Iнвестиції
в економіці України


Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади залучення прямих
іноземних інвестицій в економіку України
					







1.1 
Сутнісна характеристика прямих іноземних
інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
1.2 
Напрями інвестиційної політики України в
посткризовий період
1.3 
Оцінка інвестиційного клімату в Україні
Розділ 2. Аналіз залучення прямих
іноземних інвестицій в економіку України
2.1 Сучасний стан іноземного
інвестування в Україні
2.2 Регіональні аспекти залучення прямих
іноземних інвестицій
2.3 Програма залучення інвестицій та
поліпшення інвестиційного клімату в Київській області
Розділ 3.Напрями удосконалення політики
залучення прямих іноземних інвестицій (на прикладі Київської області)
3.1 Створення сприятливих умов для
розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності в Київській області
3.2 Основні альтернативні шляхи
вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій
3.3 Стратегічні орієнтири підвищення
рівня інвестиційної привабливості Київської області
Висновки
Список використаної літератури
Додатки


Вступ
Інвестиції відіграють ключову
роль у процесах економічного зростання національної економіки. Завдяки
інвестиціям (як зовнішнім, так і внутрішнім) можливий розвиток господарюючих
суб’єктів на всіх ієрархічних рівнях та, відповідно, зростання національного
прибутку. Отриманий приріст національного прибутку частково знову
накопичується, призводить до подальшого збільшення виробництва – процес
повторюється безперервно, а інвестиції, що таким чином утворюються за рахунок
національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його
ріст, розширене відтворення. Причому, чим ефективнішим є інвестування, тим
більшим буде зростання національного прибутку, абсолютних розмірів накопичення,
які можуть бути знову вкладеними у виробництво. Саме такою схемою можна подати
позитивний ефект інвестицій на економіку.
Актуальність теми. У сучасних умовах трансформаційні економіки та
економіки, що розвиваються, потребують значних інвестиційних вкладень в
економічне зростання, причому власних інвестиційних ресурсів катастрофічно не
вистачає. Зазначене зумовлює необхідність залучення іноземних інвестицій в
економіку України з метою забезпечення ефективного розвитку у середньо- та
довгостроковій перспективі.
 Широке коло питань, пов’язаних з дослідженнями в галузі розвитку
інвестиційної діяльності та залучення іноземних інвестицій, знайшли
відображення в роботах вітчизняних і закордонних учених-економістів,
зокрема:
О. Барановського, І. Бланка, Л. Борщ, В. Волошина, О. Гаврилюка, П.
Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Данилишина, М. Денисенка, В.
Загорського, Г. Захарчин, В. Кузнєцова, Д. Лук’яненка, А. Мерзляка, В.
Осецького, А. Пересади, А. Поручника, С. Реверчука, О. Рогача, А. Румянцева, А.
Степаненка, Н. Свірідової, І. Ткачук, М. Туріянської, В. Федоренка, А.
Філіпенка, М. Чумаченка, Е. Берлоу, Є. Брігхем, Р. Вернон, О. Вільямсон, Д.
Гофман, Дж. Данінг, М. Кесон, К. Кодзім, Р. Коуз, Т. Озава, М. Портер, А.
Ругман, П. Семюелсон, П. Фішер, С. Хаймер, У. Шарп та інші. Однак
деякі теоретичні та практичні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій в
національну економіки розроблені недостатньо повно та потребують уточнення і
подальшого розвитку в сучасних умовах.
Мета і завдання роботи.
Метою дипломної роботи є аналіз теоретичних основ і розробка практичних
рекомендацій, спрямованих на удосконалення організаційно-економічного механізму
залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України та визначення
основних стратегічних цілей для підвищення рівня інвестиційної привабливості
українських підприємств.
Досягнення
зазначеної мети потребує вирішення комплексу таких завдань:
дослідити
економічну сутність поняття «прямі іноземні інвестиції»;
визначити основні напрями
державної політики у сфері залучення
іноземних інвестицій;
дослідити
сучасний стан іноземного інвестування в Україні;
проаналізувати
регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій;
запропонувати
напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій задля
покращення інвестиційного іміджу країни.
Об’єктом
дослідження роботи є прямі іноземні інвестиції в економіку України.
Предметом
дослідження є теоретичні основи залучення прямих іноземних інвестицій в
економіку України та практичні аспекти покращення стану інвестиційної
привабливості регіонів (на прикладі Київської області)
Інформаційною
базою дослідження при написанні роботи були наукові
доробки вітчизняних і зарубіжних вчених, законодавчі й нормативно-правові акти,
що регулюють інвестиційну діяльність, матеріали Міністерства економіки України,
Міністерства фінансів України, статистичні матеріали Державного комітету
статистики України, звітні дані Національного банку України, розпорядчі та
нормативні документи Головного управління промисловості, транспорту та зв’язку
Київської обласної державної адміністрації. Широко опрацьовано дані
статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів,
довідкової літератури, періодичних і монографічних видань, матеріали
міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій. 


Розділ
1. Теоретичні засади залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
1.1. 
Сутнісна характеристика прямих іноземних
інвестицій та їх роль в економічному зростанні національної економіки
Ефективне
реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення, відновлення
виробництва, створення дієвої та ефективної ринкової та соціальної
інфраструктури, формування конкурентоспроможного середовища є неможливим без
відповідних інвестицій. Закріплення позитивних тенденцій розвитку економіки
України та підвищення життєвого рівня населення не в останню чергу залежить від
збільшення джерел формування інвестиційних ресурсів, зокрема іноземних, та
розширення шляхів доступу до них.
Аналіз
визначень прямих іноземних інвестицій (далі — ПІІ) ілюструє кілька дещо
відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ.
Основне
визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного
валютного фонду (МВФ) та Організація економічного співробітництва та розвитку
(ОЕСР) : «інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами
національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг,
закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх
характерними рисами є те, що інвесторові належить
управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають
у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових
міжфірмових
позик»[1;с.23].
За
визначенням Міжнародного валютного фонду, іноземні інвестицій є прямими в тому
випадку, коли іноземний власник володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу
акціонерного товариства[1;с.25].
Держкомстат
України зараховує до прямих іноземних інвестицій ті, що дають інвестору право
на участь в управлінні підприємством і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному
капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних
підприємств.[2]
Відповідно
до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання
іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке він вкладає свій капітал,
у розмірі не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості акціонерного капіталу[3;с.
15].
В
українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України
«Про режим іноземного інвестування»[4;с.
2].
Кількісний критерій у визначенні прямих
іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики
розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком
відповідає економічній дійсності індустріальних держав
з добре розвиненим фондовим ринком. Відповідно до західних стандартів розподілу
акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий
пакет
акцій
здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його
власнику
реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках
такого
товариства.
Однак,
відповідно до Закону України «Про господарські товариства», реальною
можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати певні
рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій[5;с.5].
За
суб’єктами інвестування виділяють такі найпоширеніші групи прямих іноземних
інвесторів:
●
приватні інвестори-підприємці;
●
транснаціональні корпорації (ТНК);
●
інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський
банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація
(МФК))[6; с. 34].
Інвестори-підприємці
(приблизно 15 % від загального обсягу) –у виборі суб’єктів інвестування надають
перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати.
Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків.
Близько 80 % від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними
інвесторами-підприємцями, становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип
інвесторів імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи
перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже наявного[7; с. 24].
Транснаціональні
корпорації є довготерміновими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи
інвестування в країни,
вони
ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції,
отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва.
ТНК
віддає перевагу інвестуванню довготермінових проектів із залученням
великого
науково-дослідного потенціалу[8;с.
19].
Інституційні
інвестори є фінансовими посередниками, які залучають
кошти
переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах і вкладають ці
кошти
в диверсифікований портфель цінних паперів. До складу інститу-ційних
інвесторів відносять фонди прямого інвестування, які переважно
здійснюють
середньотермінові капіталовкладення (5-7 років), купуючи великі пакети акцій
компаній. Цей вид інвесторів досягає вищих рівнів прибутковості. Серед
інституційних інвесторів виділяють такі, як ЄБРР та МФК, які
фінансують
уряди різних країн (приблизно 3-4 %). Ці інвестори мають іншу
інвестиційну
стратегію і критерії інвестування. На відміну від ТНК, їхні цілі
набагато
ширші, ніж максимізація прибутку. Вони сприяють реструктуризації підприємств,
прискоренню трансформаційних процесів в економіці[9;с.
43].
Схему
щодо залучення інвестиційних коштів у підприємство, показано в Додатку
А
Можливими
недоліками ПІІ з погляду на економіку країни-об’єкта інвестування є: 
1.усунення
з ринку вітчизняних виробників і постачальників; 
2.сувора
експлуатація місцевих сировинних ресурсів; 
3.збільшення
залежності країни від іноземного капіталу; 
4.постачання
(збут) неякісних, недосконалих і морально застарілих ресурсів і активів;
5.підвищення
рівня конкуренції на ринку
6.трансферт
частини прибутків за кордон[10;с.
21-22].
Іншим
проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість, є питання рівня
екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже
стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території
лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні
ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров’ю громадян. Проте, на основі
досвіду багатьох держав світу доведено, що окрім негативних тенденцій, іноземні
інвестиції мають ще й ряд переваг,такі як:
1.зниження
рівня залежності від імпорту;
2.підвищення
рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;
3.збільшення
рівня комплексного використання сировинних ресурсів;
4.упровадження
сучасних тенденцій, ноу-хау;
5.стимулювання
розвитку експортного потенціалу;
6.поліпшення
адаптації суб’єктів господарювання за умов конкурентного середовища;
7.використання
зарубіжного організаційного та управлінського досвіду;
8.прискорення
темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ;
9.поліпшення
платіжного балансу;
10.створення
стратегічних альянсів між Україною та іноземними підприємствами;
11.привнесення
в економіку країни елементів приватної власності в чистому вигляді [11;
с.23-24].
Підсумовуючи
викладене вище, можна зробити висновок, що для України стратегічною метою
зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних
ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.
1.2
Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період
Інвестицiйна
полiтика
держави — це визначення структурних та кiлькiсних
потреб в iнвестицiйних
ресурсах, збiльшення джерел фiнансування,
вибiр
прiоритетних
напрямкiв
фiнансування
та формування ефективної пропозицiї
для залучення інвестицій. Крім того, до даного переліку слід включити також
створення відповідних умов: прийнятна iнфраструктура,
iнвестицiйний
клiмат
у державi,
наявнiсть
потенцiйно
привабливих проектів, забезпечення можливостi
визначити чіткі перспективи їх реалiзацiї
та отримання прибутку. Iнвестицiї потребують до себе бiльш
вимогливiшого ставлення: вони не здiйснюватимуться там, де немає вiдповiдних
інституційних структур, чiтких i зрозумiлих правил, серйозних гарантiй для
інвесторiв. Це слід враховувати, адже позитивна динамiка iнвестицiйних процесiв
свiдчить якщо не про «здоров’я” економiчної системи, то бодай про окремi
ознаки ї «одужання»[12;
с. 26].
Основні напрями
інвестиційної політики в Україні можна узагальнено подати наступним чином:
— зниження
соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на
потреби соціальної сфери;
— скорочення
фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних
інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств;
— скорочення
централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно;
— прискорення
у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання;
— перегляд
надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на
конкурсній основі, включаючи державне замовлення;
— залучення
іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних
підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної
промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які
визначають науково-технічний прогрес;
— створення
ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;
— розвиток
паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК,
забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва,
розвиток медицини і фармацевтичної промисловості[13;с.
31].
Усі ці напрями
інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах остаточного
формування ринкового механізму в Україні. Для ефективнішого їх виконання слід
дотримуватися і ряду принципів:
— 
орієнтація на інноваційний шлях розвитку
економіки України;
— 
визначення
державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;
— 
формування
нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;
— 
створення
умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та
інноваційного потенціалу;
— 
забезпечення
взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку
інвестиційної діяльності;
— 
ефективне
використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності,
підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;
— 
здійснення
заходів на підтримку міжнародної науково-технічної кооперації, трансферту
технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її
просування на зовнішній ринок;
— 
фінансова
підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики і
сфері інвестиційної діяльності;
— 
сприяння
розвиткові інвестиційної інфраструктури;
— 
інформаційне
забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності;
— 
підготовка
кадрів у сфері інвестиційної діяльності.
Потенційно наша
країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і
сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними
ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із
провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною
успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних
добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове
господарство, залізниця тощо. Водночас в Україні поки що невисока порівняно з
розвиненими країнами частка оплати праці у ВВП. Країна
здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси
(трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними
для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції,
по-друге — ефективний платоспроможний попит на
продукцію, вироблену в результаті інвестицій [14;
с. 59].
На
сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення
інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера
регулюється Законами України: «Про режим іноземного інвестування», «Про захист
іноземних інвестицій на Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні
суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів
вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:
державні
гарантії захисту інвестицій, незалежно від форм власності;
застосування
національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території
України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб,
створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх
внесення;
відшкодування
збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій,
бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи
посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного
інвестора;
повернення
інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування
без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі
в разі припинення інвестиційної діяльності[15; с.5].
Водночас
актуальним є питання удосконалення правової та організаційної бази
для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного
клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності
вітчизняної економіки. 
З
метою забезпечення стійкого росту надходження інвестицій в економіку країни та
реалізації інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку Мінекономіки
постійно ведеться робота щодо удосконалення правового поля у сфері
інвестиційної діяльності. 
Інвестиційна
політика держави потребує публічної підтримки з боку інвесторів,
а необхідність прискорення очікуваних змін у сфері регуляторного законодавства
вимагає, щоб інвестори займали активну позицію, пропонуючи Кабінету Міністрів
України професійно підготовлені, у співпраці з центральними органами виконавчої
влади, проекти актів законодавства, що містять чіткі і виважені механізми
розв’язання конкретних проблем в інвестиційній сфері.
Дієвим
механізмом у налагодженні активного діалогу з підприємцями, представниками
вітчизняних та іноземних інвесторів є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів
України[16; c. 2].
Проблеми,
які на даний час найбільш негативно впливають на інвестиційні процеси в Україні
та потребують першочергового розв’язання, сконцентровані у сфері діяльності:
судової
гілки влади; 
корпоративного
управління; 
земельних
відносин; 
функціонування
аграрного ринку; 
фондового
ринку;
банківської
системи; 
сфери
технічного регулювання; 
податкової
системи, зокрема адміністрування податків, валютного регулювання, звітності і
контролю у цій сфері.
Рішенням
Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України утворено 13 робочих груп Ради
інвесторів[17].
Рада
інвесторів активно долучилась до діяльності Мінекономіки та інших органів
центральної виконавчої влади з метою поліпшення місця України у щорічному
рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації, група Світового
банку (далі – МФК) «Ведення бізнесу». Рейтинг «Ведення бізнесу» є інтегральним
показником, що складається із 10 індикаторів, які впливають на його формування.
Місце
України у рейтинговому дослідженні Міжнародної фінансової корпорації «Ведення
бізнесу – 2010» у розрізі окремих показників, показано в таблиці 1.1[18]: 
Таблиця
1.1
«Ведення
бізнесу 2010»-показники України





























































№
з/п


Показник


Ведення
бізнесу 2010, рейтинг України


Ведення
бізнесу 2009, рейтинг України


Зміна
рейтингу




Ведення
бізнесу


142


146


+4



1
Започаткування
бізнесу
134
126
 — 8


2
Дозвільна
система у будівництві
181
181
0


3
Найом
робочої сили
83
90
+7


4
Реєстрація
власності
141
144
+3


5
Доступ
до кредитів
30
27
 — 3


6
Захист
прав інвесторів
109
143
+34


7
Система
оподаткування
181
182
+1


8
Міжнародна
торгівля
139
139
0


9
Забезпечення
виконання контрактів
43
46
+3


10
Ліквідація
підприємств
145
145
0



В
результаті роботи з опрацювання матеріалів МФК робочими групами Ради інвесторів
були виокремлені проекти нормативно-правових актів, прийняття яких сприятиме
покращенню місця України у рейтинговому дослідженні МФК. Серед них проекти
Законів України вже зареєстровані у Верховній Раді України, проекти Законів та
підзаконних актів, які знаходяться на опрацюванні в центральних органах
виконавчої влади та спрямовані на:
1)
стимулювання розвитку підприємництва в Україні як важливого фактора соціальної
та економічної стабільності держави в умовах фінансово-економічної кризи; 
2)
удосконалення державної регуляторної політики, державної реєстрації,
ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності; 
3)
зниження податкового тиску на економіку та забезпечення його рівномірності.
Доказом
позитивної діяльності у цьому напрямі стало оприлюднення 09.09.2009р.
Міжнародною фінансовою корпорацією результатів проведеного рейтингового
дослідження «Ведення бізнесу – 2010», у якому серед 183 країн, що
досліджувалися, Україна посіла 142 місце, покращивши минулорічний результат на
чотири позиції.
Слід
зазначити, що такого результату досягнуто
за рахунок покращення показника «захист прав інвесторів»,
за яким Україна у дослідженні МФК «Ведення бізнесу – 2010» посіла 109 місце (у
минулому році займала 143 місце), покращивши свою позицію на 34 пункти. На
позитивну зміну показника вплинуло прийняття Закону України від 17.09.2008 № 514-VI
«Про акціонерні товариства», який визначив порядок створення, діяльності,
припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та
обов’язки акціонерів, тощо.
Таким чином,
цілеспрямована інвестиційна політика повинна забезпечувати вигідні умови для
розвитку всіх сфер діяльності країни. Врешті-решт,
інвестиційна політика покликана сформувати у державі сприятливий інвестиційний
клімат, який є необхідним елементом стабілізації економіки в найближчі часи на
Україні. 
1.3 Оцінка
інвестиційного клімату в Україні
Інвестиційний
клімат відіграє визначальну роль у прийнятті рішень іноземними інвесторами.
Відкритість економіки і створення рівних умов у конкуренції з вітчизняними
інвесторами стимулює приплив іноземного капіталу. По оцінці глобального ризику,
що включає політичні, макроекономічні, зовнішні і комерційні ризики, фахівці
відносять Словенію, Чехію, Польщу й Угорщину до країн з низьким інвестиційним
ризиком; інвестиційне середовище в Україні оцінене як саме ризиковане.
Указується на те, що світова фінансова криза не вплинула на інвестиційну
привабливість країн Центральної і Східної Європи; по інвестиційних можливостях
Україна посідає 137 місце серед 175 країн світу.
Серед причин
низької інвестиційної привабливості України можна назвати відсутність
необхідних ринкових інституцій, що покликані забезпечити стабільне
функціонування правової системи, що гарантує права власності, дотримання
контрактних зобов’язань, дієвість антимонопольного законодавства й ін.
Відсутність історичних традицій, що визначають правила і норми поводження
економічних суб’єктів, також перешкоджає прийняттю інвестиційних рішень.
Стримує підвищення інвестиційної привабливості нашої економіки і нерозвиненість
ринкової інфраструктури (банківська, фінансова системи, сучасні
телекомунікаційні засоби, транспортні комунікації й ін.)[19;с. 84].
Формування
інституціональної інфраструктури в Україні включає створення законодавчої і
нормативної бази, забезпечення рівних економічних можливостей для вітчизняних і
закордонних інвесторів, утворення спеціальних органів, що координували б
інвестиційну інфраструктуру на всіх рівнях, від регіонального до міждержавного,
Консультативної ради іноземних інвестицій, Ради незалежних експертів з питань
іноземних інвестицій, Агентства інвестиційного сприяння. Робота цих органів повинна
підвищити привабливість української економіки для іноземних інвесторів,
прискорити просування інвестиційних проектів з моменту їхнього розгляду і до
реалізації[20; с.10].
Серед
першочергових заходів для поліпшення економічної ситуації в Україні можна назвати
наступні: розвиток ринкових відносин; проведення приватизації; забезпечення
випереджального росту інвестицій; інтенсивне відновлення основного капіталу;
скорочення частки тіньового сектора; забезпечення відкритості економіки;
поліпшення інвестиційного клімату. Пріоритетною задачею поточного етапу є
створення правових і економічних умов функціонування ринкового механізму;
лібералізація законодавства по прямих іноземних інвестиціях буде стимулювати
приплив приватних вкладень у прибуткові галузі економіки і ріст ефективності
виробництва. Створення правових, економічних інститутів, розвиток банківської,
фінансової інфраструктури, формування середнього класу і прихід нового
покоління підприємців обумовлять становлення в Україні інституціональної
системи ринкового типу[21; c.
33].
Правове
середовище є одним з найважливіших факторів формування інвестиційного клімату.
З досвіду багатьох країн стало очевидним, що збалансованого бюджету, сучасних
технологій та сильного Національного банку недостатньо щоб гарантувати
нормальну інвестиційну діяльність. Повинні бути також ефективні суди,
контракти, що мають правову силу, справедливі закони, захист прав власності,
передбачувані правила та процедури [22; c.
7].
Країни, де
законність не є основою життя, залишаються «країнами з великим
потенціалом» і не більше. Сприяння розвиткові законності у цьому напрямку
також є ключем до успішної боротьби з корупцією. Підприємці в усіх країнах
мають труднощі з податками, митними процедурами, стандартами та іншими
вимогами. Однак, привабливий інвестиційний клімат пропонує підприємцям певні
права і гарантії: право на отримання попереднього повідомлення про
запропоновані зміни у правилах, нормативах, стандартах та законах, що регулюють
економічну і комерційну діяльність, право публічних коментарів та відкритих
дебатів, право вимагати підзвітністності і подавати апеляції[23; c.
31]. 
У цій сфері
«ясність» є ключовим словом. Кожна країна створює власну правову
систему, і всі вони досить складні. Але юрист зобов’язаний пояснити інвестору
на простих прикладах ризики, з якими він зустрінеться. Якщо не вдасться, то це
означатиме або помилку юриста, або недосконалість законів, які погано
сформульовані через політичні компроміси чи брак часу.
Для інвестора
важлива наявність: 
цивільного,
контрактного і корпоративного права як основи правил гри (в Україні особливо
недосконале корпоративне право); 
права власності
на землю і нерухомість, оскільки ніхто не захоче вкладати інвестиції, якщо ці
права у будь-який момент можуть бути заперечені; 
надійної системи
земельної реєстрації; 
права на
використання землі як додаткового забезпечення (застави) під кредит, який надає
банк або кредитор дебітору; 
гарантії на
випадок неспроможності дебітора, наприклад, щоб кредитор зміг за борги
відсудити у дебітора приміщення у власність. У разі необхідності суд має
винести належний вирок з цього питання, а уряд забезпечити виконання рішення
суду. Все це дуже хитке в Україні.[24; с.24]
Створення
клімату, сприятливого для розвитку бізнесу, та відповідного іміджу, посилення
законності, збільшення прозорості — це вирішальні чинники для того, аби
українці отримали більші економічні можливості. 


Розділ
2.Аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
2.1 Сучасний
стан іноземного інвестування в Україні
В
умовах сучасної фінансово-економічної кризи та посткризового відновлення
економіки Україні не вистачає коштів Державного бюджету, внутрішніх
інвестиційних ресурсів, тому є необхідним залучення іноземних інвестицій.
Основною метою цього процесу є насичення інвестиційними потоками пріоритетних
напрямів розвитку економіки держави для повного її функціонування.
Іноземні
інвестиції є сьогодні тим ресурсом, який найбільше сприяє підвищенню
ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвитку відповідних
територій та міст, поліпшенню соціального захисту громадян [25;с. 6]. 
Забезпечення
зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-перше,
від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Зокрема це:
розвиток фінансового становища держави, включаючи скорочення дефіциту бюджету,
зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин
власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної стабільності
з подальшим зростанням темпів ВВП. 
По-друге,
зростання обсягів іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів
економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного
механізмів залучення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні
умови для інвесторів [26; с.24].
Важливим
кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування в економіку
України, вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств
стратегічними іноземними інвесторами, до яких насамперед належать
транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини та ін.).
Загальні
обсяги ПІІ в економіку України на 2010 рік показані на рис.2.1.
  
Рис.2.1.
Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку України за станом на 01.04.2010
Отже,
можна помітити, що найбільша частка іноземних інвестицій в економіку України
припадає на Кіпр(22,8% загального обсягу інвестицій)[27].
Що
стосується галузевого розподілу інвестицій, то
на підприємствах промисловості зосереджено 13135,3 млн. дол. США
(32,8%загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної –
11745,9 млн. дол. США та добувної – 1089,6 млн. дол. США. Серед галузей
переробної промисловості у
металургійне
виробництво та виробництво готових металевих виробів внесено 5612,3 млн. дол.
прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів
– 1788,7 млн. дол., машинобудування – 1118,2 млн. дол., хімічну та нафтохімічну
промисловість – 1116,9 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної
продукції – 777,8 млн. дол. У фінансових установах акумульовано 12637,5 млн. дол.
(31,6%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів,
побутових виробів і предметів особистого вжитку – 4323,3 млн. дол. (10,8%), в
організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та
надання послуг підприємцям, – 4221,1 млн. дол. (10,6%).
Якщо
ж порівнювати наведені показники з показниками попередніх років, можна
прослідкувати позитивну динаміку збільшення ПІІ, які залучаються в економіку
України (рис.2.2).
  
Рис.2.2.
Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну за 1996-2010 роки (за станом на
початок року).
З
рис. 2.2 чітко видно, що протягом останніх років обсяг ПІІ в Україну збільшився.
До того ж залучилися нові інвестори, такі як Італія та Швеція, розміри
вкладених інвестицій яких з кожним роком зростають.
Таблиця
2.3
Обсяги
прямих іноземних інвестицій в економіку України 2008
р.- І квартал 2010 р.

























































































































































Країна-інвестор


За
станом на початок року, млн. дол. США




01.04.2010


у
% до підсум-ку


01.01.2010


у
% до підсумку


01.01.2009


у
% до підсум-ку


01.01.2008


у
% до підсумку




Усього


40007,4


100,0


40026,8


100,0


35723,4


100,0


29489,4


100,0



 у тому
числі










Кіпр
9105,1
22,8
8593,2
21,5
7682,9
21,5
5941,8
20,1


Німеччина
6644,4
16,6
6613,0
16,5
6393,8
17,9
5917,9
20,1


Нідерланди
3841,0
9,6
4002,0
10,0
3180,8
8,9
2511,2
8,5


Російська
Федерація
2661,0
6,7
2674,6
6,7
2445,6
6,8
2075,2
7,0


Австрія
2569,8
6,4
2604,1
6,5
2273,5
6,4
1968,8
6,7


Сполучене
Королівство
2229,3
5,6
2375,9
5,9
1851,6
5,2
1462,2
5,0


Франція
1698,9
4,2
1640,1
4,1
1471,5
4,1
1436,8
4,9


Вiрґiнськi
Острови, Британські
1333,8
3,3
1387,1
3,5
1316,1
3,7
1046,2
3,5


Швеція
1275,1
3,2
1371,0
3,4
1263,0
3,5
1045,7
3,5


Сполучені
Штати Америки
1244,2
3,1
1272,3
3,2
1226,1
3,4
1006,6
3,4


Італія
980,1
2,4
992,2
2,5
914,3
2,6
670,5
2,3


Польща
888,0
2,2
864,9
2,2
715,6
2,0
583,8
2,0


Швейцарія
799,4
2,0
805,5
2,0
694,7
1,9
400,9
1,4


Інші країни
4737,3
11,9
675,1
1,7
595,5
1,7
3421,8
11,6



Сьогодні
з’явилися загальні тенденції до поліпшення економічної ситуації. Окрім
того, інвестиційний потенціал України зростає, зважаючи на підготовку до
Євро — 2012. Не слід забувати, що в країні вже затверджено
нову
програму
підготовки до чемпіонату, в якій збільшено загальну суму
фінансування з 15 млрд. 790,67 млн. грн. до 142 млрд. 448,4 млн. грн. При
цьому, якщо раніше на 2010 рік передбачалося виділити Кабміном 32 млрд. грн. на
підготовку до Євро — 2012, то згідно нової програми ця сума становить 49 млрд.
45,91 млн. грн[28]. Тобто урядом створюються всі умови, які необхідні для
проведення чемпіонату на високому європейському рівні.
 Проте
прогнози щодо майбутнього дуже обережні, бо економічна невизначеність
зберігається. Існує значна розбіжність у думках експертів щодо змін
інвестиційного клімату України. 
Деякі
вчені вважають, що у 2010 році
власники
ресурсів залишать обсяги вкладень на рівні 2009-го року. Попит припинився з
боку інвесторів майже в усіх країнах —
і
в розвинутих, і в країнах з перехідною економікою. Ті країни, що в минулому
були найпривабливішими зараз теж
потерпають від зменшення інвестиційного попиту. Це пов’язано із тим, що ринок в
цілому і світ інвесторів зокрема взяли перерву, щоб переоцінити і ще раз
визначити свої пріоритети.
Але
загалом прогнозуючі організації припускають вирішення у 2010 році проблем
банківської сфери як в середині країни, так і на зовнішніх ринках. Покращиться
доступ до кредитних ресурсів та посилиться довіра до банківської системи з боку
населення і бізнесу, що позитивно відобразиться на
відновленні виробничої діяльності корпоративного сектору. В той же час,
зростанню обсягів залучених кредитних ресурсів сприятиме їх помірне здешевлення
– прогнозується зниження ставок банків за кредитними операціями. Поряд з цим,
поступово зростатиме притік іноземного капіталу як у вигляді прямих іноземних
інвестицій, так і портфельних інвестицій [30].
Щодо
2011 року, то більшість експертів вважають, що обсяг прямих іноземних інвестицій
збільшиться. А також передбачають зростання економіки України в
межах від 3,5% до 6,3%. В основному передбачається, що основним важелем
економічного зростання буде розширення інвестиційного попиту: усереднене
значення реального приросту інвестицій 10,7%, яке перевищує реальний приріст
приватного споживання (5,8%) [31].
 Загалом,
на мою думку, Україна досягла відчутних досягнень у справі залучення іноземних
інвестицій, але необхідно констатувати, що іноземний капітал не поспішає
освоювати український інвестиційний ринок. Існує ряд перешкод, які не
дозволяють інвесторам збільшити обсяг інвестицій в нашу державу, але Україна в
змозі це подолати і в 2010 році обсяг іноземних інвестицій зросте.
2.2
Регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій
В умовах
ринкової трансформації економіки України загальний обсяг залучених інвестицій
не завжди характеризується рівномірним розподілом, спостерігається
диференційоване накопичення іноземних активів в окремих регіонах.
У зв’язку з цим
виникає необхідність аналізу сучасного стану залучення іноземних інвестицій в
регіони України, причини диференціації та розробки шляхів вирішення даної
проблеми.
З чого
складається інвестиційна привабливість регіону? Для аналізу інвестиційної
привабливості регіонів застосовуються такі узагальнюючі показники: рівень
загальноекономічного розвитку регіону; рівень розвитку інвестиційної
інфраструктури; демографічна характеристика регіону; рівень розвитку ринкових
відносин і комерційної інфраструктури; рівень криміногенних, економічних та
інших ризиків[32; c.
85].
Значні прямі
іноземні інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов`язані з
упровадженням довгострокового інвестиційного проекту. Також на надходження
прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон впливає його географічне
розташування. Обсяг притоку прямих іноземних інвестицій до регіонів України
(2006–2010 рр.) відображено у табл. 2.3 [2].
Таблиця 2.3
Обсяг
притоку прямих іноземних інвестицій до регіонів України за 2006–початок 2010
рр.(млн. дол. США)









































































































































































Рік
2006
2007
2008
2009
І квартал 2010


АР Крим
577
726,2
637,6
622,1
718,4


Вінницька
108,3
152,6
161,3
161,3
176,5


Волинська
272,4
392,4
388,7
269,2
328,9


Дніпропетровська
2361,3
2934,3
2667,3
2670,1
2813,6


Донецька
905,9
1355,2
1508,8
1512,9
1649,6


Житомирська
122,9
173,6
181,3
177,4
215,4


Закарпатська
295
345,3
355,8
356,4
355,0


Запорізька
606,5
761,4
835,6
840,6
872,1


Івано-Франківська
183,5
385,2
480,8
480,8
615,9


Київська
871,4
1083,6
1301,2
1310,5
1507,4


Кіровоградська
52,3
55,3
63
63,8
66,0


Луганська
284,3
309,1
336,1
335,9
577,9


Львівська
515
771,5
930,7
891,0
1111,9


Миколаївська
113
136,8
151,8
161,8
172,9


Одеська
718,7
880,8
991,5
970,2
1043,2


Полтавська
315,8
367,9
511,5
515,4
445,5


Рівненська
112,6
233,1
272,1
272,1
275,5


Сумська
156,7
180,5
159,1
158,0
225,6


Тернопільська
45
51
58,7
58,6
66,5


Харківська
983,6
1278,7
1599,4
1609,8
2054,7


Херсонська
109,7
156,2
171,4
175,0
180,5


Хмельницька
92,2
129
137,3
137,3
219,7


Черкаська
116,3
175
177,2
168,1
222,5


Чернівецька
36,8
51,2
60,1
60,1
61,9


Чернігівська
81,5
86,6
94,4
94,4
87,4


м. Київ
5881,9
9681,7
13321,5
13464,5
15756,1


м. Севастополь
126,3
147,2
141,8
141,8
145,1



Розподіл прямих
іноземних інвестицій за регіонами України є нерівномірним, що зумовлено їх
різною інвестиційною привабливістю. Аналізуючи наведені дані, можна зробити
висновок, що іноземні інвестори охоче вкладають кошти у промислові регіони,
оскільки більшість їх «цікавить» металообробка, харчова і хімічна
промисловість, будівництво, транспорт. Однак з табл. 2.3 видно, що саме у 2008 р.
приток іноземних інвестицій зменшився в усі регіони країни, а з таких областей,
як Дніпропетровська, Сумська, АР Крим та м. Севастополь відбувся відтік
капіталу, що становив майже 500 млн. дол. США.
В 2010 році
чільні місця за обсягом прямих іноземних інвестицій посіли підприємства Києва –
39,4% до загального обсягу, Дніпропетровської – 7,0%, Київської – 3,8%,
Запорізької – 2,2%, Донецької – 4,1%, Одеської – 2,6%, Харківської області –
5,1%, а також Автономної Республіки Крим – 1,8%. Слід відмітити значну
нерівномірність економічного розвитку регіонів України. Відповідно пріоритетний
розвиток одних областей веде до відсталості інших. Це безпосередньо
відбивається на обсягах інвестицій, що надходять до різних регіонів.
З наведених
даних випливає, що найбільш привабливими є декілька регіонів України, в тому
числі м. Київ. Розглядаючи інвестиційну привабливість окремих регіонів країни не
завжди зрозуміло, чому іноземний капітал віддає перевагу одним, а не іншим
регіонам. З економічних позицій високий рівень вкладення іноземного капіталу
повинен спостерігатися в таких регіонах країни, як Автономна Республіка Крим, в
областях Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській, Харківській.
Однак поряд з економічним потенціалом в цих регіонах і дуже багато проблем
соціального та екологічного характеру. У багатьох регіонах України спочатку
необхідно вкласти значні обсяги капіталу, щоб підняти на необхідний рівень
потенціал більшості діючих підприємств. 
Однак,
привабливість регіонів країни має тенденцію змінюватися кожного року. На це
впливають різні чинники, в останній час – це світова фінансова криза. Слід
зазначити, що інтерес іноземних інвесторів до м. Київ незмінний, оскільки він є
столицею європейської держави. Тут обертається значна готівкова маса країни,
активно розвивається ринкова інфраструктура, досягнуто помітного зростання
промислового виробництва, з кожним роком поліпшується тенденції будівництва і
розвитку транспорту. У м. Київ іноземні інвестиції зосереджені у фінансовому,
кредитному і страховому секторах економіки[33; c.43].
Знову
ж таки, у зв’язку з проведенням Євро — 2012 обсяги прямих іноземних інвестицій
зростатимуть: в 2010 році до 1700 млн. дол., в 2012 році − до 2650 млн.
дол..
Кількість
інноваційно-активних підприємств зросте з 34 у 2009 році до 77 в 2010 році та
до 91 в 2012 році, що суттєво збільшить їх частку у загальній кількості
промислових підприємств регіону. Треба зазначити, що подібний прогноз є надто
оптимістичним. У цілому можна підсумувати, що в 2010-2012 роках збережеться
позитивна динаміка інвестиційної діяльності в Київській області(табл.2.4) [34].
Однак,
інвестиції в основний капітал на придбання машин та устаткування, можна вважати
негативною тенденцією, оскільки зменшення витрат на переобладнання та купівлю нових
технологій гальмує процес появи нових видів продукції та зменшення витрат на
відновлення народногосподарського комплексу Київської області.
Таблиця 2.5
Результати
прогнозування інвестиційної діяльності в Київській області на 2010-2012 р. р.
(млн. грн.)
















Показники
2010(прогноз)
2012(прогноз)


Капітальні
інвестиції
10596,14
13795,9


Інвестиції в
основний капітал
9006,72
11726,53


Інвестиції в
основний капітал на придбання машин та устаткування
2877,8
2482,3


Питома вага
інвестицій в основний капітал на придбання машин та устаткування в
інвестиціях в основний капітал
32 %
21,1%



Отже,
нерівномірний розподіл іноземного капіталу за регіонами України спричиняється
низькою привабливістю регіонів, внаслідок фінансової, політичної, економічної
нестабільності.
Регіональна
влада в процесі залучення інвестицій повинна зводитися до виконання таких
функцій:
· 
Формування привабливого для інвестора
іміджу територіальної громади;
· 
 Створення сприятливих умов для
надходжень та ефективної реалізації інвестицій;
· 
Конденсування та створення ефективних
каналів для поширення інформації про інвестиційний потенціал відповідної
території;
· 
Посередництво в налагодженні контактів
та співпраці між представниками місцевого бізнесу і потенційними інвесторами[35;
c. 32].
Як зазначалося
на початку, залучення інвестицій на регіональний рівень є показником
стабільності й успішності соціально-економічного розвитку певної територіальної
громади.
В Україні ж,
через переважно низький рівень розвитку місцевого бізнес-середовища та недалекоглядність
і консервативність регіональної влади, обсяги залучення залишаються незначними
для українських регіонів та ще й з високою диференціацією їх розподілу.
Частково
виправити цю ситуацію можна завдяки реалізації таких заходів:
· 
поширення діючих програм з бізнес – та
менеджмент-освіти на рівень регіонів;
· 
розробка локальних інформаційних
стратегій щодо залучення інвестицій;
· 
впровадження місцевими компаніями
принципів прогнозування та стратегічного планування;
· 
проведення реструктуризації та оптимізації
малоефективних місцевих підприємств;
· 
лібералізація відносин «влада – бізнес»
на регіональному рівні[36; c.
42].
Саме такі
стратегічні плани поряд з розвитком регіональної інфраструктури та
загальнодержавним сприянням можуть забезпечити рівномірний приплив інвестицій у
регіони України.
2.3 Програма
залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в Київській області
Оскільки Київ є
найбільш привабливим регіоном України для іноземних інвесторів, хотілося б
більш детально розглянути основні пріоритетні завдання області на шляху
залучення інвестицій.
На сьогодні
Київщина належить до десятки найбільш індустріально розвинених областей
України. Основу промислового потенціалу області становлять близько 400 великих
та середніх підприємств.
Головним напрямом
інвестиційної політики в Київській області є створення сприятливих умов для
розвитку підприємництва, подальше поліпшення інвестиційного клімату, допомога
суб’єктам господарювання в реалізації економічно і соціально важливих
інвестиційних проектів із залученням усіх джерел фінансових ресурсів.
Одним з
актуальних завдань в області є активізація інвестиційної діяльності та значне
нарощування обсягів інвестицій. Саме збільшення притоку іноземних коштів є
пріоритетним напрямом діяльності. Обласна державна адміністрація виходить із
того, що поєднання інтересів інвестора з інтересами області може стати основою
для плідного взаємовигідного співробітництва.
Так, було
розроблено Програму залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в
Київській області на 2010-2012 роки, яка спрямована на вирішення проблеми
активізації інвестиційного забезпечення економіки та визначає заходи,
спрямовані на створення сприятливих організаційних та економічних умов для
збільшення надходжень інвестицій в економіку області,для більш ефективного
використання індустріального, аграрно-технологічного, наукового та
інтелектуального її потенціалу.[37] 
         Головна
мета Програми передбачає формування сприятливих умов для поліпшення
інвестиційного клімату, активізацію інвестиційних процесів для залучення
вітчизняних та іноземних інвестиційних ресурсів у розвиток економіки та
соціальної сфери області.
Об’єктом
реалізації Програми є весь соціально-економічний комплекс області, об’єкти виробничої
сфери, агропромисловий комплекс, комунальне господарство, об’єкти
господарювання інших форм власності, що знаходяться на її території.
Ця Програма є
основою довгострокової політики області у сфері залучення і реалізації
інвестицій. План заходів щодо її реалізації також опрацьований на перспективу,
однак може щорічно коригуватись і наповнюватись новим змістом у залежності від
змін внутрішніх і зовнішніх умов реалізації іноземних інвестицій та при
виникненні нових завдань.[37]
Враховуючи те,
що область має дефіцит фінансових ресурсів, але разом з тим володіє промисловим
потенціалом, відносно розвиненою інфраструктурою, має висококваліфіковану
робочу силу та вигідне географічне положення, залучення інвестицій для розвитку
її економіки є дуже важливим і виконання комплексу заходів дасть можливість досягнути
поставленої мети.
Основним
завданням Програми є забезпечення виконання заходів щодо її реалізації, які
спрямовані на:
— 
поліпшення інвестиційної привабливості
та іміджу області;
— 
стимулювання розробки і реалізації
проектів, спрямованих на активізацію підприємницької діяльності та вирішення
соціальних проблем області;
— 
вивчення пропозицій та аналіз
інвестиційних проектів;
— 
створення системи координації взаємодії
місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з
підприємствами, діловими та фінансовими структурами, консалтинговими та
інвестиційними фондами;
— 
проведення інформаційної пропаганди
потенційних можливостей підприємств області серед вітчизняних та іноземних
інвесторів з метою залучення інвестиційних капіталів;
— 
підтримку власного товаровиробника;
— 
розвиток агропромислового комплексу;
— 
реконструкцію та реформування
житлово-комунального господарства;
— 
розробку інвестиційних пропозицій та
проектів;
— 
розвиток інфраструктури туризму в
області;
— 
створення нових конкурентоспроможних
видів продукції з впровадженням передових технологій і виробництво.
Саме до даних
заходів буде здійснюватися інвестиційна політика в області.(Додаток Б)
Реалізація
Програми передбачає зростання загального обсягу іноземних інвестицій в економіку
області до 2,8 млрд. дол. США, обсягів виробництва продукції, створення 10 000
нових робочих місць, підвищення випуску експортно-орієнтованої продукції та
виконання соціальних програм.
В ході
реалізації Програми має бути забезпечено створення інвестиційного паспорту
Київської області, каталогу інвестиційних пропозицій підприємств області;
розширення і зміцнення кооперативних зв’язків між підприємствами області та
інших регіонів України;розширення міжнародних двосторонніх зв’язків із
зарубіжними інвесторами; створення позитивного іміджу Київської області;
залучення інвесторів до реалізації інвестиційних проектів інноваційної
спрямованості; забезпечення підвищення рівня професійної підготовки працівників
місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері
іноземного інвестування.


Розділ
3. Напрями удосконалення політики залучення прямих іноземних інвестицій (на
прикладі Київської області)
3.1 Створення
сприятливих умов для розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності
Реалізація напрямів
удосконалення політики залучення ПІІ буде реалізовуватись в розрізі Програми по
залученню інвестицій в економіку Київської області.
З метою
ефективного розміщення промислових об’єктів
у 2010-2012 роках, буде продовжуватись робота по створенню в районах
промислових зон різних форм власності (державні, муніципальні, приватні). У
результаті — інвестори отримають готові промислові земельні ділянки в оренду,
або шляхом викупу,зі створеною інфраструктурою, що спрощує впровадження
інвестиційного проекту.
Для створення
сприятливого клімату у сфері інноваційної діяльності та з метою стимулювання
залучення високотехнологічних інвестиційних проектів, передбачається створення
промислово-технологічних парків або технологічних центрів.
Промислово-технологічний парк – це концентрування малих інноваційних
підприємств та бізнес-інкубаторів із пільговими умовами функціонування. Головна
мета промислово – технологічного парку – розробка та впровадження інноваційних
ідей та створення механізму впровадження інновацій у виробництво, створення
центру наукових досліджень та впровадження наукомістких технологій. Він може
бути створений на базі наукових або університетських центрів. Для підтримки
технологічних ініціатив на першій стадії розвитку при технологічних центрах
будуть створюватись інноваційні бізнес-інкубатори[38; c.
4].
З метою
запровадження світового досвіду щодо розвитку новітніх технологій,
передбачається створення кластерних об’єднань, що дозволять використати
можливості основних галузей для прискорення розвитку економіки та забезпечать
можливість випуску конкурентоздатної продукції.
Для виконання
цього розділу заходів пропонується здійснити наступні кроки:
— 
для підтримки ініціатив щодо
інвестиційної діяльності в області, створити обласний інвестиційний фонд, згідно
з чинним законодавством;
— 
запровадити механізм надання
консультативної та фінансової допомоги за рахунок обласного інвестиційного
фонду щодо стимулювання створення інноваційних центрів, інвестиційних
бізнес-інкубаторів, технологічних парків за спеціалізацією, для спрямування
інвестиційних пропозицій;
— 
запровадити механізм надання грошових
грантів, за рахунок обласного інвестиційного фонду, для стимулювання
інвесторів, щоб створити нові робочі місця в районах та містах області із
високим рівнем безробіття;
— 
розвиток інститутів спільного
інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) щодо створення умов
для більш широкої участі венчурних фондів у фінансуванні інноваційної
діяльності;
— 
удосконалити порядок проведення
реєстрації іноземних інвестицій у процесі здійснення інвестиційної діяльності,
у тому числі при реінвестуванні та поверненні інвестицій.
Також важливим
завданням держави та каталізатором прискорення притоку капіталу є створення
системи страхування, забезпечення її виходу на міжнародні страхові ринки,
залучення великих страхових компаній на регіональний ринок області, з метою
страхування та перестрахування інвестиційних ризиків комерційного і
некомерційного характеру. Для цього необхідно забезпечити підготовку
відповідних висококваліфікованих кадрів.
Крім того,
однією з важливих складових процесу залучення інвестицій є створення
сприятливого інвестиційного іміджу області в засобах масової інформації. Образ
динамічної, з добре розвинутим потенціалом економіки області, інформація про
залучені інвестиції, розробка та реалізація інвестиційних проектів, участь у
них провідних міжнародних фінансових організацій – все це принесе відповідні
економічні результати позитивного характеру. Співпраця із ЗМІ, інформаційними
агентствами сформує позитивний образ області, її економічний потенціал та
перспективи. При цьому, головну роль у формуванні іміджу відкритої області
відіграє інформація про інвестиційну привабливість області (інвестиційний
паспорт), перелік інвестиційних пропозицій обласних підприємств та організацій,
обласного бюджету у мережі Інтернет, підтримка та просування сайту Київської
області www.invest-koda.org.ua,
створення та розповсюдження фільму про інвестиційний потенціал області.
3.2 Основні
альтернативні шляхи вдосконалення механізму залучення прямих іноземних
інвестицій
Як показано
вище, непривабливий інвестиційний клімат негативно впливає на можливості
активізації процесу залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни.
Також серед основних факторів, які погіршують процес залучення інвестицій можна
виділити:
— 
залучення іноземних інвестицій
відбувається в період кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на
території України, висловлюючи свою невпевненість і подальшому співробітництві,
подаючи запити щодо економічної політики уряду;
— 
нестабільне законодавство, відсутність
надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;
— 
темпи інфляції залишаються на значно
вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;
— 
низька купівельна спроможність значної
частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку
продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих з
допомогою іноземного капіталу підприємствах.
Самі ж
інвестори, в наданні консультацій щодо розвитку інвестиційного потенціалу
України визначають, що залученню ПІІ сприятимуть процеси формування
інституційного середовища. Тобто наша країна, з одного боку, поступово
включається в діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить
інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути.
Оскільки на
даний час метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучасної
політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну привабливість
економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкладення коштів,
то ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати податкова
політика щодо іноземних інвестицій. Влада має впроваджувати найпривабливіші для
іноземних інвесторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні
надходження.
Таким чином,
можна запропонувати три основні альтернативні шляхи щодо розв’язання
проблеми:
1. 
Податкові канікули
2. 
Низькі податкові ставки
3. 
Прискорена амортизація основних фондів,
зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання
податкового інвестиційного кредиту
Під час
податкових канікул прибутки підприємств оподатковуються за зниженими ставками
чи не оподатковуються взагалі. Запровадження канікул вимагає уважного нагляду з
боку податкової інспекції за підприємствами з іноземними інвестиціями, оскільки
існує заборона щодо трансформації у нову компанію для продовження податкових
канікул.
Вадою такої
альтернативи, з точки зору уряду, є зменшення бюджетних надходжень і те, що
канікули є ефективнішими у залучені капіталу до мобільних виробництв, ніж до
галузей, що впливатимуть на економіку країни протягом тривалого часу. Також
слід зазначити, що податкові канікули заохочують утворення нових компаній, а не
інвестиції в нові виробничі потужності. Україні ж потрібне саме останнє.
Іншим варіантом
заохочення прямих іноземних інвестицій є загальне зменшення податкової ставки.
При такому підході значно спрощується процес розрахунку податків, крім того,
інвесторів приваблюють країни з низькими ставками оподаткування, що дозволяє
залишити їм більшу частину прибутку.
Однак, існують і
недоліки такого підходу: міжнародні зв’язки здатні звести нанівець зусилля
країни у формуванні нейтральної податкової системи. Фактично країна з
податковою системою, яка суттєво відрізняється від систем інших країн, може
мінімізувати ринкові викривлення, запровадити менш нейтральну податкову
систему. Коли база оподаткування не є уніфікованою, то ТНК можуть скористатися
відмінностями в податкових законодавствах різних країн. Наприклад, ТНК може
отримати позику в країні з високими податками для фінансування інвестицій в
країні з низькими податками. Це збільшить прибутки ТНК, тоді як місцевий бізнес
не матиме таких можливостей.
Альтернативою
попереднім податковим стимулам є прискорене списання інвестицій у формі:
— прискореної
амортизації 
— зменшення
оподатковуваного прибутку на певний процент інвестиційних витрат
— податкового
інвестиційного кредиту, що дозволяє компаніям зменшувати податки на встановлений
процент інвестиційних витрат
         Перевагами
такої альтернативи є:
1.Інвестиційні
відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне
зменшення податкових ставок
2.Інвестиційні
податкові відрахування для капіталу з тривалим строком використання (споруди,
машини, обладнання) заохочують інвестиції, що можуть бути прибутковим протягом
багатьох років. Тобто відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне
планування.
3.З
інвестиційними податковими відрахуваннями компанія одержує доходи від зниження
податкових ставок в результаті інвестицій. Податковий стимул має чітке
спрямування – заохочувати інвестиції, а не створювати нові компанії.
Однак існує і
ряд певних недоліків:
1.Якщо
інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, то існуючі компанії
дістають вигоди у повному розмірі, тоді як нові фірми мають спочатку отримати
достатній прибуток перед використанням відрахувань. Проекти з тривалим періодом
розгортання потрапляють у невигідне становище порівняно з тими, що швидко починають
отримувати доходи.
2.До певних
типів капіталу, зокрема – до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі
в яких інтенсивно використовуються запаси, потрапляють у невигідне становище.
На мою думку,
найефективнішим підходом до податкового стимулювання іноземних інвестицій в
економіку нашої держави, слід віднести прискорене списання інвестицій у формі:
прискореної амортизації, зменшення оподатковуваного прибутку на певний процент
інвестиційних витрат та податкового інвестиційного кредиту.
Ця альтернатива
є найбільш прийнятною на сьогодні завдяки її чіткому спрямуванню на певний вид
діяльності, а саме: нарощування виробничих потужностей. Крім того, відрахування
стимулюють довгострокове інвестиційне планування. Не менш важливим є те, що
інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи
загальне зменшення податкових ставок. Цільове використання відрахувань зменшує
відплив капіталу, а також заохочує нові інвестиції замість надання несподіваних
прибутків власникам наявного капіталу, як це відбувається при зниженні ставок
оподаткування.
3.3 
 Стратегічні орієнтири підвищення
інвестиційної привабливості Київської області
Важливу роль у
забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону відіграє рівень його
інвестиційного потенціалу, що залежить від обсягів інвестиційної діяльності та
її результатів. Незадовільний стан фінансового забезпечення області потребує
пошуку та залучення фінансових ресурсів із-за кордону, які дозволять покрити
дефіцит у внутрішніх ресурсах, сприятимуть прискоренню євро інтеграційних
процесів та підвищенню зовнішньоекономічної активності. Основною метою при
цьому буде визначення стратегічних орієнтирів щодо діяльності області з метою
покращення рівня її інвестиційної привабливості. 
Тобто, я
пропоную основні напрями діяльності Київщини, які б дозволили чітко
сформулювати основні пріоритетні напрямки роботи на шляху збільшення обсягів
іноземних інвестицій.
1.Забезпечити
економічну безпеку регіону. Цей напрям полягає у захисті вітчизняних
товаровиробників та недопущенні іноземних інвесторів до керівництва
конкурентоспроможними виробництвами. Основними заходами в рамках даної
стратегії є залучення в інвестиційний процес внутрішніх джерел формування
інвестиційних ресурсів, а надходження зовнішніх повинно бути зорієнтоване
переважно на розвиток підприємств тих сфер економіки, що є недостатньо
розвинені в регіоні через відсутність сировини, яку необхідно імпортувати. Вкладення
іноземного капіталу в регіон забезпечить доступність до іноземної сировини та
полегшить процес її надходження. 
2.Стати ринковим
лідером. Це передбачає завоювання значної частки внутрішнього та зовнішнього
ринку товарів і послуг, дасть усі можливості забезпечення конкурентних переваг
і досягнення високих результатів у напрямку поставки продукції на національний
та іноземні ринки, що дозволяє формувати привабливий інвестиційний клімат для
іноземних інвесторів з позицій швидкої окупності вкладених ресурсів. Основними
заходами є: збільшення виробництв, які б використовували наявні в області ресурси
з метою досягнення їх конкурентних переваг та збільшення обсягів реалізації
продукції, робіт і послуг.
3.Максимізувати
вигоди від надходження іноземного капіталу. Тобто, здійснення інвестицій у
будь-якому із напрямів повинно максимально сприяти економічному, соціальному та
екологічному розвитку області, зниженню рівня безробіття та зростанню доходів
населення. Слід зауважити, що вкладення іноземного капіталу у підприємства, що
не створюють нових робочих місць, а їх діяльність не забезпечує доходів до місцевих
бюджетів або загрожує екологічній безпеці регіону, не є привабливим для
інвесторів.
4. Мінімізувати
ризики. Тобто, необхідна підтримка підприємств з боку органів місцевої влади,
податкових та фінансових органів, що дозволить зменшити ризики, пов’язані з
недоотриманням прибутків, і сприятиме виведенню частини доходів із тіньового
сектора бізнесу. Основними заходами є: у випадках фінансової нестабільності
суб’єкта господарювання необхідно надавати фінансову допомогу за рахунок
бюджетних коштів, що зосереджуються у спеціальних фондах, або створювати окремі
фонди грошових коштів, джерелом формування яких є доходи місцевого бюджету. У
процесі залучення іноземного капіталу є необхідною допомога в оформленні
документів та під час нарахування і сплати мита, проведення роз’яснювальної
роботи щодо податкового законодавства в країні тощо.
5.Важливим також
має бути розподіл наявних ресурсів у ті сфери економіки, що можуть забезпечити
високий рівень рентабельності місцевих суб’єктів господарювання. Необхідно
сприяти росту підприємств роздрібної (супермаркетів), оптової торгівлі, що
дадуть змогу швидше реалізовувати інвестиційні продукти, а це в свою чергу
забезпечуватиме збільшення доходів виробничих підприємств та ріст їх
інвестиційних можливостей. Необхідно забезпечувати розвиток
ринку товарів та послуг з метою росту попиту на робочу силу, що зменшить її
відплив за кордон. Розвиток підприємств роздрібної та оптової торгівлі зумовить
також
ріст
попиту на продукцію, а це сприятиме розвитку виробничих підприємств, які її
поставляють, та стимулюватиме іноземних інвесторів здійснювати інвестиції у ті
види діяльності, які розвиваються на низькому рівні.
6.Необхідно
інтенсивно використовувати ресурси (фінансові, трудові) з метою спрямування їх
на інвестиційні цілі та розвиток промислових підприємств. Основними заходами є:
розвиток фінансово-кредитних інститутів, які б змогли залучати вільні кошти
населення і акумулювати в інвестиційні ресурси; забезпечувати спрямування
прибутків підприємств на фінансування інвестиційної діяльності та зниження їх
частки, що споживається, у вигляді дивідендів; сприяти зниженню рівня міграції
населення через забезпечення їх робочими місцями; модернізація виробничих
потужностей, що дасть змогу збільшити рентабельність місцевих підприємств і
сприятиме росту конкурентних переваг продукції, а це в свою чергу
забезпечуватиме нарощення експортного та фінансового потенціалів вітчизняних
підприємств, що є вагомим у процесі розвитку та становлення на ринку.
Інтенсивне використання внутрішніх ресурсів забезпечить ріст рівня
інвестиційної привабливості області та стимулюватиме іноземних інвесторів
вкладати кошти.
7.
Використовувати робочу
силу як основний
чинник інвестування. Тобто, необхідним
є сприяння підвищення кваліфікації працівників, збільшення частки населення з
вищою освітою, зменшення темпів міграції населення.
Основний акцент треба зробити на розвитку трудомістких виробництв, що є
привабливим для іноземних інвесторів, які мають бажання вкладати кошти у
виробництва, функціонування яких залежить від наявності трудових ресурсів.
8. Нарощувати
економічний потенціал: створення нових підприємств у регіоні, модернізація
виробничих потужностей існуючих суб’єктів господарювання, що дозволить
наростити матеріально-технічні ресурси області, забезпечити ріст трудового
потенціалу. Це сприятиме покращенню інвестиційного клімату та
залучення іноземних коштів у необхідних розмірах.
9. Органам
місцевої влади треба розробити комплекс заходів, які дозволятимуть зацікавити
інвестора у регіональних об’єктах інвестування та отриманню ним віддачі на
вкладенні фінансові ресурси. Важливим є надання дозволів на використання
природних ресурсів у досягненні інвестиційних цілей, знижок у сплаті за
використання паливно-енергетичних ресурсів у перші роки функціонування
підприємств, розвиток яких сприятиме росту економічних показників регіону. З
боку існуючих в регіоні підприємств необхідно розробляти інвестиційні проекти з
наперед обумовленим терміном їх окупності та визначеними показниками
ефективності використання інвестиційних ресурсів.
Наведені вище
заходи пропонується використати у галузях Київської області, які мають важливе
значення для забезпечення життєдіяльності економіки. До них відносяться:
промисловість будівельних матеріалів, машинобудування, металообробка,
приладобудування, електронна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна галузі,
а також порівняно нові для області виробництва – мікробіологічне та
картонно-паперове. Це дозволить покращити рівень інвестиційної привабливості
даних виробництв, збільшить обсяги продукції, що випускається, кількість
робочих місць. Отже, можна
зробити висновок, що для забезпечення інвестиційного розвитку Київської
області, для підвищення рівня її інвестиційної привабливості, важливо провести
ряд стимулюючих та відтворювальних процесів, які б забезпечили зацікавленість
інвестора у фінансуванні коштів в підприємства області. Запропоновані заходи
допоможуть сформувати інвестиційну привабливість регіону щодо вкладення
іноземних інвестиційних ресурсів, дадуть змогу визначати необхідність залучення
іноземного капіталу в контексті його впливу на забезпечення обраних
стратегічних орієнтирів інвестиційного розвитку, також сприятимуть швидким
темпам досягнення цілей за наперед обумовленими орієнтирами.
Висновки
При написанні
випускної кваліфікаційної роботи мною були досліджені прямі іноземні
інвестиції, які залучаються в економіку України, напрями інвестиційної
діяльності держави, стан інвестиційного клімату як країни в цілому, так і
окремих її регіонів.
При
визначенні теоретичних засад залучення інвестиційних коштів, було з’ясовано, що
на даному етапі інвестиційна політика держави перебуває у стані активного
впровадження. Однак, існує ряд негативних факторів, які впливають на
прискорення цього процесу – це недосконалість судової гілки влади, корпоративного
управління,земельних відносин, функціонування аграрного ринку, фондового ринку,
банківської системи.
Тобто, держава
має забезпечити цілеспрямовану інвестиційну політику для
розвитку всіх сфер діяльності країни. Врешті-решт,
інвестиційна політика покликана сформувати у державі сприятливий інвестиційний
клімат, який є необхідним елементом стабілізації економіки в найближчі часи на
Україні.
На сьогодні в
умовах світової фінансової кризи внутрішніх інвестиційних ресурсів
катастрофічно не вистачає. Тому галузі держави в певній мірі потребують
залучення іноземних коштів. Однак, обсяги іноземних інвестицій не відповідають
тій нормі, яка забезпечує нормальне функціонування держави (за підрахунками
експертів, річний обсяг інвестицій до країни протягом року має дорівнювати 20
млрд. дол. США,при тому, що в Україні такий обсяг за останні три роки становить
лише 4 млрд. дол.). Однак, з кожним роком спостерігається позитивна тенденція з
боку збільшення кількості коштів, які залучаються до України. Крім того,
проведення фінальної частини чемпіонату світу з футболу «Євро — 2012» підвищує
рівень інвестиційної привабливості держави, що дає надію на покращення
економічної ситуації.
Що стосується
регіонів, то тут ситуація досить суперечлива. Рівні інвестиційної
привабливості, а отже, і обсяги інвестицій розподіляються досить нерівномірно.
Так, найпривабливішим регіоном залишається Київ, оскільки він є столицею
Європейської держави. Тут обертається значна готівкова маса країни, активно
розвивається ринкова інфраструктура, досягнуто помітного зростання промислового
виробництва, з кожним роком поліпшується тенденції будівництва і розвитку
транспорту.
Тому основну
увагу у дипломній роботі присвячено саме Києву та Київській області – основним
напрямам політики, які мають забезпечити покращення рівня інвестиційної
привабливості столиці.
Так, Головним
управлінням промисловості, транспорту та зв’язку було складено програму
інвестиційного розвитку регіону на 2010-2012 роки, головним завданням якої є
формування сприятливих умов для поліпшення інвестиційного клімату, активізацію
інвестиційних процесів для залучення вітчизняних та іноземних інвестиційних
ресурсів у розвиток економіки та соціальної сфери області. 
Враховуючи те,
що область має дефіцит фінансових ресурсів, але разом з тим володіє промисловим
потенціалом, відносно розвиненою інфраструктурою, має висококваліфіковану
робочу силу та вигідне географічне положення, залучення інвестицій для розвитку
її економіки є дуже важливим і виконання комплексу заходів дасть можливість
досягнути поставленої мети.
Також було
запропоновано альтернативні шляхи вдосконалення механізму залучення інвестицій:
податкові канікули, низькі податкові ставки, прискорена амортизація основних
фондів, зменшення оподатковуваного прибутку на суму інвестицій чи використання
податкового інвестиційного кредиту.
Однак, на мою
думку, найефективнішим підходом до податкового стимулювання іноземних
інвестицій в економіку нашої держави, слід віднести прискорене списання
інвестицій у формі: прискореної амортизації, зменшення оподатковуваного
прибутку на певний процент інвестиційних витрат та податкового інвестиційного
кредиту.
Ця альтернатива
є найбільш прийнятною на сьогодні завдяки її чіткому спрямуванню на певний вид
діяльності, а саме: нарощування виробничих потужностей. Крім того, відрахування
стимулюють довгострокове інвестиційне планування. Не менш важливим є те, що
інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи
загальне зменшення податкових ставок. Цільове використання відрахувань зменшує
відплив капіталу, а також заохочує нові інвестиції замість надання несподіваних
прибутків власникам наявного капіталу, як це відбувається при зниженні ставок
оподаткування.
Також мною були
сформульовані основні стратегічні орієнтири підвищення рівня інвестиційної
привабливості Київської області:
1.Забезпечити
економічну безпеку регіону 
2.Стати ринковим
лідером. 
3.Максимізувати
вигоди від надходження іноземного капіталу. 
4. Мінімізувати
ризики. 
5.Важливим також
має бути розподіл наявних ресурсів у ті сфери економіки, що можуть забезпечити
високий рівень рентабельності місцевих суб’єктів господарювання. 
6. Інтенсивно
використовувати ресурси (фінансові, трудові) з метою 
7.
Використовувати робочу
силу як основний
чинник інвестування. 
8. Нарощувати
економічний потенціал
9. Органам
місцевої влади треба розробити комплекс заходів, які дозволятимуть зацікавити
інвестора у регіональних об’єктах інвестування та отриманню ним віддачі на
вкладенні фінансові ресурси. 
Запропоновані
заходи допоможуть сформувати інвестиційну привабливість регіону щодо вкладення
іноземних інвестиційних ресурсів, дадуть змогу визначати необхідність залучення
іноземного капіталу в контексті його впливу на забезпечення обраних
стратегічних орієнтирів інвестиційного розвитку, також сприятимуть швидким
темпам досягнення цілей за наперед обумовленими орієнтирами.
На мій погляд,
реалізація зазначених концептуальних положень повинна сприяти встановленню
партнерських стосунків української держави із зарубіжними інвесторами та
усвідомленої взаємоповаги економічних інтересів,цінностей та пріоритетів.


Список
використаної літератури
1. 
Інвестологія:
наука про інвестування : навч. посібник / за ред. д-ра екон. наук, проф.
С.К.
Реверчука. – К. : Атака, 2007.
– 264 с.
2. 
Державний комітет статистики України.[Електронний
ресурс]
Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
3. 
Федоренко
В.Г., Проценко Т.О., Солдатенко В.В., Степанов Д.В. Економічні
та організаційно-правові аспекти іноземних інвестицій в Україні : монографія. –
Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2004. – 398 с.
4. 
Закон України «Про режим іноземного
інвестування». Відомості Верховної Ради України, №19,1996 р.
5. 
Закон України «Про господарські
товариства». Відомості Верховної Ради України. № 1576-ХІІ, 1991 р.
6. 
Батура О.В., Комарова К.В. Іноземні
інвестиції: монографія. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2002. – 179 с.
7. 
Денисенко
М.П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних
закладів. – К.: Алеута, 2003. – 338 с.
8. 
Макогон
Ю. В., Орехова Т. В. Транснациональные корпорации. –
Донецк: ДонНУ, 2003.
9. 
Ромашко
О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,
2000.
10. 
Швайка
Л.А. державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 435 с.
11. 
Солдатенко В.В. Моніторинг інвестиційних
можливостей прямих іноземних інвестицій в Україні// Інвестиції: практика та
досвід: Аналіз.Прогнози.Коментар.-№10. — 2005.-с.22-30
12. 
Пирог О.В. Іноземні інвестиції як фактор
економічного зростання України//Економіка промисловості. — 2005.-№1.-с.87-91
13. 
Розробка державної політики. Аналітичні
записки//Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в
економіку України, О.Шараєнко — 2009р.
14. 
Музиченко А.С. Державне регулювання
інвестиційної діяльності.-К.:Наук, світ,2006. — 345с.
15. 
Закон України «Про захист іноземних
інвестицій в Україні». Відомості ВРУ. №1540а-ХІІ, 1991, ст.616
16. 
Указ Президента «Питання Палати
незалежних експертів з питань іноземних інвестицій».№1071/2001 від 13.11.2001р.
17. 
Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів
України. [Електронний ресурс].
Режим доступу www.eba.com.ua/ua/services/lobbying/info/inv_council
18. 
Дані рейтингового дослідження «Бізнес
2010». Режим доступу: www.doingbusiness.org
19. 
Детюк Т.Г. Інвестиційний клімат в
Україні// Економіка і держава — 2009-№1-с.31-34
20. 
Лазебник Л.Л. Інвестиційний клімат та
економічна мотивація іноземного інвестування в Україні//Фінанси
України. — 2007.-№4-с.82-88
21. 
Матвієнко П.В. Покращення
інвестиційного клімату – пріоритетне завдання державного управління
//Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – № 1. – С. 10.
22. 
Інвестиційна
політика в Україні на регіональному рівні / І. Баранецький, П.Вдович, Ю. Григоренко.
— К.: Інститут Реформ. — 2003. — 88 с.
23. 
Галасюк В.Інвестиційний потенціал
України: погляд у майбутнє [Електронний
ресурс].-Режим
доступу: www.day.kiev.ua/
24. 
Волинець В.В. Іноземні
інвестування в умовах інтеграції у світову економіку// Актуальні проблеми
економіки. 2006 р., № 8.
25. 
Правик
Ю.М. Стратегічні напрями залучення і використання
іноземних інвестицій // Інвестиції:практика та досвід. – 2006. – № 18. – С. 26.
26. 
Губський Б. В. Проблеми міжнародного
інвестування в Україні.//Економіка України. — 2008 — №1, с.22-28
27. 
Міністерство економіки України. [Електронний
ресурс].
Режим доступу www.me.gov.ua
28. 
Нова програма підготовки до фінальної
частини чемпіонату світу з футболу «Євро — 2012».Режим
доступу www.zaxid.net
29. 
Прогнозні показники надходження прямих
іноземних інвестицій в Україну.[
Електронний ресурс].
Режим доступу www.rbc.ua/ukr/news
30. 
Український погляд. [Електронний
ресурс].
Режим доступу: www.ukrpohliad.org/news.php/news/3498
31. 
Мамуль Л.О., Чернявська Т.А. Нові
методичні підходи до аналізу інвестиційної привабливості регіонів // Вісник
економічної науки України. – 2007. – №1 (7). – С. 83–89.
32.  Карпінський Б. Інвестиційна привабливість та ризик регіону: методи
оцінки // Вісник Тернопільської академії народного господарства. — 2000. — № 8.
33. 
Міністерство Фінансів України// Україна:
перспективи розвитку — 2009-№20-с.15 
34. 
Конкурентні переваги територій у
боротьбі за інвестиції//Інститут реформ. — 2004.-Випуск 4. — 42с.
35. 
Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність:
Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 376с.
36. 
Програма залучення інвестицій та
поліпшення інвестиційного клімату в Київській області на 2010-2012 роки. Дані
Головного управління промисловості, транспорту та зв’язку Київської
облдержадміністрації
37. 
Пригожина А.П. // Ділова Україна — 2009-№9
38. 
Данилишин Б. Другої хвилі кризи не
буде// «День» — 2009-№136
39. 
Урядовий портал органів виконавчої влади
України. Кабінет Міністрів України. Електронний ресурс. Режим доступу www.kmu.gov.ua
40. 
Самофалов В.Що стримує залучення
іноземних інвестицій//Урядовий кур’єр. — 2006.-травень-№85.-с