Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть
Культура Японії на межі ХІХ-ХХ століть
Епоха Мейози, яка відкрила широкий простір для розвитку
капіталістичних відносин у Японії, поставила перед японським суспільством нові
завдання по всіх галузях життя: політиці, економіці, культурі, ідеології.
Намагаючись якомога швидше за получити Японію до здобутків передових країн,
уряд став на шлях широкої співпраці з Заходом. Після тривалої самоізоляції
країни від зовнішнього світу, почалось інтенсивне проникнення у Японію західної
культури і науки. Перед Японцями відкрився невідомий світ нових звичаїв та
поглядів. Про освітницьки ідеї «теорія природного права», ідеї волі та рівності
оволоділи японською інтелігенцією. Молоді Японці дістали змогу навчатись у
вищих закладах Європи і США.Почалась «епоха цивілізації і просвіти» (Буммейкайка дзідай).
Рух «за цивілізацію» всіляко підтримував японський уряд, як необхідний етап на
шляху перетворення Японії на сильну незалежну державу. У 70-ті роки ХІХ
століття почався період розквіту просвітницького руху.Одним з видатних Японських просвітителів був Юкіті Фукудзава,
чиї праці – «Все про країни світу», «Заклик до науки», «Автобіографія»
пропагували досягнення світової науки і ознайомлювали читачів з культурою
заходу і зарубіжних країн. Велике значення мала і педагогічна діяльність
просвітителя, його «школа Фукудзава» набула виняткової популярності, і згодом
стала Університетом. В той час Тимін Накайє створи в «Школу французької науки».Згідно з Законом 1872 року про перебудову системи освіти
Японію розділили на 8 округів, в кожному з яких був Університет.З 1907 року шестирічна освіта стала обов’язковою. В 1879 році
в Токіо було засновано академію наук. Шкільна освіта мала на меті виховання
молодого покоління у дусі безмежної відданості імператору та імператорській
владі. В усіх початкових школах викладався курс морального виховання та етики
(Сюсін), що спирався на спеціальний «імператорський рескрипт про народне
виховання» виданий 1890 року. Згідно з цим рескриптом народ треба було
виховувати у дусі конфуціанства та синтоїзму. (Синто – шлях Богів). Синтоїзм –
традиційна японська релігія, заснована на вірі в Божественне походження
династії японських імператорів, які мали титул «мікадо» і вважалися прямими
нащадками Богині сонця Аматерасу.«Епоха цивілізації та просвіти» позначилася і на
літературному процесі Японії. Наприкінці ХІХ століття японські читачі
ознайомилися з кращими творами Західноєвропейської та російської літератур,
оскільки в результаті європеїзації значно зросла кількість перекладів.Початок руху за створення нової літератури поклав Сайє
Цубоуті (1959-1935). Тракт якого – «Про сутність роману» з’явився 1885 року,
заперечуючи старі естетичні канони, що вимагали від особистості самозречення на
користь феодальних та моральних норм. Сайє Цубоуті висунув на перший план у
мистецтві чутливість та індивідуальне життя, а також закликав письменників до
відображення реального світу. Після Японсько-Китайської війни 1894-1895 рік, в
умовах загострення внутрішніх суперечностей у країні активно розвивається
соціальна проза (Сякай Сьосецу), яка відіграла надзвичайно важливу роль у
розвитку реалізму.Нова епоха вимагала нових форм у поезії. Як і в прозі, у поезії
збільшується кількість перекладів з європейських мов. У системі японського
віршування з’явилась нова форма «Сінтайсі» (дослівно – «Вірші нової форми»).
Вони уподоблювалися «Європейським білим віршам», до того ж у них була
необмежена кількість рядків.У 80-ті роки ХІХ століття у Японії виник рух «За нову форму
вірша».В японській поезії кінця ХІХ початку ХХ століття поширювався
новий вільний вірш, що спирався на розмовну мову «Дзюсі», який згодом став
основною формою японської поезії ХХ століття.Вважають, що вершиною романтизму в японській ліриці була
творчість Тосона Сімадзакі, котрим в 1897 році видав збірку віршів «Молоді
пагінці». У жанрі Сінтайсі, тобто довгих віршів, поет зумів із романтичною
піднесеністю розповів про красу людського духу юність і кохання.Традиційні правила складання Хоку і Танка стримували
романтичні пориви, тому вони потребували відповідної реформи. Поет Масаока Сіті
(1987-1902) зробив багато для оновлення цих жанрів. Видаючи з 1898 року журнал
поезії «Кототогісу» (Зозуля).