У чому унікальність
                               планети Земля?
    Унікальність планети Земля полягає насамперед у тому, що  вона  придатна
для життя, це єдиний осередок життя в  межах  Сонячної  системи.  Тільки  на
Землі розвинута плівка життя, оболонка живої речовини, яка впроваджується  і
проникає в інші оболонки —  літосферу,  атмосферу  і  гідросферу.  Але  чому
життя з'явилося саме на  Землі?  Які  її  особливості,  як  планети  сприяли
цьому?
    Почнемо зі сприятливої  віддаленості  від  Сонця.  Земля  розташована  в
межах тієї зони, де немає нестачі  або  надмірного  надлишку  в  надходженні
зовнішньої енергії. Температурні умови зробили можливими  появу  і  розвиток
життя в тій формі, в якій воно існує на нашій планеті.  З  віддаленістю  від
Сонця пов'язана І закономірна зміна речовинного складу планет,  які  входять
до „земної групи” (Земля, Меркурій, Венера і Марс,  а  також  Місяць).  Вони
мають найбільшу щільність і якісно найрізноманітніший склад.
    На Землі речовина існує в усіх трьох агрегатних станах.  Для  можливості
появи життя (її біологічних  форм)  надзвичайно  важливо  Існування  води  в
рідкому стані.
     Атмосфери  великих  планет,  що  обертаються  по  зовнішніх   орбітах,—
Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна — складаються з газів, переважно  з  метану
й аміаку. Але найзовнішня планета — загадковий Плутон — має розміри і  масу,
які говорять про значну щільність речовини.
    Небайдужа І величінь маси земної кулі. Тільки при  наявності  достатньої
маси могло статися виділення енергії  при  гравітаційному  стисненні  в  тих
кількостях, які активізували  розподіл  речовини  і  зробили  можливою  таку
„ланцюгову  реакцію”:  плавлення  речовини  в   надрах   Землі,   вулканічну
діяльність, що  сприяє  викиду  летючих  компонентів  назовні  І  формуванню
газової оболонки земної кулі й гідросфери.  Без  розігрівання  у  внутрішніх
частках Землі, без тектоніки І вулканізму не змогла б утворитися  ландшафтна
сфера  —  те  глибоке  взаємопроникнення  рідкої,  твердої  і  газоподібної
речовини у зовнішні частки земної кулі, де потім зародилося життя.
    Не володій Земля достатньою  масою»  вона  б  являла  собою  гігантський
інертний камінь, і  тільки.  Маса  нашої  планети  достатня  для  того,  щоб
надійно  «прикріпити»  до  неї,  втримати  тяжінням  газову   оболонку,   що
утворилася, — атмосферу киснева — азотного складу. Щоправда,  легкі  гази  —
водень і гелій — долають земне тяжіння і постійно випаровуються в  космічний
простір, але якраз цей процес зіграв певну роль в еволюції Землі. Повітря  —
необхідна умова існування життя. Повітряна оболонка втримує тепло,  згладжує
температурні контрасти між нічною і денною півкулями.
    Цікаво, що надмірна маса може зіграти  роль  несприятливого  чинника  по
відношенню до появи життя. Дійсно, якби наша Земля була сумірна за  масою  з
Юпітером або Сатурном (тобто «важила» у 100 —  400  разів  більше),  то  тим
самим був би повністю виключений витік у  простір  атомів  легких  газів.  У
такому випадку на  Землі  досі  існувала  б  дуже  щільна  первинна  водневе
-гелієва атмосфера з великою домішкою метану й аміаку. При  такому  газовому
складі не могли б утворитися земні форми життя. Крім того, велика маса  була
6  причиною  більш  сильного  стиснення  І  такого  розігріву,  яке  було  б
надмірним. Таким чином, можливість  появи  відомих  біологічних  форм  життя
обмежується масою планети і «знизу» і «зверху».
    Нарешті, наша Земля  володіє  тим,  чого  практично  позбавлені  сусідні
планети, — магнітним полем, що грає важливу роль як захисний  екран.  Згідно
з  дослідженнями,  проведеними  за   допомогою   автоматичних   міжпланетних
станцій, встановлено, що напруженість магнітного поля Марса в 500, а  Венери
— в 2000 раз слабкіше за земну.  Недостатнє  магнітне  поле  виявлено  і  на
Меркурії.
    Зараз питання про наявність інших планетних систем не підлягає  сумніву.
Більш того, вважають, що при наявності сприятливого збігу обставин життя  на
планеті не може не виникнути. У книзі І.  З.  Шкловського  «Всесвіт,  життя,
розум» є розділ, який має заголовок:  «Умови,  необхідні  для  виникнення  і
розвитку життя на планетах». Там підкреслюється, що різні  умови  -положення
планети в «зоні населеності», відповідна маса і в  зв'язку  з  цим  хімічний
склад атмосфери — не є незалежними, можуть виконуватися одночасно.  Якщо  це
так, то виникає ідея про закономірність —  при  дотриманні  певних  умов  —
появи планет, що придатні до життя.
    Чи позбавить все це Землю ореола унікальності?  Ні,  хоч  би  тому,  Ідо
життя на інших планетах повинне бути нескінченно різноманітним.
                          З чого складається Земля?
     Близько  120  років  тому  австрійський  геолог  Едуард  Зюсс  висловив
припущення,  що  наша  планета  за  своєю  будовою  подібна  цибулині.  Вона
складається  з  концентричних  {що  мають  загальний   центр)   шарів,   які
ущільнюються по мірі наближення до центру.
    Верхній з них — це земна кора. З нею людство  досить  непогано  знайоме:
адже це і є той зовнішній твердий шар планети, на якому люди живуть»  звідки
добувають корисні копалини.
     Земна  кора  не  всюди  однакова.  Найбільш  Істотно  відрізняються  її
континентальні дільниці від океанічних. Товщина кори під континентами в
середньому складає близько 35 — 40 км. Там, де на  суші  громадяться  молоді
високі гори, вона часто  досягає  50  км  і  більше.  Під  Альпами  кора  ч.
потовщується» до 70 км, а під Гімалаями — до 90 км. А ось під океанами  кора
«тонка» — в середньому 7 — 10 км, а подекуди (наприклад, в Тихому  океані  —
у Гаванських островів або у острова Пасхи) — всього 5 км.
Континентальна й океанічна земна кора відрізняються не тільки  за  товщиною,
але І за  складом.  Океанічну  кору  складають  два  шари  —  базальтовий  І
осадовий. Базальти — це темно — зелена, або навіть чорна  силікатна  порода,
що містить кальцій, натрій, магній і залізо.
Звідки береться океанічна кора? Вона виділяється з  верхнього  шару  мантії,
що знаходиться усього в 5 — 50 км під дном океану. Саме  там  породи  мантії
розплавлюються І  звідти  по  тріщинах  поступають  вгору,  де,  застигаючи,
утворюють нижній — базальтовий — шар океанічної кори.
    Інша справа —  континентальна  земна  кора.  Вона  також  складається  з
декількох шарів. Верхній  шар  складений  пісковиками,  глинами,  вапняками.
Головна її відмінність від океанічної  кори  —  наявність  наступного  шару,
утвореного  гранітами  І  метаморфічними  (зміненими  під  впливом   високої
температури і тиску) породами. Крім цього — основного —  шару  там  присутні
осадові породи (пісковики, глини, вапняки).
     Базальти  або  породи,  що  їх  нагадують,  складають   нижню   частину
континентальної кори. Вік у континентальної кори перевищує 3 млрд. років,  у
океанічної він складає не більше за 150 — 170 млн. років.
    Під корою знаходиться так звана мантія Землі,  що  залягає  на  глибинах
від 3О — 50 до 2900 км.
    З чого ж складається мантія? Головним  чином  з  перидотиту.  Ця  порода
містить 80% олівіна  І  20%  піроксена.  Це  зеленуваті  мінерали,  силікати
магнію і заліза.
    Високі температури в мантії примушують  розплавлятися  глибинні  породи,
перетворюючи їх у магму, яка по тріщинах проривається вгору у вигляді  лави.
Тут вже з нею можуть ознайомитися геологи.
    Мантія займає до 62% об'єму нашої планети. Останнім часом  вчені  почали
поділяти її на верхню і нижню  мантії.  Перша  з  них  залягає  від  нижньої
кромки земної кори до глибини 1 тис. км.
    Склад  нижньої  мантії  залишається  загадкою  для  вчених.  Відомо,  на
кордоні з ядром щільність речовини мантії досягає 5,5 т/м3.
На глибині 2900 км знаходиться зовнішній  кордон  земного  ядра.  Від  нього
углиб щільність середовища різко зростає — відразу на 80%.
    Сейсмічні хвилі свідчать, що рідкою є  лише  зовнішня  частина  ядра.  А
його   внутрішня   область,   мовби   «жовток»   планети»   складається    з
залізонікелевого  сплаву  і  поводиться  вже  як  «твердь».   Це   зумовлене
неймовірно високим тиском — адже на внутрішню  частину  ядра  «давить»  вага
основної частини  планети.  Навіть  на  верхньому  кордоні  ядра  теоретично
розрахований тиск складає близько 1,3 млн. атмосфер, а  в  його  центрі  він
досягає 3 млн. атмосфер. Температура тут — близько  10 000оС.  Уявимо  собі:
кожний кубічний метр речовини земного ядра важить 12 — 13  т,  так  що  один
невеликий ящик,  наповнений  такою  речовиною,  зміг  би  відвезти  хіба  що
потужний грузовик.
    Поверхня ядра Землі має своєрідний рельєф. Кордон між  ядром  і  нижньою
мантією — не просто геометричне  правильна  сфера,  а  цілий  шар.  У  одних
місцях його товщина  становить  150  км,  а  в  Інших  —  цілих  350  км.  У
середньому ж «межа» між нижньою мантією і ядром сягає товщини 260 км.  Вчені
припускають, що саме  в  цій  «межі»  відбувається  перемішування  глибинних
речовин, що мають різний хімічний склад, І цим пояснюється таке  перетинання
цього підземного «рельєфу».