[pic]
                              Реферат на тему:
                  “Життя та діяльність І.П.Котляревського”
                                                                  Працювали:
                                                      Ю.Марченко, П.Хегай.
                                    Вступ
 Іван Петрович Котляревський – класик нової української літератури  –  автор
перших, справді національних творів  –  нев’янучої  “Енеїди”  і  безсмертної
“Наталки Полтавки”, поява  яких  знаменувала  собою  початок  нової  доби  в
історії нашої культури. Котляревський був талановитим національним поетом  і
драматургом, що в своїх книгах, написаних  живою  народною  мовою,  виступив
яскравим самобутнім співцем  рідної  землі,  підніс  ряд  гуманних  ідей  на
захист  простих  людей  з  народу  і  гостро  засудив  паразитизм,  неуцтво,
розбещеність   панівних   верств    феодально-кріпосницького    суспільства.
Звернувшись до народного життя і народної мови,  ввівши  їх  у  свої  твори,
Котляревський спрямував українську літературу на нові шляхи – становлення  і
розвитку національної літератури. Саме тому йому, як  найбільш  талановитому
із попередників основоположника нової української  літератури  Т.Г.Шевченка,
й належить одне з найпочесніших місць у літературі першої половини ХІХ ст.
                            Біографія письменника
    Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня
ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що  служив  канцеляристом  в
Полтавському магістраті. Тут,  у  Полтаві,  серед  мальовничої  природи  над
Ворсклою й пройшли дитячі та шкільні роки Котляревського в обстановці,  дуже
близькій  до  сільської.  З  будиночка  Котляревських  відкривався  чарівний
краєвид:  тиха,  спокійна  річка  Ворскла,  оспівана  в   багатьох   піснях,
стародавній  монастир,  собор,  потопаючі   у   вишневих   садках   невеликі
будиночки. Полтава в ті часи була спочатку “полковим”  містом,  а  потім  (з
1796 р.) стала повітовим центром Малоросійської губернії. Лише з 1802  року,
коли було утворено Полтавську губернію і  Полтава  стає  її  центром,  місто
починає зростати і впорядковуватися.
                                     -2-
    Певних відомостей про  початкову  освіту  Котляревського  немає.  Відомо
лише, що в 1780 -1789 роках він перебуває у Полтавській духовній  семінарії,
де учителями  були  колишні  вихованці  Київської  академії  і  Харківського
колегіуму, які в навчанні й вихованні дотримувалися ще  старих  схоластичних
традицій.  Дуже  багато   часу   приділялося   вивченню   латинської   мови.
Котляревський протягом якихось 5 років  знайомився  в  оригіналі  з  кращими
творами римської літератури, зокрема з “Енеїдою” Вергілія.
    Але в  семінарії  під  впливом  віянь  нового  життя  поруч  з  старими,
мертвими  мовами  запроваджується  вивчення   російської,   французької   та
німецької мов. Семінаристи вивчають також твори російських поетів ХVІІІ  ст.
–  Ломоносова,  Сумарокова,  Тредіаковського,  що,  звичайно,  не  могло  не
збудити в них інтересу й до сучасної російської літератури.
    Все це мало вплив на початок літературної діяльності Котляревського,  на
його захоплення віршуванням. Як свідчить  перший  біограф  письменника  С.П.
Стеблін-Камінський,  Котляревський  ще  в  юному  віці  “мав  пристрасть  до
віршування і вмів до  всякого  слова  майстерно  добирати  рими,  дотепні  і
вдалі, що товариші його по семінарії прозвали “рифмачем”.
    1789 р. Котляревський вибуває з  семінарії,  не  закінчивши  її  повного
курсу. Хоч точних  пояснень  причин  залишення  ним  семінарії  немає,  але,
напевно,  життєрадісного,  жвавого  юнака  ніяк  не   приваблювала   кар’єра
церковнослужителя. Спочатку він  служить  чиновником  у  різних  полтавських
канцеляріях, далі був домашнім  учителем  у  поміщицьких  родинах  в  різних
місцевостях  Полтавщини.  У  ці   роки   уважно   приглядається   до   життя
українського народу, вивчає його побут, звичаї, фольклор, мову. На  цей  час
– середина 90-х років ХVІІІ ст. – і припадає початок  роботи  Котляревського
над поемою “Енеїда”.
                                     -3-
    Дванадцять років (1796 – 1808)  перебував  Котляревський  на  військовій
службі. Сіверський полк, в якому він служив, приймав участь у  задунайському
поході російської армії 1806 – 1807 рр. під час  російсько-турецької  війни.
За виявлену хоробрість у боях та за уміле виконання  дипломатичних  доручень
його було декілька разів нагороджено, надано офіцерський чин  капітана.  Але
і в період  військової  служби  Котляревський  продовжував  писати:  про  це
свідчить його “Пісня на новий 1805 год  князю  Куракіну”,  написана  в  1804
році.
    Слід зауважити, що на початку  ХІХ  ст.  Котляревський  уже  був  широко
відомий як письменник, як автор  поеми  “Енеїда”,  перші  три  частини  якої
з’явились двома виданнями (1798 і 1808 рр.) навіть без його відома і  згоди.
І хоч Котляревський був незадоволений цими  діями  видавця  –  конотопського
поміщика Максима Парпури, що проживав тоді в Петербурзі (про це  свідчать  і
висловлювання автора в передмові до видання поеми  1809  р.,  підготовленого
вже ним самим, і згадки про “якусь особу мацапуру” в доданій строфі  третьої
частини твору), проте ініціатива Парпури у виданні “Енеїди” заслуговує  лише
схвалення і є фактом позитивним в історії літератури. Крім того, поема  була
поширена і в рукописних списках.
    Вийшовши  у  відставку  і  не  влаштувавшись  на  службі  в  Петербурзі,
Котляревський через деякий час оселяється у  Полтаві  і  займає  в  1810  р.
посаду наглядача в “Будинку для виховання бідних дворян”. Це був  своєрідний
навчально-виховний заклад, в якому здобували освіту діти не  тільки  дворян,
але й вихідців з інших верств суспільства. Якщо в духовних  школах  панували
схоластичні, богословські предмети,  то  в  цьому  “Будинку”  головна  увага
приділяється вивченню природних наук, літературі, а  також  музиці,  танцям,
гімнастиці. Котляревський з любов’ю ставився  до  вихованців,  дбав  про  їх
щоденний побут і навчання.
                                     -4-
    Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року,  Котляревському  як  офіцерові
було доручено сформувати 5-й козачий полк, з  чим  він  справився  швидко  й
успішно. Проте йому не довелося брати безпосередньої участі в боях.
    Після закінчення війни з Наполеоном Котляревський з  запалом  віддається
театральній діяльності. Він бере участь в улаштуванні любительських  вистав,
виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п’єсах Княжніна.  У  1816  р.
його було призначено директором Полтавського театру,  і,  коли  незабаром  в
Полтаві виступила трупа Штейна, в складі якої був  талановитий  актор-кріпак
Щепкін, Котляревський багато робить у справі піднесення культури  сценічного
мистецтва. Він здружується з Щепкіним, сприяє  викупові  його  з  кріпацтва,
пише спеціально для нього п’єси  “Наталка  Полтавка”  і  “Москаль-чарівник”,
які й були з успіхом поставлені в  1819  р.  Спільна  театральна  діяльність
Котляревського і  Щепкіна  протягом  чотирьох  років  (1818-1821)  приносить
відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про  нього
далеко поширюється добра слава.
    Взагалі, Котляревський у ці роки  був  глибоко  обізнаний  з  культурно-
мистецьким життям країни, тримав тісні зв’язки з цілим  рядом  письменників,
журналістів, науковців.
    Ніхто в Полтаві краще за нього не знав пам’яток старовини,  ніхто  краще
не розбирався в українському фольклорі та етнографії.  Котляревський  багато
допомагав вченим – історикам і етнографам –  Б.Бантиш-Каменському,  авторові
кількатомовної “Истории Малой России”, І.Срєзнєвському, В.Пассекові.
    Зокрема слід відзначити  близькість  українського  поета  до  декабриста
М.М.Новикова,  який  служив  управителем  канцелярії  полтавського  генерал-
губернатора. Один із організаторів товариства  “Союз  благоденства”,  палкий
прихильник  республіканського  ладу,  М.М.Новиков  увів   Котляревського   в
засновану ним масонсь-
                                     -5-
ку ложу  “Любов  до  істини”,  очевидно,  підготовляючи  його  до  вступу  в
товариство. Поруч з Пестелем,  Рилєєвим,  Муравйовим-Апостолом,  Бестужевим-
Рюміним М.М.Новиков був одним із видатних  діячів  декабристського  руху,  і
його, коли б не передчасна смерть у 1822 році,  напевно,  теж  не  минула  б
найсуворіша кара царя.
    Невідомо, наскільки глибоко розкрив Новиков перед Котляревським  мету  й
завдання декабристів,  як  поставився  письменник  до  їх  програми,  але  і
характер громадської діяльності і творчість Котляревського свідчать про  те,
що ідеї дворянських революціонерів були йому не чужими. Знаменним  є  й  те,
що українського письменника у 1821 р. було обрано почесним членом  “Вільного
товариства любителів російської словесності”, в якому  на  той  час  керівну
роль відігравали поети-декабристи і літератори,  ідейно  близькі  до  них  –
Ф.Глінка, К.Рилєєв, М.Бестужев, О.Бестужев, М.Гнєдич, А.Корнілович.
    Звичайно, вплив ідей декабризму  відбився  на  творчості  Котляревського
(це виявилося у щирій симпатії до простих людей,  в  засудженні  жорстокості
кріпосників,  у  викритті  зловживань  чиновників  тощо),  проте  не   можна
твердити,  що  письменник   стояв   за   революційний   характер   оновлення
суспільства.  У  своїх   суспільно-політичних  поглядах  він  залишався   на
позиціях поміркованого  просвітительства,  надіючись  на  мирне  розв’язання
соціальних суперечностей.
    В ці роки Котляревський майже безвиїзно живе в Полтаві. У 1827  р.  йому
довелося  зайняти  ще  й  посаду  попечителя  “богоугодных  заведений”  (так
називалися тоді лікувальні заклади  і  богадільні).  І  на  цій  службі  він
виявив  себе  простою,  щирою,  гуманною  людиною.  Як  показують  свідчення
сучасників, будинок  Котляревського  намагалися  відвідати  всі  проїжджаючі
через Полтаву. Письменник теж любив бувати в сім’ях жителів Полта-
                                     -6-
ви, завжди тепло й щиро розмовляв з людьми.
    Жив Котляревський скромно і просто. “Під скромною простотою українця,  —
пише  його  біограф  С.П.Стеблін-Камінський,  —   Котляревський   приховував
найпіднесенішу душу, доступну всім благородним  почуванням…  подавав  тим,
що зверталися до нього,  добрі  й  корисні  поради  і  по  змозі  допомагав,
покриваючи всі  дії  своєї  доброчинності  присмерком  таємниці.  Він  любив
бувати в товаристві, був люблений і шанований у вищому колі і в  середньому;
був душею всякої бесіди, особливо  дружньої,  мав  чудовий  дар  розповідати
розумно й весело, часто вживав алегорично, завжди до речі і з  вигадливістю,
приказок і різних місць з книг…  Мова  його  відтінювалась  малоросійським
наріччям, але була  жвава,  оригінальна  усмішка  раз  у  раз  вигравала  на
устах”.
     Інші  сучасники  також  одностайно   підкреслюють   такі   риси   вдачі
Котляревського, як  веселість,  дотепність,  природний  нахил  до  гумору  й
сатири. Гуманний і  доброзичливий,  він  був  одночасно  гостро  уїдливим  і
нещадним у висвітленні негативних життєвих явищ і осіб.  Письменник  виявляв
виключне  знання  народного  гумору  й   сатири,   глибоку   обізнаність   з
українською  етнографією  і  фольклором.  Він   знав   безліч   приказок   і
прислів’їв, афоризмів і пісень, якими  завжди  пересипав  свою  мову;  любив
розповідати анекдоти, часто вигадуючи їх сам.
    У 1835 р. через  хворобу  Котляревський  залишає  службу  і  виходить  у
відставку. Останні роки життя він зовсім  мало  виходив  з  дому,  але  його
безперервно  відвідували  друзі  й  знайомі.  Незадовго  перед  смертю   він
відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим  все
своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838  року.  На  похорон  зійшлося
населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану  великому  письменникові
і простій, щирій, гуманній людині.
    30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито
                                     -7-
пам’ятник першому класикові нової української літератури.
    М.Коцюбинський у своїй промові на  цьому  святі  образно  визначив  роль
І.П.Котляревського  в  розвитку  української  культури,   підкресливши,   що
“забуте й закинуте  під  сільську  стріху  слово,  немов  фенікс  з  попелу,
воскресло знову… і голосно залунало на весь світ” з його творів.
    Ці слова М.Коцюбинського ніби розшифровували рядки Т.Г.Шевченка  з  його
поезії “На вічну пам’ять Котляревському”, що вибиті бронзою  красувалися  на
постаменті пам’ятника, встановленого на могилі письменника:
                          Будеш, батько, панувати,
                                            Поки живуть люди;
                                            Поки сонце з неба сяє,
                                            Тебе не забудуть!
					







                                  Джерело:
1. П.К.Волинський.  Іван  Котляревський.  Життя  і  творчість.  Держлітвидав
України, вид. І.К., 1951, вид. 2, К.,1955.
2. Є.П.Кирилюк. І.П.Котляревський і  його  значення  в  історії  української
літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творів  І.П.Котляревського,
В-во АН УРСР, К., 1953.
3. І.І.Пільгук. Життя і творчість І.П.Котляревського.  Стенограма  публічної
лекції, К., 1954.