Курсова робота на тему:
ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ
Зміст
Вступ
1.
Загальна характеристика здібностей
					







1.1 Поняття
про здібності
1.2 Види
здібностей та їх характеристика
1.3 Загальні
та спеціальні здібності
2. Інтелект
і здібності як індивідуально-психологічні особливості людини
2.1 Природа
людських здібностей і інтелекту
2.2 Розвиток
здібностей
2.3 Діти
індиго як носії особливих здібностей
3.
Дослідження здібностей у юнацькому віці
Висновок
Список
використаної літератури
Додатки
Вступ
Серед істотних відмінностей людини є її здібності.
Людські здібності виникли і розвинулись у процесі праці; в діяльності і в праці
вони й виявляються. Здібності, як рушійна сила, відіграли провідну роль у
розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств,
суспільному прогресі.
Актуальність роботи із психологічної
діагностики здібностей визначається в першу чергу великою практичною значимістю
цієї проблеми. Існуюче в товаристві поділ праці, що продовжується його
диференціація, неухильне збільшення числа професій підвищують важливість
вивчення здібностей і схильностей людини у відношенні різних видів діяльності.
Такі області практики, як фахова орієнтація і консультація, профвідбір і
розміщення кадрів по робочих посадах, виробниче навчання, потребують розробки і
застосування надійних, діючих, прогностичних методів діагностики рівня розвитку
здібностей. Такі методи необхідні також для ранньої діагностики обдарованості
дітей, виявлення в них творчих, музичних, художніх і інших здібностей.
Кожна людина здібна до певного виду діяльності.
Здібності відрізняють одну людину від іншої, мають відношення до успішного
виконання будь-якої діяльності але, разом з тим, не зводяться до самих знань,
умінь і навичок, які вироблені у людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість
набуття цих знань.
Здібність – це складна властивість людини, її
внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність.
Вона опирається на низку інших властивостей, до яких належать життєвий досвід
людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Кожна здібність – до малювання,
музики, техніки, науки – це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу
низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.
Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи
кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей – талановитими.
Найвищий щабель розвитку здібностей, які виявляються у творчій діяльності і
результати якої мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки,
літератури, мистецтва, називають геніальністю.
Що ми розуміємо під поняттям «здібності людини»? В
зарубіжній психології під здібностями розглядаються вроджені особливості
індивіда, які визначають всі досягнення суб’єкта (capacity) та набуті ним
навички і вміння (ability). Достатньо поширеним є поняття “aptitude”, що
визначається як природна здібність набувати загальні чи спеціальні знання та
вміння. До загальних здібностей, які ще називають загальними розумовими
здібностями або інтелектом, перш за все відносять властивості розуму. Вони
розглядаються західними психологами як вроджені. Говорячи про
індивідуально-психологічні особливості, виділяють здібності, що мають
психологічну природу, і варіюючі індивідуально. Підкресленням зв’язку
здібностей з успішним здійсненням діяльності коло індивідуально-варіюючих
особливостей обмежується лише тими, що забезпечують ефективний результат
діяльності. Отже, у число здібностей не потрапляють властивості темпераменту і
характеру. Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX
столітті, коли роботами Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному і
статистичному дослідженню людських розбіжностей.
Отже метою було дослідження прояву здібностей у
дошкільному віці та у студентському віці.
Обєкт дослідження – розвиток здібностей у
період між дошкільним та студентським віком.
Основні задачі : дослідити як же проявляються
здібності у певній віковій категоріі.
Здібності виявляються в процесі оволодіння діяльністю
в тому, наскільки індивід за інших рівних умов швидко і грунтовно, легко і
міцно освоює засоби її організації і здійснення. Вони тісно пов’язані з
загальною спрямованістю особистості, із мірою усталеності схильностей людини до
деякої діяльності. У основі однакових досягнень при виконанні діяльності можуть
лежати різноманітні здібності; у той же час одна здібність може бути умовою
успішності різних видів діяльності. Це забезпечує можливості
широкої компенсації здібностей.
Один із важливих моментів у процесі навчання і
виховання — питання про сензетивні періоди, що сприяють становленню визначених
здібностей. Передбачається, що формування здібностей відбувається на
основі задатків. Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення
індивідуальних характеристик, необхідних для ефективного виконання конкретного
виду діяльності.
здібність дошкільний інтелект студентський


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЗДІБНОСТЕЙ
1.1 Поняття про здібності
Здібності — це такі психологічні особливості людини, від
яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до
наявності цих знань, умінь і навичок не зводяться.
Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають
як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю
стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що
структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими,
здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь. А чи будуть не
будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність,
залежить від безлічі умов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть
оточуючі люди ( у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб
людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде
організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і
закріпляться, і т.д.[7,c. 25].
Здібності — це можливість, а необхідний рівень
майстерності в тім чи іншій справі — це дійсність. Музичні здібності, що
виявилися в дитини, ні в якій мері не є гарантією того, що дитина буде музикантом.
Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість,
виявлена педагогом і дитиною, гарна стан здоров’я, наявність музичного
інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатності можуть стихнути, так
і не розвивши.
Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і
істотно важливих компонентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їхню
єдність.
Здібності виявляються тільки в діяльності, і притом
тільки в такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей.
Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються
навчати малювати, якщо він не здобуває ніяких навичок, необхідних для
образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і
живопису може з’ясуватися, чи є чи в учня здатності.
Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він
засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в
навколишньому світі.
Серйозною помилкою педагога є скоропалительние, без
серйозної перевірки твердження, що в даного школяра немає здібностей, на тім лише
підставі, що в дитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навиків,
міцних знань, що склалися прийомів роботи. Відомо чимало випадків, коли в
дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання тих здібностей, подальший
розвиток яких принесло йому заслужену славу. Альберт Ейнштейн у середній школі
вважався дуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його
прийдешньої геніальності [2, с. 117-120].
У чому ж виражається єдність здібностей, з одного боку,
і умінь, знань і навичок — з інший? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях
і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за
інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння
знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.
І саме тут виявляються ті розходження, що дають нам право
говорити про здібності.
Отже, здатності — це індивідуально-психологічні
особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і
розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями,уміннями
і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам
діяльності, який опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано
відведеного на її освоєння, те це дає підстави укладати про наявність у нього
здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не
справляється з вимогами, що пред’являє йому діяльність, то це дає підставу
припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами,
відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не
може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння
затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги
сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також і того, що здатності
можуть згодом розвитися.
Будучи індивідуально-психологічними особливостями,
здібності не можуть бути протипоставлені іншим якостям і властивостям
особистості — якостям розуму, особливостям пам’яті, рисам характеру, емоційним
властивостям і т. д., але повинні бути поставлені з ними в один ряд. Якщо яке-небудь
з цих чи якостей сукупність їх відповідає вимогам діяльності, чи формується під
впливом цих вимог, те це дає всі підстави розглядати дану
індивідуально-психологічну особливість особистості як здатність.
Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо
переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання
даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки
через інше, більш синтетичне поняття.
Таким поняттям і є «обдарованість», що
розуміється як те якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить
можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої
діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна тільки
говорити про обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця
обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний «загальній
обдарованості».
Те співвіднесення з конкретною практичною діяльністю,
що з необхідністю міститься в самім понятті «обдарованість», обумовлює
історичний характер цього поняття. Поняття «обдарованість»
позбавляється змісту, якщо його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості
істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності
і що розуміється під «успішним» виконанням кожної конкретної
діяльності.
Істотна зміна перетерплює і зміст поняття того чи іншого
соціального виду обдарованості в залежності від того, який у дану епоху й у
даній суспільній формації критерій «успішного» виконання відповідної
діяльності. Поняття «музична обдарованість» має, звичайно, для нас
істотно інший зміст, чим те, що воно могло мати в народів, що не знали іншої
музики, крім одноголосої. Історичний розвиток музики спричиняє і зміна музичної
обдарованості.
Отже, поняття «обдарованість» не має змісту
без співвіднесення його з конкретними, що історично розвиваються формами
суспільно-трудової практики.
Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина. Від
обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення
цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною питання, ми повинні
сказати, що для успішного виконання всякої діяльності потрібно не тільки
обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і
володіння необхідними навичками й уміннями. Яку би феноменальну і музичну
обдарованість не мав людину, але, якщо він не учився музиці і систематично не
займався музичною діяльністю, він не зможе виконувати функції оперного чи
диригента естрадного піаніста.
Мається велике розходження між наступними двома
положеннями: «дана людина по своїй обдарованості має можливість дуже
успішно виконувати такі види діяльності« і »дана людина своєю
обдарованістю схильна до так-те видам діяльності». Обдарованість не є єдиним
фактором визначальним вибір діяльності ( а в класовому суспільстві вона у
величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір ), як не є вона і єдиним
фактором, що визначає успішність виконання діяльності [6, c. 92-97].


1.2 Види здібностей
Так само як і характер, здібності не самостійна, поруч
покладена з іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різних
властивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що характер
виявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в одному,
визначеному.
Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї
існують тільки потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її
особистості, що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її
досвідом. Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності
стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і формуються в цій
діяльності.
Різні види діяльності, відрізняючись своїм змістом,
відповідно висувають різні вимоги до особистості, до її здібностей. Особливості
цих вимог складаються не тільки в тому, що для виконання одних видів діяльності
необхідно цілком визначений розвиток якихось конкретних психічних процесів
(наприклад, визначеного виду відчуттів, сенсомоторної координації, емоційної
врівноваженості, багатства уяви, розподілу уваги, більш розвинутого
словесно-логічного мислення і т.д.), але і їх комплексів. Навчальна діяльність,
більшість видів кваліфікованої праці пред’являють до особистості комплекс
психологічних вимог. Розходження вимог, пропонованих діяльностями до
особистості, знайшло відображення в класифікації здібностей людини [13,c.160].
Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл
їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на
елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види.
Усі здібності людини як психічні явища можуть бути
розділені на чотири групи.
Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи
спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).
Під загальними здібностями розуміється така система
індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну
легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів
діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так
і всебічного розвитку особистості.
Під спеціальними здібностями розуміють таку систему
властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у
якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної,
образотворчої, музичної, сценічної і т.п.
Елементарні загальні здібності, властивим усім людям,
хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення:
здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати
рішення і запам’ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є
відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і
навіть може стати відповідною навичкою.
Спеціальні елементарні здібності — це здібності,
властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних
сторін психічних процесів [5, c. 234-236].
Окомір — це здібність з різною точністю сприймати,
оцінювати і порівнювати величини зорово сприйманих об’єктів, інтервалів між
ними і відстаней до них, тобто ця визначена якість зорового сприйняття.
Музичний слух — це визначена якість слухового
сприйняття, що виявляється в здібності до розрізнення музичних звуків і точному
відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичних здібностей.
Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі задатків у процесі
навчання.
Загальні складні здібності — це здібності до
загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з
одним. Вони характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у
цю групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості.
Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки
в різній степені, але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених
професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці
здібності звичайно називають професійними.
Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо
успішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед інших
осіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах,
називається обдарованістю.
Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за
процесом виконання ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння
діяльністю. Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких
показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною діяльністю,
якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією діяльністю, співвідношення
успішності і зусиль, затрачуваних для досягнення цих результатів. Останній
показник дуже важливо враховувати, оскільки один учень може, наприклад, не
встигати тому, що він дуже мало самостійно займається по предметі, а інший,
добре встигаючий, можливо, витрачає весь особистий час на підготовку до
предмета.
Вивчаючи професійні здібності що учиться, викладач
повинний з’ясувати: по-перше, наскільки в учня розвиті такі риси характеру, як
працьовитість, організованість, зосередженість, наполегливість, витримка,
самокритичність, самоконтроль, що виступають як необхідні умови для досягнення
стійких успіхів у будь-якій освоюваній професії; по-друге, які професійні
інтереси і схильності що учиться (це виявляється в прагненні до ґрунтовного
вивчення професії у всіх чи деталях, навпроти, байдужному відношенні до
засвоюваного, до успіхів і невдачам у виконанні завдань за професією);
по-третє, наскільки в учня розвиті необхідні для даної професії спеціальні
елементарні здібності, що необхідно почати для їхнього чи розвитку для розвитку
якостей особистості, що компенсують деякі з цих здібностей [7, c.30-32].
Ідея «кожна людина здібна до всього»
невірна. Правильне твердження, що «кожна людина здібна до чогось корисного
для суспільства». Так, учень не здібний бути монтажником-висотником,
водієм чи наладчиком автоматичних ліній, може бути не тільки здібним, але і
талановитим верстатником, оператором чи кухарем.
Нездібність до визначеного виду трудової діяльності
значно складніше, ніж відсутність здібностей. Нездібність як негативна
здібність — це теж визначена структура особистості, у яку входять негативні для
даної діяльності її риси.
1.3 Загальні та спеціальні здібності
Кожна діяльність пред’являє комплекс вимог до
фізичних, психофізіологічних і психічних можливостей людини. Здібності — міра
відповідності властивостей особистості вимогам конкретної діяльності.
Різняться загальні і спеціальні здібності. Загальні
здібності необхідні для усіх видів діяльності. Вони підрозділяються на
елементарні — здібності до психічного відбитку дійсності, елементарний рівень
розвитку сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, волі і складні — здібності до
навчання, спостережливість, загальний рівень інтелектуального розвитку й ін.
Без відповідного рівня розвитку елементарних і складних здібностей людина не
може включатися ні в один із видів людської діяльності.
Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі
специфічної людської активності — діяльності. Діяльність — це
функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення
з метою задоволення своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні
можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу
постійного розвитку, зростання людських потреб.
На відміну від поведінкової активності тварин діяльність
людини пов’язана з одержанням продуктів діяльності, що мають споживчу цінність.
Діяльність пов’язана зі здатністю особистості до свідомої постановки цілі,
застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і навичок, використанню
знарядь і засобів діяльності.
Відповідно до видів діяльності різняться спеціальні
здібності — графічні, художньо-літературні, конкретно-наукові
(математичні й ін.), практично-організаційні й ін.
У структурі особистості істотні не тільки окремі
здібності, але і їхні комплекси, найбільше відповідаючі повним вимогам широких
сфер діяльності
Висока здібність до конкретного виду діяльності —
талант, а комплекс здібностей, що забезпечують успіх у визначеній сфері
діяльності, — обдарованість. Вищий рівень здібностей, втілений у епохально
значимі здійснення, — геніальність (від лат. genius — дух) [11,c. 27-28].
Спеціальні здібності, що формуються на основі загальних
здібностей у процесі фахового навчання. Талант — найвищий рівень творчих
можливостей у конкретному виді діяльності Геніальність — вищий рівень
здібностей, втілений в епохіально значимі здійснення. Загальні складні
здібності — загальний рівень інтелектуальної організації індивіда, що
формується в процесі загальної освітиОбдарованість — загальна здатність до
визначених сфер діяльності. Загальні елементарні здібності — психомоторна і
сенсорна організація індивіда, що базується на його задатках
Психічні особливості обдарованості і тим більше
геніальності виявляються у високорозвиненому інтелекті, нестандартності
мислення, у його комбінаторних якостях, потужній інтуїції. Образно говорячи,
талант — влучення в ціль, у яку ніхто не може потрапити; гениальность- влучення
в ціль, яку ще ніхто не бачить.
Передумовою геніальних здійснень служить творча
одержимість, пристрасть до пошуку принципово нового, прагнення до найвищих
досягнень у різноманітних сферах загальнолюдської культури. Обдаровані люди
відрізняються раннім інтенсивним психічним розвитком. Розвитку обдарованості і
геніальності сприяють сприятливі соціальні умови, що не сковують нестандартні
риси особистості. Товариство повинно бути насичено духом визначених соціальних
чекань для того, щоб з’явився відповідний геній.
Спеціальні здібності — це психологічні особливості
індивіда, що забезпечують можливості успішного виконання визначеного виду
діяльності — музичної, сценічної, літературної й ін. Розвиток спеціальних
здібностей спирається на відповідні задатки, — наприклад, музичний слух і
пам’ять.
Про спеціальні здібності можна говорити в двох планах:
1) як про здібності в якійсь області психічної
діяльності; сюди відносяться перцептивні, мністичні, логічні здібності й ін.;
2) як про здібності до визначеного типу діяльності;
сюди відносять лінгвістичні, художні, педагогічні та ін.
Здібності другого типу, як правило, описуються на базі
першого типу, і тести для їхньої діагностики включають завдання для діагностики
здібностей першого типу.
Показано існування особливих сензитивних періодів,
протягом яких розвиток спеціальних здібностей відбувається особливо сприятливо.
Так, для музичних здібностей це період до п’ятьох років, коли активно
формується музичний слух і пам’ять.
У силу багатозначності задатків можливо формування
спеціальних здібностей на достатньо різноманітній анатомо-фізіологічній основі.
Визначений рівень спеціальних здібностей (математичних, художніх і ін.) можна
сформувати практично в будь-якої здорової дитини. Тому є реальні підстави для
спрямованого розвитку здібностей дітей в умовах спеціально організованого
навчання [10,c. 66-68].
Музична здібність — це індивідуально-психологічні
особливості особистості, що включають: 1) природну слуховую чутливість, що
обумовлює аналіз природних, мовних або музичних звуків; 2) розвинуте в праці і
соціальному спілкуванні суб’єктивне відношення до мовних і музичних інтонацій,
виражене у вигляді емоційної реакції. У своєму розвитку вони утворять
систему зі складними динамічними зв’язками між окремими здібностями. У
структурі музичних здібностей виділяються основні, загальні і спеціальні
здібності. До основних музичних здібностей, необхідних для усіх видів музичної
діяльності, можна віднести: 1) ладове почуття — здатність переживати відношення
між звуками як виразні і змістовні; 2) музично-слухове уявлення — здатність
прослуховувати «у розумі» раніше сприйняту музику, що складає основу
для музичної уяви, формування музичної уяви і розвитки музичного мислення; 3)
музично-ритмічне почуття — здатність сприймати, переживати, точно відтворювати
і створювати нові ритмічні сполучення.
До загальних музичних здібностей відносять: 1) музична
пам’ять (засвоєння знань, умінь і навичок) — сприяє накопиченню музичних
вражень і слухового досвіду, що істотно впливають на формування музичних
здібностей, а також на психічну діяльність слухача, виконавця, композитора і
педагога; органічно включаючись у фахову діяльність, вона обумовлює засіб
музичного мислення (вокальний або конкретно-інструментальний); 2)
психомоторні здібності — виявляються в можливості музиканта при виконанні
передати своє розуміння змісту музичного твору; виражаються в майстерності і
віртуозності.
Специфічним синтезом здібностей і домінуючого
показника музично обдарованої особистості є музикальність, основою якої служить
емоційна чуйність на музику. Музикальність як реактивна якість особистості мало
піддається розвитку. Проте є факти, що говорять про розквіт музикальності в
результаті навчання, вдало знайденого репертуару, успішної виконавчої
діяльності.
Від народження людина не має здібностей. Але в неї є
визначені природні передумови — задатки для наступного їхнього розвитку у
визначених умовах. Так, відповідні властивості зорового аналізатора і художній
тип вищої нервової діяльності є уродженою передумовою формування художніх
здібностей.
Задатками здібностей є особливості нервової системи,
що обумовлюють роботу різноманітних аналізаторів, окремих коркових зон і
півкуль мозку. Уроджені задатки визначають швидкість утворення тимчасових
нервових зв’язків, їхня усталеність, співвідношення першої і другої сигнальних
систем.
Природні передумови здібностей багатозначні —
на їхній основі можуть бути сформовані різноманітні здібності. Здібності
піддаються перебудові (рекомбінації). Це забезпечує компенсаторні
можливості психічної регуляції: слабкість одних нейрофізіологічних компонентів
компенсуються силою інших.
Психофізичні можливості людини, її здібності
невичерпні. Проте не кожна людина знає про свої можливості і використовує їх
належною мірою. Тим часом найвища самореалізація особистості — основний зміст
людського буття [4,c. 185-189].
Чи правда, що жінки говорять больше чоловіків?
Відповіді на це питання було присвячене вивчення впливу статевих розходжень на
розвиток мови в різних вікових групах. Автори враховували при цьому положення
про відсутність розходжень у швидкості структурного розвитку серед хлопчиків і
дівчаток у дитинстві і дитячому віці. Розходження в мовних здібностях виявилися
лише по декількох показниках (при позитивному зсуві в «жіночу»
сторону) — словниковому запасі, мовної активності і ясності спілкування. У
підлітковій групі також було відзначено незначне переваження мовних показників
дівчат в артикуляції, тобто чіткості вимови звуків. Можливо, відзначають автори
дослідження, ці розходження пояснюються більш раннім фізичним дозріванням
дівчаток, що, таким чином, раніш стають «біологічно готові» для
розвитку мовних навичок. Проте виникла і соціально-орієнтована інтепретація,
заснована на визнанні впливів стереотипів. Майкл Льюис встановив у спеціальному
дослідженні, що матері частіше говорять із своїми доньками.Одна з найбільш
розповсюджених точок зору веде свою історію від Платона [9,c. 114].


РОЗДІЛ 2. ІНТЕЛЕКТ І ЗДІБНОСТІ, ЯК
ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ
2.1 Природа людських здібностей і
інтелекту
Природа людських здібностей до сих пір визиває
достатньо бурхливі суперечки серед учених. Одна з найбільш розповсюджених точок
зору веде свою історію від Платона. Автори, притримуючись цієї точки зору ,
стверджують , що здібності біологічно обумовлені і їх прояв цілком залежить від
успадкованих характеристик. Навчання і виховання може лиш змінити швидкість їх
прояву, але вони завжди проявляться тим або іншим способом. В якості доказів
даної точки зору використовуються факти індивідуальних відмінностей, які
відмічаються у дитячому віці, коли вплив навчання і виховання, вважалося би,
іще не могло бути визначаючім. Так, наприклад, музикальна обдарованість Моцарта
з’ясувалась в три роки, Гайдна — в чотири. Талант у живопису та в скульптурі
проявляється декілька пізніше : у Рафаеля – у вісім років, у Ван Дейка – в
десять.
Спадковість має велике значення у розвитку здібностей.
Особливо вражає історія сім’ї Бахів. Вперше великі музикальні здібності в ній
проявились в 1550 році. Родоначальником сім’ї був булочник В.Бах, як відмічав Т.
Рібо у своєму труді «Спадковість душевних здібностей», «лікував душу» після
роботи музикою і співами. У нього було два сини, з них і починається
нерозривний ряд музикантів, відомих у Німечині протягом двох віків. У сім’ї Бахів
було близько 60 музикантів, з них більш ніж 20 — видатних. Встановлено так же, що
прабаба Л. Толстого – Ольга Трубецька, і прабаба О.Пушкіна Євдокія Трубецька,
були рідними сестрами. П’ять видатних представників німецької культури – поети
Шиллер і Гьолдерлін, філософи Шеллінг і Гєгєль, а також фізик Макс Планк були
родичами: у них був загальний предок – Іоганн Кант, живший у 15 сторіччі.[1,c
75-76]
Сучасні досліди, які проводяться з допомогою
близнюкового метода, дозволяють точніше оцінити роль середовища і спадковості
у розвитку здібностей. В дослідах порівнювались між собою показники здібностей
одно яйцевих близнюків і просто братів і сестер. Дані досліди дозволили
стверджувати , що здібності, або по крайній мірі задатки, самим тісним образом
пов’язані зі спадковістю.
Досліди А. Басса і Р. Плоуміна гомозиготних близнюків
(близнюків які мають ідентичну спадковість), які жили і виховувались у різних
сім’ях, показує, що їх індивідуальні психологічні і поведінкові різниці від
цього не збільшуються , а частіше всього залишаються такими ж, як у дітей вирослих
у одній і тій же сім’ї. Інколи діти-близнюки в результаті роздільного виховання
становляться більш схожими один на одного, ніж у тому випадку, якщо їх
виховують разом.
На користь спадкової природи здібностей також
засвідчують багато чисельні династії артистів, художників, моряків, лікарів,
педагогів. Але скоріш за все, у більшості випадків слід говорити не тільки про
біологічну а і соціальну спадковість. Дитина іде шляхом батьків не тільки з-за спадкових
нахилів, але і тому, що з дитинства дізнався і закохався у цю професію.
Таким чином, спадковість має велике значення для
розвитку здібностей, оскільки особливості анатомо-фізіологічної будови нервової
системи людини в значній мірі вирізнять його задатки. Але розвиток здібностей залежить
від чисельних соціальних умов. До яких слід віднести особливості виховання, особливості
системи освіти та ін. [3,c. 54-55].
2.2 Розвиток здібностей
Любі задатки, перед тим як перетворитися в здібності, повинні пройти великий шлях розвитку.
В розвитку здібностей умовно можно виділити декілька
етапів. Кожна людина у своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості
до тих чи інших впливів, до освоєння того чи іншого виду діяльності. На
приклад, у дитини у віці двох — трьох років інтенсивно розвивається усна мова п
п’ять – сім років вона більш готова до володіння читанням. В середньому і
старшому дошкільному віці діти з захопленням грають у рольові ігри та знаходять
надзвичайну здібність до перевтілювання та вживання в роль. Важливо відмітити
що ці періоди особової готовності до оволодіння спеціальними видами діяльності
рано чи пізно закінчуються, і якщо яка не будь функція не отримала свого
розвитку у сприятливий період, то внаслідок її розвиток виявляється занадто
важким, а то і зовсім неможливим. Тому для розвитку здібностей дитини важливі
усі етапи її становлення як особистості. Неможна думати, що в більш старшому
віці дитина зможе надолужити втрачене
Спочатку розвитку спеціальних здібностей допомагають
різного роду дитячі ігри, потім значний вплив на них виявляє учбово-трудова
діяльність. Ігри дітей виконують особливу функцію. Саме ігри дають первинний
поштовх до розвитку здібностей. В процесі гри проходе розвиток рухових,
конструкторських, організаційних, художньо-образотворчих та інших творчих
здібностей. Притому важливою особливістю ігор являється те, що в них, як
правило, розвивається не одна, а одразу цілий комплекс здібностей.
Слід відмітити, що не всі види діяльності, якими
займається дитина, будь-то гра, ліплення чи малювання, мають однакове значення
для розвитку здібностей. Найбільш сприяє розвитку здібностей творча діяльність,
яка змушує дітей мислити. Така діяльність завжди пов’язана зі створенням чогось
нового, відкриття для себе нових знань, віднаходження у собі самому нових
можливостей. Це стає сильним і дійовим стимулом до занять творчістю, до
прикладання необхідних зусиль, направлених на здолання виникаючих труднощів.
Більше того, творча діяльність укріплює позитивну самооцінку, підвищує рівень
притягання породжує впевненість у собі, відчуття задоволення ві досягнутих
успіхів.
Якщо виконувана дяльність знаходиться у зоні
оптимальних труднощів, тобто на межі здібностей дитини, то вона веде за собою
розвиток її здібностей, реалізує те що Виготський називав «зоной ближайшего
развития». Діяльність, яка не знаходиться у межах цієї зони, найменшою мірою
сприяє розвитку здібностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише
реалізацію вже існуючих здібностей; якщож вона надмірно складна, то становиться
не виконуваною, і не приводить до формування нових вмінь і навичок.
Розвиток здібностей в значній мірі залежить від умов,
які дозволяють реалізуватися задаткам. Однією з таких умов є особливості
сімейного виховання. Якщо батьки піклуються про розвиток здібностей своїх
дітей, то ймовірність знаходження у дітей яких небудь здібностей більш висока,
чим коли діти піклуються самі про себе [12,c. 548-550].
Другу групу умов розвитку здібностей визначає
особливості макросередовища. Макросеридовищем прийнято вважати особливості
суспільства, в якому народилася і росте людина. Найбільш позитивним фактором
макросередовища є та ситуація, коли суспільство піклується про розвиток
здібностей у своїх членів. Це піклування суспільства можи виражатися в
постійному удосконаленні системи освіти а тикож у розвитку системи проф.
орієнтації підростаючого покоління.
Дуже гостро стоїть проблема виявлення механізмів
формування і розвитку здібностей. Тонкі механізми цього ще не відомі,
але деякі дані є. Насамперед це дані про сензетивні періоди формування функцій.
Стосовно спеціальних здібностей можна припустити, що їхні функціональні
структури теж мають свої сензетивні періоди.
Ще одне питання, безпосередньо пов’язане із розвитком
здібностей, — особливості мотивації. Обдаровані діти виявляють сильну тягу до
занять тієї діяльністі, до якої вони спроможні, і можуть день у день годинами
займатися нею, не стомлюючись і як би зовсім не напружуючись. Для них це —
одночасно праця і гра. Навколо цих занять концентруються усі їхні інтереси.
Важко визначити, як тут пов’язані високі досягнення й емоційна захопленість, що
тут причина і наслідок. Певне, обидва чинники взаємозалежні і взаємопідсиливаются.
Несприятливі умови для розвитку здібностей можуть бути
різноманітні: буденне середовище викликає недостачу зовнішніх вражень;
несприятливі загальні умови виховання — витрати дитиною енергії на
неконструктивні переживання; неправильне погводження з мотивацією, начебто
зайвого примусу, — погасити спонтанну активність дитини, «засушити»
здібність [10,84-85].
2.3 Діти індиго як носії надзвичайних
здібностей
Наприкінці 80-х років минулого століття американські
психологи Лі Керролл і Джен Тоубер, які вивчають дітей, що відстають у
розвитку, наштовхнулися на сенсаційне відкриття — частина дітей, розвиток яких
оцінюється системою освіти як низький, насправді виявляються дуже талановитими
і переважають тих, кого система визначає як кращих. У 1982 році в Штатах
наробила галасу книга езотерика Ненсі Енн Тепп, яка стверджувала, що бачить
нову групу людей з аурою кольору індиго. Новий термін «діти-індиго», як символ
нового покоління дітей, виник саме з цієї книги. В інтерв’ю психологам Ненсі
Тепп стверджувала, що 90% дітей молодші 10 років належать до групи «індиго». З
огляду на, що слова ці відносяться до 1999 року, як мінімум 90% людей у віці до
16 років нині — це діти-індиго.
Діти індиго — це люди, які від народження мають
особливі здібності, наприклад, можуть бачити енергетичне поле людини, так звану
ауру, володіють даром передбачення, їм дуже легко даються іноземні мови, вони
надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають
мелодії на музичних інструментах та багато всього іншого. Більше того, люди,
які вірять у те, що діти індиго справді існують, а не є новітнім міфом
сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінено генний код. При цьому
діти зі зміненим кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких та практично
невиліковних на сьогодні хвороб. Олена Мазур, голова правління Київського
просвітницько-миротворчого цетру, стверджує, що, за даними досліджень іноземних
спеціалістів, людей зі зміненим генетичним кодом зараз є близько одного
відсотка від усього населення землі. І їх число постiйно збільшується.
Мрія кожного батька чи матері мати талановиту, чутливу
та надзвичайно розумну дитину. І особливо приємно, якщо син чи дочка має
імунітет проти найстрашніших хвороб сучасності. Молоді батьки зараз можуть сподiватися,
що в них народиться саме така надзвичайна дитина. Адже дослідники проблеми
дітей індиго кажуть, що такі люди почали «приходити в цей світ» ще у 70-х роках
ХХ століття, а зараз серед новонароджених близько 90 відсотків малюків мають
паранормальні здібності. Важливо лише ці здібності побачити та не «ламати
дитину через коліно», даючи непотрібні їй знання.
Були припущення, що особлива психологічна чутливість
дітей пов’язана з сьогоднішнім перенасиченням світу інформацією. Так діти
змалечку чують радіо, бачать передачі по телевізору, а у деяких сім’ях iз малих
років мають доступ до комп’ютера та інтернету. Відомо, що мозок дитини особливо
чутливий до інформації. У однорічних канал сприйняття світу цілком відкритий,
трирічні дуже здібні до вивчення мов, малювання, співів, танців. А з часом
можливість сприйняття зменшується. І вже дорослі використовують переважно ті
знання про світ, які отримали в дитинстві. Відомо також, що ми використовуємо
свій мозок на мізерний вiдсоток від його можливостей, даних людству від природи
чи від Бога. Отже, були припущення, що діти індиго — це звичайні діти, з якими
просто більше «займалися» дорослі. Були й припущення, що особливі здібності
дітей пов’язанi з погіршенням екології на планеті, в тому числі з радіацією.
Із загальної кількості відмінних рис дітей нової
формації фахівці, які працюють над темою, виділяють такі — вони не за віком
мудро міркують, швидко знаходять спільну мову з технікою, легко встановлюють
контакт із тваринами. Крім того, свідомо усамітнюються, ніби занурюючись у
себе. У них висока самооцінка, самостійність у судженнях. Діти-індиго не
терплять фальші, вимагають щирості. Рішення приймають інтуїтивно. Володіють
екстрасенсорними здібностями. Вони довіряють тільки аргументованим
висловлюванням. Намагаються проявити свої численні таланти. Через «несхожість»
на своїх однолітків індиго часто вважають дітьми з психічними відхиленнями,
згадуючи про аутизм. До речі, у корпорації МюгозоН існує цілий відділ молодих
програмістів, яких вважають аутистами. Він, між іншим, найуспішніший.
В обговоренні психічних особливостей дітей-індиго
також часто випливають терміни «гіперактивність» і «дефіцит уваги». Вчені
виділяють такі критерії, за якими батьки і педагоги можуть виявити наявність
цих особливостей у своїх дітей. Симптоми повинні зберігатися, щонайменше, 6
місяців.
Дефіцит уваги. Дитина часто не здатна приділити увагу
деталям або через недбайливість допускає помилки в шкільних завданнях. Часто
відчуває труднощі зі збереженням уваги при виконанні завдань або в грі, не
слухає, коли звертаються безпосередньо до неї. Не здатна встежити за
поясненнями або завершити шкільні завдання, повсякденну роботу. Уникає участі у
виконанні завдань, які вимагають тривалих розумових зусиль. Губить предмети,
необхідні для виконання завдань або ігрової діяльності (наприклад, іграшки,
домашні завдання, олівці, книги або інструменти). Легко відволікається
сторонніми зовнішніми стимулами, часто неуважний.
Гіперактивність. Дитина робить судомні рухи руками або
ногами, крутиться на місці. Трапляється, що залишає своє місце в класі або за
інших ситуацій, в яких необхідно перебувати сидячому положенні. Бігає туди-сюди
або постійно на що-небудь залазить тоді, коли така поведінка неприпустима.
Перебуває в постійному русі або поводиться як заведена, занадто багато
розмовляє. Може дати відповідь раніше, ніж було повністю задано запитання.
Відчуває труднощі з очікуванням своєї черги. Може переривати інших або
втручається в їхні дії (наприклад, у розмови або ігри).
Проаналізувавши поведінку своєї дитини, батьки можуть
побачити в ній не «нестерпного» і «несамовитого», а майбутнього генія. Проте з
невизнаного генія може вирости й руйнівник суспільних устоїв. Така
«некомфортність» для навколишніх і змушує уряди багатьох країн займатися
проблемою індиго і навіть перебудовувати систему освіти. Але крім вищевказаних
«мінусів», маленькі «індижата» можуть стати і великою радістю для тих батьків і
педагогів, які щиро готові їх слухати. Тільки подумайте, з кінця минулого
століття в нас народжуються діти, які буквально з першої секунди свідомо
дивляться на світ, а їхній погляд більше не затягнутий туманною завісою. Ми
стали свідками еволюції людства.


РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗДІБНОСТЕЙ У
ДІТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
Психологічна діагностика рівня пізнавальних процесів
людини – важливий компонент діяльності психолога у багатьох галузях суспільної
практики. Більшість сучасних професій предпологають наявність у працівника тих
чи інших здібностей.Притому у деяких випадках при низькому рівні розвитку
відповідних здібностей будь яка діяльність становиться майже неможливою. Ці
методи також необхідні для ранньої діагностики дитячої обдарованості. Велика
кількість тестів дозволяє швидко і достатньо точно виявити причину труднощів,
які виникають у дитини під-час засвоєння шкільної програми.
Діагностика здібностей дає змогу людині обирати вид
діяльності, яка найбіль точно відповідає його задаткам. Це, безумовно, впливає
на формування позитивної професійної мотивації, задоволення працею, і я к
наслідок, на задоволення життям у цілому.
Проблемі здібностей присвячена велика кількість
досліджень. Бібліогріфія включає праці видатних вітчизняних вчених Б.Г.
Ігнатьєв, А.Н. Леонтьєва, В.М. Мясищева, К.К. Платонова та ін.. Найбільш
виразно визначення здібностей та їх основних ознак і факторів розвитку
сформулював Б.М Теплов у своїй відомій праці «Здібності та обдарованість».
Теплов виділяє 3 основних ознаки здібностей як індивідуально-психологічних
особливостей людини: по-перше, вони відрізняють одну людину від іншої,
по-друге, вони мають відношення до успіху виконання будь-якої діяльності або
юогатьох видів діяльності., по-трете вони не зводяться до набутих знань, вмінь
та навичок, но можуть пояснювати легкість їх набуття.
Природні, вроджені фактори формування здібностей
розглядаються вітчизняними психологами як анатомо-фізіологічні задатки, які
лежать у основі формуванн здібностей. Саміж здібності – завжди є результатом
розвитку у певній діяльності. С. Рубінштейн пише: «Исходные природные различия
между людьми являються различиями не в готовых способностях, а именно в
задатках. Между задатками и способностями еще очень большая дистанция; Между
одним и другим – весь путь развития личности»[7, c. 223].
Для діагностики здібностей зараз використовують велику
кількість методик, такі наприклад як методика виключення понять, виявлення та
оцінка комунікативних та організаціонних здібностей або ж виявлення загальних
понять.
Для свого дослідження я використовувала дві методики:
1. 
Методика
«Виключення понять»
2. 
Методика
«Виявлення загальних понять»









































Оцінка в балах
9
8
7
6
5
4
3
2
1


Кількість правильних відповідей
17
16
15
14
12-13
11
10
9
8


Кількість чоловік
1
8
7
4
6
2
2
1
1


Кількість у відсотках
3,125
25
21,87
12,5
18,75
6,25
6,25
3,125
3,125



Для виявлення здібностей до класифікації та аналазу
мною використовувалася методика «Виключення понять». Піддослідним був
запропонований бланк з 17-ма рядами слів. У кожному ряді 4 слова обєднанні
загальним родовим поняттям, а п’яте до нього не відноситься. За 3 хвилини
піддослідні повинні були найти ці слова и викреслити їх. В обстеженні брало
участь 32 чоловікі віком від 18 до 19 років. Ось які данні я отримала:
У другому досліді я використовувала методику
«Виявлення загальних понять». Методика призначена для виявлення здібностей до
узагальнення, аналізу та класифікації.
Піддослідним був запрпонован бланк з 20-ма рядами
слів. У кожному з них перелік 5 слів, 2 з яких більше всього зв’язані з ним.
Задача для піддослідного – знайти у кожному ряді по 2 слова, які найбільш
відповідають узагальнюючому поняттю і підкреслити їх. Час на проведення роботи
– 3 хвилини. В обстеженні брало участь 29 чоловік віком 18 років.Ось які данні
я отримала:









































Оцінка в баллах
9
8
7
6
5
4
3
2
1


Кількість правильних відповідей
18
17
16
14-15
12-13
10-11
8-9
6-7
5


Кількість чоловік
0
2
2
4
5
7
5
3
1


Кількість в процентах
0
6,9
6,9
13,8
17,2
24,1
17,2
10,3
3,4




ВИСНОВОК
Ми вже знаємо, що з готовими здібностями діти не
народжуються. Вони народжуються лише з внутрішніми передумовами до розвитку
здібностей — з задатками. Здібності завжди є продуктом розвитку дитини,
продуктом її навчання і виховання. Будучи складними психічними властивостями,
здібності по¬чинають розвиватись не зразу. Щоб у дитини в тій чи іншій галузі
діяльності виявились здібності, для цього потрібні певний рівень фізичного та психічного
розвитку, певні знання і життєвий досвід. В окремих випадках здібності
виявляються досить рано. Так, рано виявились здібності до музики у таких
видатних музикантів, як Моцарт, Мендельсон, Прокоф’єв, Шостакович. У наших
видатних вітчизняних художників — Рєпіна, Сєрова, Сурикова здібності до
малювання почали виявлятися вже в три-чотири роки. Так само досить рано у
деяких дітей виявляються поетичні здібності, здібності до конструювання, до
математики і т. д., хоч і пізніше, ніж до музики і малювання. Спостереження
показують, що рано виявляються здібності в галузі художніх форм діяльності,
пізніше — в галузі технічній, математичній тощо. Це пояснюється, очевидно, тим,
що для виявлення здібностей у цих останніх галузях потрібно мати більше
спеціальних знань і життєвого досвіду, а також більш розвинене мислення.
Здібності дітей виявляються в допитливості, в їх інтересах і нахилах до тих чи
інших форм діяльності. Великою допитливістю в юні роки відзначались геній
російської науки М. В. Ломоносов, наш великий поет і письменник,
революціонер-демократ Т. Г. Шевченко. Талановитий наш полководець О.В. Суворов
уже з юних років почав виявляти нахил до військової справи. Проте, хоч би як
рано виявлялися здібності, вищі ступені їх розвитку завжди падають на пізніші роки
життя дітей. Перехід дітей від початкового виявлення здібностей до вищих
ступенів їх розвитку має своєю передумовою загальний розвиток дітей, дальше
зміцнення їх фізичних та розумових сил і засвоєння ними знань з різних галузей.
Засвоєння дітьми знань з мови, літератури, природознавства, математики,
історії, фізики, хімії і т. д. є необхідною основою для вдосконалення та
розвитку їх початкових поетичних, математичних, технічних і інших здіб¬ностей.
Розвиток здібностей дітей вимагає від них також спеціальних знань, умінь та
навичок, які набуваються тривалими вправами в тих чи інших спеціальних галузях
діяльності. Щоб розвивати музичні здібності, дитині треба вчитися грати на
яко¬мусь музичному інструменті або вчитися співати; щоб розвивати здібності до
живопису, їй треба вчитись малювати і т. д. Без цих спеціальних занять і вправ
ніякі здібності розвиватись не можуть. Без правильно побудованого навчання, без
наполегливої праці над собою навіть «вундеркінди», тобто діти з рано виявленими
визначними здібностями, стають пустоцвітами. Розвитком здібностей треба
систематично керувати. До завдань цього керівництва входить, по-перше,
виявлення здібностей у дітей. Уже з раннього віку треба придивлятися до дітей,
помічати, до чого вони виявляють найбільше допитливості, в яких напрямах
розвиваються їхні інтереси та нахили, до чого вони з найбільшою охотою беруться,
у чому вони виявляють найбільшу спритність і вміння до завдань керівництва
входить, по-друге, організація всіх тих умов, при яких розвиваються здібності. Головне
тут полягає в тому, щоб озброїти дітей відповідними знаннями, прищепити їм
любов до праці і вміння працювати, організувати ту їх діяльність, до якої вони
найбіль¬ше здатні, виробити в них спеціальні вміння та навички. В Україні створені
всі умови для розвитку здібностей дітей. Запровадження загальної середньої
освіти, залучення дітей до роботи в різноманітних гуртках, кабінетах, майстернях,
лабораторіях, палацах і будинках піонерів, технічних і агробіологічних
станціях, до участі в художній самодіяльності — все це забезпечує всебічний
розвиток здібностей радянських дітей. У нас створені всі умови для того, щоб
кожна дитина спробувала свої сили в найрізноманітніших галузях діяльності А це
має важливе значення як для виявлення, так і для розвитку здібностей у дітей.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
Барко
В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини? — К.: Україна,
1991. – 82 с.
Бутчер
Т. Ода людським можливостям.М., Онікс, 1996, с.
Волощук
І. Структура творчих здібностей особистості // Українська мова і література в
школі. — 2002. -№ 6. – 68 с.
Гільбух
Ю.З. Розумово обдарована дитина: психологія, діагностика, педагогіка: Пер. з
рос. — К.: Віпол, 1993. — 406 с.
Добровольська
Л. Здібності як один з головних критеріїв професійного відбору // Педагогіка і
психологія. — 2001. -№ 1. – 156 с.
Дружинин
В.Н. Психология общих способностей. — 2-е узд.: Питер, 1999
Карелин
А. Большая энциклопедия психологических тестов.М.: Эксмо,2007 — 416 с.
Крутецкий
В.А. Психологія математичних здібностей школярів. М., Освіта, 1968 — 112 с.
Ковальов
А.Г., Мясищев В.Н. Психологічні особливості людини, т.2. Здатності. Л. Изд-во
БРЕШУ, 1970.
Кузьміна
Н.В. Формування педагогічних здібностей.Л., Изд-во БРЕШУ, 1979 — 346 с..
Леви
В. Л. Мистецтво бути собою.М., Знання, 1977.
Леви
В. Л. Мистецтво бути іншим.М., Знання, 1977.
Лейтес
Н.С. Способности и одарённость в детские годы. — М.: Знание, 1984. – 158 с.
Лейтес
Н.С. Розумові здібності і вік.М., Педагогіка, 1971
Ліфарєва
Н. В. Психологія особистості: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної
літератури, 2003. — 237 с.
Маклаков
А.Г. Общая психология.- Спб.:Питер, 2007 — 583с.
Развитие
и диагностика способностей / Под ред. В.Н. Дружинина, В.Д.Шадрикова. — М.:
Педагогика, 1991. — 160 с.
Савченко
О. Я. Розвивай свої здібності: Навч. посібник для молодш. школярів. -К.:
Освіта, 1995. — 159 с
Теплов
Б.М. Проблеми індивідуальних розходжень.М. Изд-во АПН РСФСР, 1961 — 205 с.
Ушаков
Д. В. Психология одаренности. От теории к практике. М. — 2000 — 96 с.
ДОДАТКИ
Додаток 1
Тест N2
(методика «Виключення
понять»)
1. Василий, Федор, Семен,
Иванов, Петр.
2. Дряхлый, маленький,
старый, изношенный, ветхий.
3. Скоро, быстро, поспешно,
постепенно, торопливо.
4. Лист, почва, кора, чешуя,
сук.
5. Ненавидеть, презирать,
негодовать, возмущаться, понимать.
6. Темный, светлый, голубой, яркий,
тусклый.
7. Гнездо, нора, курятник,
сторожка, берлога.
8. Неудача, волнение,
поражение, провал, крах.
9. Успех, удача, выигрыш,
спокойствие, неудача.
10. Грабеж, кража,
землетрясение, поджог, нападение.
11. Молоко, сыр, сметана,
сало, простокваша.
12. Глубокий, низкий,
светлый, высокий, длинный.
13. Хата, шалаш, дым, хлев,
будка.
14. Береза, сосна, дуб, ель,
сирень.
15. Секунда, час, год, вечер,
неделя.
16. Смелый, храбрый,
решительный, злой, отважный.
17. Карандаш, ручка,
рейсфедер, фломастер, чернила.


Додаток 2
Тест N2
(методика «Виявлення
загальних понять»)
1. Сад (растения, садовник,
собака, забор, земля).
2. Река (берег, рыба,
рыболов, тина, вода).
3. Город (автомобиль, здание,
толпа, улица, велосипед).
4. Сарай (сеновал, лошадь,
крыша, скот, стены).
5. Куб (углы, чертеж,
сторона, камень, дерево).
6. Деление (класс, делимое,
карандаш, делитель, бумага).
7. Кольцо (диаметр, алмаз,
проба, округлость, печать).
8. Чтение (глава, книга,
печать, картина, слово).
9. Газета (правда,
приложение, телеграммы, бумага, редактор).
10. Игра (карты, игроки,
штрафы, наказания, правила).
11. Война (самолеты, пушки,
сражения, ружья, солдаты).
12. Книга (рисунки, война,
бумаги, любовь, текст).
13. Пение (звон, искусство,
голос, аплодисменты, мелодия).
14. Землетрясение (пожар,
смерть, колебания почвы, шум, наводнение).
15. Библиотека (город, книги,
лекция, музыка, читатели).
16. Лес (лист, яблоня,
дерево, охотник, волк).
17. Спорт (медаль, оркестр,
состязание, победа, стадион).
18. Больница (помещение, сад,
враг, радио, больные).
19. Любовь (розы, чувство,
человек, город, природа).
20. Патриотизм (город,
друзья, родина, семья, человек).