Курсова
робота
За
темою: «Князівська добродійність у Київський Русі»
Запоріжжя
2009 рік
ПЛАН
Вступ
					







Розділ 1. Історико – методологічний
аспект дослідження добродійності в Київської Русі
1.1 Історія дослідження князівської
добродійності в Київської Русі
1.2 Основні поняття: добродійність,
різновиди добродійності в Київської Русі
1.3 Підходи та методи дослідження
добродійності в Київської Русі
Розділ 2. Теоретичний аспект
дослідження князівської благодійності в Київської Русі
2.1 Вплив князівської благодійності в
Київської Русі на її подальший розвиток у сучасному світі
Висновок
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми
дослідження визначається тим, що для глибшого осмислення більшості проблем, що
виникли перед нашим суспільством, потрібне звернення до величезного історичного
досвіду попередніх поколінь. Особливої актуальності в зв’язку з цим набувають
об’єктивні і всеосяжні наукові знання найбільш значимих і одночасно украй
складних періодів в історії країни. До таких періодів, на мою думку,
відноситься досліджувана епоха. Сучасна наука має можливість, об’єктивно
переосмисливши минуле, вийти на якісно новий рівень, тим більше що багато
питань було вивчено недостатньо, в їх числі і проблема добродійності.
Вивчення історичних
основ становлення благодійності на сучасному етапі відіграє важливу роль, тому
що сьогодні відбувається відродження не тільки державної благодійності, а й
приватних організацій, а також благодійної діяльності окремих юридичних осіб.
Все це допомагає надати більш ефективну поміч нужденним.
Прагнучі
відновити загублений моральний, релігійний зв`язок минулих, теперішніх та
майбутніх поколінь, ми повинні глибинно вивчити найдавніші види благодійності
на Русі.
Об`єктом роботи є
сукупність процесів підтримки життєдіяльності населення приватними особами.
Предмет роботи: князівська
благодійність та її розвиток у часи Київської Русі
Ціль роботи:
дослідження основних аспектів розвитку князівської благодійності у Київської
Русі.
Ця робота
розкриває наступні задачі:
Ø  
Історико
– методологічний аспект дослідження добродійності в Київської Русі, а саме:
—   
Історія
дослідження князівської добродійності в Київської Русі
—   
Розкриття
таких понять, як добродійність, різновиди добродійності в Київської Русі
—   
Вивчення
підходів та методів дослідження добродійності в Київської Русі
Ø  
Теоретичний
аспект дослідження князівської благодійності в Київської Русі, який включає в
себе вплив князівської благодійності в Київської Русі на її подальший розвиток
у сучасному світі.
Аналіз зібраного
матеріалу надає змогу отримати окремі знання у цій галузі вивчання та досвід,
який в подальшому необхідно застосувати, задля розвитку соціальної системи у
наші часи.


РОЗДІЛ
1. ІСТОРИКО – МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОБРОДІЙНОСТІ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ
1.1
Історія дослідження князівської добродійності в Київської Русі
Початок
благодійності пов’язують з 911 роком, коли був підписний договір князя Олега з
греками, котрий складався з взаїмообов’язків про викуп росіян та греків, де б
вони не були, та відправлення їх на Батьківщину. По суті цей договір вістував у
собі частини соціальної роботи та був першим свідоцтвом турботи держави про громадян. [12;152]
У X – XII ст. в Україні відбувається зміна
моделі допомоги та підтримки нужденних. Це пов`язано зі зміною соціально – економічної та соціокультурної
ситуації (до початку IX ст. у
східних слов`ян завершився розклад
первіснообщинного ладу.) На зміну родоплемінним прийшли територіальні,
політичні та військові, виникли племінні союзи, на базі котрих створюється
держава – Київська Русь.
Розвиток
феодальних відносин, інтереси єдності країни вимагали реформування уявлень
стародавньої Русі, прийняття спільної релігії. У 988 році християнство
визнається офіційною релігією.
Християнізація
слов`янського світу справила вирішальний вплив на всі сфери суспільства, на
суспільні відносини, і це, в свою чергу, позначилось на формах допомоги та
підтримки людини. З цього часу починається формуватися християнська концепція
допомоги, в основі якої є філософія любові до ближнього. «Полюби ближнього
твого, як самого себе» — ця формула стає моральним імперативом, що визначає
сутність вчинку індивіда. З іншого боку, вона виражає сутність єднання суб`єктів, стаючи тим самим показником
незалежності до певної спільності.
Соціальна
допомога того часу стає необхідною умовою особистого морального здоров`я осіб,
які її здійснювали. Йшлося про те, щоб піднести рівень власної духовності, а не
суспільного добробуту. Слідуючи з цього, допомога нужденним була справою
кожного, а не держави. Милостиве ставлення до старців було одним з головних
засобів морального виховання на Русі.
Основними об`єктами допомоги стають хворі,
жебраки, вдови, сироти. З`являються законодавчі акти,
що регулювали відносини щодо підтримки та допомоги різних категорій населення.
До найдавніших джерел права належать церковні статути князів Володимира
Великого та його сина Ярослава Мудрого, що містять норми шлюбно – сімейних
відносин. Виникають й нові суб`єкти
допомоги: князь, церква, парафія, монастирі. Визначилися основні напрямки допомоги
та підтримки: княжна, церковно – монастирська, парафіяльна благодійність,
милостиня.
З прийняттям
християнства на Русі стала активно розвиватися особиста благодійності руських
князів, яка вже мала релігійний характер. Київський князь Володимир І (Великий)
статутом 966 р. офіційно зобов’язав духівництво займатися суспільним
благодійництвом, визначивши десятину (1/10) від княжих доходів на утримання
монастирів, лікарень, церков і богоділень. Майже відразу після хрещення князь
зайнявся богоугодними справами: будував церкви, які стали не лише фундаментом
віри, а й основою наукового знання, книжкової справи. Також заснував школи та
училища, що були першим кроком у народній освіті Русі. Спочатку таке діяння
зустріло проти населення, особливо знаті. За свідченням, жінки, в яких забирали
дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.[2; 40]
За свою
благодійність Володимир заслужив велику любов свого народу. Він влаштовував
банкети на княжому дворі не тільки для бояр і дружинників, а й для убогих.
Після свого врятування у битві з печенігами під містом Василевим, його щедрість
була особливо велика. Бідні отримали від князя велику на той час суму грошей –
300 гривень. Повернувшись до Києва, він влаштував банкет для бояр та простого
люду. З того часу кожен бідняк міг вгамувати свій голод на княжому дворі і
кожен з жебраків міг отримати від князя трохи грошей.
Його
благодійність поширювалася навіть на тих, хто не був спроможний прийти за
допомогою сам. Князь наказав своїм людям розвозити по вулицях хліб, м`ясо, рибу, овочі і роздавати на
підвір`ях жебракам та убогим. Така
благодійність набувала інколи навіть загрозливого для держави характеру: князь
став поширювати свою доброчинність на злодіїв та вбивць, змінюючи їм стару на
штраф.
В особі
Володимира поєднувалися благодійність особиста та державна, бо він був першою
особою та главою держави, та й гроші на це витрачав ті, що поступали до
скарбниці з податків від населення. Отже, тут ми бачимо державну та приватну
доброчинність тісно переплетеними, які ще не розділені. Ця традиція тривала на
Русі і після Володимира Великого, продовжувалась його нащадками.
Гідним
продовжувачем усіх справ свого батька Володимира був великий князь київський
Ярослав, прозваний Мудрим. Він заснував сирітське училище, де навчалося близько
300 юнаків. Це був перший справжній навчальний заклад на Русі. Але найбільшої
слави Ярослав отримав своїм складанням першого письмового руського зводу
законів – «Руської Правди». У цьому документі загально прийняті закони стали
правовим кодексом. Складався він з 37 розділів соціального спрямування, що було
незвичним для тогочасних європейських держав.
«Руська Правда»
була першим слов`янським кодексом законів, що
включав у себе подобу соціальної програми. Наступні зведення законів значною
мірою будувалися за зразком «Руської Правди», міцно стверджуючи основи
соціальної політики.[2; 42]
Онук Ярослава
Мудрого Володимир ІІ Мономах, великий князь київський з 1113 по 1125 роки,
дослухався до скарг нижчих верств. У своєму правовому кодексі систематизував
їхні права та обов`язки. Сестра Володимира
Мономаха Анна заснувала в Києві училище для дівчат, яких не тільки утримувала
за свій рахунок, а й навчала грамоти і різних ремесел.
Відомі також
своїми благодіяннями й інші історичні особи того ж періоду: князь Ізяслав та
Всеволод Ярославович. За їх правління був широко відомий єпископ Єфрем, який
1091р. побудував для бідних і сиріт лікарні, призначив їм лікаря, встановив,
щоб повсюдно хворих лікували і доглядали безкоштовно.
Крім цих князів історія згадує про інших
христолюбних князів. Особливо відзначають літописи синів Володимира – Ярослава
Володимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше в
Новгороді училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут церковний і земський,
за яким благодійність, тобто турбота про злидарів і вбогих, залишалась у
віданні священиків у парафіях та єпископів у єпархіях.
Таким чином, у
середньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв`язки – для нужденних передбачена не
тільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога аж
ніяк не була систематичною. Княжна добродійність — це дуже противоречивий факт
тому що, наприклад, у літописах не зафіксована проявів благодійності під час
голоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжого
втручання можна охарактеризувати висловлюванням: «Бог наказывает вас за ваши грехи». Так у 1034 року в
Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його
ліквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою.
З часи правління
Володимира Мономаха та до середини ХVІ ст. яких не будь законів, котрі торкались б організації
благодійної діяльності не приймалося. Це пояснюється двома основними причинами:
по-перше, з середини ХІІ ст. Русь перестала представлятися як єдина ціла
держава, вступивши в період феодальної роздрібненості. Відбулося падіння Києва
як руського центра, велико княжий престол було перенесено у Володимир. Русь
стала поступово переходити під владу Візантії та Грецької християнської
культури. По-друге, встановлення золотоординського іга реформувало державне
правління.
Виходячи із
наведеного матеріалу, можна сказати, що княжна благодійність у Київській Русі мала
такі важливі риси:
— Вона базується
на особистої участі та бажанні благодійника, а державної системи благодійності
не існує.
— Участь у
благодійності – це не обов’язок, а
право князя. Така риса «любові до ближнього» достойна наслідування, але не є
обов’язком для виконання.[6;155]
Як висновок,
можна сказати, що княжа благодійність в Стародавній Русі не переступила меж
приватної опіки. Звідси її найважливіші риси:
1. Княжа
благодійність засновувалася на особистому бажанні злидарелюбця, а державної
системи благодійності не існувало. 
2. Участь в опіці
була не обов’язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків стало
рисою вартою наслідування, але не обов’язком для виконання. 
3. Допомога
князів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою. 
4. Держава в
особі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього,
як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватного
благодійника
1.2
Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київській Русі
У повсякденному
житті під благодійністю ми розуміємо – прояву уваги до людей, не здатні
забезпечити себе необхідним для існування, надання допомоги для організації
своєї життєдіяльності, матеріальна та духовна підтримка. На мою думку
благодійність — це чинення безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Буває як
в колективних формах (фонди, організації), так й в індивідуальних. Треба
відмітити, що головною рисою благодійності є вільний вибір форми, часу та
місця, а також змісту допомоги.
Початки
благодійності проявляються ще у язичні часи, коли окремі особи або групи мусили
годувати та одягати нужденних. Ця допомога мала примітивні форми, не була
організованою та регулярною. [10; 238]. Вона виникла в умовах формування
людського суспільства, становлення головних соціальних інститутів. Співчуття та
опіка о ближнім, завжди були на Руси. Благодійна діяльність у наші часи має
давні традиції.
Благодійність
була для древніх слов’ян, як безкорисна поміч, котра відігравала велику роль у
їхньому житті. Зміни у її розвитку відбулися з прийняттям християнства, яке
закликало до любові та милосердя.
Зрозуміло, що
вона поділяється на окремі види. Вчені підкреслюють, що до найпростішого
відноситься “годування жебраків”. До “жебраколюбам” по глибокій внутрішньої
християнської потреби відносились представники княжих родів, духівництва та інші
люди Землі й різних соціальних верств. В даному випадку можливо побачити
реальний вплив християнського віровчення, зв`язаного з бажанням нагодувати голодного, напоїти жаждущого, підтримати
приниженого, провідати ув`язненого, незалежно від його
матеріальних можливостей. В даному випадку така справжня моральність була
необхідністю, а не виконання боргу через страх покарання, або задля
привселюдної похвали.
[9]
Благодійність на
цьому етапі розвитку соціальної системи не була пов`язана з державними структурами та з системою
окремих соціальних та культурних інститутів, а була, по суті, необхідною умовою
князя, священика, благодія любої соціальної верстви. Тим паче, дуже часто такий
прояв благодійності потрібен був більше жебраколюбнику, ніж жебраку. Тут
виявляється про рівень власного духовного, морального удосконалення тої чи
іншої людини, котра дарує.
Жебрак, хворий, юродливий
допомагали створенню своєрідного духовного мосту серед жертвувателем та
небесним воїнством. Жебрак виступав в якості захисника, богомольця для
душевного, безкорисливого добродійника. У першому томі “Антології по соціальній
роботі” особливо виділяється наступна думка: “У Рай входять святою милостинею –
жебрак багатим харчується, а багатий жебрака молитвою рятується”.[1] Таким
чином, не дивлячись на всі найчудовіші досягнення в справі любові до
“принижених і ображених”, добродійність була на тому етапі розвитку суспільної
свідомості і державного управління сферою вчинків окремих осіб, органічно
пов’язаних з ідеями християнської моральності.
Наступний
різновид добродійності в Київській Русі – це зародження системи охорони здоров’я
на Русі. Тут є й будування перших лікарень, де лікувалися нужденні не залежно
від їхнього соціального статусу, прагнення до організації лікарської допомоги
нужденним, навіть якщо вони не могли сплатити витрати на їх лікування.
Виходячи з цього,
то благодійність того періоду можна сформулювати таким чином: «сліпа роздача
милостині». Вона роздавалася усім, хто попросить або якось схожий на жебрака. Розслідування
образу життя жебраків не тільки не відбувалося, а й заборонялося указами
священників того історичного періоду. Відомий вчений богослов, котрого труди
стали духовною основою християнської моралі для багатьох поколінь, мужній
захисник православ’я Св. Іоанн Златоуст писав: «Ти не повинен довідуватися бідних, що вони за люди,
тому що ти приймаєш їх в ім’я Христа». Також до такої безвіддячной допомоги
можна віднести будівництво помешкання, викуп полонених, навчання ремеслу, при
збігу природних спрямувань та вибраної сфери професійної діяльності.
1.3
Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі
Одним з перших
підходів вивчення добродійності є філософське обґрунтування милосердя,
добродійності, що має декілька взаємодіючих аспектів (релігійний,
соціально-етичний і ін.). Це обумовлено тим, що добродійність має давню
історичну традицію у філософських і релігійних ідеалах людства.
Для вирішення
поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовується такі методи
дослідження:
Перший метод це —
аналіз історичної, педагогічної, спеціальної, філософської і богословської
літератури з досліджуваної теми (в цій роботі дослідження добродійності в
Київської Русі).
Він відбувається
з опорою на обширний круг джерел і літературу, які, в свою чергу, є достовірним
джерелом тих часів. Сюди включають: архівні матеріали: звіти про
пожертвування, проекти постанов, рукописні статті, введені в науковий обіг
архівні матеріали і документальні джерела з проблеми дослідження тощо ; опубліковані
звіти і огляди, що містять дані по історії церкви, статистичні роботи,
збірки, присвячені розвитку добродійності в Київської Русі.
Слідуючи з цього
можна зробити висновок, що такий аналіз матеріалів має два значення: теоретичне
значення, яке полягає в тому, що отримані об’єктивні дані розширюють наявні
уявлення про християнську добродійність і милосердя, та практичне значення, яке
в свою чергу обумовлене здобуттям нових для історіко — педагогічної науки знань
про роль християнської добродійності.
Та другий – це
порівняння матеріалу даної епохи з іншою. На цьому етапі відбувається підтвердження
та зіставленням фактів і подій в умовах історичного розвитку благодійності, у
минулому і теперішньому часі.
Завдяки цим
етапам ми можемо дізнатися про зародження князівської благодійності, її
подальший розвиток, суть, значення та місце в історії.
РОЗДІЛ
2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ КНЯЗІВСЬКОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ В КИЇВСЬКИЙ РУСІ
2.1
Вплив князівської благодійності в Київський Русі на її подальший розвиток у
сучасному світі
З питання про
вплив князівської добродійної діяльності на суспільство і соціальні процеси
склалися дві принципові точки зору:
— Різке негативне
відношення до благодійності та її впливу на суспільство, оскільки вона лише
«розбещує людину, відучує її від праці і не приносить жодного блага
суспільству», і тому благодійна діяльність в принципі нездібна вирішувати
соціальні проблеми, оскільки вона — лише доля багатих і для них є розвага,
перебіг власної пихатості.
— Друга точка
зору на позначену проблему — це визнання позитивного впливу добродійної
діяльності на суспільство. Ця точка зору ґрунтується на історичному досвіді
добродійної діяльності в Київській Русі та на сучасних тенденціях розвитку
соціальної роботи. І тут надається можливим зазначити ряд положень:
1.) — Перш за
все, добродійна діяльність — це надання допомоги що має потребу (у різних
формах): чи то це створення притулків, лікарень, богаделен дитячих будинків,
ясел, будинків безкоштовних квартир, організація безкоштовного живлення; чи то
догляд за пораненими під час воєн (наприклад, діяльність сестер милосердя
Краснокрестного руху і «Жіночого патріотичного суспільства»). Тобто,
це підтримка людей в скрутну хвилину.
2.) — Завжди, у
всі часи, добродійна діяльність сприяла розвитку в Україні освіти з відкриттям
училищ, курсів, установою стипендій, безкоштовним вченням неписьменних.
Добродійна діяльність сприяла розвитку культури — підтримка художників,
артистів; будівництво храмів, музеїв і так далі.
3.) — Окрім
цього, добродійність сприяє формуванню високого духовно-етичного вектора
суспільства. Спочатку добродійність і милосердя в Київській Русі були засновані
на євангельській заповіді любові до ближнього. З прийняттям Руссю християнства
найважливішими вогнищами добродійності і милосердя стали храми і монастирі. При
них завжди проживала чимала кількість жебраків, калік, сиріт, самотніх
старезних людей. Подаяння милостині в храму стало сприйматися обов’язком
кожного, в нього що входить. Сильну дію на пом’якшення вдач надавав особистий
приклад князів, самих церковних служителів.
4.) — Позитивний
вплив добродійності також полягає ще в тому, що ця діяльність призначена для
людей всіх вікових категорій і всіх груп населення, тобто існує досить широкий
обхват соціуму.
5.) — Також слід
зазначити, що добродійна діяльність реалізує один з основних принципів
соціальної роботи, який свідчить «не лише допоможи, але і навчи».
Класичний приклад варіанту цього афоризму — не лише погодуй рибою, але і дай
вудку і навчи нею користуватися, щоб наступного разу не виявитися в подібній
ситуації. І як наслідок цього, спостерігатиметься хоч би часткове вирішення
соціальних проблем.
6.) — І останнє,
що хотілося б відзначити у ряді позитивних чинників — це те, що князівська
добродійна діяльність сприяла розвитку добровільних ініціатив, формуванню
активної цивільної позиції, підвищення демократичної культури громадян і
розвиток соціальної мобільності в співтоваристві.
Таким чином,
завершуючи даний огляд, представляється можливим підвести підсумок: на
сучасному етапі, безперечно, признається позитивний вплив князівської добродійної
діяльності за часи Київської Русі на суспільство і соціальні процеси, і завдяки
цьому, у наші часи добродійна діяльність розуміється і виступає як ресурс, як
спосіб і як форма вирішення соціальних проблем, і як чинник особового розвитку
і самореалізації благодійника.
Виходячи з цього,
концепція сучасної добродійної діяльності, на мій погляд, спирається на наступні
принципи: використання ресурсів людей (розвиток добровольчества); сприяння
розвитку потенціалу самодопомоги і власної ініціативи громадян; інституціоналізація
місця добродійності в житті суспільства.
І, звичайно ж,
необхідною умовою всього цього повинна стати підтримка добродійності з боку
держави.
Закінчити
доповідь хотілося б словами видатного гуманіста XX століття Альберта Швейцера:
«Наш світ зведеться на ноги, коли зрозуміє, що його одужання залежить від
нових ідей…. Люди і народи повинні навчитися мислити по-новому… «.
ВИСНОВОК
Ця тема, не
дивлячись на свою вузькість, що здається, має сьогодні великий потенціал перш
за все, через свою соціальну значущість, практичну актуальність і
застосовність, а також через міждисциплінарность, не до кінця ще розкритою.
Тому актуальним є не лише вивчення історії розвитку суспільної добродійної діяльності,
але і об’єктивне дослідження еволюції її структур, соціальних інститутів,
правової бази і механізмів їх функціонування.
На жаль далеко не
все з цього отриманого досвіду може бути використано сьогодні, але для
виявлення елементів історичної спадщини, які варто відроджувати, необхідно за
допомогою наукового аналізу реконструювати модель суспільної добродійності
максимально точно, у всій облиште структурних елементів і зв’язків між ними.
Багатовікові
традиції добродійності на Русі, соціальної допомоги і підтримки тих, що мають
потребу сприяли створенню міцної державної системи соціального забезпечення.
Сьогодні,
структура, що діє, і організація соціального захисту населення області є
багатофункціональною системою, яка останнім часом значно виросла, істотно
розширивши свої функції.
Істотна
особливість сьогоднішнього дня — розширення кола осіб, що представляють
уразливі шари суспільства. Сюди входять старезні і люди похилого віку,
безробітні, мігранти, інваліди, хронічно хворі, особи, що знаходяться за межею
бідності, жебраки і ін. Збільшення чисельності таких осіб несприятливо
позначається на всьому суспільстві, завдаючи йому економічного, фізичного,
морального збитку. Тому
поважно, щоб суспільство усвідомило практичну цінність добродійності як засоби
соціальної реабілітації громадян, що істинно мають потребу, і зменшення
гостроти медичних проблем. Через милосердя і співчуття відновлюється хвора
тканина людських взаємин.
Сьогодні корисно
було б звернутися до досвіду наших попередників, добродійна діяльність яких
диктувалася усвідомленням загальнолюдської солідарності, прагненням усунути
небезпеку, пов’язану з наявністю в товаристві населення, що має потребу.
На сьогоднішній
день під добродійністю розуміють багатоаспектну людську діяльність, соціальний,
психологічний і економічний феномен, який має свою давню історію. Первинна
форма добродійності у вигляді подаяння милостині жебракові, зустрічається вже в
найвіддаленіші часи і згодом зводиться в релігійний обов’язок.
Добродійність і
милосердя конкретної людини — це здатність творити благо для інших по милості
власного серця.
СПИСОК
ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.        
Благотворительность
в России www.miloserd.ru
2.        
Горілий
А. Г. Історія соціальної роботи. Навчальний посібник. – Тернопіль: Видавництво
Астон, 2004. – 174с.
3.        
Годунский
Ю. Откуда есть пошла благотворительность на Руси. Наука и жизнь. №10, 2006. – 56с.
4.        
Гумилев Л.Н.
Древняя Русь и Великая Степь. М. 1993. — 102с.
5.        
Ключевский В.О.
Русская история: Полный курс лекций: В 3-х кн.-М.:Мысль.-Кн.1. — 1993. — 572с.
6.        
Кузьмин К. В.,
Сутырин Б. А.История социальной работы за рубежом и в России (с древности до
начала XX века).-М.: Академический проект; Екатеринбург:
Деловая книга,2002. – 480с.
7.        
Розанов В.В.
Черта характера древней Руси//В.В.Розанов. Собрание сочинений в 2-х т. Т.1. М.
1990. — 259с.
8.        
Рыбаков Б.А.
Киевская Русь и русские княжества. М. 1982. — 589с.
9.        
А.З. Свердловым
из его книги «Курс лекций по социальной работе и
благотворительности», Санкт-Петербург, 2001.
10.     
Соловьев С.М.
История древнейших времен
\ Сочинение в 18 кн., 1
кн. т.1-2, М., 1988 год. – 701с.
11.     
Соціальна робота
в Україні/За ред. В.Полтавця — К.; 2000. — 236с.
12.     
Стог А. Об
общественном призрении.//антология социальной работы . В 5т., Т.3. М.,1995. —
16с.
13.     
Тетерський С.В.
Введение в соц. работу. – М.,2000. — 275с.
14.     
Человенко Т.Г.,
Кононова Е.С. Благотворительность в истории Русской Православной Церкви.
Учебное пособие. Орел, изд. Социально-Образовательного Центра, 1997.
15.     
Холостова Е.И.
Генезис социальной работы в России. — М., 1995. — 220с.
16.     
Энциклопедия Википедия. М, 2007