Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі
1.1 Сутність міжнародної міграції
1.2 Види міграції в європейському
просторі
					







1.3 Функції та регулювання міжнародних міграційних процесів
Розділ 2. Аналіз міграції в європейському просторі
2.1 Показники, характеризуючі міграцію
2.2 Європейські міграційні потоки
2.3 Рух людського капіталу та його показники
Розділ 3. Тенденції та перспективи міграційних процесів
3.1 Інтернаціоналізація світового ринку праці
3.2 Закономірності міграції робітників
Висновок
Список літератури
Додаток



Вступ

Міжнародна міграція — явище далеке не нове. В
умовах нерозвиненості статистики і прикордонна система потоки міжнародних
мігрантів узагалі не фіксувалися державними органами. Та й сьогодні визначити
точно обсяги міжнародного переміщення цього найважливішого фактора виробництва
представляється таки складною справою.
Проблема міграції в західноєвропейському
просторі дуже актуальна зараз, тому що в багатьох є можливість безперешкодного
в’їзду на територію іноземних держав. По більшій частині люди виїжджають на
територію іншої країни у спробах знайти хоча б тимчасову або більш
високооплачувану роботу. Активно відбувається в усім світі процес
інтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочої
сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційні
потоки спрямовуються з одних регіонів і країн в інші. Породжуючи визначені
проблеми, трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги країнам, що
приймають робочу силу.
Інтенсифікація процесів, що спостерігається в
останні десятиліття, міграції виражається як у кількісних показниках, так і в
якісних: змінюються форми і напрямки пересування трудових потоків.
Ціль курсовій роботі — поглиблення
теоретичних знань щодо руху людського капіталу та інтернаціоналізації ринку
праці та визначення закономірностей міграції робітників.
Одним із проявів інтернаціоналізації і
демократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а також
наслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між країнами і
народами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрікраїнові
і міжкраїнові переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це —
добровільні мігранти, що користуються правами і можливостями, наданими їм
світовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання
і роботи. Це — біженці і змушені мігранти, що залишають отчий дах не по своїй
волі, а під тиском «обставин».
Світове співтовариство, ще недавно не визнавало,
особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні,
зштовхнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з дозволу гострих
ситуацій і колективному регулюванню міграційних потоків.
Задачі, поставлені в курсовій роботі:
розглянути теорії міжнародної міграції;
визначити напрямки та проаналізувати показники
міграції в європейському просторі;
охарактеризувати тенденції та перспективи
міграційних процесів в європейському просторі.



Розділ 1.
Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі

1.1 Сутність міжнародної міграції

Міжнародна міграція — це переміщення населення з однієї країни в іншу. Під цими поняттями
розуміють:
міграція (від лат.
migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;
імміграція від лат.
immigrare — це в’їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян
іншої країни;
еміграція (від лат.
emifrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне або
довготривале тимчасове проживання;
реміграфія — це
виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.
Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних
формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить
трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.
Міжнародна міграція посилюється в умовах
формування економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям
розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це
стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками
світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх
виробників від засобів виробництва, взаємопов’язаність країн та нерівномірність
їх соціально-економічного розвитку.
В якості основних форм міграційних процесів
звичайно виділяють:
постійну міграцію.
Ця форма переважала до І світової війни і характеризувалась тим, що значні маси
людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання
до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;
тимчасову міграцію,
що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку.
У зв’язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційного
характеру;
нелегальну міграцію, котра надто вигідна підприємцям країни-мігрантів і становить
своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.
Маючи давню історію, міжнародна трудова
міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:
зростання масштабів міграції;
збільшення питомої ваги мігрантів у загальній
кількості працездатного населення країн;
розширення еміграції з країн Східної Європи та
країн, що утворилися на території екс-СРСР;
формування нових центрів залучення робочої
сили;
зростання нелегальної імміграції;
посилення “відпливу інтелекту”;
ротаційний характер міграції.
На початок 00-х років у світі нараховувалося
понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 5% усіх трудових
ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи
багатьох країн з обмеження міграції.
Розширення міграції спричинило появу в країнах
імміграції 2-х ринків праця — для робітників — громадян даної країни та для
іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок
нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну
міграцію повністю не вдалося жодній з країн.
Нелегальні іммігранти використовуються на
низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без
соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним
конвенціям.
В більшості розвинутих країнах Заходу вже
склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники,
робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо).
Для місцевого населення ці спеціальності
непрестижні навіть в умовах високого безробіття.
Однією з найважливіших особливостей сучасного
стану міжнародної міграції є “відплив інтелекту», тобто безповоротна або
довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними
причинами цього процесу в більшості країн є:
постійне зниження соціального статусу вченого
та спеціаліста;
те, що результати роботи вчених та
спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;
бажання покращити своє матеріальне становище;
більша можливість за кордоном реалізувати свої
знання та досвід;
національна та релігійна нетерпимість;
зростання безробіття в країні. Навіть серед
висококваліфікованих спеціалістів.
Нестабільна економічна ситуація в країні, а
також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном
сприяють збільшенню масштабів еміграції.
1.2 Види міграції в європейському
просторі

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили,
що відбуває між регіонами європейського співтовариства, і зовнішню міграцію, що
торкається кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією
робочої сили і її економічних причин. Основні поняття, використовувані при вивченні
проблем міжнародної міграції, що випливають:
Міграція робочої сили — переселення працездатного
населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного
й іншого характеру.
Імміграція — в’їзд працездатного населення в дану
країну через її межі.
Еміграція — виїзд працездатного населення з даної
країни за її межі.
Міграційне сальдо — різниця імміграції з країни
й еміграції в країну.
«Витік мозків» — міжнародна міграція
висококваліфікованих кадрів.
Реєміграція — повернення емігрантів на батьківщину
на постійне місце проживання.
Міжнародна міграція робочої сили виникла
багато сторіч назад і за минуле з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Найбільш
активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х
років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, що
міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає
на темпи економічного росту, її причиною є міжкраїнові розходження в рівні
оплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна
людина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція
приводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвиток
держави, з якого відбувається еміграція, не погіршується.
Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення
в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу,
особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв’язку широко
обговорювалася ідея введення податку на «витік мозків», доходи від
якого пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на
нестатки розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на
дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного
росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішою
передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна
міграція є одним з пояснень розходжень у темпах економічного росту між країнами.
[8. c.32]
У залежності від часу перебування на території
іншої країни (іншого регіону однієї країни) виділяють постійну, тимчасову і маятникову
міграцію.
Постійна (довгострокова) міграція характеризується
чисельність прибулих або вибулих на постійне місце проживання. При цьому в деяких
країнах іноземець починає вважатися іммігрантом (емігрантом) якщо він присутній
(або відсутній) у країні протягом визначеного періоду часу.
Тимчасова (короткострокова) міграція являє собою
в«їзд або виїзд, зв»язаний з поточними потребами без зміни громадянства і постійного
місця проживання. Однак у багатьох країнах з числа тимчасових мігрантів виключають
число сезонних працівників (іноді досить значне).
Маятникова міграція є особливим видом міграції
в залежності від часу і являє собою пересування працюючих до місця роботи з одного
регіону в інший і назад до місця свого проживання у випадку, якщо термін відсутності
особи на постійному місці склав менш одного тижня. [9. c.13]
Міжнародна міграція робочої сили може
здійснюватися як по економічним, так і по позаекономічних причинах. У число
останніх включаються політичні і релігійні причини, об’єднання і розпад держав,
природні нещастя, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру. Кожна
з цих і багато інших неекономічних причин здатні привести, і приводять до
великих державних переміщень робочої сили, що будуть мати ті ж економічні
наслідки, що і міжнародна міграція робочої сили, по економічних причинах, під
якими розуміються головним чином міжстранові розходження в оплаті праці. Міграція
робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.
У результаті міжнародної міграції трудових
ресурсів за рубіж переміщається товар особливої властивості — робоча сила. Його
принципова відмінність від інших товарів полягає в тім, що сама робоча сила є
чинником виробництва інших товарів. Країна, що експортує робочу силу, тобто
відкіля емігрують працівники, звичайно одержує своєрідну оплату за такий
експорт у виді перекладів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В
умовах відносної надмірності трудових ресурсів у багатьох країнах вивіз робочої
сили допомагає знизити безробіття, забезпечити приплив грошових надходжень з-за
кордону. Але, з іншого боку, відливши висококваліфікованої робочої сили
приводить до зниження технологічного потенціалу країн, що експортують, їх
загального наукового і культурного рівня. [17,22]
1.3 Функції та регулювання міжнародних
міграційних процесів

Міжнародні міграційні процеси регулюються
країнами, котрі беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю та
регулюванню підлягають соціальний, віковий, т професійний склад мігрантів,
рівень в’їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та
внутрішнього розподілу робочої сили: визначення обсягу та структури міграційних
потоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних
справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.
Вербування іноземної робочої сили здійснюється
нині, як правила, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних
комісій, до функцій яких входить ретельний відбір кандидатів для роботи на
підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров’я, кваліфікації.
Важливим елементом державної імміграційної
політики є встановлення юридичного статусу трудящих — мігрантів, який визначає
їх соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в
міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надає
іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у
профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів в
приймаючій країні.
Різноманітні аспекти трудової міграції і
статус іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніх
угодах, відповідних національних законодавчих актах та урядових постановок. Засоби
і методи реалізації держаної міграційної політики змінюються в залежності від
конкретної ситуації на ринку праці.
Регулювання міжнародної міграції робочої сили
займається також Міжнародна організація праці (МОП).
Вона функціонує у складі ООН і включає понад
150 держав, у тому числі і Україну.
Цілі МОП: сприяти
забезпеченню повсюди соціальної справедливості для трудящих; розробляти
міжнародну політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці і життя; встановлювати
трудові стандарти; здійснювати широку програму технічного співробітництва з
метою надання допомоги урядам в ефективному проведенні такої політики на
практиці; здійснювати професіональну підготовку й навчання та проводити
дослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих умов. [1,22]
МОП є унікальною серед всесвітніх організацій
у тому відношенні, що при розробці її політики представники трудящих і
підприємців володіють рівною кількістю голосів з представниками урядів. Однією
з її найбільш важливих функцій є прийняття конвенцій та рекомендацій, що
встановлюють міжнародні трудові стандарти у таких галузях, як свобода
асоціацій, заробітна плата тривалість робочого дня та умови праці, винагорода
трудящих за працю, соціальне страхування, оплачувана відпустка, охорона праці,
служба наймання робочої сили та робоча інспекція.
З часу заснування МОП було схвалено понад 300
конвенцій та рекомендацій. МОП контролює застосування конвенцій, ратифікованих
їх державами і використовує спеціальну процедуру для розслідування скарг про
ущемлення професійних прав.
Шенгенська угода — це багатостороння угода, з
регулювання в’їзду та виїзду працівників, та про рівноправність громадян цих
держав в усіх питаннях найму на роботу і соціального забезпечення, тобто
принцип “вільного переміщення». [1,62]
Ленінська угода укладена в березні 1995 р. Бельгію,
Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до
яких приєднались Італія, Греція, Австралія, з 1 липня 1995 р. повністю
ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.



Розділ 2.
Аналіз міграції в європейському просторі

2.1 Показники, характеризуючі
міграцію

Найбільш прийнятними кількісними показниками міжкраїнового
переміщення трудових ресурсів є показники, фіксуємі в платіжному балансі. Нерезидентом
у цьому випадку вважається приватна особа, що знаходиться в країні менш року. Якщо
людина перебуває в країні більш року, то з метою статистичного обліку він перекласифікується
в резиденти. У статистику платіжного балансу показники, зв’язані з міграцією робочої
сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по трьох статтях:
Трудовий доход, виплати зайнятим — зарплати та
інші виплати наявними або натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за
роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також
і усі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, зв’язані з найманням
на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні
працівники, що знаходяться в даній країні менш року, у тому числі сезонні робітники,
робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки,
а також місцевий персонал іноземних посольств.
Переміщення мігрантів — оцінний грошовий еквівалент
вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючи в іншу країну.
При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни,
а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) — по даній статті.
Переклади працівників — пересилання грошей і товарів
мігрантів своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання
товарів враховується їхня оцінна вартість.
Принципова різниця між статтею «трудові
доходи« і статтями »переміщення мігрантів« і »переклади
працівників« полягає в тім, що в статті »трудові доходи» враховуються
доходи нерезидентів, тобто тимчасово знаходяться в даній країні. У той же час у
статтях «переміщення мігрантів» і «переклади працівників» показуються
доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали з батьківщини і
залишилися за рубежем принаймні терміном більш ніж на рік. Ці дві статті поєднуються
в рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених перекладів.
Приватні неоплачені переклади — це оцінний грошовий
еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їхнього від’їзду за кордон
і наступні посилки товарів на батьківщину. Включає статті «переміщення
мігрантів« і »переклади працівників».
На практиці точно визначити, по якій саме
статті повинні фіксуватися ті або інші міжнародні переклади, досить складно. Людина
споконвічно може поїхати за рубіж просто на тимчасові заробітки, але потім за
якимись причинами затриматися там більш ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки,
люди, що збираються емігрувати за рубіж назавжди, чиє майно були зареєстровано як
переклади працівників, раптом вирішують повернутися на батьківщину, не проживши
за рубежем і року. Загальне правило, що діє в даному випадку, полягає в тім, що
облік ведеться за станом на момент перетинання границі, і якщо навіть пізніше з’ясується,
що запис зроблений невірно, її, проте, звичайно не переглядають.
2.2 Європейські міграційні потоки

За приблизними оцінками, щорічне міграційне
сальдо в європейських країнах складало приблизно 1 млн. чоловік, тобто в
приймаючі країни приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше. Чим їхало.
Табл. 2.0
Міграційне сальдо в європейських країнах в 2004-2006
р. млн. чол










Показник
2004
2006
Прогноз на 2007


Сальдо
1,4
1,1
0,97




Як показує наступна таблиця, за прогнозами, у
найближчі роки в зв’язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо
буде скорочуватися.
Обсяги щорічних грошових потоків, зв’язаних з
міжнародною міграцією, виміряються сотнями мільярдів доларів і цілком
порівнянні по масштабах із щорічними прямими закордонними інвестиціями.
На розвиті країни приходиться приблизно 9/10
усіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і 2/3 усіх
приватних неоплачених перекладів, тоді як на всі країни, що розвиваються —
тільки, відповідно, 1/10 і 1/3. Це означає, що в розвитих країнах зосереджена
основна частка тимчасових робітників-мігрантів, і що саме туди емігрують
працездатні працівники з країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідною
економікою, що стають там резидентами. У рамках грошових потоків, зв’язаних із
трудовою міграцією, переклади працівників займають близько 62%, трудові доходи —
близько 31% і переміщення мігрантів — близько 7%.
Найбільш великі виплати трудового доходу
приватним особам-нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія,
Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силу
використовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Найбільш великі переклади
приватного характеру здійснюються з основних розвитих країн (США, Німеччина,
Японія, Великобританія) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн, що
розвиваються, (Кореї, Саудівської Аравії і Венесуели). Основними одержувачами
перекладів з-за кордону є розвиті країни, в основному за рахунок перекладу
частини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців,
розміщених за рубежем, співробітників загранапарату. У багатьох країнах, що
розвиваються, масштаби перекладів приватного характеру складають 25-50% доходів
від товарного експорту (Бангладеш, Буркіна-Фасо, Єгипет, Греція, Туреччина й ін).
У Йорданії, Лесото, Ємену переклади досягають 10-50% ВНП.
З теоретичної точки зору доходи
країни-експортера робочої сили далеко не обмежуються перекладами емігрантів
з-за кордону, хоча вони і складають їхню основну частку. У числі інших доходів,
що збільшують сукупний ВНП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, — податки,
що накладаються на фірми по працевлаштуванню за рубежем, прямі і портфельні
інвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення витрат на навчання,
охорону здоров’я й інших витрат соціального характеру, що покриваються для
емігрантів іншими країнами. Повертаючи на батьківщину, мігранти, по оцінках,
привозять із собою ще стільки ж нагромаджень, скільки ними було переведено
через банки. Більш того, мая досвід роботи за рубежем і підвищивши
кваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, у результаті чого країна
безкоштовно одержує додаткові кваліфіковані кадри.
Еміграція робить досить відчутний позитивний
вплив на економіку країн, оскільки від’їзд працівників за рубіж скорочує
масштаби безробіття. Так, у 70-і роки єгипетський уряд, приймаючи програми по
боротьбі з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції в
стани Перської затоки. У Пуерто-Рико закон про мінімальну зарплату виходив з
того, що щонайменше третина робочої сили переїде в США.
«Витік мозків» є серйозною проблемою
для більшості країн, що розвиваються, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр,
Замбія). Однак «витік мозків» у більшості випадків припиняється, коли
економічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, що повернулися
на батьківщину після того, як вони кілька років працювали у високотехнологічних
американських корпораціях у районі Силіконової долини, стали основоположниками
розвитку індійської промисловості по створенню нових комп’ютерних програм.
Табл. 2.1
Нелегальна міграція, тис. чол. 

















2004
2005
2006


Європа
2004
2500
2400


Росія
400
500
500


Україна
100
110
100




Як показує таблиця, на сучасному етапі
розвитку суспільства значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, що
перетворилася на світову проблему. На початку 00-х років в Європі перебувало
близько 2 млн нелегалів, у США — 6 млн (а за деякими джерелами — 13 млн), в
Японії — менше 300 тис., у Малайзії — близько 500 тис., у Росії — від 500 тис. до
1 млн, в Україні — до 100 тис. [табл. .2.1].
Міграційні переміщення, процеси, міграційний
простір, еміграція, імміграція, депортація, нелегальна міграція — ці поняття
все більше входять до наукової термінології практичного використання. Вони
відображають складні та болісні процеси, що забарвлені темними кольорами
трагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Можливо, саме з цієї
причини міграційні процеси перебувають у центрі уваги європейського співтовариства
і національних урядів демократичних країн, а їх вирішення є дуже актуальним.
Соціальним двигуном і рушійною силою міграції
є боротьба особистості за власне самоствердження в житті, що гарантується,
захищається та охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими є
принципи, що забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальній
декларації прав людини (1948 р), Міжнародному пакті про громадські й політичні
права (1966 р), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
(1966 р), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950
р) і т. ін.
  
Рис1. Нелегальна міграція в європейському
просторі
Економічні ефекти імміграції найчастіше
спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за
кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед
корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак,
відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США,
Канада, Австралія — країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах
іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом
можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії,
підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці,
йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш
того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає
претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини
і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу
охоче наймаються палестинці в Ізраїлю, індонезійці в Малайзії, болівійці в
Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі
експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів —
гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській
Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.
Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні
наслідки імміграції, що у розвитих країнах зв’язані, насамперед, зі зниженням у
результаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили.
Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів —
іммігрант.
2.3 Рух людського капіталу та його
показники

    Механічний рух — переміщення людей через
кордони регіону, яке пов’язане із зміною їх місця проживання. У результаті
переміщення змінюється чисельність населення на території прибуття або вибуття
мігрантів та його структура.
Розрізняють кілька видів міграції залежно від
перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів:
Внутрішня міграція — міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються
в її окремих регіонах або між ними. Внутрішня міграція поділяється на:
внутрішньорегіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим);
міжрегіональну (переміщення
з області в область).
Зовнішня міграція (міждержавна) — міграційні потоки перетинають державні кордони: країн
близького зарубіжжя (країни СНД та країни Балтії) і країн далекого зарубіжжя.
Кожний із зазначених видів міграції
розподіляється на короткострокову та довгострокову. Джерелом інформації про
механічний рух населення є матеріали переписів населення та дані поточного
обліку.
Міграційні процеси характеризуються
показниками обсягу міграції, її інтенсивності, розміру та напряму міграційних
потоків.
Абсолютними показниками обсягу міграції є валова
міграція та сальдо міграції.
Валова міграція (ВМ) — характеризує обсяг міграційних потоків за рік і розраховується як сума
чисельності прибулих (II) та вибулих (В).
Сальдо міграції (Ам) — характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного
руху і розраховується як різниця між чисельністю прибулих і вибулих.
Ступінь поширення міграційних процесів
оцінюють показники інтенсивності міграції, що розраховуються по відношенню до
середньорічної чисельності наявного населення S і подаються в проміле.
Загальні коефіцієнти міграції (прибуття і вибуття; рухомості та механічного приросту) обчислюють до загальної
чисельності населення.
Таблиця 2.2
Показники міграції населення

















Коефіцієнт,%о
Зміст
Формула


Прибуття

Кількість прибулих
у середньому
на 1000 населення


Кп= (K/S) *1000



Вибуття

Кількість вибулих
у середньому
на 1000 населення


Кв = (B/S) *1000



Рухомості (валової міграції)

Кількість мігрантів
у середньому
на 1000 населення

кР = (П+B) /S*1000


Механічного приросту
Інтенсивність зміни чисельності населення за
рахунок міграції

км = (П-В) /S*1000





Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.
Обчислюється також середній вік мігрантів у
цілому та в межах статі, за видами поселень та видами міграції.
Міждержавна міграція населення України за 2004
рік характеризується даними, наведеними в табл.2.3:
Таблиця 2.3
Міждержавна міграція населення України















Країни
Чисельність, тис. осіб


Прибулих
Вибулих


СНД і Балтії
49,3
55,2


Далекого зарубіжжя
4,4
45,1


Разом
53,7
100,3




Відомо, що середньорічна чисельність наявного
населення становила 49246 тис. осіб.
Протягом року спостерігалась помітна зовнішня
міграція. В цілому валова міграція склала 154 тис. осіб = 53,7 + 100,3, а
коефіцієнт рухливості Кр = (154: 49246) 1000 = 3,1%о, тобто на кожну
тисячу населення в середньому за рік припадало близько трьох зовнішніх
мігрантів.
Загальна рухливість характеризується
здебільшого виїздом громадян, про що свідчить від’ємне сальдо Лм = 53,7
— 100,3 = = — 46,6 тис. осіб, в якому левову частку посідають вибулі до країн
далекого зарубіжжя ( — 40,7): ( — 46,6) = 0,873, або 87,3%. В країни далекого
зарубіжжя Кв = (45,1: 49246) 1000 = 0,9%о, а інтенсивність прибуття лише
0,1%о.
У цілому коефіцієнт механічного приросту
становить ( — 0,95) проміле: Км = ( — 46,6: 49246) ■ 1000 і свідчить
про незначну від’ємну рухливість зовнішніх мігрантів.
Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються
для окремих контингентів або груп населення, наприклад окремо для чоловіків та
жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує
встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського
населення.



Розділ 3.
Тенденції та перспективи міграційних процесів

3.1 Інтернаціоналізація світового
ринку праці

У силу економічних причин основні потоки
мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з
більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку
міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що
змінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення
і широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основних
напрямків міграції досить складно.
Можна виділити наступні країни і регіони, що є
крапками притягання мігрантів з інших країн.
США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є
основним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованої
робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни,
разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються в
США з прилеглих латиноамериканських країн — Мексики, країн Карибського басейну.
Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу,
включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Приплив
іммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік
у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік
у рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік.
Західна Європа. Найбільш
розвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять у
Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейських
країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки і
Близького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і
республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн — колишніх
колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично
сформовані традиційні торговельні й інші зв’язки. Припливи іммігрантів у Західну
Європу в середині 90-х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більш
того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний
ринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейського
союзу й уніфікацію трудового законодавства.
Близький Схід. Нафтовидобувні
країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані
роботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з
Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більш половини робочої сили Саудівської
Аравії, ОАЭ, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники.
Інші країни, що розвиваються.
Новий феномен 90-х років — інтенсифікація трудової міграції серед самих країн,
що розвиваються. Звичайно потоки працівників направляються в ті країни, що
швидше просуваються по шляху економічних реформ. Так, у Латинській Америці
сезонні робітники і робітники на збірні підприємства направляються в Аргентину
і Мексику. В Африці до півдня від Сахари на Берег Слонової Кісти, Нігерію і ПАР
приходиться більш половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в
Перській затоці в 1991 році близько 1 млн. єгиптян залишили Ірак, 800 тис. єменців
виїхали із Саудівської Аравії і близько 500 тис. палестинських робітників
залишили Кувейт, куди на їхнє місце приїхали робітники з Індії і Єгипту.
Нові індустріальні країни. У зв’язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди
значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо
це помітно у випадку Південної Кореї і Малайзії.
Практично всі країни, у які іммігрують більш
25 тис. чоловік у рік, — високорозвинені держави з ВНП більш 6900 дол. на душу
населення. Джерело еміграції — країни, що розвиваються, головні з яких — Мексика
і країни Азії.
Великий вплив на чисельність населення і його склад
у багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції
й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства,
виступаючи формою пристосування людини до мінливого умовам його існування.
До міжнародної міграції населення відноситься територіальний
рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції:
безповоротна, тимчасово-постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний,
щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).
Міжнародну міграцію викликають причини економічного
і політичного, військового порядку. Перші носять більш-менш постійний характер,
другі зв’язані з політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжують
змушених мігрантів-біженців, переміщених облич.
Змушена міграція. Хоча змушені міграції населення
і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу
трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції,
так і країн імміграції.
У післявоєнний період більш великі міграційні потоки
були зв’язані, із установленням нових державних кордонів, виникненням світової системи
соціалізму і крахом колоніальної системи. Так, наприклад, по Постдамській угоді
трьох держав — СРСР, США і Великобританії східна границя Німеччини пройшла по лінії
Одер — Нейсе, і німецьке населення, що проживає раніше на схід цієї лінії, а також
у країнах Центральної і Південно-Східної Європи, було в переважній більшості переселено
на території тодішніх НДР і ФРН. У Східній Азії в Японію було переселено близько
6 млн. чоловік, головним чином з Китаю і Кореї.
Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося
переселенськими рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, що стали суверенними
державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Утворення
Ізраїлю і його воєнні дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3
млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В’єтнаму, Кубі, Ефіопії,
Афганістану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали
значні переміщення населення.
Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки.
В Африці їхнє число наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше
число біженців (5 млн) приходиться на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських
біженців — 350 тис. — живуть у Таїланді, 100 тис. іракців — в Ірану, 100 тис. мьянмарцев
— у Бангладеш. У Європі нараховується близько 1,8 млн. біженців, а в США — 1
млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили сама глибока криза в русі
біженців в останнім десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушених
переселенців, 0,5 млн. з який шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців
створив розвал СРСР — понад 6 млн. чоловік.
20 століття називають століттям біженців. У 1994
році їхнє число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік — 9,6 млн). Змушена міграція
придбала світовий характер, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів
(83%) осіла в країнах, що розвиваються.
Трудова міграція. Основну роль у сучасному міжнародному
русі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес
залучені практично всі країни. Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентний
характер, стає типовим явищем соціально — економічного життя сучасного світу. На
початку 1993 року нараховувалося близько 30 млн. трудящих — мігрантів. З урахуванням
членів їхніх родин, учасників маятникової міграції (фронтальеров), сезонників,
нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири
— п’ять разів вище.
Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється
національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів
найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного
перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими
ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів
є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах.
Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв’язаний з якісними диспропорціями
на їхніх ринках праці.
Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду
часу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано
в основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку, Австралію.
Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських
суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщення
іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій
половині 19 — початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного
розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також
значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і
райони Індійського океану.
В другій половині минулого сторіччя сформувалися
нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більш
розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті
з постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Уже
на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих — мігрантів
і членів їхніх родин. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі
Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним
центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль.
Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою
(на 1/3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами
притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів
від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.
Основними постачальниками робочої сили в Азії були
Індія, Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід — Ліван. Йорданія,
Туреччина, в Африці — Марокко, Алжир, Туніс, Гана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік,
у Північній Америці — Мексика, у Європі — Польща, Португалія, Італія, Ірландія.
У 90-і роки країни Південної Європи — Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країн
чистої міграції в країни нетто — міграції.
3.2 Закономірності міграції робітників

Вплив міграції на приймаючі країни. Міжнародна
міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих
країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово
розвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частка
зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада,
Австралія, Франція, перевищила 25%, США — до 50%. З іншого боку, значні
еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в
60-і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст
населення в цих країнах. В другій половині 80-их років Ліван утратив 1/10
частину населення, Мексика — близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови
дорівнював еміграцію до смертності.
Табл 3.1
Розподіл чисельності українських громадян,
працевлаштованих за кордоном, по статі і вікові (тис. чіл) 


























































































Вік
Чоловіки
Жінки
Всього


16-29
8611
3808
12419


30-39
14421
1029
15450


40-49
12011
635
12646


50-55
3750
195
3945


56-59
905
35
940


60 і старше
346
12
360


Всього (2004 р)
40044
6714
43850


 16-29
8644
3808
12419


30-39
18421
1029
15450


40-49
12011
635
12646


50-55
2750
195
3945


56-59
895
35
940


60 і старше
322
7
360


Всього (2005 р)
41144
5716
45760


16-29
8611
3808
12419


30-39
14421
1029
15450


40-49
12011
635
12646


50-55
3750
195
3945


56-59
905
35
940


60 і старше
346
14
360


Всього (2006 р)
40544
5719
44850




Як свідчить таблиця 3.1, міжнародна міграція
впливає на вікову і полову структуру населення країн — донорів і приймаючих
країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка
іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. На початку 2004-х
років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в
країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 2005 р), Західної
Німеччини (8,1%), Франції (8,6).
У теорії вільний рух робочої сили між країнами
приводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світового
продукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої сили
дістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не усі
вони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовці
фахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідно
створюваної іммігрантами в країні перебування, надходжень від оподатковування. Іммігранти,
особливо нелегальні, вносять у доходи країни більший внесок, чим вони одержують
від суспільного сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, і
вони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.
Різні категорії іммігрантів впливають на
відтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвиток
індустріальних капіталістичних країн робить “відплив умів». До цієї
категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки
“відплив умів” йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному в
США. З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованих
фахівців початку здійснюватися з країн, що розвиваються, а в 90-і роки — зі
Східної Європи.
Принаймні 2/3 припливу “розумів” приходиться
на США. Частка іммігрантів серед фахівців складає там 17%, у тому числі 40%
інженерів і фахівців з ЕОМ, велика кількість викладачів технічних дисциплін в
університетах і коледжах. По оцінках чистий виграш для США від залучення в
країну одного “середнього» ученого гуманітарія складав у 70-і роки 230 тис.
дол., ученого в області суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол.,
лікаря — 646 тис. дол. У результаті економія США лише в сфері утворення і
наукової діяльності складала не менш 15 млрд. дол. Прибутку, одержуваний
Канадою в процесі експлуатації розумів емігрантів, у 7 разів більше обсягів її
допомоги країнам, що розвиваються. У Британії вигоди від залучення іноземних
фахівців у три рази перевищують розміри її економічної допомоги країнам Азії й
Африки.
Аналіз ситуації в США показує, що приплив
іммігрантів не сполучений із загостренням конкуренції на ринку праці і ростом
безробіття серед корінного населення. Більш того, побічно через розширення
попиту і прямо через розвиток нового підприємництво він стимулює створення
нових робочих місць. Імміграція істотно не впливає на середній рівень
заробітної плати і диференціацію доходів. Лише в окремих випадках посилення
конкуренції усередині визначених професійно — кваліфікаційних груп приводить до
деякого зниження заробітної плати. Іммігранти звичайно використовуються в
рамках так називаного вторинного сегмента ринку праці, що характеризується
тяжкими умовами праці, низьким рівнем оплати і відсутністю можливостей для
професійного росту. Ці обставини обмежують соціальну мобільність мігрантів,
створюють основу для їхньої сегрегації. У первинно секторі ринку праці
знаходяться тільки мігранти, що відносяться до науково — технічних працівників.
Звичайно їхня асиміляція відбувається досить м’яко в суспільстві країн —
реципієнтів. І тільки погіршення економічної обстановки звичайно приводить до
загострення протиріч між корінним і стороннім населенням.
Соціально — економічні наслідки міграції. Вплив
міграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідження
показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній
потенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать до
найбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають
перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися
в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в
результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і
вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що
позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для
Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70-і роки
Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея — 10%.90%
знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року.
Еміграція нерідко наносить важку втрату
інтелектуальному потенціалу країн — донорів, що є самою коштовною субстанцією
будь-якого суспільства. Суть цієї проблеми складається не стільки в кількості
виїжджаючих за рубіж фахівців, скільки в їхньому значенні. Від’їзд того чи
іншого неформально ведучого наукового співробітника може паралізувати роботу
творчого колективу. Відтік “мозків» підсилює диспропорції науково — технічного
розвитку основних підсистем світового господарства й окремих країн.
Міграція робочої сили, базуючи на розходженнях
у рівнях економічного розвитку, разом з тим сприяє ослабленню ряду проблем
країн еміграції. Зокрема, для ряду, особливо малих країн грошові перекази
емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. У
великих країнах — Індія, Пакистан, Бангладеш, Філіппіни вони складають 10-27%
експортних надходжень. Для робітників — емігрантів характерна висока норма
заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у
турецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити в
країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру
збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.
Грошові перекази стимулюють внутрішній попит,
що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з
вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і
викликати розширення імпорту. Дослідження з Бангладеш і Пакистану показали, що
тільки невелика частина перекладів витрачається на виробничі інвестиції. У
соціальній сфері позитивний ефект міграції зв’язують звичайно з ростом добробуту,
якщо не всього суспільства, те хоча б деякої його частини. Позитивний вплив
може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій,
застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.
Міжнародна міграція трудових ресурсів слабко
впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на
вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила дотепер залишається
немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у
світовій економічній системі більш вільно. Подібне положення визначається
політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскраво
виражений імміграційний характер. Починаючи з 70-х років у західних країнах
почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні
країни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнули
кампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячи
з цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційні
правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих
осіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн
про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції.



Висновок

Отже, на основі роботи, можна зробити деякі
висновки, а саме:
Міграція впливає на соціально-економічний і
демографічний розвиток практично всіх регіонів західноєвропейського
економічного простору. Це один із самих складних демографічних процесів, тому
що на міграційна поведінка населення впливає комплекс міжнаціональних,
політичних, економічних і соціальних факторів.
Міграція робочої сили являє собою переселення
працездатного населення з одних держав в інші терміном більш, ніж на рік,
викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона веде до вирівнювання
рівнів оплати праці в різних країнах.
Показники, зв’язані з міграцією трудових ресурсів,
є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по статтях трудових
доходів і часток неоплачених перекладів.
Розвиті країни є основним напрямком
імміграції, що розвиваються — еміграції.
Державне регулювання міжнародного ринку праці
здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн, що
експортують робочу силу, на основі угод між ними, а також на основі конвенцій і
рекомендацій МАРНОТРАТ.
Також у курсовій роботі порівняно рівні
міграційних процесів в європейському просторі, визначено й описано основні
проблеми, зв’язані з цими процесами. Проаналізовано статистичні дані по європейських
країнах.



Список
літератури

Нормативно-правові
акти:
1.  МТБ. Конвенции и Рекомендации, принятые Международной конференцией
труда. 1919-1986. — Женева, 1988. — С.7-144.
2.  Європейська соціальна хартія ( переглянута) * Страсбург, 3 травня 1996 року European Treaty
Series/163 С.43-198
3. 
проект Закону України Про державну міграційну службу в Україні
№2446 від 22.11 2006 р.
Монографії
та книги:
4.  ”Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, “Экономикс Москва, 2004 г. С.845
5.  Алексей Киреев. Международная экономика. Ч.1. — М.: «Международные
отношения», 1999. — 416 с.
6.  Б.И. Башкатов, Г.Ю. Карпухина. Международная статистика труда. — М.: Издательство
«Дело и Сервис», 2005. — 208 с.
7.  Ведяпин В.И. “Общая экономическая теория», Москва, 1999 г.
8.  Вестник Московского Университета, серия 5 — География, 1997 г., №1-с.18-23
9.  Г. Биффель. Миграция и ее роль в интеграции Западной Европы // Проблемы
теории и практики управления. — №4 2006. — с.21-67
10. 
Діяльність Прикордонних військ України з протидії
нелегальній міграції за 2005 р.: — Аналіт.д.овід., 2005.
11. 
Е.Ф. Авдокушин. Международные экономические
отношения. — М.: «Юристъ», 1999. — 366 с.
12. 
Л.А. Долгучиц. Планета иммигрантов. — М.: «Молодая
гвардия», 1990. — 206 с.
13. 
Ломакін В.К. “ Світова економіка» М. 2005
14. 
Мировой рынок труда. — М.: Наука, 1994, гл.1-3.
15. 
Міграційні процеси у сучасному світі: світовий,
регіональний, національний виміри (потенційний апарат, концептуальні підходи,
теорія та практика) // Енциклопедія / За ред.Ю. Римаренка. — К., 1998. — С. 20-21.
16. 
Пристанева А.А. “Рынок труда: занятость и
безработица», Киев, 2005 г.
17. 
Стрепов А.П. “Обща теорiя занятостi, процентiв та
грошей. «, Киев, 1998 г.
18. 
Экономика труда: (социально-трудовые отношения) /
Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. — М.: «Экзамен», 2006. — 736 с.
Періодичні видання:
19. 
Бояркин Г, Трудовая миграция и экономический
потенциал района. // Человек и труд. — №2 2007. — с.25-27
20. 
Катеренчук М. Динаміка розвитку імміграційного
законодавства Європейських країн/ Право України. — 1999. — № 4.
21. 
Костин Л., Миграция и мигранты. // Человек и труд.
— №8 2005. — с.61-64
22. 
Цапенко И., «Ренессанс» экономической
миграции на Западе. // Вопросы экономики. — №11 2006. — с.108-121



Додаток

Табл 1.
Розподіл
чисельності українських громадян, працевлаштованих за кордоном, по країнах (2004-2006
р) 


















































































Країни
Чисельність, чіл.


країни Європи
30608


Англія
6771


Польща
208


країни Азії
7522


Сінгапур
1978


Монголія
82


країни Африки
2838


Ліберія
1239


країни Америки
4763


Панама
1180


Багамські острова
337


країни Австралії й Океани
29


Всього (2004р)
45760


країни Європи
30608


Англія
6771


Польща
208


країни Азії
7522


Сінгапур
1978


Монголія
82


країни Африки
2838


Ліберія
1239


країни Америки
4763


Панама
1180


Багамські острова
337


країни Австралії й Океани
29


Всього (2005р)
45760


країни Європи
30608


Англія
6771


Польща
208


країни Азії
7522


Сінгапур
1978


Монголія
82


країни Африки
2838


Ліберія
1239


країни Америки
4763


Панама
1180


Багамські острова
337


країни Австралії й Океани
29


Всього (2006р)
45760




Табл.2.
Розподіл
чисельності українських громадян за кордоном, за рівнем освіти














Рівень освіти
Чисельність, чіл


вище професійне
16839


середнє професійне
18380


середнє загальне
10238


Не мають середнього загального
303


Усього
45760




  
Рис 2. Міграційне сальдо в європейських
країнах в 2004-2006 р. млн. чіл