Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів

Дата: 21.05.2016

		

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний Інститут

Кафедра економічної теорії

Факультет економіки і управління

Курсова робота

з предмету:”Економічна теорія”
на тему: ”Проблема інвестування економіки України за рахунок
внутрішніх резервів”.

Перевірив виконав
студент

викладач кафедри 1курсу феу групи зу-
112
Баландюк В.С. Шкарбан С.В.

Черкаси 2002

План

Вступ.

1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій.
2. Інвестиції, їх види і характеристика.
3. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності.
4. Проблеми використання власних та залучених коштів підприємства для
фінансування.

4.1 Прибуток підприємств як джерело інвестицій.

4.2 Амортизаційні відрахування.
4.3 Бюджетне фінансування.

4.4 Банківський кредит.

4.5 Кошти населення.

4.6 Запобігання відтоку капіталу.

Висновок.
Література
Вступ

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки
країни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепад
власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних
проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та
людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б
професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися на
сталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний
прогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.
Інвестиційна діяльність[1] — це широкий комплекс цілеспрямованих
проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, що
виконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метою
сучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивний
шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовним
скороченням витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та
збільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основних
виробничих фондів.
Ефективність інвестиційної діяльності вирішальною мірою залежить від
рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-
будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничим
потенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складу
виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації
та планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовими
ресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.
На сучасному етапі розвитку економіки ефективність інвестиційної
діяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитного та
інвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення та
активність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхом
створення діючого ринку капіталів та інвестицій.
Завдання відродження ринку капіталів та інвестицій є багатоплановим.
Воно містить у собі як короткостроковий та середньостроковий аспекти, так і
довгостроковий, пов'язаний з вирішенням проблеми розвитку ринку акціонерних
капіталів та державних цінних паперів.
В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколи
необхідні зусилля для пожвавлення господарчого життя з метою забезпечення
стабілізації економіки й економічного зростання. Такого результату можна
досягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень та
інвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринку
капіталів.
Діючий нині механізм інвестиційної діяльності є неповним і не має
достатньої методологічної та методичної основи. У ньому відсутні такі
складові, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтворення
капіталу, фінансово-кредитний механізм інвестиційної діяльності, механізм
формування ресурсів та джерел інвестування на підприємстві, механізм
державного регулювання інвестиційної діяльності, формування ринку капіталу
та ринку інвестицій та ін.
1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в
цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.
Терміни “інвестиції”, “інвестування”, “інвестиційний процес”,
«інвестиційна діяльність», «інвестиційна політика» стали вживатись у нашій
країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій
економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад,
поняття «інвестиції» ототожнюється з капітальними вкладеннями,
«інвестиційна діяльність» з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю
та економічним змістом не однозначні.
Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest»[2], що
означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють
собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції
мають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (коштів),
що вкладаються в господарчу діяльність із метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:
інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне
переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни
оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах
здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних
формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за
різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи
як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні
активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються
як інноваційні інвестиції).
Під ФІНАНСОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні
фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення
коштів у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі
інвестиції.
Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів
інвестором в об'єкти інвестування.
Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями розуміється інвестування,
опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими
посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та
довгострокові інвестиції.
Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно, вкладення
капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові
депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).
Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу на
період більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції
деталізуються таким чином:

а) до 2 років;

б) від 2 до 3 років;

в) від 3 до 5 років;

г) понад 5 років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за
кордоном.
Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти
інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкладення
коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно, розуміються довгострокові вкладення
капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в
інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища.
Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які
вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у
результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний
ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання
розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші
матеріальні цінності);

• кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
• майнові права, похідні від авторського права — ліцензії, «ноу-хау»,
досвід та інші інтелектуальні цінності;
• право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші
майнові права.
Інвестиції у відтворення основних фондів здійснюються у формі
капітальних вкладень. Слід відзначити, що до 1991 року поняття інвестицій
ототожнювалось з терміном «капітальні вкладення», що характеризує
діяльність замовників (інвесторів).
Капітальні вкладення розглядались у двох аспектах: як економічна
категорія; як процес, пов'язаний з рухом грошових ресурсів. Капітальні
вкладення як економічна категорія — це система грошових відносин,
пов'язаних з рухом вартості, авансованої у довгостроковому порядку в
основні фонди від моменту виділення коштів до моменту їх відшкодування.
Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес
руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна
увага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальних
вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як
установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень.
Позитивним фактором виявилось внесення до складу капітальних витрат на
фінансування обігових коштів підприємств-новобудов у зв'язку з наданням їх,
новобудовам один раз на весь період функціонування підприємства.
За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою
частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх
інвестицій.
Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризується
витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних
фондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень. У
капітальному будівництві планування, управління та організація, разом із
проектуванням, ресурсозабезпеченням будівництва в сукупності складають
зміст процесу інвестування. Головними етапами інвестування є:
• перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес
спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне
інвестування);
• перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що
характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої
вартості;
• приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту,
тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий
взаємозв'язок: прибуток — ресурси, тобто процес нагромадження
повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадження
грошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною
передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу
інвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить один оборот
інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від моменту
акумуляції коштів до моменту їх, відшкодування. Держава стимулює
інвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-
амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування прибутку або пільгових
норм амортизації).

2. Інвестиції, їх види і характеристика.

Характеристика інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період
часу, в середньому приблизно одну третину обсягу фінансових
коштів
підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції
(одноразові капітальні витрати).
Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку
діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має
капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу,
називається інвестором, а процес вкладення капіталу — Інвестуванням
строковим фінансуванням. У будь-якій підприємницькій
діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто
підприємства і окремі види капіталу.
Для сутньозмістовної характеристики інвестицій істотне теоритичне і
практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх
функціонально-елементний склад (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном),
виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. У
свою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а
зовнішні ~ на прямі і портфельні.
Фінансові інвестиції[3] означають використання наявного капіталу для
придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що
випускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування має
місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання
нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у
вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом,
поза як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну
від капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва).
В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним є
придбання акцій з метою одержання щорічного дивідендного доходу. За
характером розпорядження вирізняють два види акцій — іменні та на
пред'явника, а за розміром одержуваного доходу ~ звичайні та привілейовані.
На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись і
продаватись. По звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір яких
залежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством
(акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих — фіксований
розмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.
Реальні інвестиції[4] являють собою вкладення капіталу (грошей) в різні
сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою
оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а
як наслідок цих результатів — одержання набагато більшого прибутку. Такі
реальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практиці
господарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва
— просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтиме
лише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то це
обумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду.
Зовнішні Прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за
величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного
проекту, а портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10% вартості
здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналіз
співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для
виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу до
сфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльності
господарюючих суб'єктів.
Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і
будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чому
залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що
домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, позаяк за
кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції
переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності.
Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації
власності, акціонування державних підприємств все більшою має ставати
частка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищенню
рівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

3. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій
юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня
правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших
нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність[5].
Серед них слід насамперед відзначити Закон України «Про інвестиційну
діяльність». Закон України «Про іноземні інвестиції», Закон України «Про
державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні», Закон України
«Про цінні папери та фондову біржу», які створюють правову основу
інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності
незалежно від форм власності та господарювання
мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно
визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх,
реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної
діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
• новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також
обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

• цінні папери (акції, облігації та ін.);

• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та
права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона
не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право
здійснювати інвестування на території України шляхом:
• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у
створенні підприємств;
• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також
філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та
інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України
може належати іноземним інвесторам;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав. Суб'єктами
інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);

• виконавці робіт (підрядники);

• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної
продукції;
• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,
інвестиційні фонди та компанії та ін.);

• громадяни України;

• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де
здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери
включаються:
1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність
замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників
обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного
житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;
4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та
фінансових зобов'язань у різних формах);

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для
здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі
замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші
функції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то
він наділяється правами володіння, користування й розпорядження
інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між
учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної
діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні та
муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких
створюються об'єкти інвестиційної діяльності.
Якщо користувач об'єкта інвестиційної діяльності не є інвестором
(орендар, лізингоотримувач), то взаємовідносини між ним та інвестором
реалізуються шляхом угоди (контракту) про інвестування. Суб'єкти
інвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількох
учасників. Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної
діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри та
ефективність інвестицій.
Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись
об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі
здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати
необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за
домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не
суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою
(контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та
фізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму
розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.
Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною
підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш
ефективних шляхів реалізації Інвестиційної стратегії компанії (фірми),
підприємства па окремих етапах їх розвитку[6].
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність
спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та
проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям
інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним
завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих
галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати
стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати
найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі
соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми),
підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь-
якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне
економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів
підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та
регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне
зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної
діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні
цілі компанії (фірми), підприємства.
3. Забезпечення максимізації доходів (прибутку) від інвестиційної
діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує
результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької
діяльності компанії (фірми), підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове
середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці
ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового
доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці
обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження
ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії
(фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані
та взаємозумовлені. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії
(фірми), підприємства може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок добору
високоприбуткових інвестиційних проектів, а з іншого — за рахунок
прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи
іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів (прибутку) від
інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня
інвестиційних ризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою.
Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою
забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми) у
процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності
пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної
діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній
(фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.

4. Проблеми використання власних та залучених коштів підприємства для
фінансування інвестицій

Фінансування інвестицій у перехідний до ринку період здійснюється за
рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать
власні кошти підприємств та заощадження населення, бюджетні асигнування (з
державного та місцевих бюджетів), а також довгострокові кредити та позики
(державні та комерційні). Зовнішніми джерелами є приватні прямі та
портфельні іноземні інвестиції, а також іноземні кредити та позики (у тому
числі під гарантії уряду).
Традиційно в Україні фінансування капітальних вкладень здійснювалось в
основному за рахунок внутрішніх джерел. Можна припустити, що й надалі вони
будуть відігравати вирішальну роль, незважаючи на активізацію залучення
іноземного капіталу.
Сьогодні із загальної суми коштів, використаних підприємствами та
організаціями, на розвиток і вдосконалення виробництва йде 20%, на
соціальний розвиток — 8%. Найбільшу частку в сумі використаних коштів
становлять платежі до бюджету — 45% (у 1992р. — 35%). У той же час у
загальному обсязі власних та залучених коштів підприємств, що надійшли у
1993 р., основним джерелом фінансових ресурсів, як і раніше, залишається
прибуток — 56%, на частку амортизаційних відрахувань припадає 24%,
асигнування з бюджету та позабюджетних фондів становлять близько 9%,
кредити банків — понад 11%.
Розглядаючи перспективи використання власних та залучених коштів
підприємств для фінансування інвестицій можна виділити такі проблеми.
4.1. Прибуток підприємств як джерело інвестицій.
Нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються поповнити за
рахунок підвищення цін на свою продукцію. У 1993 р. усе збільшення прибутку
в народному господарстві визначалось ціновим фактором. Так, у промисловості
в 1993 р. оптові ціни зростали швидше, ніж прибуток (відповідно в 10 разів
на рік). Проте, збільшуючи ціни, підприємства зіштовхуються з обмеженням
попиту, що призводить до проблем з реалізацією продукції та, як наслідок,
до спаду виробництва. Це може поставити на грань банкрутства багато
підприємств. Наприклад, у Росії у складному становищі опинився Волзький
автомобільний завод: щоб забезпечити необхідні кошти для інвестицій, він
постійно піднімав ціни на автомобілі «Жигулі», у результаті чого вони стали
дорожчими від багатьох більш якісних іноземних моделей. Тому збут продукції
ВАЗу стає проблематичним, а доля заводу — невизначеною. Тут необхідні
урядові заходи, які могли б полегшити підприємству формування необхідних
фінансових ресурсів для виробничого розвитку.
Різновиди і структура капітальних вкладень. За загальноприйнятим
визначенням капітальні вкладення являють собою періодично
здійснювані дострокові витрати капіталу на відтворення основних дій і
об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду на
функціональну цілеспрямованість пізнають валові і чисті капітальні
вкладення. Валові літальні вкладення[7] — це загальна сума одноразових ,»ат
капіталу на просте і розширене відтворення очних основних фондів та
об'єктів соціальної оструктурю, а чисті — витрати лише на розширене їх
створення. Величину чистих капіталовкладень неважко «рахувати; для цього з
загального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційних
відрахувань, і використовуються, як відомо, на просте відтворення певних
фондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствах
системами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1)
гість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів обичного
устаткування, а також зараховуваних до повних фондів інструментів та
інвентарю; 3) інші італьні роботи і витрати. До останніх відносяться:
тугість земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню
на нафту, газ і термальну воду;
ефектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних
патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для
підприємств, що будуються.

Рис. 7.5. Пересічна елементyо-технологічна і відтворювальна структура
капітальних вкладень на підприємствах різних галузей промисловості
України.

4.2. Амортизаційні відрахування.
Зростаюча інфляція знецінила власні кошти підприємств, накопичені за
рахунок амортизаційних відрахувань, та фактично девальвувала це джерело
капіталовкладень.
Щоб підвищити стійкість власних нагромаджень підприємств[8], уряд
України з 1992 р. прийняв рішення про переоцінку основних фондів для
приведення їх балансової вартості до відповідності з цінами та умовами
відтворення. Зростання вартості основних фондів підприємств та їх
амортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє збільшити
джерела власних коштів для фінансування капіталовкладень. Тому одним з
найважливіших заходів по підвищенню внутрішньої інвестиційної активності
може бути інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом регулярної
індексації балансової вартості основних коштів.
Щоб запобігти використанню амортизаційних фондів на потреби
споживання, уся сума амортизаційних відрахувань, так само як і призначена
для фінансування капітальних вкладень частина прибутку, повинна
акумулюватись на спеціальних рахунках, що відкриваються в банках за місцем
розташування підприємства, з виплатою відповідного відсотка по вкладу та
контролем банку за цільовим витрачанням накопичених коштів. Проте
реалізація цих заходів вимагає значного розширення банківської
інфраструктури, нерозвиненість якої особливо характерна для регіонів.

4.3. Бюджетне фінансування.
Різке збільшення дефіциту держбюджету не дозволяє у наш час
розраховувати на вирішення інвестиційних проблем за рахунок
централізованих джерел фінансування. При обмеженості бюджетних коштів
держава буде змушена перейти від без зворотного бюджетного фінансування до
кредитування. Зміцніє контроль за цільовим використанням пільгових
кредитів. Для забезпечення гарантій повернення кредиту необхідно впровадити
систему застави майна у формі нерухомості, зокрема землі. Законодавча база
цього створена Законом про заставу.
Державні централізовані вкладення передбачається спрямовувати на
реалізацію обмеженого числа регіональних програм, створення особливо
ефективних структуроутворюючих об'єктів, підтримання державної
інфраструктури, подолання наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій,
вирішення найбільш гострих соціальних та економічних проблем.
На етапі виходу із кризи пріоритетними напрямками, з точки зору
бюджетного фінансування, будуть:
• виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорних
сировинних та аграрних районів, що забезпечують рішення продовольчої та
паливно-енергетичної проблем; підтримка науково-виробничого потенціалу
та раціональних економічних зв'язків індустріальне розвинених районів;
• виділення субсидій на соціальні цілі слабко розвинутим районам з
надмірно низьким рівнем життя населення, що даватиме можливість зупинити
його падіння власними силами.
З часом усе більше уваги в галузі регіональної інвестиційної політики
буде приділятися залученню приватних та іноземних інвестицій. Для
стимулювання приватних інвестицій в об'єкти, рекомендовані відповідно до
прогнозів розміщення продуктивних сил та регіональних програм, будуть
використовуватись такі економічні регулятори, як інвестиційна субсидія
(визначений відсоток з кошторисної вартості об'єкта), пільговий
інвестиційний кредит, виплата інвестиційних премій за спорудження об'єктів
у встановлені строки, відшкодування комерційним банкам різниці у відсотках
за пільговий інвестиційний кредит та ін.

4.4. Банківський кредит.
Довгострокове кредитування, особливо в умовах підприємництва, що
зароджується, могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Проте
інфляція робить довгостроковий кредит невигідним для банків. Частка його в
загальному обсязі кредитування продовжує скорочуватись і, на кінець 1996
року становила в Україні тільки 3, 1% проти 5, 2% на початку року[9].

4.5. Кошти населення.
Як джерело фінансування капітальних вкладень можна
використовувати залучення коштів населення шляхом продажу акцій
підприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одним
із шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.

4.6. Запобігання відтоку капіталу.
За останні роки в Україні склався шар підприємств та підприємців, що
накопичили великі капітали[10]. Проте нестійкість становища в країні робить
для них невигідним та ризиковим реінвестування прибутку в економіку, у
результаті чого зароблені кошти переводяться у конвертовану валюту та
осідають у Західних банках. За кордон із країни щорічно переказується
багато мільярдів доларів. Отже, найважливішим напрямком активізації
інвестиційної діяльності повинно стати створення умов для запобігання
відтоку та повернення вітчизняного капіталу. Йдеться про заходи щодо
поліпшення загального інвестиційного клімату.

Висновок

Незважаючи на досить помітний розвиток економіки України, існує досить
багато проблем які ще потребують вирішення. Одна з них — проблема
інвестування економіки України за рахунок внутрішніх резервів, була
розглянута в даній роботі.
Не можна зв'язувати економічні коливання винятково лише з зовнішніми
факторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки,
причини безробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повної
синхронності в прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішень
про заощадження й інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітну
плату стійкі до зниження — значному зниженню цін і заробітної плати
передують, таким чином, внутрішні фактори, що на додаток до зовнішнього
вносять свій внесок у нестабільність економіки.
Література

Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,
1997.-384с.

Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципы, проблеми й политика. В 2
т.: Пер, с англ. 11-го изд. Т. І. — М.: Республика, 1992.
— 399 с.

Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципьі, проблемьі й политика. В 2
т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. — М.: Республика, 1992.
. 400 с.
Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 ( 632с

Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

Основи економічної теорії. Посібникю.(за ред.Мочерного С.) К.:Академія 1998
( 486с
Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995-478с.

Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.
Смирновой,-Москва:БЕК,-1996-398с.

Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

————————
[1] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності.
-К.:Генеза, 1997.-384с.
[2]Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

[3] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципы, проблеми й политика. В
2 т.: Пер, с англ. 11-го изд. Т. І. — М.: Республика, 1992. — 399 с.

[4] Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.

[5] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,
1997.-384с.

[6] Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.

[7]Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

[8] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономикс: Принципьі, проблемьі й политика.
В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. — М.: Республика, 1992.

[9] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.:Генеза,
1997.-384с.

[10] Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 587с

————————
Інвестиції підприємства

Внутрішні (вітчизняні)

Зовнішні (вітчизняні)

Фінансові (цінні папери)

Реальні (виробничі)

Валові

Чисті

Прямі

Портфельні

Державні

Приватні

Елементно-технологічна

Структура капітальних вкладень

Відтворювальна

— витрати на будівельно-монтажні роботи – 35…40%
— Витрати на придбання устаткування – 45…50%
— Інші капітальні роботи і витрати – 10…20 %

— Просте відтворення – 25…30 %
— Розширене відтворення–70…75 %
— Технічне переозброєння і реконструкція – 35…45 %
— Розширення підприємства – 10…15 %
— Нове будівництво – 15…25 %

Метки:
Автор: 

Опубликовать комментарий