Буковинська
державна фінансова академія, Україна
Економічні
науки. Управління трудовими ресурсами
Проблеми
безробіття в Україні
Магун Н.І.
Науковий керівник Заєць К.Д.
					







Однією з корінних
соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та
важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття.
Надмірне безробіття негативно відображається на всій економіці країни, саме
тому вивчення цього питання на сьогодні є актуальним. 
Вирішенням
проблеми безробіття займалися такі вчені, як Л. Гальків, І. Моцін, М. Папієв,
О. Піжук, Я. Міклош, В.Фелоренко. Питання взаємозв’язку інфляції і безробіття
досліджував А. Філліпс, в подальшому П. Самуельсон та Р. Солоу, які розробили
«криву Філіпсона». Артур Оукен прийшов до висновку, що рівень безробіття
знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки внутрішнього валового
продукту [3, с. 35]. Проте ряд питань, пов’язаних з безробіттям в Україні,
особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це
стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від
безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.
Метою статті є
дослідження основних причин, наслідків безробіття, а також розробка пропозицій
щодо зниження даного явища в Україні.
Під безробіттям
розуміється таке соціально-економічне явище, коли частина економічно активного
населення не може знайти застосування своїй робочій силі.
Головними
причинами високого рівня безробіття є такі: спад економіки і відповідне
скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві,
внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний,
регіональний).
Значної шкоди
Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на
початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво [4, с. 4].
Порівнюючи рівень безробіття серед населення віком 15-70 років за перше
півріччя 2009 року з відповідним періодом 2008 року, можна зробити висновок про
зростання рівня безробіття з 6,2% до 9,1% відповідно. Рівень зареєстрованих
безробітних за 2009 рік сягає у січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у
липні – 606,9 тис., у вересні – 542,7 тис. осіб [5]. Отже, спостерігається
тенденція до зниження рівня безробіття, за рахунок того, що збільшується
міграція безробітної частини населення за кордон у пошуках робочих місць,
різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття за даний період
відзначався в Києві, а найвищий у Рівненській області.
Кількість
зареєстрованих безробітних в цілому по Україні на 1 січня 2010 року склала
531,6 тис. чоловік, що на 3,8% (19,4 тис. чоловік), більше, ніж кількість
безробітних станом на 1 грудня 2009 року (512,2 тис. чоловік). Чисельність
безробітних продовжує збільшуватись. Середня сума допомоги з безробіття з
початку року збільшилася на 51,14 грн. – до 655,56 грн. (на 1 грудня 2009 року
– 604,42 грн.)[5].
У таких умовах
політика держави на ринку праці має бути спрямована на скорочення рівня
безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності
всім громадянам [1, с. 6]. Оскільки головною причиною безробіття є
незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно
втілювати в життя активну політику, яка складається із заходів, спрямованих на:
– збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і
приватного сектора економіки;
– підвищення
конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності робочої сили
і робочих місць;
– вдосконалення
процесу працевлаштування.
Поряд із цим
пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку доходів населення у
випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів. 
Ступінь
негативного впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних
параметрів економічної ситуації. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно
провести дослідження економічних і соціальних наслідків безробіття: 
− скорочення обсягів виробництва валового національного продукту; 
− зниження податкових надходжень до державного бюджету; 
− зростання витрат на соціальну допомогу безробітним; 
− знецінення наслідків навчання; 
− масова дискваліфікація; 
− посилення соціальної напруженості; 
− зниження трудової активності [2, с. 112].
Саме тому, це проблема, яку потрібно вирішувати і яка
потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних
рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної
соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної
зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до
мінімального соціально-допустимого рівня.
Таким чином, можна запропонувати такі заходи, щодо зменшення
рівня безробіття в Україні:
– зниження
податків для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування
витрат на прийом нових працівників);
– надання
державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на
виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті; 
– створення
нових робочих місць, за рахунок взяття кредитів для технічного переобладнання і
розширення підприємств; 
– створення
центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у яких
найбільш високі;
– забезпечення
спеціальними службами зайнятості перенавчання або підвищення кваліфікації
кадрів, відповідно до потреб галузей, що розвиваються;
– проведення
спеціальних ярмарків праці для навчальних закладів, з метою працевлаштування
випускників.
Для введення в
дію цих заходів державі потрібні кошти, тому я пропоную компенсувати ці витрати
за рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам
відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою державних
депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення
чинного законодавства.
Отже,
впроваджуючи запропоновані заходи, ми можемо досягнути зменшення рівня
безробіття, збільшення кількості працевлаштованого населення і, як наслідок,
загального покращення економічної і соціальної ситуації у країні. 
Література
1. Зайнятість: випробування кризою //
Урядовий кур’єр. – 2010. – №4 (26 січня). – с. 6.
2. Гальків Л.І. / Втрати людського
капіталу України: чинник безробіття // Економіка і регіони. – 2009. – №2. – с.
110-113.
3. Піжук О.І. / Прогнозування росту
жіночого безробіття в умовах фінансово-економічної кризи на основі
економетричних моделей // Економіка та держава. – 2009. – №9. – с. 35-36.
4. Федоренко В.Г. / Ринок праці в
Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи //
Економіка та держава. – 2009. – №1. –с. 4-5.
5. www.ukrstat.gov.ua