Міністерство освіти і науки України
Шосткинський Інститут
Сумського державного університету
Контрольна робота
з дисципліни Політична економія
					







Виконала
студентка групи Е
— 81 Ш
Ліпатова Ганна Валеріївна
Перевірила
Пригара І.О.


Зміст
1. Теоретичні питання
1.1 Потреби та їх класифікації
1.2 Економічна криза в Україні
1.3 Економічна криза 90-х років в
Україні. Основні параметри
1.4 Особливості економічної кризи в Україні
2. Тестові завдання
3. Задачі
Література


1. Теоретичні питання
1.1 Потреби та їх класифікації
Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити
свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок
розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з
кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання
самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети
розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому
до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потреби
існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна
особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається,
прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються
духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг
нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням
усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби
ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.
Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний:
в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах.
У цьому суть економічного закону зростання потреб.
Потреба — це природний
потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття
і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних
сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань,
цілей і т.д.
За способом задоволення виділяють:
індивідуальні — це потреби в одязі, житлі, їжі
та ін.;
— колективні — ті, що спільно задовольняються у
трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво
спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
— суспільні — це потреби у забезпеченні громадського
порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати
на:
— абсолютні потреби — визначаються максимально
можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих
умов), які могли бути спожиті суспільством;
— дійсні потреби — відповідають рівню розвитку
економіки певної країни;
— платоспроможні — потреби, які людина може задовольнити
відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням
цін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Численні потреби людини за спільністю ознак
можна об’єднати у такі групи:
* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.
Потреби характеризують лише можливість споживання,
але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна
роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво
забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського
суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага,
створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет
інтересу.
Широко відома класифікація потреб, запропонована
американським ученим А. Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи
належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини.
Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім’ї. До вищих потреб входять
прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї
потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах
оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації.
Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину
до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів
сім’ї.
Також потреби можна розглядати
з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація
за низкою критеріїв:
1) за роллю у відтворенні
людини: матеріальні, духовні і соціальні;
2) з точки зору рівня
їх розвитку: елементарні, пов’язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що
характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють
базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;
3) за суб’єктами реалізації:
особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий
характер;
4) щодо можливостей задоволення:
дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути
реалізовані в майбутньому.
Дослідивши основні рушійні сили соціально-економічного
розвитку суспільства — потреби — ми виявили, що основними серед них є саме економічні
потреби, які й спонукають людину до економічної діяльності. Визначаючи спрямованість
потреб, потрібно виходити з того, що відтворення людини є обміном речовин з природним
середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага
характеризується системою певних параметрів, що мають допустимі й оптимальні значення.
Відхилення від цих значень породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його
подолання. Такий стан можна назвати потребою. Ми виявили, що потреби людини ніколи
не стоять на місці, а знаходяться в динамічному розвитку, зростаючи відповідно до
задоволення попередніх і цим самим стимулюючи розвиток виробництва. Але оскільки
ресурси обмежені, то виникає протиріччя між безмежними потребами і недостатньою
кількістю засобів для їх задоволення. Таким чином, постає проблема вибору. Економічні
потреби виявляються в економічних інтересах, в той час як останні спонукають економічних
суб’єктів до задоволення цих потреб. Лише взаємозв’язок цих двох економічних категорій
і є джерелом активності суб’єктів економіки.
1.2 Економічна криза в Україні
Світова економічна наука розробила теорії циклічного
розвитку та економічних криз в кінці Х1Х — середині ХХ ст. і виробила конкретні
шляхи та механізми подолання кризових явищ та пом`якшення їх соціальних наслідків.
Згідно праць відомих економістів — К. Маркса, М. Туган-Барановського, Р. Гильфердінга,
А. Афталіона, М. Бунятяна та ін. — процес економічного зростання передбачає безперервний
розвиток, але практика свідчить, що ця безперервність неоднорідна і має свої фази,
стадії і особливості. Так, періодично спостерігаються стадії: стабільного розвитку
економіки, пожвавлення підприємницької діяльності; загострення всіх суперечностей
суспільного відтворення, в тому числі між виробництвом та споживанням, попитом та
пропозицією, з наступним застоєм у всіх галузях економіки.
Економічний цикл — це сукупність певних станів
національної економіки, що періодично повторюються — розширення або скорочення об`ємів
виробництва. Його ще називають циклом ділової активності.
Періодичність зміни фаз і стадій в розвитку економіки
викликане в життя і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховувати
при виробленні економічної політики держави і правив економічної поведінки всіх
суб’єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці плям
і рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг паперових
грошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту; зміною у населення
хвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими змінами рівня інвестування
в галузі обох підрозділів суспільного виробництва; нерівномірністю розвитку і використання
технічних новинок серед галузей народного господарства; низьким купівельним попитом
населення; характером відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економіки
від стану рівноваги та ін.
Головною фазою, що визначає цикл, є криза, що завершує
попередній цикл, приводить до створення умов для майбутньої економічної рівноваги,
зростання і до появи нових кризових явищ.
У структурі циклічного економічного розвитку найбільш
рельєфно виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють із малими
циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні
цикли визначаються як базові.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими
змінами у структурі економічного циклу, у змісті його окремих фаз. Це пов’язано
з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основних
фондів, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається
не тільки у фазах пожвавлення та піднесення, а
й у фазах кризи і депресії, тобто охоплює всі фази циклу.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності,
тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяються
на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу.
Циклічна, або криза надвиробництва, характерна тим, що охоплює
всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю
сукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більше
в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних
благ.
Промислова криза виявляється
у вигляді невідповідності між масою вкладених в галузь продуктивних сили і можливістю
прибуткового їхнього застосування. Удар кризи для промисловців означає початок періоду
низьких прибутків і збитків. Перевиробництво засобів виробництва є характерною рисою
промислових криз і причиною їхнього затяжного характеру. Промислова криза супроводжується
кризою праці: скорочується число і тривалість робочих днів, знижується заробітна
плата, росте безробіття.
Товарна криза (криза
платежів) виявляється в невідповідності між товаром і ціною. Ціни на товар часто
підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту. При цьому зростання
цін, заохочуючи подальше виробництво і ввезення товарів, загострює невідповідність
між цінами і попитом. Слідом за надмірним зростанням цін настає скорочення споживання,
що і приводить до переоцінки товарів і послуг. В умовах товарної кризи спекуляція
виявляє сильний вплив на формування цін і торговельну діяльність. Цей вид діяльності
охоплює все більшу частину населення і стає фактором, що відволікає людей від суспільно-корисної
діяльності. Завдання спекуляції — пристосування господарської діяльності і товарних
цін до реальних потреб економічного життя. Виникненню і бурхливому розвитку спекулятивної
діяльності всіх суб’єктів ринку сприяють різке підвищення цін на товари, скорочення
виробництва за наявності хронічного товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна
діяльність приватних осіб, фірм і організацій в умовах товарної кризи є необхідною
умовою їхньої конкурентоздатності, пожвавлення бізнесу.
Небезпека спекуляції полягає в її змісті, в залежності
оцінки майбутньої кон’юнктури від диктату державного апарату і верхівки ділового
світу. Різка модифікація цін, не відповідні реальним умовам життя, їхнє спекулятивне
підвищення в ході кризи недовиробництва або надвиробництва ведуть до штучного скорочення
споживання матеріальних благ.
Спекулятивні кризи
є наслідком перебільшеного спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів
і послуг, хронічного спаду виробництва і зубожіння трудящих. Вони не можуть довго
тривати, бо породжують штучне надвиробництво товарів і послуг, ускладнюють їхню
реалізацію, викликають падіння рівня цін і поступове пожвавлення попиту.
Товарна криза супроводжується також кризою неплатежу:
підприємства не мають засобів оплатити товари та послуги постачальників, сплатити
заробітну плату своїм робітникам через спад виробництва, зростання цін і скорочення
обсягів реалізації.
Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, усього аграрно-промислового
комплексу, при якому значна частина сільського населення зазнає майнових втрат,
відбувається зниження життєвого рівня, проходить розорення підприємств, знижується
обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Специфіка аграрних криз в тому,
що вони охоплюють тільки сільське господарство і не мають циклічного характеру,
є більш тривалими, ніж промислові.
В системі економічних криз надто помітне місце
належить структурним кризам, що є наслідком однобокого розвитку одних галузей
на шкоду іншим. В умовах НТР бурхливий розвиток продуктивних сил в нових галузях
— в електроніці, атомній енергетиці, та ін. — яка вступає в суперечність старій
структурі народного господарства і вимагає нового суспільного розподілу праці, реформування
структури економіки. Відбувається спад виробництва в старих галузях — вугільній,
нафтовій, і газовій промисловостях, металургії та ін.
Структурні кризи проявляються в формі енергетичні,
сировинної, продовольчої, екологічної і валютно-фінансової криз. Вони відрізняються
від періодичних циклічних криз наступними рисами: охоплюють не все народне господарство,
а лише частину його; відносно більш тривалі в будь-якої галузі; породжуються диспропорціями
між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму
зв’язків, що склалися між постачальниками продукції і її споживачами, модифікаціями
цінових пропорцій, можуть бути кризою як надвиробництва, так і недовиробництва;
диспропорційність при таких кризах не може бути врівноважена тільки зростанням цін.
1.3 Економічна криза 90-х років в Україні.
Основні параметри
З кінця 80-х і на початку 90-х років українська
економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження
інфляційного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними
даними, початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва характеризуються
наступними даними:
зниження національного виробництва;
1990 р — 3,6 %; 1994 — 25 %;
1991 р — 13 %; 1995 — 12 %;
1992 р — 18 %; 1996 — 10 %;
1993 р — 15 %;
В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювались
тисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей. Велика
кількість підприємств працювала на 20 — 30 % своїх виробничих можливостей. Їхні
господарські взаємодії значно ускладнилися проблемою неплатежів — зростанням внутрішньої
та зовнішньої заборгованості.
1.4 Особливості економічної кризи в Україні

Економічна криза — це фаза циклу, для якої характерно
різке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва,
недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичне
явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, що
не знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютний
стан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство,
а відносне перевищення по відношенню до наявному рівня платоспроможного попиту.
Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженого
платоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.
Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державної
політики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населення
до рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагу
між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг.
Кризи глибоко потрясають і руйнують все народне
господарство і свідчать про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється.
Криза — це інструмент насильницького встановлення рівноваги між виробництвом і ринком,
фактор, що трансформує всі структури народного господарства, що формує нові правила
і принципи поведінки суб’єктів ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересів
не виробників, а споживачів.
Історія економічних криз надвиробництва почалася
з кризи 1825 року в Великобританії і першої світової кризи 1857 року, яка охопила
всі країни Європи і Америки. Усього за період з 1825г. до 90-х г. ХХ ст. було 22
цикли. Світова економічна криза 1929-1933гг. була найсильнішою за своїми наслідками
для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного
світу скоротився на 46%, витоплення сталі і чавуну — на 62%, видобуток вугілля
— на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, чисельність безробітних склала
26 млн. чоловік, або 1/4 усіх зайнятих, реальні доходи скоротилися на 58%, вартість
цінних паперів на біржі — на 60-75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривале
падіння виробництва; переплетіння промислової і аграрної, кредитної і валютної кризи
і кризи державних фінансів; масове банкрутство дрібного і крупного бізнесу; зубожіння
більшої частини населення.
Криза української економіки мала багато спільного
з тими економічними явищами, що виявляються в будь-якій економіці, яка знаходиться
на стадії спаду. Разом з тим, в ній можна виявити немало специфічних рис.
По-перше, слід відзначити
особливості, зв’язані з його причинами. Їхнє визначення і ранжування викликає ще
деякі дискусії. Разом з тим визначальними рисами можна відрізнити 2 обставини:
1. Реформування централізовано-планової економіки,
прагнення перейти до сучасної змішаної економічної системи. Різниця між цими системами,
як відомо, надто істотна. Тому самий процес переходу не міг бути безболісним, не
відбитися негативно на основних макроекономічних показниках. Разом з тим сама якість
проведення реформ, рівень економічної політики держави в перехідний період виявилися
низькими, що погіршило наслідки трансформації економічної системи.
2. На території колишнього СРСР склалася певна
система розподілу праці. Ступінь економічної взаємозалежності економік був досить
високий. Після припинення існування СРСР не вдалося швидко і ефективно побудувати
на новій політичній, юридичній основах господарські взаємовідносини. Невирішеність
належним чином на міждержавному рівні багатьох економічних проблем — грошових,
платіжних, митних, валютних ін. — негативно відбилися на результатах функціонування
економік цих країн, і в тому числі України, що, до того ж, залишилась у великий
залежності від постачання енергоносіїв — нафти і газу.
По-друге, спад виробництва
супроводжувався не зниженням цін, а, навпаки, їхнім підвищенням. Це залежало
від декількох обставин:
держава, «латаючи» бюджет, активно використовувала
грошову емісію;
перехід на світові ціни в взаємовідносинах з республіками
колишнього СРСР призвів до невигідних для України цінових пропорцій, навально зросли
ціни на імпортні нафту і природний газ;
проведення погано підготованої акції по «лібералізації»
цін в результаті якої держава відмовилася від прямого регулювання цін на більшість
товарів, що, однак, в силу перших двох обставин, а також високого ступеня монополізації
економіки та абсолютного домінування державної власності, з відповідною економічною
психологією керівників державних підприємств, призвела до вибухового зростання цін,
По-третє, відсутність
масових банкрутств підприємств і розвиток в основному прихованих форм безробіття.
Відсутність банкрутств пов’язана з тим, що в початку 90-х років біля 90% підприємств
були державними, і держава довго не могла визначиться в відношенні принципів фінансової
підтримки своїх підприємств, умов їхнього відтворення.
Пошуком шляхів виведення економіки України з кризового
стану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет Міністрів Україні, вчені-економісти,
спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення
покращити соціально — економічну ситуацію в Україні,
відновити вітчизняне виробництво, щоб створити базу для підвищення життєвого рівня
населення України.
Різні автори по різному бачать шляхи виведення
економіки України з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Тому
їх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назад
в режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободу
підприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій погляд
обидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.
Період господарського життя, коли платоспроможний
попит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошуку
резервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятості
працездатного населення, минув. Однак тоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїми
інтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезні
ресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформуючи всю структуру народного
господарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати,
але на користь головного суб’єкта суспільства — людини. Але наші «реформатори»
не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупинення
спаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів росту
цін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку — дефіцит товару і послуг.
Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростання
цін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатий
в жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попит
настільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скорочення
виробництва і втрату ринків збуту і прибутків?
Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризового
невиробництва, державі і всім суб’єктам ринкових відносин належить цілеспрямовано
забезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації.
Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадити
нові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростання
доходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнути
економічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всі
світові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотка
за кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіциту
державного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаос
і забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, що
забезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знає
ефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського і
монетарного. Кейнсіанство і його прибічники розробили теорію державного регулювання
макроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації. Особливе місце відводиться
державній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню
капіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсіанства
в країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки,
хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуванню
в нову соціально-економічну систему — ринкову. Така політика послідовно реалізувала
стратегічну задачу — економічний розвиток і зростання добробуту народу, а також
забезпечувала досягнення тактичної мети — стабілізації економіки і суспільство.
В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даного
економічного направлення.
Але Україна слідом за Росією намагається проводити
реформи, взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступає
проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економіки
вирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв’язку кількості грошей з величиною
валового національного продукту. Такий взаємозв’язок стає провідним тільки в умовах
розвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послуги
і вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризму
гарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникнення
і реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення,
оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечити
приплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створити
стабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці — гривні,
а після цього здійснювати лібералізацію цін.
Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги
грошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки — закону грошового
обміну.
Під час проведення беззастережної лібералізації
зовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуація, за якої банківська система
України, що є відносно досконалою з позиції ринкової
системи взагалі, в масштабах світової економіки стала головним гальмом побутовим
саме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуванням
того, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.
Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку
— імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідуть
не на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.
За умов стабільної економіки, тобто за умов стабільного
рівня виробництва та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічній
політиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток відносного
дефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Звідси позиція монетарної економічної
політики — якомога більше зменшення дефіциту бюджету.
А коли нестабільна економіка, зміна обсягу виробництва
стає головним чинником інфляції, чого не може врахувати монетарна економічна політика
через обмеження її висхідних положень.
Враховуючи, що інфляція залежить не тільки від
дефіциту бюджету, а й передовсім від спаду чи приросту виробництва, від бартеру,
кредитування комерційних банків національним банком, неконтрольованого приросту
швидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності,
пов’язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів населенням та розрахунками в
іноземній валюті, рівнем «втечі» капіталу за кордон, та ін., можна стверджувати,
що для України емісія грошей була б другорядним чинником, якби банківська система
була взаємопов`язаною з виробництвом України, а в межах держави не порушувала б
закон макроекономіки — закону обміну грошей.
Усе це підкреслює обмеженість та неефективність
концепції і рекомендацій прибічників монетарної теорії у питаннях виявлення і, отже,
усунення причин інфляції в умовах перехідної економіки.
Зрештою. Потрібно врахувати, що подолати інфляцію
без відродження власного виробництва неможливо.
Фінансова стабілізація тільки за рахунок кредитів,
жорсткої монетарної політики, за умов спаду виробництва, незахищеності свого ринку
та виробника, невтручання держави в економіку призводитиме тільки до зростання зовнішньоекономічного
боргу, загострення проблеми неплатежів, напруження в суспільстві, сприяння економічним
злочинам, зубожінню широких верств населення.
В умовах сучасної економічної кризи держава не
має права відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на апробовані
в розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і реалізовані в них в ході реформування
ринкової економіки в змішану, а після цього і в соціально орієнтовану економічну
систему. Тільки тоді держава зможе в своїй політиці покластися на ідеї монетаристської
концепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання високоякісних,
конкурентоспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова економіка, в якій інтереси
виробників і споживачів, продавців і покупців знаходитимуться в рівновазі. В відповідності
з цим по-іншому треба вирішувати проблему курсу валюти. Зараз доцільно говорити
тільки про дві системи: фіксований і вільний курси валют. Історія знає 100 років
існування фіксованого курсу валют, за допомогою якого держави змогли подолати кризу,
інфляції, створити розвинену ринкову економіку. І тільки потім ввести вільний курс
валют.
Економіст Грищук В.В. пропонує механiзм законодавчого
регулювання вiдносин суб’єктiв господарювання i держави, впровадження яких дозволило
б:
1. Спонукати пiдприємства та господарськi органiзацiї,
незалежно вiд форм власностi та господарювання, до збiльшення випуску та реалiзацiї
продукцiї в натурi при одночасному зниженнi її собiвартостi та цiни, в першу чергу
виключно за рахунок наведення елементарного порядку на пiдприємствах, пошуку та
швидкому впровадженню у виробництво ресурсозберiгаючих, наукоємких та високоефективних
технологiй тому, що це буде економічно вигідно.
2. Економiко-податковим методом сприяти зниженню
витрат виробництва (обiгу), i, як наслiдок, створення передумов для зниження цiн
та зростання попиту, в тому числi виробничого.
3. Створити бiльш просту систему державного регулювання
фондами споживання господарюючих суб’єктiв, що дасть можливiсть Уряду вiдiйти вiд
встановлення верхньої межi витрат пiдприємств на заробiтну плату, та прийти до встановлення
мiнiмальної зарплати на рiвнi реального споживчого кошика, i тим самим перекласти
вiдповiдальнiсть перед найманими працiвниками за виплату зарплати на рiвнi прожиткового
мiнiмуму на роботодавцiв, а державним органам здійснювати дiєвий контроль за його
дотриманням. При цьому зросте питома вага витрат на оплату працi, а, значить, зростуть
i суми вiдрахувань в пенсiйний та iншi фонди, що базуються на фондi оплати працi,
що дасть можливiсть зменшити навантаження на бюджет в частинi компенсацiйних виплат
населенню у виглядi субсидiй та дотацiй. При збiльшеннi загального фонду оплати
працi збiльшиться маса подоходного податку iз заробiтної плати. Інші можливостi
та переваги, що дає такий пiдхiд, можна розглянути окремо.
4. Повернути 50%, а, можливо, бiльше тiньового
торговельного обороту до легального, а, значить, оподатковуваного та керованого,
що значно зменшить вплив тiньових грошей на цiни, iнфляцiю, фiнанси i приведе до
їх стабiлiзацiї.
5. Спростити систему збирання податкiв, що дасть
змогу повнiше їх збирати, дiєвiше контролювати ухилення вiд сплати.
6. Пiдприємствам поповнити власнi оборотнi кошти,
нестача яких пiд час бурхливих iнфляцiйних процесiв привела до кризи платежiв в
державi, включаючи заборгованiсть по заробiтнiй платi, в тому числi бюджетну. Сьогоднішня
ситуація з національними грошима посилить кризу платежів саме через нестачу власних
оборотних коштів у господарюючих суб’єктів.
7. Залучити до легального обороту значну частину
готiвкової вiльноконвертованої валюти, що знаходиться на руках у населення, i обслуговує
в тому числi тiньовий обiг.
8. Дозволить стимулювати банки на участь в довгостроковому
кредитуванні підприємств, що пожвавить інвестиційну діяльність, а в цілому покращить
інвестиційний клімат і, зрештою, підштовхне до зростання виробництва.


2. Тестові завдання
1. 
Зазначте визначення, яке правильно характеризує соціальні
потреби?
А) це основні потреби у товарах і послугах, без
яких неможливе існування людини;
Б) це потреби у здобутті освіти, отриманні медичних
послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо;
В) це потреби у відвідуванні кіно, театрів, картинних
галерей, розвитку особистості.
Відповідь: Б: це потреби у здобутті освіти, отриманні
медичних послуг, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо.
2. 
Який товар із загального їх ряду, представленого на
певному регіональному ринку, виокремлювався як товар — еквівалент?
А) той, що мав привабливіший вигляд;
Б) той, що мав найбільшу споживчу вартість, який
найчастіше шукали;
В) той, що вироблявся у найбільшій кількості.
Відповідь: Б: той, що мав найбільшу споживчу вартість,
який найчастіше шукали.
3. 
В якому з положень дається правильне визначення поняття
«структура» ринку?
А) це сукупність установ, що забезпечують функціонування
ринку;
Б) це склад товарів і послуг, що обертаються на
ринку;
В) це сукупність взаємопов’язаних різних видів
ринків.
Відповідь: А: це сукупність установ, що забезпечують
функціонування ринку.
4. 
Якими об’єктами представлений постійний капітал за натурально
— речовою формою?
А) виробничими і допоміжними будівлями та спорудами;
Б) устаткуванням, обладнанням, транспортними засобами;
В) предметами праці;
Г) усіма названими вище елементами.
Відповідь: Г: усіма названими вище елементами.
5. 
За якими умовами виникає безробіття?
А) за умови збігання пропозиції робочої сили з
попитом на неї;
Б) за умови, що на ринку праці попит на робочу
силу менший від її пропозиції;
В) за умови, що економіка країни перебуває у кризовому
стані.
Відповідь: Б: за умови, що на ринку праці попит
на робочу силу менший від її пропозиції.


3. Задачі
Задача 1. Індекс цін
в минулому році був 115, а в поточному — 128. Визначте темп інфляції в поточному
році.
Розв’язання
Темп інфляції = (Іцін1 — Іцін0)
/ Іцін*100%.
Іцін1 — індекс цін поточного року;
Іцін0 — індекс цін минулого року;
Темп інфляції = (128 — 115) /115*100% = 11,3%.
Відповідь: Це означає,
що ціни поточного року зросли на 11,3% ніж у минулому році.
Задача 2. За робочий
день робітник виробив 14 деталей, за кожну з яких відповідно до розцінок отримав
0,5 грн., а всього — 7 грн. У процесі праці він зекономив матеріалів на 190 грн.
Відповідно до існуючого положення ¾ зекономлених ресурсів у грошовій формі
видаються у вигляді премії робітникові, а ¼ залишається підприємству. Визначте
загальний денний заробіток робітника та систему заробітної плати, яка застосовувалася
на підприємстві.
Розв’язання
Премія робітнику = зекономлені гроші на матеріали
* ¾ зекономлених ресурсів у грошовій формі у вигліді премії.
Премія робітнику = 190 грн * ¾ = 142, 5
грн.
Загальний денний заробіток робітника = Премія робітника
+ (всього за день зароблених грошей * за кожну деталь).
Загальний денний заробіток робітника = 142,5 грн
+ (7 грн * 0,5 грн) = 146 грн.
Відповідь: Загальний
денний заробіток робітника = 146 грн, використовується преміальна система заробітної
плати.
Задача 3. Номінальна
вартість однієї акції — 2000 грн. Розмір річного дивіденду — 35% на акцію, рівень
позичкового банківського відсотка — 25%. Визначте курсову ціну акції.
Розв’язання
Курс акції =  .
Курс акції =   = 140.
Курсова ціна акції = Номінальна вартість однієї
акції * Курс акції.
Курсова ціна акції = 2000 грн. * 140 = 280000 грн.
Відповідь: Курсова
ціна акції 280000 грн.
Задача 4. Фермер вирішив
продати свою земельну ділянку в 10 га, на якій споруджено будівлю вартістю 10 тис.
дол. Ділянка щороку приносила дохід у вигляді ренти в розмірі 1 тис. дол. Середня
відсоткова ставка по банківським депозитах — 5%. Визначте: ціну землі, за яку фермер
продасть свою ділянку; загальну суму грошової виручки на землю і будівлю.
Розв’язання
Ціна землі =  .
Ціна землі =   = 20000$.
Загальна сума грошової виручки на землю і будівлю
= Ціна землі, за яку фермер продасть свою ділянку + Вартість будівлі, що споруджено
на цій ділянці.
Загальна сума грошової виручки на землю і будівлю
= 20000$ + 10000$ = 30000$.
Відповідь: Ціна землі
= 20000$, загальна сума грошової виручки на землю і будівлю = 30000$.


Література
1.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича.
— К.: Знання, 2006. — 631 с.
2.  Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995.
3.  Губский Б. «Як подолати економічну кризу, або пошук економічних моделей
відродження України» // Урядовий кур’єр — 199 — № 208-209
4.  Дорогунцов С.І., Гош О.П. Політична економія: Наук. Курс. — К.: Оріяни,
2004.
5.  Квасюк Б. «Сущність та особливості кризи в Україні» // Економіка
України — 1992 — №5
6.  Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. — К.: Вікар, 2005.
7.  Павловский М. «Як вивести Україну з кризи» // «Голос України»
1997 №166.
8.  Політична економія: Навч. Посіб. / За ред. Г.А. Огняна. — К.: МАУП, 2003.
9.  Самуельсон П.А. Економіка: Підручник. — Львів «Світ», 1993. —
479с.
10. Тимофєєв В., Тодоров
В., — Шляхи подолання кризи виробництва. // “Економіка України”, 2001. — №1.