ВСТУП
Перехід України
від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому
використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем.
Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які
спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий
період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які
покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється
підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і
збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам,
соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.
Практика
господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що
результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності
залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських
кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази
та соціальних аспектів господарювання.
На даному етапі
продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує
не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень
ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним
направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація
вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.
Трансформація
економічної системи України потребує якісних змін у професійній підготовці
фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних знань.
					







Метою курсової
роботи — зрозуміти суть, багатоаспектність та важливість такої економічної
категорії, як продуктивність, вивчити методи аналізу і шляхи підвищення
продуктивності.
Актуальність
даного дослідження полягає у вирішенні головних проблем організації
виробництва:
· 
що слід
виробляти;
· 
які
матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому співвідношенні;
· 
аналіз та
оцінка забезпеченості та структури кадрів на підприємстві;
· 
як буде
проводитись розподіл і хто споживатиме створені продукти та послуги.
Оскільки в основі
розв’язання цих проблем лежить жива праця, ефективність її використання завжди
вивчалась і становила інтерес для багатьох дослідників. Можна вважати, що
теоретично проблема продуктивності розроблена і вивчена дуже глибоко, завдання
ж автора цієї роботи полягає у тому, щоб систематизувати все те, що
напрацьовано і що може бути використане в умовах формування нових економічних
відносин у нашому суспільстві.
Автор у роботі
намагається розібратись у проблемах ефективності праці і виробництва, у
проблемах управління виробництвом на основі правильного застосування
нагромадженого досвіду в менеджменті продуктивності.
Управління
продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування,
організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на
співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та
витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес такий же важливий, як і інші
контрольні функції.
Управління
продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у
створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій
як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань,
вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо,
найважливіше, здатності ув’язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.
Основними
завданнями курсової роботи є:
· 
визначення
місця продуктивності праці, її вимірювачів і показників;
· 
сприяти
розвитку здібностей, наукова організація праці та її нормування;
· 
розкрити
роль держави у регулюванні економічного зростання;
· 
зробити
загальний аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві;
· 
прогнозування
продуктивності праці і планування кількості працівників;
· 
розробка
заходів підвищення та управління продуктивністю.
Предметом
дослідження при написанні даної курсової роботи стала продуктивність праці на
виробничому підприємстві та шляхи її підвищення.
Об’єктом
дослідження є Північний криворізький гірничо-збагачувальний комбінат. Висока
якість продукції ВАТ «ПівнГЗК». Вони не зупиняються на досягнутому і
прагнуть вийти на більш високий рівень. Для цього є всі можливості: сучасне
устаткування і нові технології, успішні торгові партнери.
Структура роботи.
У відповідності до поставлених завдань, робота складається із вступу, основної
частини, що містить три розділи, кожен з яких поділяється на підрозділи,
висновків, списку використаної літератури та додатків.
1. МЕТОДОЛОГІЧНІ
ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
1.1 Сутність i
значення продуктивності праці
Основною
проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення
результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо ефективністю.
Витрати
визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо,
економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:
1) робоча сила
(трудовий потенціал, людський капітал);
2) компоненти
природних ресурсів (земля та сировина);
3) компоненти
засобів виробництва (фізичний капітал).
Відповідно окремо
визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або
капіталу.
Результати
характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції,
розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками
конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати
виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку
ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники,
які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники
ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).
Узагальнюючим
показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що,
як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та
витрат, у даному випадку — результатів праці та витрат праці.
Отже,
продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або
нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання
продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення
трудозатрат.
У широкому
розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми
економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще,
виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.
Зростання
продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому
воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення
суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня
споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з
головних цілей держав з ринковою системою господарювання.
Кожне
підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може
зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення
продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.
За відомим
визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка
затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці
(втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума
праці в кожній одиниці продукту зменшується.
На рівень
продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного
використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан
виробництва.
Рівень
екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання
та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим
повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат
робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного
використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання
продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі:
законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом
законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається
на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання
праці.
Інтенсивність
праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та
розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності
праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості
людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату
життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до
початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості
харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.
Отже, рівень
екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори
зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не
можуть використовуватися безкінечно.
Джерелом
зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне
вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька
останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці
зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність
збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і
рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок
науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає
можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.
1.2 Показники i
методи вимірювання продуктивності праці
Важливою
передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і
динаміки продуктивності праці в усіх Сферах економіки.
Вимірювання
продуктивності праці має грунтуватися на розумінні економічного її змісту,
визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у
часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким
вимогам:
1) одиниця виміру
не може викривляти показники продуктивності праці;
2) повністю
враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
3) забезпечувати
єдність методів вимірювання продуктивності праці;
4) показники
продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати
високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
Розрізняють
продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації,
цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність
праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці
(середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного
відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток — це
кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка
припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал,
місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини
робочого часу, витраченого на його виробництво:
В = Q / Т (1.1),
де В — виробіток;
Т — затрати
робочого часу;
Q — обсяг
виробленої продукції.
Трудомісткість —
це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто
зворотна величина виробітку):
Тр = Т / Q (1.2),
де Тр —
трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший
виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю
продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення
виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між
ними виражається так:
· 
%
зниження трудомісткості = % підвищення виробітку / (100 + % підвищення
виробітку) — 100;
· 
%
підвищення виробітку = % зниження трудомісткості / (100 — % зниження
трудомісткості) — 100.
Найпоширенішим і
універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень
продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається
відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за
певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері
матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність
праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних
витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності
персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють
показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
1) виробіток на
одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
2) виробіток на
один відпрацьований людино-день — денний;
3) виробіток на
одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).
Годинний
виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.
Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу
всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки
часу.
Річний виробіток
ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між
цими показниками може бути виражена так:
   (1.3)
   (1.4)
Методи
вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення
обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний
(грошовий) методи.
Сутність натурального
методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці
розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).
Цей метод має
широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на
окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію
(електроенергетика, видобувні галузі промисловості).
Якщо підприємство
(цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме
призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна
розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має
обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого
різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін
обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в
загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).
Трудовий метод
найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих
дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт
визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період
незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності
праці.
Трудовий метод
має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних
норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення
організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах
розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати
часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто
непорівняльні у зв’язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково
обгрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах
найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий),
який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова,
товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста,
нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага
вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з
витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і
економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх
етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники
продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі
переваги і недоліки.
Недоліки
полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений
затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину
виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її
матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу
незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час
обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність
розрахунку у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю
продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її
використовує.
Спотворення
величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються
тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю
сировини, тобто з високою матеріалоємністю і низькою трудомісткістю. У таких
випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси
продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.
Індекс змінного
складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.
Індекс постійного
складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у
структурі продукції, і розраховується шляхом зважування часткових індексів
зростання виробітку на кількість працівників у порівняльному (плановому)
періоді за кожним виробом.
Структурний індекс
розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу.
структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний
показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то
це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення
матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її
асортименту, і навпаки.
Зауважимо, що між
показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у
тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності
підприємства, другий – обсяг, який надходить у народногосподарський обліг. У
деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо,
продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної
вартості обробки(НВО).
Для розрахунку
нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний
період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата
основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування(
вартість затрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі
матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО
в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є
те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи(повної вартості),
собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну
вартість обробки, а лише її нормативне значення.
З теоретичного
погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає
показник вартості чистої продукції– новоствореної вартості. Величина чистої
продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами
на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні
відрахування(елементи уречевленої праці):
ЧП=ОВ-МВ (1.5)
або ЧП=ЗП+ПР
(1.6)
де ЧП– обсяг
чистої продукції;
ОВ– обсяг валової
продукції;
МВ– матеріальні
витрати;
ЗП– заробітна
плата з нарахуваннями на соціальне страхування;
ПР– прибуток
підприємства.
Чиста продукція
точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за
ринковими цінами, проте зараз великий вплив чинять монопольні ціни, які
змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.
У галузях з
високим рівнем технічної оснащеності для розрахування продуктивності праці
застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної
плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних
відрахувань(частину минулої праці).
Проте
використання цього показника обмежене у зв’язку з тим, що за значної різниці в
рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій
ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення
реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини
прибутку.
Ширше
застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на
основі показника нормативної чистої продукції. Сутність нормативного методу
визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра
випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив
чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої
продукції(НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного
виду продукції в натуральному вимірнику(штук, кг тощо) на норматив і складанням
одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому
обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду часу.
Рівень
продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками
трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці
промислово-виробничого персоналу(живої праці) на виробництво одиниці продукції
і вимірюється в людино-годинах(нормо-годинах)
Розрізняють такі
види трудомісткості.
Технологічна
трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних
робітників – як відрядників, так і почасовиків:
Тт=Тв+Тп
(1.7)
де Тв–
затрати праці основних робітників-відрядчиків;
Тп–
затрати праці основних робітників-почасовиків.
Трудомісткість
обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці
допоміжних робітників.
Виробнича
трудомісткість (Твир)– це всі затрати праці основних і допоміжних
робітників.
Твир=Тт+Тоб
(1.8)
Трудомісткість
управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників,
спеціалістів, службовців. Повна трудомісткість (Т)– це трудові затрати всіх
категорій промислово-виробничого персоналу:
Т=Тт+Тоб+Ту
 (1.9)
або Т=Тв+Тп+Тоб+Ту
(1.10)
або Т=Твир+Ту
(1.11)
За характером і
призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
Нормативна
трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або
виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами. Фактична трудомісткість
виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного
обсягу роботи.
Планова
трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання роботи з
урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення
заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.
1.3 Фактори і
резерви підвищення продуктивності праці
Фактори зміни
певного показника — це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають
динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці —
це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення
продук­тивності праці.
Оскільки, як
зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і
для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення
факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної
теорії і практики.
За рівнем
керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві
групи:
1) ті, якими може
керувати суб’єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові
відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови
праці, інновації тощо);
2) ті, що
перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання (політичне становище
в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція,
науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і
кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності,
наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).
Оскільки праця є
процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання
продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:
1)
соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
2) матеріально-технічні,
що характеризують якість засобів виробництва;
3) організаційно-економічні,
що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.
До групи
соціальна-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі
фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі
характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь,
навичок; компетентність, відповідальність; здоров’я та розумові здібності; професійна
придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність,
моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні
стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї
групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як
трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система
ціннісних орієнтацій.
До груші
матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі
фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а
саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки;
підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових
прогресивних тех­нологій; використання нових ефективніших видів сировини,
матеріалів, енергії тощо.
До групи
організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать
прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них
входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління
виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем
управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки
виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів;
удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення
професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці,
удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження
прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку,
удосконалення систем матеріального стимулювання.
За сферою
виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:
1) внутрішньовиробничі,
що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
2) галузеві і
міжгалузеві, пов«язані з можливістю поліпшення кооперативних зв»язків,
концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв
на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;
3) регіональні,
характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);
4)
загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні
(наприклад, зміцнення здоров’я і підвищення освітнього рівня населення,
раціональне використання трудового потенціалу тощо).
Резерви зростання
продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але
з різних причин поюі що не використані. Резерви використовуються і знову
виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна
визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем
про­дуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання
резервів зростання продуктивності праці -це процес перетворення можливого у
дійсне.
Оскільки резерв —
це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент
часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і
фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація
внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона
безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на
конкретному підприємстві.
Так само, як і
фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три
групи:
1)соціально-економічні,
що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
2)матеріально-технічні,
що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
3)організаційно-економічні,
що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами
виробництва.
Для найповнішого
використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах
розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види
резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці
заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються
відповідальні виконавці.
2. АНАЛІЗ
ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Загальна
характеристика підприємства
У 1962 р. 17
червня з Першотравневого кар’єру на ЦГЗК був відправлений перший ешелон
залізної руди. Перші тонни залізорудного концентрату були зроблені 9 грудня
1963 року. Перша черга комбінату на базі Першотравневого родовища залізистих
кварцитів була введена в експлуатацію до кінця 1965 року проектною потужністю 13,5
млн. тонн сирої руди і 5,9 млн. тонн концентрату в рік. Одночасно з введенням в
експлуатацію й освоєнням 1-й черги комбінату, будувалася друга черга на базі
Ганнівського родовища залізистих кварцитів. У 1972 році будівництво 2-ї черги
комбінату було цілком завершено і введені потужності на 7 млн. тонн концентрату
в рік зі вмістом заліза 65%. Перша черга залізорудних обкотишів з’явилася в
1972 році.
Наступним етапом
розвитку Північного ГЗК було освоєння виробництва залізорудних обкотишів. Були
введені в експлуатацію ФОК — 1 із двома імпортними випалювальними машинами
Лурги — 278,25 проектною продуктивністю по 2 млн. тонн обкотишів кожна і ФОК — 2 із
двома випалювальними машинами ОК — 306 проектною продуктивністю по 2,15 млн. тонн
обкотишів у рік кожна. У 1971 році затверджене проектне завдання на розширення
комбінату до продуктивності 48,5 млн. тонн сирої руди у рік.
Одночасно
почалося будівництво збагачувальної фабрики №2 продуктивністю 8,5 млн. тонн
концентрату в рік і фабрики з виробництва обкотишів №3 із двома випалювальними
машинами фірми Лурги — 552 загальною проектною продуктивністю 8 млн. т обкотишів
у рік, що були введені в експлуатацію в 1980 р. До складу комбінату входить 31
промисловий цех, 40 підрозділів непромислового характеру.
Відкрите
акціонерне товариство — «Північний гірничо — збагачувальний комбінат»
засновано згідно з рішенням Фонду державного майна України шляхом перетворення
Державного підприємства ВАТ «Північний ГЗК» у відкрите акціонерне
товариство згідно з Указами Президента України «Про заходи щодо
забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових
сертифікатів« від 26 листопада 1994р. №699/94, »Про завдання та
особливості приватизації державного майна в 1996р.» №194/96 від
19.03.1996р., розпорядженням №6442-1 міськвиконкому м.Кривого Рогу. Адреса
підприємства: Україна, 50080 м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області.
Для ефективного
управління виробництвом ДАК «Укррудпром» передала в управління АКІБ
«УКРСІББАНК» контрольний пакет акцій ВАТ «ПівнГЗК». 23
березня 2000 р. було проведено перші відкриті акціонерні збори, на яких було
вирішено багато питань, пов’язаних з подальшою діяльністю даного підприємства.
З 2005р. власником є «Систем Кепітал Менеджмент». Метою діяльності
ВАТ «Півн ГЗК» є забезпечення споживачів народного господарства
України і споживачів інших країн металургійною сировиною, включаючи видобуток
залізної руди, виробництво концентрату і обкотишів, одержання прибутку і
задоволення інтересів трудового колективу.
В середньому
ПівнГЗКа видобуває 33,7 млн т руди на рік. Основним методом збагачення є
магнітний у слабкому полі. Технологічна схема включає 4 стадії попереднього
дроблення, 3 стадії подрібнення і 5 стадій магнітної сепарації. У кожній стадії
отримують відходи, а промпродукт переробляється далі. У результаті повного
циклу збагачення із руди з масовою часткою загального заліза (Fe заг )
31,23-33,6 % отримують концентрат з масовою часткою Fe заг 65,04-65,15 %,
вологістю бл. 10 %. В середньому на рік комбінатом випускається 7 млн т концентрату
і 5,6 млн т котунів. У останніх масова частка Fe заг – 60,5-60,68 %. На
комбінаті встановлені дробарки типу ККД 1500/180; КРД 900/100; КСД 2200; КМД
2200; на збагачувальних фабриках – млини МШР 3,6 х 4,0; МШР 4,5 х 5,0; МШЦ 3,6
х 5,5; магнітні сепаратори типу ПБМ — 120/300; вакуум фільтри Ду — 100.
Предметом
діяльності є:
1) виробництво
залізної руди та іншої залізорудної сировини;
2) виробництво
концентрату та обкотишів;
3) виробництво
нерудних будівельних матеріалів;
4) зовнішньоекономічна
діяльність;
5) ведення
підсобного господарства по виробництву, переробці і реалізації
сільськогосподарської продукції;
6) виробництво і
реалізація власної продукції суспільного харчування;
7) надання послуг
населенню по ремонту транспортних засобів;
8) медична практика,
реалізація медичних препаратів;
9) інші види
комерційної діяльності, незаборонені чинним законодавством.
Основні види товарної
продукції комбінату — залізорудний концентрат і залізорудні окислені офлюсовані
обкотиші. Підприємство здійснює експортну діяльність. Основними споживачами є
Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Югославія, Румунія, Болгарія, Росія та
Австрія.
Продукція
комбінату, експортується за кордон, відповідно до умов зовнішньоекономічних
контрактів, оплачується валютою. Протягом дванадцяти місяців 2007 року на
комбінат надійшла валютна виручка у сумі 89 726,272 тис. доларів США. За 12
місяців 2007 року згідно до програм технічного переоснащення, капітального
будівництва та капітальних ремонтів комбінатом придбано обладнання.
Для виконання капітальних
ремонтів опалювальних машин ЦВО — 1 та ЦВО — 2 закуплені цегла жароміцна
теплоізоляційна та цементна жаробетонна суміш, тканини
для компенсаторів газоходів, димососи та запасні частини до механічного та
електротехнічного обладнання
Для проведення технічного
переоснащення РЗФ — 1 насоси та труби із з’єднуваннями виробництва шведської
фирми «Metso Minerals»
Для проведення
поточних ремонтів придбані наступні товари: електродвигуни кранові, для бурових
станків та іншого обладнання виробництва Томського заводу «Сибелектромотор»,
великогабаритні шини та запасні частини до великовантажних самоскидів САТ та
бульдозерів «Сталева Воля», транспортерна стрічка, запасні частини до
шламових насосів виробництва шведської фірми «Metso Minerals» на
РЗФ — 1, запасні частини до насосної система Sheekar НD — 49 (США) та робочі колеса
(Росія) для ТВШГ.
Для проведення
промислових випробувань куль помольних діаметром 30 та 40 мм в другій та третій стадіях подрібнення на рудозбагачувальній фабриці №1 придбані кулі
російського виробництва.
Для збільшення
міцності, підвищення вмісту заліза та зниження проценту вологості в окатках
закупалася бентонітова глина (Греція).
З метою
автоматизації геолого-маркшейдерських робіт та організації планування гірничих
робіт придбане програмне забезпечення GEMS та проведене навчання по роботі з
ним.
Майже всі
придбані товари не виготовляються на Україні, але вкрай необхідні для безупинного
виробничого процесу нашого підприємства, їх загальна вартість та вартість
виконаних робіт (послуг) складає 9 180,3 тис. доларів США, 5 526,5 тис. ЄВРО та
226 502,4 тис. рос. рублів.
За придбання імпортних
товарів та виконання послуг нерезидентами України комбінат перерахував 7 556,5
тис. доларів США, 4 757,6 тис. ЄВРО та 266 269,7 тис. рос. рублів.
Перспективний
проект – нарощування сировинної бази комбінату за рахунок переробки відходів
збагачення із хвостосховища, застосування сухої магнітної сепарації, як методу
предзбагачення сировини, поряд з реорганізацією і переоснащенням збагачувального
виробництва, підвищення якості товарної продукції, можливість застосування
флотаційного методу збагачення сировини
2.2 Аналіз
продуктивності праці на підприємстві
Загалом аналіз
діяльності підприємства поширюється на досить широке коло показників, які
розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або
відносних величинах.
Рушійні сили,
умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами.
Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є
результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.
Для вивчення їх
дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином
класифікувати.
Принципи
класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які
лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори,
які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:
1) виробничо-економічні;
2) соціально-економічні.
Починати аналіз
доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за
останні 2 роки.
Такий аналіз дає
змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання,
наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і
на ринку трудових ресурсів.
Якщо за незмінних
виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність
персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення
чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже,
відбувається зниження показників використання виробничої потужності
підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва,
маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства
утримати його «на плаву», зберегти трудовий колектив.
Цікаву інформацію
для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які
описують динаміку рівня кваліфікації робітників.
Таку
характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників
як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.
Зростання або
зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан
виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на
підприємстві.
Ефективне
використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на
забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання
трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за
категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.
Коефіцієнт з
обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників
до середньоспискової чисельності.
На обсяг
виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з його
організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого
потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.
Для виявлення
реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого
міркування.
Усунення всіх
недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених
заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості
продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у
показниках використання факторів виробництва – знарядь праці (основні засоби
виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).
Собівартість
продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень
відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного
структурного підрозділу.
Систематичне
зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому
що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню
витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.
Продуктивність
праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів
підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.
Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції,
випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення
одиниці продукції.
Аналіз основних
техніко-економічних показників (таблиця 2.1) на підприємстві звичайно починають
з оцінки того як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по
підприємству. У аналізованому році план по обсягу продукції перевиконано на
103,7 %.
В порівнянні з
аналогічним періодом 2006 року обсяг товарної продукції збільшився на 1723,8
млн. грн., головним чином, за рахунок збільшення ціни на товарну продукцію
(1378,6 млн.грн.). Збільшення обсягу виробництва сприяло росту товарної
продукції на 345,2 млн.грн..
Що стосується
виробництва концентрату,то план виробництва було виконано на 103,0 %.
Понадпланове виробництво досягнуто за рахунок зменшення планових та
позапланових простоїв обладнання, введення в дію секцій № 11,12 та проведення
капітального ремонту обладнання технологічних секцій № 17, 20. Поставка на
фабрику якісної руди із вмістом заліза магнітного 26,35 % при плані 25,65 %
дозволила знизити втрати заліза у хвостах до 1,99 % при плані 2,00% та збільшити
вихід концентрату, витяг заліза загального та магнітного.