З м і с т .
Вступ
2Розділ I
Поняття та види правоохоронних
органів України
6Розділ I I
Державний захист працівників суду
та правоохоронних органів
28Висновки
32Література
Вступ.
Поява на карті світу нової держави — України — підсумок
багатовікової боротьби її народу , який з покоління в поколі-
ння мужньо і жертовно добивався величної мети – свободи ,
самостійності , незалежності . Він же народ України , 1 грудня
1991 року вперше за свою історію виступив самостійним суб’-
єктом створення власної суверенної держави , бо саме народ ,
безпосередньо сам , а не через представників прямо і вільно
висловив свою волю з питання про волю України шляхом проведення
Всеукраїнського референдуму . Перше всенародне голосування на Україні ,
поза всяким сумнівом , втілює характеристики , сукупність яких дає
вагомі підстави оцінити його , як історичний еталон реального прояву і
вирішення верховенства народу над рештою суб’єктів , як державних ,
так
і не державних , у розв язанні доленосної проблеми — відродження
української державності.
Зазначене разом з тим категорично виключає думку про
те , що інші суб’єкти не є учасниками процесу створення
незалежної держави. Навпаки , — і це слід підкреслити — воля народу
України співпала з передуючими її волевиявленнями рішеннями
Верховної Ради , її президії , інших державних і недержавних структур
. Величезне значення мало прийняття Верховною Радою таких
історичних актів , як Декларація про державний суверенітет
України ( 16 липня 1990 року ) і постанова Верховної Ради “ Про
проголошення незалежної України ” ( 24 червня 1990 року ) , ухвала Акта
проголошення незалежності України ( 24 серпня 1991 року ). У жовтні
1991 року Верховна Рада прийняла спеціальну постанову “ Про
проведення Всеукраїнського референдуму з питання про проголошення
незалежності України ” якою затвердила текст бюлетня для таємного
голосування . Принципово істотним
стало положення про включення до бюлетня тексту Акта проголошення
незалежності України.“ Повна самостійність та незалежність
є послідовним, логічним завершенням
запитів національного розвитку та само-
визначення будь- якої народності , що
займає певну територію і має достатні
задатки та енергію розвитку. ”
М.С. Грушевський.
1 грудня 1991 року народ України на референдумі одно-стайно
висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу . Цифрові
результати референдуму загальновідомі . У голосуванні взяли участь
31891742 громадянина , або 84,18 % від загальної кількості включених
до списків . З них неза-лежності Україні сказали “ так ” 28804071
або 90,32 % . Таким
чином волевиявлення народу , що проводилося , як засвідчили
спостерігачі багатьох країн світу , вільно і гласно , демо-кратично і
без усяких порушень , підтвердило Акт прого-лошення незалежності
України .
Загальні риси нової української державності було окреслено
ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий
Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний
суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про
державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині
країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .
Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну
і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою
займалося багато державних і недержавних структур , — проблеми
створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших
суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави ,
безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом
іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після
референдуму .
Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне
значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток
відповідної практики державно — правового будівництва . Він полягає у
визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу
України у вирішенні всіх центральних питань державного і
громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .
Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного
суверенітету тепер уже у принципово інших умовах — умовах
відродженної народом державності — одне з глобальних завдань ,
розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої
держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей .
Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і
механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні
справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом
влади .
Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична
свобода , право і реальна можливість визначати характер свого
національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної
держави .
Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути
справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в
Декларації про державний суверенітет України .
Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу
стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року
Акта проголошення незалежності України .
У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність
України і створення самостійної української держави , яка дістала
офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та
недоторканість території України , а також те , що віднині на цій
території мають чинність виключно Конституція і закони України .
Згідно з чинним на той час законодавством питання про
реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі
компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно
всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991
року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято
постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності
України ”.
Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту
проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася
хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .
Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою
конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978
року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій
державного будівництва .
Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій
політико — правовій основі , навіть після всіх численних змін і
доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави .
Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції
України .
28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято
Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним
святом — Днем Конституції України .
Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів
проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був
офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже
з 28 червня 1996 року .
З прийняттям нової Конституції України процес юридичного
оформлення української державності можна вважати в основному
завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .Розділ I
Поняття та види правоохоронних органів України .
Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом
яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави .
Як правило це — представницькі установи або законодавча влада ,
виконавчо — розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції
, органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .
У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи
держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи
, місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати
як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на
законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних
конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери
виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади
.
Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє
особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у
дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення
законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з
правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян ,
юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести
буквально всі — громадяни , юридичні особи , органи законодавчої ,
виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості
суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .
Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи ,
основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та
охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних
прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави
в цілому .
Характерними рисами правоохоронних органів є :
а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності
називають правоохоронною функцією ;
б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних
державно — владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові
акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов’язкові для
виконання тими , кому вони адресовані ;
в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (
затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо ) ;
г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і
наглядом , здійснення лише на основі закону й у встановленому ними
порядку .
Традиційно до числа правоохоронних органів відносять суд ,
прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки
тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в
нормативних документах окремо ( у слово-сполученнях типу “ судові і
правоохоронні органи ” ) .
До системи правоохоронних органів прилягають деякі інші
державні установи і громадські організації , які відповідно до
законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері
правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться
до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування
державного примусу . Серед таких установ і організацій слід
звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .Прокуратура України .
Назва “ прокуратура ” походить від латинського procuro —
піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що вже дає повне уявлення про її
завдання .
Прокуратура України становить єдину систему , на яку
покладаються :
— підтримання державного обвинувачення в суді ;
— представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках , визначених законом ;
— нагляд за додержанням законів органами , які проводять опе-
ративно — розшукову діяльність , дізнання , досудове слідство ;
— нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень .
Вищий нагляд за додержанням і правильним засто-суванням законів
Кабінету Міністрів України , міністерствами , державними комітетами ,
відомствами , іншими органами даржавного і господарського управління
та контролю , Урядом Автономної Республіки Крим , місцевими радами
народних депутатів , їх виконавчими і розпорядчими органами , військо-
вими частинами , політичними партіями , громадськими органі-заціями ,
масовими рухами , підприємствами , установами і організаціями ,
незалежно від форм власності , підпорядкова-нності та приналежності ,
посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором
України і підпорядко-вуваними йому прокурорами .
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне
утвердження верховенства закону , зміцнення правопорядку і має своїм
завданням захист від неправомірних посягань :
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки,
суспільного та державного ладу , політичної та економічної
системи , прав національних груп і
територіальних утворень
2) гарантованих Конституцією , іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально — економічних , політичних , особистих
прав і свобод людини та громадянина ;
3) основ демократичного устрою державної влади , правового статусу
місцевих Рад народних депутатів , органів терито-ріального
громадського самоврядування .Основними функціями прокуратури є :
1) нагляд за додержанням законів усіма органами , під-приєствами ,
установами , організаціями , посадовими особами та громадянами ;
2) нагляд за додержанням законів органами , які ведуть боротьбу із
злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння що
містять ознаки злочину ;
3) розслідування діянь , що містять ознаки злочину ;
4) підтримання державного обвинувачення , участь у роз-гляді в судах
кримінальних , цивільних справ та справ про адміністративні
правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах ;
5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання , затри-маних ,
попереднього ув’язнення , при виконанні покарань та застосування
інших заходів примусового характеру , які призначаються судом ;
6) нагляд за додержанням законів органами військового управ-ління ,
військовими об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами ,
установами і військовими навчальними закла-дами та посадовими
особами Збройних Сил , Прикордонних військ , Національної гвардії ,
Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших
військових формувань , дислокованих на території України .Прокуратура бере участь у розробленні органами дер-жавної
влади заходів запобігання злочинам та іншим право-порушенням , у
роботі по вдосконавленню та розясненню за-конодавства . На
прокуратуру не можуть покладатися функції , не передбаченні
законами України .
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна
прокуратура України , прокуратури Автономної Республіки Крим ,
областей , міст Києва і Севастополя , міські , районні , а також
військові прокуратури .
Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор
України , який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює
контроль за їхньою діяльністю .Органи внутрішніх справ .
Систему органів внутрішніх справ України складають Міністерство
внутрішніх справ України , та його головні управління , управління
і відділи в Автономній Республіці Крим , областях , районах ,
містах , а також підрозділи міліції , пожежної охорони , внутрішні
війська , виправно — трудові установи , навчальні заклади та інші
підвідомчі їм підрозділи .
Органи внутрішніх справ забезпечують громадський порядок ,
попереджують , розкривають і розслідують право-порушення , злочини ,
виправляють і перевиховують засудже-них , забезпечують пожежну безпеку
та безпеку дорожнього руху .
Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є
міліція . Її правовий статус визначає Закон України “Про міліцію
” від 20 грудня 1990 року .
Відповідно до закону міліція — це державний озброєний орган
виконавчої влади , який захищає життя , здоров’я , права і свободи
громадян , власність , природне середовище , інтере-си суспільства і
держави від протиправних посягань .
Основним завданням міліції є : забезпечення особистої безпеки
громадян , захист їх прав і свобод , законних інте-ресів ,
запобігання і припинення правопорушень , виявлення і розкриття
злочинів , розшук осіб , які їх вчинили , забезпечення безпеки
дорожнього руху , захист власності від злочинних посягань ,
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень .
Міліції для виконання покладених на неї обов’язків надаються
права:
1) вимагати від громадян і службових осіб , які порушують
громадський порядок , припинення правопорушень та дій , що
перешкоджають здійсненню повноважень міліції , виносити на місці
усне попередження особам , які допустили малозначні
адміністративні порушення , а в разі невиконання зазначених
вимог застосувати передбаченні цим законом заходи примусу ;
2) перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень
документи , що посвідчують їх особу , а також інші документи ,
необхідні для з’ясування питання щодо додержання правил , нагляд
і контроль за виконання яких покладено на міліцію ;
3) викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у
зв язку з матеріалами , що знаходяться в її провадженні , в
разі ухилення без поважних причин від явки за викликом ,
піддавати їх приводу у встановленому законом порядку ;
4) виявляти і вести облік осіб , які підлягають профілактич-ному
впливу на підставі та в порядку , встановлених законодавством ,
виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної
поведінки ;
5) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього
приміщеннях : осіб , підозрюваних у вчиненні злочину , обвинувачених
, які переховуються від дізнання , слідства чи суду , засуджених ,
які ухиляються від виконання криміналь-ного покарання , — на
строки і в порядку , передбачених законом ;
6) складати протоколи про адміністративні правопорушення , проводити
особистий огляд , огляд речей , вилучення речей і документів ,
застосовувати інші передбачені законом заходи забезпечення
провадження у справах про адміністративні правопорушення ;
7) у будь — який час доби безперешкодно входити на територію і
в приміщення підприємств , установ та орга-нізацій , в житло
громадян з метою припинення злочину , при переслідуванні злочинця
, а також при стихійному лихові ( пожежа , руйнування тощо ) ;
8) при виконанні своїх обов’язків по охороні правопорядку
застосовувати фізичну силу , спеціальні засоби та вогне-пальну
зброю , якщо виникає безпосередня загроза життю або здоров’ю
громадян чи працівників міліції особисто ;
9) користуватися безплатно всіма видами громадського тран-спорту
міського , приміського , місцевого сполучення ( крім таксі ) а
також попутним транспортом ;
10) використовувати безперешкодно транспортні засоби , що належать
підприємствам , установам , організаціям і громадянам ( крім
транспортних засобів дипломатичних , консульських та інших
представників іноземних держав , міжнародних організацій ,
транспортних засобів спеціального призначення ) , для проїзду до
місця події , стихійного лиха, доставки в лікувальні заклади
осіб , які потребують невідкладнї медичної допомоги , для
переслідування право-порушників та їх доставки в міліцію .
На службу до міліції приймаються на контрактній основі
громадяни , які здатні за своїми особистими і діловими , моральними
якостями , освітнім рівнем , фізичною підготовкою і станом здоров'я
виконувати покладені на міліцію завдання . Працівник міліції
приносить присягу . Він перебуває під захистом закону . Законом
гарантується захист життя , здоро- в’я , честі , гідності , майна
працівника міліції , членів його сім’ї від злочинних протиправних
дій . Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист .
Міліція складається з підрозділів : кримінальної міліції ,
міліції громадської безпеки , транспортної міліції , державної
автомобільної інспекції , міліції охорони , спеціальної міліції .
Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є :
1) організація і координація діяльності органів внутрішніх справ по
захисту прав і свобод громадян , інтересів суспільства і держави
від протиправних посягань , охороні громадського порядку і
забезпеченню громадської безпеки ;
2) участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби
із загальною кримінальною та організованою злочинністю ;
3) забезпечення і запобігання злочинам , їх припинення , розкриття і
розслідування , розшуку осіб , які вчинили злочини , вжиття
заходів до усунення причин і умов , що сприяють вчиненню
правопорушень ;
4) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів
внутрішніх справ , надання їм організаційно — методичної та
практичної допомоги ;
5) забезпечення виконання кримінальних покарань , участь у
ресоціалізації засуджених ;
6) організація роботи , пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього
руху та пожежної безпеки ;
7) забезпечення законності в діяльності працівників і
військовослужбовців .Служба безпеки України .
Правовий статус Служби безпеки України визначається Законом
України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року ,
який складається з таких розділів: “Загальні положення”, “Система
організація діяльності Служби безпеки України” , “Повноваження Служби
безпеки України ” , “Соціальний і правовий захист військовослужбовців
і працівників Служби безпеки України ” , “Контроль і нагляд за
діяльністю Служби безпеки України” , “Відповідальність за
правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України” .
Закон закріплює , що Служба безпеки України — це держав-ний
правовий охоронний орган спеціального призначення , який забезпечує
державну безпеку України .
На службу безпеки України покладається у межах визначеної
законодавством компетенції :
1) захист державного суверенітету , захист незалежності України ;
2) захист конституційного ладу , територіальної цілісності ,
економічного , науково — технічного і оборонного потенціалу України
;
3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від
розвідувально — підривної діяльності іноземних спеціальних служб ,
з боку певних злочинних організацій , груп людей чи навіть
окремих осіб ;
4) попередження , виявлення , припинення та розкриття злочинів проти
миру і безпеки людства , тероризму ;
5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і
економіки , мафією і корупцією , які створюють загрозу життєво —
важливим інтересам України .
Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань
зобов’язана :
1) здіснювати розвідувальну та інформаційно — аналітичну роботу в
інтересах ефективного проведення органами державної влади та
управління внутрішньої і зовнішньої діяльності , вирішення проблем
охорони , інших питань , пов’язаних з національною безпекою України
;
2) виявляти , припиняти та розкривати злочини , розслідування яких
віднесено до компетенції згідно закону ;
3) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попе-редження ,
виявлення , припинення і розкриття будь — яких форм розвідувально —
підривної діяльності проти України ;
4) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту
державних таємниць України ;
5) забезпечувати захист особистої безпеки громадян ;
6) сприяти прикордонним військам в охороні державного кордону ;
7) забезпечувати засекреченим і шифровим зв’язком державні органи
України і посадових осіб відповідно до переліку , який
встановлюється урядом України .
Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі
дотримання прав і свобод людини . Органи і співробітники Служби
безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до
неї гуманне ставлення , не допускати розголошення відомостей про
особисте життя людини . У виняткових випадках з метою припинення
та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи
можуть бути тимчасово обмеженні у порядку і межах , визначених
Конституцією та законами України .
Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини
неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно з
законодавством . Органи Служби безпеки України в разі порушення його
співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод
людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод ,
відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди , притягнення
винних до відповідальності .
Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний
строк зобов’язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження
їх прав чи свобод . Такі особи мають право оскаржити до суду
неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України
.
Службі безпеки України , її органам і співробітникам для
використання покладених на них обов’язків надається право :
— вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень
і дій , що перешкоджають здійсненню повно-важень Служби безпеки
України , перевіряти у зв’язку з цим документи , які посвідчують
їх особу , а також проводити огляд осіб , їх речей і транспортних
засобів , якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи
приховування речових доказів злочинної діяльністі ;
— подавати органам державного управління обов’язкові для розгляду
пропозиції з питань національної безпеки України , в тому числі
про припинення роботи , пов’язаної з державними таємницями , яка
виконується з порушенням встановлених правил ;
— одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби
безпеки України від міністерств і устанонов , організацій ,
військових частин , громадян та їх об’єднань дані і відомості ,
необхідні для забезпечення державної безпеки України , а також
користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю ;
— входити у порядку , погодженому з адміністрацією підпри-ємств ,
установ та організацій і командуванням військових частин , на їх
територію і в службові приміщення ;
— — мати слідчі ізолятори для утримання осіб , взятих під
варту та затриманих органами Служби безпеки України ;
— морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки
України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки
; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород ;— безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту
загального користування ( крім таксі ) , залізничного та водного
транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів
, а також попутним транспортом .
Служба безпеки України у своїй діяльності підпоряд-кована
Президенту і підконтрольна Верховній Раді України .
Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України ,
дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією
Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки .
Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку
Президента України . Вищий нагляд за додержанням і правильним
засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний
прокурор України та підпорядковані йому прокурори .
Кадри Служби безпеки України складають :
а) співробітники – військовослужбовці ;
б) працівники , які уклали трудовий договір із Службою безпеки
України .
в) військовослужбовці строкової служби.До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній ,
добровільній , договірній основі громадяни України, здатні за
діловими та моральними якостями , освітнім рівнем і станом здоров’я
ефективно виконувати службові обов’язки .
Держава забезпечує соціальний , правовий захист
військовослужбовців і працівників Служби безпеки України . Вони
перебувають під захистом закону . Недоторканість , честь і гідність ,
життя і здоров’я співробітників Служби безпеки України від
злочинних посягань охороняється законодавством .Митні органи .
Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка
включає в себе встановлення порядку та організацією пе-реміщення
через митний кордон України товарів і предметів , обкладання митом
, оформлення , здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації
митної політики в Україні .
Митні органи України складають єдину систему , яка включає
державну митну службу України , регіональні митниці, митниці ,
спеціалізовані митні управління та організації .
Законодавством встановлюється компетенція митних органів щодо
виконання таких функцій : захисту економічних інтересів України ;
забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з міжнародних
договорів України стосовно митної справи , митного оформлення товарів
та інших предметів , що переміщуються через митний кордон України ;
боротьби з контрабандою та іншими порушеннями митних правил .
Митні органи України при проведенні в життя митної політики
розв’язують такі основні завдання :
1) захист економічних інтересів України ;
2) контроль за додержанням законодавства України про митну
справу ;
3) забезпечення виконання зобов’язань , які випливають з між-
народних договорів стосовно митної справи ;
4) використання засобів митно — тарифного та позатарифного регулювання
при переміщенні через митний кордон України товарів та інших
предметів ;
5) вдосконалення митного контролю і оформлення товарів і
інших предметів , що переміщуються через митний кордон
України ;
6) комплексний контроль разом з національним банком України за
валютними операціями ;
7) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів і додержання
учасниками зовнішньоекономічних зв’язків дер-жавних інтересів на
зовнішньому ринку ;
8) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та
пасажиропотоку через митний кордон України ;
9) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил ;
10) співробітництво з митними органами зарубіжних країн , а також
міжнародними організаціями з питань митної справи ;
11) ведення митної статистики .
Органи митної служби України виконують такі основні функції :
фіскальну , інформаційну та правоохоронну .
Завдання фіскальної полягає в зборі мита за експортно —
імпортні операції , а також оформлення документів юридичних та
фізичних осіб , яке обкладається митним збором .
Завдання інформаційної функції полягає у зборі інфор- мації
обробці та поширення статистики серед відповідних державних структур
. Це дає можливість чіткіше прогнозувати і контрулювати стан
економічних зв’язків , активно впливати на ці процеси .
Завдання правоохоронної функції полягає у боротьбі із
злочинністю передусім з таким явищем , як контробанда ( тоб- то
незаконне перевезення зброї , наркотиків , культурних цінностей) . З
1991 року діє державний митний комітет України . У своїй діяльності
митна служба України керується Митним кодексом та законами
України .
Митні органи України становлять систему органів управ-ління
митною справою , яка включає : Державний митний комітет ( створюється
Президентом України ) ; територіальні митні управління ( створюються
Кабінетом Міністрів України ) ; інші митні установи ( митні пости ).
Митна справа в Україні регулюється : а) Митним кодек-сом
України ; б) Законом України “Про Митну справу в Україні 1991 рік ” ;
в) Закон України “Про єдиний митний тариф ” ; г) Декретами Уряду
України ; д) іншими актами чинного законодавства України .Органи охорони державного кордону .
Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення
недоторканості державного кордону України на суші , морі , річках ,
озерах , та інших водоймах України , а також охорона економічної
зони України .
При виконанні покладених на них завдань Прикордонні війська
України зобов’язані :
— припиняти будь — які спроби незаконного проходження державного
кордону України на місцевості ;
— відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань ,
припиняти збройні та інші провокації на державному кордоні України ,
захищати від злочинних посягань населення і власність всіх її
формах ;
— відвертати і недопускати перетинання державного кордону України
особами і транспортними засобами поза пунктами пропуску або іншими
незаконними способами , виявляти і затримувати порушників
державного кордону України ;
— здійснювати у встановлених пунктах і встановленому порядку при
наявності належно оформлених документів пропуск через державний
кордон України осіб , транспортних засобів , вантажів та іншого
майна ;
— здійснювати спільні заходи із Службою національної безпеки України
в межах наданої їм компетенції з питань охорони державного кордону
України , а також контрулювати самостійно чи разом з органами
внутрішніх справ підтримання внутрішнього режиму ;
— контролювати разом з органами внутрішніх справ , керів-ництвом
аеропортів , відкритих для міжнародних польотів , прикордонних
залізничних станцій , морських і річкових пор-тів , служб міжнродних
автомобільних перевезень додержання встановленого режиму в пунктах
пропуску через державний кордон України ;
— здійснювати контроль за додержанням усіма невійськовими суднами і
військовими кораблями встановленого порядку плавання та перебування
в територіальному морі України , внутрішніх водах України , а також
частині вод прикордонних річок , озер та інших водойм , що належать
Україні.
Прикордоні війська України мають право :
1) розташовувати прикордонні наряди , пересуватися при ви-конанні
службових обов’язків по будь-яких ділянках місцевості ;
2) вести дізнання у справах про порушення державного кордону
України , здійснювати оперативно — розшукову діяльність відповідно до
чинного законодавста ;
3) здійснювати адміністративне затримання осіб , які порушили режим
державного кордону України , прикордонний режим або режим у
пунктах пропуску через державний кордон на строк до трьох годин
для складання протоколу , а в необхідних випадках для
встановлення особи і з’ясовування обставин порушення – до трьох
діб з пові-домленням про це письмово прокурора протягом двадцяти
чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти
діб з санкції прокурора , якщо порушники не мають документів ,
які посвідчують їх особу , піддавати затри-маних особистому
оглядові , а також оглядати і при необхідності вилучати наявні
при них речі ;
4) тримати осіб підданих адміністративному затриманню в ізоляторах
тимчасового тримання або інших приміщеннях , спеціальнообладнених
для цих цілей . Про кожний випадок адміністративного затримання ,
особистого огляду затри-маного , огляду і вилучення речей , що є
при ньому , складається протокол і повідомляється прокурору ;
5) перевіряти у осіб ,які прямують через державний кордон України ,
документи на право в’їзду в Україну або виїзду з України ,
робити в них відповідні відмітки і при необхідності їх вилучати
, не пропускати через кордон осіб, які немають дійсних
документів на право в’їзду в Україну або виїзду з України , до
належного оформлення ними документів на право перетинання
державного кордону України або до уточнення обставин втрати
документів громадянами України в період перебування за кордоном
і встановлення їх особи ;
6) здійснювати у встановленому порядку самостійно або спільно з
митними установами огляд вантажів та іншого майна осіб , які
прямують через державний кордон України
7) проводити у встановленому порядку огляд транспортних засобів , що
прямують через державний кордон України і вантажів , що на
них перевозяться , супроводжувати транспортні засоби ,
прикордонними нарядами ;
8) Здійснювати інші дії щодо охорони державного кордону України ,
економічної зони відповідно до законодавства України , її
міжнародних договорів . У необхідних випадках зв’язаних з
розшуком і затримання порушників державного кордону України ,
Прикордонні війська України можуть здійснювати на території
України надані їм права і за межами зазначених у цій статті
територій , прикордонної смуги і пунктів пропуску через державний
кордон України .
4 лютого 1991 року був прийнятий Закон України “Про
прикордонні війська України”.
Центральним органом управління Прикордонних військ України є
Державний комітет у справах оборони державного кордону України .
Організаційна структура Прикордонних військ визначається в порядку
встановленому Кабінетом Міністрів України .Органи юстиції України .
Систему органів юстиції складають : Міністерство юстиції України
, Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим , обласних
управлінь юстиції , Київської та Севастопольської міських , районних
, районних у містах Київі та Севастополі державних адміністрацій ,
як правило , включають також нотаріальні контори ( державні і
приватні ) , органи реєстрації актів громадського стану ( РАГСу )
інші служби міністерства юстиції .
Міністерство юстиції України є центральним органом державної
виконавчої влади , входить ло складу Кабінету Міністрів України .
Дане міністерство очолює Міністр , який призначається відповідно до
Конституції України . Міністр юстиції України несе персональну
відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і
здійснення ним своїх функцій .
Міністерство юстиції є юридичною особою, має самостійний баланс
, рахунок в установах банків , печатку із зображенням державного
герба України і своїм найме-нуванням.
Органи юстиції виконують такі основні завдання :
1) зміцнення законності , захист прав і законних інтересів громадян ,
юридичних осіб;
2) вдосконавлювати разом з іншими правоохорониими органами діяльність
по боротьбі із злочинністю , усувати причини і умови , які
сприяють здійсненню злочинної діяльності та інших правопорушень ;
3) правове забезпечення організації та діяльності судів та органів
юстиції , керівництвом нотаріатом та органами РАГСу, судово —
експертними установами , контроль за діяльністю адвокатури ;
4) сестиматизація і підготовка пропозиції про кодифікацію законів і
сприяння її удосконавленню ;
5) надання методичної допомоги підприємствам , установам , організаціям
, місцевим органам державної виконавчої влади у приведенні їх
нормативних актів у відповідності з чинним законодавством .
Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб , на
які покладено обов’язки посвідчувати права , а також факти, що мають
юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою
надання їм юридичної вірогідності .
Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами
покладаються :
— на нотаріусів , які працюють в державних нотаріальних конторах ,
державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною
діяльністю ( приватні нотаріуси ). Нотаріальні дії , які вчинені
приватними і державними нотаріусами , мають однакову юридичну силу .
Держава залишає за собою контроль за законністю здійснення
нотаріусами обох видів їх обов’язків для державних і приватних
нотаріусів ;
— на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комитетів
сільських , селищних , міських Рад народних депутатів ( тобто в
населених пунктах , де немає нотаріусів ) ;
— на консульські установи України за кордоном , а у випад-ках ,
передбачених чинним законодавством , на дипломатичні представництва
України .
Згідно Закону України “Про нотаріат” можна виділити чотири
групи нотаріальних дій :
— нотаріальні дії , направленні на посвідчення безспірного права
— нотаріальні дії , направленні на посвідчення і засвідчення
безспірних юридичних фактів ;
— нотаріальні дії , направленні на надання виконавчої сили
платіжним і борговим документам;
— нотаріальні дії , по охороні спадкового майна і документів .
Нотаріусом може бути громадянин України , котрий має вищу
юридичну освіту , протягом шести місяців стажування у державній
нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса , склавши
кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття
нотаріальною діяльністю .
Порівняно з державним нотаріусом приватний нотаріус не може
оформляти спадщину , не може вживати заходів до охорони спадкового
майна , не може видавати свідоцтва про право власності на частку
в спільному майні подружжя ( в разі смерті одного з них ) , не
може накладати і скасовувати заборону відчуження житлового будинку
, квартири , дачі , садового будинку , гаража , земельної ділянки ,
іншого нерухо-мого майна , не може посвідчувати договори довічного
утрима-ння , не може засвідчувати справжність підпису на докумен-
тах , призначених для дій за кордоном , а також посвідчувати
доручення для цієї мети .
Основним завданням нотаріату є :
— охорона всіх форм власності , прав і законних інтересів громадян
, юридичних осіб ;
— зміцнення законності і правопорядку ;
— запобігання правопорушення шляхом правильного і своє-часного
посвідчення договорів та угод ;
— оформлення спадкового права ;
— учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій .Державні нотаріуси в Україні посвідчують угоди ( дого- вори
, заповіти , довіреності ) , вживають заходи до охорони спадкового
майна , видають свідоцтва про право на спадщину , про право
власності на частку в спільному майні подружжя , про придбання
жилих будинків з прилюдних торгів , засвід-чують вірність копій
документів і виписок з них , справжність підпису на документах ,
приймають в депозит грошові суми і цінні папери , вчиняють
виконавчі написи , протести векселів .Акти громадського стану – це засвідчення державного факту
народження , смерті , одруження , розірвання шлюбу , встановлення
батьківства , переміни прізвища , імені , по-батько- ві . Вони є
юридичними фактами , з якими закон пов’язує виникнення , зміну або
припинення відповідних прав та обов’язків і підлягають обов’язковій
реєстрації в органах реєстрації актів громадського стану ( РАГСу )
.
Завданням органів РАГСу є :
— забезпечення повної , своєчасної і правильної реєстрації актів
громадського стану ;
— внесення до актових записів необхідних змін , доповнень та
виправлень ;
— поновнення втрачених та анулювання повторно складених актових
записів ;
— видача громадських свідоцтв про реєстрацію ;
— збереження архівного фонду .
Реєстрація юридичних фактів проводиться органами РАГСу в книгах
спеціального зразка , які є єдиними доказами засвідчених у них
фактів , а громадянам України про кожний факт реєстрації акта
громадського стану органами РАГСу видаються відповідні свідоцтва (
свідоцтво про народження , свідоцтво про одруження ).
Реєстрацію актів громадського стану проводять :
— відділи РАГСу Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим ,
управління юстиції обласних , Київської та Севастопольської міських ,
районних , районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністрацій ;
— відділи РАГСу виконавчих комітетів міських районних Рад народних
депутатів , а в сідьській місцевості – виконавчі комітети сільських і
селищних Рад народних депутатів ;
— посадові особи виконавчих комітетів сільських та селищних Рад
народних депутатів , яких визначає голова Ради ;
— консульські установи та депломатичні представники представництва
України ( для громадян України , які проживають за кордоном ).Адвокатура .
Відповідно до Закону України “Про адвокатуру ” від 19 грудня
1992 року адвокатура України є добровільне професійне громадське
обєднання , покликане сприяти захисту прав , свобод і представляти
законні і нереси громадян , осіб без громадянства , юридичних осіб ,
надавати їм іншу юридичну допомогу .
Адвокати дають консультації з юридичних питань , до-відки щодо
законодавства ; складають заяви , скарги та інші документи
правового характеру ; здійснюють представництво в суді , в інших
державних органах ; перед громадянами та іншими юридичними особами
; надають юридичну допомогу підприємствам , установам , організаціям
; здійснюють правове забезпечення підприємницької та
зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб , виконують
свої обов’язки відповідно до кримінально — процесуарного законодавства
у процесі дізнання та попереднього слідства . Лише адвокати мають
право здійснювати захист підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні
злочину .
Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність
індивідуально або об’єднуватися з іншими адвокатами у колегії та
інші адвокатські об’єднання .
Стати адвокатом можуть лише громадяни з вищою юридичною
освітою та стажем роботи за юридичною спеціальністю не менше два
роки , які склали відповідний кваліфікаційний іспит .Судова влада .
Третя за традиційною послідовністю гілка державної влади —
судова посідає далеко не останнє місце в механізмі держави .
Органи судової влади мають свою чітко визначену Конституцїєю та
законодавством України компетенцію і дають відносно незалежно від
органів законодавчої і виконавчої влади , відіграючи винятково
важливу роль у загальній системі стримувань і противаг , яка
передбачається принципом поділу влади .
Здійснюється судова влада виключно спеціально створе-ними для
цієї мети органами — судами і у лише їй одній при-таманній
формі — шляхом відправлення правосуддя . Правиль-не відправлення
правосуддя і є основним завданням судової влади . Згідно статті
124 Конституції України делегування функцій судів , а також
привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами
не допускається .
Правосуддя латинською мовою означає “юстиція” якому так багато
уваги приділяється в юридичній теорії і практиці і навіть
присв’ячено спеціальний розділ Конституції України .
Традиційно правосуддя визначається , як розгляд і вирі-шення
судами кримінальних , цивільних та інших справ , що здійснюється в
особливій процесуальній формі , залежно від характеру тих життєвих
ситуацій , які вимагають вирішень , розрізняють види здійснення
правосуддя – конституційне , адміністративне , цивільне , кримінальне
судочинство .
Якщо ж дещо деталізувати завдання правосуддя , то до їх числа
слід включити :
— захист прав і свобод людини , законних інтересів фізичних та
юридичних осіб , держави в цілому шляхом визнання за ними в
результаті судового певних справ ( права на спадщину, на житлову
площу , на спірне майно , право на поновлення на роботі ) ;
— визначення суб’єктів правовідносин , винних у вчиненні
правопорушення , і призначення покарання або інших заходів , що
мають бути застосовані щодо порушників ;
— вирішення правових суперечностей , насамперед визнання
відповідності або не відповідності конкретних оспорюваних правових
актів конституції держави .
Окремо у статті 129 Конституції України закріплені ос-новні
засади судочинства , порядку судового розгляду справ :
— законність — справи розглядаються і вирішуються судом відповідно до
закону , всі учасники судочинства діють у суворій відповідності до
їх прав і обов’язків , встановлених законом ;
— рівність усіх учасників судового процесу перед законом і
судом ( до всіх застосовується одне і та саме законодавство
, ніхто не має при цьому ніяких переваг і не піддається
ніяким обмеженням у правах ) ;
— забезпечення доведенності вини ( у разі , якщо винну особи
не доведено , вона вважається невинуватою ; особа не зобов’я-
зана доводити свою невиновність , її вину мають доводити
органи , які висунули обвинувачення ) ;
— змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх
доказів і у доведенні перед судом їх переконливості ;
— гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами ( розгляд справ в усіх судах є
відкритим за винятком , чітко визначеним законом ) ;
— запезпечення апеляційного та касаційного оскарження ріше-ння
суду , крім випадків , встановлених законом ( закріплюється
можливість учасників судового процесу подати скаргу судам
вищого рівня , які перевіряють законність і обгрунтованність
винесених вироків і рішень ) .
Статус суддів визначається Конституцією України і спеціальним
Законом України “ Про статус суддів ” від 15 грудня 1992 року .
Судею може стати громадянин України віком від 25 років , який має
вищу юридичну освіту , стаж роботи у галузі права не менше 3
років , проживає в Україні не менше як 10 років і володіє
державною мовою .
Особа , яка вперше стає суддею призначається на посаду
Президентом строком на 5 років . У разі успішного виконання своїх
обов’язків протягом цілого строку суддя обирається Верховною Радою
України безстроково і перебуває на посаді до досягнення 65 —
річного віку .
Судді незалежні від будь — якої влади і мають підкорятися лише
Конституції і законам України . Судді недоторканні . Це , зокрема ,
означає , що суддя не може бути заарештований чи затриманий до
винесення обвинувального вироку судом без згоди на це Верховної
Ради України .
Систему судової влади в Україні становить :
1) Конституційний Суд України .
2) Загальні суди ( суди загальної юрисдикції ) : Верховний Суд
України ; Верховний Суд Автономної Республіки Крим ; Обласні суди ;
Київський та Севастопольський міський суди; Міжобласний суд ;
Міжрайонні ( окружні ) суди ; Районні ( мі-ські ) суди ; Військові
суди гарнізонів , регіонів і Військово – Морських Сил .
3) Арбітражні ( господарські ) суди : Вищий арбитражний суд України ;
Арбітражний суд Автономної Республіки Крим Обласні арбітражні суди
; Арбітражні суди м. Києва та м. Се-вастополя . Верховною Радою
України за поданням Голови Вищого арбітражного суду можуть
утворюватись і інші ланки арбітражних судів ( міські , міжрайонні
, районні арбітражні суди ) .
Конституцією України передбачено створення нового для нашої
держави органу – Вищої ради юстиції . Основне завдання цього органу
полягає в остаточному завершенні процесу відбору кандидата на
посаду судді . Він же вносить подання про звільнення суддів з
посад у передбачених законом випадках , здійснює дисциплінарне
провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів вищих
спеціалізованих суддів .Розділ I I
Державний захист працівників суду
і правоохоронних органів .23 грудня 1993 року було прийнято Закон України “Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів”. Цей Закон
встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників
суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконання
поставлених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав,
а так само від посягань на життя , здоров’я , житло і майно
зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку із службовою
діяльністю цих працівників .
Відповідно до цього Закону захисту підлягають працівники суду і
правоохоронних органів , а також працівники Антимонопольного
комітету України , які беруть безпосередню участь відповідно у :
а) розгляд судових справ у всіх інстанціях ;
б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про
адміністративні правопорушення ;
в) оперативно — розшуковій діяльності ;
г) охороні громадського порядку і громадської безпеки ;
д) виконанні вироків , рішень , ухвал і постанов судів , поста-нов
органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів ;
е) контролі за переміщенням людей , транспортних засобів ,
товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний
кордон України ;
є) нагляді і контролі за виконанням законів .
Близькі родичі , які відповідно до цього Закону підлягають
захисту, — це батьки , дружина (чоловік) , діти , рідні брати і сестри
, дід , баба , онуки , посягання на життя , здоров’я , житло і майно
яких перешкоджає виконанню працівниками суду і првоохоронних органів
покладених на них обов’язків і здійсненню наданих прав .
Відповідно до законодавства України працівники суду ,
правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право :
а) застосовувати заходи фізичного впливу , спеціальні засоби та
зброю з метою забезпечення правомірних наказів і усних вимог , що
добровільно не виконуються , для захисту особистої безпеки , безпеки
близьких родичів , а також свого житла і майна ;
б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на
них обов’язків , а в разі необхідності — для особистого за-хисту , а
також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та
інших державних органів ;
в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки ;
г) отримувати материальну компенсацію в разі загибелі працівника ,
або іншого ушкодження здров’я , знищення чи пошкодженння його житла
і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків .
Життя і здоров’я працівників суду і правоохоронних органів
підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів
відповідних бюджетів . Для забезпечення безпеки працівників суду і
правоохоронних органів та їх близьких родичів , недоторканності житла
, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин
можуть застосовуватися віповідно до законодавства такі заходи :
а) особиста охорона , охорона житла і майна ;
б) видача зброї , засобів індивідуального захисту і спові-щення
про небезпеку ;
в) встановлення телефону за місцем проживання ;
г) використання технічних засобів контролю і прослу-ховування
телефонних та інших переговорів , візуальне спостереження ;
д) тимчасово розміщення у місцях , що забезпечують безпеку ;
е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту
є) переведення на іншу роботу , направлення на навчання , заміна
документів , зміна зовнішності , переселення в інше місце
проживання .
Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
працівника суду або правоохороного органу та його близьких родичів
може бути :
а) заява працівника або його близького родича ;
б) звернення керівника відповідного державного органу ;
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність
загрози здоров’ю , житлу і майну осіб , які підлягають захисту
.
Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки
приймають :
а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту пра-цівників
відповідного органу внутрішніх справ , державної лісової охорони ,
рибоохорони , митних органів та їх близьких родичів ;
б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту пра-цівників
служби безпеки та органів системи Управління державної охорони , їх
близьких родичів ;
в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників про-куратури та
їх близьких родичів ;
г) голова суду – щодо захисту працівників віповідного суду та
інших органів та їх близьких родичів ;
д) керівник органів охорони державного кордону України — щодо
захисту працівників цих органів та їх близьких родичів .
Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників
суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається :
а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління
державної охорони – на органи служби безпеки ;
б) щодо працівників органів охорони державного кордону — на
органи охорони державного кордону України ;
в) щодо інших працівників – на органи внутрішніх справ .
З цією метою у структурі зазначених органів створюються
спеціальні підрозділи .
Для захисту військовослужбовців командири військових частин
вживають таких заходів :
а) відрядження до іншої частини або військової установи ;
б) переведення на нове місце служби .
Органи , які приймають рішення про забезпечення безпеки ,
одержавши заяву ( повідомлення ) про загрозу безпеці вище-перелічених
осіб зобов язані перевірити цю заяву ( повідомлення ) і в строк не
більше трьох діб , а у невід-кладних випадках – негайно , прийняти
рішення про засто-сування або про відмову у застосуванні заходів
безпеки . Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з
зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків
їх здійснення , про що письмово повідомляється заявник . Якщо заходи
безпеки застосовуються не на прохання особи , яка береться під
захист , то на це має бути одержана її згода . У разі , коли є
достатньо даних , що вказують на ознаки злочину , в порядку ,
передбаченому кримінально – процесуальним законодавством , приймається
рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи
або передачу заяви ( повідомлення ) про злочин за підслідністю чи
підсудністю .
Рішення органів про вжиття спеціальних заходів щодо працівників
суду , правоохоронних органів та їх близьких ро-дичів є обов
язковими для виконання відповідними органами , підприємствами ,
установами , організаціями та їх посадовими особами .
Контроль за забезпеченням захисту працівників суду , пра-
воохоронних органів та їх близьких родичів здійснюють відповідно
Міністр внутрішніх справ України , Голова служби безпеки України ,
Генеральний прокурор України , Голова Верховного Суду України , Голова
Державного комітету у справах охорони державного кордону України .
Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту
працівників суду , правоохоронних органів та їх близь-ких родичів
здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому
прокурорами .Висновок .
Провідне місце в державному механізмі України займають
правоохоронні органи — державні органи , основною функцією є
забезпечення законності та охорони правопорядку, боротьби з
правопорушеннями , охорони законних прав та інтересів громадян і
держави в цілому .
Розглянувши систему правоохоронних органів України до числа
якої входять : суд , прокуратура , органи юстиції , внутрішніх справ
, державної безпеки та інші органи , можна сказати що кожен з
цих органів виконують різні функції але вони всі стоять на
захисті прав і свобод громадян України і контроль за дотриманням
законів України .
Держава створює такі органи , діяльність яких називається
правоохоронною . Ця правоохоронна діяльність є владою , яка
здійснюється за допомогою правового впливу , наділена
правомочностями застосовувати заходи державного примусу , які
відбуваються тільки на основі закону і у встановленому ним
порядку .
До системи правоохоронних органів як ми знаємо відносяться
інші державні установи і громадські організації , які відповідно
до законодавства наділені значними повноваженнями у сфері
правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не
зводяться до останьої , а також не забезпечуються можливістю
застосування державного примусу. Серед таких установ і організацій
слід звернути увагу на органи юстиції та адвокатуру , які теж
відіграють важливу роль в механізмі держави .Література .
1. “Основи держави і права”, Ф.Ф. Брецко , Ужгород – 1995 р.
2. “Коментар до Конституції України” , Київ — 1996 р.
3. “Основи конституційного права України” , Юрінком — 1997 р
4. “Хрестоматія з правознавства”, І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко
–“Юрінком” , Київ — 1996 р.5. Закон України “Про прокуратуру” – від 5.11. 91 р.
6. Закон України “Про міліцію” – від 20.12.90 р.
7. Закон України “Про Службу безпеки України” — від 25.03.92 р.
8. Журнал “Віче” – березень 1992 р.
