МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
УКРАЇНИ
Київська академія міжнародної економіки
і міжнародних відносин
Контрольна робота
з дисципліни:
„Ціноутворення»
					







студентки 4 курсу КАМЕМВ
заочного
відділення
економічного
факультету
Подкур Олени Петрівни
Перевірив: к.е.н., доцент, О.І. Відоменко
Київ — 2010
План
1. Цінова стратегія підприємства
2. Сучасний стан,
тенденції розвитку та цінова політика на ринку продовольчих товарів
1. Цінова стратегія підприємства
Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії
підприємства. Стратегія ціноутворення — це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена
мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли
розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують
змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т. д. Фахівці
вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває
протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття
правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти
стратегію ціноутворення. три групи:
Існує багато цінових стратегій, які можна об’єднати в три групи:
— стратегія низьких цін;
— стратегія високих цін;
— стратегія нейтральних(середніх) цін.
Кожна з перелічених груп об’єднує різні види конкретних стратегій.
Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового
прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок
його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами
виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення
реалізації і на цій основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат,
підприємство має спиратись на низькі ціни в надії на позитивну реакцію
покупців. Іншими словами, щоб вижити, необхідно йти на цінові знижки і
відповідно на зменшення величини прибутку.
Але така стратегія не може бути довгостроковою. Для того, щоб
відійти від неї, необхідно зміцнити своє становище на ринку, але досягти цього
тільки за допомогою цін неможливо. Тому підприємству необхідно проводити
активну інвестиційну політику, яка спрямована на технічне переозброєння
виробництва і розроблення нових конкурентоспроможних варіантів продукції. У
кінцевому підсумку така стратегія не виключає можливість часткового або повного
перепрофілювання підприємства з метою виходу на сприятливіші ринки.
Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство,
коли в нього з’явилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення
якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість
суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших
конкурентів.
Ефективність стратегії низьких цін залежить від трьох чинників.
По-перше, від еластичності
попиту. Чим вище його еластичність, тим у більшій мірі
негативний ефект від зниження ціни буде компенсуватися позитивним впливом
ефекту масштабу. Іншими словами, успішна реалізація стратегії низьких цін
залежить від наявності значної кількості потенційних покупців, які згодні
купити товар за нижчою ціною.
По-друге, від структури витрат на виробництво та реалізацію
продукції. Стратегія низьких цін найдоцільніша за умов, коли в ціні товару
частка змінних витрат незначна, а її основу складає маржинальних дохід. Завдяки
значній величині питомого маржинального доходу, для компенсації втрат доходу
від зменшення ціни потрібен відносно незначний приріст обсягу продажу. Для
обґрунтування цього положення формулу запишемо дещо по-іншому:
  
а потім абсолютні величини замінимо їхніми відносними значеннями:
  
де D ЦВ — зміна ціни виробу, %.
Далі припустимо, що в ціні нашого виробу (40 грн) частка
маржинального доходу становить 80 %, а змінних витрат — відпо-відно 20 %. Тоді
для компенсації втрат доходу від зменшення ціни, наприклад, на 10 % потрібно
збільшити кількість проданих товарів лише на 14,3 %
  
або на 2,1 тис. шт. (рис. 1.1)
  
Рис. 1.1 Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови,що частка
маржинального доходу в її складі дорівнює 80 %.
Іншими словами, якщо зменшення ціни на 10 % призведе до збільшення
клієнтури фірми більш ніж на 14,3 %, то дохід від такої зміни ціни навіть
зросте.
На основі визначення беззбитковості обсягів продажу при різних
частках маржинального доходу в ціні за умови її зниження на 10 % побудуємо
відповідний графік (рис.).
Як свідчить графік, чим більша частка питомого маржинального
доходу в ціні, тим менший приріст продажу необхідний, щоб виправдати зменшення
ціни на ту ж саму величину.
По-третє, ефективність
стратегії низьких цін залежить від рівня конкуренції.
Успішність стратегії низьких цін може бути забезпечена лише, коли конкуренти з
певних причин не зможуть відповісти аналогічним зменшенням ціни на свою
продукцію. До таких причин можна віднести:
значну перевагу лідера в можливостях зменшення ціни, що стримує
конкурентів вступати з ним у «цінову війну»;
небажання конкурентів реагувати на зменшення ціни, унаслідок
незначних розмірів сегмента ринку, де діє така ціна;
відсутність на ринку значної конкуренції.
  
Рис. 1.2 Досягнення беззбитковості при зменшенні ціни на 10 %
Крім того, позитивною стороною стратегії є те, що низькі ціни
непривабливі для існуючих та потенційних конкурентів.
Водночас проведення стратегії, що спрямована на завоювання ринку,
пов’язане з певною небезпекою. Вона виникає в тому випадку, коли попит на новий
товар, що з’явився на ринку, значно перевищує виробничі можливості
підприємства. У цьому разі воно не зможе повністю задовольнити попит, що
викличе появу на ринку аналогічних товарів конкуруючих фірм навіть за меншу
ціну.
Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання
вершків» та стратегія лідерства за якістю товару.
Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку
на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається
на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне
скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів.
Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.
Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати
підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень
науково-технічного прогресу. Це дає можливість йому випереджати конкурентів у
виробництві нової високоякісної продукції. У таких умовах встановлення
підприємством високих цін на свої товари зумовлюється необхідністю
відшкодування значних витрат, які пов’язані з проведенням науково-дослідних і
конструкторських розробок.
Ефективність стратегії високих цін також залежить від трьох
чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.
Дана стратегія ефективна, якщо товар орієнтований на такий ринок,
де, як правило, попит нееластичний. Це ринок багатих покупців, котрих більше
цікавить унікальність та якість продукції, ніж її ціна. Тому вони згодні
заплатити за товар ціну, яка більша, ніж ринкова.
Другий чинник — це витрати. Стратегія
високих цін найефективніша відносно товарів, у цінах яких
основну частку складають змінні витрати. У цьому випадку навіть незначне
підвищення ціни веде до істотного збільшення маржинального доходу, який буде
компенсувати втрати доходу від падіння обсягів продажу. Так, якщо в ціні товару
(40 грн) частка змінних витрат становить 80 %, а маржинального доходу — 20
%, то підвищення ціни лише на 10 % (ефект ціни) зможе компенсувати втрати
доходу від зменшення обсягів продажу (ефект масштабу) на одну третину.
Беззбитковість падіння обсягів реалізації в цьому випадку дорівнює 33,3 %
  
або 5,0 тис. шт. (рис. 1.3).
  
Рис. 1.3 Наслідки підвищення ціни на 10 % за умови,що частка
маржинального доходу в її складі дорівнює 20 %
Це означає, що якщо при підвищенні ціни на 10 % фірма зможе зберегти більш ніж 66,7 % своїх попередніх клієнтів, то вона навіть виграє від такого зростання ціни.
За вказаних умов графік залежності беззбиткового обсягу продажу
від частки маржинального доходу в ціні при її підвищенні на 10 % має такий
вигляд (рис. 1.4).
  
Рис. 1.4 Досягнення беззбитковостіпри збільшенні ціни на 10 %
З графіка видно, що чим менша частка питомого маржинального доходу
в ціні, тим більшим буде падіння обсягів продажу, що компенсується збільшенням
ціни на ту ж саму величину.
Третьою умовою ефективності стратегії високих цін є наявність у
підприємства певних захисних бар’єрів, які не дають змогу конкурентам
проникнути на його сегмент ринку. До основних стримуючих бар’єрів належать:
— захист товарів патентами;
— обмеженість можливостей у конкурентів для розроблення та
освоєння аналогічної продукції;
— висока репутація фірми;
— володіння ефективнішими каналами збуту.
Установлення високого первісного рівня цін має також для
підприємства дві важливі переваги. По-перше, у випадках допущення помилок у
розрахунках завжди можна зменшити завищену ціну, по-друге, стратегія високих
цін створює в покупців образ товару високого ґатунку.
До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального
ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на
ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики
підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим,
що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що
вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні
покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну. З іншого боку, якщо
підприємство новачок і тільки вийшло на певний ринок, то воно не завжди може
застосувати стратегію цінового прориву. Реалізація продукції незнайомої фірми
за низькою ціною, з одного боку, може бути сприйнята покупцями як свідчення
невисокої якості товару, а з іншого, неодмінно викличе негативні дії
конкурентів проти неї. Таким чином, нейтральне ціноутворення є вимушеною
стратегією для підприємства, яке працює на ринку, де попит істотно залежить від
рівня цін, а конкуренти готові застосувати проти нього засоби «цінової війни».
Деякі особливості існують при розробленні цінової стратегії на
певні асортиментні групи виробів, які можна поділити на взаємозамінні та
взаємодоповнюючі. Взаємозамінні товари, як правило, входять до параметричного
ряду, тобто конструктивно однорідних виробів, які мають однакове функціональне
призначення, але різняться між собою рівнем споживчих властивостей (наприклад,
фотоапарати, телевізори, холодильники тощо). При встановленні цін на такі
товари виникають дві проблеми. Перша — це необхідність диференційованого
визначення цін на однорідні вироби, що відрізняються між собою якимись
додатковими властивостями, а друга — урахування впливу зміни ціни будь-якої
продукції параметричного ряду на інші товари даної асортиментної групи.
Для встановлення цін на групу однорідної продукції певного рівня
якості доцільно використовувати цінові лінії, які дають змогу визначити
діапазон цін, а також конкретні значення цін у межах цього діапазону.
Розглянемо ситуацію, коли потрібно визначити ціни на фотоапарати, які
відрізняються між собою певними якісними характеристиками (якістю оптики,
автоматикою перемотування плівки, дизайном і т. д.). Припустимо, що є
10 тис. фотоапаратів, які можна продати по 25 грн за штуку незалежно від
рівня їхніх споживчих властивостей. Якщо підняти ціну до 27 грн, то для групи
камер невисокої якості вона буде надто значною, що призведе до зниження попиту,
наприклад, наполовину. Це означає, що 5 тис. фотоапаратів найнижчої якості
можна продати за ціною 25 грн за штуку, а на якісніші вироби її можна
підвищити. Вивчаючи реакцію покупців на збільшення ціни, встановлюємо, що її
підвищення до 40 грн вони сприйматимуть спокійно і не зменшать попит. Це
пояснюється тим, що споживачі вважають: якщо вже підвищили ціну до 27 грн,
то можна її підняти і до 40 грн, тобто вони не бачать різниці між такими
цінами. Тому точка ціни фотоапаратів більш високої якості має дорівнювати 40
грн, оскільки ця ціна забезпечує той самий обсяг продажу, що і ціни в межах
27—40 грн. Таким чином ми визначили першу сходинку для найнизькоякісніших
фотоапаратів, яка показує різницю в цінах між ними та виробами з більш високими
споживчими властивостями (рис. 5).
  
Рис. 1.5 Цінові лінії для фотоапаратів
Подальше підвищення ціни на фотокамери до 42 грн сприйматиметься
покупцями як надто значне і, відповідно, призведе до зменшення обсягів їхньої
реалізації. Але ціни в межах від 42 до 60 грн на фотоапарати вищої якості
споживачі будуть уважати як приблизно однакові. Це дасть змогу встановити точку
ціни на такі фотоапарати на рівні 60 грн, тому що вона забезпечує той самий
обсяг продажу, що і будь-яка ціна в цьому діапазоні. У результаті визначена
друга цінова сходинка з обсягом продажу, припустимо, у 3 тис. штук.
Визначення цінових ліній з точками ціни дає змогу підприємству
максимізувати загальний дохід від реалізації всього асортименту продукції. Так,
при реалізації 2 тис. фотоапаратів за ціною 60 грн, 3 тис. за ціною 40 грн і 5
тис. за ціною 25 грн, загальний обсяг продажу сягатиме 365 тис. грн. Реалізація
цієї продукції за початковою ціною в розмірі 25 грн забезпечила б одержання
загальної виручки в сумі 250 тис. грн.
Розробляючи цінові лінії треба враховувати, що між цінами окремих
товарів асортиментної групи має бути достатній розрив. Інакше покупці не будуть
усвідомлювати якісної різниці між виробами і вважатимуть, що між ними немає
різниці. При цьому у верхньому діапазоні цін такий розрив може бути більшим,
оскільки еластичність попиту тут менша. 
Проблема визначення правильного співвідношення цін на
взаємозамінні товари виникає і тоді, коли необхідно змінити ціну того чи іншого
виду продукції асортиментного ряду. Унаслідок зміни ціни покупці можуть
переключити свій попит на інші вироби цієї ж групи товарів, тобто виникне ефект
заміщення, результати якого можуть істотно вплинути на обсяг реалізації.
Як приклад розглянемо ситуацію зміни ціни на фотоплівку.
Припустимо, що спеціалізований магазин продає кольорову фотоплівку фірм «Фуджі»
та «Коніка», яка має однакову світлочутливість та кількість кадрів. Ціна однієї
плівки «Фуджі» встановлена на рівні 12,5 грн, плівки «Коніка» — 10 грн, а
питомий маржинальних дохід у їхньому складі відповідно дорівнює 3,0 і 2,5 грн.
З настанням літнього сезону магазин планує підвищити ціну плівки «Фуджі» на 8
%, а ціну плівки «Коніка» залишити незмінною. За умови, що ці товари не були б
взаємозамінними, і що частка питомого маржинального доходу в ціні плівки
«Фуджі» становить 24 %, та спираючись на формулу (6.8), беззбиткове скорочення
обсягу її продажу внаслідок зростання ціни дорівнювало б: 
  
Звідси можна було б зробити висновок, що магазин отримає
додатковий дохід від підвищення ціни, якщо попит впаде менше ніж на 25 %. Але
насправді такий висновок буде хибним, тому що частина покупців переключиться на
придбання плівки «Коніка», завдяки чому певна частка втрат від підвищення ціни
плівки «Фуджі» буде компенсована приростом доходу від продажу дешевшої
продукції. Таким чином, щоб визначити економічні на-слідки ефекту заміщення,
необхідно встановити дійсну величину маржинального доходу від реалізації однієї
плівки фірми «Фуджі». Складність розв’язання цієї задачі полягає в тому, що
досить важко встановити очікуваний приріст продажу плівки «Коніка». Він може
бути визначений або шляхом проведення експерименту, або на основі експертних
оцінок фахівців із продажу аналогічної продукції.
Припустимо, що експерти прогнозують збільшення продажу плівки
«Коніка» на 20 %. Тоді реальні втрати питомого маржинального доходу від
підвищення ціни плівки «Фуджі» будуть не 3 грн,а менші на величину приросту
питомого доходу внаслідок збільшення продажу плівки «Коніка», який дорівнює 0,5
грн (2,5 x 0,2). Звідси реальна величина питомого маржинального доходу плівки
«Фуджі» становить 2,5 грн, а його частка в ціні буде вже дорівнювати 20 %.
За цих умов визначимо беззбиткове скорочення попиту на плівку
фірми «Фуджі»:
  
Таким чином, дохід магазина від 8 % підвищення ціни на фотоплівку
«Фуджі» навіть зросте, якщо падіння попиту на неї буде в межах до 28,6 %.
Поряд із взаємозамінними товарами при розробці цінової стратегії
підприємства необхідно враховувати і наявність взаємодоповнюючих виробів.
Прикладами таких товарів може бути комп’ютер і принтер, тенісна ракетка і м’яч.
При обґрунтуванні цінових рішень щодо зміни ціни на такі вироби можна
використати попередню логіку розрахунків, у яких при визначенні реальної
величини маржинального доходу, показники потрібно не віднімати, а
підсумовувати.
Існує деяка особливість установлення цін на взаємодоповнюючі
товари, які не можуть використовуватись окремо, наприклад, магнітофон та
аудіокасети, фотоапарат і плівка, станок для гоління і лезо. У цьому випадку
стратегія ціноутворення основних товарів (наприклад, фотоапаратів, станків для
гоління) полягає у встановленні на них, як правило, низьких цін, а на
доповнюючі речі (фотоплівка, лезо) — високих. Реалізуючі основний товар за
невисокими цінами, підприємство збільшує свої доходи за рахунок продажу
доповнюючих речей, що в ряді випадків дає змогу успішно протидіяти конкуренції.
Так, якщо конкуренти виробляють лише основний товар, наприклад, фотоапарати, і
не виготовляють власну плівку, то вони змушені для одержання тієї ж величини
доходу встановлювати на свою продукцію вищі ціни, що ускладнює її реалізацію.
Цінова
стратегія підприємства не може бути сталою.
Підприємство має контролювати ринкову ситуацію, оцінювати міцність своїх
позицій і при необхідності вносити зміни в стратегію формування цін.
2. Сучасний стан, тенденції розвитку та цінова політика на ринку
продовольчих товарів
Більшість
вітчизняних вчених-економістів, дослідників припускають, що стрижнем
інституційної моделі Спільної аграрної політики ЄЕС є ступінь зближення процесу
ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і продовольство національних
економік з метою стабілізації спільного ринку. Таке припущення обґрунтовується
рядом причин, серед яких:
· 
1) на мікрорівні ціна виконує облікову, розподільчу, стимулюючу та
інші не менш важливі функції, а процес ціноутворення є тією кінцевою ланкою в
ланцюгу економічних відносин між виробниками сільськогосподарської продукції,
переробними підприємствами, торгівлею, споживачами та іншими суб’єктами
аграрного ринку, що, зрештою, і визначає доцільність виробництва того чи іншого
виду продукції. Звідси цінові сигнали в системі ринкових координат мають істотний
вплив на прийняття конкретних господарських рішень; 
· 
2) на
міждержавному рівні цінова політика — фундамент усієї системи обміну
агропродовольчою продукцією в межах спільного ринку, оскільки інтегруються
економіки з різним рівнем цін виробників на однакові або взаємозамінні
сільськогосподарські товари, що є похідними від концентрації і структури
виробництва, грунтово-кліматичних умов, стану ринкової і соціальної
інфраструктури, платоспроможного попиту споживачів та інших національних
особливостей.
Сфера
ціноутворення — потенційно конфліктна, бо тут зосереджена дія ринкових законів,
регуляторні ініціативи державних органів, інтереси компаній та міжнародних
торговельних організацій. Від комбінації або співвідношення впливів цих
інституцій на ринкову ситуацію залежить формування того чи іншого типу аграрної
політики. Ціноутворення на продукти
харчування — одне з найактуальніших і найболючіших питань сьогодення, адже
торкається кожного громадянина нашої держави. При розрахунку ІСЦ (індексу
споживчих цін) продукти харчування та безалкогольні напої складають у ваговій
структурі 53,1% (станом на 09.07.2008р.), що свідчить про значну питому вагу, а
отже, дана проблема потребує детального аналізу. Особливо важливим є співвідношення продуктів
харчування, що виробляються домогосподарствами для власного споживання, до
продуктів, що купляються на ринку. Домогосподарство вважається чистим покупцем
продовольства, якщо вартість вироблених ним основних продуктів харчування менша
вартості спожитих ним харчових продуктів. Бідні домогосподарства зазвичай є
чистими покупцями продовольства, навіть у сільській місцевості, де сільське
господарство і виробництво основних продовольчих продуктів є основними засобами
існування для багатьох людей. За даними ФАО близько 70% сільських
домогосподарств і 97% міських є чистими покупцями продуктів харчування
(дослідження за 9 країнами, що розвиваються) [2].
Про темпи
змін цін на продукти харчування у 2007-2008 роках свідчать дані рис. 2.1.
  
Рис. 2.1
Темпи приросту (зниження) цін на продукти харчування у 2007-2008 роках, %
(грудень до грудня попереднього року) 
Як бачимо, у
2007 році ціни зросли на всі основні продовольчі продукти, причому найбільший
приріст відбувся у ціні на олію (70,4%), фрукти та яйця (60,3 та 54,4%),
найменшого зростання зазнали ціни на цукор та рибу і рибопродукти (1,2 та 9,3%
відповідно). Нічим не кращою, у порівнянні з 2007 роком, була ситуація у
останньому звітному 2008 році, адже найбільший приріст цін відбувся на такі
важливі продовольчі товари, як м«ясо та м»ясопродукти — на 34%, фрукти, яйця і
хлібобулочні  вироби — 37,8;
28,8 та 25,1% відповідно, незначне зниження цін спостерігаємо на олію (1,3%) та
овочі (0,4%). Негативним
фактом залишається досить значна питома вага витрат на продовольчі товари у
структурі споживчих витрат домогосподарств, яка в середньому по Україні за 9
місяців 2008 року склала 50,6%, хоча в динаміці цей показник має тенденцію до
зменшення. Стабільність цін завжди була й залишається в центрі грошово-кредитної
політики більшості розвинених країн світу. Зменшення рівнів інфляції вони
розглядають як важливий інструмент забезпечення стабільності цін. Зокрема,
Великобританія, Канада, Фінляндія, Нова Зеландія та Швеція чітко визначають
конкретні показники інфляції як цілі поточної грошово-кредитної політики, а
Нова Зеландія законодавчо фіксує необхідність подолання інфляції задля
стабілізації цін як окремого напрямку діяльності свого центрального банку.
Табл. 2.1 — Індекси
споживчих цін у окремих країнах Європи (до попереднього року, %).










































































































Країна
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2006 р.
2007 р.


Україна
100,8
105,2
109,0
113,5
109,1
112,8


Австрія
101,8
101,4
102,0
102,3
101,4
102,2


Бельгія
101,6
101,6
102,1
102,8
101,8
101,8


Великобританія
101,6
102,9
103,0
102,8
103,2
102,3


Греція
103,6
103,5
102,9
103,6
103,2
103,0


Данія
102,4
102,1
101,2
101,8
101,9
101,7


Естонія
103,6
101,3
103,0
104,1
104,4
106,7


Іспанія
103,1
103,0
103,0
103,4
103,5
102,8


Італія
102,5
102,7
102,2
102,0
102,1
102,0


Німеччина
101,4
101,0
101,7
102,0
101,7
102,3


Польща
101,9
100,8
103,6
102,1
101,1
102,6


Португалія
103,5
103,3
102,4
102,3
102,7
102,4


Франція
101,9
102,1
102,1
101,7
101,7
101,6


Швеція
102,2
101,9
100,4
100,4
101,4
101,7



Як свідчать
дані табл. 2.1, починаючи з 2004 року рівень інфляції в Україні є найвищим
серед усіх європейських країн, а отже, про стабільність цін в нашій державі
говорити поки що не доводиться. 
Асортимент
продуктів харчування, що пропонується останнім часом споживачам роздрібними,
оптовими та посередницькими структурами, вітчизняними та імпортними
виробниками, вражає різноманітністю, з якою вони виготовлені, та діапазоном
цін. Аналіз
даних статистичних спостережень свідчить про певні зміни, які відбуваються в
структурі витрат населення на продукти харчування у роздрібній мережі юридичних
осіб. Так, витрати населення на придбання продуктів харчування в торговій
мережі юридичних осіб за 9 місяців 2008 року, в порівнянні з відповідним
періодом минулого року, ціни на 6% зросли. Питома вага їх в загальному обсязі
реалізованих товарів зменшилась за цей час з 23,9% до 22,2%, а в складі
продовольчої групи навпаки — збільшилась з 70,9% до 72,0%. 
Значно зріс
купівельний попит населення: на картоплю — в 1,8 раз, цукор — в 1,7 раз,
консерви м’ясні — в 1,5 рази, яйця, консерви овочеві, консерви рибні, сир і
бринзу, масло тваринне, цукрові кондитерські вироби, макаронні вироби (26,3% —
3,0%). Скоротився продаж морозива, маргарину, борошна, круп і бобових,
консервів фруктово-ягідних, хліба і хлібобулочних виробів, плодів, ягід,
винограду, горіхів, молока та молочної продукції (34% — 0,5%). Найбільшу частку
в товарообороті продовольчої групи складають: цукрові кондитерські вироби — 10%,
м«ясо солоне копчене та ковбасні вироби — 8,2%, м»ясо та птиця свіжі та
заморожені — 7,4%. В
загальному обсязі роздрібного продажу продовольчих товарів переважає продукція
вітчизняних виробників. За 9 місяців через торгову мережу підприємств
реалізовано 67,8% продуктів харчування виробництва України. Продовольча
продукція українських товаровиробників на 94-98% забезпечує продаж переважної
більшості продуктів харчування. Всі підприємства роздрібної торгівлі, що
реалізують хлібобулочні вироби, м’ясо та птицю, масло тваринне, яйця та
яйцепродукти, борошно, крупи, бобові, сіль на 99-100% забезпечені вітчизняною
продукцією. 
Досить
показовим є порівняння темпів змін споживчих цін, заробітної плати та доходів
населення. За період 2002-2007 років індекси реальної зарплати та реальних
наявних доходів населення в цілому перевищували індекси споживчих цін, що
позитивно характеризувало тенденції динаміки соціально-економічного розвитку
України. Між тим економічне зростання не супроводжувалося цілеспрямованою
державною політикою щодо подолання суттєвих структурних диспропорцій, які
негативно відбиваються на конкурентоспроможності національної економіки. У 2008
р. реальний наявний дохід населення зріс на 10,3%, реальна заробітна плата — на
6,3%, а індекс споживчих цін — на 22,3 відсотки. Отже, в Україні загострилася
низка суттєвих системних макроекономічних суперечностей, що засвідчує
необхідність змін у моделі соціально-економічного розвитку країни та
відповідної модифікації соціальної та економічної політики держави. 
На
підґрунті випереджаючого зростання грошової пропозиції, стрімкого збільшення
соціальних видатків та доходів населення, у тому числі накопичених у попередні
роки, макрофінансових дисбалансів (передусім цінових та структурних),
політичної нестабільності, зовнішніх дестабілізуючих впливів у 2007-2008 роках
відбулася активізація інфляційних процесів — за підсумками року приріст
споживчих цін склав 16,6% у 2007 та 22,3% у 2008 році (грудень до грудня
попереднього року). Як наслідок, відбулось зниження соціального ефекту економічного
зростання — у реальному вимірі приріст наявних доходів населення склав
за 2007 рік 12,8%, за 2008 — 10,3%, що є найнижчим показником з 2003 року
(16,1% у 2006 р.).
Випереджаюче
зростання цін на продукти харчування (24,5% за 2008 рік), яке продовжилося і в
2009 році, суттєво посилило негативний соціальний ефект від інфляції, оскільки
завдало головного удару по домогосподарствах з низьким рівнем доходів, в яких
частка витрат на продовольство є значною, відтак обумовило невідворотну потребу
в антиінфляційних заходах, які за своєю природою об’єктивно здійснюють
дестимулюючий вплив на економічне зростання.
Держава
відповідальна за створення соціально-економічних умов, за яких людина може
задовольнити свої потреби у повноцінному харчуванні, а також забезпечення
функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою
продовольчої сировини і харчових продуктів.
Для
досягнення поставленої мети, згідно Концепції поліпшення продовольчого
забезпечення та якості харчування населення (затвердженої КМУ 26.05.2004р.),
необхідно створити відповідні соціально-економічні умови, зокрема:
забезпечити доступність харчових продуктів у достатній кількості і в широкому
асортименті для всіх верств населення; забезпечити
функціонування ефективної державної системи контролю за якістю та безпекою
харчових продуктів і продовольчої сировини; здійснювати
систематичне вивчення стану харчування дитячого і дорослого населення; збільшити обсяги використання у вітчизняному
виробництві харчової продукції високоякісної сировини і мінімізувати
використання з цією метою генетично модифікованої сировини.
Таким чином,
харчування населення є глобальною соціально-економічною проблемою, розв’язання
якої потребує консолідації зусиль на світовому, національному та регіональному
рівнях. Стратегічними завданнями щодо реалізації пріоритетів ціноутворення на
продовольчі продукти мають стати:
· 
— вироблення дієвих економічних механізмів державної підтримки
розвитку аграрного виробництва в ціньовій, кредитній, податковій політиці,
згідно з нормами та правилами СОТ, формування відповідного інституційного
забезпечення; 
· 
— впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних
ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником і кінцевим
споживачем його продукції; 
· 
—
заохочення, у тому числі — з використанням змішаного інвестування, розвитку
інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачальницько-збутових систем,
транспортування сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання
сільгоспсировини, концентрація на цих напрямках цільової державної допомоги
сільгосппідприємствам; 
· 
—
посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси,
енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з
метою оптимізації їхніх витрат; 
· 
— у
сфері забезпечення доступності харчових продуктів у достатній кількості — поступове зростання розміру мінімальної заробітної плати,
стипендій, пенсій та купівельної спроможності населення; 
· 
—
розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва
продовольчої сировини та харчових продуктів (насамперед для дітей) з
використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного
регулювання, удосконалення податкового законодавства. 
Список використаних
джерел:
1. Аграрний сектор
України на шляху до Євроінтеграції: Монографія / Авт. кол.: Бетлій М. та ін.;
За ред. О.М.Бородіної. — Ужгород: ІВА, 2006. — с. 56-57.
2. Состояние
продовольственной необеспеченности в мире 2008. Доклад ФАО [Електронний ресурс.
Джерело доступу: http://www.fao.org/db/msg/207757.htm].
3. Ціни та цінова політика —
Тормоса Ю.Г.
4. Ценообразование и рынок /
Под ред. Е.И. Пунина — М.: Прогресс, 1992. — 318 с. 
5. Цены и ценообразование: Учебник
для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. — М.: Финстатинформ, 1999. — 304 с. 
6. Цены и ценообразование: Учебник
для вузов / Под ред. В.Е. Есипова. — СПб.: Интер, 1999. — 464 с. 
 7.
Чубаков Г.Н. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия. —
М.: ИНФРА-М, 1995. — 224 с. 
 8.
Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализа затрат. —
М.: Филинъ, 1996. — 344 с. 
 9.
Шуляк П.Н. Ценообразование: Учеб.-практ. пособие.- М.: Маркетинг, 1998. —
152 с. 
10. Економіка України:
потенціал, реформи, перспективи. У 5-ти Т., Т. 5. Ціни, ціноутворення і
грошовий обіг за ринкової трансформації економіки / За заг. ред. В.Ф. Беседіна
та ін. — К.: НДЕІ, 1998. — 422 с.