МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ
ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО
ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Кафедра
„Економіка та фінанси”
					







КУРСОВА
РОБОТА
з
дисципліни „Економіка праці”
на
тему: „Аналіз та планування трудових показників”
Виконав: ст. гр.
МО 06а
Божко Т.Є
Горлівка
2009

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 48
сторінок, 1 рис., 12 табл., 6 джерел.

Мета курсової роботи
– закріплення знань, отриманих у курсі „Економіка праці”, та придбання
практичних навичок з аналітичної економічної роботи на підприємстві.

Об’єктом курсової
роботи є трудові показники економіко-господарчої діяльності підприємства на
прикладі машинобудівного заводу (автозаводу).

В курсовій роботі
надані розрахунки, динаміка та аналіз основних трудових показників на
підприємстві: чисельність та структура працюючих, робочий час, продуктивність
праці та заробітна плата працівників. Згідно з отриманими результатами зроблені
висновки щодо становища та подальшої економічної роботи на підприємстві.

В другій частині роботи
частково виконані прогнозні рішення щодо рівня продуктивності праці за рахунок
відносної економії праці згідно з використанням окремих факторів її підвищення.
За допомогою кореляційно-регресного аналізу побудована математична модель і
визначено рівень продуктивності праці у майбутньому.

ТРУДОВІ ПОКАЗНИКИ,
ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПРАЦЮЮЧИХ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ЗАРОБІТНА ПЛАТА, РОБОЧИЙ ЧАС,
ВІДНОСНА ЕКОНОМІЯ ПРАЦІ, МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 АНАЛІЗ ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ

1.1 Аналіз чисельності та структури працюючих

1.2 Аналіз використання робочого часу

1.3 Аналіз продуктивності праці

1.4 Аналіз заробітної плати

2 ПЛАНУВАННЯ ТРУДОВИХ
ПОКАЗНИКІВ

2.1 Планування зростання продуктивності праці

2.2 Прогнозування рівня продуктивності праці за допомогою
кореляційного — регресійного аналізу

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

         Сучасна
політична, економічна і соціальна ситуація в Україні відзначається становленням
нової економічної системи ринкових відносин. Ефективність функціонування цієї
системи в значній мірі залежить від кваліфікаційного рівня спеціалістів з
економіки, зокрема з питань економіки праці.

Курсовий проект є
однією з основних і ефективних форм самостійної роботи студента, яка підбиває
підсумки вивчання теоретичного курсу та практичних занять.

Метою курсового
проекту є перевірка та закріплення отриманих знань з питань аналізу та планування
показників економіки праці, таких як трудові показники на підприємствах
виробничої сфери, поглиблення навичок аналітичної роботи з інформаційними,
методичними та інструктивними матеріалами. Призначення роботи — поглибити
теоретичну підготовку студента і сприяти придбанню практичних навичок
проведення аналітичної роботи на підприємствах, в об єднаннях і в галузях
промисловості.

Економічний
аналіз як наука становить собою систему спеціальних знань, які базуються на
законах розвитку та функціонування систем і спрямованих пізнання методології
оцінки, діагностики та прогнозування фінансово-господарчої діяльності
підприємства. З його допомогою можна визначити тенденції господарчого розвитку,
науково обґрунтувати плани, управлінські рішення, контролювати їх виконання,
оцінювати досягненні результати, здійснювати пошук, вимірювання, обґрунтування
величини резервів підвищення ефективності виробництва та розробляти заходи по
їх використанню.

Поліпшення
використання наявного виробничого потенціалу є однією з ключових завдань
сьогоднішнього етапу соціально-економічного розвитку України. Велика роль в
рішенні цього завдання призначена економічному аналізу, і, насамперед, аналізу
трудових показників, тому що в системі простих елементів виробництва – засобів
праці, предметів праці та живої праці — останньому належить вирішальна роль.
Тільки жива праця може привести в дію минулу, матеріалізовану в засобах і
предметах, працю.

Аналіз трудових
показників дозволяє точніше оцінювати техніко-технологічний потенціал,
визначити резерви використання техніки. Ступінь використання предметів праці
відбивається на собівартості продукції і, отже, на розмірі прибутку — джерелі
фондів розвитку виробництва, соціально-культурних заходів і житлового
будівництва, матеріального заохочення. Нераціональне застосування сировини,
матеріалів, покупних виробів може бути пов’язане не тільки з їх зберіганням,
нормами витрат, величиною технологічних відходів, але й з якістю трудового
потенціалу, невідповідністю професіонального, кваліфікаційного складу працюючих
вимогам виробництва.

Там, де питанням
підвищення кваліфікації та поширюванню передового виробничого досвіду
приділяється недостатньо уваги, значно вище остаточний та виправлений брак
продукції, нижче питома вага високосортних виробів, достатньо нова картина
витрат від браку може бути визначена лише на засаді аналізу використання
робочого часу, що дозволяє визначити їх величину.

Нераціональне
використання матеріалів установлюється також на засаді аналізу використання
фонду заробітної плати за допомогою розрахунку величини доплат за відхилення
від технології.

При аналізі
використання робочого часу виявляються перебої в матеріально-технічному
постачанні та причини внутрішньо-змінних простоїв.

Відношення
величини простоїв за відсутністю матеріалів, заготовок, інструментів,
комплектуючих виробів, отриманих за кооперацією, до опрацьованого часу дозволяє
визначити недоотриманий з даної причини приріст продуктивності праці.

Все вищесказане
свідчить про те, що трудові показники чинять суттєвий вплив на використання
виробничого потенціалу підприємств, об’єднань, галузей та народного
господарства в цілому. Тому поглиблений аналіз та планування трудових
показників з метою підвищення ефективності виробництва — це вимога часу.

1 АНАЛІЗ
ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ

Трудові показники
– це кількісні та якісні характеристики для оцінки стану соціально-трудових
відносин на підприємстві, використання робочої сили та ефективності праці (за
визначений період часу).

До основних трудових
показників відносять: продуктивність праці, виробіток, трудомісткість,
чисельність персоналу, заробітна плата, фонд оплати праці, фонд споживання.

В ринкових умовах
господарювання визначення трудових показників підприємства набуває особливого
значення. Основна задача підприємства – виконати виробничу програму по випуску
конкурентоспроможної продукції при використанні мінімальних витрат живої і
уречевленої праці. Це посилює значення і вплив трудових показників на
результативність виробництва.

Підвищення
продуктивності праці – головний фактор зростання ефективності та прогресивного
розвитку підприємства. Воно безпосередньо пов’язано із зниженням трудомісткості
продукції, оптимальністю використання робочої сили, підвищенням кваліфікації
робітників, раціональністю організації та стимулювання праці.

Трудомісткість
одиниці продукції складає основу визначення чисельності та складу персоналу, що
безпосередньо пов’язано з нормуванням та формуванням фонду оплати праці.
Заробітна плата та премія визначає розмір винагороди індивідуальної трудової
діяльності та виконує роль визначального стимулу до праці. Фонд оплати праці
характеризує витрати на використання робочої сили, які включаються до
узагальнюючого показника виробництва – собівартості, що відображається на вартості
(ціні) і конкурентоспроможності продукції підприємства. Фонд споживання
включає: фонд оплати праці, доходи (дивіденди) по акціях і вкладах трудового
колективу, суму трудових і соціальних пільг. Розмір такого фонду і ступінь
трудової активності робітників визначають рівень їх доходу та якість
життєдіяльності. Трудові показники органічно взаємопов’язані з іншими показниками
поточної звітності, стратегічного прогнозування. Вони є складовою частиною
технічного, економічного та фінансового планування, обов’язково впливають на
виробничі витрати та визначають прибутковість господарювання.

Аналіз трудових
показників – це вид економічних досліджень для визначення рівня
результативності виконання виробничих, управлінських функцій трудовим
колективом, а також для розробки заходів щодо підвищення ефективності праці на
підприємстві.

Основні задачі
аналізу трудових показників:

— 
об’єктивна
оцінка використання ресурсів праці: робочої сили, продуктивності праці;

— 
визначення
факторів та їх впливовість (кількісно) на зміну трудових показників;

— 
усунення
недоліків в організації, нормуванні праці;

— 
пошук
шляхів використання резервів щодо підвищення продуктивності праці.

Перед початком
аналізу складаємо на основі вихідних даних таблицю 1.1.

Таблиця 1.1 –
Основні трудові показники підприємства

З наведеної
таблиці видно, що найбільшу кількість у ПВП становлять робітники, керівники та
спеціалісти. Обсяг виробництва продукції зростає, а трудомісткість її
виготовлення зменшується. Це свідчить про зростання продуктивності праці
основних робітників. Відповідно і зростає середня заробітна плата на одного
працюючого та робітника.

Аналіз трудових
показників доцільно починати з аналізу чисельності та структури працюючих.

1.1 Аналіз чисельності та структури працюючих

Для аналізу
чисельності та структури працюючих використовується класифікатор, складений
згідно з матеріалами роботи машинобудівної промисловості, випускаючої
автомобілі та їх складові частини (автозаводи).

Таблиця 1.2 –
Характеристика керівників, спеціалістів і службовців

Таблиця 1.3
Класифікація робітників за виконуючими функціями

Використання
наведених таблиць (1.2 та 1.3) дозволяє врахувати при аналізі не тільки зміни в
чисельності функціональних груп, але й функціональній структурі. На практиці
дуже часто при одній і тій же чисельності ПВП мають місце негативні за своїм
значенням зрушення у функціональній структурі кадрів, що не можна не врахувати
при аналізі.

Метою аналізу є:

— 
ступінь
забезпечення підприємства трудовими ресурсами;

— 
рівень та
причини структурних змін складу працюючих;

— 
якісний
склад працюючих (за професіями, за розрядами кваліфікації, за стажем роботи та
ін.).

При аналізуванні
треба врахувати, що однією з основних причин зміни в структурі трудового
потенціалу (ПВП) є науково-технічний прогрес (НТП), під впливом якого
чисельність технологічних робітників може зменшуватися за рахунок механізації
та автоматизації виробничих процесів; транспортно-складських робітників – за
рахунок механізації транспортно-складських операцій. При цьому чисельність
обслуговуючих працівників, зокрема ремонтно-налагоджувальних, може
підвищуватись за рахунок все більшого ускладнення обслуговуючого обладнання.

Для аналізу
чисельності та структури працюючих складається таблиця 1.4

Таблиця 1.4 — Функціональна
структура ПВП

Зміну чисельності
робочої сили без урахування змін функціональної структури кадрів можна
визначити за допомогою формули 1.1

                        (1.1)

де      J_kc — індекс кадрового
складу;

і_рс —
індекс зміни чисельності j-ї функціональної групи;

d_j — питома вага j-ї
функціональної групи у загальній чисельності кадрів.

Для врахування не
тільки зміни у чисельності, але й у кадровій структурі можна користуватися
формулою (академіка С.Г. Струміліна) 1.2:

                            (1.2)

де      J_pc — індекс робочої сили;

Ч_пл —
чисельність j-ї функціональної групи у плановому (або в базисному) періоді;

Ч^зв_і
— те саме, але у звітному періоді.

 

Виходячи з
таблиці 1.4, можемо зробити висновки про те, що зросла чисельність
технологічних та ремонтно-налагоджувальних робітників. Майже вдвічі зменшилась
чисельність обслуговуючих робітників, загальна кількість робітників зменшилась
на майже 1%.

Загальна
кількість керівників та спеціалістів зменшилась на 4,63%. Якщо розглядати
категорії працівників окремо, то зменшилась кожна з них – і керівники, і
спеціалісти, і службовці.

З аналізу
показників J_pc та J_кс бачимо, що структура робітників і
керівників досить нестабільна.

Для визначення
середніх темпів зміни чисельності функціонального складу кадрів підприємства
використовується середня геометрична зважена:

 (1.3)

де      i₁,
i₂, …, i_n — індекси зміни чисельності;

n — число функціональних груп
(для робітників n = 4, для керівників, спеціалістів та службовців n =3);

d₁,d₂…d_n — питома вага функціональних груп у
частині ПВП (в частках).

Значення цих
показників для робітників і керівників становлять відповідно: 1,0188 та 0,9878. З цього видно, що в
середньому (враховуючи саме зміни у функціональних групах персоналу) кількість
робітників збільшилась, а керівників та спеціалістів навпаки – зменшилась.

Якісна
характеристика структури кадрів визначається кваліфікаційним рівнем,
показниками якого є:

— для робітників — середній тарифний
розряд R_c

 (1.4)

де      R_c — середній тарифний розряд для кожної функціональної групи;

Розрахунок середнього розряду робітників
виконуємо на основі даних таблиці 1.5.

Таблиця 1.5. — Кваліфікаційний
рівень робітників

Розрахуємо
середній тарифний розряд для кожної функціональної групи основних робітників та
проведемо розрахунок середнього тарифного розряду для всіх категорій робітників
в цілому (для підприємства) за формулою 1.4

Для базисного
періоду:

1) Технологічні
робітники:

2)
Транспортно-складські робітники:

3)
Ремонтно-налагоджувальні робітники:

4) Обслуговуючі
робітники:

Для звітного
періоду:

1) Технологічні
робітники:

2)
Транспортно-складські робітники:

3)
Ремонтно-налагоджувальні робітники:

4) Обслуговуючі
робітники:

Середній розряд
по підприємству:

-у базисному
періоді:

— у звітному
періоді:

Аналізуючи
отримані результати, можна зробити наступні висновки:

— 
середній
бал по підприємству у кожному з періодів не перевищує 4, тобто рівень
кваліфікації не є високим, що пов’язано з незначною кількістю робітників
високої кваліфікації. Загалом по підприємству середній розряд у звітному періоді
почав підвищуватись, але незначно;

— 
найвищий
середній розряд мають технологічні робітники, інші категорії працюючих мають
середній розряд менший за середній по підприємству;

— 
у
звітному періоді в порівнянні з базисним середній тарифний розряд технологічних
та транспортно-складських робітників зменшився, а для ремонтно-налагодничих та
обслуговуючих робітників навпаки збільшився;

— 
на
підприємстві необхідно вживати заходи по підвищенню кваліфікації робітників,
наприклад, відправляти робітників на різноманітні курси з підвищення
кваліфікації, розвивати систему грошового стимулювання – премій, доплат, які б
заохочували робітників підвищувати рівень продуктивності праці; проводити
різноманітні заходи по зміні структури кадрів – підвищенні або пониженні у
посаді, перестановки тощо.

Для оцінки якості
кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців треба визначити середній
атестаційний бал за допомогою формули 1.5.

 (1.5)

де      A_б — атестаційний бал j-ї
функціональної групи;

d_j — питома вага даної
функціональної групи у загальній чисельності аналізованої частини ПВП.

Таблиця 1.6 –
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців

Розрахуємо
середній атестаційний бал для кожної функціональної групи керівників та
спеціалістів та для всієї категорії керівників та спеціалістів в цілому (для підприємства)за
формулою 1.5.

Для базисного
періоду:

1) Керівники:

2)Спеціалісти:

3) Службовці:

Для звітного
періоду:

1) Керівники:

2) Спеціалісти:

3) Службовці:

Середній
атестаційний бал по підприємству:

— у базисному
періоді:

— у звітному
періоді:

Отримані
результати свідчать про те, що середній атестаційний бал на підприємстві є
доволі високим, але у звітному періоді у порівнянні з базисним він дещо
зменшився по всьому підприємству, а також у окремих категоріях – спеціалістів
та службовців, а у керівників незначно підвищився. У базисному періоді рівень
кваліфікації керівників та службовців є більшим за середній по підприємству,
спеціалістів – меншим; у звітному періоді спостерігаємо аналогічну ситуацію. Для
того, щоб збільшити рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців
можливо додаткове навчання наявних спеціалістів або додатковий набір
висококваліфікованих спеціалістів чи заміна наявних спеціалістів більш
кваліфікованими.

1.2 Аналіз використання робочого часу

Аналіз
чисельності та структури робітників ще не дає повного зображення використання
робочої сили, якщо він не поєднується з аналізом робочого часу.

Основною метою
аналізу робочого часу є виявлення резервів використання фонду робочого часу.
Формою проявлення цих резервів в їх елементарному вигляді є втрати робочого
часу за різних причин та знецінювання праці в зв’язку з браком і неукомплектованістю
продукції. Хоча втрати — це упущені можливості на відміну від резервів, але з
деякою отупінню умовності їх можна віднести до таких і шляхом прийняття заходів
вплинути на причини, викликаючи втрати фонду робочого часу, тобто перетворити
можливості у дійсність.

Крім того,
боротьба з втратами робочого часу усього-на-всього потребує поліпшення
організації праці без додаткових капітальних вкладень.

Для аналізу використання
робочого часу складаємо таблицю 1.7.

Таблиця 1.7 —
Використання робочого часу одним середньосписковим робітником        

Показники	Од. виміру	Періоди			Індекси
		базис	план	звіт	план/ базис	звіт/ план	звіт/ базис
1	2	3	4	5	6	7	8
1. Календарний фонд часу	дн.	365	365	365	1,0000	1,0000	1,0000
2. Вихідні та святкові дні	дн.	108	109	109	1,0093	1,0000	1,0093
3. Номінальний фонд робочого часу	дн.	257	256	256	0,9961	1,0000	0,9961
4. Неявки на роботу, в т.ч.	дн.	42,3	40,9	41,1	0,9669	1,0049	0,9716
а) чергові та всі види додаткових відпусток	дн/%	23,75	23,15	22,81	0,9747	0,9854	0,9604
		56,15	56,60	55,50
б) відпустки по вагітності та пологам	дн/%	1,92	2,35	2,39	1,2246	1,0171	1,2456
		4,54	5,75	5,82
в) виконання державних обовязків	дн/%	0,70	0,74	0,79	1,0665	1,0601	1,1306
		1,65	1,82	1,92
г) відпустки по хворобі	дн/%	12,74	11,90	12,38	0,9342	1,0398	0,9713
		30,12	29,10	30,11
д) адміністративні відпустки	дн/%	1,64	1,96	1,91	1,1943	0,9776	1,1675
		3,87	4,78	4,65
е) цілозмінні простої	дн/%	0,85	0,43	0,39	0,5051	0,9092	0,4592
		2,01	1,05	0,95
ж) прогули	дн/%	0,70	0,37	0,43	0,5242	1,1724	0,6146
		1,66	0,90	1,05
5. Реальний фонд робочого часу	дн	214,7	215,1	214,9	1,0019	0,9991	1,0009
6. Середня тривалість робочого дня	год.	7,82	7,8	7,78	0,9974	0,9974	0,9949
7. Зміна тривалості робочого дня, в т.ч.	год.	0,05	0,03	0,04	0,6000	1,3333	0,8000
а) скорочення за рахунок перерв годуючих матерів	год.	0,02	0,03	0,02	1,5000	0,6667	1,0000
б) скорочення за рахунок внутрішньозмінних простоїв	год.	0,13	0	0,12	0,0000	—	0,9231
в) підвищення за рахунок понаднормової роботи	год.	0,1	0	0,1	0,0000	—	1,0000
8. Реальна тривалість робочого дня	год.	7,77	7,77	7,74	1,0000	0,9961	0,9961
9. Річний ефективний фонд робочого часу	год.	1668,22	1671,33	1663,33	1,0019	0,9952	0,9971

Для аналізу
використання робочого часу визначаються коефіцієнти використання номінального
фонду робочого часу згідно з формулою 1.6:

 (1.6)

де:     Ф_рч^ном
— номінальний фонд робочого часу, дні.;

П_час —
втрати робочого часу у відповідний період аналізуємого часу;

Ф_рч^реал
— реальний фонд робочого часу.

Отримане значення
коефіцієнту є достатнім, щоб стверджувати про раціональне використання робочого
часу. Крім того, порівнюючи коефіцієнти, бачимо, що у звітному періоді у
порівнянні з базисним та плановим коефіцієнт використання номінального робочого
часу збільшився, тобто були вжиті заходи по скороченню втрат робочого часу.

При
співвідношенні цих коефіцієнтів між собою отримаємо індекси, які характеризують
динаміку використання номінального фонду робочого часу.

 (1.7)

   

Із аналізу
індексів можна зробити висновки відносно зміни реального фонду робочого часу у
звітному періоді по відношенню до базисного та планового його рівнів (як
зросло, чи зменшилось; на скільки), а також, як зросло (чи зменшилось) значення
обсягу випускаючої продукції за рахунок зміни рівня використовуваного фонду
робочого часу.

Таким чином, у
плановому періоді у порівнянні з базисним втрати робочого часу зменшились на 0,58%;
у звітному в порівнянні з плановим – збыльшились на 0,09%, а в звітному у
порівнянні з базисним – зменшились на 0,48%, тобто найбільші зміни відбулися у
звітному періоді відносно базового.

За рахунок змін
відбувся приріст обсягу випускаємої продукції, який визначимо за формулою 1.8.

ΔQ_{баз (пл)} = C_б(пл.)^ч · (Ф_рч^реал)_{баз
(пл.)} · (J₃₍₂₎–1) · Ч_о.р^звіт, (1.8)

де С^ч_б — вартість однієї
години робочого часу у базисному періоді, грн/год

(C^ч_б = Q_б / Т_б див.
таблицю 1.1);

(Ф_рч^реал)_баз
— реальний фонд робочого часу у базисному періоді, год;

Ч_о.р^звіт
— чисельність основних робітників у звітному періоді, чол;

Q_б та
Т_б — відносно обсяг виробництва та технологічна трудомісткість підприємства
у базисному періоді; тис. грн. та тис. нормо-год відповідно.

грн.

грн.

Таким чином,
порівнюючи обсяг виробництва в базисному та запланованому періоді зі звітним,
за рахунок більш раціонального використання робочого часу, обсяг виробленої
продукції збільшився. При цьому у звітному періоді в порівнянні з базисним
обсяг продукції виріс більше, ніж у звітному в порівнянні з плановим. Це
пов’язано з більшою економією робочого часу у звітному періоді в порівнянні з
базисним, ніж з плановим.

Слід зазначити,
що в подальшій роботі підприємства слід вжити заходів по збільшенню
коефіцієнтів використання робочого часу, для цього особливу увагу потрібно
приділити:

1) виявленню
конкретних причин кожного випадку простоїв для прийняття негайних заходів,
спрямованих на їх скорочення та ліквідацію;

2) ретельному
вивченню (з листків непрацездатності) характеру захворюваності у окремих групах
працюючих та розробці на цій основі дійових заходів, практичних підходів, які
забезпечують зниження захворювання;

3) вивченню
кожного випадку порушення трудової та виробничої дисципліни з метою її
укріплення, використовуючи при цьому не тільки адміністративні заходи, але й
форми як морального, так і матеріального впливу на її порушників;

4) упорядкуванню
практики надавання короткотермінових адміністративних відпусток без зберігання
забезпечення.

1.3 Аналіз продуктивності праці

В ході аналізу
продуктивності праці визначаються рівень виконання планових показників, причини
їх виконання або невиконання, обґрунтовується реальність планового завдання
відносно росту продуктивності праці, виявляються існуючі на підприємстві (в
цеху, на ділянці) резерви її зростання, розробляються конкретні
організаційно-технічні заходи по їх використанню, розраховується ступінь впливу
росту продуктивності праці на приріст обсягу виробництва, чисельність
робітників, фонд заробітної плати, зниження собівартості продукції, величину
прибутку та рентабельності.

На першому етапі
аналізу визначається рівень продуктивності праці та його динаміка за показником
середнього виробітку на одного працюючого, на одного робітника, на один
чоловіко-день, на одну чоловіко-годину. Найбільш ефективним з достатнім
ступенем точності, що дозволяє визначити рівень та динаміку продуктивності
праці є розрахунок з нормативно-чистої продукції (НЧП). Зміна рівня
продуктивності праці (його динаміка) визначається як відношення рівня продуктивності
праці звітного періоду до базисного та/або до планового рівня. Порівняння
базисного та планового рівнів дозволяє визначити запланований відсоток росту, а
порівняння фактичного (звітного) та базового рівней — ріст продуктивності праці
відносно минулого періоду (року).

Порівнянням
фактичних і планових значень установлюється процент виконання (невиконання)
плану.

Попередній аналіз
продуктивності праці можна зробити, виходячи з даних таблиці 1.1 та таблиці
1.7. Розрахуємо вимірник робочого часу за допомогою формул (1.9), (1.10),
(1.11) .

                                                    (1.9)

                                              (1.10)

                                       (1.11)

де Д_ф –
фактично відпрацьовані години (реальна кількість відпрацьованих днів)

Т_{зм –} дійсна
тривалість зміни.

Результати
розрахунків зводимо в таблицю 1.8

Таблиця 1.8 —
Продуктивність праці робітників      

За отриманих
результатів, розміщених у таблиці 1.1, 1.8, можна зробити висновки:

1) скорочення
трудомісткості випуску продукції, передбачене планом, становило:

% ,

а фактична (звітна)
трудомісткість знизилася на:

%

В результаті
зниження трудомісткості приріст продуктивності праці (виробіток) у звітному
періоді в порівнянні з базисним склав 6,11%; у звітному періоді в порівнянні з
плановим – 3,89%. (із табл.1.1).

2) Поліпшення
фонду внутрішньозмінного часу дозволив підвищити середньоденний виробіток на 6,01%
замість намічених 1,94%, тобто план з виробітку перевиконано на 3,99%.

3) Поліпшення
використання цілоденного фонду робочого часу дозволило підвищити середньорічний
виробіток на 6,42% замість намічених 1,94 %. Таким чином, план перевиконано на 4,39
%.

В економічній
роботі на підприємстві частіше користуються методикою аналізу продуктивності
праці за групами факторів (чинників) і встановлюється їх вплив на ріст
продуктивності праці через відносну економію робочої сили, яка визначається за
формулою 1.12:

    (1.12)

де      Е_Чпр — відносна економія
чисельності працюючих (робітників), чол;

Ч_пр^пл
— планова чисельність працюючих (робітників), чол.

Всі фактори росту
продуктивності праці поділяються на трудоутворюючі та трудозберігаючі. Вплив
трудозберігаючих чинників виявляється в зниженні трудомісткості виробництва
продукції та підвищенні її якості. А вплив трудоутворюючих — через зниження
втрат чисельності робітників, становив:

а) в порівняння з
базисом:

 (1.13)

Де Ч_р^зв
— чисельність робітників у звітному періоді, чол;

Ф_рч^зв , Ф_рч^баз —
відповідно фонди робочого часу у звітному та базисному періодах, дні.

Для робітників:

чол.

Для працюючих:

 чол..

б) в порівнянні з
планом:

 (1.14)

Для робітників:

чол.

Для працюючих:

чол..

Далі
розраховується ріст продуктивності праці ΔПП%:

                                                                    (1.15)

Для робітників:

;

Для працюючих:

;

Таким чином, у
робітників у звітному періоді відносно базисного продуктивність праці збільшилась
на 0,096%, відносна економія робочої сили склала 8 чоловік; у звітному періоді
відносно планового продуктивність праці зменшилась на 0,096%, спостерігався
приріст робочої сили на 8 чоловік.

Для працюючих на
підприємстві в цілому ці показники відрізняються несуттєво. Так, у звітному
періоді по відношенню до базисного продуктивність праці збільшилась на 0,092%
при відносній економії у 9 чол., а по відношенню до планового періоду –
продуктивність праці знизилась на 0,092% спостерігався приріст робочої сили на
9 чоловік

1.4 Аналіз заробітної плати

Заробітна плата —
один з головних елементів економіки підприємства, за допомогою якого
здійснюється взаємозв’язок і взаємозалежність всіх трудових показників з усіма
іншими показниками господарської діяльності.

Метою аналізу
заробітної плати на підприємствах є виконання ступеню економічної доцільності
витрачання заробітної плати з тим, щоб не допустити зниження темпів накопичень
та розширеного відтворення. Порушення пропорцій між грошовим обігом, товарними
фондами та платіжним попитом також намагаються запобігти за допомогою аналізу
заробітної плати.

Аналіз
використання фонду заробітної плати починається з вивчення економії або
перевитрати фонду за категоріями персоналу і по всьому ПВП. Розрізняють
абсолютну та відносну економію (перевитрату) заробітної плати.

Абсолютна
економія визначається за формулою 1.16:

 (1.16)

Де ФЗП^зв, ФЗП^пл, ФЗП^баз
— відповідно фонди заробітної плати у звітному, плановому та базисному
періодах, тис. грн.

E_a, П_а
— відповідно економія та перевитрата заробітної плати, тис. грн.

Визначимо
абсолютну економію (перевитрату) фонду заробітної плати звітного періоду в
порівнянні з плановим та планового з базовим періодом для кожної категорії.

Звіт у порівнянні
з планом:

а) робітники:

Па_роб=47568,32-46268=1300,32
тис.грн

б) керівники та
спеціалісти:

Па_кер=5088,704-4949,6=139,104
тис.грн

в) службовці:

Па_сл=1880,608-1829,2=51,408
тис.грн

г) інший
персонал:

Па_інші=774,368-753,2=
21,168 тис. грн

д) ПВП:

Па_ПВП=55312-53800=
1512тис. грн

План у порівнянні
з базисом:

а) робітники:

Па_роб=46268-44548=1720
тис.грн

б) керівники та
спеціалісти:

Па_кер=4949,6-4765,6=184 тис.грн

в) службовці:

Па_сл= 1829,2-1761,2=
68 тис.грн

г) інший
персонал:

Па_інші=753,2-725,2=28
тис. грн

д) ПВП:

Па_ПВП=53800-51800=2000
тис. грн

Виходячи
з отриманих розрахунків, бачимо, що на підприємстві по кожній категорії персоналу
окремо, а також по всьому промислово-виробничому персоналу спостерігається
перевитрата заробітної плати.

Аналізуючи
показники бачимо, що перевитрата була запланована (виходячи з відношення
показників у плановому та базовому періодах), але фактично вона перевищила
запланований рівень (виходячи з співвідношення звіт/план).

Для того,
щоб більш детально проаналізувати фонд зарплати, розрахуємо показник відносної
економії (перевитрати), яка враховує перевиконання або невиконання плану з
обсягу виробництва. Вона визначається шляхом порівняння фактичного (звітного)
фонду зарплати з плановим (базисним) фондом, скоректованим на темп зростання
обсягу продукції за допомогою формули 1.17:

Е_вд (П_вд)
= ФЗП^зв – ФЗП^пл · (1 + К·Н), (1.17)

де      Е_вд — відносна економія фонду
заробітної плати (-);

П_вд —
відносна перевитрата (+);

К — приріст
обсягу виробництва,

Н — норматив
приросту фонду заробітної плати на один відсоток приросту обсягу виробництва, Н
= 0,4;

Q_зв, Q_пл, Q_баз — ообсяги виробленої продукції
відповідно у звітному, плановому та базисному періодах.

Відносну економію
(перевитрату) визначаємо також для кожної категорії та ПВП в цілому.

Звіт у порівнянні
з планом:

а) робітники:

П_вд^роб
= 47568,32-46268(1+0,052*0,45)= 217,649 тис. грн

б) керівники та
спеціалісти:

П_вд^кер
= 5088,704-49496(1+0,052*0,45)= 23,283тис. грн

в) службовці:

П_вд^сл
= 1880,608-1829,2(1+0,052*0,45)= 8,605 тис. грн

г) інший
персонал:

П_вд^інші
= 774,368-753,2(1+0,052*0,45)= 3,543 тис. грн

д) ПВП:

П_вд^ПВП=55312-53800(1+0,
0,052*0,45)= 253,08 тис. грн

План у порівнянні
з базисом:

а) робітники:

П_вд^роб
= 46268-44548(1+0,011*0,45)= 1499,4874 тис. грн

б) керівники та
спеціалісти:

П_вд^кер
= 49496-4765,6(1+0,011*0,45)= 160,41 тис. грн

в) службовці:

П_вд^сл
= 1829,2-1761,2(1+0,011*0,45)= 59,282 тис. грн

г) інший
персонал:

П_вд^інші
=753,2-725,2(1+0,011*0,45)= 24,41 тис. грн

д) ПВП:

П_вд^ПВП=53800-51800(1+0,011*0,45)= 1743,59
тис. грн

Аналізуючи
отримані показники бачимо, що за рахунок перевиконання плану по обсягам
виробництва досягнута економія заробітної плати. При цьому, оскільки фактичний
обсяг виробництва перевищує плановий, то й економія заробітної плати завдяки
перевиконанню плану також перевищує заплановані значення.

Далі аналізуємо
структура фонду зарплати, тому що в умовах повного госпрозрахунку та
самофінансування саме аналіз структури набуває найважливішого значення. Він
дозволяє встановити ступінь доцільності витрачання фонду зарплати за окремими
статтями та кожної категорії працюючих.

Таблиця 1.9- Фонд
заробітної плати та його розподіл

Аналізуючи
таблицю 1.9 бачимо, що найбільша економія заробітної плати досягається за
рахунок оплати почасовиків, а найбільша перевитрата – за рахунок оплати
відрядників. Фактичний фонд заробітної плати перевищив плановий, оскільки майже
всі статті фонду заробітної плати характеризуються перевитратою. Крім оплати
почасовиків, економія відбувається лише за рахунок оплати відпусток,
безкоштовних комунальних послуг та доплат, пов’язаних з режимом робочого часу. Рост
середньої заробітної плати оцінюється позитивно за стабільним фондом зарплати
та зменшенням чисельності персоналу. Але вона може зростати й тоді, коли не
виконується план по трудозберіганню при виробництві продукції, при
необґрунтованому преміюванні та зростанні пільг і компенсацій, пов’язаних з несприятливими
умовами праці. Таке зростання є ознакою серйозних недоліків в організації
праці.

Економічно
обґрунтованим може бути зростання середньої зарплати тільки в порівнянні з
іншими трудовими показниками і, перш за все, з ростом продуктивності праці.
Головною умовою розширеного відтворювання є випередження темпу росту
продуктивності праці понад темпом зростання середньої заробітної плати.

Починається
аналіз із визначення так званого коефіцієнта випередження росту продуктивності
праці над ростом середньої заробітної плати, а також зворотної йому величини —
індексу витрат з заробітної плати на виробництво одиниці продукції за
відповідним складеним співвідношенням поміж темпами росту продуктивності праці
та середньою заробітною платою у даному періоді.

Коефіцієнт
випередження визначається за формулою 1.18:

 (1.18)

де J_пп, J_сзп — індекси
продуктивності праці та середньої зарплати (див. табл. 1.1).

Робітники:

а) звіт/план        

б) план/базис

ПВП:

а) звіт/план        

б) план/базис

Бачимо, що
зростання продуктивності праці більше ніж зростання середньої заробітної плати,
тому коефіцієнт випередження більше одиниці.

Зворотна
величина:

                 (1.19)

Де — витрати на одиницю продукції
(гривню) у відповідному періоді.

Робітники:

; ;

а) звіт/план:

;

б) план/базис:

.

Працюючі:

; ;

а) звіт/план:

;

б) план/базис:

.

Після розрахунків
вищеназваних величин, розраховують економію або перевитрату фонду заробітної
плати за формулою 1.20:

 , тис.грн. (1.20)

Де П_сзп,
П_пп – відповідно приріст середньої зарплати та продуктивності праці,
%.

Робітники:

а) звіт/план:

 тис. грн

б) план/базис:

 тис. грн

Працюючі:

а) звіт/план:

 тис. грн

б) план/базис:

 тис. грн

Таким чином, за
рахунок того, що приріст продуктивності більше ніж приріст середньої заробітної
плати, то відбувається економія ФЗП, тобто потрібно доробити показники
продуктивності праці та заробітної плати.

Крім того, можна
сказати на підприємстві наряду з ростом об’ємів відбувається перевитрата ФЗП,
за абсолютними показниками. Потрібно переглянути функціональну структуру
підприємства, як якісний, так і кількісний склад, а також удосконалити
використання робочого часу, тобто переглянути показники робочого часу.

2. ПЛАНУВАННЯ
ТРУДОВИХ ПОКАЗНИКІВ

Головна форма
планування економічного і соціального розвитку та основа організації
господарчої діяльності підприємства — це план. Планування трудових показників
займає у плані особливе місце, і вони представлені у ряді розділів плану
підприємства.

Важливе місце у
плані з праці займає скорочення використання ручної праці, пов’язаної з
прискоренням темпів механізації ручних робіт, скорочення обсягу використання
тяжкої фізичної праці.

В нових умовах
господарювання на перше місце висувається питання, якими (найкращими) засобами
та з якими (найменшими) затратами живої праці виконати план.

Головним чинником
розвитку усього виробництва та підвищення його ефективності є підвищення
продуктивності праці.

2.1 Планування зростання продуктивності праці

Планово-економічне
обґрунтування можливого підвищення продуктивності праці полягає у тому, що по
базовому рівню продуктивності праці та плануємому обсягу виробництва продукції
спочатку визначається вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу
підприємства, а потім визначається можливе трудозберігання під впливом
використання того чи іншого чинника росту продуктивності праці.

Показники
можливого працезбереження виражаються сумою людино-років праці, збереженої під
впливом використання одного або кількох чинників. Таке трудозберігання має
назву відносної економії робочої сили.

Вплив відносної
економії робочої сили на обсяг виробництва продукції можна облікувати за
допомогою показників росту ПП та існуючої єдиної класифікації чинників
зростання продуктивності праці. Із усіх існуючих класифікацій чинників росту
продуктивності праці можна виділити основні три групи чинників [1,2,3].

1) структурні
зміни у виробництві;

2) підвищення
технічного рівня виробництва;

3) удосконалення
управління, організації виробництва і праці.

Таблиця 2.1 —
Вихідні дані для розрахунку відносної економії чисельності працюючих

Визначаємо
вихідну (планову) чисельність працюючих на підприємстві:

Ч_вих = Ч_рб
ּ J_Q,                         (2.1)

де      Ч_рб — чисельність працюючих
у базовому періоді;

J_Q = (100 +ΔQ)/100 — індекс зростання обсягу виробництва у плановому періоді
відносно базового.

JQ=1,03

Ч_вих=9820
·1,003 = 10115 чол

Відносна економія
чисельності працюючих за рахунок підвищення обсягів виробництва:

            (2.2)

де Ч_пвп — чисельність працюючих ПВП
за виключенням основних робітників.

чол.

Відносна економія
чисельності працюючих за рахунок змін питомої ваги кооперованих постачань:

            (2.3)

Е_чпр2 чол.

Відносна економія
чисельності за рахунок підвищення технічного рівня виробництва — впровадження
нового та модернізації діючого обладнання:

           (2.4)

де      К_в.н.о. та К_в.м.о
– відповідно коефіцієнти тривалості впроваджених нового та модернізованого
обладнання.

 чол.

Відносна економія
чисельності працюючих за рахунок поліпшення використання робочого часу:

      (2.5)

де      К_р — коефіцієнт основних
(технологічних) робітників у загальній кількості ПВП;

Ф_рч^(б) та Ф_р.ч.^(пл.) — відповідно фонди робочого часу у
базисному та плановому періодах.

Е_чпр4 чол..

Приріст обсягу
виробництва за рахунок зростання продуктивності праці:

    (2.6)

ΔQ_пп%
%

Плановане
зростання ПП:

             (2.7)

ΔПП% %

Таким чином,
приріст обсягів виробництва склав 26,67%, за рахунок приросту продуктивності
праці на 3,94%.

2.2 Прогнозування
рівня продуктивності праці за допомогою кореляційного-регресійного аналізу

Моделі
прогнозування та аналізу змінення економічних показників поділяють на неказуальні
та казуальні.

Неказуальні — це
суто статистичні моделі, які не базуються на будь-якій економічній теорії, а
лише намагаються передбачити значення показників, припускаючи збереження в
майбутньому тенденції минулого. Ці моделі одержали загальну назву «моделі
часових рядів», оскільки вони застосовуються при наявності спостережень за
значний період часу. Головна перевага таких моделей полягає в їх дешевизні та
відносній простоті.

Найбільш відомими
та й найпростішими методами екстраполяції (трендами) одновимірних рядів є:
прогнози за середніми характеристиками ряду, метод рухомого середнього, деком
позиційний аналіз, регресійний аналіз, методи згладжування.

Як правило,
більшість взаємозв’язків у економіці носять стохастичний характер, за яким
кожному значенню ознаки X відповідає певна множина ознаки Y, які варіюють і
утворюють ряд розподілу. При. дослідженні залежності результативної ознаки
(наприклад, продуктивності праці) від умов і причин її зміни, званих факторами,
або чинниками, за деякий час створюється так зване кореляційне поле. Для
виявлення залежності між результативною ознакою та якимось фактором (або
факторами) за таких умов і застосовується кореляційно-регресійний аналіз.

Головною
характеристикою кореляційного зв’язку є лінія регресії. Лінія регресії X на Y —
це функція, яка зв’язує середні значення ознаки Y зі значенням ознаки X.
Залежно від форми лінії регресії розрізняють лінійний і нелінійний зв’язки.
Лінія регресії може бути представлена таблично, графічно, аналітичне. У
кореляційно-регресійному аналізі (КРА) оцінка лінії регресії здійснюється не в
окремих точках, як в аналітичному угрупуванні, а в кожній точці інтервалу зміни
фактичної ознаки X. Лінія регресії безперервна і зображується у вигляді певної
функції Y=f(x), яка зветься рівнянням результативної ознаки.

Найбільш
поширеними у статистичному аналізі є функції (у порядку зниження питомої ваги
із усіх):

Лінійна функція
Y=a+bx

Степенева функція
Y=ax^b

Гіперболічна
Y=a+b/x

Параметр а — це
значення Y при Х=0.

Параметр b
називають коефіцієнтом регресії.

В якості
регресійної функції зв’язку продуктивності праці з коефіцієнтом механізації
робіт приймаємо лінійну.

Визначення
параметрів рівняння регресії проводиться методом найменших квадратів, основною
умовою якого є мінімізація суми квадратів відхилень емпіричних значень від
теоретичних, це дає можливість отримати найкращі оцінки параметрів а і в:

                     (2.8)

Для їх обчислення
складають і розв’язують систему нормальних рівнянь: для лінійної функції
(найбільш поширеної):

                  (2.9)

За допомогою
використання методу детермінантів визначаємо коефіцієнти регресії:

           (2.10)

                 (2.11)

де n — загальний обсяг сукупності.

Для
розрахунку коефіцієнтів регресії скористаємося допоміжною таблицею 2.2

Таблиця 2.2 —
Вихідні та розрахункові дані для визначення коефіцієнту кореляції

a

b

Дисперсія
теоретичних значень називається факторною, яка обчислюється за формулою:

                   (2.12)

σ_Y²

Наступним кроком
обчислюється залишкова випадкова дисперсія:

                   (2.13)

σε²

Тоді загальна
дисперсія розраховується за формулою:

 (2.14)

Або

де      у – фактичне значення результативної ознаки;

Вона пов’язує
варіацію результативної ознаки, не пов’язану з варіацією факторної ознаки.
Мірою тісноти зв’язку в КРА є коефіцієнт детермінації, аналогічний кореляційному
відношенню:

                          (2.15)

R²

Де R² — коефіцієнт детермінації.

Він приймає
значення від 0 (при відсутності лінійного зв«язку) до 1 (зв»язок між ознаками
функціональний).

Тісноту зв’язку
характеризує також індекс кореляції:

                      (2.16)

=0,9865

Коли зв’язок між
ознаками лінійний, використовують лінійний коефіцієнт кореляції, який,
приймаючи значення від — 1 до +1, характеризує не тільки тісноту зв’язку, а і
його напрям, його абсолютна величина збігається з індексом кореляції.

Його розраховують
за формулою:

                                                  (2.17)

r

Перевірку
істотності зв’язку в КРА здійснюють за допомогою критерію Фішера (F —
критерію):

       (2.18)

де      m — число параметрів рівняння регресії;

F_t, — теоретичне значення
F-критерію при існуючих значеннях n і m.

F_R =

Тобто розраховані
коефіцієнти регресії є досить істотними і можуть бути використанні для розробки
прогнозу.

За даних умов
отримана функція:

Y_i=
0,395+0,044x                  (2.19)

може бути
використаною для прогнозування рівня значення у_n+1 (у даному разі продуктивності праці)
за межами інтервалу [1, n]. Для цього треба отримати крок значення  після чого підставити в отримане рівняння регресії. Отримане значення у_n+1 = а + b(х_n + Δх_n+1) і буде прогнозним значенням
продуктивності праці. Тобто значення виробітку на наступний одинадцятий рік (В₁₁) буде становити згідно з отриманою залежністю:

В₁₁ = a + b(K_M10
+ ΔK_M),        (2.20)

Де ΔК_М (Δх_n+1) — крок зміни
функції;

К_М10 – значення коефіцієнту механізації за десятий рік (передуючий наступному), %.

ΔX_n+1 =

В_{11 =}

Це значення можна
отримати не тільки за допомогою математичного методу, але й за допомогою графічного
методу, для чого креслимо графік отриманої функції, приклад якого зображуємо на рис. 2.1.

Рисунок 2.1 – Графік залежності продуктивності
праці від коефіцієнту механізації

ВИСНОВОК

Таким чином,
проаналізував трудові показники економіко-господарчої діяльності підприємства,
можна зробити деякі висновки щодо тенденцій, що склалися на підприємстві.

Відбуваються зміни в значеннях трудових
показників, та зокрема у зміні чисельності. Так, середньоспискова чисельність
ПВП у звітному періоді у порівнянні із базовим зменшилось на 20 , а з плановим зменшилася
на 120 чоловік . Це відбувається за рахунок того, що відбувають зміни і по функціональним
групам працюючих. Так середньоспискова чисельність службовців у звітному
періоді у порівнянні із базовим зменшилась на 28 чоловік, середньоспискова
чисельність керівників та спеціалістів у порівнянні з базовим на 18 ,а з плановим
періодом зменшилася на 9 чоловік. Середньоспискова чисельність іншого персоналу
збільшилася у порівнянні з базисом на49,а з планом на 51 людину. Чисельність
робітників збільшилась у порівнянні з базовим на 17, а упорівнянні з плановим
на 102 людини. Також відбувається зростання обсягів виробництва в порівнянні з
базовим періодом на 2615тис.грн.(на 5,95%), та у порівнянні з планом на 2165
тис.грн. (на 4,92%). Відбуваються також зміни у показнику річного ефективного
робочого часу, він зменшується у порівнянні з базисом на 4,81годин, тобто на 0,29%,
та зменшується у порівнянні з планом на 8 годин, тобто на 0,48%.

Але незважаючи на
те, що майже не відбувається ніяких змін по чисельності робітників взагалі,
відбуваються внутрішні зміни їх функціональних груп. Так, чисельність технологічних
робітників в звітному періоді порівняно із базисним збільшилася на 493 чоловік
(9,85%), транспортно-складських робітників зменшилася на 290 чоловіка (31,59%),
ремонтно-налагоджувальних робітників збільшилася на 728 чоловік (45,79%) та
обслуговуючих зменшилася на 914 робітника (109,46%).

Середній тарифний
розряд в цілому по підприємству збільшився у звітному періоді на 0,006 (за
рахунок неоднорідності зміни цього показника по функціональним групам
персоналу) та зменшився середній атестаційний бал на 0,043 ( також за рахунок неоднорідності
зміни цього показника по функціональним групам персоналу).

Реальний
фонд робочого часу у звітному періоді зменшився у порівнянні з плановим на 0,09% та у плановому
у порівнянні з базовим на 0,18 %. За рахунок цього обсяг виробництва у звітному в
порівнянні з плановим зменшився на 1711,57грн. та у порівнянні з базовим збільшився
на 205936,2 грн.

За рахунок змін
продуктивності праці робітників у звітному періоді у порівнянні з базовим
відбулася відносна економія працюючих на 8 чоловік та збільшилась
продуктивність праці на 0,096% та у порівнянні з плановим додалась кількість
робітників та збільшилась продуктивність праці на 0,096%.

Відбувається як
перевитрата ФЗП по усім функціональним групам так і відносна економія ФЗП за
рахунок збільшення об’ємів виробництва.

Треба відмітити,
що за рахунок економії чисельності робітників на 383 чоловік, приріст обсягів
виробництва склав 26,67%, за рахунок приросту продуктивності праці на 3,94 %.

За допомогою
кореляційно-регресійного аналізу було визначено рівняння регресії для
прогнозування майбутнього рівня виробітку при заданому рівні коефіцієнту
механізації. Отримавши функцію: Y_i= 0,395+0,044x та
визначивши ,що крок зміни функції дорівнює 4,78, знайшли прогнозоване значення
виробітку на одинадцятий рік, який буде дорівнювати 3,87.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Методичні вказівки та завдання до
виконання курсового проекту з дисципліни “Економіка праці”/ Укл.: Щеглов К.Я.,
Полуянов В.П., Деречинский Ю.Н., Муромець Н.Є., — Горлівка: АДІ ДонНТУ, 2002, —
37 с.

2. Экономика труда: Учебник для вузов/ Л.И. Жуков, Г.Р.
Погосян, В.И. Севцов и др.; Под ред. Г.Р. Погосяна, Л.И. Жукова. – М.:
Экономика, 1991, — 304 с.

3. Ремизов К.С. Основы экономики
труда. – М.: Изд-во МГУ, 1990

4. Поляков Н.С., Ремизов К.С.
Справочник экономиста по труду – М.: Экономика, 1988 – 239 с.

5. Ковтун Н.В., Столяров Г.С.
Загальна теорія
статистики: Курс лекцій – К.: Четверта хвиля, 1996 – 144 с.

6. Економіка праці: Навч. посіб. для
студ. вищ. навч. закл. —

К.: МАУП, 2004. — 272 с.: іл. —
Бібліогр.: с. 262–265.