Меркантилізм — економічне
вчення періоду становлення капіталізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали
повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти
вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким
їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Багатство націй, згідно з
цією концепцією, безпосередньо пов’язувалося з торговельним балансом. Меркантилізм
на практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які мали
урядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни
(наприклад, англо-нідерландські).
Пізніше прихильники
фритрейдерства (вільної торгівлі) — напрямку в економічній теорії та політиці промислових
кіл — довели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економіст
і історик Д. Х’юм (1711-1776) у 1752 р. розвінчав концепцію меркантилістів, довівши,
що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економіки
та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритрейдерства — вимога
вільної торгівлі і конкуренції, невтручання держави в економічне життя країни та
скасування протекційного мита.
Меркантилізм — це
не якесь чітке економічне вчення, а сукупність поглядів і думок з проблем міжнародної
торгівлі.
Теорія абсолютних
переваг. її автор — шотландський економіст А. Сміт (1723-1790), якого визнають і
засновником сучасного «економіксу». Згідно з теорією абсолютних переваг
країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні
більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати
на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів
А. Сміт обстоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку,
підтримував принцип невтручання держави в економіку (laissez faire), висунутий французькою
економічною школою фізіократів.
Теорія абсолютних
переваг залишила без відповіді запитання: «А що робити тим країнам, у яких
немає товарів, що мають абсолютні переваги перед товарами інших країн?»
					







Теорія відносних
переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі
доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати
той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований
товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядом
товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з
них, щодо яких її переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичною
основою міжнародної спеціалізації. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям,
щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.
Теоретичні основи і сутність міжнародної торгівлі

меркантилізм економічне вчення експорт
Торгівля
взагалі, а міжнародна торгівля зокрема є важливим стимулом розвитку та підвищення
ефективності виробництва в кожній країні. Міжнародна торгівля дає можливість широко
розвивати виробництво таких видів продукції, для яких є найбільш сприятливі умови.
Економіку,
яка бере участь у міжнародному поділі праці й міжнародній торгівлі, називають відкритою.
 Відкрита економіка — це економіка, яка в своєму розвитку
спирається не тільки на національні можливості, а й активно використовує переваги
міжнародного поділу праці та переваги інших факторів виробництва.
Умовами,
що характеризують відкриту економіку, виступають:
1. Наявність
сприятливого інвестиційного клімату в країні.
2. Прозора
діюча система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
3. Можливість
і доступність внутрішнього ринку використовувати іноземну робочу силу, систему високих
технологій, інформацію та управлінський досвід.
Якщо в
країні всі умови виконуються, то економічна система вважається цілком відкритою.
Якщо умови стосуються тільки одного ринку або декількох, то і відкритість буде адекватною.
Для характеристики
відкритості економіки в основному використовують показники відкритості ринку товарів.
Він розраховується як частка імпорту або експорту країни в її ВВП. За цими показниками
більшість країн світу вважаються країнами з відкритими ринками товарів. Найбільший
ступінь відкритості характерний для країн з монокультурним характером розвитку.
Сприятливі
умови торгівлі й виробництва безумовно ведуть до поширення міжнародної спеціалізації.
Міжнародна спеціалізація як і міжнародна торгівля спираються на певні економічні
погляди.
Першим
описаним теоретичним поглядом була теорія меркантилізму. Історичні рамки її дії
XV—XVIII століття. Це — період розвитку та занепаду феодалізму. Зрозуміло, що меркантилізм
взяв на себе зобов’язання описати і пояснити зовнішньоторговельну політику того
часу.
Меркантилісти
дотримувалися тієї точки зору, що нація більше багатіє тоді, коли експортує більше,
ніж імпортує.
Меркантилізм
здебільшого економічна політика, ніж економічна теорія. Вона в період занепаду феодалізму
і початку становлення капіталізму представляла і обґрунтовувала інтереси торгової
буржуазії.
Основне
завдання цієї теорії було обґрунтування необхідності зовнішньої торгівлі держави.
На їхню
думку, надлишок зовнішньої торгівлі (різниця між експортом та імпортом) буде залишатися
в країні у вигляді дорогоцінних металів (золота і срібла). Чим більше в країні буде
цих товарів, тим багатшою і потужнішою вважається держава.
Меркантилісти
вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського
та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими,
на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва.
Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося
з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота і срібла) дають змогу утримувати
армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальної війни, виникненню
фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.
Оскільки
у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства,
то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто
внаслідок перерозподілу.
На практиці
теорія меркантилізму пропонувала державним установам:
1. Постійно
збільшувати експорт товарів і зменшувати імпорт.
2. Вводити
обмеження на певну частку імпорту та стимулювати виробництво товарів на експорт.
3. Заборонити
або обмежити експорт сировини та забезпечити її імпорт в митрополію.
4. Заборонити
або обмежити торгівлю колоній з іншими країнами.
5. Забезпечити
за митрополією виняткове право перепродажу будь-яких колоніальних товарів.
6. Економічними
і політичними заходами гальмувати виробництво готових товарів у колоніях.
Такі практичні
дії капіталістичних держав призвели до багатьох протиріч, але в цілому потрібно
зазначити, що ця теорія була чіткою теорією міжнародної торгівлі, яка значно впливала
на економічне зростання країни.
Недоліком
теорії є те, що меркантилісти вважали збагачення країни можливим не тільки внаслідок
перерозподілу існуючого багатства, а й за рахунок його нарощування через торгівлю.
Розвиток
країн та зростання їх торговельних можливостей призвели до того, що вже в середині
XVIII століття теорія меркантилізму не відповідала дійсності. Деякі країни в темпах
розвитку торгівлі обігнали передовиків, а розвиток капіталістичного виробництва
потребував докорінних змін технології. Золото і срібло не в змозі були забезпечити
конкурентоспроможність країни. Першим, хто поклав сумнів у теорію меркантилізму,
був Девід Х’юм. Він стверджував, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного
сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе
до зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності
країни. Навіть розвинута країна не може постійно підтримувати позитивне сальдо торгового
балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньо-економічні чинники.
Погляди
Д. Х’юма допускали багато припущень в своєму аналізі й не давали відповіді на болючі
запитання того часу. Чому зростаючі обсяги виробництва не завжди активізують торгівлю
і навпаки? Поява класичної і економічної шкіл була спричинена швидкими темпами зростання
економіки і збільшенням обсягів товарообігу. В товарний обмін вступали країни з
різним рівнем розвитку, і кожна з них дбала про свій прибуток. Адам Смітт дослідив
торгівлю в її новій якості. Він помітив, що коли одна з країн, шо бере участь в
торгівлі, не отримує прибутку від обміну, вона торгувати не буде.
Класична
наука базувала свої ідеї на обмеженнях функцій держави (невтручання) в економічному
процесі. Відомий представник класичної школи Адам Смітт, розглядаючи вплив природних
і набутих факторів, назвав їх абсолютними, і його теорія отримала назву теорії абсолютних
преваг. В своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів»
(1776 р.) він критикував твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить
від володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країни
внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив, що основою багатства
націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних
країн на виробництві тих товарів, до яких вони мають абсолютні переваги в тому,
що країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві
яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими
країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім
торговим партнерам).
Відповідно
до поглядів А. Смітта:
• урядам
не потрібно втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих
ринків та свободи торгівлі;
• нації,
так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів,
у виробництві яких у них є переваги , та торгувати ними в обмін на товари, переваги
у виробництві яких мають інші нації;
• зовнішня
торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних
кордонів;
• експорт
є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів,
які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
• субсидії
на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і
тому мають бути скасовані.
Концепція
абсолютних переваг домінувала аж до початку XIX століття, доки не з’явилася інша
думка, насамперед теорія порівняльних переваг Девіда Рікардо (1772—1823 pp.).
У 1817
р. Девід Рікардо опублікував свою працю «Принципи політичної економії та оподаткування»,
де обґрунтував теорію порівняльних переваг, яка й до теперішнього часу залишається
однією з найважливіших та незаперечних теорій економіки.
Він показав,
що абсолютні переваги є частковим випадком загального правила.
Теорія
порівняльних переваг базується на тих припущеннях, що така теорія є, але вона використовує
додаткову категорію альтернативних витрат. Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг
виходячи з наступних передумов:
трудова
теорія вартості;
вільна
торгівля;
постійні
витрати виробництва;
абсолютна
мобільність праці всередині країни і повна
немобільність
у відносинах між країнами;
відсутність
технічного прогресу;
відсутність
транспортних витрат
На думку
Д. Рікардо, альтернативні витрати — це порівняння цін одиниць товарів на внутрішньому
ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.
З поняття
альтернативних витрат випливає альтернативна ціна, як робочий час, потрібний для
вироблення одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виготовлення
одиниці іншого товару. Згідно з законом порівняльних переваг навіть якщо економіка
однієї країни менш ефективна за економіку іншої у виробництві обох товарів, то все
одно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша країна повинна спеціалізуватися
на виробництві та експорті тих товарів, виробництво яких менш неефективне, тобто
таких, які мають порівняльні переваги; а також імпортувати ті товари, виробництво
яких найефективніше, тобто таких, при виробництві яких країна має деякі недоліки.
Наступною
моделлю, яка пояснює детермінанти порівняльних переваг, тобто висвітлює причини
існування різниці відносних цін на товари між двома країнами, є модель Хекшера-Оліна.
Ця модель також досліджує вплив міжнародної торгівлі на дохідність факторів у двох
країнах. Основною причиною існування порівняльних переваг вважається наділення певної
країни факторами виробництва. Такий підхід пояснюється кількома причинами . По-перше,
незважаючи на дебати між економістами, що постійно тривають, різниця між наділенням
факторами є дуже важливим поясненням. По-друге, такий підхід пов’язує міжнародну
торгівлю з національною алокацією ресурсів та розподілом доходів. Нам надається
можливість дослідити взаємозв’язок між міжнародною торгівлею та міжнародним рухом
капіталу. Нарешті, підхід Хекшера й Оліна є достатньо загальним для того, щоб включати
в себе багато інших пояснень.
Взагалі
теорія стверджує, що країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребує
більшою мірою факторів виробництва, які є у достатній кількості в країні за меншими
цінами, та імпортувати такі товари, при виробництві яких більшою мірою використовуються
фактори, на які ця країна є бідною і які наявні за більш високими цінами. Тобто
країна, багата на працю, буде експортувати працемісткі товари та імпортувати капіталомісткі.
Таким
чином, сутність теорії абсолютних переваг полягає в тому, що країни експортують
товари, які вони виробляють з меншими витратами, а імпортують такі товари, що виробляються
іншими партнерами з меншими витратами.