Реферат
на тему:
«Предмет
і метод вивчення національної економіки»
Національна
економіка виступає цілісною системою організації господарської діяльності, що
обмежена державними кордонами.
Національна
економіка є продуктом тривалої історичної еволюції, вона формується в
результаті поглиблення суспільного поділу праці, базується на економічному і
політичному суверенітеті та забезпечує реалізацію національних економічних
інтересів.
Об’єктом вивчення
національної економіки є господарські соціоекономічні та природні процеси і
явища, що відбуваються в економіці. Суб’єктами національної економіки є фірми
домогосподарства, держава, підприємці. Предметом національної економіки є
система законів і закономірностей, що регулюють процеси, явища які відбуваються
в господарській практиці. Як наукова дисципліна національна економіка є
системою знань про закони функціонування національного господарства в процесі
дослідження національної економіки використовуються загальнонаукові та
спеціальні методи дослідження. Серед загальних використовують діалектичний,
структурно-функціональний підходи, абстрагування, індукції, дедукції.
					







Основним методом
вивчення національної економіки є метод макроекономічного моделювання. Важливим
питанням методології даної науки є необхідність поєднувати кількісний і якісний
аналіз, що дозволяють визначити якісні характеристики процесів, що відбуваються
в національній економіці, визначити їх динаміку та з’ясувати фактори які
впливають на взаємозв’язки між елементами національного господарства. Таке
поєднання дозволяє створювати нові макромоделі, що характеризують національну
економіку, та виявляти нові функції, які відображають взаємозв’язки між
ендогенними і екзогенними змінними в національній економіці. Всі моделі які
використовуються в національній економіці розрізняють за наступними ознаками:
1. 
За формою
представлення моделі:
— 
логічні,
— 
графічні
— 
економіко-математичні
— 
табличні
2. 
За
періодом дослідження:
— 
короткострокові,
— 
довгострокові
3. За ступенем
відкритості економіки:
— відкриті
— закриті
4. В залежності
від врахування часових змін:
— статистичні
— динамічні
(моделі)
5. За цільовою
функцією:
— рівноважні,
— не рівноважні.
Національна
економіка виконує такі функції:
1. 
Гносеологічну
або теоретико-пізнавальну — полягає у визначенні суті економічних явищ і
процесів та обґрунтуванні нових тенденцій і моделей у розвитку національної
економіки.
2. 
Практична
функція – полягає у розробці рекомендацій до використання інструментів макроекономічної
політики
3. 
Прогностична
– полягає у прогнозуванні стратегії розвитку економіки в цілому чи окремих
галузей.
Сутність і
компоненти національної економіки
Національна
економіка представляє собою економіку певної країни, що має ознаки економічної
системи та власні особливості та принципи розвитку які виявляються в наступних
формах:
1. 
власний
економічний потенціал (ресурси)
2. 
наявна
структура господарського комплексу та галузей економіки
3. 
внутрішні
чинники соціально-економічного розвитку
4. 
особливості
програмування та прогнозування економічних процесів
5. 
особливості
забезпечення економічної безпеки в умовах глобалізації та інтеграції світу.
Сучасна
національна економіка будь-якої країни базується на закономірностях змішаної
соціально-економічної системи, але враховує національні особливості
функціонування такої моделі.
Національна
економіка не може виникати на початкових етапах розвитку людства для цього
необхідне формування системо утворюючих ознак нації, а саме:
1. 
наявність
спільної території проживання та життєдіяльності. (територіальна цілісність).
2. 
Наявність
державної влади, державних інституцій.
3. 
Спільне
економічне життя, що характеризується єдиним внутрішнім ринком, спільною
діяльністю та єдиними фіскальною і грошовими системами.
4. 
Суверенітет,
як верховенство держави у вирішенні внутрішніх проблем та її незалежність у
зовнішніх відносинах
5. 
Національна
ідеологія і свідомість
6. 
Спільна
культура, мова, ментальність, традиції
Основними
ознаками національної економіки як єдиного господарського механізму є наступні:
1. 
єдина
мета функціонування, забезпечення сталого економічного зростання;
2. 
формування
структури національної економіки (така структура є певним співвідношенням між
галузями економіки і господарським комплексом, що відображають стан суспільного
поділу праці). Виділяють декілька рівнів в структурі національної економіки:
— 
мікроекономіка;
— 
мезоекономіка
(галузева економіка)
— 
макроекономіка
3. 
Наявність
механізмів саморегулювання і саморозвитку. До них відносять ринкове, державне і
корпоративне регулювання.
4. 
Організаційно-функціональні
взаємозв’язки між елементами економічної системи, тобто всі складові
національної економіки пов’язані економічними зв’язками, виробничими силами і
відносинами.
5. 
Цілісність
економіки – вона забезпечується наявністю стійких і повторюваних економічних
відносин, виробництва, розподілу, обміну і споживання.
6. 
Відкритість
національної економіки — вона визначається станом розвитку ринкового механізму
і виявляється у міжнародних відносинах.
Ефективність
національної економки залежить від рівня розвитку продуктивних сил, виробничих
відносин та наявних інститутів держави і ринку.
Сталість розвитку
національної економіки залежить від її ресурсного потенціалу до якого в
сучасних умовах належать не тільки традиційні фактори, але й нові фактори, які
визначають здатність економіки розвиватися у напрямку досягнення
постіндустріальної стадії. Такими факторами вважають новітню техніку,
технологію інформацію і знання.
Основою будь-якої
національної економіки є її соціально-економічна система, яка характеризується
співвідношенням економічних та неекономічних методів і форм регулювання
господарського життя. До основних складових регулювання відносять державне і
ринкове, які в процесі розвитку доповнюються соціальним і корпоративним
контролем.
Для національної
економіки України стратегічними пріоритетами є формування інноваційної моделі
розвитку, вступ до ЄС. Забезпечення сталого економічного зростання, соціальна
переорієнтація економічної політики. Для досягнення стратегічних цілей необхідне
завершення інституційних перетворень та завершення розпочатих реформ.
Моделі
національної економіки
Модель
національної економіки формується на основі економічної системи, як форми
організації суспільного господарства та враховує власні специфічні особливості
кожної економіки на певному етапі. Основними елементами моделі виступають
продуктивні сили, господарський механізм, соціально економічні відносини,
техніко-економічні відносини. Всі економічні системи класифікують за наступними
ознаками:
1. 
За типом
власності на засоби виробництва. Класифікація відповідає формаційному підходу.
2. 
За
структурою господарського механізму: ринкова економіка, неринкова економіка.
3. 
За
ступенем індустріально-економічного розвитку: до індустріальні, індустріальні, постіндустріальні.
4. 
За рівнем
розвитку соціально-економічних відносин та способом управління економічною
діяльністю.
— 
чисту
ринкову економіку;
— 
командну
економіку (державний соціалізм);
— 
змішана
економіка;
— 
традиційна
економіка.
Традиційна
економіка характеризується переважанням приватної власності, низьким рівнем
розвитку, залежним характером соціально-економічного розвитку, переважанням
сировинної складової і обмеженим технологічними процесом. В таких економіках
низька продуктивність праці, за рахунок використання застарілих засобів
виробництва, значний державний борг, значна роль держави і силових структур в
економіці, такі країни є постачальниками сировини і матеріалів для світової
економіки і в значній мірі залежні від зовнішнього фінансування. Сучасні
змішані економіки поєднують ринкові методи регулювання на мікро рівні та
переважно державне та корпоративне управління на макрорівні. Всі сучасні
змішані економіки мають свої специфічні особливості, які визначаються вихідним
умовами формування та обраним співвідношенням міждержавними і ринковими
методами регулювання. Більшість сучасних національних економік розвиваються у
напрямку формування нової моделі змішаної економіки, яку вчені назвали
«економікою узгоджень».
Така економіка є
результатом раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного
втручання та корпоративного впливу, що в цілому виявляється в появі механізмів
переважно характеру узгоджень. Такі механізми за думкою вчених зможуть вирішити
проблему нестабільності економічної системи на макро і мікро рівні, через
оптимальне поєднання цілей суб’єктів національної економіки.
Національну
економіку представляє сукупність всіх галузей господарських комплексів,
регіонів країни та історично-сформована в межах певної території система суспільного
відтворення.
Ефективність
функціонування цих складових можна оцінити через аналіз загальноекономічних
пропорцій розвитку. Ці пропорції визначають співвідношення між сукупним попитом
і пропозицією, між матеріальною і нематеріальною сферами. Між 1 та 2
підрозділами суспільного виробництва.
Крім
загальноекономічних розрізняють галузеві, міжгалузеві територіальні та
зовнішньоекономічні пропорції. В цілому пропорції суспільного відтворення є
співвідношенням матеріально-речових факторів виробництва і робочої сили та
галузями суспільного відтворення. І частинами суспільного продукту. Для оцінки
пропорцій відтворення аналізують чотири групи показників:
1. 
Показники
обсягу національного виробництва його структури і динаміки.
2. 
показники
рівня зайнятості і безробіття;
3. 
показники
рівня цін та інфляції;
показники розвитку зовнішньої торгівлі.
Основною групою є
перша. Суспільний продукт є узагальнюючим показником діяльності суб’єктів
національного господарства, або це вся маса вироблених матеріальних і духовних
благ виробленими за певний період. Відповідно до діючої системи національних
рахунків цей показник відповідає ВВП і ВНД. Для оцінки другої групи
розраховують рівень зайнятості безробіття та коефіцієнт участі у робочій силі.
Він розраховується як співвідношення робочої сили до дорослого населення. Для
оцінки третьої групи визначають показники рівня і темпу інфляції, а для аналізу
четвертої групи аналізують платіжний баланс, його структуру, сальдо .Для більш
глибокого аналізу використовують показники та індекси які характеризують
системні зрушення в національній економіці до них відносять:
1. 
Індекс
людського розвитку. Він поєднує 3 складові: ВВП, освіченість і тривалість
життя. Він характеризує суспільний прогрес. Країни з індексом 0,5 мають низький
рівень людського розвитку, 0,6-0,8 середній, вище 0,8 – високий.
2. 
Індекс
вартості життя – він характеризує зміну цін на товари і послуги, якими
користується країна. Цей показник використовують для оцінки динаміки реальної
зарплати і доходів в країні.
3. 
Індекс
промислових конкурентоспроможних компаній – цей індекс визначає відносну
конкурентоспроможність виробів національної промисловості, що експортуються
4. 
Індекс
технологічно розвитку – він відображає роль техніки і науки в економічному
розвитку, при його розрахунку враховують, кількість осіб зайнятих на
науково-дослідну, науково-конструкторські роботи, кількість патентів і наукових
публікацій на мільйон жителів.
5. 
Індекс
людського капіталу. Цей індекс розраховується як сума 3-х складових – рівень
грамотності +кількість осіб з середньою освітою + кількість осіб з вищою
освітою
6. 
Індекс
інноваційних можливостей — це інтегральний показник який є сумою двох
попередніх (людського капіталу та технологічного розвитку)
Крім цих індексів
існують комплексні показники (індекси) які розраховуються визнаними
міжнародними структурами. Світовий банк розраховує індекс розвитку економіки,
що базується на знаннях. При розрахунку до складу показника враховують рівень
освіти, обсяг інновацій, розвиток інфраструктури і форми економічних стимулів.
Також Світовий банк визначає індекс зростання конкурентоспроможності економіки.
Він враховує якість життя, частку експорту та імпорту високотехнологічної
продукції, розвиток інститутів ринку.
Низькі значення
основних індексів для національної економіки свідчать про екстенсивний характер
економічного зростання та неефективну стратегію економічного розвитку.
Для оцінки
загальноекономічних пропорцій розвитку використовують макро показники і такий
узагальнюючий показник як національне багатство.
Національне
багатство – це сукупність всіх вироблених суспільством матеріальних і духовних
благ за весь період його існування. Національне багатство визначає початкові
потенційні можливості національної економіки у подальшому розвитку. У структурі
національного багатства виділяють такі складові: матеріальне багатство,
нематеріальне багатство, природне багатство. Зниження показника національного
багатства свідчить про порушення макроекономічних пропорцій і кризові явища в
економіці.
Етапи еволюції
національної економіки України
Будь-яка
національна економіка проходить у своїй еволюції три стадії:
— 
стадія
виникнення;
— 
формоутворення
(формування власних засад відтворення);
— 
стадія
розвитку.
Ці стадії різні
за темпами і тривалістю переходів від однієї до іншої. Для економіки України
найдовшою була друга cтадія, яка переривалася зміною
моделей розвитку та функціонуванням у складі господарських комплексів інших
країн.
Виникнення
національної економіки відносять до часів Київської Русі, коли почала
формуватися нація і єдина господарська система. За цей період розпочалося
формування грошової і фіскальної системи, визначились кордони і поширилися
зовнішні зв’язки.
З 13 століття до
кінця 20 ст. формоутворення національної економіки призупинилось внаслідок
колоніальної залежності та включенням до складу господарських комплексів інших
країн.
Фактично з 1918
р. економіка України стала підсистемою єдиного закритого господарського
комплексу Радянського Союзу.
Продовження
другої стадії стало можливим тільки з середини 80-х років 20 ст. з початком
перебудови, коли було здійснено спробу запровадити ринкові важелі та
реформувати господарські комплекси республіки.
Тільки з 1989 р.
після руйнування СРСР з’явилися передумови для становлення національних
економік республік, що входили в союз. Формоутворення національної економіки
України продовжилося з 1991 р. після отримання незалежності, цей процес
відбувався на основі того економічного потенціалу і досвіду що було отримано
від перебування союзній державі. Для завершення другої стадії були необхідні
наступні заходи:
— 
створення
умов та визначення механізму первісного нагромадження капіталу;
— 
переформування
управлінських і регулюючих органів, що відповідають за розвиток економічної
системи;
— 
визначення
стратегії розвитку національної економіки та створення інститутів ринку:
— 
формування
грошово-кредитної та фіскальної системи;
— 
реформування
відносин власності.
Розпочаті реформи
свідчили про перехід до нового типу господарювання заснованого на
соціально-орієнтованій ринковій економіці.
Для реалізації
цих заходів були проведені наступні реформи.
1. 
Реформування
відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності. Для цього
були прийняті закони: «Про підприємництво» «про підприємства про господарські
товариства» «Про власність» та «Про приватизацію».
2. 
Реформовано
грошово-кредитну і фіскальну системи. Метою цих реформ було створення власної
грошової системи, перерозподіл ресурсів на користь реального сектору,
розширення сфер безготівкових розрахунків, стабілізація валютного курсу,
збалансування бюджету, та створення фондового ринку.
3. 
Становлення
ринку капіталів. Ця реформу була необхідна для нагромадження грошових і
матеріальних активів, щоб забезпечити процес суспільного відтворення. Основним
механізмом первісного нагромадження стала приватизація і корпоратизація – це
мало дозволити сформувати основних суб’єктів нової моделі розвитку, дрібний,
середній та крупний державний сектор.
4. 
Зміна
ролі держави в господарській системі. За роки реформ було трансформовано функції
апарату державного управління і здійснено спробу поєднати ринкові механізми
управління з адміністративними і частину функцій передано місцевому
самоврядуванню.
5. 
Обмеження
тіньової економки. Для цього були прийняті заходи щодо захисту майнових прав, стимулювання
легалізації тіньових доходів посилило відповідальність за корупцію.
6. 
Міжнародна
економічна інтеграція національної економіки. В цьому напрямі країна прийняла
участь у новостворених міжнародних і міждержавних структурах в межах союзу. З
1992 р. Україна вступила ОБСЄ і почала співпрацю у напрямку інтеграції до ЄС.
Для цього було розпочато переговори із СОТ і з часом Україна здобула статус
країни з перехідною економікою (2006 р.), а в 2008 р. вступила в СОТ.
7. 
Третя
стадія фактично розпочалась із кінця 2000 р. після досягнення макро
стабілізації та позитивної динаміки ВВП
Економічний
потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари і послуги
та забезпечувати розширене відтворення. Економічний потенціал об’єднує такі
елементи:
1.  основний капітал та інші
фінансові та не фінансові активи.
2.  природні ресурси
3.  людські ресурси
4.  організацію виробництва
5.  інноваційний потенціал.
Перші 3 елементи
формують національне багатство і визначають початкові ресурсні можливості
економіки.
4,5 елементи
визначають темпи і якість економічного зростання, вони залежать від суспільно-економічного
лад зовнішніх умов економічної політики.
Національне
багатство розглядається як національний капітал або реальні активи економіки,
його визначають як сукупну вартість всіх активів (фінансових і не фінансових),
в ринкових цілях, що знаходяться у власності резидентів країни за врахуванням
їх зобов’язань нерезидентів.
В системі
національних рахунків (СНР) національне багатство обліковується як сукупна вартість
не фінансових і фінансових активів. Не фінансові активи підрозділяються на не
фінансові вироблені активи і не фінансові невироблені активи.
Не фінансові
вироблені активи – активи, що є результатом виробничої діяльності, до них
відносять основний капітал і товарно-матеріальні цінності.
Не фінансові
невироблені активи поєднують природні ресурси, землю, нематеріальні активи.
Фінансові активи
– це вартість власного капіталу (чиста), яка визначається із співвідношенням
активів і фінансових зобов’язань господарюючих суб’єктів.
Окремо в
національному багатстві враховується індивідуальне майно населення, до його
складу включають житлові і невиробничі споруди, товари тривалого використання і
споживчі запаси з метою визначення національного багатства. Складається баланс
активів і пасивів, в ньому відображають вартісну оцінку не фінансових і
фінансових активів та фінансових зобов’язань на певну дату.
В
постіндустріальній економіці основним елементом економічного потенціалу
вважають людський капітал, його визначають як суму природжених здібностей
загальної і спеціальної освіти, професійного досвіду, морально-психологічного і
фізичного здоровя, що забезпечують можливості приносити дохід. Вартісну оцінку
людського капіталу здійснюють через визначення витрат на підготовку працівника,
або виходячи з доходу який може принести цей працівник.
Склад і
характеристики потенціалу національної економіки
До складу
економічного потенціалу національної економіки відносять:
1. Природно-ресурсний
потенціал. Він визначається кількістю, якістю та сполученням природних ресурсів
територій. Його розглядають як сукупність природних ресурсів і природних умов.
Ресурсами вважають всі елементи чи результати функціонування природних систем,
що використовуються для отримання сировини, палива, енергії. Природні умови – це: елементи і сили
природи, що не беруть безпосередньої участі у процесі у процесі виробництв, але
визначають особливості економічної діяльності (її спрямуванні). У
природно-ресурсному потенціалі виділяють такі складові:
— земельні
ресурси;
—
мінеральносировинні ресурси
— водні
— лісові.
—
мисливсько-рибальські (фауністичні)
—
природно-рекреаційні – це особливий вид ресурсів у вигляді поєднання природних,
земельних ландшафтних і водних умов, що забезпечують відновлення життєвих сил людини.
2. Людський
потенціал – трудові ресурси вважаються основним елементом продуктивних сил, їх
характеристиками є наступні:
— природний
приріст населення;
— сальдо міграції
(кількість тих хто прибув-тих хто вибув)
— загальне
збільшення населення (сума тих хто прибув+сума народжених)
— загальне зменшення населення (сума
тих хто вибув+сума померлих)
— загальна
динаміка населення (сума збільшення і зменшення населення)
3. Науковий
потенціал національної економіки — це сукупність ресурсів і можливостей сфери
науки, що включає кадри, кошти, науково-технічну базу інформаційного
забезпечення, за умов обраного країною стратегічного пріоритету – формуванню
інноваційної моделі розвитку. Важливою характеристикою наукового потенціалу є
створення нових форм
виробництва на основі нововведнь, до них відносять регіони високого науково-технічного
розвитку, технополіси, технопарки, бізнес-інкубатори. В Україні створено 2
останні.
В Україні
технопарки створені у вигляді науково-виробничих комплексів до яких входять
дослідний центр і виробнича зона, що прилягає до нього і містить невеликі
наукоємні фірми, які виконують завдання по створенню і впровадженню нових
розробок сучасного обладнання і приладів.
Бізнес-інкубатори
створюються у вигляді інформаційних структур для формування локального і
сприятливого для діяльності малих фірм підприємницького середовища. Вони
утворюються як правило для реалізації програм закордонної технічної допомоги.
4. Інформаційний
потенціал. Він розглядається як наявні обсяги інформаційних ресурсів, техніки,
технології та інших засобів, створювати, обробляти, передавати інформацію.
В умовах переходу
до постіндустріального суспільства, продукування інформації розглядається як
самостійна виробнича галузь, а інформація як специфічний товар. Вона виступає елементом
ринкового механізму, який поряд із ціною та корисністю впливає на рівновагу і
оптимальний стан ринку.
Інформаційні
ресурси мають власні особливості, що відрізняють їх від інших ресурсів, а саме
інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення,
традиційних ресурсів. Вона діє на суб’єктивний фактор виробництва – людину і
прискорює процес виробництва з рахунок зменшення кількості його періодів.
5. Виробничий
потенціал він визначається складом фізичного капіталу і характеризується рівнем
розвитку виробничих фондів. Цей потенціал розподілено між основними
регіональними та міжгалузевими комплексами, найбільшими серед яких є
паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хімічний.
6.
Зовнішньоекономічний потенціал. Він характеризує перспективи країни у
міжнародному поділі праці. Така спеціалізація визначає види виробництва, для
яких національна вартість нижча світової. У міжнародному поділі праці Україна
спеціалізується на виробництві машин, продукції чорної металургії, АПК,
хімікатів.
Надмірна
спеціалізація країни на виробництві декількох видів продукції обумовлює
необхідність міжнародної співпраці. Основними формами економічного
співробітництва виступають спільні підприємства, міжнародні організації і
об’єднання, лізинг, зовнішня торгівля, залучення іноземної робочої сили,
виробниче кооперування, науково-технічне співробітництво, торгівля ліцензіями і
технологіями. Науково-технічне співробітництво здійснюється у 3-х формах,
матеріальній – через обмін продукцією в основному наукомісткою, Нематеріальній —
через обмін інформацією, через послуги фахівців і технічного персоналу у галузі
менеджменту та маркетингу.
Структурні
співвідношення національної економіки
Можливості
розвитку національної економіки залежать від її структури. На макроекономічному
рівні розрізняють відтворювальну структуру національної економіки, галузеву
структуру, регіональну структуру.
Відтворювальна
структура характеризує співвідношення окремих компонентів валового випуску, за
вартістю або за матеріально-речовим складом. За вартістю – це співвідношення
фондів заміщення, споживання і нагромадження. За матеріально-речовим складом –
це співвідношення між засобами виробництва і предметами споживання.
Галузева
структура відображає співвідношення валових випусків окремих галузей чи
господарських комплексів, регіональна структура характеризує співвідношення
валових випусків за окремими регіонами.
Найважливішою є
відтворювальна структура за вартістю, в якій фонд заміщення відображає всю суму
матеріальних витрат і амортизації. Фонд споживання включає вартість споживання
домогосподарств і інших суб’єктів, а фонд нагромадження чисті інвестиції і
амортизацію. Фонд нагромадження включає частину фондозаміщення. Важливим
регулюючим параметром процесу відтворення є норма нагромадження, яка
визначається відношенням чистого нагромадження (чисті інвестиції) до
національного доходу чи ВВП.
Ефективність
процесу нагромадження характеризує віддача з кожної гривні чистого
нагромадження у вигляді приросту національного доходу чи ВВП.
У відтворювальній
структурі за матеріально-речовим складом основною складовою є засоби
виробництва, які аналізують за показником динаміки їх обсягу у вартісному і
натуральному вимірі. Предмети споживання аналізують за групами товарів враховуючи
їх якість, та випуск за формами власності.
Аналіз галузевої
структури національної економіки здійснюється для того, щоб визначити
домінуючий тип розвитку, серед яких промисловий, аграрний, агропромисловий.
Також аналіз цієї структури дозволяє з’ясувати тип економічного зростання та
його фактори.
Регіональна
структура економіки аналізується як для порівняння валових випусків по регіонам
так і для з’ясування виробничої спеціалізації регіону.
Основні
структурні співвідношення національної економіки та макро показники, що їх
відображають враховуються в системі національних рахунків. 
(СНР)
СНР є сукупністю
категорій і показників де відображають загальні умови та сукупні результати
функціонування національної економіки.
Основними
принципами побудови СНР є наступні:
1. продуктивною є
будь-яка діяльність, що приносить дохід – це визначає межі виробничої сфери де
утворюється національний дохід, тобто він утворюється не тільки в матеріальному
виробництві, а й в нематеріальній сфері.
2. В основі
економічної рівноваги є відповідність між виробленим продуктом та доходом від
його реалізації, тобто вартість продукту з одного боку є сумою вартості
факторів виробництва, що були використані для виготовлення продукт, а з другого
боку це сума доходів власників факторів.
3. У процесі
відтворення економіки відбувається постійний кругообіг, що є безперервним
потоком перетворення витрат у доходи, а доходи у витрати, цей принцип є основою
економічної динаміки і свідчить проте, що доходи є функцією витрат, а витрати
залежать від розподілу доходів.
В СНР облік
ведеться за інституційними одиницями, за секторами, за економічними операціями
та за рахунками.
Інституційними
одиницями вважаються всі суб’єкти економіки, які володіють активами і можуть
приймати на себе зобов’язання.
Інституційні
одиниці, що є резидентами об’єднуються в окремі сектор, а саме сектор не
фінансових корпорацій (всі державні, приватні, спільні підприємства), сектор
фінансових корпорацій (банки і страхові інвестиційні компанії), сектор
домогосподарств, сектор державного управління (органи центральної і місцевої
влади, фонди бюджету, некомерційні бюджетні структури).
Зовнішній світ.
Тут враховують результати всіх економічних відносин резидентів з нерезидентами.
Всі інституційні одиниці в процесі економічної діяльності пов’язані між собою
економічними операціями, що представляють собою обмін економічними цінностями,
або трансферти економічних цінностей без еквіваленту.
Усі операції в
СНР поділяються на 4 групи: операції з товарами і послугами, розподільчі
операції, операції з фінансовими інструментами, інші операції. Перша група
операцій відображає походження товарів і послуг (внутрішні, чи імпорт), та
використанням їх (експорт, проміжне чи кінцеве споживання). Друга група
операцій поєднують операції які визначають розподіл створеної вартості між
факторами і урядом, а також сюди відносять операції з перерозподілу (податки,
трансферти).
Третя група
враховує чисту вартість фінансових активів. Четверта група — обліковують всі
види операцій які невраховані в перших трьох і пов’язані як правило із зміною
вартості і зобов’язань.
У СНР обмін
здійснюється за окремими рахунками, кожний з яких складається з двох розділів,
у першому відображають ресурси, або зміну у зобов’язаннях, а у другому розділі
відображають використання ресурсів, або зміну активів. Всі рахунки поділяють на
4 групи:
1. Консолідовані
рахунки (для економіки в цілому)
2. Рахунки
секторів економіки
3. Рахунки
галузей економіки
4. рахунки
економічних операцій
Основними
вважаються рахунки першої і другої групи, вони поділяються на поточні і рахунки
нагромадження. Поточні складаються з доходу первинного розподілу доходу,
вторинного розподілу, використання доходів.
Основним тут
вважається рахунок виробництва. Він відображає ресурси, які є результатом
виробництва в поточному періоді та їх використання Складовими розділу ресурсів
є випуск в основних цінах та продуктові податки (ПДВ, акциз). Другий розділ
рахунку — використання відображає як випуск розділяється на проміжне споживання
і ВВП. Рахунки нагромадження поєднують рахунки капіталу, фінансовий рахунок та
рахунок змін активів і пасивів. Основним тут є рахунок капіталу, у його першому
розділі фіксують джерела фінансування операцій з капіталом (чисте заощадження).
У другому розділі відображають використання заощаджень і чистих капітальних
трансфертів.
Важливим
структурним показником національної економіки є структура ВВП. Її аналіз
здійснюється за секторами економіки, за стадіями виробництва, за сукупними
витратами (кінцеве використання), за доходами.
Секторна
структура ВВП визначається за інституційними одиницями, що поєднуються в
сектори, по кожному з них розраховують виробництво ВВП, використанню ВВП за
доходами.
Виробництво ВВП
по секторам розраховують як різницю між валовим випуском і проміжним
споживанням. Валовий випуск вважається повною ринковою вартістю всіх вироблених
в національній економіці товарів і послуг. Кінцеве використання ВВП складається
з кінцевих споживчих витрат валового нагромадження та чистого експорту. ВВП за
доходами є сумою всіх первинних доходів за всіма секторами економіки.
У первинних
доходах обліковують оплату праці по секторам з нарахуваннями чисті податки,
валовий прибуток і змішаний дохід. При аналізі визначається структура ВВП за
доходами у вартісному виразі, питома вага кожного компоненту первинних доходів
у загальному підсумку і розрізі секторів.