Київський університет культури
Чернігівський факультет
менеджменту і бізнесу
Реферат 
З туристичного країнознавства
Туристичні ресурси Бразилії
					







Чернігів – 2010
План
Вступ
1.        
Загальна
характеристика країни
2.        
Природний
потенціал Бразилії
3.        
Історико
– культурні пам’ятки
країни
4.        
Характеристика
туристичної галузі Бразилії
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Туризм
як активний вид відпочинку населення слід розглядати як підсистему у складі
всієї організації відпочинку. Він потребує великих територій для своєї
організації, значних капіталовкладень і трудових ресурсів. Саме це й обумовлює
перетворення туризму в одну з важливих галузей господарства, яка є складовою
частиною територіальної господарської системи (ТГС). Туризм володіє всіма ознаками,
які визначають його як самостійну галузь національного господарства, що виникла
в процесі суспільного поділу праці. Причому туристичне господарство виступає як
велика система з різноманітними зв’язками між її окремими елементами як у межах
господарства окремої країни, так і в межах зв’язків господарства цієї країни зі
світовим господарством у цілому. Туризм варто розглядати як особливу галузь
прикладення суспільної праці, що включає такі види людської діяльності, які
направлені на організацію активного відпочинку населення. В цій галузі сфери
послуг є свої економічні відносини. Продуктом праці тут виступають
нематеріальні блага, що створюються працівниками туристичних підприємств.
Загальна характеристика країни
Бразилія – одна з
найбільших країн світу як за величиною території, так і за кількістю населення.
За розміром території вона займає п’яте місце в світі (після Росії, Китаю,
Канади і США), а за числом жителів – восьме місце. Займаючи майже половину
всієї площі Південної Америки, Бразилія граничить зі всіма
південноамериканськими країнами, окрім Еквадору і Чилі
Бразилія розташована в
східній, найбільш широкій частині Південноамериканського материка. Територія її
дуже компактна за конфігурацією. Це чотирикутник, протяжність якого з півночі
на південь і з заходу на схід майже однакова (відповідно 4320 і 4328 км). Сухопутні кордони протягнулися майже на 16,5 тис. км. На північному сході, сході і
південному сході Бразилія омивається водами Атлантичного океану (довжина берегової
лінії – 7408 км), в якому їй належать численні острови, найбільший з них –
Фернанду-ді-Норонья. Висунутість території до Атлантики обумовлює відносну
близькість Бразилії в порівнянні з іншими латиноамериканськими країнами до
Африканському континенту.
Природний
потенціал Бразилії
У Бразилії повна
різноманітність природного оточення: протяжна Амазонка і величезні водоспади,
буйні тропічні ліси і рівнинні пейзажі, що нагадують напівпустелі, океанське
побережжя і кокосові гаї…
На величезній
території Бразилії виділяються дві основні природні області: екваторіальні
монотонні лісові рівнини Амазонії на півночі і мозаїка тропічних ландшафтів
Бразильського плоскогір’я на інших 2/3 країни.
Амазонія доступна
для огляду тільки з космосу, звідки можна помітити відмінності в геологічній
будові і характері лісів, а під крилом літака лише зелене море сельви. Чи
плоска акумулятивна низовина, чи пологі схили плоскогір’їв, що покриваються
горбами, – все покрито гущавиною самих густих, самих непрохідних, самих багатих
вічнозелених нетрів, названих А. Гумбольдтом гілеєю (від грецького «гілестон» –
ліс). Яка ж вона, Амазонія? Не так вже й однорідна.
У днищі цієї гігантської
западини спочатку вторгалося море, потім вона заповнювалася континентальними
товщами, потім знову морськими осадами, на поверхні яких скопилися відкладення
відмираючих озер і могутні наноси могутніх річок, що згладили її поверхню.
Помітні лише плоскі межиріччя та слабо врізані широкі долини. Але бразильській
Амазонії належить не тільки власне акумулятивна низовина, але й низькі борти
западини – пологі схили Гвіанського і Бразильського плоскогір’їв. Чим далі на
схід, тим ближче вони підходять один до одного, тим вужчою стає сама низовина.
На заході і на сході будова Амазонії виявляється різною.
У широкій
Західній Амазонії (до гирл Ріу-негру і Мадейри) порівняно близько до низовини
підходить кристалічний фундамент тільки Гвіанського масиву. У рельєфі він виявляється в крупних
порогах на Ріу-негру (майже до Боа-Вісту) та її правої притоки Уаупес та в
конусовидних острівних вершинах по їх берегах. Вже в межиріччі Жапурі –
Амазонки, на смузі шириною 100 км, переплітаються рукави і протоки обох річок і
води їх змішуються ще за 600 км до злиття. Такі ж ландшафти-амфібії тягнуться
між Амазонкою і нижньою Ріу-негру. Ще
більш обширні вони на правобережжі, між Амазонкою, Пурусом і Мадейрою.
Правобережжя Західної Амазонії – справжня плоска низовина. У Східній Амазонії
пороги, що обмежують судноплавство, на притоках головної річки оконтурюють
стародавні фундаменти і кромку їх щільних палеозойських порід вже в 100 км на північ від Амазонки і в 120-150 км на південь від неї. Зате на цих відрізках пониззя приток
дуже глибокі і широкі, будучи внутрішніми естуаріями. Вище за пороги
починаються невисокі рівнини, що покриваються горбами. Але і поблизу долини
самої Амазонки межиріччя річок, що врізаються, виступають у вигляді столових
плато «табулейрош», а останці палеозойської кромки – у вигляді горбів
висотою іноді до 360 м.
Копалини також інші: на
заході, в осадових товщах біля гирла Мадейри, – нафта (Нова-Олінда) і в
низов’ях Жаварі – буре вугілля, а на сході, в корі вивітрювання Гвіанського
плоскогір’я, – марганцеві руди (Серра-ду-Навіу) і боксити. Різний і клімат. Він
повсюдно жаркий: середні місячні температури 24-28°. Але на заході постійно
вологий, з опадами за рік 3000-3500 мм, а на сході в серпні-жовтні, коли
приходить сухий пасат з Бразильського плоскогір’я, кількість опадів за місяць
знижується до 40 мм, тоді як в квітні випадає в 10 разів більше; річна сума –
близько 2000 мм і лише в гирлі Амазонки знову підвищується до 3000 мм.
Рівнинні річки Західної
Амазонії, розширюючи плоскі долини, підмивають береги, складені могутньою
рихлою корою вивітрювання. Річки несуть масу муті, що додає водам білясто-бурий
колір. Їх називають «ріос бранкос» (або бланкос) – білі річки.
Ріу-негру і східні притоки Амазонки, що протікають по щільних породах
плоскогір’їв, прозорі з водами, темними від рослин, що розкладаються. Це «ріос
негрос» – чорні річки. Сама Амазонка в Бразилії, до впадання Ріу-негру
носить назву Солімойнс, – каламутна могутня річка. Вона тече в широкій, місцями
до 200 км, долині з безліччю рукавів, проток, стариць і озер і має всього 65 м падіння на 3000 км по прямій. Ширина її русла, біля Манауса рівна 5 км, після впадання Шингу досягає 80 км, так що неможливо навіть розгледіти протилежний берег.
Підкреслюючи вісь прогинання западини, глибина річки біля Обідуса складає 135 м, це приблизно середня глибина Балтійського моря! Внутрішня дельта Амазонки площею 100 тис. кв.
км найбільша в світі.
Історико
– культурні пам’ятки країни
Португальські завойовники
принесли до Бразилії свої звичаї, мову, релігію, архітектуру. Португальські
культурні традиції сильно вплинули на формування бразильської художньої
літератури, музики і т.д. Проте бразильська національна культура – це перш за
все сплав португальських, індіанських і африканських елементів. Упродовж
століть у країні відбувалося їх взаємопроникнення, злиття і утворення якісно
нової, змішаної за своїм характером культури. У її розвитку в даний час
спостерігаються дві тенденції. Перша з них – консервація багатьох місцевих
традицій і звичаїв. Інша тенденція направлена, навпаки, на розмивання цих
місцевих відмінності і заміну їх загальнонаціональними культурними традиціями.
В цілому індіанський і африканський вплив на формування бразильської
національної культури дуже великий.
Заснований в 1502 році
португальцями, Ріо-де-Жанейро залишається вже 4 століття столицею Карнавалу,
краси і центром туризму Південної Америки. Визначні пам’ятки:
Цукрова голова – гора
заввишки 395 метрів, що асоціативно отримала свою назву, – одна з яскравих рис
ландшафту, розташована в гирлі бухти Гуанабара. Підійнятися туди можна по
підвісній дорозі. На вершині – ресторан, бари, сувенірні магазини.
Ботанічний сад,
заснований у 1808 році, – оазис у серці величезного міста, в якому зібрано
більше 7000 рослин зі всього світу. Своїми тінистими алеями, озерами і
фонтанами сад здобув популярність як улюблене місце відпочинку.
Знамениті океанські пляжі
Копакабана, Іпанема і Лобний; велика кількість будівель з колоніальною архітектурою, зоопарк.
У Ріо-де-Жанейро Ви
побачите величну статую Ісуса Христа. Гігантська статуя Ісуса Христа поглядає з
висоти на життєрадісне місто.
Статуя Христа Спасителя –
символ Ріо. На висоті 710 метрів споруджена знаменита статуя Христа, що
вітально розкинув руки. Корковадо – частина національного парку Тіжуки, що
займає площу більше 3000 гектарів. Досягти вершини пагорба можна на машині або
по свого роду єдиній в світі підвісній дорозі.
Статуя Спасителя на
вершині пагорба широко простягнула руки, як би обіймаючи і оберігаючи місто.
Але це і жест тріумфування на честь століття національної незалежності
«Бог створив світ за шість днів. А на
сьомій він створив Ріо-де-Жанейро». Так жартують бразильці, маючи на увазі
справді казкове місцеположення і красу свого міста, яке до 1960 року, коли було
побудоване місто Бразилія, був і столицею країни. У цього міста і насправді є
все, щоб стати дійсним земним раєм. Воно оточене півкільцем гір, що виростають
із блакитних глибин затоки, а з боку моря немов облямований білою кромкою
піщаних пляжів у темній зелені пальм. Символом міста по праву вважається статуя
Спасителя (Cristo Redentor). Вона стоїть на вершині пагорба Корковаду
(Corcovado означає «горб» і досить влучно характеризує його форму) на
висоті 704 метра. Висота самої статуї – 30 метрів, не рахуючи семиметрового постаменту.
Ідея цієї споруди
зародилася в 1922 році, коли святкувалося століття незалежності Бразилії.
Відомий тижневик оголосив тоді конкурс проектів на кращий монумент – символ
нації. Переможець, Ектор та Сілва Коста, висунув ідею статуї Христа, що простягнув
руки, обіймаючи все місто. Цей жест виражає співчуття і одночасно радісну
гордість. Ідея та Сілви була прийнята громадськістю із захопленням ще й тому,
що вона перекреслила колишній план зведення на горі Пан-ді-Асукар (Pan de
Asugar) грандіозного пам’ятника Христофору Колумбу. До справи тут же
підключилася церква, організувавши по всій країні збір пожертвувань, щоб
фінансувати здійснення проекту. У результаті через дев’ять років статуя вже
стояла на своєму місці.
Статуя конструювалася і
виготовлялася в Парижі. Перед початком робіт архітектори, інженери і скульптори
зустрілися в Парижі, щоб обговорити всі технічні проблеми установки статуї на
вершині пагорба, де вона відкрита всім вітрам і схильна до інших
метеорологічних впливів. Потім французький скульптор Поль Ландовський почав
моделювати голову і руки, тоді як інженери зайнялися розробкою каркаса.
Масштаби завдання, що стояло перед ними, наочно демонструються наступними
статистичними параметрами: голова статуї важить 35,6 тонни, кисті рук – по 9,1
тонни кожна, а розмах рук складає 23 метри.
Потім статуя була
доставлена з Парижа в Ріо-де-Жанейро і встановлена на пагорбі Корковаду. 12
жовтня 1931 року відбулося її перше урочисте відкриття і освячення, до цього
дня була змонтована і освітлювальна установка. У 1965 році папа Павло VI
повторив церемонію освячення, з цієї нагоди була оновлена і освітлювальна
установка. Ще одне велике торжество проходило тут у присутності папи Іоанна
Павла II 12 жовтня 1981 року, коли відзначалося п’ятдесятиліття самої статуї.
Побудована в 1885 році
лінія трамвая веде тепер майже на вершину пагорба: кінцева зупинка знаходиться
всього в сорока метрах під статуєю. Від неї треба підійнятися по 220 сходах до
постаменту, на якому розташований оглядовий майданчик. Звідси добре видно пляжі
Копакабана і Іпанема, що протягнулися праворуч, а зліва гігантська чаша
«Маракани», найбільшого в світі стадіону, і міжнародний аеропорт. З
боку моря підноситься неповторний силует гори Пан-ді-Асукар.
13 жовтня 1982 року
вперше в світі на такій могутній річці, як Парана, була проведена унікальна
гідротехнічна операція: на дно річки були опущені дванадцять величезних воріт,
що закриваються за допомогою гідравліки. На всю операцію було витрачено рівно
вісім хвилин. Потім протягом двох тижнів води річки підіймалися, зупинені
гігантською бетонною стіною, до запланованої відмітки 100 метрів. З цієї висоти почалося скидання води по спеціальному каналу, досягнувши незабаром
планового рівня – 60 000 кубометрів за годину.
В даний час у Бразилії
розроблений грандіозний план спорудження на річці Парані та її притоках системи
гідроелектростанцій. Всього він налічує більше тридцяти проектів, з яких
частина перебуває ще в стадії підготовки, а частина вже в стадії будівництва. Реалізація плану дозволить виробляти 25
мільйонів кіловат електроенергії – це не рахуючи того, що виробляє Ітайпу,
найбільша гідроелектростанція в світі, потужність якої оцінюється в 12,6
мільйонів кіловат. Проект Ітайпу зародився ще до нафтової кризи 1973 року, яка
тільки зміцнила наміри бразильського уряду повніше використовувати неосяжні
енергоресурси країни.
Популярності карнавалу
найбільше сприяє телебачення. Воно не тільки транслює з Ріо-де-Жанейро на всю
країну хід шкіл самби першої категорії, але й знайомить з регіональними балами
і ходами по місцевих і національних телеканалах. У 1995 р. ці передачі
подивилися 65 млн. телеглядачів. Інша важлива новина – поява carnavalesco,
фахівця з організації ходів. Він пропонує тему, створює манекени і персонажі
алегорій, продумує аксесуари, підбирає необхідні тканини, знаходить колірне
рішення, керує монтажем композиції, організує репетиції, а з недавніх пір
втручається і у вибір тексту для самби.
Багато з цих людей –
інтелектуали, фахівці в області хореографії, образотворчого мистецтва,
фольклору. Під їх впливом карнавальні ходи перетворилися на грандіозні
спектаклі, масштаб яких вимірюється не стільки кількістю учасників (кожна школа
виставляє 3-4 тис. чоловік), скільки багатством фарб і гармонією рухів і
ритмів. Правда, ставлення до подібної пишності зовсім не завжди однозначне.
Багато в чому добилися свого критики, що вимагають природної простоти і
повернення до традицій. Проте – ось вже дійсне диво! – навіть ці метаморфози не
змогли охолодити запал, хвилювання і радість рядових учасників свята. Ці
безіменні чоловіки і жінки і є справжні творці спектаклю. Вони готові потратити
свою дев’ятимісячну зарплату ради декількох днів казки. Ними-то і народжується
чарівне дихання карнавалу: «Мені здається, що я на небесах. Буває,
закрутиться голова, я лягаю на землю і плачу».
Практично всі великі
міста мають музеї.
Найцікавішими є:
у Ріо-де-Жанейро:
–         
музей сучасного
мистецтва (колекція експонатів з багатьох країн світу)
–         
національний
музей (більше 4 мільйонів експонатів по геології, ботаніці і антропології)
–         
музей індіанців
–         
історичний музей,
художній музей;
–         
музей сучасного
мистецтва в Бразилія.
Останнім часом для
жителів СНД визначною пам’яткою стало і місто Форталеза на північному побережжі
країни в Сан-Паулу.
Таким чином, можна
констатувати наявність значних туристичних ресурсів у країні. Серед них
найзначнішим є сама природа.
Характеристика
туристичної галузі Бразилії
Бразилія – дивовижна
країна, про яку так мріяв сам Остап Бендер. Вам трапиться унікальна нагода
помилуватися красивими мулатками в розкішних карнавальних костюмах, танцюючих
запалювальну самбу, побуваєте на карнавалі, «самої бразильської речі у
всій Бразилії». Вас чекають Тропічні острови і прекрасні пляжі, національні
бразильські блюда і напої.
Тут є сусідами вражаюча
духовність і жахлива неписьменність, убогість і багатство, ультрасучасні форми
архітектури і традиційний устрій життя. Словом, Бразилія є надзвичайним
багатством життя у всіх його проявах, що наклало відбиток на її жителів:
стійких, глибоко емоційних і в той же час надзвичайно веселих і оптимістичних.
Велику частину Бразилії
зручно відвідувати у будь-який час року, за винятком півдня країни, де
неймовірно задушливо влітку (з грудня по лютий) і постійні дощі взимку (з
червня по серпень). У решті регіонів країни бувають час від часу короткі
тропічні зливи, які навряд чи зіпсують ваші плани. Влітку (з грудня по лютий)
багато бразильців у відпустці і, внаслідок цього, подорож ускладнюється і стає
дорожчою. Крім того, на південь від Ріо-де-Жанейро жахливо задушливо. Але літо
найсвятковіша пора року, і бразильці покидають свої будинки, прямуючи на пляж і
на вулиці. Шкільні канікули починаються у середині грудня і тривають до кінця
Карнавалу, який звичайно проходить у кінці лютого.
Існують регулярні рейси в
Ріо-де-Жанейро з основних міст Південної Америки, і основних аеропортів США і
Європи. Іншими містами Бразилії, що приймають міжнародні рейси, є Сан-Паулу,
Ресіфе (особливо популярний у німецьких туристів) і Манаус, який розташовується
в басейні річки Амазонки. Варіг, Бразильська національна авіакомпанія, здійснює
перельоти в багато міст світу. Для міжнародних рейсів податок на виліт складає
36 доларів США, але звичайно він вже включений у вартість квитка.
Бразилія має сухопутні
кордони зі всіма країнами Південної Америки, за винятком Еквадору і Чилі, так
що багато мандрівників приїздять до країни з Уругваю і Аргентини на автобусі,
або на поїзді з Болівії. Тихохідні човни ходять по річці Амазонці з Ікітоса в
Перу, а з Асуньсена в Парагваї по річці Парагвай ходять судна в Патанал.
Витрати на продовольство:
Низький рівень: 5 –
10 [$]
Середній рівень: 10
– 20 [$]
Високий рівень : більш
ніж 20 [$]
Витрати на житло:
Низький рівень: 5 –
20 [$]
Середній рівень: 20
– 70 [$]
Високий рівень : більш
ніж 70 [$] [32]
Після девальвації реала в
1999 році багато хто чекав різкої інфляції. Але поки курси на обмін валют і
ціни тримаються на колишньому рівні. Якщо ви подорожуєте по країні на автобусі,
зупиняючись при цьому в готелях за 10 доларів за ніч, харчуєтеся в ресторанах і
випиваєте в барах кожен вечір, то приблизно 40 доларів на день вам буде досить.
А якщо ви плануєте валятися на пляжі, харчуючись щодня рисом і бобами, то
досить і 20-25 доларів. Треба мати на увазі, що ціни на мешкання збільшуються
на 25-30% з грудня по лютий. Кредитні картки в Бразилії приймаються повсюдно.
Готівку простіше всього отримати по карті Visa. Важко знайти банкомат, який
прийме карту вашої країни. Обналічити дорожні чеки або обміняти гроші легко,
оскільки обмінні пункти (cambios) є скрізь, за винятком найменших міст. Варто
припасти достатньо готівки на вихідні, оскільки і в великих містах важко знайти
працюючий обмінний пункт. Коли ви мінятимете гроші, попросіть, щоб вам дали
купюри подрібніше, тому що часто при недорогих покупках у продавців не буває
здачі. В більшості випадків службовому персоналу дають на чай у розмірі 10% від
вартості послуги, і звичайно ця сума вже включена в рахунок. Якщо офіціант дуже
доброзичливий і послужливий, то ви можете дати йому й більше. Із-за безробіття
в Бразилії, працівникам багатьох професій, традиційно не отримуючим на чай,
дають чайові. Можна навести як приклад працівників паркінгу, оскільки вони не
отримують зарплату. Часто дають на чай працівникам автозаправних станцій,
перукарям, чистильникам взуття. Виняток становлять таксисти, оскільки звичайно пасажири просто округлюють суму. Можна торгуватися
про вартість готельних номерів, а також на ринках і з таксистами.
Літати на літаку в межах
Бразилії недешево, але її масштаб примусить підійнятися в повітря по менше мірі
пару разів. Варто сходити по турагентствам у пошуку спецпропозицій, але якщо ви
плануєте літати більше двох разів на внутрішніх рейсах, то заощадите гроші,
купивши «Brazil Airpass». Податок на виліт для внутрішніх рейсів
складає 2,50 – 6 доларів США, але ця сума часто включена у вартість квитка.
За винятком плоскогір’я
Амазонки, основним видом транспорту для більшості бразильців є автобус
дальнього сполучення. Загалом, квитки недорогі, а автобуси зручні; рейси
зв’язують усі великі міста країни. У Бразилії мало пасажирських поїздів, і
продовжується скорочення їх рейсів. Але любителям залізниць не треба
зневірятися, оскільки залишилося декілька чудових шляхів, включаючи маршрут
Курітіба-Паранагві.
Хоча річковий рух
знизився із-за будівництва складної системи доріг, все ще можна подорожувати на
човні між деякими містами по річках Сан-Франсиску і Амазонці, де дороги рідко
зустрічаються. Їздити на машині по Бразилії – це, на жаль, «щось».
Рух безладний і дуже небезпечний, особливо вночі, коли багато водіїв вважають
за краще не включати свої фари. Хоча їзда на машині найзручніший спосіб
переміщення по країні, вам знадобляться міцні нерви, бездоганні документи,
хороша страховка. Безумовно, їздити на велосипеді куди небезпечніше, ніж на
машині, не варто цього робити.
Курорти Бразилії. Ангра
душ Рейш – сучасний міжнародний туристичний курорт, що знаходиться всього в 155 км від Ріо-де-Жанейро.
Самі жителі Ріо, втомлені
від шуму і суєти власних пляжів відправляються в Ангру для спокійного,
комфортного відпочинку. Тут можна затишно розташуватися прямо на березі океану,
на одному з красивих пляжів. Ангра душ Рейш є ідеальним місцем відпочинку для
сімейних пар з дітьми, любителів тиші, природи, плавання і спорту.
З висоти Ангра душ Рейш
виглядає як величезний басейн зі спокійною водою, в якій відображаються всі
відтінки зеленого кольору. Недалеко від узбережжя знаходяться близько 200
островів найрізноманітніших форм і конфігурацій. Судна, що ходять за розкладом,
а також можливість зафрахтувати яхти і моторні човни, дозволяє легко дістатися
до будь-якої точки побережжя або будь-якого острова. На північний захід від
Ангри розташоване історичне місто Параті – найбільший і найкраще збережений
пам’ятник колоніальної епохи в штаті Ріо-де-Жанейро.
Ангра душ Рейш популярний
своїми висококласними полями для гри в гольф і чудовими тенісними кортами. Тут
можна орендувати яхту, покататися на конях, пограти у волейбол, футбол та ін.
Ілья-Бела (Ilha Bela)
знаходиться в 200 км від міста. Дуже красиве місце. Туди часто ходять пороми
від Sao Sebastian.
Убатуба (Ubatuba) –
курортне місце в 70 км від Сан-Паулу по дорозі в Ріо-де-Жанейро. Місце цілком
європейське, прекрасні бухти. Величезний пляж з дрібним піском. Від Сан-Паулу і
Ріо-де-Жанейро ходять прямі автобуси. Тут розташовано безліч готелів у центрі і
поряд з пляжами і бухтами.
Курорт Бузіос
розташувався на півострові в 177 км на північ від Ріо-де-Жанейро. До 60-х років
це було рибальське село, яке з часом переросло в елітний курорт з
фешенебельними готелями і шикарними віллами і затишними бунгало. Прохолодна
течія Атлантики порізала острів на десятки маленьких бухт, дякуючи чому
з’явилася друга назва Бузіоса – Мис Тисячі Облич. Бузіос має особливий сухий
помірний, майже середземноморський клімат. Оскільки тут практично не буває
зими, курорт працює цілорічно.
Висновки
Отже, дослідивши
туристично-рекреаційний потенціал Бразилії, можна зробити наступні висновки:
Бразилія – одна з
найбільших країн світу як за величиною території, так і за кількістю населення.
За розміром території вона займає п’яте місце в світі (після Росії, Китаю,
Канади і США), а за числом жителів – восьме місце. Займаючи майже половину
всієї площі Південної Америки, Бразилія граничить зі всіма
південноамериканськими країнами, окрім Еквадору і Чилі.
В адміністративному
відношенні територія країни ділиться на 26 штатів і Федеральний округ із
столицею країни м. Бразилія.
Бразилія – найбільш
розвинена в економічних відносинах держава Латинської Америки, відноситься до
групи «нових індустріальних країн». За об’ємом ВВП і промислового
виробництва Бразилія входить у першу десятку в світі і займає 1 місце серед
країн Латинської Америки. На частку Бразилії припадає 40% сукупного ВВП країн
регіону, 43% промислового виробництва і 30% експорту.
Велику частину Бразилії
зручно відвідувати у будь-який час року, за винятком півдня країни, де
неймовірно задушливо влітку (з грудня по лютий) і постійні дощі взимку (з
червня по серпень).
Список
використаних джерел
1.        
Безуглий
В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб.
– К.: Академія, 2003. – 688 с.
2.        
Большая советская энциклопедия. – 3-е изд. – В 30 тт. М.: Сов.
энциклопедия, 1970-1978.
3.        
География мирового хозяйства. Часть 1 / Под ред. Б.Н. Зимина. – М.:
Изд-во Рос. открыт, ун-та, 1992. – 160 с.
4.        
Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальная
география: Справочные материалы. – М.: Просвещение, 1994. – 208 с.
5.        
Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун,
І.В. Бураківський та ін. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
6.        
Игнатенко A.M. Рекреационно-териториальные системы: научные основы
развития и функционирования. – К.: УМК, 1989. – с. 51-54.
Игнатенко A.M.,
Руденко В.П. Природно-ресурсный потенциал территории. Географический анализ и
синтез. – Львов: Вища школа, 1986. – 157 с.