Зміст
Вступ 
1.
Теоретичні засади проведення аналізу соціально – економічного розвитку 
1.1 Основна суть проведення аналізу 
1.2 Методи аналізу
стану і розвитку виробничої сфери 
					







1.3 Методи аналізу стану і розвитку соціальної
сфери 
1.4 Основні методи аналізу бюджетного формування 
2.
Аналіз соціально-економічних показників розвитку міста 
3.
Інвестиційна діяльність 
Список
використаної літератури
Вступ
Аналіз соціально – економічного розвитку міста
відіграє важливе значення, оскільки за допомогою аналізу виявляють тенденції
розвитку виробничої, соціальної сфер та диспропорції у фінансуванні галузей
народного господарства. Здійснення аналізу дозволяє виявити причини невиконання
поставлених завдань та сприяє прийняттю ефективних управлінських рішень по
усуненню негативних тенденцій та розробки заходів для покращення соціально –
економічного стану міста.
Аналіз соціально – економічного розвитку необхідно
здійснювати в таких аспектах як оцінка динамічного, пропорційного, комплексного
розвитку господарства районну, оцінка вкладу господарства в розвиток господарського
комплексу, оцінка міри підвищення рівня життя населення, інтегральна оцінка
рівня комплексного, економічного і соціального розвитку на формування
фінансових ресурсів.
Ефективність функціонування галузей промисловості
забезпечується механізмом планування. Планування пов’язує всі галузі
промисловості в цілісну виробничо-економічну систему. Його головна роль полягає
у визначенні цілей, шляхів і засобів розвитку промисловості, тому потрібно
здійснювати наступні заходи:
· 
комплексне
вирішення економічних і соціальних проблем,
· 
концентрацію
сил і ресурсів на виконання найважливіших
· 
програм;
· 
прискорене
впровадження у виробництво науково-технічних
· 
досягнень,
спрямованих на підвищення продуктивності праці,
· 
збільшення
обсягів і підвищення якості продукції;
· 
раціональне
використання виробничих фондів, трудових і
· 
фінансових
ресурсів; посилення режиму економії та скорочення
· 
виробничих
витрату галузях промисловості й економіки в цілому;
· 
правильне
визначення пріоритетів у розвитку галузей і
· 
економічних
районів з метою досягти прогресивних зрушень у
· 
міжгалузевих
і внутрішньогалузевих пропорціях; підвищити
· 
ефективність
використання ресурсів;
· 
нагромадження
матеріальних і фінансових резервів, необхідних
· 
для
пропорційного та збалансованого розвитку економіки.
Метою виконання курсової роботи є:
1. 
Оволодіння
студентом методики проведення аналізу соціально – економічного розвитку міста
та використання методики в практичній діяльності.
2. 
Навчити
студентів самостійно застосовувати основи використання методики проведення
аналізу соціально – економічног розвитку міста із застосуванням аналітичного
методу при здійсненні аналізу стану виробничої сфери в місті, нормативного
методу при здійсненні аналізу стану соціальної сфери міста та балансового методу
при здійсненні аналізу фінансування розвитку виробничої та соціальної сфер
Згідно запропонованого варіанту із відповідними даними
самостійно здійснити аналіз виконання відповідних показників та відслідкувати
наступні тенденції:
v  Виконання планових завдань по
виробництву продукції підприємствами окремих галузей виробничої сфери.
v  Впливу виконання планових
завдань по виробництву продукції підприємствами окремих галузей виробничої
сфери на формування доходної частини бюджету.
v  Здійснення аналізу рівня забезпечення
утримання галузей соціальної сфери.
v  Визначення середнього рівня
забезпечення бюджетними коштами одного мешканця даного міста.
v  Визначення, яка із галузей
міста може значно наростити обсяги виробництва, виходячи з місцевих ресурсів і
забезпечити стабільне, поступове нарощування відрахувань в місцевий бюджет.
v  Визначення впливу внутрішніх
і зовнішніх факторів на розвиток галузей народного господарства міста.
4.Обґрунтування на основі результатів здійсненого
аналізу соціально – економічного розвитку міста прийняття управлінських рішень
для ліквідації виявлених негативних тенденцій та покращення ситуації.
1.
Теоретичні засади проведення аналізу соціально – економічного розвитку
1.1 Основна суть проведення аналізу

Предметом вивчення соціально-економічної сфери є
кількісна сторона соціальних та економічних явищ пов’язана з їх якісною
стороною, в тому числі особливості секторно-галузевої структури економіки,
методологія складання рахунків внутрішньої економіки, методологія будування та
аналізу макроекономічних показників, показників рівня життя населення, система
визначень, категорій і методів, за допомогою яких пізнається її предмет.
Важливою складовою цієї системи є система показників
соціально-економічної сфери.
Через цю систему соціально-економічна сфера вивчає
причини і закономірності прояву економічних і соціальних законів, а також вплив
природних, технічних і соціальних факторів на кількісні зміни суспільного
життя, розвитку суспільства – на умовах життя населення, навколишнього
середовища.
Основою методології соціально-економічної аналізу є
загальні і спеціальні статистичні методи вивчення масових економічних явищ і
процесів.
До загальних методів відносяться:
· 
Метод
узагальнюючих показників, середніх величин;
· 
Вибірковий
метод;
· 
Індексний
метод;
· 
Кореляційно-регресивний
аналіз;
· 
Балансовий
метод;
· 
Метод
графічного показу інформації;
· 
Метод
міжнародних зіставлень;
· 
Метод
експертних оцінок;
· 
Сукупність
методів екстраполяції (прогнозування).
Показники результатів будь-якого виду діяльності
займають особливе місце в її характеристиці, так як відображають степінь
досягання її мети. Результати оцінюють на всіх рівнях виробництва, тобто на
рівні кожного виробника (окремого підприємства, організації, установи, їх
підрозділів), а також економіки в цілому, в розрізі її секторів і галузей.
Достовірна оцінка результатів функціонування економіки залежить від системи
показників, які використовують, методології їх розрахунку і є необхідною умовою
її подальшого розвитку. Показники результатів функціонування економіки в цілому
на народногосподарському, національному рівні називають макроекономічними. Вони
формуються як результат діяльності всіх виробників матеріальних товарів і
послуг, тобто мікроекономічних показників.
У регіональній політиці держави треба враховувати
специфічні особливості розвитку кожного регіону, історичних та інших умов
їхнього формування, сприяти сталості економічного розвитку. Найважливішими
завданнями є забезпечення економічної незалежності, здатності економіки до
саморозвитку. Потрібно організувати моніторинг індикаторів, які характеризують
сталість розвитку економіки регіонів. Індикатори – це система кількісних
показників, які визначають вплив різних чинників на сталість економіки регіону
і змінюються залежно від соціально-економічного стану суспільства, пріоритетів
його розвитку.
В загальному розрізняють три сфери діяльності:
Перша – виробництво засобів виробництва для всіх інших
галузей, пов’язаних із сільськім господарством ( тракторне машинобудування,
виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової
промисловості тощо ).
Друга – сільське господарство рослинництво і тваринництво
Третя – переробка сільськогосподарської сировини (
харчова, м‘ясо – молочна, легка промисловість та ін. )
Щоб забезпечити взаємозв’язок, наприклад, між другою і
третьою сферами, тобто передачу сільськогосподарської сировини переробної
промисловості, потрібно мати транспорт, систему зв’язку. Тому виділяють
четверту сферу – виробничу інфраструктуру ( транспорт і зв’язок ). Крім того, є
ще соціальна інфраструктура, яку вважають п’ятою сферою.
Основні показники соціально – економічного розвитку:
1. 
Обсяг
промислової продукції ( робіт, послуг );
2. 
Виробництво
товарів народного споживання;
3. 
Обсяг
продукції сільського господарства;
4. 
Виробництво
продукції тваринництва;
5. 
Обсяг
підрядних робіт, виконаних власними силами;
6. 
Введення
в експлуатацію загальної площі житлових будинків;
7. 
Інвестиції
в основний капітал;
8. 
Вантажооборот;
9. 
Пассажирооборот;
10. 
Експорт
товарів;
11. 
Імпорт
товарів;
12. 
Оборот
роздрібної торгівлі;
13. 
Середньомісячна
з\п одного штатного працівника;
14. 
Заборгованість
із виплати з\п;
15. 
Чисельність
зареєстрованих безробітних;
16. 
Індекс
цін виробників промислової продукції;
17. 
Індекс
споживчих цін;
Отже, основним завданням соціально – економічного
аналізу є зв’язок результатів виробничої сфери та стану соціальної сфери та з
результатами фінансового досягнення.
1.2 Методи аналізу стану і розвитку
виробничої сфери
Для того щоб зробити аналіз,
необхідно визначити які показники відносяться до тієї чи іншої галузі та за
якими методами вони розраховуються, так:
Плани розвитку промисловості
включають такі взаємопов’язані розділи: виробництво продукції в натуральному та
вартісному виразі; розвиток науки й техніки; виробничі потужності, основні
фонди та інвестиції; продуктивність праці та кадри; матеріальні витрати;
комплексні програми вирішення важливих міжгалузевих проблем; охорона природи й
раціональне використання природних ресурсів; розміщення промисловості та
проведення оптимізаційних розрахунків розвитку й розміщення виробництва;
зовнішньоекономічні зв’язки.
План виробництва й реалізації
продукції складається з трьох основних підрозділів: виробництво й реалізація
продукції в натуральному та вартісному виразі, зміни залишків нереалізованої
продукції, баланс виробничих потужностей і їх використання.
На основі показників плану
виробництва продукції виконуються найважливіші розрахунки інших розділів плану.
Так, від показників обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) залежить
кількість ресурсів, які будуть споживатися, їх склад і структура,
розраховується чисельність промислово-виробничого персоналу, фонд заробітної,
визначається рівень продуктивності праці, фондовіддачі, окупності витрат та ін.
Наявність плану з номенклатури та асортименту визначає рівень спеціалізації та
кооперування, ступінь завантаження устаткування, використання виробничих
потужностей і основних фондів.
Найважливішими узагальнюючими
показниками обґрунтування плану виробництва є розрахунки відтворення основних
фондів у промисловості. Обсяг основних виробничих фондів може визначатися за
допомогою двох методів: виходячи з обсягу випуску продукції й фондовіддачі або
з фондоозброєності, чисельності працівників і продуктивності праці. При першому
методі необхідно виходити із підвищення фондовіддачі, а при другому з більш
швидкого зростання продуктивності праці порівняно з його фондоозброєністю. При
цьому необхідне взаємоузгодження розрахунку основних виробничих фондів двома
цими методами, яке здійснюється шляхом зіставлення різних варіантів
фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці.
Потреба промисловості в інвестиціях
включає витрати на реконструкцію й технічне переозброєння, будівництво нових і
розширення діючих підприємств, відшкодування вибулих основних фондів,
підтримання діючих потужностей і
створення необхідного наробку, а
також на проведення заходів з охорони природи й раціонального використання її
ресурсів.
Ефективність функціонування галузей
промисловості забезпечується механізмом планування. Планування пов’язує всі
галузі промисловості в цілісну виробничо-економічну систему. Його головна роль
полягає у визначенні цілей, шляхів і засобів розвитку промисловості, тому
потрібно здійснювати наступні заходи:
· 
комплексне
вирішення економічних і соціальних проблем, концентрацію сил і ресурсів на
виконання найважливіших програм;
· 
прискорене
впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, спрямованих на підвищення
продуктивності праці, збільшення
обсягів і підвищення якості продукції; 
· 
раціональне
використання виробничих фондів, трудових і фінансових ресурсів; посилення режиму
економії та скорочення виробничих
витрату галузях промисловості й економіки в цілому;
· 
правильне
визначення пріоритетів у розвитку галузей і економічних районів з метою досягти
прогресивних зрушень у міжгалузевих
і внутрішньогалузевих пропорціях; підвищити ефективність використання ресурсів;
· 
нагромадження
матеріальних і фінансових резервів, необхідних для пропорційного та збалансованого
розвитку економіки.
Розвиток машинобудування. На сучасному етапі є визначальними
такі фактори і процеси: високі темпи зростання продуктивності праці в
промисловості, що забезпечило початок оновлення основних виробничих фондів, і
високі темпи машинобудування – основної інвестиційної галузі. Проте не можна не
побачити, що за всієї значущості показник продуктивності праці не вичерпує
змісту ефективності виробництва, яка включає поряд з економією живої праці ще й
економію матеріальних ресурсів, тобто зниження вартості матеріало- та
енергоресурсів. Історичний досвід показує, що зростання продуктивності праці може
супроводжуватися високою матеріаломісткістю або навіть її збільшенням. Тут
вирішальну роль відіграє технологія, що забезпечує зменшення матеріало та
енергомісткості продукції яка виробляється.
Високі темпи розвитку машинобудування – це дуже
прогресивний процес, він визначає зростання технічного і технологічного рівнів
економіки. Але ж відомо, що саме ця галузь чи не найбільше постраждала від
економічної кризи, і її падіння різко позначилося на погіршенні структури
економіки. Тому навіть високі темпи зростання цієї галузі не можуть змінити
ситуацію з техніко – технологічним рівнем економіки. До того ж і науково –
технічний рівень продукції машинобудування не дозволяє говорити про його
радикальний вплив на економіку.
Розвиток
паливно-енергетичного комплексу. Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу повинна
базуватися: на розширенні пошуково-розвідувальних робіт з метою виявлення нових
запасів нафти, газу, вугілля та інших паливних ресурсів, підвищення віддачі
існуючих родовищ, модернізації і. переведенні на нові технології усього
паливно-енергетичного комплексу; структурній перебудові національної економіки;
зниженні енергомісткості усіх видів продукції; на розробці й впровадженні
ресурсозберігаючих і насамперед енергозберігаючих технологій, переорієнтації на
закупівлю енергоресурсів у країнах близького сходу. Повинна на перехідний
період взяти контроль, створити надійну законодавчу базу для ефективного
ринкового трансформування енергоресурсів.
Окремими видами палива Україна
забезпечена лише на 20-30% і тільки вугіллям – на 100%. Водночас Україна має
найбільш енергомістку економіку. Основними видами енергоресурсів в Україні є
кам’яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.
Розрахунки тієї самої ЄЕК показують,
що при ефективному використанні енергоресурсів Україна могла б вдвічі збільшити
свій національний продукт, одночасно в 3-4 рази зменшивши затрати на нафту та
газ. Капітальні вкладення у матеріало- та енергозберігаючі технології дають
більший економічних ефект, ніж створення нових потужностей у
паливно-енергетичному комплексі.
Сьогодні концепцію та програму
урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно на вугільне паливо,
оскільки його розвідані запаси ще досить вагомі. Вони можуть забезпечувати
Україну паливом і в наступному сторіччі.
Проте не можна враховувати того
очевидного фактору, що наша вугільна промисловість опинилася в кризовому стані,
втративши регулюючий вплив на самовідтворювальну циклічність. І це ускладнює
досягнення в найближчі роки потрібного обсягу, стабільності та планомірного
зростання вуглевидобутку, а також зниження вартості та підвищення якості
вугілля.
В Україні високого розвитку набула
електроенергетика. На її території розміщені великі атомні, теплові,
гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.
За останні 15 років основний приріст
електрогенеруючої потужності в Україні забезпечувався за рахунок розвитку атомної
енергетики. Основну частину в структурі електрогенеруючих потужностей займають
теплові електростанції на органічному паливі. Швидкий і безальтернативний
розвиток атомної енергетики призвів до згортання розвитку і технічного переозброєння
теплоенергетики на базі використання органічного палива.
Оскільки для економіки України
проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного і своєчасного
енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв’язувати їх треба
комплексно — як на міжнародному і державному, так і на господарському і навіть
побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток
неможливі.
Пасажирський транспорт і
зв’язок. Щодо галузі транспорту то тут
потрібно органам місцевого управління особливу увагу приділяти
внутрішньоміським перевезенням. Внутрішньоміськии пасажирооборот залежить від
визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної
рухомості та середньої дальності поїздок. Тому періодично досліджують пасажиропотоки
по періодах доби, днях тижня, місяцях року, напрямах. Регіональні органи
управління розробляють (за погодженням з територіальними транспортними
організаціями) схеми маршрутів автобусів.
В обґрунтуванні необхідності
розширення засобів зв’язку треба зазначити заходи щодо найбільш повного
задоволення потреб населення в послугах поштового, телеграфного і телефонного
зв’язку, радіоточках і телебаченні, а також щодо розповсюдження періодичних
друкованих видань з цих питань. Реалізація цих заходів дає змогу поліпшити
використання існуючих засобів зв’язку і надалі вдосконалювати їх.
Головне завдання пасажирського
транспорту — максимальне задоволення потреб населення у перевезеннях.
Пасажирські перевезення в межах регіону поділяють на внутрішньоміські та внутрішньорайонні
або на сільські й міжрайонні.
Для аналізу роботи пасажирського
транспорту і визначення перспектив його розвитку застосовуються такі показники:
кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні і пасажирооборот (в
тому числі по видах транспорту); середня відстань перевезень одного пасажира
окремими видами транспорту; довжина автомобільних шляхів загального
користування, в тому числі з твердим покриттям; будівництво нових автомобільних
шляхів; реконструкція доріг; обсяг капітальних вкладень на будівництво і
реконструкцію доріг; площа території; протяжність транспортних шляхів на 100
км2 території.
Обсяг пасажирських перевезень всіма
видами транспорту визначають за чисельністю населення та його транспортною
рухомістю, розміром і структурою території обслуговування (відповідно до її
планування) та зумовленою цим середньою дальністю поїздок пасажирів. Дані про
середньорічну чисельність населення беруть з відповідної статистичної
звітності.
Транспортна рухомість населення — це
кількість поїздок у розрахунку на одного жителя на рік. Вона дорівнює частці
від ділення загальної кількості пасажирів, що перевозяться всіма видами
транспортних засобів у регіоні, на кількість жителів регіону. Потреба населення
у переміщенні залежить від його чисельності, особливостей розселення у регіоні
та розмірів регіону, місць тяжіння — підприємств, торгових центрів та ін.
Обсяг перевезень пасажирів у місті,
районі, області на перспективу визначають з урахуванням розвитку нових і діючих
промислових центрів, населених пунктів, а всередині їх — створення нових
промислових підприємств, наукових, навчальних і оздоровчих закладів.
Планування транспорту. Обсяг
транспортних робіт визначається потребами переміщення різних видів вантажів.
Розміри відправлення більшості номенклатури вантажів розраховуються на основі
встановлених на плановий
період рівнів виробництва, експорту
та імпорту продукції методом балансових розрахунків виробництва й споживання.
Для складання плану перевезень вантажів як для внутрішніх, так і зовнішньоторгових
перевезень і в розрахунках до нього за видами транспорту визначається обсяг
відправлення (перекачка) у тоннах (кубометрах), середня дальність перевезень у
кілометрах (милях), вантажообіг у тонно-кілометрах (тонно-милях). Планування
робіт, що виконуються транспортними підприємствами, здійснюється за допомогою
таких показників: загального пробігу транспортних засобів без вантажу, з
вантажем; обсягу перевезення вантажів, обсягу перевезення пасажирів;
вантажообігу, пасажирообігу; машино-годин у роботі транспортних засобів.
Міжміські перевезення. Пасажирообіг
на міжміських сполученнях на всіх видах транспорту в цілому або на окремих його
видах визначається під час перспективного планування на основі даних про
чисельність населення, його рухомість, зростання реальних доходів або фонду
споживання в національному доході в розрахунку на одного жителя.
Внушрішньоміські перевезення. Обсяг
перевезень пасажирів на внутрішньоміських сполученнях визначається виходячи з
наміченої на плановий період чисельності міського населення (у цілому по країні
й окремо по групах міст) і його транспортної рухомості — середнього числа
поїздок на рік усіма видами міського і, відповідно, приміського транспорту, які
припадають на одного жителя.
Потреба в рухомому складі
(автомобілів, вагонів, локомотивів, літаків, суден та ін.) визначається
виходячи з установлених на відповідний період обсягів перевезень вантажів і
пасажирів, рівнів показників використання рухомого складу з урахуванням
нерівномірності перевезень.
Прогнозування розвитку засобів
зв«язку пов»язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв’язку,
телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського
телефонного зв’язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських
ліній, потужності міських та сільських телефонних станцій тощо.
Одним з основних показників розвитку
зв’язку є приріст потужностей міських і сільських телефонних станцій, у тому
числі автоматичних. Приріст потужностей телефонних станцій у міській місцевості
визначають за нормативом телефонних апаратів для державного сектора, який
установлюють відповідно до кількості телефонів на 100 робітників і службовців
та прогнозної чисельності працівників. Кількість квартирних телефонів
визначають у розрахунку на 100 жителів. Для сільської місцевості ці показники
розраховують на 100 сільських жителів. Розвиток сільського телефонного зв’язку
загального і внутрішньовиробничого користування треба ув’язувати як єдину
телефонну мережу, що забезпечує повне обслуговування потреби сільськогосподарського
виробництва і сільського населення.
Обсягом окремих видів послуг зв’язку
на перспективу визначають нормативним методом з розрахунку на одного жителя.
Потребу в послугах
обчислюють за обсягом їх з розрахунку
на одного жителя у базисному році, за коефіцієнтом зростання послуг зв’язку та
чисельності населення на визначений перспективний період.
Планування будівництва. Однією з важливих галузей економіки є
капітальне будівництво, яке відтворює основні фонди (будівлі, споруди) і
створює матеріальні умови для функціонування машин, обладнання та інших
елементів основних фондів, виготовлених промисловістю, з метою задоволення
виробничих, комунально-побутових і культурних потреб населення. Тому план
капітального будівництва — один з головних розділів державного плану розвитку
економіки. Від його виконання залежить діяльність інших галузей, для яких
передбачена будівельна продукція (будівлі, споруди зі змонтованим
устаткуванням).
Під час розробки планів будівництва
необхідно дотримуватися таких принципів: враховувати перспективи
науково-технічного прогресу — впровадження у виробництво нових ефективних
матеріалів високопродуктивних машин, технологічних процесів, методів
організації будівництва й праці; застосовувати техніко-економічні розрахунки з
використанням прогресивних норм витрат матеріальних, трудових і грошових
ресурсів; включати у плани будівництва лише реальні об’єкти, які забезпечені
затвердженою технічною документацією, будівельними майданчиками, кадрами
робітників, матеріалами, обладнанням і фінансуванням. Дотримання вказаних
принципів при плануванні будівництва сприяє успішній роботі, поліпшенню
організації та технології будівельного виробництва, скороченню на цій основі
тривалості будівництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості
будівельно-монтажних робіт і поліпшенню їх якості.
Таким чином, основним документом
плану капітального будівництва є титульні списки будов, які складаються на весь
період будівництва. Основними показниками капітального будівництва є: уведення
в дію об’єктів виробничого та невиробничого призначення, житла, обсяг
капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, обсяг незавершеного
будівництва, уведення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих
і будівництва нових об’єктів.
Показники капітального будівництва
прийнято поділяти на кількісні га якісні. Кількісними називаються показники,
які характеризують обсяг будівництва і потреби в ресурсах, тобто масштаби
діяльності. До них належать: уведення в дію потужностей і об’єктів виробничого
та невиробничого призначення, обсяг будівельно-монтажних робіт у вартісному й
натуральному виразі, чисельність працюючих, сума основних фондів і оборотних
коштів, сума прибутку та ін.
Якісними називаються показники, які
характеризують рівень використання ресурсів. Вони визначаються співвідношенням
між відповідними кількісними показниками. До них належать: продуктивність
праці, яка виражається відношенням обсягу робіт до кількості працюючих; рівень
собівартості будівельно-монтажних робіт (відношення собівартості робіт до їх
кошторисної вартості); рівень рентабельності (відношення суми прибутку до
собівартості або до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, а також до
суми основних фондів і оборотних коштів(; питома вага заробітної плати
(відношення суми заробітної плати до кошторисної вартості робіт); середня
заробітна плата одного працівника (відношення суми заробітної плати до числа
працюючих) та ін.
Головним показником плану
виробничо-господарської діяльності будівельно-монтажних організацій – генеральних підрядників і
субпідрядників організацій, які здійснюють будівництво, — є введення об’єктів у
дію.
Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування
населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному використанню
вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.
Побутові послуги охоплюють сотні
видів діяльності, які можна згрупувати таким чином: ремонт і індивідуальне
пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і
текстильної галантереї; ремонт, пошиття і в’язання трикотажних виробів; ремонт
побутових машин і приладів; ремонт і виготовлення металовиробів, меблів; ремонт
і техобслуговування транспортних засобів індивідуального користування;
хімчистка і фарбування; послуги пралень, фотографій і фотокінолабораторій;
ремонт і будівництво житла на замовлення населення; послуги лазень і душових,
перукарень, прокатних пунктів; транспортні, ритуальні та інші послуги.
Прогноз попиту на побутові послуги
здійснюється за допомогою методів: економіко-математичного і нормативного.
Економіко-математичний метод ґрунтується на дослідженні динамічних чинників, що
впливають на формування попиту. До них відносяться: рівень розвитку
промисловості та сільського господарства в регіоні; динаміка і структура
грошових доходів та витрат населення; демографічна ситуація в регіоні; частка
сільських жителів у регіоні та умови їх розселення; специфіка і рівень
споживання по окремих групах товарів; довговічність і надійність предметів
тривалого користування; повнота задоволення масового попиту на послуги тощо.
Ступінь впливу кожного із зазначених
чинників визначають через коефіцієнт еластичності, який розраховують методом
кореляції. Цей коефіцієнт показує, на скільки відсотків збільшуються або
зменшуються витрати населення на ті чи інші блага, якщо величина одного з
чинників зміниться на 1%. За коефіцієнтом еластичності, динамікою зміни окремих
чинників у перспективі і чисельністю населення розраховують потребу його в
побутових послугах на певний перспективний період.
Проектування розміщення мережі
підприємств служби побуту здійснюють відповідно до нормативів обслуговування
населення, які диференційовані за типами підприємств, періодичністю їх
відвідування з урахуванням умов населених пунктів. Розрахунки здійснюють для
міської і сільської місцевості.
1.3 Методи аналізу стану і розвитку соціальної сфери.

Аналогічно і по соціальній сфері:
Народна освіта Система освіти в місті це
мережа закладів освіти від дитячих садків до установ післядипломної освіти.
Основна економічна функція освіти створення бази для підготовки і сама
підготовка кваліфікованої робочої сили у пропорціях і кількості необхідної для
народного споживання. Регулювання розвитку народної освіти полягає у
проведенні заходів, які передбачені реформою загальноосвітньої і професійної
школи, створенні умов для трудового навчання учнів, удосконалення роботи,
пов’язаної з професійною орієнтації молоді, поліпшенні підготовки кваліфікованих робітників безпосередньо на
виробництві, в системі профосвіти відповідно до науково-технічного прогресу.
Важливо також забезпечити пропорційний розвиток окремих ланок освіти та
зміцнити їх матеріально-технічну базу. У зв’язку з цим регулювання розвитку
народної освіти має охоплювати мережу дошкільних закладів, загальноосвітніх
шкіл, шкіл і груп з подовженим днем, шкіл-інтернатів, інтернатів при школах
тощо.
Програма економічного та соціального
розвитку регіону має передбачати найбільш повне задоволення потреб населення в
дошкільних закладах. Для визначення цих потреб використовують дані про
чисельність дітей на перспективу і про кількість їх згідно з останнім переписом
населення, народжуваність та ін. Крім того, враховують зростання кількості
робітників і службовців у регіоні, працюючих жінок у державних підприємствах і
організаціях, утому числі віком 18 — 44 роки, а також рівень забезпеченості
дітей постійно діючими дошкільними закладами (відношення кількості дітей у
дошкільних закладах до загальної кількості дітей дошкільного віку).
Показниками діяльності
закладів охорони здоров’я є насамперед кількість лікарняних ліжок, амбулаторно-поліклінічних
закладів, ліжок у санаторіях, місць у будинках відпочинку тощо. За кількістю
лікарняних ліжок обґрунтовують розвиток мережі закладів, чисельність
обслуговуючого персоналу, обсяг постачання матеріально-технічних засобів і
фінансування. Забезпеченість населення регіону лікарняними ліжками визначають у
розрахунку на 1000 або на 10000 жителів на кінець прогнозного періоду.
Якісні показники роботи закладів
охорони здоров’я тривалість перебування хворого в лікарні, оборот ліжка, рівень
госпіталізації. Потребу конкретного регіону середньорічних в лікарняних ліжках
можна розрахувати за формулою
Систему охорони здоров’я в містах і
сільській місцевості треба розглядати як єдину систему регіону. Обґрунтовуючи
будівництво і розширення лікарень районного центру і міста обласного
підпорядкування, враховують необхідність госпіталізації в них сільського
населення.
Потужність амбулаторно-поліклінічних
закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним
жителем за рік, загальної чисельності населення і даних про пропускну
спроможність існуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів. Кількість
посад лікарів на визначену перспективу значною мірою залежить від розширення
мережі закладів охорони здоров’я та чисельності населення з урахуванням
збільшення кількості лікарів.
У розрахунках по прогнозу
встановлюють завдання розвитку мережі санаторно-курортних і оздоровчих закладів.
Для обґрунтування перспективного
розвитку охорони здоров’я потрібно знати вихідний його рівень і наявні
тенденції, кількісні і якісні показники діяльності лікувально-профілактичних,
аптечних, санаторно-курортних, санаторно-епідеміологічних закладів, закладів
відпочинку, а також потреби в них і ступінь задоволення цих потреб.
Житлово-комунальне
господарство
Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних,
побутових і соціально-культурних потреб населення. До його складу входять
житлове господарство, санітарно-технічні підприємства, служби інженерних мереж
і споруд, транспорт, енергетичне господарство, всі види зовнішнього
благоустрою, протипожежна охорона, служби обрядових і спеціальних послуг.
Вихідними даними для розробки заходів
регулювання розвитку житлово-комунального господарства є: чисельність населення
та його соціальний склад; нормативи забезпечення житлом і комунальними
послугами; перспективні показники розвитку галузей виробничої і невиробничої
сфер регіону; обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток
житлово-комунального господарства. Найважливішими показниками програми
житлового будівництва є введена в дію загальна житлова площа, кількість
квартир, ліміт капітальних вкладень.
Культура Галузь культури в місті представлена
культурною мережею, культурно просвітних, мистецьких, розважальних, основними
функціями яких є підвищення рівня суспільної свідомості, розвиток рівної
гармонійної свідомості, збереження і примноження культурних надбань.
Розвиток мережі бібліотек, їх
розміщення в окремих населених пунктах характеризуються кількістю бібліотек на
цій території, робочих поселень і сільрад, що мають бібліотеки, а також
кількісним співвідношенням бібліотек і населення. Усі показники по бібліотеках
масового типу розраховують окремо для міст і сіл, через своєрідність роботи в
міській і сільській місцевості.
Центрами культурно-освітньої роботи,
як відомо, є сільські клуби, сільські та районні будинки культури, міські й
робочі клуби, будинки і палаци культури. Основне завдання регулювання їх
розвитку в регіоні — удосконалювати їх мережу відповідно до територіальних і
виробничих потреб.
Важливим є раціональне розміщення
культурно-освітніх закладів з урахуванням подальшого розвитку населених пунктів
регіону. Потребу в будівництві об’єктів культури визначають за встановленими
нормами (кількість місць на 1000 чол.) з урахуванням виділених на це асигнувань
і прогнозу про приріст населення. За даними про фактичне забезпечення населення
клубними закладами, необхідні нормативи і капіталовкладення, що спрямовуються
на їх розвиток, прогнозують приріст клубних закладів на визначену перспективу.
Передбачають розвиток мережі парків культури і відпочинку в містах, робітничих
поселеннях, у кожному районному центрі та найбільших населених пунктах
сільської місцевості.
Перспективи розвитку кіномережі мають
передбачати раціональне розміщення кінотеатрів та кіноустановок і правильну
організацію їх роботи. Основним показником прогнозування кіномережі є рівень
кінофікації. Для села він означає кількість жителів на одну сільську
кіноустановку, або частку сільських населених пунктів, які мають кіноустановки
з платним показом кінофільмів. Забезпеченість міського населення
кіноустановками визначають за кількістю місць для кіноглядачів на 1000 чоловік.
Регулювання розвитку і розміщення
закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного
регіону. Основна ланка в прогнозуванні розвитку культури — адміністративний
район, місто. Починають прогнозування в містах, робітничих поселеннях і
райцентрах, у селах, а потім отримані дані узагальнюють по області. При цьому
особливу увагу приділяють зближенню рівнів культурного обслуговування населення
міст і сільської місцевості.
Фізкультура і спорт У плані розвитку фізичної
культури і спорту відображається можливість надання послуг, кількість і якість
яких визначається пропускною спроможністю. Функціями міських будинків об’єктів
галузі фізкультури і спорту є підвищення рівня фізичної культури населення
міста, який характеризує зростання кількості юдей що займаються спортом,
регулювання соціального процесу пов’язаного із зміцненням здоров’я населення
міста всебічним розвитком особистості, підвищення соціальної ефективності та
якості фізкультурної масової роботи. До складу мережі галузі відносяться —
стадіони, спортивні майданчики, басейни, спортивні школи та клуби тощо. Процес
розвитку галузі в першу чергу передбачає спорудження спортивних закладів,
розвиток установ відпочинку з лікуванням та фізичною культурою, тощо.
Соціальний захист і соціальне
забезпечення
Проблеми зайнятості та безробіття являються одними з найважливіших соціально –
економічних проблем економіки та ринку праці як складова її частини.
Ринок робочої сили — це система загальних відносин між
власниками робочої сили і роботодавцями. При оцінці ситуації на ринку праці
виділяють наступні категорії населення – трудові ресурси, економічно активне
населення, економічно пасивне населення, зайняте в економіці, безробітні.
Трудові ресурси – це населення здатне до праці по віку
і стану здоров’я. Основну частину трудових ресурсів складає чисельність
населення в працездатному віці.
Розрахунок чисельності трудових ресурсів здійснюють по
двох методах: демографічному (з джерела формування) та економічному (по
фактичній зайнятості).
Однією з найважливіших соціальних категорій являється
рівень життя. Дана категорія розуміється в вузькому та в широкому розумінні
слова. Рівень життя в вузькому розумінні – це досягнутий рівень вживанням
населення матеріальних благ та послуг. Рівень життя в широкому розумінні включає
в себе весь комплекс соціально – економічних умов життя населення.
Систему показників рівня життя можна розділити на три
частини: доходи потреби і умови життя. Дані показники розраховуються як в
цілому по всьому населенню, так і в розрахунку на душу населення.
1.4 Основні методи аналізу бюджетного формування.

Місцеві бюджети
– це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і
витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу
якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та
державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві
бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів
суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них
суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між
окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами
населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей
виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального
господарства.
Отже бюджет місцевого самоврядування – це план
утворення і використання фінансових ресурсів необхідних для забезпечення
функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Бюджет розвитку – доходи і видатки місцевого бюджету
які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально –
економічного розвитку, зміцнення матеріально фінансової бази.
Бюджет міста яке має районний поділ об’єднує міський
бюджет та бюджет районів, що входять до його складу. Кожний бюджет має свою
систему доходів та видатків. Місцеві бюджети забезпечують фінансування
господарського та культурного виробництва.
Доходи бюджету вирішують економічні відносини, які
виникають з підприємствами, організаціями і населенням в процесі формування
бюджетного доходу. Таким чином доходи бюджету з одного боку є результатом
розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками бюджетного
процесу, а з іншого боку виступають об’єктом подальшого розподілу з
концентрованої в руках державної вартості, тому що використовуються для
формування фондів територіального, цільового та галузевого призначення.
Доходна частина всіх бюджетів формується за рахунок
податкових платежів, загальнодержавних зборів. Відповідно до Закону України “
Про систему податку” до загальних державних податків відносяться: ПДВ, акцизний
збір, податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, мито, плата за
землю, податок на майно, податок на промисловість, відрахування на
геологорозвідувальні роботи, внески до фонду соціального страхування, внески до
пенсійного фонду, інші. В свою чергу до місцевих податків та зборів відносять:
готельний збір, збір на паркову автомобіля, ринковий збір, збір на видачу
ордера на квартиру, комунальний податок та інші місцеві податки і збори. Всі
місцеві податки, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого
самоврядування відповідно до терміну і в межах граничних розмірів встановлених
законодавством України. Суми податків і зборів зараховуються до місцевих
бюджетів за місцем проживання або знаходження платника.
Видатки місцевого бюджету – це економічні відносини,
що виникають у зв’язку з розподілом фонду грошових коштів і його використання
за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.
Значна кількість конкретних видів видатків обумовлені
цілим рядом факторів, природою і функцією, рівнем соціально економічного
розвитку і т.д. Всі видатки бюджету проявляються через конкретні види, які
можуть характеризуватися з якісної і кількісної сторони.
Основу галузевого групування видатків складає поділ
економіки на галузі і види діяльності. Виходячи з цього видатки у виробничій
сфері поділяються за галузями: на розвиток промисловості, сільського
господарства, виробництва, транспорту і зв’язку, торгівлі. У невиробничій сфері
видатки бюджету поділяються на: видатки на освіту, культуру, охорону здоров’я,
соціального забезпечення, тощо.
Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки
та видатки розвитку. Всі доходи і видатки групуються в бюджеті згідно бюджетної
класифікації. Бюджетна класифікація – це обов’язкове групування доходів і
видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розташування і
присвоєння окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів.


2. Аналіз
соціально-економічних показників розвитку
міста
Розрахункова частина другого розділу курсової роботи
складається із наступних етапів:
1.Розраховуємо надходження коштів до місцевого бюджету
від кожної галузі виробничої сфери, що передбачені планом роботи на рік. Для здійснення
даних розрахунків використовуємо дані про плановий обсяг валової продукції
підприємств кожної галузі та встановлений норматив відрахувань до місцевого
бюджету. Отримані дані акумулюємо в таблицю 1.















































Таблиця 1






Планова сума коштів, що надходять до
бюджету міста за рік




Галузі виробничої сфери


Плановий обсяг валової продукції,млн.грн.


Норматив відрахувань в бюджет, %


Планова сума коштів, що надходять до
бюджету, млн.грн.



Промисловість. Усього
1000
0,075

75



в т.ч.:




— паливно-енергетичний комплекс
320
0,075

24



— машинобудування
400
0,075

30



— легка промисловість
100
0,075

7,5



— обробна промисловість
180
0,075

13,5



Транспорт
400
0,075

30



Будівництво
210
0,075

15,75



Побутове обслуговування
380
0,075

28,5



Усього
1990
0,075

149,25





Планова сума коштів, що надходять до
бюджету, млн.грн.
  
З даної таблиці бачимо що надходження в бюджет від
галузі будівництва становлять 15,75млн.грн. від галузі Побутового
обслуговування 28,5млн.грн. від галузі
Транспорту 30млн.грн. від галузі паливно-енергетичного
комплеку 13,5 млн.грн. від галузі машинобудування 30 млн.грн. від обробної
промисловості 24 млн.грн.Це е позитивним наслідком адже ці надходження
поповнюють місцеві бюджети.
2.Розраховуємо планові витрити на утримання соціальної
сфери міста. При здійсненні цих розрахунків потрібно використати загальну
планову суму надходжень до бюджету, яка розрахована на першому етапі виконання
курсової роботи, норматив витрат на утримання кожної галузі соціальної сфери та
чисельність населення. Результати заносимо в таблицю 2.






































Таблиця2


Планова
сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери


Галузі соціальної сфери
Норматив відрахувань на утримання окремих
галузей соціальної сфери,%
Планова сума відрахувань на утримання
окремих галузей соціальної сфери,млн.грн.
Чисеьність населення міста, тис. чол.
Планова сума відрахувань на утримання галузей
соціальної сфери в розрахунку на 1 мешканця, грн./чол.


Освіта
55
82,05
270
303,9


Охорона здоров’я
17
25,4
270
94,1


Житлово-комунальне господарство
25
37,3
270
138,1


Культура
2
3
270
11,1


Фізкультура і спорт
1
1,5
270
5,6


Усього
100
149,25
270
552,8



З відси бачимо що найбільша планова сума відрахувань
припадає на утримання освіти 303,9грн./чол., на охорону здоров’я припадає понад
94,1грню/чол., житлово-комунальне господарство 138,1грн./чол., культура
11,1грн./чол., фізкультура і спорт 5,6грн./чол.
3.Розраховуємо нормативні витрати на соціальні потреби
мешканців міста. Для виконання цих розрахунків слід використати нормативи
соціальних витрат на 1 мешканця та чисельність населення міста. Розрахунки
зводимо в таблицю3.
Таблиця 3 Нормативні витрати на
соціальні потреби





























Галузі
Чисельність населення міста, тис.чол.
Нормативні соціальні витрати на одного
мешканця, грн/чол.
Сума нормативних витрат на соціальні
потреби, тис.грн


Освіта
270
310
83,7


Охорона здоров’я
270
100
27


Житлово-комунальне господарство
270
140
37,8


Культура
270
15
4,05


Фізкультура і спорт
270
5
1,35


Усього
270
570
153,9



  
Тут ми спостерігаємо наступні тенденції. Те що найбільшими
витратами у соціальній сфері є освіта 83,7 тис.грн. і це означає що освіта для
людей є найбільшим пріоритетом.
4. Визначаємо фактичне виконання плану виробництва
продукції підприємствами галузей виробничої сфери. Для визначення фактичного
обсягу валової продукції необхідно використати відсоток виконання планових
завдань та плановий обсяг валової продукції. Отримані дані відобразимо в таблиці
4.
Таблиця 4 Обсяг валової продукції по
галузях виробничої сфери






























































Галузі виробничої сфери
Плановий обсяг валової продукції, млн.грн.
Виконання планових завдань,%
Фактичний обсяг валової продукції,млн.грн.
Структура планового випуску продукції,%
Частка участі галузі в загальному обсязі
виробництва,%


Промисловість. Усього
1000
98,9
989,4
0,5
 — 0,5


в т.ч.:


— паливно-енергетичний комплекс
320
102
326,4
0,16
0,32


— машинобудування
400
98
392
0,2
 — 0,4


— легка промисловість
100
100
100
0,05
0


— обробна промисловість
180
95
171
0,09
 — 0,4


Транспорт
400
104
416
0,2
0,8


Будівництво
210
85
178,5
0,1
 — 1,5


Побутове обслуговування
380
90
342
0,19
 — 1,9


Усього
1990
96,8
1925,9
1
 — 3,2



Визначивши фактичне виконання плану виробництва
продукції підприємствами галузей виробничої сфери ми бачимо що лише
паливно-енергетичний комплекс і транспорт перевиконали своїй плановий осяг це
на102% і104%,легка промисловість виконала свій плановий обсяг на100%,а решта не
вклалися в плановий обсяг.
5. Розраховуємо фактичні надходження коштів до бюджету
міста від кожної галузі виробничої сфери. Для визначення фактичних надходжень
коштів до бюджету необхідно використати норматив відрахувань в бюджет та
фактичний обсяг валової продукції, який розрахований в таблиці 4. Результати розрахунків
зводимо в таблицю 5.
Таблиця 5. Фактична сума коштів, що
надходить до бюджету міста за рік









































Галузі виробничої сфери
Фактичний обсяг валової продукції, млн.грн.
Норматив відрахувань в бюджет,%
Фактична сума коштів, що надходять до
бюджету, млн.грн.


Промисловість. Усього в т.ч.:
989,4
0,075
74,2


— паливно-енергетичний комплекс
326,4
0,075
24,48


— машинобудування
392
0,075
29,4


— легка промисловість
100
0,075
7,5


— обробна промисловість
171
0,075
12,825


Транспорт
416
0,075
31,2


Будівництво
178,5
0,075
13,39


Побутове обслуговування
342
0,075
25,65


Усього
1925,9
0,075
144,4



На основі розрахунків бачимо що найбільша частка
надходжень у бюджет надходить від транспортної галузі 31,2 млн.грн. наступним
йде галузь машинобудування 29,4 млн.грн. за ним йде галузь пробутового
обслуговування 25,65 млн.грн.тощо.такукількість відрахувань визначає їхній
фактичний обсяг валової продукції та норматив відрахувань в бюджет.
6. Розраховуємо фактичні витрати на утримання
соціальної сфери міста. Для визначення даних значень необхідно використати
фактичну суму надходжень до місцевого бюджету, яка розрахована в таблиці 5,
норматив витрат на утримання кожної галузі соціальної сфери та чисельність
населення. Отримані дані зберемо в таблицю 6.
Таблиця 6. Фактична сума відрахувань на
утримання галузей соціальної сфери міста протягом року




































Галузі соціальної сфери
Норматив відрахувань на утримання окремих
галузей соціальної сфери,%
Фактична сума відрахувань на утримання
окремих галузей соціальної сфери,млн.грн.
Чисельність населення міста, тис. чол.
Фактична сума відрахувань на утримання галузей
соціальної сфери в розрахунку на 1 мешканця, грн./чол.


Освіта
55
79,42
270
318,46


Охорона здоров’я
17
24,5
270
141,53


Житлово-комунальне господарство
25
36,1
270
94,34


Культура
2
2,89
270
23,59


Фізкультура і спорт
1
1,44
270
11,78


Усього
100
144,4
270
589,78



З відси бачимо що найбільша планова сума відрахувань
припадає на утримання освіти 318,9грн./чол., на охорону здоров’я припадає понад
141,53 грн./чол., житлово-комунальне господарство 94,34 грн./чол., культура
23,59грн./чол., фізкультура і спорт 11,78грн./чол. Це значить що на освіту й де
найбільше відрахувань.
7. Розраховуємо питому вагу виробленої продукції
кожної галузі виробничої сфери в загальному обсязі валової продукції та
абсолютних відхилень обсягів валової продукції, виготовленої підприємствами
кожної виробничої галузі. Крім того, необхідно визначити абсолютні відхилення
обсягів валової продукції, виготовленої підприємствами кожної виробничої
галузі. 
Таблиця 7. Показники, що характеризують виробництво
продукції підприємствами галузей виробничої сфери в загальному обсязі валової
продукції









































































Галузі виробничої сфери
Плановий обсяг валової продукції
Фактичний обсяг валової продукції
Відхилення, млн.грн.
Виконання планових завдань,%


млн. грн.
%
млн. грн.
%


Промисловість. Усього в т.ч.:
1000
50
989,4
51
 — 10,6
98.94


— паливно-енергетичний комплекс
320
16
326,4
12
6.4
102.00


— машинобудування
400
20
392
20
 — 8
98.00


— легка промисловість
100
5
100
5
0
100.00


— обробна промисловість
180
9
171
8
 — 9
95.00


Транспорт
400
20
416
21
16
104.00


Будівництво
210
10
178,5
9
 — 31.5
85.00


Побутове обслуговування
380
19
342
17
 — 38
90.00


Усього
1990
100,00
1925,9
100,00
 — 64.1
96.78



  
Визначивши фактичне виконання плану виробництва
продукції підприємствами галузей виробничої сфери ми бачимо що лише
паливно-енергетичний комплекс і транспорт перевиконали своій плановий осяг це
на102% і104%,легка промисловість виконала свій плановий обсяг на100%,а решта не
вклалися в плановий обсяг.
Це означає що більша частина галузей не виконала свій
плановий обсяг валової продукції у повному обсязі з різних причин
8. Визначаємо відхилення фактичної суми відрахувань на
забезпечення мінімальних, але достатніх умов для утримання соціальних потреб
населення міста від планової. Для цього необхідно використати дані про планову
та фактичну суму відрахувань на утримання галузей соціальної сфери, які
розраховані в таблиці 2 і 6. Крім того, необхідно порівняти планову та фактичні
суми відрахувань на утримання соціальної сфери з сумою опти-мальних нормативних
витрат на соціальні потреби, які визначені в таблиці 3.
Необхідно також виконати розрахунки планових завдань
по відрахуванню коштів на утримання кожної галузі соціальної сфери. Для цього
слід використати дані про планову, фактичну та нормативну суму відрахувань на
отримання кожної галузі соціальної сфери. Результати розрахунків зводимо в
таблицю 8.
Таблиця 8 Розрахунок виконання
планових та нормативних завдань щодо відрахувань в бюджет на утримання
соціальної сфери.





























































Галузі виробничої сфери
Планова сума відрахувань на утримання
галузей соціальної сфери, млн.грн.
Фактична сума відрахувань на утримання
галузей соціальної сфери, млн.грн.
Сума нормативних витрат на соціальні
потреби, млн.грн.
Виконання планових
Виконання нормативних


завдань
Завдань


%
Відхилення
%
Відхилення


Освіта
82,05
79,42
83,7
96.8
 — 2,63
94,9
 — 4,28


Охорона здоров’я
25,4
24,5
27
96.4
 — 0.9
90,7
 — 2,5


Житлово-комунальне господарство
37,3
36,1
37,8
96.8
 — 1,2
95,5
 — 1,7


Культура
3
2,89
4,05
96.3
 — 0.11
71,4
 — 1,16


Фізкультура і спорт
1,5
1,44
1,35
96
 — 0.06
106,7
0,09


Усього
149,25
144,4
153,9
96.7
 — 5,02
93,8
 — 9,5



  
З даного графіка ми бачимо що Фактична сума
відрахувань не відповідає плановій сумі відрахувань у повному обсязі.


3. Інвестиційна діяльність

Інвестиційна привабливість (країни,
регіону, підприємства)
Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні
країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим
пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного
інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів,
наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі в масштабах
міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю
фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в
державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів. Розглянемо
умови формування інвестиційної привабливості країни, що є найбільш загальними
при виборі і реалізації міжнародних проектів.
Інвестиційна привабливість країни. У економічній
літературі існують різні підходи до визначення інвестиційної привабливості, або
інвестиційного клімату, держави як сукупності політичних, правових, економічних
і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і
закордонних інвесторів. У найбільше загальному вигляді, не вдаючись до аналізу
цих підходів, можна уявити систему визначальних чинників, згрупованих у такий
спосіб:
а) політико-правове середовище, що характеризується
політичною стабільністю суспільства, наявністю і стабільністю нормативної бази
підприємницької і інвестиційної діяльності, гарантією рівності форм власності й
інвестицій у перехідний період та ін.; Так, наприклад, політична нестабільність
в Росії приводить до нестабільності валют в Епропі.
б) економічне середовище, або стабільність
національної валюти, темпи росту інфляції, режим оподатковування і валютного
регулювання, стан фондового ринку і фінансово-кредитної системи, ємність і
платоспроможність внутрішнього ринку;
в) ресурси і інфраструктура, соціально-культурне
середовище, екологія.
До числа найбільш відомих західних систем оцінок
інвестиційної привабливості і ризику належать рейтинги Institutional Investor,
Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI).
Рейтинг Institutional Investor оцінює
насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100
провідних міжнародних банків.
Рейтинг
Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:
1) 
ринкових
— 40 %;
2) 
кредитних
— 20 %;
3) 
політико-економічних,
що включають у себе політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного
розвитку — 40 %.
У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність,
ставлення закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний
баланс, темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі,
продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- і довгострокового
кредитування й ін.
Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х
роках, свідчать про достатньо низьку привабливість України. У різноманітних
рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу.
Невисоке положення займає Україна і серед країн із перехідною економікою.
Міжнародна практика вибору держави-реципіента крім оцінки
загального інвестиційного клімату базується також на урахуванні специфічних
особливостей самого проекту, ступені розвитку даної держави. Так, при
реалізації міжнародних проектів, пов’язаних із виконанням масштабних
будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, чинники, що
впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що
розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.
Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести
Україну в цілому до категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх
інших сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко
знижує її привабливість як об’єкта довгострокових вкладень. Крім того, до
чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар податкового
законодавства, обмеження, пов’язані з рухом капіталу, нерозвиненість фондового
ринку, складне фінансове положення більшості підприємств. Проте Україна має
потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру,
вигідне географічне положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа,
стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За
рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у
число перших п’ятьох країн Європи, а по ефективності його використання
знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з
перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без
притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій, Акумулюю чи
капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні
інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але
і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім
того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації,
дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому
розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена
динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація.
Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є внески у формі
рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески (біля 25 %).
Галузева структура іноземних інвестицій формується в
основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості,
машинобудування і металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей
відносно вагомі наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня
торгівля, будівництво, хімічна промисловість.
Структура іноземного інвестування по регіонах України
характеризується традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва,
Одеських, Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної
Республіки Крим.
У цілому можна відзначити формування певних тенденцій,
що у тій або іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування
в Україні:
• переважаюча кількість партнерів із країн, що
розвиваються, (по кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих
країн (по обсягу інвестицій);
• поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;
• реалізація спільних інвестиційних проектів, як
правило, на двосторонній основі;
• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на
виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад комп’ютерна
техніка певних класів), і на сферу послуг;
• обережність західних партнерів щодо збільшення
інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій по їхньому захисту,
наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями,
невідпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше
закритий ринок;
• активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на
швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по
суті, посередницьких або відверто спекулятивних;
• нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і
регіонам України, їхня зосередженість у промислових центрах України, як-от у
Києві;
• переважання частка майнових внесків іноземних
інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового
ринку для інвестування.
Характеризуючи стан іноземного інвестування в
економіку України в цілому, його можна визначити як кризове в порівнянні з
динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.
Як кризову можна також охарактеризувати
і внутрішню інвестиційну сферу. Найкращим показником привабливого
інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції.
У Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів,
хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного економічного росту інвестиції
повинні складати 20-25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвиті країни
мають середньорічну питому вагу капіталовкладень (gross capital formation)
16-22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2-3 %. Близькі
аналогічні показники були характерні в 1980-1990 р. для СРСР, коли питома вага
капіталовкладень у валовому національному продукті перевищувала 30 %,
забезпечуючи його щорічний приріст на 2,5 %. В даний час інвестиції
здійснюються в здебільшого в короткострокові проекти, знижена інвестиційна
активність у базових галузях народного господарства, слабко завантажені
будівельні комплекси. Питома вага довгострокових інвестиційних кредитів у ряді
значних комерційних банків складає лічені відсотки, а те і частки відсотка. При
цьому не можна не згадати проблему збалансованості внутрішніх і зовнішніх
інвестицій. Світовий досвід показує, що іноземні інвестиції в країнах, що
розвиваються, у 1990-х роках формують лише 2,0- 4,5 % загальних вкладень у
національні економіки. У Україні цей же показник складає 7-10 %, тобто широкомасштабне
залучення інвестицій із боку закордонних країн можливе лише при умові
ефективного розвитку механізмів внутрішнього інвестування.
Інвестиційна привабливість галузі. У
виборі галузевих напрямків інвестування, зокрема, Всесвітній банк керується
перерахованими групами чинників як критеріями для прийняття рішень:
• ринкові;
• конкуренції;
• бар’єри входження в галузь;
• бар’єри виходу підприємства з галузі;
• взаємовідносини з постачальниками;
• технологічні фактори;
• соціальні фактори.
До першої групи відносяться розмір ринку, темп
зростання його потенціалу, циклічність попиту, еластичність цін, прибутковість,
диференціація продукту.
Друга група факторів оцінює стан конкуренції галузевого
ринку, наявність рівних конкурентів, інтенсивність конкуренції, ступінь
спеціалізацій конкурентів, наявність товарів-замінників, завантаження
потужностей.
Третя група досліджує капиталоемкість галузі,
наявність каналів розподілу і доступ до них, доступ до сировинних ресурсів,
захищеність із боку держави, соціальні проблеми галузі, що можуть зробити
негативний вплив на входження.
Четверта група дозволяє проаналізувати існуючі
обмеження державного і соціального порядку, що перешкоджають виходу з галузі,
спеціалізацію активів і можливість їх перепрофілювання і використання за іншим призначенням.
Вгаємо відносини з постачальниками характеризуються наявністю місцевих
постачальників, матеріалів-замінників, інтенсивністю конкуренції серед
постачальників, можливістю формування стратегічних союзів і інших
взаємовідносин з постачальниками сировини і матеріалів, рівнем вертикальної
інтеграції з постачальниками.
Технологічні чинники враховують рівень технічних
нововведень у галузі, складність продукції і виробництва, патентно-ліцензійну
ситуацію в галузі, капіталоємкість і наукоємкість продукції.
До соціальних чинників, що формують галузеву
привабливість, належать дисципліна робітників, демографічні процеси, ступінь
охоплення робітників профспілками і вплив громадських організацій, виробничі
відношення робітників із керівництвом.
Аналізуючи галузеву привабливість України по наведених
групах факторів, можна зробити висновок, що в даний час найбільш інтенсивні
інвестиційні процеси повинні спостерігатись у високорентабельних сферах, що не
потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це,
насамперед, сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської
продукції, легка промисловості.
Інвестиційна привабливість регіону. Регіональна
привабливість оцінюється такими чинниками, як:
• рівень економічного розвитку регіону;
• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури
регіону;
• демографічна характеристика;
• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної
інфраструктури регіону;
• рівень криміногенних, екологічних і інших ризиків.
Рівень економічного розвитку регіону
характеризується такими показниками, як питома вага регіону у валовому
внутрішньому продукті і національному доході, обсяг виробництва на душу
населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування,
середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних
вкладень у регіоні на душу населення, число підприємств, питома вага збиткових
підприємств.
Розвиток інвестиційної інфраструктури оцінюється числом підрядних
будівельних компаній, обсягом місцевого виробництва основних будівельних
матеріалів, виробництвом енергетичних ресурсів на душу населення, щільністю
залізничних колій, щільністю автомобільних шляхів.
Демографічну характеристику визначають питома вага
населення регіону в загальній чисельності жителів України, співвідношення
міського і сільського населення, питома вага населення, зайнятого в суспільному
виробництві, рівень кваліфікації робітників.
Розвиток ринкових відносин характеризується питомою
вагою приватизованих підприємств і підприємств з недержавною формою власності у
загальній їх кількості, чисельністю підприємств з іноземними інвестиціями,
банківських установ, страхових компаній, товарних бірж.
Інвестиційна привабливість підприємства
Інвестиційна
привабливість підприємства — це інтегральна характеристика окремих підприємств
як об’єктів майбутнього інвестування з позицій перспективності розвитку,
обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності,
стану платоспроможності і фінансової стану. Для оцінки інвестиційної
привабливості можуть бути використані різні фінансові коефіцієнти. Їх склад
визначається виходячи з цілей і глибини аналізу фінансового стану. Такими
синтетичними показниками є оборотність активів, прибутковість капіталу,
фінансова стабільність, ліквідність активів і ін.
Інвестиційна діяльність м.Рівне
Інвестиційною діяльністю в м. Рівне займеться
„управління зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності та підприємництва”
Перед управлінням стоять об’ємні та досить
різноманітні завдання, зокрема це: розробка та реалізація цільових
інвестиційних програм з питань соціально-економічного розвитку міста та
розвитку підприємництва;
аналіз та сприяння розвитку підприємництва і
зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій;
координація роботи, пов’язаної з розвитком
підприємництва та залученням інвестицій.
Інвестиційні проекти 
— Установка з виробництва янтарної та
глутарової кислот на ВАТ “Рівнеазот” Мета проекту — отримання нових видів органічних
продуктів.
Організаційно-правова форма: приватне підприємство,
відкрите акціонерне товариство.
У результаті здійснення проекту будуть отримуватись
янтарна та глутарова кислоти з відходів виробництва адипінової кислоти. Це
цінні продукти для органічного синтезу.
Прогнозовані ринки збуту продукції — європейські
країни.
Місце розташування об’єкта за проектом — промисловий
майданчик ВАТ «Рівнеазот». Участь підприємства у проекті — виробничі приміщення
та обладнання.
Потреба в залучених коштах — основні засоби вартістю
5,0 млн. грн.
Термін реалізації проекту — 1 рік.
Термін окупності — 1,5 року.
Форма співпраці — освоєння інвестицій. Уже заключено
договір на розробку робочого проекту.
— Виробництво вапняково-аміачної селітри на ВАТ
“Рівнеазот”
Мета проекту — виробництво нового виду добрив.
Організаційно-правова форма: приватне підприємство,
відкрите акціонерне товариство.
У результаті здійснення проекту буде отримуватись
вапняково-аміачна селітра — новий вид азотних добрив, адаптований до зони
Полісся, яка не закислює ґрунти.
Прогнозовані ринки збуту продукції — регіони України,
європейські країни, Росія.
Місце розташування об’єкта за проектом — промисловий
майданчик ВАТ “Рівнеазот”.
Участь підприємства у проекті — потужності з
виробництва складних мінеральних добрив.
Потреба в залучених коштах — 4,0 млн. Грн. на основні
засоби.
Термін реалізації проекту — 1 рік.
Термін окупності — 0,5 року.
Форма співпраці — освоєння інвестицій. 
— Безкомпресорна подача природного газу
на ВАТ “Рівнеазот” Мета проекту — економія електроенергії, здешевлення собівартості
продукції.
Організаційно-правова форма: приватне підприємство,
відкрите акціонерне товариство.
У результаті здійснення проекту буде здешевлене
виробництво аміаку – основної продукції “Рівнеазоту” за рахунок подачі
природного газу без включення компресорів.
Ринки збуту цієї продукції — регіони України;
Європейські країни.
Місце розташування об’єкту за проектом — промисловий
майданчик ВАТ “Рівнеазот”.
Участь підприємства у проекті — виробництво аміаку,
проектування.
Потреба в залучених коштах — 4,5 млн. грн. на основні
засоби.
Термін реалізації проекту — 1 рік.
Термін окупності — 3 роки.
Форма співпраці — освоєння інвестицій.
Розробляється проект, є техніко-економічне обґрунтування.
— Будівництво вулиці Черняка Мета проекту: поліпшити транспортне
забезпечення мікрорайону «Північний»
Обґрунтування проекту: вулиця Черняка знаходиться в
північній частині м.Рівне і належить до магістралей районного значення. Вона
повністю забудована. Згідно з планом забудови міста вул. Черняка в перспективі
повинна мати вихід на об’їзну автодорогу. У зв’язку з великою чисельністю
населення мікрорайону “Північний” (40 тис.чол.), виникає проблема щодо
транспортного забезпечення даного мікрорайону. Для вирішення цього питання
необхідно здійснити будівництво вул. Черняка на ділянці від вул. Коновальця до
вул. Будівельників, оскільки зараз на цьому проміжку відсутня дорога.
Кошторисна вартість: кільцева автомобільна розв’язка
на перехресті вул. Черняка – Гагаріна – Грушевського – 437,6 тис.грн.
Роботи з будівництва вул. Черняка – 983,25 тис. грн.
Термін впровадження – 2003 – 2005 роки.
— Будівництво міні-котелень на базі
дитячих садків та шкіл м. Рівне Мета проекту: скоротити витрати на теплозабезпечення
закладів освіти, поліпшити його якість та сприяти енергозбереженню.
Будівництво міні-котелень у дошкільних закладах та
школах необхідно щодо забезпечення належних умов їх функціонування.
Перелік заходів проекту:
— розробка технічної документації;
— будівництво та обслуговування міні-котелень.
Результати проекту будівництва міні-котелень у
закладах освіти – економія енергоносіїв та коштів.
Цільові групи проекту — загальноосвітні та дошкільні
заклади освіти м. Рівне.
Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту та
джерела фінансування.
Загальна вартість проекту — 5 530 000 грн.:
— кошти інвесторів – 5 000 000 грн.
— кошти місцевого бюджету — 500 000 грн.
— кошти організацій-партнерів – З0 000 грн.
Організації-партнери, співвиконавці проекту:
Рівненська міська рада, Управління освіти, Рівненський регіональний
бізнес-центр.
— Комплексна переробка твердих
побутових відходів Мета проекту: зменшити кількість відходів, продовжити термін
експлуатації міського сміттєзвалища, збільшити надходження до міського бюджету.
Проект передбачає вирішення проблеми сміття в місті
Рівне за рахунок впровадження комплексної системи збору, знешкодження,
сортування, переробки та утилізації твердих побутових відходів та демонополізацію
ринку утилізації відходів із залученням комерційних структур.
Підставою для розробки проекту є реалізація міської
Програми дій щодо поводження з твердими побутовими відходами на 2003-2005 роки,
затвердженої рішенням міськвиконкому від 08.04.2003 р., яка є складовою
частиною програми соціально-економічного розвитку міста.
Перелік етапів та заходів проекту.
1 етап. Розробка техніко-економічного обґрунтування,
уточнення та систематизація даних щодо якісного та кількісного складу твердих
побутових відходів, розробка механізму роздільного збирання і сортування ТПВ;
розробка концепції управління ТПВ, прогноз основних напрямів щодо поводження з
відходами на п’ять років та визначення джерел і форм фінансування.
2 етап. Розробка програми комплексного підходу щодо
збору, сортування, переробки та утилізації твердих побутових відходів,
проведення соціальної реклами, визначення кошторисної вартості реалізації
Програми.
3 етап. Впровадження схеми санітарної очистки міста,
придбання та встановлення сучасного обладнання для збору сміття
(євроконтейнери); заміна парку спеціалізованого автотранспорту універсальними
сміттєвозами, що здійснюють мийку контейнерів та їх дезінфекцію; запровадження
системи закупівлі відходів як вторинної сировини; виконання природоохоронних
заходів щодо безпечного захоронення відходів на міському сміттєзвалювальному
полігоні; створення підприємств у сфері поводження з відходами.
4 етап. Будівництво комплексу із сортування, переробки
та утилізації відходів.
Результати проекту:
— поліпшення санітарно-екологічного стану міста;
— зменшення кількості відходів за рахунок вилучення
різних видів вторсировини;
— продовження терміну експлуатації міського
сміттєзвалювального полігону й підвищення його екологічної та пожежної безпеки;
— організація переробних підприємств; — збільшення
надходжень до бюджету міста, створення нових робочих місць.
Цільові групи проекту: територіальна громада,
комунальні служби міста, наукові заклади, підприємницькі структури міста,
громадські організації.
Обсяг коштів та джерела фінансування проекту — 2 млн.
грн.:
1 етап — 30,0 тис. грн. — кошти міського
природоохоронного фонду;
2 етап — 70,0 тис. грн. — кошти міського бюджету та
іноземних донорських організацій.
3 етап — 1 млн. 900 тис. грн. — кошти іноземних
інвесторів. 
— Забезпечення рівних умов
конкуренції на ринку транспортних послуг та поліпшення стану пасажирських
перевезень електротранспортом мешканців мікрорайону «Північний»
Мета проекту: поліпшити транспортне забезпечення
мікрорайону «Північний».
Перелік заходів проекту: виготовлення
проектно-кошторисної документації на подовження тролейбусних маршрутів від
зупинки «Молокозавод» на вул. Черняка до вул. Коновальця; будівництво нової
тролейбусної лінії та введення в експлуатацію тягової трансформаторної
підстанції.
Результати проекту:
— задоволення потреб населення та працівників
підприємств мікрорайону «Північний» у пасажирських перевезеннях тролейбусами; —
поліпшення екологічної ситуації; — упорядкування системи надання компенсаційних
виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Цільові групи проекту: населення та працівники
підприємств мікрорайону «Північний».
Організації-партнери проекту, співвиконавці проекту:
Рівненська міська рада, управління транспорту і зв’язку, управління
капітального будівництва, управління житлово-комунального господарства, КП
«Рівнеелектроавтотранс», ВАТ “Укркомундорпроект».
Обсяг коштів для реалізації проекту та джерела його
фінансування: кошти співвиконавців проекту — 526,0 тис. грн.; кошти інвесторів
— 1 000 000 грн.
— Зменшення викидів парникових газів
шляхом підвищення енергоефективності в системах централізованого водопостачання
КТП «Комуненергія»
Мета проекту: скорочення споживання палива шляхом
модернізації системи теплопостачання; підвищення енергоефективності як у
системі теплопостачання, так і в її споживачів – міських будівлях; скорочення
забруднюючих викидів у довкілля.
Техніко-економічне обґрунтування.
Відповідні оцінки були розроблені для генеруючих
потужностей системи теплопостачання (районних, квартальних, малих котелень),
системи транспортування тепла (тепломереж, центральних теплопунктів) та
споживачів (житлових, громадських та приватних будівель). Загальна кількість
котелень – 45 із сумарною встановленою потужністю 718 Гкал/год; загальна
довжина тепломереж в однотрубному розрахунку – 418 км; кількість центральних
теплопунктів – 69.
Розроблено узагальнену характеристику проекту системи
теплопостачання на прикладі котельні на вул.Київській, 6.
Джерела фінансування:
— внесок міста та КТП “Комуненергія” передбачено за
рахунок коштів міської Програми з енергозбереження (до 2010 року), бюджетних
видатків міста на енергозбереження і середньорічних фактичних витрат КТП на
підтримання системи теплопостачання в робочому стані (капремонти, заміна
аварійних ділянок тепломереж);
— фінансування з боку ЕСКО передбачається за рахунок
реінвестування частини отриманого прибутку;
— участь Європейського банку з реконструкції та
розвитку (ЄБРР) передбачено як однієї з організацій-виконавців проектів ТЕФ.
Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту –
125600 тис.грн.
Термін впровадження – 2002 – 2007 роки.
— Розробка та реалізація програми
капітального ремонту стадіону «Авангард» у місті Рівне відповідно до
міжнародних стандартів Мета проекту: привести стадіону «Авангард» відповідно до
міжнародних стандартів.
Капітальний ремонт стадіону «Авангард» потрібен для:
створення умов проведення тренувальних занять, у тому числі для членів збірної
команди України; роботи центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»;
проведення змагань міжнародного рівня.
Перелік заходів проекту:
— капітальний ремонт підтрибунних приміщень;
— придбання сучасного спортивного інвентарю та
обладнання;
— забезпечення спеціальним сучасним покриттям бігових
доріжок та легкоатлетичних секторів;
— облаштування індивідуальних сидінь для глядачів та
навісу над ними.
Результати проекту: створення умов для занять фізичною
культурою різних верств населення з різним рівнем підготовленості в центрі
фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»; підвищення рівня майстерності
спортсменів, які представляють країну на міжнародних змаганнях та збільшення
кількості таких спортсменів; зацікавлення, залучення усіх верств населення до
відвідування змагань.
Цільові групи проекту: спортсмени,
спортсмени-інваліди, люди різного віку та різного рівня спортивної підготовки,
інваліди, діти-сироти, діти з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей.
Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту, та
джерела його фінансування:
— кошти інвесторів — 1 млн. грн., — кошти бюджету
розвитку міста — 1 млн. грн.
Організації-партнери, співвиконавці проекту:
Рівненська міська рада. Міська влада робить усе можливе для створення в Рівному
такого бізнес-середовища, яке б сприяло кожному конкретному підприємцю,
примушувало його думати на перспективу та не боятися вкладати кошти у розвиток
власного бізнесу. У результаті такої діяльності станом на 01.01.04 року
зареєстровано 28409 суб’єктів підприємницької діяльності (за мінусом
ліквідованих), з них юридичних осіб — 6615, та фізичних осіб — 21794. Кількість
зареєстрованих суб’єктів малого підприємництва порівняно з 2002 роком зросла на
2050 одиниць. Вагомим показником діяльності суб’єктів підприємництва є
надходження до місцевого бюджету. Так, станом на 01.01.2004 року надходження до
місцевого бюджету від діяльності суб’єктів малого та середнього бізнесу склали
35,6 млн. грн., що становить 33% від загальних надходжень бюджету.
Управлінням розроблений «Проект інвестиційної програми
міста Рівне на 2003 — 2010 роки».
Проект програми націлений на вирішення проблем
комунального характеру та містить 7 (сім) проектів загальною вартістю 169,5
млн. грн. На даний час готуються додаткові пріоритетні для міста проекти, котрі
мають вноситись в Проект Інвестиційної програми міста Рівне на 2003 — 2010 роки.
Для рекламно-інформаційного забезпечення суб’єктів підприємництва та
потенційних партнерів, управлінням був підготовлений до випуску цей довідник
про економічний потенціал, пріоритети розвитку та інвестиційну привабливість
міста.
Розроблена та втілюється в життя Програма розвитку
малого підприємництва на 2003-2004 роки. У її рамках створено єдиний
реєстраційний центр для спрощення реєстрації суб’єктів підприємницької
діяльності, тепер час такої реєстрації становить від 3 до 10 днів. У місті
підготовлені інвестиційні проекти та команда людей, що зможе реалізувати ці
проекти. Визначено пріоритетні напрямки розвитку міста та участь органів
місцевої влади в реалізації проектів по цих напрямах.
Ми твердо переконані, що життя міста неможливе в
автономному режимі. І тому наше завдання всіляко сприяти інтеграції в
міжнародну економічну спільноту через систему співробітництва і взаємного
зацікавлення партнерів.


Список
використаної літератури:
1. 
Батрименко
В. І. Моделі місцевого самоврядування: світовий досвід і Україна. К., 1988. ст.
265-270.
2. 
Гордей
О.Д. Моделі державного регулювання добробуту населення./. Фінанси України
— 2003р. №11 ст. 51-57
3. 
Гурне Б.
Державне управління. К., 2000. ст. 158-165.
4. 
Державне
регулювання економіки: Навч. Посібник/ С.М. Чистов, А.Є. Никофоров, Т.Ф.
Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000р. – 316ст.
5. 
Колесникова
И.И. Соціально – економическая статистика./ Учеб.пособие Москва ООО “Новое
знание” 2002г. — 250 ст.
6. 
Михасюк
І., Мельник А., Крупка М. Державне регулювання економіки/ За ред.
Д-ра.екон.наук,проф,акад АН Вищої школи України І.Р. Михасюка./. –Львівський
Національний Університет ім. І.Франка. Львів: ”Українські технології ”, 1999р.
– 640 ст.
7. 
Нехайчук
Ю., Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки./ Економіст
2002р. № 3 ст. 67-69.
8. 
Стельмащук
А.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник – Тернопіль: Астан, 2001р.
– 362 ст.
9. 
Чухно А.
Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасному
етапі. / Економіка України 2004р. №4 ст. 15-24.
10. 
Конспект
лекцій