Вступ
Структурна перебудова
економіки в розвинутих країнах світу передбачала перехід до енергозаощаджуючих,
матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій. Так, у США
матеріалоємкість виробництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% нижчою,
ніж у традиційних.
Така перебудова
супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є
автоматизоване виробництво (в основі його лежать електронно-обчислювана
техніка  існуючі виробничі системи, формування працівника нового типу,
модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.).
Говорячи про
необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з
кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше
структурні перетворення, зокрема — Японії. Не маючи власних запасів сировинних
та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х
— початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних
факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай
болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і
конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було
підірвано.   У результаті проведених заходів через 10 років після
«нафтового шоку» матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%,
питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а
витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень
США (2.7%).
Теоретичним та прикладним
проблемам здійснення структурної перебудови економіки, ролі держави в цьому
процесі приділяється велика увага. Особливої актуальності вони набули протягом
останнього десятиліття під впливом інтенсивних структурних змін як в розвинених
країнах, так і в перехідних економіках. Методологічні основи аналізу
економічної структури та структурних змін в економіці закладені в роботах таких
видатних економістів, як К. Маркс, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк, В. Парето, Є.
Домар, Р. Харрод, Л. Канторович, В. Немчинов, В. Леонтьєв, Р. Солоу, Е. Денісон,
Дж. Кендрік, Л. Пазінетті, К. Фрімен. 
					







Метою роботи є розробка
теоретичних положень щодо структурної перебудови економіки України, необхідних
для подолання технологічної відсталості та досягнення рівноправних економічних
зв`язків з постіндустріальним світом. 
У відповідності до
поставленої мети були визначені наступні завдання: 
— визначити суть та завдання
структурної перебудови економіки; 
— проаналізувати структурні зміни в
економіці України; 
— запропонувати напрямки подолання
структурної кризи в економіці України та пріоритети її структурної перебудови. 
Об`єктом дослідження є
структурні зміни в економіці та роль держави в цих процесах.
 Предметом
дослідження є особливості структурної перебудови перехідних економік під
впливом нових вимог до міжнародної конкурентноздатності, зумовлених
постіндустріальними змінами в економіці провідних країн світу. 


Розділ 1. Економіка України в докризовий період
перебудова
економіка постіндустріальний
Так, якщо на початку 90-х
років ХХ ст. приріст світового виробництва становив 2,9 %, а в 2007 р. – 4,9 %
[17], то обсяги операцій на світовому фінансовому ринку зростали щороку на
15-20%[15]. Разом із тим, частка угод на валютному ринку, пов’язаних із
зовнішньоторговельними операціями та довгостроковим оборотом капіталу,
скоротилася з 15%[16] до 5-7%[3] за відповідного зростання спекулятивних
трансакцій. Посиленню зазначених диспропорцій значною мірою сприяли
лібералізація валютно-фінансових відносин; активне впровадження на фінансових
ринках великої кількості нових фінансових інструментів, спрямованих на
прискорення обороту й отримання швидких прибутків; зміни в цільових орієнтаціях
банківських установ – зниження частки кредитів, наданих промисловим
підприємствам, на користь кредитування споживчих витрат домогосподарств і
потреб комерційних структур, що зумовило послаблення залежності банків від
функціонування промислового сектора економіки. 
Розвиток фінансового
сектора економіки України в докризовий період характеризувався: 
— зростанням кількісних
показників (збільшення кількості учасників фінансового ринку та обсягів їх
капіталу, зобов’язань і активів, зростання обсягів фінансових операцій та поява
великої кількості новихфінансових послуг, приплив значних обсягів іноземного
капіталу тощо); 
— якісними змінами (послаблення
бар’єрів входження на ринок для іноземних компаній, лібералізація валютних
відносин та посилення залежності функціонування різних сегментів фінансового
ринку від валютно-курсового чинника, розбудова необхідної інфраструктури та
удосконалення відповідної законодавчої бази тощо);
— нерівномірністю
кількісного і якісного розвитку певних сегментів вітчизняного фінансового ринку
(домінування й динамічний розвиток банківського сегмента, прискорений розвиток
фондового ринку, значні коливання у показниках розвитку сегментів страхових
послуг і небанківських кредитних установ, а також нерівномірність розподілу
послуг у регіонах країни). 
Розширення експансії
транснаціонального капіталу фінансового ринку України супроводжувалося
зростанням заборгованості споживчого, корпоративного й державного секторів.
Уливання у вітчизняну економіку короткострокових кредитних коштів із-за кордону
дозволяло тривалий час утримувати високі темпи її зростання. Проте, історія
фінансових криз у різних країнах на межі ХХ-ХХІ ст. показує, що домінування
короткострокових фінансових операцій зумовлює посилення спекулятивного
характеру руху капіталу та вразливості національної економіки до зовнішніх
втручань, а рух і накопичення віртуальної вартості є передумовами кризових
явищ, за яких відбувається корекція вартості фінансових активів і приведення
цінових пропорцій у відповідність із реальними. До того ж, як зазначають автори
[3] (і ми поділяємо їх думку), капітал, який надходив в Україну у формі
іноземних короткострокових кредитів комерційним банкам в умовах штучного
створення сприятливого клімату для імпортного виробника, використовувався
неефективно. 
Ринок країни переповнився
дешевими товарами ажіотажного попиту, фінансуючись за рахунок надзвичайно
дорогих споживчих кредитів. У результаті відбулося зростання корпоративного
зовнішнього боргу; значно прискорилися темпи інфляції; знецінення національної
валюти; подорожчання фінансових ресурсів для корпоративних клієнтів на
внутрішньому і зовнішньому ринках [3]. Отже, реалії функціонування вітчизняної
економіки переконливо свідчать про необхідність застосування більш виважених
підходів при розробці механізмів фінансового забезпечення процесів модернізації
вітчизняної економіки, зокрема в частині стимулювання банківських установ до
спрямування капіталу на задоволення попиту на інвестиційні товари. 
Розвиток реального
сектора економіки України, у свою чергу, відбувався в умовах загострення
суперечностей між національними й інтернаціональними структурами в процесі
реалізації стратегічних державних інтересів і можливостей отримання
надприбутків великими транснаціональними корпораціями; посилення глобальної
конкуренції, яка спонукала компанії до розширення масштабів їх діяльності
темпами, що відповідають або випереджають темпи зростання ринку; зростаючого
дефіциту енергетичних і матеріально-сировинних ресурсів і посилення
диспропорцій у їх розподіліміж країнами; погіршення економічних (зростання цін,
збільшення в структурі витрат виробництва частки трансакційних й авансованих
витрат, зниження норми прибутку тощо) та інституційних (вплив політичних
пріоритетів, штучні обмеження конкуренції з боку інтегрованих виробничих
структур тощо) умов промислового використання основних виробничих ресурсів;
нарощування панівних позицій розвинутих країн на глобальних ринках товарів,
послуг, на яких усе більшого значення набували не стандартні матеріальні блага,
а послуги, науково-технічні розробки, а також складні технічні комплекси на
індивідуальні замовлення [1, 5, 7]. 
Посилення диспропорцій у
розподілі капіталу між фінансовим та реальним сектором економіки України
обумовило асинхронність їх розвитку та загострення низки суперечностей, що
привело до рецесії промислового виробництва. 
Аналізуючи перебіг подій
фінансової кризи, слід відзначити надзвичайну роль іноземного спекулятивного
капіталу в дестабілізації вітчизняних фондового і валютного ринків. Так, на
першому етапі кризи, який розпочався в 2007 р., коли на світових фондових
ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових
компаній, приватний капітал, що завжди чуттєвий до загроз економічної
стабільності, перейшов із ринків розвинених країн, які демонстрували
уповільнення зростання, до країн з економіками, що розвиваються. Як наслідок,
фондовий ринок України продемонстрував стрімке зростання, відбулося суттєве
зростання надходжень іноземної валюти до країни, що сприяло збільшенню обсягу
операцій на міжбанківському валютному ринку, зростанню на міжбанківському
валютному ринку курсу гривні до долара США, збільшенню міжнародних резервів.
Разом із тим, на готівковому сегменті ринку попит на іноземну готівку перевищив
пропозицію, а гривня подешевшала. 
  
Погіршення
ситуації на світових ринках внаслідок розгортання світової
фінансово-економічної кризи значно погіршило динаміку економічного зростання в
Україні. Пік негативних змін припав на останній квартал 2008 р. Починаючи з
жовтня, в Україні спостерігався негативний показник помісячного зростання ВВП.
Найбільш глибоке падіння ВВП було зафіксовано у листопаді – 14,4 % в порівнянні
з аналогічним місяцем 2007 р. В грудні спад виявився дещо меншим ( — 9,9 %), що
пов’язано в основному з уповільненням темпів зниження виробництва у
промисловості. Як наслідок, приріст ВВП знизився до 2,1 % на рік, у порівнянні
з 2007 р. динаміка зростання зменшилася майже в 3,5 разу і виявилася найнижчим
показником після 1999 року (рис. 1). 
Найбільшого удару
від кризи зазнала українська промисловість, обсяги виробництва якої в 2008 р.
скоротилися порівняно з 2007 р. на 3,1 % (в 2007 р. було зростання на 10,2 %),
у т. ч. в металургії – на 10,6 %, хімічній промисловості – на 6,2 %, що
пов’язується насамперед зі звуженням попиту на світових ринках. Зниження
вартісних обсягів експорту в ІV кварталі 2008 року склало порівняно з ІV
кварталом 2007 року 15 %. Сповільнення приросту виробництва почало фіксуватися
ще в червні, а вже у вересні промисловість увійшла в стадію технічної рецесії.
В ІV кварталі промислове виробництво скоротилося у порівнянні з аналогічним
періодом попереднього року майже на 25 %. Піком падіння став листопад, коли
промислове виробництво скоротилося порівняно з листопадом 2007 р. на 28,6 %
(рис. 2). Повільне відновлення промисловості почало спостерігатися лише в
грудні, що пов’язане з відновленням зростання експортних поставок
металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4 %.
  
На другому етапі
кризи, що тривав упродовж першої половини 2008 р., падіння фондових ринків
світу зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші,
зокрема сировинні та енергетичні, що одразу стимулювало істотне зростання цін
на сировинні ресурси (у тому числі метал). Через переважання на валютному ринку пропозиції та
необхідність зниження інфляційного тиску курсовій динаміці було надано більшої
гнучкості – вона супроводжувалась формуванням розбіжностей між офіційним і
ринковим курсами гривні. З метою усунення цих дисбалансів 22.05.2008 р. гривню
було зміцнено на 3,96%[18]. За висновками фахівців Національного інституту
проблем міжнародної безпеки, у цьому періоді актуалізувалися такі загрози
економічної безпеки, як невідповідність іноземного інвестування економіки
України потребам структурної перебудови, монополізація іноземним капіталом
стратегічних галузей економіки України через приватизацію стратегічних
підприємств, регіональні та галузеві диспропорції в надходженні прямих
іноземних інвестицій. 
На третьому етапі кризи,
який розпочався в ІІІ кварталі 2008 р., обсяги пропозиції іноземної валюти на
валютному ринку України скоротилися (через зниження зовнішнього попиту й,
відповідно, цін на продукцію експортноорієнтованих видів економічної
діяльності), що посилювало попит на іноземну валюту на внутрішньому ринку й
чинило тиск на обмінний курс гривні до долара США [18]. За таких умов зросли
обсяги спекулятивних валютних операцій банківських установ, що змусило НБУ
запровадити низку заходів у сфері валютно-курсової політики, які відіграли
важливу стабілізуючу роль, що дозволило в подальшому скасувати ряд обмежень за
операціями на валютному ринку. 
Одним із важливих
чинників подолання в Україні негативних наслідків сучасної фінансової кризи
стала відмова від фактичної прив’язки обмінного курсу гривні до долара США. 
Розділ 2. Розробка концептуальних основ
структурної політики України
Економіка України
має високий ступінь відкритості, що обумовлює взаємне проникнення явищ і
процесів, які відбуваються в національній та світовій економіках, зокрема
структурних змін, пов’язаних із формуванням виробничо-технологічних систем
нового технологічного укладу, здійснення яких потребує значних ресурсів та
концентрації капіталу. Розробка концептуальних основ структурної політики України, реалізація якої забезпечить формування оптимальної та ефективної структури економіки країни, адекватної змінам
у зовнішньому середовищі, має ґрунтуватися на аналізі тенденцій розвитку світової економіки та оцінці диспропорцій її розвитку у вітчизняних умовах. Це дозволить визначити стратегічні можливості нашої країни стати одним із центрів концентрації світового капіталу, зайняти активну
позицію в процесі змін у міжнародному поділі
праці, а, відповідно, використовуючи можливості кризового періоду, зміцнити свої позиції в глобальному економічномуй політичному просторі. 
Проблема обґрунтування
концептуальних основ структурної політики України в сучасних умовах стала
предметом багатьох дискусій, що ведуться як на національному, так і на
наднаціональному рівнях. Детальному аналізу особливостей сучасного етапу
розвитку економіки України, визначенню проблем та перспектив розвитку її
фінансового та реального секторів присвятили праці такі відомі науковці та
економісти, як О. Амоша, В. Вишневський, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Диба, І.
Дорошенко, Л. Збаразька, С. Науменкова, Ю. Уманців, А. Чухно, О. Школьник
[1-10] та інші. Протягом 2009-2010 рр. своє бачення структурної перебудови
української економіки виклали експерти Конференції ООН з питань торгівлі та
розвитку (UNCTAD), МВФ, Світового банку та інших міжнародних організацій, а
також представники українського політикуму [11-14]. Однак дослідження, наукові
розробки й пропозиції цих учених та експертів не охоплюють усіх аспектів
проблеми, зокрема питання формування й застосування фінансових механізмів
реалізації структурної політикиУкраїни. 
Мета дослідження полягає
в обґрунтуванні фінансових домінант структурної перебудови економіки України на
підставі аналізу особливостей функціонування світової економіки й дифузії у
вітчизняні умови глобальних фінансових дисбалансів. 
Розвиток світової
економіки протягом кількох десятиліть, що передували сучасній глобальній кризі,
характеризувався накопиченням колосальних диспропорцій усередині провідних
економічних держав і між ними [11]. Посилення міжкраїнової соціально-економічної
нерівномірності, накопичення значних дисбалансів у фінансовій сфері, виникнення
суттєвих відмінностей у галузевій структурі економічних систем та інші
диспропорції знижували стійкість та ефективність світової та національних
економік, оскільки їх ефективне функціонування, як і будь-яких інших систем,
можливе тільки за наявності певного набору взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих
елементів, що входять до їх складу, та за умови забезпечення їх пропорційності.
Основними тенденціями
розвитку світової та національних економік у докризовий період, що свідчать про
порушення принципу пропорційності, були асинхронність розвитку та дедалі
більший відрив фінансової сфери від реального сектора економіки; нестійкість
співвідношення між накопиченням і споживанням й зростання дисбалансів між
обсягами заощаджень та інвестицій; зміна спрямованості та структури
транскордонних потоків капіталу; тривала незбалансованість рахунків поточних та
капітальних операцій [5; 15]. 
Асинхронний розвиток
фінансового та реального секторів економіки призвів до загострення
суперечностей у їх функціонуванні й поглиблення розриву між ними (гіпотеза
«decoupling hypothesis»). Як зазначає академік А. Чухно,
грошово-фінансова система, по суті, відірвалася від виробництва, що проявилося
у величезному зростанні фіктивного капіталу, тобто цінних паперів, у
нарощуванні спекулятивних процесів [8]. 
Розділ 3.
Успішне здійснення структурної перебудови
Незважаючи на
суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово
важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань
структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання
структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни.
Не маючи
можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна
повинна зосередити увагу на розвиток транспорту — перш за все через вигідне
географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі,
газопроводів, харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів
аграрно орієнтовані; промисловості будматеріалів — враховуючи наявність
різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на
прогресивніші види плавки металу; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних
зон (Крим, Карпати) і розвиваючи нові.
Успішне
здійснення структурної перебудови можливе за умови стабільної роботи
підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень. Тому у першу
чергу необхідна стабілізація економіки, відтворення нормального функціонування
виробництва.
Необхідно
підкреслити, що структурна перебудова національної економіки повинна
здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка
якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими
інших галузей науки і працівниками урядових органів.
Для виходу
економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед
обґрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні
науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх
динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей (з погляду доцільності
існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно
переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.
Кабінет Міністрів
України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів
промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз:
розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і
технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні
дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та
екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обділено увагою галузі
паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження
електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову
програму, розраховану до 2010р., хоч не виконано попередньої.
Насамкінець слід
відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для
структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і
механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей
в інші . Оскільки процес структурних перетворень проходитиме поетапно і займе
досить тривалий час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання,
ефективні засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн
підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами,
обов’язково регулюються державою.
У іншій кризовій
ситуації першочерговим завданням державного регулювання структурної перебудови
є недопущення повної деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного
науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в змозі
забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки країни.
Прогноз обсягів
виробництва ВВП, млрд. грн. (ціни 2005 р.)
  
Рис.3. Прогноз
динаміки споживання первинних ресурсів, рівнів структурного та технологічного енергозбереження до
2030 року, млн. т у.п.