Сучасний стан та тенденції розвитку
українських екологічних організацій
екологічний
організація міжнародний співпраця


У новому тисячолітті в Україні, як і в усьому світі, проблеми,
пов’язані з охороною навколишнього природного середовища залишаються невирішеними
і перейшли в категорію глобальних проблем людства, потребують негайного вирішення.
На жаль, заходи, котрі проводяться світовою спільнотою загалом та природоохоронними
організаціями зокрема не дають значних позитивних результатів у цій сфері. Головною
причиною невдач,на мій погляд, є економічна незацікавленість урядів багатьох держав
та крупних підприємців у проведенні прозорої екологічної політики та діяльності,
хоча деякі фундаментальні кроки в цьому напрямку були зроблені (наприклад, підписання
Кіотського протоколу), що є доказом визнання існуючих екологічних проблем, котрі
ставлять під загрозу нормальне функціонування природи і як наслідок, існування людства
на Землі.
Актуальність
статті полягає в тому, що у зв’язку з переосмисленням ролі діяльності людини на
природне середовище, яка вже розуміється не як суто споживацька, набуваючи ознак
раціоналізації та урегульованості, а також поступовим переходом на європейські стандарти
природоохоронного законодавства діяльність українських екологічних організацій слід
розглянути в контексті сьогодення з урахуванням сучасних тенденцій.
					







Метою статті є визначення ролі екологічних організацій в Україні,
їх стан та тенденції розвитку.
Дослідженням ролі та стану українських екологічних організацій
приділяло увагу ряд вчених М. Лациба, О. Вінніков, М. Банчук, В. Бебик, Р.Войнович,
А. Галич, В.Лось тощо. та інші, серед них особливої уваги заслуговує Крима Т.А.,
Андрусевич А.О. Однак достатньо глибокого та різнобічного дослідження по даній проблематиці
не було проведено.
Під впливом глобалізаційних процесів відбувається трансформація
громадянського суспільства, його діяльність починає виходити на якісно новий, глобалізаційний
рівень. Відбувається формування нової суспільно-політичної одиниці-глобального громадянського
суспільства [1]. Основним елементом глобального громадянського суспільства є неурядові
організації, серед них займають місце й природоохоронні організації. Саме тому діяльність
екологічних організацій слід розглядати не тільки з суто екологічного, а й з правового
аспекту, оскільки кількість таких організацій та якість їхньої діяльності свідчить
про рівень розвитку громадянського суспільства в нашій державі та регулюється нормативно-правовими
актами.
Характеризуючи діяльність екологічних організацій в Україні,
не можна не звернутися до минулого. Початок відкриття екологічних організацій в
Україні за типом західноєвропейських пов’язаний з розвитком міжнародного екологічного
руху. У першій половині 1990-х рр., коли активність дружин з охорони природи радянського
типу була мінімальною, в країні з’явилися представники міжнародних природоохоронних
організацій. Починалося все з надання окремих «екологічних» грантів на вирішення
окремих екологічних проблем, але з часом запрацювали систематичні програми, у Києві
відкрились представництва різних міжнародних та всесвітніх природоохоронних організацій.
Як приклади організацій, зареєстрованих на той час, можна привести наступні: українське
відділення міжнародної організації «Грінпіс», Українську екологічну організацію
«Зелений світ» , Екологічний союз «Врятування від Чорнобиля», Національний екологічний
центр України «Довкілля», Асоціація «Економіст» тощо [3] . Це свідчить про недосконалість
екологічного законодавства,котре існувало на той час та неспроможність держави належним
чином організувати екологічну діяльність зацікавлених громадян та організацій. З
часом кількість екологічних організацій збільшувалась, та з іншого боку в той же
час багато організацій припиняло свою діяльність, що свідчить про нестабільність
екологічного руху в Україні.
Важливу роль у напрямку роботи екологічних організації є їх
належність до одного з двох видів: вітчизняні та міжнародні екологічні організації,
що в багатьох аспектах впливає на напрямок їх діяльності.
Говорячи про екологічні організації, не можна не згадати про
таку міжнародну екологічну організацію як «Грінпіс», яка зробила значний
внесок в сучасний природоохоронний рух. На Україні сприяла вирішенню таких проблем:
охорона озонового шару, захист атмосфери, поводження з відходами, захист Чорного
моря, проблеми Чорнобиля, тощо. На даний момент «Грінпіс» припинив свою діяльність
в Україні.
До вітчизняних
екологічних організацій відносяться такі: «Товариство охорони та вивчення птахів
України», «Українська молодіжна екологічна ліга», «Українське товариство охорони
природи», «Фонд рятування дітей України від Чорнобильської трагедії», «Обласна екологічна
асоціація «Зелений Рух Донбасу»», «Дитяче екологічне об’єднання «Пролісок»». Вітчизняні
екологічні організації, в свою чергу, розділяються на три форми діяльності із організаційної
структури, сфери та методів діяльності в сучасних умовах: організації політико–лобістського
характеру («Українське товариство охорони природи», «Українська екологічна асоціація
«Зелений світ»», Національний екологічний центр України тощо), ресурсні центри («Всеукраїнська
екологічна ліга», «Громадська ініціатива», Центр громадської дипломатії «Довкілля
XXI» тощо) та організації
місцевої дії («Фонд екологічної реконструкції», «Товариство охорони та вивчення
птахів України», різноманітні обласні місцевих громадських рухів)[2]. Для екологічних
організацій політико–лобістського характеру та організацій місцевої дії характерно
спрямування діяльності на вирішення внутрішньодержавних проблем, в той час, як організації
другого типу мають за мету розширення міжнародних зв’язків. Організації політико–лобістського
характеру переважно є результатом діяльності тих організацій, що первинно виникли
як реакція на Чорнобильську катастрофу, а зараз вони, розширивши сферу своїх пріоритетів,
почали орієнтуватися на підтримку з боку держави. Ресурсні центри та організації
місцевої дії переважно сформувались на основі тих, що виникли на хвилі демократизації
суспільства.
Сучасний
стан розвитку екологічних організацій характеризується спільними ознаками, які виявляють
реальні проблеми їхнього функціонування. До таких ознак можна віднести відсутність
цілісної стратегії діяльності, низький рівень організаційно-фінансового розвитку
та негативне сприйняття українським суспільством. Слід зазначити, що такий стан
справ характерний не тільки для вітчизняних екологічних організацій, а й для екологічних
організацій, що функціонують у Європейському Союзі. Річ у тому, що екологічні організації
некомерційні, їх діяльність, в основному, ґрунтується на ентузіазмі активістів.
Тому декотрі екологічні організації приймають фінансову підтримку від урядів, що
призводить до їх залежності від державних інститутів. Саме тому «Грінпіс» принципово
відмовляється від фінансування будь-якими державними інститутами, що в певній мірі
впливає на об’єктивність діяльності організації)[4]. Щодо України, то діяльність
екологічних організацій в цілому не можна назвати достатньо ефективною, оскільки,
незважаючи на існування вище перелічених екологічних організацій, у суспільстві
не виникає високої зацікавленості щодо екологічних проблем України та планети загалом,
і, як наслідок, майже відсутнє екологічне виховання підростаючого покоління.
Однак
найважливішою проблемою є недостатнє правове регулювання діяльності екологічних
організацій, що перешкоджає налагодженню міжнародної екологічної співпраці (наприклад,
неврегульованим залишається можливість використання коштів іноземних партнерів).
Задля покращення ситуації необхідно розробити нормативно-правові акти, котрі б регулювали
діяльність екологічних організацій; також необхідно надати можливість екологічним
організаціям поширювати екологічну інформацію за допомогою ЗМІ (надавати певний
обсяг ефірного часу на радіо, телебаченні бюджетним коштом); проводити різноманітні
екологічні наукові конференції, олімпіади, конкурси тощо задля привертання уваги
молоді до екологічних проблем і підвищення екологічної культури.
Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що загалом
сучасний стан та тенденції розвитку українських екологічних організацій відповідає
тенденціям діяльності міжнародних екологічних організацій, а стан цей, на мій погляд
є незадовільним. Причиною цьому є ,насамперед, правова неврегульованість діяльності
екологічних організацій, низький рівень організаційно-фінансового розвитку. Необхідно
терміново вживати заходів щодо покращення правового та соціального клімату для діяльності
екологічних організацій, оскільки не можна нехтувати станом навколишнього природного
середовища України з його численними проблемами.
Література
1.Трима К.А.
Особливості діяльності українських екологічних організацій в умовх глобалізації
[Електронний ресурс]– Режим
доступу:http://oo8.mail.yandex.net/static/052f8b303b1744de899f1a1635a9adb8/pdf001.png
2.Андрусевич А.
Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку
[Електронний ресурс] / А. Андрусевич. – Режим доступу:
http://www.ji.lviv.ua/n41texts/andrusevych.htm.
3.Громадська
оцінка екологічної політики в Україні. Доповідь українських екологічних
організацій. — К.:ГРВОПС, 2003
4.Стрельцов В.Ю
Детермінати розвитку груп інтересів в ЄС [Електронний ресурс]– Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/2007-2/doc/5/04.pdf
5.Екологічні
проблеми розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні. – К., 2000