МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Національна гірнича академія УкраїниКафедра політології та українознавства
РЕФЕРАТ
по дисципліні
“Історія держави та права України”
на тему
“Конституція Пилипа Орлика ”
Виконав: ст. гр. ГП-2000-1,
Шашенко Д. О.
Перевірила: викл. каф.,
професор
Швидько Г.К.Дніпропетровськ, 2001 р.
ПЛАН РОБОТИ
Вступ
С. 2
1. Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.
С. 5
2. КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції.
С. 8
3. ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст
правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм
конституційного права.
С. 14
Заключення
С. 22Список літератури
С. 23ВСТУП
Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом.
Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що
склалися, дає перспективи, напрямки розвиткувона встановлює фундаментальні,
принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі
суспільства,констатує правовий статус особистості. Конституція містить в
собі не лише форму державного ладу, организацію публичної, легитимної
влади, делающей свои веления обязательными на определенной территории, але
й відношення держави до усіх сфер позадержавного, гражданського життя.
Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури
знаходять свої, окреслені основним законом правила функционування,
розвитку. Конституція установлює норми взаімовідносин особистості і
держави, права та обов'язки сторін – «особистость — держава», гарантії та
межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаїмовідносин між
людьми. Основний закон виконує також важливу нравственную,
мировоззрєнчеську, философську функцию, і, с цієї точки зору, є своєрідним
джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що
була б адекватна демократичному, відкрітому суспільству, виховання в дусі
поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та
толерантності. Конституціонні положення про людину, її права і свободи як
найвищу цінність, є идейною платформою рыночної економіки, экономичних
свобод; политичного плюралізму, правової держави, громадянського
суспільства.
Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності
порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британіі,
яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль,
конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити
Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не
завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з
Конституцієй, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі
намагаються робити, як найкращє, а виходить – як завжди.
Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи не
приходила людина, яка мала достатній талант та освіу, щоб щось змінити на
краще?»…
Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди
дягнулася у своєму розвітку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалася
інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного
типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою
дорогою своєчасного прогресу.
В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть
гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був
один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід-даний український
патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він
походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він
народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і був
учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше
«місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у
Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700
року став він генеральним писарем і одним із найближчих і найбільш
довірених людей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепиних
співробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою
Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностям
та гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичні
плани Мазепи й залишився вірним йому до смерти.
«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом
Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, були
прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською ;конституцією
в сучасному її розумінні.Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика
Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного
застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний
канадський вчений О. Субтельний писав наступне:
«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним
писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі
підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він
зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну
експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне
й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде
владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими
татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний
похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих
успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою
групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в
пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні
інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати
французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами
про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані
на звільнення вітчизни від «московського ярма» »[1].
Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань
заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією
в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на
Правобережній Україні до 1714 р.»[2].
Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій
гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старишни як провідної верстви
України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом
державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього
можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в
значній мірі пояснити, чому саме пляни великого гетьмана зазнали поразки:
вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища,
на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі
середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза
Україною, але в боротьбі за її незалежність.[3]»
«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське,
хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям
не удало ся ніколи,—але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей,
що- звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато
нового, що могло б бути важним кроком наперед», — зауважує М. С.
Грушевський[4]
Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до
того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей,
котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стількі часу з'явилися
перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні
обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей
документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.
Незважаючи на це, сучасна їсторична нука України намагається розглядати
твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на
увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний
на перший перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншому
документу статусу конституції?КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції
Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій,
установлення) у різні часи використовувався в різних значеннях. Так,
зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора,
а у середньовічній Європі — акти, в яких закріплювалися привілеї та
вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий
березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному
світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не
було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної
нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної
влади, закріплювали гарантії прав і свобод людини.
Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у
кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція
соціальна.
. Юридична конституція — це система правових норм, які закріплюють засади
конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії
прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи
організації і функціонування органів публічної влади (органів державної
влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний
устрій держави.
У залежності від способу вираження цих норм, юридичні конституції, в свою
чергу, можуть мати формальний або матеріальний характер.
. Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який
приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по
відношенню до всіх інших законів).
. Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість
прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та
конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи
організації органів державної влади, закріплюють та гарантують права і
свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою.
Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти,
які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших
законів.
. Фактична та соціальна конституція — ці терміни застосовуються для
характеристики реальний стан суспільних відносин, які складають предмет
конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні
основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини
тощо.
Найбільш поширеним є використання терміну «конституція» в його формально-
юридичному значенні, тобто як основного закону держави що приймається в
особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші
суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади,
закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод
людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів
державної влади, територіальний устрій держави, державні символи[5].
В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна
конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують
кодифікованими або консолідованими конституціями. Кодифікована конституція
є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі
набагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.
У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використовується як
тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна конституція».[6]
Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є,
Сієс,- у Франції, І. Кант — в Німеччині, Т. Пейн — в Америці та інші)
сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки
перших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні
з них полягають у наступному:
1. Конституція — це акт, за допомогою якого встановлюється така організація
державної влади, яка б забезпечила захист людини, гарантованість її
природних прав і свобод (тобто належна організація влади).
4. Належна організація державної влади повинна базуватися на засадах її
розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість
узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від
деспотії.
5. Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може
лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати
власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення
тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на
природні права і свободи людини).
6. Конституція як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ
установлює належним чином організовану державу, характеризується
найвищою юридичною силою по відношенню до актів державної влади,
оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, в
свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на
свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають
установлений народом характер організації державної влади).
7. За своєю соціально-політичною сутністю конституція становить собою
певний компроміс інтересів різних частин суспільства (класів, соціальних
прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своєрідний
суспільний договір — угоду між членами суспільства з приводу
установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка
більшістю народу була б визнана справедливою.
8. Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що
забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його
положень.
У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були
сформульовані у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р.:
«Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не
проведено розподілу влад, не має Конституції»[7].
Функції конституції — це основні напрямки її впливу на суспільні відносини,
які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основними з них є:
. юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є ос овним джерелом
права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;
. політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні
принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної
системи суспільства;
. ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює
взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства
на основі їх взаємної відповідальності.
В деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять:
закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної
влади, протидію лівому і правому радикалізму, протидія територіальному
розпаду держави. [8]
Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж
чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально,
щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США,
Франції, Польші.ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст
правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного
праваТекст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції
законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значни впливом
ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи
республіканської форм правління.
Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ
України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей
східного патримоніалізму.
Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані
головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію
Війська Запорозького — всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик
витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство
каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославич.Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським,
спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними
діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська)
Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський),
імператор,замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом
і власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як
дружину) [9]У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави,
першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика,
були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських
земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці
народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-
малоросійеького-українського народу та його природного права на власну
державу.
У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як
панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.
Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман … буде зобов'язаний і
примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська
релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман)
повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи
проповідування та розмноження кількості її прихильників…докладаючи
особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного
Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі… А задля
більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу
і для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний
Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить
сприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольского
Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку
належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольского
Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести
світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.
Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені
Зборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний оберігати територіальну
цілісність країни.
Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управління
та діяльності органів державної влади. Конституція певною мірою
грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад.
Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю
старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від
Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти
активну участь». Рада повинна збиратися тричі на рік—на Різдво Христове,
Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі
державні справи гетьман має попередньо узгоджуваті «на власний розсуд
нічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд
також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із
власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й
випадкове — має підлягати
розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й
не лицемірне, а таке, якому кожен мусит підкоритися, як переможений
законом» (пар. 7).
Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідей
західноєвропейського парламентаризму.
У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та
антикорупційного законодавства та нерідких в наш час порушень прав людей
дуже цікавими є параграфи 9 та 10:
Пар. 9
Оскільки відомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні
Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними
прибутками, податками і сплатами і розпоряджалися всім цим на розсуд і за
згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий
порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби
наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд
Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного,
заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну
скарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для
власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам
Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право
обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, які
належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному
Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська
Запорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї
заслуги перед батьківщиноею менші, а саме: ченців, священиків, бездітних
удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При
цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані
й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід
обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних
(представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і
простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних осіб, і
публічні податки, й зобов'язані опікуватися видатками, щороку складаючи
звіти — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники,
перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням
і обов'язком виплачувати у своїх Полках борги з державної скарбниці,
визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального
Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в
справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками
й пільгами свого уряду.
Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише
конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма
атрібутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного
контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і
корупцією.Пар. 10
Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду
належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького,
так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не
покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог… Через це нехай пани
Полковники, Сотники Отамани, Урядники і Виборні не наважуються
пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових
простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в
їхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати
врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку
чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й
нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення
замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних
відпусток. Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так
поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і
викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть
свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються
судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, але ненаситно
прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і
простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступними дарунками, за
допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності,
піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому
найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме
нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою
вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не
нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості
урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і
голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча
вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без
гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не
призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і
особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи
і не усуваючи від урядів через приватні сутички.
Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню родин
військовослужбовців, в тому числі вдів та сирот, що випливає з тексту
статті 11:
Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та
діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких
перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться
до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть
обтяжені сплатою податків.
У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу,
особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собі
вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у
світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що
документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.ЗАКЛЮЧЕННЯ
Який же висновок ми можемо з усього, що було прочитано вище? Можна довго
сперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами
Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не
трапилось, на мою особисту думку, бути не могло – такий закон часу ,– а, з
того що було можна і треба робити висновки. На жаль у 18му сторіччі Україна
не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не
означає що ми щось незворотньо втратили.
У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги та
йти своїм, вільним шляхом, яким би важким і теренистим він не був. І щоб
пройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятати
історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на
своїх.
Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного та
ганебного, реального та нездійсненного, бо тількі тоді будемо точно знати
кто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо.
І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетніших
і найсумніших сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу не
світле майбутне, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, а
цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С.
62.
2. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \ на CD-ROM “Антологія
історії України”
3. Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 — С.137.
4. Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.
5. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. –
С. 9
6. Субтельний О. Україна. Історія \ на CD-ROM “Антологія історії України”
7. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.:
«Зерцало»,1998.-С.29, 27.————————
[1] Субтельний О. Україна. Історія \ на CD-ROM “Антологія історії
України”
[2] Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції,
1993. – С. 9
[3] Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173
[4] Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \ на CD-ROM
“Антологія історії України”[5] Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.:
«Зерцало»,1998.-С.29[6] Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.:
«Зерцало»,1998.-С.27[7] Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 — С.137.
[8] Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996.
-С. 62.[9] Слюсаренко А. Г, Томенко М. В. Історія української конституції – К.:
“Знання”, 1993. – С.25
