Вступ
      Сучасна  ринкова  економіка  являє  собою  складний  організм   ,   що
складається з величезної кількості  різноманітних  виробничих,  комерційних,
фінансових і інформаційних структур , що взаємодіють  на  фоні  розгалуженої
системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям — ринок.
      По визначенню ринок — це організована  структура,  де  «зустрічаються»
виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії  попиту
споживачів (попитом  називається   кількість  товару,  що  споживачі  можуть
купити по певній ціні ) і пропозиції виробників (пропозиція —  це  кількість
товару, що виробники  продають  по  певній  ціні  )  встановлюються  і  ціни
товарів, і обсяги  продажів.  При  розгляді  структурної  організації  ринку
визначальне  значення  має  кількість  виробників  (продавців)  і  кількість
споживачів  (покупців),  що  беруть  участь  у  процесі  обміну   загального
еквівалента вартості (грошей) на якийсь товар.  Ця  кількість  виробників  і
споживачів, характер і структура відношень між  ними  визначають   взаємодію
попиту і пропозиції.  При цьому ринки приймають самі різні форми.  Найближча
автозаправна станція, закусочна, магазин  грамплатівок,  пришляховий  ларьок
фермера — усе це звичайні ринки.  Нью-Йоркская  фондова  біржа  і  Чикагська
зернова біржа — це уже високорозвинені ринки, на  яких  покупці  і  продавці
відповідно акцій,  облігацій  і  сільськогосподарської  продукції  з  усього
світу встановлюють контакт один з  одним.   Подібною  уявою  й  організатори
аукціонів зводять разом покупців і продавців  предметів  мистецтва,  худоби,
держаного  сільськогосподарського  устаткування,  а  іноді  і   нерухомості.
Відомий на  всю  Америку  футболіст  і  його  агент  ведуть  переговори  про
контракт із  власником  команди  Національної  футбольної  ліги.   Випускник
хімічного факультету розмовляє  з  представниками  фірм  «Юніон  карбайд»  і
«Дюпон» в університетському бюро, що допомагає випускникам одержати  роботу.
Всі  ці  ситуації,  що  зв'язують  потенційних  покупців   із   потенційними
продавцями, утворюють ринки.  Як випливає з наведених прикладів, одні  ринки
є локальними, тоді як інші носять  національний  або  міжнародний  характер.
Деякі відрізняє особистий контакт між пред'явником попиту і  постачальником,
а інші є безособовими — на них покупець і продавець ніколи  не  бачать  або
зовсім не знають один одного. Існує безліч  видів  ринків,  головні  з  який
можна згрупувати по таких трьох ознаках.
                          Основні    види    ринків
|                      |                      |                      |
|З погляду             |по економічному       |по просторовій ознаці |
|відповідності чинному |призначенню об'єктів  |                      |
|законодавству         |ринкових відносин     |                      |
|                      |                      |                      |
|- легальний  ринок    |- споживчий ринок     |- місцевий ринок      |
|- тіньовий ринок      |- ринок капіталів     |- національний ринок  |
|                      |- ринок робочої сили  |- міжнародний регіо-  |
|                      |- ринок інформації    |нальний ринок         |
|                      |- фінансовий ринок    |                      |
|                      |- валютний ринок і ін.|- світовий ринок      |
|                      |                      |                      |
Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна  розділити  на  складові  елементи.
Так ринок засобів виробництва включає ринок землі, верстатів,  кормів,  газу
і т. д.; ринок  інформації  —  ринки  науково-технічних  розробок,  ноу-хау,
патентів і  ін.;  фінансовий  ринок  —  ринки  цінних  паперів,  банківських
позичок і інших кредитних ресурсів.
      У даній роботі нас цікавить функціонування чисто конкурентних  ринків.
Подібні  ринки  припускають  велике  число  незалежно  чинних   покупців   і
продавців, зацікавлених в обміні стандартних  продуктів.   Точніше,  ми  тут
маємо на увазі не той тип ринку, до якого відносяться  магазин  грамплатівок
і автозаправочні станції, де на загальний огляд  вивішені  цінники,  а  такі
конкурентні ринки, як центральна зернова  біржа,  фондова  біржа  або  біржа
іноземних валют, де рівноважна ціна «виявляється»  за  допомогою  узгоджених
рішень  покупців   і   продавців.    Ми   прагнемо   також   з'ясувати,   як
установлюються  ціни  на  ресурсних  ринках  на  основі  рішень,   прийнятих
конкуруючими підприємствами — пред'явниками  попиту,  і  на  основі  рішень,
прийнятих конкуруючими домогосподарствами — постачальниками ресурсів.
					







                                 Конкуренція
      Ключовим  поняттям, що виражає сутність ринкових  відносин  є  поняття
конкуренції (competition) .  Конкуренція  —  це  центр  ваги  всієї  системи
ринкового  господарства,  тип  взаємовідносин  між  виробниками  з   приводу
встановлення  цін  і  обсягів  пропозиції  товарів  на   ринку.   Аналогічно
визначається  конкуренція  між  споживачами  як  взаємовідносини  з  приводу
формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом,  що  спонукає  людину  до
конкурентної боротьби, є прагнення перевершити  інших  .  У  суперництві  на
ринках мова йде про укладання угод і про частки  участі  в  ринковій  сфері.
Конкурентна боротьба — це динамічний  процес,  що  прискорює  розвиток.  Він
служить кращому забезпеченню ринку товарами.
      У якості засобів у конкурентній боротьбі для поліпшення своїх  позицій
на ринку компанії використовують наприклад , якість виробів, ціну,  сервісне
обслуговування, асортимент, умови постачань  і  платежів,  інформацію  через
рекламу.
                            Функції конкуренції:
 . Функція  регулювання.  Для  того  щоб  устояти  в  боротьбі,  підприємець
   повинний пропонувати вироби, яким  віддає  перевагу  споживач.  Звідси  і
   фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них
   існує найбільша потреба.
 . Функція мотивації.  Для  підприємця  конкуренція  означає  шанс  і  ризик
   одночасно:
      — підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють
її  з  меншими  виробничими  затратами  ,  одержують  винагороду  у  вигляді
прибутків ( позитивні санкції ). Це стимулює  технічний прогрес;
      — підприємства, що не реагують на  побажання  клієнтів  або  порушення
правил конкуренції  своїми  суперниками  на  ринку,  одержують  покарання  у
вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).
 . Функція  розподілу.  Конкуренція  не  тільки  включає  стимули  до  більш
   високої продуктивності  ,  але  і  дозволяє  розподіляти  прибуток  серед
   підприємств і домашніх господарств  відповідно  до   їхнього  ефективного
   внеску.  Це  відповідає  пануючому  в  конкурентній   боротьбі   принципу
   винагороди за результатами.
 . Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного
   підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У  той  же  час
   конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців.  Чим
   досконаліша конкуренція , тим справидливіша ціна.
Політика  в  області  конкуренції  покликана   піклуватися   про   те,   щоб
конкуренція могла виконувати свої  функції.  Керівний  принцип  «оптимальної
інтенсивності конкуренції» у якості цілей  політики  в  області  конкуренції
припускає, що:
      —  технічний  прогрес  у  відношенні  виробів   і   прогресів   швидко
впроваджується ( інновація під тиском конкуренції) ;
      —  підприємства  гнучко  адаптуються  до  мінливих  умов   (наприклад,
схильності споживачів) (адаптація під тиском конкуренції).
      Маштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко  перевага
в  прибутку  губляться  в   результаті   успішного   відтворення   інновацій
конкурентам.  У  першу  чергу  це  залежить  від  того,   наскільки   швидко
конкуренти  реагують  на  ривок  уперед  підприємства-піонера  і   наскільки
динамічнний попит.
      Відповідно до керівного принципу оптимальної  інтенсивної  конкуренції
сприятливі умови  для  нормального  функціонування  суперництва  з'являються
тоді,  коли   мають   справу   з   «широкою»   олігополією   із   «помірною»
індивідуалізацією    продукції.    «Вузька»    олігополія     із     сильною
індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.
      У  кожній  ринковій  економіці  існує  небезпека  того,  що   учасники
конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових  норм  і  ризику,
пов'язаних із вільною конкуренцією,  прибігаючи,  наприклад,  до  змови  про
ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати  нормативні
документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:
      — якість конкуренції;
      — саме існування конкуренції;
      — ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;
      — запропонована послуга повинна відповідати ціні  й  іншим  договірним
умовам;
      — захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю
розрізняти товари по їхньому походженню і своірідністі, а також  судити  про
деякі їхні якості;
      — обмежена  за  часом  патентний  захист  і  зареєстровані  промислові
зразки, а також зразки промислової естетики .
                            Основні моделі ринку
      У залежності від співвідношення між кількістю виробників  і  кількістю
споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:
1. Велика кількість самостійних  виробників  деякого  однорідного  товару  і
   маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків  така,  що
   кожний споживач, у принципі, може купити товар  у  будь-якого  виробника,
   керуючись із власною оцінкою корисності товару,  його  ціною  і  власними
   можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати  товар
   будь-якому споживачу, керуючись  тільки  з  власною  вигодою.  Жодний  із
   споживачів не набуває якоїсь  істотної  частки  загального  попиту.  Дана
   структура ринку називається поліполією і породжує, так  звану,  досконалу
   конкуренцію .
2. Величезне число відособлених  споживачів  і  мала  кількість  виробників,
   кожний із яких може задовольнити значну частку  загального  попиту.  Така
   структура називається олігополією, і  породжує,  так  звану,  недосконалу
   конкуренцію. Граничним випадком даної  структури,  коли  масі  споживачів
   протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх
   споживачів, є монополія. У випадку,  коли  ринок  представленний  великим
   числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну)  продукцію,  то
   говорять про монополістичну конкуренцію.
3. Єдиний споживач  товару  і  множина  самостійних  виробників.  При  цьому
   єдиний споживач купляє весь об’єм  пропозиції  товару,  що  поставляється
   всією  множиною  виробників.  Дана  структура  породжує   особливий   тип
   недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).
4. Структура взаємозв'язків,  де  єдиному  споживачу  протиставиться  єдиний
   виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не
   є і ринковою.
   За Смітом сутність конкурентної поведінки  виробників  складало  «чесне»-
без змови суперництво виробників за допомогою, як  правило,  цінового  тиску
на  конкурентів.  Не  суперництво  у  встановленні  ціни  ,  а   відсутність
можливості впливати на ціну , є ключовим моментом  у  сучасному  трактуванні
поняття конкуренції. Роздивимося докладніше  основні  з  перерахованих  вище
ринкових структур.
                     Поліполія  (досконала конкуренція)
      Велике число продавців і покупців того самого  товару.  Зміни  в  ціні
якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки  серед  покупців,  але
не серед інших продавців.
      Ринок відкритий для  кожного.  Рекламні  компанії  не  так  важливі  й
обов'язкові, так як на  продаж  пропонуються  тільки  гомогенні  (однорідні)
товари, ринок прозорий і відсутні які-небудь преваги. На  ринку  з  подібною
структурою ціна — це  заданий  розмір.  На  підставі  вищевикладеного  можна
вивести такі варіанти поведінки учасників ринку:
      Акцептант ціни. Хоча ціна і формується  в  процесі  конкуренції  серед
всіх учасників ринку, але в той же час окремо  узятий  продавець  не  робить
ніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує  більш  високу  ціну,
усі покупці відразу ж переходять до  його  конкурентів,  тому  що  в  умовах
досконалої конкуренції кожен продавець і покупець мають  повну  і  правильну
інформацію про ціну, кількостях продукту, витратах і попиті на ринку.
      Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну,  то  він  виявиться  не  в
змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього,  у  силу  його
незначної частки на ринку,  при цьому прямого впливу на ціну  з  боку  цього
конкретного продавця не відбувається.
      Якщо покупці і продавці діють однаково, то вони впливають  на ціну.
      Регулятор   кількості.   Якщо   продавець   змушений   погодитися    з
переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися  до  ринку  шляхом
регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку  він  визначає  кількість
товарів, що має намір продати по заданій  ціні.  Покупцю  також  залишається
лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.
Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:
      — велика кількість  продавців  і  покупців,  жодний  з  яких  не  має
        помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
      —  кожний  продавець  робить  однорідний  продукт,  що  ні  в   якому
        відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
      —  бар'єри  для  входу  на  ринок  у  довгостроковому   аспекті   або
        мінімальні, або взагалі відсутні;
      — ніяких штучних обмежень  попиту,  пропозиції  або  ціни  існують  і
        ресурси — перемінні фактори виробництва – мобільні;
      — кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією
        про ціну, кількість продукту, витратах і попиті на ринку.
      Неважко  бачити,  що  жодний  реальний  ринок   не   задовольняє   всі
перераховані умови.  Тому  схема  досконалої  конкуренції  має  в  основному
теоретичне значення.  Проте  вона  є  ключем  до  розуміння  більш  реальних
ринкових структур . І в цьому її цінність.
      Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна — це  заданий
розмір. Тому продавець  може  лише  вирішувати,  яку  кількість  товару  він
захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він  одночасно  акцептант
ціни і регулятор кількості.
                                  Монополія
      Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець  є
єдиним виробником  продукту,  що  не  має,  до  того  ж,  близьких  товарів-
замінників. Така модель має такі характерні риси як:
      а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)
      б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;
      в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання  на  ринок
(монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і  покупець
при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він  може
закупити, але в більшості випадків монополіст не  може  призначати  довільно
високу ціну, так як у міру росту цін попит знижується, а при падаючих  цінах
попит зростає);
      Отже монополія – це виключне право виробництва, торгівлі,  промислу  і
т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок,  на
якому діє  один  продавець  деякого  товару  або  виду  послуг.  Розрізняють
закриту, природну і відкриту монополію.
      Така класифікація монополії  на  три  категорії  умовна.  Деякі  фірми
можуть належати до декількох видів монополії. До їхнього числа  відносяться,
наприклад, фірми, що  обслуговують  систему  телефонного  зв'язку,  а  також
електричні і газові компанії, що  можуть  бути  віднесені  як  до  природної
монополії (тому що є присутнім  ефект  економії  на  масштабах),  так  і  до
закритої монополії (тому що присутні бар'єри для  конкуренції).  Також  може
бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових  інтервалів.
Наприклад,   патентне   свідоцтво   дає   фірмі   закриту    монополію    на
короткостроковий період. Останнє відбувається не  тільки  через  обмеженість
терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть  винайти  нові
продукти.
      Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує  тільки
один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.
      Монопольна  діяльність  —  дії   (бездіяльність)   суб'єктів   ведення
господарства за  умови  монопольного  становища  на  ринку  одного  суб'єкта
ведення господарства (групи суб'єктів ведення господарства) у виробництві  і
реалізації товарів, а також дії  (бездіяльність)  органів  державної  влади,
органів місцевого самоврядування  й  органів  адміністративно-господарського
керування і контролю,  що  спрямовані  на  недопущення,  істотне  обмеження,
усунення конкуренції.
      В умовах монополії,  виробник  спроможний  цілком  контролювати  об’єм
пропозиції товару, що  дозволяє  йому  вибирати  будь-яку  ціну  з  можливих
відповідно до кривої попиту, розраховуючи при  цьому  одержати  максимальний
прибуток.  Тому  вибір  ціни  з  можливих  варіантів   визначений   розміром
прибутку, одержуваного від продажу можливої кількості товару по даній ціні.
      Прагнення монополіста до  максимізації  прибутку  шляхом  встановлення
контролю над цінами й обсягом  продаж  є  порушення  вільної  конкуренції  і
встановлення особою влади на ринку.
      Ринкова влада означає спроможність продавця (покупця) впливати на ціну
товару. Особливе місце займає феномен «природної монополії».
      Природна монополія виникає в  галузі,  в  якій  довгострокові  середні
витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли  одна  фірма  обслуговує  ринок
вцілому. У такій галузі мінімальний  ефективний  маштаб  виробництва  товару
близький до кількості або навіть перевищує  те,  на  який  ринок  пред'являє
попит по будь-якій ціні,  достатньої  для  покриття  витрат  виробництва.  У
даній ситуації поділ  виробництва  між  двома  або  великою  кількістю  фірм
призведе до того, що маштаби виробництва кожної будуть неефективно  малі.  З
природними  монополіями,  в  основі  яких  лежить   економія   на   маштабах
виробництва,  тісно  пов'язані  монополії,   що   базуються   на   володінні
унікальними природними ресурсами.
      До  природних  монополістів   відносяться   підприємства   суспільного
користування і підприємства,  що  експлуатують  унікальні  природні  ресурси
(наприклад,  електричні  і  газові  підприємства,  компанії  водопостачання,
лінії  зв'язку  і  транспортні  фірми).  Як   правило,   подібні   «природні
монополії» знаходяться у власності  держави  або  діють  під  її  контролем.
Існування природних монополій пояснюється особливим ефектом,  пов'язаним  із
маштабом виробництва, — ефектом економії ресурсів  у  результаті  укрупнення
виробництва. Відомо, що велике виробництво має перевага  перед  дрібним  при
порівнянні розмірів витрат при  однорідному  виробництві.  Внаслідок  кращої
технічної   оснащеності   і   більшої   потужності   великого   підприємства
відбувається підвищення продуктивності праці, а  виходить,  зниження  витрат
на одиницю продукції. Це  означає  більш  ефективне  використання  ресурсів.
Тому  природні  монополії  стають  бажаним  явищем  для   товариства,   хоча
монополістична природа всерівно змушує регулювати їхню діяльність.
      Відкрита монополія — монополія, при  якій  одна  фірма,  принаймі,  на
якийсь час, стає єдиним постачальником продукту,  але  не  має  спеціального
захисту від конкуренції. У ситуації відкритої  монополії  часто  виявляються
фірми, які вперше вийшли на ринок  із  новою  продукцією.  Їхні  конкуренти,
проте, можуть з'явитися на ринку трохи пізніше.
      Закрита монополія захищена  від  конкуренції  за  допомогою  юридичних
обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США  на  доставку
пошти першим класом.  Іншими  варіантами  виникнення  закритої  монополії  є
патентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар'єри  для  запобігання
проникнення  на  монополістичний   ринок   конкурентів   подані   юридичними
обмеженнями у формі «ліцензій», «авторського права», «товарних  знаків»  або
«патентного захисту».
      Ліцензія — це право фірми на  виняткове  здійснення  визначеного  виду
діяльності на даному ринку.
      Авторське право контролює продаж і  поширення  оригінального  твору  в
інтересах його автора (книги,  музичного  твору,  програми  для  ЕОМ);  воно
дійсно протягом  усього життя автора (і ще протягом   50  років  після  його
смерті в інтересах його спадкоємців).
      Товарні знаки — це  спеціальні  символи,  що  дозволяють  довідуватися
(«індентифікувати») товар,  послуги  або  фірму;  конкурентам  забороняється
використовувати   зареєстровані   товарні   знаки,   підробляти    їх    або
застосовувати схожі, що плутають споживача.
      Патент  —  свідоцтво,  що  засвідчує   виняткові   права   автора   на
розпорядження створеним їм благом (технологією); якщо фірма  має  патент  на
технологію виробництва якогось продукту,  то  це  унеможливлює   виробництво
даного товару  іншими  фірмами  протягом   терміна  дії  патенту.  Звичайно,
власник  патенту  може  продати  свою   технологію   або   взагалі   її   не
використовувати,  але  це  його  право.  І  тільки  одержання   патенту   на
альтернативну технологію дозволить конкурувати з фірмою-монополістом.
      Монопольна  ціна  —  ціна,   що   встановлюється   суб'єктом   ведення
господарства, що займає монопольне  положення  на  ринку,  і  призводить  до
обмеження конкуренції або порушенню прав споживачів.
      Монополія чиста (абсолютна) — ситуація, коли на конкретному  товарному
ринку виступає усього один продавець.
      Монополія в чистому виді  —  явище  вкрай  рідкісне.  Як  і  досконала
конкуренція, вона являє собою скоріше економічну  абстракцію.  Досить  часто
як приклад  чистої монополії призводять систему телефонного  зв'язку,  і  це
майже вірно. Але  не  варто  забувати,  що  інші  види  зв'язку  (наприклад,
експрес-пошта або супутниковий  зв'язок)  створюють  приховану  конкуренцію,
пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім того, слід  зазначити,
що монополія не може цілком усунути  потенційну  конкуренцію  з  боку  інших
вітчизняних або іноземних виробників товарів.
      Монополія, що виникає з боку попиту,  коли  на  ринку  є  тільки  один
покупець  при  множині  продавців,  називається  монопсонією.  Така  ринкова
структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.
                         Монополістична конкуренція
      Монополістична конкуренція —  це  коли  велика  кількість  виробників,
пропонує схожу, але не ідентичну (із погляду  покупців) продукцію.
      На відміну від досконалої конкуренції,  монополістична  припускає,  що
кожна  фірма  продає  особливий  тип  товару,   що   відрізняється   якістю,
оформленням, престижністю, завдяки чому в  споживача  складаються  «нецінові
преваги» (політичні,  естетичні,  фізіологічні).  В  умовах  монополістичної
конкуренції фірма виготовляє не однакову, а  «диференційовану»  продукцію  і
тим самим стає своєрідним  «монополістом»  своєї  марки  товару  (наприклад,
шоколад «Снікерс» має  інші  смакові  властивості,  ніж  звичайний  молочний
шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента»  і  запахом,
і складом, і репутацією).
      На   ринку   монополістичної   конкуренції   продукція    може    бути
диференційована також  і  за  умовами  післяпродажного  обслуговування  (для
товарів   тривалого   користування),   по   близькості   до   покупців,   по
інтенсивності реклами.  Таким  чином,  фірми  на  цьому  ринку  вступають  у
своєрідне суперництво не стільки через ціни,  скільки  за  допомогою  всякої
диференціації продукції.
      Повсюдне  змагання  фірм  в  умовах  диференціації  товару  не  усуває
монополістичної  влади  фірми  над   своїм   видом   товару,   що   дозволяє
підприємству підвищувати  (або  понижувати)  ціну  на  нього  незалежно  від
конкурентів,  хоча  ця  влада  обмежена  наявністю  виробників   аналогічних
продуктів і значної свободи входу в галузь.
      Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є  важливою
характеристикою  монополістичної  конкуренції.  Виробники,  що  працюють  на
такому ринку, не є значними підприємствами,  тому  їм  не  потрібен  великий
початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу  в  галузь  і  конкуренції  з
марками виробленого тут товару.
      Модель  ринку  монополістичної  конкуренції  описує  множина   реально
існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають  більшості
галузей сфери  обслуговування  (у  якості  прикладів  можна  назвати  мережу
ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських  послуг,  у
виробничих галузях — це виробництво одягу, безалкогольних напоїв,  прального
порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів).
      Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма  в  умовах
диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою  над  своїм
товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на  нього  поза  залежністю
від дій конкурентів,  хоча  ця  влада  й  обмежується  наявністю  виробників
аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд  із  дрібними
і середніми фірмами існують достатньо великі.
      При такій моделі ринку фірми ринуться розширювати свою область  преваг
шляхом індивідуалізації  своєї  продукції.  Це  відбувається  насамперед  за
допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії,  що  однозначно
виділяють розходження товарів.
      Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої  поліполії  по
таких ознаках:
      — на  поліпольному  ринку  продаються  не  гомогенні,  а  гетерогенні
        товари;
      — для учасників ринку немає повної прозорості ринку, і вони діють  не
        завжди відповідно до економічних принципів;
      — підприємства  намагаються  розширити  свою  область  преваг  шляхом
        індивідуалізації своєї продукції;
      — доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції
        ускладнений у силу наявності преваг;
      — єдиний продавець (монополіст). — Реалізований  продукт  унікальний,
        тому покупець змушений  сплачувати  встановлену  монополістом  ціну
        (або відмовитися від покупки даного товару);
      — повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.
                                 Олігополія
       Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури.  Термін
«олігополія» застосовується в економіці для опису ринку,  на  якому  існують
декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину  ринку  і  вступ  на
цей ринок нових  фірм  утруднено.  Приклади  класичних  олігополій:  «велика
трійка» у США — «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».
      Продукція,  вироблена  фірмами,  може  бути  як   однорідна,   так   і
диференційована.   Однорідність   переважає    на    ринках    сировини    і
напівфабрикатів: руди, нафти, сталі,  цементу;  диференціація  —  на  ринках
споживчих товарів (автомобілі).
      Нечисленність   фірм   сприяє   їхнім   монополістичним   угодам:   по
встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах  обмеження  конкуренції
між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим  інтенсивниша,
чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
      Важливу роль у характері конкурентних відношень на такому ринку грають
об’єм і структура тієї інформації про конкурентів і про умови  попиту,  якою
фірми володіють: чим такої інформації менше, тим  більше  конкурентною  буде
поведінка фірми. Основна відмінність олігопольного  ринку  від  поліпольного
пов'язана з  динамікою  цін.  Якщо  на  поліпольному  ринку  вони  пульсують
безупинно і безсистемно в залежності від коливань попиту  і  пропозиції,  то
при олігополії мають тенденцію до  стійкої  фіксації  і  змінюються  не  так
часто. Типово так зване лідерство в цінах, коли  їх  переважно  диктує  одна
провідна фірма, інші ж олігополісти  ідуть  за  лідером.   Доступ  до  ринку
новим продавцям ускладнений. У випадку угоди олігополістів із  приводу  цін,
конкуренція  усе  більше   зміщається   в   напрямку   якості,   реклами   й
індивідуалізації.
      Існування олігополії пов'язано з обмеженнями  входу  на  даний  ринок.
Одне  з  них  —  необхідність   значних   капіталовкладень   для   створення
підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
      Нечисленність  фірм   на   олігопольному   ринку   змушує   ці   фірми
використовувати не тільки  цінову,  але  і  нецінову  конкуренцію,  тому  що
остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники  знають,  що  якщо  вони
понизять ціни, то їхні  конкуренти  зроблять  те  ж  саме,  що  призведе  до
падіння прибутків.
      Війна цін — повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм
олігопольної  галузі,  за  допомогою  якого,  фірми  розраховують  збільшити
обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
      Тому замість цінової  конкуренції,  що  буде  результативна  в  умовах
досконалої  конкуренції,  «олігополісти»  використовують   нецінові   методи
боротьби: технічна перевага,  якість  і  надійність  виробу,  методи  збуту,
характер наданих послуг і  гарантій,  диференціацію  умов  оплати,  рекламу,
економічне шпигунство.
      Характерна риса олігопольного  ринку  —  залежність  поведінки  кожної
фірми від реакції і поведінки конкурентів. Значні розміри і значний  капітал
фірм вкрай немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє  саме
змова між  олігопольними  фірмами  з  метою  підтримки  цін  і  максимізації
прибутків. Виробники домовляються про  співробітництво  й  укладають  (іноді
відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку — «картельна угода».
      Картель являє собою угоду декількох  підприємств,  що  встановлює  для
всіх учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму  робочої  сили,
обміну  патентами,  розмежування  ринків  збуту  і  долю  («квоту»)  кожного
учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його  ціллю  є  підвищення
цін  (понад  конкурентний   рівень),   але   не   обмеження   виробничої   і
постачальницько-збутової діяльності учасників.
      Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії
олігопольних фірм, змушує  їх  йти  на  негласні  економічні  угоди,  таємну
економічну політику в області зміни цін і  розмежування  сфер  впливу.  Таке
співробітництво  може  виявлятися  як  через  особливу  економічну  політику
олігопольних  фірм   у   вигляді   «жорсткості   цін»   або   «лідерства   у
ціноутворенні», так і через  особливі  організації  типу  «патентних  пулів»
(або консорціумів).
      Жорсткість цін — так називається практика дій олігопольних фірм,  коли
навіть при зміні витрат або попиту певна фірма не  схильна  до  зміни  ціни.
Вона думає, що якщо їй прийдеться підняти ціну, то інші підуть  за  нею,  що
призведе до втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуються  від  зміни
цін через страх розв'язати «війну цін».
      Лідерство в цінах означає практику, коли при формуванні  цін  на  свою
продукцію компанія орієнтується  на  ціни,  установлені  лідером  —  частіше
усього домінуючою у даній  галузі  і  на  даному  ринку  великої  фірми.  Це
демонструє  своєрідна  прихована  змова,  хоча  її  наявність  звичайно   не
доведена.
      Патентні пули — це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, а
консорціум  —  об'єднання  фірм  із  метою  проведення   спільних   наукових
досліджень, спільного будівництва  великих  інвестиційних  об'єктів.  Обидві
організації виконують картельні функції і є базою для організації змови  про
поділ ринку.
                           Антимонопольна політика
      Антимонопольна політика —  одне  з  напрямків  державного  регулювання
економіки,  що  являє   собою   комплекс   державних   заходів   (відповідне
законодавство, система оподатковування, денаціоналізація,  роздержавлення  і
приватизація власності, заохочення  створення  малих  підприємств  та  ін.),
спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи  розвиток
конкуренції серед товаровиробників.
      Антимонопольне законодавство — законодавчо закріплені основні  правила
діяльності суб'єктів, що хазяйнують на  ринку,  органів  державної  влади  і
управління.
      Основні завдання антимонопольного законодавства:
      а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і
підприємництва в національній економіці;
      б) зняття всіх перепон на шляху активізації  конкуренції  на  правовій
основі, що дозволяє виключити монопольні дії  суб'єктів  ринку,  центральних
органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;
      в)  визначення  правового  режиму  регулювання   відповідальності   за
монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;
      г) захист інтересів малого і  середнього  підприємництва  від  сваволі
великого бізнесу;
      д) створення умов для розвитку національного господарства.
      Антимонопольне законодавство  тісно  пов'язане  з  загальною  системою
заходів,  за  допомогою  яких  держава  намагається  впливати   на   ринкові
відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш  грубі
й очевидні  прийоми  монополістичної  діяльності,  робить  певний  вплив  на
конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів  великих
корпорацій.
      Конкретна програма антимонопольних  дій  розробляється  і  проводиться
урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою  частиною  в
загальної економічної програми уряду, що може відображати  інтереси  окремої
підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп  або  загальні  інтереси
нації і  повинна  враховувати  загальну  внутрішню  і  зовнішню  економічну,
соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність  застосування
антимонопольного  законодавства  і  діяльність  антимонопольної  політики  в
цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.
      Великі   корпорації    в    обхід    антимонопольного    законодавства
використовують легальні  з  погляду   антимонопольного  законодавства  форми
об'єднань  і  монополістичної  діяльності  —  холдингові  компанії,  систему
участі,  конгломерантні  злиття  (об'єднання  компаній,  що  відносяться  до
різних  сфер  господарської   діяльності),   а   також   приховані   прийоми
встановлення монопольного панування  —  джентльменські  угоди,  лідерство  в
цінах.  В  сучасних  умовах  посилення  дії  антимонопольного  законодавства
корпорації  проводять  перебудову  своєї  структури,   приспособлюються   до
реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.
      Холдинг — можна назвати на українській  мові  володіючим  товариством,
створеним  великими  монополіями  для  управління  дочірніми  підприємствами
через систему участі. Ввібравши в себе  контрольні  пакети  акцій  десятків,
сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує  їх  на  розвиток,  а
прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до  власної
підприємницької  діяльності.  Юридично  існують  як  акціонерні  товариства,
товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.
      Система участі —  взаємне  володіння  одними  акціонерними  компаніями
цінними паперами  (акціями,  облігаціями)  інших  акціонерних  компаній.  Це
важлива діюча форма зв'язку і переплетення  капіталів  як  усередині  однієї
галузі,  так  і  між  галузями.  Система  участі  створює  багатоступінчасту
залежність великого числа підприємств від  значного  акціонерного  капіталу,
що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами  чужого  капіталу  і
«викачувати» з підконтрольних підприємств прибуток.
      Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства,
за природними монополіями,  а  також  для  недопущення  методів  несумлінної
конкуренції (дій суб'єктів, що хазяйнують,  по  дискредитації  конкурентів),
на Україні створений антимонопольний комітет.
                                  Висновок
      Конкуренція   є   необхідною   і   визначальною   умовою   нормального
функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має  свої  плюси  і
мінуси. До  позитивних  чортів  можна  віднести:  активізацію  інноваційного
процесу, гнучке пристосування до попиту,  висока  якість  продукції,  високу
продуктивність  праці,  мінімум  витрат,  реалізацію  принципом  оплати   по
кількості  і  якості  праці,  можливість  регулювання  з  боку  держави.  До
негативних наслідків — «перемога» одних і  «поразка»  інших,  розходження  в
умовах діяльності, що  веде  до  нечесних  прийомів,  надмірна  експлуатація
природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
      Як було показано надмірна монополізація, поява  конкурентної  боротьби
між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести  до
створення так би  мовити  «держави  в  державі».  Монополізм  призводить  до
уповільнення   науково-технічного   прогресу,   консервує   низьку    якість
продукції, робить цю  продукцію  неконкурентноздатною  на  світовому  ринку,
втрачаються стимули перебування більш  ефективних  рішень  функціонування  в
економіці й ін.
      Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби  необхідно
відзначити, що все-таки поки  є  конкуренція,  буде  існувати  і  промислове
шпигунство, тобто ці два явища пов'язані  між  собою,  не  можна,  звичайно,
заперечити  ефективність  промислового  шпигунства,  наприклад  він   значно
впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І  усе  ж,  незважаючи
на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні  в
галузевих, державних і  глобальних  масштабах,  не  може  замінити  науково-
дослідні роботи, відкриття, тому що  якщо  увесь  час  користуватися  чужим,
викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал  розвитку,  що  в
результаті веде до регресу.
      У  цілому  ж,  конкуренція  несе  менше   негативних   моментів,   ніж
позитивних; конкуренція — значно менше  зло,  чим  монополія,  що  зловживає
своїм положенням в економіці.
      Конкуренція — визначальна умова підтримки динамізму в економіці,  і  в
умовах конкуренції  створюється  більше  національне  багатство  при  меншій
вартості кожного  виду  продукції  в  порівнянні  з  монополією  і  плановою
економікою.
                       Список використаної літератури
1. Гасанов Р.М Промислове шпигунство на  службі  монополій.  М.:  Міжнародні
   відношення. 1986
2. Портер. М Міжнародна конкуренція. М.:1994
3. Робинсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції. М.1986
4. Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.
5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998