ТЕМА:
ХУЛІГАНСТВО
                                  З М І С Т
I.
  Вступ……………………………………………………………
  ……………………………………
II. Глава І. Поняття та юридичний аналіз складу
  хуліганства…………………….
					







     1.Обєкт
хуліганства………………………………………………………..
………………….
     2.Обєктивна сторона
хуліганства………………………………………………………..
     3.Субєкт
хуліганства………………………………………………………..
…………………
     4.Субєтивна сторона
хуліганства………………………………………………………..
ІІІ. Глава ІІ. Види
хуліганства………………………………………………………..
…………
     1.Злісне
хуліганство………………………………………………………..
…………………
     2.Особливо злісне
хуліганство………………………………………………………..
….
ІV. Глава ІІІ. Застосування покарання за
хуліганство………………………………..
V.
  Висновок…………………………………………………………
  …………………………………
V. Законодавство і практика його
  застосування……………………………………….
VI. Список використаної
  літератури……………………………………………………….
  ..
VII. Додаток до дипломної
  роботи…………………………………………………………..
  .
                                  В С Т У П
      Кримiногенна ситуацiя,   яка  склалася  в  Украiнi,  перетворилася   у
найбiльше  небезпечне  соцiальне  лихо,    що   створюе   серйозну   загрозу
розбудовi незалежноi  держави,  а небувале зростання  злочинностi  зумовлене
кризовими явищами в полiтичному i економiчному  розвитку   в   усiх   сферах
суспiльноого  життя,   правоовим  нигiлiзмом,   фактичною   безконтрольнiстю
за   пiдприемницькою,   кредитнофiнансовою    та  банкiвською дiяльнiстю.
      Здiйснюванi заходи виявились недостатнiми для  ефективного  впливу  на
стан  справ,   закони,  що  приймаються,  виконуються  незадовiльно   i   не
забезпечують своечасного задоволення незрiлих потреб  ринкових  вiдносин.
      Розбалансованiсть  економiки,   спад  виробництва    та    прогресуюче
зростання   цiн   призвели   до   падiння  життевого  рiвня  i  як  наслiдок
втягнення у незаконне  пiдприемництво  значноi   частини   населення.   Спал
виробництва  та  пов»язане  з  ним  зростання  безробiття  зумовили  стрiмке
зростання  крадiжок,  грабежiв,   розбiйницьких   нападiв,   вимагательства,
убивств;   вчинення   корисливих   злочинiв  все  частiше    поєднується   з
використанням вогнепальноi та холодноi зброi.[1]
      Одним з  небезпечних   i   все   ще  досить  поширеним  посяганням  на
громадський порядок е хулiганство.  Так  згiдно  довiдки  з   iнформацiйного
 бюро   УМВС  Украiни  в  Тернопiльськiй  областi  за  1993-1998   роки   на
територii  Тернопiльськоi  областi  зареестровано 1463  кримiнальні  справи,
порушені за ознаками статтi 206 КК Украiни, i  лише  595  iз них  направлено
до суду.  Майже  9%  цих   кримiнальних   справ  зупинено  згiдно  пункту  3
статтi 206 КК Украiни до встановлення особи, яка  вчинила  злочин.[2]   Крiм
того,  скоюючи  хулiганство, винна
 особа наносить шкоду громадському спокою i  моралi,  здоров»ю  i   тiлеснiй
недоторканостi  громадян,   державному  та  приватному    майну.    Нерiдко,
хулiганство переростае в iншi, бiльш  важкi  злочини:  вбивство,   нанесення
тiлесних ушкоджень з хулiганських спонукань  та  iнш.   Скоюючи  хулiганськi
дii, особа грубо протиставляе себе суспiльству,  прийнятим  вньому  правилам
поведiнки.   Все  це  сприяе  формуванню  в  ii   свiдомостi  антисоцiальних
мотивiв,  якi пiзнiше проявляються у скоеннi iнших, бiльш  важких  злочинiв.
Тому, боротьба  iз  злочиннiстю  не   мислима  без  активiзацii  боротьби  з
хулiганством.
      Не зважаючи на  те,   що  боротьбi  з  хулiганством  придiщено  увагу,
багато  ii питань продовжують залишатись спiрними,  iншi  з  них  розробленi
не досить глибоко i повно. Це  стосуеться  розумiння  об»екта,   об»ективноi
сторони,  суб»екта,  суб»ективноi сторони хулiганства,   його  квалiфiкуючих
ознак,  вiдмежування даного  злочину  вiд  сумiжних   делiктiв.   Мае  певнi
проблеми, а деколи  i  допкскае  помилки  при  застосуваннi  cтаттi  206  КК
Украiни  i   практика.    Покращення   потребуе    i    саме     кримiнальне
законодавство,  регулюючи  вiдповiдальнiсть  за  хулiганство.   Викладене  i
обумовило вибiр даноi теми в якостi  дипломноi роботи.
      Звернемося ж ближче до  самоi  теми  роботи  i   спробуемо   з»ясувати
найбiльш двозначнi, суперечливi на даний час питання.
       II. ГЛАВА I.  Поняття i юридичний  аналiз  складу  хулiганства.
      Стаття  62   Конституцii   Украiни   встановлюе:   «Особа   вважаеться
невинуватою у вчиненнi  злочину  i  не  може  бути   пiддана   кримiнальному
покаранню,  доки   ii   вину   не   буде  доведено  в  законному  порядку  i
встановлено обвинувальним вироком суду».
      У  вiдповiдностi   до   статтi   3   Кримiнального   кодексу   Украiни
кримiнальнiй  вiдповiдальностi  пiдлягае  лише  особа,  винна   у   вчиненнi
злочину, тобто така, що  умисно  або  з  необережностi  вчинила  передбачене
кримiнальним  законом  суспiльно   небезпечне   дiяння.    Отож,   пiдставою
кримiнальноi   вiдповiдальностi   е  наявнiсть  передбачених    кримiнальним
законом  об»ективних  i  суб»ективних  ознак,   якi   характеризують   певне
суспiльнонебезпечне дiяння як злочин.   Сукупнiсть  таких  ознак  мае  назву
«склад злочину».
      Квалiфiкацiя  злочину,     передбаченого     кримiнальним     законом,
здiйснюеться   шляхом   характеристики    чотирьох    елементiв    суспiльно
небезпечного дiяння,  якi  утворюють  склад  злочину:  об»екта,  об»ективноi
сторони,  суб»екта  i  суб»ективноi  сторони  злочину.   Визначення   складу
злочину шляхом встановлення  в  законi  його  об»ективних   i   суб»ективних
ознак е однiею з найважливiших гарантiй  обгрунтованого   притягнення  особи
до кримiнальноi вiдповiдальтностi.
      Юридичний  аналiз   складу   хулiганства,   як   i  будь-якого  iншого
злочину,  здiйснюеться,  виходячи  iз   законодавчоi   характеристики   його
делiкту.  Диспозицiя статтi 206 Кримiнального кодексу Украiни, визначае  цей
злочин  наступним  чином:   «Хулiганство,   тобто  умиснi  дii,   що   грубо
порушують грормадський порядок i виражають явну неповагу  до суспiльства».
                   1. О Б » Е К Т  Х У Л I Г А Н С Т В А .
      Перш  нiж   розкривати   поняття   об»екта   хулiганства,    необхiдно
розкри ти змiст взагавлi об»екта посягання.  В  системi  основних  елементiв
складу злочину, об»ект посягання займае важливе мiсце, вiн в  значнiй   мiрi
 допомагае  розкрити  змiст i суспiльну небезпечнiсть  злочину.
      Об»ектом злочину прийнято  вважати  те,   на  що  посягае  злочин.   В
науковому  розумiннi  об»ектом  злочину  е  суспiльнi  вiдносини,   на   якi
посягае   злочин,   яким  вiн  спиричинюе  шкоду,   наносить  збитки  i  якi
захищаються нормами кримiнальноого закону.[3]
      В  науцi   кримiнальноого   права  розроблена  класифiкацiя   об»ектiв
злочинiв: Загальний, родовий i  безпосереднiй.  Така  класифiкацiя  мае   не
тiльки пiзнавальне,  але й кодифiкацiйне i правозастосовче значення.
      Загальним  об»ектом   злочину  виступають  всi  суспiльнi   вiдносини,
охоронюванi нормами кримiнального закону.  Цей  об»ект  е  сталим,  але   до
тих     пiр,     поки     не     змiниться     сам     кримiнальний    закон
(кримiналiзацiя, декримiналiзацiя).[4]
      Родовий об»ект  бiльш детальнiше конкретизуе об»ект посмягання,  вiн е
частиною загального об»екту.  Пiд  ним  прийнято  розумiти  визначену  групу
однорiдних суспiльних вiдносин, на якi посягають в принципi однорiдна  група
злочинiв.   Родовий  об»ект  мае  велике   практичне    значення.    Система
Особливоi частини Кримiнального  кодексу  будуеться,  виходячи  iз  родового
об»екту.[5]
      В правовiй   лiтературi  питання  про  родовий  об»ект  хулiганства  е
спiрним.  Ряд  авторiв  визнають  родовим  об»ектом  хулiганства  суспiльний
порядок.[6]
На  думку   ж   авторiв    одного    з    пiдручникiв    Особливоi   частини
кримiнального права, родовим об»ектом злочинiв об»еднаних в  десятiй   главi
Кримiнального  кодексу,  е  сукупнiсть   близьких   мiж   собою   суспiльних
вiдносин,  що складають змiст громадського порядку,  громадськоi  безпеки  i
здоров»я населення.[7]
      На мою думку, найбiльш обгрунтованою е позицiя  авторiв,  що  визнають
родовим об»ектом хулiганства громадський порядок.  Ця позицiя  базуеться по-
перше на тому,  що поняття громадський   порядок,   громадська   безпека   i
здоров»я  населення не тотожнi  i  навiть  не  однорiднi,   хоча  близькi  i
взаемообумовленi. Кожному з них притаманна  певна самостiйнiсть.  По  друге,
в дiйсностi нi один iз злочинiв,  передбачених  главою  десятою  не  посягае
одночасно на громадський порядок,  громадську безпеку i здоров»я  населення.
В той час, кожному з  цих  злочинiв  притаманна  певна  самостiйнiсть,тобто,
якщо громадський  порядок втiлюеться в створеннi стану громадського  спокою,
прийнятих  зовнiшнiх умов життедiяльностi людей,  що  забезпечуе  нормальний
ритм  суспiльного  життя,  то громадська безпека  проявляеться  в  створеннi
безпечних  умов  при  користуваннi  джерелами   пiдвищеноi    небезпеки    i
проведеннi   робiт   пiдвищеноi   небезпеки,   а   народне  здоров»я  —   це
вiдособлена група суспiльних вiдносин,  що  виникають  i   складаються   при
реалiзацii  належних  населенню  сукупних фiзичних  i  психiчних   благ,  що
забезпечують нормальне функцiонування i розвиток людськоi  спiльностi.[8]
      Таким чином,   на  мою  думку,   родовим  об»ектом  хулiганства   слiд
вважати лише громадський порядок.
      Пiд безпосереднiм об»ектом злочину розумiють   суспiльне   вiдношення,
якому    спричиняе     збитки,    наносить    шкоду    конкретний    злочин.
Безпосереднiй
об»ект е частиною родового об»екту.[9] Встановлення  його  при  квалiфiкацii
злочину   е   обов»язковим.   По   безпосередньоому    об»екту   проводиться
розмежування подiбних складiв злочинiв.
      В правовiй лiтературi iснують рiзнi точки зору  про  те,   що  вважати
безпосереднiм  об»ектом  хулiганства.  Так,  на  приклад,   В.I.   Ткаченко,
П.I.Грiшаев,   Б.В.Здравомислов  вважають,   що    безпосереднiм    об»ектом
хулiганства,  завжди  е  громадський порядок.[10] На  думку   iнших  вчених,
безпосереднiм  об»ектом  хулiганства,  крi  громадського    порядку,    слiд
визнати також правила  спiвжиття  (А.А.Герцензон),[11]   громадську  безпеку
(Н.Ф.Кузнецов)[12] та iнше.
      Бiльшiсть вчених  —  юристiв вважають все ж таки об»ектом  хулiганства
громадський  порядок,   тобто   взаемовiдносини   громадян   мiж   собою   i
суспiльством,  заснованi на правилах спiвжиття. I на мiй погляд це  е  вiрне
твердження, так як важко уявити громадський порядок,  який  би  не  опирався
на суворе дотримання правил спiвжиття. Слiд також погодитись  i  з  тим,  що
хулiганство може наносити шкоду  не  тiльки   громадському   порядку  але  й
здоров»ю,   честi  i  гiдностi  окремих   громадян,   а   також   державнiй,
колективнiй   i   приватнiй   власностi.   Але    не    слiд    ототожнювати
безпосереднiй  об»ект  злочину з будь-якими  суспiльними вiдносинами,   яким
злочин може нанести шкоду.  Так, при  хулiганствi  порушуеться   громадський
порядок,  а здоров»ю громадян  власностш  та  iншим  вiдносинам  шкода  може
бути i не нанесена.
      Тому,  на   мою   думку,   безпосереднiм   об»ектом  хулiганства  слiд
вважати  громадський  порядок.   Дане  твердження  опираеться  також  i   на
диспозицiю статтi 206 КК Украiни, з тексту  якоi  видно,  що  хулiганство  —
умиснi дii, що грубо порушують громадський порядок.
      Для правильного   застосування   ст.   206   КК  Украiни  треба  чiтко
зрозумiти, що ж охоплюеться поняттям «громадський порядок». Законодавець  не
дав чiткого поняття. Воновироблене в наукових працях вчених  —  юристiв,   i
iснуе багато рiзних визначень громадського порядку.
      Всю сукупнiсть визначень I.Н.Даньшин роподiляе на три групи:
      а) поняття громадського порядку в широкому  розумiннi;
      б) поняття громадського порядку у вузькому розумiннi;
      в) тлумачення громадського порядку за допомогою  iнших  або   описання
        його  з  допомогою однiеi, i до того ж не головноi ознаки.[13]
      Що стосуеться  поняття  громадського  порядку  в  широкому  розумiннi,
 то тут також не мае едностi серед вчених.  Так,  наприклад,   О.Н.Горбунова
розумiе пiд  громадським  порядком  в  широкому  розумiннi   весь  лад,  всю
систему громадських вiдносин, iснуючих в суспiльствi,  що органiзовуеться  i
  пiдтримуеться   в   державi[14].  В.I.Ткаченко   вважае,  що   громадський
порядок  —  це  сукупнiсть  вiдносин,  що  регулюються  правом,   нормами  i
правилами  спiвжиття.[15]   М.Л.Наклович    висловлюе    думку,    що    пiд
громадським    порядком   в   широкому   розумiннi     потрiбно     розумiти
врегульовану   юридичними   нормами   i   правилами   спiвжиття   сукупнiсть
громадських вiдносин,   що  склалися  в  державi  i   ставлять  своею  метою
подальший розвиток  i  укрiплення  цих  вiдносин.[16] Висловлюються  i  iншi
визначення. Але iх аналiз доводиться в  загальному до того,  що  прихильники
погляду на громадський порядок у   широкому   розумiннi  вважають,   що  вiн
складаеться при  здiйсненнi  не   тiльки  правових   норм,   але   й   iнших
правил  поведiнки  —  правил  спiвжиття, норм моралi i т.п.
      Визначення громадського порядку у широкому значеннi  е   неконкретним.
I.Н.Даньшин  вважае,  що у широкому розумiннi поняття  громадського  порядку
носить надто  загальний  характер,  з  нього  не  видно,   якi   ж   сторони
суспiльного життя,  який порядок вiдносин  мiж   людьми  потрiбно  захищати.
Бiльш  вузьке  розумiння  громадського   порядку    мае   певнi   теоретичнi
переваги,  бо дозволяе  окремi  елементи,   сторони  громадського   порядку,
якi  в  своiй сукупностi дають можливiсть  визначити  коло  складаючих  його
суспiльних вiдносин.[17]
      Визначення громадського  порядку  у  вузькому  розумiннi  вченi  також
визначають по рiзному.  Так,  наприклад,  О.Н.Горбунова  розумiе   пiд   цим
вiдносини,  що  створюють  в  державi  стан  спокою  i  безпеки,   складають
систему вольових  суспiльних  вiдносин,  сукупнiсть   яких   можна   назвати
громадським  порядком  у  вузькому змiстi слова.[18]   М.А.Ефремов  говорить
про громадський порядок як про  систему  взаемовiдносин, що  встановились  в
суспiльстивi мiж громадянами, що регламентуеться не лише нормами права,  але
й нормами маралi  i  забезпечуючих   здiйснення  державними  i  громадськими
органiзацiями  та  всiма   громадянами  своiх  прав,   захист  iх   законних
iнтересiв i  виеконання   ними  своiх  обов»язкiв.   Але  найчастiше  всього
кримiналiсти  пiд  громадським  порядком  у  вузькому   значеннi   розумiють
врегульовану  юридичними  нормами i правилами спiвжиття сукупнiсть лише  тих
суспiльних  вiдносин,  якi  мають  забезпечувати  нормальне   функцiонування
державних i  громадських  установ,  пiдприемств  i  органiзацiй,  цiлiснiсть
майна громадян,  безпеку, честь i гiднiсть людей, а також  нормальнi   умови
для iх роботи,  побуту i вiдпочинку.   I  це  визначення,  на  мiй   погляд,
найбiльш правильне.
                      2. ОБ»ЕКТИВНА СТОРОНА ХУЛIГАНСТВА
      Об»ективна сторона складу злочину —  сукупнiсть  передбачених  законом
ознак,  характеризуючих зовнiшнiй прояв суспiльно-небезпечного  дiяння,   що
посягае на об»єкти кримiнально правовоi охорони, а також  об»ективнi  умови,
 пов»язанi з цим посяганням.[19] Тобто   об»ективна   сторона   це   те,   в
чому злочин мае зовнiшне вираження.  Об»ективна  сторона  мае  значення  для
оцiнки суспiльноi небезпеки злочину.[20]
      Об»ективна сторона  хулiганства виражаеться в активному дiяннi,   яким
грубо порушуеться  громадський  порядок  iвиражаеться  явна   неповага    до
суспiльства.   Законодавством   не  визнвчений  перелiк   хулiганських  дiй.
I це не можливо зробити, так як за своiм характером  хулiганськi дii  досить
рiзноманiтнi.  В зв»язку з цим,  в юридичнiй лiтературi  пропонуються  рiзнi
класифiкацii хулiганських проявiв.
      Так, П.С.Матишевський та I.Н.Даньшин дiлять останнi на три  групи.  До
першоi групи вiдносяться тi  злочиннi  дiяння,  якi  виражаються   тiльки  в
порушеннi грормадського порядку без безпосереднього зв»язку з посяганням  на
особу  чи  майно.  Такi  дii  можуть  виражатись,  наприклад,   в   штучному
створеннi шуму,  аморальнi вчинки i т. п. Другу  групу складають дiяння,  що
порушують громадський порядок  i  одночасно  супроводжуються  посяганням  на
особу.  В таких випадках хулiганство  вчиняеться  шляхом  образи,  нанесення
ударiв, побоiв, спричинення  тiлесних  ушкоджень.   Третя  група  включае  в
себе дiяння,  що виявляються  не лише в порушеннi громадського  порядку,   а
i у посяганнi на  власнiсть, наприклад, пiдпал, руйнування тощо.[21]
      П.I.Грiшаев,  наприклад,   об»еднуе  другий  i  третiй  елементи,   що
виводить П.С.Матишевський.[22] Необхiдно зауважити,  що  хоча  запропонованi
класифiкацii хулiганських дiй i мають певне теоретичне  значення,  вони  все
ж носять умовний характер, так як хулiганськi  дiяння  часто  виражаються  в
порушеннi громадського порядку, що супроводжуеться посяганням  на  особу  чи
власнiсть.
      Так, наприклад,  гр.  Н.  та Е.засудженi Тернопiльським мiським  судом
до двох рокiв позбавлення волi за те, що 23.07.97 року, перебуваючи в  станi
наркотичного  спянiння,   близько  19  години  грубо  порушуючи  громадський
порядок з хулiганських спонукань нанесли  удари  продавцю  магазина   N   56
гр.  П.,  спричинивши  останньоому легкi   тiлеснi  ушкодження  i  пошкодили
товари,   чим  завдали  магазину   N   56   збитки  на  суму  46   грн.   98
копiйок.[23]
      Пiсумовуючи  вказане,   слiд   зауважити,   що   якоi    би    ступенi
суспiльноi небезпеки не досягали хулiганськi дii,  ала  всiм  iм  притаманнi
спiльнi ознаки — вони грубо порушують громадський порядок i  виражають  чвну
неповагу до суспiльства.  Якщо удiяннi вiдсутня хоча  б одна з даних  ознак,
 тодi виключаеться наявнiсть складу хулiганства.
      В юридичнiй лiтературi з цих питань е  рiзнi  думки.  Так,  наприклад,
П.С.Матишевський  пiд  дiями,  що  грубо  порушують   громадський   порядок,
розумiють таку поведiнку винного,   яка  яка  створюе   загрозу   нормальнiй
дiяльностi Установ,  пiдприемств,  здоров»ю, життю людей,   або  висловлюють
тривогу у громадян за недоторканiсть iх  прав  та iнтересiв.
      Так,  наприклад,   Н.Т.Куц,   В.Т.Калмиков  вважають,  що  пiд  грубим
порушенням громадського порядку  потрiбно  розумiти  лише   таке   порушення
правил поведiнки в суспiльствi,  що спричиняе  чи  може  спричинити  суттеву
шкоду нормальнiй  дiяльностi  органiзацii,   а  також  правам  та  iнтересам
громадян.[24] Коментар до кримiнального кодексу Украiни вказуе  на  те,   що
пiд грубим порушенням громадського  порядку   слiдрозумiти  заподiяння  йому
значноi  шкоди,   що   утруднюе   впорядковане   функцiонування   суспiльних
вiдносин.[25] На мiй  поогляд,   бiльш   правильною   е  друга  точка  зору,
хоча  вона  i  неповно  розкривае  поняття  грубого  порушення  громадського
порядку,  але при квалiфiкацii  i встановленнi ступеня суспiльноi  небезпеки
хулiганства  вирiшальним  е   неможливiсть   спричинити   шкоду   суспiльним
вiдносинам,  а  реальне  спричинення шкоди.
      Ступiнь  грубого  порушення  порядку  також  потребуе  уточнення.  Вiн
залежить  вiд  багатьох  чинникiв.   До  них  можна  вiднести:    тривалiсть
хулiганських дiй,  мiсце i час iх скоення, кiлькiсть людей,  на  яких   вони
спрямованi,  вiк i стать,  стан здоров»я потерпiлих i т.п. Питання  про  те,
грубо  чи  менш  грубо  порушуеться  тими  чи  iншими  дiяннями  громадський
порядок,   вирiшуеться  в  кожному  випадку  з  рахуванням   всiх   обставин
справи.[26] Так, наприклад, фактор часу мае у рядi  випадкiв певне  значення
для цього виду злоочину: ввiмкнення у дворi  чи квартирi  у  нiчний  час  на
повну потужнiсть радiо, магнiтофонiв (в  умовах  багатоквартирного  будинку)
може бути розцiнено як хулiганство,  а  тi  самi  дii  в  день  не   мiстять
ознак  цього  злочину.  При  вирiшеннi питання про грубе порушення  порядку,
 слiд проаналiзувати   обстановку   його   вчинення,   що   характеризуеться
наявнiстю   або  вiдсутнiстю  людей,   подiями,  якi  вiдбуваються  в  мiсцi
вчинення злочину, та iх соцiальною значимiстю.[27]
      Але самого   факту   грубого  порушення  громадського  порядку  ще  не
достатньо щоб  калiфiкувати  дii  як  хулiганськi.  Для   цього   необхiдно,
щоб  в грубому порушеннi громадського порядку проявилась  явна  неповага  до
суспiльства.
      В юридичнiй лiтературi icнуе багато визначень поняття  «явна  неповага
до  суспiльства».   Так,   Грiшаев  П.I.  i  Здравомислов  Б.В.  пiд   явною
неповагою  до  суспiльства  розумiють  очевидне   для   кожного   зневажання
гроомадськими  iнтересами   i   протиставлення   винним   своеi    поведiнки
колективу   i   його  iнтересам.[28]  Коментар  до  кримiнального    кодексу
Украiни зауважуе, що пiд  цим  поняттям  слiд  розумiти  вiдкрито  виражене,
очевидне для винного i iнших  осiб  зневажливе  ставлення   до  громадського
порядку, iгнорування iснуючих у суспiльствi елементарних  правил  поведiнки,
моральностi, добропристойностi.[29] На мiй  погляд,  Друге визначення  бiльш
ширше розкривае поняття явноi неповаги до суспiльства.
      Чи е неповага до суспiльства явною i яка  ступiнь  прояву   непооваги,
можна визначити  лише  виходячи  з  конкретних  хулiганських  дiй.   Ступiнь
прояву неповаги до  суспiльства  може  визначатись  цiлим  рядом   обставин:
нахабство   чи  цинiзмом  дiй,   особливостями  часу,   мiсце,    обстановки
скоення хулiганських  дiй,  iх  способом  та  iнше.  Перерахованi  обставини
можуть  поеднуватись,  виступаючи  в  сукупностi,   визначаючи   тим   самим
пiдвищену ступiнь  прояву  неповаги   до   суспiльства.   Однi  i  тiж  дii,
вчиненi рiзним способоом,  в рiзний час,   в  рiзних   мiсцях  чи  в  рiзнiй
обстановцi, моожуть свiдчити  про  бiльшу  чи  меншу   ступiнь  неповаги  до
суспiльства.[30]
      В кримiнальноо-правовiй  лiтературi  i   снуе   думка   про   те,   що
обов»язковою  ознакою  хулiганства  е  його  публiчнiсть.  Рiзнi  автори   в
поняття  ознаки  публiчностi  хулiганства  вкладали  рiзний   змiст.    Так,
Е.А.Фролов, А.К.Шедрiна  характер  хулiганства   мотивували  вчинення   його
лише в публiчних мiсцях.[31] П.I.Грiшаев розумiе публiчнiсть   в   наявностi
стороннiх осiб —  очевидцiв.[32]  Бiльшiсть  авторiв  вважають   хулiганськi
дiяння публiчними,  якщо громадяни спостерiгають  або  за  самими   дiяннями
 чи  за iх наслiдками (Н.Т.Куц,  С.С.Яценко та  iншi).  I така  точка  зору,
на мiй погляд,  е правильною,  так   як   хулiганство   вiдноситься  до  тих
злочинiв,  якi можуть  вчинюватись  у   будь-яких  мiсцях:  парк,  ресторан,
кiнотеатр, пiдприемство, установа  тощо,  а також в  мiсцях  iндивiдуального
призначення: будинок, квартира,  дача.  У 72 вiдсотках випадкiв  хулiганськi
дii вчиняються   у   громадських   мiсцях.   I,   як  показуе  слiдчо-судова
практика у бiльшостi  84  вiдсотки  прилюдно,   тобто  в  присутностi  iнших
громадян.  У  такому  разi   хулiганством  порушуеться  громадський  порядок
безпосередньо в момент його вчинення.[33] Але часто хулiганськi  дii  можуть
проявитися i у безлюдних мiсцях,  особливо тодi, коли винний  вважае   таким
чином уникнути виявлення злочину i покарання.  Тому,   наприклад,   знищення
газонiв  квiтiв,   зривання   афiш,   перевертання   лавочок,    пошкодження
дермантину  на  дверях   квартир   в   момент   iх    вчинення,    внаслiдок
вiдсутностi очевидцiв i потерпiлих нi в кого не викликае   почуття  тривоги,
збентеження, обурення. Вони  з»являються,  як  тільки   громадяни  виявляють
наслiдки хулiганства.[34]
      Тому  подiбнi  дii  визнаються  хулiганськими  незалежно   вiд   того,
вчиненi  вони публiчно чи у вiдсутностi людей,  оскiльки ними все  ж   грубо
порушуеться  громадський  порядок  i   проявляеться   явна    неповага    до
суспiльства.[35]
      Тому можна зробити висновок,  що публiчнiсть i громадське мiсце  не  е
обов»язковими ознаками хулiганства.  I це на мою думку,  е  правильним,  так
як в законi вiдсутня вказiвка на вчинення злочину.
      З обективноi сторони  склад  хулiганства  е  формальним,  так  як  цей
злочин вважаеться закiнченим в момент  вчинення  хулiганських  дiй,   вважае
 П.Матишевський,  стверджуючи,  що для складу  хулiганства  не   вимагаеться
настання шкiдливих  наслiдкiв.  Сам  факт  грубого  порушення   громадського
порядку  утворюе  закiнчений  злочин.  Шкiдливi ж  наслiдки,  що  наступили,
 свiдчать про пiдвищену суспiльну  небезпеку.[36]  В  той  час  I.Н.Даньшин,
М.Л.Наклович  вважають,   що   необхiдною    ознакою   об»ективноi   сторони
хулiганства  е  наслiдки.   Слово  «порушують»,  яке  даеться  у  визначеннi
хулiганства (ч.1 ст.206 КК Украiни),  вони трактують як таке,   що  свiдчить
про  наслiдки,  необхiднi  для  складу хулiганства.[37] З моеi  точки  зору,
законодавець слово «порушують»  застосовуе  не  для  того,  щоб  вказати  на
наслiдки хулiганських  дiй,  а  для  того,щоб  визначити   дii,   якi   слiд
квалiфiкувати як  хулiганство: «…  дii,  що  грубо  порушують  громадський
порядок …».
      Згiдно п.14   Постанови   Пленуму   Верховного  Суду  Украiни  вiд  28
червня  1991  року  «Про  судову  практику  у   справах   про   хулiганство»
хулiганськi   дii,   що  супроводжувались   погрозою   вбивством,    образою
громадянина,   заподiянням  побоiв,   тiлесних   ушкоджень   (за   вийнятком
умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного i  колективного   майна
або  приватного  майна   громадян   без   обтяжуючих   обставин,    належить
квалiфiкувати   тiльки   за   вiдповiдною  частиною   ст.206   КК   Украiни.
Додаткова квалiфi- кацiя за статтями про злочини  проти  особи   або   проти
державного  i  колективного  майна   чи   приватного   майна   громадян   не
потрiбна.[38]
      Важливо проводити розмежування мiж кримiнально карним  хулiганством  i
хулiганством,   вiдповiдальнiсть   за   яке   настае   за    кодексом    про
адмiнiстративнi  правопорушення.  Стаття  173  КУпАП  зазначае,  що   дрiбне
хулiганство — це нецензурна лайка в громадських мiсцях,  образливе  чiпляння
догромадян та iншi подiбнi дii,  що порушують громадський порядок  i  спокiй
громадян».
      При розмежуваннi  кримiнально-карного  хулiганства  i  дрiбного  хулi-
 ганства  потрiбно  всебiчно  враховувати  такi  обставини   i   суб»ективнi
ознаки,   як  характер  i  розмiр  порушення  громадського  порядку  (форма,
тривалiсть), обставини скоення  хулiганських  дiй  (час,   мiсце   та   iншi
умови),  наслiдки хулiганських дiй,  кiлькiсть  потерпiлих,  а  також  особа
винного, мотив i мету його дiй.  При  дрiбному   хулiганствi   дii   винного
хоча i порушують громадський порядок,  але не являють великоi небезпеки  для
суспiльства i  не   спричиняють   суттевоi    шкоди   охоронюваним   законом
правам   i   iнтересам.   При   кримiнально-карному  хулiганствi   порушення
громадського  порядку  е   грубим,   що   надае   дiям  винного  ту  ступiнь
суспiльноi небезпеки,  яка вiдрiзняе  хулiганство,  карне  в   кримiнальному
   порядку,    вiд    дрiбноого   хулiганства,   що    е    адмiнiстративним
проступком.[39]
      Лише об»ективне  вчинення  всiх  ознак,   взятих  в  сукупностi,   дае
можливiсть встановити,  чи мае  вчинок  характер  дрiбного  хулiганства   чи
характер  суспiльно-небезпечного.  М.Л.Наклович  справедливо  зазначае,   що
нецензурна  лайка,  яка в принципi,   i  вважаеться  дрiбним   хулiганством,
переростае в кримiнально-карне  хулiганство,  якщо  буде   довготривалою,  i
тому, надовго порушить спокiй громадян.[40]
      Так наприклад,  гр.С засуджений за ч.1 ст.206 КК Украiни  за  те,   що
знаходячись в станi алкогольного сп»янiння,  в  тролейбусi,   який   рухався
за  маршрутом  N  9,  безпричинно  чiплявся   до   громадян,   не   цензурно
висловлювався в iх адресу,  спiвав непристойнi пiснi, а  також   вiдiрвав  у
гр.  М.  кишеню  на  шкiрянiй  куртцi.  На  зауваження  громадян   припинити
хулiганськi дii С. не  реагував.  Своiми  дiями,  якi  продовжувались  20-25
хвилин,  С. грубо порушив громадський порядок  i  виявив  явну  неповагу  до
суспiльства.[41] Дii С.  правильно квалiфiкованi за ч.  ст.206  КК  Украiни,
так як вiн  не  припинив  своеi  антигромадськоi   поведiнки  в  присутностi
багатьох громадян i протягом тривалого часу.
      При дрiбному  хулiганствi  дii  за  своiми  об»ективними  якостями  не
можуть бути пов»язанi з насиллям,  яким  наноситься  iстотна  шкода   особi,
 тiлесними ушкодженнями,  муками.  Також вони не можуть бути   поеднаннi  iз
знищенням чи пошкодженням майна,  що спричиняе   значну   шкоду,   з  опором
представниковi влади чи громадськостi,  що  виконуе   обов»язки  по  охоронi
громадського  порядку;    не   можуть   бути    визнанi    хулiганськi   дii
адмiнiстративним правопорушенням, якщо вони мiстять   iншi  ознаки  злiсного
i    особливо     злiсного     хулiганства.     Визнання     подiбних    дiй
адмiнiстративноправовим делiктоом буде серйозним порушенням  законностi,   а
адмiнicтративний  вплив  в  цьому  випадку  не  буде    мати   превентивного
значення.[42]
      Необхiдно також видiлити,   що  при  розмежуваннi  кримiнально-карного
хулiганства  i дрiбного хулiганства в юридичнiй не мае единоi  думки.   Так,
В.Т.Калмиков вважае, що рiзниця полягае лише у рiзному   ступенi  суспiльноi
небезпеки.  При чому, ступiнь, суспiльноi небезпеки е поняттям  складальним,
 що визначаеться за рахунок  поеднання  всiх   об»ективних   i  суб»ективних
ознак,   що  характеризують  вчинене   дiяння.   Наприклад,  при  визначеннi
суспiльноi небезпеки враховуеться,  де i  в  якiй  обстановцi  було  вчинене
дiяння,  його характер,  в  чому воно проявилось,  як  довго  тривало[43]  З
цiею точкою зору не  згiдний М.Л.Наклович, який стверджуе, що немае  жодного
законодавчого  акту,    в   якому   говорилось   би,    що   адмiнiстративнi
правопорушення  надiленi  ознакоою  суспiльноi  небезпеки.   Роблячи  спробу
роздiлити  адмiнiстративний проступок i  злочин  за  допомогою  бiльшого  чи
меньшого ступеня  суспiльноi  небезпеки,   означае  неправильно  орiентувати
слiдчо-судову практику в цьому важливому питаннi.[44]
      Даючи аналiз  тим  точкам  зору,   необхiдно  звернутись  до  ст.7  КК
Украiни та ст. 9 КУпАП. Даючи поняття злочину, ст.7 КК  Украiни  вказуе,  що
основним елементом злочину е  суспiльно-небезпечне  дiяння.  В   ст.9  КУпАП
вказiвки на суспiльну небезпеку як ознаку адмiнiстративного   правопорушення
 не  даеться.  Тому,  на  мою   думку,   позицiя   М.Л.Накловича   правильно
вiдображае  змiст  дiючого законодавства.
                          3. СУБ»ЕКТ  ХУЛIГАНСТВА.
      Суб»ектом  злочину  за  кримiнальним   правом   визнаеться    фiзична,
осудна    особа,    що    досягла   вiку   з   якого   настае    кримiнальна
вiдповiдальнiсть,   винна   у   вчиненi    суспiльно-небезпечного    дiяння,
передбаченого   кримiнальнм   законом  як  злочин.[45]  Отже,   виходячи   з
цьоого  визначення,   не  будь-яка  особа  може  бути  суб»ектом    злочину.
Кримiнальне законодавство виключае кримiнальну  вiдповiдальнiсть  малолiтнiх
i можливiсть  застосування  мiр  кримiнального   покарання   до   неосудних.
Тому,  суб»ектом хулiганства може бути лише фiзична особа,  яка е осудною  i
досягла встановленого законом вiку. Вiдповiдно  до   ст.   10   КК   Украiни
кримiнальнiй  вiдповiдальностi з 14 рокiв  пiдлягають  особи,   якi  вчинили
злiсне або особливо злiсне хулiганство (ст.206 ч.ч.2  i  3  КК  Украiни).  А
тому, особи, якi вчинили просте хулiганство,  тобто передбачене ч.1   ст.206
 КК  Украiни  несуть  вiдповiдальнiсть за загальним правилом — з 16 рокiв.
      Встановлення мiнiмальноого вiку   кримiнальноi   вiдповiдальностi   за
просте хулiганство з 16 рокiв, а за злiсне з 14 рокiв е  вiрним  i   науково
обгрунтованим.   Оскiльки  суспiльна  небезпечнiсть  злiсного  i    особливо
злiсного  хулiганства значнав,  е цiлком очевидною  i  зрозумiлою  будьякому
неповнолiтньому. I неповнолiтнiй з 14 рокiв повинен  i   може  усвiдомлювати
цю суспiльну небезпеку,  яка мiститься в  його дiях.
      Суб»ект  хулiганства   характеризуеться   не   лише   певним    вiком.
Обов»язковою  ознакою,   яку  повинна  мати  особа,   що  притягуеться    до
кримiнальноi  вiдповiдальностi  за  хулiганство,  як i за  будь-який   iнший
злочин, е осуднiсть.
      Осуднiсть-це здатнiсть  особи  при вчиненнi злочину давати звiт  своiм
дiям  i  керувати   своiми   дiями.[46]   Осуднiсть-   передумова   вини   i
вiдповiдальностi.
      Стаття 12  КК  Украiни   вказуе,   що   не   пiдлягають   кримiнальнiй
вiдповiдальностi особа, яка пiд час вчинення суспiльно-небезпечного   дiяння
була в станi неосудностi,   тобто  не  могла  усвiдомлювати  своi   дii  або
керувати ними внаслiдок хронiчноi  душевноi  хвороби,   тимчасового  розладу
душевноi дiяльностi, слабоумства чи iншого хворобливого стану».
      Неосуднiсть  характеризуеться     двома      критерiями:      медичним
(бiологiчним) i психiатричним (юридичним).
      Медичний критерiй  неосудностi  мае  на  увазi   наявнiсть   у   особи
хронiчноi  душевноi  хвороби,   тимчасового   розладу  душевноi  дiяльностi,
слабоумства чи  iншого   хворобливого   стану.   Психологiчний   (юридичний)
критерiй неосудностi включае вiдсутнiсть  у  особи  здатностi  усвiдомлювати
своi дii i керувати ними.
      Наявнiсть  лише   одного   медичного   критерiю   не   дае   достатнiх
пiдстав  для  визначення  особи  неосудною.   Iх  необхiдно  розглядати    в
сукупностi тому,  що психiчне захворювання само по  собi  не  свiдчить   про
неосуднiсть особи,  наприклад, при деяких станах  коли  особа  все   ж  може
усвiдомлювати своi дii i керувати ними.  Лише наявнiсть двох  вище  згаданих
критерiiв,    якi   органiчно   поеднуються,   дае    можливicть     зробити
обгрунтований висновок про неосуднiсть.[47]
      Необхiдно також вiдмiтити,  що вiдповiдно доо ч.2 ст.12 КК  Украiни не
пiдлягае покаранню також особа,  що вчинила злочин в станi  осудностi,   але
до винесення судом вироку захворiла на  душевну  хворобу,  що  позбавляе  ii
можливостi усвiдомлювати своi дii або  керувати  ними.  До  такоi  особи  за
призначенням  суду  можуть  застосовуватись   примусовi   заходи   медичного
характеру.
                     4. СУБ»ЕКТИВНА СТОРОНА  ХУЛIГАНСТВА
      Суб»ективна   сторона   —   це   внутрiшня   сторона   злочину.   Вона
характеризуеться  тими  психiчними,   тобто   внутрiшнiми   процесами,   якi
вiдбуваються  в  свiдомостi  суб»екта,   характеризують  його  волю  i   якi
проявляються в самому злочинному дiяннi (у вiдношенi  до  того  дiяння   яке
особою вчинено).[48]
      Суб»ективна  столорона  характеризуеться  такими  ознаками  як   вина,
мотив, i мета вчинення злочину.
      Повне i всебiчне встановлення ознак,   що  характеризують  суб»ективну
сторону е необхiдною умовою  правильноi  квалiфiкацii  злочину,   визначення
ступеню суспiльноi небезпеки дiяння i  особи,   що  вчинила   це  дiяння,  а
також iндивiдуалiзацiявiдповiдальностi.
      Вина —  основна  i  обов»язкова  ознака   субективноi   сторони  будь-
якого   злочину.   Стаття    3    КК    Украiни    прямо   встановлюе,    що
кримiнальнiй вiдповiдальностi покаранню пiдлягае тiльки особа, що е   винною
 у вчиненнi злочину,  тобто така,  що умисно  або  з  необережностi  вчинила
передбачене кримiнальним законом суспiльно-небезпечне  дiяння.
      В кримiнальному законi  вiдсутне  загальне  визначення  поняття  вини.
Таке   поняття   вироблене   наукою   кримiнального  права.   Вина  психiчне
ставлення осудноi особи до вчиненого нею   суспiльно-небезпечного  дiяння  i
його наслiдкiв,  виражене у формi умислу чи необережностi.[49]
      Вiдповiдно до  ст.3  КК Украiни,  вина особи у вчиненнi злочину   може
проявитися у двох  формах:   умислу  i  необережностi.  Кожна  з  цих   форм
подiляеться  на   два   види:    прямий   умисел   i   непрямий;    злочинна
самовпевненiсть i злочинна недбалiсть.
      Хулiганство  вiдноситься  до  таких  злочинiв,  якi  вчиняються   лише
умисно. Частина ст.206 КК Украiни прямо вказуе на  те,   що  хулiганство  це
умиснi дii.А тому необережна форма вини  при  хулiганствi  виключена.   Якщо
порушник   вчиняючи   тi   чи   iншi   суспiльно-небезпечнi    дiяння,    не
передбачав,  не мiг i не  повинен  передбачати,   що   вони   призведуть  до
порушення громадського порядку,  то вiн не може нести   вiдповiдальностi  за
хулiганство.[50]
      В юридичнiй лiтературi не мае единоi думки з питання, якi власне  види
умисноi  вини  можливi  при  хулiганствi.   В  певнiй  мiрi  це  пояснюеться
вiдсутнiстю  вказiвки  на точну форму умислу в ст.206 КК  Украiни.
      Однi вченi дотримуються думки,  що хулiганство може бути скоено   лише
з прямим умислом,  тобто особа,  що  вчиняе  хулiганськi   дii,   усвiдомлюе
iх  небезпечний  характер,  передбачае,  що   в   результатi   його   дiяння
наступають  шкiдливi наслiдки i все ж таки бажае вчинити  цi  дiяння.   Цiеi
точки зору дотримуються I.Н.Даньшин.[51] П.I.Грiшаев,  Б.В.Здравомислов,[52]
С.С.Яценко[53] та iншi.
      Iншi вченi вважають, що хулiганство може бути вчинене як з прямим  так
i з  непрямим  умислом.  Винний  усвiдомлюе  суспiльно-небезпечний  характер
своiх дiй передбачае,  що цими дiями вiн грубо порушуе  громадський  порядок
i не прявляе явну неповагу до  суспiльства,  хоча   не  бажае,  але  свiдомо
допускае   настання    таких    наслiдкiв.    Такоi    думки    дотримуються
С.К.Кидиралiева, М.Л.Наклович та  iншi.[54]  Вони  вважають,  що  далеко  не
завжди винний прагне порушити громадський порядок. Частiше за все  його  дii
спрямованi проти тiеi чи iншоi особи.
      Остання точка зору,  на  мою  думку  базуеться  на  законi  i  судовiй
практицi i  е вiрною.  Тому можна зробити висновок,   що  хулiганство   може
бути вчинене як з прямим так i з непрямим умислом.
При розглядi  суб»ективноi   сторони  хулiганства  необхiдно  проаналiзувати
мотив цього злочину.
      Мотивом  злочину  взагалi  визнають  тi  внутрiшнi  спонукання,  якими
керуеться  суб»ект  при  вчиненнi  злочину.   Мотив  —  це   рушiйна   сила,
злочину, це якби внутрiшня причина його вчинення.[55]
      Встановлення  мотивiв  i  мети  злочинноi  поведiнки  має   вирiшальне
значення  для  вiдмежування  хулiганства  вiд  сумiжних  складiв  визначення
ступеня суспiльноi небезпечностi особи винного.[56]
      Як i  будь-який  умисний  злочин,   хулiганство  вчиняється  з  певним
мотивом.   Хоча  мотиви  хулiганства   є   досить   своeрiдними,   але    iх
вiдкидати не можна.
      В лiтературi з питання мотивiв хулiганства iснують рiзнi думки.   Так,
наприклад, Волков Б.С. вказує,  що  в  основi  хулiганського  мотиву  лежить
розгнузданий  егоiзм,  а  також  вульгарне  розумiння  свободи,    моральний
анархiзм.[57] Маяковський В.В. вважає, що хулiганський мотив — це  прагенння
до самоствердження особи невихованої,  з  низькою   культурою,   нестриманим
егоїзмом,  це прагнення до самоствердження   хама,  варвара,  дикуна.[58]  У
п.16 коментаря ст.206  КК  Украiни  сказано,   що   мотивом   хулiганства  е
усвiдомлене  прагнення  проявити  явну   неповагу  до   суспiльства   шляхом
вчинення  дiй,   якi   грубо   порушують   громадський  порядок.  Вiн   може
находити  свое  вираження  в  низьких  побудженнях   у   виглядi   прагнення
протиставити  себе  суспiльству,    проявити      грубу      силу,     п»яну
хвацькiсть, бешкетництво   тощо.[59]
      Хулiганськi  спонукання,   таким   чином,   зводяться   не  до  одного
якогось  мотиву,  а  до  багатьох,  гамм  мотивiв.  В  конкретних  злочинних
проявах   вони   можуть  виступати  окремо,   роз»еднано,   але  в   бiльшiй
частинi, вони дiють  в  поеднаннi,  у  взаемодii.  Ось  чому  для  визначеня
сукупностi   хулiганських   мотивiв   застосовкеться   термiн   «хулiганськi
спонукання». Але в чому б конкретно хулiганськi спонукання   не   проявилися
всiм iм обов»язково  притаманна  спiльна  риса  неповага   до   суспiльства.
Характеризуючи  хулiганськi  спонукання  I.Даньшин  зазначив,   що   для  iх
прояву характерна швидкоплинність,  незначнiсть, легковажнiсть  мотивацii  i
наочнiсть.[60]
      Слiд також вказати,  що  хулiганство  може  вчинятися  i  з  особистих
мотивiв. Але особистi  мотиви,  як  вiдмiчае  Н.Т.Куц,  носять  другорядний,
незначний,  слабовиражений,  характер.  Переважае  ж  завжди   неповага   до
суспiльства, що виражаеться в порушеннi громадського порядку  i е  головним,
 вирiшальним мотивом для квалiфiкацii злочинiв за  ст. 206 КК Украiни.  Якщо
цей   мотив   не    встановлено,    квалiфiкацiя    за     даною     статтею
виключаеться.[61] Це пiдтверджуеться судовою практикою.
      Так,  вироком   Саксаганського   районного  суду  м.Кривого  Рога   Т.
засуджено за ст.206 ч.2 КК Украiни за  те,   що  вiн  в  станi  алкогольного
сп»янiння, грубо порушуючи громадський порядок,  з  хулiганських   спонукань
стукав ногами у дверi квартири, де проживала К., пошкодив  замки  та   дверi
 i  тим самим заподiяв потерпiлiй шкоду  на  суму  30   грн.   При  розглядi
справи в касацiйному порядку вирок залишено  без  змiн.
      За  протестом  прокурора  Днiпроперовськоi  областi  судовi    рiшення
скасовано з таких пiдстав.
      Суд визнав встановленим,  що Т. дiйсно стукав ногами  у  дверi  К.   в
нiчний  час  i  що  цi  дii вiн вчинив з хулiганських спонукань.
      Проте пiд час  попереднього  i  судового  слiдства  Т.  пояснював,  що
будучи п»яним,  вiн  помилково  зайшов  у  будинок,   розташований   поблизу
його  житла.
Прийнявши квартиру, де проживае К. за свою,  вiн  намагався  вiдкрити  дверi
ключем,  кликав дружину i просив  вiдчинити.  Коли ж йому нiхто  не  вiдкрив
став стукати ногами i пошкодив замки.
      Показання Т.  повнiстю  пiдтверджуються  матерiалами  попереднього   i
судового слiдства.  Встановлено,  що засуджений дiйсно проживае в   будинку,
 що знаходиться по близу вiд того, куди вiн помилково потрапив  i  також  на
першому  поверсi.   Потерпiла  К.   пояснила,   що  вона   чула,   як  хтось
вставляв ключ у замок,  а  потiм  почав  стукати   у   дверi.   Коли  вийшли
сусiди, вона теж вiдчинила. Засуджений пояснив,  що вiн  переплутав  будинок
i квартиру i просив вибачення за  порушений  спокiй.  Свiдки  В.I.  та  А.I.
пiдтвердили показання Т. i К.
      За таких  обставин  нанесення  засудженим  майновоi  шкоди   не   може
свiдчити про вчинення хулiганських дiй.
      Отже, суд без  жодних  пiдстав   дiйшов   висновку,   що   Т.   вчинив
злiсне хулiганство.  Адже вiн не мав умислу на грубе порушення  громадського
 порядку,  його  дii  не  виражали  явноi   неповаги    до   суспiльства,  а
були випадковими.  До  того  ж,  Т.  одразу  вибачився  перед  потерпiлою  i
запропонував вiдшкодувати збитки.  Оскiльки в його  дiях   вiдсутнiй   склад
цього злочину,  президiя  обласного  суду  на  пiдставi п.2  ст.КПК  Украiни
скасувала судовi рiшення  iз  закриттям  провадження у справi.[62]
      Важливе значення для  всебiчноi  характеристики  суб»ективноi  сторони
злочину мае мету суспiльно-небезпечного  дiяння,   пiд  якою  розумiють  той
фактичний  результат,  якого  винний   пробуе   досягти   шляхом    вчинення
злоччину.[63] Так,  С.С.Яценко вважае,  що при хулiганствi  грубе  порушення
громадського порядку,  а також проявленоi  неповаги   до  суспiльства  являе
мету дiянь винного,[64] а Н.Т.Куц стверджуе, що  мета хулiганства полягае  в
самому дiяннi,  в демонстрацii хулiганом  своеi зневаги до суспiльства,   до
встановленого у ньому порядку.[65]  Icнуе думка,  що хулiганство  —  злочин.
що  може  бути  вчинений  i  без   мети   грубого   порушення   громадського
порядку.[66] Але на практицi  хулiганськими вважаються не  лише  тi  дiяння,
мета яких  —   порушення   громадського  порядку  i  виявлення  неповаги  до
суспiльства, але i тi,  коли винний переслiдуе якусь мету,  наприклад,   мае
намiр звести  з  кимось особистi рахунки.[67]
      I.Н.Даньшин,  С.С.Яценко   вважають,   що   при   хулiганствi     мета
спiвпадае   з   мотивом,   стверджуючи,   що   твердоi   i   ясноi   мети  у
хулiганства не мае.  Так як хулiган прагне  досягнути  якогось  об»ективного
результату,  хулiганськi  мотиви  з»являються  якось  несподiванно,   iнколи
навiть  миттево,   оскiльки   мотивацiя   хулiганських   дiй   вiдрiзняеться
вiдносною  легкiстю,  тому  що  мета  у  свiдомостi  хулiгана  не  знаходить
вираження.[68]
      На мою думку, у  бiльшостi  випадкiв  мотив  i  мета  при  хулiганствi
нерозривно  пов»язанi,  а  оскiльки   при   даному   видi   злочину   винний
задовiльняеться   самостведженням,   реалiзацiею  своеi   примхи,    ефектом
здiйснюваних дiй, то це приводить до злиття мети з мотивом.
      Згiдно п.16   Постанови   Пленуму   Верховного  Суду  Украiни  вiд  28
червня 1991  року  N  3  «суди  повиннi  вiдрiзняти  хулiганство  вiд  iнших
злочинiв в залежностi вiд спрямованостi  дiй  винного,   мотивiв,  мети   та
обставин вчинених ним дiй.»
      Постанова Пленуму  Верховного Суду Украiни  «Про  судову  практику   в
справах про хулiганство»  у  п.14   зазначае,   що   хулiганськi   дii,   що
супроводжувались  погрозою  вбивством,   образою  громадянина,   заподiянням
побоiв,  тiлесних ушкоджень (за вийнятком умисних   тяжких   ушкоджень)   чи
пошкодження  державного  i  колективного  майна  громадян   без   обтяжуючих
обставин,   належить   квалiфiкувати   тiльки    за   вiдповiдною   частиною
ст.206 КК Украiни.  Додаткова квалiфiкацiя за  статтями  про  злочини  проти
особи  або  проти  державного  i  колективного  майна  чи  приватного  майна
грормадян не потрiбна.»[69]
      Вчинення  злочинiв,   передбачених   ст.101,   ч.ч.2,3   ст.89,    ч.2
ст.145,  з хулiганських  мотивiв  пiдлягае  квалiфiкацii  за  сукупнiстю   з
хулiганством.    За    сукупнiстю   злочинiв   також   треба   квалiфiкувати
необережне вбивство вчинене пiд час хулiганства.[70]
                         ГЛАВА II.  ВИДИ ХУЛIГАНСТВА
      Залежно вiд  ступеня суспiльноi небезпечностi, розрiзняють  три   види
хулiганства:  просте (ч.1 ст.206 КК  Украiни),   злiсне  (ч.2  ст.   206  КК
Украiни), особливо злiсне (ч.3 ст.206 КК Украiни).   Кожному  з   цих  видiв
хулiганства  притаманнi   певнi   ознаки.   Тому,   правильне   вiдмежування
одного  виду хулiганства  вiд  iншого  мае  велике  теоретичне  i  практичне
значення.
      Отже, як  вказано  вище,  види  хулiганства  вiдрiзняються  мiж  собою
пiдвищеним  ступенем  суспiльноi  небезпечностi,    яка   прорявляеться    в
додаткових  ознаках,  якi  необхiдно врахувати при квалiфiкацii дiй   особи.
 Цi додатковi ознаки  свiдчать  про   бiльш   високий   ступiнь   суспiльноi
небезпечностi.
      Так званий основний склад кримiнально-карного хулiганства являе  собою
 таку сукупнiсть ознак суспiльно-небезпечних  дiянь,   що  мають   мiсце   в
кожному  випадку  скоення  хулiганства,  на   вiдмiну   вiд   хулiганства  з
додатковими ознаками.
      Отже, для того щоб правильно розрiзняти  види  хулiганства,  розглянем
додатковi   ознаки,   якi   характеризують   злiсне   та  особливо    злiсне
хулiганство. Так зване, просте хулiганство  було  розглянуто  в   главi   I,
тому  перейдем  до  розгляду  iнших  видiв  хулiганства.
                            I. ЗЛIСНЕ ХУЛIГАНСТВО
      Згiдно частини  2  статтi  206  КК Украiни «злiсне хулiганство,  тобто
тi ж дii,  що  вiдзначаються  за  своiм  змiстом  вийнятковим   цинiзмом  чи
особливою  зухвалiстю,  або  зв»язанi  з  опором   представнику   влади   чи
представнику   громадськостi,    який   виконуе   обов»язки    по    охоронi
громадського порядку,  чи iншим  громадянам,   якi  присiкають   хулiганськi
дii,  а так само  вчиненi  особою,  ранiше  судимою   за   хулiганство».  Як
видно iз визначення, злiсне хулiганство характеризуеться тими ж  дiями,  якi
передбаченi ч.1 ст.206 КК, а тому все, що  було  сказано в главi 1  повнiстю
стосуеться i злiсного хулiганства.  Отже,  злiсне хулiганство  —  це  умиснi
дii,  що грубо порушують громадський  порядок  i  виражають   явну  неповагу
до суспiльства,  але  вiдзначаються за своiм змiстом:
      1.- вийнятковим цинiзмом;
      2.- особливою  зухвалiстю;
      3.- пов»язанi з опором представнику влади, що  здiйснюе  обов»язки  по
        охоронi  громадського   порядку,    або   iншим   громадянам,    якi
        присiкають хулiганськi дii;
      4.- або вчиненi особою,  ранiше судимою  за  хулiганство.Для  визнання
        хулiганства злiсним досить  встановити  в  дiях  хулiгана   хоча   б
        одну з перерахованих в  статтi 206  ч.2  КК  ознак.   Перелiк  ознак
        злiсного  хулiганства  е   вичерпним  i  розширеному  тлумаченню  не
        пiдлягае.
      Отже, розберем по черзi всi ознаки злiсного хулiганства.
      1.Хулiганство,  що  визначаеться  вийнятковим  цинiзмом.
      При вирiшеннi  питання  про   визнання   хулiганських  дiй  вийнятково
цинiчними  необхiдно виходити  з оцiнки  конкретних  обставин  справи  в  iх
сукупностi,  враховуючи характер,  час, мiсце та умови вчинення злочину.
      Постанова Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 28  червня  1991  року N
3 «Про судову практику в справах  про  хулiганство»  в  п.8  зазначае,   «що
злiсним  хулiганством,  яке  вiдзначаеться  вийнятковим   цинiзмом,   можуть
бути  визнанi  хулiганськi   дii,   що   супроводжувались    демонстративною
неповагою  до  загальноприйнятих  норм  моралi,  наприклад,  знущанням   над
хворими, старими особами, якi знаходяться в безпорадному станi та  iнше.[71]
 Тому,  враховуючи  вищевказане,  можна  зробити висновок,  що  цинiчнi  дii
винного свiдчать про його зневажливе  ставлення  до  загальноприйнятих  норм
моралi.   Бiльшiсть  юристiв   пiд  виключним  цинiзмом  розумiють  у  вищiй
ступенi  нахабну,  безсоромну  поведiнку,    що   грубо   ображае   принципи
моральностi, благопристойностi i принижуе людську гiднiсть.[72]
      Вийнятковий цинiзм може полягати у публiчному скоеннi розпустних  дiй,
непристойних жестах чи рухах тiла, в демонстративному задоволеннi  природнiх
потреб  чи  появi  оголеним  на  вулицях,  в  скверах,   парках   чи   iнших
громадських мiсцях, в опоганеннi портретiв,  пам»ятникiв  i  т.п.   Але  для
наявностi складу хулiганства за  ознакою   вийняткового  цинiзму  необхiдно,
щоб вище-перерахованими дiями був грубо  порушений громадський  порядок.   В
iншому  випадку  злiсне  хулiганство   за  оознакою   вийняткового   цинiзму
виключаеться.
      Так, вироком Ленiнського районного суду м.Чернiвцiв I.   засуджено  за
ч.2 ст.206 та ст.17,ч.3 ст.177 КК Украiни за те,  що,  перебуваючи  в  своiй
квартирi  в   станi   алкогольного    сп»янiння,    вiн    з    хулiганських
спонукань  показував  своiй неповнолiтнiй дочцi I.I.,  квартирантцi  О.   та
ii малолiтнiй доньцi сплячу голу  коханку,  сам  демонстративно ходив  голим
по квартирi,  в присутностi дочки, а через три тижнi,  знову ж таки у  станi
сп»янiння вчинив в своiй  квартирi  замах  на  згвалтування  тiеi  ж  дочки.
Касацiйною iнстанцiею вирок залишено без змiн.
      Заступник  прокурора   Украiни   порушив   у  протестi   питання   про
скасування судових  рiшень  у  частинi  засудження  I.   за  ч.2  ст.206  КК
Украiни за вiдсутнiстю в цого дiях складу злочину.
      Як видно з матерiалiв справи,  I.  дiйсно привiв  до   квартири   свою
коханку Ф.  i перебував з нею в  спальнi,   проте  спецiально  ii   голу  не
демонстрував.  Дверi в спальню вiдчинила   п»ятирiчна   дочка   квартирантки
I., побачивши  незнайому  жiнку,  покликала  матiр  та  дочку  хазяiна.   За
словами I.I.,  батько сказав iм,  щоб  не  вiдчиняли   дверi,  оскiльки  там
гола Ф., i поплескав останню по спинi. I.I. також показала,  що  ii  зустрiч
пiзно у вечерi у коридорi з голим батьком була випадковою.
      У зв»язку з викладеним не можна вважати,  що зазначенi дii   I.   мали
хулiганський характер i порушували громадський порядок.  Його   поведiнка  в
даному випадку була аморальною, проте злочинною ii визнати  не  можна.  Тому
судова колегiя Верховного Суду Украiни  скасувала  в  цiй  частинi  судового
рiшення щодо I.,  а справу закрила  через  вiдсутнiсть в  його  дiях  складу
злочину, передбаченого ч.2 ст.206 КК  Украiни.  У частинi засудження I.   за
ст.17,  ч.3 ст.177 КК Украiни  рiшення залишено без змiн.[73]
      2. Хулiганство,  що вiдзначаеться особливою зухвалiстю.
      Закон  не розкривае змiсту особливоi  зухвалостi.   Як  i  вийнятковий
цинiзм,  особлива  зухвалiсть е  поняттям  оцiночним.   Правильний  висновок
про  наявнiсть або вiдсутнiсть  особливоi  зухвалостi  хулiганства   вимагае
детального  аналiзу  всiх обставин справи в кожному конкретному випадку.
      Зухвалiсть  в    загальноприйнятому    значеннi   —    це    недоречна
смiливiсть i буйнiсть, образлива  грубiсть.[74]  Але  квалiфiкуючою  ознакою
злiсного хулiганства е не просто зухвалiсть,  а особлива зухвалiсть. В  усiх
випадках вона проявляеться в дiях, що вiдзначаються   особливою  зухвалiстю,
грубiстю.[75]
      Постанова Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 28  червня  1991  року N
3 «Про судову практику  в  справах  про  хулiганство»  у  п.8  зазначае,  що
«злiсним хулiганством за ознакою особливоi  зухвалостi  може   бути  визнане
таке злочинне порушення громадського порядку,  яке  виражало  явну  неповагу
до суспiльства,  супроводжувалось,  наприклад,   насильством  з  заподiянням
тiлесних ушкоджень або знущанням над особою,  яка тривалий час i  вперто  не
припинялось, або  булоо  пов»язане   iз  знищенням  чи  пошкодженням  майна,
зривом  масового  заходу,  тимчасовим  припиненням   нормальноi   дiяльностi
установи,  пiдприемства  чи  громадського транспорту та iнше.[76]
      Судова практика злiсним хулiганством за ознакою  особливоi  зухвалостi
визнае  хулiганство,  вчинене  у  присутностi  великоi   кiлькостi    людей,
пов»язане iз  приниженням  нацiональноi  гiдностi,   насиллям  i   знищенням
майна,  з  демонстрацiею  вогнепальноi  зброi,   безцiльною   стрiляниною  у
повiтря, вбивством у громадських мiсцях тварин.[77]
      При  вирiшеннi   питання   про  наявнiсть  чи  вiдсутнiсть   особливоi
зухвалостi  в  хулiганських  дiях  винних,   що  виразилось  в  насиллi  над
потерпiлим,   в  юридичнiй  лiтературi  iснують  такi   думки.    Наприклад,
С.С.Яценко  вважае,  що  нанесення  тiлесних  ушкоджень,  що  не   потягнули
розладу  здоров»я,  не  може  розглядатись  як  злiсне хулiганство.
Такоi ж думки дотримуються С.К.Кидиралiева  та  Н.Т.Куц,  вважаючи,  що  дii
винного належить квалiфiкувати за ч.1 ст.206 КК.[78]
      Iншоi точки   зору  притримуються  П.С.Матишевський  та  М.Л.Наклович.
Воони стверджують, що не  можна  визначити  хулiганство  особливо   зухвалим
залежно вiд наслiдкiв.   Особлива  зухвалiсть  хулiганства  е   результатом,
насамперед, способу насильства,  що  являе  собою  небезпеку.  Такий  спосiб
насильства  е  очевидним  для  потерпiлого  чи  оточуючих  i  може  злякати,
тероризувати iх. Тому, правильним буде  визнати   злiсне  хулiганство,   яке
виразилось в нанесеннi з хулiганських спонукань  потерпiлому  таких  побоiв,
якi,  хоч i не потягнули за собою  розлад його здоров»я, але  мали  характер
побиття.[79]
      На мою   думку,   остання   точка   зору   е   правильною,   так    як
хулiганство  вважаеться  закiнченим  в момент вчинення хулiганських   дiй  i
для об»ективноi сторони складу хулiганства настання шкiдливих  наслiдкiв  не
вимагаеться.  Тому,  головне  виявити  спосiб  насильства,   його  пiдвищену
небезпечнiсть.  На цiй позицii знаходиться i  судова  практика.
      Вироком Ужгородського  мiського  суду  Г.  засуджений  за  ч.2  ст.206
 КК  i  ч.1 ст.101 КК Украiни до трьох рокiв i  шiсть  мiсяцiв   позбавлення
волi  за  те,  що  у  станi  алкогольного  сп»янiння  вiн   грубо    порушив
громадський порядок  i,  виражаючи  явну  неповагу  до  присутнiх   громадян
вчинив злiсне хулiганство, яке вiдзначалось особливою зухвалiстю.
      При розглядi справи в касацiйнму порядку  вирок  залишено  без   змiн.
Як визнав суд,  пiсля обопiльноi бiйки  з  П.  вважаючи,  що  присутнiй  при
цьому Я. вдарив його по головi,  в  присутностi  iнших  громадян  збив  його
головою на землю i нанiс йому удари по головi й животу,  чим  заподiяв  йому
тяжкi тiлеснi ушкодження.
      За протестом першого заступника Голови Верховного Суду Украiни  судовi
рiшення змiнено з таких пiдстав.
      Виннiсть  засудженого  у  заподiяннi  потерпiлому   тяжких    тiлесних
ушкоджень  повнiстю  доведена  наявними  у справi доказами.  Цi  дii   вiрно
квалiфiкованi за ч.1 ст.101 КК Украiни.  А от ч.2  ст.206   КК   застосована
безпiдставно.
      За показаннями Г.,  вiн побив Я. за те, що той ударив його кулаком  по
головi пiд час бiйки з П.
      З постанови про притягнення  Г.  як  обвинуваченого  i  обвинувального
висновку вбачаеться,   що  органи  попереднього  слiдства  взяли  до   уваги
пояснення Г. про  те,  що  вiн  побив  Я.  на  грунтi  особистих  неприязних
стосункiв. При цьому особливу зухвалiсть цi сторони вбачали  у тому,  що  Г.
заподiяв потерпiлому тяжкi тiлеснi ушкодження.
      Суд теж  визнав цi пояснення достовiрними,  вказавши у вироку,  що  Г.
побив Я.,  оскiльки вважав його причетним до нанесення удару  по головi  пiд
час бiйки з П.
      За таких обставин висновок суду про заподiяння Г.  потерпiлому  тяжких
 тiлесних ушкоджень з хулiганських спонукань е необгрунтованим.
      Фактичнi  обставини   подii   свiдчать,   що   умислу   на    вчинення
хулiганства у  Г.   не  було,   оскiльки  вiн  не  мав   намiру   порушувати
громадський порядок, а також нормальний вiдпочинок  громадян,  як  помилково
вказав у вороку суд.  Таке обвинувачення Г. i не пред»являлось.
      Та обставина,  що Г. вчинив протиправнi дii  у  присутностi  громадян,
не дае пiдстав квалiфiкувати iх  як  хулiганство,   оскiльки  в   диспозицii
ст.206 КК не мае вказiвки на таку ознаку цього  злочину.  Г.  повинен  нести
вiдповiдальнiсть за фактичнi  наслiдки  його  протиправних  дiй,   тобто  за
умисне заподiяння тяжких тiлесних  ушкоджень.
      Погодившись з протестом,  президiя обласного суду виключила  з  вироку
квалiфiкацiю дiй засудженого за ч.2 ст.206 КК як безпiдставну  i  у  зв»язку
iз зменшенням обсягу обвинувачення, а також з  урахуванням  тiеi  обставини,
що Я. першим вдарив Г., пом»якшила  покарання,   призначене  засудженому  за
ч.1 ст.101 КК до двох рокiв  позбавлення волi.[80]
      На  практицi  часто  зустрiчаеться  злiсне  хулiганство  з    ознаками
особливоi зухвалостi, якi свiдчать самi  про  себе.  Це  наприклад,  випадки
скоення хулiганських дiй iз  застосовуванням  насильства,  що   являе  собою
велику небезпеку для потерпiлого чи такi дii  поеднуються  iз  застосуванням
чи  спробою  застосування  предметiв   як   знаряддя   вчинення  злочину   у
випадках,  коли вiдсутнi ознаки, передбаченi ч.3  ст.206 КК Украiни.
      Часто хулiганськi  дii  виражаються в умисному знищеннi чи пошкодженнi
  державного,   колективного   чи   приватноого    майна.    При   вирiшеннi
питання  про оцiнку цих  дiй  не  можна  виходити  з  тяжкостi   спричиненоi
шкоди.  Потрiбно враховувати спосiб знищення  чи  пошкодження  цього  майна.
Якщо знищення чи пошкодження майна носило  характер  буйства,  то  такi  дii
потрiбно розцiнювати, як особливо зухвалi,  навiть у тих  випадках,  коли  в
результатi злочинних дiй винного суттева шкода i не була спричинена.[81]
      Вiдмежування мае   проводитись   за   тими   ж   ознаками,   за  якими
вiдмежовуеться  хулiганство  вiд  злочинiв   проти   особи.    Знищення    i
пошкодження майна не з хулiганських спонукань, а з особистих не залежно  вiд
способу, не може бути визнане ознакою зухвалого хулiганства.
      На думку  С.К.Кидиралiевоi,  склад  хулiганства  цiлком  виключаеться,
якщо  знищення або пошкодження особистого майна на грунтi особистих  мотивiв
не супроводжувалось грубим порушенням  громадськоого   порядку,  що  виявляе
явну неповагу до суспiльства.[82]
      Особлива  зухвалiсть  може  виразитись  також   у   порушеннi   роботи
транспорту,  пiдприемств,  установ,  в зривi масових  заходiв.  Але  i   тут
необхiно врахувати характер хулiганських  дiй  у  всiй   iх   сукупностi,  а
також особливостi часу, мiсця, обставини, передбачуваностi   хулi-  ганством
наслiдкiв своiх дiй,  iх тривалiсть,  скоюванiсть iх  разом  з  групою  осiб
та iншi.[83]
      Так, громадянин Д.  був засуджений Тернопiльським  мiським  судом   до
двох рокiв позбавлення волi за ч.2 ст.206 КК Украiни за те,  що  в   робочий
час з хулiганських спонукань вдерся в кабiнет  директора   МП   «Технотерн»,
де  йшла  нарада,  виражався  непристойними  словами,   ображав   присутнiх,
пошкодив монiтор компютера i вiдмовився виходити  з  кабiнету  доки йому  не
виплатять заробiтньоi плати.[84] Таким чином,   дiями  громадянина  Д.  було
грубо порушено громадський порядок i тимчасово  припинена  нормальна  робота
пiдприемства,  за що Д.  i понiс  справедливе покарання.
      3.  Хулiганство,   зв»язане    з    опором   представнику   влади   чи
         представнику  громадськостi,  який  виконуе  обов»язки  по  охоронi
         громадського   порядку   чи   iншим   громадянам,   якi  присiкають
         хулiганськi дii.
      Пiд приставником  влади необхiдно розумiти особу,  яка  постiйно   або
тимчасово перебувае на  службi  в  органах  державноi   влади   i   здiйснюе
функцii зазначених органiв.  Така  особа  надiлена  правом  в   межах  своеi
компетенцii давати  як  для  громадянина,   так  i  для   установ   вказiвки
правового характеру, що
пiдлягають виконанню, застосовувати примусовi  заходи   i   щодо   громадян,
якi  безпосередньо   не   пiдпорядкованi  iй  по  службi.  До  представникiв
влади,  зокрема  вiдносяться  депутати  Рад  народних   депутатiв,    суддi,
прокурори,  слiдчi,   оперативний  склад  служби  безпеки,  всi   працiвники
мiлiцii, iнспектори державних iнспекцiй,  а  також  вiйськовослужбовцi   при
виконаннi  ними обов»язкiв по пiдтриманню громадського порядку.[85]
      Представники громадськостi, якi  охороняють  громадський  порядок,   е
особи,   якi  викоонують  обов»язки   по   охоронi   громадського   порядку:
позаштатнi  працiвники  мiлiцii,   члени   будинкових   комiтетiв,    особи,
призначенi  для  пiдтримання  порядку  пiд  час   мiтингiв,    демонстрацiй,
походiв, проведення зборiв тощо.[86]
      Опiр як  квалiфiкуюча  ознака  хулiганства  дiстае  вияв  в   активнiй
протидii представнику влади  чи  представнику  громадськостi  виконувати  iх
службовий або громадський обов»язок по  охоронi  громадського   порядку  або
в активнiй протидii  громадянину  виконати  його  громадський  обов»язок  по
присiканню хулiганства. Пiд поняття опору пiдпадають такi дii  винного,   як
вiдштовхування,  спроба  вирватись  при  затриманнi,   погроза   побиття   у
вiдповiднiсть  на  вимогу  представника  влади або  громадськостi  припинити
хулiганство,   нанесення   цим   особам    побоiв,    тiлесних    ушкоджень,
зiштовхування iх з  транспортних  засобiв, засипання очей пiском тощо.[87]
      Передбачаючи  опiр   в   якостi   квалiфiкуючоi  ознаки   хулiганства,
закон(ч.2  ст.206  КК  Украiни)  взяв  пiд  посилений   захист   цих   осiб,
запобiгаючи хулiганським дiям, прирiвнявши iх до представникiв влади.
      Пiд  присiканням  хулiганства   громадянином   слiд   розумiти    дii,
здатнi   самi  по  собi  (наприклад,   затримування,   зв»язування)  або   з
сторонньою  допомогою  (скажiмо  виклик  по   телефону    наряду    мiлiцii)
припинити хулiганство.  Умовляння,
прохання,  вимоги  припинити  злочин  не  його  присiканням,    оскiльки   в
подiбному  випадку  припинення  хулiганства  залежить  вiд прийнятого  самим
винним рiшення,  а не  в   супереч  йому.[88]  Коли  ж  мiри  по  присiканню
застосовуються  лише   для   затримання  хулiгана,   а  не  для   припинення
хулiганських дiй опiр,  що   був  справлений,  е  не  квалiфiкуючою  ознакою
хулiганства, а iншим самостiйним злочином.[89]
      Згiдно п.9 Постанови  Пленуму  Верховного  Суду  Украiни  «Про  судову
практику в справах про хулiганство»  зазначено,   що  «опiр,  вчинений  щодо
особи,   яка  поклала   край   хулiганським   дiям    охоплюеться    складом
хулiганства.  Але у випадках,  коли  в  наслiдок  застосованого   при  цьому
насильства винним вчиняеться ще  й   iнший,   бiльш   тяжкий   злочин,   вiн
потребуе  додатковоi  квалiфiкацii  за  iншими  статтями  КК   Украiни».  Це
пiдтверджуеться практикою.
      Вироком  Залiщицького   районного   суду  Тернопiльськоi  областi   Т.
засуджено за ч.2 ст.206 i ч.1 cт.188 КК Украiни  до  двох   рокiв   чотирьох
мiсяцiв  позбавлення волi.  У касацiйному порядку справа не  розглядалась.
      Т. визнано винним  в  тому,   що,  перебуваючи  в  станi  алкогольного
сп»янiння,  вiн iз хулiганських спонукань вчинив в ночi  в   будинку   свого
тестя сварку,  нецензурно  лаявся,   погрожував  розправою  дружинi,   побив
посуд,   шибки  у  вiкнах,  а  потiм  кочергою  заподiяв   тестевi   тiлеснi
ушкодження  середньоi  тяжкостi.  Для  приборкання  хулiгана  мешканцi  села
викликали працiвника мiлiцii О., який  зажадав  припинити  хулiганськi  дii.
Проте той вчинив йому опiр, поеднаний з насильством,  i вдарив  кочергою  по
руцi, заподiявши легкi тiлеснi ушкодження без розладу здоров»я.
      За протестом Голови Верховного Суду  Украiни  вирок  змiнено  з  таких
пiдстав.
      Суд  вiрно  встановив  фактичнi   обставини   злочину,    обгрунтовано
визнав  Т.  винним у злiсному хулiганствi та  правильно  квалiфiкував   його
дii за ч.2 ст.206 КК Украiни.  Проте,  ще й за ч.2 ст.188 КК  У   краiни  цi
дii зсудженого, квалiфiковано без достатнiх пiдстав.
      Як видно з  матерiалiв  справи,   працiвник  мiлiцii  О.   прибув   до
будинку потерпiлого  З.,   коли  хулiганськi  дii  Т.   ще  тривали,   i  О.
спробував покласти iм край,   О.   пояснив,  що  саме  в  той  час,  як  вiн
намагався це  зробити,  Т.  вдарив  його  кочергою  по  руцi.  Цi  обставини
пiдтверджуються показаннями О.,  свiдкiв А.С.М., та  iнших,  а  те,  що   О.
одержав тiлеснi ушкодження — висновком судово-медичноi експертизи.
      Аналiз наведених  доказiв  свiдчить  про   те,   що   О.   якпрацiвник
мiлiцii  клав  край  хулiганським дiям засудженого та не  затримував   його.
Отже, Т. нанiс потерпiлому легкi тiлеснi ушкодження в процесi   хулiганських
дiй, а не пiд час опору працiвниковi мiлiцii у зв»язку  iз затриманням.
      Оскiльки, хулiганськi дii, поеднанi з  опорм  працiвнику  мiлiцii,   в
тому  числi  з  насильством  або   погрозою   його   застосування   повнiстю
охоплюються  диспозицiею  ч.2  ст.   206  КК  Украiни,  вони  не  потребують
додатковоi квалiфiкацii за iншими статтями КК.  Отже,  квалiфiкацiя  дiй  Т.
за ч.2 ст. 188 КК Украiни е зайвою.[90]
      Згiдно п.9  Постанови Верховного Суду Украiни «Про судову  практику  в
справах   про    хулiганство»    йдеться    про    те,     що     «неповинне
квалiфiкуватися   за   ч.2   ст.   206   КК   Украiни  дрiбне   хулiганство,
пов»язане з  опором  працiвнику  мiлiцii,   народному  дружиннику,  а  також
вiйськовослужбовцю або представнику громадськостi,  якi виконують  обов»язки
по охоронi громадського  порядку,   а  так  само  громадянину,  що  присiкае
дрiбне хулiганство.»
         4. Хулiганство, вчинене особою, ранiше судимою за такий же
                                   злочин.
      Хулiганство визнаеться злiсним за ознакою  попередньоi  судимостi   за
просте,  злiсне чи особливо злiсне хулiганство при умовi,  що ця   судимiсть
не знята i не погашена у встановленому законом порядку.
      Пiдвищена суспiльна  небезпека  такого  злочину  полягае  у  тому,  що
хулiганство  вчиняеться особою,  яка  ранiше  вже  притягувалась  судом   за
ранiше вчинене хулiганство. Тим самим  ця  особа  показуе  стiйкiсть   своеi
злочинноi,  антигромадськоi поведiнки.  I, хоча знову  вчиненi   хулiганськi
дii  за  своiми  об»ективними  ознаками  не  виходять  за  межi    основного
хулiганства,   але   особливостi   суб»екта  злочину   у   вiдповiдностi  до
ч.2 ст.  206 КК Украiни надае цим дiям якiсть  злочинного   хулiганства,   а
для  винного  тягне  бiльш  тяжкi правовi   наслiдки  —  бiльш  сувору  мiру
покарання.
      Судимiсть починаеться  з моменту  встьупу  обвинувальноого  вироку   в
законну силу i дiе до зняття чи погашення в установленому законом  порядку.
      Судимiсть за iншi бiльш тяжкi, нiж  хулiганство  злочини,  вчиненi   з
хулiганських     спонукань,    не    прирiвнюеться    до    судимостi     за
хулiганство,   оскiльки  в  цьому  випадку  особа  була  засуджена   не   за
хулiганство,  а за бiльш тяжкий злочин.  При вчиненнi цього злочину   винний
керувався  лише  хулiганськими  мотивами.   Тому  така  судимiсть   не  може
являтись обтяжуючою ознакою злiсного хулiганства.
      Повторнiсть вчинення  хулiганства  при  вiдсутностi судимостi за   цей
злочин не  е  пiдставою  для  квалiфiкацii  вчиненого  за  ч.2   ст.206   КК
Украiни.[91]
      Погашення судимостi означае  автоматичне  анулювання  ii  пiсля  збiгу
 певного   строку   вiдбуття  покарання.   Тривалiсть  вiдповiдних   строкiв
визначена в законi i залежить  вiд  вiдбутого  строку  покарання.  В  якостi
умови погашення судимостi  закон  вимагае  не  вчинення  на   протязi  цього
строку  нового  злочину.   За  певних  умов  судимiсть  може   бути    знята
достроково,   якщо  засуджений  до  позбавлення  волi  пiсля   вiдбуття  ним
покарання  вiдмiнною  поведiкою  i  чесним  вiдношенням   до   працi   довiв
виправлення.   Судимiсть   може   бути  також  знята  актом    амнiстii   чи
помилуванням.
                       2. ОСОБЛИВО ЗЛIСНЕ ХУЛIГАНСТВО
      Вiдповiдно до ч.3 ст. 206 КК Украiни особливо  злiсне  хулiганство  це
дii, передбаченi частинами  1  або  2  цiеi  статтi,  якщо  вони  вчиненi  з
застосуванням чи спробою застосування вогнестрiльноi зброi,   а   так   само
предметiв, спецiально пристосованих для нанесення тiлесних ушкоджень.
      Оскiльки  особливо  злiсне  хулiганство  вчиняеться  з   застосуванням
зброi,  ножiв  чи  спецiально  пристосованих  предметiв,  воно  являе  собою
найбiльшу суспiльну небезпеку.
      Пiд  вогнестрiльною  зброею   вважаються   пристроi   фабричного    чи
кустарного   виробництва,   призначенi  для  ураження  цiлi   з   допоморгою
снаряда (кулi, дробу тощо), що приводиться в рух енергiею порохових   газiв.
 Це автомати, карабiни, малокалiбернi гвинтiвки, револьвери,  пiстолети,   в
тому числi спортивнi,   мисливськiрушницi,   зокрема   з   гладким  стволом,
обрiзи, самопали  тощо.  Сюди  не  належать  пневматична  зброя,   сигнальнi
стартовi,  будiвельнi пiстолети,  ракетницi, а  також стрiлецька  зброя,  що
дiе на пневматичнiй, реактивнiй,  газобалоннiй  i  пружиннiй  основах  i  не
надiлена  властивiстю  вогнестрiльноi.[92]
      До холодноi зброi належать  знаряддя  та  пристроi,  якi  вiдповiдають
стандартним   зразкам  або  iсторично  виробленим  типам  зброi,   чи   iншi
предмети,  що мають  колючий,   колючо-рiжучий,  роздроблюючий  та   ударний
ефект (багнети,  ножi,  кiнжали, нунчаки, кастети, стилети,  кортики,  шаблi
тощо) призначенi для ураження живоi цiлi.
      В юридичнiй  лiтературi  щодо  питання  застосування  ножiв,   якi  не
вiдносяться до холодноi  зброi,  iснують  наступнi  думки.  Так,  наприклад,
I.Н.Даньшин   пропонуе  квалiфiкувати   як   особливо   злiсне   хулiганство
лише  випадки  застосування  ножiв,  що  вiдносяться  до  розряду   холодноi
зброi.[93]  На думку
Яценко С.С.  для такого тлумачення  закону не мае достатнiх пiдстав. Якщо  б
закодавець мав на увазi лише  ножi,  якi  вiдносяться  виключно до  холодноi
зброi,  то вiн би мiг   взагалi  не  згадувати  про  ножi,   тому,  що  такi
предмети охоплювались  би термiном «холодна зброя».[94]
      Застосування чи спроба застосування будь-якого ножа  при   хулiганствi
для  нанесення  тiлесних  ушкоджень  е  завжди  небезпечним  для   життя  чи
здоров»я будь-якоi особи,  яка  потрапила  пiд  такий   напад.   При  цьому,
уражуюча сила будь-якого ножа залежить не  лише  вiд  його   призначення,  а
бiльш вiд сли i мiсця прикладення.
      Як  вiдмiчае    Калмиков    В.Т.,    в   правовому   розумiннi   закон
прирiвняв будь-якi ножi до холодноi  зброi,  виключив  з  розумiння   «iнших
предметiв»,  тому, що iх  застосування  чи  спроба  застосування   правильно
розцiнюються на  однакових  пiдствах  з  використанням   зброi   у  вузькому
розумiннi cлова.[95]
      На пiдставi ч.3 ст.  206 КК  Украiни  квалiфшкуючою  ознакою  особливо
злiсного   хулiганства   також   е   використання    предметiв    спецiально
пристосованих  для  нанесення  тiлесних   ушкоджень.    Постанова    Пленуму
Верховного  Суду Украiни вiд 28 червня  1991  року  N3  до  таких  вiдносить
«такi предмети, якi були пристосованi винним для згаданоi мети   заздалегiдь
або пiд час вчинення  хулiганських  дiй  (наприклад,   винний  вiдбив  шийку
пляшки),  а  так  само  предмети,  якi  хоч  i  не  пiддавались   будь-якому
попередньому   обробленню,   але   були  спецiально    пiдготовленi   винним
(скажiмо,  заздалегiдь взятi ним  з  собою  для  тiеi ж цiлi)».
      При наявностi  зазначених  обставин  предмети  господарсько-побутового
призначення (молоток, сокира, шило, коса тощо), спецiальнi  засоби,  як  от:
газовий пiстолет з балончиком,   ручна   газова  граната,   а   також   iншi
подiбнi засоби, якими
можливе заподiяння тiлесних  ушкоджень,   вiдповiдно  до  ч.3  ст.   206  КК
Украiни  можуть  бути  визнанi   предметами  спецiально  пристосованими  для
заподiяння тiлесних ушкоджень.
      Якщо ж пiд час вчинення хулiганських дiй винним на мiсцi злочину  були
пiдiбранi якiсь  предмети,   спецiально  не   прилаштованi   для   нанесення
тiлесних   ушкоджень,   в   тому  числi   предмети   господарсько-побутового
призначення   то   iх   застосування   не   може   служити   пiдставою   для
квалiфiкацii вчиненого злочину за ч.3 ст.  206 КК Украiни.
      Так вироком Бучацького районного народного суду Ч. засуджено  за   ч.3
ст.206 КК Украiни. Касацiйна iнстанцiя вирок залишила без змiн.
      Перебуваючи у станi  сп»янiння,   Ч.   на  вулицi  пiдiйшов  до  гурту
хлопцiв i нецензурно висловлювався в iх адресу,  а  коли   один   зних   В.,
зробив зауваження та зажадав,  щоб вiн пiшов  додому,  Ч.  вдарив   його  по
головi  пiджаком,   у  кишенi  якого  був  камiнь.   Цим  ударом  В.    було
заподiяно  легкi  тiлеснi ушкодження з короткочасним розладом  здоров»я.
      За  протестом   першого  заступника  Голови  Верховного  суду  Украiни
судовi рiшення змiнено з таких пiдстав.
      Обгрунтовуючи свiй висновок про квалiфiкацiю дiй Ч.  за ч.3  ст.   206
КК Украiни, суд виходив з того, що пiд час хулiганських дiй вiн   застосував
камiнь,   який  був  спецiально  пристосований   для   нанесення    тiлесних
ушкоджень. Проте, як встановлено судом, у кишенях пiджака,  яким Ч.   вдарив
потерпiлого,   крiм  каменя  була  ще  й  пляшка  горiлки.    Проте,    щодо
останнього предмета,  яким теж було нанесено удар   потерпiлому,  суд  своiх
мiркувань не висловив.
      У той час Ч. в судовому засiданнi показав, що  вiн  пiдняв  на  порозi
камiнь не для того,  щоб скористатись ним у процесi хулiганських дiй, а  щоб
з»ясувати, хто його в нього кинув.
      За показанням потерпiлого В.   i  свiдкiв  Г.  та  Я.,  засуджений  Ч.
дiйсно запитував iх,  хто кинув камiнь (хоча нiхто з  них  його  не   чiпав)
i вдарив В.  пiджаком по головi без будь-якого приводу. Вони  пiдтвердили  й
те, що на мiсцi подii у залишеному  засудженим  пiджаку   крiм  каменя  було
виявлено i пляшку горiлки.
      За таких обставин висновок суду про те,  що хулiганськi дii  Ч.   були
поеднанi iз застосуванням каменя як предмета, спецiально пристосованого  для
нанесення тiлесних ушкоджень, не можна визнати  переконливим.  В  зв»язку  з
цим, а також врахувавши, що  зазначеними  дiями   Ч.   був  грубо  порушений
громадський   порядок   i   вони   вiдзначалися    особливою     зухвалiстю,
супроводжувались  нанесенням   потерпiлому   тiлесних  ушкоджень,   президiя
обласного суду переквалiфiкувала iх з  ч.3 на ч.2 ст. 206 КК Украiни.[96]
      В юридичнiй лiтературi питання  про  використання   iнших   предметiв,
спецiально  пристосованих для скоення хулiганських дiй,  не   знайшло  свого
однозначного  рiшення.   Так,    наприклад,    П.Ф.Гришанiн    вважае,    що
спецiально  пристосованими  можуть  бути  лише  тi  предмети,   якими  можна
спричинити  смерть  чи  важкi  тiлеснi  ушкодження.[97]  З   цього   приводу
В.Т.Калмиков вказуе,  що ця точка зору не спираеться на   закон.   Як  видно
iз ч.3 ст. 206 КК Украiни у законi не  мае  вказiвок   на  ступiнь  важкостi
тiлесних ушкоджень,  якi можуть бути спричиненi   спецiально  пристосованими
предметами.[98]   Оскiльки    в    законi    говориться    про    спецiально
пристосований  предмет,  застосування  або  спробу  застосування  предметiв,
пiдiбраних на  мiсцi  злочину,  в  тому  числi  й  предметiв  господарського
i побутового призначення не може  розглядатись як квалiфiкацiя  дiй  винного
за  ч.3  ст.206  КК  Украiни.
С.С.Яценко законодавче поняття «пристосованi предмети»  розумiе  не  iнакше,
 як предмети, обробленi певним способом, з метою надання   iм  ударноi  сили
чи портативностi для зручностi  нанесення  тiлесних  ушкоджень i,  по  сутi,
замiнюючи собою холодну зброю.[99]
      На мою думку,  доцiльно було б вирiшити питання  про  предмети,  якими
винний скористався для нанесення  тiлесних  ушкоджень  в  кожному   випадку,
незалежно вiд попередньостi iх приготування. Ясно, що  вчинення  хулiганства
з використанням предметiв,  наперед приготовлених   для  нанесення  тiлесних
ушкоджень,   свiдчать  про   пiдвищену   небезпеку    особи,   яка   вчинила
хулiганство.  Але,  наскiльки,  якi  можуть  наступити  в   результатi   дiй
хулiгана  з  використанням  предмету,  який  i   спецiально   не   готувався
для нанесення тiлесних  ушкоджень,   можуть   бути  настiльки  тяжкi,  як  i
випадки   нанесення   аналогiчних   пошкоджень     предметом,     спецiально
пiдготовленим для цiеi мети.  Тому в кожному  конкретному випадку  мае  бути
iндивiдуальний пiдхiд.
      Для наявностi  складу особливо злiсного хулiганства не  мае  значення,
чи застсовувались предмети, про якi говориться в ч.3 ст.  206   КК  Украiни,
чи була спроба iх застосування. Важливо встановити, що  хулiган з  допомогою
такого предмету нанiс чи спробував нанести  потерпiлому тiлеснi  ушкодження.
Пiд  застосуванням  предметiв  спецiально   пристосованих   для    нанесення
тiлесних  ушкоджень  розумiють  iх  умисне  використання у  вiдповiдностi  з
призначенням,  для нанесення  шкоди.  Але для квалiфiкацii  злочину  за  ч.3
ст.  206 КК Украiни необхiдно  встановити факт  використання  для  нанесення
тiлесних  ушкоджень  пiд   час   вчинення   хулiганства    саме    вражаючих
властивостей  зброi,  ножа   чи   предметiв,   спецiально  пристсованих  для
нанесення   тiлесних  ушкоджень.   Тому,  нанесення  ударiв   при   вчиненнi
хулiганських дiй, наприклад, прикладом  рушницi  чи  нерозкритим  ножем,  не
може  бути визнано  злiсним  хулiганством,  оскiльки  в  таких  випадках  не
використанi  тi   якостi,   якi  роблять  даннi  предмети  вогнепальними  чи
гострорiжучими. На такiй позицii стоiть i судова практика.
      Вироком Ленiнградського районного народного суду м.Киева А.  засуджено
за  ч.3 ст.  206 КК  Украiни  до  3  рокiв  позбавлення  волi  за   вчинення
особливо злiсного хулiганства.
      Як визнав суд, А., знаходячись в  примiщеннi  дослiдного  iнституту  в
станi алкогольного сп»янiння, безпричинно причепився  до  прибиральницi  Г.,
нецензурно висловлювався на ii адресу. зайшовши в одну  з кiмнат,  вiн  взяв
рушницю для пiдводного полювання  i,  зарядивши  гарпуном, спрямував на  Г.,
погрожуючи вбити ii, пiсля чого i зробив  пострiл у дверi кiмнати бiля  якоi
Г. мила пiлогу.
      Коли на крики потерпiлоi  вийшов  К.   i  зажадав,   щоб  А.  припинив
хулiганськi  дii,   останнiй  продовжував  ображати  Г.,  погрожвати  iй   i
намагався вдарити рушницею, але К.  перехопив  його  руку.  Тодi  засуджений
вдарив К.  рушницею  i  один  раз  кулаком,  заподiявши  потерпiлому   легкi
тiлеснi ушкодження без розладу здоров»я.
      За  протестом  Першого  заступника  Голови  Верховного  Суду   Украiни
судовi рiшення в справi змiнено з таких пiдстав.
      Визнаючи  А.   винним  у  вчиненнi   особливо   злiсного   хулiганства
квалiфiкуючи його дii за ч.3 ст.206 КК Украiни,  суд  виходив  з  того,   що
злочиннi дii засудженого вiдзначались особливою зухвалiстю i були  пов»язанi
з опором громадянину,  який  поклав  край хулiганським  дiям, а   також   iз
застсуванням предмета, спецiально  пристосованого   для  нанесення  тiлесних
ушкоджень.
      Згiдно з вироком, застосування такого предмета виразилось в  тому,  що
А. ударом рушницi  для  пiдводного  полювання  заподiяв  К.  легкi   тiлеснi
ушкодження.
      Проте як видно з матерiалiв справи,  А.   не  стрiляв  у  К.  i  Г.  з
рушницi,   а  заподiяв  потерпiлому   тiлеснi   ушкодження,   використовуючи
вказану  рушницю лише яктвердий предмет,  тобто хулiганськi дii  засудженого
не були пов»язанi з використанням рушницi  для   пiдводного   полювання   як
предмета,  спецiально  пристосованого  для нанесення  тiлесних ушкоджень.
      За таких обставин дii  А.  не  можна  розглядати  як  особливо  злiсне
хулiганство.  Виходячи з цього, що вони  вiдзначались  особливою  зухвалiстю
i були пов»язанi з опором громадянину,  який клав iм край,   та  заподiянням
останньому   легких   тiлесних   ушкоджень,    президiя    обласного    суду
переквалiфiкувала  дii  А.  з  ч.3  ст.206  на  ч.2  ст.206  КК   Украiни  i
призначила йому покарання у виглядi 2  рокiв  позбавлення  волi.[100]
      Пiд спробою  застосування  зброi  чи  iнших  предметiв  розумiють   тi
випадки,   коли   винний  намагався,   але  не  змiг  використати   вражаючi
властивостi цих знарядь для нанесення  тiлесних  ушкоджень  потерпiлому  при
вчиненнi особливо злiсного хулiганства в силу причин, якi не   залежали  вiд
його волi (скажiмо,   iз  занесеноi  для  удару   руки   нiж   був   вибитий
потерпiлим   чи   iншою   особою,   пострiл  не  вiдбувся  в    наслi-   док
осiчки).[101]
      Спробу  застосування    зброi,   ножiв,    спецiально    пристосованих
предметiв потрiбно вiдмежувати вiд  погрози  застосування   цих   предметiв.
Слiд зауважити,  що погроза повинна  бути  реальною,   тобто  в   розрахунок
береться суб»ективне ставлення  потерпiлого  про  особу,  яка  погрожуе,  ii
здатностi довести погрозу до виконання.
      Демонстрацiя ножiв,  кастетiв,  вогнепальноi зброi,  а так само  iнших
 предметiв,  спецiально  пристосованих  для  нанесення  тiлесних   ушкоджень
при  вчиненнi   хулiганських   дiй   без   iх  застосування  чи   спроби  це
зробити не може бути пiдставою для квалiфiкацii дiй  винного за ч.3 ст.  206
КК Украiни.
      Так наприклад,  вироком судовоi колегii Житомирського обласного   суду
М.  засуджено за ч.3 ст.206 КК Украiни.  Вiн визнаний  винним  у   тому,  що
будучи нетверезим, заваджав роботi сiльського сходу — стукав у дверi  клубу,
кричав, демонстрував ножа завiдуючому клубом Т.,   який  не  пускав  його  в
такому станi.
      Розглянувши  справу  за  касацiйною  скаргою  захисника   засудженого,
судова колегi Верховного Суду Украiни скаргу задовiльнила i вирок змiнила  з
таких пiдстав.
      Згiдно  ч.3   ст.206   КК   вiдповiдальнiсть   за   особливо    злiсне
хулiганство настае за умови, що у ходi хулiганських  дiй  винний  застосував
чи намагався застосувати вогнепальну зброю чи нiж,  кастет  чи iншу  холодну
зброю, а так само iншi  предмети,  спецiально  пристосованi   для  нанесення
тiлесних ушкоджень.  Як встановлено у  справi,   М.  цього  не  робив  i  не
створював реальноi загрози для життя чи здоров»я Т.   Демонстрацiя  ножа  не
може бути пiдставою для квалiфiкацii  дiй винного за ч.3  ст.206  КК.  Тому,
судова колегiя переквалiфiкувала дii М. на ч.2 ст.206 КК Украiни.[102]
      В рядi випадкiв хулiганськi дii вчиняються  групою  осiб,  при   цьому
окремi  з  учасникiв  злочину  застосовують   зброю,   ножi  чи   спецiально
пристосованi для нанесення тiлесних ушкоджень  предмети.  В  цьому   випадку
заслуговуе на увагу така думка В.Т.Калмикова,   що   якщо  пiд  час  скоення
хулiганських дiй  один  з  учасникiв  злочину  застосував   зброю,   нiж  чи
спецiально  пристосований  предмет  без   вiдома    iнших   учасникiв,    то
вiдповiдальнiсть за ч.3  ст.206  КК   буде   нести   лише  той  з  них,  хто
застосував вказанi  предмети.  В  тих  же  випадках,   коли  учасники  групи
наперед повiдомленi про можливiсть використання  вказаних знарядь,   то  при
скоеннi хулiганських дiй iз застосуванням  одним   iз  учасникiв  групи  цих
знарядь для нанесення тiлесних ушкоджень,  дii всiх  потрiбно  квалiфiкувати
за ч.3 ст.206 КК як особливо   злiсне  хулiганство.[103]  На  данiй  позицii
стоiть i практика.[104]
      У разi вчинення  особою  в  рiзний  час  двох  або  бiльше   злочинiв,
вiдповiдальнiсть   за   якi   передбачена  рiзними  частинами   ст.206   КК,
вчинене мае квалiфiкуватись по кожному iз злочинiв самостiйно.[105]
      Злiсне  та   особливо   злiсне  хулiганство  згiдно  ст.7  КК  Украiни
вiдносяться  до  тяжких   злочинiв.   Тобто   несуть   у   собi    пiдвищену
ступiнь суспiльноi небезпеки.  Тому при квалiфiкацii дiй винного за   даними
статтями необхiдно  пiдвищити  увагу  на   повне   i   всебiчне   з»ясування
всiх   обставин  справи,   iндивiдуальний  пiхiд   до   справи,    правильне
застосування  закону  вiдповiдно   до   вищевикладених   моментiв,  а  також
справедливе призначення покарання, мова про яке буде йти у наступнiй главi.
              ГЛАВА III. ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ХУЛIГАНСТВО.
      Успiх боротьби з хулiганством в великiй мiрi залежить вiд  правильного
призначення  покарання  винному.  Виходячи  iз  змiсту  ст.22  КК   Украiни,
покарання являе собою мiру примусу, яка застосовуеться  вiд   iменi  держави
за вироком суду,  до осiб,  що визнанi винними у вчиненнi злочину i  полягае
в  передбачених  законом  позбавленнi  чи  обмеженнi   прав   та   iнтересiв
засуджених.  Покарання застосовуеться з метою  виправлення  i  перевиховання
засуджених в дусi точного виконання  законiв,  чесного ставлення  до  працi,
а також поепердження вчинення  нових злочинiв як засудженими,  так i  iншими
особами.  Покарання не  мае  на   метi   спричинити  фiзичнi  страждання  чи
приниження людськоi  гiдностi.
      Мета покарання може бути досягнута при дотриманнi певних правил   його
призначення.  Цi правила викладенi в ст.39 КК  Украiни,   в  якiй   сказано,
що суд призначае покарання в  межах,   встановлених  статтею   закону,   яка
передбачае  вiдповiдальнiсть  за   вчинений    злочин.    При    призначеннi
покарання суд,   керуючись  правосвiдомiстю,  враховуе  характер  i  ступiнь
суспiльноi небезпечностi вчиненого злочину,  особу  винного   i    обставини
  справи,   що   пом»якшують   i  обтяжують  вiдповiдальнiсть.
      Постанова Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 22 грудня  1995  року  N
22 «Про практику призначення  судами  кримiнального  покарання»   зобов»язуе
суди   звертати  особливу  увагу  на  iндивiдуальний   пiдхiд   до   кожного
злочинця.[106]
      Характер суспiльноi небезпеки вчиненого  злочину  —  це  iндивiдуальна
ознака конкретного  злочинного  дiяння,  а  ознака,  яка  характеризуе  вагу
злочину  певноi  групи,   чи  певного   виду.   Так,   характер   суспiльноi
небезпеки залежить вiд того,  чи  вiднесено  злочин  до  тяжких  (  ст.7  КК
Украiни  ),   чи  до  злочинiв,   якi  не   являють    великоi    суспiльноi
небезпеки,  наприклад,  в ст.51 КК  Украiни,   в  яку  групу   злочинiв  вiн
включений в  системi  особливоi  частини  КК.[107]  Так,  злiсне i  особливо
злiсне хулiганство,  передбачене ч.2 i ч.3 ст.206   КК  Украiни,  визнаються
згiдно ст.7-1 КК Украiни тяжким злочином, що  являе  за   своiм   характером
велику  суспiльну  небезпеку,   вимагае  i   застосування   бiльш   суворого
покарання.
      Ступiнь суспiльноi небезпеки — це ознака,  що  характеризуе  конкретне
злочинне дiяння. Ступiнь суспiльноi  небезпеки  е  складовим  поняттям,   що
визначаеться  на  основi  врахування   всiх   об»ективних   i   суб»ективних
ознак, що характеризують вчинене дiяння.
      При визначеннi ступеня суспiльноi небезпеки  вчиненого   злочину   суд
мае виходити з сукупностi всiх обставин,  при яких було  вчинено   конкретне
злочинне  дiяння  (форма  вини,    мотиви,   спосiб,   обстановка,    стадiя
вчиненого  злочину,  ступiнь  i  характер участi кожного  iз   спiвучасникiв
злочину та iнше).
      Однаковi  за   характером   суспiльноi   небезпеки   злочини    можуть
вiдрiзнятись  за   ступенем   суспiльноi    небезпеки.    Так,    наприклад,
хулiганство,   поеднане   з   нанесенням   середньоi  тяжкостi   чи   легких
тiлесних  ушкоджень,  що  потягнули  розлад  здоров»я,  охоплюються   однiею
 i  тiею  ж  квалiфiкацiею  за  ч.2 ст.206 КК  Украiни,   хоча   ступiнь  iх
суспiльноi небезпеки е рiзною i мае бути  врахована  судом   при  визначеннi
конкретноi мiри покарання.
      При  визначеннi  конкретного  покарання  суд   мае   врахувати   особу
винного,  так  як  обставини,  що  ii  характеризують,  мають  дуже  важливе
значення.  Врахування  особи  винного  означае   всi   тi   обставини,   якi
вiдносяться до особи, якi набувають значення  злочину  —  його  характеру  i
ступеня суспiльноi небезпеки, крiм обтяжуючих i пом»якшуючих обставин.[108]
      Встановленi  по   справi   данi,   якi    негативно     характеризують
пiдсуднього  (зловживання  спиртними  напоями,  погане ставлення до   працi,
  порушення  громадського  порядку   тощо)   пiдлягають    врахуванню    при
призначеннi покарання,  оскiльки вони вiдносяться до особи  винного,   а  не
до обтягуючих  вiдповiдальнiсть  обставин,  вказаних  в  ст.40 КК Украiни.
      При  призначеннi  покарання  суд  зобов»язаний  врахувати    обставини
справи,  якi пом»якшують i обтяжують  вiдповiдальнiсть.  Цi  обставини   тим
самим дають  пiдстави  для  вибору  законного,   обгрунтованого,  гуманного,
iндивiдуалiзованого i справедливого покарання.
      Пiд  пом»якшуючими  i  обтяжуючими   обставинами   прийнято   розумiти
рiзного роду фактори,  якi вiдносяться до особи винного i до злочину,   який
вчинено,  якi  вiдповiдно  зменшують  чи  пiдвищують  суспiльну    небезпеку
злочину i злочинця,  а вiдтак i ступiнь його вiдповiдальностi.[109]
      Наявнiсть пом»якшуючих обставин дае суду право:
      1. призначити покарання ближче до нижчоi межi санкцii статтi  КК,  яка
        передбачае злочин, в скоеннi якого визнано винним пiдсудного;
      2. при наявностi альтернативноi санкцii — призначити менш  важкий  вид
        покарання,  з  тих якi в данiй санкцii передбаченi;
      3. в силу статтi 44 КК,  призначити покарання  нижче   найнижчоi  межi
        санкцii статтi, що передбачае злочин, який було вчинено;
      4.  перейти,  керуючись  ст.44  КК,  до  iншого  бiльш  м»якого   виду
        покарання, в порiвняннi з тим, який  вказано  в  санкцii  статтi;
      5. застосувати умовне покарання;
      6.  при  призначеннi  ВТК,  в  силу  ст.25  КК  призначити  вiдбування
        покарання в колонii менш суворого режиму.
      При наявностi обтяжуючих обставин, суд вправi:
      1. призначити покарання у виглядi максимуму чи  близько  до  максимуму
        санкцii статтi КК, яка передбачае злочин, що скоено;
        2.  при  альтернативнiй  санкцii  —  призначити  бiльш  важкий   вид
        покарання з тих, якi в данiй санкцii вказанi;
      3. виключити перехiд до iншого, бiльш м»якого покарання, що в  санкцii
        не передбачений;
      4. виключити застосування умовного засудження;
      5. застосувати, в силу ст.25 КК, бiльш суворий вид ВТК при  засудженнi
        особи до позбавлення волi.
      Проаналiзована  мною  слiдчо-судова  практика  свiдчить  про  те,   що
найбiльше   в  справах  про  хулiганство  зустрiчаються   такi   пом»якшуючi
обставини,   як:   добровiльне  вiдшкодування   завданоi   шкоди;   вчинення
злочину  в  станi сильного душевного хвилювання,  що визване  неправомiрними
дiями потерпiлого;  вчинення  злочину  неповнолiтнiм;   щире   розкаяння  та
допомога в розкриттi злочину.
      Добровiльне  вiдшкодування  шкоди   полягае   у   тому,    що   винний
добровiльно,   в   результатi   усвiдомлення  своеi  неправильноi  поведiнки
вiдшкодовуе потерпiлому чи органiзацii нанесену хулiганськими дiями   шкоду.
 Таке  вiдшкодування шкоди може мати  мiсце  як  одразу  ж  пiсля   вчинення
злочину,  так i до чи в ходi  судового  розгляду,  але  до  винесення  судом
вироку.
      Вчинення  злочину  пiд   впливом   сильного   душевного    хвилювання,
викликаного   неправомiрними  дiями  потерпiлого   вважаеться   пом»якшуючою
обставиною,  якщо:
      1. стан сильного душевного хвилювання  у  виного  мав  мiсце  пiд  час
        вчинення ним злочину;
      2. такий стан був викликаний неправомiрними дiями iншоi особи  (осiб),
        наприклад, фiзичним,   або  психiчним  насильством,  образою,  iншим
        приниженням честi i  гiдностi винного тощо;
      3.  злочин  винним  вчинено  по  вiдношенню  саме   до   тiеi   особи,
        неправомiрнi дii якоi викликали у винного  стан  сильного  душевного
        хвилювання.[110]
      Вчинення злочину неповнолiтнiм (не виповнилось  18  рокiв)  визнаеться
пом»якшуючою  обставиною,    тому   що   формування    неповнолiтнього    як
особистостi  ще  не  завершилось  (емоцiйно-вольова  сфера його  психiки  ще
не  набула  стiйкостi,  вiн  немае  належного  життевого   досвiду,   сталих
соцiальних орiентирiв) i вчинення злочину, як правило, тiею чи  iншою  мiрою
зумовлено даними факторами.[111]
      Щире розкаяння  мае мiсце  мае  мiсце  в  тих  випадках,   коли  особа
повнiстю  визнае  свою  вину  у  вчиненому  злочинi,   дае  своiй  поведiнцi
належну    оцiнку    i    дiйсно    готова   нести    передбачену    законом
вiдповiдальнiсть.  Щиро розкаятись винний може як на   стадii   попереднього
розслiдування, так i пiд час судового розгляду.
      Сприяння розкриттю злочину полягае в тому,що винний в будь-якiй  формi
 подае  допомогу органам правосуддя  в  з»ясуваннi  тих  обставин   вчинення
злочину, якi мають iстотне значення для повного його розкриття.[112]
      Серед  iнших   пом»якшуючих   вину   обставин,   що   найбiльш   часто
зустрiчаються в судовiй практицi про хулiганство,е  наступнi:  подання  щодо
особи виключно позитивних характеристик,  поганий стан здоров»я,   наявнiсть
  на   утриманнi  непрацездатних  членiв  сiм»i,    добровiльна   праця   по
лiквiдацii  наслiдкiв  аварii  на  ЧАЕС,    притягнення    до   кримiнальноi
вiдповiдальностi вперше.
      Обставини, що  обтяжують  вiдповiдальнiсть  особи,  наведенi  в  ст.41
КК Украiни.  Перелiк цих обставин е вичерпним, тому суд у вироку  не  вправi
посилатись  на  iншi  обтяжуючi  обставини,   не  передбаченi  цiею  статтею
(невизнання пiдсудним своеi вини, невiдшкодування  шкоди тощо).[113]
      Як свiдчить  проаналiзована мною слiдчо-судова практика в справах  про
хулiганство найбiльш  часто  зустрiчаються  такi  обтяжуючi  обставини,   як
 вчинення   злочину   особою,   яка   ранiше  вже  вчинила   якийсь  злочин;
вчинення злочину  з  особливою  жорстокiстю  чи  знущанням  над  потерпiлим;
вчинення злочину особою, що знаходиться в станi  сп»янiння.
      Вiднесення  такоi   обставини   як   вчинення   злочину  особою,   яка
ранiше вчинила якийсь злочин до  обтяжуючих  зумовлено  тим,   що   вчинення
кiлькох злочинiв,  за загальним правилом,  свiдчить  про  бiльшу   суспiльну
небезпечнiсть особи  винного.  Не  може  визначатись  обтяжуючою  обставиною
вчинення кiлькох злочинiв одночасно, тобто так  звана   iдеальна  сукупнiсть
злочинiв.[114] У вiдповiдностi з п.1 ст.41 КК Украiни  суд  вправi,  залежно
вiд характеру першого  злочину,  не  визнати   за  ним  значення  обтяжуючоi
обставини.  Це,  зокрема,  можливо тодi,   коли   перший   злочин  не  являе
великоi суспiльноi небезпеки або коли  вiн вчинений  з  необережностi  i  не
свiдчить про антисоцiальну  спрямованiсть особи винного.
      Пiд особливою жорстокiстю,  як обтяжуючою обставиною,   слiд  розумiти
перш за все,   спричинення  потерпiлому  тяжких  фiзичних  страждань  шляхом
тортур, мучення, нанесення великоi кiлькостi тi- лесних   ушкоджень    тощо.
 В   окремих    випадках    особлива    жорстокiсть   може  проявитись  i  в
спричиненнi   тяжких   моральних   або   психiчних   страждань   як   самому
потерпiлому, так i його близьким.
Пiд сп»янiнням,   як  обтяжуючою  обставиною,   слiд  розумiти  такий   стан
людини,  який  виникае внаслiдок вживання алкогольних  напоiв,   наркотичних
засобiв  або  речовин,  що  викликають  одурманювання.  В  залежностi    вiд
характеру вчиненого злочину,  суд вправi визнати  вчинення  злочину  особою,
яка перебувае в станi сп»янiння, обставиною,   що  обтяжуе  вiдповiдальнiсть
(наприклад,  примусили  вжити  наркотичний   засiб  пiд  погрозою   вбивства
тощо).[115]
      Перейдемо тепер до аналiзу практики  призначення  покарань  за  окремi
види хулiганства.
      Вiдповiдно до  санкцii  ч.1 ст.206 КК Украiни,  умиснi дii,  що  грубо
порушують громадський порядок i виражають  явну  неповагу  до  суспiльства,-
  караються  позбавленням волi на  строк  до  одного  року   або  виправними
роботами на той  же  строк,   або  штрафом  вiд   тридцяти   до  вiсiмдесяти
мiнiмальних розмiрiв заробiтноi плати.
      Позбавлення волi  —  це  вид  основного  покарання,   що   полягае   у
примусовiй   iзоляцii   засудженого   на   вказаний   у   вироку  термiн   в
спецiально  призначений  для  цього    виправно-трудових    установ.    Але,
виходячи з вивченоi практики,  можна  зауважити,  що  позбавлення  волi   за
хулiганство,    передбачене   ч.1   ст.206   КК   Украiни,    застосовуеться
надзвичайно рiдко.
      Поряд з тим, санкцiя ч.1 ст.206 КК Украiни е альтернативною, де  поряд
 з позбавленням волi передбачаються виправнi роботи та грошовий штраф,   якi
в судовiй практицi застосовуються по данiй  санкцii  найбiльш часто.
      Так, згiдно Зведеного звiту за 1998  рiк,  який  проводить  Управлiння
юстицii Тернопiльськоi областi,  у 1998 роцi в м.Тернополi  по ч. 1 ст.  206
КК Украiни було засуджено 51 особа, з них покарання  у  виглядi  позбавлення
волi понесло 11,5 %; покарання у виглядi  виправних  робiт  —  28  %;  штраф
застосовувався до 43 %. Тобто,  при  призначеннi  покарання  судами  по  ч.1
ст.206 КК Украiни, суди в  бiльшостi   випадкiв  призначають  штраф  43%  та
виправнi роботи 28%.
      Виправнi  роботи   —   покарання,   пов»язане  з  обов»язковою  працею
засудженого  за  мiсцем  його  роботи  чи  iнших  мiсцях,  якi  визначаються
органами,  що  вiдають застосуванням виправних робiт,  але в  районi   мiсця
проживання засудженого.  Вiдповiдно до дiючого   законодавства   (ст.29   КК
Украiни) найменша межа виправних робiт — 2 мiсяцi.  Виправнi роботи  як  вид
покарання надiленi  певним  каральним   впливом:   призначаються  на  певний
строк,   напротязi  якого  з   засудженого   утримуеться   певний   вiдсоток
заробiтку; час виправних робiт не зараховуеться  у  трудовий  стаж;  чергова
вiдпустка  не  надаеться;  виправнi  роботи  тягнуть  за  собою   судимiсть;
ефективнiсть   виправних   робiт   пiсилюеться   встановленням   спецiальноi
вiдповiдальностi за ухилення  вiд iх вiдбування.[116]
      Штраф являе   собою   мiру  покарання,   що  виражаеться  в  грошовому
стягненнi в дохiд держави певноi суми  з  засудженого.  Мiнiмальний   розмiр
 штрафу  за дiючим кримiнльним законом визначаеться ст.32 КК  Украiни.
      Санкцiя ч.2   ст.206   КК   Украiни  передбачае  покарання  у  виглядi
позбавлення волi на строк вiд одного  року  до  п»яти  рокiв.   На  практицi
зустрiчаються  випадки  застосування  умовного  засудження  та   призначення
покарання з вiдстрочкою виконання покарання.
      Сутнiсть умовного  засудження до позбавлення волi полягае у тому,   що
особа засуджена до позбавлення волi  при   умовi   дотримання   встановлених
законом вимог,  не скеровуеться у визначену для  покарання  виправно-трудову
установу.
      Вiдстрочення  виконання  вироку  е  видом  умовного   звiльнення   вiд
покарання.  Виконання вироку може бути вiдстрочено лише на пiдставi   ст.46-
1 КК,  при можливостi  виправллення  i  перевиховання  особи,   що   вчинила
злочин,  без  iзоляцii  вiд  суспiльства.  При призначеннi  вiдстрочки  суди
повиннi всебiчно i повно  проаналiзувати  характер   i   ступiнь  суспiльноi
небезпеки скоеного злочину, особу винного i iншi  обставини справи. Але,  як
свiдчить судова практика це не завжди робиться.
      Так, вироком Хмельницького мiського народного суду  Г.  засуджено   за
ч.2  ст.188-1 та ч.1 ст.206  КК  УРСР  i  на  пiдставi  ст.42  КК  УРСР   за
сукупнiстю злочинiв йому призначено покарання у  виглядi   позбавлення  волi
строком на два роки дев»ять мiсяцiв.  Згiдно iз  ст.43  КК   УРСР  до  цього
покарання приеднано три мiсяцi позбавлення волi,   якi   вiн  не  вiдбув  за
попереднiм  вироком,   i  остаточно  за   сукупнiстю   вирокiв   засудженому
визначено покарання у  виглядi  позбавлення  волi   строком   на  три  роки.
На пiдставi ст.46-1 КК УРСР виконання вироку  вiдстрочено на два роки.
      Як визнав  суд,  перебуваючи у нетверезому станi,  Г.  у грубiй  формi
став запрошувати до танцю незнайому йому Д., а потiм намагався  втягнути  ii
в зал  силою.   Очевидцi  такоi  непристойноi  поведiнки   Г.  зробили  йому
зауваження, але вiн, порушуючи громадський  порядок,   кiлька  разiв  вдарив
одного з них,  Ж., в обличчя. Коли до ресторану  прибули працiвники  мiлiцii
Ш.  та Б.  i запропонували  Г.   пройти  до   ВВС  для  з»ясування  обставин
вчиненого,  той вiдмовившись виконувати  iх законнi вимоги, вчинив iм  опiр.
Намагаючись  звiльнити  Г.,  Ш.  активно   протидiяв   працiвникам  мiлiцii,
хватав iх за шию,  розiрвав  Ш-му шинель, а Г. тим часом двiчi вдарив Б.  та
пошкодив йому рацiю.  Пiд час доставки у ВВС  в  патрульному  автомобiлi  Г.
просив вiдпустити  його,  а  одержавши  вiдмову  i  бажаючи втiкти,   умисно
вдарив  працiвника мiлiцii М.  в обличчя,  чим заподiяв йому легкi   тiлеснi
 ушкодження з короткочасним розладом здоров»я.
      Вiрно  встановивши   фактичнi   обставини  справи,   суд  дав  належну
оцiнку доказам та обгрунтовано квалiфiкував дii Г.
      Проте, призначаючи  вiдстрочку  виконання  вироку,   суд  не  взяв  до
уваги,  що Г. вже був судимий за  вчинення  опору  працiвникам  мiлiцii   iз
застосуванням  насильства  за  подoбних обставин i новий злочин   вчинив  не
вiдбувши покарання за попереднiм вироком у  виглядi   виправних  робiт.  Все
це свiдчить про те, що протиправна поведiнка Г. е  стiйкою. Не врахував  суд
також нi того, що злочини вчинено в  нетверезому  станi,  нi  iх  пiдвищеноi
суспiльноi небезпеки.
      Виходячи з цього,  Президiя обласного суду  визнала,  що  застосування
до Г.  ст.46-1  КК  УРСР  е  необгрунтованим,   а  тому  вирок  щодо   цього
скасувала i направила справу на новий судовий розгляд.[117]
      Дii, передбаченi частинами 1 або 2 цiеi статтi,  якщо вони  вчиненi  з
застосуванням  чи  спробою  застосування  вогнепальноi  зброi   або    ножа,
кастетiв чи iншоi холодноi зброi, а так само  iнших  предметiв,   спецiально
пристосованих  для нанесення  тiлесних  ушкоджень,-  караеться  позбавленням
волi на строк вiд трьох до семи рокiв.
      Проаналiзована  мною  практика  свiдчить,   що   iз   187   засуджених
Тернопільським мiським  судом  у 1997 роцi за ч.2 i ч.3 ст.206 КК  Украiни,-
покарання у виглядi позбавлення  волi  понесли  —  23   %   осiб;   виправнi
роботи  застосовувались  до  2%   осiб;  до  42  %  осiб  була   застосована
вiдстрочка виконання вироку.
      Ось  така   загальна   характеристика   застосування   покарання    за
хулiганство.  Пiдводячи пiдсумок  даннiй  главi,   хочеться  зауважити,   що
призначаючи покарання суд (суддя) повиннi об»ективно  враховувати   характер
i ступiнь суспiльноiтнебезпечностi вчиненого,  всi  обставини   справи,   i,
керуючись лише законом  та  власною  правосвiдомiстю,   призначати  розумне,
доцiльне i справедливе  покарання,  яке  б  максимально  сприяло  випраленню
засудженого.
                            В И  С  Н  О  В  О  К
      Вивчення  дiючого    кримiнального    законодавства,    слiдчо-судовоi
практики  його   застосування,   монографiчноi    та    iншоi    спецiальноi
лiтератури дозволяе зробити наступнi висновки.
    1. Хулiганство — умиснi дii, що грубо порушують громадський  порядок  i
       виражають явну неповагу до суспiльства.
          а) родовим об»ектом хулiганства е громадський порядок;
          б) безпосереднiм об»ектом хулiганства е  суспiльнi  вiдносини  по
                 забезпеченню  нормального   функцiонування   державних   i
             громадських  установ,  пiдприемств,  органiзацiй,   цiлiснiсть
             майна       громадян, безпеки, честi i гiдностi людей, а також
             нормальнi        умови для iх роботи, побуту i вiдпочинку.
      2.  Об»ективна    сторона   хулiганства   виражаеться   в    активному
        дiяннi, яким грубо орушуеться громадський порядок i виражаеться явна
        неповага до суспiльства.  Пiд грубим порушенням громадського порядку
        слiд  розумiти  заподiяння   йому   значноi   шкоди,   що   утруднюе
        впорядковане   функцiонування  суспiльних   вiдносин.    Пiд   явною
        неповагою  до суспiльства слiд розумiти вiдкрито виражене,  очевидне
        для винного  i  iнших  осiб  зневажливе  ставлення  до  громадського
        порядку, iгнорування  iснуючих  у  суспiльствi  елементарних  правил
        поведiнки,  моральностi, добропристойностi.  З  об»ективноi  сторони
        склад хулiганства е формальним,  тобто злочин вважаеться  закiнченим
        в момент вчинення хулiганських дiй.
      3. Суб»ектом хулiганства,  передбаченого  ч.1  ст.206  КК  е  фiзична,
        осудна особа, яка до моменту  вчинення  злочину  досягла  16  рокiв,
        тодi злiсного i особливо злiсного хулiганства (ч.2 i ч.3 ст.206  КК)
        — фiзична, осудна особа, якiй виповнилось 14 рокiв.
      4.  Суб»ективна   сторона   хулiганства    характеризуеться    умисною
        формою вини,  при чому, умисел може бути як прямий, так i  непрямий,
        тобто винний  усвiдомлюе  суспiльно-небезпечний характер своiх  дiй,
        передбачае,  що цими дiями вiн грубо порушуе громадський порядок   i
        проявляе  явну неповагу до суспiльства,  хоча бажае,  або не  бажае,
        але свiдомо допускае настання таких наслiдкiв.
      Мотивом хулiганства е усвiдомлене прагнення проявити явну неповагу  до
суспiльства шляхом вчинення дiй,  якi грубо порушують громадський порядок.
      II. Залежно  вiд  ступеня  суспiльноi небезпечностi  розрiзняють   три
види хулiганства:   просте  (ч.1),   злiсне  (ч.2),  особливо  злiсне   (ч.3
ст.206 КК Украiни).
      1. Злiсне хулiганство — це умиснi дii,  що грубо порушують громадський
          порядок   i   виражають   явну  неповагу  до   суспiльства,    але
        вiдзначаються за своiм змiстом:
           а) вийнятковим цинiзмом;
           б) особливою  зухвалiстю;
           в)  пов»язанi  з   опором   представнику  влади,   що   здiйснюе
             обов»язки  по  охоронi  громадського   порядку,    або   iншим
             громадянам,  якi  присiкають  хулiганськi дii;
           г) або вчиненi особою,  ранiше судимою за хулiганство.
      2. Особливо злiсне хулiганство — це умиснi дii,   що  грубо  порушують
        громадський порядок i виражають явну неповагу до суспiльства,   якщо
        вони  вчиненi  з застосуванням чи спробою застосування  вогнепальноi
        зброi,   а  так  само  предметiв,   спецiально   пристосованих   для
        нанесення тiлесних ушкоджень.
      III. Призначення покарання за хулiганство:
      1. санкцiя ч.1 ст.206 КК Украiни передбачае покарання у виглядi:
           а) позбавлення волi на строк до одного року;
           б) або  виправних робiт  на  той  же  строк;
           в) або штрафу вiд  30  до  80  мiнiмальних  розмiрiв  заробiтноi
      плати;
      2. дiяння,  передбаченi ч.2 ст.206  караються   позбавленням  волi  на
        строк вiд одного року до п»яти рокiв;
      3. санкцiя ч.3 ст.206  передбачае  покарання  у  виглядi   позбавлення
        волi на строк вiд трьох до семи рокiв.
                                 ЛІТЕРАТУРА
1.    Атонян    Ю.М.,Городин    С.В.    Преступность    и    психологические
  аномалии.М.:Наука.1987.
2. Бажанов М.И. назначение наказания по советскому уголовному  праву.К.:Выща
  школа.1980.
2. БажановМ.И.УголовноеправоУкраины.Общаячасть.Днепропетровск.:»Пороги».
1992.
3. Викторов Б.А. Цель и мотивы в тяжких преступлениях.М.Госюриздат.1963.
4. Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия  общественный  порядок  в
  советской      науке      административного      права.Иркустк.:Иркутский
  государственный университет.1967.
5. Герцензон А.А. Уголовное право и социология.М.:Юрид.лит.1972.
6.  Гришанин  П.Ф.  Юридическая  квалификация   хулиганских   действий.М.:ВШ
  СССР.1969.
7. Гришанин П.Ф. Уголовный закон на страже  социалистического  общественного
  порядка.М.:ВШ МООП РСФСР.1969.
8.  Гришаев  П.И.  Преступления  против  порядка  управления,   общественной
  безопасности и общественного порядка.М.:ВЮЗИ.1957.
9. Даньшин И.Н. Ответственность  за  хулиганство  по  советскому  уголовному
  праву.Харьков: ХЮИ.1971.
10.     Даньшин     И.Н.     Уголовно-правовая     охрана      общественного
  порядка.М.:Юридюлит.1973.
11. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним.Минск:Беларусь.1979.
12.  Кириченко   В.Ф.   Преступления   против   общественной   безопасности,
  общественного порядка и здоровья населения.М.:Юрид.лит.1970ю
13. Комарчук  В.  Категорія  «громадський  порядок»  у  теорії  та  практиці
  адміністративного права.//Радянське право.-1990.-№2.
14. Красиков Ю.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством.Воронеж.1966.
15.       Кудрявцев       Л.И.       Судебная        псилого-психиатрическая
  экспертиза.М.:Юрид.лит.1988.
16. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность.М.:Юрид.лит.1977.
17. Курс советского уголовного права.Т.5.Л.:ЛГУ.1981.
18. Куц  Н.Т.  Преступления  против  общественного  порядка  и  общественной
  безопасности.К.:КВШ МВД СССР.1974.
19.  Кыдыралиева  С.К.  Хулиганство.Уголовно-правовые  и   криминологические
  вопросы.Фрунзе:Изд-во Илим.1981.
20. Матышевский П.С. Ответственность  за  преступления  против  общественной
  безопасности и здоровья населения.М.:Юрид.лит.1964.
21. Наклович М.Л.  Кримінально-правова  боротьба  з  хуліганством.Львів:Вища
  школа.1974.
22.  Піщенко  Г.  Правові  аспекти  та  відмінні  особлтвості   кримінально-
  карального хуліганства.// Право України.1997.№2.
23. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.-К.1994.
24. Навроцький В.О. Кримінальне  право  України.Особлива  частина:  Конспект
  лекцій,випуск 1.-Хмельницький: Хмельницький  філіал  Одеського  інституту
  підприємництва та права.1994.
25.   Нор   В.Т.,   Михеєнко   М.М.,   Шибіко   В.П.   Кримінальний   процес
  України:Підручник.-К.:Либідь.1992.
26. Советское уголовное право.Особенная часть.М.:Изд-во МГУ.1971.
27. Советское уголовное право.Часть общая.М.:Юрид.лит.1977.
28. Советское уголовное право.Часть особенная.М.:Юрид.лит.1983.
29. Советское уголовное право.Особенная часть.М.:Юрид.лит.1988.
30. Тарарухин С.А.  Квалификация  преступлений  в  судебной  и  следственной
  практике.-К.:Юринком.1995.
31.  Тевлін  Р.  Ще  раз  про  поняття  «громадський  порядок».//  Радянське
  право.1990.№6.
32.      Уголовный      кодекс      Украинской       ССР.Научно-практический
  комментарий.К.:Политиздат Украины.1987.
33.   Уголовное   право   Украинской   ССР   на   современном    этапе.Часть
  особенная.К.:Наукова думка.1985.
————————
[1] Державна програма боротьби із злочинністю від 25 червня 1993 року.
[2] Голос України. 30.07.93 р. №143.
[3] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.31.
[4] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.31.
[5] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.32.
[6] Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.:
Юр.лит. 1973. с.18.
[7] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.494.
[8] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.20.
[9] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.31.
[10] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.495.
[11] Герцензон А.А. Уголовное право и социология. М.: Юр.лит. 1972. с.92.
[12] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: МГУ.1971. с.365.
[13] Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.:
Юр.лит. 1973. с.16.
[14] Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия общественный порядок в
советской науке административного права. Инструк.: МГУ. 1967.с.17-18.
[15] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.496.
[16] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.23.
[17] Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.:
Юр.лит. 1973. с.19.
[18] Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия общественный порядок в
советской науке административного права. Инструк.: МГУ. 1967.с.18.
[19] Курс советского уголовного права. т.5. с.13.
[20] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.34.
[21] Матишевський П.С. Ответственность за преступление против общественной
безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.:
Юр.лит.1964.с.78.
Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юр.лит.
1973. с.154-155.
[22] Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной
безопасности и общественного порядка. М.: ВОЗИ. 1957.с.61-62.
[23] Архів Тернопільського міського суду. К.с.№314-96.
[24] Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.12.
Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Мигск. Беларусь. 1979. с.19.
[25] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.620.
[26] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.496-
497.
[27] Пищенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного
хуліганства. Право України. 1997. №2. с.67.
[28] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.497.
[29] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.620.
[30] Курс советского уголовного права. т.5.с.14.
[31] Фролов Е.А., Щедрина А.К. Ответственность за хулиганство. Свердловск.
1957. с.11.
[32] Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной
безопасности и общественного порядка. М.: ВОЗИ. 1957.с.61-62.
[33] Пищенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного
хуліганства. Право України. 1997. №2. с.67.
[34] Пищенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного
хуліганства. Право України. 1997. №2. с.67.
[35] Татарухини С.А. Квалификация преступлений судебной и следственной
практики. К.1995.с.196.
[36] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.65.
[37] Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.:
Юр.лит. 1973. с.59.
Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища школа.
1974.с.38.
[38] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних
справах. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. №1 1995р.
[39] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.39.
[40] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.62.
[41] Архів Тернопільського міського суду. К.с.№386-95.
[42] Красиков Ю.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством. Воронеж. 1966.с.5.
[43] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.39.
[44] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.64-65.
[45] Уголовное право УССР. Общая часть. с.97.
[46] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.42.
[47] Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.
Наука. 1987. с.113.
[48] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.46.
[49] Уголовное право УССР. Общая часть. с.116.
[50] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.46.
[51] Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.:
Юр.лит. 1973. с.156.
[52] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.497.
[53] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.72.
[54] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.48.
Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические
вопросы. Фрунзе. Изд-во. Илим.1981.с.26.
[55] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.57.
[56] Пищенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного
хуліганства. Право України. 1997. №2. с.68.
[57] Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968.с.74.
[58] Маяковский В.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т.
М.1982.т.1.с.317.
[59] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.
К.1994.с.628.
[60] Даньшин И.О. О мотивах хулиганства. Правоведение. 1965. №2. с.174.
[61] Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.14-15.
[62] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.186-187.
[63] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.55.
[64] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.75.
[65] Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.16.
[66] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.56.
[67] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.56.
[68] Даньшин И.О. О мотивах хулиганства. Правоведение. 1965. №2. с.162.
Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка.
К.:Вища школа. 1976. с.75.
[69] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних
справах. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. №1 1995р.
с.173.
[70] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних
справах. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. №1 1995р.
с.172.
[71] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних
справах. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. №1 1995р.
с.171.
[72] Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища
школа. 1974.с.6.
Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка.
К.:Вища школа. 1976. с.86.
Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. с.41.
[73] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.191.
[74] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.498.
[75] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.622.
[76] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних
справах. Бюллетень законодавства і юридичної практики України. №1 1995р.
с.170-171.
[77] Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.498.
[78] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.88.
Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические
вопросы. Фрунзе. Изд-во. Илим.1981.с.65-66.
Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.20.
[79] Матишевський П.С. Ответственность за преступление против общественной
безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.:
Юр.лит.1964.с.91.
Наклович М.Л. Кримінільно-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища школа.
1974.с.72.
[80] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.188-189.
[81] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.44.
[82] Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические
вопросы. Фрунзе. Изд-во. Илим.1981.с.67-68.
[83] Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.21.
[84] Архів Тернопільського міського суду. К.с.№309-96.
[85] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.505.
[86] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.569.
[87] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.623.
[88] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.623.
[89] Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной
безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.с.34.
[90] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.192-193.
[91] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.625.
[92] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.625.
[93] Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному
праву. Х.Изд-во. ХЮИ. 1971.с.43.
[94] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.100.
[95] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.50.
[96] Архів Бучацького районного суду. К.с.№113265-94.
[97] Гришанин П.Ф. Юридическая кфалификация хулиганских действий. М.: ВШ
МВД СССР.1969.с.23.
[98] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.51-52.
[99] Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного
порядка. К.:Вища школа. 1976. с.99.
[100] Практика Верховного Суду України у кримінальних справах. Радянське
право. 1991. №5.с.67.
[101] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.627.
[102] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.198-199.
[103] Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979.
с.55-56.
[104] Практика суддів України в кримінальних справах. №4. 1993.с.200.
[105] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.628.
[106] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 р. №22. «Про
практику призначення судами кримінального покарання». Право України. 1996.
№4.с.63.
[107] Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.
К.Вища школа.1980.с.33.
[108] Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. М. Юр.лит.1977.с.49.
[109] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.141.
[110] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.121.
[111] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.121.
[112] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.122.
[113] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 р. №22. «Про
практику призначення судами кримінального покарання». Право України. 1996.
№4.с.64.
[114] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.127.
[115] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.
К.1994.с.128.
[116] Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.:
«Пороги» 1992. с.193.
[117] Судова практика в кримінальних справах. Радянське право 1990.
№4.с.84.