МІНІСТЕРСТВО
НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ
МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ВІДКРИТОГО
МІЖНАРОДНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»
Кафедра
комерційної діяльності
Індивідуальне
завдання
					







З
дисципліни Комерційна діяльність
На
тему:
«Ринок
– економічна основа комерційної діяльності»
Миколаїв
2009
Зміст:
1. Вступ
2. Ринкова економіка
і комерційна діяльність
3. Організаційно-правові
форми комерційних підприємств:
3.1 Чинники, що
обумовлюють організаційно-правові форми підприємства
3.2
Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу
3.3 Картель та
інші форми об’єднання підприємств
4. Висновки 
5. Використана
література
1.
Вступ
У
процесі становлення і розвитку товарно-грошових відносин формується такий
найважливіший її елемент, як ринок. Тому причини виникнення цих відносин
розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Ринок є складним
утворенням з власною структурою. Для його функціонування потрібні специфічні
умови.
Ринок
– це економічна основа комерційної діяльності. Саме так звучить тема мого
індивідуального завдіння і розкрию її в своїй роботі. Актуальність даної теми
обумовлена тим, що комерційна діяльність охоплює усі сфери суспільного життя.
Ринок відіграє найважливішу роль в сучасному суспільному житті. Від того,
наскільки розвинений ринок країни, залежить її економічний стан. Усі розвинені
країни світу живуть за ринковою економікою. Без ринку не може існувати
комерційна діяльність.
Перше
питання присвячено ринковій економиці та комерційній діяльності. В цьому
питанні я розкрию сутність ринку, ринкової економіки та перечислю умови функціонування
ринкового механізму для комерційної діяльності. 
У
другому питанні розглянуто організаційно-правові форми комерційних підприємств.
У всіх країнах світу з ринковою економікою існує велика кількість різноманітних
підприємств. Підприємство – основний суб`єкт комерційної діяльності.
Підприємства можуть бути різної форми влісності, що є важливою умовою
функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності. Тому в цьому
питанні буде розглянуто їх класифікацію за якісними та кількісними параметрами.
2.
Ринкова економіка і комерційна діяльність
Досвід країн, в
яких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючий
механізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану або
Держпостачу успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силу
сучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучасніша
електронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво і
розподіл не більш ніж 2 тис. виробів.
Ринкова
економіка
– така система організації господарств, при якій взаємодія виробників і
споживачів, покупців і продавців і розв`язання всіх основних проблем
здійснюється через ринковий механізм. 
Як же працює ринковий
механізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складові
елементи, їх чотири. Це — попит, пропозиція,
ринкова ціна і конкуренція.
У загальному вигляді попит
являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту
визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими
цінами.
Пропозиція — це сукупність товарів, які
представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що
пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.
Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється на
ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту
розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а
під ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові
пропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попиту
дорівнює розміру пропонування.
І нарешті, конкуренція.
Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками
і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.
Конкурентна боротьба має
місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з
них не в змозі самостійно або в об’єднанні з іншими впливати на ціну. За цих
умов найважливіші питання економічного життя — що і скільки виробляти, яким
чином і для кого — розв’язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і
ринкових цін.
Комерційна
діяльність підприємств здійснюється на ринку. Ринок – це певна система
економічних відносин між продавцем та покупцем у сфері обміну, що включає такі
отрибути ринкового механізму, як попит, пропозиція, ринкова ціна і конкуренція,
які вже було розглянуто вище. 
Отже, комерційна
діяльність – це організація і управління комерційними процесами та
операціями, пов`язаними з товарно-грошовим обміном з метою задоволення потреб
споживачів та отриманням прибутку.
Кінцевою метою
комерційної діяльності є здійснення процесів купівлі-продажу товарів та послуг
і отримання прибутку. Тобто, виходячи з усього вище сказаного, можна зробити
висновок, що ринок – це основа комерційної діяльності. Це вдбувається у
сучасній ринковій економіці через ринковий механізм. Функціонування ринкового
механізму для комерційної діяльності потребує певних умов. Такими умовами є:
·  наявність нормативно-правової
бази, що забезпечує ринкові відносини і реалізацію всіх умов, що створюють
основу його ефективного функціонування;
·  наявність різноманітних форм
власності (рівноправність всіх її видів), при якій забезпечується
відособленість усіх товаровиробників, що мають у своєму розпорядженні право
володіння і розпорядження засобами виробництва і результатами своєї праці;
·  повна оперативно-господарська
самостійність комерційного підприємства;
·  неприпустимість
адміністративного втручання державних органів управління в господарську
діяльність підприємств;
·  наявність основних елементів
ринкового механізму;
·  вільне ринкове ціноутворення;
·  створення можливості для
нових підприємств вільно , швидко затверджуватись на ринку;
·  наявність інфраструктури
ринку, яка б забезпечила вільну взаємодію між суб`єктами ринкових відносин.
Лібералізація
ринку (тобто свобода, невтручання держави в підприємництво) сприяє економічному
розвитку країни, її суспільства. Але дія ринкового механізму має свої межі. 
Чого ж не може ринок?
По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані «зовнішні ефекти»
економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають
(позитивно чи негативно) на добробут суб’єктів економічних відносин. Це,
наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як
безробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку вплив
негативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємець
вкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цього
виграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірність
епідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Те
ж саме від підвищення професійної майстерності робітників — соціальний ефект
буде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок це
зробити не може, такі функції має брати на себе держава.
По-друге, ринковий
механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних,
непрацездатних і малозабезпечених, їхні потреби, як правило, не забезпечені
грошима, і — тому ринок їх не бачить. У результаті, наприклад, кішка багатого
господаря може одержати молоко, необхідне дитині з бідної сім’ї.
По-третє. Ринок не може
забезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послуги
колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без
винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо). Ці блага
світова економічна наука називає «суспільним товаром». Крім такої
властивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, як
те, що дістаються усім споживачам приблизно порівну.
По-четверте, ринок не
бачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потреби
суспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров’я нації,
достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище,
структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних
ресурсів, залишаються за межами інтересів суб’єктів ринкових відносин.
Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.
Отже, існує ряд проблем,
вирішення яких мають взяти на себе державні і громадські інститути. Це —
регулювання зовнішніх ефектів встановлення соціальної рівноваги, забезпечення
населення соціальними благами, перспективний розвиток країни.
Таким чином, ринковий
механізм має певні межі своєї дії. Більше того, його ефективне функціонування
передбачає наявність певних умов. Однією з них є розвинута інфраструктура
ринку.
3. Організаційно-правові форми
комерційних підприємств
3.1 Чинники, що обумовлюють
організаційно-правові форми підприємства
У всіх країнах з
розвиненою ринковою економікою існує велика кількість різноманітних
підприємств, класифікація яких здійснюється за якісними та кількісними
параметрами. 
Основним якісним
параметром є форма власності. А кількісним – чисельність працівників і обсяг
продукції, що випускається та реалізовується. 
До
найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми
підприємства як головного суб’єкта господарювання, належать такі:
• цілі, які
ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в
конкретному соціально-економічному середовищі;
• спосіб
формування стартового капіталу;
• методи
здійснення виробничо-господарської діяльності;
•
організаційна форма та методи управління підприємством;
• законодавча
та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та
ліквідацію діяльності суб’єкта господарювання;
• форми
власності майна, що використовує підприємець;
• форма
організації виробництва тощо.
Організаційно-правові
форми суб’єктів господарювання залежать насамперед від форм власності —
державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують
приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються
шляхом об’єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб.
При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або
спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до
утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або
на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або
на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне
підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми
організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об’єднання.
Об’єднання — це єдиний виробничо-господарський комплекс
взаємозв«язаних спеціалізованих суб»єктів господарювання (підприємств,
науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій,
пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на
основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що
випускається, територіальній компактності об«єднуваних суб»єктів
господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва
та централізації управління. 
Розрізняють
два типи таких об’єднань:
Перший
тип об’єднань має
договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об’єднаннях
(господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці
спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.
Другий
тип об’єднань має
форму спільного підприємства. У такому випадку об’єднання кількох підприємств
веде до появи нового суб’єкта господарювання. Право власності на створюваному
об’єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.
Прикладом
договірного об’єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.
3.2 Індивідуальне підприємство та
господарські товариства сфери малого бізнесу
Підприємницька
діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна
підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство
(фірма).
Індивідуальне
підприємство грунтується на праві власності однієї особи або сім’ї, котрі
отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства
несе відповідальність щодо зобов’язань підприємства в межах, визначених його
статутом.
Одноосібні
фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми
тісно пов’язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця
проживання або зміна складу сім’ї є причиною її ліквідації.
Невизначеність
життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що
мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою
фірмою довгострокових інвестиційних угод.
Товариство як
організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб
створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило,
на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство
створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для
реалізації певного проекту, тому вони об’єднуються з іншими особами.
Залежно від
прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види
товариств:
• просте
товариство;
• товариство
з повною майновою відповідальністю (повне товариство);
• командитне
товариство (товариство на довірі);
• товариство
з обмеженою відповідальністю.
Просте
товариство
створюється внаслідок угоди учасників про об’єднання їхнього майна та особистої
участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і
має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за
борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги
товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може
виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства
розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.
Повним
товариством визнається
таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми
та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою
часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю
є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв’язку з
чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура
управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи
управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати
управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи
управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.
Командйтне
товариство це
організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають
усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і
одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками —
паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у
такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми.
Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у
статуті командитного товариства.
Товариство
з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність
статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається
засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право
володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується
спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій
акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю
несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку
одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери
відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.
Будь-який
учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за
власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу
партнер мусить виконати усі зобов’язання, термін виконання яких настав. Лише в
цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до
його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену
частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.
Важливою
відмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства в
ньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. При
реорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженою
відповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхні
правонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства. 
Картель та
інші форми об’єднання підприємств.
Картель
— це договірна форма об’єднання
суб’єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів
виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків
збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної
плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки
платежів тощо.
Картель є
типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у
прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники
картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну
самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі. 
Стійкість
картелів визначається відсутністю конкуренції з боку фірм або інших картелів,
які виготовляють замінники даної продукції та здатні переключити на себе
частину попиту на продукцію картелю, а також відсутністю сил, що ведуть до
підриву картелю зсередини.
Трест
— форма об«єднання суб»єктів
господарювання, за якої всі підприємства, що об’єднуються, втрачають свою
комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу
управління. 
Юридично
утворення тресту означає передання контролю над раніше незалежними
підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого
сертифіката іншому суб’єкту господарської діяльності — засновнику тресту або
групі засновників — так званій довірчій раді. При цьому може досягатися
величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об’єднаних у
трест підприємств єдину економічну та технічну політику.
Трест має
деяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому,
що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової
участі окремих підприємств — учасників тресту. Тобто централізовані фонди
капітальних вкладень не ство- рюються. З цього погляду трест є попередником
таких форм об’єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.
Синдикат— це об«єднання суб»єктів
господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію
виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту.
Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників,
включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича
самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна
— втрачається.
Консорціум
— об’єднання
суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств,
об’єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної
діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових
операцій. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні
підприємства й організації. 
При утворенні
консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій
частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони
підпорядковані спільно створеному органу управління.
Консорціум є
ефективним засобом вирішення великих народногосподарських завдань. Після виконання
поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються
в інший вид договірного об’єднання. За межами консорціуму його учасники
залишаються конкурентами.
Концерн
— найбільш поширена форма об’єднань,
учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність,
єдину систему управління та контролю.
Сучасним
концернам притаманний інтернаціональний характер діяльності. Прагнучи підвищити
конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі
компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий спосіб
підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльність
таких концернів має досить високий рівень спеціалізації та кооперування
виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьох
підприємствах, які часто перебувають у різних країнах.
Корпорація — об’єднання підприємств, яке
створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів. 
У
корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні
організації, виробничо-технічні об’єднання, проектно-конструкторські
організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші
суб’єкти господарювання.
Корпорація
— це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюються на
добровільній основі за рішенням органів управління та її власників.
Корпорація
не є універсальною формою організації виробництва. Найбільшою мірою вона пристосована до
великого виробництва. Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні правової
діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачує
акціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням
вкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.
Холдинг — це компанія-власник, статутний
капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї.
Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об’єднань,
наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для
цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій
статутний акціонерний капітал.
Офшорні
компанії
створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з
метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького
клімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країн
надають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеного
бухгалтерського обліку та звітності тощо. Такі компанії практично мають
необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами. Вони можуть здійснювати
будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До них
застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.
Фінансово-промислові
групи (ФПГ) є
прототипами транснаціональних компаній типу ІВМ, які розпочали активно
формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського
капіталу. ФПГ — це група взаємозв’язаних за капіталом підприємств, до складу
якої входять спеціалізовані фінансові інституції.
4. Висновки
Отже,
розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки:
1)  комерційна діяльність –
оперативно-організаційна діяльність із здійснення операцій обміну
товарно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб споживачів та
отримання максимального прибутку при мінімальних затратах;
2)  ринок – це взаємодія покупців
та продавців, направлена на купівлю продаж товарів;
3)  з переходом до ринку роль
торгівлі стрімко зростає. Вона повинна сприяти зрісту виготовленої продукції,
більш повному задоволенню потреб споживачів, успішному розвитку економічних
процесів, притаманних ринку;
4)  функціонування ринкового
механізму для комерційної діяльності потребує певних умов: наявність
нормативно-правової бази, наявність різноманітних форм власності, повна оперативно-господарська
самостійність комерційного підприємства; неприпустимість адміністративного
втручання державних органів управління в господарську діяльність підприємств;
наявність основних елементів ринкового механізму; вільне ринкове ціноутворення;
створення можливості для нових підприємств вільно, швидко затверджуватись на
ринку; наявність інфраструктури ринку;
5)  ринок – економічна основа
комерційної діяльності. В умовах ринкових відносин домінуючими є товарно-грошов
відносини. Тому майже кожний продукт праці, виготовлений на підприємстві, обов`язково продається або покупається,
тобто проходить стадію обміну. Комерція як різновид людської діяльності
асоціюється з торгівлею. Це цілком зрозуміло, адже походить даний термін від
латинського COMMERCIUM (торгівля). Однак таке
визначення комерції є дуже вузьким для визначення поняття та сутності
комерційної діяльності. 
5.
Використана література
1. Власова В.М. Основы
предпринимательской деятельности.-М.:Финансы и статистика. — 1994.
2. Задоя О.А. Комепційна діяльність.
– К.: Четверта хвиля, 2006 – 347 с.
3. Комерційна діяльність на ринку
товарів та послуг. Підручник для вищих навчальних закладів. В.В. Апопій, С.Г.
Бабенко, П.Ю. Балабан . – Львів: ЛКА, 2002. – 450 с. 
4. Комерційна діяльність: Підручник.
для ВНЗ. 2-ге вид., перероб. і доп. /За ред. проф. В. В. Апопія.2008, 560.
5. Коммерческая деятельность. Учебник
Ф.Г.Панкратов, Т.К.Серегина. М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000 г
6. Коммерческая деятельность. Учебник
Ф.П.Половцева. М.: «Инфра-М», 2000 г.
7. Мазаракі А.А. Економіка
торговельного підприємства. Підручник для вузів. — К.: Хрещатик, 2000. 
8. Осипова Л.В. Синяева И.М. Основы
комерческой деятельности:Учебник для вузов.-М.: Банки и биржи,ЮНИТИ. — 1997.
9. Парсяк В.Н. Рогов Г. К. Комерційна
діяльність. – К.: Наук. Думка, 2005. – 128 с.
10. Підприємництво та комерційна
діяльність в Україні. Л.Ф. Бондаренко, Т.В. Гальченко; Харк. держ. наук. б-ка
ім. В.Г.Короленка. — Харків, 2006. — 168 с.