напої, але у
кожного молодого алкоголіка знайомство з алкоголізмом наводить до характерних
змін залежно від віку. 
У період до 10-11
років дитя стикається з алкоголем дуже рідко частіше в лікувальній меті –
розтирання, знезараження, очищення рани, або це відбувається випадково, коли
дитина пробує незнайому рідину, яка у результаті відразу викликає відразу.
Поступово
дорослішаючи, дитина починає замислюватися про алкоголь, постійно помічаючи
спиртні напої на родинних торжествах і багаточисельних святах, тепер алкоголь і
свята стають для нього речами невіддільними один від одного. У віці 14-15 років
підліток вже починає вживати алкоголь в компанії, намагаючись не відстати від
своєї компанії, від своїх однолітків, показуючи тим самим свою «хоробрість» і
«дорослість». В основному це властиво хлопчикам, у дівчаток же перше знайомство
з алкоголем найчастіше обмежується парою чарочок на честь торжества без
будь-якого роду похваляння і встановлення алкогольних рекордів.
Знайомство з
алкоголем може зіпсувати підлітка, тому що стоїть раз доторкнутися до
спиртного, і психологічний бар’єр залишається у минулому, а підліток починає
вважати себе настільки дорослим, аби з ким завгодно і коли завгодно. Підліткову
психіку відрізняє прагнення наслідувати старшим і своїм батькам і все частіше
виникаюче відчуття дорослості, яке підштовхує їх до вживання алкоголю. Багато
підлітків помилково уявляють собі початок дорослого життя, пов’язуючи її з
початком вживання алкоголю.
Деякі підлітки
вживають алкоголь для хоробрості або від нудьги, аби розвеселити себе і свою
компанії, такий мотив формує алкоголізм як один з видів поведінки
правопорушників. Такі підлітки більше хуліганять, порушують порядок, практично
не цікавляться літературою, театром, музикою, суспільною діяльністю, втрачають
інтерес до саморозвитку, в їх житті переважає порожнє проведення часу – самий
відповідний ґрунт для розвитку дитячого алкоголізму.
Виділяють п’ять
основних етапів розвитку алкозалежності у дітей:
1. На першому
етапі, тривалість якого складає 3-6 міс., відбувається звикання до
спиртовмістовних напоїв. При цьому чималу роль грає соціальне середовище, в
якому перебуває дитина.
2. Для другого
етапу, що становить порядку 1 рік, характерне регулярне вживання алкоголю,
збільшення доз, кратності прийому. У цей період відбувається зміна поведінкових
реакцій підлітка, проте припинення прийому алкоголю саме в цей період дає
досить стабільний позитивний терапевтичний ефект.
3. Третій етап
супроводиться розвитком стійкої психічної залежності. Його тривалість складає
від декількох місяців до декількох років. Впродовж цього періоду, підліток
втрачає контроль над кількістю алкоголю, що приймається, його якістю, зростає в
3-4 рази толерантність до етанолу, що наводить до формування першої стадії
хронічного алкоголізму.
4. Четвертий етап
характеризується хронічною стадією алкогольної залежності з досить яскравий
вираженим синдромом абстинента. Причому на відміну від дорослих, абстиненція у
дітей настає при вживанні великих доз алкоголю, а за часом — менш тривала.
5. На п’ятому
етапі формується стійка алкозалежність, настає деменція, діти стають злісними
(особливо, якщо є нейрофізіологічні передумови), асоціальними, інтелектуально
деградують. Дуже часто на останньому етапі, на тлі підвищеної толерантності до
алкоголю, відбувається приєднання вживання інших дурманних, токсичних речовин –
ацетон, клей, наркотики.
Дитячий
алкоголізм досить складний в плані лікування, оскільки особа дитини, як така ще
не сформована, а ваговитих мотивацій, які дієві для дорослих, у дитини немає.
На жаль, мова
йдеться про те, що явище дитячого алкоголізму давно вже стало соціальною
державно проблемою, яка вимагає негайного рішення.
Ми не завжди
задумувалася про актуальність досліджуваного явища. Розвиток алкоголізму є
одним із недоліків соціально-педагогічної роботи. Говорячи про недоліки,
мається на увазі, те що людина, яка не має відношення до соціально-педагогічної
діяльності не завжди розуміє всю складність проблеми розвитку алкоголізму, а
тим більше не знайома з методами, формами роботи. Після поглибленого
ознайомлення з даним напрямом соціально педагогічної діяльності, можна
переконатися, що суспільство практично не могло обійтися без цієї проблеми.
Протягом попередніх років держава взяла на себе відповідальність створити всі
необхідні умови для того, щоб попередити і в тому числі боротися з негативними
явищами, які виникають у суспільстві. На сьогоднішній день відчутні зрушення,
оскільки випущено в друк безліч літератури, яка вчить як правильно виховувати
дитину і себе щоб запобігти діям та вчинкам, спричиняються через мутаційне,
викривлення світобачення.
Отже, слід мати
на увазі, що зростання добробуту саме собою зовсім не вирішує проблеми
алкоголізму, негативних явищ, що підтверджуються на прикладі багатьох
економічно розвинутих країн. Соціальна система здатна як створювати привід і
мотиви для вживання спиртного, так і обмежувати його розповсюдження. Тому чим
менше в особи можливостей для подолання важких ситуацій, тим швидше людина
вдається до спиртного і тим менша ймовірність вольового впливу, спрямованого
проти споживання алкоголю. Пияцтво як наслідування, «без причин»
розповсюджується тим швидше, чим терплячіше до нього ставляться оточуючі. 
Падіння моралі
добробуту значної частини населення пов’язане саме з алкоголізмом та усіма
негативними явищами, які існують у суспільстві. Таким чином проблема схильності
до алкоголізму є однією з проблем соціально-педагогічної діяльності. Тому одним
із найважливіших напрямів соціально-педагогічної діяльності для молоді є
профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголю,
тютюнопаління, Сніду). Програми профілактики негативних явищ розраховані на
проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніх та молоді, їхніх
батьків, та професійної допомоги, що надається педагогічним колективам
навчальних закладів. У процесі профілактичної роботи надається перевага масовим
формам роботи, через які порушуються питання профілактики негативних явищ саме
у молодіжному середовищі.
Основним масовими
формами, які широко використовуються в профілактичній роботі є просвітницька
робота, яка включає лекторії, виступи по радіо, в телепередачах по формуванню і
збереженню знань і навичок здорового способу життя, розрахований на широкий
загал дітей та молоді. Проте, однією із найпоширеніших, ефективніших форм
профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, залишається
лекційна робота, що насичується новітніми технологіями та прийомами. Тому, що
під час лекцій можна використовувати профілактичні програми вітчизняних та
зарубіжних авторів. Проводити дискусії, вікторини, рольові ігри.
 Отже, потрібно
працювати над тим, щоб профілактична робота крокувала в ногу з потребами
молоді, щодо переконань, поглядів, щоб форми даної роботи були цікавими, а
здоровий спосіб життя був престижний.
Список використаних джерел та
літератури
І. Джерела
1. 
Закон
України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). –
2001. – №30. – С. 142.
2. 
Конвенція
ООН «Про права дитини». Ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 //
режим доступу: http:// www.unicef.org/ ukraine/ukr/ children_11699.html.
3. 
«Національна
програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні». Постанова від
01.07.2004 № 1-7/6-98 // режим доступу: http://
zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.9401.0
ІІ. Монографії, посібники, брошури, статті
4. 
Ананьєва К.П. Алкоголізм // Інфрасвіт. – 2004. –
№4. – С. 8.
5. 
Балакірєва
О. М., Яременко О. О. Рівень розповсюдження та структура вживання алкоголю та
інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний вимір. – К:
Державний ін-т розвитку сім’ї та молоді, 1998. – 144 с.
6. 
Батькович
О. Дитячий алкоголізм –
деградація нації // Віче. – 2008. – №4. – С. 21-25.
7. 
Безпалько,
Р.Х. Вайнола, І.М. Ковчина, О.А. Кузьменко, І.М. Пінчук, Н.П. Пихтіна.
Соціальна педагогіка / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, Укр. держ. центр
соц. служб для молоді. –
К., 2000. – 342 с.
8. 
Беличева С.А.,
Кондратьев М.Р., Лущук Т.В. Социально-психологический диагностико-коррекционный
инструментарий. – М.: Просвещение, 1993. – 280 с.
9. 
Беседы о
трезвости / Сост. В. А. Рязанцев. – К.: Вища школа, 1987. – 144 с.
10.
Бількевич
О. О., Вадзюк О. В., Вадзюк С. Н., Довжук Б. С., Ковалок Н. П. Соціальна робота
в Україні: теорія та практика. – К. : УДЦССМ, 2001. Теоретичні та методичні
засади соціальної роботи (ч.1) – 354 с.
11.
Болтівець
С.І., Фоліменко Н. А. Соціально-педагогічні причинити поширення пияцтва серед
молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – №10. – С.4-6.
12.
Братусь Б. С.,
Сидоров П. И. Психология, клиника и профилактика раннего алкоголизма. – М.:
Изд-во МГУ, 1984. – 146 с.
13.
Волинець
Л.С., Січкар О.О. Діти вулиці в Україні: ситуаційний аналіз. – К.: Сфера, 2004.
– 80 с.
14.
Гончаров
В. Про проблеми в соціальній роботі з підлітками // Соціальний педагог. – 2008.
– березень, 3 (15). – С. 47-51.
15.
Державна
доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року. – К.: Державний
інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – С.140.
16.
Динаміка
поширення тютюнопаління, вживання алкоголю та наркотичних речовин серед
учнівської молоді України: 1995, 1999, 2003 роки / О. М. Балакірєва, О. О.
Яременко, О. Р. Артюх та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді,
2003. – 174 с.
17.
Дитяча
бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки. Навчальний
посібник / В.М.Оржехівська, В.Є. Виноградова Бондаренко. – К.: Академія педагогічних наук
України. Інститут проблем виховання, 2004. – 177 с.
18.
Звєрєва
І.Д., Козубовська І.В., Керецман В.Ю., Пічкар О.П. Соціальна робота з дітьми і
молоддю (теоретико-методологічні
аспекти). – Ч.1. – Ужгород: УжНУ, 2000. – 192 с.
19.
Калита В.
Устав з горшка – й до чарки? Ще одна медико-соціальна проблема – дитячий
алкоголізм // Ваше здоров’я. – 2007. – № 29 (755). – С. 12-16.
20.
Капська
К.Й. Соціальна педагогіка: підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.
– 256 с.
21.
Клейберг Ю.А.
Психология девиантного поведения. – М. Наука, 2001. – 454 с.
22.
Клименко
О.В., Гореленко С.О. Соціальна профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-СНІДу
серед студентської молоді в умовах навчального закладу // Соціальна педагогіка:
теорія та практика. – 2006. – №2. – С.58-60.
23.
Коваль
Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / соціальна робота. Навч.
посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.
24.
Корнійчук
Т. Підлітковий алкоголізм: куди далі? // 20 хвилин. – 2008. – 26 серпня.
25.
Лисицын
Ю.П., Сидоров Ю.П. Алкоголізм. Медико-социальные аспекты. – М.: Медицина,1990.
– 528 с.
26.
Макаренко
А.С. Педагогічна поема. Вибрані твори в 3-х т. – К.: Радянська школа, 1984.
27.
Мастюкова
Е.М. Профилактика и коррекция нарушений психического развития детей при
семейном алкоголизме. – М.: Просвещение, 1989. – 80 с. 
28.
Меліна С.
Світоглядні аспекти роботи з сім’єю // Воспитание школьников: Теоретический и
научно-методический журнал. – 2005. – №5. – С. 17-21.
29.
Методичні
рекомендації до комплексної програми «Профілактика негативних явищ у дитячому
та молодіжному середовищі» / Павленко А. М., Пінчук І. М., Шнеренко Л. П. – К.:
УДЦССМ, 2001. – 72 с.
30.
Омельченко
С.О. Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу
життя дітей та підлітків: Монографія. – Луганськ: Альма-матер, 2007. – 352 с.
31.
Оржеховська
В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. Навчально-методичний
посібник. – К.: ВіАн, 1996. – 352 с.
32.
Пальчевський
С.С. Соціальна педагогіка: навчальний посібник. –К.: Кондор, 2005. – 650 с.
33.
Парфенова
І. Організація співробітництва сім’ї та школи // Виховання школярів. – 2002. – №3.
– С. 25-27.
34.
Профілактика
негативних явищ в молодіжному середовищі: Інформаційно-методична збірка для
спеціалістів соціальної роботи з дітьми та молоддю. – К.: КМЦССМ, 2003. – 93 с.
35.
Рабочая
книга социолога / Под общ. ред. и с предисл. Г.В.Осипова. – Изд. 3-е. – М. :
Едиториал УРСС, 2003. – 480 с.
36.
Салімонович
Л. Питна гарячка // Україна Молода. – 2008. – 26 травня. – С. 9.
37.
Сборщикова
К., Тереньтьева А. Развитие ребенка в алкогольное семье: возможности
психокоррекции и реабилитации // Народное образование. – 1999. – №10. – С.
8-11.
38.
Сейко
Н.А. Соціальна педагогіка. – Житомир: Рута, 2002. – 255 с.
39.
Сидоров П. И.,
Митюхляев А. В. Ранний алкоголизм. – М.: Изд. АГМД, 1999. – 306 с.
40.
Скрипник
Г. Дитячий алкоголізм – не стільки медична, скільки загальнодержавна проблема
// Україна Молода. – 2007. – 7 червня. – С. 6.
41.
Солодников В.В.
Социология социально-дезадаптированной семьи. – СП-б.: Директ, 2007. – 384 с.
42.
Сорочинська
В.Є., Удальова О.А., Штифурак В.С., Удальова О.Ю. Профілактика негативних явищ
серед учнівської та студентської молоді (алкоголізм, наркоманія, СНІД):
Навчально-методичний посібник. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. – 168 с.
43.
Соціологія.
Підручник / За ред. В. Г. Городяненка. – К.: Академвидав, 2008. – 544 с.
44.
Соціальна
педагогіка: мала енциклопедія / [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько
та ін.]; за ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.
45.
Соціологія:
Підручник для вищої школи / За заг. ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горбача. – 3-тє
вид., перероб. і доп.. – К.: ЦУЛ, 1998. – 334 с.
46.
Соціально-педагогічні
та медико-психологічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів
неповнолітніми і молоддю. Науково-методичний посібник / За ред. О.І.Пилипенко.
– К.: А.Л.Д., 1995. – 100 с.
47.
Співпраця
загальноосвітніх навчальних закладів та інших соціальних інститутів у
превентивному вихованні учнівської молоді // Позакласний час. – 2004. – № 5. –
С. 23-24.
48.
Сухомлинский В.А.
О воспитании: для педагогов, родителей и студентов педвузов. – М.: Школьная
Пресса, 2003. – 192 с.
49.
Технологія
діяльності соціального працівника щодо профілактики адиктивної поведінки молоді
// Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посіб. / За заг. ред. А.Й.
Капської. – К.: УД ЦССМ, 2000. – С.106-130.
50.
Теудер
Ю.В., Сидоров П.И. Влияние семьи на отношение детей к потреблению спиртных
напитков // Здравоохрание РФ. – 1993. – №7. – с. 16-19
51.
Технология
социальной работы. – М.: ВАДОС, 2000. – 248 с.
52.
Тютюн,
алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна
профілактика / О. О. Яременко, О. М. Балакірєва, О. О. Стойко та ін. – К.:
Державний інститут проблем сім’ї та молоді, Український ін-т соціальних
досліджень, 2004. – Кн. 7. – 196 с.
53.
Фіцула
М.М. Педагогіка: Навч. посіб. – Вид. 2–ге, випр., доп. – К.: Академвидав, 2007.
– 560 с.
54.
Фирсов М.
В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы – М.: Академический проект, 2005.
– 511 с.
55.
Формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків:
За проектом «Діалог». Навчальний методичний посібник. – К.: Богдана, 2004. –
128 с.
56.
Якубова
Ю.М., Антонова-Турченко А.Г., Святненко Г.В., Московка М.М. Проблемні сім’ї:
діти і батьки. – К., 1998. – 137 с.


Додаток 1
Карта сім’ї
Матеріал: перелік питань (був
запропонований соціальним педагогом).
Інструкція: заповнюється соціальним
педагогом.
1. 
Прізвище,
ім’я, по батькові дитини.
2. 
Яку
освітню установу відвідує.
3. 
Вік.
4. 
Домашня
адреса (по прописці і фактичний).
5. 
Батьки:
мати:
 батько:
6. 
Вік
батьків.
7. 
Освіта
батьків.
8. 
Рід
занять батьків і їх професія.
9. 
Скільки
років існує сім’я.
10. 
Тип сім’ї
(детально охарактеризувати).
11. 
Склад
сім’ї (перерахувати всіх що спільно проживають і вказати міру спорідненості).
12. 
Матеріальне
положення сім«ї (вказати дохід на кожного члена сім»ї, здобуття посібників,
пенсій, дотацій і так далі).
13. 
Житлові
умови:
– 
нормальні
(облаштована квартира, будинок);
– 
невпорядкована
квартира, кімната, гуртожиток;
– 
детально
описати всі особливості.
14. 
Стосунки
в сім’ї.
15. 
Неблагополуччя
сім’ї (описати, в чому воно виявляється).
16. 
Спадкові
хвороби.
17. 
Педагогічна-психологічна
культура: матері:
 батька:
18. 
Знання
інтересів дітей.
19. 
Турбота
батьків про дітей.
20. 
Суть
конфліктів батьків з дітьми.
21. 
Аналіз
ситуації в сім’ї.
22. 
Наявність
допомоги сім«ї (хто і яку допомогу вже надавав сім»ї, які її результати).
23. 
Яких
видів допомоги потребує сім’я.
24. 
Які
відомства і установи необхідно підключити до роботи з даною сім’єю і її окремими
членами.
25. 
Які
проблеми існують у дитяти в освітній установі.
26. 
Яка
допомога освітньої установи дитяті.
27. 
Хто в
даний момент робить істотний вплив на формування дитяти в сім’ї.
28. 
Який
вплив на поведінку дитяти роблять друзі, оточення, родичі і так далі
29. 
Які
помилки мають місце в наданні допомозі сім’ї і дитяті.
30. 
Що
заважає батькам у вихованні дітей (недолік вільного часу, незнання вікових
особливостей, відсутність єдиних вимог у вихованні, інші причини).
31. 
Які
недоліки властиві, на думку батьків, їх дітям (байдужість, егоїзм, споживач,
небажання вчитися, жорстокість, лінь, грубість, неуважність, жадність,
несамостійність, погані здібності і так далі).
32. 
Цілі
роботи з сім’єю.
33. 
Основні
напрями роботи для складання програми.
Додаток
2
Бесіда з батьками
Матеріал: перелік питань.
Інструкція: батькам пропонується
відповісти на 10 питань.
1. 
Як ви
думаєте, чи вживає ваше дитя спиртні напої?
2. 
З чим це
пов’язано?
3. 
На ваш
погляд, де він може їх вживати?
4. 
Чи
прийнято у вас в сім’ї вживати спиртні напої?
5. 
Чи
проводите ви з підлітком бесіду на тему «Алкоголізм»?
6. 
Скільки
часу ви приділяєте своєму дитяті?
7. 
На ваш
погляд, що більше впливає на дитяти в підлітковому віці: сім’я або його
довкілля?
8. 
Чи всі ви
знаєте про друзів вашого дитяти?
9. 
Які
стосунки у вас в сім’ї?
10. 
Чи
користуєтеся ви якою-небудь літературою по вихованню свого дитяти або
використовуєте лише свій особистий досвід?


Додаток
3
Бесіда з підлітком
Матеріал: низка запитань.
Інструкція: підліткові пропонується відповісти
на низку запитань.
1. 
Чи
контролюють батьки вживання вами спиртних напоїв?
2. 
Чи
карають вас за вживання спиртних напоїв?
3. 
Чи
вживають ваші батьки спиртні напої у вашій присутності?
4. 
Як часто
вони це роблять?
5. 
З чим
пов’язано вживання ними спиртних напоїв і так далі


Додаток 4
Бесіда з педагогами школи
Матеріал: перелік питань в усній
формі.
Інструкція: педагогам пропонується
відповісти на низку запитань.
1. 
Певний
час пропрацювавши в школі, як ви думаєте, яка міра впливу алкоголізму батьків
на соціалізацію підлітків?
2. 
Чи
зустрічалися у вашій практиці випадки негативного впливу на підлітка?
3. 
Чи є на
даний момент такі випадки?
4. 
Як ви
можете охарактеризувати особу таких підлітків, їх поведінку?
5. 
Яке ваше
власне відношення до таких підлітків?
6. 
На ваш
погляд, в якому віці відбувається знайомство з алкоголем?
7. 
Не могли
б ви зараз назвати причини, спонукаючі до вживання спиртних напоїв?
8. 
Яка з них
є основною (займає перше місце)?
9. 
Яку
роботу проводите ви по попередженню алкоголізму серед дітей і підлітків?
10. 
Чи має
вона результати?


Додаток 5
Тест
«Визначення
підлітків, що потребують антиалкогольної допомоги»
Матеріал: перелік питань на аркуші
паперу.
Інструкція: підліткові пропонується
вивчити тест і відповісти на 14 питань.
1. 
Перше в
житті вживання алкоголю залишило у вас приємні спогади?
2. 
Алкоголь
для вас – засіб зайняти вільний час?
3. 
Ваші
друзі випивають частіше два раз на місяць?
4. 
Розмови
про випивку викликають у вас бажання випити?
5. 
Чи
приходила вам коли-небудь думка про необхідність скоротити вживання алкоголю?
6. 
Чи
з«являлося у вас коли-небудь відчуття провини або досади у зв»язку з вживанням
алкоголю?
7. 
Чи
вважають деякі ваші знайомі, що ви багато п’єте?
8. 
Чи
вважають деякі ваші рідні або родичі, що ви багато п’єте?
9. 
Чи буває
вам важко провести день народження або свято, абсолютно не випиваючи.
10. 
Чи буває
вам важко утриматися від прийому алкоголю?
11. 
Чи були у
вас будь-коли неприємності в навчанні або на роботі із-за вживання алкоголю?
12. 
Чи
затримувалися ви дружинниками або міліцією в стані сп’яніння?
13. 
Чи
забували ви частина минулого вечора після виписки?
14. 
Чи
траплялося вам випивати вранці, натщесерце, аби поліпшити свій стан?