Культура Галицько-Волинської Русі
ХІІІ — ХІV ст.
Зміст.
1.
Галицько-Волинський літопис — найвидатніший історико-культурний документ.
2. Архітектура
та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі.
3. Роль
Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури.
					







Література.


1.  
Галицько-Волинський
літопис — найвидатніший історико-культурний документ.
Коли значення Києва як
культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному
житті почали відігравати окремі князів­ства, в тому числі й Галицько-Волинське.
Воно успадкувало і продов­жило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього
є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літо­пису.
Дослідження літопису показали, що він мав п’ять редакцій, в той же час він є
цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.
Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі
було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку
дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці «премудрі
хронографи» були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе,
писав: «Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати
вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє». Характерною
особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний
перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї
чи іншої події визначався фразами «в ті ж роки», «в той же
час«, »після того» і т.ін. У процесі подальшого редагування
літопис набув форми суціль­ного оповідання про історичні події.
Джерела для написання літопису, як засвідчують
дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літо­писні
записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі,
деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо.
Літописці нерідко користувались народ­ними переказами, дружинним епосом,
піснями, а також народними приказками і прислів’ями.
Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його
автори були виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збе­реження
єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу
і підривали авторитет княжої влади. Цент­ральне місце у літописі посідає
прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними
авторами, то літо­писці відбивали точку зору різних князів. Перший автор,
наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші
літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васи­льовича. Основна
ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської
держави володіти Києвом і всією Півден­ною Руссю. В літописі відображені найголовніші
події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-Волинського князівства. Його
автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема,
добре знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську
мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури
Галицько-Волинського князівства та України взагалі.
2.
Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі.
В Галицько-Волинському князівстві розвивались
архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в
головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної
архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються
значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад,
звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід
через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість
пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст.
Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з
двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають ви­разний
романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пан­телеймона в Галичі (1200), яка
має розкішний романський портал та інші різьблені з каменю деталі. В центрі
староукраїнської культури Галичі було знайдено понад ЗО фундаментів різних
будов тринавних церков і однієї ротонди, що вказують на переплетення східних,
за­хідних і місцевих архітектурних традицій.
Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає
літопис, розповідаючи, що церква була «гарна і гожа». Церква мала
чотири склепіння і «стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених
одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами рим­ськими».
Кам’яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було
дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконува­лись
досвідченими будівничими. Літопис повідомляє, що, наприклад, міські укріплення
на Волині зводив «муж хитрий» Олекса. Архео­логічні розкопки відкрили
багато нових і цікавих матеріалів про архітектуру й мистецтво в
Галицько-волинській державі.
У Галицько-Волинському князівстві високого рівня
розвитку на­був живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік
Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток
зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в
старокиївській державі, але й по всій Європі. Візан­тійський живопис, як
відомо, виріс на грунті античного, який у своїй основі був реалістичним.
Християнський живопис порвав з реалістич­ними традиціями і перейшов до
стилізованої декоративності, замість життєдіяльності стверджував аскетизм. Саме
в цьому варіанті хри­стиянський живопис прийшов з Візантії в Україну. Його
характер­ною рисою було те, що окремі постаті розміщувались на картині в
небесній гармонії, а не в життєвому безладді. Це був досить високий рівень
живописного мистецтва, але прийшов він у Стародавню Русь у дещо видозмінених
формах, зокрема, у формі монументального мис­тецтва, тобто декоративного
малювання на стінах, і в формі книжко­вих мініатюр (рисунків і початкових літер
у текстах книг). Мону­ментальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в
техніці малювання. Воно прийшло в Україну у формі стінного розпису та у вигляді
мозаїки. Стінний розпис нашими живописцями був назва­ний фресками. Отже,
монументальне мистецтво ділиться на мозаїку і фрески.
У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер’єрів
давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками,
різьбленим каменем, іконами. Видатною пам’яткою живопису тих часів є мініатюри
в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідни­ки характеризують XII
століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.
3. Роль
Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури.
Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні
взаємозв’яз­ки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі,
дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаєм­них візитах.
Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а
галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних
держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Данило
«їхав поруч з королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд
гарний, сідло з паленого золота, стріли і шабля прикрашені золотом та іншими
оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским
мере­живом, і чоботи з зеленого сап’яну». Воїни, які супроводили князя теж
були пишно одягнуті: «Від полків його йшла велика світлість, від блискучої
зброї». Дружина князя справила велике враження на місцевих людей, а король Бела в
захопленні казав: «Менш варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав
руським звичаєм своїх батьків».
Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями.
Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі «чашу з
багряного мармуру, вирізьблену чудовим мистецтвом…». Мстислав Данилович
подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг
та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю.
Події культурного і політичного життя у
Галицько-Волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних
держав.
У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається
про події в країнах Західної Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу
міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорсто­ку феодальну епоху воєн і
розбою.
На заході Галицько-волинська Русь була форпостом
східносло­в’янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як осві­та,
мистецтво, філософія, література, розвивалися під впливом захід­ної та східної
культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич
і Львів культурні впливи давньоруських земель надхо­дили до східних слов’ян в
Угорщину і держави Центральної Євро­пи. У той же час Галицько-Волинські землі
зазнавали істотних куль­турних впливів своїх західних сусідів; засвоєні духовні
і матеріальні цінності передавались іншим землям Стародавньої Русі. Але основа
культури Галицько-волинського князівства була українська, спільна з іншими
князівствами Стародавньої Русі.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників
впливали на культуру Галицько-Волинського князівства, але не змогли призу­пинити
розвитку культурного процесу. Грунтуючись на принципах єдності культури
старокиївської держави, культура західного кня­зівства продовжувала розвиватись
в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських
земель. За своїм ідейним змістом та художніми якостями ця культура була на
рівні культур середньовічної Європи, а в окремих випадках перевищувала їх. Цим
самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі, примножувала
багатющу скарбницю традицій української культури.


Література.
1.  
Бойко В. Історія
України. — К., 1997
2.  
Попович М. Нарис
історії культури України. — К., 1998
3.  
Українська та
зарубіжна культура. — К., 2000