Міністерство освіти
і науки України
Вінницький
національний технічний університет
Інститут
автоматики електроніки та комп’ютерних систем управління
Факультет
АКСУ
Кафедра
ЕПОВ
					







МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ РОЗРАХУНКУ ЦІН НА ТОВАРИ В УМОВАХ
РИНКУ

КУРСОВА РОБОТА
з
дисципліни: «Економіка підприємства»
Керівник Нелюба В.М.
Студент гр.5АС — 01
Швець А.М.
Вінниця 2004

Анотація
В даній курсовій
роботі розглянуто формування та використання виробничої потужності
підприємства, створено та зареєстровано комунальне підприємство, як юридичну
особу, розроблено її статут, установчі документи, також розроблено комерційну
ідею та товарний знак фірми. У другій частині зроблено економічне обґрунтування
доцільності створення комунального підприємства, визначено потребу в капіталі,
необхідного для початку підприємницької діяльності, вибрано оптимальне місце
розташування підприємства та розраховано основні види податків.
Зміст
Вступ
1. Методичні питання нормування цін на товари в умовах
ринку

2. Практичний розділ

2.1 Розробка комерційної ідеї і оцінка на предмет
можливості її реалізації

2.2 Розробка установчих документів для створення суб’єкта підприємницької
діяльності – юридичної особи

2.3 Економічне обґрунтування доцільності створення
орендного підприємства
2.4 Вибір оптимального місця розташування підприємства
2.5 Визначення потреби в капіталі, необхідному для
початку підприємницької діяльності
2.6 Розрахунок основних видів податків
Висновки

Література
Додатки
Додаток А. Реєстраційна картка
Додаток
Б. Статут
Додаток В. Установчий договір
Додаток Г. Свідоцтво про державну
реєстрацію (перереєстрацію)
Додаток Д. Заява на реєстрацію.
Товарного знаку
Вступ
На сучасному
етапі розвитку суспільства економіка займає важливе місце не тільки на
підприємствах, фірмах, але й у повсякденному житті кожної людини. Тому дуже
важливо бути обізнаним хоча б з економічними основами. Якщо ж ви плануєте стати
підприємцем, то повинні добре освоїти економіку підприємств, і, перш за все,
знати як проводиться розподіл оборотних фондів підприємства.
На підприємствах
мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі
господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й
товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання
сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в
матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу
стадію — виробничу. На цій стадії в процес виробництва включаються робітники,
що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні
цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії
кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну
виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані
витрати, а й дає певний прибуток.
Створення власної
справи – це завжди величезний ризик і подолання опору як і збоку держави так і
збоку конкуренції, тобто з таких самих підприємців що теж розпочинають свою
справу, що неминуче виникає. Створюючи власну справу, потрібно знати, що це не
тільки можливість користуватися благами, які пророкує ця справа, а й нести
відповідальність за її функціонування, розвиток і виживання і не лише для себе
ай для людей які з нею пов’язанні. Бізнесменом практично може стати будь-яка
людина – інженер, економіст, технік, продавець, винахідник, службовець,
робітник, викладач, студент тощо, але залишитись ним можуть лише одиниці. Тому стати успішним підприємцем
зуміють лише ті, хто володіє високими теоретичними знаннями з курсу економічної
теорії та економіки та організації виробництва.
Завдання мого
дослідження являється втому щоб розробити комерційну ідею і оцінити на предмет
можливості її реалізації, розробити установчі документи для створення суб’єкта
підприємницької діяльності юридичної особи, а саме: «Вінницького міського
комунального підприємства по перевезенню пасажирів та надання транспортних
послуг «МАРШРУТ»».
Для акціонерного
товариства розрахувати реальну величину статутного фонду, вибрати номінал
акцій, які плануються для випуску в обіг; визначити кількість звичайних та
привілейованих акцій, а також скласти інформаційне повідомлення про створення
акціонерного товариства .Незалежно від організаційно-правової форми
підприємства визначити потребу в стартовому капіталі, підрахувати загальну
величну чистого прибутку, вибрати оптимальне місце розташування підприємства з
урахуванням різних витрат і зробити розрахунок основних видів податків.
1. СИСТЕМА
УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
Керування
персоналом — поняття комплексне, що охоплює широкий спектр питань: від розробки
концепції кадрового менеджменту і мотивації працівників до
організаційно-практичних підходів до формування механізму її реалізації в
конкретній організації.
Науковці — особи
систематично зайняті науковою або науково-педагогічною діяльністю в наукових
установах, вищих навчальних закладах, на підприємствах і в організаціях. До них
відносяться всі особи, що мають учений ступінь або учене звання, незалежно від
місця і характеру їхньої роботи; особи, що ведуть науково-дослідну роботу в
наукових установах і науково-педагогічній роботі у вищих навчальних закладах,
незалежно від наявності ученого ступеня або звання, а також фахівці промислових
підприємств, проектних, проектно-конструкторських і проектно-технологічних
організацій, що не мають ученого ступеня або звання, але ведучу наукову працю.
У числі науковців не враховуються техніки і лаборанти, що не мають вищого утворення,
аспіранти і стажисти-дослідники, а також особи зі складу науково-допоміжного
персоналу, приваблювані для виконання лише досвідчених і експериментальних
робіт.
У науці більше,
ніж у будь-якій іншій сфері діяльності, успіх залежить від індивідуальних
здібностей науковців і ступеня їхньої підготовки. Це ускладнює процес керування
в наукових установах. До того ж у нашій країні останнім часом найчастіше самі
співробітники шукають джерела фінансування. Зараз такими джерелами є в
основному гранти фондів і закордонні контракти. За рахунок тих же фондів зросло
число поїздок на закордонні конференції.
Узагалі в міру
розвитку науково-технічного прогресу й ускладнення праці, що приводить до
підвищення кваліфікації працівників, виникають проблеми, зв’язані з керуванням
персоналом. Зростає роль мотивації персоналу, що у процесі творчої діяльності
стає саморегульованою системою, на нього можна впливати тільки лише побічно,
віддаючи перевагу замість адміністрування реалізацію стилів керівництва, що
припускають співучасть, визнання особистих заслуг конкретних фахівців,
гласність результатів діяльності, надання інформації для самооцінки.
Особливі вимоги
пред’являються і до працівників кадрових служб наукових установ. За своїми
функціями кадрові служби давно переросли відділи по збереженню кадрової
документації, з яким їхня діяльність починалася. Основним змістом їхньої роботи
стає:
· 
планування
потреб у персоналі,
· 
активні
методи набору і наймання,
· 
керування
втратами,
· 
аналіз
плинності,
· 
розвиток
кадрів (підготовка і підвищення кваліфікації, планування кар’єри).
Облік і
діловодство не повинні займати більш 10 % фонду робочого часу кадрових служб.
Відповідно міняється і склад кадрових служб. Якщо раніш переважав конторський
персонал у задачу якого входило одержання, обробка і збереження інформації про
персонал, то в даний час у кадрових службах зростає чисельність психологів,
фахівців в області методів оцінки і навчання, консультантів по плануванню
кар’єри і т.д.
Технічний прогрес
є результатом діяльності насамперед особистостей. У джерел майже кожного
відкриття стояли особистості й індивідуальна, а не групова діяльність. Це
обумовлює необхідність системи забезпечення індивідуальної праці, при якому
фахівець стає учасником постановки задач, складання плану робіт, їхньої оцінки.
З іншої сторони специфічною особливістю наукової діяльності в даний час є її
колективний характер. Це визначає необхідність сполучення в наукових колективах
працівників різних спеціальностей. Одночасно необхідно звертати увагу на
проблеми психологічної сумісності фахівців, що працюють у колективі; на
проблемах вибору лідера, стилів керівництва і т.д. Одночасно слід зазначити, що
в міру розвитку дослідно-експериментальної бази повинна зростати чисельність
середнього технічного, науково-допоміжного персоналу і службовців, що
приходяться на одиного науковця. Методи керування
цією категорією працівників повинні відрізнятися від методів керування власне
науковцями.
У даному випадку
методи керування цими працівниками практично не мають яку-небудь специфіку в
порівнянні з керуванням персоналом на промислових підприємствах, фірмах і т.д.
Мотивація
персоналу
В міру розвитку
науково-технічного прогресу керувати людиною ззовні стає усе складніше.
Результат діяльності усі в більшому ступені починає залежати від волі і
можливостей працівника, обумовлених кваліфікацією. У цих умовах кожна людина
сам повинна визначати своє поводження.
У даному випадку
мотивація і кваліфікація стають основною, центральною проблемою керування
персоналом, а створення умов для більш повного виявлення його трудового
потенціалу здобуває ключове значення для життєздатності фірм. Що стосується
осіб, зайнятих науковою діяльністю, то питання мотивації для них грають значно
велику роль, чим для інших працівників. Зрозуміло, що для науковців зовсім
неприйнятними є принципи, розроблені Тейлором. Крім того, праця працівників,
зайнятих науковою діяльністю складно нормувати, а також ускладнюється процес
контролю над цими працівниками. Так, наприклад, практично втрачає зміст
візуальне спостереження за цими працівниками ( що має сенс у випадку з
робітниками, зайнятими якою-небудь некваліфікованою ручною працею, наприклад),
контроль початку і закінчення роботи і т.д.
Мотивація
(Motivation) — позиція, що привертає людини діяти специфічним цілеспрямованим
образом. Це внутрішній стан, що визначає поводження людини.
Коли мова йде про
мотивації, передбачається виділяти дві групи факторів (двухфакторная теорія
мотивації Фредерика Герцберга. Запропонована в другій половині 50-х рр.):
· 
гігієнічні
(зовнішні стосовно роботи),що знімають незадоволеність роботою;
· 
фактори
мотивації (внутрішній, властивій роботі).
До першої групи
факторів звичайно відносять такі, як нормальні умови праці, достатня заробітна
плата, поважне відношення начальника і т.д. Ці фактори автоматично не
визначають позитивну мотивацію.
Друга група
факторів припускає, що кожна окрема людина може мотивовано працювати, коли
бачить мета і вважає за можливе її досягнення.
Первинні потреби
часто задовольняються за допомогою грошей. Але гроші спонукають до дій (по
оцінках західних фахівців) 30-50 % працівників. Інших спонукають до дії більш
піднесені потреби: у знаннях, авторитеті, творчості. Людьми рухають моральні
ідеали, великі цілі, моральні переконання, звички, традиції, мода і т.д.
Останні фактори часто мають визначальне значення для вчених. Разом з тим
применшувати роль грошей усе-таки не випливає. Особливо в тому випадку, коли
заробітна плата є надмірно низкою і складає незначну частину від прожиткового
мінімуму. У цьому випадку гроші спонукають до дії більше число працівників і
стають одним з головних факторів мотивації, інші ж фактори мотивації грають
визначене значення тільки лише для вузького кола вчених. Можна виділити кілька
груп учених, виходячи з розподілу по типах мотивації — одну утворять справжні
ентузіасти, учені класичного типу, для яких сам процес пізнання представляє
самоцінність і спосіб реалізації. Друга, найбільш розповсюджена «фракція»
— це цілком професійні і компетентні працівники, що тверезо дивляться на життя
й організацію науки, її функції в суспільстві. Вони досить реалістичні і
прагнуть сполучити наукова творчість із заслуженими матеріальними благами, що
повинні стимулювати ефективну роботу вчених. Це переважно інструментальна
мотивація цілком відповідає відношенню до праці як до засобу досягнення інших
життєвих цілей, а не як до самокоштовної діяльності. Третя «фракція»
наукового співтовариства утвориться з честолюбних, ініціативних і досить
прагматичных учених, що стурбовані досягненням високого положення в офіційній
структурі. Усе це саме по собі не негоже, але відомо чимало прикладів
перекрученої або перетвореної мотивації цього типу з прагненням до монопольного
положення в науці, використанню «вненаучных» методів досягнення
особистих цілей. Різка зміна економічної ситуації в нашій країні, виникнення
ринкових відносин уплинули на зміну в системі цінностей. Так, виникнення нових
і більш широких можливостей приводить до збільшення ролі грошей. Це, мабуть, не
могло не вплинути на сукупність мотиваційних установок учених, коли на перший
план виходять матеріальні потреби, а професійні інтереси займають другорядні
місця. Тому в наукомістких фірмах розробляються різні системи посад і звань для
науково-технічного персоналу. У фірмах Західної Європи усе більш активно
використовується американський досвід по розмежуванню наукових і
науково-адміністративних функцій працівників у сфері НИОКР. У зв’язку з цим
використовуються специфічні схеми розвитку кар’єри персоналу з відповідними
системами окладів. Мистецтво керування відіграє важливу роль у результативності
організації. Звичайно облік факторів, що визначають позитивну мотивацію,
приводить до росту продуктивності праці. Разом з тим не завжди фактори
продуктивності зв’язані з задоволеністю роботою. Іноді люди задоволені роботою
тому, що мало завантажено або практично не працюють.
Сучасні теорії
мотивації підрозділяються на двох категорій: змістовні і процесуальні.
Змістовні ґрунтуються на тім, що існують внутрішні спонукання, що змушують
людини діяти. У процесуальних теоріях мотивації поводження особистості
визначається не тільки потребами, але є також функцією його сприйняття і
чекання, зв’язаних з даною ситуацією, і можливих наслідків обраного ними типу
поводження.
Інструментальність
— передбачуваний взаємозв’язок між двома наслідками (між одержанням позитивного
результату роботи й одержанням обіцяної винагороди). Розглянемо приклад.
Приклад. Керівник
запропонував працівникові виконати складну і термінову роботу. Тому що робота
важка і на її виконання мало часу, чекання з боку працівника може бути низьким
(0,1). При цьому керівник натякнув, що завершення завдання може означати
підвищення, у якому працівник дуже зацікавлений. У цьому випадку валентність
може бути високої (1), тому що для працівника одержання цієї винагороди за
результат має дуже важливе значення.
Однак, як ми
бачимо з приклада, керівник не сказав, що підвищення — уже вирішене питання, а
тільки натякнув, Тому інструментальність буде не занадто високою (0,5). Зусилля
людини, прикладене до виконання завдання, можна визначити в такий спосіб:
прогнозований
стимул до роботи = чекання * валентність * інструментальність,
0,1 * 1,0 * 0,5 =
0,05.
З огляду на, що
максимальний результат дорівнює 1, можна припустити виникнення проблеми
мотивації в зв’язку з виконанням завдання.
Теорія чекань
здобуває особливу важливість для науковців, тому що в процесі їхньої діяльності
звичайно спостерігаються великі можливості вибору того або іншого шляху рішення
поставленої задачі, чим у працівників, характер роботи яких не носить яскраво
виражений пошуковий характер.
Теорія
підкріплення — базується на тім принципі, що можна змінити поводження шляхом
підкріплення його бажаних проявів і ігнорування небажаних.
Теорія
справедливості полягає в тому, що люди суб’єктивно визначають відношення
отриманої винагороди до витрачених зусиль і потім порівнюють його з винагородою
інших осіб, що виконують аналогічну роботу.
Кадрове
планування
Роль кадрового
планування зростає в зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу, що
обумовлено подовженням термінів підготовки фахівців, підвищенням частки
кваліфікованих працівників і т.д.
З вищесказаного
випливає, що в інноваційних підприємствах роль кадрового планування вище, ніж у
яких-небудь інших підприємствах, фірмах.
Помилки в
кадровому плануванні можуть привести до відсутності необхідних працівників у
визначеному місці, а також можуть привести до соціальних витрат для всього
суспільства.
Кадрове
планування повинне дати відповіді на наступні питання:
— Скільки працівників, якої
кваліфікації, де і коли необхідне (планування потреби в кадрах) ?
— Яким образом можна залучити
необхідний і скоротити зайвий персонал, з огляду на соціальні аспекти
(планування залучення або скорочення персоналу)?
— Яким образом можна використовувати
працівників відповідно до їх здібностей (планування використання кадрів)?
— Яким образом можна систематично і ціленаправлено
сприяти розвиткові кадрів для виконання кваліфікованих видів роботи (планування
кадрового розвитку)?
— Яких витрат зажадають заплановані
кадрові заходи (витрати по змісту персоналу)?
Багато в чому
ефективність роботи наукових колективів залежить від правильного залучення
персоналу. Планування залучення персоналу дозволяє відповісти на запитання: «Як
можна з перспективою на майбутнє задовольнити фактичну потребу в кадрах?»
При цьому варто
розглядати як внутрішній (колектив діючого підприємства), так і зовнішній
стосовно підприємства ринок праці.
У цілому
внутрішнє залучення варто вважати кращим, тому що зміцнюється переконаність у
тім, що на власному підприємстві можна одержати підвищення. Однак у кожнім
конкретному випадку варто розглядати переваги і недоліки названих способів
залучення персоналу.
Залучення за
рахунок резервів підприємства
Переваги:
· 
Надання
шансів для росту (підвищує прихильність до підприємства, поліпшує психологічний
мікро клімат на виробництві).
· 
Незначні
витрати на залучення
· 
Знання
претендентом даного підприємства
· 
Знання
працівника, наявність представлення про його уміння
· 
Підтримка
рівня оплати на даному підприємстві (у випадку термінового прийому на роботу
можлива завищена оплата відповідно до існуючої в даний момент на ринку праці)
· 
Можливість
більш швидкого заповнення вакансій
· 
Звільнення
посад для молодих кадрів
· 
Прозорість
кадрової політики
· 
Керованість
за рахунок кадрового планування
· 
Цілеспрямоване
підвищення кваліфікації
· 
Скорочення
плинності.
Недоліки:
· 
Скорочення
можливостей для вибору.
· 
За певних
умов високі витрати на підвищення кваліфікації
· 
Розчарування
серед колег у випадку несхвалення факту висування якого-небудь працівника на посаду
начальника
· 
Можлива
поява напруженості або суперництва
· 
Занадто
тісні взаємини серед колег, поява панібратства при рішенні ділових питань
· 
Призначення
на посаду «заради збереження світу»
· 
Небажання
сказати «ні» співробітникові, що працював тривалий час
· 
Зниження
активності працівників у результаті автоматизму при підвищенні в
посаді(заступник завжди стає спадкоємцем)
Залучення
персоналу поза рамками підприємства
Переваги:
· 
Більш
широкі можливості вибору.
· 
Нові
імпульси для підприємства.
· 
Людині з
боку легше домогтися визнання.
Прийом на роботу
безпосереднім образом покриває потреба в персоналі
Недоліки:
· 
Більш
високі витрати на залучення персоналу.
· 
Велика
частка приваблюваних з боку сприяє росту плинності
· 
Високий
ступінь ризику іспитового терміну
· 
Відсутність
знань про фірму (необхідне введення в курс справи вимагає витрат часу)
· 
Блокування
можливостей службового росту
· 
Більш
висока оплата в порівнянні з залученням за рахунок резервів фірми
Уся система
кадрової роботи, зв’язана з залученням персоналу повинна проводитися з
визначеним випередженням стосовно науково-технічної роботи, так як те, що
робиться в області кадрової роботи сьогодні, завтра буде впливати на рівень
дослідницької або проектної роботи.
Дуже важливу роль
грають підбір і підготовка резерву наукових і інженерних кадрів на висування.
При цьому повинні враховуватися такі фактори, як відхід на пенсію, плинність,
звільнення в зв’язку з закінченням терміну договору наймання, розширення сфери
діяльності організації. Резерв повинний являти собою групу працівників
перспективного віку (40-45 років), що зарекомендували себе як здатні керівники
і фахівці. Ця група працівників стає основним джерелом поповнення керівних
кадрів у випадку звільнення вакансій.
Форми підготовки
резерву можуть бути різними. Так ці особи можуть заміщати керівників під час
їхньої хвороби, відпустки, відрядження; можуть бути призначені на проміжні
посади; можуть проходити стажування в інших організаціях; навчатися на різних
курсах і т.д. Формування і підготовка резерву на висування повинні
супроводжуватися створенням необхідного морально-психологічного клімату в
колективі.
До засобів
зовнішнього набору відносяться: публікація оголошень у газетах, журналах і
т.п., висновок контрактів з вищими навчальними закладами, організація роботи
студентів під час практики. Звичайно особам, що претендують на визначену
вакансію пропонується представити наступні документи: резюме; анкету за
установленою формою; рекомендації; список наукових праць і т.д.
Резюме відіграє
велику роль у доборі персоналу. Так, наприклад, в Америці існують бюро, що
спеціалізуються на складанні резюме. Добре складене резюме повинне давати повне
представлення про трудовий досвід, утворення, інших ділових якостях. Для вчених
у резюме рекомендується приводити і найбільш значимі публікації.
Резюме
складається з наступних основних частин:
1. 
Прізвище,
ім’я, по батькові, адреса і телефон.
2. 
Посада,
на яку Ви претендуєте.
3. 
Трудовий
досвід (Experience) (починаючи з останньої роботи і перелічуючи в зворотному
порядку).
4. 
Утворення
(Education) (починаючи з вказівки останнього навчального закладу, що Ви
закінчили і перелічуючи них у зворотному порядку).
5. 
Особисті
дані (Personal).
6. 
Рекомендації
(References).
7. 
Список
найбільш значимих наукових праць.
Іноді корисно
привести короткий опис досвіду і досягнень. Дати початку і закінчення роботи в
тій або іншій установі або роки навчання в інститутах, університетах,
аспірантурі і т.д. можуть бути зазначені або ліворуч, перед відповідною назвою,
або після нього.
Що стосується
рекомендацій, то вони повинні задовольняти визначеним умовам: їхній автор
повинний знати рівень продуктивності і якості роботи заявника і сам повинний
бути досить компетентним, щоб його оцінити. Існує думка, що рекомендаційні
листи необхідні у відношенні тих видів робіт, що мають бути заявникові.
Бажано, щоб
рекомендаційні листи відправлялися окремим листом і кандидат не міг них
прочитати. У цьому випадку досягається найбільша об’єктивність оцінки
кандидата. У резюме в розділі «рекомендаційні листи» можуть бути
зазначені прізвище, посада, місце роботи, адреса і телефон особи (або осіб), що
надає відкликання. Можна також указати, що рекомендаційні листи надаються за
вимогою (available upon request). Звичайно вищезгадані документи вимагають для
добору вчених при одержанні грантів і оформленні закордонних контрактів і
стажувань. У ситуації з фондами виявляється досить чітка тенденція переходу від
виділення індивідуальних грантів до спільних проектів за участю Об’єктивне
рішення про вибір може ґрунтуватися на наступних характеристиках:
· 
утворення
кандидата;
· 
рівень
його професійних навичок;
· 
досвід
попередньої роботи;
· 
медичні
характеристики;
· 
персональні
характеристики й особисті якості.
Звичайно еталонні
рівні вимог за кожним критерієм розробляються виходячи з характеристик уже
працюючого персоналу. Рівень утворення повинний порівнюватися з вимогами
виконуваної роботи. Звичайно роботодавці віддають пріоритет претендентам з
більш високим рівнем утворення. Досвід ототожнюється з можливостями працівника.
Він характеризується виробничим стажем. Враховувати медичні характеристики
випливає в тому випадку, якщо виконувана робота вимагає визначених фізичних
якостей: гостроти зору, слуху, витривалості і т.п. Якщо прямої залежності між
конкретною роботою і станом здоров’я ні, те такий критерій добору в ряді країн
розглядається як дискримінує. Важливими персональними характеристиками є вік,
стан у шлюбі і т.д.
Якщо посада
відноситься до розряду таких, де визначальним фактором є технічні знання, то
найбільше значення будуть мати утворення і досвід.
Існують різні
методи збору інформації, що необхідна при доборі: співбесіда, іспит, центри
оцінки.
Найбільше широко
застосовуваним методом добору є співбесіди. Разом з тим виникають проблеми, що
знижують ефективність співбесід як інструмента добору кадрів. Основа цих
проблем носить емоційний і психологічний характер. Так, наприклад, існує
тенденція ухвалення рішення про кандидата на основі першого враження без обліку
сказаного й іншої частини співбесіди. Бажано, щоб людина, що проводить
співбесіда був добре знаком з роботою.
Іспити повинні
показати як ефективно кандидат зможе виконувати конкретну роботу. Один з видів
отборочных іспитів передбачає вимір здатності виконання задач, зв’язаних з
передбачуваною роботою. Інший вид іспитів передбачає оцінку психологічних
характеристик (рівень інтелекту, енергійність, емоційна стійкість, увага до
деталей). Велике значення в зв’язку з вищесказаним мають різні тести, що
вимірюють який-небудь показник людини. Для ухвалення об’єктивного рішення
необхідно порівнювати інформацію, отриману в ході аналізу анкети,
рекомендаційних листів, проведення співбесід, іспитів і т.д.
Велике значення з
погляду підвищення ефективності роботи має атестація фахівців. Під атестацією
співробітника розуміють визначення його кваліфікації, рівня знань або відгук
про його здібності, ділових і інших якостях.
У матеріалах
атестації відбивають зауваження до аттестуемому, даються рекомендації з
усунення недоліків, а в разі потреби — рекомендації керівництву про просування
працівника по службі, матеріальному заохоченні або ж невідповідності його
займаної посади. Звичайно атестаційні комісії розглядають наступні документи:
характеристики що переобираються, списки опублікованих наукових праць і
наукових звітів, патентів; акти впроваджених закінчених досліджень; зведення з
відділу кадрів про заохочення і дисциплінарні недоліки.
Проблеми вибору
оптимального розкладу (режиму) роботи в інноваційних підприємствах.
Як указувалося
вище, склад працівників інноваційних підприємств не однорідний. Так, поряд з
науковцями в цих організаціях працюють інженери, а також техніки і лаборанти.
Крім того, і сама праця вчених не однорідний по своєму змісті. Він може
включати оригінальні і типові роботи, а також роботи організаційного характеру,
зв’язані з узгодженням і контролем за діяльністю фахівців. Зрозуміло, що і
розклад роботи не може бути універсальним для всіх категорій працівників
наукового підрозділу і навіть для фахівців однієї категорії. При впровадженні
нових типів робочих графіків варто звертати увагу не тільки на характер роботи
фахівців, але також на економічні вигоди (витрати на опалення, висвітлення,
оренду приміщень, харчування працівників, оплату автостоянок і т.д.) і технічні
можливості (наявність телефонів, факсів, персональних комп’ютерів і т. д.).
Крім того, нові типи робочих графіків можна розглядати і як своєрідні негрошові
методи стимулювання результативності. Так, наприклад, за даними німецьких
дослідників, близько 20% працівників гнучкий робочий графік розглядають як головний
фактор позитивної мотивації.
У цілому розклад
роботи характеризується стійкістю. Звичайно люди працюють 5 днів у тиждень, 40
годин на тиждень, з 9 годин ранку до 6 годин вечора, мають стандартний обідній
час. Поряд з очевидними достоїнствами, такий режим має і недоліки: створюються
пробки на дорогах, черзі в ліфтів. Крім того, люди часто випробують стреси,
тому що спізнюються на роботу, у них виникають конфлікти з начальником.
Як нові типи
робочого графіка звичайно називають: гнучкий графік, стиснуту робочий тиждень (підсумований
робочий день), часткову зайнятість.
Під гнучким
робочим графіком розуміється розклад роботи, при якому працівник може вибрати
час приходу-відходу у визначених межах, що встановлюються керівництвом.
Стиснутий робочий тиждень являє собою графік роботи, у якому відбувається обмін
між кількістю годин, що відпрацьовуються щодня, і кількістю робочих днів
протягом тижня. Так, звичайне число годин може відпрацьовуватися не за п’ять
днів, а за чотири (по десята година щодня) або за три дні (по дванадцята година
щодня).
Часткова
зайнятість (частковий найм) — це робота з виконанням тих же обов’язків, але
протягом меншого часу. Найбільше поширення в наукових організаціях придбав
гнучкий графік (гнучкий час, гнучкі робочі годинник).
Він будується
різними способами:
1. 
Щоденний
вибір часу початку і закінчення роботи;
2. 
Перемінна
тривалість робочого дня;
3. 
Виділення
загального (присутственного) часу (тобто часу, установлюваного керівником, коли
всі службовці повинні бути на роботі).
У залежності від
ступеня гнучкості, можна виділити різні типи розкладів. Розглянемо них у
напрямку від найменш до найбільш гнучким. Усі вони використовуються на
практиці.
Гнучкий цикл
жадає від працівників вибору визначеного часу початку і закінчення роботи, а також
роботи з цього розкладу протягом визначеного періоду (наприклад, тижня).
Змінний графік дозволяє змінювати час початку і закінчення роботи, але при
цьому необхідно працювати повний робочий день — 8 годин.
Перемінний день
дозволяє змінювати тривалість робочого дня (наприклад, працювати один день 10
годин, а іншої — 6 годин, але так, щоб у підсумку наприкінці тижня вийшло всього
40 годин або за місяць 160 годин).
Змінний графік і
перемінний день найбільш ефективні в галузевій науці. За рубежем аналогом йому
є лабораторії промислових фірм і частки малого бізнесу. Дуже гнучкий графік
вимагає присутності працівників у загальний час (наприклад, з 10 годин ранку до
2 годин дня, але лише в понеділок і п’ятницю).
Гнучке розміщення
дозволяє змінювати не тільки годинник, але і розташування роботи — можна
працювати будинку, у філіях і т.п. Гнучкий графік не можна використовувати в
тому випадку, якщо період роботи залежить від роботи якого-небудь устаткування,
наприклад, для працівників, що виконують досвідчені й експериментальні роботи.
Велике значення, поряд з вибором оптимального режиму роботи для вченого має
ефективне використання часу.
Можна виділити
три причини, що збільшують перевантаженість:
1. 
Малий
ступінь делегування відповідальності;
2. 
Невірно
обрані пріоритети;
3. 
Занадто
велика заглибленість у повсякденні турботи.
Для оптимізації
використання часу велике значення мають принципи Парето й Ейзенхауера. У 1897
р. італійський економіст Парето винайшов формулу, що показує, що всі блага
розподіляються нерівномірно. У більшості випадків найбільша частка доходів або
благ належить невеликому числу людей. М. С. Лоренц (американський економіст)
проілюстрував цю теорію діаграмою. Доктор Д. М. Джуран застосував діаграму для
класифікації проблем якості на нечисленні істотно важливий і численний
несуттєві і назвав цей метод аналізом Парето. Застосування принципу Парето
доцільно і при плануванні робочого часу. У даному випадку мається на увазі, що
концентрація уваги на життєво важливій діяльності більше всього впливає на досягнення
бажаних результатів. Звідси випливає правило 20/80: концентрація 20% часу на
найбільш важливих проблемах може привести до одержання 80% результатів. Інші
80% часу забезпечують лише залишилися 20% результатів.
Є рекомендації
відповідно до яких оптимальне співвідношення між техніками й інженерами повинне
складати 0,3/1 при виконанні досліджень і 1,7/1 при виконанні
дослідно-конструкторських робіт. У середньому це співвідношення повинне
складати 1/2.
Питання
формування цільових груп у наукових колективах
У загальному виді
під групою розуміють двох і більш осіб, що взаємодіють один з одним таким
чином, що кожна особа впливає на інших і одночасно знаходиться під впливом
інших осіб. Відзначається, що об’єднання працівників у групи дозволяє
вирішувати ряд задач: максимально використовувати творчий потенціал; залучати
працівників до процесу керування. Цільові групи (тимчасові творчі колективи),
створені з інженерів і науковців мають свої особливості в порівнянні з кружками
якості, оскільки перед групами ставляться більш складні цілі.
Поширено практику
формування цільових груп із учених, що працюють у різних науково-дослідних
підрозділах фірми. Створення таких груп для розробки якої-небудь однієї
важливої проблеми дає можливість вийти за рамки існуючих відділів і
лабораторій, що є важливим чинником підвищення ефективності наукових
досліджень.
Цільові групи
фахівців (тимчасові творчі колективи) відрізняються від кружків якості тим, що
діють на основі заздалегідь сформульованої задачі і завжди носять тимчасовий характер.
Вони можуть створюватися на різні терміни: від 2-3 і більш років. Це визначає і
підбор учасників груп. Групи створюються як для пророблення окремих
організаційних або технічних питань, так і для рішення складних кардинальних
проблем. На ефективність роботи груп впливають наступні фактори: розмір, склад,
групові норми, згуртованість, конфліктність, статус і функціональна роль її
членів. Перед формуванням цільової групи (тимчасового творчого колективу)
необхідно провести морфологічний аналіз, що приводить до розбивки загальної
задачі на ряд підзадач і виявляє можливі альтернативи їхнього рішення. Кожна підзадача
розбивається на етапи. Щоб сформувати колектив виконавців, потрібно мати у
своєму розпорядженні перелік усіх підзадач, що повинні бути вирішені в процесі
виконання роботи; характеристиками кожної підзадачі з визначенням вимог до їх
потенційних виконавців. Крім того треба мати банк даних по всіх можливих
виконавцях роботи. При поділі поставленої задачі на підзадачі кожен виконавець
повинний знати концепцію проектування всього об’єкта. Новою тенденцією є
виділення кадрових служб для нестатків тимчасових організаційних структур, що
займаються процесом нововведень. Такі кадрові служби також носять тимчасовий
характер і переміщаються по підрозділах у відповідності зі стадіями реалізації
проекту. Фактичним організатором роботи з залучення і розвитку персоналу стає
керівник інноваційного підприємства, що утілює свою ідею і матеріально
зацікавлений у впровадженні нововведення.
Керівник
підрозділу визначає кількість виконавців кожної підзадачі, виходячи з того, що
один виконавець виконує від двох до трьох етапів роботи. Підбір виконавців
здійснюється виходячи зі складності виконуваної роботи. При цьому потенціал
виконавців повинний бути трохи вище, ніж необхідний. На стадії розробки і
реалізації ідей, висунутих цільовими групами, іноді виникають так називані
проектні групи, що відрізняються великими масштабами виконуваних робіт і
більшою чисельністю виконавців. У будь-яку цільову групу підбирають найбільш підготовлених
фахівців. Але навіть при самому ретельному підборі майже завжди є розходження
між ними по ступені підготовленості до виконання покладеної на них задачі. У
зв’язку з цим повинне передбачатися навчання менш досвідчених виконавців у
більш кваліфікованих. Іноді організуються короткострокові заняття, на яких
кожен фахівець одержує можливість краще уявити собі зміст колективної задачі й
основні підходи до її рішення. Ще більшого значення набуває попереднє навчання
при створенні проектних груп, робота яких носить більш довгостроковий і
комплексний характер. У цих випадках для фахівців можуть проводитися спеціальні
семінари. Програма семінару повинна охоплювати ознайомлення його учасників з
особливостями організації робіт у проектній групі, зі специфікою планування, із
принципами встановлення пріоритетності у виконанні робіт, методами пошуку
оптимальних рішень на основі аналізу реальних ситуацій.
Увага
приділяється також відпрацьовуванню практичних навичок спільної роботи в групі.
На семінарі відбувається знайомство фахівців з майбутнім керівником проекту, що
повинний провести кілька занять. Це дозволяє йому установити контакт і
підготувати учасників проектної групи до майбутньої діяльності. По закінченні
семінару його учасникам може видаватися спеціальний сертифікат на право
працювати над проектом.
Резюме
Персонал зайнятий
науковими дослідженнями і розробками (науковці) — сукупність осіб, чия творча
діяльність, здійснювана на систематичній основі, спрямована на збільшення суми
наукових знань і пошук нових областей застосування цих знань, а також зайнятих
наданням прямих послуг, зв’язаних з виконанням наукових досліджень і розробок.
У його складі виділяють чотири категорії: дослідники, техніки, допоміжний і
інший персонал. У науці більше, ніж і будь-якій іншій сфері діяльності, успіх
залежить від індивідуальних здібностей працівників, ступеня їхньої підготовки,
бажань і т.д. У цих умовах керувати людиною ззовні стає усе складніше,
найбільше значення при цьому одержують методи керівництва, що припускають співучасть
(партисипативні методи). Велике значення для працівників, зайнятих науковою
діяльністю грає мотивація. У цьому зв’язку важливу роль грає класифікація й
аналіз факторів-мотиваторів, а також вивчення поводження особистості як функції
його сприйнять і чекань, зв’язаних з даною ситуацією. При цьому варто мати на
увазі, що поряд з первинними потребами, що задовольняються за допомогою грошей
є більш піднесені потреби; у знаннях, авторитеті, творчості. Людьми рухають
моральні ідеали, великі цілі, моральні переконання, звички, традиції і т.д.
Останні фактори часто мають визначальне значення для вчених.
Однак, різка
зміна економічної ситуації в країні, виникнення ринкових відносин уплинули на
зміну в системі цінностей, привели до збільшення ролі грошей. Крім того, роль
грошей зростає і тому, що в даний час у значного числа працівників не цілком
реалізовані фізіологічні потреби (харчування, квартира, одяг і т.д.), що
задовольняються за допомогою грошей. У цілому сфера науки випробує ті ж
трансформації і має ті ж проблеми, що і суспільство і цілому. У науці немає
середнього класу: існують деякі групи благополучних учених (за експертними
оцінками, не більш 10% від загального числа зайнятих у цій сфері) — як правило,
це науково-адміністративна еліта, що має розвиті внутрішні і міжнародні
контакти, і величезний шар учених, що працюють на грані убогості (як правило, у
не дуже «ринкових» спеціальностях). У зв’язку з подовженням термінів
підготовки фахівців великого значення набуває кадрове планування в наукових
організаціях.
Важливе значення
для підвищення ефективності праці науковців здобуває вибір оптимального
розкладу (режиму) їхньої роботи. Серед найбільш перспективних звичайно
виділяють різновиду гнучкого графіка. Специфічною особливістю наукової
діяльності в даний час є її колективний характер. Це припускає ретельне
вивчення питань створення і функціонування цільових груп.
2. ПРАКТИЧНА
ЧАСТИНА
2.1 Розробка комерційної ідеї та оцінка на предмет можливості її
реалізації
Розробка
комерційної ідеї
Для розробки комерційної
ідеї використаємо такий вид послуг населенню як їх перевезення. Для прикладу
візьмемо декілька маршрутів в межах одного міста. Обрані маршрути є найбільш
популярними серед мешканців і тому є найбільш прибутковими для підприємства «
Маршрут»
Побудуємо карту
ідей за напрямками маршрутів перевезення який зображений нижче на рисунку.
На карті ідей
запропоновано 4 різних маршрути, а саме :
1) 
Вишенька-Київська
–маршрут №1
2) 
Вишенька-Київська-Залізничний
вокзал — маршрут №2
3) 
Вишенька-Соборна-
маршрут №3
4) 
Вишенька-Соборна-Залізничний
вокзал маршрут №4
Усі ці маршрути є
найбільш популярними серед населення. Саме тому дані маршрути були обрані для
розробки комерційної ідеї підприємства «Маршрут».
Для кращої
реалізації комерційної ідеї можна:
· 
організувати
надання пільг при перевезенні .
· 
можливість
знижки для постійних клієнтів.
· 
організація
доставки до місця проживання.
· 
проведення
для заохочення різних рекламних акцій.
Отже, дана
комерційна ідея є досить перспективною, пристосованою до сучасних ринкових
умов. Вона базується на реальних аргументах, є доцільною і актуальною.
  
2.2
Розробка установчих документів для створення, та реєстрації суб’єкту
підприємницької діяльності – юридичної особи
Для
створення суб’єкта бізнесу – юридичної особи необхідно підготувати та подати до
державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу
суб’єкта бізнесу, такі документи:
1.
Реєстраційну картку встановленого зразка.
2.
Рішення власника про створення суб’єкта бізнесу. Якщо засновників два або
більше, то подаються протокол зборів засновників та установчий (засновницький)
договір.
3.
Статут.
4.
Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).
5.
Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для
акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).
Для
створення суб’єкта підприємницької діяльності, будемо керуватися наступними
даними:
Організаційно-правова
форма: Командитне товариство.
Число
засновників: 3 фізичних особи.
Величина
статутного фонду: 3 000000 (три мільйони) грн.
Реєстраційна
картка заповнюється заявником та має вигляд, що наведено у (додатку А).
Установчий
(засновницький) договір — це угода між засновниками суб’єкта бізнесу, в якій
регламентуються питання створення суб’єкта бізнесу, формування статутного
фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові,
організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та
покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним
із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст – порядок об’єднання
майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання
прибутку. Договір, зазвичай, має такі розділи:
—
Преамбула.
—
Предмет, загальні положення договору.
—
Юридичний статус підприємства, що створюється.
—
Види діяльності.
—
Статутний фонд і вклади засновників (учасників).
—
Права та обов’язки засновників (учасників).
—
Управління підприємством.
—
Розподіл прибутку та відшкодування збитків.
—
Відповідальність за порушення договору.
—
Умови розірвання договору.
—
Умови та строки набуття договором чинності тощо.
При
формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і
порядок участі партнерів у формуванні майнової бази, умови участі у розподілі
прибутків та ризиків, потрібно розписати конкретні права і обов’язки учасників,
порядок передавання прав на об’єкти промислової власності (винаходи, промислові
зразки тощо) та їх комерційне використання тощо.
Статут
– це основний документ, який регламентує діяльність суб’єкта бізнесу. Завдання
статуту – дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного
суб’єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм
управління. У цьому розумінні статут – нормативний документ підприємства, що
доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького)
договору.
Статут
пишеться в довільній формі та повинен містити такі обов’язкові відомості:
засновники (власники) суб’єкта бізнесу; повна назва та повне найменування
суб«єкта бізнесу; місцезнаходження суб»єкта бізнесу (повна адреса); мета та
предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх
створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних
органів; умови реорганізації та ліквідації.
Чинне
законодавство не містить спеціальних вимог щодо змісту та розмежування окремих
положень установчого (засновницького) договору та статуту. Разом з тим, як
правило, статут складається з таких розділів:
–
Загальні положення. Тут подаються відомості про найменування та повну назву
суб’єкта бізнесу, форму власності, засновників, нормативні акти, за якими буде
діяти суб«єкт бізнесу; юридичну адресу офісу суб»єкта бізнесу тощо.
–
Предмет, основні цілі та напрями діяльності. Тут дається докладний перелік
видів діяльності суб’єкта бізнесу та мета його створення.
–
Майно (фонди) суб’єкта бізнесу. Даються відомості про порядок формування майна,
статутного та інших фондів суб’єкта бізнесу, питому вагу в статутному фонді
кожного із засновників тощо.
–
Виробничо-господарська діяльність. Даються відомості про права та обов’язки
суб’єкта бізнесу в усіх сферах виробничо-господарської діяльності.
–
Управління суб’єктом бізнесу (наприклад, підприємством) та його трудовий
колектив. Даються відомості про керівні органи суб’єкта бізнесу, порядок їх
формування, права та компетенцію. Визначаються повноваження трудового колективу
та його виборних органів.
–
Організація та оплата праці. Визначається механізм оплати праці керівного
складу та найманих працівників, форми та системи оплати праці, порядок
преміювання працівників тощо.
–
Розподіл прибутку та відшкодування збитків. Даються відомості про те, як буде
розподілятись прибуток, отриманий суб’єктом бізнесу в ході здійснення своєї
діяльності.
–
Облік, звітність та контроль. Даються відомості про організацію обліку,
звітності та контролю за роботою суб’єкта бізнесу (підприємства), роботу
ревізійної комісії тощо.
–
Зовнішньоекономічна діяльність. Визначається порядок та напрямки організації
зовнішньоекономічної діяльності суб’єкта бізнесу.
–
Припинення діяльності (реорганізація та ліквідація). Визначається, яким чином
буде робитись реорганізація суб’єкта бізнесу та його ліквідація.
Крім
зазначених, до статуту та установчого (засновницького) договору можуть бути
включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.
Статут
створюваного підприємства наведено у (додатку Б).
Статут
та установчий (засновницький) договір підписують усі засновники, тиражують
необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом (для
фізичних осіб) або печатками (для юридичних осіб) та подають на реєстрацію.
Тільки після державної реєстрації суб’єкт бізнесу вважається створеним і дістає
право на своє функціонування.
Завершується
створення суб’єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію.
Новоствореному суб’єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код,
який слугує для ідентифікації суб’єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим
кодом суб’єкт бізнесу – юридична особа заноситься до Державного реєстру
підприємств та організацій України.
Реєстраційне
свідоцтво має вигляд, наведений у (додатку Г).
Суб’єкти
бізнесу – юридичні особи мають право створювати відокремлені відділення, філії,
представництва, які визнаються суб’єктами бізнесу без права юридичної особи.
Такі суб’єкти працюють на основі положень, які затверджуються юридичними
особами [ 7 ].
2.3 Економічне обґрунтування
доцільності створення орендного підприємства
Орендні підприємства
створюються на основі орендного договору між власником цього підприємства, який
виступає орендодавцем, та орендарем, в якості якого може виступати будь – яка
юридична або фізична особа. В цьому договорі обумовлюються економічні, правові,
організаційні і інші умови функціонування орендного підприємства. Орендодавцями
можуть виступати органи виконавчої влади, у розпорядженні яких знаходяться
певні підприємства.
Орендні
підприємства створюються при наявності певних передумов. По-перше, з одного
боку, повинен бути власник, який, в силу певних обставин бажав би здати своє
підприємство в оренду, з другого боку повині бути бажаючі взяти це підприємство
в оренду. По – друге, орендодавець повинен отримувати орендну плату більшу, ніж
відсотки, які б він отримував за умови продажу цього підприємства та покладення
грошей в комерційний банк на депозит. В свою чергу орендар повинен отримати
такий прибуток, щоб з нього він міг сплатити орендну плату та обов’язкові
податки і збори, а залишок був би більшим за той, який би залишився в нього у
випадку налагодження своєї справи після отримання кредиту в комерційному банку
та сплати процентів за цей кредит і обов’язкових податків і зборів.
Особливості
(основні риси) орендних підприємств:
· 
Орендні
підприємства створюються на основі орендного договору і діють протягом певного
терміну, визначеного в договорі оренди;
· 
Форма
власності орендного підприємства не змінюється.
· 
Орендодавець
залишається власником свого підприємства. Орендар зобов’язаний повернути цю
власність орендодавцю після закінчення терміну оренди в тому вигляді, як це
було обумовлено в орендному договорі;
· 
Власником
продукції і прибутку стає орендар, який розпоряджається ним на свій власний
розсуд;
· 
Відповідальність
за результати роботи орендного підприємства перед іншими суб’єктами бізнесу та
перед орендодавцем несе орендар, так як це обумовлено в договорі оренди;
· 
Управління
орендним підприємством здійснює орендар.
Права та обов’язки
орендодавця та орендаря фіксуються в орендному договорі. Це – найважливіший
момент в створені орендного підприємства. Справа в тому, що інтереси
орендодавця та орендаря протилежні. Орендодавець намагається отримати
максимальний дохід від свого капіталу, тобто від наявності майна, яке він
передає в оренду, а орендар намагається отримати максимальний дохід від
використання цього майна.
Це протиріччя
вирішується за допомогою орендної плати, яку орендар сплачує орендодавцю. На
величину орендної плати впливає вартість майна, яке передається в оренду,
дохідність підприємства; механізм сплати податків, існують процентні ставки на
депозитні та кредитні рахунки в банках тощо.
Існує дві основні
форми сплати орендної плати. Перша – net rent, коли
орендар сплачує фіксовану невелику орендну плату та всі податки. Друга – gross rent, коли орендар сплачує високу орендну
плату, а всі податки орендодавець сплачує сам. [8].
Економічне обґрунтування
доцільності створення орендного підприємства вимагає проведення ряду
розрахунків:
Завдання:
1. 
Для заданого
варіанта за формулою (2.3.1) розрахувати величину податків, яку потрібно сплачувати орендодавцю
або орендарю.
2. 
Прийнявши,
що орендна плата визначається за методом net rent, за формулами (2.3.2 та 2.3.3)
визначити межі орендної плати А, при якій передача підприємства в оренду буде
економічно доцільна та вигідна як для орендодавця, так і для орендаря.
3. 
Знайти
таку величину орендної плати для методу net rent, при якій як орендодавець, так і
орендар отримають однакову вигоду.
4. 
Прийнявши,
що орендна плата визначається за методом gross rent, за формулами (2.3.4 та 2.3.5)
визначити межі орендної плати А, при якій передача підприємства в оренду буде
економічно доцільна та вигідна як для орендодавця, так і для орендаря.
5. 
Знайти
таку величину орендної плати для методу методом gross rent, при якій як орендодавець, так і
орендар отримають однакову вигоду.
6. 
Зробити
висновок по даному пункту.
Вхідні данні
наведені у таблицях 2.3.1
Таблиця 2.3.1 – Вхідні данні 















К, тис. грн.
a,%
b,%
Ц,грн
S, грн.
N, шт.
v, %


126
12,1
26,4
58
53,7
200100
42



1.
Розрахуємо величину податків, яку потрібно сплачувати орендодавцю або орендарю
   (2.3.1)
де:
  —
загальна ставка всіх податків та комунальних платежів, які повинен сплачувати
орендар, в %;
Ц
— середня ціна одиниці продукції, яка буде випускатись на орендованому
підприємстві, грн.;
S
— середня виробнича собівартість одиниці продукції, яка буде випускатись на
орендованому підприємстві, грн.;
N
— кількість товарів (обсяг продукції»), які будуть виготовлятись на
орендованому підприємстві за рік, шт.;
   грн.
2.
Метод net rent: знайдемо
межі орендної плати:
Метод net rent: якщо всі виплати: орендну плату, сплату податків та
комунальних платежів тощо здійснює орендар.
   (2.3.2)
де:
А — величина орендної плати, яку буде отримувати орендодавець зарік, грн.;
К
— вартість майнового комплексу (підприємства), який орендодавець може продати, але
збирається здати в оренду, грн.;
   —
середньорічна ставка по депозитних вкладах в комерційних банках, %.
   грн.
Умовою
доцільності взяття потенційним орендарем підприємства в оренду та укладення
орендного договору є:
   або
   або
   (2.3.3)
де:
Ц — середня ціна одиниці продукції, яка буде випускатись на орендованому
підприємстві, грн.;
S
— середня виробнича собівартість одиниці продукції, яка буде випускатись на
орендованому підприємстві, грн.;
N
— кількість товарів (обсяг продукції»), які будуть виготовлятись на
орендованому підприємстві за рік, шт.;
П
— величина всіх податків та комунальних платежів, які повинен сплачувати
орендар, грн.
А
— величина орендної плати, яку буде сплачувати орендар за рік, грн.;
К
— величина кредиту, який орендар повинен взяти в комерційному банку для початку
своєї справи, грн. Величина К повинна дорівнювати вартості майнового комплексу,
(підприємства), який планується взяти в оренду, грн.;
   —
середньорічна ставка виданих кредитів в комерційних банках, в %.
  . грн.
3. 
Знаходимо
таку величину орендної плати, при якій обидві сторони отримали однакову вигоду:
Aopt
= 24255 грн.
4.
Метод gross
rent: знайдемо
межі орендної плати:
Метод gross rent: якщо орендар буде сплачувати орендодавцю тільки орендну
плату, а всі інші виплати, включаючи сплату податків та комунальних платежів,
буде здійснювати орендодавець сам.
   (2.3.4)
де:
П — величина всіх податків та комунальних платежів, які повинен сплачувати
орендодавець, грн;
А
— величина орендної плати, яку буде отримувати орендодавець за рік, грн.;
   грн.
Умовою
доцільності взяття потенційним орендарем підприємства в оренду та укладення
орендного договору є:
   (2.3.5)
де:
А — величина орендної плати, яку буде сплачувати орендар зарік, грн.;
П
— величина всіх податків та комунальних платежів, які повине був би сплачувати
орендар, якщо б взяв кредит в банку та розпочав свою власну справу, грн.
   грн.
4. 
Знайдемо
таку величину орендної плати при якій обидві сторони отримають однакову вигоду
Aopt
= 385635 грн.
Висновок: в ході даного пункту я ознайомилась з теоретичними основами
обґрунтування доцільності створення орендного підприємства, та розрахувала
величину орендної плати оптимальної для орендодавця та орендаря за двома
методами: net rent та gross rent.
2.4 Вибір
оптимального місця розташування підприємства
Вибрати
оптимальне місце розташування підприємства (варіант 30).
До
стратегічних питань підприємництва відноситься вибір місця розташування
суб’єкта бізнесу — підприємства.
Зрозуміло, що основний вплив на
результати діяльності підприємства створює місце розташування самого
підприємства.
Місцем
розташування підприємства є те місце, де знаходяться його виробничі,
торговельні та інші підрозділи, які найбезпосереднішим чином впливають на
отримання доходів. Якщо ці приміщення розташовані за різними адресами, тобто
підприємство має декілька місць розташування, то прийнято говорити про «фірму»,
представлену багатьма підприємствами.
Вибір місця
розташування підприємства може бути обмеженим або вільним.
На
вибір місця знаходження підприємства впливають такі основні фактори:
—  витрати на транспортування
матеріалів, сировини, комплектуючих, товарів тощо;
—  витрати на заробітну плату в
місці знаходження підприємства;
—  витрати на оренду приміщень
(або побудову нових);
—  відрахування за діючою
системою оподаткування в місці розташування підприємства;
—  вплив інфраструктури тощо.
Загальне
правило вибору оптимального місця розташування підприємства: «Підприємство
повинно бути розташовано там, де результати його роботи, які залежать
безпосередньо від місця знаходження підприємства, в найбільшій мірі
перевищували б відповідні витрати».
1.  Для кожного із варіантів
можливого розташування підприємства, які задані в завданні, нарисуємо схеми
руху, за якими матеріали та сировина будуть доставлятися з пункту, який
визначає джерело постачання (Г), до точок, в яких планується розмістити
підприємство (6.23.12.18.20.9). Схема руху
  
2.  Керуючись схемами вибраних
маршрутів доставки матеріалів та сировини, розрахуємо довжину маршрутів L для кожного із варіантів, в км.
L12= 6,5км, L6=11,7 км, L20=5,5 км, L18=5,5 км, L23=8 км, L9=9,7 км.
3.  Розрахуємо масу матеріалів та
сировини, яка буде перевозитись за рік за кожним із варіантів маршрутів, за
формулою:
   тонн, (2.4.2)
де:
  — маса 1
виробу, кг;
  — кількість потенційних покупців, які
мешкають в регіоні;
   — коефіцієнт, який враховує, скільки
саме покупців, які проживають в регіоні, завітають до підприємства:
— 
якщо
підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою
інфраструктурою, то   = 0,3   0,4;
— 
якщо підприємство
знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то  = 0,1   0,15;
—
якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то  =0,025   0,05;
  — коефіцієнт, який враховує, скільки
потенційних покупців зроблять покупки, зайшовши до даного підприємства:
—  якщо підприємство знаходиться
в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то   = 0,1   0,15;
—  якщо підприємство знаходиться
в районі з розвинутою інфраструктурою, то  =
0,12   0,17;
—  якщо підприємство знаходиться
в звичайному районі, то  = 0,15  0,2.
Оскільки
підприємства № 6,12,20 розташовані в звичайному районі, то вибираємо наступні
коефіцієнти
  ,     ,  ,  ,  
Оскільки
підприємство № 23 розташоване в елітному
центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то вибираємо наступні
коефіцієнти
  ,     ,  ,  ,  
Оскільки
підприємства №18,9 розташовані в районі з розвинутою інфраструктурою, то
вибираємо наступні коефіцієнти
  ,     ,  ,  ,  
   (тонн)
   (тонн)
   (тонн)
   (тонн)
   (тонн)
   (тонн)
4.  За формулою (10,8) для
кожного із варіантів розташування підприємства розрахуємо виручку (виторг)
підприємства   за рік.
   грн., (2.4.3)
де:
  — середня ціна одиниці
товару, грн.;
   — кількість потенційних покупців,
які мешкають в даному регіоні.
  
  
  
  
  
  
5.  За формулами (2.4.4 – 2.4.8) для кожного із варіантів розрахуємо
6.  витрати, які залежать від
місця розташування підприємства.
Витрати та
транспортування матеріалів та сировини, комплектуючих, готової продукції від джерел
постачання до місця розташування підприємства   можна
розрахувати за формулою:
   грн., (2.4.4)
де:   — вартість транспортування
1 тонно-км вантажу даного виду, грн.;
   — відстань від джерела
постачання до місця розташування підприємства, км.;
   — маса матеріалів, сировини,
комплектуючих, готової продукції, які постачаються на підприємство від джерела
постачання за рік, тонн;
   — кількість видів сировини,
матеріалів, готової продукції, комплектуючих тощо.
   — коефіцієнт, який враховує
додаткові витрати на переміщення транспортних засобів від джерел постачання до
місця знаходження підприємства, включаючи оплату проїзду транспорту порожняком:
— якщо
підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою
інфраструктурою, то   = 1,25   1,5;
— якщо
підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то   = 1,1   1,25;
— якщо підприємство
знаходиться в звичайному районі, то  =1,00  1,10.
  
  
  
  
  
  
Витрати
на заробітну плату персоналу підприємства  ,
включаючи її доставку до місця роботи, можна розрахувати за формулою:
   грн., (2.4.5)
де:
  — середньомісячна
заробітна плата одного працівника даної професії та спеціальності,
грн./місяць.;
   — коефіцієнт, який враховує
виплати підприємства в обов’язкові державні соціальні фонди, в відносних
одиницях;
   — кількість працівників даної
професії або спеціальності;
12
— число місяців в році;
   — коефіцієнт, який враховує додаткові
витрати на заробітну плату в випадку, коли підприємство знаходиться в зоні дуже
розвинутої інфраструктури:
— 
якщо
підприємство знаходиться в елітному, центральному районі з дуже розвинутою
інфраструктурою, то   = 1,15   1,3;
— 
якщо
підприємство знаходиться в районі з розвинутою інфраструктурою, то   = 1,05   1,15;
—
якщо підприємство знаходиться в звичайному районі, то  =1,00   1,05;
    — число професій або
спеціальностей працівників.
  
  
  
  
  
  
Витрати
на оренду приміщень   можна
розрахувати за формулою:
  , (2.4.6)
де:
  — розцінка, тобто плата за
оренду 1 кв. м. приміщень за місяць, яка діє в даний час, грн./кв.м;
   — площа приміщень, які орендуються,
кв.м.;
12
— число місяців в році;
   — коефіцієнт, який враховує
збільшення орендної плати персоналу при наближенні до центральних районів,
тобто до розвинутої інфраструктури:
—  якщо підприємство знаходиться
в елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою, то   = 1,3   1,6;
—  якщо підприємство знаходиться
в районі з розвинутою інфраструктурою, то   =
1,1  1,3;
-якщо
підприємство знаходиться в звичайному районі, то  =1,0.
  
  
  
  
  
  
Величина
податків на капітал   розраховується
за формулою:
  , (2.4.7)
де:
  — вартість основного
капіталу, який задіяний в бізнесі, грн.;
  — загальна ставка податку на основний
капітал, в %;
   — коефіцієнт, який враховує
зменшення податків при розташуванні підприємства в вільній економічній зоні:
—
якщо підприємство знаходиться в районі вільної економічної
зони,
то коефіцієнт  = 0,2   0,5;
— якщо підприємство
знаходиться в інших районах, то  =1,0.
  
  
  
  
  
  
Величина
податків з доходу (виторгу)   розраховується
за формулою:
  , (2.4.8)
де:
  — виручка (виторг)
підприємства за рік, грн.;  — загальна ставка податку з обороту
(непрямі та прямі податки на бізнес) та податку на прибуток, у відсотках.
  
  
  
  
  
  
7.  За формулою 10,2 для кожного
із варіантів розрахуємо загальні витрати, які залежать від місця розташування
підприємства. Річні витрати, які
безпосередньо залежать від місця розташування підприємства, розраховуються за
формулою:
   (2.4.9)
     
  
   
  
За
формулою 5.9 для кожного із варіантів розрахуємо брутто-прибуток та виберемо
найкращий варіант місця розташування підприємства:
    максимум, (2.4.1)
де:
  — дохід (виторг)
підприємства за рік, грн.;
   — річні витрати, які безпосередньо
залежать від місця розташування підприємства, грн.
  
  
  
  
  
  
































































Варіанти

  


  


  


  


  


  


  


  



1
323960
0,302
11622
4185,6
1263,6
87469,2
104540,702
219419,298


2
323960
0,5440
11622
4185,6
1263,6
87469,2
104540,944
219419,05


3
323960
0,2557
11622
4185,6
1263,6
87469,2
104540,655
219419,345


4
485940
0,4578
12784,2
5022,7
1263,6
131203,8
150274,777
335665,223


5
971880
1,6650
13946,4
6278,4
1263,6
262407,6
283897,665
687982,335


6
485940
0,8075
12784,2
5022,7
1263,6
131203,8
150275,127
335664,872



Зробимо
висновки.
Найкращий
варіант місця розташування підприємства – це 23 – підприємство знаходиться в
елітному, центральному районі з дуже розвинутою інфраструктурою. Це пояснюється
тим, що брутто-прибуток, тобто прибуток, який безпосередньо залежить від місця
знаходження підприємства, найбільший:  .
2.5 Визначення
потреби в капіталі необхідного для початку підприємницької діяльності
Для
здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал. Без
наявності останнього не може бути підприємництва. Мудре правило ділових людей,
котрі глибоко поважають свою професію, гласить: «Без грошей у
підприємництві нічого не досягнеш». Чим потужнішим є капітал підприємця,
тим масштабнішими можуть бути результати його діяльності.
Під
капіталом прийнято розуміти матеріальні і грошові кошти, а також об’єкти
інтелектуальної власності і організаторські навички (гудвіл), котрі
використовуються в процесі виробництва і його обслуговування та виступають
джерелом і засобом отримання прибутку.
До
основних капіталоутворювальних елементів відносяться:
— 
засоби
виробництва: будівлі,
споруди, устаткування, транспорт,
— 
інструменти
тощо, які використовуються підприємцем як об’єкти власності або на правах
оренди, лізингу тощо;
— 
матеріальні
оборотні елементи виробництва: сировина, матеріали, пристосування й інструменти одноразового
та короткочасного
користування
тощо;
— 
оборотні
кошти у грошовій формі: гроші в касі, грошові кошти на рахунках у банках тощо.
Можна
характеризувати капітал і так: під капіталом розуміють гроші, за які всі ці
капіталоутворювальні елементи можна купити.
В
найбільш загальному вигляді потребу в грошах Г для початку підприємництва можна
визначити за формулою:
Г
= Гн + Гс—м + Го + Гі (2.5.1)
де:
Гн — грошові кошти для оплати найманих працівників, грн.;
Гс-м
— кошти на оплату сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії тощо;
Го
— кошти на придбання (оренду) будівель, споруд, передавальних пристроїв, машин,
обладнання, обчислювальної техніки, інструменту, транспортних засобів тощо;
Гі — кошти на оплату інформаційних послуг, рекламу, придбання
об’єктів інтелектуальної власності тощо.
При
визначенні потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності,
потрібно розрізняти такі поняття:
Стартовий
(початковий) капітал — це капітал, який вкладається у будь-яку власну справу з самого початку
практичної реалізації комерційної ідеї. Величина стартового капіталу залежить
від змісту комерційної ідеї, виду продукції або послуги, масштабів виробництва,
тривалості виробничого циклу тощо. Чим триваліший виробничий цикл, тим більшою
повинна бути величина стартового капіталу.
Практично
завжди стартовий капітал складається із власного капіталу, який вноситься
засновником справи, та капіталу покриття, який вкладається у справу на умовах,
обумовлених іншими особами.
Потрібну величину
стартового капіталу визначають на основі економічних розрахунків щодо
реалізації конкретної комерційної ідеї.
Вхідні данні
наведені у таблицях 2.5.1— 2.5.3
Таблиця 2.5.1 Потреби в капіталі за січень (тис.
грн.)












Г01


Г02


Гн


Гс-м


Гі



42
220
14
33
5



Г01 —
витрати на оренду приміщення;
Г02 —
витрати на купівлю обладнання;
Гн —
витрати на оплату праці (з урахуванням обов’язкових відрахувань в державні
соціальні фонди).
Гс-м —
витати на сировину, матеріали, паливо.
Гі —
витрати на рекламу.
Таблиця 2.5.2
Коефіцієнти, що змінюють місячні витрати















































































Г

К1січ


К2л


К3б


К4к


К5т


К6ч


К7л


К8с


К9в


К10ж


К11л


К12г




Г01

1
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9



Г02

1
1.5
1.9
1.6
1.2
0
0
0
0
0
0
0



Гн

1
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9
0.9



Гс-м

1
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2
1.2



Гі

1
1
1
1
0.4
0.4
0.4
0.4
0.4
0.4
0.4
0



Таблиця 2.5.3 Виготовлення продуції
























Р, грн.
N,тис. шт. (по місяцях)
ВК, тис. грн


4-й
5-й
6-й
7-й
8-й
9-й
10-й
11-й
12-й


45
0.2
0.41
0.71
0.61
0.81
1.1
2
4
6
1200



N — кількість виробів, що виготовляється;
Р — чистий
прибуток від реалізації одного виробу;
ВК — власний
капітал.
Місячні витрати
протягом року мають вигляд:
  ,(2.5.2)
де
і — номер місяця;
к1 — коефіцієнт,
що змінює витрати Г01;
к2 — коефіцієнт,
що змінює витрати Г02;
к3 — коефіцієнт,
що змінює витрати Гн;
к4 — коефіцієнт,
що змінює витрати Гс-м;
к5 — коефіцієнт,
що змінює витрати Гі;
Знайдемо загальні
витрати по місяцям
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
   (тис. грн)
Графік зміни
помісячних витрат зображений на рисунку(2.5.1)
  
Рисунок 2.5.1 — Графік зміни помісячних витрат
Починаючи з п’ятого місяця, підприємство буде
отримувати чистий місячний прибуток
  , (2.5.3)
Величина
щомісячного прибутку наведена у таблиці 2.5.4
Таблиця 2.5.4 Величина щомісячного прибутку





















місяць
4
5
6
7
8
9
10
11
12


Прибуток (тис.грн)
9
18.45
31.95
27.45
36.45
49.5
90
180
270



Визначаємо
потребу в капіталі, віднімаючи прибуток від витрат по даним місяцям.
Таблиця 2.5.5 Потреби з урахуванням власного
капіталу



























Місяць
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12


Потреба (тис.грн)
3314
425
513
433
337,55
60,05
64,55
55,55
42,5
2
 — 88
 — 180



Графік потреби
капіталу у часі з урахуванням прибутку
приведений на рисунку (2.5.2)
  
Рисунок 2.5.2 — Потреба капіталу у часі
З урахуванням
власного капіталу потреби капіталу у часі будуть меншими, оскільки спочатку
витрачатиметься власний капітал.
Таблиця 2.5.6 Потреби власного капіталу покриття












































Місяць
Потреба тис.грн.
Залишок з ВК тис.грн.
Покриття потреби тис.грн.


1
314
1200
0


2
425
886
0


3
513
461
513


4
447
433


5
356
337,55


6
92
60,05


7
92
64,55


8
92
55,55


9
92
42,5


10
92
2


11
92
 — 88


12
90
 — 180



Графік покриття
потреби капіталу у часі буде мати наступний вигляд
  
Рисунок 2.5.3 — Покриття потреби капіталу у часі
Загальна величина
потреби в капіталі покриття буде дорівнювати
0+0+513+433+337,55+60,05+64,55+55,55+42,5+2=1508,2
тис.грн.
Далі потрібно
визначити реальні джерела покриття потреби в капіталі. Це можуть бути,
наприклад, позики (позички), кредити комерційних банків, інвестиції
зацікавлених осіб тощо.
Позика
(позичка) — це
вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення якої одна сторона
передає іншій (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а
позичальник зобов’язується повернути таку ж суму грошей чи кількість товару в
обумовлений час. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без
комерційного зиску.
Кредит
— господарсько-економічна
операція з надання однією стороною іншій (позичальнику) грошей чи певного
товару в борг і, як правило, за певну плату. В випадках, коли кредит видається
на безвідсотковій основі, він набуває форму позики.
Інвестиції
— це усі види
майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємництва
з метою отримання прибутку. Зазвичай, це довгострокові вкладення.
І
нарешті, робиться розрахунки щодо того, за який термін підприємець зможе
повернути взятий кредит або позику.
Для цього
визначається чистий прибуток за рік, тобто це прибуток, який не пішов на
покриття потреб:
88+188=268
тис.грн.
Тоді
середньомісячний прибуток буде дорівнювати:
268:2=134
тис.грн.
Припустимо,
що на повернення кредиту підприємець спрямує половину середньомісячного
прибутку, тоді всю суму він зможе відшкодувати за:
1508,2:134=11
місяців.
Тоді загальний
термін, на який потрібно взяти кредит або позику, складе:
8+11=19 міс.
Висновок:
Зрозуміло, що
зроблені нами розрахунки є приблизними. Вони не враховують величину процентних
ставок в комерційних банках, інфляцію тощо. Але на початковому етапі
підприємництва, коли є велика невизначеність як витрат, так і результатів,
зроблених розрахунків в принципі достатньо для визначення потреби підприємця в
коштах, необхідних для започаткування власної справи.
2.6 Розрахунок
основних видів податків
1. Розрахувати
податок на прибуток, який повинен сплатити підприємець за перший, другий,
третій та четвертий квартали (варіант 30)
Податок
на прибуток підприємства — один з основних прямих податків, який повинен сплачувати
підприємець.
Об’єкт оподаткування —
прибуток, що визначається як різниця між валовим доходом і валовими витратами
та амортизаційними відрахуваннями, які отримало підприємство протягом певного
періоду.
Величина
податку з прибутку Π може бути розрахована за
формулою:
  грн., (2.6.1)
де:
ВД — валовий дохід, грн.;
ВР
— валові витрати, грн.;
АВ
— сума амортизаційних відрахувань, яка складає 10 тис.грн. щоквартольно (за
умовою);
ω — ставка податку на прибуток,
загальна ставка  = 30 %.
Валовий
дохід — загальна
сума прибутків суб’єкта від усіх видів діяльності, отриманих протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній, нематеріальній формах як в Україні, так і за
її межами.
Валові
витрати — розмір
будь-яких витрат суб’єкта бізнесу в грошовій, матеріальній і нематеріальній
формах, які здійснюються для компенсації вартості придбаних товарів, послуг і т.п. для подальшого
використання у власній господарській діяльності. Датою виникнення валового
доходу є те, що настало раніше: або надходження грошей на поточний рахунок
суб’єкта, або відвантаження ним продукції. Датою появи валових витрат є теж те,
що настане раніше: або списання грошей з поточного рахунку суб’єкта, або дата
оприбуткування матеріалів у себе на складі. В першому кварталі підприємство
отримує валовий прибуток за відвантаження продукції замовнику, оскільки
відвантаження продукції замовнику відбулося раніше 29.04, а на поточний рахунок гроші за відправлену
продукцію надійшли 22.01. Також до валового доходу
підприємства входить і відвантаження продукції замовнику 23.03. Валовими витратами в першому
кварталі є списання грошей з рахунку за отримані матеріали, видачу зарплати 21.02.
Таблиця 2.6.1















































№ вар
Надходж. грошей за відпр.
продукцію
Відвантаж. продукції замовнику
Спис. Грош. за отрим. матер., видачу зарплати
Оприбуткування матер. на складі та фіксація інших витрат


30
Дата
Сума
Дата
Сума
Дата
Сума
Дата
Сума


22.01
20000
29.04
20000
21.02
1000
23.03
1000


31.06
40000
31.08
40000
1.05
1000
5.08
1000


19.09
10000
19.11
10000
26.08
900
28.10
900


19.10
30000
31.12
30000
29.12
9500
12.10
9500



  
  
  
  
Прік
= 2700+8700-270+3150=14280 грн
Для
зменшення податку в окремому кварталі необхідно зменшити валовий дохід в цьому
кварталі шляхом показу цього доходу в наступному кварталі, або потрібно
збільшити валові витрати в цьому кварталі.
2.
Підприємство виробляє підакцизні товари «А», «Б», «В».
На основі таблиці 2.6.2 розрахуємо:
А=Цв*α,
(2.6.2)
де
Цв – вільна ринкова ціна виробу, грн.;
α
– ставка акцизного податку( збору), в відносних одиницях.
а)
величину акцизного збору, який повинен сплатити виробник за виробництво кожного
виду підакцизних товарів, а також всіх товарів разом.
б)
вільну ринкову ціну по кожному виду товарів
Таблиця
2.6.2























№ варіанта
товари
Собівартість одного виробу, грн
Плановий прибуток, грн.
Ставка акцизного збору α, в відносних
одиницях
Кількість виробів, шт.


30
А
12400
1000
0,30
3000


Б
12500
1900
0,50
4000


В
12600
1800
0,20
2000



а)
 , (2.6.3)
де:
S — собівартість одиниці
продукції, грн..;
Р
– плановий прибуток від реалізації одиниці продукції, грн.;
   — ставка акцизного збору, у
відносних одиницях.
АА=  
АБ=  
АВ=  
А=АА
+ АБ + АВ = 82028571 грн
б)
Ц =  ,грн. (2.6.4)
Ц
АП=  , грн.
Ц
БП=  , грн.
Ц
ВП=  , грн.
3.
Підприємство виготовляє продукцію та відвантажує її споживачам. Дати
відвантаження продукції, отримання коштів за неї, списання коштів з рахунку за
отримані матеріали та виписки податкової накладної наведені в таблиці 2.6.3. Керуючись методикою розрахунку
ПДВ, розрахуємо величину податку на додану вартість, яку повинен сплатити
підприємець в січні, лютому та березні місяці:
—
при застосуванні касового методу сплати податку;
—
при виникненні податкового зобов’язання в момент відвантаження продукції.
Ставку
податку на додану вартість прийняти  
Таблиця
2.6.3

































№ ва-ріанта
Опе-Рації
Виготовлена
продукція
Отримані матеріали


Сума у вільних
цінах грн.
Дата відванта-ження
Дата отримання коштів
Сума у вільних
цінах грн.
Дата списання коштів з рахунку
Дата виписки податкової накладної


30
А
655000
18.02
12.01
300 000
18.01
14.01


Б
630000
17.02
31.03
400000
20.02
11.02


В
830000
25.03
23.04
430000
11.03
27.03



ПДВ=   (2.6.5)
де: Цв1
– вільна ціна куплених матеріалів, грн.
Цв2
– вільна ціна проданого товару, грн.
ПДВА =
0,2(655000-300 000) = 71000, грн
ПДВБ =
0,2(630000-400000) = 46000,грн
ПДВВ =
0,2( 830000 – 430000) = 80000,грн
Висновок:
Отже в даному
розділі розраховані основні види податків для підприємства: податок на
прибуток, акцизний податок та податок на додану вартість. З наведеного вище
видно, що один і той самий податок можна розрахувати декількома способами.
Висновки

В даній курсовій
роботі розглянуто формування та використання виробничої потужності
підприємства, створено та зареєстровано комунальне підприємство, як юридичну
особу, розроблено її статут, установчі документи, також розроблено комерційну
ідею та товарний знак фірми. У другій частині зроблено економічне обґрунтування
доцільності створення орендного підприємства, визначено потребу в капіталі,
необхідного для початку підприємницької діяльності, вибрано оптимальне місце
розташування підприємства та розраховано основні види податків.
На основі
вказаних даних розраховано основні види податків, які сплачує підприємство,
розраховано величину покриття потреби капіталу, підраховано загальну величину
чистого прибутку та визначено час повернення позики банку.
Таким чином, в
курсовій роботі були виконанні основні операції необхідні для створення і
функціонування підприємства в Україні.
Література

1. 
Покропивний
С.Ф. Економіка підприємства / Видання 2 – е, доповнене. – Київ, 2002 – 389с.
2. 
Кейлер В.А.
Економика предприятия / Курс лекций . – Москва: Новосибирск, 1999 – 124с.
3. 
Бойчик
І.М., Харів М.С. Економіка підприємства / Навч. посіб. – Київ: «Каравелла»,
2002 – 420с.
4. 
Попович
П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання / Тернопіль:
Економічна думка, 2001 – 454с.
5. 
Козловський
В.О. Основи підприємництва / Практикум. Навчальний посібник. Видання 2 – е,
доповнене. – Вінниця: ВДТУ, 2002. – 118с
Додатки
Додаток
А. РЕЄСТРАЦІЙНА КАРТКА
Лицьова сторона
Суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи
реєстрація – перереєстрація – внесення змін
(необхідне підкреслити)












Ідентифікацйний
код
2
Організаційно-правова
форма


1
33654826


Підприємство


3

Найменування
українською мовою Приватне
приємство «МАРШРУТ»



Комунальное
предприятие «МАРШРУТ»


4
Найменування
російською мовою



Місцезнаходження

































5
Поштовий індекс 21050
6
Область Вінницька
Район


Місто
(село), район міста


7
Вулиця вул. Келецька
Будинок 102А
Корпус
Квартира 304


Телефон
8
Телефакс
9



Керівник
Швець А.М. 

10

Ідентифікаційний
номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших
обов’язкових платежів [3_] [_3] [_6] [_5][_4] [8_] [_2] [_6]
Швець
Андрій Миколайович
   (прізвище,
ім’я та по батькові)



11

Форма
власності
Приватна

12

Орган
управління
Директор



Ознаки
особи: юридична — 1, без права юридичної особи — 0
13


Кількість
відокремлених підрозділів (філій, представництв, відділень тощо, перелік яких
наводиться в додатку)
14


Форма
фінансування: власна – 1.
15


Статутний
фонд
16
1000 тис. грн.




Головна
організація (підприємство)



















18

Країна
Україна

19

Ідентифікаційний
код
33654826

20

Місцезнаходження
м.
Вінниця, вул. Келецька 102_



Найменування
21
 Комунальна підприємство«Маршрут»


22

Ідентифікаційний
код [3_] [_3] [_6] [_5][_4] [8_] [_2[ [_6]
та
найменування органу державної реєстрації _Реєстраційна Палата Вінницької
міської ради _ _ _
_
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 



Дата
23
17.01.04.
Номер
реєстрації справи
13
411




Засновники

























Назва країни
Ідентифікаційний код або ідентифікаційний
номер
Найменування або прізвище, ім’я та по-
батькові засновників
Місце знаходжен-ня
Номер телефону
Внесок до статутно-го
фонду
Грошова одиниця


Україна
3
6
8
6
0
4
1
4
1
4
Швець Андрій
Миколайович
м. Вінниця, вул.
Келецька 102 А
80675466822
27 тис.
грн.







(підпис)




Картку
заповнив (ла) 13.05.04 Директор Швець А.М. 80675466822
(дата) (посада) (прізвище та ініціали) (номер телефону) (підпис)
Перевірив
(ла) ___________________________________________
(посада,прізвище та ініціали)
____________________
________
(підпис)
Додаток
Б 
Статут
ЗАТВЕРДЖЕНО
                                                                     ЗАРЕЄСТРОВАНО
Зборами
Учасників Товариства
Протокол №___                                                          
______________ районною
від
«___»___________2004 р.                                     державною
адміністрацією
м. __________
Реєстраційний № __________
від «___» ___________ 2004
р.
Заступник Голови адміністрації
__________________________
СТАТУТ

Вінницького
міського комунального підприємства по перевезенню пасажирів та надання транспортних
послуг «МАРШРУТ»
м.
Вінниця — 2004
I. Загальні
положення
1.1. Вінницьке
міське комунальне підприємство по перевезенню пасажирів та надання транспортних
послуг «МАРШРУТ» (далі за текстом Підприємство) створено згідно з
розпорядженням Вінницької міської ради від 19.11.2004 № 2270 шляхом
реорганізації Вінницького міського автотранспортного підприємства (АТП) по перевезенню
пасажирів, що підпорядковано Вінницькій міській раді.
1.2. Підприємство
засноване на комунальній власності територіальної громади м. Вінниці і
безпосередньо підпорядковується Вінницькій міській раді.
1.3. Найменування
Підприємства повне – Вінницьке міське комунальне підприємство по перевезенню пасажирів
та наданню транспортних послуг «МАРШРУТ», скорочене – ВМКП «МАРШРУТ».
1.4.
Місцезнаходження (юридична адреса) Підприємства:
21050 м. Вінниця,
вул. Келецька 102«А».
II. Мета і
предмет діяльності
2.1. Підприємство
створене з метою реалізації економічних, соціальних, професійних і творчих
інтересів членів трудового колективу Підприємства, отримання прибутку від
спрямованої на задоволення суспільних потреб діяльності, напрямки і форми якої
визначаються чинним законодавством та цим Статутом.
2.2. Предметом
діяльності Підприємства є:
2.2.1. надання послуг
із перевезення пасажирів та вантажів, проектування, будівництво і експлуатація автостоянок,
паркінгів, місць платного паркування, заправочно-сервісних комплексів для
автотранспорту, та ремонтно-відстійних пунктів для цілодобових паркувальних
майданчиків для транзитного вантажного автотранспорту;
2.2.2. розробка,
виробництво, придбання, реалізація, експлуатація, ремонт і обслуговування
технічних засобів, сигналізаційних і охоронних пристроїв та систем
автотранспорту;
2.2.3. надання
автосервісних і охоронних послуг на місцях зберігання, паркування
автотранспорту;
2.2.4. надання транспортно
– експедиційних послуг;
2.2.5. надання юридичних
послуг;
2.2.6. організація
ярмарок, виставок, презентацій, семінарів, інформаційна та рекламна діяльність;
2.2.7. надання
суб’єктам господарської діяльності послуг, в т. ч. виробничих, транспортних,
автосервісних, складських, посередницьких, консультаційних, охоронних, рекламних,
як на території України, так і за її межами;
2.2.8. залучення
інвестицій у будівництво об’єктів автотранспортних послуг, зберігання,
паркування автотранспорту, а також у будівництво інших об’єктів виробничої та
соціальної сфери;
2.2.9.
матеріально-технічне забезпечення об’єктів будівництва технологічним
обладнанням і матеріалами.
2.3. Підприємство
здійснює окремі види діяльності на підставі ліцензій у випадках, передбачених
чинним законодавством України.
III. Юридичний
статус підприємства
3.1. Підприємство
є юридичною особою. Права і обов’язки юридичної особи Підприємство набуває з
моменту його державної реєстрації.
3.2. Підприємство
є правонаступником Вінницького міського автотранспортного підприємства (АТП) по
перевезенню пасажирів .
3.3. Підприємство
здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього
Статуту.
3.4. Підприємство
самостійно здійснює свою діяльність на засадах повної господарської
самостійності, госпрозрахунку, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний
та інші рахунки в установах банку, круглу печатку із своїм найменуванням,
штампи, бланки, емблему.
3.5. Участь
Підприємства в об’єднаннях, асоціаціях, корпораціях, концернах з метою
об’єднання виробничої, наукової, комерційної та інших видів діяльності здійснюється
на добровільних засадах, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству
та іншим нормативним актам України.
3.6. Підприємство
несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах належного йому майна
згідно з чинним законодавством України.
Підприємство не
несе відповідальність за зобов’язаннями держави та органу управління майном.
IV. Розмір,
порядок створення і зміни статутного фонду
4.1. Статутний фонд
Підприємства складає 3000000 грн.
4.2. На час реєстрації
Підприємства Засновник зобов’язаний внести 100% статутного фонду.
Уразі невиконання
цього зобов’язання у визначений строк Засновник сплачує за час просрочки на користь
Підприємства 10 % річних з недовнесеної суми.
4.3. У випадку збільшення
статутного фонду вкладом Засновника може бути:
— грошові кошти в
тому числі і в іноземній валюті;
— будинки, споруди
та інше нерухоме майно;
— обладнання, робочі
машини, транспортні засоби та інша рухома власність;
— цінні папери;
— право користування
природними ресурсами, інтелектуальною власністю
V. Права і
обов’язки
5.1. Підприємство
має право:
5.1.1. самостійно
планувати свою діяльність і визначати перспективу перевезень пасажирів,
сервісного обслуговування автотранспорту;
5.1.2. самостійно
планувати основні напрямки свого розвитку і визначати стратегію, відповідно до
галузевих, науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон’юнктури ринку
продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації;
5.1.3. створювати
філіали, відділення, інші відособлені підрозділи без права юридичної особи, з
правом відкриття поточних і розрахункових рахунків, затверджувати Положення про
них і здійснювати перевірку їх господарської і фінансової діяльності;
5.1.4. самостійно
визначати структуру управління Підприємством і затверджувати штатний розпис;
5.1.5. виступати
суб’єктом інвестиційної діяльності у реалізації спільних інвестиційних проектів
відповідно до законодавства;
5.1.6. придбавати
у підприємств, організацій, установ, незалежно від їхньої форми власності, а
також у фізичних осіб необхідні матеріальні ресурси;
5.1.7.
організовувати прямі господарські, інформаційні зв’язки між українськими та
іноземними підприємствами за основними напрямками діяльності Підприємства;
5.1.8. укладати
угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути
позивачем і відповідачем в суді, арбітражному суді та третейському суді.
5.2. Обов’язки
Підприємства:
5.2.1.
забезпечення виконання функцій і завдань, покладених на Підприємство Вінницькою
міською радою;
5.2.2.
забезпечення своєчасної і повної сплати податків і інших обов’язкових платежів
згідно з чинним законодавством;
5.2.3. здійснення
розвитку основних фондів і забезпечення своєчасного введення в дію придбаного
обладнання, матеріально-технічного постачання засобів виробництва;
5.2.4. створення
належних умов для високопродуктивної праці своїх працівників, додержання вимог
чинного законодавства про працю, соціальне страхування, правил і норм охорони
праці, техніки безпеки;
5.2.5. здійснення
заходів для матеріальної зацікавленості працівників, як у результатах особистої
праці, так і у загальних підсумках роботи Підприємства;
5.2.6.
забезпечення економного і раціонального використання фонду споживання,
своєчасних розрахунків з працівниками Підприємства;
5.2.7.
координація і контроль, у межах делегованих Вінницькою міською радою повноважень,
діяльності із перевезення пасажирів, паркінгів для автотранспорту;
5.2.8. надання
якісних послуг у сфері перевезення пасажирів, зберігання, паркування,
сервісного обслуговування автотранспорту;
5.2.9.
забезпечення виконання чинного законодавства щодо охорони навколишнього
середовища та екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення
природних ресурсів;
5.2.10.
здійснення бухгалтерського обліку і ведення статистичної звітності згідно з
чинним законодавством. Директор і головний бухгалтер Підприємства несуть
персональну відповідальність за додержання порядку ведення і достовірність
бухгалтерського обліку та статистичної звітності.
VI. Майно
підприємства
6.1. Майно
Підприємства складають основні фонди та обігові кошти, а також інші матеріальні
і фінансові ресурси, вартість яких відображається у самостійному балансі
Підприємства.
6.2. Майно
закріплене за Підприємством на праві повного господарського відання підлягає
обліку згідно з чинним законодавством.
Здійснюючи право
повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та
розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які
дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту.
6.3. Джерелами
формування майна Підприємства є:
6.3.1. грошові та
матеріальні внески власника, або органу ним уповноваженого;
6.3.2. доходи,
одержані від власної фінансово-господарської діяльності (надання послуг,
виконання робіт та реалізації продукції);
6.3.3. доходи від
цінних паперів;
6.3.4. кредити
банків та інших кредиторів, в тому числі іноземних;
6.3.5. капітальні
вкладення і дотації з бюджетів;
6.3.6. безоплатні
або благодійні внески, пожертвування юридичних та фізичних осіб;
6.3.7. придбання
майна інших юридичних і фізичних осіб;
6.3.8. інші
джерела, не заборонені чинним законодавством України.
6.4. Підприємство
у встановленому порядку, за згодою власника, або органу ним уповноваженого, має
право продавати, передавати, обмінювати, надавати в оренду, безоплатне
тимчасове користування або позику іншим юридичним особам належне йому майно та
інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
VII. Управління
підприємством і самоврядування трудового колективу
7.1. Управління
діяльністю Підприємства здійснюється Директором.
7.2. Директор
Підприємства призначається на посаду та звільняються з посади розпорядженням
Вінницької міської ради на контрактній основі.
7.3. Директор
Підприємства:
7.3.1. забезпечує
виконання розпоряджень та доручень Вінницької міської ради та здійснення
поточної і перспективної діяльності Підприємства;
7.3.2. несе
персональну відповідальність за виконання покладених на Підприємство Вінницькою
міською радою функцій, повноважень, завдань, визначених цим Статутом, а також
за дотримання чинного законодавства України;
7.3.3. несе
персональну відповідальність за формування та виконання фінансових планів,
дотримання фінансової дисципліни, ефективне використання та охорону
комунального майна, закріпленого за Підприємством;
7.3.4. діє без
доручення від імені Підприємства, репрезентує його в інших підприємствах,
організаціях та установах;
7.3.5.
розпоряджається коштами та майном Підприємства відповідно до чинного
законодавства та цього Статуту;
7.3.6. самостійно
вирішує питання діяльності Підприємства, відповідно до законодавства та цього
Статуту;
7.3.7. видає у
межах своєї компетенції накази та дає вказівки, організовує і перевіряє їх
виконання;
7.3.8. згідно з
чинним законодавством, укладає угоди і контракти, видає довіреності, відкриває
в установах банків розрахунковій та інші рахунки, перерозподіляє у
встановленому порядку фінанси за окремими статтями витрат;
7.3.9. затверджує
структуру і штатний розклад Підприємства, Положення про його структурні
підрозділи і функціональні обов’язки працівників Підприємства;
7.3.10. призначає
на посади і звільняє з посад заступників директора, керівників, спеціалістів
структурних підрозділів, інших працівників Підприємства;
7.3.11. визначає
компетенцію заступників директора, керівників і спеціалістів структурних
підрозділів Підприємства, вживає заходів до їх заохочення і накладає на них
стягнення;
7.3.12. дозволяє,
у випадку доцільності, суміщення посад працівників Підприємства у порядку,
визначеному чинним законодавством.
7.4. Власник
здійснює свої права з управління Підприємством безпосередньо або через
уповноважений ним орган.
Орган,
уповноважений управляти майном Підприємства, не має права втручатися в
оперативну і господарську діяльність Підприємства.
7.5. Повноваження
трудового колективу Підприємства реалізуються загальними зборами і Радою
трудового колективу.
7.6. Рада
трудового колективу:
— готує матеріали
для розгляду на загальних зборах;
— контролює
виконання рішень, прийнятих на загальних зборах;
— виконує інші
функції, делеговані їй загальними зборами.
7.7. Загальні
збори:
— розглядають і
затверджують проект колективного договору;
— розглядають і
вирішують згідно зі Статутом Підприємства і чинним законодавством України
питання самоврядування трудового колективу;
— визначають і
затверджують перелік і порядок надання працівникам Підприємства соціальних
пільг;
— беруть участь у
матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочують
винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушують клопотання про
представлення працівників до державних нагород.
7.8. Право
укладання колективного договору від імені власника майна надається Директорові
Підприємства, а від імені трудового колективу -голові Ради трудового колективу.
VIII.
Господарська і соціальна діяльність
8.1. Підприємство
планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на
роботи, послуги та необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку
Підприємства, підвищення його доходів.
8.2. Підприємство
здійснює матеріально-технічне забезпечення своєї діяльності і виконання робіт,
надання послуг через систему прямих угод і контрактів з вітчизняними та
іноземними юридичними та фізичними особами.
8.3. Основним
узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності
Підприємства є прибуток.
8.4. Чистий
прибуток Підприємства, який залишається після покриття матеріальних та
прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, сплати відсотків по кредитах
банків, внесення передбачених чинним законодавством України податків та інших
платежів до бюджету, залишається у розпорядженні Підприємства і
використовується в порядку, визначеному власником відповідно до чинного
законодавства. При цьому не менш як 40 % чистого прибутку спрямовується на
розвиток виробництва та поповнення власних обігових коштів.
8.5. Підприємство
створює цільові фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з його
діяльністю:
фонд розвитку
виробництва;
фонд соціального
розвитку;
фонд заохочення.
8.5.1. фонд
соціального розвитку створюється у розмірах, які визначаються згідно з чинним
законодавством України.
8.6. Директор
Підприємства обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам
конкретні розміри посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат
відповідно до чинного законодавства.
Мінімальна
заробітна плата працівників не може бути нижче рівня, встановленого
законодавством України.
Умови оплати
праці працівників Підприємства визначаються з урахуванням соціальних гарантій
оплати праці та фінансових можливостей Підприємства згідно з чинним
законодавством.
На додаткову
оплату праці працівників Підприємства може спрямовуватись частина прибутку,
одержаного в результаті його господарської діяльності.
Умови оплати
праці та матеріального забезпечення Директора Підприємства визначаються
контрактом.
8.7. Джерелом
формування фінансових ресурсів Підприємства є прибуток, амортизаційні
відрахування та інші надходження, не заборонені чинним законодавством,
включаючи централізовані капітальні вкладення і кредити.
8.8. Питання
соціального розвитку, зокрема поліпшення умов праці, життя та здоров’я,
гарантії обов’язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх
сімей вирішуються трудовим колективом за участю Директора Підприємства, якщо
інше не передбачено законодавством.
8.9. Контроль за
діяльністю Підприємства та відносини його з органами державної виконавчої влади
та управління здійснюються згідно з чинним законодавством України.
Ревізія
фінансово-господарської діяльності Підприємства здійснюється згідно з чинним
законодавством України.
I X.
Зовнішньоекономічна діяльність
9.1. Підприємство
бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, що сприяє зміцненню авторитету
України та міста Вінниці, накопиченню валютних ресурсів, створенню можливостей
для розвитку виробничих та науково-технічних зв’язків міста з іншими країнами.
9.2. Підприємство
здійснює зовнішньоекономічну діяльність на засадах повної самоокупності та
самофінансування. Порядок використання виручки Підприємства в іноземній валюті
визначається законодавством України.
Прибуток в
іноземній валюті, отриманий Підприємством в результаті зовнішньоекономічної
діяльності, після розрахунків з бюджетом, у встановленому чинним законодавством
порядку надходить у повне розпорядження Підприємства і використовується в
порядку згідно з чинним законодавством.
9.3. Підприємство
несе повну економічну відповідальність за ефективність своєї
зовнішньоекономічної діяльності згідно з чинним законодавством та укладеними
контрактами.
9.4. Основними
напрямками зовнішньоекономічної діяльності Підприємства є:
9.4.1. здійснення
спільної підприємницької діяльності з іноземними, юридичними та фізичними
особами;
9.4.2.
здійснення, за згодою власника майна, орендних і лізингових операцій;
9.4.3. здійснення
спільної з іноземними юридичними та фізичними особами діяльності, відповідно до
профілю Підприємства.
9.5. Підприємство
має право, у порядку визначеному законодавством, одержувати кредити від
зарубіжних партнерів. По одержаних Підприємством кредитах держава
відповідальності не несе.
9.6. Підприємство
може, у порядку визначеному законодавством, відкривати за межами України свої представництва,
виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти Підприємства.
X. Ліквідація та
реорганізація Підприємства
10.1. Ліквідація
і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення)
Підприємства здійснюється за рішенням власника або органу, ним уповноваженого,
чи рішенням суду або арбітражного суду згідно з чинним законодавством.
10.2.
Підприємство ліквідується також у випадках:
визнання його
банкрутом;
якщо прийнято
рішення про заборону діяльності Підприємства через невиконання умов,
встановлених законодавством, і в передбачений рішенням термін не забезпечено
додержання цих умов, або не змінено вид діяльності;
на інших
підставах, передбачених законодавчими актами України.
10.3. Ліквідація
Підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником
майна, або органом ним уповноваженим. Порядок і строки проведення ліквідації, а
також строк заяви претензій кредиторами визначається згідно з чинним
законодавством.
10.4. Від моменту
призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо
управління Підприємством. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно
Підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс
Підприємства і подає його органу, який призначив ліквідаційну комісію.
10.5. У разі
реорганізації і ліквідації Підприємства працівникам, що звільняються,
гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового
законодавства України.
10.6. При
реорганізації Підприємства в іншу юридичну особу до неї, як правонаступника,
переходять усі майнові права і обов’язки реорганізованого Підприємства за
рішенням власника.
Засновник _____________________________________ Швець А.М.
(підпис)
Додаток В

Установчий
договір
УСТАНОВЧИЙ ДОГОВІР

Вінницького
міського комунального підприємства по перевезенню пасажирів та надання транспортних
послуг «МАРШРУТ»
м.
Вінниця – 2004
Учасники цього
Договору (далі по тексту «Учасники»):
· 
Швець
Андрій Миколайович, Місце проживання: 21021, м. Вінниця, вул. Келецька, буд.
102, кв. 304, ідентифікаційний код 33645826;
СТАТТЯ 1
Предмет
договору

1.1. Учасники,
керуючись Законами України «Про власність», «Про підприємства в
Україні«, »Про господарські товариства«, »Про
підприємництво» та іншими законодавчими та підзаконними актами України, уклали
цей Договір з метою створення та діяльності Вінницького міського комунального
підприємства по перевезенню пасажирів та надання транспортних послуг «МАРШРУТ»
СТАТТЯ 2
Найменування
Товариства

2.1. Товариство
має повне найменування:
2.1.1 Вінницького
міського комунального підприємства по перевезенню пасажирів та надання транспортних
послуг «МАРШРУТ»
СТАТТЯ 3

Місцезнаходження
і строк діяльності Товариства

3.1. Місцезнаходження
Товариства — Україна, 21030, м. Вінниця, вул. Келецька, буд.
100.
3.2. Товариство
створено на невизначений строк.
СТАТТЯ 4
Мета
та предмет діяльності Товариства

4.1. Товариство
створено з метою надання послуг юридичним і фізичним особам та здійснення іншої
комерційної діяльності, передбаченої цим Договором і Статутом Товариства з
метою одержання прибутку в інтересах Учасників.
4.2. Товариство
здійснює діяльність передбачену Статутом.
4.3. Товариство
за рішенням зборів Учасників може розширити предмет своєї діяльності згідно з
чинним законодавством.
4.4. У випадках,
передбачених діючим законодавством України, Товариство отримує сертифікати та
ліцензії на право зайняття окремими видами діяльності.
СТАТТЯ 5
Юридичний
статус Товариства

5.1. Товариство є
юридичною особою і діє на основі законодавства України, цього Договору і
Статуту Товариства.
5.2. Товариство
набуває прав юридичної особи з моменту державної реєстрації.
5.3. Держава не
відповідає за зобов’язаннями Товариства, а Товариство не відповідає за
зобов’язаннями держави.
5.4. Товариство
несе відповідальність за своїми зобов’язаннями належним йому майном, на яке за
законодавством України може накладатись стягнення.
5.5. Учасники
несуть відповідальність за зобов’язаннями Товариства тільки в межах належних їм
часток в статутному фонді.
5.6. Товариство
має право від свого імені укладати угоди, в тому числі і зовнішньоекономічні,
набувати майнових та особистих немайнових прав, бути позивачем та відповідачем
в суді (господарському суді), розміщувати грошові кошти в облігаціях,
сертифікатах банків та в інших цінних паперах, що знаходяться в обігу,
проводити виставки, ярмарки, операції на товарних біржах та здійснювати іншу
діяльність не заборонену законодавством України.
5.7. Товариство
може бути учасником господарських товариств, асоціацій та інших об’єднань.
Товариство також має право створювати на території України та за її межами
дочірні підприємства, філії, представництва та інші підприємства і організації
із статусом юридичної особи.
5.8. Товариство
має право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, відкривати
рахунки в іноземних банках відповідно до чинного законодавства.
5.9. Товариство
має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку та штампи, зразки
яких затверджуються Генеральним директором Товариства.
СТАТТЯ 6
Статутний
фонд, майно Товариства

6.1. 
Для
забезпечення виробничо-господарської та іншої діяльності Товариства за рахунок
грошових вкладів Учасників створено Статутний фонд у розмірі 3 000 000 (три
мільйони) гривень.
Статутний фонд
товариства створено за рахунок внесків Учасників у вигляді грошових коштів.
Частки в статутному
фонді Товариства розподіляються таким чином:
· 
Швець Андрій
Миколайович —
грошовий внесок на суму 3000000(_три мільйони _) гривень, що
становить 100% Статутного фонду Товариства.
6.2. Рішення про
зміни часток Учасників у Статутному фонді Товариства приймається вищим органом
Товариства і оформлюється у вигляді протоколу, який підписується всіма
Учасниками.
6.3. У Товаристві створюється згідно законодавства
України резервний фонд у розмірі 25 відсотків статутного фонду за рахунок
щорічних відрахувань — 5 відсотків від чистого прибутку Товариства та інші
фонди на підставі рішень вищого органу Товариства.
Кошти фондів
знаходяться в повному розпорядженні Товариства. Якщо коштів резервного фонду
недостатньо, Учасники приймають рішення про додаткові джерела фінансування.
СТАТТЯ 7
Права та
обов’язки Учасників
7.1. Учасники
зобов’язані:
· 
виконувати
вимоги установчих документів Товариства та рішення керівних органів Товариства;
· 
робити
вклади, а в разі необхідності, додаткові вклади в Статутний фонд у відповідності
з цим Договором і рішеннями вищого органу Товариства;
· 
надавати
Товариству інформацію, необхідну для розробки окремих питань діяльності
Товариства;
· 
надавати
Товариству допомогу для вирішення його статутних завдань;
· 
всіляко
сприяти Товариству в його діяльності;
· 
дотримуватись
конфіденційності з питань, які стосуються діяльності Товариства;
· 
нести
інші обов’язки, передбачені цим Договором та Статутом Товариства.
7.2. Учасники
Товариства мають право:
· 
безпосередньо
(або через своїх представників) брати участь в управлінні справами Товариства у
порядку, встановленому цим Договором та Статутом Товариства;
· 
отримувати
у користування майно Товариства на умовах, передбачених окремим договором з
Товариством;
· 
отримувати
продукцію Товариства та користуватися його послугами у першочерговому порядку
та за пільговими цінами і тарифами;
· 
брати
участь в господарській діяльності Товариства;
· 
брати
участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з
учасників мають особи, які є учасниками Товариства на початок строку виплати
дивідендів;
· 
добровільно
вийти зі складу Учасників Товариства у порядку та на умовах, передбачених цим
Договором;
· 
учасники
мають право пріоритетного фінансування Товариства, а також реалізації його
продукції та послуг;
· 
приймати
рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства.
На вимогу
Учасника, Товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси,
звіти Товариства про його діяльність, протоколи зборів Учасників та іншу
інформацію щодо фінансово-господарської діяльності та стану Товариства.
7.3 При виході
Учасника зі складу Товариства йому сплачується вартість частини майна
Товариства пропорційно його частці у статутному фонді. Виплата здійснюється
після затвердження звіту за рік, в якому він вибув з Товариства, але не пізніше
дванадцяти місяців з дня виходу.
На вимогу такого
Учасника та за згодою інших Учасників вклад може бути повернений цілком або
частково у натуральній формі.
7.4. Учасник може
за згодою решти Учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком
Учасникам цього ж Товариства або третім особам.
Учасники
користуються переважним правом придбання частки (її частини) Учасника, який її
відступив, пропорційно їх часткам у Статутному фонді Товариства або в іншому
погодженому між ними розмірі.
7.5. Передача
частки (її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу
Учасником, який її відступає. При передачі частки (її частини) третій особі
відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали
Учаснику, який відступив її повністю або частково.
7.6. Частка
Учасника Товариства, який її відступає, після повного внесення ним вкладу може
бути придбана самим Товариством. У цьому разі воно зобов’язане передати її
іншим Учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року.
Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення
кворуму у вищому органі Товариства провадяться без урахування частки, придбаної
Товариством.
7.7. Учасник
Товариства систематично не виконуючий або неналежним чином виконуючий свої
обов’язки, або такий, що своїми діями перешкоджає досягненню цілей Товариства,
може бути виключений зі складу Учасників Товариства на підставі одностайно
прийнятого рішення вищим органом Товариства. При цьому цей Учасник (або його
представник) у голосуванні участі не бере.
В разі виключення
Учасника з Товариства переважне право на викуп його частки мають інші Учасники.
У випадку, якщо
Учасники відмовились викупити частку Учасника, якого було виключено, Статутний
фонд Товариства підлягає зменшенню, але не нижче мінімального розміру,
встановленого чинним законодавством України.
Рішення про
зменшення Статутного фонду Товариства набуває чинності не раніш як через 3
місяці після державної реєстрації у встановленому порядку.
7.8. При
виключенні Учасника з Товариства наступають наслідки, передбачені у пункті 7.3.
цього Договору.
7.9. Вибуття зі
складу Учасників Товариства не звільняє Учасника від раніше взятих ним
зобов«язань відносно Товариства і не припиняє попередніх зобов»язань Товариства
перед Учасниками.
7.10. При
реорганізації Товариства вся сукупність прав та обов’язків Товариства
переходить до його правонаступників.
7.11. У випадку
смерті громадянина — Учасника Товариства, його правонаступники (спадкоємці)
мають переважне право вступу до цього Товариства перед іншими особами.
При відмові правонаступника
(спадкоємця) від вступу до Товариства або відмові Товариства у прийнятті до
нього правонаступника (спадкоємця) йому видається (повертається) у грошовій або
натуральній формі частка у майні, яка належала Учаснику, що вибув на підставах,
зазначених в цьому пункті, вартість якої визначається на день реорганізації або
ліквідації (смерті) Учасника. У цих випадках розмір Статутного фонду Товариства
підлягає зменшенню.
Рішення
Товариства про зменшення його Статутного фонду набирає чинності не раніш, як
через 3 місяці після державної реєстрації.
СТАТТЯ 8
Розподіл
прибутку Товариства

8.1. Прибуток
Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття
матеріальних та прирівняних до них витрат, а також сплати податків та інших
обов’язкових платежів, що встановлені чинним законодавством України.
Чистий прибуток,
одержаний після зазначених розрахунків, залишається у власності Товариства та
розподіляється між його Учасниками пропорційно їх часткам в Статутному фонді.
8.2. Збитки, що
можуть виникнути в процесі діяльності Товариства, покриваються за рахунок
коштів Резервного фонду.
СТАТТЯ 9
Органи
управління Товариством та їх посадові особи

9.1. Вищим
органом Товариства, який може розглядати будь-яке питання щодо його діяльності,
є Збори Учасників. Вони складаються з Учасників Товариства або призначених ними
представників, які діють на підставі довіреності, виданої цим Учасником.
Представники
Учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник
вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах Учасників,
сповістивши про це інших Учасників.
Учасники мають на
зборах Товариства кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у Статутному
фонді Товариства.
9.2. Виконавчим
органом Товариства є Дирекція на чолі з Генеральним директором, яка організовує
виконання рішень зборів Учасників і здійснює поточне керівництво діяльністю
Товариства.
9.3. Організація
роботи органів управління Товариства визначається його Статутом.
СТАТТЯ 10
Відповідальність
Учасників та Товариства

10.1. Учасники
Товариства несуть відповідальність за зобов’язаннями і боргами Товариства у
межах своїх вкладів в Статутному фонді Товариства.
Учасники, які не
повністю внесли вклади до Статутного фонду Товариства, відповідають в межах
тільки внесеної частки вкладу.
10.2. Товариство
не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за
зобов’язаннями Товариства.
Товариство
відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, на яке відповідно до
чинного законодавства може бути звернено стягнення.
СТАТТЯ 11
Припинення
діяльності Товариства

11.1. Реорганізація
Товариства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюється за
рішенням зборів Учасників Товариства.
11.2. Ліквідація Товариства здійснюється за рішенням зборів Учасників
Товариства або за рішенням суду чи арбітражного суду та в інших випадках,
передбачених законодавством.
11.3. Ліквідація
Товариства здійснюється ліквідаційною комісією, яка обирається зборами
Учасників, призначається судом, або арбітражним судом, або іншим уповноваженим
органом згідно чинного законодавства.
11.4. Ліквідаційна
комісія здійснює діяльність згідно з чинним законодавством України та Статутом
Товариства.
СТАТТЯ 12
Договір

12.1. Цей Договір
укладається на необмежений строк і вступає в силу з моменту його підпису
Учасниками. Договір припиняє свою дію з часу припинення дії Товариства.
У разі припинення
діяльності Товариства його майно та цінності розподіляються серед Учасників у
порядку та на умовах, визначених Статутом.
12.2. Зміни та
доповнення до Установчого Договору здійснюються за згодою всіх Учасників
Товариства і підлягають державній реєстрації.
Якщо будь-яке
положення цього Договору є або буде недійсним, то це не буде підставою для
припинення дії інших положень цього Договору, якщо це не погіршує у значній
мірі положення кожного Учасника. Недійсне положення повинно бути замінене іншим
положенням, виробленим у відповідності з намірами Учасників.
12.3. У разі
розбіжностей чи протиріччя між положеннями цього Договору та Статутом
Товариства будуть мати перевагу положення Договору.
12.4. Цей Договір
укладено і підписано в 3 (трьох) примірниках, кожний з яких має рівну юридичну
силу.
ПІДПИСИ УЧАСНИКІВ:
Швець Андрій
Миколайович _____________________
(підпис)
Додаток
Г
Свідоцтво про державну реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи
СВІДОЦТВО
про
державну реєстрацію (перереєстрацію)
суб’єкта
підприємницької діяльності — юридичної особи
Найменування «Маршрут»
(повне та скорочене)
Організаційно-правова
форма Вінницького
міського комунального підприємства
по перевезенню пасажирів та надання транспортних послуг
«МАРШРУТ»
Місцезнаходження
21012, Україна, м.Вінниця, вул.. Келецька, 100
Ідентифікаційний
код суб’єкта підприємницької діяльності в
Єдиному
державному реєстрі підприємств та організацій України












5
3
6
3
9
1
5
5
5
3




Видане.
Реєстраційною Палатою Вінницької міської ради
(орган державної реєстрації)
Дата
реєстрації «11» квітня 2004 року,
про
що зроблено запис «11» квітня 2004 р. у журналі обліку
реєстраційних справ за № 106
Голова
реєстраційної палати
(прізвище
та ініціали)                        М.П.    _________________(підпис)
Відомості
про зміну місцезнаходження:
Додаток Д
Заява
про реєстрацію товарного знака
Заява
До Держпатенту України
про
реєстрацію знака для 01133, Київ, вул. Л.Українки, б 2 товарів і послуг в Україні
Науково
– дослідний центр патентної експертизи (НДЦПЕ)
Подаючи заявку і
вказані нижче документи, прошу зареєструвати зазначене в заявці позначення як знак для товарів і послуг на ім’я
заявника.
Заявник Швець
Андрій Миколайович
м. Вінниця
вул. Келецька, буд.102, кв 304
(зазначається повне
ім’я або найменування заявника, його повна поштова адреса та код країни. Для
України – код UA)
Прошу встановити пріоритет даного знака за датою: «10»
квітня 2004р.
— подання заявки до Держпатенту;
— 
подання
попередньої заявки в державі – учасниці Паризької конвенції;
— відкриття
виставки.
(вказується, на
яку дату встановлюється пріоритет)
Повна поштова
адреса для листування, прізвище або найменування адресата:
_____________________________________________________________
Зображення знака:
  
Перелік товарів і
послуг, для яких просять охорону знака:
_________________________________________________________
Підпис заявника                   Прізвище, ініціали                     Дата підпису
 Швець
А.М.  10.04.2004