ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ
Факультет менеджменту та
маркетингуКУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Мікроекономіка”
на тему: “Сутність витрат та методи їх
зниження.”Виконав: студент групи МТ-21
Мамчур Ярослав
Керівник роботи:
Засанська В.В.Львів -2000
Зміст
|Вступ. |3 |
|Сутність витрати. Підхід до поняття витрат з погляду економіста та |4-5 |
|бухгалтера. | |
|Методи зниження витрат. |5-16 |
|Поняття витрат та собівартості продукції. |5-8 |
|Класифікація витрат виробництва. |8-9 |
|Методи оцінки витрат |9-11 |
|Джерела і чинники зниження витрат. |11-14 |
|Альтернативні методи зниження витрат. |14-15 |
|Висновок. |16 |
|Список використаної літератури. |17 |ВСТУП
Відхід від централізовано — планової системи господарювання і перехід
до ринкової економіки по-новому порушує питання про методи ведення
економічної діяльності підприємства. Традиційні структури та форми
господарювання змінюються. У цих умовах керівники підприємств, вивчаючи і
формуючи те , що називається цивілізованою формою ринкових відносин, стають
своєрідними “архітекторами“ розвитку нових господарських зв'язків і методів
здійснення господарської діяльності.
В таких умовах розвитку економіки в країнах колишнього радянського
союзу, все більше і більше зростає роль витрат підприємства, як невід’ємної
складової виробничого процесу, що в свою чергу вимагає повного
переосмислення теорії виробництва починаючи від вхідних ресурсів і
закінчуючи кінцевим продуктом, готовим для продажу. Визначення витрат — це
невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить
розмір прибутку, який одержить підприємець.
У першому розділі роботи викладені теоретичні основи витрат, те яким
чином витрати підприємства впливають на розмір прибутку і яка різниця між
витратами з погляду економіста та бухгалтера.
У другому розділі досліджуються методи вимірювання, оцінки та
прогнозування витрат на підприємстві і відповідно їхнього розподілу.
Найбільша увага приділяється джерелам і факторам зниження витрат.
1. СУТНІСТЬ ВИТРАТ. ПОНЯТТЯ ВИТРАТ З ПОГЛЯДУ ЕКОНОМІСТА ТА БУХГАЛТЕРА.Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів
і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у
одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за
іншим призначенням. Наприклад, деревина, використовувана в будівельній
справі, не може бути застосована, скажімо, у виробництві меблів, сірників і
інших товарів. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару
означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати
будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його
цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.
З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити
всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими
можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків,
споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата
послуг банків, страхових компаній і т.д.
З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити
не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не
оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого
оптимального застосування своїх ресурсів.
І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні
витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та
вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки
вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими
воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це
ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою
ефективністю.
В переважній більшості випадків алтернативне використання коштів є
прихованим. Тому досить важливо вміти визначити, в якому напрямку
використовувати наявні грошові фонди підприємства для прийняття правильних
економічних рішень. Для безповоротних витрат стверджується протилежне
твердження—вони звичайно фактичні, проте, приймаючи рішення, їх треба
завжди ігнорувати. Безповоротні витрати—це ті витрати, які вже зроблені і
які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони
не повиннічинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень. [1,C.
188]
2. МЕТОДИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ
2.1. Поняття витрат та собівартості породукції.
Основним напрямком діяльності кожної комерційної організації є
отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник
закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і
т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість
товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма
здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову
продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити
виснивок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку,
оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує
підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.
Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках
собівартості продукції , що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні
витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації
продукції.
Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що
пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут
та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з
транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень
та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою
витрати реалізації продукції.
Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в
різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на
собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків,
зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну
собівартість продукції.
У собівартість продукцій включаються :
. витрати на освоєння виробництва ;
. витрати , які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і
обумовлені технологічними й організаційними чинниками виробництва ;
. витрати на оплату праці ;
. витрати , пов'язані з використанням природної сировини ;
. витрати некапітального характеру , пов'язані з удосконалюванням
технологій і організацією виробництва , а також з покращенням якості
продукції ;
. витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним
удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями ;
. витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і
капітальний ремонти ) ;
. витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки ;
. витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства ;
. поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів
природоохоронного призначення ;
. витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом ;
. витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;
. виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток,
компенсацій і т.д.);
. відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення
та у фонд зайнятості;
. відрахування на обов'язкове медичне страхування ;
. платежі на страхування майна підприємств ;
. витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків,
оплата банківських послуг ;
. витрати на гарантійне обслуговування продукції;
. витрати, пов'язані зі збутом продукцій ;
. витрати на відтворення основних виробничих фондів ( амортизація ) ;
. втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами .
Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для
виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна , за
якою купляються ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається
взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже
важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з
одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього
використання , з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі
методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з
економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий
технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші
витрати виробництва. У рішенні цієї проблеми використовується виробнича
функція Кобба — Дугласа , що задає випуск продукцій ( Y ) як функцію
витрат капіталу ( K ) і праці ( L ) .Y = f ( AK(L( )
— де і — позитивні сталі . [1,C. 183]
В залежності від розміру витрат, які несе фірма в процесі виробничої
діяльності, існують різні методи їх розрахунку. Але з огляду на те, що
виробництво будь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням
різноманітних видів ресурсів, то необхідною є класифікація витрат.
2.2. Класифікація витрат виробництва.
За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних
елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних
елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми
використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця
здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні
кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для
підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкова номенклатура витрат
виробництва продукції за економічними елементами:
. матеріальні витрати ;
. витрати на оплату праці ;
. відрахування на соціальні потреби;
. амортизація основних фондів;
. відрахування в державні спеціальні фонди ;
. податки, що включаються у витрати підприємства ;
. інші.
Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати
структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику
покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє
визначити важливий економічний показник — собівартість однієї одиниці
продукції.
Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за
статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої
класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо
пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як
матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і
управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за
аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по
підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає
необхідність виділення окремих статей витрат . Так у консервній ,
плодоовочевій промисловості виділяється така стаття витрат, як “ тара і
тарні матеріали “, що у свою чергу калькулюються на бочки, банки, ящики
тощо.
Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості
калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру
конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства
(штуки, тонни, метри, кВт-год. тощо. ).
На промислових підприємствах розробляються планові і звітні
калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам.
Другі — відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції.
Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у
витратах і визначити спосіб їх зниження.
В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють
цехову , виробничу і повну собівартість продукції.
Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом
продукції в цехах.
Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати,
пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в
цілому.
Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі
витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не
відносяться до виробництва продукції.
2.3 Методи оцінки витрат.
Застосовуються різноманітні методи калькуляції промислової продукції:
прямого розрахунку, розрахунково — аналітичного, нормативного,
параметричного, виключення витрат , коефіцієнтний і комбінований.
Застосування того або іншого методу залежить від виду виробленої
продукції, характеру технологічного процесу, особливостей переробки
сировини.
Метод прямого розрахунку застосовується на підприємствах, що
виготовляють однорідну продукцію. При цьому методі витрати на одиницю
продукції визначаються шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість
виробленої продукції.
На великих виробництвах з широкою номенклатурою більш поширений
розрахунково-аналітичний метод. Сутність його полягає в тому, що прямі
витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм
витрат ресурсів.
Нормативний метод—найбільш прогресивний. Він базується на нормах і
нормативах використання матеріальних і трудових ресурсів, на його основі
можна робити розрахунок калькуляцій на нові види продукції.
Параметричний метод—застосовується для розрахунку витрат виробництва
однотипних, але різних за якістю виробів. Він грунтується на встановленні
закономірностей зміни витрат в залежності від зміни якісних параметрів
продукції. Виявивши цю закономірність і витрати на виготовлення виробу —
макета, можна дізнатися про витрати на інші однотипні вироби, що
відрізняються один від одного певними параметрами. Для добору якісних
властивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз залежності
зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти покращення
якісних властивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.
Методи виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований базуються на
визначенні загальної суми усіх витрат на переробку вихідної сировини і
наступного її розподілу на отримувану продукцію. Ці методи використовуються
на комплексних виробництвах (де з однієї вихідної сировини, у єдиному
технологічному процесі одержують два або декілька різнорідних видів
продукції.)
Метод виключення витрат полягає в тому, що з усієї продукції,
отриманої в результаті комплексної переробки сировини, один її вид
рахується основним, інші – побічними. З загальних витрат на переробку
сировини виключають вартість побічної продукції, а суму, що залишилася,
відносять на витрати по основній продукції.
Застосування даного методу доцільно в галузях , де побічні продукти
займають невеличку питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу на
витрати по виготовленню основної продукції.
При коефіцієнтному методі (метод розподілу витрат) усі витрати
розподіляються між отриманими продуктами пропорційно. При цьому один із
продуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом, рівним одиниці, а
інші прирівнюються до нього по перекладному коефіцієнті, що враховує якусь
ознаку (відпускні ціни на продукцію, її вага, й ін.).
Витрати на виробництво одиниці кожного виду продукції обчислюються в
такій послідовності: весь випуск продукції розраховується в умовних
одиницях; визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом розподілу
загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях;
розраховуються витрати на виробництво кожного виду продукції шляхом
множення витрат на умовну одиницю і на відповідний коефіцієнт.
Комбінований метод. Суть його полягає у такому: а) велика частина
продуктів відноситься до основного. Це зменшує вплив оцінки побічної
продукції на витрати по виготовленню основного продукту; б) побічна
продукція виключається з загальних витрат не по відпускних цінах , а у
відсотку до витрат не переробку всієї сировини; в) сума витрат, що
залишилася, розподіляється між основними видами продукції.
Витрати, при віднесені їх на собівартість продуції, поділяються на
прямі—безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, і непрямі—пов'язані
з роботою цеху або підприємства.
У залежності від питомої ваги окремих видів витрат у витратах
виробництва виділяються такі групи галузей як: трудомісткі ,
матеріаломісткі , енерго- і паливомісткі , фондомісткі та змішані .
Трудомісткі — у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають
витрати на заробітну плату.
Матеріаломістку — у структурі витрат яких найбільшу питому вагу
займають матеріальні витрати.
Енерго — і паливомісткі — у структурі витрат яких найбільшу питому
вагу займають витрати на енергію і паливо.
Фондомісткі — із великою питомою вагою амортизації в загальних
витратах.
Змішані — із значною питомою вагою у витратах матеріальних витрат і
заробітної плати .
2.4. Джерела і чинники зниження витрат підприємства
Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по
двох напрямках: по джерелах і по чинниках.
Джерела—це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені
витрати виробництва. Чинники—це техніко-економічні умови, під впливом яких
змінюються витрати.
Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації
продукції є :
. зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю
продукції;
. зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю
продукції ;
. зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;
. скорочення адміністративно-управлінських витрат ;
. ліквідація непродуктивних витрат і втрат.
На економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників.
Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників :
. підвищення технічного рівня виробництва ;
. удосконалювання організації виробництва і праці ;
. зміна обсягу виробництва.
Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації
виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і
заробітної плати.
Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок
зниження норм їхньго використання, скорочення відходів і втрат у процесі
виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження
безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на
сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при
зниженні — зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунок
зменшення матеріальних витрат і зміни цін на сировину та матеріали може
бути розрахований по формулі:ЗВм = ( 1 — jм x jц )Ум х 100, де
j—індекс зміни норм використання сировини і матеріалів на одиницю
продукції;
jц—індекс зміни цін на сировину і матеріали;
Ум—питома вага вартості матеріальних витрат у витратах підприємства
( у відсотках ) . [3, С. 56-57]
Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення
витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його
продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір
зниження витрат ( у відсотках ) за рахунок росту продуктивності праці
можна визначити за формулою :ЗВзп = ( 1 — jзп : jпп )Узп х 100, де
jзп—індекс росту середньої заробітної плати;
jпп—індекс росту продуктивності праці;
Узп —питома вага заробітної плати у витратах підприємства, (у
відсотках) [3, C.58]
Існує ще один вид визначення динаміки собівартості. Він здійснюється
на основі розрахунку індивідуального індексу собівартості :is = Z 1 / Z 0 , де
Z 1 і Z 0 базова і звітна собівартості одиниці продукції [3, C.60]
Коли на підприємстві випускається декілька видів продукції, то
динаміку собівартості усього виробництва визначають на основі розрахунку
загального індексу собівартості в якому фактично випущена в звітному
періоді товарна продукція оцінюється по фактичній собівартості звітного
періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або по
фактичній собівартості базисного періоду :
I 2 = е Z 1 Q 1 / е Z 0 Q 0Z 0 — собівартість одиниці продукції в базовому періоді або за
планом.
Q 1 , Q 0 — кількість продукції в звітному періоді.
Z 1 — собівартість одиниці продукції в звітному періоді. [3, C. 61]
Для окремої продукції використовують показник собівартості продукції
виражений у витратах на у.о. товарної продукції. Цей показник одержують
шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість
цієї товарної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначається в
чотирьох варіантах.
1 Витрати на у.о. товарної продукції по затвердженому плані:е Z пл Q пл / е P пл Q пл
1 Витрати на у.о. фактично випущеної товарної продукції.
а) за планом перерахованому на фактичний обсяг випуску і
асортимент продукції;Z пл Q пл / P пл Q пл
б) фактично, у цінах, що діяли в звітному році ;
Z 1 Q 1 / P 1 Q 1
в) фактично, у цінах, прийнятих у плані ;
Z 1 Q 1 / P пл Q 1
, де
Z пл — планова собівартість одиниці продукції ;
Z 1 — фактична собівартість продукції ;
P пл — планова оптова ціна одиниці продукції ;
P 1 — фактична оптова ціна одиниці продукції ;
Q пл — кількість одиниць за планом ;
Q 1 — фактична кількість одиниць продукції ;
[3, C.61-63]
Методи оцінки впливу техніко-економічних чинників на зниження витрат
підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як при аналізі,
так і при плануванні собівартості продукції на майбутній період.
2.5. Альтернативні методи зниження витрат.
Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за
рахунок внутрішньовиробничих чинників.
Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті
застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом
служить розроблена в Японії і отримавша широке застосування в усьому світі
система організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати
виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її
полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у
визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються
браковані деталі, виробничий процес зупиняється , тому що запасів на
робочому місці немає.
Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках:
. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і в
споживача , і у виробника. Останній крім того знижує витрати на
реалізацію.
. Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного
виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях
навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д. , підвищують
відповідальність виробничих робітників за якість, використовують
автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати
виробництва, що пов’язані з повторним опрацюванням бракованих виробів,
витратами сировини і заробітної плати.
У рамках системи “just in time“ розроблені і використовуються
підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час
руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності
за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування
виробничим процесом.
Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як
зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад,
розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво
нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат
на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання;
більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва,
реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення
якості продукції і т.д.ВИСНОВКИ
Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів,
що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначені ціни. Кількість
якогось товару, що фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від
цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його
виробництва, з одного боку, і від ціни, по якій товар буде продаватися на
ринку, — з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із
витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок,
проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки
тощо.
Затрати, витрати, собівартість, є найважливішими економічними
категоріями. Їхній рівень багато в чому визначає розмір прибутку і
рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності.
Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямків удосконалювання
економічної діяльності кожного підприємства.В залежєності від виду продукції, характеру технологічного процесу,
особливостей переробки сировини використовують різні методи калькулювання
(оцінки) витрат. До основних та найбільш практичних належать: метод прямого
розрахунку, розрахунково-аналітичний метод, нормативний метод,
параметричний метод, коефіцієнтний метод, метод виключення витрат,
комбінований метод.Проте основним завданням економіста є не тільки підрахування вже
наявних витрат, але і знаходження всеможливих шляжів зниження витрат.
Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох
напрямках: по джерелах та чинниках. В середині підприємства витрати можна
знижувати за рахунок зміни норм використання сировини, зменшення витрат
живої праці на одиницю продукції тощо. Для цього розроблено ряд показників
(індексів), які нині широко використовуються на підприємствах.Значне зниження витрат досягається за рахунок застосування
прогресивних методів організації виробництва, наприклад система “just in
time”.5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Піндайк Р.С., Рубінфелд Д.Л. Мікроекономіка. –К.: Основи, 1996
2. З.И. Петрова Системный анализ собестоемости. М.,1996.
3. Бойчик І.М., Харків П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. Навчальний
посібник.— Львів,1998.
4. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки Підручник—
К.:Товариство “Знання”, КОО, 1998.
5. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Сэенли Л. Брю. Экономикс т.2
