МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І
НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА
ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
					







«ЕКОНОМІКА ГАЛУЗІ»
Виконала
студентка
4-го курсу ІЗДН
Кухарук
О. А.
Київ 2010
Зміст
1. 
Об’єднання підприємств
2. 
Джерела формування оборотних коштів
3. 
Розподіл і використання прибутку
Список використаних
джерел
1. 
Об’єднання підприємств
Підприємство –
самостійний
господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу,
науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного
прибутку (доходу).
Згідно
з пунктом 1 статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємства
мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову,
комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному
законодавству України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94
р. № 765 «Проведення механізму попередження монополізації товарних ринків»
встановлено, що створення господарюючого суб’єкта, частка якого на товарному
ринку перевищує 35%, а також асоціацій, концернів та інших об’єднань
підприємств відбувається з відома Антимонопольного комітету України.
Об’єднанням
підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше
підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для
вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання підприємств
утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які
відповідно до законів мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання
підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших
держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств,
утворені на території інших держав.
Об’єднання
підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання.
Об’єднання підприємств є юридичною особою.
Державна
реєстрація об’єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58
Господарського Кодексу України.
Види
об’єднань підприємств
Залежно
від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як
господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
Господарське
об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств,
незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську
діяльність. Господарські об’єднання діють на основі установчого договору та/або
статуту, який затверджується їх засновниками.
Державне
(комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене
державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України
або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до
сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), чи
рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Державне
(комунальне) господарське об’єднання діє на основі рішення про його утворення
та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення
об’єднання.
Організаційно-правові
форми об’єднань підприємств.
Господарські
об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші
об’єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація
– договірне об’єднання,
створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може
координувати загальні розробки і дослідження, надавати учасникам послуги,
здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання
підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції,
кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією,
рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і
статистикою), а також інші (пошук нових ринків та інше).
Корпорація
–
це
договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і
комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого
регулювання діяльності кожного з учасників. Тобто, юридичні особи здійснюють
спільну економічну діяльність і мають можливість об’єднувати зусилля для
вирішення завдань, які одному підприємству не під силу.
Консорціум
–
тимчасове
статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення
спільної мети. Таке об’єднання створюють для вирішення конкретних завдань
реалізації важливих цільових програм і проектів. Після виконання цих завдань
консорціум ліквідується або реформується в інший вид об’єднання.
Концерн
–
форма
об’єднання монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного
виробництва, комбінування, кооперування виробничих і технологічних зв’язків з
метою отримання ефективних результатів і стійкого утримання ринкової
кон’юнктури, вигідного використання інвестицій для найрезультативніших
проектів, інші формування, необхідні для забезпечення успіху.
У
країнах з ринковою економікою чільне місце належить картелям.
Картель
–
договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення
спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.
Синдикат
–
організаційна
форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції
учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного
з учасників об’єднання. Така форма об’єднання підприємств є характерною для
галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об’єднує однорідні
підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).
Трест
– монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям,
у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю
втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі
напрямки діяльності.
Холдинг
–
специфічна
організаційна форма об’єднання капіталів; державне інтегроване товариство, що
саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої
кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є
учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Об’єднані у холдингу
суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність.
Фінансові групи –
об’єднання
юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного
господарства. Фінансові групи очолюють один або кілька банків, які
розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до них, координують усі сфери
їх діяльності.
Вихід
підприємства з об’єднання. Припинення об’єднання підприємств.
Підприємства-учасники
об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та
укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання. Вихід підприємства із
складу державного (комунального) господарського об’єднання здійснюється за
рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
Припинення
об’єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше
об’єднання або ліквідації.
Реорганізація
господарського об’єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а
реорганізація державного (комунального) господарського об’єднання – за рішенням
органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.
Ліквідація
господарського об’єднання проводиться за рішенням підприємств-учасників, а
ліквідація державного (комунального) об’єднання – за рішенням органу, що
прийняв рішення про утворення об’єднання. Ліквідація об’єднання підприємств
здійснюється в порядку, встановленому цим Господарським Кодексом України щодо
ліквідації підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об’єднання,
розподіляється між учасниками згідно зі статутом об’єднання підприємств чи
договором.
2. 
Джерела формування оборотних коштів
В економічній
літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто
з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи»,
«гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних
коштів.
По-перше,
оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і
фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації
виготовленої продукції.
По-друге,
оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного
календарного року можуть бути перетворені на гроші.
Власні джерела формування
оборотних коштів.
Як правило,
мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок
таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у
фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із
бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, що
вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, внесків
членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств),
надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд
новоствореного підприємства.
На вже діючих
підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних
паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток
підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів.
Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в
розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.
Обсяг коштів, що
спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних
розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку,
можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, які
можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового
призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків
постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не
належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є
джерелами формування оборотних коштів підприємства.
Сталі пасиви –
це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам,
відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне
страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині
в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше.
Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.
Методика
визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не
робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами.
Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.
З метою
повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства
мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть
застосовуватись різні методики їх розрахунку.
Розмір
мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і
терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати
заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища
заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському
обороті.
Мінімальна
заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за
рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову
відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у
відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість
продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх
платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім
списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з
графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському
обороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх
платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв
майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними
за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної
плати в плановому році.
Мінімальна
заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу
підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної
заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого
для відповідного фонду.
Мінімальна
заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю
обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні
платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття
витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути
прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів
визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку
розрахунків.
На покриття
приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а
лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні
роки.
Використання
банківських кредитів для формування оборотних коштів.
Розмір власних
оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною.
Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно
уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов
постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з
несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на
складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням
договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють
потребу в додаткових коштах.
Покрити цю
потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати
оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно,
оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і
збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.
У такому разі
підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді
короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту,
кредиторської заборгованості.
Призначення
банківських кредитів – фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і
поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням
виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості,
податковими платежами та іншими зобов’язаннями.
Кредити банку
дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють
активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової
продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Ураховуючи
складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з
метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб’єктів
господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику
непогашення кредиту.
Планування
потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту
з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення
потреби в кредиті.
Сума кредиту з
урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для
кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за
діючими цінами і власними оборотними коштами.
Короткостроковий
кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року.
Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим
рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового
обігу.
Залучення коштів
інших суб’єктів господарювання.
До залучених
належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під
певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи
іншого боргового зобов’язання.
Вексель є
найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується
боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично
перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений
попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює
вексель.
Досить поширеною
формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит.
Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця
(споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає
необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки
платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей
одержує вексель або інше боргове зобов’язання.
Використання
комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової
економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання
значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно
впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує
реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в
кредитних і грошових ресурсах.
Кредиторська
заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних
коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської
заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу
підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.
Іншими словами,
кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов’язання підприємств, які
виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк
оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими
поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав
і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.
Стан
кредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь у формуванні та
використанні оборотних коштів промислових підприємств свідчать про стан в
господарській діяльності.
Створюється
парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства-споживача товарів і
грошей підприємства-постачальника, то більше (незалежно від форми власності) це
його влаштовує. Однак таке «перекачування» капіталу (хоча й тимчасове) в
кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан
підприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві в
цілому.
Джерела
формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості
різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і
залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних
коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел
оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові
результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально
необхідними за даних умов оборотними коштами.
3. 
Розподіл і використання прибутку
Розподіл
прибутку підприємства
Прибуток є
важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом
формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманий
підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних
потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,
фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств
частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування
фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення
господарської діяльності.
Отже, отриманий підприємством
прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.
Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками
розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників
одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і
підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб
підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики
держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Пропорції
розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під
впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика
держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі
податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів
оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап – це
розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств
після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за
рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.
На рис. 4.5
зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства до реформування
бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних
стандартів. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишався
в розпорядженні підприємств, впливали: абсолютна сума отриманого балансового
прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі,
податок на прибуток).
  
Прибуток, що
залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні
нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були
сплачувати штрафи в таких випадках:
¾ 
за порушення господарських договорів із
суб’єктами господарювання;
¾ 
за несвоєчасне подання в податкову
адміністрацію необхідних розрахунків;
¾ 
за затримку перерахування коштів до
бюджету і державних цільових фондів;
¾ 
за приховування прибутку від
оподаткування, заниження інших податків;
¾ 
за недотримання встановлених лімітів
забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це
стосується використання води з державних водогосподарських систем);
¾ 
за прострочені банківські позички;
¾ 
за невиконання квоти зі створення
робочих місць для інвалідів;
¾ 
за інші порушення.
З урахуванням
особливостей фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання у
різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо
це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток –
це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та
можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).
Використання
чистого прибутку.
Використання
чистого прибутку підприємство могло здійснювати через попереднє формування
цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування
витрат. Можливий також був розподіл чистого прибутку частково через попереднє
формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування
витрат.
На рис. 4.6
зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства,
до введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
  
За рахунок
чистого прибутку підприємство формувало ряд цільових фондів, кошти яких
спрямовували на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб.
Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснювалося
безпосередньо.
Принципове
значення в розподілі чистого прибутку мало досягнення оптимального
співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні,
безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна було
встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних
витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою
здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.
Після ліквідації
адміністративної системи управління використання чистого прибутку (напрямок і
пропорції) визначалися самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповідно
до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року, в
1995, 1996, 1997 (перше півріччя) державне регулювання використання чистого
прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними
інструментами.
Згідно із
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.
державне регулювання використання чистого прибутку підприємств здійснюється
зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на
утримання й експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні
об’єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства і утримувались
ним на час набуття чинності закону про оподаткування прибутку); на благодійну
діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).
З реформуванням
бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних
стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств
(рис. 4.7).
  
Визначення
чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми
прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер
враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в
процесі формування прибутку.
Отже, сплата
штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку,
як це мало місце раніше.
Згідно з
прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено
формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше.
Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду,
виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.
Список
використаних джерел
1. 
Бондар Н. М. Економіка підприємства. –
К., 2005. – 400 с.
2. 
Господарський кодекс України від 1 січня
2004 р.
3. 
Поддерьогін А. М. Фінанси підприємств. –
К., 2000. – 460 с.
4. 
http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/28/31/