План
Вступ
1. Характеристика аспектів
ціноутворення на підприємстві
1.1 Загальні поняття процесу оцінки
вартості продукції
1.2 Сутність ціни й ціноутворення в
ринковій економіці
					







1.3 Механізм ціноутворення
2. Аналіз виробничо-господарської
діяльності кондитерської фабриики ВАТ «Тера»
2.1 Загальна інформація про
досліджуване підприємство
2.2 Комплексна характеристика
виробничо-господарської діяльності ВАТ «Тера»
2.3 Прогнозування техніко-економічних
показників діяльності підприємства
3. Формування ціни на продукцію ВАТ «Тера»
3.1 Аналіз ціноутворюючих факторів
3.2 Аналіз номенклатурно-товарних
позицій на ВАТ «Тера»
3.3 Методи калькулювання собівартості
продукції
3.4 Ціноутворення й методи розрахунку
4. Правові аспекти ціноутворення на
підприємстві
4.1 Роль цін і ціноутворення в
економіці держави
4.2 Правові аспекти державного
контролю за цінами
4.3 Здійснення державного контролю за
ціноутворенням на підприємстві
5. Напрямки перетворень у системі ціноутворення на ВАТ «Тера»
5.1 Основні рекомендації по вдосконаленню
ціноутворення на підприємстві
5.2 Розробка системи управління вартістю для ВАТ «Тера»
5.3 Застосування при розрахунку ціни
на ВАТ «Тера» методу ФВА
Висновки
Додатки
Список використаних джерел
Вступ
Ціна — економічне
поняття, існування й важливість якого нікому не треба пояснювати й доводити. З
раннього віку, як тільки людині доводиться спостерігати або самому брати участь
у покупці, вона на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яка роль вона грає
в його житті й у житті інших людей. Висока ціна означає, що річ дорога і її
покупка вимагає більших грошових витрат, низька ціна означає дешевизну й менше
навантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, вся їхня
сукупність являє собою не тільки індивідуальну, особисту, але й суспільну,
соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки й продажі товарів
споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл
товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут уже всі ціни, разом узяті,
з урахуванням їх формування й зміни діють як загальний, єдиний, цілісний
ціновий механізм.
Перед усіма фірмами, організаціями постає завдання призначення ціни на
свої товари або послуги. Ціна була й залишається найважливішим критерієм
прийняття споживчих рішень. Для того, щоб продати свій товар або послугу на
ринку, виробник повинен призначити на них ціни, які були б прийнятні покупцям,
інакше їх неможливо буде вдало продати на ринку. Тому фабрика або організація
повинна вибрати правильну цінову політику. Ціна зберігає свої позиції як
традиційний елемент конкурентної політики, робить дуже великий вплив на ринкове
положення й прибуток підприємства. 
Історично ціна завжди
була основним фактором, що визначає вибір покупця. Однак в останні десятиліття
на купівельному виборі відносно сильніше  стали позначатися нецінові фактори,
такі, як стимулювання збуту, організація розподілу товару й послуг для
клієнтів.
Особливо актуальною ця проблема стає в умовах ринкової
економіки, це припускає об’єктивну й всебічну участь у регулюванні
відтворювального процесу всіх вартісних економічних категорій, у першу чергу,
ціни. Ні для кого не секрет, що в умовах ринкової економіки комерційний успіх
будь-якого підприємства багато в чому залежить від правильно обраної стратегії й
тактики ціноутворення на товари й послуги. Складність ціноутворення полягає в
тому, що ціна — категорія кон’юнктурна. На її рівень впливає комплекс
політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна
може визначатися фактором витрат, а завтра її рівень може залежати від
психології поводження покупців.
Разом з тим, цінова
політика багатьох фірм, особливо в Україні,
нерідко виявляється недостатньо кваліфікованою. Найбільш часто зустрічаються
наступні помилки: ціноутворення надмірно орієнтоване на витрати; ціни слабко
пристосовані до зміни ринкової ситуації; ціни недостатньо структуруються по різних варіантах товару й
сегментах ринку та інші. У ряді випадків ці помилки ведуть до істотних
збитків, а іноді й до банкрутства підприємств. Дані недоліки викликані багато в
чому спадщиною планової економіки, коли ціни визначалися директивно або тільки
на основі витрат.
Ціни є активним
інструментом формування структури виробництва, впливають на рух суспільного
продукту, сприяють підвищенню ефективності виробництва, впливають на розподіл і
використання робочої сили, визначають життєвий рівень населення. 
Ринкова економіка
ґрунтується на самостійних, економічно обґрунтованих товаровиробниках, а для
них ціни — вирішальний фактор результатів виробничої й фінансової діяльності
фірми. Ринок диктує умови виживання. Тому правильно обрана цінова політика,
грамотна тактика формування цін, економічно вивірені методи ціноутворення
становлять основу успішної діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форм
власності. 
Варто звернути увагу на
складність формування цінової політики фірми, оскільки в ціноутворенні бере
участь велика кількість торговельних і торгово — посередницьких фірм на всім
шляху товару від виробника до споживача. 
Фірми, що прагне проводити
грамотну цінову політику, насамперед повинні вирішити ряд завдань: 
— одержання максимального
прибутку; 
— завоювання ринку збуту;
— зниження витрат: 
— боротьба з конкуруючими
товарами: 
— ріст обсягу виробництва
й продажів: 
Є два підходи до ринкового
ціноутворення: установлення індивідуальних цін або єдиних цін. Перша формується
на договірній основі в результаті переговорів між покупцем і продавцем, що
забезпечують узгодження інтересів сторін. Друга характерна тим, що всі покупці
здобувають товар за однаковою ціною. Впровадження єдиних цін для всіх
споживачів зв’язано звичайно з особливостями ринку конкретного товару або з
технічною складністю й великими витратами при диференціації цін. Єдині ціни
важливі там, де підприємець пропонує ринку стандартизований продукт серійного
виробництва. У цій обстановці важливо, щоб масовий споживач знав ціну,
порівнював неї із ціною конкуруючих товарів і без проблем ухвалював рішення
щодо покупки.
У ціновому механізмі
варто розділяти й виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі
ціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни й, c іншої сторони —
ціноутворення як спосіб, правила встановлення , формування нових цін і зміни
діючих. Ціноутворення, з яким ми знайомі набагато менше, ніж із цінами, виступає
активною частиною всього цінового механізму. Воно, властиво, і визначає ціну.
Але найчастіше  ціноутворення від нас приховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни й ціноутворення становлять у своїй
єдності ціновий механізм. 
Якщо говорити про
значення ціни й ціноутворення для підприємства то можна відзначити наступне.
Ціна — це те, що визначає імідж підприємства, його частку на ринку й, в
остаточному підсумку, результати виробничо-господарської діяльності.
Задача даної дипломної роботи — дослідження проблем цінової
політики підприємства. У мої завдання входило дати теоретичне обґрунтування
цінової політики фірми, проаналізувати основні форми й методи цінової політики,
дати аналіз ціноутворюючих факторів, запропонувати рекомендації з
удосконалювання цінової політики підприємства. 
Мета даної дипломної роботи — проведення комплексного дослідження та розробки
конкретних пропозицій удосконалення ціноутворення на ВАТ «Тера». Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань. До них
належать: вивчення теоретичних і методологічних підходів по розробці й
удосконаленню системи ціноутворення;
виявлення факторів,
що впливають на ціну, 
визначення ефективності наявної системи ціноутворення на підприємстві; якісна оцінка; розробка
рекомендацій з удосконалювання системи ціноутворення для ВАТ «Тера».
Об’єктом
дослідження обрано ТОВ Кондитерська фабрика «Тера», розташоване в м. Тернополі, виробничо-господарська
її діяльність та система ціноутворення на підприємстві.
Предмет дослідження — ціноутворення на ВАТ ”Тера” в економічно-господарському та правовому контексті.
Завдання в ході дипломної
роботи полягають у наступному:
1. Розглянути теоретичну основу ціноутворення як комплексу виробничо-господарської діяльності
фірми;
2. Провести аналіз діяльності ВАТ «Тера» в галузі ціноутворення;
3. На основі проведеного аналізу розробити пропозиції до
вдосконалення системи
ціноутворення  на
підприємстві.
Методологічним проблемам ціноутворення приділяється велика увага в економічній
літературі. Різні аспекти управління собівартістю й прибутком
розглянуті в роботах авторів: М.А. Вахрушиної, В.П. Грузинова, В.И. Даниліна, Н.Я. Петракова, А.Д. Шеремета, К. Друрі, Дж.Б. Кларка, А. Маршалла, Дж. Фостера, Дж.Р. Хікса, Ч.Т. Хорнгрена й інших. Їхні
наукові дослідження сприяли розвитку теорії й формуванню обґрунтованої системи
обліку витрат, успішному застосуванню на практиці рекомендацій, спрямованих на
підвищення гнучкості й повноти обліку, посиленню його ролі в управлінському
процесі.
1. Характеристика аспектів
ціноутворення на підприємстві
1.1 Загальні
поняття в процесі оцінки вартості продукції
Загальні поняття в
процесі оцінки вартості продукції наступні.
Оцінка — визначення
вартості, ціни товару. Виділяють:
a) оцінка в
платоспроможному балансі вартісна — у платіжному балансі операції фіксуються в
ринкових цінах, тобто вказується сума, що готовий заплатити покупець продавцеві, готовому продати товар за
дану суму, при цьому обмін між двома незалежними сторонами мотивований
винятково комерційними міркуваннями;
б) оцінка готової продукції
за оптовими цінами реалізації — вид оцінки готової продукції, що
використовується при стійких оптових цінах. Цей варіант дозволяє зіставити оцінку продукції в
поточному обліку й звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням
товарного випуску;
в) оцінка готової
продукції по плановій виробничій собівартості — вид оцінки готової продукції,
що виступає в якості твердої облікової ціни. Тут необхідний окремий облік
відхилень фактичної виробничої собівартості продукції від планової;
г) оцінка готової
продукції по вільних ринкових цінах — цей варіант оцінки застосовується при
обліку товарів, реалізовуваних через роздрібну мережу;
д) оцінка готової
продукції по фактичній виробничій собівартості — вид оцінки готової продукції,
використовуваний в організаціях з обмеженою номенклатурою виробленої продукції.
Вартісна оцінка готової продукції визначається або по виробничій собівартості у
звітному періоді, або по сумі виробничих витрат на одиницю готової продукції.
Вартість — 
1) цінність, якої хто-небудь додасть чому-небудь.
Існують два принципових підходи до рішення проблеми вартості. У класичній
політичній економії й у марксисткою економічній науці вартість розглядається як
об’єктивна реальність, яку можна змінити кількістю праці, що втримується в товарах
і послугах. Неокласична школа вважає вартість суб’єктивною якістю, що залежить
від рідкості того, що тепер потрібно. Більшість економістів у цей час схиляються до неокласичного подання про
вартість; 
2) виражена в грошах
цінність чого-небудь або величина витрат на що-небудь;
3) суспільна праця,
витрачена на виробництво товару.
Ціна — сума грошей, що
сплачує покупець за товар, що придбавається ним,:
а) ціна споживання — сума
продажної ціни й вартості споживання товару за період експлуатації (наприклад,
вартість техобслуговування, величина страхівки, податки й т.д.);
б) ціна покупця —
найменша із двох цін, пропонованих учасникам фондового ринку або інститутом в
операціях з акціями або паями пайового тресту, тобто  це та ціна, за яку учасник ринку або інститут готовий
купити в інвестора акції або частку участі;
в) ціна прейскурантна —
ціна товару, що включається в прейскурант фірми; будучи в більшості випадків
номінальної або ж відбиваючи рівень фактичної ціни вже ув’язнених угод, ціна
прейскурантна виступає для продавця й покупця як  вихідний пункт при визначенні
конкретної ціни;
г) ціна продавця — ціна,
по якій товар  пропонується для продажу продавцем чи виробником;
д) ціна рівноважна —
значення ціни, при якому обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту;
е) ціна аукціонна — ціна
товару, офіційно зареєстрована в ході проведення аукціону;
ж) ціна базисна — ціна,
використовувана для визначення сорту або якості товару (її погодять на
переговорах між продавцем і покупцем); база для визначення індексу цін у
міжнародній торгівлі, у цілому й по окремих групах товарів; ціна певного товару
з фіксованими параметрами якості, установлювана в момент висновку опціонної
угоди;
з) ціни торгів — ціни
особливої форми спеціалізованої торгівлі, що заснована на видачі замовлень на
поставку товарів або одержання підрядів на виробництво певних робіт із
заздалегідь оголошеного в спеціальному документі (тендері) умовам;
і) гуртова ціна — ціна товару в умовах гуртового продажу, по якій виробниче
підприємство або збутова організація реалізує свій товар великими партіями (гуртом);
к) відправна ціна — найбільша ціна, по якій
покупець згодний придбати конкретний товар, або мінімальна ціна, по якій
продавець пропонує свій товар для реалізації на аукціоні; мінімальна ціна, на
яку погоджується продавець виробу, виставленого на публічних аукціонах;
л) відпускна ціна — ціна,
яку перестали контролювати або ріст якої
стримують шляхом державного регулювання;
м) роздрібна ціна — ціна
продажу споживчих товарів кінцевому покупцеві;
н) тариф — система ставок
плати за різні виробничі й невиробничі послуги, надавані підприємствам,
організаціям, об’єднанням, установам і населенню; система ставок оплати праці;
будь-який перелік цін на товари й послуги;
о) ціна кошторисна —
ціна, розрахована на основі кошторису, калькуляції; ціни, розцінки, тарифи,
використовувані для визначення вартості нового будівництва, реконструкції,
технічного переозброєння й розширення діючих підприємств, будинків, споруджень
і об’єктів;
п) ціна товару (ринкова)
— ціна, що зложилася при взаємодії попиту та пропозиції на ринку ідентичних
товарів (робіт, послуг) і в результаті укладених угод на відповідному ринку
товару між особами, що не є взаємозалежними особами;
р) вільні ціни — ціни,
які формуються на конкурентних ринках як результат чинності закону вартості й
взаємодії разнонаправленных тенденцій попиту та пропозиції;
с) регульовані ціни —
ціни, рівень яких регулюється державою завдяки використанню певних економічних
або адміністративних способів: прямі або непрямі податки, установлення рівня
рентабельності, установлення рівня торговельних націнок і знижок, нормативів,
витрати окремих видів ресурсів;
т) фіксовані ціни — прямо
встановлюються державою в особі органів влади й керування.
Ціноутворення — процес
установлення величини ціни; процес формування цін на товари й системи цін у
цілому.
Надбавки — націнка,
додаткова плата за виготовлення виробів (товарів) з особливими властивостями за
замовленням (тропічне виконання, експортне виконання, виготовлення устаткування в стислий термін і т.д.
).
Знижки — умова угоди, що
визначає розмір зменшення базисної ціни товару, зазначеної в угоді. Види
знижок: проста — вихідна ціна зменшується в один раз; складна — зниження ціни у
два й більше рази; експортна — при відсутності спеціального експортного каталогу;
дилерська — постійному оптовому покупцеві- дилерові; бонусна — на обсяг покупок
різної продукції фірми; особлива — знижка за наявний платіж і т.д.  [4]
Націнки — сума, на яку
підвищена ціна або форма встановлення виробниками проміжних цін на послуги й роботи
для споживачів.
Етапи розробки цінової
стратегії — проведення ряду робіт і розрахунків: 1)визначення оптимальної
величини витрат на виробництво й збут продукції підприємства, щоб дістати
прибуток на тім рівні цін на ринку, які підприємство може досягти для своєї
продукції; 2) установлюється корисність продукції підприємства для потенційних
покупців (визначаються споживчі властивості) і заходу щодо обґрунтування
відповідності рівня запитуваних цін їхнім споживчим властивостям; 3) перебуває
величина обсягу продажів продукції або частка ринку для підприємства, при якому
виробництво буде найбільш прибутковим. [5]
Етапи розрахунку цін на
товар — ряд послідовних дій економіста за цінами.
1- й етап — постановка
цілей і завдань ціноутворення. 
2- й етап — визначення
попиту.
3- й етап — оцінка витрат
виробництва.
4- й етап — аналіз цін і
якості товарів конкурентів.
5- й етап — вибір методу
ціноутворення.
6- й етап — розрахунок
вихідної ціни.
7- й етап — облік
додаткових факторів.
8- й етап — установлення
остаточної ціни.
Цілі ціноутворення — загальні й приватні
цілі, які ставить для себе підприємство при встановленні ціни на власні
продукти.
Активне ціноутворення —
установлення цін у рамках політики управління збутом з метою досягнення найбільш вигідних обсягів продажів, середніх
витрат на виробництво й цільовий рівень прибутковості операцій.
Аналіз витрат — аналіз,
що дозволяє виявити можливості витрат на виробництво й збут.
Аналіз витрат і
результатів — метод прийняття рішень про те,  чи варто починати даний проект,
заснований на зіставленні відповідних альтернативних витрат і потенційних
результатів.
Аналіз беззбитковості —
визначення обсягу збувається продукции, щоМ, при якому виторг покриє витрати за
відповідний період, не приносячись ні прибуток, ні збитків; допомагає
визначити, скільки одиниць товару необхідно продати, щоб окупити всі витрати.
Аналіз розмірів попиту —
аналіз, спрямований на виявлення розриву між попитом та пропозицією з метою
ухвалення рішення про найбільш прибуткові напрямки виробництва.
Валова продукція —
показник, що характеризує обсяг продукції, зробленої в тій або іншій галузі
матеріального виробництва у вартісному (грошовому) вираженні.
Товарна продукція —
показник, що характеризує обсяг продукції на складі, що готова до реалізації.
Валовий прибуток —
різниця між надходженнями від продажів і змінних витрат.
Відомість витрат на
виробництво — перелік (обліковий документ) сукупних, виражених у грошовій формі
витрат об’єднань, підприємств, організацій на виробництво продукції, надання
послуг, виконання робіт і їхню реалізацію.
Величина попиту —
кількість даного товару або послугги, що покупець бажає купити за конкретною
ціною протягом  певного періоду.
Величина пропозиції —
кількість товаруу, що підприємству- продавець здатний надати за конкретною
ціною протягом  певного періоду.
Гнучкість ціни —
визначається як величина, зворотна еластичності. Вона вимірює вплив даної зміни
попиту та пропозиції на ціну.
Закон попиту — закон,
відповідно до  якого ріст ціни на товари приводить до зниження величини попиту
на них, за інших рівних умов за низькою ціною вдається продати більше товарів,
чим по високій; зворотна залежність між ціною товару й величиною купівельного
попиту на цей товар.
Закон пропозиції — закон,
відповідно до  якого з ростом цін на товари збільшується обсяг пропозиції цього
товару: продавці пропонують більше товарів при високих цінах і менше — при
низьких цінах. [2]
Закон вартості — по
трудовій теорії вартості це об«єктивний економічний закон, що регулює зв»язки
між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах
товарно-грошових відносин, відповідно до якого виробництво й обмін товарами
здійснюються на основі їхньої вартості, величина якої виміряється суспільно
необхідними витратами праці, рівнем попиту та пропозиції.
Закон цін — відповідно до
цього закону ціна товару визначається його вартістю, залежить від вартості
грошового матеріалу й коливається навколо вартості товару під впливом
співвідношення між попитом та пропозицією.
Витрати — витрачена на
що-небудь сума, витрати. Існують наступні види витрат:
а) витрати змінні —
витрати, які змінюються прямо пропорційно масштабам виробництва;
б) витрати виробництва —
сукупні витрати живої й упредметненої праці на виробництво продукту, товару,
послуги (виміряється робочим часом);
в) витрати виробництва
прямі — витрати на виробництво конкурентної продукції, послуги, які можуть бути
віднесені на її собівартість;
г) витрати транспортні —
витрати по перевезеннях пасажирів, вантажів, багажу, пошти, виконуваним
підприємствами всіх видів транспорту;
д) витрати постійні — не
реагують на зміну обсягів виробництва (амортизаційні відрахування, виплата
відсотків по кредитах на зміст приміщень, заробітна плата заводоуправління й
управлявших цехом та інше).
Калькулювання
собівартості продукції — вирахування собівартості одиниці продукції (робіт,
послуг) основного й допоміжного виробництва; вирахування в грошовому вираженні
витрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт і послуг.
Калькуляція — визначення
витрат у вартісній (грошової) формі на виробництво одиниці або групи одиниць
виробів або на окремі види виробництв; визначення мінімально припустимої ціни
товару, а також оцінки прибутковості (або збитковості) виробництва розраховуючи
на одиницю товарної продукції; представлений у формі таблиці бухгалтерський
розрахунок витрат і витрат.
Конкурентоспроможність —
комплекс споживчих і вартісних характеристик товару, що визначають його успіх
на ринку.
Кон’юнктура ринку — стан
ринку, характеризуемое співвідношенням попиту та пропозиції на товари й
послуги, динамікою цін, курсом цінних паперів і ін.
Методика розрахунку
вихідної ціни — методи, за допомогою яких установлюється первісна ціна.
Стеля цін — законодавчо
встановлений максимальний рівень цін на товари й послуги. Звичайно
встановлюється з метою обмеження росту цін і забезпечення попиту низько
дохідних верств населення за допомогою обмеження цін.
Структура ціни — склад
ціни, що характеризується наявністю в ній окремих, що відокремилися в грошовій
формі, самостійних елементів. Більшість видів цін включають: собівартість і
прибуток, іноді збутову знижку (націнку), що утвориться з витрат і прибутку
постачальницько-збутових організацій.
Тактика ціноутворення —
набір конкретних практичних заходів щодо керування цінами на продукцію фірми,
які використовуються для рішення поставлених перед ценовиками завдань.
1.2 Сутність
ціни й ціноутворення в ринковій економіці
Ціна як економічна
категорія має кілька визначень:
— грошове вираження
вартості товару;
— показник непрямого
виміру величини витраченого на виробництво товару  суспільно необхідного
робочого часу
— кількісне
співвідношення попиту та пропозиції;
— кількість грошей, за
яке продавець згодний продати, а покупець купити одиницю товару.
Однак ціни являють собою
суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки- продажу
товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому: виробництво, розподіл,
обмін або споживання благ, надання послуг. У цій якості ціни виступають як
єдиний цілісний механізм.
В основі формування ціни
лежить додавання витрат виробництва (собівартість) того або іншого товару
(робіт, послуг) і мінімально припустимого прибутку, що видно з формули (1.1):
Ц=СП+П,                                
(1.1)
де Ц — ціна
продукції, робіт, послуг;
СП — собівартість виробництва;
П — прибуток.
Під таким визначенням
може розумітися лише мінімально припустима ціна, передбачувана на підприємстві.
Але встановлюються ціни на ринку залежно від  попиту та пропозиції товарів. У
ціновому механізмі варто розрізняти дві взаємодіючі частини: самі ціни, їхні
види, структура, величина й динаміка зміни; та ціноутворення як спосіб, правила встановлення нових цін і
зміни діючих. [2]
Ціна виступає також і як
юридична категорія — умова договору, база для формування податку на додану
вартість і акцизів, крапка відліку для застосування надбавок і торговельних
націнок. Загальне законодавство про ціноутворення регулюється Указами
Президента й постановами уряду.
Перед всіма
підприємствами в якості однієї з основних проблем постає визначення ціни на свої товари й послуги. В умовах ринку
ціноутворення являє собою досить складний процес, тому що при товарному
виробництві економічні відносини проявляються не в самому процесі виробництва,
а через ринок. Ціна на ринку може бути набагато вище сформованої на підприємстві,
може бути й нижче. Вона відбиває всю сукупність економічних відносин і
вартісних категорій і активно стимулює весь процес відтворення. Цим процесом
потрібно управляти. Для цього розглянемо функції, виконувані цінами:
— функція стимулює
продавця товару збільшує (зменшує) його пропозицію під впливом підвищення
(зниження) ціни цього товару, а покупців здобувати товар у більшому (меншому)
обсязі під впливом підвищення (зниження) його ціни;
— вимірювальна —
визначає, яке кількість грошей покупець повинен заплатити, а продавець одержати
за проданий товар;
— співрозмірювальна — зіставляє цінності різних товарів.
Це дає можливість розрізняти більш-менш   дорогі товари;
— облікова — переводить
показники кількості і якості товарів у матеріально-речовинному вираженні,
обмірювані у фізичних одиницях, в адекватні показники, вимірювані в грошових одиницях. Дозволяє враховувати витрати на
виробництво продукції;
— розподільча — полягає в можливості за рахунок
перерозподілу попиту на той або інший продукт, пов’язаного з його ціною,
впливати на пропозицію товару, усувати недостачі й надлишки, розширювати
(скорочувати) виробництво;
— соціальна — визначає
структуру, обсяги споживання благ, послуг, витрати, рівень життя, прожитковий
мінімум, споживчий бюджет родини;
— зовнішньоекономічна —
регулює торговельні угоди, зовнішні платежі, взаємні розрахунки між країнами.
[1]
Крім того, залежно від 
ряду економічних ознак всі ціни класифікуються по видах і підвидах. Залежно від  обслуговуючих галузей
економіки ціни підрозділяються на:
— гуртові;
— закупівельні ціни;
— тарифи вантажного й
пасажирського транспорту;
— роздрібні ціни;
— тарифи на платні
послуги, надавані населенню;
— ціни, що обслуговують
зовнішньоторговельний обіг;
— надбавки, знижки,
націнки в сфері обігу.
У свою чергу гуртові ціни підрозділяють на два підвиди: гуртові ціни підприємства й гуртові (відпускні) ціни промисловості.
Окремо виділяють ціни , використовувані в обліку й
статистиці: індекси текучості цін, середні ціни, порівнянні й незмінні
ціни. Дозволяють виявити й аналізувати тенденції в динаміку цін, змінити
динаміку фізичних обсягів виробництва й реалізації товарів і послуг. Вони є
агрегованими.
Важливою
складовою цінового
механізму є ціноутворення і його методологія. Методологія ціноутворення — це
сукупність загальних правил, принципів, методів: розробки концепції
ціноутворення; визначення й обґрунтування ціни; формування системи цін;
керування ціноутворенням. Вона єдина для всіх рівнів установлення цін. Основні
положення й правила формування цін не міняються залежно від  того, ким вони і
який строк їхньої дії.
Варто відрізняти
методологію й методику ціноутворення. На основі методології розробляється його
стратегія, а методики містять конкретні рекомендації й засоби для реалізації
стратегії. Методики — елементи методології. Важливим елементом методології є
принципи й мети ціноутворення. [10]
Принципи ціноутворення:
— науковість
ціноутворення складається в необхідності пізнання й обліку в ціноутворенні
законів розвитку ринкової економіки (закону вартості, попиту та пропозиції).
Базується на аналізі кон’юнктури ринку;
— цільова спрямованість
полягає в тому, що необхідно чітко визначити пріоритетні економічні й соціальні
проблеми, у рішенні яких повинні використовуватися ціни;
— безперервності
визначаються динамічністю процесу ціноутворення (для кожного етапу руху товарів
установлюється своя ціна);
— єдність процесу
ціноутворення й контролю за дотриманням цін полягає в тому, що державні органи
зобов’язані контролювати процес установлення ціни.
Цілі підприємства в процесі ціноутворення:
a) забезпечення виживання стає основною метою підприємства в
тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників, панує гостра конкуренція
або різко міняються потреби клієнтів. У цьому випадку варто встановлювати
низькі ціни в надії на доброзичливу відповідну реакцію споживачів. Знижені ціни
повинні покривати витрати;
б) максимізація поточного
прибутку — для максимізації прибутку підприємства роблять оцінку попиту й
витрат стосовно до ринкових рівнів цін і вибирають таку ціну, що забезпечує
максимальне забезпечення поточного прибутку. Поточне фінансування прибутку для
підприємства важливіше довгострокових;
в) завоювання лідерства
по показниках частки ринку — підприємства йдуть на максимально можливе зниження
цін (тому що вірять, що маючи саму більшу частку ринку, мінімізують витрати (ефект масштабу), високими
довгострокові прибутки).
г) завоювання лідерства
по показниках якості товару — звичайно це вимагає встановлення на товар високої
ціни, щоб покрити витрати на досягнення високої якості й проведення НІОКР.
Сформулювавши мету виводу товару на ринок, підприємство
розробляє стратегію ціноутворення. Для цього воно створює целую систему
ціноутворення, що охоплює різні товари й вироби в рамках товарних із із
урахуванням розходження у витратах по організації збуту в різних географічних
регіонах, у рівнях попиту, розподілу покупок за часом і іншими факторами. Крім
того, підприємство діє в умовах постійно змінного середовища: само
виступає ініціатором зміни цін, відповідає за цінові ініціативи конкурентів.
[21]
1.3 Механізм
ціноутворення
Ринкові ціни формуються
на основі взаємодії попиту та пропозиції в даний період на даній території.
Якщо при певній ціні потрібно більше товару, ніж зможуть і побажають поставити виробники, ціни
починають рости. Якщо спостерігається надлишкова пропозиція, ціни починають
падати. Дані зв’язки не завжди й не скрізь проявляються подібним чином.
Конкретна ситуація залежить від умов, що складаються на ринку. Найбільш важливу
роль щодо цього грають наступні умови:
— кількість покупців і
продавців, що діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим сутужніше
якому-небудь покупцеві або продавцеві змінити ринкову ціну.
— незалежність учасників
ринку. Якщо покупці й продавці об’єднаються з метою проведення погодженої
політики, вони зможуть колективними зусиллями вплинути на ринкову ціну. Чим
більше покупців і продавців на ринку, тим сутужніше розробити й здійснити плани
спільних дій.
— ступінь
індивідуалізації продукції. Чим
різноманітніше асортименти товарів, призначених для задоволення широкої гами
потреб, тим більше ймовірність того, що окремі види продукції зможуть витримати
загальний напружений стан ринку.
— зовнішні обмеження.
Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом
попиту та пропозиції, але й під впливом інших факторів. Найпоширеніший  приклад
— державне втручання. [1]
При аналізі ринкових цін
передбачається, що якість товарів, що є присутніми на одному ринку, однакова; що діє досить велика кількість покупців і продавців, що виключають
можливість впливу одних з них на ринкову ціну; що відсутня погоджена політика
виробників і споживачів і не діють зовнішні обмеження, які б перешкоджали
вільній взаємодії попиту та пропозиції.
Підприємства мають у
своєму розпорядженні обмежений обсяг інформації про попит на їхню продукцію при
ціні, що відрізняється від діючих на ринку. Попит залежить не тільки від їхніх
власних дій, але й від діяльності інших товаровиробників. Вивчення ринку збуту
й установлення залежності попиту від ціни проводиться в рамках маркетингових
досліджень.
Попит — це кількість
товарівів, що споживачі готові й бажають придбати за даною ціною, на даному
ринку, протягом  даного періоду за інших рівних умов.
Передбачається, що
покупці купують товари для задоволення своїх потреб
і що ціль покупців складається в одержанні максимального задоволення при даному
рівні їхніх грошових доходів.
Поведінка споживачів при зміні ціни на товар викликає два види
наслідків:
а) ефект заміни. При
зниженні ціни товару споживач буде більшу кількість тих товарів, відносна ціна
яких знижується за інших рівних умов.
б) ефект доходу. Зниження
ціни збільшує реальні доходи споживача. Приріст він може використовувати для
покупки товарів, ціни на які знизилися, або використовувати для його придбання
більше якісні товари.
Досвід показує, що ефект
заміни діє сильніше ефекту доходу. Однак є винятки, коли ефект доходу діє сильніше ефекту заміни. Це має
місце у випадках зниження ціни на товари, насичення якими ринку дорівнює або
близько максимальної потреби.
Таким чином, теорія поведінки споживачів показує, що попит на
товари буде рости, якщо ціни знижуються, або ж упаде у випадку їхнього
підвищення за умови, що інші фактори залишаться незмінними. Ця залежність може
бути проілюстрована за допомогою кривої попиту. Зрушення кривої попиту вліво
свідчить про падіння попиту на товар при будь-якій його ціні, і навпаки,
зрушення кривої вправо із про збільшення попиту.
Виділяють три головних
фактори, що викликають зрушення кривої попиту:
1. Зміна цін товарів. У цьому випадку діють два види попиту:
— конкуруючий попит —
один товар служить замінником іншого; 
— сполучений попит — один
товар доповнює споживання інших товарів.
2. Доходи споживачів. Зростання доходів покупців викликає ріст
споживання й попит на товари. Спостерігається більше високий ріст попиту на
товари стандартного й підвищеного попиту (крива попиту зрушиться вправо).
3. Смаки, схильності, переваги. Із часом  попит на товар може
рости або падати в результаті капризів моди, появи нових товарів, впливу
продуктів на здоров’я й так далі. [7]
Пропозиція — це кількість
товарів, що виробники готові й згодні запропонувати для продажу за даною ціною,
на даному ринку, протягом  певного періоду часу за інших рівних умов.
Висока ціна забезпечує
високу прибутковість, що стимулює виробників до нарощування обсягів випуску
товарів. Ріст обсягів знижує витрати на виробництво й реалізацію одиниці
продукції і є іншою важливою умовою ефективної роботи підприємства. Залежність
пропозиції від ціни можна зобразити за допомогою кривої пропозиції, що похило
піднімається ліворуч праворуч.
Скорочення виробництва
спостерігається внаслідок зниження ціни товару за інших рівних умов. Розширення
виробництва спостерігається внаслідок росту ціни товару за інших рівних умов.
Падіння пропозиції зі зрушенням кривій уліво, а також збільшення пропозиції зі
зрушенням кривої вправо мають місце при зміні умов виробництва.
Існує цілий ряд умов
виробництва, що впливають на кількість пропонованої на ринку продукції.
Найбільше часто зустрічаються наступні:
1. Ціни засобів виробництва. Зміна цих цін здатно вплинути на
витрати виробництва, а отже, і на получаемою підприємствам прибуток. Наприклад,
підвищення матеріальних витрат, цілком ймовірно, спричинить скорочення обсягу
виробництва.
2. Кількість товаровиробників. При росту кількості й потужностей
підприємств у галузі варто очікувати збільшення пропозиції при будь-якій ціні
товару, і навпаки, скорочення кількості й потужностей підприємств викличе спад
обсягу пропозиції.
3. Рівень розвитку
техніки й технології. Коливання ефективності, з якої підприємства можуть
перетворювати засобу виробництва в готову продукцію, впливають на рівень
рентабельності й прибуток. Отже, можна чекати, що застосування у виробництві
досягнень науки й техніки приведе до збільшення пропозиції.
Серед інших умов
виробництва можна назвати зміну
цілей діяльності фірми; зміну цін
і рентабельності товарів; політику
держави в області ціноутворення; стан ринку засобів виробництва й інші.
Ряд факторів впливає на
швидкість реакцій пропозиції на зміну умов виробництва. Серед них — тривалість
виробничого циклу, рівень завантаження потужностей підприємства й інші.
Оскільки ми пов’язуємо кількість товару, на яку є попит, і кількість товару із ціною
товару, можна сполучити криву попиту із кривою пропозиції.
Існує тільки одна ціна й
одна кількість товару, при яких наміри виробників і споживачів збігаються. При цій ціні весь обсяг пропозиції
реалізується, а весь наявний попит задовольняється. Цей стан називається
«ринковою рівновагою». При такому стані кількість товару, що
користується попитом, відповідає обсягу пропозиції на даному ринку, у даний
період часу за інших рівних умов.
На ринку, вільному від
різного роду обмежень, конкуренція між виробниками в боротьбі за можливість
зменшити запаси нереалізованого товару приведе до зниження цін, у результаті
чого розшириться попит. Зниження цін викличе скорочення обсягів виробництва.
Процес буде тривати доти, поки не встановиться ринкова рівновага.
Аналогічні зв’язки діють
і для випадку, коли ціна падає нижче крапки рівноваги. У цьому випадку має
місце надлишковий попит, і конкуренція між споживачами за придбання товару
приведе до росту ціни, у результаті чого розшириться виробництво й скоротиться
попит. Процес буде тривати доти, поки знову не наступить ринкова рівновага.
[10]
Для вироблення цінової
стратегії фірма повинна виявити й проаналізувати всіх факторів, які можуть вплинути 
на ціни. Більшою мірою це причини зовнішні стосовно фірми й не контролюються
нею. На кінцеві ціни впливають наступні фактори:
— споживачі;
— державне регулювання;
— учасники каналів руху
товарів;
— конкуренти;
— витрати.
На кінцеву ціну товару великий вплив справляють витрати, пов’язані із придбанням
сировини, робочої сили, окремих компонентів товару, транспорту, захистом
навколишнього середовища. Подібні витрати не можуть контролюватися фірмою, але
повинні бути враховані при ціноутворенні. Цього можна досягти декількома
способами:
— з ростом витрат фірма
підвищує ціни на свою продукцію, перекладаючи всю «вагу» їхнього
росту на плечі споживачів;
— фірма може частково
компенсувати ріст витрат за рахунок своїх внутрішніх резервів, не міняючи
асортиментів продукції;
— змінити самі вироби
(зменшити їхній розмір, незначно знизити якість за рахунок використання більше
дешевої сировини), але зберегти незмінним рівень цін;
— удосконалити продукцію
в такому ступені, що ріст цін не здасться покупцям надмірним, а буде
асоціюватися з підвищеним комфортом, високою якістю, престижем;
— зменшуючи витрати,
фірма може піти на зниження цін на продукцію або залишити їх незмінними,
збільшивши в такий спосіб свою частку прибутку.[3] 
Попит, як правило,
визначає максимальну ціну, що підприємство може запросити за свій товар.
Мінімальна ціна визначається витратами товаровиробника. Підприємства прагнуть
призначити ціну так, щоб вона повністю покривала витрати на виробництво й
реалізацію продукції й давала прибуток необхідну для забезпечення
конкурентоспроможності й винагороди за додаток зусилля й ризик. У випадку, коли
діють непрямі податки (ПДВ, акцизний збір), до мінімально необхідної ціни
товаровиробника додається сума, достатня для внесення підприємством відповідних
платежів у бюджет.
Витрати на виробництво й
реалізацію продукції розділяються на два види: змінні й умовно-постійні. Змінні
витрати пропорційні обсягу випускається продукции, щоМ. Ці витрати можуть бути
розраховані аналітично, виходячи з норм витрати й ціни одиниці ресурсу. До них відносяться матеріальні витрати, витрати на
оплату праці відрядників, транспортні послуги з перевезення сировини, готової
продукції й інші.
Умовно-постійні витрати
залишаються незмінними в певних межах коливання обсягу виробництва. Це витрати
на засоби виробництва із тривалим, більше року, часом обігу, пов’язані з
обслуговуванням виробництва і його управління. Верхня межа коливання обсягу виробництва, при якому умовно-постійні
витрати постійні, визначається випуском продукції, що може бути досягнуть при
максимальній інтенсивності використання діючих потужностей підприємства. Якщо
потрібно наростити обсяг виробництва більш, ніж це можливо при максимально
інтенсивному використанні діючих потужностей, необхідні капітальні вкладення в
розвиток підприємства. Капітальні вкладення викличуть ріст умовно-постійних
витрат. До умовно-постійних витрат відносяться витрати на утримання апарата управління, амортизаційні відрахування на повне
відновлення основних виробничих фондів, орендна плата за приміщення й
устаткування, комунальні послуги, послуги з охорони приміщень і ін.
Умовно-постійні витрати розраховуються в цілому по підприємству, потім для
заданого обсягу виробництва визначається їхній розмір на одиницю продукції у
вигляді норми у відсотках до змінних витрат. [20]
Сума змінних і
умовно-постійних витрат утворить собівартість виробництва продукції.
Наявність
умовно-постійних витрат виробництва викликає наступні наслідки:
— підприємство несе певні
витрати незалежно від того, випускає воно  чи продукцію ні; потужність
підприємства зберігається постійної й не може бути змінена протягом
короткострокового періоду;
— чим більше обсяг
виробництва підприємства, тим нижче умовно-постійні витрати, що доводяться на
одиницю продукції, а отже, і нижній розмір ціни, по якій підприємець має
можливість продавати товар. Дане положення називається ефектом концентрації
виробництва.
Залежності між змінними,
умовно-постійними витратами й собівартості виробництва одиниці продукції
дозволяють зробити висновки:
— для кожного
підприємства існує оптимальний обсяг виробництва, при якому собівартість
одиниці продукції становить мінімально можливий розмір;
— при ціні реалізації
продукції, рівної або нижче значення собівартості, при оптимальному обсязі
виробництва підприємство не може мати прибутку при будь-яких обсягах
виробництва;
— для кожного значення
ціни реалізації продукції вище собівартості при оптимальному обсязі випуску
продукції існують зі зміни обсягу виробництва, що дозволяє підприємству
одержувати прибуток. [19]
Необхідним є прибуток, величина якого достатня для підтримки виробничої
діяльності підприємства в досягнутих масштабах. Підприємець, що одержує прибуток
менше необхідного, в остаточному підсумку виявиться
змушеним зайнятися іншою справою. Якщо необхідний розмір прибутку не
досягається, підприємство рано або пізно закриється. По чинному законодавству
за рахунок прибутку фінансуються витрати на розвиток виробництва, соціальні
потреби трудового колективу, виплачуються премії по показниках роботи
підприємства в цілому, створюються страхові (резервні) фонди, а також
виплачуються доходи власникам підприємства, зокрема, дивіденди. Сумарний розмір
необхідного прибутку співвідноситься із собівартістю річного обсягу
виробництва. Норма необхідного прибутку розраховується шляхом розподілу
сумарного розміру необхідного прибутку на собівартість річного обсягу
виробництва.
Розмір ціни виробництва
одиниці визначається як сума змінних витрат, умовно-постійних витрат і
необхідного прибутку по формулі:
Цпр-Ва=П+(Нус
л.п.р.*П/100)+Нпр/100*(П+Нусл.п.р.*П/100)=
=П*(1+Нусл.п.р./100)*(1+Нпр/100),  
   (1.2)
де П — змінні
витрати на одиницю продукції;
П+(Нусл.п.р.*П/100) — собівартість виробництва одиниці
продукції;
Нусл.п.р.*П/100 — постійні-умовно-постійні витрати, що доводяться на одиницю
продукції;
Нп.р./100*(П+Нусл.п.р.*П/100) — розмір необхідного прибутку при
реалізації одиниці продукції;
Нусл.п.р. — норма умовно-постійних витрат;
Нпр. — норма необхідного прибутку.
Норма умовно-постійних
витрат визначається по формулі:
Нусл.п.р=(В/aоіпі)*100,                                        
(1.3)
де В —
постійні-умовно-постійні витрати підприємства на рік;
і — вид продукції;
Пі — змінні витрати на одиницю і- того
виду продукції;
Оі — річний обсяг виробництва і- того
виду продукції.
Норма необхідного
прибутку визначається по формулі:
Нпр.=Р/(aпі(1+Нусл.п.р))*100%,  (1.4)
де Р — абсолютний
розмір необхідного прибутку підприємства в планованому році.
До визначеної в такий спосіб ціні виробництва
додаються суми для сплати в бюджет непрямих податків, у тому числі податку на
додану вартість і акцизний збір. Ставки, порядок розрахунку й внесення в бюджет
цих податків, а також склад підакцизних товарів визначаються чинним
законодавством. [16]
Таким чином, можна
зробити наступні висновки:
1. Попит визначає
максимальну ціну, що виробник може одержати при реалізації своєї продукції.
2. Мінімальний розмір
ціни повинен покрити витрати на виробництво й реалізацію продукції й створити
необхідний для виробника розмір прибутку.
3. Собівартість
виробництва включає змінні й умовно-постійні витрати.
4. Змінні витрати
пропорційні обсягу виробництва й можуть бути розраховані на одиницю продукції
прямим рахунком по нормах витрати й вартості одиниці ресурсів.
5. Умовно-постійні
витрати залишаються незмінними в певних межах коливання обсягу виробництва.
Вони розраховуються в цілому по підприємству, і потім для заданого обсягу
виробництва визначається їхня норма у відсотках до змінних витрат.
6. Наявність
умовно-постійних витрат викликає ефект концентрації виробництва, що виражається
в зниженні їхньої норми на одиницю продукції при росту обсягів випуску.
7. Зниження норми
умовно-постійних витрат відбувається до певної межі зростання виробництва. У
зв’язку із цим для кожного підприємства існує оптимальний обсяг виробництва,
при якому собівартість одиниці продукції мінімальна.
8. Розмір необхідного
прибутку визначається завданнями забезпечення конкурентоспроможності товаровиробника
й виплати власникам підприємства доходів на вкладений капітал у достатньому
розмірі.
9. Розрахунок ціни
виробництва виконується в чотири етапи: розрахунок змінних витрат, розрахунок
умовно-постійних витрат, знаходження оптимального обсягу виробництва,
розрахунок норми необхідного прибутку.
2.
Аналіз виробничо-господарської діяльності кондитерської фабрики ВАТ
«ТерА»
2.1 Загальна
інформація про досліджуване підприємство
Основнi вiдомостi про
акцiонерне товариство: 
1. Повне найменування:
Вiдкрите акцiонерне товариство «ТерА».Код за ЄДРПОУ: 00375697. 
2. Мiсцезнаходження:
46000, м. Тернопiль, вул. Пирогова, 11.
3. Дата державної
реєстрацiї: 31 грудня 1991 року.
4. Основнi види
дiяльностi: 15.82.0 Виробництво сухарiв, печива, пирогiв i тiстечок тривалого
зберiгання; 15.81.0 Виробництво хлiба i хлiбобулочних виробiв; 52.11.0
Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно з продовольчим
асортиментом.
5. Облiкова полiтика
на пiдприємствi визначена наказом про облiкову полiтику. Первиннi документи з
облiку фiнансово-господарської дiяльностi складенi на типових формах,
затверджених Мiнiстерством статистики України. Господарськi операцiї у
первинних документах вiдображаються згiдно з нормативними актами про документи
та документооборот у бухгалтерському облiку, затвердженими Мiнiстерством
Фiнансiв України. Господарськi операцiї у бухгалтерському облiку пiдприємства
вiдображено у вiдповiдностi до Плану рахункiв бухгалтерського облiку активiв,
капiталу, зобов’язань i господарських операцiй пiдприємств i органiзацiй.
Бухгалтерський облiк ведеться у журнально-ордернiй формi. 
Тернопiльська
кондитерська фабрика заснована в 1945 роцi пiд назвою «Артiль
«Харчокомбiнат». В склад артiлi входили кондитерський цех та цех
безалкогольних напоїв i три млини: Тернопiльський, Iгровецький, Довжанський. В
1953 роцi згiдно Постанови Ради Мiнiстрiв СРСР по урупленню i спецiалiзацiї
пiдприємств до складу харчокомбiнату влилися артiлi Харчопром та Промфруктовод,
додалися новi цехи: оцтовий та винний. В 1963 роцi з метою укрупнення до
харчокомбiнату був приєднаний завод безалкогольних напоїв. Кiлькiсть
працiвникiв досягла 150 чол. Пiдприємство стало випускати бiльше продукцiї,
розширився її асортимент. Було побудовано оцтовий цех. В 1965 роцi було введено
в дiю цех круп»яних паличок. Провiдною галуззю стала продукцiя цеху
безалкогольних напоїв i пiдприємство було перейменовано на «Завод
безалкогольних напоїв». В 1971 роцi введено в експлуатацiю новий корпус
пiдприємства — кондитерський цех по випуску пряникiв, печива, зефiру, завод був
перейменований на Тернопiльський завод продтоварiв. В 1976 роцi закрито
крупцех, а в 1978 роцi були вiд»єднанi безалкогольний та оцтовi цехи i з
складу заводу самостiйно видiлився кондитерський цех, в тому числi дiльницi по
виробництву вафель, пряникiв, печива, зефiру. В груднi 1992 року на заводi
введено в дiю виробничий корпус, в якому на даний час працюють лiнiї по
виробництву зефiру, мармеладу, затяжних та цукрових сортiв печива. 18 лютого
1994 року Тернопiльська кондитерська фабрика отримала статус орендного
пiдприємства. В 1996 роцi вiдповiдно до Указу Президента України «Про
прискорення приватизацiї майна в агропромисловому комплексi» та наказу
регiонального вiддiлення Фонду держвного майна України пiдприємство перетворено
у ВАТ «Тернопiльська кондитерська фабрика». В 2001 роцi введено в
експлуатацiю лiнiю з виробництва хлiба. З того часу пiдприємство перейменовано
у ВАТ «ТерА».
На сьогоднiшнiй день ВАТ «ТерА»
спецiалiзується на випуску та реалiзацiї хлiбних та рiзноманiтних кондитерських
виробiв: вафлi, пряники, печиво, зефiр, мармелад, драже, схiднi солодощi,
цукерки — асортимент яких налiчує понад 80 найменувань. На сьогоднi ВАТ
продовжує нарощувати виробництво продукцiї, розширює наявну мережу збуту.
Головними прiоритетами в роботi фабрики є якiсть продукцiї. 
Керівником ВАТ «ТерА» є
Генеральний директор — Напора  Олег Романович. Колектив підприємства нараховує
загалом 286 чол, безпосередньо в цехах працює 230 робітниць. Організаційна
структура підприємства представлена на рис. 2.1.
Виробнича
структура підприємства виглядає в такий спосіб:
Цех № 1 — мармеладний.
Цех № 2 —
роздрібний і «Східні ласощі».
Цех № 3 —
зефірний.
Цех № 4 —
вафельний.
Цех № 5 —
підготовчий.
Цех № 1 —
установлені лінії по виробництву:
— помадних
сортів цукерок,
—
праліновых
сортів цукерок,
—
драже.






Рис. 2.1. Організаційна структура ВАТ «ТерА»

Цех № 2 —
установлені машини по виробництву роздрібних сортів цукерок, а також
установлено 2 лінії по виробництву мармеладу, лінії «східних ласощів». Працюють наступні
лінії: зі збивним корпусом, з желейним корпусом, зі спиртованих фруктів.
Цех № 3 —
установлені лінії по виробництву: зефіру на фурцелорані, зефіру на агарі, шоколадних
фігур із сюрпризом.
Цех № 4 —
установлені лінії по виробництву: цукерок з вафельним корпусом, вафель, пряників.
Цех № 5 —
установлені 4 п’ятивалкових млини по виробництву напівфабрикатів. Потужність всіх ліній — 26 тонн.
В
кожному цеху працює система контролю за якістю продукції.
В умовах ринкової економiки основною метою
будь-якої компанiї є задоволення потреб своїх клiєнтiв. Тому першочергове
завдання, яке ставить перед собою ВАТ «ТерА» є вивчення потреб своїх
споживачiв, їх смакiв, вподобань для найкращого їх задоволення. Основними
ринками збуту нашої продукцiї є: м. Тернопiль, Тернопiльська область та
Захiдний регiон. Товариство спiвпрацює з усiма категорiями покупцiв: гуртовнi,
оптовi бази, магазини, приватнi особи (пiдприємцi). Основну питому вагу
складають гуртовнi: «Ровекс», «Берест Продторг» (м.
Iвано-Франкiвськ), «Торговий дiм »Тернопiль«, »Гамма»
(м. Вiнниця), з якими фабрика має тiснi i тривалi зв»язки. Є багато фiрм,
якi займаються продажем продукцiї фабрики в таких мiстах як: Луцьк,
Хмельницький, Iвано-Франкiвськ, Львiв, Вiнниця, Мукачево, Ужгород, Київ, Калуш,
Рiвне, Олександрiя та iн. Експорту продукцiї у Товариства немає. Сезоннiсть на
дiяльнiсть Товариства впливу немає. ВАТ не iмпортує сировину. ВАТ
«ТерА» працює в умовах жорсткої конкуренцiї з боку спорiднених
пiдприємств: Львiвської кондитерської фабрики «Свiточ», Хмельницької
кондитерської фабрики, Iвано-Франкiвської кондитерської фабрики. Конкурувати з
такими лiдерами кондитерської промисловостi України як: АТ «Львiвська
кондитерська фабрика «Свiточ», ВАТ Кондитерський концерн
«А,В,К,», ЗАТ «Одеса» досить не просто, оскiльки вони
займають значне мiсце на внутрiшньому ринку i вiдомi не лише на теренах
України, але й далеко за її межами. Продукцiя фабрики є конкурентноспроможною
завдяки високiй якостi при порiвняно низьких цiнах.
На
сьогоднішній день ВАТ «ТЕРА» є стабільно функціонуючим підприємством:
річний валовий дохід (виторг) від реалізації продукції становить понад 30 млн.
грн., чистий прибуток — близько 500 тис. грн., середньооблікова чисельність
працюючих — 178 осіб. Підприємство щомісяця платить понад 350 тис. податків, зборів і інших
обов’язкових платежів до бюджетів і фондів різних рівнів. Робота колективу
відзначена
багатьма престижними нагородами й відзнаками.
Виробництво продукцiї
складало за 2008 р. — 18904 тонн,
2009 р. — 21099 тонн, 2010 р. — 22656 тонн тому числi: вафлi — 765 т.; пряники
— 7520 т.; печиво — 12876 т.; вироби з желе (зефiр) — 634 т.; драже — 13 т.;
схiднi солодощi — 11 т.; цукерки — 103 т., бараночнi вироби — 734 т..
Джерелом сировини є
маргарин (ВАТ «Львiвський жирокомбiнат»), яйце (ВАТ
«Птахофабрика Тернопiльська» ), борошно (Приватний пiдприємець Клепач
В.Б.), глазур (ТОВ «Олео-Захiд»), цукор (ТОВ
«Галавтопроммаст»). Основним ризиком є якiсть сировини. Заходом
щодо зменшення ризику є перевiрка її якостi в лабораторних умовах. 
На дiяльнiсть ВАТ
«ТерА» платоспроможнiсть населення, рiвень розвитку корпоративного та
внутрiшнього ринкiв, загальний стан дiлової активностi в регiонi. Основнi
фактори, що впливають на дiяльнiсть пiдприємства: суперечливiсть iснуючої
системи оподаткування, недосконалiсть, нестабiльнiсть дiючих норм
Господарського законодавства.
Підприємством реалiзовується продукцiя
замовникам з вiдстрочкою отримання платежiв , що негативно впливає на
фiнансовий стан. Податковi закони передбачають сплату податкiв по моменту
вiдвантаження товару, а не отримання коштiв за реалiзовану продукцiю.
Вилучаються кошти в бюджет, якi мали би бути використанi на поповнення
виробничих запасiв. У зв’язку з недостатнiстю робочого капiталу для поточних
потреб товариство залучало кредитнi кошти. Пiдприємство користувалося
короткостроковими i довгостроковим кредитами банку. 
ВАТ «ТерА»
планує наростити обсяги виробництва кондитерських виробiв. Користуючись набутим досвiдом та
аналiзуючи результати роботи за попереднi роки, керiвництво ВАТ
«ТерА» до основних напрямкiв роботи вiдносить: збiльшення обсягiв
виробництва кондитерських виробiв; удосконалення цiннової полiтики з метою зниження
собiвартостi виробленої продукцiї, подальше розширення асортименту продукцiї та
його поповнення за рахунок освоєння нових технологiй виробництва; знаходження
нових ринкiв збуту на територiї України. На дiяльнiсть підприємства в майбутньому будуть впливати такi фактори як:
зростання автоматизацiї виробництва, рiст квалiфiкацiї працiвникiв, покращення
соцiальної сфери.
Перспективнi плани
розвитку підприємства такі: змiцнення позицiй на ринку, модернiзацiя
виробничого обладнання, покращення якостi готової продукцiї. Наприклад, на сьогоднішній
день в рамках здійснення довгострокової стратегії розвитку підприємство почало
встановлювати ряд нових технологічних ліній. В існуючих економічних умовах
перед менеджментом підприємство поставлено кілька важливих цілей його розвитку:
екстенсивне розширення ринків збуту готової продукції, реорганізація існуючої
інформаційної системи підприємства, поліпшення якості продукції, удосконалення
асортиментної політики й т.п. Не останню роль в здійсненні цієї стратегії
надано удосконаленню системи ціноутворення, що дозволить зробити ціни на
продукцію підприємства ще більш конкурентоздатними.
марки „Т абсолютно не шкідливіи.
2.2 Комплексна характеристика
виробничо-господарської діяльності ВАТ «Тера»
Аналіз збуту
продукції за останні кілька років показав стабільний прогрес. Останніми роками
відбулося підвищення попиту на вітчизняні товари. Це дає можливість будувати
сприятливий прогноз на ріст обсягу виробництва в 2011 році.
Дані про
фактичний обсяг виробництва наочно показують, що підприємство стабільно
нарощувало випуск. Динаміка випуску продукції показана в табл. 2.1.
Табл. 2.1
Динаміка випуску продукції фабрики за останні п’ять років (тис.т.)



























































































2006 р.
2007 р.
2008 р.
2009 р.
2010 р.


Кондитерські вироби, всього
5579
12010
18904
21099
22656


В тому числі:


1. Цукристі
555
650
761
938
1113



Цукерки
глазуровані 
шоколадом

43
58
76
90
103



Мармелад

131
180
202
312
345


Драже
8
14
16
17
23


Зефір
373
398
465
512
634


Східні солодощі
—
—
2
7
11


2. Борошняні
6188
8376
12594
17347
21895


Вафлі
56
427
498
378
765


    Пряники
3786
4378
5980
6520
7520


    Печиво
4720
3098
5612
9830
12876


    Бараночні
428
473
504
619
734


В розфасовці та загортці
2802
2546
4900
5048
8175


Полуфабрикати
19
23
27
35
39



Варто відзначити, що сьогодні всі види сировини закуповуються без яких-небудь труднощів. У процесі
виробництва використовується як імпортна, так і вітчизняна сировина.
За кордоном закуповуються такі види сировини й матеріалів, як: горіхи,  ароматизатори та барвники.
Вітчизняна сировина:
цукор, крохмально-патокова й молочна продукція, жири й
маргаринова продукція, фруктове пюре, борошно пшеничне, яйце, крупи й т.д.
Кондитерська фабрика
«ТерА» — один з найбільших виробників
кондитерського ринку західного регіону України. Виробнича потужність фабрики — 26 тонн кондитерських виробів. На фабриці
діють 5 виробничих цехів, що виробляють більше 100 найменувань різних видів
кондитерських виробів: цукерок,
драже, пряників, вафель, печива, зефіру, східних ласощів.
Цукерковий цех виробляє цукерки із помадними, фруктовими, желейними начинками. У цеху встановлені 2
цукеркові лінії. Перша — по виробництву помадних цукерок із продуктивністю —
300 т. у рік. Друга лінія  — по виробництву праліновых цукерок. Продуктивність — 370 т. у
рік. Завантажені
вони ще не повністю.
У цьому ж цеху
встановлені лінії по виробництву  драже (продуктивність 210 т. у рік), на яких
виробляють  драже різного виду: горіхове, цукрове й т.д.
Роздрібний цех випускає
різноманітний асортимент фасованої продукції зі спиртованих фруктів:
«Вишня, заспиртована в шоколаді», ; цукерки зі збивними корпусами: «Прометей»,
«Комета», ; цукерки з желейними корпусами: «Бульвар троянд», «Фруктові дольки», «Пташине молоко» і ін. Також виробляється желейний
мармелад.
У цеху «Східні ласощі» виробляються також традиційні
види східних ласощів як: 
«Рахат-лукум
ванільний«, шербет »Південний«, шербет »Ізюмний».
У цеху по
виробництву вафель виробляються вафлі з жировою й горіховою начинкою (продуктивність — 800 т.
у рік).
Цукерок на вафельній основі (продуктивність
лінії — 200 т. у рік).
Зефірний цех виробляє: неглазурований зефір на агарі (1200 т. у рік),
глазурований зефір на двох лініях на агарі (продуктивність — 1900 т. у рік),
зефір на фурцелорані, лінія Ш — 58- ШЛЗ, рік установки 1996
(продуктивність — 1200 т.)
Цех напівфабрикатів
забезпечує інші виробничі цехи необхідними напівфабрикатами, а також робить
напівфабрикати на реалізацію.
Перевірка смакових
якостей проводиться виробничою лабораторією в ході органолептичної експертизи,
під час якої перевіряється сполучення випробуваних видів продукції з різними
напоями.
Розробку нових видів
кондитерських виробів і затвердження
нових рецептур, замінників сировини здійснює дегустаційна рада підприємства.
Для надання споживачеві
необхідної інформації про продукцію вона маркується із вказівкою всіх даних
(строк зберігання, склад, харчова цінність).
Фабриці видані
сертифікати відповідності й гігієнічні сертифікати на всі види вироблюваної
продукції.
З метою розширення
асортиментів продукції і насичення
ринку кондитерськими виробами, що користуються попитом, а також випуску
продукції, не вироблюваної в регіоні, на 2011 рік планується випуск нових видів желейних цукерок на лінії по виробництву цукерок, для чого необхідно провести доукомплектацію необхідним устаткуванням. Зважаючи
на те , що в регіоні не випускають двошарові помадні цукерки, планується установка 2-ї відливальної машини. Це дозволило б почати випуск
помдних цукерок з начинкою, а також увести у
виробництво кондитерські вироби для діабетиків.
Для виключення
трудомістких процесів, пов’язаних з підготовкою яєць до виробництва, і зниження
собівартості планується освоєння технології виробництва збивных цукерок на сухому яєчному білку.
З урахуванням росту цін
на какао-продукти й молочні продукти планується випуск нових дешевих сортів цукерок, розширення асортиментів на лінії по
виробництву глазурованого
зефіру.
На лініях по виробництву праліновых цукерок і цукерок з вафельними
корпусами планується використовувати нові види сировини, що дозволяють міняти
дорогу сировину й забезпечувати якість при низькій (відносно) ціні.
Аналіз фінансового стану
починається з вивчення складу й структури майна підприємства за даними балансу.
Дані аналітичних розрахунків
можуть бути представлені у вигляді таблиці.
  Таблиця 2.2. Аналіз складу й структури майна підприємства
Як видно з таблиці 2.2,
основними складовими постійних активів (необоротних активів) на кінець 2010 року
становлять основні засоби 29,28% або 23795 тис.грн., хоча їхня частка в структурі активів зменшилася на
11,9 % у порівнянні з 2009 роком, а частка незавершеного капітального
будівництва збільшилася в 2 рази й склала на кінець звітного періоду 6,87% або
5542 тис. грн. Це пояснюється тим, що на фабриці
ведеться капітальне будівництво, добудовується адміністративний будинок і
ведеться реконструкція цеху №1, а зниження частки основних засобів пов’язане зі
здійсненою переоцінкою основних фондів на ряді з тим, що підприємство за 2010
рік не здійснювало скільки-небудь значимих інвестицій в основні фонди.
Аналіз структури поточних
активів дає підставу припускати, що на протязі 2010 року продукція відвантажувалася неплатоспроможним клієнтам.
Даний висновок зроблений на основі порівняння росту дебіторської заборгованості
й зниження готової продукції на складі.
В цілому ситуацію зі збутом готової
продукції ВАТ
«ТерА» можна
охарактеризувати в такий спосіб. Не маючи достатніх даних маркетингових досліджень про
потребу на певні види продукції, підприємство робить їх по інерції, працюючи на
склад. Знайшовши покупців, підприємство відвантажує продукцію, що, проте, не завжди оплачується.
На кінець 2010 року
підприємство має у своєму розпорядженні вкрай низький обсяг коштів  не більше
0,44% проти 17% в 2009 році від загальної суми поточних активів.
Збитків протягом аналізованого періоду не
спостерігається.
Невелика частка авансів
покупців (0,13% або 107 885 грн.
2010 року, 1,04% або 626 950 р. в 2009 році) говорить про те, що підприємство
майже не працює по передоплаті, а використовує короткострокові позики
(овердрафти) і довгострокові зобов’язання, а також заборгованість
постачальникам.
Фінансовий стан
підприємства протягом  усього аналізованого періоду характеризується перевагою
дебіторської заборгованості над кредиторською. У даній ситуації підприємство
програє у вільних коштах. Питома вага заборгованості перед персоналом і
бюджетом у загальній сумі поточних пасивів на кінець 2010 року становили
відповідно 0,9 % і 2,6 %, на кінець 2009 року — 1,45%, 12.3 %; 2008 року — 0,2%,
9,2%. Досить низький рівень по цих заборгованостях в 2010 році говорить про те,
що фабрика не вдавалася до таких  вимушених заходів,
як збільшення заборгованості перед бюджетом і персоналом.
Разом з тим, слід
відзначити, що питання перебудови маркетингової діяльності та фінансового
управління на підприємстві стоїть доволі гостро і є невідкладним. Перш за все,
необхідно зменшити частку дебіторської заборгованості. Одночасно з ростом
виробничих показників така велика частка дебіторської заборгованості говорить
про недостатню маркетингову роботу та контроль за станом розрахунків з
покупцями.
Основним
чинником який впливає на підсумковий показник є дохід (виручка) від реалізації
продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення
вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл.
Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за
видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств
зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і
своєчасно на нього реагувати.
Одним з
основних показників  результату, що характеризує, діяльності підприємства, є чистий
прибуток. За 2010 рік обсяг чистого прибутку склав 5161 тис.грн. Як негативний момент
необхідно відзначити тенденцію до зниження частки чистого прибутку в загальних
результатах діяльності фабрики за 2010 рік порівняно з 2009. Так частка чистого
прибутку в загальних результатах діяльності підприємства зросла до 79,6% в 2009
році й упала до 34,6% в 2010 році.
Причиною
зазначених змін є випереджальний ріст суми податків, виплачуваних із прибутку,
у порівнянні зі зростанням балансового прибутку. Так в 2008 році, частка
податків із прибутку до балансового прибутку склала 38,4% в 2009 році
знизилася до 20,3 % і зробила різкий перегонів до 65,3% в аналізованому 2010
році.
Аналіз
абсолютних величин і частки прибутку від основної діяльності в загальному розмірі виручки від
реалізації, показує, що зниження обсягів чистого прибутку в 2010 році є
наслідком падіння доходів від основної діяльності, що становить 201% у
структурі балансового прибутку й 408% в 2009 році. Джерелами зниження прибутку
на ВАТ
«ТерА» протягом  2010 року, були операції, не стосовні до основної
діяльності. До них відносяться інші позареалізаційні витрати значно перевищуючі інші
позареалізаційні доходи.
Резервами
збільшення обсягу чистого прибутку для ТОВ «ТерА» є, по-перше, зниження
постійних витрат, по-друге, збільшення ціни реалізовану продукцію. Перешкодою
на шляху збільшення цін на готову продукцію може бути обмеження
платоспроможного попиту.
Аналіз
рентабельності дозволяє оцінити співвідношення одержуваних підприємством
доходів і вкладених у виробництво продукції засобів.
Таблиця
2.3. Аналіз рентабельності продукції







































































































Найменування
Рентабель-


Собівартість,
грн.
ність, %


Відпускна
ціна,грн.


груд.2009р.
груд.2010
р.
груд.2009р.
груд.2010
р.
груд.2009р.
груд.2010
р.


Пом. цукерки з
темним
корпусом
22,4
38,6
13,9
26,5
35,6
33,2


Пом. цукерки зі
світлим
корпусом
20,12
35,18
12,3
24
35,1
32,7


Цукерки
з вафельним
корпусом
29,4
49,1
20,1
35,9
30,9
28,6


Печиво
вівсяне
13,6
20,4
8,9
14
34,9
32,6


Печиво
пісочне
14,4
19,1
10,2
14,1
34,8
32,5


Мармелад
24,1
26,15
15,1
14,1
34,5
14,3


Цукерки
зі спиртованих фруктів
30,6
40,9
20,7
26,9
32,2
30,0


Цукерки
з желейным
корпусом
22,4
28,6
14,1
20,8
34,4
32,1


Зефір кольоровий
14,16
20,74
11,7
16
30,8
28,6


Зефір в шоколаді
22,4
28,6
14,2
19,9
33,9
31,6


Вафлі
11,85
16,3
9,8
11,1
32,0
29,7


Рахат-Лукум
12,75
19,1
9,5
14,5
34,2
31,9


Сушка
3,6
4,9
2,1
3,2
34,3
32,0



Аналізуючи
дані наведеної вище в таблиць 2.3. можна відзначити, що протягом  звітного 2010
року спостерігалося незначне зниження рентабельності продукції підприємства по
всіх найменуваннях. Цю тенденцію можна пояснити тим, що ВАТ «ТерА» випливаючи за
конкурентами, зменшує частку прибутку в ціні продукції, і, відповідно,
зменшується рентабельність продукції.
Однак, можна
помітити, що рівень рентабельності продукції по всіх найменуваннях у середньому
тримається на оцінці 30%, що є достатнім рівнем прибутковості.
2.3 Прогнозування техніко-економічних показників діяльності
підприємства.
Однією із самих основних і
важливих функцій управління є функція планування, що припускає рішення про те, якими повинні
бути цілі
організації
і як досягти їх. Відомий американський фахівець в області планування Р. Акоф
назвав його проектуванням майбутнього й бажаних шляхів його досягнення, одним
із самих складних видів розумової діяльності, доступних людині. Плануванням на
підприємстві поетапно охоплюється робота людей і рух ресурсів (матеріальних і
фінансових), націлених на одержання заданого кінцевого результату. 
Прогнозування
(передбачення) – це спроба визначити стан будь-якого явища або процесу в
майбутньому.
Прогнозування
– це процес складання прогнозу, тобто це наукове обґрунтування можливих
кількісних і якісних змін стану діяльності підприємства в майбутньому. Принципи
прогнозування показані на рис. 2.1.
  
Рис.
2.1. Принципи прогнозування [34]
Перспективне
планування слід відрізняти від прогнозування.
Прогнозування є
одним з етапів перспективного планування, тобто на мікрорівні, при складанні
стратегічних планів можуть прогнозуватися рівень цін, вартість робочої сили,
об’єм продажів і частка ринку, прибуток і рентабельність, необхідні
капіталовкладення, ризик і т.д.
Процес планування
здійснюється на наступних принципах планування – це: 1. цільова спрямованість,
тобто вибір і обґрунтовування цілей підприємства. Це початковий пункт
планування.
В загальному
випадку виділяють наступні основні цілі:
—
господарсько-економічні та
—
виробничо-технологічні – ці дві цілі пов’язано з чітким визначенням
номенклатури і необхідної кількості випуску продукції належної якості;
— науково-технічні
– здійснюються за допомогою постійного поліпшення продукції і оновлення
технічної бази виробництва через упровадження досягнень НТП;
— соціальна мета
– зводиться до задоволення матеріальних і духовних потреб працівників
підприємства;
— екологічна
– до забезпечення виробництва екологічно безпечної (чистої) продукції.
Планування
діяльності ВАТ «ТерА» здійснюється шляхом складання бізнес-плану.
Стратегічне планування полягає в основному у визначенні головних цілей
діяльності підприємства й орієнтовано на визначення намічуваних кінцевих резул
ьтатів з урахуванням засобів і способів досягнення поставлених цілей і
забезпечення необхідними ресурсами. У них формулюються основні завдання на
встановлений період. ВАТ «ТерА» вибрало для подальшого розвитку
стратегію росту розширення асортименту й поліпшення якості продукції й розширення сегментів на вже існуючих ринках України, підвищення продуктивності праці,
ефективності виробництва. Здійснення даної стратегії почнеться з переозброєння
основного устаткування
підприємства.
Ціль підприємства: технічне переозброєння 
частини виробництва, що залищилася не переозброєною, а також об’єктів
виробничої інфраструктури. Чисельність зайнятих зросте на 34 чоловіки.
Після
модернізації підприємство має на меті:
1. Збільшити
частку ринку в Україні.
2. Збільшити
продуктивність виробництва фабрики до 30000 тис. тонн готової продукції на рік, у сучасному упакуванні й за доступними
цінами
3. Збільшити
випуск борошняної продукції, на якій підприємство спеціалізується.
Збільшити
асортименти  робошняної продукції та її якість.
4. Підвищити
якість  цукерок. 
7. Збільшити
асортименти й підвищити продуктивність наявних ліній.
8. Установити
й запустити нову лінію по виробництву цукрового печива.
9. Досягнути  виконання плану доходу
на 2011 рік в 46 800 000 грн.
Проведення технічного переозброєння
планується за рахунок власних
коштів підприємства (оплата будівельно-монтажних робіт), інвестиційних кредитів
(оплата устаткування,
оплата авансового платежу, митного збору, мит і ПДВ, а також оборотних коштів).
Для
комплексного технічного переозброєння кондитерської фабрики ВАТ
«ТерА» необхідна закупівля імпортного технологічного устаткування на
суму 1934 тис. євро.
З реалізацією
даної стратегії  пов’язане досягнення ряду цілей і рішення важливих завдань
економічного, технологічного й соціального характеру.
По-перше,
впроваджувана сучасна технічна й технологічна основа кондитерського виробництва
гарантує рівномірний розподіл компонентів і досягнення необхідного
співвідношення між ними й мікродобавками в кожному одиничному виробі, що
дозволить забезпечити розвиток в ВАТ «ТерА» виробництва
високоякісної кондитерської продукції. У результаті буде випускатися продукція,
порівнянна за своїми характеристиками із кращими вітчизняними й закордонними аналогами.
Це, у свою чергу, вплине   на економіку кондитерського виробництва: витрати на
одиницю продукції знизяться до рівня передових українських підприємств.
По-друге, не
менш ніж в 1,5 рази зросте
ступінь задоволення споживчого попиту на вироби високої якості й різноманітного
асортименту в сучасному упакуванні й за доступною ціною в зоні, що включає в себе крім
Тернопільської Хмельницьку,
Чернівецьку, Івано-Франківську, Рівненську, Волинську області. Це дозволить
реально поліпшити їхнє постачання вітчизняною кондитерською продукцією з
використанням натуральної місцевої плодово-ягідної й горіхової сировини.
По-третє,
будуть створені об’єктивні передумови для витиснення імпортної продукції з
регіонального продовольчого ринку Тернопільщини та Західного регіону України.
Буде створено 34
додаткових робочих місця, що дозволить більш повно забезпечити зайнятість місцевого
населення, і на цій основі деякою мірою поліпшити соціальний клімат і підвищити платоспроможний
попит населення.
По-п’яте,
підвищаться
доходи сільських жителів за рахунок закупівлі в них сировини для виробництва
кондитерських виробів (ягід, горіхів і т.п.), унікальнї  за  своїми  поживними  якостями.
Все перераховане вище
дозволить закласти основи високої ефективності технічного переозброєння кондитерських
цехів виробництва ВАТ «ТерА».  
Сучасний технічний стан
підприємства не зовсім дозволяє, не тільки вдосконалювати технологію
виробництва, але й не дає можливості підприємству використовувати наявні
виробничі потужності — зношування основного технологічного устаткування становить приблизно 65 відсотків. Об’єктивно
це виправдано тривалістю його експлуатації (з 1979 року). Разом з тим будинки й
споруди фабрики, відповідно до наявного
акту обстеження виробничих будинків підприємства, перебувають у задовільному
стані й придатні для розміщення в них кондитерського технологічного устаткування нового
покоління. 
До 2002 року
зношування основного устаткування становило 96%,  в 2002 році провели технічне
переоснащення, додали устаткування для виробництва цукерок. Із цього моменту
збільшився асортимент цукерок і з’явилася можливість міняти форму цукерок, але потужність
залишалася незмінною — 200 кг\годину. Амортизація устаткування склала 90%.
В 2005 році
проведено
ще одне технічне переоснащення — запущене лінія по виробництву зефіру. Зношування скоротилося
до 75%.
В 2011 році
планується повне переозброєння цеху шоколадної продукції. Буде  закуплена
італійська лінія «Мazzetі Renato», продуктивністю 500-960 кг\година
із широкими технологічними можливостями й випуском цукерок відмінної якості.
Дана лінія містить у собі устаткування для готування начинок, шоколадної глазурі й
пакувальні автомати.
Придбання
даного встаткування дозволить значно розширити асортименти продукції й
поліпшить її якість, спрацювання устаткування скоротиться до 55 %.
На
сьогодні фабрикою
укладені
довгострокові
договори на поставку кондитерських виробів з торговельними підприємствами м. Тернополя і численними
торговельними організаціями Західного регіону України, що свідчить про високий і стабільний
попит на продукцію ВАТ «ТерА».
ВАТ
«ТерА» має у своєму розпорядженні всі необхідні умови для успіху
інвестиційного проекту технічного переозброєння:
— зі
спеціалізованих виробничих площ, розвитий виробничої інфраструктури, місцевих
сировинних ресурсів плодової й горіхової сировини;
— очікуваний
високий споживчий попит на намічувану до реалізації продукцію, у тому числі, можливо, і на експорт;
— освоєні
ринки збуту готової продукції й наявність власного товаропровідного ланцюга;
— наявність
необхідних для реалізації проекту реальних постачальників устаткування,
сировини й матеріалів;
—
використання закуповуваного сучасного комплектного устаткування нового
покоління;
— висока
якість продукції, що, при відносно низькій собівартості, що створює резерв для забезпечення
її конкурентоспроможності;
— екологічна
й технічна безпека, як продукції, так і її виробництва, відповідність продукції
міжнародним стандартам якості. 
Складання
плану діяльності підприємства ВАТ «ТерА» починається з підготовки
проекту окремих його частин. Розробкою кожної частини займаються різні відділи,
які в сукупності становлять робочу групу, керує проектом помічник генерального
директора по економічних питаннях.
1.
Маркетинговий план (входити на насичений ринок із сильною конкуренцією можна
лише у випадку готовності підприємства виступити з, безумовно,
конкурентоспроможною продукцією, у  противному випадку втрати неминучі):
описуються конкретні види продукції, які  з’являться в результаті здійснення
даної стратегії. З’ясовується, хто буде купувати новий товар, у які строки і яка поточна й перспективна
місткість ринку, наводяться дані про основних  конкурентів по даному виді
товару, їхня характеристика (у т.ч. ціни й цінова політика), частка в ринковій
пропозиції, 
-способи
реалізації товару, 
-цінова
політика по даних видах продукції, 
-рекламні
заходи (і витрати на неї), 
-можливий
ріст продажів (у натуральних одиницях по видах продукції).
Складається
план на основі маркетингового дослідження. Розробляється головним економістом,
разом з відділом продажів.
2. План
виробництва. Виробництво товарів, хоча і є основою діяльності підприємства,
проте, само
по собі повністю проблеми ефективності не вирішує, оскільки збут, продаж
продукції є вирішальною (після виробництва) ланкою діяльності. От чому віддається
перевага орієнтації підприємства не на виробництво, а на маркетинг. У плані
пропонується місце для розташування устаткування з обліком внутріфабричних транспортних потоків
(схема), описується пропоноване устаткування, його характеристики (продуктивність, габарити,
зручність у використанні й т.п.). Обов’язкове обґрунтування вибору конкретного
виду устаткування. Вартість
придбання (із вказівкою  конкретного постачальника), витрати на доставку й
монтаж, визначаються витрати робочого часу на виробництво продукції, 
тривалість виробничого циклу, визначаються можливості найбільш повного
використання встаткування, змінність роботи, періодичність зупинок для
ремонтів, витрати на обслуговування, оцінюється безпека персоналу й
навколишнього середовища при використанні даного встаткування (освітленість,
загазованість, шум, вібрація, запыленность, температура).
У розробці
беруть участь також головний технолог, головний інженер, головний бухгалтер.
3.
Організаційний план. Удосконалювання організації виробництва й праці,
скорочення витрат є основними джерелами економічного росту. Визначається
обґрунтована кількість і найменування професій персоналу, зайнятого в
планованому проекті, пропонуються форми оплати праці й обґрунтовуються витрати
на оплату праці, розраховуються  енергетичні витрати (електроенергія, теплова енергія, вода й т.п.),
визначаються витрати на сировину й допоміжні матеріали (включаючи упакування) при виробництві
планованої продукції. Складається начальником відділу продажів, їй допомагають
начальники цехів.
4. Фінансовий
план. Дозволяє зробити обґрунтовані висновки про строки окупності даного
проекту, оцінити фінансові вигоди й втрати підприємства. Складається головним
бухгалтером.
5. Висновок
по проекту являє
собою рекомендації про прийняття даного проекту або його відхиленні. Висновок
формулюється всіма членами робочої групи. 
Всі виконавці
у свої розділи включають оцінку комерційних ризиків, пов’язаних з якістю
товарів і реалізацією їх на ринку, перевезенням вантажів (транспортний ризик), платоспроможністю
покупця, коливаннями валютного курсу (валютні ризики), непередбаченими
обставинами (стихійні лиха й т.п.) і інші. Кожний з можливих ризиків
аналізується з метою визначення мер по їхньому запобіганню. Незадовільне
виконання обов’язків — наслідок субьективных причин — не є комерційним ризиком.
Планування
ведеться на основі аналізу роботи за минулий період з урахуванням змін у
планованому періоді. За основу береться факт. 
Кожна частина
загального плану підприємства виявляється при цьому безпосередньо пов’язаною і обумовленою іншими його частинами.
Таким чином, досягається збалансованість плану діяльності підприємства.
Створюється динамічна система взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних,
організаційно-адміністративних і соціальних заходів, спрямованих на досягнення
кінцевої мети. Визначаються джерела й розміри фінансування, а також гранично
припустимі витрати по кожному заході, етапам і видам робіт.У плані обов’язково
вказуються точна характеристика й масштаби кінцевих результатів роботи
підприємства в цілому по датах, а також результати роботи цехів і інших
підрозділів по кожному заході окремо .
Поточне
планування на ВАТ «ТерА»здійснюється шляхом детальної розробки
оперативних планів для підприємства  в цілому і його окремих підрозділах.
Основною
ланкою поточного плану виробництва є календарні плани (з розбивкою по місяцях),
які являють собою детальну конкретизацію цілей і завдань, поставлених
стратегічним планами. Календарні плани виробництва складаються на основі
наявності замовлень, забезпеченості їхніми матеріальними ресурсами: ступеня
завантаження виробничих потужностей, їхньому використанні з урахуванням
обумовлених строків виконання кожного замовлення. У календарних планах
виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну
встаткування, навчання робочої сили, витрати на поліпшення побутових умов. На ВАТ
«ТерА» існують такі види поточних планів як: плани продажів по регіонах
(районам, місту) щомісячно, плани витрат по цехах і відділам, комплексні плани,
маркетингові плани й ін.
Оперативно-календарне
планування є розгорнутим продовженням поточного планування виробництва. Воно
включає: деталізацію поточного плану й доведення його завдань до кожного цеху,
відділу; організацію доставки на робочі місця сировини, допоміжних матеріалів,
вивіз готової продукції, організацію контролю якості; забезпечення суцільного
контролю за ходом виробничого процесу й оперативне усунення неполадок і збоїв у
роботі. Складаються тижневі й внутрізмінні завдання випуску продукції.
Реалізація
планів здійснюється через системи бюджетів або фінансових планів. При їх складанні, насамперед, враховуються показники,
розроблені в стратегічних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється сполучення між стратегічним,
поточним і іншим видами планування. Основу бюджету становить прогноз продажів і
вирахування витрат виробництва. 
Для
здійснення успішної господарської діяльності підприємство на поточний рік і
конкретний плановий період самостійно формує для себе нормативну базу по
запасах і оборотних коштах шляхом нормування. Керівництво підприємства  само встановлює економічно
обґрунтовані норми запасів по всій специфікованій номенклатурі матеріальних
ресурсів, застосовуваної на підприємстві, і оборотним коштам, вкладеним у ці
запаси. Вибравши припустимий ступінь ризику, установлює для підприємства
прийнятний рівень надійності забезпечення запасами й оборотними коштами й
значення самих норм.
Для прийняття
рішень про рівень із сировини й матеріалів необхідно точно знати, коли, скільки
і які товари повинні бути замовлені. У міру виснаження відділ постачання з нові
партії сировини.
Я вважаю, що ВАТ
«ТерА» правильно підійшло до розробки стратегії, і вибрало для себе
найбільш сприятливий план розвитку. Було враховано фінансове обґрунтування даної стратегії. Строк
окупності по проекту  переозброєння складе 3,5 роки. Але в даній стратегії необхідно
розробити також політику конкурентної боротьби, оскільки підприємство збирається збільшити свій
сегмент на регіональних ринках. В цьому плані першочергову рольнеобхідно відвести
саме ефективному ціноутворенню, яке забезпечить підприємству конкурентні
переваги на ринку кондитерської продукції. Необхідно проробити етапи просування й позиціонування товару.
Проект
модернізації й закупівлі новітнього устаткування в рамках розробленої стратегії дозволить
суперничати ЗАТ «Кондитерпром» з великими українськими кондитерськими
підприємствами. 
Однією з основних причин спаду виробництва на багатьох
українських
кондитерських підприємствах є низький технічний рівень виробництва на
переважній більшості підприємств промисловості, що не задовольняє ні сучасним
технічним, ні технологічним вимогам.
3.
Формування ціни на продукцію ВАТ «Тера»
3.1
Аналіз
ціноутворюючих факторів
Основу ціни
виробу становлять втрати, пов’язані з його виробництвом і реалізацією, тому
їхній розмір багато в чому визначає рівень ціни. Наприклад, у промисловості із
собівартості у відпускній ціні підприємства (без ПДВ і акцизів) становить
83,8%.
До складу витрат
входять втрати як залежні, так і незалежні від діяльності підприємства.
Наприклад, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортні тарифи —
фактори, зовнішні стосовно підприємства. Тому збільшення цих витрат викликає
ріст ціни товару.
Інша група витрат
— з використання сировини й матеріалів, ступінь завантаження виробничих
потужностей, продуктивність сировини й інші — безпосередньо залежать від рівня
їхньої організації на підприємстві. Тому фірма залежно від  міцності свого
положення на ринку може маневрувати цінами. Якщо положення фірми недостатньо
стійке й підвищення цін на продукцію небажано, то подорожчання, наприклад, по
сировині можна компенсувати деякою мірою зниженням норм витрати сировини,
використанням вторинних ресурсів так далі. Якщо ж положення фірми досить
стійке, у цьому випадку збільшення витрат може бути перенесене на ціну товару.
На рівень цін
впливає  конкуренція, що підштовхує фірми до вдосконалювання своєї продукції,
детальному обґрунтуванню ціни на неї. При цьому фірма може орієнтуватися або на
ринок продавця, або на ринок покупця. На ринку продавця домінуюче положення
займає продавець — виробник товару. У таких умовах фірмі легше функціонувати,
оскільки її продукція перебуває поза конкуренцією. На ринку покупця домінуюче
положення займає покупець. І від того, наскільки фірма зуміє врахувати мінливі
запити покупця й вчасно задовольнити їх, залежить її благополуччя.
На рівень цін
впливає  й ряд інших факторів, стадія життєвого циклу виробу, організації —
учасники просування товару від виробника до споживача й інші. Врахування впливу
всіх факторів у комплексі дозволить фірмі виробити правильну політику
ціноутворення.
Собівартість
продукції представляє виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств на
виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).
Собівартість
продукції є не тільки найважливішим економічною категорією, але і якісним
показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів
(змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.
Як
економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:
—
облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції; 
—
база для формування гуртової ціни на продукцію підприємства й визначення
прибутковості й рентабельності;
—
економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на
реконструкцію, технічної переозброєння й розширення діючого підприємства;
—
визначення оптимальних розмірів підприємства;
—
економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень.
 Основу
структури ціни продукції становлять її собівартість і прибуток. Собівартість, як
відомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію
продукції. Кожне підприємство намагається повністю компенсувати втрати, що
пов’язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибуток
підприємства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого його
розвитку.
Важливе місце у структурі ціни належить також
податкам. Акцизи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямими
податками, які сплачує кінцевий споживач.
Серед податкових надходжень і обов’язкових
платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (~ 50 % надходжень),
податок на прибуток (~ 30 % надходжень) і акцизний збір.
 Податок на додану вартість є непрямим податком, який
включається у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіх
стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, і вноситься
до Державного бюджету.
 Податок на прибуток . Об’єктом оподаткування
є прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу
звітного періоду на суму:
1. 
валових
витрат платника податку;
2. 
амортизаційних
відрахувань.
Існує кілька методів встановлення цін. Після
застосування вибраного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якому
разі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, яка
сформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукції
на ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.
На практиці залежно від конкретних умов і цілей
підприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можна
об’єднати у групи:
1. 
методи,
які базуються на витратному підході;
2. 
методи,
які базуються на цільовому ціноутворенні;
3. 
параметричні
методи. Розглянемо ці методи детальніше.
1. 
Метод
«середні витрати + прибуток» найпростіший і найпоширеніший. Суть його
можна записати так: Ц = В + П, де Ц — ціна продукції; В — витрати на
виготовлення продукції; П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежує
держава через граничний рівень рентабельності продукції.
2. 
Розрахунок
ціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загального
прибутку, який підприємство передбачає одержати від реалізації певної кількості
продукції:
  
Rпл — планова сума прибутку;
Zс — постійні витрати на весь обсяг виробництва
продукції;
Zv — змінні витрати розраховуючи на  одиницю
виробу;
Ц — ціна виробу.
1. 
Метод
ціноутворення «за рівнем поточних цін», або «за рівнем
конкуренції». Ціну вважають функцією цін на аналогічну продукцію у
конкурентів і встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою.
2. 
Метод
ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за
допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому
враховується умови продажу, кон’юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методом
ціни на один вид товару можуть бути різними на різних сегментах ринку.
3. 
Встановлення
ціни за результатами закритих торгів. Це різновид методу «за рівнем
поточних цін», який застосовують з метою одержання замовлення на
виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
4. 
Метод
встановлення єдиної ціни разом з витратами на доставку. В ціну входить
фіксована сума транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця.
5. 
Встановлення
цін зі знижками. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певну
знижку з неї з урахуванням дотермінової оплати рахунків, закупівлі великої
партії продукції або посезонної закупівлі.
6. 
Параметричний
ціновий метод балів. Використовують експертні оцінки значущості параметрів
товару за заданою схемою: «відбір основних параметрів нарахування балів за
кожним параметром підсумовування балів за базисним і даним товаром — розрахунок
цін на товари за співвідношенням сумарних балів».
Одним з основних факторів
удосконалювання ціноутворення на будь-які підприємства є зниження собівартості.
Можна виділити наступні
основні напрямки зниження собівартості продукції на ВАТ «ТерА».:
По-перше — підвищення
технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології,
механізація й автоматизація виробничих процесів, які полегшать умови праці й
піднімуть продуктивність. Так, наприклад у багатьох цехах іде ручна фасовка продукції, а якщо цей процес механізувати й
автоматизувати, то витрати на виробництво одиниці продукції помітно скоротяться
за рахунок виплат заробітної плати (600 грн. на 1т. продукції) і нарахувань на заробітну плату (200 грн. на 1т. продукції).
Поліпшення використання й
застосування нових видів сировини й матеріалів приведе до раціонального
використання й переорієнтацію на вітчизняних виробників сировини. Широке
використання цукрозамінників, таких як  Аспартам (1-метил
N — 1-а-аспартил-L-фениланін), відносний ступінь солодості до цукру — в 100 разів, ціна ж значно дорожче ( 350 р. за кілограм). З
огляду на це, можна розрахувати, що замість 100 кг. цукру, досить
використовувати 1 кг. цукрозамінника, що
понизить питому вагу суми витрат цукру в сировині в 100 разів, а оскільки частка цукру в структурі витрат у середньому становить 26 % , те витрати
зменшаться на 10,8% або 250 грн.
на кожний кілограм цукрозамінника.
Питома вага сировини в собівартості складе в середньому 38,2 % проти існуючого
50%.
Використання
науково-технічних досягнень і передового досвіду допоможе відтіснити частину конкурентів і збільшити частку
ринку.
Зниження собівартості
може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використанні обчислювальної техніки, удосконалюванні й модернізації
існуючої техніки й технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного
використання сировини, застосування економічних замінників, повного
використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі й
удосконалювання продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості,
зниження ваги машин і встаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.
Зниження собівартості
може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвитку
спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скорочення витрат
на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення
матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших
факторів, що підвищують рівень організації виробництва.
Зниження поточних витрат
відбувається в результаті вдосконалювання обслуговування основного виробництва,
наприклад, розвитку потокового виробництва, упорядкування
підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства,
удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції. Значне зменшення
витрат живої праці може відбутися при скороченні втрат робочого часу, зменшенні
числа робітників, що не виконують норм виробітку. Додаткова економія виникає
при вдосконалюванні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління й в економії заробітної плати й
нарахувань на неї у зв’язку з вивільненням управлінського персоналу.
При поліпшенні
використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті
підвищення надійності й довговічності устаткування; удосконалювання системи планово-попереджувального ремонту;
централізації й впровадження індустріальних методів ремонту, змісту й
експлуатації основних фондів. 
Удосконалювання матеріально-технічного
постачання й використання матеріальних ресурсів знаходить висвітлення в
зменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їхньої собівартості за
рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати
скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини й матеріалів,
на транспортування готової продукції.
Певні резерви зниження
собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними
при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини,
матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умов
праці й понаднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Сюди ж
можна віднести й такі найпоширеніші  виробничі втрати, як втрати від браку. Виявлення цих зайвих витрат вимагає
особливих методів і уваги колективу підприємства. Усунення цих втрат є істотним
резервом зниження собівартості продукції.
Наступний фактор, що
впливає на собівартість продукції — це продуктивність праці. При цьому
необхідно враховувати, що зниження собівартості продукції багато в чому визначається
правильним співвідношенням темпів росту продуктивності праці й росту заробітної
плати. Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати,
забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.
Розглянемо, у яких умовах
при росту продуктивності праці на підприємствах скорочуються витрати праці
розраховуючи на  одиницю продукції. Збільшення вироблення продукції на один
робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних
заходів, завдяки чому змінюються норми виробітку й відповідно їм розцінки за
виконувані роботи й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без
проведення організаційно-технічних заходів.
У першому випадку
підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це
тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості
одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої
заробітної плати робітників, тому що проведені організаційно-технічні заходи
дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції.
У другому випадку
величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції
не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг
виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються
витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню.
Також важливо скорочувати
цехові й загальнозаводські витрати. Це полягають насамперед  у спрощенні й
здешевленні апарата управління, в
економії на управлінських витратах; а також у скороченні витрат на заробітну
плату допоміжних і підсобних робітників. 
Зміна обсягу й структури
продукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім
амортизації), зміні номенклатури й асортиментів продукції, підвищенню її
якості. Зі збільшенням обсягу виробництва кількість умовно-постійних витрат на
одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. 
Зміна номенклатури й
асортиментів виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на
рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів
(стосовно собівартості) зрушення в складі продукції, пов’язані з
удосконалюванням її структури й підвищенням ефективності виробництва, можуть
приводити й до зменшення й до збільшення витрат на виробництво.
Поліпшення використання
природних ресурсів. Тут ураховується: зміна складу і якості сировини
(інтенсивне використання сахарозаменителей, боиактивных добавок); Ці фактори
відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат.
Галузеві та інші фактори: уведення й освоєння нових цехів, будівля фабрики по переробці
какао-бобів дозволить значно скоротити витрати на закупівлю готової
какао-сировини.
Вплив на собівартість
товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли той
самий   вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають
неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При
цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів
продукції по підприємствах об’єднання з урахуванням використання існуючих
потужностей, зниження витрат виробництва й на основі зіставлення оптимального
варіанта з фактичним виявити резерви.
Якщо зміни величини
витрат в аналізований період не знайшли відбиття у вищевикладених факторах, то
їх відносять до інших: наприклад, зміна розмірів або
припинення різного роду обов’язкових платежів, що включаються в собівартість
продукції.
3.2 Аналіз
номенклатурно-товарних позицій на ВАТ «Тера»
Товарний асортимент являє
собою динамічний набір номенклатурних позицій (типорозмірів, марок, моделей)
продукції, що користуються потенційним попитом на ринку і що забезпечують
виживання підприємства в тривалій перспективі.
Чинники, що складають основу
формування асортименту — це чинники, на основі яких розробляється приваблива
виробнича програма (товарів або послуг), щоб подолати опір ринку. 
Конкурентоспроможність
– основний критерій, завдяки якому продукція надходить на ринок, і відповідно,
не знімається з виробництва. Саме з причини неконкурентноздатності у 2009 році
були зняті з виробництва деякі види мармеладу та вафлі «Лимонні».
Відслідковуванням рівня конкурентноздатності займається відділ збуту. Товари
ВАТ «ТерА» порівнюються з аналогами, які представлені на ринку
конкурентами, досліджуються технологічні та конструктивні збіжності та
відмінності, а також ряд інших показників (економічні, ергономічні, надійності,
тощо.). Також об’єктивним показником конкурентноздатності є рівень попиту на
продукцію. В результаті, на основі синтезу всіх категорій конкурентноздатності,
приймається рішення про зняття продукції з виробництва, або продовження випуску
цього виду продукції (з можливістю подальшого вдосконалення по відстаючим
напрямкам).
Та
основним показником конкурентоздатності продукції підприємства на ринку є ціна
на реалізовувану продукцію. Оскільки на підприємстві проводит ься розрахунок
ціни за витратним методом, то калькуляція собівартості є вирішальним показником
ціноутворення.
Таблиця 3.1.
Видова калькуляція за 2009 рік на печиво “Фортуна”







































Структура витрат по кожному виду


Сума, грн../т.
Структура в%


1
2
3


1.Сировина
3530,04
62,05


2. Допоміжні матеріали
567,73
9,97


3. Тара
165,33
2,9


4. Енергоносії
197,94
3,47


5. Заробітня плата
316,89
5,57


6. Загальновиробничі витрати
365,71
6,42


7. Транспорті ввитрати
70,60
1,24


Виробнича собівартість
5214,24


8. Адміністративні витрати
257,06
4,51


9. Витрати на збут
217,41
3,82


Повна собівартість
5688,71
100



Таблиця 3.2.
Видова калькуляція за 2009 рік на  пряники “Житомирські”




































Структура витрат по кожному виду


Сума, грн../т.
Структура в%


1.Сировина
3433,84
65,51


2. Допоміжні матеріали
50,40
1,02


3.Тара
247,50
5,01


4.Енергоносії
197,94
4,0


5.Заробітня плата
244,22
4,94


6.Загальновиробничі витрати
281,85
5,70


7.Транспорті ввитрати
68,68
1,39


Виробнича собівартість
4524,43


8.Адміністративні витрати
198,11
4,01


9.Витрати на збут
217,41
4,4


Повна собівартість
4939,95
100



Таблиця 3.3.
Видова калькуляція за 2009 рік на мармелад «Апельсиновий»




































Структура витрат по кожному виду


Сума, грн../т.
Структура в%


1. Сировина
3689,65
67,41


2. Допоміжні матеріали
567,73
10,38


3. Тара
195,39
3,57


4. Енергоносії
197,37
3,6


5. Заробітня плата
177,46
3,24


6. Загальновиробничі витрати
204,81
3,74


7. Транспорті ввитрати
73,79
1,34


Виробнича собівартість
5106,77


8. Адміністративні витрати
143,96
2,63


9. Витрати на збут
217,41
3,97


Повна собівартість
5468,14
100



Таблиця 3.4.
Видова калькуляція за 2009 рік на сушку «Човник»







































Структура витрат по кожному виду


Сума, грн../т.
Структура в%


1
2
3


1. Сировина
6064,92
27,65


2. Допоміжні матеріали
9041,89
41,22


3. Тара
500
2,27


4. Енергоносії
197,94
0,9


5. Заробітня плата
1952,86
8,9


6. Загальновиробничі витрати
2252,86
10,27


7. Транспорті ввитрати
121,30
0,55


Виробнича собівартість
20131,01


8. Адміністративні витрати
1583,55
7,22


9. Витрати на збут
217,41
0,99


Повна собівартість
2131,97
100



Таблиця 3.5.
Видова калькуляція за 2009 рік на вафлі «Артек 5-шаровий»




































Структура витрат по кожному виду


Сума, грн../т.
Структура в%


1. Сировина
3472,97
61,56


2. Допоміжні матеріали
853,60
15,13


3. Тара
188,71
3,34


4. Енергоносії
197,94
3,5


5. Заробітня плата
216,22
3,85


6. Загальновиробничі витрати
249,53
4,42


7. Транспорті ввитрати
69,46
1,23


Виробнича собівартість
5248,43


8. Адміністративні витрати
175,40
3,1


9. Витрати на збут
217,41
3,85


Повна собівартість
5641,24
100



Таблиця 3.6.
Порівняльна структура витрат на виробництво одиниці товару за 2009 рік








































































































































Назва показника

Сума, грн./т.
Структура, грн./т.



А

Б
В
Г
Д
А
Б
В
Г
Д


1. Сировина
3530,04
3433,84
3472,97
3689,65
6064,92
62,05
69,51
61,56
67,41
27,65


2. Допоміжні матеріали
567,73
50,40
853,60
5677,73
90441,89
9,97
1,02
15,13
10,38
41,22


3. Тара
165,33
247,50
188,71
195,39
500
2,9
5,01
3,34
3,57
2,27


4. Енергоносії
197,94
197,94
197,94
197,34
197,94
3,47
4,0
3,5
3,6
0,9


5. Зар.плата
316,89
244,22
216,22
177,46
1952,86
5,57
4,94
3,85
3,24
8,9


6. Загально-виробничі витрати
365,71
281,85
249,53
204,81
2252,86
6,42
5,70
4,42
3,74
10,27


7. Тран-спортні витрати
70,60
68,68
69,46
73,79
121,300
1,24
1,39
1,23
1,34
0,55


8. Адміні-стративні виртати
257,06
198,11
175,40
143,96
1583,55
4,51
4,01
3,1
2,63
7,22


9. Витрати на збут
217,41
217,41
217,41
217,41
217,41
3,82
4,4
3,85
3,97
0,99


Ціна
6633,6
55008,54
6125,26
7099,83
3917,23
100
100
100
100
100


Рента-бельність
16,6%
11,5%
8,5%
29,8%
83,7%
—
—
—
—
—



Структура=
сума(витрати)/повну собівартість*100%.
Примітка: товар А
— печиво “Фортуна”(220 г.); товар Б – пряники “Житомирські”; товар В – мармелад
«Апельсиновий»; товар Г – сушку «Човник»; товар Д — вафлі
«Артек 5-шаровий».
Порівнюючи
питому вагу сировини можна відмітити, що вона змінюється від — 69,51%(товар Б)
до 27,65 відсотків (товар Д). По статті “Допоміжні матеріали” також ситуація
неоднакова, а саме від 41,22% (товар Д) до 1,02% (товар Б). Більш стабільними є
витрати по статті “Тара”, а саме від 2,27% (товар Д) по 5,01% (товар Б).
Витрати по статті “Енергоносії” є стабільними по продукціях А, Б, В, Г (3,47% —
5,01%), а по товару Д лише 0,9%. Заробітня плата із соцвідрахуваннями має
найбільшу питому вагу по товару “Д”, а саме 8,9%. По іншим товарам ця питома
вага у два рази меньша. Такаж тенденція і по статті “Загальновиробничі витрати”
та ”Транспортні витрати”. Адміністративні витрати у видовій калькуляції займають
питому вагу від 2,63% (товар “Г”) до 7,22% (товар “Д”). Витрати на збут
складають 0,99% по продукції “Д”, а 4,4% по товару “Б”.
Можна
констатувати, що чим меншою є питома вага витрат на сировину і витрат на збут,
тим більшою є рентабельність продукції. Така тенденція потребує дослідження
показника ефективності маркетингової діяльності, витратним компонентом якої є
витрати на збут.
3.3 Методи калькулювання собівартості
продукції
Собівартість продукції —
це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на
підприємстві, поскільки у ній відображаються: * рівень організації виробничого
процесу; * технічний рівень; * продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як
показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва,
визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів,
встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є
основним джерелом зростання прибутку підприємства.
За складом продукції
собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції;
реалізованої продукції; незавершеного виробництва.
У промисловості
розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.
Собівартість окремих
видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів
продукції);
Зниження собівартості
порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим
асортиментом продукції).
В основі групування витрат,
що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності
витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на : D одноелементні (прості) —
сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний
зміст; П комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька
елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та
адміністративні витрати, втрати від браку).
II.Спосіб віднесення на
окремі види продукції.
Витрати поділяються на:
П прямі (безпосередьо
пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш на
її одиницю);
П непрямі (пов’язані з
виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид
продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого
персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).
III.Звя’зок з обсягом
виробництва.
Витрати поділяються на:
постійні (їх загальна
сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них
належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).
В складі постійних
розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу
виробництва:
змінні — загальна сума
витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:
пропорційні — змінюються
прямопропорційно до зміни обсягу виробництва — сировина, матеріали,
комплектуючі, відрядна заробітна плата;
непропорційні —
поділяються на прогресуючі і дегресуючі.
Основною є класифікація
витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.
За економічними
елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи
затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат
на виробництво.
Елементи витрат на
виробництво:
Матеріальні витрати
(сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара;
віднімається вартість повернутих відходів).
Оплата праці (всі форми
основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу
підприємства).
Відрахування на соціальні
заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне
страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування;
величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).
Амортизація основних
фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за
нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та
нематеріальних активів).
Інші операційні витрати
(вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім
податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування
цінностей, сума фінансових санкцій тощо).
Інші витрати (витрати, що
не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування
майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції,
оплата послуг зв’язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність
підприємства, втрати від надзвичайних подій).
Важливою є класифікація
витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються між
собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За
статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.
Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості,
але, в загальному, може мати такий склад:
Сировина і матеріали.
Паливо і енергія на
технологічні цілі.
Заробітна плата
виробничих робітників (основна і додаткова).
Відрахування на соціальні
заходи виробничих робітників.
Загальновиробничі
витрати.
Адміністративні витрати.
Підготовка і освоєння
виробництва.
Інші виробничі витрати.
Витрати на збут
(позавиробничі витрати).
Відмінність статей
калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому
випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати
підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.
Джерелами зниження
собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується
собівартість продукції, а саме:
О затрати уречевленої
праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і
предметів праці;
П затрати живої праці,
які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;
□
адміністративно-управлінські витрати.
Основними шляхами
зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу
питому вагу у її структурі.
Факторами зниження
собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення
організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві
та інші фактори.
План по собівартості
продукції на підприємстві включає такі елементи:
П планування зниження
собівартості товарної продукції;
О складання кошторису
витрат на виробництво;
П складання планових
калькуляцій окремих видів продукції.
Планування зниження
собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на
1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат,
можуть бути об’єднані у перелічені вище групи.
Розрахунок зниження
собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:
Мета складання кошторису
витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в
плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а
також витрати, пов’язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати
майбутніх періодів та інші.
Калькулювання
собівартості продукції— це процес обмеження собівартості одиниці продукції.
Методи калькулювання :
— нормативний (витрати на
одиницю продукції встановлюються по нормах);
— параметричний (затрати
на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат
від зміни техніко-економічних параметрів виробу);
—
розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції
розподіляються на основі діючих норм, а непрямі — пропорційно заробітній
платі).
Основним моментом системи обліку, що
забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та
управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково
обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.
Визначення собівартості продукції
кондитерської промисловості — важливий об’єкт облікового процесу з метою
прийняття управлінських рішень і якіс ний показник, який характеризує
ефективність діяльності підприємства. Об’єкт облікового процесу – ознака,
відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управління
собівартістю. А калькулювання собівартості продукції — одна із важливих функцій
обліку, але, крім його основного призначення калькулювання є важ ливою інформаційною
базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартості
безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим
ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тим
більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.
Методологічні засади формування в
бухгалтерському обліку інформації про затрати підприємства та її розкриття у
фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Дане положення внесло
суттєві зміни до складу затрат, що формують собівартість промислової продукції,
а це у свою чергу торкнулося калькулювання, ціноутворення, визначення
рентабельності продукції.
Відповідно до П(с)БО 16 „Витрати”
розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,
послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової
політики України від 02.02.2001 р. № 47.
З урахуванням вимог П(с)БО 16 та
Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції підприємства можуть
використовувати запропоновані цими нормативними документами статті калькуляцій.2
У результаті проведеного дослідження на
підприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні
(звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом за
кварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і,
протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляції
переглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженні
прогресивних технологій і нового обладнання.
Єдине, що може ототожнювати планові і
нормативні калькуляції – це кількість і структура статей калькуляцій. Крім
того, на деяких підприємствах галузі складаються тільки планові або звітні
калькуляції, а окремі з них зовсім не здійснюють калькуляційні розрахунки.
Також на багатьох досліджених
підприємствах не складаються фактичні калькуляції на окремі найменування
кондитерських виробів. Це можна пояснити тим, що на кондитерських підприємствах
немає чіткої аналітики накладних затрат, не проводиться їх розподіл між
окремими найменуваннями кондитерської продукції, і, як підсумок – маємо їх
спотворену фактичну собівартість.
На підприємствах кондитерської галузі
(більшості з них) використовують простий (однопроцесний, однопередільний) метод
калькулювання собівартості готової продукції.
Ми приєднуємося до тих дослідників галузі,
які вважають, що найбільш доцільним для кондитерських підприємств є
застосування нормативного попередільного методу калькулювання собівартості
готової продукції.
Потреба в калькулюванні
собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміни
економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від
настанови ретро спективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на
запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим у
майбутнє, бо передбачати — означає випереджати. Калькулювання собівартості
продукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із
розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на
прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних
калькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесі
діяльності.
3.4 Ціноутворення й методи розрахунку
В умовах ринкової
економіки різко зросла роль ціни. Від рівня ціни залежить
конкурентоспроможність, фінансовий стан підприємства, величина прибутку. Для вироблення ефективної цінової політики фірми необхідний
всебічний аналіз факторів, що впливають на рівень цін. Основними з них є: попит
на продукцію; державне регулювання цін; витрати по виробництву й реалізації
продукції; конкуренція й інші фактори.
Залежно від конкретних
умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку: метод,
засновані на витратному підході й метод, заснований на цільовому ціноутворенні.
При першому методі до витрат виробництва й реалізації товару додають певну суму
прибутку, що планує одержати підприємство. Ціну можна визначити по формулі:
Ц = Кок * ВВ, [2]
де Кок — коефіцієнт
окупності витрат; ВВ — витрати виробництва.
Таблиця 3.7. Визначення
рівня цін на кондитерські вироби витратним методом














































Показники
Рентабельність, %


15
30
50


1. Випуск продукції, тонн (т)
84055,42
87862,71
91222,6


2. Постійні витрати (тис.грн.)
8152,33
8410,91
8795,64


3. Змінні витрати на одиницю продукції, грн./т.
215
250
290


4. Змінні витрати, всього, тис. грн.
18071,92
21965,68
26454,55


5. Валові витрати, всього, тис. грн.
26224,25
30376,59
35250,19


6. Собівартість продукції, грн./т.
311,99
345,73
386,42


7. Ціна 1 тонни, грн.
358,79
449,45
579,63


8. Виручка від реалізації всього, тис. грн.
30157,88
39489,56
52875,28


9. Прибуток від реалізації продукції, разом, тис.грн.
3933,64
9112,98
17625,09


10. Рівень рентабельності продукції,
всього, %
15
30
50



За даними таблиці 3.7. можна зробити висновок, що для
збільшення прибутку й рентабельності треба поліпшити якість продукції,
маркетинг і підвищити ціни. При коефіцієнті окупності 1,15 продукцію потрібно
продавати за ціною 335,43 грн.
за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,3 продукцію потрібно продавати за ціною
415,68 грн. за тонну, а при коефіцієнті
окупності 1,5 продукцію потрібно продавати за ціною 550,38 грн. за тонну. Змінні витрати вище при
коефіцієнті окупності 1,5 (24675,68). Там вище й прибуток (16735,76), і
рентабельність (50%).
Витратні методи
ціноутворення прості й зручні, але їх можна використовувати, якщо підприємство
впевнене в реалізації свого товару, тобто , немає конкурентів, а якщо
конкуренти є й з більше низькими цінами на цю продукцію, то вони можуть
витиснути підприємство з ринку. Потрібно детально вивчати стан конкуренції,
ціну і якість їхніх товарів, зміну
попиту на товар при зміні ціни. 
В 2010 році фабрика
кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому перегляд
відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й під впливом ринкової кон’юнктури (тобто  іноді й
убік  зниження по окремих групах і видах продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту). 
Політика
фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема
: 
— для
прискорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату
продукції (розмір знижки протягом  року становив 2%); 
— надавалися
знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині
виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%). 
Середній сумарний розмір
знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році
зменшений і склав 6.0% (2009 рік — 9,1%).  
Перспективним на підприємстві
вважається метод ціноутворення за методом урахування попиту. Останній рік він
набуває все більшої ваги для визначення цін на продукцію підприємства, оскільки
дозволяє прозоро визначити ціну, яка міксимізує прибуток. В табл. 3.8. наведена
схема розрахунку ціни за даним методом.
Таблиця 3.8. Визначення
оптимального рівня ціни на кондитерські вироби з урахуванням попиту (теоретичний розрахунок)










































































Ціна за од.
(1 т.) товару, грн.
Попит (кількість реалізованого
товару), т.
Постійні витрати всього, тисрн.
Змінні витрати, тис.грн.
Валові витрати виробництва,
тис.грн..
Виручка від реалізації, тис. грн.
Прибуток (збиток) (+,-) тыс. грн.
Рівень рентабельності (збитковості)-, %


На од. товару (1
т.)
разом


0
180000
8000
0,25
45000
53000
0
 — 53000
 — 100,00


150
150000
8000
0,25
37500
45500
22500
 — 23000
 — 50,55


300
120000
8000
0,25
30000
38000
36000
 — 2000
 — 5,26


450
90000
8000
0,25
22500
30500
40500
10000
32,79


600
60000
8000
0,25
15000
23000
36000
13000
56,52


750
30000
8000
0,25
7500
15500
22500
7000
45,16


900
0
8000
0,25
0
8000
0
 — 8000
 — 100,00



По таблиці 3.8. видно, що
при найнижчій  ціні за 1 тонну кондитерських виробів, рівній 0 грн., попит на дану продукцію буде максимальний.
Одночасно із цим підприємство ВАТ «ТерА» не отримає прибутку, тобто виторг від реалізації набагато менше валових витрат
виробництва. Тому при даній ціні підприємство працює збитково. Аналогічна
ситуація виникне, якщо продукцію продавати по найвищій  ціні, тобто  по 900 грн./т., але збитки будуть набагато
менше (у першому випадку збиток склав — 53000 тис. грн., а в другому — — 8000 тис. грн., що на 45000 тис. грн. менше), при цьому рентабельність буде однаковою
( — 100 %). При цій ціні попит рівняється нулю, тобто жоден споживач даної
продукції не буде її купувати за
ціною 900 грн./т. Також дане підприємство одержить
збиток, реалізуючи свою продукцію за ціною 150 грн./т. і за ціною 300 грн./т.; рентабельність у цьому випадку також буде
негативною. Отже, реалізовувати кондитерські вироби по вище перерахованих цінах
підприємству не вигідно.
Ціна за тонну продукції,
рівна 450 грн./т., 600 грн./т. або 750 грн./т., принесе підприємству прибуток. Але максимальний прибуток і
рентабельність досягається при ціні 600 грн./т. (13000 тис. грн. і 56,52 %
відповідно). Ця ціна одночасно влаштовує й покупця, і продавця (підприємство
ВАТ «ТерА»), тобто  забезпечує тимчасовий
компроміс між ними.
Таким чином, найбільше
ефективно реалізовувати кондитерські вироби за ціною 600 грн./т., тому що це принесе максимальний прибуток і
найвищу рентабельність. Виходить, оптимальний із ціни з урахуванням попиту буде
відповідати 600 грн./т.
В 1999 році
фабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому
перегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але
й при впливі ринкової кон’юнктури (тобто іноді й убік зниження по окремих
групах і видам продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту). 
Політика
фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема
:
для
прискорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату
продукції (розмір знижки протягом  року становив 2%); 
надавалися
знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині
виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%). 
Середній
сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у
звітному році зменшений і склав 6.0% (1998 рік — 9.1%).
4. Правові аспекти ціноутворення на підприємстві
4.1
Роль цін і ціноутворення в економіці держави
У всіх
економічних системах, без винятку, держава регулює економіку. У сучасній
ринковій економіці таке регулювання здійснюється в менших масштабах, чим,
приміром, в адміністративно-командній системі, але економічна роль держави
все-таки велика.
Державне регулювання
економіки — це система типових заходів законодавчого, виконавчого й
контролюючого характеру, здійснюваних відповідними правочинними державними
установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування
існуючої соціально-економічної системи до  умов, що змінюються.
Як відомо,
можливість державного регулювання економіки з’являється по досягненню певного
рівня розвитку економіки, концентрації виробництва й капіталу. Це необхідно,
тому що наростають проблеми, труднощі, з якими й покликане впоратися державне
регулювання економіки.
Макроекономічна
теорія пояснює необхідність державного регулювання економіки різними проявами
недосконалості ринку, наданого самому собі. Мова йде про наступні прояви:
1. Недосконалість
конкуренції, що виражається в тім, що на деяких галузевих ринках можуть
виникати (і виникають) монополії, які, якщо цьому не протидіє держава, завдають
шкоди добробуту суспільства.
2. Існування
численних товарів, необхідних суспільству, які або не пропонуються ринком, або,
якщо й пропонуються, то в недостатній кількості. Таких товарів багато в сферах
освіти, охорони здоров’я, науки, культури й ін.
3. Наявність
зовнішніх ефектів, типовий приклад яких — забруднення навколишнього середовища,
нанесення господарюючими суб’єктами екологічного збитку суспільству, фізичним і
юридичним особам.
4. Неповнота
ринків, типовим прикладом яких є ринок медичних і пенсійних страхових послуг.
5. Недосконалість
інформації, у багатьох відносинах представляющей собою суспільний товар, що не
може бути зроблений без активної участі держави в більш-менш достатній
кількості.
6. Безробіття,
інфляція, економічна нерівновага, що особливо різко проявляється в періоди криз
і депресій.
7. Нерівномірний
перерозподіл доходів, що, якщо держава не приймає мір, ставить під погрозу
суспільну стабільність.
8. Існування
товарів і послуг обов’язкового плану (наприклад, початкове утворення),
споживати які індивідів може змусити тільки державу, а ніяк не ринок.
Із зазначених
вище, а також інших проявів недосконалості ринку випливає не тільки сама по
собі необхідність державного регулювання, але ще й економічні функції держави,
які й реалізуються за допомогою такого регулювання.
Якої ж цілі
ставить перед собою держава в політику регулювання економіки? Насамперед ,
підтримка макроекономічної рівноваги й забезпечення суспільного відтворення. Це
— глобальні цілі. Вони перед державою постають завжди. Крім того, цілі можуть
мінятися залежно від  характеру економічного розвитку в кожний даний проміжок
часу. З урахуванням цього цілями державної економічної політики можуть бути:
1.підтримка
збалансованого суспільного виробництва;
2.стимулювання
зростання виробництва
3.забезпечення
повної зайнятості;
4.підвищення
ефективності суспільного виробництва;
5.справедливий
розподіл доходу;
6.стабільність
цін, отже, не допущення інфляції;
7.збереження
природного й навколишнього середовища й т.д.
Але ці цілі
можуть бути досяжні лише в поєднанні. Наприклад, стимулювання зростання
виробництва й підвищення його ефективності хоча й можна ставити як  мету, але
друге не обов’язково припускає перше. З іншого боку, між цілями можуть
виникнути конфлікти. Наприклад, між підвищенням ефективності виробництва й
збереженням навколишнього середовища. Отут — то й виникає ще одна мета
державного регулювання — згладжування протиріч між цілями економічної політики,
зняття конфліктів між ними.
Вільна
калькуляція ціни не означає її повній стихійності й неприборканості. У
більшості розвинених країн миру на різних етапах економічного розвитку
проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у
Німеччині й США тільки в 70- х роках були скасовані вертикально фіксовані
(засновані на твердих договорах між промисловістю й торгівлею) ціни, постійно
знижується роль  цін, що рекомендуються, (торговельні фірми можуть трохи
змінювати рівень цін, пропонований виробником при поставках).
Регульовані ціни
— це ціни, на величину яких впливає держава. Існують економічні й
адміністративні методи регулювання цін. Економічне регулювання цін в умовах
ринку здійснюється через податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й
митну політику. Всі ці інструменти регулювання перебувають у компетенції
державних органів. Економічні методи регулювання ефективні в умовах
бездефіцитної збалансованої економіки.
Можна виділити
три основних методи впливу держави на ціноутворення:
1. Фіксація цін.
Держава використовує наступні основні способу фіксації цін: використання цін
прейскурантів. Прейскуранти цін на товари й послуги — це офіційний збірник цін
і тарифів, затверджуваний і видаваний міністерствами, відомствами, державними
органами ціноутворення. Кількість цін, установлюваних за допомогою
прейскурантів, може бути дуже різним: близьким до 100% в умовах твердого
тотального контролю держави за рівнем цін і незначним, близьким до нуля — у
випадках переважно ринкового способу ціноутворення. Звичайно регулюванню за
допомогою прейскурантів ціни підприємств монополістів: електроенергія, газ,
нафта, комунальні послуги, транспорт. Ціни на дану продукцію викликають
мультиплікаційний ефект в економіці, тому їхня фіксація на певному рівні сприяє
стабілізації всієї економічної ситуації й визначає ступінь стабільності цін у
всіх інших сферах. Самим важким тут є визначення рівня, на якому повинна бути
зафіксована ціна в прейскуранті. Фіксація цін на рівні вище ринкової ціни
приводить до стану надлишку пропозиції на ринку, фіксація цін на рівні нижче
ринкової ціни — до дефіциту.
— фіксування
монопольних цін. Держава фіксує ціни підприємств, що займають домінуюче
положення на ринку, що дозволяє йому вирішальним образом впливати на
конкуренцію, доступ на ринок і рівень цін, що в остаточному підсумку обмежує
волю дії інших учасників ринку. Вирішити питання про тім  чи є дане
підприємство домінуючої чи ні, допомагає антимонопольне законодавство.
— заморожування
цін. Даний підхід використовується у випадку виникнення диспропорцій у цінах
або кризових ситуаціях в економіці й проводиться винятково з метою стабілізації
положення. Доцільним уважається застосування заморожування цін тільки в
короткостроковому періоді. 
2. Регулювання
цін за рахунок установлення граничних рівнів цін (установлення верхнього або
нижнього ліміту цін), введення фіксованих коефіцієнтів стосовно прейскурантних
цін, установлення граничних надбавок, регламентація основних параметрів, що
впливають на формування ціни (порядок формування витрат, максимальний розмір
прибутку, розмір і структура податків), установлення максимального розміру
разового підвищення цін, визначення й регулювання цін на продукцію й послуги
державних підприємств.
3. Регулювання
системи вільного ціноутворення за рахунок законодавчого регламентування
ценообразовательной діяльності учасників ринку, обмеження несумлінної
конкуренції. Даний спосіб впливу держави на процес ціноутворення полягає у
введенні ряду заборон:
— заборона на
демпінг — заборона на продаж товару нижче собівартості його виробництва з метою
усунення конкурентів. Дана практика особливо актуальна, якщо на ринку є лідер,
що прагне витиснути конкурентів з ринку або не допустити їхнього проникнення на
даний ринок. Крім того, така заборона широко застосовується в практиці
міжнародної торгівлі з метою запобігти проникненню на ринок агресивних
імпортерів продукції, що мають низькі витрати виробництва;
— заборона на
несумлінну цінову рекламу — подібна реклама створює в споживачів ілюзію
зниження цін з метою залучення їхньої уваги до товару;
— заборона на
вертикальне фіксування цін — заборона виробникам диктувати свої ціни
посередникам, оптовій і роздрібній торгівлі.
— заборона на
горизонтальне фіксування цін — заборона на угоду декількох виробників про
підтримку цін на продукцію на певному рівні, у випадку, якщо сукупна частка
ринку цих підприємств буде забезпечувати ним домінуюче положення на ринку.
Подібне обмеження особливо актуально в умовах олигополистического ринку. Однак
його легко ігнорувати, наприклад, якщо підприємства — олигополисты домовляться
між собою не про єдину ціну, а про єдину методику вирахування витрат і
визначення ціни на кінцеву продукцію. 
В умовах
розвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а
ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії в
першу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило,
максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення стабільного положення. У
процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова
еластичність попиту, психологічне  сприйняття ціни), повні й граничні витрати,
ціни й можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу руху товарів,
законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.
Регулювання цін
дозволяє зупинити невиправданий ріст цін, пом’якшувати вплив інфляційних
процесів, установлювати ціни залежно від  змін економічних умов і т.д. У теж
час установлення регульованих цін приводить до відриву їх від реальних умов
ринку, обмежує конкуренцію, гальмує переливши капіталу, обмежує інвестиції, стримує
ділову активність.
Регулювання цін —
норма сучасної економіки всіх країн миру. Всі держави регулюють ціни.
Наприклад, у США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Японії частка регульованих цін
становить від 25% до 40%, у Китаї більше 50%. Більшість країн регулює
(установлює) ціни на паливно-енергетичні ресурси, продукцію машинобудування й
сільського господарства. Що ж стосується роздрібних цін, то набір регульованих
цін менше й складається від обставин.
У багатьох
словниках ціна трактується як грошове вираження вартості одиниці товару. Можна
зустріти й таке формулювання: «Ціна відбиває кількість грошей, за яке
продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару, і є
найважливішою економічною категорією». У даному визначенні мова йде про
два види цін. Ціна продавця (ціна пропозиції товару) — це кількість грошей, що
продавець хоче одержати від продажу товару. Ціна покупця (ціна попиту на товар)
— кількість грошей, що покупець здатний і згодний сплатити за товар. Ринкова
ціна (ціна продажу товару, ціна угоди) — ціна, погоджена продавцем і покупцем,
тобто  ціна, по якій реально буде проданий товар.
Від рівня ціни
залежать:
— величина
прибутку комерційної організації;
—
конкурентоспроможність організації й продукції;
— фінансова
стійкість підприємства.
Ціна як
економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.
Облікова
функція ціни
відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї або
іншої продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів,
комплектуючих на виготовлення товару. В остаточному підсумку, ціна відбиває не
тільки величину сукупних витрат виробництва й обіги товарів, але й розмір
прибутку.
В обліковій
функції ціна служить засобом вирахування всіх вартісних показників. До них
відносять як кількісні показники — валовий внутрішній продукт (ВВП),
національний доход, розмір капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг
продукції фірм, підприємств і галузей, так і якісні —    рентабельність,
продуктивність праці, фондовіддача й інші.
Таким чином, ціна
використовується для визначення ефективності виробництва, служить
орієнтиром прийняття господарських рішень, найважливішим інструментом
внутріфірмового планування.
Розподільна функція ціни полягає в тому,
що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл національного доходу між
галузями економіки, державним і іншими її секторами, регіонами, соціальними
групами населення.
Ця функція
реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім є
джерелом нагромадження дорожніх фондів, Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування, Фонду зайнятості населення й інших, а також через включення в ціну
непрямих податків (ПДВ і акцизів).
Функція збалансування
попиту та
пропозиції виражається в тім, що через ціни здійснюється зв’язок виробництвом і
споживанням, пропозицією та попитом. Ціна служить гнучким інструментом для
досягнення відповідності попиту та пропозиції.
Функція ціни як засобу
раціонального розміщення виробництва проявляється найбільш повно в умовах
ринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається переливши капіталів
у сектори економіки й виробництва з більше високою нормою прибутку.
Стимулююча
функція ціни
проявляється в тім, що ціна за певних умов може стимулювати прискорення НТП,
поліпшення якості продукції, збільшення випуску продукції й попиту на неї. Це
пов’язане з тим, що ціни диференційовані залежно від  технічного рівня і якості
продукції. По цих же причинах ціни можуть робити й дестимюючий вплив на
виробництво.
Таким чином, ціни
грають винятково важливу роль у розвитку економіки країни в цілому й для
кожного окремо взятого суб’єкта господарювання. Звідси випливає значимість
політики в області ціноутворення.
Певну роль у
ціноутворенні відіграє держава, здійснюючи регулюючу функцію. В умовах
недосконалого ринку виникаюча рівноважна ціна не сприяє оптимальному стану й
стабільності в суспільстві. Тому держава шляхом установлення регульованих цін
цілеспрямовано створює нові умови рівноваги. Але при цьому необхідно
враховувати наступні моменти:
— по-перше,
установлювана державою ціна не може досить швидко мінятися під впливом змін
попиту та пропозиції, тому може виникати дефіцит або затоварення продукції, що
не знаходить збуту;
— по-друге, повна
відмова держави від втручання в процес ціноутворення позбавляє суспільство
можливості впливати на рівень цін галузей і підприємств, а також позбавляє
населення соціальної підтримки, особливо його малозабезпечених шарів.
Тому в умовах ринку,
необхідність державного регулювання ціноутворення підсилюється.
Важливим для
підприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава за
допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників
бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як
через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.
4.2 Правові
аспекти державного контролю за цінами
Процес
ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:
—
постановка мети (завдання) ціноутворення;
— визначення
рівня попиту на даний вид продукції;
— оцінка витрат
виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;
— аналіз цін і
товарів конкурентів;
— вибір методу
ціноутворення;
— розрахунок
вихідної ціни виробу;
— облік впливу на
ціну виробу додаткових факторів;
— установлення
остаточної ціни.
Вибір і оцінка
стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої
уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим
віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожне з напрямків
розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії
на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв’язано зі зниженням
цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано для
підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприклад
збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів і
забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі цінова
політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійно
міняється зі зміною ситуації на ринку.
Для ефективної
реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно
визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити
можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового
попиту.
При визначенні
ринків збуту необхідно враховувати:
— сфери
діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці
ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;
— територіальну
географію ринків;
— особливості
міського й сільського ринків;
— відмінності
ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного
попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве
споживання. Ринки інвестиційного попиту — ринки основних фондів і матеріальних
оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так
і різною еластичністю попиту.
На етапі
встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї
продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї
виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній
залежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як
правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію.
Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат. 
Цінова стратегія
підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар.
Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту —
трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.
Важливим
для підприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава за
допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників
бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як
через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.
Державні
фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою
від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження
центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види
продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених
повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено
Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а
також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва
і Севастополя) державні адміністрації.
Державні
ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і
забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони
поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними
цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція
підприємства є суспільно необхідною. 
Крім
розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного
регулювання цін.
Певні
особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій.
Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні»
та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках із
зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни,
що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Важливе значення для
впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента Украї-ни
«Про заходи щодо вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної
діяльності» від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про
індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.  За загальним
правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються
її суб’єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також
інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання
зовнішньоекономічних угод (контрактів).Проте у ряді випадків Міністерство
зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України може запроваджувати
індикативні ціни на товари, які є обов«язковими до використання суб»єктами
зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні
зовнішньоекономічних угод.
З
огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні,
і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.
Оптові
(відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та
організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів.
Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив
прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у
встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається
акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У
такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного
збору.
У
разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до
ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний
розмір яких може обмежувати держава.
Роздрібні
ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї
торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між
підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.
Контроль
за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за
діяльністю господарюючих суб’єктів. Державний контроль за цінами здійснюється
головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та
регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється
правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання
вимог антимонопольного законодавства.
Контроль
за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи — державні
інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з
контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В
умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами
перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад
формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також
вимог антимонопольного законодавства.
Закон
України «Про ціни і ціноутворення» не регулює детально правовий
статус державних органів контролю за цінами, права та обов’язки їхніх посадових
осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють
контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і
несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну
податкову службу в Україні», крім повноважень, передбачених пунктами 6-9
ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних
податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно
відрізняються, у Законі України «Про ціни і ціноутворення» доцільно
повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за
цінами.
Відповідно
до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема,
право:
—
здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм
власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів,
кошторисів та інших документів;
—
одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з
питань, що виникають під час перевірок;
—
обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;
—
вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ,
організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;
—
зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в
банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених
законом випадках;
—
накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб
підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.
Закон
зобов«язує господарюючих суб»єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію
для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.
Відповідальність
господарюючих суб’єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена
законами України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14) та .»Про
підприємства в Україні» (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними на
території України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацією
сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню
в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства,
організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів
стягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки.
Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських
установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної
інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи,
організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути
оскаржено в арбітражному суді.
Певні
санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і
організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі
господарюючі суб’єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи
мають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державних
органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків
у разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства
про ціни.
Згідно
з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та
Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в
односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю
або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.
Вся необґрунтовано одержана підприємством
сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін та діючого порядку
визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів
Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих
бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій,
підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості
підприємства. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у двократному
розмірі необґрунтовано одержаної виручки. Вказані суми списуються з рахунків
підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду у
безспірному порядку.
Підставою для застосування економічних санкцій за
порушення державної дисципліни цін є одержання необґрунтованої виручки.
Необґрунтовано одержана суб’єктом господарювання виручка, що підлягає вилученню
в доход бюджету, обчислюється:
— при порушенні порядку встановлення та
застосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, — як
різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її
вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;
— при неправильному застосуванні вільних цін
замість фіксованих або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичною
виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які повинні
застосовуватися згідно з вимогами законодавства;
— при включенні у вартість продукції та послуг,
ціни на які регулюються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не в
повному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю
продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуванням
фактичних обсягів виконання.
Певні дії суб’єкта господарювання регламентуються як
порушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаються
економічні санкції. До них, зокрема, належать:
— нарахування непередбачених законодавством
націнок до цін і тарифів, що регулюються;
— застосування вільних цін і тарифів на продукцію
(послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;
— застосування цін на продукцію (послуги, роботи)
з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до
законодавства граничний;
— застосування цін (тарифів) з порушенням
запровадженого порядку обов’язкового декларування їх зміни;
— завищення або заниження розміру передбачених
законодавством податків та обов’язкових зборів, що включаються до структури
ціни, або їх невключеня до структури ціни, що регулюється;
— включення до структури у регульованих цін
(тарифів) непередбачених законодавством витрат або витрат понад установлені
розміри;
— включення у вартість продукції та послуг, ціни
на які регулюються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязі
послуг (робіт);
— застосування цін і тарифів з порушенням інших
запроваджених методів регулювання.
Державна інспекція контролю за цінами
Міністерства економіки України, державні інспекції з контролю за цінами в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі
проведених ними перевірок і матеріалів перевірок, здійснених фінансовими та
іншими контрольними органами, приймають рішення про вилучення суми,
необґрунтовано одержаної суб’єктами господарювання внаслідок порушення
державної дисципліни цін, і застосовують штрафні санкції. Рішення складається
за формою у трьох примірниках, один з яких направляється порушнику, другий
залишається у справах органу державного контролю за цінами, який прийняв це
рішення.
4.3 Здійснення
державного контролю за ціноутворенням на підприємстві
Державна
інспекція з контролю за цінами в області — територіальий орган Держцінінспекції
— урядового органу державного управління в складі Міністерства економіки.
Відповідно до 
Закону № 507 контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюється
вповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, а саме Державною інспекцією
по контролі за цінами (Положення № 1819). Держінспекція підзвітна й
підконтрольна Міністерству економіки.
Відповідно до даного
документа посадові особи Державної інспекції по контролі за цінами наділені
досить серйозними повноваженнями, зокрема , вони мають право:
— проводити
перевірки бухгалтерських книг, звітів, калькуляцій і інших документів,
пов’язаних з формуванням, установленням і застосуванням цін і тарифів, а також знайомитися
з установчими документами й свідченням про державну реєстрацію й т.п. ;
— одержувати від
підприємств письмові пояснення, довідки, документи з питань, що виникають під
час перевірки порядку формування, установлення й застосування цін, а також документи,
що підтверджують економічну обґрунтованість цін (тарифів) на товари, роботи й
послуги;
— обстежити у
встановленому порядку виробничі, складські, торговельні й інші приміщення, які
використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини,
організації й надання послуг;
— вимагати від
керівників і інших посадових осіб усунення виявлених порушень порядку
формування, установлення й застосування цін і тарифів;
— проводити
перевірку правильності розрахунків щодо застосування цін, на які уведене
державне регулювання;
— ухвалювати
рішення щодо застосуванні до порушників фінансових санкцій і т.п.
У відповідності
зі статтею 14 Закону № 507 у бюджет стягується вся необґрунтовано отримана
підприємством у результаті порушення державної дисципліни цін сума виторгу.
Крім того, у позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у дворазовому
розмірі необґрунтовано отриманої суми виторгу. Сума необґрунтовано отриманої
підприємством виторгу, що підлягає вилученню в бюджет, визначається як різниця
між фактичним виторгом від реалізації і її вартістю за цінами й тарифами,
сформованим відповідно до законодавства. Дані суми списуються з рахунків
підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду. Порядок
застосування зазначеної санкції встановлений Інструкцією № 298.
Підставою для
ухвалення рішення про застосування фінансових санкцій є акт перевірки, що
складається співробітниками Держінспекції. У такому акті обов’язково повинні
бути зазначені нормативні документи, вимоги яких були порушені, наведене
обґрунтування порушення, механізм його здійснення. В акті повинна бути
зафіксована сума необґрунтовано дорученого виторгу, що супроводжується
розрахунками з посиланнями на первинні документи бухгалтерського обліку. До
акту можуть додаватися копії цих документів.
Акт перевірки
підписується посадовими особами держінспекціїи, а також представниками
підприємства. У випадку якщо останні не згодні з фактами, які викладені в акті,
вони можуть зробити запис про свої заперечення й одночасно подати письмові
пояснення й підтверджувальні їхні заперечення документи. У випадку відмови
посадових осіб  об’єкта, що перевіряється, підписати акт, що перевіряють
роблять у ньому відповідну оцінку.
Якщо факти
завищення цін і тарифів установлені суб’єктом господарювання самостійно й при
цьому суми необґрунтовано отриманого виторгу повернуті споживачам або
перераховані в дохід відповідного бюджету до початку перевірки, то такі
порушення не розглядаються як  порушення державної дисципліни цін. При цьому
початком перевірки вважається дата, зазначена в акті. Якщо ж порушення були
виявлені іншими контролюючими органами (наприклад, співробітниками податкової
служби), такі органи повинні передати Держінспекції відповідні матеріали для
ухвалення рішення про изьятии сум економічних і фінансових (штрафних) санкцій,
адже такі рішення можуть прийматися й на підставі матеріалів перевірок,
здійснених іншими контролюючими органами.
У випадку
невиконання рішення, відхилення претензії або залишення її без відповіді
Держінспекція в 30- денний строк подає позов у місцевий господарський суд про
примусове стягнення сум санкцій.
Небезпека
фінансових втрат для підприємства, що порушили встановлений порядок
використання регульованих цін, загрожує не тільки з боку контролюючих органів,
але й з боку покупців, які придбали товар за завищеною ціною. Відповідно до
статті 14 Закону № 507 підприємства, організації й інші юридичні й фізичні
особи мають право оскаржити в суді порушення порядку встановлення цін і
вимагати відшкодування заподіяних їм збитків.
Крім того,
відповідно до  Закону № 507 особи, винні в порушенні порядку встановлення й
застосування цін і тарифів, залучаються до адміністративної або кримінальної
відповідальності. За непредставлення декларації посадовим особам загрожує
адміністративний штраф. У відповідності зі статтею 1652 Коап порушення порядку
формування, установлення й застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок,
доплат до них спричиняє накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від 5 до
10 нмдг* (85-170 грн.). Ті ж дії, зроблені особами, які протягом  року вже були
оштрафовані за даний вид порушень, спричиняють   накладення штрафу в розмірі
від 10 до 15 нмдг (170-255 грн.).
Невиконання ж
посадовими особами підприємства законних вимог органів госценинспекции по
усуненню порушень порядку формування й застосування цін загрожує їм штрафом у
розмірі від 9 до 18 нмдг (153-306 грн.).
25 лютого 2010 р.
Держінспекцією з контролю за цінами на підприємстві було завершено перевірку з
дотримання порядку застосування цін і тарифів. Порушень виявлено не було.
5. Напрямки перетворень у системі ціноутворення
на ВАТ «Тера»
5.1 Основні рекомендації по
вдосконаленню ціноутворення на підприємстві
Стратегія
обґрунтування цін на підприємствах базується на різних принципах.
1.
Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики напрямкам і
змісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовою
загальної економічної політики підприємства, тому мета та завдання їх мають
бути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політики
підприємства. Крім того, цінова політика має доповнювати і конкретизувати
економічну політику підприємства з урахуванням насамперед життєвого циклу
товару та підприємства.
2.
Цінова політика має формуватись з урахуванням кон’юнктури ринку відповідних
товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегмент
ринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йому
відповідають.
З.
Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості
каналів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам. При різних формах
і напрямках реалізації цінової політики необхідно враховувати як споживачів
(оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так і
форми розрахунку за товар (попередня оплата, кінцева оплата, надання товарного
кредиту), а також якість виробу.
4.
Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливо
споживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон’юнктури
ринку. Це досягається застосуванням різних знижок ш товару для різних
споживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати її
стимулюючу роль в умовах ринкової економіці.
5.
Розробка цінової політики залежно від якості товару та ступеня його новизни для
споживача. Це досягається використанням нових технології, нового обладнання.
Але при цьому слід ураховувати об’єктивні причини, що призвели до збільшення
собівартості та витрат виробництві зазначимо, що загальна тенденція має
розвиватися в бік зменшення ціни.
6.
Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать від
підприємства і впливають на його цінову політику. У цьому разі важливо
визначити ці чинники і спрогнозувати їх зміни в майбутньому.
В
умовах ринкової економіки ціна є одним з найбільш важливих синтетичних
показників, що істотно впливають на фінансове становище підприємства. Тому,
розраховуючи ціну виробу, підприємці прагнуть до того, щоб вона була
оптимальної з погляду  відповідності інтересам власника й ринку.
Рівень установлюваної
підприємством ціни на продукцію багато в чому визначається тим, які цілі
ставить підприємство на найближчий час і перспективу. Найпоширенішими  є
наступні цінові стратегії підприємства:
— збереження
стабільного положення на ринку при помірній рентабельності;
— одержання
надприбутку шляхом «зняття вершків» з ринку;
— витиснення
конкурентів;
— забезпечення
виживаності в умовах ринку й запобігання банкрутства;
— впровадження на
ринку нової продукції;
— завоювання
лідерства по показниках якості й інші.
Вибір політики
цін заснований на оцінці пріоритетів діяльності підприємства. Кожна цінова
стратегія має сукупність як позитивних, так і негативних характеристик. Тому,
наприклад, прийняття однієї з них веде до заперечення переваг іншої. У
результаті реальна оцінка дійсності приводить до необхідності орієнтації в
діяльності підприємства на змішані стратегії ціноутворення.
Процес
ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:
— постановка мети
(завдання) ціноутворення;
— визначення
рівня попиту на даний вид продукції;
— оцінка витрат
виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;
— аналіз цін і
товарів конкурентів;
— вибір методу
ціноутворення;
— розрахунок
вихідної ціни виробу;
— облік впливу на
ціну виробу додаткових факторів;
— установлення
остаточної ціни.
Вибір і оцінка
стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої
уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим
віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожен з напрямків
розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії
на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв’язано зі
зниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано
для підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет,
наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних
параметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному
разі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона
постійно міняється зі зміною ситуації на ринку. 
Для ефективної
реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно
визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити
можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового
попиту. 
При визначенні
ринків збуту необхідно враховувати:
— сфери
діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці
ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;
— територіальну
географію ринків;
— особливості
міського й сільського ринків;
— відмінності
ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного
попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве
споживання. Ринки інвестиційного попиту — ринки основних фондів і матеріальних
оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так
і різною еластичністю попиту.
На етапі
встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї
продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї
виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній
залежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як
правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію.
Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат. 
Цінова
стратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу
перебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока;
на фазі росту — трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує
знижуватися.
При виборі
конкурентноїї стратегії має значення не тільки удосконалення системи
цінойтворення як таке, а й комплекс задач, які з ним пов’язані. Важливо
(особоиво при випуску нових продуктів та визначення обсягу випуску вже
освоєних) чітко сегментувати споживацьку аудитонрію. Як  сегменти ринку рекомендується
виділити наступні споживчі групи: багаті
люди, люди середнього статку й такий сегмент, як діти. Для кожного з сегментів підприємство може й повинно випускати різну продукцію. Так, для
багатих людей підприємство повинно
направити свої зусилля на виробництво дорогих шоколадних цукерок. Для людей
середнього класу необхідно налагодити випуск зефіру й цукерок та печива за доступними цінами при
забезпеченні високої якості. Окреме слово треба сказати про дітей. Дітям
принципово неважливо багаті або бідніе їхні батьки. Тому вони завжди хочуть ту або іншу
річ, що може бути недоступна родині з низьким рівнем доходу. Вирішити цю
проблему зможе розробка цілого комплексу маркетингу для дитячого сегмента зі
своєю товарною номенклатурою, ціною, каналами розподілу й методами просування.
В
області товарної політики підприємство може випускати різноманітні шоколадні
ласощі з різною начинкою (у цій області з 2002 року було випущено 8 сортів
виробів, останній з яких був запущений у виробництво у травні 2010 року) і
різноманітні драже. Саме ця продукція користується найбільшим попитом у дітей.
Використовуючи такий метод поширення, як продаж у шкільних буфетах, що буде
принципово новим методом, можна значно заощадити на собівартості реалізації
виробів, а в галузі просування продукції переконати дитину з дитячого років
вибирати продукцію саме ВАТ «ТерА». Економічне обґрунтування цього
проекту полягає в тому, що в тернопільських школах вчаться 25000 школярів
молодшого та середнього шкільного віку, а за даними досліджень річна потреба в
дитини в кондитерських виробах полягає в 10 кг. у рік. Шляхом елементарного
множення ми одержимо, що реалізація в школах може дати 2,4 тис. тонн у рік.
Якщо навіть не буде досягнутий відчутний економічний прибуток, то велика вага
морального ефекту, з дитинства прищепивши людині установку на придбання продукції
даної фабрики.
Застосування пакетного ціноутворення також дозволить
істотно збільшити обсяги продажів особливо у святкові дні, тому що споживач
дуже чутливий до зміни ціни на продукцію. Пакетне ціноутворення дозволить
знизити ціну на 8%, за рахунок зниження торговельної націнки. Правильне
позиціонування  наборів — подарунків, дозволить збільшити обсяги продажів, і
тим самим дасть ще резерв для зниження ціни.
За рахунок пропонованих заходів щодо пакетного
ціноутворення, можна не тільки рівномірно розподілити обсяги по всіх видах
реалізованої продукції, але й істотно підняти попит на свою продукцію за
рахунок зниження ціни й барвистого оформлення й різноманітного асортименту в
наборі (до прикладу, 6 і 12 найменувань). Пакетне ціноутворення дозволить реалізувати
товарні залишки продукції й отримати додатковий прибуток від нереалізованої
продукції.
5.2 Розробка
системи управління вартістю для ВАТ «Тера»
В умовах
висококонкурентного середовища в ціноутворенні недостатньо орієнтуватися лише
на витрати виробництва. Фірма,
що працює на конкурентному ринку й планує зниженні (підвищення) цін, повинна
думати про реакцію конкурентів. Швидше за все,онкуренти будуть реагувати на зміну цін, якщо
продавців небагато, товари їх схожі, покупці добре інформовані.
Виявити реакцію
конкурентів — завдання необхідна, але непроста. Один зі шляхів з’ясування цієї
реакції — аналіз дій, які фірма сама почала б у такій ситуації, тобто необхідно
програти відповідний сценарій. Такий сценарій, наприклад, може включати:
визначення цілей ціноутворення, реклами й просування на ринок товарів-
аналогів; аналіз того, як подібні дії в минулому позначилися на ціновій
політиці вашої фірми; оцінку достоїнств і недоліків товару; оцінку можливостей
фірми по розширенню виробництва, зниженню витрат, збільшенню кількості
торговельних працівників і оцінку ймовірності реалізації товарів.
Розглядаючи можливості
збільшення цін по всіх асортиментах товарів, фірма більшою мірою може збільшити
ціни на ті вироби, які безпосередньо конкурують із товарами іншої фірми й на
які недавно були підвищені ціни. Навряд чи конкурент піде на повторне
збільшення цін. Якщо фірма вважає, що ціни на товари конкурента так низки, що
вони забезпечують йому мізерний прибуток, то вона може знизити ціни на свої
товари- аналоги, тому що конкурента можливості зниження цін обмежені.
Реакція конкурентів може
бути різною, тому що вони відрізняються друг від
друга величиною фірм, часток ринку, цілями. Але якщо деякі конкуренти відреагують
на зміни цін фірмою, тобто всі підстави очікувати, що так само надійдуть і
інші.
Якщо конкурент змінив
свою ціну, то фірмі варто відповісти на ряд таких питань:
1.З якою метою він змінив
ціну (для завоювання ринку, для компенсації витрат, для дозагрузки виробничих
потужностей, щоб покласти початок зміні цін у галузі в цілому)?
2.Конкурент планує зміну
цін на час або назавжди?
3.Що відбудеться із
часток ринку фірми і її доходів, якщо вона не прийме відповідних мір?
4. Чи збираються вживати
відповідних заходів інші фірми?
5.Якими можуть бути
відповіді конкурента й інших фірм на кожну з можливих відповідних реакцій
фірми?
Крім рішення всіх цих
питань, фірма повинна уточнити, на якому
етапі життєвого циклу перебуває її товар, визначити значення цього товару в
рамках своєї номенклатури, вивчити наміри й ресурси конкурента, запропоновану
ціну й чутливість ринку, з погляду  ціннісної значимості товару, динаміку
витрат виробництва залежно від  обсягу виробництва та інші можливості, що
відкриваються перед фірмою.
Фірма не завжди в стані
провести аналіз варіантів своїх дій безпосередньо в момент зміни ціни, у той
час як прийняти рішення над терміново.
Практично єдиний спосіб
скоротити строк ухвалення рішення — це передбачати можливі цінові маневри конкурентів і завчасно підготувати
відповідні міри.
Один з варіантів програми
прийняття рішень фірмою в ситуації зміни цін конкурентам представимо на
наступному малюнку.
Питання про ціну на новий
товар необхідно вирішувати в процесі створення товару-новинки. У маркетинговій
практиці для розробки товару — справжньої новинки, що володіє принципово новими
характеристиками, і тим більше унікальних товарів, звичайно виділяють наступні
стадії розробки:
1)формування ідей для
товару новинки;
2)відбір ідей, коли
необхідно відсіяти непридатні до реалізації ідеї з урахуванням їх ефективності й
реалізації підприємством маркетингової політики. У вітчизняній практиці цієї
стадії, очевидно, ближче всього підходить техніко-економічне обґрунтування;
3)розробка відібраних
ідей, їхня перевірка, розрахунок ціна попиту й ціни пропозиції, їхнє зіставлення
й обґрунтування ефективності в реалізації маркетингової політики підприємства.
У нових умовах все це повинне бути відбите в технічному завданні на розробку
нової продукції;
4)розробка стратегії
маркетингу товару, можливостей його збуту, реалізації в умовах підприємства й
взаємодії із суміжниками — розрахунок ціни нового товару на основі більше
детальної інформації;
5)розробка й створення
нового товару на базі технічного проекту, робочої документації, проведення
приймальних випробувань і прийняття досвідченого зразка — уточнення ціни за
даними реального товару;
6)випробування товару в
ринкових умовах — створення досвідченої партії, її пропозиція на ринку, аналіз
сприйняття покупцем, оцінка можливих розмірів збуту й ціни, прийнятої ринком;
7)розгортання комерційного
виробництва нового товару, установлення ринкової ціни й розробка плану
маркетингових дій по просуванню товару на ринку.
Життєвий цикл нового
товару доводиться прогнозувати при визначенні цінової стратегії на різних
етапах життя цього товару на ринку. Справа в тому, що різні етапи життєвого
циклу товару приносять неоднаковий фінансовий результат. І якщо на початкових
етапах підприємству доводиться здійснювати значні інвестиційні й поточні
витрати, то на наступних етапах керівництво підприємства вправі розраховувати
на одержання пристойного прибутку як  компенсація за зусилля й ризик, пов’язані
з появою нового товару. Отже, у ринкових умовах виникає неминучість у
передбаченні рівня ціни, можливих витрат і  їхніх прибутків, що компенсують, за
весь період життя товару на ринку.
Коли товар внаслідок модернізації одержує
нове життя, можна спостерігати повторний цикл, що відбиває вздет збуту після
його  зниження, що намітилося. Відповідно до  цим цінова стратегія також може
бути зорієнтована на використання нових ринкових сил товару.
Протилежні відхилення від
типової характеристики етапів життєвого циклу товарів можна спостерігати в
товарів, які створені без достатнього обліку потреб ринку. У таких товарів
швидко наступає занепад, неприйняття їхнім ринком. Ціни таких товарів не
витримують конкуренції іноді навіть не забезпечуючи підприємству планованих
прибутків. У цих випадках доводиться визнати помилковість у виборі нового
товару й шукати більше життєві рішення.
У визначенні граничної
норми заміщення товарів практичну допомогу працівникам підприємств можуть
зробити використовувані й раніше в нашій практиці ціноутворення
нормативно-параметричні методи.
У цих методах присутня відома спрощеність, у деяких випадках
вона може приводити до істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди в
практичній діяльності, потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар з
найбільшою вигодою для підприємства. Цьому можуть сприяти при вмілому їхньому
використанні нормативно-параметричні методи ціноутворення.
Вони включають таки
прості порівняння товару підприємства з аналогічними товарами конкурентів з
різними заміщатися товарами, що, самого підприємства. Їхнє використання
здебільшого  може наочно переконати споживача в перевазі того або іншого товару
в порівнянні з іншим товаром, що задовольняє аналогічну потребу.
Зрозуміло, що в
практичній роботі можуть використовуватися й інші методи
нормативно-параметричного ціноутворення, які часом одержують назву залежно від
специфіки застосовуваного математичного апарата, методів експертної оцінки,
вивчення споживчого ринку й т.д.
Метод питомих показників
використовується для порівняння споживчої цінності товарів, що заміщаються,
гранична корисність яких може характеризуватися одним головним споживчим
параметром.
Для відбору
техніко-економічних параметрів, що істотно впливають на ціну, обчислюється
матриця коефіцієнтів парної кореляції. По величині коефіцієнтів кореляції між
параметрами можна судити про те, на скільки тісно вони зв’язані один з одним.
При цьому близька до нуля абсолютна величина коефіцієнта кореляції показує
незначний вплив цього параметра на ціну. Остаточний відбір техніко-економічних
параметрів виробляється в процесі покрокового регресійного аналізу з
використанням ЕОМ і стандартних програм.
Агрегатний метод полягає
в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин параметричного ряду
продукції з додаванням вартості оригінальних вузлів. Цей метод застосовується,
коли нова продукція складається з різних сполучень основних конструктивних
елементів, ціни яких відомі, а сукупна ціна продукції обчислюється як сума
окремих конструктивних елементів або визначається шляхом підсумовування цін що
додаються або змінюваних елементів.
Бальний метод складається
в той, що на основі експертних оцінок значимості параметрів виробів для споживачів
кожному параметру привласнюється певне число балів, підсумовування яких дає
свого роду інтегральну оцінку техніко-економічного рівня виробу. Множенням суми
балів по новому виді продукції на вартісну оцінку одного бала визначається
загальна орієнтовна оцінка нового виробу. Ціна на новий виріб розраховується по
формулі:
  ,
де      N       —
кількість оцінюваних параметрів;
      — розрахункова ціна нового
виробу;
Вні    — бальна ціна і-
го параметра нового виробу;
Vі      — питома вага і-
го параметра нового виробу;
Руд   — середня оцінка одного бала.
Середня оцінка бала Руд визначається по формулі:
  ,
де      Рб     — ціна
базового виробу- еталона;
         Вбі    — бальна
ціна і- го параметра базового виробу-еталона.
Ціна на новий виріб
розраховується по формулі:
  
Бальний метод застосовується для
порівняльної оцінки продукції, коли відсутній або сильно обмежена інформація
про кон’юнктуру ринку, і зводиться до вирівнювання цін на виріб з різним рівнем
тих самих   основних параметрів залежно від суми привласнених балів. При
бальному методі кожний виріб параметричного ряду зіставляється з виробом-
еталоном по показниках, зафіксованим у діючих стандартах і технічних умовах і
имеющим найбільш важливе значення для споживача.
По кожному конкретному
технічному показнику, що піддається оцінці, установлюються його припустимі
межі. Вони можуть бути задані різними методами: за даними стандартів і
технічних умов, по кращих і гірших зразках, по оцінці реально досяжного в найближчій
перспективі й по мінімально обов’язковому в цей час рівням. Якщо всі показники
продукції, що піддаються бальній оцінці, уважаються рівнозначними по питомій
вазі, то комплексний рівень якості кожного виробу ряду визначається шляхом
простого додавання балів, а ціна — наступним множенням вартості одного бала на
суму балів. Оцінки виставляються по кожному показнику якості, потім виводиться
среднеарифметическое значення по кожному показнику, що множиться на відповідний
коефіцієнт вагомості. Отримані бали підсумуються. Середня оцінка бала
обчислюється як частка від розподілу ціни базового виробу- еталона на суму його
балів.
Метод експертної оцінки споживчої цінності
товару й ціни на нього засновані на результатах опитування або колективного
судження експертів про можливу ринкову цінність товару, розмірах попиту на
нього й виробленню пропозицій про ціну товару.
Методи експертної оцінки,
як правило, вимагають уважної підготовки й продуманої організації роботи з
експертами, що полягає в наступному:
1)чітка постановка цілей
і завдань експертної оцінки, іноді розробка експертних висновків;
2)підбор експертів,
незалежних у своїх висновках;
3)можлива поэтапность
роботи експертів;
4)вибір найбільш
підходящих методів обробки висновків і пропозицій експертів;
5)чітке формулювання
підсумкових висновків у результаті експертної роботи.
У практичній роботі
керівництво підприємств широко повинно користуватися нарадами, які в деякому відношенні також носять характер
експертних обговорень. Використання в пророблених наукою й практикою фірм
методів експертних оцінок дозволить квалифицированнее вирішувати складні
питання ціноутворення.
Застосування
нормативно-параметричних методів ціноутворення не є винятковою новиною для
фахівців у тій області. В умовах централізованого планового ціноутворення вони
широко використовувалися як для розробки прейскурантів, так і для обґрунтування
цін на нові види продукції. Тим часом ринкове ціноутворення вносить у практику
застосування нормативно-параметричних методів принципово нові моменти: по-перше,
тепер ця справа переміщається безпосередньо на підприємствах, у їхнього
об’єднання й, по-друге, у плановій практиці використовувалися головним чином
виробничі характеристики, і насамперед  собівартість виробів. У ринковому
ціноутворенні в нормативно-параметричному ціноутворенні використовуються
ринкові ціни й споживчі параметри. Ці методи служать важливим інструментом
оцінки позиції підприємства і його продукції на ринку в зіставленні з
конкурентами.
5.3
Застосування при розрахунку ціни на ВАТ «Тера» методу ФВА
Для оцінки
ефективності ціноутворення на підприємчтві ВАТ «ТерА» пропонується
використовувати метод функційно-вартісного аналізу.
Функціонально-вартісний аналіз (ФВА, Actіvіty Based Costіng, АВС) — метод визначення
вартості й інших характеристик виробів, послуг і споживачів, що використовують
як основу  функції й ресурси, задіяні у виробництві, маркетингу, продажі,
доставці, технічній підтримці, наданні послуг, обслуговуванні клієнтів, а також
забезпеченні якості. 
Метод ФВА розроблений як «операційно-орієнтована» альтернатива традиційним
фінансовим підходам. Зокрема , на відміну від традиційних фінансових підходів
метод ФВА: 
— надає інформацію у
формі, зрозумілої для персоналу підприємства, що безпосередньо участвуют у
бізнес- процесі; 
— розподіляє накладні
витрати відповідно до  детального прорахунку використання ресурсів, докладним
поданням про процеси і їхній вплив на собівартість, а не на підставі прямих
витрат або обліку повного обсягу випуску продукції.
ФВА-метод — один з
методів, що дозволяє вказати на можливі шляхи поліпшення вартісних показників.
Ціль створення ФВА моделі для вдосконалювання діяльності підприємства — досягти поліпшень у роботі
підприємства по показниках вартості,
трудомісткості й продуктивності. Проведення розрахунків по ФВА моделі дозволяє одержати великий обсяг інформації для ухвалення рішень. 
В основі методу ФВА лежать дані, які забезпечують
менеджерів інформацією, необхідної для обґрунтування й прийняття управлінських
рішень при застосуванні таких методів, як: 
—  «точно в
строк» ( Just-Іn-Tіme, JІ) і KANBAN; 
— глобальне управління якістю (Total Qualіty Management,
TQM); 
— безперервне поліпшення
(Kaіzen); 
— реінжинірингу бізнес-
процесів (Busіness Process Reengіneerіng, BPR). 
Концепція ФВА дозволяє представити управлінську
інформацію у вигляді фінансових показників. Використовуючи як  одиниці виміру
фінансових показників просто UAH, ФВА-метод відображає фінансовий стан фірми краще, ніж це робить традиційний
бухгалтерський облік. Це відбувається тому, що ФВА- метод фізично
відбиває функції людей, машин і устаткування. Метод ФВА відображає рівень споживання ресурсів функціями, а також
причини, по яких ці ресурси використовуються. 
ФВА інформацію можна використовувати як для поточні
(оперативного) управління, так і для прийняття стратегічних
рішень. На рівні тактичного керування інформацію із ФВА моделі можна використовувати для формування
рекомендацій зі збільшення прибутку й підвищенню ефективності діяльності
організації. На стратегічному — допомогу в прийнятті рішень щодо реорганізації
підприємства, зміни асортиментів продуктів і послуг, виходу на нові ринки,
диверсифікованості й т.д. ФВА інформація
показує, як можна перерозподілити ресурси з максимальною стратегічною вигодою,
допомагає виявити можливості тих факторів (якість, обслуговування, зниження
вартості, зменшення трудомісткості), які мають найбільше значення, а також
визначити найкращі варіанти капіталовкладень. 
Основні напрямки
використання ФВА
моделі для реорганізації
бізнес- процесів — це підвищення продуктивності, зниження вартості,
трудомісткості, часу й підвищення якості. 
Підвищення продуктивності
містить у собі три етапи. На першому етапі здійснюється аналіз функцій для
визначення можливостей підвищення ефективності їхнього виконання. На другому —
виявляються причини непродуктивних витрат і шляхи їхнього усунення. І, нарешті,
на третьому етапі здійснюється моніторинг і прискорення потрібних змін за
допомогою виміру основних параметрів продуктивності. 
Що стосується зниження
вартості, трудомісткості й часу, то за допомогою ФВА методу можна так реорганізувати діяльність, щоб було досягнуто
стійке їхнє скорочення. Для цього необхідно зробити наступне: 
— скоротити час, необхідне для
виконання функцій; 
— усунути непотрібні функції; 
— сформувати перелік функцій за
вартістю, трудомісткості або часу; 
— вибрати функції з низькою вартістю,
трудомісткістю й часом; 
— організувати спільне використання
всіх можливих функцій; 
— перерозподілити ресурси, що
вивільнилися в результаті удосконалень. 
Очевидно, що перераховані
вище дії поліпшують якість бізнес-процесів. Підвищення якості бізнес-процесів
здійснюється за рахунок проведення порівняльної оцінки й вибору раціональних
(по вартісному або тимчасовому критерії) технологій виконання операцій або
процедур. 
Одним з напрямків
використання принципів, засобів і методів ФВА є планування бюджету, засноване на функціях.
Планування бюджету використовує ФВА модель
для визначення обсягу робіт і потреби в ресурсах. Можна виділити два шляхи
використання: 
— вибір пріоритетних напрямків
діяльності, ув’язаних зі стратегічними цілями; 
— розробка реалістичного бюджету. 
ФВА інформація дозволяє приймати
усвідомлені й цілеспрямовані рішення про розподіл ресурсів, що опираються на
розуміння взаємозв«язків функцій і вартісних об»єктів, вартісних факторів і
обсягу робіт. 
Розвитком ФВА-методу став метод
функціонально-вартісного управління (ФСВ, Actіvіty-Based Management, ФСУ).
ФВУ — це метод, що включає управління витратами на основі застосування
більш точного віднесення витрат на процеси й продукцію. Особливо звертаємо
увагу на те, що ФВУ- метод дозволяє не тільки визначати витрати, але й управляти
ними. Однак, не варто ставити знак рівності між керуванням і контролем. Дані ФВА/ФВУ використовуються більше для «прогнозного» моделювання, ніж для контролю. На сьогоднішній день
використання даних про витрати для потреб контролю витісняється більш
оперативною інформацією від TQM- Методу, реалізованого у вигляді функцій
статистичного контролю процесів (Statіstіcal Process Control, SPC), або від
інтегрованих інформаційних систем, що працюють у режимі реального часу.
Фахівці, що
здійснюють ФВА повинні мати високий рівень розвитку абстрактного мислення й
творчого (науково-технічного) уяви. Дані індивідуально-психологічні
характеристики сприяють збільшенню розмаїтості альтернатив при прийнятті
управлінських рішень.
Угруповання
витрат по факторах виробництва дозволяє виявити ієрархічну структуру напрямків
зниження вартості виробів. Напрямку доцільно деталізувати, ранжируя по ступені
значимості, обумовленої методом експертної оцінки. Зіставлення функцій з
витратами на їхнє здійснення дозволяє вибирати шляхи здешевлення продукції.
Співвіднесення
питомої ваги витрат на функцію в загальних витратах і значимості відповідної
йому функції, дозволяє обчислити коефіцієнт витрат по функціях. Оптимальним
уважається. При істотному перевищенні даним коефіцієнтом одиниці , необхідно
шукати шляхи здешевлення даної функції.
Результатом
проведеного ФВА є альтернативні варіанти рішень, у яких ураховується
співвідношення сукупних витрат на вироби (являющихся сумою заелементних
витрат), з базовими витратами. Базою можуть служити мінімально можливі витрати
на виріб.
При проведенні
функціонально-вартісного аналізу визначають функції елементів продукції й
проводять оцінку витрат на реалізацію цих функцій з метою зниження витрат.
Іншими словами, ФВА повинен сприяти виготовленню або модернізації продукції
високої якості при одночасному нагромадженні функціонально зайвих витрат,
завдяки рішенню наступних проблем:
* економія матеріалів
і витрат праці;
* зниження
собівартості продукції;
* цілеспрямоване
забезпечення високої якості продукції;
* поліпшення
споживчих властивостей продукції;
* досягнення
оптимального співвідношення « якість-ціна»;
* пошук резервів
зниження витрат на виробництво й эксплуата- цию продукції;
* пошук резервів
підвищення якості продукції.
Організація
роботи з будь-якої форми ФВА передбачає виконання декількох етапів
1. Підготовчий
Створення
організаційних передумов для впровадження ФВА. Визначення об’єкта аналізу з
відповідним техніко-економічним обґрунтуванням. Підбор і твердження
дослідницької групи ФВА. Визначення цілей, завдань, глибини пророблення техніки
проведення ФВА по об’єкті. Розробка й затвердження плану-графіка проведення
робіт з ФВА. Оформлення розпорядження по підприємству про проведення ФВА
обраного об’єкта.
2. Інформаційний
Збір, обробка й
аналіз інформації про об«єкт. Побудова структурної моделі об»єкта ФВА.
3. Аналітичний
Визначення складу
об«єкта й виявлення зв»язків між елементами. Виявлення й формулювання функцій.
Класифікація функцій. Побудова функціональної моделі об’єкта. Оцінка рівня
виконання функцій. Визначення функціональної, проблемної й витратної залежності
об«єкта. Побудова сполученої (функціонально-структурної) моделі об»єкта. Формулювання
завдань удосконалювання об’єкта.
4. Творчий
Пошук ідей і
варіантів рішень по вдосконалюванню об’єкта. Обробка й систематизація
результатів проведення творчих нарад. Підготовка матеріалів для оцінки
отриманих результатів.
5. Дослідницький
Оцінка, обговорення
й відбір раціональних варіантів спільно з фахівцями функціональних служб.
Комерційна оцінка варіантів рішень відповідно до обраного на даному етапі
критеріями. Оцінка реальних пропозицій.
6.
Рекомендаційний
Розгляд
пропозицій відповідними службами підприємства. Проведення техніко-економічних
розрахунків. Ухвалення рішення комітетом ФВА про прийнятність пропозицій.
Складання плану- графіка впровадження рекомендацій. Передача затверджених
рекомендацій відповідним службам.
7. Етап
впровадження
Затвердження
керівництвом плану- графіка впровадження. Розробка й складання відповідної
документації про впровадження. Впровадження отриманих результатів. Оцінка
отриманих результатів.
Отже, ціль методу
складається в об’єднанні понять «резерв», «ефективність» і
«якість», тобто функціонально-вартісної аналіз варто використовувати
як інструмент підвищення ефективності промислового виробництва й з позиції
маркетингу.
Підсумком
проведення ФВА повинне бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту. Це
досягається шляхом скорочення витрат (приблизно на 20-30%) при підвищенні
споживчих властивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.
Широта
використання ФВА якості продукції в рамках моделі- комплексу
«ФВА-маркетинг-качество» багато в чому залежить від розуміння
важливості цього аналізу керівниками підприємства. Незважаючи на неможливість у
результаті застосування ФВА об’єктивно визначити конкретні шляхи
вдосконалювання продукції й знайти ефективні резерви зниження витрат на
виготовлення продукції, тому що вартість функцій елементів продукції в умовах
інфляції не може повністю адекватно відбивати реальний стан справ по їхньому
формуванню, основні методичні положення методу функціонально-вартісного аналізу
в умовах ринку не тільки не втрачають своєї значимості, але і як і раніше
свідчать про доцільність його застосування.
Таким чином,
успішне рішення проблем розвитку ринкового механізму управління ціноутворенням
можливо із залученням методу функціонально-вартісного аналізу резервів.
Метод сприяє:
1. якісної реалізації
управлінських функцій, таких як підвищення ефективності дорогих операцій;
2. виявленню й
скороченню обсягів операцій, що не підвищують цінність продукції.
Недоліки даного
методу:
— процес опису
функцій може виявитися зайво деталізованим, а модель обліку іноді занадто
складна і її важко адаптувати до реальних умов;
— етап збору
даних про джерела витрат по функціях (actіvіty drіvers) часто недооцінюється;
— для якісної
реалізації методу потрібні спеціальні програмні засоби;
— зміни, внесені
в модель не відповідають швидкості організаційних змін;
— реалізація
розглядається як «примха» фінансового менеджменту й недостатньо
підтримується оперативним керівництвом.
«Директкостинг»
— система роздільного обліку змінних і постійних витрат. Для оцінки собівартості
продукції використовуються тільки змінні витрати, постійні зізнаються збитком
періоду, у якому вони були зроблені.
Змінні витрати
міняються зі зміною ступеня завантаження виробничих потужностей, але
розраховуючи на  одиницю продукції вони є постійними. Постійні витрати в сумі
не міняються при зміні рівня ділової активності, але розраховуючи на  одиницю
продукції вони залежать від обсягу виробництва.
Вирахування
собівартості продукції методом повних витрат припускає облік всіх витрат,
включаючи прямі й непрямі (розподілені накладні) витрати.
Коефіцієнт
розподілу на конкретний продукт буде становити: відношення суми операцій по
даному продукті до загальної суми операцій..
Система «
директ-костинг» полягає в тім, що собівартість ураховується й планується тільки
в частині змінних витрат, тобто лише змінні витрати розподіляються по носіях витрат.
По змінних витратах оцінюються також запаси — залишки готової продукції на
складах і незавершене виробництво.
Функціонально-вартісний
аналіз — це метод системного дослідження функцій об’єкта (виробу, процесу,
структури), спрямований на мінімізацію витрат у сферах проектування,
виробництва й експлуатації при збереженні (підвищенні) якості й корисності
об’єкта.
Підсумком
проведення ФПА повинно бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту, це
досягається шляхом скорочення витрат (20 — 30%) при підвищенні споживчих
властивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.
Зробивши
необхідні розрахунки й проаналізувавши отримані результати, можна із
упевненістю сказати, що найбільш рекомендуемым методом для роботи будь-якого
підприємства є метод ФВА.  У підсумку можна сказати, що основні методичні
положення методу функціонально-вартісного аналізу в умовах ринку не втрачають
своїй значимості й доцільності застосування.
Висновки
Таким чином,
цінова політика полягає в тім, щоб установлювати на товари такі ціни, так
варіювати ними, залежно від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально
можливу частку, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі
стратегічні й тактичні завдання. 
Згідно даним
проведених досліджень цінова політика ВАТ «ТерА» полягає в тім, щоб
покрити витрати й отримати задовільний прибуток. 
Фабрика повинна
поставити перед собою наступні цілі: 
—   забезпечення
виживаності; 
—   максимізація
поточного прибутку; 
— завоювання
лідерства по показниках частки ринку або по показниках якості товару; 
Залежно від сфери
діяльності, від частки займаного ринку фабрика повинна вибрати один з наступних
методів ціноутворення: 
— «середні витрати
плюс прибуток»; 
— аналіз
беззбитковості й забезпечення цільового прибутку; 
— установлення
ціни на основі відчувається ценности, що, товару, 
— установлення
ціни на основі рівня поточних цін, 
Фабрика також
повинна враховувати, що встановлення остаточної ціни на товар залежить від:
психологічного сприйняття з обов’язковою перевіркою; від того, що ціна ця
повинна відповідати установкам практикованої фірмою політики цін і, що вона
буде сприятливо сприйнята дистрибютерами й дилерами, власним торговельним
персоналом фабрики, конкурентами, постачальниками й державними органами. 
При розрахунку
вихідної ціни фірми користуються різними підходами до проблеми ціноутворення.
Один з таких підходів — установлення ціни по географічному принципі, коли
фабрика вирішує, як саме розраховувати ціну для вилучених споживачів, і вибирає
або метод установлення ціни ФОБ у місці походження товару, або метод
установлення єдиної ціни із включеними в неї витратами по доставці, або метод
установлення зональних цін, або метод установлення цін стосовно до базисного
пункту, або метод установлення цін із прийняттям на себе витрат по доставці.
Другий підхід — установлення цін зі знижками й заліками, коли фабрика надає
знижки й робить заліки. Третій підхід — установлення цін для стимулювання
збуту, коли фабрика вирішує, чи вдатися до використання «збиткових
лідерів» або до цін для особливих випадків або пропонувати знижки
готівкою. Четвертий підхід — установлення дискримінаційних цін, коли фабрика
призначає різні ціни для різних з, для різних місць і різного часу. П’ятий
підхід — установлення цін на новий товар, коли фабрика пропонує захищену
патентом новинку або в рамках стратегії «зняття вершків», або в
рамках стратегії міцного впровадження на ринок. Шостий підхід — ціноутворення в
рамках товарної номенклатури, коли фабрика встановлює цінові орієнтири для ряду
виробів у рамках товарних асортиментів. 
Вирішуючи питання
про ініціативну зміну цін, фабрика повинна ретельно вивчити ймовірні реакції
споживачів і конкурентів. Реакція споживачів залежить від того, який зміст
убачають вони в зміні цін. Реакції конкурентів є або наслідком чітких установок
політики реагування, або результатом конкретної оцінки кожної знову виникаючої
ситуації. Фабрика, що планує ініціативну зміну цін, повинна також передбачати
найбільш імовірні реакції постачальників, дистрибьютеров і державних установ. У
випадку зміни цін, початої кимсь із конкурентів, фабрика повинна спробувати
зрозуміти його наміри і ймовірну тривалість дії нововведення. Якщо фабрика
бажає швидко реагувати на що відбувається, їй варто заздалегідь запланувати
свої відповідні заходи на можливі цінові маневри конкурентів. 
З огляду на
складність даної проблеми, необхідним є придбання знань у цій галузі для вибору
правильного підходу у встановленні цін при виході на ринок. З метою досягнення
задовільних результатів у виробничій і комерційній діяльності необхідно
подальше поглиблення такого роду знань на основі вивчення світового досвіду,
специфіки економіки України й інших країн. 
В умовах ринку
зберігається необхідність державного регулювання ціноутворення. Це пояснюється
необхідністю контролю за цінами галузей і підприємств, прагненням держави
забезпечити соціальний захист населення.
Ціна на продукцію
залежить від багатьох факторів: попиту на продукцію, державного регулювання
цін, витрат, конкуренції й інші.
Облік впливу всіх
факторів у комплексі дозволить підприємствам виробити гнучку й ефективну
політику ціноутворення. Це можна досягнути за допомогою використання методу ФВА
при ціноутворенні.
У перші роки
переходу на ринкові відносини найбільш сильнодіючим фактором ціноутворення в
українській економіці був, і багато в чому залишається зараз, фактор витрат.
Фірми прагнули будь-яке збільшення витрат перекласти на покупця. Але зараз, у
міру насичення ринку й в умовах конкуренції, підприємствам всі частіше, щоб
реалізувати продукцію й забезпечити стійке фінансове становище, доводиться
вишукувати резерви по зниженню витрат. 
На початку даної
дипломної роботи була поставлена мета — розгляд одного з найважливіших важелів
підвищення ефективності виробництва, тобто  ціни, і ціноутворення в
організації, а також вироблення на цій основі практичних рекомендацій і
висновків по поліпшенню фінансового стану підприємства. 
У ході проведеної
дипломної роботи були виявлені заходи щодо збільшення обсягу збуту. Проведений
ряд робіт дозволив оцінити продукцію фабрики як конкурентоспроможну. Але ВАТ
«ТерА» не користується належною мірою конкурентними перевагами. Також
було встановлено, що рекламні кампанії фабрики мало сприяють залученню покупців
для чого був запропонований ряд заходів: 
1)вибір стратегії
охоплення ринку на основі сегметування.
2)Проведення
реклами методом «паблик рилейшнз».
3)Удосконалення
системи ціноутворення шляхом оптимізації витрат (як виробничих, так і адміністративних).
4) Розрахунок
ціни на реалізовувану продукцію проводити за методом ФВА.
Список
використаних джерел
1. 
Алклычев А.М.
Ценообразование в переходной экономике: Учеб. пособие – Махачкала: ИПЦ ДГУ,
2000. – 160 с.
2. 
Артус М.М. Формування механізму
ціноутворення в умовах ринкової економіки: Монографія. — Тернопіль. Економічна
думка, 2002. — 334 с.
3. 
Бабур Л.Г., Лялюк О.Г. Ціни і
ціноутворення: Навч. Посібник. — Вінниця : ВНТУ, 2004. — 120с.
4. 
Віннис О. Господарські товариства та
виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. — К.: Знання, 1998.
5. 
Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч.
посібник. — К.: Атіка, 2000.
6. 
Васильев Н.Э.,
Козлов Л.И. Формирование цены в рыночных условиях. М., 1995.
7. 
Воронов Ю.П.
«Умение назначить цену (пособие по практическому ценообразованию)». // ЭКО,
1998.
8. 
Горина Г. А. Ценообразование: учебное пособие/, М: УМКОМ МИПП ТОО
«Люкс-арт», 1996 г. — 72с
9. 
Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч.
посіб. — Житомир : ЖІТІ, 2003. — 166с.
10. 
Гришко С.В., Коюда П.М.. Ціноутворення
як елемент діяльності підприємства: Навч. посіб.. — Х. : ХНУРЕ, 2004. —
84с.  
11. 
Господарське законодавство України: 36. нормативних
актів / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина. — К.: Атіка, 2001.
12. 
Господарське
право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Прон-ська, О.М. Вінник та інші; за заг.
ред. В.С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
13. 
Данілова Л.Л., Петровська С.В. Ціноутворення та маркетингова
цінова політика: Навч. посіб. — К. : КНТЕУ, 2006. — 130с.
14. 
Діагностика сектору кондитерських виробів
/БІЗПРО/ Київське представництво США з міжнародногорозвитку (USAID).- Київ,
2007. — 75с.
15. 
Дерябин А.А. Система ценообразования и финансов, пути совершенствования. М., Политиздат, 1989 г. 
16. 
Желтякова
И., Маховикова Г., Цены и ценообразование, Спб: ПИТЕР, 2007;
17. 
Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня
1990 року № 507-XII
18. 
Закон України «Про внесення змін до Закону України »Про
ціни і ціноутворення» від 17 березня 1999 р. №184/98-ВР 
19. 
Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М. Ушакова,
Л.О. Лігоненко, М.М. Скотнікова, І.О. Чаюн. — К.: КНТЕУ, 2002.
20. 
Керашев М.А. Экономика пищевой промышленности / Краснодар, 2001.
21. 
Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стоили Л. Брю. Экономикс.
М., Республика, 1992г.
22. 
Кодацкий В.П. Методика установлення ціни на товар// Економіка
Фінанси Право. — 2006.- № 11.- С. 14 — 18.
23. 
Кондитерська промисловість
України: проблеми і перспективи / Food & Drinks/ 2/2006/www.fnd.com.ua.
24. 
Консультант директора. Ценовая стратегия предприятия. 1996, №4.
25. 
Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. — К.: КНЕУ,
2001. — 257 с.
26. 
Котлер Ф. Основы маркетинга. М., Прогресс, 1993 г.
27. 
Липсиц И.В., Коммерческое ценообразование, М: Бек, 2004;
28. 
Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Метод. вказівки і
завдання для самост. вивчення дисципліни / Міжрегіональна академія управління
персоналом — К. : МАУП, 2005. — 80с.
29. 
Лень В.С „Управлінський облік”: навч.посібник.- 
30. 
Лушин
С.И.Ценность. Цена. Стоимость. – М.: Юрист, 2001. – 80 с.;
31. 
Майор 3. Контроллинг как система мышления и управления. М., Финансы и статистика, 1993 г.
32. 
Моисеева
Н.K., Анискин Ю.П. Современное предприятие:
конкурентноспособность, маркетинг, обновление. Внешторгиздат,
1993г.
33. 
Моисеева
Н.К., Корпунин М.Г.  Основы теории и практики функционально-стоимостного
анализа.  М., 1988
34. 
О.С.
Виханский. “Стратегическое управление”, Издательство Московского  Университета.
35. 
Осин
Г.П. Цены и ценообразование. М., 1992.
36. 
Пінішко
Василь Степанович, Мединська Тетяна Володимирівна; Ціни і ціноутворення: Львів.
комерц. акад. та ін. Львів, 2002. 
37. 
Плисак
В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України. —
2007. №1. — с.67 – 72. 
38. 
Попов
Е.В. Продвижение товаров и услуг: Учеб. пособие – М.: Финансы и статистика,
1999
39. 
Пунин
Е.М. Маркетинг, менеджмент, ценообразование на предприятии. М., Международные
отношения, 1993 г.
40. 
Проблемы
развития механизма ценообразования, колл. авторов, М., НИИ по ценообразованию,
1990 г.
41. 
Р.Б. Ноздрева «Как побеждать на рынке», М., 1993.
42. 
Сычева Г.И., Колбачев Е.Б.,
Сычев В.А. Оценка стоимости предприятия (бизнеса). — . Ростов н/Д:Феникс. — 2003. —
384 с.
43. 
Управління ціновою політикою підприємства: Автореф. дис. … канд.
екон. наук / Безкоровайна С.В.- К., 2005. — 20с.
44. 
Уткин Э.А. Цены. Ценообразование. Ценовая политика. – М., 1997.
45. 
Ценообразование:
учебник/ под ред. д-ра экон. наук, проф. В.А.   Слепова. – М.: Экономистъ,
2005. – 574 с.; 
46. 
Ценообразование и
рынок под ред. Салижманова И.K. М., Финстатинформ, колл. авторов, М., Прогресс, 1992 г
47. 
Цены и
ценообразование/Под ред. проф. Есипова В.Е., Спб: ПИТЕР, 2005;
48. 
Цены и
ценообразование./Под ред. В.Е. Есипова. – СПб: Питер, 2001. – 464 с;
49. 
Цены и
ценообразование: Учебник для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. – М.: ЗАО
«Финстатинформ», 2001. – 304 с. 
50. 
Шкварчук
Л.О. Ціни і ціноутворення: навч. посібник 3-тє вид., виправлене. — К.: Кондор,
2005. — 214с.
51. 
Экономика и
управление предприятиями питания/под общ. ред. В.И. Малышкова. – М.:ОАО
Московские учебники и Картолиграфия, 2005. – 522 с.;
52. 
Grant
J.Abate Focus on Value/J. Grant/James.-John Wiley & Sons, 2001. — 241р.
53. 
Kenneth
K., Barbara S. Pecherot Petitt. Valuation Avoiding the Winner’s Course with
Illustr./Prentice Hall/-New-York, 2005. — 255p.
54. 
Kaplan,
Robert S. The balanced scorecard: translating strategy into action / Robert S.
Kaplan, David P.
55. 
Norton
— Boston. Massachusetts: Harvard business school press, 2006. – 323p.
Додаток 1
Технологічна картка для виробу: Цукерки
«Пташине молоко»
Рецептура.
Назва виробу: Цукерки
«Пташине молоко»







п/п
Назва сировини
Нетто, г



1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.


Шоколадна глазур
Цукрово-агаровий сироп
Молоко згущене
Масло вершкове
Яєчний білок
Кислота лимонна
Ванілін
Разом


279,30 
379,11
61,65
147,68
5,82
1,71
—
879,3




Додаток 2
Технологічна
картка для виробу: Зефір «Біло-рожевий»
Рецептура.
Назва виробу: Зефір
«Біло-рожевий»







п/п
Назва сировини
Нетто, г



1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.


Цукор-Пісок
Цукрова пудра
Патока 
Пюре яблучне
Білок яєчний
Агар 
Кислота молочна
Есенція ванільна
Разом


670,16
29,75
138,76
388,5
64,74
8,54
6,73
1
1308,11