Регіональні ринки праці: сегментація та управління
В.С. П’янківський, Тернопільський національний економічний університет, Вінницький
інститут економіки.
Важливим завданням сучасної економічної думки є
формування нових підходів до управління розвитком регіональних ринків праці
(РРП). Методологічні, методичні і прикладні питання регулювання розвитку
регіонального ринку праці вже тривалий час перебувають в полі зору наукових
дискусій.
Регіональний
поділ ринку праці базується на теорії нодального району французьких
регіоналістів (Ж.-Р. Будвіль) і теорії «центр-периферія» американця Дж.
Фрідмана. Зокрема, французькі регіоналісти за допомогою визначення нодального
району (Nodus — ядро) поділяють великий регіон на відносно цілісні
замкнуті територіальні сукупності, кожна з яких складається з ядра (центра) і
пов’язаної з ним місцевості (периферії). Дж. Фрідман пояснив еволюцію
територіальних систем і визначив універсальний характер їх змін під впливом
розвитку продуктивних сил. РРП є відкритою системою, яка
функціонує не відокремлено, а у взаємодії з усіма соціально-економічними
системами, в т.ч. з системою зайнятості. В основі цих взаємодій лежать взаємозв’язки, в
яких перетинаються чи змикаються інтереси мікро- та макросередовища.
Теорію
сегментації ринку праці доповнили і розвинули наприкінці 70-х років німецькі
регіоналісти. Взявши за основу зв’язки по трудовикористанню, вони розробили
теорію досяжності, сегментації та двоїстого ринку праці. Перша визначає центри
притягання трудових ресурсів і їх потенційну зовнішню межу залежно від розвитку
транспортної мережі, якісного складу населення, наявності різних сфер
зайнятості. Друга, на основі відмінностей у складі трудових ресурсів і робочих
місць, а також їх взаємоспіввідношення, поділяє загальнонаціональний ринок
праці на відносно замкнуті територіальні ринки. Згідно з теорією двоїстого
ринку праці усі працівники, які беруть участь у трудових поїздках, поділяються
на дві великі групи за їхньою мобільністю. В першу групу входять
висококваліфіковані працівники з високим заробітком і надійними робочими
місцями, у другу — працівники нижчої кваліфікації з нижчим заробітком і
обмеженими можливостями для працевлаштування. У 1970 р. у ФРН для з’ясування
ієрархії ринку робочої сили використовувався показник, одержаний шляхом ділення
кількості тих, що виїжджають з міста, на його трудові ресурси, а у 1988 р.
одиниці поселень ранжирувалися за показниками, розрахованими як відношення
загальної кількість робочих місць до трудових ресурсів і результату від ділення
сальдо маятникового міграційного приросту до центра на загальну кількість робочих
місць. На відміну від світової практики, в Україні становлення
моделі ринку праці відбувається емпіричним шляхом, через пристосування до вже
складеної економічної ситуації. За умов соціально-економічної ситуації, що
склалася в Україні, слід узяти орієнтацію на соціально-орієнтовану економіку,
тобто таку модель регулювання ринку праці, за якої мінімальні соціальні
гарантії гарантуються державою, економічно регулюється структура зайнятості. 
Регіональні
особливості зайнятості і функціонування ринку праці витікають із рівня
демографічного і соціального розвитку територій, специфіки формування
економічно активного населення, існуючого рівня і структури зайнятості,
обумовлених специфікою і комплексністю господарства, його конверсійним
навантаженням, забезпеченістю сировинною базою, динамікою і ефективністю
виробництв», інвестиційною активністю і цікавістю території. Наявність робочих
місць у селі також має великий вплив на хід міграційних процесів та формування
зайнятості в регіоні. 
					







Вирішити проблему зайнятості в кожному регіоні і селі можна, якщо
об’єктивно підійти до питання досягнення оптимальної зайнятості при
цілеспрямованому регулюванні економічного розвитку і поліпшенні соціальної
сфери існування людини в кожному конкретному випадку, розв’язуючи суто конкретні
завдання своєї території. За такої умови програми зайнятості, розроблені для
областей і районів, вже не будуть такими подібними одна на одну.
В процесі
управління територіями необхідно врахувати, що трудові ресурси мають свої
особливості, про які не можливо забувати ні в якому разі. Вихідною стадією в
русі трудових ресурсів району є їх формування, яке визначається співвідношенням
і структурою природного і міграційного джерел. Розподіл робочої сили по галузях
економіки і підприємствах — серединна стадія в системі управління. В її рамках
здійснюється процес повторного розподілу (перерозподілу) діючої робочої сили.
Відбувається рух робітників між підприємствами і галузями економіки, між видами
зайнятості і територіями. Фаза використання робочої сили в системі управління є
визначаючою. Від того, наскільки ефективно при даному рівні техніки і
технології виробництва використовується робоча сила, залежить ріст
продуктивності праці, вивільнення кадрів (фактичне і умовне). Управління
трудовими ресурсами і зайнятістю в регіоні, як цілісна система, включає
невиробничу і внутрівиробничу ланку. 
Слід відзначити,
що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду
виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною.
Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика
кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який
досить коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:
1. Зрушення в
економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість
ринку праці.
2. Загальні
кількісно-якісні зміни у сфері докладання праці.
3. Динаміка
обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили
(міграційного, міжсекторного, міжгалузевого і професійно-кваліфікаційного).
4. Масштаби
пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.
Кожна з наведених
груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу
соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби
робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на
інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць,
інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих
підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою
працездатністю. 
За сучасних умов
основним об’єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і
дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно
високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої
сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення
масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом
проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з
середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення
(випередження).