Харьковский Государственный
                          экономический университет
                          кафедра “Банковское дело”
                             Контрольная работа
                         Основні номінали грошового
                                обігу України
                                X-XX століть
                                 г. Харьков
                                  1999 год
					







Выполнила
студентка  ІІІ курса
заочного отделения
специальность 75106-1
группы 1
Стефаненко Л.В.
                      ОСНОВНІ НОМІНАЛИ ГРОШОВОГО ОБІГУ
                            УКРАЇНИ Х-ХХ СТОЛІТЬ
      У зв’язку  з  введенням  української  національної  валюти  походження
окремих грошових  одиниць  цікавить  не  тільки  спеціалістів,  а  й  широкі
верстви населення.
       Якщо  назва  широко  відомої  вагової,  грошово-вагової  та  грошово-
лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до  складу
яких входили українські землі, гривни(гривні), з  самого  початку  вважалася
найбільш вдалою  для  більшого,  основного  номіналу  національної  грошової
системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії.  Адже  на
певних хронологічних етапах  багатовікової  історії  України  в  окремих  її
регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-вагові  і  грошово-лічильні
та відповідні до них свої розмінні номінали.
      Грошові системи Київської Русі, як  і  інших  країн,  до  складу  яких
входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими  процесами,  але
з урахуванням характерних особливостей та традицій  лічби.  Грошові  системи
окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних  одиниць.
Вагові-походили від традиційної основної максимальної одиниці, як гривня  чи
фунт.  Лічильні  ж,  здебільшого,  спиралися  на  конкретні   засоби   обігу
визначеної групи  та  відтворювали  її  багатократність.  Оскільки  основним
монетним металом у середньовіччі було  срібло,  згідно  срібної  гривні-ваги
визначалася і стопа  (кількість  монет  з  одиниці  металу)  монет.  Перебіг
складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних  копалень
срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів  різної
грошової лічби в грошовому обігу України.
                   ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
        Писемні   джерела   Київської   Русі   називають   п’ять   елементів
давньоруської грошової  системи:  гривню,  куну,  ногату,  резану,  веверицю
(векшу). Аналіз грошових співвідношень  у  зводі  основних  законів  давньої
Русі —  ”Руській  Правді“  —  дозволив  дослідникам  реконструювати  систему
грошової лічби в  ХІ  столітті:  гривна  =20  ногатам=25  кунам=50  резанам.
Пізніше, у ХІІ-ХІІІ століттях,  у  зв’язку  зі  змінами  обігових  монет  це
співвідношення змінюється.
      Дослідники й досі не  дійшли  згоди  з  приводу  того,  які  конкретні
засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам,  векшам.  Так,  одні
дослідники   пов’язують   ці   елементи   грошової   лічби   з   конкретними
нумізматичними пам’ятками,  іноземними  та  власними  монетами  з  грошового
обігу давньої Русі. Так, куну  ототожнюють  з  основними  срібними  монетами
грошового   обігу:   арабським    дирхемом,    візантійським    міліарісієм,
давньоруським   срібляником   та   західноєвропейським   денарієм.    Ногату
найчастіше виводять  від  арабського  “нагд”-дзвінка,  повноцінна,  відбірна
монета  і  пов’язують  з  окремою  групою  якісних   повноцінних   арабських
дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських  дирхемів,
які часто знаходять у давньоруських скарбах.
      Інші  дослідники,  аналізуючи  писемні  джерела,  бачать  у  розмінних
номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З  фінським  “ногать”
(нохат), що означало шкіра, хутро, пов’язують і ногату.
      У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм
товаро-грошей.  Будучи  одним  із  основних  елементів  товарообміну,  мірою
вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося  товаро
— грошима і в пізніші часи.  Усталені  назви  ’’розмінних  одиниць’’-товаро-
грошей надовго залишилися в пам’яті й перейшли  на  металеві  гроші.  Відомо
декілька різновидів податків під назвою ‘’куниця’’,  що,  певно,  фіксує  ще
одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад,  у  Англії  з  її  розвинутим
монетним карбуванням в ХІ  столітті  м.  Честер  сплачувало  річний  податок
хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими  продуктами
треба було заплатити податок-куницю, що  в  монеті  дорівнювало  12  грошам:
‘’тот маєт дати  осьмнику(уряднику  воєводи  у  торгових  і  торгово-судових
справах) куницу дванацять грошей’’.
      Іcнyє припущення про зв’язок  терміну  ’’куна’’  з  римською  монетою.
Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але  й
іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.
      Подібне явище фіксується і для терміну ‘’скот’’. У давнього  населення
Італії гроші позначалися словом ‘’pecunіa’’ (лат. худоба). У  давньофризькій
мові  слово  ’’sket’’  означало  і  худобу,  і  гроші.  З  цим   же   словом
пов’язується   і   назва   ранньосередньовічної   англосаксонської    монети
‘’skeatt’’ і німецьке ‘’shatz’’ -скарб,  давньоскандинавської  ‘’skattr’’  —
казна, гроші.
       У  давній  Русі  слово  ‘’скот’’  також  означало  гроші,   а   слово
‘’скотниця’’ — казну. Дослідники припускають, що  всі  ці  терміни  походять
від  давнього  індоєвропейського  терміну,  який   був   узагальнюючим   для
позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших  східно-слов’янських
мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов’язують безпосередньо  зі
скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.
      Але  вже  в  давньоруські  часи  термін  ‘’скот’’,  напевно,  вважався
архаїчним.  Давньоруські  джерела  віддають  перевагу  терміну  ‘’куни’’-  в
узагальнюючому розумінні- гроші. А в більш пізніх редакціях  давніх  текстів
‘’куни’’   замінюють   окремі   випадки   вживання   терміну   ‘’скот’’.   В
давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення ‘’гривня кун’’.
      Таким чином, для  давньоруських  часів  найбільш  вживаною  і  стійкою
назвою розмінних грошових одиниць була куна. Але для ХХ століття цей  термін
для грошової одиниці звучить архаїчно, адже його етимологія ховається  ще  в
домонетному товарообігу. Хоча прецедент цого використання  відомий  і  в  ХХ
столітті. Під час другої світової війни урядом Хорватії  було  введено  нову
грошову одиницю — куну (1 куна = 100 банікам ) в  прокламативних  цілях.  На
середньовічних хорватських монетах зображалася куниця, а з хорватської  мови
‘’куна’’ перекладається як куниця.
        Увагу   привертають   і   умовні   назви   давньоруських   монет   —
‘’срібляників’’ і ’’ златників’’, які почали  використовуватися  нумізматами
ХІХ століття. Напевно, саме з назвою  монетарного  металу  пов’язувалися  ці
монети в очах сучасників, про що свідчать легенди  на  монетах:  “…  а  се
його сребро “, “… а се його злато “. Але  в  умовах  карбування  кредитних
монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.
                  ОСНОВНІ РОЗМІННІ НОМІНАЛИ XІV- XV CТОЛІТЬ
  Татаро-монгольська  навала  XІІІ   століття   значною   мірою   зруйнувала
політичний  та  економічний  потенціал  князівств  Східної  (вропи.   Гостра
нестача розмірнної монети, яка почала відчуватися ще з XІІ століття,  значно
посилилася в XІІІ- XІV століттях. У “ безмонетний період” XІІ-  XІV  століть
засобами розмірнного платежу та обміну часто  є  різноманітні  товаро-гроші.
Гривні — зливки срібла — обслуговують  найбільщі  сфери  грошових  операцій,
стають основним засобом виплати данини — ”татарського виходу”. Не  випадково
вже в другій половині XІІІ  століття  ще  кочова  монголо-татарська  держава
стала спроможною  карбувати  власні  монети-срібні  дирхеми.  Це,  на  думку
дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини,  яке
потрапляло з різних регіонів Східної (вропи у зливках.
      В  “безмонетний  період”  відбуваються  зміни   гривень-зликів:   вони
зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.
      На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній (вропі для  зликів  срібла  починає
застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька  версій  про  походження  цього
терміну. Але абсолютна  більшість  дослІдників  пов’язує  його  з  дієсловом
“рубить”,  зі  зменшенням,  поділом  гривні-зливка.  Тривалий  час  існувало
паралельне вживання обох термінів.
      Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох  державних
утворень зі своїми сформованими і такими, що  формуються,  монетно-грошовими
системами.
      В результаті походу короля Казиміра ІІІ  у  1349  році  Галицька  Русь
увійшла до складу  Польщі,  але  як  окреме  автономне  утворення  з  правом
карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку  50-х
років  XІV  століття  і  до  1414-1415  років,  дослідники   пов’язують   зі
згадуваними    в    тогочасних    писемних    джерелах    “загальновживаними
грошами”(“grossі   usualі”),   “грошами   руської    лічби(“grossі    numerі
Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській  землі“  (“moneta  іn  terra
Russіe”).
       Оскільки  за  метрологічними  показниками  галицькі   срібні   монети
відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в  історіографії  вони  називаються
квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано,  від  якої  метричної
одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників  пов’язує
їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено  також,  що
галицькі монети  карбувалися  згідно  зі  своєю  лічильною  галицько-руською
гривнею,  яка  через  економічні  та  політичні  фактори  не  знайшла  свого
продовження  в  наступних  грошово-монетних  системах.  Галицькі   документи
другої половини  XІV  століття  називають  “гривні  руської  лічби”  (“marca
Ruthenіalіs pagament”), ”гривні  львівської  лічби”  (  ”marca  lemburgensіs
pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).
       Краківська  гривня  ділилася  на  4  лічильні   вярдунка(1   вярдунок
дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам).  Але
протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали — квартники-
напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця,  дорівнював  1/2  гроша)  та
денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і  мідні,  кредитні
галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у  джерелах  (або
не виділена).
      За винятком дуже обмеженної емісії за Казиміра ІІІ  (1333-1370  роки),
до 1526 року у Польщі не карбувалися монети  номіналом  у  гріш  —  основної
монетно-грошової одиниці єввропейских країн XІІІ — XV століть.  Натомість  у
Польщі, як  і  на  інших  землях  Центральної  та  Східної  Європи  широкого
расповсюждення набув чесько-празький  гріш,  карбований  згідно  з  празькою
гривнею. У Польщі на лічильну гривню йшло 48 грошів, у Чехії — 60.
      Високоякісні празькі гроші користувалися значним попитом і в  Україні.
Вже в першій половині XІV століття вони расповсюджуются у Західній  Україні,
а з кінця XІV — початку XV століття празькі гроші — найбільш вживані  монети
на абсолютній більшості українських  земель.  У  писемних  джерелах  празькі
гроші відомі як широкі гроші (”gross latі”).
      Утвердження терміну ”гріш” на українських землях часто  пов'язуєтся  з
Польщею та її  засобами.  Але  сама  назва  ”гріш”  мала  загальноєвропейске
походження,  а  в  Україні  первинно  пов'язувалася,  напевно,  з  празькими
(чеськими), а не польськими грошами. Назва  ‘’гріш’’(латинське  ‘’grossus’’-
великий)використувалася в загальноєвропейському масштабі, дала назву  цілому
періоду -’’періоду  гроша’’  в  європейському  монетному  карбуванні.  Нові,
більші срібні монети-гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям  XІ-
XІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як  лічильні
одиниці. З появою талярів на початку  XVІ  століття  гріш  та  його  фракції
перетворилися на розмінні  монети,  стали  синонімами  дрібних  номіналів  з
появою грошів.
      Але на початку свого існування, в XІV-XV століттях  усі‘’нові-великі‘’
монети  пов’язувалися  з  грошами.  Щоб  розрізняти  різні   позначення   до
основного    номіналу:    ‘’широкі    гроші‘’    (празькі-реальні    гроші),
‘’загальновживані  гроші‘’,  ‘’гроші  руської  лічби’’   (галицькі,   руські
напівгроші), ‘’малі гроші‘’ (‘’grossі panvі’’) польські напівгроші (?).
       Першими  реальними  ’’грошовими  монетами’’,  з  якими  познайомилося
населення західноукраїнських земель у першій  половині  XІV  століття,  були
празькі гроші Вацлава  ІІ  (1300-1305роки)  та  Яна  Люксембурзького  (1310-
1346роки). Карбовані згідно з празькою гривнею ці повноцінні  монети  швидко
пристосовувалися і до місцевої лічби. Ще  задовго  до  реального  находження
польських монет чи карбування галицьких, у 1320  році  володимирський  князь
Андрій знижує норму сплати для краківських купців з 3 до 1  гроша.  Напевно,
вже в цей час на Правобережній Україні  гріш  починає  використовуватися  як
лічильна одиниця та реальна монета-празький грош.
      Входження  значної  частини  украінських  земель  до  складу  Великого
князівства Литовського  і  Руського  мало  своїм  наслідком  визволення  від
ординського іга, сприяло пожвавленню економічного та  політичного  життя.  В
наймогутніших князівствах  Південної  Русі-України-Київському  та  Новгород-
Сіверському-карбуються власні монети за Володимира  Ольгердовича  (1362-1394
роки) та Дмитра-Корибута Ольгердовича (1380-1392 роки). Писемні  джерела  не
зберегли назви цих монет,  але,  напевно,  вони  карбувалися  відповідно  до
місцевих гривнєвих систем. Враховуючи  їх  дуже  малі  розміри  та  вагу  по
аналогії з  тогочасними  європейськими  стандартами,  такі  монети,  мабуть,
відповідали денарію-монеті грошового порядку. Разом з тим, значна  кількість
ординських монет, знайдених у одних скарбових комплексах разом з  місцевими,
метрологічні підрахунки, характер карбування вказують на  зв’язок  київських
та сіверських монет з золотоординським дирхемом.
       Заходи  литовскої   великокнязівської   адміністрації   в   подальшій
централізації  Литовсько-Руської  держави,  здійснювані  за  великого  князя
Вітовта  (1392-1430  роки)  та  наступних  володарів,  сприяють  утвердженню
загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських  землях.
Росповсюдження набувають лічильні литовський рубль  та  копа,  а  розмінними
номіналами виступать гріш і денарій (в джерелах згадуваний як пенязь  —  від
німецької назви денарієвої монети  “pfennіg”).  Вже  з  кінця  XІV  століття
литовський рубль згадується на українських землях у джерелах.  Так,  у  1399
році кияни відкупилися від татарської облоги 3000 “рублев( литовських”,  або
у іншому літописі:”Кияни, видячи, же  зле,  трома  тисячами  рублей  сребних
грошей окупилися татаром”. З  другого  десятиліття  XV  століття  литовський
рубль відповідав 100 грошам та 1000 пенязям (денаріям).  З  другої  половини
XV століття литовські рублі  регулярно  згадуються  в  джерелах  у  грошовій
лічбі в Україні.
      Широкого вжитку на українських землях набула грошово-лічильна  одиниця
копа  (лат.  ”sexagena”),  що  дорівнювала  60  грошам   (для   Чехії   була
еквівалентом гривні). Відома, як обрахункова одиниця до  празьких  грошів  у
(вропі, зокрема у Польщі,  копа  стала  основним  елементом  грошової  лічби
Великого  князівства  Литовського  і  Руського   в   XV-XVІ   століттях.   В
українських джерелах XV століття рахунки  грошів  на  копи  переважають  усі
інші.
      Термін ‘’копа’’ як пам’ятка грошової лічби в Україні дожив  і  до  XІX
століття. Наприклад, у документі Полтавського губернського правління  від  4
серпня 1825 року згадується, що: ‘’копа  в  сельськомъ  значении  есть  мъра
хлъбная, заключавшая в себъ два полукопа  по  30,  всего  60  сноповъ,  а  в
деньгахъ  узаконенімъ  порядкомъ  должна  состовлять  два  гульдена  или  60
грошей… и следственно равняется 1  руб.  20  коп.  серебром’’.  У  зв’язку
тривалим вживанням українським населенням  старих  метричних  норм,  царська
влада повинна була прирівняти до цих норм обігові карбованці.
      Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України  XІV-
XVстоліть відносилися до номіналів грошового  порядку:  гріш,  напівгріш  та
денарій. Всі вони спиралися на відповідні гривні (краківську, галицьку  (?),
празьку, литовську, київську  (?).  Отже,  найбільш  прийнятним  терміном  з
розмінних обігових монет, відповідно до цьго  періоду,  може  бути  гріш.  У
Польщі та Австрії гріш як розмінний номінал дожив до XX  століття.  З  точки
зору ретроспекції цієї історичної назви  для  сучасної  національної  валюти
певним запереченням  може  бути  однакова  форма  скорочень  найбільшого  та
найменшого номіналів: гривня — ‘’гр.’’, гріш — ‘’гр.’’.
         ОСНОВНІ ГРОШОВІ НОМІНАЛИ З ГРОШОВОГО ОБІГУ УКРАЇНИ XVІ-XX СТОЛІТЬ
      З початку  XVІ  грошове  господарство  України  переорієнтовується  на
національні засоби обігу країн, до складу яких входила  абсолютна  більшість
українських земель, насамперед Великого князівства  Литовського  і  Руського
та Польського королівства.
       Період  з  початку  XVІ  століття  характеризується  постійними,  але
безуспішними спробами польського та литовського урядів  уніфікувати  грошові
системи обох держав. І хоча польські королі з  династії  Ягеолів;  Олександр
(1501  —  1506  роки)  були  одночасно  і  Великими  князями  Литовськими  і
Руськими, Польща і Велике князівство Литовське  і  Руське  становили  окремі
держави з усіма від повідними політичними  та  економічними  інститутами,  в
тому числі і грошовими системами. Основні  номінали  литовського  карбування
були вищі  за  якістю  від  польських,  8  грошів  литовських  за  кількістю
монетарного срібла (в розмінних номіналах) відповідали 10 польським.
      В 1526-1528 роки в Польщі провадилася грошова реформа,  спрямована  на
перехід  до  більш  сучасної,  прогресивної  системи  лічби  та   уніфікацію
різноманітних  грошових  систем,  які   існували   на   землях,   підвладних
Сигізмунду І. В результаті реформи у Польщі  була  введена  злотова  грошова
система, але номінали, виражені в польских злотих, ще  не  карбувалися.  Сам
термін лічби — “золотий (злотий)”  виник  ще  в  XV  столітті,  коли  золоті
дукати та флоріни, постійно збільшуючи свою  вартість,  стали  коштувати  30
грошів у срібній монеті. Ціни на золоті монети і далі продовжували  зростати
у сріблі, але золотий як одиниця у 30 грошів закріпився  у  монетній  лічбі,
став основою польскої національної грошової системи, що й  було  зафіксовано
реформою  1526-1528  років.  Але  разом   із   злотим   у   монетній   лічбі
використвується і “гривня лічби краківської“ та її  фракції,  які  поступово
протягом XVІ-XVІІ століть поступаються злотовим номіналам.
      До 1564 року, коли було випущено  реальний  срібний  злотий  (польский
еквівалент таляра), він залишався лише грошово-лічильної одиницею.  Монетами
ж цієї системи були 6 грошів, 3 гроші, гріш, напівгріш, солід- 1/3  гроша  і
денарій — 1/8 гроша. Реформа 1526 — 1528 років не змогла  реально  об’єднати
грошове  господарство   Польського   королівства   і   Великого   князівства
Литовського,  чиї  монети  карбувалися  за  власною  стопою.  Тут   основною
лічильною одиницею залишалася копа. Лиш після Люблінської унії 1569  року  в
результаті заходів короля  Стефана  Баторія  польська  і  литовська  грошові
системи  було  уніфіковано.  Литовські  і  польські  монети  карбуються   за
однаковою стопою визначених типів і номіналів.  Припиняється  емісія  старих
номіналів (  напівгрошів  ),  розпочинається  карбування  нових,  що  значно
розширюється за Сигізмунда ІІІ (1587 — 1632).
      На українських землях найбільш вживані номінали отримували свої  назви
та звучання. Соліди звалися шелягами (лат. “солід”-польське “шеляг”),  гроші
— осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим  номіналом,
введеним у 1614 році за зразком німецьких драйпелькерів, були півтораки  (1,
5  гроша).  Півтораки,  карбовані  у  величезних  кількостях,  стали  чи  не
найбільш вживаним номіналом  в  Україні  в  ХVІІ  столітті.  На  українських
землях  вони  отримали  назву  “чех”  —  український   переклад   німецького
“Boehm”(так, у Сілезії монети називалися драйкрецами, варіант —  півтораки).
Чехами в Україні називалися не тільки польські півтораки, а й схожі  до  них
за  зовнішнім  оформленням  драйпелькери  та  грошени  чисельних   німецьких
володінь і прибалтійських міст, що належали Швеції.  Монети  номіналом  в  3
гроші в Україні називалися шагами  (походження  назви  не  з’ясовано),  в  6
грошів — шостаками. Карбовані з 1608 році великі срібні монети в 1/4  таляра
— орти — в українських джерелах  згадуються,  як  “урти”,  “вурти”.  Бажаною
монетою в Україні були  талюри  та  напівталяри,  оскільки  на  відміну  від
дрібних  номіналів,  майже  не  знецінювалися.  До  дрібних  номіналів  курс
талярів постійно  підвищувався:  в  1580  році  таляр  коштував  близько  35
польсько-литовсько грошів, у 1631-1640 роках — близько  90,  а  в  1671-1700
роках — 180-200 грошів. Але польсько-литовські таляри XVІ —  XVІІІ  століть-
рідкісні монети і практично не  зустрічаються  серед  українських  знахідок.
Натомість талярні монети Північної та Західної  (вропи  масово  находили  на
українські землі. Українське населення розрізняло  різні  групи  талярів  за
зображеннями  та  метрологічними  показниками,  називаючи  їх   “орлянками”,
“левками” або “левами” тощо.
      Для Речі Посполітої, куди в XVІІ столітті входила абсолютна  більшість
українських земель, всі номінали узгоджувалися із злотовую системою лічби.
       Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в  1503-1618  роках  до
складу Московської держави обумовлювало використання  тут  російських  монет
на Лівобережну Україну в другій половині  XVІІ  століття,  після  визвольної
війни 1648-1654 років та по приєднанні Лівобережної України  до  Московської
держави. Але до  початку  XVІІІ  століття  в  грошовому  обігу  Лівобережної
України домінували польсько-литовські та західноївропейські монети.
      Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме  вони
становлять абсолютну більшість серед українських  знахідок  XVІІ  —  початку
XVІІІ століть.
      Поява самого терміну “копійка” пов’язуэться з грошовою  реформою,  яка
проводилася в Московській державі  в  1535-1538  роках,  згідно  з  вимогами
утвореної централізованої держави. Чітко  пояснює  появу  терміну  “копійка”
літопис:  “Того  же  лета  7043(1535  рік)  государь  князь   великий   Иван
Васильевич всея Руси, в третье лето государьства  своего,…  повеле  делати
денги сребряные новые на свое имя, без всякого примеса  из  гривенки  и  (з)
скаловые  триста  денег  Новгородских,  а  в  Московское  число  три   рубля
Московская равно… а при великом князе Василье  Ивановиче  бысть      знамя
на денгах князь велики на коне, а имея мечь в  руце,  а  князь  велики  Иван
Васильевич учини знамя на денгах князь велики на коне, а имея копье в  руце,
оттоле прозвавшееся деньги копейные”
      Карбовані у Москві, Новгороді, Твері  (до  середини  XVІ  століття  ),
Пскові-”копійки”, ”денги” та “полушки” замінили колишні регіональні  монетки
“новгородки”, “московки”, ”четвертци”. За грошовою реформою 1535-1538  років
грошова система московської держави прийняла такий вигляд:
“рубль” дорівнював     100 копійкам,
полтина                50 копійкам,
напівполтина                 25копійкам,
гривня                       10 копійкам,
алтин                  3 копійкам,
копійка                2 денгам,
денга                  2 полушкам.
      Грошові одиниці від рубля до алтина були тільки лічильними. Реально  ж
карбувалися копійки, денги та полушки.
      Карбовані з  розплющеного  дроту,  не  схожі  на  жодні  з  тогочасних
європейських монет, копійки  були  мало  придатні  для  міжнародного  обігу.
Російський уряд все робив,  аби  не  допустити  вивозу  монетного  срібла  з
країни, ретельно  контролював  проходження  грошової  маси.  Особлива  увага
приділялась  збереженню  архаїчного  вигляду  російської  монети,  що   було
істотною гарантією від вільного оьігу її на світовому ринку.
      В середині XVІІ століття, за царя Олексія  Михайловича  (1645  —  1676
роки), російський уряд намагався реорганізувати своє  монетне  господарство,
планувалося введення великих та середніх номіналів від  рубля.  Але  реально
перебудувати російську грошову систему вдалося лише реформами Петра І  (1700
—  1718  роки),  нові  основні  номінали  стали  конкурентноспроможними   до
західноєвропейських.  В  обіг  поступово  були   введені   срібні   полтина,
напівполтина,  гривня,  десять  денег,  алтин;  мідні  —   денга,   полушка,
напівполушка, золотий  червонець.  У  1704  році  були  викарбувані  основні
номінали нової системи — срібний карбованець і мідна  копійка.  Починаючи  з
XVІІІ столя  і  протягом  наступних  сторіч,  елементи  російської  грошової
системи:  рублі  (карбованці)  та  копійки,  їх  фракції  стають  звичайними
широковживаними грошовими засобами в Україні. Але поділ  українських  земель
між Росією і Польщєю  протягом  XVІІІ  століття  значною  мірою  обумовлював
вживання відповідних монет та назв лічильних  одиниць.  Російські  рублі  та
польські злоті і їх фракції узгоджувалися  між  собою  вмістом  дорогоцінних
металів та купівельною спроможністю. Часто використовувалася змішана  лічба.
На Галичіні, яка після першого поділу Речі Посполитої 1772 року опинилася  в
складі Австрії, набувають поширення австрійські монетні номінали:  крейцери,
крони, гелери.
      Враховуючи звичку українського населення до розмінних  номіналів  Речі
Посполітої та  Московської  держави  в  XVІІ  —  XX  століттях,  у  сучасній
можливій ретроспекції  може  бути  використаний  будь-який  з  них.  Але  як
розмінна монета до гривни (гривні) вони не можуть вважатися вдалими.
      В писемних джерелах зафіксовані  повідомлення  профакти  чи  намагання
карбування власної монети на Україні в XVІІ столітті. Вже протягом  століття
дослідники  сперечаються.  чи  були  в   Україні   власні   монети   Богдана
Хмельницького, Івана Виговського та Петра Дорошенка. Адже  справді,  в  ході
визвольної боротьби українського народу  середини  —  другої  половини  XVІІ
століття  із  становленням  політичних  і  економічних  інститутів   молодої
української держави виникли передумови для карбування монет. Але досі  таких
монет  не  знайдено  чи  вони  не  виделені  серед   виличезного   комплексу
нумізматичного матеріалу XVІІ століття.
      За пропозицїєю гетьмана Івана  Самойловича  в  1675  році  московський
уряд з метою вилучення іноземної монети  дозволяє  випуск  особливої  монети
для України. Монети пов-инні карбуватися  на  зразок  польського  півторака-
чеха у м. Путивлі. Однак тоді до виробництва монет не дійшло. І лише в 1686-
1687 роках чехи були викарбувані на монетному дворі у  м.  Севську(Орловська
область).
      Севські чехи  замість  щита  з  польсько-литовськими  гербами  містять
московського  двоглавого  орла,  навкруги  ініціали(латиною)імен  і  титулів
царів Івана і ПетраОлексійовичів. На зворотньому боці,  як  і  на  польських
чехах-півтораках,  -держава,  навкруги  якої  легенда  з  позначенням  міста
карбування-Севська і року.
      Севські чехи призначалися для обігу в Україні. Але, зважаючи на  дужет
низьку  якість  севських  чехів,   які   були   майже   мідними,   населення
відмовлялося їх приймати. Урізних місцях виникли небезпечні  заворушення,  і
московський уряд був вимушений у  1687  році  видати  указ  про  заборону  і
вилучення севських чехів. Зараз севські чехи становлять величезну  рідкість.
Севські чехи, монети для України, не можуть вважатися українськими  грошима.
Але “чех” як один  з  найбільш  розповсюджених  номіналів  в  Україні,  який
знайшов своє продовження  в  монетах  карбованих  у  Севську,  напевно,  має
перевагу в порівнянні з іншими розмінними монетами у випадку ретроспекції.
       Державотворчі  процеси  в  Україні  в  1917-1920  роках   потребували
створення і власної грошової системи. За час існування Української  Народної
Республіки, Гетьману і Діректорії в обіг  було  випущено  24  види  грошових
знаків  —  карбованців,  гривень,  шагів.  Дві  гривні  відповідали   одному
карбованцеві, 100 шагів — гривні.
      Чому саме шаги було взято як  розмінні  грошові  знаки,  остаточно  не
з’ясовано. Колишня  народна  назва  польсько-литовських  тригрошовиків,  які
спочатку дорівнювали за вартістю 2 російським копійкам, у  ХІХ-ХХ  століттях
закріпилася за одним з  найдрібніших  номіналів  Російської  імперії  —  1/2
копійки.
      Проголошена у Львові 1918 року  Західноукраїнська  Народна  Республіка
не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх  розмінні
номінали гелери (1. 100 крони), які  звалися  сотиками.  З  проголошенням  у
1919 році злучення ЗУНР і УНР на ткрриторії ЗУНР передбачалося курсування  і
грошових знаків УНР  разом  з  австрійськими  засобами  обігу.  Як  зазначає
дослідник українських державних грошей 1917 — 1920  років  Микола  Гнатишак,
встановлювалося співвідношення  основних  грошових  номіналів:  одна  гривня
дорівнювалв 80 сотикам (гелерам), 1 крона — 1, 25  гривні.  Привертає  увагу
українська  назва  австрійського  гелера  -“сотик“  —  1  сота  частка,  або
“сотка”.
      Широко вживана в народі “сотка” використовується і в сучасному  побуті
( сотка землі ), має загальносвітові паралелі. В багатьох грошових  системах
світу,   побудованих   на   десятичному   рахунку,   назва   1/100   частини
використовується для найдрібнішго  номіналу.  Цент  —  розмінна  одиниця  до
долара в багатьох країнах, походить від латнського “centum” — сто. Сантим  —
розмінна  монета  до  алжирського   динара,   бельгійського,   французького,
швейцарського франків та ін. Походить від французького  “centіme”  —  сотий.
1/100 національних грошових одиниць і розмінна  монета  в  багатьох  країнах
Південної Америки зветься сентаво (  португальське  “centavo”).  Болгарський
лев дорівнює 100 стотинкам.
      Грошова  реформа,  яка  відбулася  в  Україні  у  вересні  1996  року,
поставила крапку над “і”: національна  грошова  одиниця  вінині  називається
гривнею, а розмінні її номінали — копійками.