Вступ
На
сучасному етапі Україна переживає складний процес докорінного реформування
свого правопорядку і його адаптації до нових соціально-економічних умов.
Перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим.
Особливо багато проблем у законотворчій практиці виникає при вирішенні питань
регулювання та здійснення підприємницької діяльності в умовах перехідного до
ринкової економіки періоду.
Сфера
підприємницької діяльності представляє собою специфічний механізм
соціально-економічного життя суспільства, який стимулює розвиток конкуренції,
запровадження великими компаніями нової техніки і технології виробництва,
покращення ефективності виробництва та економіки країни в цілому. Політика
держави у регулюванні підприємницької діяльності полягає в збалансуванні
інтересів держави та бізнесу, оптимальних умов для підприємницької діяльності
та збільшення конкурентоздатності малого підприємництва.
Від
розвитку підприємств залежить функціонування економіки країни в цілому, однак в
Україні поки що не розроблена чітка стратегія регулювання та не обґрунтована
програма розвитку цієї форми господарювання, недосконалою є система
фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку
бізнесу, невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання
діяльності фірм. Тому для розширення підприємницької діяльності та стійкого
розвитку в умовах економічної ситуації країни дуже важливим є аналіз світового
досвіду діяльності підприємств та можливість його використання в Україні.

					








1. 
Розвиток малого бізнесу в
Україні та необхідність його державної підтримки
Невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий та
середній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурної
перебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використання
національних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малий
та середній бізнес здатний створити тисячі нових робочих місць і сприяти
становленню України економічно розвиненою державою.
За роки незалежності національної економіки в Україні поступово
йшло ствердження сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнята
майже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвитку
сприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики,
реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малого
та середнього підприємництва в
Україні поступово наблизився до стану розвитку малого бізнесу в
країнах ЄС. Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво як
самостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовах
трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниження
життєздатності суб’єктів малого та середнього бізнесу впливають значний
податковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар’єрів, обмеження
фінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової,
менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва [13, С. 117].
Мале підприємництво є важливим елементом ринкової економіки, без
якого не може стійко розвиватися держава. Формування сприятливих умов для
розвитку малого підприємництва забезпечує населенню отримання доходів від
самостійної господарської діяльності, а місцевим бюджетам – податки. Однак в
Україні державна підтримка розвитку малого підприємництва поки що не віднесена
до основних напрямів у розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
Мале підприємництво підтримується тільки на регіональному рівні.
Участь місцевих адміністрацій в його розвитку незначна, хоча за своєю природою
цей рівень управління найбільш близький і доступний підприємцям. З цього
виникає необхідність змістити акценти державної підтримки малого підприємництва
на місцевий рівень. Слід враховувати, що повна децентралізація регіональної
підтримки розвитку малого підприємництва неможлива [5, С. 52].
Спільні заходи з державної підтримки малого підприємництва на
регіональному і місцевому рівнях не набули значного поширення, незважаючи на
те, що інтереси влади різних рівнів збігаються. Це зумовлено як недостатністю
фінансування з бюджету, так і відсутністю зацікавленості посадових осіб у
розвитку малого підприємництва.
З погляду підприємця, держава повинна створювати умови для
максимізації прибутку, мінімізації ризику, захисту власності і особи підприємця
тощо. З позиції держави підприємець має забезпечувати зростання суспільного
добробуту, підтримку зайнятості, економічне зростання, політичну стабільність
тощо [15, С. 39].
Слід враховувати той факт, що ринкова економіка не здатна
автоматично регулювати економічні й соціальні процеси на користь кожного
підприємця і всього суспільства в цілому. Завдання державної політики
полягає в досягненні загальної рівноваги, при якій держава прагне підтримувати
конкурентну рівновагу, тобто коли споживачі максимізують значення функції
корисності, а підприємці максимізують одержаний прибуток.
Діяльність
із налагодження результативного й ефективного механізму формування та
реалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно,
вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері,
насамперед досвіду країн з розвинутою ринковою економікою.
Необхідність
підтримки малих підприємств в усьому світі вважається обов’язком держави, тому
що вони поступаються великим підприємствам за можливостями модернізації,
маркетингових досліджень, фінансових ресурсів, конкурентоспроможністю товарів і
послуг.
В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес
потребує протекторату держави. Поки що ефективний механізм підтримки та
стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Фінансова
допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд
підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд,
є досить мізерною [7, С. 86].
Передусім необхідно забезпечити бізнес належною правовою
підтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в
країні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.
Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної
підтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових
кредитів, їхнє гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих
фінансових інституцій тощо.
Сприяти
розвитку малого бізнесу можна лише шляхом поєднання та комбінування різних
форм, методів і засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є [8, С. 35]:
·  державна підтримка виробництва і реалізації продукції, що
передбачає надання державних замовлень, обладнання у лізинг на пільгових
умовах, митних пільг, сприяння експорту товарів і послуг на міжнародні ринки, зниження
орендних ставок;
·  фінансово-кредитна підтримка, що передбачає надання прямих
гарантованих позик на розвиток і розширення діяльності, розробка пільгових
програм кредитування, зниження відсоткових ставок за кредитами, державна
гарантія отримання кредитів, цільове субсидіювання і бюджетне фінансування
галузей економіки у відповідності з пріоритетами економічної політики держави;
·  сприятлива податкова політика, що передбачає пільгове
оподаткування діяльності та зниження податкового навантаження на суб’єктів
малого підприємництва;
·  інформаційно-консультативна підтримка створення і розвитку
підприємств малого бізнесу, навчання спеціалістів та підвищення кваліфікації
робітників за рахунок державних коштів у спеціально створених центрах,
безкоштовне кваліфікаційне консультування підприємців.
Держава, залежно від вибраних цілей, може: стримувати розвиток
підприємництва в цілому і малого зокрема, тобто створювати украй несприятливі
умови для їх розвитку, наприклад, встановлювати високі податки на діяльність
підприємств, відмовитися від захисту інтересів власників тощо; бути стороннім
спостерігачем, не перешкоджаючи і не допомагаючи розвитку підприємництва;
ініціатором підприємницького розвитку, вживаючи заходів пошуку і залучення в
підприємницький процес нових економічних агентів [13, С. 118].
Основним принципом побудови державної політики у сфері малого
підприємництва є поєднання принципу невтручання у виробничу діяльність
підприємця з принципом соціального партнерства. Завданням держави є побудова
соціально-ринкової економіки, що реалізовує досягнення як економічних, так і
соціальних цілей. Важливим принципом державної політики є принцип
децентралізації та розширення прав регіонів і місцевого самоврядування у сфері
малого підприємництва. Він полягає в зміщенні всієї практичної допомоги
суб’єктам малого підприємництва на місцевий рівень, оскільки саме тут влада і
підприємці вступають в безпосередні відносини. Державну політику в галузі
малого підприємництва слід будувати на дотриманні принципу стабільності
нормативно-правового режиму. Це визначальний чинник зовнішнього середовища
малого підприємництва. Об’єктивно важлива соціально-економічна роль малого
підприємництва в українській економіці передбачає необхідність високих темпів
його становлення і зміцнення в системі національної економіки. Проте досягнутий
рівень розвитку малого підприємництва в Україні не відповідає вимогам ринкової
економіки. У своїй основі несприятливі тенденції розвитку малого підприємництва
пов’язані як із загальнонаціональними політичними, економічними і соціальними
проблемами, так і з особливостями малого підприємництва як суб’єкта економіки,
а саме: з високим рівнем залежності стану малого підприємництва від динаміки
макроекономічних показників і чинників зовнішнього середовища. У зв’язку з цим
необхідність прискореного розвитку малого підприємництва зумовлює активну його
підтримку з боку держави.
Порівняно із загальноприйнятими показниками у світі рівень
розвитку малого бізнесу в Україні явно недостатній. Так, на 1 тис. осіб в
середньому припадає 7 малих підприємств, тоді як у країнах – членах
Європейського Союзу – не менш як 30. Питома вага зайнятих на малих
підприємствах працівників дорівнює близько 30%, тоді як у зазначених країнах
цей показник в середньому становить 65% [23, С. 27].
У територіальному перерізі найбільшою концентрацією суб’єктів
малого підприємництва характеризується столиця (8,9% до загальної кількості) та
великі промислові регіони (Донецька (7,6%), Дніпропетровська (7,3%) та
Харківська (7%) області), найменшою – західні регіони (Чернівецька (1,8%),
Тернопільська (1,9%) області).
Сьогодні в Україні залишаються невирішеними чимало проблем
розвитку малого підприємництва та існує необхідність в активізації ролі держави
щодо прискореного формування сектору малих бізнесових структур, до яких
належать [15, С. 42]:
1. Надмірний розвиток корупції та бюрократизму;
2. Високий рівень оподаткування, що ставить під сумнів
прибутковість діяльності малих підприємств, підвищує вірогідність банкрутства;
3. Відсутність ефективних механізмів кредитування та страхування
суб’єктів малого бізнесу, незахищеність банківських установ від різноманітних
видів ризику, пов’язаних із кредитуванням малих підприємств;
4. Недоступність бізнес-освіти для персоналу малих підприємств,
відсутність соціальних гарантій;
5. Політична та економічна нестабільність, а також суперечливість
та ускладненість законодавства.
Таким чином створення нових малих підприємств залежить від
різноманітних обмежень з боку органів влади. На наш погляд, для створення
сприятливого підприємницького середовища найбільш ефективно впровадження
наступних заходів [5, С. 53]:
· істотне спрощення правил та процедур створення нових підприємств:
· усунення суперечності у законодавчій базі, забезпечення її
прозорості та стабільності;
· контроль з боку громадських організації за діяльністю урядовців;
· створення ефективної системи зворотного зв’язку з метою інформування
громадськості, відповідних структур про корупційні вчинки урядовців.
Таким чином можна зробити висновки, що державна підтримка малого
бізнесу є складовою державної політики, яка повинна не тільки створювати
сприятливі умови для розширення сектору дрібних підприємств, а й безпосередньо
підтримувати їх. У цьому зв’язку пріоритетними напрямками вдосконалення
механізму державної підтримки малого бізнесу мають бути:
· удосконалення законодавчої та нормативної бази, що регламентує
діяльність малого підприємництва;
· зміцнення фінансово-кредитного забезпечення розвитку малого
підприємництва;
· запровадження системи організаційно-освітніх заходів, спрямованих
на підвищення знань, професійних навичок, фахового рівня у питаннях ведення
бізнесу;
· формування системи інформаційно-консультаційного обслуговування;
· сприяння розвитку лізингових компаній.
2. 
Організація та особливості
функціонування бізнес-інкубаторів в Україні
бізнес інкубатор державний малий
Як свідчить світовий досвід, одним із найуспішніших шляхів
розвитку і підтримки підприємництва є інкубація
бізнесу, або надання підтримки
суб’єкту підприємницької діяльності, що починає власний бізнес, з метою
спрощення, полегшення та прискорення входження його в ринок і досягнення
бажаного підприємницького ефекту. Підтримка, яка забезпечується інкубацією,
значною мірою допомагає початківцям набути необхідного професіоналізму щодо
вибраної сфери діяльності, сприяє подоланню ринкових і штучних бар’єрів під час
створення бізнес-структури та на початковому етапі розвитку. І якщо, за
статистикою, самостійно виживають у середньому близько третини створених фірм,
то серед тих, хто скористався підтримкою бізнес-інкубаторів, як правило, стають
успішними понад 85% учасників.
Бізнес-інкубатори
– це структури, що надають допомогу новим компаніям на етапі їх організації та
становлення. Основна мета бізнес-інкубаторів в інтерактивному процесі – надихати
людей на організацію власної справи, створювати умови, що сприяють розвитку
нових компаній і підприємництва, підтримувати їх у розробленні новаторських
продуктів, надавати їм приміщення, засоби інфраструктури і т. ін. Головний
акцент у діяльності бізнес-інкубаторів робиться на стимулюванні розвитку
місцевої і регіональної економіки та створенні робочих місць. Бізнес-інкубатори
необхідні для зміцнення й розвитку початкуючих підприємств. Особливо у державах
з низькою динамікою розвитку підприємництва роль бізнес-інкубаторів виявляється
дуже важливою для забезпечення місцевого соціально-економічного розвитку [3].
Мета
бізнес-інкубатору – забезпечення сприятливих організаційно-економічних умов для
розвитку малого і середнього бізнесу, підвищення конкурентоздатності
підприємств і компаній на ринку шляхом надання всебічної допомоги підприємцям
на всіх стадіях організації і функціонування підприємств, сприяння формуванню і
розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього бізнесу, створення нових
робочих місць. На основі вивчення досвіду використання механізму
бізнес-інкубаторів в країнах з розвинутою економікою, нами розроблено модель
бізнес-інкубатора, використання якої може сприяти як розвитку, так і управлінню
малим бізнесом [16, С. 64]:
  
Бізнес-інкубатори
займають важливе місце в інноваційній інфраструктурі, які розглядаються, перш
за все, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва, але
одночасно вони є інструментом економічної, соціальної, структурної і
інноваційної політики. Бізнес-інкубатори можуть бути як самостійними
господарськими організаціями з правами юридичної особи, які створюються, як
правило, для підтримки нетехнологічного малого підприємництва, або діяти у
складі технопарку та бути орієнтованими на роботу в областях високих
технологій, тобто підтримку малого інноваційного підприємництва в
науково-технічній сфері. Інкубатор, як форма й елемент інноваційної
інфраструктури, знаходиться в постійному розвитку, логіку якого багато в чому
допомагає зрозуміти історія виникнення і поширення інкубаторів [17, С. 163].
Одне
з принципових питань у діяльності бізнес-інкубаторів полягає у виборі
оптимальної форми експлуатації створюваних бізнес-інкубаторів. На теперішньому
етапі існує велика різноманітність організаційно-правових форм
бізнесу-інкубаторів. Бізнес-інкубатори існують як структурні підрозділи
організацій високого порядку і як автономні установи. Організаційно-правова
форма бізнес-інкубаторів (БІ) багато в чому визначає потенційні джерела
фінансування діяльності інкубатора. Реєстрація БІ в якості некомерційної
структури надає додаткові можливості для здобуття грантів і засобів різних
організації підтримки малого бізнесу, інновацій. Форми державної, обласної або
установ нижчого підпорядкування забезпечують доступ до бюджетного фінансування,
участі у державних і регіональних програмах розвитку малого підприємництва. У
свою чергу, організаційно-правова форма інкубатора залежить від того, ким та на
чиї кошти створюється БІ.
Головна
перевага бізнес-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше випробують
фінансових труднощів, укладається в тім, що інкубатори надають їм «дах над
головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні,
спочатку).
Для
повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення
(виходячи з закордонного досвіду – 1000–2000 кв. м.), матеріально-технічну базу
(офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека),
кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як
правило, на контрактній основі [6].
Концепція
бізнес-інкубатора припускає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як
правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду
приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо
підприємство за цей час міцно встає на ноги, то йому варто знайти собі
приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Однак,
на практиці, у залежності від наявної в наявності площі і попиту на неї іноді
можуть використовуватися і більш тривалі договори про оренду [2, С. 43].
Добір
клієнтів у бізнес-інкубатор повинен проводиться на конкурсній основі. При
цьому, претендент повинен обґрунтувати, що його проект має реальні шанси на
успіх і є конкурентоздатним, а сам претендент відповідає критеріям керівника
інноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи і т.д.).
Важливими
перевагами бізнес-інкубатора є також творча атмосфера і можливість контактувати
із собі подібними, імідж серйозної компанії, набір недорогих, але необхідних
послуг, гнучкість менеджменту в інкубаторі.
Слід
враховувати потребу у висококваліфікованих кадрах, які зможуть компетентно
надавати допомогу підприємцям початківцям. Крім забезпечення компетентними
співробітниками самих бізнес-інкубаторів, необхідно вирішити завдання кадрового
забезпечення інкубованих фірм і вивчення підприємців. Більшість зарубіжних
інкубаторів функціонують у складі технопарків, промислових зон тощо. В Україні
кількість технопарків, які мають у своєму складі БІ є порівняно невеликою.
Необхідно створювати і розвивати спеціальні виробничо-технологічні зони на базі
підприємств, що діють, або, щоб уникнути труднощів, пов’язаних з реконструкцією
площ, не пристосованих під потреби малих підприємств, на нових площах [7, С. 230].
Проте
в регіонах України подібні інфраструктурні механізми здебільшого відсутні. Досвід
бізнес-інкубації нашої держави показує, що останні можуть розміщуватися не лише
в будівлях, що спеціально зводяться, але і на базі існуючих наукових інститутів
та навчальних закладів. Така співпраця є перспективною та взаємовигідною, і,
потребує подальшого розвитку. Бізнес-інкубатори також здатні стати інструментом
реорганізації загальних виробничих площ великих неефективних підприємств,
пристосувавши їх під потреби малого бізнесу.
В
Україні створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародною
фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку
США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів в
Україні (BID). У рамках цієї програми були створені такі бізнес-інкубатори, як
технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор
Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому
Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін. [3].
На
теперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів.
За даними ж нещодавно проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів та
інноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня
чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів,
які реально працюють. Серед них, насамперед, можна назвати Білоцерківський,
Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський, Львівський, Полтавський,
Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така суттєва розбіжність у даних
спричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттям
бізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такої
організації, як бізнес-інкубатор.
Українська
Асоціація бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів розпочала проект «Формування
інформаційно-комунікаційного середовища ефективного розвитку бізнес-інкубування
в Україні (UBICA – ІСТ)» та «Створення інформаційно-комунікаційної
підприємницької мережі для розвитку бізнес-інкубування в Харківському регіоні
(Харків-ІСТ)». Реалізація цих проектів відбувається в рамках програми InfoDev
Світового банку реконструкції і розвитку (СБРР). Проекти ставлять за мету
сприяти розвитку бізнес-інновацій в секторі малих і середніх підприємств,
покращити можливості діяльності бізнес-інкубаторів шляхом ефективного використання
інформаційно-комунікаційних технологій у процесі становлення підприємництва
[16, С. 64].
Цільовою
групою Харківського технологічного бізнес-інкубатора є високоосвічені
підприємці-початківці, що мають науково-технологічну підготовку та намагаються
використати власні знання у галузі високих технологій та інтелектуальних
комунікаційних технологій.
Проект
дасть можливість створити програмно-технічні та інформаційно-комунікаційні
засоби для розвитку малого та середнього бізнесу, здійснить навчання щодо використання
ІКТ у підприємництві та стимулюватиме їх впровадження у сферу малого бізнесу. В
процесі реалізації проекту поширюватиметься досвід використання інтелектуальних
технологій та впровадження електронної комерції у діяльність підприємств малого
та середнього бізнесу, підвищуватиметься професійний рівень
підприємств-клієнтів та співробітників бізнес-інкубатора стосовно використання
можливостей інформаційно-комунікативних технологій.
Недоліком
існуючої організаційно-господарської інфраструктури інноваційної
підприємницької діяльності є нерівномірність розподілу її існуючих об’єктів за
регіонами України. Так, у Києві та Київській області діють 12
бізнес-інкубаторів, в Одеській області – 9; 18 з 27 регіонів країни мають по 1 –
2 бізнес-інкубатора. З 255 існуючих інноваційних фондів 175 працюють у Києві.
Проте говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів не
доводиться: спроби щодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україні
не виправдали очікувань, незважаючи на офіційну державну підтримку (закріплену
законами України «Про Національну програму сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні» та «Про державну підтримку малого підприємництва»,
розпорядженням Кабінету Міністрів України про всебічну підтримку існуючим та
новостворюваним бізнес-інкубаторам, Плану заходів з виконання у 2007 році
Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, якими,
зокрема, передбачено сприяння розвитку мережі бізнес-інкубаторів) [4, С. 54].
Визначення ефективних форм підтримки підприємництва потребує
визначення чинників, від яких залежить успішність бізнесу. Як відомо, успіх
підприємництва залежить від вдалого поєднання особистості підприємця (який
повинен бути професійно й морально підготовлений до виживання в умовах ринкової
конкуренції), бізнес-ідеї (спроможної забезпечити задоволення попиту визначених споживачів
та отримання очікуваного прибутку) та інвестицій
(коштів, необхідних для реалізації бізнес-ідеї). Тому принцип
функціонування бізнес-інкубатора полягає в тому, щоб саме за цими аспектами
підприємництва забезпечувати підтримку молодого бізнесу.
Отже, концепція інкубації
бізнесу полягає в створенні умов для перетворення новачка у сфері бізнесу з
підприємницькою ідеєю на успішного суб’єкта підприємницької діяльності з випробуваним бізнес-проектом та успішно
функціонуючим прибутковим бізнесом і одночасним вирішенням інвестиційних
проблем. Враховуючи традиційно
віддалену від індивідуального прийняття ризикових рішень ментальність значної частини наших
громадян, велика увага у становленні бізнесмена повинна приділятись формуванню підприємницького світогляду.
Реалізацію концепції інкубатора забезпечує досвідчений
експерт-керівник проекту, а набуття учасником бізнес-інкубатора професійних
якостей з поступовим розширенням повноважень відбувається за схемою: учень-виконавець (помічник
експерта – керівника проекту) – самостійний виконавець – керівник-виконавець – координатор-виконавець. Передбачається, що у бізнес-інкубаторі майбутній підприємець
отримає необхідні знання з основ
підприємництва, маркетингу, антикризового менеджменту та професійні знання відповідно до вибраного виду діяльності; бізнес-ідея пройде шлях
від попередніх бізнес-очікувань до реалізованого бізнес-проекту, а початкові
інвестиції перетворяться на прибуток. Така модель процесу інкубації бізнесу
дасть змогу мінімізувати втрати від прийняття непрофесійних рішень з одночасним
підвищенням рівня професіоналізму новачка в сфері підприємницької діяльності
[2, С. 45].
Отже, однією з найважливіших передумов успішної реалізації ідеї
інкубації бізнесу слід вважати створення організації й місця
(бізнес-інкубатора), де підприємець-початківець може облаштуватись і де йому на
професійній основі буде надано кваліфіковану допомогу за найважливішими
аспектами бізнесу. Сьогодні таку ідею можна реалізувати як на базі успішно
працюючих підприємств, установ та організацій, так і в умовах спеціально
створених структур з використанням наявного незавершеного будівництва та
залишкового майна банкрутів.
Подальший
розвиток бізнес-інкубування в Україні неможливий без розробки і прийняття
Типового положення про бізнес-інкубатор. Проте, безумовно, навіть розробка і
прийняття такого регуляторного акта не розв’яже головного питання – створення
всебічних сприятливих умов для розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні. З
метою формування державної стратегії у цій сфері УАБІІЦ розроблено проект
Концепції розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні, який було надано на
розгляд Держпідприємництва й Міністерства фінансів України і який отримав
позитивне схвалення. Тому даний проект Концепції можна взяти за основу і
продовжити роботу в цьому напрямі в рамках спеціально створеної робочої групи.
3. 
Необхідність створення
бізнес-інкубаторів в Одесі
Інфраструктура бізнесу складається здебільшого з «нематеріальних»
компонентів, таких, як політика і програми, що поліпшують місцевий
бізнес-клімат і забезпечують малим та середнім підприємствам доступ до капіталу
й технічної допомоги. В основі успішної стратегії економічного розвитку лежить
такий бізнес-клімат, який не лише сприяє залученню інвестицій, що створюють
нові робочі місця, але й утримує в місті існуючі підприємства, заохочує появу
нових підприємців.
Часто бізнес-клімат міста є результатом стосунків між міською
владою та бізнесовою спільнотою. Тому цей клімат можна поліпшити, здійснюючи
більш дієву комунікацію між двома згаданими сторонами та інформуючи сектор
приватного бізнесу шляхом проведення регулярних зустрічей між підприємцями та
представниками влади, створення інформаційної служби для підприємців, створення
сучасної інформаційної системи. Така система може включати тривимірну цифрову
модель міста з усією необхідною інформацією про ділянки, інфраструктуру,
проектні обмеження, власність тощо.
Серед інституційних засобів поліпшення бізнес-клімату в Одесі, слід
назвати створення бізнес-інкубаторів, які можуть допомогти новим підприємствам
стати на ноги, нового центру сприяння бізнесу чи бізнес-асоціації. Слід,
мабуть, детально переглянути існуючу політику і нормативні акти, що регулюють
питання розвитку підприємств (надання дозволів) – наскільки ефективними та
дієвими вони є, і наскільки вони допомагають створенню сприятливого
бізнес-клімату. Не завадило би також позбутися зайвого бюрократизму [19].
Однією
з найважливіших передумов сталого та динамічного розвитку регіону, підвищення
життєвого рівня населення є перехід економіки Одеської області на інноваційний
шлях розвитку. Для вирішення цієї проблеми існують необхідні передумови. В
області налічується 22 вищих навчальних заклади (ВНЗ) ІІІ-ІV рівня акредитації
та 32 ВНЗ І-ІІ рівня акредитації. Працюють 43 галузеві науково-дослідні
інститути, численні проектні та конструкторські установи тощо.
В
той же час у 2007 році технологічні інновації впроваджували 33 підприємства з
19 тисяч, діючих у регіоні. Для порівняння, у 2002 році в Одеській області було
114 інноваційно-активних підприємств, у 2008 – 43. Фактично відсутній малий
інноваційний бізнес: у 2009 році в Одеській області діяли 3 інноваційні малі
підприємства.
Питома
вага інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції
промисловості становила у 2007 році 13, 3%, що майже в 20 разів більше, ніж у
2000 році, але у 1,1 рази менше порівняно з 2006 [18].
Одна
з найважливіших причин незадовільного стану інноваційної діяльності у регіоні є
недостатній розвиток інноваційної інфраструктури. Вона є фрагментарною,
функціонально неповною, не охоплює усі ланки інноваційного процесу. Не
розвинуті ті ланки, що забезпечують впровадження науково-технічних розробок у
виробництво. Відсутні бізнес-інкубатори, венчурні фонди та центри трансферу
технологій. Не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів,
науковців, що мають завершені науково-технічні розробки. Внаслідок цього
освітній та науковий потенціал використовуються не в повному обсязі.
Розроблення
Регіональної цільової економічної програми «Створення в Одеській області інноваційної
інфраструктури на 2009–2013 роки» обумовлене об’єктивною необхідністю
активізації інноваційної діяльності для забезпечення поступального
соціально-економічного розвитку регіону і є актуальним.
Метою
програми є формування цілісної регіональної інноваційної інфраструктури,
здатної забезпечити ефективне використання та розвиток науково-технічного
потенціалу регіону, підвищення рівня конкурентоспроможності регіональної
економіки та сприяти її переходу на інноваційний шлях розвитку.
Формування
регіональної інноваційної структури потребує вирішення таких основних завдань
[20, С. 541]:
· 
створення науково-методичної бази для створення та підтримки
різних типів підприємств, організацій інноваційної інфраструктури (інноваційних
центрів, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу
технологій і технополісів);
· 
розвиток регіональної інформаційної мережі, що повинна здійснювати
інформаційне забезпечення інноваційної діяльності на всіх етапах (ідея – дослідження
– розроблення – впровадження), в тому числі:
— 
забезпечити доступ дослідників до вітчизняних та міжнародних
інформаційних ресурсів;
— 
акумулювати дані про потреби в інноваційній продукції
(технологіях) і оперативне інформування про це ВНЗ і наукових організацій;
— 
збирати відомості про закінчені дослідження, розробки, технології,
готові до освоєння у виробництві, для використання їх зацікавленими
організаціями;
— 
надавати інформацію стосовно суб’єктів інноваційної інфраструктури,
напрямів їх діяльності;
· 
розвиток діючих елементів інфраструктури та створення нових ланок
(добудовування «технологічних коридорів»), які будуть забезпечувати швидке
просування інновацій від досліджень до комерціалізації і випуску промислової
продукції, зокрема:
— 
мережі регіональних інноваційних структур (інноваційних центрів, інноваційних
бізнес-інкубаторів і центрів трансферу технологій);
— 
наукових парків на базі провідних вищих навчальних закладів
— 
патентних підрозділів на підприємствах;
— 
підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності
та інтелектуальної власності;
· 
формування інноваційно-активних територій (технополісів, наукових
парків);
· 
сприяння формуванню та розвитку кластерів;
· 
утворення єдиної регіональної системи просування інноваційного
продукту Одеської області.
Строк реалізації Програми – з 2009 по 2013 рік.
Виконання
Програми дасть змогу:
· 
сформувати у регіоні цілісну
інноваційну інфраструктуру за створення 30 її нових елементів (інноваційних центрів,
центрів трансферу технологій, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів,
тощо);
· 
подвоїти кількість
підприємств, що впроваджують технологічні інновації;
· 
створити понад 2000 нових
робочих місць для висококваліфікованих фахівців;
· 
збільшити частку
інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції до 17%.


Висновки
Мале підприємництво є невід’ємною частиною ринкової економіки.
Досвід багатьох зарубіжних країн свідчить про те, що малий бізнес істотно
впливає на збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу,
сприяє вирішенню проблем зайнятості та загального зростання доходів, створює
сприятливе середовище для розвитку конкуренції й усунення монополізму у
підприємницькій діяльності; малі підприємства спроможні стати надійним джерелом
стабільних податкових надходжень до бюджету. Однак порівняно з іншими
економічно розвиненими країнами Україна має дуже низькі показники розвитку
малого підприємництва.
Однією з причин успішного розвитку підприємств малого бізнесу в
країнах з ринковою економікою є існування розгалуженої системи державних
програм сприяння малому підприємництву, що здійснюється урядовими, змішаними та
приватними організаціями.
Розвиток малого підприємництва залежить сьогодні значною мірою від
наявності таких форм його культивування, як бізнес-інкубатори. Аналіз спроб
щодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україні переконує, що
основною концепцією бізнес-інкубатора в наших реаліях має бути не стільки надання консультативних послуг і виконання конкретних
замовлень бізнесменів, скільки створення умов для
становлення світогляду приватного власника та адаптації підприємця до ринкового середовища, сприяння досягненню
необхідного рівня професіоналізму.


Список використаних джерел
1.  Амоша О.І. Інноваційне
оновлення техніко-технологічної бази промислового виробництва на синергетичних
засадах: теорія і практика / О.І. Амоша, І.П. Булєєв, Г.З. Шевцова //
Економіка промисловості. – 2007. – №1. – С. 3–9.
2. 
Андреєв В.О. та ін.
Результати програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні / Розвиток
науково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна і
світовий досвід: Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції (Львів,
3–5.11.02 р.). Львів, ЛвЦНТЕI, 2008. С. 41–46.
3. 
Бізнес-інкубування та
інноваційні центри: сучасні технології підтримки підприємництва і розвитку
інноваційної економіки [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.academia.org.ua/? p=326
4. 
Васильєва Л.М. Бізнес-інкубатори
як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва // Держава та
регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. – №1. – С. 50–54
5. 
Галиця І. Державне
регулювання в умовах ринкових відносин. // Економіка України. – 2009. – №6.
– С. 52 – 53.
6. 
Гаташ В.
Бізнес-інкубатор для маленьких і середніх інноваційних фірм. – Інтернет-ресурс.
– Сайт «Дзеркала тижня». – http:// www.zn.kiev.ua
7. 
Гончаров В.М. Формування
організаційно-економічного механізму системи інноваційного розвитку підприємств
регіону: Монографія/ Гончаров В.М., Деречинський Ю.Н. – Донецьк: СПД
Купріянов В.С., 2009. – 280 с.
8. 
Жук М.В. Передумови
формування національної інноваційної системи прискорення розвитку економіки //
Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №7. – С. 30–37.
9. 
Жук М.В., Бородіна О.М.
Інфраструктурне забезпечення інноваційного процесу в Україні // Актуальні
проблеми економіки. – 2008. – №8. – С. 66–71.
10.  Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. №2063-III.
11.  Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в
Україні» від 19.10.2000 р. №2063-III.
12.  Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми
становлення і розвитку. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2005.
13.  Копченко І. М. Актуальні проблеми державної підтримки малого
підприємництва України на сучасному етапі. // Формування ринкових відносин
в Україні. – 2009. – №4 (35). – С. 115 – 119.
14.  Купченко І.М. Державне сприяння розвитку інфраструктури
підтримки малого підприємництва в Україні // Актуальні проблеми економіки.
– 2008. – №4. – С. 89–96.
15.  Литвин В.В. Механізм державної підтримки розвитку малого
підприємництва в Україні. // Вісник Донецького державного університету
економіки і торгівлі. – 2010. – №5 – С. 36 – 43.
16.  Матвійчик-Соскіна Н. Практика діяльності бізнес-інкубаторів
на базі інформаційних технологій: досвід європейських країн. // Шляхи
впровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в українських містах /
За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид-во «Інститут трансформації
суспільства», 2008. –64 с.
17.  Микитюк О.П. Бізнес-інкубатори в системі фінансової підтримки
малого підприємництва // Світ фінансів. – 2009. – №2 (3). – С. 160–164.
18.  Пропозиції до проекту Регіональної цільової програми створення в
Одеській області інноваційної інфраструктури на 2009–2013 роки. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.oda.odessa.gov.ua/Web_oda/innovac_infrastr/propositions.doc
19.  Стратегічний план економічного розвитку м. Одеса, 2010 р.
[Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://linc.com.ua/documents/storage/SP_Odesa_Ukr.pdf
20.  Стратегія інноваційного розвитку
України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт. – упоряд.: Г.О. Андрощук,
І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламентське
вид-во, 2009. – 632 с.
21.  Шира Т.Б. Вплив інноваційно-технологічного потенціалу
підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // Фінанси
України. – №1. — 2008. – С. 43
22.  Шовкун І. Галузевий сектор науки в контексті інноваційних процесів
в економіці України // Економіка України. – №10. – 2006. – С. 49
23.  Якубовський М., Щукін В. Інфраструктура – фактор прискорення
інноваційного розвитку промисловості // Економіка України. – №2. – 2007. –
С. 27