План:
Вступ
Розділ 1. Фізико-географічна
характеристика Запорізької області
1.1 Географічне положення
1.2 Кліматичні умови
					







1.3 Рельєф
1.4 Ґрунтове покриття
1.5 Геологічна будова
1.6 Рослиний та твариний світ
Розділ 2. Характеристика та аналіз
природних ресурсів Запорізької областІ
2.1 Мінеральні ресурси (надра)
Запорізької області
2.1.1 Технологічні особливості видобутку
та переробки мінеральних ресурсів
2.1.2 Екологічні проблеми використання
мінеральних ресурсів
2.2 Водні ресурси Запорізької області
2.2.1 Поверхневі води
2.2.2 Підземні води
2.2.3. Водозабезпечення та
водокористування
2.2.4 Захист водного середовища
2.3 Земельні ресурси Запорізької області
2.3.1 Земельні ресурси та земельний фонд
2.3.2 Сільськогосподарські угіддя
2.3.3 Екологічні проблеми використання
земельних ресурсів
2.4 Біологічні ресурси Запорізької області
2.4.1 Рослині ресурси
2.4.2 Тварині ресурси
2.4.3 Екологічні проблеми використання
біологічних ресурсів
2.5 Газова атмосфера Запорізької області
2.6 Енергетичні ресурси Запорізької
області
2.7 Рекреаційні ресурси Запорізької
області
Розділ 3. Технологічні особливості
природокористування (технологічна схема, технічна карта та технологічний процес) 
Розділ 4. Сучасний рівень впливу
інженерних методів природокористування на навколишнє середовище
Розділ 5. Заходи щодо екологічної
модернізації методів прородокористування
Список використаної літератури


ВСТУП
М’який клімат і
вдале географічне положення Запоріжжя привертали людину з незапам’ятних часів.
Якнайдавніші стоянки первісних людей в річковій долині порожистої частини
Дніпра відносяться до епохи середнього палеоліту (100 — 40 тис. років тому).
Впродовж багатьох сторіч територія краю була своєрідним коридором, яким
проходили різні народи, де схрещувалися різні культури. Кіммерійці, скіфи і
сармати, готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов’яни залишили після
себе в Придніпровських степах різноманітні археологічні пам’ятники.
Після татаро —
монгольського нашестя 1237 — 1240 рр. територія Запорізького краю на два
сторіччя увійшла до складу Золотої Орди.
У 1445 р.
запорізькі степи по лівому берегу Дніпра увійшли до складу Кримського ханства.
З кінця ХV до середини ХІХ в. їх населяли кочові і напівосілі ногайці.
Природно —
географічні і історичні умови в XV — XVI вв. сприяли тому, що південно —
українські землі стали одним з центрів формування запорізького козацтва. Одним
з його головних оплотів і символів став острів Хортиця, відомий ще із
староруських часів.
Подією
загальноукраїнського значення стало формування з окремих козацьких загонів і
промислових артілей соціально — політичної і військової організації
запорізького козацтва — Запорізької Січі («Війська Запорізького
Низового»).
Запорізька Січ
стала першим на території України політичним формуванням зі всіма ознаками
республіки. Вона довго зберігала свою незалежність і займала видатне місце в
міжнародних відносинах — європейські держави встановлювали з нею дипломатичне
відносини і шукали військового союзу.
В кінці XVIII в.
землі південної України увійшли до складу Російської імперії.
Процес нового
заселення і освоєння земель сучасної Запорізької області був складним. У ньому
взяли участь представники багатьох народностей, що привело до розвитку краю як
багатонаціонального. Це забезпечило запозичення господарських звичок, окремих
особливостей життя і побуту одним народом у іншого, породило своєрідне злиття
культурних і господарських традицій. Складовою частиною населення території
сучасної Запорізької області стали іноземні переселенці: меноніти, німці,
болгари, євреї, гагаузи, поляки, серби, греки, албанці.
Запоріжжя стало
одним з полігонів, де утілювалися стратегічні плани індустріалізації СРСР. У
1927 р. почалося будівництво ДніпроГЕСу — наймогутнішої гідроелектростанції в
Європі на той час. Одночасно прискореними темпами споруджувався комплекс нових
енергоємних підприємств. [1]
Бурхливий
розвиток економіки і культури краю було перервано ІІ Світовою війною. Однієї
яскравий сторінок в історії області є післявоєнне відродження запорізького
індустріального комплексу — ДніпроЕГСу і підприємств чорної і кольорової
металургії. До початку 1950 р. відновили роботу всі 670 заводів і фабрик
області. У 1950 — 1970 рр. у області бувальщини створені нові галузі індустрії
— електротехнічна, хімічна. Продовжував збільшуватися енергетичний потенціал
області. Разом з введенням в дію ДніпроГЕСу — 2, споруджена Запорізька ГРЕС і
Запорізька атомна електростанція.
Область
складається з 20 адміністративних районів, 5 міст обласного підпорядкування
(Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ, Токмак і Енергодар), 9 міст районного
підпорядкування, 23 селища міського типа, 921сельский населеного пункту.
Адміністративний
центр — місто Запоріжжя, заснований в 1770 році, а статус міста одержав в 1806
році. Проживає в місті 855,5 тис. людина. Загальна чисельність наявного
населення Запорізької області, за даними Всеукраїнського перепису населення,
складала 1929,2 тис. людина. Чисельність міського населення Запорізької області
за наслідками Всеукраїнського перепису, складала 1458,2 тис. людина, або 76%
загальної чисельності по області, сільського — 471,0 тис. людина, або 24%.
Чисельність чоловіків склала 886,6 тис. людина, або 46%, жінок — 1042,6 тис.
людина, або 54%; таке співвідношення в цілому по області зберігалося впродовж
останніх двох переписів.
  
На дату
Всеукраїнського перепису населення кількість міст в області склала 14, їх число
не змінилося після перепису населення 1989 роки. Із загального числа міст 4 —
це міста з населенням більше 50 тис. людина. Загальна чисельність постійного
населення області, за станом на 5 грудня 2001 року, складала 1926,8 тис.
людина, зокрема чоловіки — 884,2 тис. людина або 45,9%, жінки — 1042,6 тис.
людина, або 54,1%; міське населення — 1452,8 тис. людина, або 75,4%, сільське —
474,0 тис. людина, або 24,6%.
Особливістю
національного складу населення Запорізької області є його багатонаціональна. За
даними Всеукраїнського перепису населення, на території Запорізької області
проживали представники понад 130 національностей і народностей. У національному
складі населення області переважна більшість українців, чисельність яких
складала 1364,1 тис. людина, або 70,8% від загальної чисельності населення (в
цілому по Україні — 77,8%). [7]
Актуальність теми
Характерною рисою
суспільного розвитку України є пряма залежність росту економічного потенціалу
від умов та рівня ресурсозбереження і бережливого ставлення до національного
багатства.
Питання
формування сприятливих загальних характеристик довкілля стають особливо
актуальними для міст, в першу чергу найбільших та великих. Великі міста
зосереджують найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва, науки, освіти,
сфери послуг, культури. Разом з тим концентрація всіх видів діяльності у місті
супроводжується, як правило, негативними екологічними тенденціями розвитку –
забрудненням компонентів природного середовища, деструкцією ландшафтів,
негативним впливом на самопочуття, здоров’я, навіть тривалість життя людей.
Тому важливим завданням суспільної географії є проведення всебічних досліджень
екологічних проблем великих міст та обґрунтування шляхів і засобів по їх
вирішенню.
Одним з
найбільших великих індустріальних центрів України який володіє потужним
природно-ресурсним, виробничим, виробничо-інфраструктурним, у т.ч.
транспортним, науковим потенціалом, є Запорізька область. Разом з тим для неї
характерні складна екологічна обстановка, високий рівень забруднення довкілля.
В кінцевому
рахунку, це обертається значними економічними втратами, роблять середовище
Запорізької області малопривабливим для життєдіяльності населення.
Широта предмету
суспільно-географічних досліджень дозволяє виявити основні складники,
структурні зв’язки в екосистемі Запорізької
області, ідентифікувати екологічні проблеми за ступенем гостроти, просторового
поширення та пріоритетами розв’язання; проаналізувати чинники виникнення
екологічних проблем.
Мета і завдання
роботи. Метою роботи є аналіз фізико-географічних характеристик Запорізької
області, її природних ресурсів та технологічних особливостей
природокористування.
Методологія та
методика дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є
фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем взаємовідносин
суспільства і природи, екології міст, раціонального природокористування.
Теоретичне та
практичне значення роботи. Результати дослідження є теоретико-методологічною
основою для суспільно-географічного вирішення екологічних проблем на рівні
великих міст – промислових центрів України, зокрема Придніпров’я.



Розділ 1.
ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
1.1 
Географічне
положення
Запорізька
область розташована у південно-східній частині України. Завдяки своєму
стратегічному положенню область рівновіддалена від європейських та азіатських
ринків.
Вона межує з
Херсонською, Дніпропетровською, Донецькою областями. Південні кордони області
омиваються водами Азовського моря, берегова лінія якого в межах області
перевищує 300 км.
Територія області
займає 27,2 тис. км2, що становить 4,5% території України. Протяжність із
півночі на південь становить 208 км, а зі сходу на захід – 235 км. Від м. Запоріжжя до столиці України м. Києва: залізницею – 715 км, шосейними дорогами – 618 км. [7]
1.2 Кліматичні умови
Помірно-континентальний,
характеризується чітко означеною посушливістю. Середньорічні температури: літня
+ 22 С, зимова — 4,5 С. На рік у середньому припадає 225 сонячних днів, рівень
опадів становить 448 мм. Такі кліматичні умови максимально сприяють розвитку
сільського господарства, курортів та туризму. [13]
1.3 Рельєф
Для області
характерний рівнинний ландшафт. У її північно-східній частині розташована
Придніпровська низовина, на півдні — Придніпровська низовина, що переходить у
Причорноморську. Південно-східну частину займає Приазовська височина, а уздовж
узбережжя простираються довгі вузькі піщані коси, намиті морем. Мінеральні
ресурси представлені багатими покладами рудних корисних копалин, зокрема
залізних і марганцевих. [1]
1.4 Ґрунтове покриття
Запорізька
область розташована в степовій зоні. Майже вся територія розорана. Ґрунтовий
покрив досить одноманітний. Домінують чорноземи звичайні, малогумусні, що
складають приблизно 75 % загальної площі ПСГР. Приуроченість цього
природно-сільськогосподарського району до Азовського плато з його ерозійно-небезпечним
рельєфом обумовила формування на значних площах змитих чорноземів, які
складають більше половини площі. Крім того, для цих ґрунтів характерна руйнівна
дія вітроерозійних процесів. Також в структурі ґрунтового покриву ПСГР
знаходяться чорноземи на щільних глинах, головним чином несолонцюваті і
слабосолонцюваті. Слід відмітити, що в складі загальної площі цих ґрунтів 93,0
% — у ріллі. Досить значні площі займають ґрунти, які приурочені до річкових
заплав, днищ балок – лучні і чорноземно-лучні, переважно засолені і
солонцюваті, а це спричинює загрозу розвитку ерозійних процесів в районі. [7]
1.5 Геологічна будова
Запорізька
область розташована на Українському щиті, що є піднятою ділянкою платформи. По
розмаїтості й багатству мінерально-сировинних ресурсів область займає одне із
провідних місць в Україні. Відповідно до державного балансу запасів в області
налічується 25 видів корисних копалин, розвідано 131 родовище, 114 родовищ
враховано Державним балансом України, з яких 36 перебуває в експлуатації. [13]



1.6 Рослинний
та тваринний світ
Природна степова
рослинність збереглася лише по схилах ярів і балок. Ліси (клен, дуб, ясен,
берест, уздовж рік — тополя, у лісосмугах — біла акація) і чагарники займають
1,8% території області. Площа полезахисних лісосмуг близько 40 тис. га. [13]
Для тваринного
миру характерні лисиця, заєць-русак, вовк, звичайний хом’як, звичайна полівка;
із птахів — переспівав, дрохва, дикі качки й сірий гусак, степовий і польовий
жайворонки, болотна сова; з риб (в Азовському морі) — тюлька, хамса, осетер,
севрюга, білуга й інші, у ріках — лящ, судак, щука, окунь.



Розділ 2.
ХАРАКТЕРИСТИКА ТА АНАЛІЗ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1 Мінеральні
ресурси (надра) Запорізької області
Мінеральні
ресурси представлені багатими покладами рудних корисних копалини, зокрема
залізних і марганцевих. Частка регіону в сумарних запасах мінеральної сировини
в Україні складає:
пегматит –
88,06%,
апатит – 63,42%,
марганцева руда –
69,1%,
вторинні каоліни
– 22,9%,
вогнетривкі глини
– 8,6%.
У регіоні
перебувають значні запаси залізних і марганцевих руд, гранітів. Запорізька
область поставляє на внутрішній і зовнішній ринки залізну руду, каоліни,
вогнетривку глину, формувальні піски, будівельні й лицювальні камені. Визначено
перспективи розробки нових видів корисних копалин: газу, графіту, золота й
алмазів. Регіон має перспективні газові родовища, основним з яких є Приазовське
газове родовище. На території Васильєвського й Токмакського районів перебуває
одне з найбільших у світі Більше — Токмакське родовище марганцевих руд. За
геологічним даними запаси руди становлять 70% від запасів України. Середній
уміст марганцю в руді — 25,8% (для порівняння: на Нікопольському родовищі —
23%). [5]
2.1.1 Технологічні особливості видобутку та переробки
мінеральних ресурсів
Пегматит — різнозерниста, переважно
крупнокристалічна магматична гірська порода (або мінеральний комплекс).
Форма залягання.
Жили, штоки, лінзи. Розміри пегматитових жил сильно варіюють і можуть досягати
декількох кілометрів в довжину при декількох метрах у потужності. Окремість —
пласт.
Власне гірська
порода «пегматит» (письмовий граніт) використовується як недорогий камінь для
виробів. Пегматитові жили є основним джерелом польових шпатів для керамічної і
скляної промисловості. Порожнечі центральних частин пегматитових жил часто
містять слюду і п’єзокварц — для електротехнічної промисловості, а також
коштовні камені. У них містяться рідкометальні і рідкоземельні мінерали, а
також (сподумен, берил, колумбіт, танталіт, лепідоліт, каситерит, поллуцит і
ін.).
Апатит — мінерал класу фосфатів.
Безводний фосфат кальцію острівної будови. Безбарвний, білий, жовтий тощо. Блиск
скляний, жирний полиск.
Поширений як
акцесорний мінерал багатьох магматичних порід і пегматитів. Зустрічається у
контактово-метасоматичних утвореннях, гідротермальних жилах, є основною
складовою частиною фосфатів. В Україні є в Запорізькій, Харківській,
Чернігівській, Івано-Франківській та інших областях. Сировина для вироблення
добрив.
Каолін. У 1998 р. розроблялося 22
родовищ первинного і лужного каоліну. Вторинні каоліни добували на 5 родовищах
(Полозькому, Кіровоградському, Володимирівському, Новоселицькому і
Мурзинському) відкритим способом. З виробництва каоліну Україна станом на 2000
р. займала 3-є місце в світі (США – 28%, Колумбія – 22%, Україна – 18%).
Марганцеворудна
промисловість
України – найпотужніша в світі. В кінці ХХ ст. країна добувала близько 29%
світового обсягу марганцевих руд. В запорізькій області видобувають 69,1% від
запасів України. Застосовуються системи розробки довгими стовпами з виїмкою
руди механізованими комплексами. На відкритих роботах використовуються
одноківшеві і роторні екскаватори. Руда збагачується на фабриках, оснащених
мийними, відсаджувальними, флотаційними машинами, магнітними сепараторами і
інше. Концентрати оксидних руд містять 37-45 % Mn, а карбонатних – 29-31 %.
Основні споживачі концентрату – підприємства чорної металургії. Частина
продукції йде на експорт.
Видобуток вогнетривких
глин в кінці ХХ ст. вівся на 8 родов. – Новорайському, Пологському,
П’ятихатському, Часів-Ярському, Веселівському та ін. Видобуток здійснюють
відкритим способом. Потужність розкриву від 4 до 40 м, продуктивних пластів 0,5-20 м. Використовуються роторні і крокуючі екскаватори, комплекси машин
безперервної дії. [14]
2.1.2 Екологічні проблеми використання мінеральних ресурсів
Пошкодження
геологічного та всього природного середовища відбувається при пошуках корисних
копалин – на стадії геологорозвідувальних робіт. Сучасні свердловини можуть
досягати глибини кількох кілометрів. При бурінні таких свердловин на поверхню
Землі піднімаються великі об’єми гірських порід, які захаращують і забруднюють
околиці місце розташування свердловин. Залишені у вигляді відвалів ці
техногенні відклади розмиваються дощовими й талими водами і забруднюють
навколишню територію шкідливими для живих організмів сполуками.
При бурінні свердловин часто використовують
бурові розчини, до складу яких входять водорозчинні солі, органічні речовини та
різноманітні обважнювачі, які забруднюють не лише земну поверхню в місцях
буріння свердловин, а й підземні водоносні та водопроникні горизонти. Атмосфера
інтенсивно забруднюється у процесі бурових робіт. При бурінні глибоких
свердловин кількість вихлопних отруйних газів двигунів бурових установок сягає
близько 260 000 м 3 на добу.
Поверхневі розвідувальні виробки: шурфи, канави
тощо активізують ерозійні процеси, стимулюють яроутворення, яке вилучає із
сільськогосподарської сфери значні площі родючих земель. Крім того, в місцях
проведення геологорозвідувальних робіт грунтоворослинний покрив, як правило,
сильно пошкоджується транспортними засобами, забруднюється нафтопродуктами,
засмічується виробничими та побутовими твердими відходами. Ці явища дуже
поширені в Запорізькій області, тому що рельєф цієї місцевості є ерозійно-небезпечним.
При видобутку корисних копалин діють ті самі
фактори руйнування середовища, як і при геологорозвідувальних роботах, але в
значно більших масштабах. При підземному видобутку твердих корисних копалин
підземні гірські виробки (штреки, штольні тощо), як правило, залишаються
незабутованими (тобто незаповненими) відпрацьованою породою і над ними
починається осідання земної поверхні, що захоплює великі території. Це осідання
часто супроводжується заболочуванням земель, яке виводить їх частково або
повністю зі сфери природокористування. Крім того, при видобутку та збагаченні
твердих корисних копалин на поверхні Землі накопичуються величезні маси
гірських порід, позбавлених корисних копалин, але все ще збагачених ендогенними
мінералами. Ці нагромадження техногенних відкладів у вигляді териконів або
відвалів вилучають із природного кругообігу значні площі, псують навколишні
ландшафти, а при розмиванні дощовими й талими водами забруднюють навколишнє
середовище шкідливими для живих організмів хімічними елементами. Особливо
небезпечні нагромадження радіоактивних порід.
При видобутку корисних копалин відкритим
способом (для Запорізької області це марганцеворудна промисловість) геологічне
середовище порушується виїмками гірських порід – кар’єрами, площа яких може
досягати десятків квадратних кілометрів, а глибина – сотень метрів. Щоб
запобігти затопленню кар’єру, з метою пониження рівня підгрунтових вод кар’єр
оточують колом гідрогеологічних свердловин, з яких безперервно викачують воду.
Якщо у навколишніх товщах гірських порід містяться легкорозчинні відклади
(вапняки, гіпси, ангідрити, кам’яна сіль тощо), такі відкачки сприяють
розчиненню їх і утворенню глибинних карстових порожнин, які стають причиною
виникнення карстових провалів на прилеглих до кар’єру територіях. [8],
[9]



2.2 Водні ресурси Запорізької області
2.2.1 Поверхневі води
До водного фонду
Запорізької області відносяться річки, озера, ставки, водосховища, землі
водного фонду, підземні води. Водні об«єкти розподіляються на об»єкти
загальнодержавного і місцевого значення.
Азовське море,
Дніпро, та його притоки усіх порядків, а також річки Берда і Зелена відносяться
до водних об’єктів загальнодержавного значення. Усі інші групи річок
відносяться до водних об’єктів місцевого значення.
По території
Запорізької області протікає 65 річок, з яких 3 середні та 62 малих річок.
Загальна довжина річок складає 2867,3 км, в т.ч. в межах області — 2638,4 км. Крім того є 3151,5 км притоків та яруг. Загальна довжина всіх 978 водотоків
в межах області — 5789,9 км.
Відповідно з
вимогами ст.79 Водного кодексу України всі річки області класифіковані на:
середні річки
(площа водозбору 2000 км2) — Гайчур, Конка і Молочна, загальною довжиною 459,0 км;
малі річки (площа
водозбору менше 2000 км2) — це 62 річки загальною довжиною 2385,9 км, в т.ч. в межах області — 2179,4 км.
Живлення річок, в
основному, сніго-дощове.
Річки, які
протікають по території Запорізької області, як по густоті гідрографічної
мережі, так і по водності, розподілені нерівномірно.
На крайньому
північно-заході протікає могутнє джерело води — р. Дніпро.
До північної
групи водотоків рік Придніпров’я відносяться притоки р. Вовчої (р. Гайчур, р.
В. Терса), р. Конка, р. Янчекрак, р. Карачекрак, р. Білозерка та інші — всього
25 річок.
До південної
групи річок Приазов’я відносяться річки Великий та Малий Утлюк, Молочна, Берда,
Обіточна, Лозоватка, Джекельня, Домузла, Корсак та інші — всього 40 річок.
На півдні
Запорізька область омивається водами Азовського моря, берегова лінія якого у
межах області більше 300 км.
Площа водного
дзеркала моря без оз. Сиваш — 37800 км2. Об’єм води при середньому рівні моря —
320 км2.
Площа водозбору
Азовського моря складає 586 тис.км2. На території Запорізької області є також 4
лимани: Білозерський, Утлюкський, Тубальський та Молочний. Загальна площа
водного дзеркала становить 619,5 км2.
Серед лиманів
статус комплексного призначення має Білозерський лиман. Він є водним об’єктом
комплексного призначення. [4]
2.2.2 Підземні води
Запаси прісних
підземних вод, придатних для питного водопостачання, становлять 118,9
млн.м3/рік по 31 розвіданому родовищу.
Вони регулюються:
Центральний
скидний колектор протяжністю 17,6 км та перекачуюча насосна станція, яка
призначена для відводу паводкових та повеневих вод з Тимошівського та
Михайлівського подів з територією 204,9 тис. га і дренажних вод з загальної
площі 6519 га;
Східний скидний
канал — відводе поверхневі і ґрунтові води, починаючи з північно-східної
окраїни с. Дніпровка до затоки Каховського водосховища, протяжність каналу 15,7 км, глибина 2,5 — 4 м.
Західний скидний
канал — відводе поверхневі і дренажні води. Канал починається на
північно-західній частині окраїни с. Дніпровка та тягнеться до болота Блоква.
Скид води відбувається самопливом. Протяжність каналу 15,45 км, глибина досягає 6 м. Канал протрасований в західнім напрямку Кам’янського Поду і виконує
роль дренувального колектора для відведення підземних вод в р. Дніпро. [4]



2.2.3
Водозабезпечення та водокористування
В межах двох
надзаплавних терас Дніпра забезпеченість водою всіх галузей народного
господарства достатня. Але вже у кілометрі від заплави Дніпра починається
безводний степ і вся решта частина області — біля 90% її території — дуже бідна
водними ресурсами. Середня густота річної мережі тут біля 0,12 км/км2, тобто ще
нижча ніж в такому малозабезпеченому водою районі, як степовий Крим.
На річках значне
місце посідають штучні водойми — ставки та водосховища, які використовуються
для водопостачання, зрошення, рибного господарства та інших народногосподарських
потреб.
Усього по області
налічується 29 водосховищ та 1003 ставки. Загальний об`єм водосховищ — 99,68
млн.м3, площа водного дзеркала — 2619,2 га. Серед них є такі великі водосховища, як Бердянське на р. Берда, Білозерське, Калинівське та Чапаївське на. р.
Білозерка. Вони утворені для утримання весняної повені і для запобігання
наслідків шкідливої дії вод на нижче розташовані населені пункти, промислові
об’єкти; під час літньої межені — підтримання необхідних позначок для
риборозведення.
На балансі
облводгоспу знаходиться 2 водосховища: Козаче та Кайінкулакське. Козаче
водосховище використовується, як ставок-накопичувач.
На балансі
Запорізького облводгоспу знаходиться 2960 га земель водного фонду, в т.ч.:
2362 га під каналами;
206 га під насосними станціями та
ГТС;
276 га під водосховищами (2 шт.);
3,5 га під свердловинами питного
водопостачання (3 шт.). [13]
2.2.4 Захист водного середовища
Екологічний стан
водних об’єктів області останні роки не погіршувався. Це пояснюється як
впровадженням водоохоронних заходів, вдосконаленням контролю з боку спеціально
уповноважених органів за дотриманням вимог водоохоронного законодавства, так і
зменшенням в порівнянні з 80-ми роками минулого століття техногенного
навантаження на довкілля в результаті скорочення виробництва та переведення
його на ресурсозберігаючі технології.
Дані спостережень
суб’єктів державного моніторингу вод свідчать, що показники якості води як р.
Дніпро, Дніпровського і Каховського водосховищ, так середніх і малих водотоків
залишались стабільними. Випадків надзвичайно високих рівнів забруднення в
минулому році не зафіксовано.
Головною
екологічною проблемою водних ресурсів у Запорізькій області залишається
забруднення природних водних об’єктів неочищеними і недостатньо очищеними
стічними водами промислових підприємств, особливо чорної металургії,
підприємств житлово-комунального комплексу, а також виправних колоній
Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в
Запорізькій області.
Проблеми з
очисткою стічних вод, окрім міст Вільнянськ, Токмак, Бердянськ, існують майже у
кожному населеному пункті області.
Скид забруднених
зворотних вод до водних об’єктів у 2009 році склав 457,10 млн. м3, що на 40,95
млн. м3 менше в порівнянні з 2008 роком. Скоротився на 6,98 млн. м3 обсяг скиду
забруднених зворотних вод КП «Водоканал» м. Запоріжжя за рахунок раціонального
використання водних ресурсів, включаючи запобіжні заходи Держуправління щодо
обмеження підключення нових абонентів до міської каналізації в зв’язку з
розширенням та реконструкцією лівобережних центральних очисних споруд (ЦОС — 1).
Дещо (на 2,0 млн. м3) скоротився скид забруднених стічних вод підприємствами
гірничо-металургійного комплексу м. Запоріжжя.
У м. Запоріжжі, в
зв’язку з недостатньою потужністю центральних очисних споруд каналізації
лівобережної частини м. Запоріжжя (ЦОС — 1) забруднені госппобутові і частково
виробничі стічні води скидаються в р. Дніпро. Споруди знаходяться в комунальній
власності м. Запоріжжя. Комунальне підприємство «Водоканал», яке експлуатує
наявні очисні споруди потужністю 175 тис. м3/добу, є найбільшим забруднювачем
р. Дніпро не тільки в місті Запоріжжі, а і в області. Його доля в загальному
обсязі скиду забруднених стічних вод по області сягає 32%.
Введення об’єкту
в експлуатацію ліквідує одне з основних джерел негативного впливу на водну
екосистему р. Дніпро не тільки в Запорізькій області, а і за її межами. Це
надзвичайно важливо тому, що нижче по течії з Каховського водосховища
здійснюється забір води на питне водопостачання населення Автономної Республіки
Крим, півдня Запорізької області, Криворіжжя та окремих районів Кіровоградської
області. [8], [9]
2.3 Земельні ресурси Запорізької області
2.3.1 Земельні
ресурси та земельний фонд
Земельний фонд Запорізької області
складає 2718,3 тис. га. В структурі земельного фонду переважають
сільськогосподарські землі, якими зайнято 84,8 % території області, при цьому
під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 82,5 %, ріллею 69,7 %,
багаторічними насадженнями – 1,4 %, сіножатями – 3,2 %, пасовищами – 8,1 %.
Надмірність
сільськогосподарського освоєння і розораності території України суттєво
відрізняє її від провідних європейських країн, де спостерігається певна
екологічна збалансованість земель інтенсивного і помірного використання. Наприклад,
у межах Великобританії, Франції розораність не перевищує 28–32 % загальної території
цих країн. В Україні сільськогосподарські угіддя займають 74,2 % площі суші,
орні – 57,5 %. У Запорізькій області ситуація ще складніша.
Сільськогосподарська освоєність сягає тут 88,2 % площі суші, а розораність 74,5
%. Це середні показники, які в окремих регіонах області мають ще більші величини.
[10]
2.3.2 Сільськогосподарські угіддя
За
природно-сільськогосподарським районуванням, розробленим інститутами
«Укрземпроект» та ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського,
Запорізька область знаходиться в межах трьох зон: Степової, Степової посушливої
та Сухостепової. На території області вони розміщуються у меридіональному напрямку
– з півночі на південь. У цій же послідовності наростає ксероморфність клімату,
змінюється структура ґрунтового покриву.
Природно-сільськогосподарська
зона охоплює території, які характеризуються ґрунтово-кліматичними умовами, що
визначають напрямок процесів ґрунтоутворення і формування зональних типів і
підтипів ґрунтів, яким відповідають певні типи сільськогосподарського
виробництва і системи меліоративних і агротехнічних заходів. Наступною
таксономічною одиницею природно-сільськогосподарського районування є
природно-сільськогосподарська провінція, яка являє собою частину зони, що має
певні особливості ґрунтового покриву, агрокліматичних показників і відповідний
набір сільськогосподарських культур і агротехніки.
Природно-сільськогосподарські провінції поділяються, в свою чергу, на
відповідні округи. Під останніми розуміють частину провінції, що
характеризується геоморфологічними особливостями території, ґрунтового покриву,
мікро- і мезоклімату в межах норм провінції, а також складом ґрунтоутворюючих
порід. Найменшою таксономічною одиницею природно-сільськогосподарського
районування є природно-сільськогосподарські райони.
Природно-сільськогосподарському району притаманна певна структура ґрунтового
покриву, єдність кліматичних, гідрологічних і геоморфологічних умов, тобто
факторів, які кардинально впливають на продуктивність ґрунтів, рівень
використання земель і ефективність сільськогосподарського виробництва.
Значну частину
території Запорізької області займає Донецько-Дніпровський
природно-сільськогосподарський округ. При загальній спільності природних умов
цього округу, його окремим частинам характерні певні особливості. Це
віддзеркалюється в ґрунтовому покриві і обумовлює характер сільськогосподарського
використання земель в межах кожного з природно-сільськогосподарських районів,
які його складають.
Площа
сільськогосподарських угідь області складає 2248,5 тис. га або 5,4%
сільгоспугідь України. У структурі сільськогосподарського виробництва переважає
продукція рослинництва. У середньому частка продукції рослинництва складає
61,5%, тваринництва — 38,5%. Центральне місце в рослинництві тепер і у
перспективі займає зерновий комплекс. Основна технічна культура Запорізької
області — соняшник. Частка регіону в загальному обсязі виробництва соняшника в
Україні в 2009 році склала 13,2%, що відповідає 2 місцю по Україні.
У всіх
агрокліматичних зонах існують сприятливі умови для вирощування овочів і
баштанних культур.
Пріоритетним
напрямком у розвитку тваринництва на найближчі три роки визначені такі галузі,
як птахівництво і свинарство. [15]
2.3.3 Екологічні проблеми використання земельних ресурсів
Територія
Запорізької області в адміністративних межах займає площу 2718,3 тис. га.
Основними чинниками антропогенного впливу на земельні ресурси області є
сільське господарство, промисловість, енергетика, транспорт.
Станом на
1.01.2010 р. сільськогосподарські землі займають площу – 2304,80 тис. га – це
84,79 %, землі промисловості, транспорту, зв’язку, технічної інфраструктури
61,855 тис. га — 2,28 % (від загальної площі області).
За
різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів область займає
провідне місце серед багатьох областей України.
Згідно державного
балансу запасів в області налічується 20 видів корисних копалин, розвідано 131
родовище, 114 родовищ враховано Державним балансом України, із яких 32
знаходиться в експлуатації.
Запорізька
область поставляє на внутрішній та зовнішній ринки залізну руду, каоліни,
вогнетривку глину, формувальні піски, будівельні та облицювальні камені.
Узбережжя
Азовського моря багате на мінеральні лікувальні ресурси. Це такі родовища:
лікувальних грязей “Озеро Велике” (Бердянська коса) та “Кирилівське” і
мінеральних вод “Бердянське” та “Кирилівське”.
Багата сировинна
база стала основою розвитку потужного гірничо-металургійного та енергетичного
комплексу області. Високий ступінь техногенного навантаження на область
негативно впливає на стан навколишнього природного середовища.
Природно-кліматичні
умови, а також нераціональне використання сільськогосподарських земель збільшує
площу деградованих ґрунтів. Ерозія, засолення, осолонцювання, ущільнення,
підтоплення, порушення, зсуви – всі ці види деградації земель характерні для
області.
Великої шкоди
земельним ресурсам завдає металургійна промисловість, транспорт, енергетика.
Значний вплив на забруднення ґрунтів чинять звалища промислових та побутових
відходів. Недостатньо або повністю відсутні промислові потужності з переробки
окремих видів відходів та їх утилізації. Актуальним є питання зберігання та
знешкодження непридатних пестицидів та агрохімікатів.
До основних
екологічних проблем регіону у напрямку охорони і раціонального використання
земельних ресурсів слід віднести наступне:
— в результаті
недостатнього фінансування не впроваджується на достатньому рівні заходи
комплексної програми захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії, інших видів
деградації земель на період 1995-2010 рр.;
— в районі
курорту державного значення «Курорт Бердянськ» та на прилеглій території
східного берега Бердянської коси за останні 1-2 роки почалося інтенсивне
руйнування берегової лінії в результаті різкої активізації небезпечних
геологічних процесів, головним чином пов’язаних з абразійної діяльністю моря.
Руйнування берегової смуги в розглянутому районі відноситься до небезпечної екологічної
ситуації, яка може в найближчий час привести до втрати «Курортом Бердянськ»
свого державного значення. В зв’язку з цим, Держуправлінням в стислі строки
розроблено Програму укріплення берегів Азовського моря на території курорту
«Бердянськ» і східного берега Бердянської коси. [8]
Проблема
поводження з відходами є нагальною в області. Враховуючи важливість цього
питання, Держуправління постійно та послідовно проводить політику, спрямовану
на пошук шляхів її вирішення. На теперішній час в області реалізуються
природоохоронні програми, в яких визначені основні напрями щодо реалізації
державної політики в галузі поводження з побутовими та промисловими відходами :
“Обласна програма охорони довкілля, раціонального використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, “Програма виходу з екологічної
кризи м. Запоріжжя на період 2001-2010 роки”, “Програма поводження з токсичними
відходами в Запорізькій області”. [9]
2.4 Біологічні ресурси Запорізької області
2.4.1 Рослині
ресурси
Запорізька
область розташована у зоні степу, яка пролягає від лісостепу до берегів Чорного
й Азовського морів. У північній частині степової зони на плакорах до того, як
їх розорали на сільське господарство, були різнотравно-типчаково-ковильні
степи. Основу їхнього рослинного покриву становили вузколистна ковила, типчак і
ін.; росли також воронець, горицвіт, щавель, перекотиполе. Часто зустрічаються
зарості мезофильних чагарників — терну, карагани рунистої, мигдалю, таволги,
степової вишні. На схилах балок і ярів збереглися байрачні дубові переліски.
Ведення лісового
господарства в Запорізькій області має особливе значення, так як у степовій
зоні лісові насадження відіграють важливу роль у захисті земель від водної та
вітрової ерозії. Значимість захисного лісорозведення не можна переоцінити — за
офіційними даними, в області ерозії піддаються 56,7% сільськогосподарських
угідь.
Загальна площа
лісового фонду області складає 121862 га в тому числі 105328 га вкритої лісом. Загальна площа земель лісового фонду підприємств лісового господарства
станом на 01.01.2010 р. становить 75 608 га.
Ліси області
характеризуються відносно невисокою продуктивністю. Середній запас деревини за
даними проведеного поточного лісовпорядкування складає 70 м3/га, річний приріст
2,3 м3. [4]
2.4.2 Тварині ресурси
Тварини
характерні для Запорізького степу є ссавці: ховрахи (сірий і крапчастий), бабак
(лише в заповідниках), полівка (сіра та степова), хом’як, сліпаки, миші, заєць,
тхір степовий, вовк, лисиця й ін.; з птахів: степовий і польовий жайворонки,
перепілка, вівсянка чорноголова, сіра куріпка, боривітер й ін. та рідкі тепер:
хохітва, дрохва, орел, канюк; з плазунів: жовтобрюхий полоз й степова гадюка.
На даний момент
на території області перебуває 300 заповідних територій. Самі більші з них
охороняються державою. У східній частині регіону розташовані Кам’яні могили.
Острів Хортиця —
діамант Запорізького краю! Хортиця концентрує, відбиває й переломлює світло, що
виходить із глибин історії краю. Природне середовище острова — унікальні.
За наявності
бурхливого Каховського “моря”, Хортицькі озера завдяки своїй усамітненості,
стали головним нерестилищем (тут мешкає близько 50 видів риб) у цій частині
Дніпра. У плавнях та поблизу них мешкає понад 200 видів птахів (усього в
Україні їх трохи більше 300 видів); близько 30 видів ссавців та плазунів. [13]



2.4.3
Екологічні проблеми використання біологічних ресурсів
Охорона та
відтворення рідкісних, зникаючих, та ресурсних видів диких тварин, у тому числі
риб: на території Запорізької області зафіксовано 39 з 67 занесених до Червоної
книги України видів птахів.
Також на
території Запоріжжя мешкають 10 видів ссавців, занесених до Червоної книги
України.
Основною
проблемою збереження біорізноманіття є антропогений фактор. Вирішення проблем
збереження червонокнижних видів рослин та тварин можливе лише з чіткою
нормативно-правовою базою регулювання відносин суспільства з живою природою.
В області
розроблено та затверджено рішенням обласної ради список рідкісних та зникаючих
видів рослин (Червоний список). [8], [9]
2.5 Газова атмосфера Запорізької області.
Стратегічним
завданням в галузі охорони атмосферного повітря області є скорочення викидів в
атмосферне повітря.
Для поліпшення
стану атмосферного повітря на території регіону були розроблені та затверджені
«Програма виходу з екологічної кризи м. Запоріжжя на період 2001-2010 рр.» та
«Обласна програми охорони довкілля, раціонального використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», які передбачають зниження
викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємствами – основними
забруднювачами атмосферного повітря до 2010 рр. – на 70347,2 т.
Основною причиною
забруднення атмосферного повітря залишається застаріла технологія й
устаткування. На підприємствах Запорізької області, в середньому основне
технологічне обладнання знаходиться в експлуатації понад 40 років.
На стан
атмосферного повітря регіону впливає також невирішеність наступних технічних
проблем:
— відсутність в
металургійній галузі методів ефективної очистки великих обсягів забруднених
газів та моніторингу з використанням автоматичних датчиків викидів забруднюючих
речовин від аераційних ліхтарів основних цехів металургійних підприємств.
Впровадження автоматизованих методів постійного контролю та моніторингу надасть
змогу швидкого реагування органів держконтролю на випадки понаднормативного
надходження забруднюючих речовин в атмосферне повітря цілодобово в різні пори
року, а також розраховувати збитки за порушення дозволених обсягів викидів;
— відсутність
ефективних методів знешкодження викидів окислів сірки та пригнічення викидів
окислів азоту, що негативно впливає на стан атмосферного повітря. На теперішній
час проблемою є визначення на підставі інструментальних вимірів об’ємів викидів
поліароматичних вуглеводнів ПАВ (в тому числі бензапирена) в викидах
промислових підприємств — основних забруднювачів.
Вирішення
вищезазначених проблем призведе по суттєвого покращення стану атмосферного
повітря в області та забезпечить найкращі перспективи розвитку галузі. [1], [13]
2.6 Енергетичні ресурси Запорізької області
Енергетичний
комплекс Запорізької області — один із самих потужних в Україні. Сумарний обсяг
електроенергії, виробленої енергетичними підприємствами Запорізького регіону,
становить майже третину вироблюваного в Україні.
На території
регіону розміщена Запорізька атомна електростанція – найбільша АЕС у Європі,
встановлена потужність якої складає 6000 мВ. ЗАЕС сьогодні – це сучасне
високотехнологічне підприємство, визнане в усьому світі. На станції передбачено
комплекс заходів, які гарантують безпечне та екологічно чисте виробництво
електроенергії.
Щорічно станція
генерує близько 40 млрд. кВт•годин електроенергії, що становить п’яту частину
загальнорічного виробництва електроенергії в державі й половину її виробництва
на українських атомних станціях.
За підсумками
роботи в 2000 р. Запорізька АЕС визнана однієї із трьох кращих атомних станцій
світу, що повністю відповідають вимогам МАГАТЕ.
На Запорізькій
АЕС — першій серед атомних станцій України з реакторами типу ВВЕР — побудоване
сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП).
Технологія
запорізького ССВЯП базується на зберіганні відпрацьованих паливних збірників у
вентильованих бетонних контейнерах, розташованих на площадці в межах атомної
станції.
Проектний обсяг
ССВЯП на Запорізької АЕС — 380 контейнерів, що забезпечить на найближчі 50
років зберігання відпрацьованих паливних збірників, які будуть вилучатися з
реакторів протягом усього строку експлуатації станції. [5]
2.7 Рекреаційні ресурси Запорізької області
М’який клімат і
стабільні погодні умови сприяють розвитку сфери відпочинку й туризму. Запоріжжя
— це яскравий приклад промислового центра, що зберіг привабливість дикої
природи для зон відпочинку. Острів Хортиця розташований в середині міста і є
єдиною зоною відпочинку у світі в центрі великого промислового центра.
Ріка Дніпро,
Каховське водоймище й Азовське море — це величезні водні басейни, що
відкривають можливості для розвитку водних видів спорту. Такі трендові види
спорту, як серфінг, катання на водних мотоциклах, парапланеризм розвиваються в
регіоні дуже швидко, проте, класичні види спорту такі, як веслування, не
відстають.
Для Запорізького
регіону розвиток екстремальних видів спорту не є відмітною рисою, хоча альпіністи
не обходять стороною скелі острова Хортиця.
Звичайно ж,
найбільш цікавим є узбережжя Азовського моря й прилеглі території. У
Бердянську, Кирилівці, Приморську й у деяких селах по сусідству зараз
розташовуються сучасні санаторії, що пропонують грязьові ванни й інші
процедури. Азовські оздоровчі бази плюс освіжаючий ефект морського повітря й
степової зони, місцева здорова їжа відкривають чудові можливості для аматорів
«диких недоторканих природних місць» що щорічно усе більше й більше залучають
відвідувачів у південні регіони Запорізької області.
Бердянськ –
рівнинний приморський кліматично-грязьовий курорт, розташований на узбережжі
Азовського моря. Природні лікувальні ресурси – солоні озера з великими запасами
лікувальних грязей, а також просторі піщані пляжі, південний морський та
степовий клімат. Кирилівка – приморський кліматично-грязьовий курорт,
розташований у степовій зоні на узбережжі Азовського моря. Значні запаси
лікувальних грязей залягають на дні Утлюцького та Молочного лиманів. Функціонують
численні санаторії, водогрязелікарні, будинки та бази відпочинку. 299 територій
і об«єктів природно-заповідного фонду; 181 заказник, 95 пам»яток природи, 3
заповідні урочища, 20 парків — пам’яток садово-паркового мистецтва. [13]
запорізький
ресурс екологічний природокористування



Розділ 3.
ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДОКОРИС- ТУВАННЯ (ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА, ТЕХНІЧНА
КАРТА ТА ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС)
Слово
“технологія” в перекладі з грецької (техне – ремесло, логос – наука) означає науку
про виробництво. Класичне визначення технології розглядає її як науку про
способи переробки сировини і матеріалів в засоби виробництва і предмети
споживання. В даний час проходить не тільки технологізація різних сторін
виробничої діяльності, але і глибокі перетворення самої технології. Сучасний
рівень виробництва вкладає і новий зміст в поняття технології. Тому технологія
– це наука про найбільш економічні способи і процеси виробництва сировини,
матеріалів та виробів.
Виробництво
служить основою благополуччя і розвитку суспільства, оскільки на виробництві
здійснюється створення майбутніх благ. Народне господарство в цілому
представляє єдиний технологічний народногосподарський комплекс, який
складається із виробничої і невиробничої сфер.
До невиробничої
сфери відноситься охорона здоров’я, освіта, культура, мистецтво, торгівля,
обслуговування і т. ін.
Виробнича сфера
включає в себе промисловість, сільське господарство, будівництво.
Для виробничої
сфери народного господарства характерне ділення на галузі. Так, в даний час в
промисловості нараховується більше 250 галузей і 500 виробництв.
Галузь
промисловості – це сукупність підприємств, які характеризуються спільністю
сировинної бази, однорідністю споживання сировини, однотипністю технологічних
процесів, єдністю економічного призначення вироблюваної продукції.
Базовими
галузями, що визначають прискорення НТП є: металургія, енергетика,
машинобудування, хімічна промисловість. Велике значення приділяється легкій і
харчовій промисловості, що виробляють предмети народного вжитку.
Об’єднання
декількох спеціалізованих галузей промисловості утворює комплексну галузь
(наприклад, чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика,
металообробка, хімічна, легка, промисловість та ін.). [24]


Розділ 4. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ВПЛИВУ ІНЖЕНЕРНИХ МЕТОДІВ
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Приповерхнева частина земної кори є одним з
найважливіших компонентів глобальної соціоекосистеми. З одного боку, вона є
мінерально-сировинною базою для виробничої діяльності, а з другого, — місцем
існування усієї господарської діяльності людства.
Гірські породи верхньої частини літосфери, що
перебувають під впливом інженерно-господарської діяльності людей, називають геологічним
середовищем. [17]
З розвитком
людського суспільства антропогенний вплив змінює природні геологічні процеси,
перетворює їх на антропогенні (інженерно-геологічні) процеси, які пошкоджують
навколишнє середовище.
В середині ХХ ст. людина, за визначенням В.І.
Вернадського, стала найбільшою геологічною силою на нашій планеті, господарська
діяльність людей порушила планетарний геологічний кругообіг речовин і почала
викликати інженерно-геологічні процеси, сумірні з природними і навіть потужніші
за них.
Геологічне середовище є важливою частиною
навколишнього середовища, з ним щільно пов’язані інші природні компоненти
глобальної соціоекосистеми. [2]
Геологічне середовище використовується людством
у трьох напрямах:
1.як
джерело мінеральної сировини, необхідної для народного господарства;
2.як
місце нагромадження відходів виробництва;
3.як
основа для будівництва різноманітних будівель та інженерний споруд.
Тому найбільш негативно впливають на геологічне
середовище гірничовидобувна і будівельна промисловість. Тільки 10 % мінеральної
сировини, що людина добуває з надр планети, перетворюється на готову продукцію,
решта 90 % забруднює біосферу. Процес цей, на жаль, безперервно прискорюється.
За 80 років від початку нашого сторіччя з надр Землі добуто більше корисних
копалин, ніж за всю історію цивілізації. Через кожні 15 років об’єм видобутих
корисних копалин подвоюється. До 1962 р. на поверхні землі накопичився 861
млрд. тонн техногенних (тобто перероблених і перевідкладених людською
діяльністю) геологічних відкладів. За три останні десятиріччя ця цифра
потроїлася. Для порівняння варто нагадати, що природним шляхом поверхневими
текучими водами на нашій планеті щорічно відкладається лише 13 млрд. тонн
уламкових порід. [6], [9]
При нераціональному використанні геологічного
середовища руйнується не лише це середовище, а й пов’язані з ним інші
компоненти біосфери: ґрунтовий та рослинний покрив, поверхневі підземні води
тощо. При цьому мають місце не лише процеси механічного руйнування та
засмічення навколишнього середовища, але й його геохімічного забруднення. Адже
хімічні елементи в товщі нашої планети розподілені нерівномірно. Живі організми
пристосувалися до тих елементів, які найбільш поширені в приповерхневих шарах
земної кори. Однак людська діяльність піднімає з глибин Землі величезні маси
ендогенних мінералів, збагачених рідкісними для поверхні хімічними елементами –
важкими металами, радіонуклідами тощо, навіть незначні концентрації яких
небезпечні для живих організмів. Внаслідок видобутку, збагачення та переробки
корисних копалин, нагромадження пустої породи та відходів виробництва
відбувається концентрація цих шкідливих елементів на значних площах, що
призводить до тяжких захворювань і навіть масової загибелі рослин, тварин і
людей. [18], [19]


Розділ 5. ЗАХОДИ ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ МЕТОДІВ
ПРОРОДОКОРИСТУВАННЯ
Розвиток
екологічно орієнтованої економіки повинен дозволити суттєво змінити екологічну
ситуацію в Україні, поліпшити охорону навколишнього середовища та використання
природних ресурсів. Зрозуміло, що не можна вирішити екологічних проблем та
вийти на стійкий тип розвитку без загального покращення економічного становища
країни, ефективної макроекономічної політики.
Зараз
найважливішим є створення державою за допомогою ефективних економічних
інструментів та регуляторів сприятливого клімату для розвитку еколого
орієнтованого бізнесу. В межах всієї економіки, на макрорівні можна виділити
наступні важливі напрями економічних перетворень: структурна
еколого-орієнтована перебудова, зміна інвестиційної політики в напряму
екологозбалансованих приорітетів, удосконалення механізмів приватизації,
реформа прав власності, демонополізація, розробка еколого-непротиречивих систем
податків, кредитів, субсидій, торгових тарифів та ін. Всі ці механізми та
реформи неодмінно в тому або іншому ступені впливають на розвиток бізнесу,
пов’язаного з екологічною діяльністю. [6]
Основні напрями
державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16
Конституції України , якою визначено , що забезпечення екологічної безпеки і
підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є
обов’язком держави.
Державна політика
у сфері екології повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів,
нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути
еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів,
вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже
ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної
функції держави. Основні напрями втілюються за допомогою системи екологічного
права. Правовий механізм надає основним напрямам чіткої цілеспрямованості,
формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяє регулюванню відносин у
галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і
примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних
ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного
законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування
законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається
здійснювати у двох напрямах:
— складання і
затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів,
води, повітря, рослинності тощо);
— складання і
затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за
станом довкілля та діяльністю господарчих структур. [11]
Важливим кроком
до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року
Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки
та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави
(стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан
довкілля ( стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та
відшкодовувати завдані ним збитки ( стаття 66 ). Також у цій сфері Україна має
наступні закони та акти:
— Закон України
“Про охорону навколишнього природного середовища”(1991 р.);
— Закон України
“Про тваринний світ”(1993 р.);
— Закон України
“Про охорону атмосферного повітря”(1992 р.);
— “Лісовий кодекс
України”(1994 р.);
— “Водний кодекс
України”(1995 р.);
— “Земельний
кодекс України”(1992 р., 1995 р.);
— “Кодекс України
про надра”(1994 р.);
— Закон України
“Про підприємництво” (1991 р.);
— Закон України
“Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”
(1994 р.);
— Закон України
“Про природно-заповідний фонд” ( 1992 р.);
— Закон України
“Про екологічну експертизу” (1995 р.);
— Закон України
“Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань
охорони навколишнього природного середовища” (1996 р.);
— Декрет Кабінету
Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” (1993 р.).
Також
першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні
зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами
природокористування.
Заплановано
підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів
України, а саме Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями
екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про
екологічний аудит , Положення про екологічне ліцензування. [12]
Формує,
забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання і відтворення природних
ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України. Саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання,
комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і
відтворення навколишнього природного середовища. Науковими дослідженнями щодо
вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті
фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук
(НАН): інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології
південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології,
клітинної біології та генної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил,
Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших, інститутів
Української Академії Аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва,
землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики
тварин, птахівництва, селекційно-генетичного, винограду і вина та ін.;
факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань,
пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують
наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої
влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та
Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки. [6]
Державне
регулювання в цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за
станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний
моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної
діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і
прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов
функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної
безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля
сприяє здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає :
—  екологічно-раціональне використання
природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження
сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
—  соціально-екологічне та економічно
раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля,
небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
—  розвиток міжнародного співробітництва
щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери,
запобігання антропогенній зміні клімату і транскордонному забрудненню довкілля,
захисту лісів, лісовідновленню, відновленню природного стану Дніпра, Дунаю,
Чорного і Азовського морів.
Державна система
екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює
збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та
комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов
життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних
соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої
влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання
зобов’язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і
заходів.
Екологічний
моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною екологічною
програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями
та об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів
державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від
форм власності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. 
Бейдик
О.О., Падун М.М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних
закладів. — 2-е вид. — К.: Либідь, 1996. — 304 с.
2. 
Вдосконалення
структурної і територіальної організації екосистеми промислового міста (на
прикладі м. Запоріжжя). — Херсон, ХГСГУ, 1998. — 50с.
3. 
Грунти
Запорізької області / За ред. В.О. Ковальова. — Дніпропетровськ: Промінь, 1969.
– 55 с.
4. 
Географический
атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – К.: 1978.
5. 
Долгоруков
Ю. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України. //
Економіка України. — 1995. — №10 — с.40-45.
6. 
Дорогунцов С.І.,
Борщевський П.П., Данилишин Б.М. Удосконалення управління природокористування в
АПК. – К.: Урожай, 1992. – С. 4-20.
7.  Заставний Ф. Д. Географія
України: У 2-х книгах. — Львів: Світ, 1994. — 472 с.: іл.
8.  Злобін Ю.А. Основи екології.- К.:
Лібра, 1998. – 249.
9. 
Екологія та
охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник, В.С.
Джигирей, К., “Знання”, 2000.
10.  Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил
(теоретико-методологічні основи). — К.: Українсько-Фінський інститут
менеджменту і бізнесу, 1997. — 88 с.
11.  Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи
екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.
12.  Кучерявий В.П. Екологія, — Львів:
Світ, — 500 с.
13.  Масляк П.О., Олійник Я.Б.,
Степаненко А.В., Шищенко П.Г. Географія: Навчальний посібник для
старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. — К.:
Товариство “Знання”, КОО, 1998. — 829 с.
14.  Металлургическая и
горнорудная промышленность. — 1998. — №3. — с.1-3.
15.  Науково-обґрунтована система ведення
сільського господарства в степу УРСР / За ред. П.Л. Погребняк, В.А. Ільченко та
– К.: Урожай, 1974. – 499 с.
16.  Нечипоренко. Чорна дірка
виникла на місці чорної металургії // Голос України. — 1998.- №10 — с.13.
17.  Одум Ю. — Экология. — М.: Мир, 1986.
— Т. 2.
18.  Основи соціоекології: Навч. посібник/
За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.:
19.  Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник.
– М.: Мысль, 1990. – 637 с.
20.  Розміщення продуктивних сил
України: Підручник / Є.П. Качан, М. О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред.
Є.П. Качана. — К.: Вища шк., 1998. — 375 с.
21.  Статистичний щорічник
України: 1997. — Київ, вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М.П. Бажана — 110с.
22.  Україна у цифрах у 1998 році:
Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під. Ред. О.Г.
Осауленка.
23.  Ялковский В. Черные металлы.
// Обзор укр. рынка. — 1999. — №2. — с.24-32.
24.  Дворцин М.Д. Основи теорій
науково-технічного розвитку виробництва. М.: Изд. МИНХ Г.В. Плеханова, 1988. — 251с.