Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть

Дата: 12.01.2016

		

Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть

Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть

Епоха Мейози, яка відкрила широкий простір для розвитку
капіталістичних відносин у Японії, поставила перед японським суспільством нові
завдання по всіх галузях життя: політиці, економіці, культурі, ідеології.
Намагаючись якомога швидше за получити Японію до здобутків передових країн,
уряд став на шлях широкої співпраці з Заходом. Після тривалої самоізоляції
країни від зовнішнього світу, почалось інтенсивне проникнення у Японію західної
культури і науки. Перед Японцями відкрився невідомий світ нових звичаїв та
поглядів. Про освітницьки ідеї «теорія природного права», ідеї волі та рівності
оволоділи японською інтелігенцією. Молоді Японці дістали змогу навчатись у
вищих закладах Європи і США.

Почалась «епоха цивілізації і просвіти» (Буммейкайка дзідай).
Рух «за цивілізацію» всіляко підтримував японський уряд, як необхідний етап на
шляху перетворення Японії на сильну незалежну державу. У 70-ті роки ХІХ
століття почався період розквіту просвітницького руху.

Одним з видатних Японських просвітителів був Юкіті Фукудзава,
чиї праці – «Все про країни світу», «Заклик до науки», «Автобіографія»
пропагували досягнення світової науки і ознайомлювали читачів з культурою
заходу і зарубіжних країн. Велике значення мала і педагогічна діяльність
просвітителя, його «школа Фукудзава» набула виняткової популярності, і згодом
стала Університетом. В той час Тимін Накайє створи в «Школу французької науки».

Згідно з Законом 1872 року про перебудову системи освіти
Японію розділили на 8 округів, в кожному з яких був Університет.

З 1907 року шестирічна освіта стала обов’язковою. В 1879 році
в Токіо було засновано академію наук. Шкільна освіта мала на меті виховання
молодого покоління у дусі безмежної відданості імператору та імператорській
владі. В усіх початкових школах викладався курс морального виховання та етики
(Сюсін), що спирався на спеціальний «імператорський рескрипт про народне
виховання» виданий 1890 року. Згідно з цим рескриптом народ треба було
виховувати у дусі конфуціанства та синтоїзму. (Синто – шлях Богів). Синтоїзм –
традиційна японська релігія, заснована на вірі в Божественне походження
династії японських імператорів, які мали титул «мікадо» і вважалися прямими
нащадками Богині сонця Аматерасу.

«Епоха цивілізації та просвіти» позначилася і на
літературному процесі Японії. Наприкінці ХІХ століття японські читачі
ознайомилися з кращими творами Західноєвропейської та російської літератур,
оскільки в результаті європеїзації значно зросла кількість перекладів.

Початок руху за створення нової літератури поклав Сайє
Цубоуті (1959-1935). Тракт якого – «Про сутність роману» з’явився 1885 року,
заперечуючи старі естетичні канони, що вимагали від особистості самозречення на
користь феодальних та моральних норм. Сайє Цубоуті висунув на перший план у
мистецтві чутливість та індивідуальне життя, а також закликав письменників до
відображення реального світу. Після Японсько-Китайської війни 1894-1895 рік, в
умовах загострення внутрішніх суперечностей у країні активно розвивається
соціальна проза (Сякай Сьосецу), яка відіграла надзвичайно важливу роль у
розвитку реалізму.

Нова епоха вимагала нових форм у поезії. Як і в прозі, у поезії
збільшується кількість перекладів з європейських мов. У системі японського
віршування з’явилась нова форма «Сінтайсі» (дослівно – «Вірші нової  форми»).
Вони уподоблювалися «Європейським білим віршам», до того ж у них була
необмежена кількість рядків.

У 80-ті роки ХІХ століття у Японії виник рух «За нову форму
вірша».

В японській поезії кінця ХІХ початку ХХ століття поширювався
новий вільний вірш, що спирався на розмовну мову «Дзюсі», який згодом став
основною формою японської поезії ХХ століття.

Вважають, що вершиною романтизму в японській ліриці була
творчість Тосона Сімадзакі, котрим в 1897 році видав збірку віршів «Молоді
пагінці». У жанрі Сінтайсі, тобто довгих віршів, поет зумів із романтичною
піднесеністю розповів про красу людського духу юність і кохання.

Традиційні правила складання Хоку і Танка стримували
романтичні пориви, тому вони потребували відповідної реформи. Поет Масаока Сіті
(1987-1902) зробив багато для оновлення цих жанрів. Видаючи з 1898 року журнал
поезії «Кототогісу» (Зозуля).

Метки:
Автор: 

Опубликовать комментарий