Зміст
Вступ
1. Методика та результати констатуючого дослідження
2. Формування
комунікативних здібностей у молодших школярів
3. Методика та результати
контрольного експерименту
					







Висновок
Список використаної
літератури
Додаток А
Додаток Б


Вступ
Ще
древні римляни говорили, що корінь навчання гіркий. Але навіщо вчити з гіркими
й марними слізьми тому, чому можна вивчитися з посмішкою? Якщо цікаво
побудувати урок, корінь навчання може змінити свій смак і навіть викликати в
дітей здоровий апетит.
Чи
можливі щасливі особи на нудних уроках? Звичайно не тільки шум байдужність і
постійні «обсмикування» учителя.
Подив,
окриленість, азарт, цікавість в очах дітей, коли рученяти так і тягтися нагору
й неможливо не підстрибнути від радості, від свідомості, що ти такий розумний,
кмітливий, – от що хотілося б побачити на своїх уроках.
Народна
мудрість створила дидактичну гру, що є для дитини найбільш підходящою формою
навчання.
Дидактичні
ігри й заняття дають гарний результат лише в тому випадку, якщо ясно
представляєш, які завдання можуть бути вирішені в процесі їхнього проведення й
у чому особливості проведення цих занять на щаблі раннього дитинства.
Психологами доведено, що знання, засвоєні без інтересу, не пофарбовані власним
позитивним відношенням, емоціями, не стають корисними – мертвий вантаж.
Дитина
пише, читає, відповідає на питання, але ця робота не зачіпає його думок, не
викликає інтересу. Він пасивний. Звичайно, щось він засвоює, але пасивне
сприйняття й засвоєння не можуть бути опорою міцних знань. Діти запам’ятовують
слабко, тому що навчання не захоплює їх.
Цікавість
може бути задана несподіваної для дітей постановкою або формулюванням питання,
створення проблемної ситуації, надзвичайною формою ведення уроку. Завжди можна
відшукати щось цікаве й захоплююче в житті. Потрібно тільки знайти його й
подати їхнім дітям, що їх самих до подібним до знахідок і відкриттям.
Треба
тільки знайти золоту середину: не ускладнювати – діти не зрозуміють і не
спрощувати, полегшуючи навчання, – діти будуть постійно шукати легкі шляхи, щоб
поменше трудитися й не переборювати…
Одержуючи
їжу для свого розуму, дитина охоче бере участь у заняттях, чекає їх, радується
ім. На заняттях дитина, привчена слухати дорослого, дивитися на те, що йому
показують, опановує певними знаннями. Він багато чого довідається про різні
предмети: про їхні призначення, про зовнішній вигляд, властивості, таких, як
форма кольори, величина, вага, якість матеріалу й ін.
От
чому проблема дитячої гри є однією із самих актуальних проблем дитячої
психології й педагогіки. Актуально, як ніколи раніше. Тому саме цю тему я розглядаю
у своїй курсовій роботі.
Можна
назвати дві причини, які привели мене до цього. З одного боку, захоплення
різного роду навчальними програмами приводить до того, що дітям усе менше часу
залишається для гри й спілкування з однолітками. З іншого боку, найчастіше
невірне розуміння педагогами характеру керівництва грою спричиняє тверду
регламентацію дитячої ігрової діяльності, що позбавляє її творчості,
ініціативи, фантазії, вигадки.
Метою
моєї курсової роботи є вивчення й пропаганда творчості вчителів: не
спостерігати з боку за стихійним розвитком практики навчання спілкування маленьких
школярів, для того щоб надалі виявляти й узагальнювати досягнення цієї практики,
а осмислюючи передовий педагогічний досвід, впроваджувати в повсякденне життя
школи. Звичайно проходять роки, перш ніж досвід, гідний поширення, потрапить у
поле зору й одержить визнання.
Крім
цього, метою моєї курсової роботи є вироблення навичок викладу власних думок і
придбання досвіду захисту курсової роботи.
У цей час мало досліджена проблема
формування комунікативних здатностей школярів.
Об’єкт дослідження – процес формування
комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку у процесі
використання ігрових ситуацій.
Предмет дослідження – педагогічні
умови та методи формування комунікативних здібностей у дітей молодшого
шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.
Мета – дослідження полягає у
теоретичному обґрунтуванні і експериментальній перевірці педагогічних умов та
методів ефективного формування комунікативних здібностей у дітей молодшого
шкільного віку у процесі використання ігрових ситуацій.
Гіпотеза дослідження полягає в
тім, що ми передбачаємо ефективне формування комунікативних здібностей у дітей
молодшого шкільного віку можливе при умові використання у педагогічному процесі
ігрових ситкуцій.
Експериментальна база. Дослідження
проведене в 1‑А й 3‑В класах школи №16, у січні 2005 р.


1. Методика та результати
констатуючого дослідження
Спілкування
– один з провідних видів діяльності у дошкільному віці, якому, на жаль,
традиційно відводилася, так би мовити, обслуговуюча, а отже, певною мірою,
другорядна роль: у режимі дня не передбачалося для нього спеціального часу, для
розвитку мовлення дитини пропонувалися спеціально організовані заняття, а не
вільне спілкування, мовлення в контексті живої тканини буття дитини.
Сформувати
навички позитивного спілкування в системі «дитина – дитина іншого віку» в
умовах різновікової групи можливо лише за умови спільної діяльності дошкільнят.
Для цього необхідно забезпечити внутрішні та зовнішні чинники, які активізують
таке спілкування. До внутрішніх чинників відносимо вдосконалення
мовлення дітей як важливий засіб спілкування та актуальність потреби у
спілкуванні для кожної дитини. Зовнішніми чинниками спілкування є – створення
в різновіковій групі середовища, яке сприяє активній взаємодії молодших і
старших дітей.
Одним
із методів соціально-психологічного тренінгу можуть стати ігри «Телефон»
і «Дзеркало», які дають змогу об’єднати в логічний ланцюжок взаємодію
дітей та активізувати їхнє спілкування. Крім того, ці ігри сприяють розвитку
вмінь вести вербальний і невербальний діалоги. Вони передбачають імпровізоване
розігрування заданої ситуації з конкретно поставленою проблемою, наприклад:
зателефонувати іншій дитині, поцікавитися, що нового відбулося в неї протягом
дня, розповісти про свої новини. Взяти на себе роль «дзеркала» або людини чи
тварини, яка виконує різні дії перед дзеркалом з метою максимального включення
учасників гри у пошук розв’язання проблеми. В іграх відбувається обмін ролями
між дітьми (дитина, якій телефонують, – дитина, яка телефонує; дитина – «дзеркало»
– дитина, що стоїть перед «дзеркалом»). Це дає змогу більше дізнатися одне про
одного, стати на позицію іншого, відчути стан партнера. Діалоги мають
будуватися на матеріалі, тісно пов’язаному з інтересами та життєвим досвідом
малюків, викликати в них потребу зав’язати розмову, висловитися, розповісти про
себе.
На
основі праць В.А. Сухомлинського, про виховання молодших школярів, ігор, розроблених
доктором психологічних наук Е. Смирновою, дослідно-експериментальних робіт
О. Леонтьєва з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних
здібностей молодших школярів я проводила дослідницьку роботу з впровадження
ігор для формування комунікативних здібностей школярів впродовж урочній
діяльності у 1‑А і 3‑В класах на базі загальноосвітньої школи №16 міста
Краматорська.
Мета
мого констатуючого експерименту була: виявити комунікативні здібності школярів
при використанні ігрових ситуацій, завданням якого є:
1)        
Виявити ступінь розвитку комунікації в школярів;
2)        
Визначити тип темпераменту;
3)        
Виявити оцінку самоконтролю в спілкуванні.
В експериментальній групі був проведений
формуючий експеримент. У ньому були проведені гра «Телефон» та «Дзеркало» і
бесіда на тему «Спілкування дорослих людей».
Гра
«Телефон»
Для
гри «Телефон» дітям пропонували привабливі для них іграшкові мобільні телефони
з певною програмою. Вони були обладнані спеціальними кнопками, при натискуванні
на які чути дзвінок; лунають дві веселі мелодії або фрази: «Алло, як справи?», «Дякую,
до побачення».
Спочатку,
під час проведення ігор діти не виявляли стійкого інтересу до партнерів іншого
віку. Було очевидно, що вони не вміють налагоджувати контакти в процесі
спілкування, проявляють пасивно-позитивне ставлення до партнерів, поступаючись
їм ініціативою: «Ти починай розмову», «Ні, ти», «Запитай у мене щось», «Ні, ти
краще запитай першим».
Малюки
не знали, як розпочати розмову, або починали її з фраз, закладених у програму
телефону: «Алло, як справи?», вони ніяковіли, боялися, аби старша дитина не
подумала про них погано.
Кількість
вербальних і невербальних засобів спілкування у дітей була обмежена. Вони рідко
зверталися до партнера на ім’я, спілкування здебільшого було короткочасне й
неефективне. Отже, дорослий мав навчити і старших, і молодших вихованців вести
розмову (як її починати, ставити запитання, відповідати, підтримувати діалог,
висловлювати припущення і побажання, щоб дитина іншого віку тебе зрозуміла, як
звертати увагу на тон розмови, привітну усмішку, що підсилюють значення слів).
Дітям
пояснювали, що, розмовляючи по телефону, слід дотримуватися таких правил:
спочатку привітатися й звернутися на ім’я до того, кому телефонують, пояснити,
з якого приводу зателефонували, голос мовця має бути м’яким, спокійним,
доброзичливим, говорити треба по черзі, уважно вислуховуючи співрозмовника, не
перебивати його. Дорослий підказував старшим дітям, які теми для розмови краще
обирати, щоб зацікавити малюків, знайти адекватні засоби спілкування для
підтримання діалогу, забезпечити зворотний зв’язок, щоб сказане не лишилося
поза увагою, непомітно виправляв дітей, які помилилися.
Після
3–5 ігор діалоги старших і молодших дітей пожвавлювалися, їхній зміст ставав
різноманітнішим. Що більше діти грали, то помітніше зростали їхня активність,
розкутість і свобода спілкування. Старші охоче переймали веселий настрій молодших,
малюки ж були в захваті від іграшкових мобільних телефонів, їх тішила
можливість зайвий раз натиснути на кнопки. Діти робили активні спроби
налагодити спілкування, назначити його характер. Якщо молодший партнер не знав,
як розпочати й підтримати розмову, старша дитина брала ініціативу на себе:
ставила запитання, уточнювала їх, навіть підказувала відповідь: «Ти вже гуляв
на вулиці? Так?»
Діалог
мав активно розвиватися за умови, що старша дитина не лише виявляє ініціативу,
а й постійно демонструє свою прихильність до молодшої, бажання з нею
спілкуватися.
Гра
«Дзеркало»
Ця
гра забезпечує психологічний комфорт при невербальному спілкуванні дітей
різного віку, створює атмосферу довіри та відвертості, бажання співпрацювати,
наслідувати партнера. Саме ця гра потребує підвищеної уваги до молодшої дитини,
емоційного ставлення з боку малюків до впливів старшого, використання
різноманітних невербальних засобів спілкування. Дорослий схвалює будь-яку вдалу
спробу показу виразних рухів, жестів, міміки одним з партнерів і точне
відтворення їх другим, стежить, щоб діти не підганяли один одного, не
намагалися тиснути на партнерів.
Щоб
зняти напруження з молодших дітей під час проведення перших ігор, їм пропонували
спочатку виконувати, перед дзеркалом ролі мавпочки, собаки, котика. Це
допомагає уважно стежити за реакціями партнерів, синхронно виконувати дії,
сприяє взаємним веселощам. Таким чином, молодші розкріпачувались, а старші знайшли
задоволення у спілкуванні з малюками. Роль «перед дзеркалом» вимагає прояву
ініціативи й активності, а роль «дзеркала» – уваги до партнера, миттєвої реакції.
Обов’язкова умова – уважно дивитися на партнера, стежити за його мімікою, виразом
очей. Адже зміна погляду свідчить про зміну настрою.
При
першому проведенні ігор молодші партнери по спілкуванню включалися у взаємодію
на короткий проміжок часу (1–2 хвилини), але цей час вони використовували для
попереднього вивчення й випробування старшої дитини. Уважно придивлялись до
неї, стежачи за її поведінкою і реакціями на свої дії. З’ясовували можливість
встановлення контакту та готовність старшого задовольнити їхню потребу в
спілкуванні. Бажання продовжити гру або відмовитися від неї залежало від емоційного
враження, яке справляє старша дитина на молодшу. На цьому етапі дії молодших
дітей здебільшого були скуті й дуже прості. Старші ж вихованці були ініціативнішими,
але найчастіше це було продиктовано бажанням продемонструвати свої вміння. Тож
вони добирали такі рухи, які малим важко було повторити. Проте гра передбачала
обов’язкову взаємодію та емоційний контакт з партнером, і, таким чином, виключала
індивідуалістичні та егоїстичні прояви, що дало змогу провести корекцію
поведінки старших школярів у процесі спілкування з молодшими.
Безумовно,
егоїстична позиція одного з партнерів перешкоджає накопиченню позитивного
досвіду спілкування, оскільки збільшує кількість випадків неуспіху, що зрештою
призводить до розчарування обох партнерів. Звичайно, зовсім не просто навчити
старших не тиснути на молодших партнерів, не робити їм зайвих зауважень, не давати
негативних оцінок, старанно повторювати їхні рухи. Поступово і старші, і
молодші діти навчилися вести невербальний діалог, проявляли інтерес до
партнера, вигадку, ініціативу, дотримувались правил (дзеркало не говорить, а
відображає того, хто перед ним стоїть). Дії школярів стали менш скутими,
пожвавлювалися невербальним спілкуванням.
Для
активізації спілкування школярів різного віку можна запропонувати й інші ігри
та вправи, навчальний ефект яких полягає у наданні дітям можливості побачити
альтернативи поведінки в запрограмованій ситуації спілкування, приміряти ці
способи поведінки до себе, спробувати їх реалізувати.
Організовуючи
ігри, вихователь обов’язково має дотримуватися таких правил:
·         
виступати у грі в ролі
партнера, а не регламентатора;
·         
давати дітям можливість
самостійно вирішувати, грати їм чи не грати в гру, зовсім відмовитися чи
приєднатися до гравців у міру виникнення бажання;
·         
кількість учасників не повинна
перевищувати 6 осіб;
·         
до гри слід залучати дітей
різного віку;
·         
дівчаток і хлопчиків має бути
порівну.
На основі цих ігор, я прийшла до висновку, що необхідно перш за
все сконцентрувати увагу на провадження ігор для формування комунікативних
навичок дітей.
Отже комунікативні здібності школярів оцінювались за критеріями:
·         
невимушеність і легкість
спілкування;
·         
легкий перехід від однієї теми
розмови до іншої;
·         
уважність до партнера;
·         
командна дія школярів.
Таким
чином, було виявлено три рівні комунікабельності: високий, середніми й низький
за наступними показниками. Високий рівень характеризується високим рівнем
уважності до проблем партнера, легкістю спілкування та переходом від однієї
теми розмови до іншої. Середній рівень указує на наявність дефіциту
спілкування. Ці діти ще не зрозуміли суті спілкування. Низький рівень, до нього
відносимо дітей з комплексами в спілкуванні, а, отже, тих, на кого необхідно
звернути увагу для подолання дітьми бар’єра в спілкуванні. Характеристика
показників кожного з рівнів дала можливість опиратися на них у подальшій
дослідницько-експериментальній роботі, що спрямована на використання ігрових
ситуацій для формування комунікативних здатностей молодших школярів.
2.
Формування комунікативних здібностей у молодших школярів
Моя
експериментальна робота з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних
здібностей молодших школярів здійснювалась за такими напрямами: формування
комунікативних здібностей з однокласниками, старшокласниками, дорослими.
Кожен
із напрямів передбачав:
·         
легке спілкування між всіма
учасниками;
·         
уважність і доброзичливість до
партнера по розмові;
·         
виконання справ, різних
доручень, які потребують вияву командної гри.
Стратегія
мого експерименту з використання ігрових ситуацій для формування комунікативних
здібностей молодших – формування комунікативних здібностей за рахунок командної
гри та уваги до партнерів. Ця стратегія припускає суттєву трансформацію
ціннісних орієнтирів та методів, базується на принципах колективізму, відмову
від власного «Я» на користь команді. І ось чому:
·         
будь яка позитивна оцінка
сприяє розвитку в спілкуванні;
·         
основною стратегією має стати
формування почуття спільності, воно породжує співчуття, співпереживання та
підтримку.
Виходячи з цих положень, я використовувала в своїй
експериментальній роботі ігри, адресовані дітям молодшого шкільного віку (див.
додаток Б). Їх зміст спрямован на привернення уваги до партнерів, їх настрою,
зовнішності, діям, вчинкам; головний метод – безпосередня взаємодія.
Експеримент показав досить високі результати.
Перший етап: спілкування без слів. Основна мета – відмова від
звичайних для дітей вербальних засобів взаємодії. Загальне правило:
·         
спілкування без слів розвиває
комунікативні навички іншими методами, що сприяє розвитку командного духу і
поліпшує розуміння одне одного. У кожну гру запроваджена своя мова «умовних
сигналів»;
·         
фізичні контакти, за допомогою
яких учасники спілкуються без допомоги предметних атрибутів.
Яка ж
роль педагога? Він грає разом з дітьми, показує зразки ігрових дій, час від
часу коментує їх дії, спрямовує увагу. В гру запрошуються лише бажаючі. Якщо
хтось відмовляється, не треба наполягати, але намагатись ненав’язливо зацікавити
дітей.
Були
проведені такі ігри:
«Життя
в гаю»
Вчитель
(сідає на стілець та розсаджує дітей навколо себе): уявіть собі, що ви
опинилися у гаю та говорите на різних мовах. Але вам треба якось спілкуватись
між собою. Як це зробити? Як спитати про що-небудь, як виразити своє
доброзичливе відношення, не сказав ні слова? Щоб запитати, як справи, плескаємо
своєю долонею по долоні товариша (показує). Щоб відповісти, що все добре,
нахиляємо голову до його плеча; бажаємо виразити дружбу та любов – ласкаво
гладимо по голові (показує). Готові? Тоді почали!
Подальший
хід гри розгортається довільно, але необхідно стежити за тим, щоб діти не
розмовляли між собою.
«Добрі
ельфи»
Вчитель
у колі дітей. Колись давним-давно люди, борючись за виживання, вимушені були
працювати вдень та вночі. Певна річ, вони дуже втомлювалися. З початком ночі
вони почали прилітати до людей та, ніжно гладячи їх, ласкаво заколисували
добрими словами. А вранці, повні сил, з подвійною енергією брались за працю.
Зараз ми з вами розіграємо ролі давніх людей та добрих ельфів. Ті, хто сидять
по праву руку від мене, виконують ролі цих трудівників, а хто по ліву руку – ельфи.
Потім ми поміняємося ролями. Отже почалась ніч (далі відбувається гра без
слів).
«Мурахи»
Вчитель (розсадивши навколо себе дітей): Чи приходилось
кому-небудь з вас бачити в гаю мурашник, усередині якого день і ніч вирує
життя? Ніхто з мурах не б’є байдики, кожний зайнятий: хтось носить галки для
укріплення житла, хтось готує їжу, хтось виховує дітей. І так весну і все літо.
В пізньої восени, коли наступають холоди, мурашки збираються разом, щоб заснути
в своєму теплому будиночку. Вони сплять так міцно, що їх не хвилюють ані сніг,
ані хуртовина, ані мороз. мурашник прокидається з початком весни, коли перші
сонячні проміння починають пробиватись крізь товстий шар голок. Але перш ніж
почати звичне трудове життя, мурашки влаштовують банкет. У мене таке
запропонування: зіграємо роль мурашок у радісний день свята. Покажемо, як
мурахи вітають один одного, радуючись весні, як розповідають про те, що їм
снилося всю зиму. Тільки нам треба не забувати, що розмовляти мурашки не
вміють. Тому будемо спілкуватися жестами.
Зміст
ігор, рівні права, заборона вербальних контактів знімають напруженість,
відлюдність. Це сприяє поліпшенню комунікативних навичок.
3.
Методика та результати контрольного експерименту
Після
проведення формуючого експерименту я провела контрольний експеримент для
виявлення покращення уявлень у молодших школярів про доброзичливі стосунки та
активного позитивного ставлення до них. В експерименті брали участь учні 1‑А
та 3‑В класів загальноосвітньої школи №16 міста Краматорська.
Для
виявлення теперішнього рівня комунікативних здібностей я використовувала такий
метод дослідження як тестування (см. додаток А).
Пропонований тест
дозволяє виявити комунікаційні здатності. Здатності людини не є вродженими.
Дитина не народжується з готовими здатностями, а народжується із задатками, які
і є природними передумовами розвитку здатностей. Однак задатки ніколи не
визначають розвиток конкретних здатностей: на підставі тих самих задатків
можуть виникнути різні здатності, залежно від середовища розвитку дитини,
установок у сім’ї й т. д. Відсутність яких-небудь здатностей не є життєвим
крахом: усе в можливостях людини. Необхідні здатності можна (і потрібно!)
розвивати.
Ціль даного тесту – виявити
комунікаційні здатності школяра. По черзі пропонується 40 питань про
особливості Вашого звичайного способу поводження. Вільно виражайте свою думку
по кожному їх. Постарайтеся представити типові ситуації й дайте перший «природний»
відповідь, що прийде Вам у голову. Відповідайте швидко й точно. Пам’ятайте, що
немає «гарних» або «поганих» відповідей. Результатом тесту є Ваш показник
виразності комунікаційних здатностей. Результати тесту допоможуть Вам краще
пізнати себе. Низькі показники свідчать про необхідність розвитку цих
здатностей. Низький рівень здатностей може приводити до внутрішніх конфліктів,
які можуть бути дозволені шляхом саморозвитку.
В
результаті цього тестування було виявлено, що рівень комунікативних здібностей
школярів помітно зріс. Зокрема в експериментальному класі після проведення
констатуючого експерименту високий рівень комунікативних здібностей був 4,6%,
середній у 59,5%, низький у 35,9% учнів (див. мал. 1–2). На кінець контрольного
експерименту високий рівень мали 15,4%, середній – 75,8%, низький – 8,8% учнів.
свідченням результативності виконаної роботи стали якісні зміни в поведінці
дітей: були закладені основи комунікацій між людьми, що сприяло збільшенню
кількості виявів допомоги іншим, активності на уроках, стали легко спілкуватися
не тільки між собою в класі, а й зі старшокласниками. Ці діти вже готові до
освоєння більш складних уявлень, ніж перед проведенням формуючого експерименту,
а саме:
1.        
Будь уважний до співрозмовника, вияви ініціативу, якщо бачиш, що
цього не проявляє партнер;
2.        
Будь активним на уроці, але нікого не перебивай, умій вислухати;
будь терпимим до іншого, навіть якщо він не правий;
3.        
Допоможи товаришам, якщо вони в ній потребують; запитай у них, чи
не потрібна їм твоя допомога.
  
Малюнок 1. – Оцінка
комунікабельності учнів після проведення констатуючого експерименту
  
Малюнок
2. – Оцінка Комунікабельності учнів після проведення констатуючого експерименту


Висновок
Дидактична
гра – це засіб пізнання світу: через гру дитина вивчає кольори, форму,
властивості матеріалів, вивчає рослини, тварин. У грі в дітей розвивається
вміння спостерігати, розширюється коло інтересів, виявляються смаки й запити.
Продумуючи завдання й зміст ігор із правилами, необхідно поступово ускладнювати
їх. Не можна шаблонізувати дидактичної гри, необхідно давати простір дитячій ініціативі
й творчості. У самостійних іграх не слід нав’язувати зміст дидактичної гри. У
житті дитини дидактична гра має таке ж значення, як для дорослого робота,
служба. У грі виховуються ті фізичні й психологічні навички, які будуть
необхідні для роботи: активність, творчість, уміння переборювати труднощі й ін.
Ці якості виховуються в гарній грі, у якій є «робоче зусилля й зусилля думки»,
а «дидактична гра без зусилля, гра без активної діяльності – завжди погана гра».
Керівництво
дитячими дидактичними іграми повинне мати на меті:
1)        
установлення правильного співвідношення між грою й миром, знаннями
в житті дитини;
2)        
виховання в грі фізичних і психологічних якостей, необхідних для
майбутнього діяча й працівника.
Таким
чином, я прийшла до висновку, що ігри мають величезну роль у вихованні,
навчанні й також при формуванні комунікабельності молодших школярів. При цьому
підвищується ефективність навчання в порівнянні із традиційним у школі. Тому, я
вважаю, необхідно створити умови для впровадження такої практики в сферу
освіти, що може помітно поліпшити не тільки ступінь засвоєння матеріалу, але й
дозволить значно спростити процес комунікацій: між школярами, друзями,
учителями, родителями й тощо.
А
також це допоможе підвищити ефективність комунікацій, а, отже, інтенсифікувати
свій особистий час.
Ефективне формування
комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку можливе при умові
використання у педагогічному процесі ігрових ситуацій.
Список
використаної літератури
1.  Актуальні питання
формування інтересу в навчанні. Навчальна допомога з редакцією Г.І. Щукіной М.
1984
2.  Бую Т.А. Гра
в естетичному вихованні молодшого школяра Початкова школа 1997 №2
3.  Волинав. В.
Російська мова Єкатеринбург 1997
4.  Губанова О.В.,
Лєвкіна И.С. Використання ігрових прийомів на уроках Початкова школа 1997 №6
5.  Дошкільна
педагогіка, Москва «Освіта» 1991 р.
6.  Воліна В.У Цікаве
азбуковедення: книга для вчителів; М. 1991 р.
7.  Кобанова Л.В.
Навчальні ігри як засіб підвищення ефективності уроків Початкова школа 1992 №1
8.  Карпова Е.В.
Дидактичні ігри в початковий період навчання – Ярославль: Академія розвитку;
1997 р.
9.  Кірічок В. Гри
в етичному вихованні Початкова школа 1997 м №6
10.Крутецький В.А. Психологія навчання й виховання школярів М.
1976
11.Масловська Т.А. Дидактичні ігри на уроках математики
Початкова школа 1997 №2
12.Ночвікова.О. Дидактична гра в навчальному процесі Початкова
школа 1997 р. №6
13.Рижикова Г.И. Використання ігрових прийомів при вивченні
слів з неперевіряємим написанням Початкова школа 1995 №1
14.Семяшкіна Н.И. Значення дидактичних ігор і завдань при
навчанні грамоті Початкова школа 1997 №2
15.Шербініна Г.К. Казка як засіб виховання. Початкова школа 1995
№3
16.Смоленцева А.А. Сюжетно-дидактичні ігри, Москва «Освіта»
1987 р.
17.Історія дошкільної педагогіки, Москва «Освіта» 1989 р.
18.Хутірський А.У Сучасна дидактика: підручник для вузів. – Спб:
Пітер, 2001
19.Купісевич. Основи загальної дидактики. М., 1986.
20.Лернер И.Я. Процес навчання і його закономірності. М.,
1980
21.Дидактика середньої школи. Під ред. Скаткіна М.Н. 2-і вид. М.,
1982
22.Дошкільна педагогіка. За редакцією В.И. Ядешко й Ф.А. Сохіна.
1996 р.
23.Психологія і педагогіка гри дошкільника (Матеріали симпозіуму)/Під
ред. А.В. Запорожця А.П. Усовой. М., 1998 р.
24.Ельконін Д.Б. Дитяча психологія М., 1999 р.
25.Запорожець А.В. Деякі психологічні проблеми дитячої гри. – Дошкільне
виховання. 1995 рік.
Додаток
А
Тест
«Перевірте рівень своєї комунікативності»
1.
Перебуваючи в школі, Ви:
а)
звичайно мовчати, не вступаючи в контакти із сусідами;
б)
контактувати по необхідності, але без полювання;
в)
ініціативно вступати в контакти без усяких утруднень;
г)
ділитися з незнайомими таємними своїми думками.
2.
Ваші відносини із друзями, родичами підтримуються:
а)
рідкими візитами (3–4 рази в рік);
б)
більше частими візитами (5–10 разів у рік);
в)
регулярними взаємними відвідуваннями (частіше одного разу на місяць);
г)
щотижневими й більше частими побаченнями.
3.
Скільки поздоровлень Ви одержуєте на рік?
а) 1–5;
б) 6–10; в) 11–15; г) 16–20 і більше.
4.
Якщо Ви перейшли в іншу школу, то доля скількох Ваших товаришів по навчанню
відоме вам докладно?
а) 1–3;
б) 4–10; в) 11–15; г) 16–20 і більше.
5. У
середньому у Вас іде на телефонну розмову:
а) 1–3;
б) 4–5; г) 6–10; г) від 15 хв і більше.
6.
Читаючи (або прочитавши) нову книгу, Ви звичайно:
а)
самі обмірковуєте прочитане;
б)
відповідаєте на питання про прочитаний, але неохоче;
в)
охоче відповідаєте на питання про прочитаний;
г)
ініціативно ділитеся враженнями.
7.
Під час кіносеансу, спектаклю, концерту Ви звичайно:
а) не
любите, щоб при Вас хтось виражав свої враження;
б)
терпимо ставитеся до цього, Вам це буває цікаво;
в)
іноді перекидаєтеся репліками зі знайомими;
г) не
можете увесь час сидіти мовчачи, намагаєтеся виразити свою думку частіше.
8.
Зустрічаючись на вулиці зі знайомими, Ви:
а)
якщо немає термінових справ до них, киваєте й проходите мимо;
б)
відповідаєте на вітання й обмінюєтеся короткими репліками;
в) не
зауважуєте, хто привітався першим, охоче довідаєтеся про новини;
г)
першим зупиняєтеся, здороваючись, розпитуєте, розповідаєте про себе.
9.
Повертаючись додому після навчання, Ви:
а)
мовчите;
б)
коротко відповідаєте на питання;
в)
розпитуєте своїх домашніх про новини, але без полювання, формально;
г)
зацікавлено розпитуєте й розповідаєте про себе. Ображаєтеся, якщо Вас не запитують
або відповідають односкладово.
10.
Перебуваючи в чужому місті (незнайомому районі) і розшукуючи потрібне Вам
установа, адреса якого Ви не знаєте (відомо, що воно повинне бути «десь
недалеко» від місця, де Ви зійшли тільки що з автобуса), Ви звичайно бажаєте:
а)
обійти прилеглі вулиці, самостійно розшукуючи потрібне вам;
б)
визначити серед перехожих («на око») місцевого жителя, задати йому питання, а у
випадку незадовільної відповіді продовжувати самостійний пошук;
в)
зупиняти перехожих проханням про допомогу, але випробовуєте при цьому почуття
незручності;
г)
вдаватися до допомоги оптимального числа перехожих, не випробовуючи зніяковілості.
11.
Під час прогулянки по місту, парку, за містом Ви бажаєте:
а)
самітність;
б)
суспільство однієї людини;
в)
суспільство декількох друзів або близьких;
г)
велика кількість людей (колективні вилазки, культпоходи й ін.).
12.
Помітивши на знайомому (близькому, родичі) обновку, Ви:
а)
оцінюєте її мовчачи;
б)
висловлюєте думку, якщо запитують;
в)
ініціативно висловлюєте думку;
г)
розпитуєте про ціну, про те, де обновка придбана, просите показати її «на проході»,
коментуєте Ваші враження.
13.
При читанні художньої літератури, Ви звичайно:
а)
віддаєте перевагу короткому віршу, новелу;
б)
цикл віршів, збірник новел;
в) не
зауважуєте, чи багато написано, аби тільки було цікаво;
г)
читаєте докладні романи й поеми, які заслуговували авторитет критики, значні по
темі й ін.
14.
Потрапивши випадково в незнайому компанію, Ви:
а)
почуваєте себе надзвичайно стиснено, хочете піти:
б)
внутрішньо згодні залишитися, контактуєте, але без особливого бажання;
в)
раді новим знайомствам, ініціативно контактуєте;
г)
надзвичайно раді новим людям, намагаєтеся довідатися про їх докладно й показати
себе із кращої сторони.
15.
Якщо Ви пишіть вірші, то Ви звичайно:
а) не
ділитеся написаним ні з ким;
б)
іноді ділитеся частиною написаного з тим, кому особливо довіряєте;
в)
охоче читаєте написане, якщо Вас про це просять;
г)
ініціативно читаєте написане, тому що Вам цікава думка інших. Негативна думка
або явно стримана похвала Вас у певній мері засмучує.
16.
Коли Вас у гостях пригощають якимсь новим блюдом, що сподобалося Вам, Ви
звичайно:
а)
їсте із задоволенням, але не висловлюєте своєї думки;
б)
можете ініціативно схвалити, але волієте відповісти на питання;
в) не
чекаючи питання, самі хвалите блюдо;
г) не
тільки хвалите, але й розпитуєте про рецепт, говорите, що самі надалі будете по
можливості є те ж, приготуєте, попросите приготувати своїх домашніх й ін.
17.
Підкресліть кращий тип заголовка (не добуток, не даний заголовок, а його тип!):
а)
Сварка; б) Сварка сусідів; в) Дурна сварка сусідів; г) Повість про те, як посварився
Іван Іванович із Іваном Никифоровичем.
18.
Якщо Ви зауважуєте, що хтось із Ваших гарних знайомих надто балакучий, то Ви:
а)
можете натякнути йому на це, тому що цей недолік Вас серйозно дратує;
б) не
дуже реагуєте на балакучість інших;
в)
любите послухати, аби тільки було цікаво;
г)
самі балакучі й подібна якість співрозмовника дозволяє Вам виразити себе.
19.
На питання «Котра година?» у ситуації, коли у Вас немає при собі годин, Ви відповісте,
найімовірніше, так:
а) «Не
знаю» б) «Не знаю, у мене немає годин, вибачите»; в) «Із задоволенням би
відповів, але в мене, на жаль, немає при собі годин»; г) «Я б із превеликим
задоволенням відповів на Ваше питання, але в мене зараз годинники в ремонті, я
сам випробовую більші незручності, але що ж робити?!»
20.
Під час публічної лекції (доповіді, виступу), у випадку, якщо тема Вам цікава,
а виступаючий висловлює спірні або невірні, на Ваш погляд думки, Ви звичайно:
а)
випробовуєте деяке бажання заперечити, але не реалізуєте його;
б)
випробовуєте бажання висловитися, але без досади реагуєте на обставини, що
перешкодили вам реалізувати своє бажання.
в)
вільно можете реалізувати своє бажання за допомогою записки;
г)
домагаєтеся можливості привселюдно заперечити доповідачеві.
21.
Прочитавши статтю в газеті (журналі) по темі, Вас хвилюючої, Ви звичайно:
а)
думаєте про те, що могли б виступити в дискусії, але не приймаєтеся за статтю,
лист й ін., поступово забуваючи про свій намір;
б)
обмірковуєте свою можливу відповідь, але не занадто засмучуєтеся, якщо щось
перешкодило Вам довести справу до кінця;
в)
пишіть статтю (лист у редакцію), відсилаєте, але не приймаєте близько до серця
відмова опублікувати;
г) у
випадку відмови опублікувати Ваш матеріал, знову пишіть у редакцію, посилаєте
новий варіант. Труднощі виразити привселюдно свою думку Вас серйозно зачіпає.
22.
Підкресліть бажане для Вас якість у Ваших співрозмовниках:
а)
крайня стриманість;
б)
контактність, спрямована переважно на Вас;
в)
помітна товариськість;
г)
необмежена контактність.
23.
Оціните самі себе, підкресливши в нижченаведеному переліку властивий Вам
домінуючий рівень спілкування комунікабельності):
а)
низький;
б)
близький до середнього;
в)
досить високий;
г)
високий, що наближається до найвищого.
Ключ
до тестового завдання
У
кожній серії є чотири позиції, тобто чотири істотні характеристики розташовані
в порядку убування рівня комунікативної активності, причому кожному пункту
приписується для вирахування по двох очка. Це значить, що характеристика а) становить
2 очка, б) — 4, в) — 6, г) — 8.
Якщо
випробуваний підкреслював увесь час пункт а), то оцінка його комунікабельності
перебуває шляхом перемножування 22 на 2, тобто дорівнює 44. Це відповідає
низькому рівню.
При
підкресленні пунктів «б», «в», і «г» виходить – відповідно – 22? 4 (88), 22? 6
(132), 22? 8 (176) окулярів, що означають «рівень, близький до середнього», «до
високого» й «найвищому, частіше надлишковому». Як правило, реальне число
пунктів перебуває у відповідних інтервалах між крайніми числами, рідко
досягаючи 176. Тим, хто набрав це число або близьке до нього, варто більше
стежити за собою в спілкуванні, стримуючи себе, уважно вивчати реакцію
навколишніх і коректувати свою манеру спілкування убік зниження її активності.
Випробувані,
що набрали від 125 до 150 очка, відповідають гарній активності спілкування,
близької до класичного екстравертності.
Якщо
Ви набрали 44–60 очка, треба вчитися спілкуватися активно, інакше Ваша
інтравертність перешкодить (і вже заважає) Вам і Вашому оточенню при контактуванні.
Змушуйте себе вступати в спілкування поступово, не реагуйте болісно на невдачі
й помнете, що вони помітні більше Вам самому, чим іншим.
Наслідуйте
(не бездумно, звичайно) тим, хто, на Вашу думку, більше активний у спілкуванні.
При
числі окулярів між 70 й 100 треба також свідомо підвищувати активність у
спілкуванні, але не занадто пересилюючи себе.
Завдання
23 має на меті допомогти Вам правильно оцінити різницю між об’єктивним Вашим
рівнем комунікабельності й Вашою власною його оцінкою. Наприклад, якщо Ви
реально набрали 70 очка, а підкреслили в завданні 23 пункт «в», те Вам належить
більше довіряти об’єктивному показнику, чим своєму власному враженню про себе;
Вам треба зробити відповідні висновки про вдосконалювання своїх можливостей
спілкуватися.
Додаток Б
Гра «Заверши речення»
Педагог пропонує двом вихованцям різного віку пограти з ним у гру «Заверши
речення». Він перший починає речення, а діти по черзі продовжують його. Таким
чином відбувається своєрідний діалог.
Гра «Назви себе»
Діти стоять у колі. Вихователь пропонує кожному вихованцеві по
черзі представитися. Назвати своє ім’я так, як йому подобається, як називають його
вдома або так, як хотів би, щоб його називали у групі. Таким чином дитина
представляється іншим дітям, розширює їхні уявлення про себе.
Гра «Вгадай по голосу»
Перший варіант гри. Діти стоять у колі. Одна дитина із зав’язаними очима стоїть
усередині кола. Хтось з гравців називає її ім’я. Треба вгадати, хто її
покликав. Той, хто вгадає, міняється місцями з дитиною, яка стоїть у колі.
Другий варіант гри. Діти беруться за руки й ходять по колу, промовляючи слова: «Ми
гуляємо в ліску і гукаємо: агов! Ти на голос упізнай, хто гукає – відгадай».
Дитина, до якої доторкнеться вихователь, називає ім’я когось з дітей, що стоять
у колі, а той, чиє ім’я назвали, має відгадати, хто його покликав. Гра дає
дітям можливість зосередитися на партнерові.
Гра «Поклич лагідно»
Діти разом з вихователем стоять у колі. Педагог називає одного з
вихованців у пестливій формі та кидає йому м’яч. Вловивши м’яч, той має якомога
лагідніше назвати іншу дитину й кинути м’яч їй. Гра триває, доки всі діти не
будуть названі. Двічі викликати одну й ту саму дитину не можна. Гра допомагає
сформувати доброзичливе ставлення дітей одне до одного.
Гра «Що змінилося»
Діти стають у пари. Одна дитина має уважно роздивитися та
запам’ятати партнера. Потім той виходить з кімнати й щось змінює у своїй
зовнішності. Коли він повернеться, «пара» має вгадати, які зміни сталися.
Партнери міняються місцями. Гра триває.
Гра «Чарівний стілець»
Діти стоять у колі. Усередині кола – стілець, на який на
пропозицію вихователя сідає один з гравців. Інші діти мають зробити йому
комплімент або підійти до нього та обняти, погладити, ще в якийсь спосіб
проявити прихильність та увагу. Гра триває, доки кожен з учасників не побуває
на «чарівному стільчику». Гра допомагає сформувати добре ставлення дітей одне
до одного.
Гра «Лабіринт»
Діти
розподіляються на пари. В одного з них зав’язані очі. Партнер має якомога
обережніше провести «свою пару» по лабіринту, допомагаючи долати перешкоди
(переступити кубики, підлізти під дугу, обійти предмети тощо). При цьому
розмовляти не можна. Виграє пара, в якій гравці краще допомагали один одному.