Міністерство освіти і науки України
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Факультет економіки та менеджменту
РЕФЕРАТ
З курсу «Інноваційний менеджмент»
					







на тему
Інноваційна діяльність на ринку товарів та послуг
Виконала: Студентка
V курсу
спеціальності
«Менеджмент
організацій»
вечірньої форми
навчання
Запарнюк Олена Василівна
Вінниця 2008


Зміст
Вступ
1. Організаційно-економічні особливості інноваційної
діяльності
2. Ринок інновацій та шляхи його розвитку
3. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення
Висновки
Список використаних джерел



Вступ

На сьогодні вже не існує сумнівів щодо
необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку,
оскільки практика доводить, що саме інноваційні зрушення на сучасному етапі
розвитку країни здатні не тільки забезпечити високі показники економічного
росту, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, забезпечити
конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал
країни.
Однак, в Україні практично не створені умови для
ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового,
політичного, правового, організаційного характеру постають на шляху масової
реалізації інновацій. Процеси ж створення нових інноваційних структур, які
здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають стихійний характер.
Таким чином, формування активної інноваційної
політики держави повинно стати першочерговим завданням.
Закон України «Про інноваційну діяльність»
визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені
конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або
іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або)
соціальної сфери; а інноваційну діяльність — як діяльність, що спрямована на
вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і
зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Тому удосконалення державної системи
стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів
економічної політики є актуальним завданням української державної політики,
виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в
країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення
конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення
активної державної інноваційної політики, спрямованої на розвиток
науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу,
зацікавленого у використанні інновацій.



1. Організаційно-економічні
особливості інноваційної діяльності

Наука як філософська категорія являє собою
одну з форм суспільної свідомості. Це — особлива сфера людської діяльності,
функцією якої є вироблення і систематизація знань про дійсність, про закони
розвитку суспільства. Отже, наука являє собою систему нагромадження нових
наукових знань. Формою організації функціонування науки є наукові установи — галузеві,
комплексні, регіональні тощо. Результатом їх діяльності є інноваційна продукція.
Існує багато визначень інновацій та
інноваційної продукції, викладених у наукових публікаціях та енциклопедичних виданнях.
Вони здебільшого характеризують цю економічну категорію дещо однобічно.8 одних
публікаціях інновація — це нововведення в галузі техніки, технологій,
організації праці, управління, яке грунтується на використанні досягнень науки.
Але за змістом це визначення стосується науково-технічного прогресу. Інновацією
називають також новий підхід до виробництва і збуту продукції, завдяки якому
інноватор здобуває перевагу над конкурентами.
Інноваційна продукція є однією із складових
інноваційної діяльності. До другої складової інноваційної діяльності належить
її застосування у виробничій сфері, в практиці. Сполучною ланкою цих складових
в інноваційній діяльності є ринок, де визначається попит, пропозиції і ціна на
інноваційну продукцію. З метою просування інноваційної продукції до споживача
необхідні маркетингові дослідження попиту і пропозицій на ринку. Через ринок визначається
потреба в інноваціях. Наступний етап розвитку інноваційної продукції — перехід
у досягнення науково-технічного прогресу.
Отже, ринок науково-технічної продукції є
основною формою практичної реалізації наслідків завершених науково-технічних
робіт, важливою ланкою організації застосування у виробництві науково-технічних
досягнень.
Інноваційна продукція в умовах переходу
аграрно-промислового комплексу до ринкових відносин набуває форми товару. Товаром
вона стає тоді, коли володіє корисними для споживача властивостями, а на
виготовлення науково-технічної продукції витрачено конкретну працю. Споживні
властивості її проявляються у новостворених товарах і послугах або в нових
способах виробництва товарів і наданні послуг.
Ринок науково-технічної продукції виражає
сукупність економічних, фінансових і. правових відносин науково-дослідних
організацій — створювачів цієї продукції та господарських структур — споживачів
її у процесі виробничої діяльності. Формування і функціонування ринку
інноваційної продукції здійснюється за притаманною йому організаційною
структурою і специфічним економічним механізмом, спрямованим на забезпечення
взаємних інтересів наукових організацій-розробників цієї продукції та
товаровиробників-споживачів.
В умовах ринкової економіки створення
науково-технічної продукції пов’язане з існуванням такої соціально-економічної
категорії, якою є інтелектуальна власність, тобто власність на науково-технічну
продукцію. За чинним законодавством в Україні суб’єктами права інтелектуальної
власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Відносини щодо
створення і використання інтелектуальної власності, об’єктом права якої є
науково-технічна продукція, регулюються чинним законодавством. Законами України
«Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної
діяльності« та »Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено,
що результати науково-технічної діяльності є об’єктами власності створювачів (розробників)
науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.
Результати фундаментальних досліджень, а також
робіт з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, що фінансуються за
рахунок бюджету, передаються виконавцями державі для використання з дотриманням
правил, передбачених законодавством України.
Правовий статус науково-технічної продукції,
як інтелектуальної власності, визначається участю державних органів у
фінансуванні науково-дослідних робіт, які здійснюються науково-дослідними
організаціями. При повному фінансуванні науково-дослідних робіт за рахунок
бюджету колективи науково-дослідних організацій можуть бути лише частково
власниками науково-технічної продукції. За умови фінансування науково-дослідних
робіт за рахунок недержавних коштів або виконання науково-дослідних робіт
творчими колективами поза службовими обов’язками створена науково-технічна
продукція може повністю належати колективу науково-дослідної організації.
Авторське право на інтелектуальну власність
визнається за окремими розробниками або творчими колективами-розробниками, а
право на використання наукової продукції визначається з урахуванням
особливостей фінансування науково-дослідних робіт.
Товарною формою інноваційної продукції є
науково-технічна та соціальї економічна інформація. До неї належить
статистична, аналітична, планова, прогностична інформація. Сюди відносяться
інформація технічного, економічного, фінансового, правового та управлінського
характеру про особливості виробництва і реаліцію продукції,
організаційно-технічний і технологічний досвід, патенти. Решта інформації належить
до категорії «ноу-хау», тобто знання про те, як робити що робити. Інформація
може бути представлена у матеріалізованій формі (друкованій, звукописній) за
бажанням споживача.
Наукова продукція як товар може бути у формі
проектної документації на розроблені і придатні до застосування технології й
окремі елементи технологій виробництва певних видів сільськогосподарської
продукції, її зберігання та переробки, форми організації виробництва, створення
організаційно-правових форм господарювань систем управління виробничою сферою
та організаційно-економічних систем регулювання виробництва тощо.
Форми товару набувають дослідні зразки нових
машин, знарядь, обладнання окремих вузлів, агрегатів, робочих органів машин і
знарядь, зразки насіння та сад вного матеріалу нових сортів і гібридів
сільськогосподарських культур, багаторічні насаджень, ягідників, виноградників,
окремі особини племінних тварин і птиці, зра ки нових видів органічних і
мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин тварин, біологічних та ветеринарних
препаратів.
Наукова продукція може бути реалізована у
формі організаційно-економічні проектів удосконалення виробництва, створення і
функціонування економічних мехл нізмів господарювання, моделей організаційних
структур, методик, нормативів.
Основними організаційно-економічними умовами
створення ринку науково-технічної продукції є:
забезпечення умов для постійного відтворення
потрібної науково-технічної продукції, вироблюваної на конкурсних засадах
науково-дослідними організаціями;
правове забезпечення колективів
науково-дослідних установ на вільну реалізацію різних товарних форм
науково-технічної продукції;
формування оптових ринків та ринкової
інфраструктури (біржі науково-технічної продукції, біржі інтелектуальної праці,
аукціони, банки наукових ідей і даних про’ наукову та науково-технічну
продукцію, виставки);
організація системи інформації про
науково-технічну продукцію, широкої її реклами та пропаганди у виробничій сфері;
розробка економічного механізму діяльності
ринку (методики визначення цін на науково-технічну продукцію, податкової
системи, порядку фінансування та кредитування науково-дослідних робіт);
створення організаційної системи застосування
науково-технічної продукції у виробництві, розвиток та поєднання державних і
комерційних структур впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Економічний механізм забезпечення
функціонування ринку науково-технічної продукції включає ціни і порядок їх
визначення на науково-технічну продукцію й послуги на застосування її у
виробництві, систему оподаткування, фінансування та кредитування
науково-дослідних робіт.
В основу ціноутворення на науково-технічну
продукцію покладається принцип відшкодування витрат на її створення та
забезпечення необхідного прибутку для розширеного відтворення у діяльності
науково-дослідних організацій. В ринкових умовах застосовують договірні ціни на
науково-технічну продукцію. Вони формуються на засадах ринкової економіки —
«попиту і пропозиції».
Вихідні (базові) ціни на науково-технічну
продукцію можуть визначатися такими способами:
складанням величини затрат на створення
науково-технічної продукції з величиною визначеного нормативу рентабельності;
складанням величини затрат з частиною
очікуваного економічного ефекту від застосування науково-технічної продукції;
встановленням частки розподілу прибутку від
очікуваної реалізації товару, виробленого на основі науково-технічної розробки.
З метою забезпечення державної підтримки
розвитку науково-технічного прогресу в аграрно-промисловому виробництві
необхідно створити пільгові умови оподаткування науково-дослідних робіт.
Для цього науково-дослідні організації
доцільно звільнити від:
усіх видів податків, зборів і мита, які
здійснюють пріоритетні дослідження, схвалені відповідними урядовими структурами;
податку на додану вартість виконання
науково-дослідних робіт, які фінансуються з державного бюджету;
оподаткування прибутку, одержаного від продажу
за кордон ліцензій та іншої продукції;
сплати податку на землю і в шляховий фонд.
Науково-дослідним організаціям надаються пільгові
кредити на проведення пріоритетних науково-дослідних робіт та організації
впровадження одержаних результатів у виробництво.
2. Ринок інновацій та шляхи його
розвитку

В сучасних умовах інновації перетворюються на
найважливіший і найвагоміший ресурс соціально-економічного і технологічного
розвитку країни. Тому створення ефективного внутрішнього ринку інновацій та
систематичний аналіз його стану є невід’ємною складовою стратегії інноваційного
розвитку країни.
Структура асортименту запропонованих
інноваційних видів товарів та послуг має такий вигляд:
нові технології, з них права власності на
винаходи, корисні моделі, промислові зразки; ліцензії на використання
зазначених об’єктів;
машини, обладнання, установки, інші основні
фонди;
послуги з виробничого проектування, інших
видів підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових
методів їх виробництва;
наукові послуги з досліджень та розробок;
послуги з маркетингу та реклами;
комп’ютерні послуги та інше.
Ринок інновацій в Україні станом на кінець
2003 р. за даними статистичного збірника представлений окремими елементами. Виконаний
аналіз стану внутрішнього ринку інновацій в Україні виявив ряд серйозних його
недоліків. Так, важливою складовою вітчизняного ринку інновацій є інноваційно
активні підприємства, тобто ті підприємства в загальній їх сукупності, які
займаються інноваційною діяльністю. Одні з них є споживачами, інші — постачальниками
інновацій на зазначеному ринку. Для інноваційно орієнтованої економіки важливо
мати тенденцію щорічного зростання зазначеної складової вітчизняного ринку. На
жаль, в 2000-2003 рр. така тенденція не спостерігалась. Частка інноваційно
активних підприємств у загальній кількості обстежених в зазначеному періоді
дорівнювала в середньому 16,9%, тобто була невеликою. При цьому в 2003 р. відбулося
зниження цього показника порівняно з 2002 р. на 2,9 відсоткових пункти. Найбільш
активно інноваційна діяльність здійснювалась в обробній промисловості, до якої
належить переважна більшість (96%) підприємств, що займалися інноваційною
діяльністю в Україні. Лідирували за цим показником харчова промисловість,
перероблення сільськогосподарських продуктів і машинобудування. Вони були
основними споживачами інновацій. Серед регіонів лідерами за кількістю
підприємств, що займалися інноваційною діяльністю у 2003 р. були м. Київ (161) та
Харківська область (105).
Зменшення частки інноваційно активних
підприємств в загальній їх кількості призвело до погіршення в 2003 р. двох
показників, логічно пов’язаних з вище зазначеним — кількості підприємств, що
відвантажували інноваційну продукцію та частки таких підприємств в загальній
кількості підприємств, що відвантажували промислову продукцію. Перший з них
скоротився на 16%, другий — на 2,1 відсоткових пункти порівняно з 2002 роком. Майже
всі підприємства (принаймні 99,3%), що відвантажували інноваційну продукцію,
належали до обробної промисловості.
Розмір ринку інновацій у певній мірі визначає
обсяг відвантаженої інноваційної продукції. її частка у загальному обсязі
відвантаженої продукції у 2001-2003 рр. дорівнювала в середньому 6,5%,
знизившись у 2003 р. на 1,4 відсоткових пункти порівняно з 2002 роком.
Найбільш конкурентоспроможною на ринку
інновацій є продукція, що зазнала суттєвих технологічних змін або була вперше
впроваджена. Частка підприємств, що відвантажували саме таку продукцію, у
2001-2003 рр. дорівнювала в середньому 64% від усієї кількості підприємств, що
відвантажували інноваційну продукцію. Частка продукції, що зазнала суттєвих
змін, у загальному обсязі відвантаженої інноваційної продукції в 2001-2003 рр. дорівнювала
відповідно 54,7, 45,6, 43,8%. Тобто спостерігалась тенденція до щорічного
погіршення цього показника, який певною мірою можна вважати важливим фактором,
що впливає на конкурентоспроможність вітчизняної продукції і на внутрішньому, і
на світовому ринках.
Одним із важливих елементів ринку інновацій є
продукція, виготовлена на основі чинних ліцензійних договорів. Частка
підприємств, що відвантажували саме таку продукцію, у 2001-2003 рр. дорівнювала
в середньому 7,7% від кількості підприємств, що відвантажували інноваційну
продукцію. З них на продукцію, що вироблена на основі чинних ліцензійних
договорів, укладених із зарубіжними країнами, — припадає в середньому 2,9%. Обидва
зазначені показники, будучи і так невеликими, ще суттєво знизились у 2003 році.
Дослідження О.І. Амоши щодо інноваційного
шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної
активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2005 р. інноваційною
діяльністю у промисловості займалося 958 підприємств, або 10% від їх загальної
кількості, тоді як у 2004 р. — 1120 (11,5%), а у 2003 р. — 1506 (14,6%). У 2005
р. кожне друге підприємство витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% — на
процесні інновації. Для порівняння у США, Японії, Німеччині та Франції частка
інноваційних підприємств становить 70-80% від їх загальної кількості.
У деяких регіонах України відбувалося
підвищення інноваційної активності. Стале зростання питомої ваги підприємств,
що займалися інноваційною діяльністю у 2004-2005 рр., спостерігалося у Києві — в
1,3 раза, АР Крим та Харківській області — у 1,2 раза, у Донецькій,
Івано-Франківській та Київській областях — у 1,1 раза. Найвища питома вага
інноваційно активних підприємств, які впроваджували інновації, у 2004 р. була у
Харківській області (відповідно 7,1 і 8,8%) та в Києві (10,8 і 15,8%). Такий
високий показник (порівняно із середнім по Україні) у Харківській області можна
пояснити високим рівнем іноземного капіталу, який використовувався в основному
для придбання нових технологій підприємствами харчової промисловості, а в Києві
— за рахунок концентрації капіталу на інноваційні цілі. Окрім цього, обсяг
інноваційної продукції, яка відвантажувалася за межі України, в 2005 р. порівняно
з 2004 р. зріс в 1,1 раза, з 37,1% у 2004 р. до 42,5% в 2005 р., що свідчить
про зацікавленість у ній закордонних ринків. Причому зростання цього показника
відбулося за рахунок таких областей, як Закарпатська, Запорізька та місто Київ.
У січні-вересні 2006 р. інноваційною
діяльністю у промисловості займалося 981 підприємство, або майже кожне десяте
обстежене промислове підприємство (у січні-вересні 2005 р. — 1012 підприємств,
або 10,3%).
Саме тому серед регіонів більшою за середню
частка інноваційно активних підприємств була у Дніпропетровській, Чернівецькій,
Житомирській, Кіровоградській, Одеській, Івано-Франківській, Херсонській,
Харківській областях та м. Києві.
За видами промислової діяльності більш активно
здійснювали нововведення підприємства з виробництва коксу та продуктів
нафтоперероблення (31,3% кількості підприємств галузі), машинобудування (18,6%),
хімічної та нафтохімічної промисловості (17,8%), металургії та оброблення
металу (11,9%), менш активно — легкої промисловості (6,5%), з виробництва
деревини та виробів з деревини (4,6%), з видобування неенергетичних матеріалів
(4,5%), з видобування енергетичних матеріалів (2,2%), з виробництва та
розподілення електроенергії, газу та води (1,9%).
У машинобудуванні кожне друге підприємство
впроваджувало інноваційну продукцію, кількість якої складала 751 найменування (45,2%
загальної кількості). Так, підприємствами з виробництва автомобілів освоєно
виробництво 134 найменування інноваційної продукції, електричних машин і
апаратури — 123 найменування, насосів, компресорів і гідравлічних систем — 59
найменувань, контрольно-вимірювальної апаратури — 54 найменування, машин для
переробки сільськогосподарських продуктів — 47 найменувань, устаткування для
радіо, телебачення та зв’язку — 41 найменування, з будування повітряних та
космічних літальних апаратів — 10 найменувань. У хімічному виробництві 39
підприємств (47,6% кількості інноваційно-активних підприємств галузі) впровадили
173 найменування інноваційної продукції, у харчовій промисловості 55
підприємств (26,1%) — 281 найменування, у легкій промисловості 22 підприємства
(46,8%) — 84 найменування.
На думку науковців, інноваційна діяльність
промислових підприємств сприяла розширенню асортименту продукції, створенню
нових ринків збуту в Україні, збереженню і розширенню традиційних ринків збуту,
забезпечення відповідності сучасним правилам і стандартам, зростанню виробничих
потужностей, поліпшенню умов праці.
Крім того, деякі важливі сегменти ринків
товарів довготермінового користування, які мають задавати динаміку адаптивного
інноваційного розвитку національної економіки (автомобілі, комп’ютери,
електронні компоненти, засоби зв’язку, побутова техніка тощо) не набули
відповідного розвитку через пригніченість національного товаровиробництва і
зорієнтовані більшою мірою на товари іноземні.
Зазвичай, кумулятивний ефект в економіці від
інновацій настає тоді, коли інноваційна хвиля поширюється на промисловість. Не
зважаючи на те, що промисловий сектор належить до традиційних секторів
економіки, він відіграє провідну роль у механізмі відтворення та накопичення
реального капіталу. Навіть незначне зростання обсягів споживання продукції цієї
галузі за певних обставин може дати збільшення темпів зростання національної
економіки. В Україні ще зберігається низка галузей економіки,
конкурентоспроможних на світовому ринку, які можуть підтримати інноваційну
хвилю — це хімічна, авіаційна і аерокосмічна промисловість, приладобудування,
суднобудування, окремі сектори ВПК.
Відсутність самодостатнього інноваційного
сектора в економіці України викликає викривлення фінансово-інвестиційних
потоків. Економічно активні інвестори завжди прагнуть збереження та примноження
власних доходів. Якщо в економіці відсутній динамічний інноваційний сектор
(«поле для посіву інновацій»), вони шукатимуть інших сфер
застосування своїх тимчасово вивільнених капіталів. Негативні наслідки для
інноваційного процесу в системі промисловості тут полягають у тому, що
дефіцитні потоки ресурсів знаходять для себе інші канали, посилюючи і без того
гострий дефіцит фінансування інновації.
Шляхи розв’язання проблеми підвищення якості
нових засобів виробництва науковці бачать в спільній діяльності міністерств і
відомств з Українським інститутом якості Держспоживстандарту та Українською
асоціацією якості. До цієї діяльності варто залучити проектні організації та
промислові підприємства, що створюють нові засоби виробництва і застосовують
принципи тотального управління якістю на стадіях розроблення, виробництва й
реалізації цієї продукції, а саме:
надавати методичну та інформаційну допомогу
організаціям та підприємствам у рамках постійного моніторингу впровадження
систем управління якістю на підприємствах України;
створювати принципово нову систему
інформування розробників та споживачів нової техніки, засновану на використанні
основних досягнень в галузі інформатики та телекомунікаційних технологій у
рамках Національної програми інформатизації України;
прискорювати розбудову в Україні нової системи
оцінки відповідності, яка б задовольняла вимогам Угоди про технічні бар’єри в
торгівлі та європейській практиці і поступово замінила б діючу в Україні
систему обов’язкової сертифікації УкрСЕПРО.
Внутрішній ринок інновацій та нових засобів
виробництва має розвиватися передусім за рахунок збільшення на ньому нових
товарів вітчизняного виробництва. На нашу думку, на урядовому рівні України
доцільними були б такі заходи:
розширити економічні можливості вітчизняного
випуску та імпортозаміщення наукоємних, високотехнологічних засобів виробництва
шляхом створення спеціальних цільових фондів, венчурних фондів, механізмів
стимулювання інвестицій;
відмінити необгрунтовані обмеження на
створення холдингів і злиття пов’язаних вертикальною кооперацією підприємств,
спеціалізованих торгових фірм, інвестиційних банків, науково-дослідних
організацій з метою посилення координуючих функцій у розробці і реалізації
нових високотехнологічних засобів виробництва.
Здійснення зазначених заходів сприятиме
розвитку внутрішнього ринку інновацій та економічному зростанню країни.
3. Проблеми інноваційного розвитку в
Україні та шляхи їх вирішення

На сьогодні вже не існує сумнівів щодо
необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку,
оскільки практика доводить, що саме інноваційні зрушення на сучасному етапі
розвитку країни здатні не тільки забезпечити високі показники економічного
росту, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, забезпечити
конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал
країни.
Однак, в Україні практично не створені умови
для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового,
політичного, правового, організаційного характеру постають на шляху масової
реалізації інновацій. Процеси ж створення нових інноваційних структур, які
здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають стихійний характер.
Таким чином, формування активної інноваційної
політики держави повинно стати першочерговим завданням.
Закон України «Про інноваційну діяльність»
визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені
конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або
іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або)
соціальної сфери; а інноваційну діяльність — як діяльність, що спрямована на
вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і
зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Тому удосконалення державної системи
стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів
економічної політики є актуальним завданням української державної політики,
виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в
країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення
конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення
активної державної інноваційної політики, спрямованої на розвиток
науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу,
зацікавленого у використанні інновацій.
Стабільне скорочення реальних обсягів
фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної
науково-технічної стратегії не дають реального підґрунтя для переходу до
інноваційної моделі розвитку. Реформування науково-технічного комплексу
здійснюється непослідовно, без урахування загальновідомих чинників
функціонування й розвитку науково-технічного потенціалу: активної та
передбачуваної державної підтримки, формування попиту на наукові досягнення з
боку реального сектора економіки.
На думку науковців, основними проблемами
інноваційного розвитку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є:
відсутність реальних механізмів об’єднання
наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах
розвитку;
немає залежності між збільшенням обсягу
продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними
досліджень і розробок;
інноваційна політика не має чіткої
спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації
з врахуванням ринкових чинників.
Саме тому, основними шляхами активізації
інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної
економіки слід вважати:
розробку і запровадження механізму надання
пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну
продукцію;
поширення практики надання інноваційним
підприємствам середньо-строкових кредитів зі знижкою кредитної ставки.
Реалізація запропонованих напрямків
активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити
рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений
процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені
зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.



Висновки

В XXI столітті відбуваються стрімкі зміни
технологічного способу виробництва у всіх його визначаючих ланцюгах, якісно
змінюється господарська структура, характер економічного зростання, система
цінностей і мотивацій, змінюються уявлення про критерії суспільного прогресу. Отже,
сам час ставить питання про нову інноваційну політику. В найближчій та
довгостроковій перспективі максимізації інноваційного фактора постає
вирішальною умовою сталого розвитку сучасних економічних систем.
Стабільне соціально-економічне зростання в
Україні може бути досягнуто виключно на інноваційній основі при активному
використанні сучасних науково-інноваційних розробок. Лише в цьому випадку
реалізуються плани на високу якість економічного зростання, ресурсозбереження; ефективність
виробництва, виробництво конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому
ринках продукції.
Пріоритетні напрями інноваційно-економічного
розвитку країни призвана окреслити держава, адже в сучасних умовах формування
глобально-інформаційного технологічного укладу ефективність державного
регулювання взагалі багато в чому визначається її впливом на
науково-інноваційну діяльність. На державному рівні необхідно, по-перше,
визначати «проривні» напрями, в яких вітчизняні вчені та виробники
мають наукові резерви і розробки, що відповідають міжнародним стандартам й
забезпечуватимуть сильні позиції на світових ринках. Пріоритети, які пов’язані
з національними конкурентними перевагами, повинні реалізовуватись шляхом
фінансування цільових програм за участю держави; наданням пільгових кредитів; державних
закупок; наданням державних гарантій під інвестиції в закупівлю капіталоємного
обладнання вітчизняного виробництва. По-друге, забезпечити пріоритетність
фінансування фундаментальних досліджень і концентрацію ресурсів на пріоритетних
напрямах. По-третє, знайти додаткові джерела на цілі фінансування технологічної
модернізації економіки. Одним з реальних шляхів для цього є реформування
податкової системи в напрямку перерозподілу рентних доходів з метою
використання рентних доходів від експлуатації природних ресурсів на цілі
фінансування технологічної модернізації економіки. По-четверте, створювати нові
і розвивати існуючі технологічні парки, вільні економічні зони для притягнення
інвестицій в модернізацію виробництва.
Якщо в промисловості України не буде подолано
порогових значень, що є необхідним для підвищення конкурентоспроможності, а
структура промислового виробництва залишиться традиційною, то це визначатиме
подальше виснаження природних ресурсів, погіршення екологічної ситуації,
зменшення потреби у висококваліфікованих кадрах та постійного відпливу
національних інтелектуальних ресурсів в інші країни світу.
Подолання технологічного відставання в
промисловості та інших сферах господарського комплексу України, отже, і
технологічної залежності від розвинутих держав світу залежить від того, які
критерії, шляхи, засоби та ресурси будуть визначатись для досягнення цієї мети.



Список використаних джерел

1.        
Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України. // Економіст.
— 2005, №6. ст. 28-33
2.        
Закон України „Про інноваційну діяльність» від
04.07.2002 № 40-IV.
3.        
Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція,
методологія, стратегічне управління. Монографія / Гриньов А.В. — Харків: ІНЖЕК,
2003. — 304с.
4.        
Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку в
Україні та шляхи їх вирішення. // Актуальні проблеми економіки. — 2007, №2. ст.
20-27.
5.        
Крисальний О.В. Організаційно-економічні
особливості інноваційної діяльності // Економіка АПК. — 2005, №8. ст.10-13
6.        
Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2003
рік.: Статистичний щорічник України. — К.: Державний комітет статистики
України, 2004. — С.253-258; 264.
7.        
Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2004
рік: Статистичний щорічник України. — К.: Державний комітет статистики України —
2005. — С.243-246; 256.
8.        
Цигилик І.І., Кропельницька С.О., Мозіль О.І., Ткачук
І.Г. Економіка і організація інноваційної діяльності: навчальний посібник. —
Київ: Центр навчальної літератури», 2004. — 128 ст.
9.        
Щедріна Т. Ринок інновацій та шляхи його розвитку.
// Економіка і прогнозування. — 2004, №4. ст. .109-118.