Підгалузі харчової промисловості  є важливою ланкою АПК України,  поєднуючих
виробництво  і   промислову   переробку   сировинних   ресурсів   рослинного
походження з реалізацією готової  продукції  і  основні  обслуговуючі  ланки
комплексу підприємства і організації. Рослинні сільськогосподарські  ресурси
можна поділити на дві  групи.  Перша  об’єднує  виробництва,  що  займаються
вирощуванням сировини для харчової промисловості, інша — для легкої.
Найбільш  характерні  такі  спеціалізовані  рослинно-промислові   комплекси:
зерно   промисловий,   бурякоцукровий,   плодоовочеконцервний,   маслобойно-
жировий, виноградарсько-виноробний, льнопромисловий і ефирномасличний.
Ведуче місце в складі АПК України  займає  зерно-промисловий  комплекс.  Він
об’єднує галузі, що займаються  виробництвом  зернових,  їхньою  заготівлею,
переробкою, обслуговуванням сільськогосподарського і  що  переробляє  ланок.
Сільськогосподарська   ланка   уявлена   вирощуванням   зернових    культур.
Хлібоприймальні підприємства здійснюють  заготівлю  і  зберігання  зерна.  В
склад ланки  ,що  переробляє  входять  мукомольно-круп*яні,  комбікормові  і
хлібопекарні виробництва.
Основу комплексу складає зернове господарство . Зерновим культурам  належить
важлива роль в  усіх  областях  України,  особливо  в  областях  Степової  і
Лісостепової зон. Навіть в Закарпатській і Івано-франківській  областях,  де
частка зернових культур є самою низькою в Україні, вони  займають  біля  40%
посівних площ.
Головна зернова культура в Україні  —  озима  пшениця.  Найбільш  сприятливі
грунтово-кліматичні умови для її вирощування склалися в областях Степовій  і
Лісостеповій Зон, де  ця  культура  займає  половину  площ,  відведених  під
зернові. В областях  Полісскої  зони  питома  вага  посевів  озимої  пшениці
значно нижче.
					







Важливою зерновою культурою є озиме жито. Ця  культура  займає  друге  місце
(після пшениці)  за  розмірами  посівних  площ  під  озимі.  Основні  райони
вирощування озимого жита  знаходяться  на  Полісся  і  в  західних  областях
Лісостепової Зони.
Велике продовольче значення мають гречиха, просо і  рис,  хоча  в  структурі
посівних площ зернових культур вони займають лише біля 5%.
Гречиха є однією з найціннійших круп*яних культур. На її розміщення  впливає
підвищена потреба цієї рослини в волозі. Тому основні площі посевов  гречихи
зосереджені на Полісся і в Лісостепі і зовсім зникають в південному Степі.
Просо в Україні є однією з страхових культур  завдяки  пізнім  рядкам  сева.
Воно відноситься до посухостійким круп*яним і дасть відносно високі  урожаї,
особливо в засушливі роки. Основні посіви його розміщені в  Лісостеповій,  а
також в північних і центральних областях Степовий зони.
Новою для України зерновой культурою є рис. В Україні його вирощують  тільки
на поливних землях, де він дасть  високі  і  стабільні  урожаї.  Зрошувальна
Меліорація в південній частині України сприяла розширенню його посівов.
Зернове господарство має  важливе  значення  і  для  розвитку  тваринництва.
Фуражне зерно складає більш 40% валового збору зернових  культур.  Основними
зернофуражними культурами в  Україні  є  ячмінь,  овес,  кукурудза  і  зерно
бобові — горох, віка, люпін. Такі культури, як ячмінь,  кукурудза  і  горох,
використовуються і для продовольчих мети. Яровий  ячмінь  вирощують  в  усіх
областях України. Зерно ячміня має високі кормові  якості,  використовується
також   як   сировина   в   пивовареній    промисловості,    фармацевтичній,
хлібопекарній, спиртовій і кондитерській галузях.
Кукурудзі належить важлива роль  в  забезпеченні  тваринництва  кормами  ,що
концентрувалися. Найбільші посівні площі  під  цією  культурою  розміщені  в
областях  Лісостепової  і  Степової  зон.  Вирощують  кукурудзу   також   на
Закарпатті і Прикарпатті.
Промислова  ланка  зерно  промислового  комплексу  забезпечує  зберігання  і
переробку зерна. Основними галузями зерно  промисловості  ,що  переробляє  є
мукомольно-крупяная,  комбікормова  і  хлібопекарна.   Продукція   зернового
господарства   транспортабельна.   Тому    підприємства,    що    виробляють
хлібопродукти, містяться в місцях їхнього споживання.  Потужні  підприємства
по  виробництву  борошна  і  хліби  розміщені  в  Києві,   Одесі,   Харкові,
Дніпропетровськові, Донецьку, Львові  і  інших  більших  містах  (рис.  46).
Хлібозаводи є в усіх середніх  і  малих  містах,  селищах  міського  типу  і
більших селі. Розвиток мукомольної і  хлібопекарної  промисловості  залежить
від потреб в хлібопродуктах.
В основі формування бурякоцукрового  комплексу  лежать  сприятливі  природні
умови для вирощування цукрового буряка, забезпеченість  трудовими  ресурсами
і  навики  населення.   Найважливими  його  ланками  є  сільськогосподарське
(вирощування цукрового буряка) і (виробництво ,що переробляє цукру).
Значення цукрового буряка передусім в тому,  що  вона  є  основним  джерелом
виробництва цукру, а також  важливим  чинником  зміцнення  кормовий  бази  і
підвищення культури хліборобства.
В Лісостепі  розміщене  більш  ѕ  посевов  цукрового  буряка.  Частка  їх  в
посівних  площах  досягає  9-II%.  Середня  урожайність   в   останні   роки
коливається в кордонах 300 — 320  ц/га.  Найбільшими  виробниками  цукрового
буряка є Вінницька, Черкаська і  Полтавська  області,  що  дадуть  біля  25%
загального проведення цієї культури.
Розвиток  бурякосіяння  в  Україні  спирається  на  потужну  технічну   базу
цукрової  промисловості.  Всього  в  Україні  діє  194  цукрові  заводи,  що
переробляють в середньому за рік біля 44.0 млн т  буряка.  В  середньому  за
добу один цукровий завод  переробляє  2.3  тис  т  цукрового  буряка.  Обсяг
випуску цукру-піску складає біля 3.5 млн т.
Найбільшими в Україні  виробниками  цукру-піску  є  Вінницька,  Хмельницька,
Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Виробництво  цукру-
рафинада зосереджене в основному в Одесі, Черкасах,  Бердичеві,  Ходорове  і
Вінниці. Деякі цукрові заводи суміщають  виробництво  цукру  з  виробництвом
молочних консервів, спирту,  лимонної  кислоти  і  кормових  дріжджів.  Такі
підприємства називаються цукровими комбінатами.
В склад плодоовочеконцервного комплексу України входить вирощування  овочів,
фруктів   і   ягод,   підприємства   концервної    і    плодоовочеконцервної
промисловості, а також обслуговуючі і допоміжні підприємства.
Овочеводство розповсюджене  по  всій  території  України,  але  рівень  його
концентрації  і  спеціалізації  в  різних  регіонах  різний.   На   Полісся,
наприклад, вирощують здебільшого огірки, морква, столовий буряк  і  капусту,
в Лісостепі  —  огірки,  помідори,  цибуля,  в  Степі  —  помідори,  перець,
баклажани.  Самая  більша  концентрація  посівов  овочевих  культур  в   тих
господарствах, що входять в склад  сировинний  зони  концервного  заводу,  а
також розміщені навколо більших міст.
Важлива роль в постачанні  населення  міст  свіжими  овочями  в  міжсезонний
період   належить   парниково-тепличним   господарствам.   Найбільші   площі
закритого ґрунту відводяться під овочі  в  Криму,  навколо  Києва,  Харкова,
Донецька, Одеси, Львова.
Садівництво розвивається по всій території України. Тут  розповсюджені  такі
плодово-ягідні культури: яюлука, груші,  сливи,  вишні,  черешні,  полиниця,
малина. В південних районах вирощують  абрикоси,  персики,  инжир.  Особливо
сприятливі  умови  для  садівництва  склалися  в  Криму,  Переднестровье,  в
південному Степі і Закарпатті.
Більша частина овочів, фруктів і ягод  споживається  в  свіжому  вигляді,  а
інша надходить на що переробляють підприємства  для  виробництва  консервів.
Найбільш розвинута плодоовочеконцервная промисловість в  Криму,  Херсонській
і Одеській областях, що виробляють біля 40 Ёо всіх плодоовочевих  консервів.
В  Україні  склалася  певна  спеціалізація   в   виробництві   плодоовочевих
консервів.  Що  переробляють  підприємства  Центру  і  Заходу  виробляють  в
основному  фруктові  консерви,  а   Південний   район   спеціалізується   на
виробництві томатних консервів.
В склад виноградно-виноробного комплексу входить виноградарство,  промислова
переробка винограда, а також підприємства, обслуговуючі ці галузі.  Кінцевою
продукцією комплексу є свіжий виноград, виноградні  вина,  виноградний  сік,
коньяки, що виготовляють з технічних сортів винограда. З відходів  переробки
одержують різні кислоти, чинбарні речовини, спирт.
Загальна площа виноградних насаджень в 1990 р. Склала 176 тис.  га.  Основні
їхні  масиви   розміщені   в   Степовій   зоні.   Найбільшою   концентрацією
виноградників характеризується зона передгорних і  гірських  районів  Криму,
де  створені  великі  спеціалізовані  господарства.  Основними   виноробними
областями є Кримська, Одеська, Херсонська, Миколаївська і Закарпатська.  Тут
зосереджене більш 90% виноградних насаджень України.
Виноград — малотранспортабельний продукт, тому  виробництва  первинної  його
переробки  розміщені  поблизу  від  сировинних  баз.  Промислову   переробку
винограда  здійснюють   в   основному   радгоспи-заводи.   Підприємства   по
виробництву  коньячного  спирту  розміщені  поруч  з   заводами   первинного
виноробства,  т.  .  В  районах  вирощування  винограда.  Заводи  вторинного
виноробства і шампанских вин  розміщені  в  основному  в  районі  споживання
готової  продукції  (Одеса,  Київ,  Донецьк).  Маслобойно-жировой   комплекс
України спеціалізується в  основному  на  виробництві  і  переробці  насіння
соняшника. Посівні площі соняшника в  1990  г.  Займали  1636  тис.  Га,  що
склало більш 20% всіх посівних площ масличних культур.  Окрім  соняшника,  в
маслобойно-жировой  промисловості  використовується  насіння  льна-довгунца,
клещевини, коноплі, рапса,  а  також  відходи  деяких  сільськогосподарських
продуктів.
Основні посіви соняшника як теплолюбивої культури зосереджені в основному  в
південних областях України (рис. 48). Більше всього соняшник  розповсюджений
в північних і центральних районах Степу. Декілька менші площі займає  він  в
Лісостепі і південного Степу і зовсім незначні — на Полісся і в  передгорних
районах Карпат.
Маслобойно-жировая    промисловість    представлена    маслоекстракционними,
маслопрессовими, маргариновими і миловареними заводами, а також  маслобойно-
жировими і жировими комбінатами.  Виробництво  постного  масла  належить  до
матеріалоемкого,  тому  маслоекстракціоні   заводи   розміщені   в   районах
вирощування  соняшника.  Біля  третини  всього  виробленого  постного  масла
використовується при виготовленні маргарина і мила.  В  Україні  маргаринові
заводи розміщені в Києві, Донецьку, Ужгороді.
Значне   розповсюдження   в   маслобойно-жировой   промисловості    отримало
комбінування. Тепер на маслобойно-жирових і жирових комбінатах  виробляється
50% постного масла, основна частина маргарина,  мила,  що  мостять  засобів.
Потужні    маслобойно-жировие    і    жирові    комбінати    розміщені     в
Дніпропетровськові, Полтаве, Харкові, Одесі, Запорожье,  Чернівцях,  Вінниці
і Львові.
Льнопромисловий  комплекс  України   об’єднує   льноводство,   промисловість
первинної переробки льна і виробництво льняних тканин.
Посівна площа льна-довгунца в 1990 г. Досягла 172 тис.  Га.  Основні  посіви
льна-долгунца розміщені на Полісся, де  цьому  сприяють  грунтово-кліматичні
умови. Окрім цього льон-довгунец сіють в  районах  Лісостепу,  прилягати  до
Полісся, в передгорних і гірських районах Карпат.
Первинну   переробку   льна-долгунца   здійснюють    державні    льнозаводи,
кооперативні  і  державні  льнопункти.  В  Україні  налічується   більш   30
льнозаводів, що виробляють основну частину льноволокна. Більше всього  таких
підприємств  в  Чернігівській,  Житомирській,   Рівненській   і   Волинській
областях.  В  таких  областях,   як   Львівська,   Верба-але-франківська   і
Чернівецька, лен переробляють  в  основному  на  кооперативних  і  державних
пунктах. Отримане в результаті первинної переробки льноволокно надходить  на
льнозаготівельні  пункти,  а  звідти  —  на   Житомирський   і   Рівненський
льнокомбінати. Льноволокно є також предметом зовнішньої торгівлі.
З насіння льна-довгунца  одержують  постне  масло  з  високими  вкусовими  і
технологічними якостями, а також  макуху.  Широко  використовуються  відходи
первинної переробки. Пакля — при виробництві мотузки, шпагата,  а  костра  —
папери, технічного спирту, ацетону.
Ефиромасличний  комплекс  України  займається  вирощуванням   і   переробкою
ефиромасличних  культур.  Кінцева  продукція  комплексу  —  ефірна  олія   —
використовується при виробництві парфумно-косметических виробів, медичної  і
харчосмакової промисловості.
Ефиромасличние культури займають  лише  0.1%  всіх  посівних  площ  України.
Серед них важливе значення мають: кориандр, мята,  тмин,  лаванда,  троянда,
шалфей, фенхель і ін. Посеви кореандра розміщені в основному в  зоні  Степу,
а м*яти, тмина і фенхеля  —  в  зоні  Лісостепу.  Троянду,  лаванду,  шалфей
вирощують  в  Криму.  Ефиромасличні  культури  швидко  псуються,  тому   їхн
переробляють на  місці.  Великі  підприємства,  що  виробляють  ефірна  олія
високої якості, розміщені в Бахчисарае, Алушті і Сімферополі.
Спеціалізовані   тваринницько-промислові   комплекси   є   важливою   ланкою
агропромислового комплексу України. Вони суміщають виробництво і  промислову
переробку сировинних ресурсів тваринницького походження, реалізацію  готової
продукції   підприємства і  організації.  В  межах  тваринницько-промислових
комплексів   виникають,   як   правило,   прямі   виробничі   зв’язки    між
сільськогосподарськими    підприємствами,    що     виробляють     продукцію
тваринництва,  і  промисловими  підприємствами,  що   її   переробляють.   В
результаті агропромислової  інтеграції  тваринництва  з  іншими  галузями  в
Україні сформувалися такі спеціалізовані тваринницько-промислові  комплекси:
мясопромисловий, молокопромисловий і птахопромисловий.
Мясопромисловий  комплекс  України  діє  на  основі  розвитку   тваринництва
м’ясного і м*ясомолочного напрямків і переробки його сировини. В його  склад
входять також обслуговуючі галузі: виробництво обладнання для  тваринницьких
ферм і м’ясної промисловості, комбікормова  промисловість,  кормовиробництво
і виробництво тари.
Основою формування м*ясопромислового комплексу України є м’ясне  скотарство,
птахівництво, вівчарство.
Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва  в  усіх  природних  зонах
України   не   обмежується   виробництвом   яловичини.   Воно   є   основним
постачальником кожевенного сировини для легкой  промисловості  і  органічних
добрив для рільництва.
Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100  га  сільськогосподарських
угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепі і  на  Полісся,
т. Е. В зонах, добре забезпечених природними кормовими  угіддями  і  високою
щільністю сільського  населення.  Що  стосується  Лісостепу,  те  підвищенню
щільності поголівя’ великої рогатої худоби сприяє  розвиток  бурякосіяння  і
цукрової промисловості з її відходами (жом, меласса)
Скотарство   України,   в   залежності   від   природно-економічних    умов,
характеризується   певними   територіальними   відзнаками    в    виробничій
спеціалізації. На Полісся і в Лісостепі розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-
молочне скотарство. В Степі переважає — м’ясне і м*ясомолочне. В  приміських
зонах, особливо найбільших і більших міст,  —  молочно-м’ясне.  Розводять  в
Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську,  чорно-
пегую і інші породи.
Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в  усіх  природно-
економічних зонах України. Відмінності в рівні  його  розвитку  визначаються
передусім характером кормових  ресурсів  і  наявністю  достатньої  кількості
кормів ,що концентрувалися. Найбільш  розвинуте  свинарство  в  Лісостепі  і
Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.
В Україні найбільш розповсюджені свиноводческі ферми замкнутого циклу, в  як
сочетаются стадії відтворення, дорощування і  відкорма  свиней.  Заглиблення
спеціалізації призвело до створенню откормочних комплексів.
Вівчарству в Україні належить допоміжна роль.  За  1981-1991  гг.  Поголівя’
вівців зменшилося з 8.8 млн голов до  7.9  млн  голов.  Особливо  інтенсивно
вівчарство розвивається в Степі і  в  Карпатах.  Воно  забезпечує  сировиною
текстильну,  смушковохутряную  і  кожевену   промисловість.   М’ясо   вівців
характеризується високою калорійністю. Крім Того,  вівчарство  відрізняється
прискореним оборотом череди, що  створює  сприятливі  умови  для  збільшення
вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.
Виробництво м’яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове  виробництво
(включаючи субпродукти 1 категорії (1990  г.)  —  2.8  млн  т.  В  структурі
виробництва м’яса і мясоизделий ведуче місце займає  яловичина.  Далі  ідуть
свинина, м’ясо птаху і баранина.
Найбільші м*ясокомбінати України розміщені в більших  містах.  Нові  потужні
мясокомбинати, що орієнтувалися на  місцеві  сировинні  ресурси,  побудовані
також в Вінницькій, Черкаській, Полтавській,  Хмельницкій  і  Тернопольській
областях.
Молокопромисловий  комплекс   —   один   з   найважливіших   агропромислових
комплексів  України.  Основою  його  формування  є  сприятливі  природні   і
економічні умови.
Приблизно третина поголів’я  великої  рогатої  худоби  України  потрібно  на
поголівя’ коров (в 1991 г. — 8.4 млн голов, з них 60 % — тваринні  молочного
напряму). Найбільш розповсюджені червона степова і чорно-пегая породи.  Вони
дадуть найвисокі надої молока.  В  1991  г.  Середньорічні  надої  молока  в
цілому  по  Україні  склали  2941  кг.В  Україні   2/3   молока   виробляють
спеціалізовані  господарства.  В  зоні  більших  міст,  наприклад,  на   них
потрібно  більш  4/5  всього  виробленого  молока.В  молочній  промисловості
виділяють такі галузі: маслобойню, цельно-молочну, сироварну  і  консервную.
Особливістю  молочної  промисловості  є  те,  що  на  більшості  підприємств
виробляють   декілька   виглядів   молочної   продукції,   хоча   в   цілому
молокопромислову комплекс України має маслобойную спеціалізацію.
Масло  виробляється  в  усіх  областях  України,  але  більше  всього  —   в
Чернігівській, Вінницької і Київської (біля 30 тис. Т в рік).
Молокопромишленний   комплекс   Донецької,   Закарпатської,   Кримської    і
Львівської областей спеціалізується в основному на випуску цельной  молочної
продукції.
Птахопромисловий  комплекс  серед  тваринницьких  комплексів   менш   всього
залежить від землі. Важливим чинником його розміщення  є  райони  споживання
продукції, в основному біля більших міст, в промислових і  курортних  зонах.
Промислове птахівництво  розвивається  в  усіх  природно-економічних  зонах.
Великими виробниками пташиного м’яса і яєць є Степові  області,  серед  яких
виділяється Крим (перше місце в Україні) .
По спеціалізації птахопромислові підприємства поділяють на яєчні  і  м’ясні.
Основними  виробниками  пташиного  м’яса  і  яєць  є  птахофабрики.  В  Усіх
природноекономічних зонах в структурі поголівя’  птаства  преобладают  кури.
На птахофбриках м’ясний спеціалізації, окрім  бройлерів,  вирощують  индеек,
качок і гусей.