Інноваційна діяльність як об’єкт інноваційного менеджменту

Дата: 12.01.2016

		

Інноваційна діяльність як
об’єкт інноваційного менеджменту

Інноваційний
процес та інноваційна діяльність

Інноваційна
діяльність —
діяльність, що спрямована на пошук можливостей інтенсифікації виробництва й
задоволення суспільних потреб у нових товарах і послугах за рахунок
використання науково-технічного й інтелектуального потенціалу.

Інноваційна
діяльність —
діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів
наукових досліджень і розробок і обумовлює випуск на ринок нових
конкурентоспроможних товарів і послуг.

Терміни
«інновація» і «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний
процес — процес перетворення наукових знань в інновацію. Головна його риса —
обов’язкове завершення інновацій, тобто одержання результату, придатного для
практичної реалізації. Інноваційний процес пов’язаний зі створення, освоєнням і
поширенням інновацій.

Творці
інновацій (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й
економічна ефективність. їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити
конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній
області.

Науково-технічні
розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-технічного
циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні
інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки й винаходи є додатком
нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні
інновації — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і
науково-технічних розробок у процес виробництва з метою їхньої комерційної
реалізації для задоволення певних потреб споживачів. Неодмінними властивостями інновації
є науково-технічна новизна та виробнича застосовність. Комерційна реалізація
стосовно інновації виступає як потенційна властивість, для досягнення які
необхідні певні зусилля.

Із сказаного
випливає, що інновація-результат потрібно розглядати нерозривно з інноваційним
процесом. Інновації властиві наступні властивості:

1)
науково-технічна новизна;

2) виробнича
застосовність;

3) комерційна
реалізація.

На практиці
поняття «новація», «нововведення» нерідко ототожнюються, хоча між ними є
розходження.

Новацією може
бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що новація
використається. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нову
якість і стає інновацією.

Отже,
науково-технічні інновації повинні:

— мати
новизну;

— задовольняти
ринковому попиту;

— приносити
прибуток виробникові.

Поширення
нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.

Розрізняють
три логічні форми інноваційного процесу:

простий внутріорганізаційний;

простий
міжорганізаційний;

розширений.

Простий
внутріорганізаційний ІП припускає створення та використання нововведень усередині однієї й
тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо
товарної форми.

При простому
міжорганізаційному ІП нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма
інноваційного процесу означає відділення функції творця й виробника
нововведення від функції споживача.

Розширений ПІ
проявляється
в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії
виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконалюванню
споживчих властивостей товару, що випускається. В умовах товарного
інноваційного процесу діють як мінімум два господарюючі суб’єкти: виробник
(творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення
-технологічний процес, його виробник і споживач можуть поєднуватися в одному
господарському суб’єкті.

Простий
інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення
нововведення і його поширення;

2) дифузія
нововведення.

Перша фаза — це послідовні етапи
наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація досвідного
виробництва й збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не
реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої
реалізації.

На другій
фазі суспільно корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення,
а також між виробниками й споживачами.

Поширення
інновацій —
це інформаційний процес, форма й швидкість якого залежить від потужності
комунікаційних каналів, здатності сприйняття інформації господарськими
суб’єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї інформації.

Дифузія
інновації —
процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах
між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї,
предмети, технології, що є новими для відповідного господарського суб’єкта.

Суб’єктів
інноваційного процесу можна розділити на наступні групи: новатори, ранні реципієнти; рання
більшість і відстаючі.

Новатори є генераторами
науково-технічних знань. Це можуть бути індивідуальні винахідники, дослідницькі
організації. Вони зацікавлені в одержанні частини доходу від використання
винаходів.

Ранні
реципієнти —
це підприємці, які першими освоїли нововведення. які прагнуть одержання
додаткового прибутку шляхом якнайшвидшого просування нововведень на ринок.

Рання
більшість — представлена
фірмами, які першими впровадили нововведення у виробництво, що забезпечує їм
додатковий прибуток.

Відстаючі фірми зіштовхуються із
ситуацією, коли запізнювання з нововведеннями приводить до випуску нових
виробів, які вже морально застаріли.

Для швидкого
поширення інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційний
процес має циклічний характер. Діяльність, що представляє інноваційний процес,
розпадається на окремі ділянки, що розрізняються між собою, і матеріалізується
у вигляді функціональних організаційних одиниць, що відокремлюються в
результаті поділу праці.

У загальному
виді інноваційний процес можна записати так:

ФД ПД — Р —
Пр — Б — ОС — ПВ — М — З, де ФД — фундаментальне дослідження; ПД — прикладні
дослідження; Р — розробка; Пр — проектування; Б — будівництво; ОС — освоєння;
ПВ — промислове виробництво; М — маркетинг; З — збут.

Умови й
основи розвитку інноваційної сфери

Сфера
інноваційної діяльності, як відомо, охоплює ринок новацій, ринок інвестицій
(капіталу) і ринок товарів і послуг.

Ринок
новацій. Товаром ринку є новації, отримані в результаті цілеспрямованої
систематичної роботи і внаслідок різного роду змін, що можуть бути джерелами
нововведень.

Інновація —
це кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи
удосконаленого продукту, впровадженого на ринок нового чи удосконаленого
технологічного процесу, нового підходу до соціальних, побутових і виробничих
послуг.

Процес, що
протікає з моменту зародження нової ідеї і пов’язаний з підготовкою і втіленням
її у виробництво з наступною реалізацією на ринку, являє собою інноваційний
процес. Інноваційні процеси можуть зароджуватися в окремих галузях науки і
виробництва, а якісно завершуються тільки в сфері виробництва, вишукуючи
прогресивні, якісно-кількісні зміни в розвитку продуктивних сил.

Інновація є
швидше економічний і соціальний термін, ніж технічний. Вона не обов’язково
повинна бути чимось технічним чи речовинним, а сама поява інновацій як
об’єктивної реальності може відбуватися по-різному.

Невідповідність
— це розбіжність, дисонанс між тим, що є, і тим, що «повинен бути».
Вона задає нестабільність, у якій дуже невеликі зусилля можуть зрушити
величезні маси і перелаштувати цілі соціально-економічні структури.

Розрізняють
наступні види невідповідностей:


невідповідність між економічними реаліями суспільства;


невідповідність між реальним станом у галузі і планами

— внутрішня
невідповідність у ритмі й логіці технологічних процесів на підприємстві.

Потреби
виробничого прогресу диктують необхідність удосконалювання вже існуючого
процесу, заміну слабкої ланки чи перебудову старого процесу відповідно до нових
потреб. Іноді, наприклад, необхідно додати всього лише одну ланку, але без
нових знань цього зробити неможливо.

Зміни
галузевих і ринкових структур можуть стати джерелом новацій при зближенні
технологій, що, насамперед, вважалися зовсім самостійними. Крім того, галузь
готова почати корінні структурні зміни, якщо інтенсивно міняється напрямок
діяльності в ній. І, нарешті, якщо спостерігається швидкий ріст галузі (як
правило, швидше, ніж економіка в цілому), то можна з високою вірогідністю
сказати, що її структура різко зміниться — саме пізніше в той момент, коли
обсяг випуску в цій галузі подвоїться. Традиційний розподіл ринку на сегменти
більше не відображає реальність, він відображає лише історію.

Демографічні
зміни відображають зміну чисельності населення, його вікову структуру, склад,
зайнятість, рівень освіти і доходів. Такі зміни звичайно однозначні і мають
легко передбачувані наслідки.

Інновації, в
основі яких лежать нові знання, стають об’єктом уваги і приносять великі
доходи. Знання зовсім необов’язково повинні бути науковими чи технічними.

Ці новації
відрізняються від всіх Інших за всіма основними характеристиками: тимчасовим
охопленням, відсотком передач, передбачуваністю. Ось їхні основні відмінності:

— час
протікання в таких інновацій самий тривалий;

— ці нововведення
можуть бути успішними тільки на поєднанні декількох видів знань, а реалізація
можлива лише тоді, коли вже наявні прецеденти їхнього використання;

— реалізація
таких новацій характеризується високим ступенем ризику і непередбачуваністю.

Різновидом
подібних новацій є нововведення, в основі яких лежить «блискуча ідея»
і новації, що з’являються в результаті «осяяння». Такі явища дуже
рідкі, характеризуються безсистемністю і неорганізованістю. Вони не можуть бути
відтворені, не піддаються вивченню і яких не можна навчити.

Нововведення,
засновані на аналізі, системності і завзятій праці складають більше 90% всіх
ефективних новацій. Тут недостатньо інтуїції. Пошук повинен бути чітко
організований і проводитися на регулярній, систематичній основі, зі змістом і
етапами якого ознайомимося в наступних главах.

Всі етапи
інноваційного процесу вимагають, природно, витрат праці, енергії, матеріалів,
часу і фінансів. Найбільші витрати, як правило, приходяться на етапи
перетворення новації в інновацію. Так чи інакше, новації є продуктом
інтелектуальної діяльності і, як правило, повинні бути захищені авторськими
правами.

Без ринку
новацій не може бути інноваційної діяльності і прогресу суспільства в цілому.

Новації можна
розділити за рядом ознак. За змістом новації підрозділяють на технічні,
управлінські, соціальні, економічні. За сферою поширення: промислові,
фінансові, науково-педагогічні, правові і т.д. За рівнем поширення: державні,
галузеві, корпоративні, фірмові.

Ринок новацій
формують наукові і проектні організації, вузи, науково-дослідні підрозділи
підприємств, окремі винахідники, новатори. Конкуренція змушує суб’єкта
господарської діяльності йти на ринок новацій чи брати участь у його
формуванні.

Участь у
ринку новацій здійснюється в різних формах:

— розвиток
власної бази для проведення НДЦКР;

— проведення
досліджень разом з іншими організаціями;

— видача
замовлення іншій організації на проведення

— покупка
виробів, технологій, наукових знань;

— створення
спільних підприємств при наявності хоча б одного учасника, що володіє
новаціями.

Визначальною
умовою в конкурентній боротьбі є обсяг інвестицій у розробці і перетворенні
новацій в інновації.

Зміна обсягу
цих інвестицій висуває в лідери одних і позбавляє лідерства інших (як держав,
так і окремих виробників).

Ринок
інвестицій. Основний вплив на ринок інвестицій робить макроекономічна політика
держави, законодавство, ринок цінних паперів й інформаційне забезпечення.

Розвиненість
ринку інвестицій залежить від стану економіки країни.

Інвестиції
бувають реальними і фінансовими. Реальні інвестиції здійснюють підприємства,
здобуваючи нові засоби виробництва, інтелектуальні й інші активи. Фінансові
інвестиції являють собою придбання інвесторами (фізичними і юридичними) цінних
паперів організацій, що ведуть інноваційну діяльність.

Ринок товарів
і послуг остаточно відповідає на запитання, чи була успішною інноваційна
діяльність. Успіх підтверджується реалізацією, невдача може осягнути навіть
товар, що володіє великою науково-практичною цінністю, що не відповідає
інтересам покупця, наприклад, через свою високу ціну.

Таким чином,
ринки новацій, інвестицій і товарів (послуг) утворять інноваційну сферу, у якій
відбувається і їхня взаємодія. Успішне й активне співіснування зазначених
суб’єктів інноваційної сфери знижує ризик нововведень і веде до нового витка
створення нововведень, а значить і прогресу в цілому.

Інноваційний
процес одержує втілення за допомогою машин, техніки, устаткування. Чим вищий
їхній рівень, тим більша реальність їхнього впровадження у виробництво.

Відтворення
активної частини основних фондів відбувається в різних формах, головною з яких
є технічне переозброєння.

Технічне
переозброєння — поняття неоднозначне. Якщо мова йде про промисловість у цілому,
то технічне переозброєння являє собою сукупність різних напрямків відтворення
основних фондів, у тому числі нового будівництва, реконструкції, розширення,
модернізації устаткування.

Під технічним
переозброєнням окремого підприємства чи окремого його підрозділу розуміють
модернізацію активної частини основних виробничих фондів без зміни пасивної
частини. Якщо ж одночасно відбувається заміна чи удосконалювання пасивної
частини (будинку, споруди), то мова повинна вестися про реконструкцію того чи
іншого підприємства.

І нарешті,
відновлення виробництва, пов’язане з будівництвом нових цехів, також говорить
про розширення діяльності підприємства. Подібно реконструкції, розширення
виробництва сприяє більш швидкому (у порівнянні з будівництвом нових
підприємств) освоєнню виробничих потужностей. Це відбувається за рахунок сформованого
персоналу існуючого підприємства і наявності діючих комунікацій.

Необхідно
відзначити, що ще до початку так званої перебудови велика частина основних
фондів промисловості України вже були застарілими. Відновлення виробництва
майже не відбувалося, а устаткування і фізично, і морально застаріло ще 15
років тому.

Лише 20%
підприємств і організацій в Україні, що мають матеріальну базу, займались створенням
зразків нової
техніки, а витрати на ремонт склали більше половини капвкладень у
промисловість. Істотно зменшився і без того низький коефіцієнт відновлення
основних виробничих фондів. Якщо в 1985 р. він складав у цілому в народному
господарстві 6,7%, то в 3996 р. — 3,2%, у промисловості відповідно — 6,8 і
3,0%, а в сільському господарстві — 7,2% і 4,5%. Рівень зносу машин і
устаткування на підприємствах окремих галузей промисловості склав:
Електроенергетика — 47,9%. Паливна промисловість — 41,7%. Чорна металургія —
63,1%. Хімічна промисловість 55,5%. Машинобудування і металообробка — 49,8%.
Виробництво будматеріалів — 50,8%. Легка промисловість — 45,2%. Харчова
промисловість — 45,5%.

З наведеного
випливає, що необхідне кардинальне переозброєння основних виробничих фондів
виробництва і, в першу чергу, його активної частини. І це можливо здійснити, як
вважають багато фахівців, тільки за рахунок демонополізації виробництва. Тому
що тільки конкуренція (на основі демонополізації) може покласти початок
формуванню достатньої економічної бази припинення деградації і дати поштовх
новому прогресивному розвитку інноваційної сфери.

Організаційною
основою демонополізації повинні стати наступні заходи, ефективність яких може
бути значною тільки в комплексі:


впровадження нових принципів організації виробництва;


розукрупнення існуючих монопольних об’єднань і створення дублюючих виробництв;

— розвиток
нових прогресивних організаційних структур виробництва і управління;


пріоритетний розвиток малих і середніх підприємств. Коротко розглянемо ці
заходи.

Впровадження
нових принципів організації виробництва передбачає переорієнтацію підприємств,
що мали попредметну спеціалізацію на випуск кінцевої готової продукції з її
диверсифікованістю, що додасть виробництву динамізм, гнучкість і маневреність.
А наявність в об’єднанні різнорідних виробництв дозволить маневрувати фінансами
і товарами при зміні кон’юнктури ринку.

Розукрупнення
і створення дублюючих виробництв спрямоване на збільшення кількості
підприємств, що випускають однорідну кінцеву продукцію, що також приведе до
росту конкуренції. Тут доцільно підходити виважено і не заради того, щоб
замість одного підприємства з’явилося два. Мабуть, взагалі недоцільно
розукрупнювати підприємства, що випускають одиничну унікальну продукцію, що має
обмежений спеціальний попит (літаки, кораблі, турбіни і т.п.). Такі
підприємства необхідно спонукати до виходу на міжнародні ринки.

Розвиток
прогресивних структур виробництва полягає в переході від твердих вертикальних
(міністерських) зв«язків до різноманітних і гнучких горизонтальних зв»язків між
підприємствами в процесі їхньої спільної діяльності. Він повинен спиратися на
широку диверсифікованість, мати міжгалузевий характер і надійно протистояти
утворенню компаній, що мають монополістичний характер і випускають
монопродукцію.

Міжгалузеві і
диверсифіковані концерни, що випускають багатопрофільну продукцію, мають високу
гнучкість, маневреність і можуть швидко реагувати на попит, що змінюється. Вони
володіють великими потенційними можливостями для розгортання фундаментальних і
прикладних наукових досліджень, підтримки нововведень й ризикових інвестицій.

Ці компанії
можуть функціонувати на базі старих, часів СРСР, зв’язків, але вже в рамках
транснаціональних.

Пріоритетний
розвиток малих і середніх підприємств передбачає створення мережі невеликих
виробництв, що були б свого роду провідниками і першопрохідниками інновацій.
Вони в більшій мірі гнучкі і мобільні, здатні швидше перебудовувати й обновляти
продукцію, що випускається, реагуючи на динамічний ринковий попит.

Малі
підприємства можуть виступати як сервісні служби з обслуговування стаціонарного
і мобільного устаткування в галузі, а також функціонувати у вигляді
інноваційних, комерційних центрів і різних венчурних фірм.

Значення
інноваційного аспекту демонополізації велике для України, тому що більшість
підприємств країни знаходяться в залежному і неконкурентоспроможному стані, є
споживачами застарілих технологій, а існуючі окремі пріоритети в процесі застою
можуть бути безповоротно загублені.

Інноваційний
аспект демонополізації повинен стати вирішальним у плані розвитку тих галузей і
сегментів виробництв, що є пріоритетними для динамізації НТП у цілому.

Література

1. Балабанов И.Т.
Инновационный менеджмент. – М.,2007

2. Валдайцев С.В. Оценка
бизнеса инноваций. – М., 2000

3. Друкер П. Як
забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво. – К., 1994

4. Кирсанов К.А., Сиверин
Д.А. Инновационный менеджмент: Учебн. пособие. – М., 1997

Метки:
Автор: 

Опубликовать комментарий