Прибуток підприємства та механізм його розподілу

Дата: 21.05.2016

КУРСОВА
РОБОТА

з
дисципліни«Економіка підприємства»

на тему: «Прибуток підприємства та
механізм його розподілу»

Київ — 2010

ЗМІСТ

курсової роботи:» Прибуток підприємства та
механізм його розподілу «

ВСТУП

Розділ 1. Сутність та значення прибутку в
господарській діяльності підприємств

1.1 Місце та значення прибутку в ринковій економіці

1.2 Джерело формування загальної величини прибутку
підприємства та види прибутку

1.3 Розподіл прибутку підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Сучасний стан та динаміка формування та
розподілу прибутку підприємствами України

2.1 Аналіз факторів, що обумовлюють формування прибутку підприємства
в сучасних умовах

2.2 Аналіз прибутковості вітчизняних підприємств

2.3 Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Висновки до розділу

Розділ 3. Основні напрями підвищення прибутковості
вітчизняних суб’єктів господарювання

3.1 Вдосконалення управління прибутком підприємства

3.2 Шляхи оптимізації розподілу прибутку

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

В ринковій
економіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв’язку
з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності,
особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу,
який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:
доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів
доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у
народному господарстві.

Прибуток є об’єктивною економічною категорією.
Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в
суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це
підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств
як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає
впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств
залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності,
розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як
фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському
обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений
порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості
продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків
(збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Актуальність
даної теми. Прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображає
позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства,
характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг
і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.
Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію
виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення
внутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних
ресурсів держави.

Тому дуже важливо
для підприємства знати механізм формування прибутку та його розподілу, тому що
прибуток є основним джерелом приросту власного капіталу підприємства.

Метою дослідження
даної роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку
та використання його.

Завданням
курсової роботи є визначити сутність прибутку, його види та значення прибутку у
ринковій економіці.

Предметом роботи
є прибуток та його розподіл, об’єктом — дохід підприємства, як більш загальний
показник прибутку, який входить до величини доходу.

Розділ 1.
Сутність та значення прибутку в господарській діяльності підприємств

1.1 Місце
та значення прибутку в ринковій економіці

Прибуток –
найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат
господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і
в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан
продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на
зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій
формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських
потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави [1,c.112].

Різнобічне
значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умов
господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову
самостійність і незалежність, мають право вирішувати , на які цілі і в яких
розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету
та інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток як
кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю
між загальною сумою доходів і витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як одна
з найважливіших категорій ринкової економіки виконує ряд важливих функцій.

По-перше,
прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншими
словами, сам факт прибутковості вже свідчить про ефективну діяльність
підприємств. Однак, чи буде цей факт необхідним та достатнім для власника і
кредитора? Очевидно, що ні, так як підприємству потрібний не який-небудь
прибуток, а конкретна його величина для задоволення потреб усіх зацікавлених
осіб: власників підприємства, його робітників, кредиторів. Величина прибутку
залежить від багатьох факторів. Детальніше вони будуть розглянуті у наступному
пункті плану.

По-друге, прибуток володіє
стимулюючою функцією. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом
підприємств, прибуток набуває ключової ролі в ринковому господарстві. За ним
закріплюється статус цілі, що визначає поведінку господарюючих суб’єктів,
добробут яких залежить як від величини прибутку, так і від прийнятого в
національній економіці алгоритму його розподілу, включаючи оподаткування. Крім
того, прибуток в ринковій економіці являється джерелом соціальних благ для
членів трудового колективу. За рахунок прибутку, що залишається на підприємстві
після сплати податків, дивідендів та інших необхідних і обов’язкових платежів,
здійснюється матеріальне заохоченні робітників і надання їм соціальних пільг, утримання
об’єктів соціального призначення [1,c.121].

Прибуток основне
джерело приросту власного капіталу підприємства. В умовах ринкових відносин
власники і менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, який залишається в
розпорядженні підприємства, приймають рішення щодо дивідендної та інвестиційної
політики, яку підприємство проводить з урахуванням перспектив розвитку. За умов
конкуренції в ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основною
метою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

По-третє, прибуток являється джерелом
формування доходів бюджетів різних рівнів. Він надходить в бюджети у вигляді
податків, а також економічних санкцій, і використовується на різні цілі,
визначені видатковою частиною бюджету і затверджених в законодавчому порядку [1,c.125].

Методологічні
засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної
діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку ”Доход”. Під доходами розуміють
збільшення економічних вигод і вигляді надходження активів або зменшення
зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком
зростання капіталу за рахунок внесків власників). В бухгалтерському обліку
визнання доходу пов’язане з принципами нарахування та відповідності доходів і
витрат.

Принцип
нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються,
коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові
кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих
періодів, до яких вони відносяться.

Принцип
нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати
визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами [2,c.45].

Для визнання
доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання,
але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення
власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не
визнаються:

·
сума
податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що
підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

·
сума
надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на
користь комітента, принципала тощо;

·
сума
авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

·
сума
попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

·
сума
завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним
договором тощо.

Доходи
підприємства класифікуються за різними ознаками, за метою визнання доходу та
визнання його суми розрізняються доход від:

· реалізації товарів,
продукції, інших активів, придбання з метою перепродажу (крім інвестицій у
цінні папери);

· надання послуг;

· використання активів
підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є
отримання процентів, дивідендів[3,c.92].

В залежності від
виду діяльності розрізняють доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.
Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та
інвестиційної діяльності.

Отже, справжнім
доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу від реалізації
продукції (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших
зорів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто ЧД=Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-ІВ
[3,c.95].

Якщо доход від
операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні
понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного
періоду.

Фінансовим
результатом діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності
способу організації діяльності, є прибуток або збиток. З кількісної сторони,
збиток це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких
здійснені витрати.

В свою чергу,
прибуток з якісної сторони це перетворена форма додаткового продукту й
додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і
найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін
„перетворена форма” означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого
виникнення і створює враження, що участь у його появі брали не лише працівники,
а й засоби виробництва [4,c.133].

За економічним
змістом, прибуток – це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту,
частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої. Інакше кажучи,
прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Повертаючись до
функцій прибутку, ще раз зазначимо, що як провідна категорія ринкових відносин,
прибуток виконує такі важливі функції:

·
показника
ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовий
результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність.
Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному
звітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточного
та стратегічного самофінансування);

·
стимулюючу.
Як кінцевий фінансово-економічний результат лише прибуток в ринковому
середовищі має бути метою діяльності підприємства. Прибуток – це основне
джерело приросту власного капіталу і відповідно джерело фінансування оновлення
основних фондів та диверсифікації виробничої продукції. Крім того, прибуток є
джерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

·
джерела
формування доходів бюджетів різних рівнів [5,c.168].

Отже, прибуток
підприємства – основний фактор його економічного та соціального розвитку.

Прибуток, як
головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово
протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної
діяльності і є системою прибутків і доходів. Він включає :

·
чистий
доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

·
валовий (балансовий)
прибуток (збиток);

·
фінансовий
результат від операційної діяльності (основної діяльності підприємства, я також
інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими) ;

·
прибуток
(збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

·
прибуток
(збиток) від звичайної діяльності (будь-якого виду основної діяльності
підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її
здійснення);

·
прибуток
від іншої (надзвичайної) діяльності [5,c.170].

Прибуток від
реалізації продукції утворюється у процесі розподілу виручки підприємства і
може бути розрахований шляхом віднімання від виручки сум непрямих податків та
собівартості продукції. Це головна ціль основної діяльності (операцій з
виробництва та реалізації продукції, послуг чи робіт, що є основною метою
створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу) майже
будь-якого підприємства. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції
(товарів, послуг) визнається в разі виконання таких умов:

· покупцеві передані вигоди і
ризики, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, послугу);

· підприємство в подальшому не управляє
і не контролює реалізовану продукцію товари, послуги);

· сума доходу (виручка) може
бути достовірно визначена;

· існує впевненість у тому, що
внаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов’язані з
цим витрати можуть бути достовірно визначені [5,c.174].

Але підприємство
, як і будь-який інший господарюючий суб’єкт, володіє свободою вибору джерела
прибутку і може отримувати його і з інших джерел і видів діяльності.

1.2 Джерело формування загальної
величини прибутку підприємства та види прибутку

Прибуток
підприємств формується за рахунок таких джерел (Рис. 1):

1) продаж (реалізація) продукції

2) продаж іншого майна

3) позареалізаційні операції [6,c.78].

Прибуток підприємства та механізм його розподілу

Рис. 1 Схема
формування прибутку

1) Прибуток від
продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від
операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється
як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного
збору)

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб

де ВД – виручка;

Sвир – витрати виробництва на
виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ – податок на
додану вартість;

Азб – акцизний
збір.

У разі
калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в
собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР – Sрнв – Sн

де ВР – виручка;

Sрнв – собівартість
реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн – витрати, що не включені в
собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званий
прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за
яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової)
величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками
може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін
[6,c.81].

2) прибуток від
продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних
активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та
балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж,
транспортування, оплата агентських служб [6,c.83].

Пін = Цпр – Ц
прид

де Цпр – ціна
продажу;

Цприд – ціна
придбання.

3) прибуток від
позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних
підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння
борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як
різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами
на їх виконання.

Ппр = Д – Sп.р.

де Д – дохід;

Sп.р. – витрати на виконання
[6,c.86].

Отже, загальний
прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр +
Пін

де Пр — прибуток
від реалізації продукції;

Ппр – прибуток
від позареалізаційних операцій;

Пін – прибуток
від іншої реалізації.

Обчислення
величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської
діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.

Згідно із Законом
України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по
формулі:

По = Дв – (Вв
+АВ)

де Дв – валовий
дохід;

Вв – валові
витрати;

Ав – сума
амортизаційних відрахувань [6,c.101].

Прибуток — це
грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її
виробництво

В умовах ринкової
економіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської
діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

Розрізняють
прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний (рис. 2).

Прибуток підприємства та механізм його розподілу

Обліковий
(бухгалтерський) прибуток — це різниця між ціною реалізованої продукції і
витратами на її виробництво [7,c.186].

Нормальний прибуток — це
винагорода за підприємницьку діяльність, складова витрат виробництва.

Економічний прибуток — це
різниця між обліковим і нормальним прибутком.

Головним критерієм
визначення реальної прибутковості підприємств вважають величину економічного
прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:

ЕП = ОП — НП,

де ЕП, ОП, НП —
відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічний
прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та
внутрішні витрати. До складу останніх входить нормальний прибуток на капітал у
вигляді відсотка. Прагнення отримати якомога більший прибуток стимулює
підприємців ефективніше використовувати економічні ресурси, знижувати витрати,
впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, освоювати нові
виробництва [7,c.188].

Загальна сума прибутку
від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток (рис. 3):

Рис. 3 Утворення балансового прибутку

Балансовий
прибуток — це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності

Більшу частину
прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.

Прибуток від
допоміжної діяльності — це частина прибутку, утворена внаслідок виконання для
інших підприємств непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних
тощо), реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання платних
послуг населенню [7,c.193].

Прибуток від
позареалізаційної діяльності — це різниця (сальдо) між штрафами, пенею,
неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операцій з тарою, орендна плата
від падання в оренду приміщень тощо.

Засновницький
прибуток — це доход, який отримує засновник акціонерного підприємства
(товариства) при відкритій підписці на акції

Засновники
підприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуванням
дивідендів і позичкового відсотка.

Інакше кажучи,
власник акції продає її за певною ціною, отримані гроші кладе у банк і одержує
доход, який дорівнює сумі дивіденду.

Величину
засновницького прибутку (Вз.и) розраховують за формулою

ВЗІІ = СДа-СДа.н,

де СДа — сума
доходів, отриманих від реалізації акцій за курсом; СДа „ — сума доходів, що
дорівнює сумі вартості акцій за номіналом (реалізаційний капітал).

1.3Розподіл та використання
прибутку на підприємстві

Механізм впливу
фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в
самому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу на
виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і
методи її організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівню
розвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного
робітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності
виробництва починає стримуватись.

Розподіл прибутку
являється складовою та невід’ємною частиною загальної системи розподільних
відносин підприємств.

Конкретні форми і
методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвитком
суспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою.
Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу
прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу [8,c.128].

По суті розподіл
прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою,
власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в
значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно,
так і негативно.

Взаємовідносини
підприємства і держави з приводу прибутку будуються на основі оподаткування
прибутку. Розподіл балансового (валового) прибутку між державою і підприємством
є першим етапом його розподілу.

Досить суттєвим є
те, що податком на прибуток оподатковується не той прибуток, який відображає
результат фінансово-господарської діяльності і показаний в бухгалтерській
звітності. Вихідною базою для вирахування оподаткованого прибутку являється
валовий прибуток як сума прибутку від реалізації продукції, прибутку від
реалізації власності і доходів від не реалізаційних операцій. В решті решт,
прибуток, який підлягає оподаткуванню, помітно відрізняється від фактичного
фінансового результату господарської діяльності. При цьому не рідко нарахований
податок на прибуток перевищує суму балансового прибутку. Тобто, джерелом сплати
такого податку разом з прибутком служать і оборотні кошти [8,c.136]..

У результаті
розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу
прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення
державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації
фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток
економіки в цілому.

Пропорції
розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під
впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика
держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі
податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів
оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Було б
раціонально, якщо б розмір податкових платежів з прибутку не перевищував
третини балансового прибутку. В протилежному випадку втрачаються стимули до
підвищення ефективності роботи підприємства і отриманню прибутку [9,c.205].

Ті дві третини,
що залишилися б у підприємства, могли б бути розподілені між власниками
(акціонерами, засновниками) і самим підприємством.

Цей розподіл
залежить від багатьох факторів. В період технічного переоснащення і
модернізації виробничих фондів, освоєння нових видів продукції і нових
технологій підприємства потребує найбільше фінансових ресурсів, і надати їх
повинні в першу чергу власники підприємства. Однак це не означає, що вони
повинні відмовитись від своїх очікувань і не отримувати дохід на вкладений
капітал. Ці очікування мають бути відкладені і тоді власники зможуть отримати
свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли
підприємство почне отримувати прибуток в достатньому розмірі. Дивіденди за
період очікування повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад
за цей же період, але меншими ставки за кредит.

Другий етап
розподілу прибутку – це розподіл і використання прибутку, що залишився в
розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет і виплати
дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети
і стягуються економічні санкції [8,c.109].

Розподіл цієї
частини прибутку відображає процес формування фондів і резервів підприємства
для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового
господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Тим не менше за
допомогою надання податкових пільг вона стимулює спрямування прибутку на
капітальні вкладення виробничого призначення і будівництва житла, на благодійні
цілі, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавчо затверджений
мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств, регулюється
порядок створення резерву по сумнівним боргам та під знецінені цінні папери.

Розподіл
прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства, регламентується
внутрішніми документами підприємства, як правило, в звітній політиці. Деякі
аспекти розподільного процесу фіксуються в уставі підприємства. В відповідності
до уставу чи до рішення керуючого органу на підприємстві можуть створюватися
такі фонди: фонд нагромадження, споживання, соціальних потреб та інші. Якщо ж
фонди не створюються, то в цілях забезпечення планових витрат коштів
складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби
трудового колективу, матеріальне заохочення робітників і благодійні цілі [10,c.157].

До витрат, пов’язаних
з розвитком виробництва і фінансуються з прибутку, відносять: витрати на
науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи,
фінансування розроблення і освоєння нової продукції і технологічних процесів,
затрати на вдосконалення технології і організації виробництва, модернізацію
обладнання, затрати, пов’язані з технічним переозброєннями реконструкцією
діючого виробництва, розширенням підприємства і будівництвом нових об’єктів,
проведенням природоохоронних робіт.

Розподіл прибутку
на соціальні потреби включає в себе витрати по експлуатації соціально-побутових
об’єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництва
об’єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових
заходів.

До витрат на
матеріальне заохочення відносять: виплату премій за особливі досягнення в
праці, витрати на надання матеріальної допомоги, одноразові виплати ветеранам,
пенсіонерам, компенсації підвищення вартості харчування в столових і т.д.

Якщо прибуток не
витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як
нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу
підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову
стабільність підприємства, свідчить про наявність джерела для майбутнього
розвитку [9,c.254].

Важливу роль в
забезпеченні фінансової стійкості підприємства відіграє і розмір резервного
капіталу. В ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять
першочергове значення. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує
збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до
ризиків, з якими пов’язана вся підприємницька діяльність, забезпечує можливість
виплати дивідендів по привілейованим акціям навіть при відсутності прибутку в поточному
році, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової
стабільності.

Проте, прибуток
що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим
прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку
підприємства повинні також сплачувати ще і штрафи в різних випадках (за
порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання, за затримку
перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди, за приховування
прибутку від оподаткування, заниження інших податків, за невиконані квоти зі
створення робочих місць для інвалідів та ін.). З урахуванням особливостей
фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах
економіки, можуть стягуватись за рахунок прибутку досить широке коло штрафів.
Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий
прибуток – це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплати
податків і штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій ) [9,c.257].

Використання
чистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формування
цільових фондів. Існує також і більш простий варіант використання прибутку,
коли не утворюються планові фонди, а кошти спрямовуються безпосередньо на
фінансування витрат. Однак на великих підприємствах наявність фондів допомагає
раціонально розподіляти фінансові ресурси і здійснювати контроль за їх
ефективним використанням. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для
формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

Як уже було
сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з
яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних
виробничих і соціальних потреб. Використання чистого прибутку на виплату
дивідендів здійснюється безпосередньо. Зупинимось детальніше на головних фондах
грошових коштів, що формуються на підприємстві у процесі використання чистого
прибутку [10,c.193]..

Фонд
нагромадження, що утворюється за рахунок чистого прибутку, використовується на
придбання і будівництво основних фондів виробничого і невиробничого призначення
і здійснення інших капітальних вкладень, які не носять безповоротний характер.
Частина коштів фонду нагромадження, спрямовані на довгострокові інвестиції, не
витрачаються безповоротно.

Крім того, за
рахунок фонду нагромадження фінансуються витрати, які носять безповоротний
характер: на проведення науково-дослідних робіт, на природоохоронні заходи,
витрати на випуск цінних паперів, внески на створення інших підприємств, сплата
штрафних санкцій у випадку приховування прибутку, витрати на підвищення
кваліфікації працівників, відсотки за кредит і т.д. Для контролю за рухом
коштів рекомендується у складі фонду нагромадження виділяти фонд нагромадження
утворений та фонд нагромадження використаний.

Фонд споживання
використовується на фінансування соціальних потреб і матеріальне заохочення
робітників: виплату премій, не пов’язаних з виробничими показниками (за
довгострокову працю, у зв’язку з ювілеєм та ін.), надання матеріальної
допомоги, оплату путівок, лікування, медикаментів для робітників і членів їх
сімей, виплату дивідендів та ін [7,c.148].

Витрати з фонду
споживання носять безповоротний характер.

У розподілі
чистого прибутку принципове значення має досягнення оптимального співвідношення
між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на
підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі
розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної
системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення
фондів нагромадження і споживання. Нині використання чистого прибутку і
співвідношення між фондами підприємства визначається і здійснюється самостійно
кожним суб’єктом господарювання [3,c.218].

Резервний фонд
призначений для покриття непередбачених втрат, викликаних стихійними лихами, і
балансових збитків. Формування резервних фондів акціонерних товариств і
спільних підприємств має деякі особливості пов’язані з виключенням з
оподаткування частини прибутку, що направляється у резервний фонд, розміри
резервних фондів повинні відповідати статутним документам. Верхня межа величини
резервного фонду не встановлюється. Більш детально значення резервного капіталу
розкрито вище.

У наступному
розділі ми детальніше розглянемо джерела формування оборотних коштів
підприємства, зокрема, вплив прибутку на розширення обігових коштів.

Висновки до
розділу 1

1.Прибуток –
найважливіша фінансова категорія, яка виконує ряд важливих функцій і відображає
позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства,
характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг
і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

2. В ринковій
економіці прибуток являється рушійною силою і основною метою підприємств та є
джерелом оновлення виробничих фондів.

3. Прибуток, як
головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово
протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної
діяльності і є системою прибутків і доходів.

4.Прибуток підприємства формується за
рахунок трьох основних джерел: продаж(реалізація) продукції, продаж іншого
майна, позареалізаційні
операції.

5. Розрізняють
прибуток обліковий(бухгалтерський), економічний і нормальний

6. Загальна сума прибутку від усіх видів
діяльності утворює балансовий прибуток

7. розподіл
прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою,
власниками підприємства і самим підприємством.

8. Пропорції
розподілу прибутку в значній мірі впливають на ефективність діяльності
підприємства, тому він здійснюється на декількох етапах.

Розділ 2.
Сучасний стан та динаміка формування та розподілу прибутку підприємства України

2.1 Аналіз факторів,
що обумовлюють формування прибутку підприємства в сучасних умовах

Прибуток є
об’єктивною економічною
категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що
відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього
продукту.

Отже, на формування
абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність
його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства;
установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток, який
визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий
результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального
фінансового результатові діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у
вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони
об’єднані поняттям «звичайна діяльність»), у певних випадках
підприємство може мати прибутки (частіше — збитки) від надзвичайних подій —
повеней, пожеж та інших природних катаклізмів [12,c.258].

Велике значення у
формуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг, який входить до таких ланок як прибуток від
основної діяльності, від операційної і на самому початку є складовою прибутку
від звичайної діяльності.

Отримання
прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від
здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою
виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний
рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку
визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних
бухгалтерського обліку [11,c.144].

На рис. 4 наведено структурно-логічну схему
формування прибутку від реалізації продукції, а також основні показники, що
впливають на прибуток від реалізації.

Прибуток підприємства та механізм його розподілу

Рис. 4 Структурно-логічна схема формування
прибутку від реалізації продукції

Прибуток від
реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників:
обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації
продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції,
частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути
увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції
справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її
собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу
виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни
залишків нереалізованої продукції) [11,c.146].

Істотний вплив на обсяг
реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір
прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки
державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже,
створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення
частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція,
монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох
видів продукції.

Отже, можна зробити
висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від
реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої
продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Розглянемо вплив на
формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є
узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її
ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт,
послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Собівартість продукції
(робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на
їх виробництво (виконання) [11,c.146-147].

Витрати на виробництво
продукції утворюють виробничу собівартість.

Як уже було сказано,
підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому
необхідно взяти до уваги таке: по-перше,
склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований
законодавством.
Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг),
групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці,
відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних
активів інші витрати; по-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість,
розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативів
відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат [13,c.389]:

·
відрахування на
соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

·
амортизація
основних засобів і нематеріальних активів;

·
інші витрати
(податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на
названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне
управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи
відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що
належати підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх
корисного використання.

Без обчислення
собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської
діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто
зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від
реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що
впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік
витрат, особливості складові і формування витрат з урахуванням сфери й галузі
діяльності підприємства[13,c.392].

Слід зазначити, що нині
підприємства усіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті
рішень з формування собівартості. Однак не можуть порушувати чинних
законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2002 року (зокрема за
положенням бухгалтерського обліку 16 “Витрати”), собівартість реалізованої продукції
складається з виробничої собівартості продукції, які було реалізовано протягом
звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та
наднормативних виробничих витрат.

З розвитком ринкових відносин з’являються нові фактори
формування прибутку, які потребують врахування підчас проведення економічного
аналізу. Характерною негативною рисою сучасного становища підприємств є
зростання їх дебіторської та кредиторської заборгованості. Дисбаланс між
дебіторською та кредиторською заборгованістю перетворюється на важливий фактор
формування прибутку. Враховуючи те, що частина підприємств України працює зі
збитками, вимагає розгляду питання ефективності залучення банківських кредитів,
виходячи з мінімуму збитків. Встановлено, що найбільший ефект від використання
залучених коштів досягається на підприємствах, де є високою частка
умовно-постійних витрат[13,c.400].

Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональний
характер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінування
або спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. А
це, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньо
відображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, які
враховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень у
галузі утворення господарюючих об’єднань та розукрупнення підприємств. У
процесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва на
підприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається така
закономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляє
продукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв’язку з цим
для забезпечення рівних умов господарювання усім суб’єктам ринкових відносин
необхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньому
встановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваного
прибутку[13,c.400-401].

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою
враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою
дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до
одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал —
це зростаюча за часом вартість[13,c.403].

У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансові
результати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається також
через встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати з
нього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва на
собівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає на
фінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої та
фінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівних
умов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибутку
підприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов’язано з
тим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибуток
поточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальна
ситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавством
оподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

2.2 Аналіз
прибутковості вітчизняних підприємств

Функціонування підприємства, незалежно від виду
його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю
приносити достатній прибуток.

Прибуток – один
із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою
визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність
функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від
реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні
витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від
реалізації [14, c. 53].

Фінансові
результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку
та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від
реалізації продукції, а також від інших видів діяльності ( здача в оренду
основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та
ін.).

Об’єм реалізації
і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової
і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони
господарювання.

Основними
задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:

·
Систематичний
контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;

·
Визначення
впливу, як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на фінансові результати;

·
Вплив
резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;

·
Оцінка
роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та
рентабельності;

·
Розробка
заходів, що до використання виявлених резервів.

Рентабельність
характеризує відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що
виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат
чи застосованих ресурсів[14, c. 54-56].

Рентабельність
застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути
визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих
фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній
показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він
визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність
продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім
обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від
реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність
продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої
продукції [15, c. 202].

У багато
номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід
застосовувати спосіб групування. Насамперед усі вироби групуються за ознакою,
рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість
нерентабельних видів продукції розраховують частину у % до загальної кількості
виробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити, чи є серед
нерентабельних виробів такі, що ходять до складу найважливіших профільних видів
продукції, чи є нові перспективні вироби [15, c. 203-204].

Дуже важливо
здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності: а)
вироби з низькою рентабельністю; б)вироби з середньою або нормальною
рентабельністю; в) вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в
загальному обсязі реалізації.

За даними Державного комітету статистики України
рентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічної
діяльності за січень-вересень 2009 року складав:

— Промисловість – 2,0 %

— Будівництво — — 0,3%

— Діяльність транспорту і зв’язку – 11,5%

— Освіта – 9,1%

— Фінансова діяльність — — 2,2% [17].

Також здійснюють
групування виробів за ознакою ступеня та напрямку зміни рентабельності
порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по
яких: -рентабельність помітно зросла; -рентабельність суттєво не змінилась;-
рентабельність знизилась.

Групування
виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі
проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому
треба врахувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

·
Зміну
ринкових цін на продукцію даного підприємства;

·
Зміну
податку на додану вартість;

·
Зміну
рівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції,
треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. Однією з причин
зростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшення
обсягів виробництва цієї продукції[15, c. 211].

Показник
рентабельності продукції в цілому по окремих видах продукції та
асортиментно-структурних зрушень у реалізації продукції.

Рентабельність
підприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому
синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських
коштів і позареалізаційних фінансових результатів[16, c.123].

Отже показники
рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати
господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або
використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і
як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності
можливо об’єднати у декілька груп:

·
Показники,
що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

·
Показники,
що характеризують прибутковість продажів;

·
Показники,
що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового
прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Отже,
рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з
іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі
на фінансово-господарську діяльність підприємства.

2.3
Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Проблема
ефективності розподілу прибутку підприємств — одна з найбільш дискутованих в
останні роки.

Процес
розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від
багатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має
бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам
підприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б)
фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу
прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають
його власника та фінансові менеджери.

Наступним
етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів
розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи:
а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приросту
активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів має
суто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формування
резервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством [18] .

На
завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із
сформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулювання
персоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміювання
працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу
відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестування
приросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів —
основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо.

Серед
найбільш складних і принципових питань, пов’язаних із розподілом прибутку,
головне — формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди
власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

Остаточна
політика дивідендних виплат формує механізм розподілу прибутку підприємства, за
яким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідні
фонди його розвитку в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми,
що залишилася, формується фонд дивідендних виплат. Цей тип дивідендної політики
формується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства і
загальної суми прибутку, що підлягає розподілу. У зв’язку з тим, що такий
підхід забезпечує переважне реінвестування прибутку на цілі розвитку
підприємства, його ринкова вартість зростає високими темпами. Але за цим типом
дивідендної політики власники отримують, як правило, більш низький рівень
доходу на вкладений капітал, ніж склався на фінансовому ринку, а в деяких
випадках і зовсім не отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політики
притримується зараз переважна більшість державних виробничих підприємств України
з метою забезпечення самофінансування свого розвитку [19, с.153].

Політика
стабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну суму дивідендів
на акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір дивідендів
відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не залежить від
економічних результатів діяльності підприємства. Такий тип дивідендної політики
створює умови передбачуваності отримання доходів акціонерами. Але провадити таку
дивідендну політику підприємства можуть за умови стабільної економіки і
кон’юнктури ринку. Брак таких умов на сучасному етапі економічного розвитку
України не дає змоги виробничим підприємствам ефективно провадити цей тип
дивідендної політики [19,
с.155].

Політика
мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів. Встановлений мінімальний
стабільний розмір дивідендів дає змогу підприємству забезпечити необхідні
інвестиційні потреби, а в ті періоди, коли воно одержує більший розмір прибутку
або не має ефективних інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації,
розмір дивідендів може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку дає
змогу підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльності
і створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”. Але
мінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом тривалого
періоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з альтернативним
інвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих темпів зростання
ринкової вартості підприємства. У сучасних економічних умовах лише деякі з
виробничих підприємств обирають такий тип дивідендної політики, бо вони не
можуть гарантувати акціонерам стабільних виплат дивідендів навіть у мінімальних
розмірах.

Політика
постійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у кожному періоді. У
практиці західних країн вона набула певного розвитку на підприємствах, що
освоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях свого життєвого
циклу, для яких постійне зростання власного капіталу є нагальною потребою. Ця
потреба задовольняється шляхом постійних додаткових емісій акцій, інвестиційна
привабливість яких забезпечується постійним зростанням розміру дивідендів. В
Україні цей тип дивідендної політики декларували деякі новостворені акціонерні
товариства, але зростання дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростом
виробничої діяльності (і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), а
приростом акціонерного капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансової
піраміди). Така політика призвела до банкрутства більшості таких акціонерних
товариств, а решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики.

Для
оцінювання ефективності дивідендної політики застосовується коефіцієнт
дивідендних виплат, який характеризує частку чистого прибутку підприємства, що
спрямована на дивідендні виплати. Розраховується цей показник за такою формулою:

де
КДВ — коефіцієнт дивідендних виплат, %; ФДВ — сума фонду дивідендних виплат,
сформованого в процесі розподілу прибутку за обраним типом дивідендної політики;
ЧП — сума чистого прибутку підприємства, отриманого в звітному періоді, який
підлягає розподілу.

Кошти
прибутку, спрямовані на розвиток підприємства в наступному періоді,
розподіляються за окремими фондами і напрямками відповідно до умов діяльності і
конкретних потреб цього розвитку. При цьому пріоритетними мають вважатися
напрямки розвитку підприємства, пов’язані з реалізацією його інвестиційних
можливостей. Це дає змогу збільшити суму власного капіталу, що
використовується, і відповідно, підвищити ринкову вартість підприємств.

Висновки до
розділу 2.

1.Прибуток – це
підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств
як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає
впливу багатьох чинників.

2. Велике
значення у формуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток від
реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

3. Собівартість
продукції — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх
виробництво.

4. Існують
сучасні фактори формування прибутку: фактор часу, дисбаланс між дебіторською та
кредиторською заборгованістю, та ін

5. Прибуток –
один із основних господарських показників роботи підприємства. За його
допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також
ефективність функціонування підприємства.

6. Аналіз
фінансових результатів діяльності підприємства має декілька основних задач.

7. Рентабельність
підприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому
синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських
коштів і позареалізаційних фінансових результатів.

8. Процес
розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від
багатьох факторів.

10.
Головне питання пов’язане з розподілом прибутку — формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди
власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

Розділ 3. Основні напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб’єктів
господарюванпя

3.1 Вдосконалення управління прибутком підприємтсва

Кінцевим результатом, який формує фінансові ресурси торговельного
підприємства, забезпечує його стабільність і конкурентоспроможність на ринку
товарів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку будь-яке підприємство незалежно від
форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на
власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочування та на
ін. Тому у сучасних умовах прибуток стає не тільки важливим показником, а й
метою роботи комерційних підприємств, об’єднань та інших ринкових структур.

В
економічній літературі управління прибутком
підприємства широко розглянуте як у теоретичному, так і у практичному аспектах
у працях таких зарубіжних вчених, як А. Бабо, А. Томпсон і Д. Формбі, М.
Фрідман,Д. Соломон та ін. Серед українських дослідників варто назвати І.
Бланка, В. Іващенка, О. Орлова та ін. Однак у сучасних умовах необхідний інший
підхід до дослідження теми, який грунтується на освоєнні керівниками
підприємств і фінансових менеджерів системи сучасних методів ефективного
управління формуванням і розподілом прибутку[20 c.57].

Управління формуванням прибутку містить етапи його аналізу в
передплановий період і прогнозування обсягів
та оптимального складу його формування у плановому періоді. Основними типовими елементами аналізу прибутку підприємства в передплановий
період є: аналіз загальної суми прибутку і
показників рентабельності в динаміці; визначення складу загальної суми прибутку за основними його видами; аналіз основних напрямів
використання прибутку з метою оцінки достатності
прибутку звітного періоду у фінансовому забезпеченні розвитку підприємства та ін. Прогнозування прибутку підприємства проводиться лише в
межах його звичайної діяльності в аспекті визначення сум
прибутку від операційної діяльності, фінансових операцій та іншої звичайної діяльності [21,c.76].

До методів формування прибутку підприємства від основної діяльності
необхідно віднести прямий поасортиментний розрахунок, аналітичний метод
планування прибутку та систему аналізу «взаємозв’язок затрат, обсягу реалізації
і прибутку».

Поширеними
у фінансовому менеджменті способами максимізації і темпів зростання прибутку є:

—
метод граничного аналізу з оптимізацією затрат, обсягу виробництва продукції і прибутку, в основу якого покладено зіставлення граничної
виручки з граничними витратами;

—
метод операційного лівериджу.

Метод
операційного лівериджу побудовано на зіставленні виручки від реалізації із загальними витратами, а також змінними та постійними витратами.
Використовуючи механізм операційного лівериджу, підприємства
можуть цілеспрямовано управляти постійними та змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої б
отримувався найбільший прибуток.

Одержання
максимального прибутку можливе за оптимального поєднання обсягу реалізації та ціни на продукцію, що випускається. Існують
прості і ефективні визначення оптимального
співвідношення цін і обсягів реалізації, основною умовою застосування яких
єпопередній поділ витрат на постійні та змінні. Для підприємства, яке прагне
досягти стійкого становища на ринку, встановлення ціни
має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно головним
фактором довгострокової рентабельності. [21 c.174].

Приймаючи управлінське рішення, щодо використання одержаного прибутку,
власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрями першорядних вкладень,
фінансових ресурсів, з огляду на фінансовий стан підприємства, рівень його
матеріально-технічної бази,соціальний розвиток колективу, можливості
прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній
сфері тощо.

Політика управління прибутком – це процес напрацювання і прийняття
управлінських рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та
використання на підприємстві. Ефективність роботи підприємства значною мірою
залежить від якості управлінських рішень, що стосуються формування і
використання прибутку підприємства. Забезпечення ефективного управління прибутком підприємства
визначає низку вимог до цього процесу, основними з яких є:

—
інтегрованість із загальною системою управління підприємством. В якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення,
воно прямо впливає на прибуток. Управління прибутком
безпосередньо пов’язане з менеджментом виробництва, менеджментом персоналу, інноваційним, інвестиційним,
фінансовим та іншими видами функціонального
менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління
підприємством;

—
комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішенняу
сфері формування і використання прибутку тісно взаємопов’язані і прямо або
частково впливають на кінцеві результати
управління прибутком. У деяких випадках такий вплив може мати негативний характер. Так, наприклад, здійснення
високоприбуткових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують
виробничий процес, і як наслідок –відчутно знизити величину операційного
прибутку. Тому управління прибутком повинне розглядатись
як комплексна система дій, що забезпечить розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких робить свій внесок у
результативність формування і використання
прибутку на підприємстві загалом;

—
високий динамізм управління. Навіть найефективніші управлінські рішення у сфері формування і використання прибутку, розроблені і реалізовані
на підприємстві в наступному періоді, не
завжди можуть бути використані знову на подальших етапах його діяльності. Насамперед це пов’язано з високою динамікою факторів
зовнішнього середовища, зокрема зі змінами кон’юнктури товарного та фінансового ринків. Крім
того, змінюються в часі і
внутрішні умови
функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних

стадій
його життєвого циклу[20 c.138];

— багатоваріантність підходів щодо розробки окремих управлінських рішень.

Реалізація цієї умови передбачає, що підготовка кожного управлінського
рішення щодо формування, розподілу та використання прибутку повинна враховувати
альтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектів
управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватись на системі
критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв
встановлюється самим підприємством;

—
орієнтованість на стратегічні завдання розвитку підприємства. Якими
прибутковими не здавалися б ті чи інші проекти
управлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені ,якщо суперечать меті підприємства,
стратегічним напрямам його розвитку, підривають
економічну базу формування високого рівня прибутку в наступному періоді.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту
підприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесі
діяльностіпідприємство повинно проводити політику максимізації прибутку ,що
охоплює управління формуванням прибутком ; управління розподілом прибутку[20 c.412].

Метою
управління прибутком є забезпечення максимізації благополуччя власників підприємства в поточному і перспективному періодах. Вона
покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів
власників з інтересами держави і персоналу підприємства.

Отже,
система управління прибутком повинна вирішувати такі основні завдання(табл.
1.).

Таблиця 1

Головними
напрямами політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є
забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального
співвідношення власних і
залучених коштів.

Управління
використанням прибутку охоплює формування дивідендної політики, яка відіграє значну роль у реалізації фінансової стратегії
підприємства. Вона впливає на рівень добробуту
інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи
виробничого розвитку підприємства на основі
самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість
підприємства [2 c.452].

3.2 Шляхи
оптимізації розподілу прибутку

Основною метою
розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його
частинами.

Відповідно до такої мети
на підприємстві вирішуються наступні завдання:

· забезпечення отримання
власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

· забезпечення
пріорітетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізованої
частини прибутку;

· забезпечення стимулювання
трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу;

· забезпечення формування
в необхідних розмірах резервного та інших фондів підприємства.

Розподіл прибутку
здійснюється в різні фонди і за різними напрямками.

Процес цього розподілу
базується на наступних принципах:

1) політика розподілу
пов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства. Мета і
завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті і
завданням загальної політики управління ним, оскільки розподіл прибутку
звітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формування
прибутку наступного періоду;

2) пріоритетність
урахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, що
формується підприємством і залишається в його розпорядженні після сплати
податків, належить його власникам, тому в прогресі його розподілу
пріоритетність напрямків його використання визначається ними;

3) стабільність політики
розподілу підприємства. Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий
характер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах “розподілу власності”,
тобто в акціонерних компаніях з великою кількістю акціонерів;

4) передбачуваність
політики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу
прибутку в зв’язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших
причин, усі інвестори повинні бути заздалегідь попереджені про це. Інформованість
інвесторів (акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення “прозорості”
фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій, що обертаються;

5) оцінка ефективності
розробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться з
використанням розрахунків певних показників, що дає змогу зробити аналіз
політики розподілу прибутку [ 22, с.35 ].

Специфіка завдань, що
стоять перед кожним підприємством, відмінність зовнішніх і внутрішніх умов їх
господарської діяльності не дозволяють виробити єдину модель розподілу
прибутку, яка б мала універсальний характер. Тому основу механізму розподілу
прибутку конкретного підприємства складає аналіз і облік у процесі цього
розподілу окремих факторів, які пов’язують цей процес з поточною та майбутньою
господарською діяльністю підприємства.

Фактори, що впливають на
пропорції та ефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні; різною є і
міра інтенсивності їх прояву. Так, одна група факторів визначає передумови до зростання
капіталізованої частини прибутку; інша група, навпаки, схиляє до збільшення
частки споживаної частини прибутку.За характером виникнення всі фактори, що
впливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основні групи:·
зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства;·
внутрішні, що генеруються особливостями господарської діяльності даного
підприємства [ 22, с.36 ].

Розглянемо більш
детального кожну з двох груп факторів.

Зовнішні фактори
розглядаються як обмежувальні умови, що визначають межі формування пропорцій
розподілу прибутку. До найбільш важливих з них належать:

— правові обмеження.
Законодавчі норми визначають загальні фінансові та процедурні питання,
пов’язані з розподілом прибутку. Вони формують пріоритетність окремих напрямків
використання прибутку (податкових та інших відрахувань), встановлюють
нормативні параметри цього використання (ставки податків тощо) та інші умови;

— податкова система.
Конкретні ставки окремих податків і система податкових пільг суттєвим чином
впливае на пропорції розподілу прибутку. Якщо рівень оподаткування особистих
доходів громадян значно нижчий за рівень оподаткування господарської діяльності
та майна підприємства, це створює передумови до підвищення частки споживання
капіталу. І навпаки, якщо податкова система передбачає пільги для
реінвестування прибутку, за його спрямуванням на благодійні та інші цілі, що
створює передумови стимулювання таких форм використання прибутку[23, с.274];

— середньоринкова норма
прибутку на інвестований капітал. Характер цього показника формує ефективність
пропорцій споживання і реінвестування прибутку і є своєрідним критерієм
управлінських рішень. В умовах зниження середньоринкового рівня прибутку на
капітал зростають тенденції підвищення частки прибутку, що спрямовуються на
споживання, і навпаки;

— альтернативні зовнішні
джерела формування фінансових ресурсів. Якщо підприємство має можливість залучати
фінансові ресурси із зовнішніх джерел на умовах більш низької вартості, ніж
середньозважена вартість його капіталу, то підприємство може більший розмір
прибутку розподілити серед власників і персоналу. Якщо ж підприємство не має
таких джерел, то ефективним буде використання прибутку в інвестиційних цілях;

— темп інфляції. Цей
фактор генерує ризик знецінення майбутніх доходів, формуючи схильність
власників до зростання їх поточних виплат.

— стадія кон’юктури
товарного ринку. В період підйому кон’юнктури ринку, на якому підприємство
реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу
зростає;

— “прозорість” фондового
ринку. Можливість швидкого використання акціонерами інформації про характер
розподілу прибутку та рівень виплачуваних дивідендів на акцію дозволяє їм
оперативно приймати рішення щодо реінвестування капіталу (при зниженні рівня
дивідендних виплат) чи придбанні додаткової кількості акцій (при підвищенні
рівня дивідендних виплат);

Внутрішні фактори
здійснюють вирішальний вплив на пропорції розподілу прибутку, оскільки
дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів
господарювання підприємства. До найважливіших з них належать[23, с.276]:

— менталітет власників
підприємства. Це залежить від того, наскільки вони захочуть ризикувати, то таку
політику розподілу прибутку і будуть підтримувати. Якщо їх менталітет не буде
врахований, то вони реінвестують капітал в іншу компанію;

— рівень рентабельності
діяльності. При низькому рівні рентабельності, а відповідно і меншій сумі
розподіленого прибутку, свобода формування пропорцій його розподілу суттєво
обмежена, оскільки певна частина прибутку поєднана контрактними зобов’язаннями
з власниками, персоналом чи обумовлена правовими нормами;

— інвестиційні можливості
реалізації високодоходних проектів. Якщо в портфелі підприємства є готові
реальні проекти, внутрішня ставка дохідності за якими значно перевищує
середньозважену вартість капіталу, і такі проекти можуть бути реалізовані у
відносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна суттєво
зростати;

— необхідність
прискорення закінчення розпочатих інвестиційних програм і проектів. Розпочаті
раніше інвестиційні програми і проекти, пов’язані із стратегічним напрямком
розвитку підприємства, можуть вимагати прискореного завершення. При дефіциті
інвестиційних ресурсів для прискорення закінчення їх реалізації необхідно
відмовитись від високого рівня споживання прибутку на користь його
капіталізації;

— альтернативні внутрішні
джерела формування ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах може бути
задоволена за рахунок альтернативних джерел, то можливості використання
прибутку на споживання суттєво розширюється, і навпаки;

— стадія життєвого циклу
підприємства. На початку свого життєвого циклу підприємства вимушені більше
коштів інвестувати в свій розвиток, обмежуючи розміри виплати власникам. У
стадії зрілості підприємства мають можливість залучати необхідні їм кредитні
ресурси на більш вигідних умовах, а значить, можуть більше виплачувати власникам
і персоналу;

— рівень ризиків
здійснюваних операцій і видів діяльності. Якщо підприємство веде агресивну,
високоризиковану політику в окремих сферах діяльності, то воно вимушене
спрямовувати більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страхових
фондів, оскільки без цього зростає загроза банкрутства підприємства [23, с.278];

— рівень концентрації
управління. Якщо в процесі оптимізації структури капіталу виникає необхідність
суттєвого збільшення частки власної його частки, а власників хвилює загроза
втрати фінансового контролю над управлінням підприємством при залученні
капіталу із зовнішніх джерел, то в процесі розподілу прибутку рівень його
капіталізації повинен суттєво підвищуватись;

— чисельність персоналу
та діючі програми його участі в прибутку. Чим вища чисельність персоналу, чим
більший обсяг контрактних зобов’язань підприємства щодо участі персоналу в
прибутку, тим відповідно вище повинна бути частка спожитої частини прибутку.
Цей фактор формує і внутрішні пропорції розподілу спожитої частини прибутку –
між власниками і персоналом;

— рівень поточної
платоспроможності підприємства. В умовах низького рівня поточної
платоспроможності підприємство не має можливості спрямовувати великі розміри розподіленого
прибутку на споживання. Це призвело б до значного зниження рівня ліквідності
активів, що підтримують поточну платоспроможність, а також до зростання загрози
банкрутства. З позиції генерування фінансового ризику зниження
платоспроможності більш небезпечно, ніж зниження рівня дивідендних виплат з
його негативним впливом на ринкову ціну акцій [24, с.246];

Урахування розглянутих
факторів дозволяє суттєво зменшити діапазон параметрів можливих пропорцій
розподілу прибутку в окремих напрямках, в першу чергу – пропорцій
капіталізованої та спожитої його частини, що формують головні умови наступного
розвитку підприємства.

Висновки до
розділу 3.

1. На основі
прибутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності
виконує свої функції, спрямовуючи
кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального
заохочування та на ін.

2. Існує декілька
типових елементів аналізу прибутку підприємства в перед плановий період: аналіз
загальної суми прибутку і показників рентабельності в динаміці; визначення
складу загальної суми прибутку за основними його видами та ін.

3. Існуть способи, які сприяють
максимізації і темпу зростання прибутку.

4. Політика
управління прибутком – це процес напрацювання і прийняття управлінських
рішень з усіх основних аспектів його формування, розподілу та використання на
підприємстві.

5 Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання
добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

6. Основною метою
розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його
частинами. Відповідно до такої мети на підприємстві вирішуються певні завдання
.

7. Принципи
розподілу прибутку базується на насиупних принципах: політика розподілу
пов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства;
пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства;
стабільність політики розподілу підприємства; передбачуваність політики
розподілу прибутку; оцінка ефективності розробленої політики розподілу
прибутку.

8. Фактори, що впливають на пропорції та
ефективність розподілу прибутку, дуже різноманітні. За характером виникнення всі
фактори, що впливають на розподіл прибутку, можна розподілити на дві основні
групи: зовнішні, що генеруються зовнішніми умовами діяльності підприємства; внутрішні,
що генеруються особливостями господарської діяльності даного підприємства

ВИСНОВКИ

Прибуток
являється найважливішою фінансовою категорією, яка виконує ряд важливих функцій
і відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності
підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку
свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці,
рівень собівартості.

В ринковій
економіці прибуток є рушійною силою і основною метою підприємств та є джерелом
оновлення виробничих фондів.

Прибуток підприємства
формується за рахунок трьох основних джерел: продаж(реалізація) продукції,
продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

Прибуток — це
грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її
виробництво. В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником
фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої
діяльності. Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і
нормальний

Розподіл прибутку
розглядається в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власниками
підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі
впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і
негативно.

На формування
прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в
бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає
встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення
собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат;
визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Показники
рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати
господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або
використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і
як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники
рентабельності можливо об’єднати у декілька груп:

·
Показники,
що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

·
Показники,
що характеризують прибутковість продажів;

·
Показники,
що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

На основі
прибутку будь-яке підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності
виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні
потреби, у фонд матеріального заохочування та на ін. Тому у сучасних умовах прибуток стає
не тільки важливим показником, а й метою роботи комерційних підприємств,
об’єднань та інших ринкових структур.

Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання
добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості. У процесі діяльності
підприємство повинно проводити політику максимізації прибутку ,що охоплює
управління формуванням прибутком ; управління розподілом прибутку.

Отже, можна
зробити висновок, що значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий
фінансовий результат підприємства і в той же час він є основним елементом
фінансових ресурсів підприємства

СПИСОК
ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

1.
Кірейцев
Г.Г. „Фінансовий менеджмент”, Київ, 2002. – 496 с.

2.
Піндайк
р., Рубінфельд., ”Мікроекономіка” Санкт-Петербург, 2002. – 382 с.

3.
Василик
О.Д. „Теорія фінансів”, Київ, 2000. – 416 с.

4.
Мочерний
С. В. „Економічна теорія”, Київ, 2001. — 656 с.

5.
Грідчіна
М.В., Захожай В.Б. ”Фінанси (теоретичні основи )”, Київ, 2002. – 312с.

6.
Брігхем Е. Ф.
Основи фінансового менеджменту. — К., 2003. – 258 с.

7.
Єщенко И.
С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. иосіб. — К.. Вища шк., 2005. — 327 с.

8.
Бандурака О.М.,
Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств:
Підручник. — К.: Либідь, 2003. – 296 с.

9.
Василик О. Д.
Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 2006. – 326 с

10. Минх Є.В., Ференц І.Д.
Економічний аналіз: Навч. посібник. — Львів:”Армія України”, 2000. — 240 с

11.
Коробов М.Я. Фінансово-економічний
аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник.– К.: Знання, 2002. — 254с.-
С.143-147.

12. Попович П. Я. Економічний аналіз
суб’єктів господарювання: Навч. Посібник.-Тернопіль:Економічна
думка. — 2003. — 454с.-С.256-278

13. Любушкин Н.П. Анализ
финансово-економической деятельности предприятия. – М.: Юнита,
2002. — 563с.-С.389-403

14. Таркуцяк А.О. Фінансовий
аналіз та управлінські рішення: Навч. посібник.–К.: Вид-во Європ. ун-ту,
2003. — 143с.-С.53-59

15.
Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч.
посібник. Вид. 2-ге, переробл. і доповн.-Тернопіль: Економічна думка. — 2004. —
400 с. — С. 202 – 220.

16. Івахненко В.М., Горбатюк
М.Т., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 1999. – 524
с.

17. http://www.ukrstat.gov.ua

18. Закон України «Про
підприємства в Україні»// Відомості ВРУ. – 1991, № 24. – С.611-629.

19. Білик М.Д. Управління фінансами
державних підприємств. – К.: Знання, 2001. – 236 с.

20. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз:
навч. посіб. / Ізмайлова К. В. — К.: МАУП,2000. — 152 с.

21. Фінансовий менеджмент: навч.-метод.
посіб. / [Поддєрьогін А. М. та ін.].- К.: КНЕУ, 2001. — 294 с.

22. Горфинская В.Я., Швандара В.М.
Економика предприятия.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2005. — 326 с

23. Економічний аналіз : Навчальний
посібник / за ред. Чумаченка М.Г.– К.: КНЕУ, 2001.– 540с.

24. Коробов М.Я., Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Либідь, 2000.– 285с

Метки:
Автор:

Рис. 1 Схемаформування прибутку

Опубликовать комментарий

Рис. 1 Схема
формування прибутку