Вступ
Природно-заповідна справа в нашій країні
на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на найвищому рівні як сучасний
пріоритет довгострокової державної політики. Це, безумовно, є свідченням
цивілізованого шляху розвитку України, яка своєю політикою передбачає докорінне
удосконалення й оптимальне функціонування природно-заповідної справи відповідно
до нових соціально-економічних умов, її інтеграцію у Всеєвропейську стратегію
збереження біотичного та ландшафтного різноманіття, синтез в єдину систему як
нових поглядів, так і апробованих вже протягом історичного розвитку в Україні
принципів, підходів та показників створення та функціонування
природно-заповідного фонду. Наміри України інтегруватися в європейський
природоохоронний простір зобов’язують її, насамперед, закріпити за державним
механізмом управління природно-заповідною справою вирішальну роль права,
збалансованого бюджету, надання пріоритетного значення соціальному й
екологічному факторам у прийнятті управлінських рішень, приведення у відповідність
до об’єктивних умов розвитку більшості традиційних понять, принципів та
підходів у формуванні та існуванні природно-заповідного фонду. Сучасна
природно-заповідна справа має стати комплексною системою узгоджених між собою й
об’єднаних єдиною метою, методологією та ідеологією традиційних і новітніх
поглядів, положень і понять, принципів та механізмів їх реалізації, спрямованих
на збереження, відтворення та збалансоване розумне використання
природно-заповідного фонду.
Водночас дуже важливим є також створення
засад для системи прийняття управлінських рішень на різних щаблях влади через
складний і довготривалий процес реформування, переорієнтування, вдосконалення
та визначення стратегічних напрямів довгострокового розвитку
природно-заповідної справи, в тому числі діяльності заповідників і національних
природних парків України та інших територій і об’єктів природно-заповідного
фонду з метою своєчасної, поступової і без втрат інтеграції в ринкову систему
країни. Така політика диктується тим, що вирішення головних природоохоронних
проблем в Україні гальмується певною відсталістю та недосконалістю як
ідеології, принципів та методів природоохоронної теорії, так і системи
практичних рішень щодо збереження, відтворення та збалансованого використання
природно-заповідного фонду, управління у цій сфері, недостатнім розвитком
геосозологічних досліджень, низьким рівнем фінансового, матеріально-технічного
та кадрового забезпечення.
Специфічність та своєрідність розвитку
природно-заповідної справи спонукають до особливої уваги у визначенні її
об«єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об»єкті природно-заповідної
справи простежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має
відображати основні структурні елементи об’єкта і напрями його розвитку. Звідси,
головним матеріальним об’єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний
фонд як своєрідна природно-територіальна система, яка відображає сукупність
природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов’язані та
взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи
міждержавного простору цілком стабільне та довгострокове виконання
природоохоронних завдань.
Предметом природно-заповідної
справи є: вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування
територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної
мережі.
					







Основні завдання природно-заповідної
справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного
розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), а саме:
• створення нових територій та об’єктів
природно-заповідного фонду як важливого інтегрального екологічного показника й
оптимізація існуючих природно-заповідних територій (пріоритетний розвиток
поліфункціональних) з метою поліпшення умов для збереження природних комплексів;
• удосконалення класифікації
природно-заповідного фонду шляхом запровадження нових та уточнення статусу
існуючих категорій;
•  забезпечення
репрезентативності природно-заповідного фонду за флористичною, біоценотичною,
фауністичною, геологічною, ґрунтознавчою, ландшафтною й іншими екологічними
ознаками;
•  формування
загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього
природного середовища (екомережі) на основі поєднання територій та об’єктів
природно-заповідного фонду з іншими природними територіями, що особливо
охороняються;
• запровадження
регулярного наукового аналізу стану природно-заповідного фонду, органічного
поєднання завдань розвитку природно-заповідної справи з системою освіти,
екологічного та патріотичного виховання;
• підвищення
ефективності участі України в міжнародному співробітництві у сфері
природно-заповідної справи, створення міжнародних поліфункціональних
природно-заповідних територій;
• удосконалення
системи державного управління, перш за все, заповідниками та національними
природними парками;
• посилення відповідальності за
порушення режиму природно-заповідних територій.
На сучасному етапі розвитку
природно-заповідної справи досі актуальними і трьома найголовнішими її
завданнями залишаються:
•  покращання
екологічного стану країни згідно з конституційним правом населення на чисте
довкілля через створення географічне репрезентативної мережі
природно-заповідних територій;
•  перехід
на збалансоване співвідношення земель природно-заповідного фонду з іншими категоріями
земель і визнання його обов’язковою складовою сталого розвитку держави;
•  пріоритетність
збереження біотичного та ландшафтного різноманіття через формування
національної екологічної мережі України, організація системи екологічного
моніторингу природоохоронних територій та управління ними, підвищення рівня
екологічної та природоохоронної свідомості населення.
1. Загальні
відомості про область
Населення:
5 млн.252 тис. осіб (10% населення України). Донецька область – найбільша
область України за чисельністю населення. Середня щільність населення становить
186,9 осіб на 1 кв. км.
Площа:
26,5 тис. кв. км (4,4% території України).
Обласний
центр: м. Донецьк.
Географічне
положення: розташована на південному сході України, у степовій зоні. На півдні омивається
Азовським морем. Поверхня переважно рівнинна, розчленована ярами та балками.
Водну систему області становлять річки: Сіверський Донець, Казенний Торець,
Самара, Вовча, Кальміус, Грузький Єланчик, Кринка, водосховища: Старокримське,
Клебан-Бицьке, Карлівське, Кураховське, Вільхівське; канали: Сіверський
Донець-Донбас і Дніпро-Донбас.
Клімат:
помірно континентальний. Середня температура січня –6°C, липня +21°C. Кількість опадів за рік – 524 мм.
Природно-рекреаційний
потенціал: 70 територій і об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема
Національний природний парк “Святі Гори”, філії Українського степового
заповідника — Хомутівський степ і Кам’яні Могили, 30 заказників державного і
місцевого значення, 30 пам’яток природи, 6 заповідних урочищ, ботанічний сад у
Донецьку, до складу якого входять Луганський заповідник, Криворізький та
Приазовський відділи. М’який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні
грязі, джерела мінеральних, радонових і столових вод належать до рекреаційних
ресурсів області, на базі яких створено курорти: Маріуполь, Слов’яногірськ,
Слов’янськ.
Адміністративно-територіальний
розподіл: 18 районів.
Влада:
керівництво Донецької облдержадміністрації складається з голови, першого
заступника голови облдержадміністрації з питань економіки, бюджету і фінансів;
заступника голови облдержадміністрації з питань інформаційної сфери, релігій,
національностей, культури, спорту; заступника голови облдержадміністрації з
питань гуманітарної і соціальної сфери; заступника голови облдержадміністрації
з питань промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку; заступника голови
облдержадміністрації з питань будівництва, житлового, комунального та шляхового
господарства; заступника голови облдержадміністрації з питань розвитку
територій і зовнішньоекономічних зв’язків; заступника голови
облдержадміністрації з питань сільського господарства і продовольства,
торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення;
заступника голови облдержадміністрації з політико-правових питань і заступника
голови з питань організації діяльності апарату облдержадміністрації з
організаційної, правової, кадрової і контрольної роботи.
Транспортна
мережа: розвинута. Донецька залізниця забезпечує до 40% загальнодержавних
перевезень. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Ліман, Дебальцеве,
Микитівка, Іловайськ, Волноваха. Морський порт Маріуполь (потужність переробки
вантажів 12 млн. т) – на узбережжі Азовського моря. Є аеропорти в Донецьку (міжнародний),
Маріуполі, Краматорську. Щільна мережа автомобільних доріг.
Економічний
потенціал: Промисловість: наявність паливно-енергетичних і
мінерально-сировинних ресурсів створили умови для розвитку промислового
комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, наукової та
соціальної інфраструктури.
Економіку
області обслуговують 137 банків і банківських установ, 17 страхових компаній і
24 біржі.
На
Донеччину припадає більше половини видобутку вугілля, виробництва готового
прокату, коксу, чавуну, сталі і практично весь обсяг випуску прокатного
обладнання в Україні. У структурі промислового виробництва регіону найбільшу
питому вагу мають чорна металургія, паливна промисловість та електроенергетика.
У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих
товарів складає 64%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 882
промислові підприємства, функціонує 2095 малих промислових підприємств.
У
1998 році був прийнятий Закон України „Про спеціальні економічні зони і спеціальний
режим інвестиційної діяльності у Донецькій області», що створює
сприятливий інвестиційний клімат у регіоні. Статус території пріоритетного
розвитку надано 22 містам і 5 районам області, створено дві спеціальні
економічні зони «Донецьк» та «Азов» з пільговими режимами
оподаткування.
Історико-культурний
потенціал: загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування та
архітектури, монументального мистецтва – 2399.
Туристично-екскурсійними
об’єктами в області є Державний історико-архітектурний заповідник у
Слав’яногірську, Святогірський печерний монастир (ХVІІ – ХVІІІст.),
культурно-архітектурні споруди в Артемівську. В області 5 театрів, з них 3 – у
Донецьку, 6 державних музеїв. Кам’яні могили – музей під відкритим небом,
розташований на висоті 150-200 м над рівнем моря. Альпи в мініатюрі, вік яких —
півтора мільярди років; альпійські луги з рідкісними рослинами. Музей видатного
художника А.І.Куїнджі в Маріуполі. Святогірськ – один з кращих кліматичних
курортів України.
2.
Стан проектування екомережі Донецької області
Площа
ПЗФ Донецької області составляет до 79314, 08 га, що складає 2,99 % від загальної площі області.
На
сучасному етапі ПЗФ Донецької області складається з 114 об‘єктів, серед яких
присутні наступні категорії: природні заповідники (1), Національні природні
парки (1), регіональні ландшафтні парки (6), заказники (загальнодержавного
значення — 7, місцевого значення — 46), пам’ятки (загальнодержавного значення —
10, місцевого значення – 28), заповідні урочища (13), ботанічні сади (1),
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (1).
Слід
також звернути увагу на диспропорцію в розподілі об‘єктів і територій ПЗФ серед
адміністративних районів Донецької області. Так, найбільш заповідними є
Слов’янський (33,3%) та Першотравневий (11,2%) райони, а найменш – Мар’їнський
(0,01%) та Великоновосілківський (0,04%). Це в першу чергу пов‘язано з тим, що
на території Слов‘янського району знаходиться національний природний парк
«Святі Гори», а на території Першотравневого району — більша частина
регіонального ландшафтного парку «Меотида». В той час, як в Маріїнському
та Великоновосілківському районі переважно розташовані заказники та пам‘ятки
природи місцевого значення.
Відомо,
що оптимальний показник заповідності для Донецької області складає 5 %. Як вже
зазначалось, на сучасному етапі він складає 2,99 %. Приближення реального
показника заповідності до оптимального можливе завдяки створенню нових об‘єктів
ПЗФ та збільшенню площі існуючих. Але якщо з 2000 до 2003 рр. нові об‘єкти ПЗФ
створювались дуже активно (від 100 до 113, в тому числі 5 регіональних
ландшафтних парка), то у 2003 році нових об‘єктів взагалі не було створено.
Стосовно розширення існуючих об‘єктів ПЗФ, слід зазначити, що зараз ведуться
роботи лише по розробці проекту створення та відведення земель для організації
національного природного парку «Меотида».
3. Різноманітність ґрунтового покриву
Донецька
область за своїм географічним розташуванням відноситься до Центрального степу.
Рельєф
Донецької області різноманітний, з характерною сильною ерозією ґрунтів. За
рельєфом в області можна виділити декілька основних районів: на півночі –
Донецький Кряж, на півдні – Приазовська височина. На головному
Дебальцево-Іванівському вододілі розташована найвища відмітка кряжу – 369 м. Максимальна амплітуда висот у цьому районі сягає 200 м. Наявність різноманітних форм рельєфу
призвела до створення на них різноманітних видів ґрунтів. На льосовидних
породах утворились тучні чорноземи. У заплавах річок та балок утворились лугові
чорноземи та лугово-болотні, переважно з засоленими ґрунтами. Усього на карті
області виділено 60 видів ґрунтів. Одним з самих актуальних питань в
забезпеченні раціонального природокористування в області є поліпшення
використання та охорони земельних ресурсів
4. Головні відомості про біоту
Біота (від грец. Biote —
життя) — поняття, що використовується в екології, ботаніці,
зоології та інших природничих
науках; на теперішній час, втім, чіткого та загальноприйнятого визначення цього
терміна немає. Один із впроваджувачів даного поняття, Б.М. Міркін, дав йому наступне визначення:
«Біота — стала сукупність рослин, тварин, грибів та бактерій,
що об’єднані спільною територією. На відміну від біоценозу види, що входять до
деякої біоти, можуть і не мати безпосередніх екологічних зв’язків»
Біота (від греч. biotа — життя), сукупність рослин і тварин,
об’єднаних загальною областю розповсюдження, що історично склалася. На відміну
від біоценоза, види, що входять в склад біоти, можуть і не мати екологічних
зв’язків (наприклад, кенгуру і дововидоводихаюча риба цератодус, що входять до
складу австралійської фауни). Проте у багатьох випадках одна і та ж сукупність
організмів може розглядатися і як біота (з позицій біогеографії) і як біоценоз
(з позицій екології).
Біота — один з мобільних компонентів геосистеми, здатний
трансформувати інші її компоненти за допомогою перетворення потоків речовини і
енергії. Біота порівняно швидко реагує на змінні умови середовища, змінюється
під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, управляє своїм функціонуванням і
динамікою за допомогою стимуляції і інгибірованія процесів і в цілому виконує
антіентропійную функцію
5. Види біоти області
занесені до Червоної книги
Серед
раритетних видів рослин Донецької області, 90 видів занесено до Червоної книги
України, і ще 28 видів запропоновані для включення до її нового видання, 29
видів занесено до Світового червоного списку, 35 видів – до Європейського
червоного списку, 6 видів охороняються Бернською конвенцією, а 265 охороняються
на регіональному рівні. 209 видів з раритетної фракції флори (55,2 % від їх загальної
кількості і 11,4 % флори Донецької області) відомі у регіоні лише з 1-3 місцезнаходжень.
Загалом
близько 90,7 % видів рослин регіону зустрічаються на територіях і об’єктах
природно-заповідного фонду. У тому числі 86 видів, що занесені до Червоної
книги України, 28 видів з Світового Червоного списку, 29 видів – Європейського
Червоного списку. У колекціях Донецького ботанічного саду НАН України вирощується
більш ніж 150 видів, що належать до раритетної фракції флори південного сходу
України.
З
метою збереження рослинних ресурсів, враховуючи рекомендації Донецького
ботанічного саду НАН України, рішенням обласною ради від 23.03.2007 № 5/8-185
“Про внесення змін в рішення обласної ради від 29.02.2000 № 23/11-225” затверджений Перелік видів рослин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними
чи такими, що перебувають під загрозою зникнення на території області.
Водночас
до групи ймовірно зниклих з флори області відносяться 23 автохтонних видів
судинних рослин. Це наступні види: кукіль звичайний, астрагал понтійський,
блисмус стиснений, виринниця короткоплода, осока дворядна, волошка верболиста,
зимолюбка зонтична, черевички зозулині, згубниця бульбиста, козлятник
лікарський, герань голубина, мачок жовтий, стародуб жорстковолосистий, лікоподієла
заплавна, плаун булавовидний, шандра звичайна, ортилія однобока, вороняче око
звичайне, гірчак альпійський, грушанка зеленоцвіта, жовтець багатокореневий,
шипшина бедринцелиста, кендир сарматський. Ці види не відмічалися на території
Донецької області більш, ніж 70 років.
134
види тварин, які перебувають на території області занесено до Червоної книги
України, в тому числі за класами: комах — 58 видів, птахів — 44, ссавців — 15,
риб та круглоротих — 7, плазунів — 4, ракоподібних — 3, черв’яків — 2,
павукоподібних — 1 вид. Понад 140 видів тварин є рідкісними для регіону.
25
видів фауни занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої
фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СITES); 60 видів фауни
занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних
середовищ існування в Європі (Бернської конвенції); 41 вид занесений до додатків
Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції,
CMS); 17 видів охороняються відповідно до Угоди про збереження
афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (АЕWA); 5 видів охороняються
відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS).
Серед
занесених до Червоної книги тварин у Донецькій області відтворені такі види:
ейзенія гордєєва, п`явка медична, мухоловка звичайна, красуня діва,
дозорець-імператор, кордулегастер кільчастий, дибка степова, коник-товстун степовий,
жужелиця угорська, красотіл пахучий, стафілін волохатий, скарабей священний,
цератофій багаторогий, жук-самітник, жук-олень, вусач мускусний,
вусач-червонокрил Келлера, вусач земляний хрестоносець, ліскус катрановий,
махаон, подалірій, мнемозина, ванесса чорно-руда, сатир залізний, клімена,
синявець мелеагр, синявець римнус, бражник Мертва голова, бражник дубовий,
бражник скабіозовий, бражник кроатський, бражник олеандровий, бражник
Прозерпіна, сатурнія мала, стрічкарка блакитна, стрічкарка орденська малинова,
саптурниця срібна, совка сокиркова, пістрянка весела, ведмедиця Гера,
ведмедиця-хазяйка, ведмедиця червоно крапкова, орусус паразитичний, агре
Беккера, стериктифора шипшинова, сколія-гігант, сколія степова, стизоїд
тризубий, мелітурга булавоуса, рофітоїдес сірий, ксилокопа звичайна, джміль
моховий, джміль пахучий, джміль глинистий, джміль пластинчастозубий, джміль
яскравий, джміль лезус, джміль мінливий, ктир гігантський, ктир шершнеподібний,
мінога українська, шип, стерлядь, білуга чорноморська, вирезуб, шемая
дунайська, ялець Данилевського , полоз жовточеревий, копиця, полоз
чоторисмугий, мідянка, гадюка степова східна, пелікан рожевий, чапля жовта,
коровайка, лелека чорний, казарка червоно вола, огар, чернь білоока, гоголь,
крохаль довгоносий, скопа, лунь польовий, лунь степовий, яструб-тювик, канюк
степовий, змієїд, орел-карлик, підорлик великий, підорлик малий, могильник,
беркут, орлан-білохвіст, балабан, боривітер степовий, журавель сірий, журавель
степовий, дрохва, лежень, зуйок морський, ходуличник, кулик,-сорока,
поручайник, кроншнеп середній, кроншнеп великий, дерихвіст лучний, дерихвіст
степовий, реготун чорноголовий, пугач, сорокопуд сірий, шпак рожевий, вівсянка
чорноголова, їжак вухатий, хохуля звичайна, підковоніс малий, нічниця ставкова,
вечірниця мала, вечірниця велетенська, нетопир середземноморський, мишівка
степова, тушканчик великий, азовка, горностай, тхір степовий, норка
європейська, перев`язка звичайна, борсук, видра річкова.
Головна
причина зникнення видів – порушення антропогенного характеру їх природних
місцезростань, у тому числі й забруднення ґрунту, води та повітря.
6.
Оцінка окремих об’єктів природно заповідного фонду за екологічними та
соціальними критеріями
На сьогодні в області існує 114
територій і об’єктів природно-заповідного фонду, у тому числі філіали
Українського степового заповідника — Хомутівський
Степ і Кам’яні Могили (частина), 6 заказників (Бердянський заказник,
Білосарайська Коса, Великоанадольський заказник, Гори Артема, Роздольненський
заказник), 10 пам’яток природи (балка Гірка, урочище Грабове, Дружківські
скам’янілі дерева, Клебань-Бицьке оголення, Кравецька балка, Маяцька дача, Новоєкатерининське оголення, озера Ріпне
і Сліпне, Стильське оголення); Донецький ботанічний сад, місцевого значення 25
заказників, 20 пам’яток природи, парк Маяцького лісництва – пам’ятка
садово-паркового мистецтва, 6 заповідних урочищ.
Хомуто́вський
степ —
відділ Українського державного степового заповідника АН УРСР розташований на
кордоні з Ростовською областю Росії за 20 км від узбережжя Азовского моря.
Площа — 1 030,4 га. Назва степу походить від козаказа прізвищем Хомутов.
У
заповіднику є музей (експонати місцевої фауни та флори розділені за чотирма порами
року).
Територія
заповідника є ділянкою хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується
до поділу річки Грузький Єланчик, на лівому березі якої протягнулися заповідні
землі. Місцевість перерізують розгалужені балки Клімушевська, Брандтова,
Красна.
Хомутовський
степ — єдина збережена ділянка різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазов’я, в складі рослинності яких
домінують ковила Лессінґа, ковила
волосиста і типчак. Серед різнотрав’я багато рідкісних
рослин: воронець, катран татарський, тюльпан Шренка, калофака волзька та інші.
На вапнякових відслоненнях ростуть ендеміки: дріт скитський, льон Черняєва й
інші. Всього в заповіднику налічується близько 550 видів рослин, серед яких 50
рідкісних.
У
Хомутовському степу гніздяться хохітва, дрохва, орел степовий, сіра куріпка, є степова
гадюка та інші. Реакліматизований бабак, винищений у 20 столітті.
Національний
природний парк «Святі Гори» — національний
природний парк, розташований в північній частині Донецької області України, в Слов’янському
(11 957 га), Краснолиманському (27 665 га) і Артемівському районах. Створений 13 лютого1997 року Указом Президента України № 135/97. Парк в основному
протягнувся уздовж лівого берега річки Сіверський Донець з великими виступами
на правому березі. У 2008 році крейдяні гори на території національного
природного парку «Святі гори» потрапили в Top — 100 всеукраїнського конкурсу «Сім
природних чудес України». Загальна площа парку — 40589 га, з них у власності
парку знаходиться 11 878 га.
У
парку знаходяться крейдяні гори, на яких збереглися рідкісні рослини,
наприклад, сосна крейдова збереглася з дольодовикового періоду.
Флора:
загальна кількість видів рослин, що зростають на території парку — 943, з них
48 занесені в Червону книгу України. Охороняється рослинність долини річки
Сіверський Донець: реліктові бори сосни крейдової, реліктові та ендемічні
рослинні угрупування на відшаровуваннях крейди, байрачні ліси, степи, лугова і
болотяна рослинність заплав. Флора налічує 20 ендемічних видів.
Фауна:
на території парку живуть 256 видів тварин, з них 50 занесені в Червону книгу
України. Фауна налічує 43 види ссавців, 194 — птахів, 10 — плазунів, 9 —
земноводних, 40 — риб.
На
території парку знаходиться 129 об’єктів археології (від палеоліту до середньовіччя),
73 пам’ятники історії. У 1980 році на нинішній території парку був заснований
державний історико-культурний заповідник. Основу комплексу пам’ятників заповідника
складає — Свято-Успенська Святогірська Лавра (заснована в XIII — XVI
століттях, статус лаври отримала в 2005 році), розташована на скелястому правом
березі Сіверського Донця. До комплексу історичних пам’ятників також відноситься
монументальна скульптура роботи І. П. Кавалерідзе. Поряд з
пам’ятником знаходиться Меморіал Великої вітчизняної війни.
На
території парку побудовані шосейні і залізничні дороги, розташований ряд
населених пунктів (у тому числі — місто Святогірськ). C півдня до
території парку примикає місто Слов’янськ.
До
складу Національного природного парку «Святі Гори» входіять наступні природні
території:
—  
ботанічний пам’ятник природи
загальнодержавного значення «Маяцька дача»
—  
лісовий заповідник місцевого
значення «Урочище Сосна»
—  
лісовий заповідник місцевого
значення «Заплава — 1»
—  
пам’ятник природи «Дуб»
—  
Дендропарк Маяцького лісництва
—  
орнітологічний заповідник місцевого
значення «Болото Мартиненково»
—  
загальнозоологічний заповідник місцевого
значення «Чорний Жеребець»
—  
ботанічний заповідник місцевого
значення «Конвалія»
—  
ландшафтний заповідник місцевого
значення «Підпісочне»
—  
ландшафтний заповідник місцевого
значення «Чернецьке»
—  
гідрологічний пам’ятник природи
місцевого значення «Озеро Чернецьке»
—  
«Соснові насадження»
—  
пам’ятник природи «Тополя»
«Клебан-Бик»
— регіональний ландшафтний парк на території Костянтинівського району Донецької
області, розташувався на обох берегах ріки Кривий Торець і Клебан-Бикського
водоймища.
Загальна
площа регіонального ландшафтного парку 1974 га. Особливу цінність на території парку має Клебан-Бицьке водосховище з прилеглими земельними ділянками.
Територія
регіонального ландшафтного парку розташована в Костянтинівському районі на
берегах Клебан-Бицького водосховища, в гирлі річки Клебан-Бик. Територія парку
характеризується не тільки унікальними природними комплексами і об’єктами, але
й особливими рекреаційними умовами, що визначаються різноманітними мальовничими
ландшафтами, придатністю для різних видів відпочинку, доступністю для мешканців
великих населених пунктів.
Дана
територія має гористий характер, вона складається з кам’янистих гряд,
відслонень гірських порід із значною щільністю та глибиною ерозійного
розгалуження, великим оголенням корінних порід, що виступають суцільними грядами.
Особливий інтерес має пам’ятка загальнодержавного значення «Клебан —
Бикське відслонення», площа якої 60 га. Його головна визначна пам’ятка — вихід на денну поверхню дуже давніх гірських порід, що утворилися в прибережних
ділянках старовинного Пермського моря. У кам’яновугільний період (понад 300 млн
років тому) це було неглибоке море, на дні якого мешкали численні безхребетні.
До наших часів тут збереглися сліди незвичайної рослинності. Скам’янілі рештки
рослин, коралів, молюсків можна знайти на лівому крутоярому березі водоймища.
Рослинний
світ представлений байрачними лісами, де збереглася кам’янистолюбива
засухостійка флора, а також ділянки цілинних типчаково-ковилових петрофільних
степів. Чагарники представлені караганою, шипшиною, таволгою, кизильником
чорноплідним. У байрачних лісах домінують дуб звичайний, ясен високий, до них
примішуються в’яз голий, клен польовий та ясенелистий, липа серцевидна.
Багатий
також і тваринний світ: біля водоймища, на його берегах живуть черепахи,
ящірки, жаби, світ птахів налічує близько 100 видів, у водоймищах водиться
майже 20 видів риб.
Регіональний
ландшафтний парк «Зуївський»До складу регіонального ландшафтного
парку (РЛП) увійшли природні території, що відзначаються особливою
привабливістю, науковою та природоохоронною цінністю.
Це
лісове урочище «Липове», балка біля с. Ведмеже, Зуйгора, долини річок Кринка та Ольхова, відслонення скельних гірських
порід, степові ділянки і лісові масиви Макіївського
лісництва. Загальна площа регіонального ландшафтного парку становить 1214,2 га.
Рослинність
представлена в основному різнотравно-типчаково-ковиловими степами та їх петрофільним
варіантом. На кам’янистих ділянках степу поширені чебречники з наявністю
деревію тонколистого, полину Маршалла, бедринця крейдяного, перлівки
трансільванської. Під скелями ростуть три рідкісних види папоротей. По Липовій
балці та схилах Зуй-гори поширені дубові ліси, серед яких є рідкісні формації,
що підлягають охороні. Всього у межах РЛП виявлено 509 видів рослин, у тому
числі багато ендемічних та реліктових. Тому 36 видів з них підлягають особливій
охороні. Це дуже цінний куточок Донеччини щодо рослинного світу і ландшафту
в цілому.
Територія
ландшафтного парку має значний рекреаційний
потенціал. І це насамперед пов’язано з районом селища Зуївка, де унікально
поєдналися геологічні, геоморфологічні, гідрографічні та біологічні
особливості, які у всі часи привертали до себе увагу любителів природи, туризму
та альпінізму.
Створення
регіонального ландшафтного парку «Зуївський» відкриває можливості
організованого відпочинку, спортивно-оздоровчих та рекреаційних заходів та
дозволяє забезпечити збереження та раціональне використання природних об’єктів.
Донецький
кряж — регіональний
ландшафтний парк, загальною площею майже 10000 тис. га, розташована в
Шахтарському та Амвросіївському районах, обмежена поймою р.Кринка з притоками і асфальтовою дорогою с.
Петрівське — с. Григорівка — с. Кринички.
Донецький
кряж як купол, піднімається над місцевістю і
відіграє величезну природну, рекреаційну й економічну роль. Зокрема на височині
виникають і стікають з неї у басейни Дніпра, Дону й Азовського моря річки, тут
формується особливий (більш прохолодний і вологий) клімат. Все це дає підставу
виокремлювати у степовому Донбасі особливу інтразональну природну категорію,
так званий «Донецький лісостеп», розташований у Шахтарському і
Амвросіївському районах.
Сьогодні
загальна площа парку складає 3952,2 га. Парк створений на землях
Амвросіївського держлісгоспу і сільгосппідприємств. Територія являє собою
типову ділянку різнотравно-типчаково-ковильного степу з байрачними масивами в
гирлах балок та штучними насадженнями лісових культур. До складу парку входять
степові ділянки та штучні масиви, які являють особливу наукову та
природоохоронну цінність. Тут збереглися ділянки цілинних та різнотравно-типчаково-ковилових
степів з байрачними лісовими масивами у гирлах балок та штучними насадженнями
лісових культур у степах. Флористичний список включає понад 260 видів рослин, з
яких 46 — ендемічних і 10 — занесених до Червоної
книги України. Фауна включає понад 150 видів комах і 200 видів наземних
хребетних, з яких 15 занесені до Червоної книги України. Ця територія є місцем
зростання рідкісних видів рослин і тварин, в тому числі занесених до Червону
книги України, а мальовничі ландшафти і сприятливі умови для занять спортивною
риболовлею і полюванням надають території регіонального ландшафтного парку значну
рекреаційну цінність.
Неповторну
своєрідність даній території надає оспіваний з козацьких часів ансамбль
комплексу «Савур-Могила». Щорічно
тисячі людей відвідують це місце, щоб віддати данину пам’яті героям-визволителям
Донбасу. А з висоти оглядового майданчика відкривається неповторний пейзаж Донецького кряжа зі степовими ділянками, байрачними
лісами, сільгоспугіддями та селами. Істотне зменшення пасовищних навантажень,
що відбулося за останні роки, викликало швидкі відновлювальні процеси степового
біорізноманіття, і тепер степова рослинність даної території знаходиться в
задовільному стані.
З
оглядового майданчика Савур-Могили відкривається неповторний пейзаж Донецького
кряжу зі степовими ділянками, байрачними лісами, сільськогосподарськими
угіддями та селищами, що заблукали уздовж русел степових річок.
Річки
та лісові масиви дають можливість для занять спортивним рибальством та
мисливством. Все це надає регіональному ландшафтному парку «Донецький
кряж» великої рекреаційної цінності.
7. Природні території та об’єкти, що підлягають
особливій охороні
Природні
території та об’єкти, що підлягають особливій охороні — природні території та
об’єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу
цінність для людини і суспільства.
В
Україні до них належать території і об’єкти природно-заповідного фонду України
(природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки,
заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні
парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва), а також
курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші
типи територій і об’єктів, які, за національним законодавством, підлягають
особливій охороні. Ці території та об’єкти в сукупності призначені для
збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин,
підтримання загального екологічного балансу і становлять єдину систему.
Правовий
режим природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні
регулюється Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища»,
«Про природно-заповідний фонд України», «Про курорти», «Про Червону книгу».
Загальним для правового режиму цих територій і об’єктів є забезпечення їх
цільового призначення, тому вони повністю або частково вилучаються з
господарського користування.
У Донецькій області до природні
території та об’єкти, що підлягають особливій охороні відносяться:114 об‘єктів,
серед яких присутні наступні категорії: природні заповідники [1](Кам’яні
Могили), Національні природні парки [1]( Святі Гори ), регіональні ландшафтні
парки [6]( Донецький кряж Клебан-Бик Зуївський Краматорський і ін.), заказники [загальнодержавного
значення — 7, місцевого значення – 46]( Бердянський заказник, Білосарайська
Коса, Великоанадольський заказник, Гори Артема, Роздольненський заказник і
ін.), пам’ятки [загальнодержавного значення — 10, місцевого значення – 28](
балка Гірка, урочище Грабове, Дружківські скам’янілі дерева, Клебань-Бицьке
оголення, Кравецька балка, Маяцька дача, Новоєкатерининське
оголення, озера Ріпне і Сліпне, Стильське оголення), заповідні урочища [13]( Мирне поле,
Широкий ліс, Балка Зелена, Долгенький ліс,
Маріупольське лісове надання,
Брандушка, Кучерів Яр, Никаноровській ліс, Гречкино O 1, Гречкино P 2,
Васильевка), ботанічні сади [1]( Донецький ботанічний сад), парки-пам’ятки
садово-паркового мистецтва [1]( парк Маяцького лісництва).
природний заповідний біота екологічний
8. Оцінка ролі області у розбудові національної
екологічної мережі України
Станом
на 01.01.2009 природно-заповідний фонд Донецької області включає 107 об`єктів,
фактичною площею 84882 га, що становить 3,2% території області.
В
Донецькій області створені та функціонують 9 самостійних установ
природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення, у т.ч. Український
степовий природний заповідник, національний природний парк „Святі Гори”, Донецький
ботанічний сад, регіональні ландшафтні парки (РЛП) „Меотида”, „Клебан-Бик”,
„Донецький кряж”, „Краматорський”, „Зуївський” та „Слов`янський курорт”.
Рішенням Донецької обласної ради від 14.09.2007 № 5/11-323 всі РЛП були
передані до ведення Донецької обласної ради з подальшим їх фінансуванням за
рахунок коштів обласного бюджету. Фактичне фінансування утримання РЛП за
рахунок коштів місцевих бюджетів у 2008 році склало 8462,3 тис. грн. Штатна
чисельність працівників РЛП на 01.01.2009 року становить 141 чоловік.
З
метою збереження та відтворення типових і унікальних степових екосистем
Українського Лівобережжя, що мають важливе наукове, природоохоронне та
естетичне значення, Указом Президента України від 19.08.2008 № 723/2008
розширено територію Українського степового природного заповідника на 579,6 га за рахунок земель державної власності на території Староласпинської і Мічуринської сільських
Тельманівського району. В подальшому на даній території планується створення нового
відділення заповідника «Кальміуське».
Рішеннями
Донецької обласної ради від 25.01.2008 № 5/14-420 та від 26.09.2008 № 5/18-561
розширено територію регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж»
за рахунок включення до складу парку земельних ділянок загальною площею 3511,32 га на території Амвросіївського та Шахтарського районів. Поступове збільшення площі території
цього регіонального ландшафтного парку є підготовчим етапом на шляху до
створення біосферного заповідника, передбаченого Загальнодержавною програмою формування
національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки. Відповідно до
Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України
на 2000-2015 роки передбачено створення на базі РЛП «Меотида»
національного природного парку «Меотида». На підставі розробленого та
погодженого Донецькою облдержадміністрацією та Донецькою обласною радою
«Проекту створення НПП »Меотида», Мінприроди підготовлений та
узгоджується проект Указу Президента України «Про створення національного
природного парку «Козацькі степи» (робоча назва –
«Меотида»).
На
території Донецької області знаходяться водно-болотні угіддя міжнародного
значення. Територія водно-болотних угідь міжнародного значення «Затока Крива та
коса Крива» та «Затока Білосарайська та коса Білосарайська» входить до складу
регіонального ландшафтного парку «Меотида», а їх охорона забезпечується службою
охорони цієї установи природно-заповідного фонду.
Висновок
З
всього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.
Природно-рекреаційний
потенціал області: 114 територій і об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема
Національний природний парк “Святі Гори”, філії Українського степового
заповідника — Хомутівський степ і Кам’яні Могили, 30 заказників державного і
місцевого значення, 30 пам’яток природи, 6 заповідних урочищ, ботанічний сад у
Донецьку, до складу якого входять Луганський заповідник, Криворізький та
Приазовський відділи. М’який клімат узбережжя Азовського моря, лікувальні
грязі, джерела мінеральних, радонових і столових вод належать до рекреаційних
ресурсів області, на базі яких створено курорти: Маріуполь, Слов’яногірськ,
Слов’янськ.
Стосовно
Донецької області, викликає турботу, той факт, що темпи збільшення площі
природно-заповідного фонду значно уповільнились.
Дуже
серйозно шкодить подальшому формуванню екомережі відсутність чіткого механізму
надання фінансової та іншої підтримки власникам і користувачам земельних
ділянок в межах територій та об‘єктів екомережі.
Слід
також зазначити, що фінансування Програми іде більшою мірою за рахунок коштів
місцевого фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел. Лише в
останні два роки почали поступати кошти з місцевого бюджету. Щодо фінансування
за рахунок коштів з держбюджету, то воно взагалі відсутнє.
Джерела літератури
1. 
Географія України : Пробний підруч. Для
8-9 кл. серед. шк. – К: Зодіак-ЕКО, 1997. – 432с.
2. 
Енциклопедія географії Українив трьох
томах/ Є.В. Качалоеський, Олефіренко В.І., Ю.С. Шемшученко — К: Вища освіта,
1983
3. 
Інтернет
4. 
Новосад А.Я. Геология и гидрогеология. –
К.: Выща школа, — 1988 – 216 с.
5. 
Основи ґрунтознавства та геології:
Навчальний посібник/ Євпак І.В., Наумовська О.І.-К.:Аграрна освіта,2009. — 158с.
6. 
Природоохоронні території УРСР/Є.В.
Качалоеський, К.М. Ситник, Ю.С. Шемшученко — К:
«Урожай», 1983
7. 
Українській Радянській Енциклопедичний
Словник: В 3-х т./Редкол. А.В. Кудрицький (відпр. ред.) та ін. – 2-ге вид. –
К.: Голов. Ред.. УРЕ, 1986
8. 
Попович С.Ю. Природно-заповідна
справа:Навчальний посібник. — К.: Арістей, 2007. — 480 с.