Зміст
Вступ
Розвиток інвестиційної діяльності підприємств у
період становлення ринкової економіки
Висновки
Література

					








Вступ
Інвестиції означають
відмовлення в поточному споживанні з метою збільшення споживання в майбутньому.
Ті нації, що споживають значну частину своїх доходів, інвестують порівняно мало
і для них характерні помірні темпи економічного росту. Нації, що споживають
незначну частину своїх доходів, інвестують значні засоби і тому їм властиві високі
темпи росту економіки і продуктивності праці. Споживання й інвестиції є
важливими визначальними загального обсягу виробництва і зайнятості. Коли
сприятливий податковий чи режим збільшення розмірів ринку дають поштовх до
збільшення обсягу інвестицій, зайнятість і обсяги виробництва швидко
збільшуються. Якщо обсяг інвестицій зменшується унаслідок впливу несприятливих
факторів – обсяг виробництва і зайнятість скорочуються.
Для того, щоб визначити
роль інвестицій у розвитку й ефективному функціонуванні економіки, розглянемо
два поняття — валові і чисті інвестиції.
Валові інвестиції являють
собою загальний обсяг инвестируемых засобів у визначеному періоді, спрямованих
на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст
товарно-матеріальних запасів. Чисті інвестиції являють собою суму валових
інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді. Динаміка показника чистих інвестицій відбиває
характер економічного розвитку країни на тім чи іншому етапі. Якщо сума чистих
інвестицій складає негативну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій
менше суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого
потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається, (така
ситуація характеризує державу, «проедающее свій капітал»). Якщо сума
чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює
сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного росту,
тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним.
Розвиток інвестиційної діяльності підприємств у період становлення
ринкової економіки
Рівень інвестиційної
активності і діапазон інвестиційної діяльності компаній і фірм значною мірою
визначають їхню ефективну діяльність у довгостроковій перспективі, забезпечення
високих темпів розвитку і підвищення конкурентноздатності в умовах переходу до
ринкової економіки.
Оскільки інвестиції, на
відміну від витрат по виробничій діяльності, звичайно є довгостроковими
вкладеннями, вони повинні вироблятися в руслі загальної стратегії компанії і
враховувати очікувані економічні умови, перспективи для специфічної чи галузі
сегмента ринку, де працює компанія, конкурентноздатність компанії.
Якщо виробничі потужності
підприємства використовуються не цілком, фірми мають відносно невисоку потребу
в нових заводах, устаткуванні, будинках, тобто обсяг інвестицій невеликий.
Фірми інвестують у тому випадку, якщо інвестиції дають додатковий доход
(наприклад, у виді розширення продажів).
Збільшення перемінних
витрат приводить до збільшення обсягу готової продукції, реалізованої
продукції, прибутку лише до визначеного рубежу, за яким додаткова продукція й
економічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат, починають
знижуватися. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат,
тобто інвестиції.
Основна задача – вибрати
при наявних обмежених фондах ті інвестиції, що обіцяють дати бажаний рівень
прибутковості при прийнятному ступені ризику.
Фірми вважають за доцільне
інвестувати засобу, якщо:
а) чистий прибуток від
вкладення засобів більше чистого прибутку від приміщення засобів на банківський
депозит;
б) рентабельність
інвестицій більше рівня інфляції;
в) рентабельність проекту
з урахуванням фактора часу більше рентабельності інших проектів;
г) рентабельність активів
підприємства після здійснення проекту збільшиться (чи не зменшиться) і в
будь-якому випадку перевищить середню розрахункову ставку по позикових засобах;
д) проект відповідає
генеральної стратегічної лінії підприємства.
Фактори, що впливають на
обсяги інвестицій досить численні. Розглянемо лише основні
з них.
Насамперед, обсяг
інвестицій залежить від розподілу одержуваного доходу на споживання і
заощадження. В умовах низьких середньо-душових доходів основна їхня частина
витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньої
частки, що направляється на заощадження, що служать джерелом інвестиційних
ресурсів. Отже, ріст питомої ваги заощаджень викликає відповідний ріст обсягу
інвестицій і навпаки.
Значний вплив на обсяг інвестицій
робить очікувана норма чистого прибутку. Чим вище очікувана норма
чистого прибутку, тим відповідно вище буде й обсяг інвестицій і навпаки.
Істотний вплив на обсяг
інвестицій робить також ставка позичкового відсотка. У процесі
інвестування використовується не тільки власний, але і позиковий капітал. Якщо
очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового відсотка, то за
інших рівних умов інвестування виявиться ефективним. Тому ріст ставки
позичкового відсотка викликає зниження обсягу інвестицій і навпаки.
Серед факторів, що роблять
істотний вплив на обсяг інвестицій, слід зазначити також і передбачуваний
темп інфляції. Чим вище цей показник, тим у більшому ступені буде
знецінюватися майбутній прибуток від інвестиції і відповідно менше стимулів
буде до нарощування обсягів інвестицій, особливо при довгостроковому
інвестуванні.
При аналізі пропозиції
інвестування можна розглянути наступні групи факторів місця здійснення
інвестиції:
а) собівартість виробництва
в країні і характеристика можливих ринків збуту продукції, що аналізуються відповідно
до галузі інвестування;
б) витрати відстані, що
разом з географічною відстанню включають психологічну різницю між країною
інвестора і країною інвестування;
в) державне регулювання,
що охоплюють установлення податків і тарифів, а також державну політику
стосовно запланованої інвестиції;
г) фактори ризику
інвестування, що аналізують інвестиційне середовище як самої країни, так і
стосовно інших можливих країн інвестування.
Напрямок діяльності
інвесторів по шляху, що у найбільшій мері відповідає національним економічним
інтересам України,- найважливіша умова ефективного залучення іноземних
інвестицій для розвитку української економіки. Причина виникнення даної
проблеми — існування деяких об’єктивних протиріч між інтересами іноземних
інвесторів і національних інтересів України.
Інвестиційна стратегія —
поняття дуже ємне. Воно включає всі те, що візьме до уваги інвестор, коли
оцінює, наскільки сприятливі чи несприятливі в тій чи іншій країні умови для
вкладення капіталу, включаючи ідеологію і політику, економіку і культуру. У
ході аналізу він приводить ці несхожі параметри до загального знаменника, що
втілюється в показнику інвестиційного ризику. Ніж гірше інвестиційний клімат у
країні, тим вище інвестор оцінює свій підприємницький ризик, тим вище витрати
для страны-риципиента по залученню закордонних внесків. Отже, для країни, що
приймає інвестиції, стан інвестиційного клімату зовсім не абстракція, він має
своє грошове вираження, у якому обчислюються матеріальні утрати внаслідок
низької ефективності іноземних капіталовкладень.
Моделювання інвестиційного
клімату приймаючою стороною є важливим елементом діяльності по виробленню
обґрунтованої стратегії зовнішньоекономічних зв’язків. По-перше, воно дає
системне представлення про фактори, що впливають на іноземного інвестора. По-друге,
надає можливість глибше оцінити ситуацію в країні. По-третє, дозволяє
усвідомити мотивацію поводження іноземного портнера. Усе це представляється
особливо важливим в умовах нашої країни, де залучення іноземного капіталу
ставить перед державними органами задачі, що їм не приходилося вирішувати
раніш.
Україна, як суверенна
держава, початок самостійний формувати власну економічну політику з часу
проголошення незалежності в 1991р. Основні напрямки цієї політики базуються на принципах
демократії, волі підприємництва і відкритості для інтеграції у світове
економічне співтовариство.
Термін
«інвестиції» має кілька значень. Він означає покупку чи акцій
облігацій з розрахунком на деякі фінансові результати; їм позначаються також
реальні активи, наприклад, машини, що вимагаються для виробництва і продажу
деякого товару. У самому широкому змісті інвестиції забезпечують механізм, необхідний
для фінансування, росту і розвитку економіки країни. Простіше говорячи,
інвестиції — це будь-який інструмент, у який можна помістити гроші, розраховуючи
чи зберегти помножити їхня вартість і забезпечити позитивну величину доходу. Вільні
кошти — не інвестиції, тому що цінність грошей може бути «з’їдена»
інфляцією і вони не можуть забезпечити ніякого доходу.
У цілому, інвестиційна
діяльність — це механізм зведення разом тих, хто пропонує гроші з тими, хто
пред’являє попит.
Більшість компаній
незалежно від типу має потребу у великих засобах для підтримки своєї
діяльності. Як і в держави, їхні фінансові потреби поділяються на довго- і
короткострокові. Для реалізації довгострокових цілей компаніям потрібні гроші
на будівлю заводів, придбання устаткування і споруджень, для розробки нових
продуктів. Короткострокові потреби виникають у зв’язку з необхідністю
забезпечення товарних запасів, покриття дебіторської заборгованості й інших
поточних витрат. Для фінансування коротко- і довгострокових нестатків компанії випускають
у звертання найрізноманітніші боргові цінні папери й акції. Коли ж у них
виникає тимчасовий надлишок коштів, вони пропонують гроші іншим. На ділі багато
великих компаній здійснюють активні і складні стратегії керування наявними і є
головними покупцями цінних паперів. Але подібно державі компанії в цілому є
чистими покупцями коштів.
Приватні особи поставляти інвестиційному
процесу гроші різними способами, наприклад розміщати гроші на ощадні рахунки, купувати
акції й облігації, страхові поліси, здобувати різного роду майно. Вибір
фінансових інструментів — нерідко дуже непроста задача, і він залежить від
того, які мети ставить перед собою індивідуальний інвестор. Попит приватних
осіб на кошти приймає головним чином форму позик для фінансування покупки
майна, звичайно житлових будинків і автомобілів. Хоча здається, що обсяг цього
попиту в цілому дуже великий, у своїй сукупності приватні особи — чисті
постачальники грошей, інакше кажучи, вони дають інвестиційному процесу більше, ніж
беруть у нього. Оскільки держава і компанії є чистими покупцями коштів, роль
індивідуальних інвесторів у наданні грошей для фінансування економічного росту і
розвитку дуже значима.
Як правило, попит на
інвестиції формує предприниматели, а нагромадження пропонує населення. Стан
макроекономічної рівноваги характеризується повним задоволенням інвестиційного
попиту з боку нагромаджень. При можливості дисбалансу убік інвестиційного
попиту (ситуація, характерна для сучасного економічного розвитку України )
існує імовірність виникнення небезпечних для економічного розвитку явищ: недостатній
обсяг нагромаджень зменшує розміри інвестицій, що у свою чергу стримує
розширення виробництва. Крім цього, усе велика частина доходів використовується
для збільшення поточного попиту. У результаті спостерігається ріст цін і
розкручування інфляційного процесу, поглиблюються диспропорції в процесі
відновлення основних фондів.
У ще одній несприятливій
ситуації, тобто перевищенні нагромаджень над попитом, існують можливості
зростання виробництва на основі активізації інвестиційної діяльності. Однак у
результаті зниження цін на товари не виключається імовірність промислового спаду
і росту безробіття. При рівновазі нагромаджень і попиту інвестиційний попит і
реальні потоки інвестицій можуть також не збігатися.
Давши визначення
інвестиціям, визначивши основних учасників інвестиційного процесу й описавши взаємодію
попиту та пропозиції інвестицій, я вважаю за необхідне розглянути таке поняття
як інвестування. Інвестуванням називається процес приміщення грошей у
спеціально обрані фінансові інструменти з метою збільшення їхньої цінності й
одержання позитивного доходу. Позитивна величина доходу означає доход у
реальному численні, тобто скоректований на темп інфляції.
Протягом тривалого часу
Україна з населенням у 52 млн. буде потенційно привабливим ринком для
інвестування для того, щоб у майбутньому мати можливість для експорту з України
в сусідні країни СНД. Порівняно низька вартість робочої сили на Україні і
можливість близького розташування постачальників до основних виробників
створюють додаткові можливості для залучення іноземних інвестицій. Але
незважаючи на всі ці переваги обсяг надходжень на Україну не великий. Який же
вихід? Для залучення інвестицій необхідно сформувати співробітництво між державою,
регіоном і підприємством; потрібно створити спеціальне агентство, що буде
координувати всю діяльність по просуванню і керуванню проектами по залученню
інвестицій. Ці агентства звичайно фінансуються всіма сторонами, співробітники
яких часто працюють у цих агентствах на непостійній основі. У тих випадках,
коли окремі підприємства самі виходять на інвесторів, агентство надає необхідну
допомогу цим підприємствам. Необхідно пам’ятати, що тільки при загальній взаємодії
і взаєморозумінні можливі позитивні зрушення на інвестиційному ринку України.
У законодавстві України
немає поняття «проект». У світовій практиці, найбільш узагальнюючим
відображенням якої є практика Всесвітнього Банку, під проектом розуміється
комплекс взаємозалежних заходів, призначених для досягнення визначених цілей
протягом заданого періоду часу і при встановленому бюджеті. Цей комплекс
повинний бути описаний так, щоб довести необхідність і доцільність витрати
матеріальних, інтелектуальних і фінансових ресурсів для реалізації проекту.
Таким чином, під
інвестиційним проектом варто розуміти пакет документів, у яких описані умови
реалізації і зміст комплексу взаємозалежних заходів, призначених для досягнення
визначених цілей, однієї з який обов’язково є одержання прибутку чи досягнення
соціального ефекту від інвестицій протягом заданого періоду часу і при
установлених фінансових обмеженнях.
Інвестиції в об’єкти
підприємницької діяльності здійснюються в різних формах.
Реальні інвестиції — це вкладення засобів у реальні активи – як матеріальні, так і
нематеріальні.
Інвестиційні проекти,
метою яких є розробка і впровадження нових технологій, «ноу-хау» і
інших інновацій, що забезпечують розвиток виробництва, називаються інноваційними
проектами.
Під фінансовими
інвестиціями розуміють вкладення засобів у різні фінансові інструменти
(активи), серед яких найбільш значиму частку займають вкладення засобів у цінні
папери.
Прямими інвестиціями називається особиста участь інвестора у виборі об’єктів
інвестування і вкладенні засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному,
підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об’єкт
інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Непрямі інвестиції — це інвестування, опосредствуемое іншими обличчями
(інвестиційними чи іншими фінансовими посередниками).
Під короткостроковими
інвестиціями розуміються звичайно вкладення капіталу на період, не більш одного
року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, покупка короткострокових
ощадних сертифікатів і т.п.).
Довгостроковими інвестиціями називаються вкладення капіталу на період понад один рік.
Цей критерій прийнятий у практиці обліку, але як показує досвід, він вимагає
подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові
інвестиції деталізуються в такий спосіб: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в)
від 3 до 5 років; г) понад 5 років.
Під приватними інвестиціями
розуміються вкладення засобів, здійснювані громадянами, а також підприємствами
недержавних форм власності.
Державними інвестиціями називаються вкладення, здійснювані центральними і
місцевими органами влади і керування за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних
фондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами за
рахунок власних і позикових засобів.
Під іноземними
інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані іноземними громадянами,
юридичними особами і державами.
Спільні інвестиції – це вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни й іноземних
держав.
Під інвестиціями
усередині країни (внутрішніми інвестиціями) мають на увазі вкладення
засобів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних границях даної
країни.
Під інвестиціями за
рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об’єкти
інвестування, розміщені за межами територіальних границь даної країни (до цих
інвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструментів інших
країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав і т.п.).
По масштабі інвестиційні
проекти розрізняються: малі (проекти вартістю до 10 млн амер. доларів), середні
(проекти вартістю від 10 до 50 млн амер. доларів), великі (проекти
вартістю від 50 до 100 млн амер. доларів), дуже великі (проекти вартістю
більш 100 млн амер. доларів).
По складності інвестиційні
проекти розділяють на монопроекты (окремий проект визначеного виду і
масштабу), мультипроекты (комплексні проекти, що складаються з декількох
монопроектов), мегапроекты (комплексні проекти розвитку регіонів,
секторів економіки, що складаються з декількох монопроектов і мультипроектов,
об’єднаних однією метою).
По якості розрізняють проекти
звичайної якості і бездефектні проекти, до якості яких
пред’являються підвищені вимоги.
По характері і сфері
діяльності виділяють промислові, соціальні, економічні, організаційні
інвестиційні проекти і проекти дослідження і розвитку.
Промислові проекти
націлені на випуск і продаж нових продуктів і зв’язані, як правило, з будівництвом
споруджень, будинків, удосконаленням технологій, розширенням присутності на
ринку і т.д.
Проекти дослідження і
розвитку зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробці програмних
засобів обробки інформації, нових матеріалів, конструкцій і т.д.
Організаційні проекти
націлені на реформування системи керування, створення нової організації,
проведення конференцій і семінарів.
Економічні проекти мають
своєю метою приватизацію державних підприємств, розвиток ринку капіталу,
реформування системи оподатковування й інших макроекономічних перетворень.
Соціальні проекти зв’язані
з реформуванням системи соціального захисту, охорони здоров’я, подоланням
наслідків природних, екологічних і соціальних потрясінь і інших факторів
соціального характеру.
Більшість капіталовкладень
незалежний друг від друга, тобто їх можна розглядати як портфель
альтернатив. Аналіз і висновки по кожному рішенню в цьому випадку відносно
незалежні від минулих і майбутніх капіталовкладень.
Взаємовиключні
інвестиції – це інвестиційні проекти, що конкурують
між собою по цілям чи ж в умовах строгого ліміту витрат, коли здійснення
інвестицій неможливо через прийняття інших проектів.
Тип інвестицій, що
стосується послідовних витрат, чинених на додаток до первісного вкладення
(наприклад, капіталовкладення в будинки й устаткування містять додаткові
майбутні витрати на підтримку їхній у робочому стані, удосконалення і часткову
заміну протягом декількох наступного років). Такі майбутні витрати варто
розглядати вже на першій стадії ухвалення рішення.
У системі об’єктів
інвестування головну роль на сучасному етапі грають реальні інвестиційні
проекти. Це викликано не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, але і
цілим поруч переваг, що забезпечує реальне інвестування. Насамперед, вкладення в
реальні об’єкти у формі будівництва і запровадження в дію нових основних
фондів, покупки нерухомості, придбання об’єктів приватизації забезпечує
інфляційний захист інвестицій, тому що темпи росту цін на ці об’єкти не тільки
відповідають, але й у багатьох випадках обганяють темпи росту інфляції. Крім
того, як показує вітчизняний і закордонний досвід, по вкладеннях засобів в
объекты реального інвестування досягається значно більш висока віддача
капіталу, чим по вкладеннях в акції, валюту й інші фінансові інструменти. І,
нарешті, реальні інвестиції є самим ефективним інструментом забезпечення
високих темпів розвитку і диверсифікованості діяльності зростаючих компаній і
фірм відповідно до обраного ними загальною економічною стратегією.
Серед реальних інвестиційних
проектів найбільшу частку займають проекти, реалізовані шляхом різних форм
капітальних вкладень.
В даний час в області
інвестиційної діяльності правова система України складається з більш ніж 100
законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед
них у першу чергу слід зазначити Закон України «Про інвестиційну
діяльність«, Декрет КМУ »Про режим іноземного інвестування»,
Закон України «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в
Україні«, Закон України »Про цінні папери і фондову біржу», що
створили основу правового регулювання інвестиційної діяльності .
Чинним законодавством
визначено, що ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об’єктів інвестування
за винятком інвестицій в об’єкти, створення і використання яких не відповідає
вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних і інших
норм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян,
юридичних осіб і держави.
Пріоритетними сферами
інвестування в Україні є підприємства: агропромислового комплексу, легкої
промисловості, лісопромислового комплексу, машинобудування, медичної
промисловості, металургійного комплексу, паливно-енергетичного комплексу,
транспортної інфраструктури, зв’язку, хімічної і нафтохімічної промисловості і
соціальної інфраструктури.
Розробка бізнес-планів
придбала особливу актуальність останнім часом у зв’язку з відкриттям
фінансування окремих проектів з боку вітчизняних і закордонних інвесторів.
Бізнес-план, в
узагальненому виді, включає у свій склад наступні розділи:
Ú  реквізити
підприємства (організації).
Ú   опис бізнесу, включаючи характеристику форм
власності, його поточне стан і перспективи розвитку.
Ú  керування
підприємством, включаючи короткі автобіографічні довідки на керівників.
Ú  характеристика
продукції, що випускається, мети і стратегії розвитку.
Ú  дослідження
ринку (ринкові сегменти і їхня ємність, характеристика споживачів, конкуренти і
бар’єри для проникнення їх на ринок).
Ú  стратегії
маркетингу, прогнозування обсягів збуту на кілька років з погодовой розбивкою.
Ú  фонди
і їхнє використання з докладним обґрунтуванням необхідних засобів.
Ú  обґрунтування
термінів повернення кредиту.
Можна рекомендувати
розробку двох бізнес-планів.
Перший складається для
тих, хто може укласти свої чи гроші інвестувати їх у ваш бізнес. Цей план
покликаний викликати в інвестора впевненість, що прогнози, що приводяться,
реалістичні, а мети досяжні.
Другий план – для самого
підприємства. Цей план є більш детальним. Він більш об’єктивно і відверто
описує поточне стан і можливості, що відкриваються, а також допомагає
здійснювати контроль за діяльністю підприємства, порівнювати поточну діяльність
із прогнозами, пояснювати розходження і вносити корективи.
Складають бізнес-план
звичайно співробітники даного підприємства, тому що ніхто, крім самих
співробітників, краще не знає виробничих і інших можливостей цього
підприємства, його постачальників, споживачів, торгових посередників і т.п. При
складанні бізнес-плану в ряді випадків доцільно проводити експертні опитування
і соціологічні дослідження (чи використовувати результати таких досліджень,
проведених іншими організаціями), що стосуються різних аспектів діяльності
підприємства і стани ринку.
Зміст внутріфірмового
планування складається в обґрунтованому визначенні основних напрямків і
пропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел його
забезпечення і ринкового попиту.
  Призначення планування складається в прагненні
завчасно врахувати усі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі
умови для нормального функціонування і розвитку підприємства. Планування
покликане забезпечити взаємозв’язок між окремими структурними підрозділами
фірми включающими весь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки,
виробництво і збут, сервіс. Ця діяльність спирається на виявлення і
прогнозування споживчого попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів і перспектив
розвитку господарської кон’юнктури.
Звідси випливає
необхідність ув’язування планування з маркетингом і контролем з метою
постійного коректування показників виробництва і збуту слідом за зміною попиту
на ринку.
Внутріфірмове планування
охоплює як поточне, так і перспективне планування, здійснюване у виді
прогнозування і програмування.
Якщо перспективне
планування покликане визначити загальні стратегічні мети і напрямки розвитку
фірми, необхідні для цього ресурси й етапи рішення поставлених задач, то
розроблювальні на його основі поточні плани орієнтовані на фактичне досягнення
намічених цілей виходячи з конкретних умов і стану ринку на кожнім даному етапі
розвитку. Тому поточні плани доповнюють, розвивають і коректують перспективні
напрямки розвитку з урахуванням конкретної обстановки.
Рівень і якість планування
визначаються наступними найважливішими умовами:
Ú  компетентністю
керівництва фірмою на всіх рівнях керування;
Ú  кваліфікацією
фахівців, що працюють у функціональних підрозділах;
Ú  наявністю
інформаційної бази і забезпеченістю комп’ютерною технікою.
Можна виділити деякі
характерні риси планування в залежності від цілей у компаніях деяких найбільш
розвитих країн світу:
Ú  в
американських компаніях, головне – це об’єднання стратегій усіх підрозділів і
розподіл ресурсів;
Ú  в
англійських – орієнтація на розподіл ресурсів;
Ú  у
японських – орієнтація на впровадження нововведень і підвищення якості рішень.
У залежності від
спрямованості і характеру розв’язуваних задач розрізняють три види планування:
1. 
Стратегічне (перспективне)
2. 
Середньострокове (бізнес-план)
3. 
Поточне (тактичне)
Стратегічне планування
полягає у визначенні головних цілей діяльності фірми, охоплює період у 10 – 15
років і ґрунтується на глобальних ресурсах.
  Поточне планування полягає у визначенні проміжних
дій на шляху досягнення стратегічних цілей і задач і здійснюється шляхом
детальної розробки (звичайно на рік) оперативних планів. Основними ланками
поточного плану є календарні плани. Особливо часто в ході поточного планування
розробляються плани маркетингу.
Основним видом
середньострокових планів є бізнес-план, що має ряд особливостей, що
розкриваються нижче.
Бізнес-план розкриває мети
і задачі, які необхідно вирішити підприємству в найближчому майбутньому і на
перспективу.
Цінність бізнес-плану
визначається тим, що він:
Ú  дає
можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;
Ú  містить
орієнтири розвитку проекту;
Ú  служить
важливим інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.
При складанні бізнес-плану
необхідно оцінити можливості фірми і проблеми, що можуть виникнути в
майбутньому. Маючи таку оцінку, приступають до визначення цілей і задач. Цей
процес, у свою чергу, складається з двох частин. По-перше, установлюється, що
буде продукцією проекту (яким бізнесом буде займатися підприємство). По-друге,
визначаються головні, кількісно обґрунтовані, мети на перспективу. Далі
необхідно визначити шляху досягнення цих цілей, виробити стратегію і скласти
плани, що сформують ядро бізнес-плану.
Грамотно складений
бізнес-план є істотним чинником тривалого виживання підприємства і його
прибутковості.
Обов’язково потрібно
з’ясувати, які перешкоди можуть виникати на шляху до успіху.
Може случитися так, що ці
перешкоди занадто серйозні і на пропонованій ідеї потрібно «ставити хрест».
Зрозуміло, це неприємний висновок, але краще його зробити поки проект на
папері, а не тоді, коли на його створення витрачені гроші і час.
У наш час бізнес-план стає
для підприємця усе більш важливим документом. Жодна компанія не зможе виразити
мети свого чи існування одержати фінансування без грамотно розробленого
бізнес-плану. Якщо ви не представите грамотний бізнес-план, ніхто не буде
серйозно розглядати ваш проект.  Інвестори хочуть побачити бізнес-план, що
доводить, що над ідеєю добре попрацювали, і підприємець ретельно продумав усі
дії, які необхідно проробити для здійснення ідеї і перетворення її в успішно
діючу програму.
Таким чином, бізнес-план є
не просто набором управлінських рішень в області маркетингу, стратегії
виробництва і продажів, організації і фінансів – він дозволяє вам «удало»
продати ваш бізнес тому, для кого цей план призначений, будь те банк,
інвестиційна чи компанія потенційний замовник.
Докладний і продуманий
бізнес-план є найкращим інструментом у досягненні довгострокових цілей.
Він допомагає:
Ú  приймати
важливі ділові рішення;
Ú  докладно
ознайомитися з фінансовою стороною вашої справи;
Ú  одержати
важливу інформацію з індустрії і маркетингу;
Ú  передбачати
перешкоди, що часто зустрічаються в схожому бізнесі й уникати їх;
Ú  бути
більш переконливим у пошуку фінансування.
Створюючи бізнес-план ми
одержимо можливість довідатися багато нового про наш бізнес і сектор ринку,
краще контролювати свою фірму і збільшити свою конкурентноздатність.


Висновки
Інвестиційна стратегія —
поняття дуже ємне. Воно включає всі те, що візьме до уваги інвестор, коли
оцінює, наскільки сприятливі чи несприятливі в тій чи іншій країні умови для
вкладення капіталу, включаючи ідеологію і політику, економіку і культуру. У
ході аналізу він приводить ці несхожі параметри до загального знаменника, що
втілюється в показнику інвестиційного ризику. Ніж гірше інвестиційний клімат у
країні, тим вище інвестор оцінює свій підприємницький ризик, тим вище витрати
для страны-риципиента по залученню закордонних внесків. Отже, для країни, що
приймає інвестиції, стан інвестиційного клімату зовсім не абстракція, він має
своє грошове вираження, у якому обчислюються матеріальні утрати внаслідок
низької ефективності іноземних капіталовкладень.
Моделювання інвестиційного
клімату приймаючою стороною є важливим елементом діяльності по виробленню
обґрунтованої стратегії зовнішньоекономічних зв’язків. По-перше, воно дає
системне представлення про фактори, що впливають на іноземного інвестора. По-друге,
надає можливість глибше оцінити ситуацію в країні. По-третє, дозволяє
усвідомити мотивацію поводження іноземного портнера. Усе це представляється
особливо важливим в умовах нашої країни, де залучення іноземного капіталу
ставить перед державними органами задачі, що їм не приходилося вирішувати
раніш.
Україна, як суверенна
держава, початок самостійний формувати власну економічну політику з часу
проголошення незалежності в 1991р. Основні напрямки цієї політики базуються на принципах
демократії, волі підприємництва і відкритості для інтеграції у світове
економічне співтовариство.


Література
1. 
Бурів В.П. Бізнес-план. — М.: Фінанси, 2006.
2. 
Вітьчин А. Мобілізація фінансових ресурсів для
інвестицій. // Питання економіки, №7, 2008.
3. 
Касаткин Г. Інвестиційний клімат: краще не стало.
// Ринок цінних паперів, №12, 2005.
4. 
Фадєєв А., Рукин А. Інвестиційні портфелі. // Ринок
цінних паперів, №14, 2005.
5. 
Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування
капіталом. Вибір інвестицій, аналіз звітності. – М.: Фінанси і статистика, 2006.
6. 
Стоянова Е.С. Фінансовий менеджмент: теорія і
практика: підручник. – М.: «Перспектива», 2004.