ВСТУП
Українській економіці властиві об’єктивні процеси виникнення
сучасних утворень корпоративного типу — холдингових компаній,
промислово-фінансових груп та інших об’єднань підприємств. Такі інтегровані
корпоративні структури створюють на засадах як економічної субординації та контролю,
так і добровільної кооперації. В Україні здійснюється становлення та розвиток такої форми бізнесу, як
холдинги, тому ця тема є досить актуальною. З точки зору організації корпоративних
фінансів, що передбачає встановлення консолідованих фінансових результатів, оподаткування
і консолідовану фінансову звітність, інтегровані корпоративні структури варто
розглядати як групу взаємопов’язаних підприємств. При цьому будь-які дії цієї
групи підприємств реалізують через її учасників, які є юридично самостійними
суб’єктами господарювання, або в межах делегованих учасниками функцій. Тому ці
утворення ще називають «геліоцентричними», оскільки вони передбачають
створення базових стратегічних одиниць бізнесу, які взаємодіють із дочірніми
підприємствами (ДП) через засоби корпоративного впливу, а також із незалежними
компаніями, зацікавленими у фінансово-економічному співробітництві.
Холдинг — це економічне об’єднання головних
підприємств (ГП) або материнських підприємств (МП), які створені шляхом
переважної участі в статутному капіталі одного або кількох ДП, маючи внаслідок
цього можливість управління і контролю за ними. Отже, економічне об’єднання –
це група асоційованих підприємств, пов’язаних відносинами економічної та організаційної
залежності у формі участі в статутному капіталі й управлінні. Залежність між
такими підприємствами може бути як простою, так і визначальною. Наявність
простої і визначальної залежностей між асоційованими підприємствами передбачає
у холдингових об’єднаннях частку безпосередньої участі — частку інвестора у статутному капіталі підприємства, в яке
здійснено інвестицію. Частка участі безпосередньо пов’язана з правами інвестора
як у формуванні органів управління, так і у прийнятті рішень з найважливіших
питань його діяльності.
Відповідно до законодавства створення ДП можливе шляхом: реорганізації
акціонерного товариства (АТ); майнових і грошових внесків до статутних
капіталів товариств; придбання діючого вітчизняного чи іноземного підприємства;
купівлі пакета акцій вітчизняних та іноземних підприємств.
Питанням особливостей розвитку
холдингових компаній присвячено праці українських і зарубіжних науковців,
зокрема В.В. Бочарова, З.М. Васильченко, В.О. Кузьмінського, С. Майерса, С.
Румянцева, І.В. Сергєєва, Дж. Стрикленда, Тоєхіро Коно, А.А. Томпсона, Г.В. Уманціва.
					







Метою даної курсової роботи є дослідження економічної природи
холдингів як сучасної форми бізнесу, теоретичних аспектів діяльності цих
інтегрованих корпоративних структур, розкриття їх можливостей у підвищенні
ефективності окремих одиниць бізнесу, розвиток холдингів в Україні.
Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання:
— визначити поняття холдингової компанії, її основні ознаки та здійснити
їх класифікацію;
— з’ясувати правове становище холдингових компаній за законодавством
України та інших країн;
— дослідити особливості управління в холдинговій групі (його механізмів);
— визначити особливості правового становища та недоліки холдингових компаній в Україні.
Курсова робота складається із вступу, основної частини, що
має три розділи, висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1. ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Однією
з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової економіки, є
така форма організації, як холдинг (холдингова система) . Функціонування
холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед звичайними
акціонерними товариствами, а з іншого боку — характеризуються особливостями, що
породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для окремих компаній.
Холдинг (від англ. to hold — держати) — це компанія, яка володіє
контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню
до них функцій контролю і управління.
До функцій холдингових компаній відносять:
1. Володіння, користування, розпоряджання холдинговими корпоративними
пакетами акцій корпоративних підприємств;
2. Блокування прийняття рішень корпоративним підприємством;
3. Контролювання його діяльності, оскільки володіє
холдинговим корпоративним пакетом акцій цього підприємства;
4. Створення, реорганізація та ліквідація корпоративних
підприємства, затверджують їх статути, інші установчі документи;
5. Координацію діяльності корпоративних підприємств;
6. Забезпечення їх ефективності та взаємовигідні
технологічні, організаційні, комерційні та інші зв’язки;
7. Розгляд та погодження звітів про результати діяльності;
8. Здійснення перевірки господарсько-фінансової діяльності та
контроль за збереженням і ефективним використанням майна;
10. Розробляння і реалізація кадрової політики.
Призначення холдингових компаній:
1. Концентрація науково-технічного потенціалу;
2. Підтримка технологічних зв’язків і кооперації;
3. Підвищення координації діяльності різних галузей економіки
і їх фінансової стійкості;
4. Інтеграція національної економіки у світову систему.
В світовій практиці холдингові компанії — це перш за все,
фінансові центри, навколо яких об’єднуються окремі компанії, не втрачаючи при
цьому своєї комерційної самостійності. На сьогодні практично всі найбільші
корпорації США і Західної Європи мають у своєму складі фінансовий центр у
вигляді холдингової компанії. Перевага холдингових структур пояснюється
достоїнствами централізованою фінансово-економічного управління ланцюгами
технологічно пов’язаних підприємств, у тому числі зі зниженням ризиків5
інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом
можливостей фінансового і податкового маневрування та ін. Прикладом холдингової
структури є концерн «Нестле» (Швейцарія), який спеціалізується на виробництві і
продажу продуктів харчування. В холдингу сконцентровані контрольні пакети шести
основних дочірніх фірм, які є також змішаними холдинговими компаніями [4, 101].
Перша — «Юнілак Інк», знаходиться у Панамі і контролює всі підприємства
концерну, які розташованіі у західній півкулі; друга — «Нестле продактс»
розміщена у Швейцарії і здійснює контроль над дочірніми підприємствами, які
знаходяться в країнах континентальної Європи.; третя — «Нестле холдингс»
розташована на Багамських островах. Дві останні — «Мегті ентерпрайзес» і «Фіндус
інтернешнл» побудовані за галузевим принципом та координують діяльність
підприємств, які ви пускають бульйонні концентрати і свіжоморожені продукти.
Крім цього цей холдинг, поряд із згаданими підприємствами і магазинами, володіє
мережею ресторанів і готелів [1, 124]. Холдинги характеризуються високим рівнем
організації акціонерного капіталу. Через них вдається налагодити функціональну
взаємодію капіталів, що належать різним за профілем діяльності підприємствам,
включаючи пряме їх злиття і втрату самостійності. У складі холдингу вирішуються
народногосподарські проблеми, які не під силу одному окремо взятому
підприємству: розробка і створення складних технічних проблем, освоєння високих
технологій, отримання значних кредитів під певні програми, створення нових
виробничих потужностей та ін.
Як, правило, найбільш вагомими мотивами створення холдингових
компаній у країнах з розвинутою економікою є такі [1, 134]:
1) придбання контролю над підприємствами;
2) можливість концентрації капіталів, більш вільне їх
переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу;
3) консолідація діяльності групи підприємств з метою
зменшення податкових платежів. Це досягається шляхом укладення угод між
підприємствами, відповідно до яких їх прибутки чи збитки переводяться
безпосередньо до холдингової компанії, що дозволяє холдингу враховувати збитки
одного підприємства та прибутки іншого для сплати податку з решти частини
прибутку;
4) залучення додаткових виробничих потужностей у результаті
поглинання підприємств;
5) можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при
виході на ринок;
6) розподіл господарських ризиків між різноманітними
дочірніми фірмами
7) проникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту
товарів;
8) проведення загальної технічної, економічної, кадрової
політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств.
До складу холдингу входять [8, 79]:
1. головне підприємство, яке здійснює контроль і управління
дочірніми підприємствами;
2. дочірні
підприємства, контрольними пакетами котрих володіє головне підприємство;
3. асоційовані підприємства, вкладення в котрі не дозволяють
головному підприємству повністю контролювати їх і визначати основні напрямки
фінансово-господарської діяльності;
4. підприємства, вкладення в котрі не дають права участі в
управлінні;
5. інші господарські суб’єкти.
З юридичної точки зору холдинг — це об’єднання з частковою
правоздатністю. Підприємства, що перебувають під контролем холдингу не
втрачають своєї юридичної самостійності, а холдингова компанія, як сукупність
організацій, не набуває статусу юридичної особи. Разом з тим, існує економічна
залежність підприємств холдингу. Це проявляється у тому, що дії учасників
визначаються волевиявленням головного підприємства.
Різного виду конфігурації холдингів можуть утворюватися еволюційним шляхом,
не бути пов’язаними лише з роздержавленням або з поглинанням підприємств, що характерно
для України, а й через: а) поступове злиття (об’єднання) чи приєднання до холдингу
нових учасників. Йдеться насамперед про учасників холдингу, які перебувають у статусі
асоційованих (афілійованих) підприємств; б) трансформацію статутних об’єднань підприємств,
наприклад, концернів, які утворюються на основі їх фінансової залежності від одного
або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого
розвитку, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності. У таких об’єднаннях
виникає підґрунтя для запровадження форм участі у статутному капіталі,
властивих холдинговим компаніям.
Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХОЛДИНГУ
2.1
Сутність поняття «холдинг»
холдингова компанія
Правове забезпечення створення холдингових компаній
Холдингова компанія — господарюючий суб’єкт, який володіє
контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб’єктів.
Контрольний пакет акцій — кількість акцій (пай, частка у
статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний
контроль над господарюючим суб’єктом. Рішення щодо підтвердження наявності
контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток,
приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей
установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб’єктів у
порядку, що встановлює цей Комітет.
Дочірнє підприємство — господарюючий суб’єкт, контрольним
пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.
Холдингові компанії можуть створюватися в результаті [8, 98]:
-заснування
їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами
приватизації самостійно або разом з іншими засновниками;
-поглинання
одного господарюючого суб’єкта іншим (придбання контрольного пакета акцій) у
процесі приватизації. При цьому господарюючий суб’єкт, що поглинає, визнається
холдинговою компанією, а поглинутий —
дочірнім підприємством.
Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємствами
інших холдингових компаній.
Проекти установчих документів і планів розміщення акцій холдингових
компаній підлягають погодженню з Антимонопольним комітетом України.
Створення холдингових компаній в Україні регламентується
такими законодавчими актами як Законом України «Про холдингові компанії в Україні», Указом Президента України «Про
холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», іншими
документами, що регламентують діяльність холдингових компаній, є Цивільний кодекс
України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства»,
інші закони та нормативно-правові акти, що регулюють діяльність холдингових
компаній та їх корпоративних підприємств. 
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що
містяться у Законі «Про
холдингові компанії в Україні»,
застосовуються 
правила міжнародного договору.
2.2 Економічний зміст, передумови створення і формування
холдингових компаній
Становлення
ринкових відносин неможливо без впровадження організаційних форм, створених
багатолітнім історичним досвідом людства. На сучасному етапі ця проблема на
Україні є одною з найактуальніших. Розвинуті країни вже з давніх часів
застосовують акціонерну власність як основу формування різних форм об’єднань
підприємств і організацій.
В
Україні акціонування власності має свою специфіку, воно почалося на фоні
роздержавлення виробничих структур. Причиною такого реформування є те, що в
умовах економічної нестабільності держава не в змозі підтримувати
функціонування підприємств. Державною програмою приватизації передбачено повну
корпоратизацію всіх (допущених до приватизації) державних підприємств. Акціонерні
товариства можуть закуповувати не лише матеріальні засоби, але й цінні папери
інших товариств, обмінюватися з ними пакетами акцій. Це є основою високої
мобільності товариств у створенні різних господарських структур. Товариства
можуть поєднувати свої зусилля з різним ступенем фінансового, технологічного і
організаційного проникнення у кожному конкретному випадку злиття.
Стосовно
процесів інтеграції акціонерні товариства є гнучким, універсальним механізмом
для встановлення вертикальних зв’язків між виробничими підрозділами шляхом
заснування дочірніх та інших акціонерних товариств. Створення дочірніх
акціонерних товариств дозволяє досягнути самостійності, при цьому зберігаються
крупні формування як єдиний виробничо-господарський комплекс, змінюючи
адміністративні важелі управління на економічні.
Акціонерне
товариство надає значні можливості для встановлення міжгалузевих і
внутрішньогалузевих горизонтальних і вертикальних зв’язків.
Холдингова
компанія являє собою тип акціонерного товариства, що створюється для володіння
контрольним пакетом акцій (контрольними паями) інших фірм з метою ділового
контролю над ними та управління їх діяльністю.
Практично
всі сучасні корпорації і групи у розвинутих країнах мають холдингову форму
організації. При цьому на чолі багато-чисельних підприємств, заводів, фірм,
банків, що мають юридичну самостійність, стоїть головна фірма-холдинг, яка
концентрує в своїх руках їх контрольні пакети, що надає всій структурі характер
цілісності і керованості. Виділяють такі види холдингів [1, 148]:
-чистий
холдинг (фінансовий), який створюється, насамперед, з метою фінансового
контролю та управління;
-змішаний
холдинг здійснює також певну підприємницьку діяльність (промисловість,
торгівля, транспорт, кредитно-фінансова діяльність).
Змішані
холдинги типові як материнські компанії сучасних промислових концернів,
багатогалузевих об’єднань, організаційно пов’язаних між собою підприємств.
Однак останнім часом намітився кількісний ріст чистих холдингів, які об’єднують
фінансові заклади (банки, страхові та інші фірми).
Будучи
фінансовими компаніями, чисті (фінансові) холдинги мають цілу низку специфічних
функціональних відмінностей від інших фінансових інститутів, наприклад, банків
та інвестиційних компаній і фондів.
На
відміну від банків, холдинги можуть здійснювати прямі дольові інвестиції у
нефінансові підприємства (тобто промислові, торгівельні, будівельні та інші
фірми). При цьому, маючи відповідні ліцензії, холдинги можуть займатися і
відповідною кредитно-фінансовою діяльністю.
Холдинги
не обмежуються портфельними інвестиціями в акції того чи іншого підприємства, а
намагаються заволодіти його контрольним пакетом, що дозволяє здійснювати
управлінські функції. Крім цього, завдання інвестування коштів у різні активи
фондового ринку (особливо похідні, наприклад, ф’ючерси та опціони), типові для
інвестиційних компаній, взагалі може не розглядатися керівництвом холдингової
компанії як одне із пріоритетних.
Основна
різниця фінансового холдингу від інших фінансових інститутів полягає в
здійсненні особливої інвестиційної стратегії, метою якої є встановлення
ділового контролю над вже існуючими чи новими фірмами, що входять до кола його
інтересів.
Процес
організації холдингової структури може йти «знизу», «зверху» чи об’єднувати
обидва способи.
На
першій стадії при організації «знизу» здійснюється об’єднання незалежних
компаній з заснуванням їх холдинг-центру.
При
цьому засновники можуть надавати різні засновницькі внески в активи об’єднання:
грошові кошти, цінні папери, будівлі, споруди, обладнання, права на користування
надрами, а також майнові права. В обмін на це засновники отримують звичайні
акції.
У
випадку, коли засновники холдингу — відкриті акціонерні товариства, то
засновницьким внеском можуть бути звичайні акції цих компаній. У даному випадку
виникають відносини співучасті, тоді як обидві компанії володіють голосуючими
акціями одна одної. Холдингом є та з них, яка в змозі здійснювати діловий
контроль над діяльністю іншої.
Після
заснування холдингової компанії процес формування об’єднання йде «зверху». Якщо
досягнута умова між керівництвом холдингу та іншими компаніями на
купівлю-продаж акцій, то здійснюється обмін акціями («дружнє» поглинання).
Іншим варіантом «дружнього» поглинання може бути передача пакета акцій фірми в
довірче управління холдингу.
В
іншому випадку, коли відсутня така згода, холдинг намагається скупити акції
компанії на фондовому ринку, а потім вже вступає у взаємовідносини на загальних
зборах акціонерів («агресивне» поглинання). Результатом цього варіанта може
бути заміна всього складу керівництва компанії.
У
практиці достатньо розповсюдженим варіантом встановлення ділового контролю над
фірмою є інвестиційне кредитування. Такі кредити направляються на реалізацію
конкретних заходів і проектів при участі кредитора у прибутку.
Ще
одним зі способів встановлення ділового контролю над підприємством, причому
дешевшим, ніж купівля акції, є придбання холдингом боргів підприємства. За умов
дефіциту грошових коштів борги можуть бути скуплені зі значним дисконтом до
номінальної величини.
Як
видно, функція контролю являє собою основну причину появи цієї форми об’єднання,
яка сприяє досягненню максимального результату від консолідованої діяльності
підприємств і максимальних дивідендів на кожну одиницю інвестованого капіталу
материнської компанії.
Основними
мотивами створення холдингів бувають такі види контролю:
-контроль
за джерелами сировини;
-контроль
цін і ринків збуту;
-контроль
виконання зобов’язань суб’єктів зовнішнього середовища;
-контроль
технології виробництва;
-контроль
розподілу ризиків між учасниками комерційних угод.
Механізм
контрольного пакета забезпечує безумовне право прийняття чи відхилення деяких
рішень на загальних зборах акціонерів, наприклад, суттєвих змін і доповнень до
статуту, створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств тощо. Крім
того, вказані права дають можливість холдинговій компанії провадити єдину
економічну, фінансову і технологічну політику.
Термін
«холдингова компанія» стосується об’єднань, які мають контрольний пакет в
акціонерному капіталі (кількість їх не обмежується) одного або кількох
підприємств. Для ефективного вирішення конкретних завдань холдинг об’єднує і
консолідує їх інтереси, в той самий час кожне самостійне підприємство продовжує
функціонувати в своїй сфері діяльності в якості філії чи дочірнього
підприємства. Сумарний капітал контролюючих холдингом дочірніх підприємств (їх
може бути до сотні і більше) в багато разів більше, ніж капітал самої
холдингової компанії. Іноді 10-15% акцій достатньо, щоб отримати контрольний
пакет. Користуючись цим, холдингові компанії можуть формувати структуру окремих
галузей, не займаючись безпосередньо виробництвом.
Це
особливо важливо для української промисловості, яка довгий час вже потребує
раціоналізації галузевої структури. Справа в високій маневреності холдингів, їх
здібності швидко і вагомо реагувати на потреби в переміщенні капіталу,
збільшувати число сфер своєї діяльності, здійснювати комплексні програми.
Можна
вважати встановленим той факт, що визначальна роль у керівництві ринковою
економікою належить крупним об’єднанням типу холдингу. Холдинги функціонують в
світі практично у всіх галузях господарства.
Створені
на сьогодні в Україні за ініціативою держави холдинги важко віднести до одного
з тих видів, які ефективно функціонують на Заході. Це пояснюється тим, що при
їх створенні за мету ставиться збереження раніше існуючих об’єднань
підприємств. Крім того, український фондовий ринок ще продовжує формуватися.
Порушення
жорстких, адміністративних, управлінських вертикальних відносин поряд з
демонтажем механізмів централізованої економічної системи диктує необхідність
створення нових господарських об’єднань, якою є холдингова структура — контроль
акціонерного капіталу підприємств. Слід визначити, що ефективність цього
процесу досягається в значній мірі за рахунок високого ступеня взаємодії, а не
конкуренції.
В
умовах перехідного періоду можливі такі варіанти створення державних
холдингових компаній:
-за
ініціативою самих державних підприємств;
-створення
нових акціонерних товариств;
-створення
державних холдингових компаній міністерствами;
-в
результаті реструктуризації великих підприємств;
-за
ініціативою крупних підприємств, що виробляють складну готову продукцію.
До
створення холдингу можуть спонукати багато причин. До типових з них можна
віднести:
-відсутність
необхідних фінансових коштів;
-знос
та технічне старіння обладнання;
-труднощі
з реалізацією продукції;
-необхідність
стабільного та якісного забезпечення сировиною і комплектуючими;
-відсутність
попиту на акції підприємства.
Управління
портфелем цінних паперів стало основним завданням у системі стратегічного
управління інтегрованою діяльністю холдингу. Раціонально вибраний напрям
стратегічної діяльності в сфері виробничої, фінансової і господарської
діяльності зумовлюють ефективну діяльність всього об’єднання.
Переваги
консолідації підприємств і цілі, що досягаються у межах холдингової компанії,
можуть бути такими [9, 324]:
-обмеження
або ліквідація конкуренції;
-контроль
за постачанням сировини і готової продукції;
-незалежність
від зовнішніх постачальників сировини;
-створення
єдиного виробничого комплексу від видобутку сировини до готової продукції;
-зменшення
накладних витрат за рахунок централізації управлінських витрат;
-можливість
зниження податків;
-широкі
можливості інноваційної діяльності;
-об’єднання
технічного досвіду, економія у виробництві і розподілі продукції;
-економія
на торгівельних операціях;
-зменшення
кризового тиску.
Крім
того, створювані таким чином державні холдинги будуть виступати як етап
передачі функції управління і розпорядження державної власності недержавним
структурам. Формування холдингових груп в Україні спостерігається і в сфері
недержавних структур (комерційні фінансові компанії).
Слід
зазначити, що поглинання господарських суб’єктів в процесі приватизації
здійснюється за згодою Антимонопольного комітету України. Поглинання може
здійснюватися шляхами:
-шляхом
укладання договору:
-закупівлі
за грошові кошти акцій дочірнього підприємства (під час первинного розміщення)
на вторинному ринку цінних паперів;
-дарування;
-обміну;
-випуск
материнською компанією привілейованих акцій на суму вартості контрольних
пакетів підприємств, які поглинаються; випуск привілейованих акцій здійснюється
на суму, яка не перевищує 10% статутного фонду холдингової компанії;
-випуск
холдинговою компанією простих іменних акцій та обмін на вторинному ринку цінних
паперів дочірнього підприємства;
-придбання
на умові договору внаслідок:
-спадщини;
-рішення
суду;
-приватизації.
Материнська
компанія може бути будь-якою організаційно-правовою формою, але краще, якщо
вона матиме статус відкритого акціонерного товариства. Це дає можливість
реалізувати основні холдингові функції шляхом постійної маніпуляції складом
портфеля цінних паперів материнської компанії.
2.3
Система управління холдингової структури
Як
показує досвід, холдингова система має велику гнучкість і адаптивність, що
дозволяє головній компанії ефективно управляти всією інтегрованою структурою.
Завдяки холдинговій системі дочірні підприємства можуть зосередити свою увагу
на оперативній діяльності та перетворитися в центри прибутку.
Це
дозволяє створити умови для постійного розрахунку витрат і безперервного
аналізу економічних результатів окремих організаційних одиниць. При цьому
господарський ризик розподіляється на певну кількість дочірніх підприємств, які
з моменту реєстрації будуть вести самостійну комерційну діяльність. Ліквідація
чи банкрутство якогось з дочірніх підприємств не позначиться вагомо на
фінансовому положенні інших.
Аналізуючи
позитивні і негативні риси системи материнської і дочірніх підприємств, слід
відзначити, що вона отримала широке розповсюдження тому, що найкращим чином
відповідає стилю і структурі керівництва крупними об’єднаннями підприємств,
часто диверсифікованими, коли намагаються уникнути недоліків централізації чи
повної децентралізації, віддаючи перевагу проміжному варіанту. При цьому
виділяються основні функції управління і по кожній із них приймається рішення
про доцільність централізації/ децентралізації цієї функції.
Серед
основних чинників, які впливають на прийняття рішення, є характер холдингової
компанії. Найбільша централізація характерна для об’єднань, які займаються
виробництвом однорідних товарів чи здійсненням послуг. Повна децентралізація,
навпаки, доцільна для холдингових компаній, зацікавлених в інвестуванні в різні
галузі виробництва.
Що
стосується функціонального складу системи управління материнської компанії, то
він визначається характером об’єднання підприємств, але завжди за головним
підприємством залишається виключна функція управління портфелем цінних паперів.
Як
вже зазначалося, в економічній літературі для оцінки взаємозв’язків видів
діяльності фірми було запропоновано концепцію синергізму, джерелом якого може
бути спільне використання одних і тих же виробничих потужностей,
науково-дослідних і конструкторських розробок, застосування спільного досвіду
управління. Синергетичний ефект може бути і негативним, коли в окремих фірмах у
складі стратегічних зон з’являються такі, які суттєво відрізняються від
традиційних за рівнем нестабільності і критичними чинниками успіху. В цих
випадках керівництво не завжди в змозі ефективно управляти цими зонами.
Таким
чином, стратегічне управління портфелем компанії в холдингу полягає в тому, що
воно допомагає забезпечити вищу рентабельність інвестицій при комбінації підприємств,
ніж у тому випадку, коли вони управляються окремо. В загальному вигляді
портфельна стратегія холдингу визначається такими мотивами:
-придбання
в нових галузях;
-укріплення
існуючих підрозділів за рахунок придбання;
-повільний
вихід з небажаних галузей; розпродаж підрозділів;
-розміщення
ресурсів у формі капіталу [11, 86].
Розробка
стратегії холдингу є дуже важливим етапом формування всієї інтеграційної
структури. Як показує досвід, рішення повинно бути детально обґрунтовано.
Практика свідчить, що необхідним є виділення двох етапів у процесі створення
холдингової компанії.
На
першому етапі необхідно провести попередній діагностичний аналіз. Треба
здійснити інвентаризацію майнових і постатейних балансових показників на основі
бухгалтерських даних. Тільки це дасть змогу розрахувати необхідні узагальнюючі
документи для вибору варіантів подальших організаційних перетворень.
На
другому етапі проводиться багатоваріантна фінансова імітація з урахуванням
різних критеріїв управління холдинговою компанією. На практиці створенню
холдингу передують численні розрахунки і детальні дослідження, поки концепція
компанії не буде відповідати фінансовим можливостям її учасників.
При
формуванні складу холдингової компанії дочірні підприємства можуть бути різної
організаційно-правової форми: відкриті і закриті акціонерні товариства, з
обмеженою додатковою і повною відповідальністю, командитні товариства. Проте
останні дві форми рідко використовуються у холдингах.
Більш
розвинутою формою у порівнянні з товариствами є закриті акціонерні товариства.
їх переваги для дочірніх підприємств полягають у наступному:
-захищеність
від інвестиційної політики конкурентів;
-закриті
товариства неможливо перекупити без згоди більшості засновників;
-можливість
перереєстрації у відкриті акціонерні товариства.
Закриті
акціонерні товариства в своїй більшості є невеликими посередницькими
(фінансовими і торгівельними) фірмами з невеликим статутним фондом, кількістю
засновників і обсягом власного капіталу.
Найдоцільнішою
організаційно-правовою формою є відкриті акціонерні товариства, які мають такі
переваги:
-можливість
залучення капіталу третіх осіб шляхом випуску акцій;
-можливість
залучення значної кількості коштів.
Визначальним
моментом у функціонуванні холдингової компанії є організація діяльності
головної материнської компанії, де зосереджуються основні функції управління об’єднаними
(дочірніми) підприємствами. Відмічалося, що дочірні підприємства передають
значну кількість своїх управлінських функцій головній компанії.
Материнській
компанії у системі управління холдингом делегуються такі функції:
-проведення
виробничо-технологічної, інвестиційної і торгової політики в масштабах всього
об’єднання;
-централізація
капіталу і координація фінансових, матеріальних та інформаційних потоків;
-комбінування
виробництва;
-розвиток
взаємодії на різних рівнях з метою кращого використання внутрішнього і
зовнішнього середовища;
-використання
нових інвестиційних і кредитних джерел.
Організація
управління холдинговою компанією реалізується через систему планування і
керівництва діяльністю холдингу в цілому, а також за допомогою різних форм
участі центру в капіталі та органах управління дочірніх підприємств (правління,
ревізійні комісії). У сукупності це забезпечує безумовне право прийняття або
відхилення певних рішень, пов’язаних з діяльністю дочірнього підприємства.
Материнська
компанія виконує свої функції, розв’язуючи наступні завдання:
-формування
і централізація управління реалізацією програм всього об’єднання:
-визначення
цілей і стратегії холдингу;
-розробка
і впровадження методів планування діяльністю холдингу;
-затвердження
планів функціонування дочірніх підприємств;
-впровадження
комерційного розрахунку між підприємствами холдингу;
-розробка
планів ресурсного забезпечення;
-контроль
за виконанням і моніторинг реалізації планів;
-організація
реалізації макропроектів розвитку об’єднання:
-розробка
перспективних макропроектів розвитку;
-створення
нових структурних підрозділів;
-будівництво;
-впровадження
нових технологій;
-розвиток
інфраструктури;
-забезпечення
фінансової і фізичної безпеки центру і дочірніх підприємств:
-аналіз
стану зовнішнього середовища (уряд, конкуренти, партнери, споживачі тощо);
-висновки
про можливі порушення в функціонуванні об’єднання на базі отриманої внутрішньої
і зовнішньої інформації;
-визначення
можливих наслідків розвитку поточної і подальшої ситуації;
-кадрове
забезпечення центром управлінського апарату дочірніх підприємств:
-підбір
і розподілення кадрів;
-підготовка
і перепідготовка кадрів;
-паблік
рілейшенз:
-імідж
холдингу;
-взаємовідносини
з пресою.
Щодо
підприємств, які борються за виживання і здійснюють інтеграцію (у тому числі і
в Україні), актуальною залишається думка професора Бескидського інституту
М. Хучека стосовно стратегічних цілей створення холдингу [10, 15]:
-на
рівні правління — завоювання в країні і за її межами позиції виробника сучасних
продуктів шляхом забезпечення умов для подолання кризи, а також орієнтації
своєї діяльності на стратегію розвитку;
-на
рівні материнської компанії:
-мінімізація
заборгованості;
-маркетинг,
придбання нових ліцензій і ноу-хау;
-залучення
фінансових коштів для погашення заборгованості і капітальних вкладів;
-реструктуризація
фірми;
-раціоналізація
управління;
-на
рівні дочірніх підприємств:
-формування
завдань для отримання прибутку;
-передача
деяких стратегічних і управлінських функцій на рівень материнської компанії.
Найвищим
органом управління в холдинговій групі є загальні збори акціонерів
материнського холдингу. Адміністративні органи, які їх формують, керують як
власною діяльністю, так і дочірніми підприємствами. На вищому рівні управління
холдингової групи визначаються ключові питання керівництва її діяльністю:
технологічна політика, інвестиційна стратегія, перспективні проекти та інше.
Дочірні підприємства мають достатній рівень самостійності для виконання
поставлених перед ними завдань.
Спостережна
рада здійснює загальний контроль за діяльністю холдингу в цілому, Рада
директорів і Правління працюють в межах повноважень, визначених в Положенні «Про
спостережну раду». Рада директорів розробляє цілі і визначає стратегію
діяльності холдингової компанії, глобально планує роботу, представляє холдинг у
відносинах з державними органами влади, вносить зміни до статуту тощо.
Керівництво
поточною роботою холдингу здійснює Правління, основними функціями якого є
визначення складу і структури робочих органів холдингу, межі повноважень,
відповідальності; координація фінансових, матеріальних, інформаційних та інших
потоків, контроль за виконанням угод, розробка інвестиційних проектів і лізингових
договорів.
Одною
з головних проблем управління холдингом стає визначення ступеня господарської
самостійності дочірніх підприємств. Це залежить від багатьох факторів, в першу
чергу, від концепції комерційної діяльності і від тактики досягнення ринкових
цілей холдингу.
Основні
типи систем управління великими корпоративними системами холдингового типу
можна класифікувати таким чином:
-управління
по функціях;
-управління
по галузях;
-програмно-цільове
управління; ^ матрична система управління.
Управління
за функціями (планування, облік, маркетинг тощо) в чистому вигляді
зустрічається дуже рідко. Така модель управління передбачає високий ступінь
централізації активів фірми і характерна для керівництва в межах однієї
юридичної особи. В умовах об’єднання така модель має недоліки в тому, що важко
забезпечити комплексність і координованість управління, важко здійснювати облік
витрат і визначати відповідальність за прийняті рішення. Проте без важелів
управління, які забезпечують функціональні служби, не може обійтись жодне
корпоративне об’єднання.
Управління
по галузях (дивізіональна система) пов’язано з номенклатурою продукції
холдингу. Дивізіони забезпечують комплексність управління при виготовленні
певної продукції. Поряд з цим, поділ на окремі формування приводить до
роздрібненості управління на рівні галузевих об’єднань, що заважає цілісному
фінансовому, інвестиційному і перспективному плануванню.
Програмно-цільовий
метод передбачає зниження впливу цих негативних чинників. Відповідно до цього
підходу формуються певні програми і проекти для досягнення визначених цілей
холдингу. Для цього керівникам проектів виділяються необхідні потужності і
засоби як галузевих, так і функціональних служб. Цим досягається взаємодія
функціональних і галузевих служб, підвищується оперативність і мобільність
керівництва. Однак досвід свідчить, що подолати повністю відомчий підхід не
вдається і при цій системі.
Упродовж
довгого часу популярністю користується матрична система управління.
Очікувалось, що вона повністю виключить негативні тенденції відомчого підходу.
Виробничі одиниці при такому підході знаходяться під контролем функціональних і
відомчих служб.
Мають
місце матриці за схемою: функція – галузь – регіон. Застосування матричної
системи пов’язано з певними труднощами, насамперед, втрачається управлінська
ієрархія. Виконавець стає підлеглим двох або кількох керівників, закладаються
передумови конфліктів тощо. Тому жодну з розглянутих схем не можна вважати
оптимальною. Кожна з них має позитивні риси і недоліки. Мистецтво керівника полягає
в тому, щоб створити систему управління, яка в найвищій мірі відповідала б
діяльності холдингової компанії.
Холдингові
компанії України, можливо, будуть мати особливості, обумовлені станом економіки
країни. Середні і навіть крупні підприємства, які мають потребу в
налагоджуванні стійких зв’язків з суміжниками, віддадуть перевагу «дружньому»
поглинанню холдинговою компанією. Далі, з’явилась тенденція малих підприємств
до стійкої кооперації, однак вони не хочуть втрачати свою самостійність. Мова
йде не про їх злиття в крупні об’єднання, а у зміцненні своїх позицій за
рахунок холдингу. Зрозуміло, що його центральне підприємство зможе з меншими
витратами вирішити питання реклами, аудиту, інвестиційної діяльності.
Негативною
особливістю холдингових компаній в Україні може стати створення багатьох з них
директивним шляхом для відновлення під новою назвою міністерських структур. Це
може викликати реальну загрозу стримання демонополізації економіки.
В
українській економіці можуть себе добре зарекомендувати банківські холдингові
компанії. З одного боку, вони зможуть кваліфіковано здійснювати фінансовий
контроль за діяльністю підприємств і видавати їм кредити. З іншого боку, за
власним характером їх діяльності банкам не характерно втручання у внутрішні
виробничі проблеми підприємств.
Розділ 3.ХОЛДИНГОВІ КОМПАНІЇ В УКРАЇНІ
3.1 Особливості створення холдингових компаній в Україні
Економічна база для заснування холдингових компаній в Україні
почала створюватися у процесі акціонування і приватизації великих державних
підприємств і об’єднань. Законодавчим підґрунтям процесів створення холдингових
компаній став Указ Президента України «Про холдингові компанії, що створюються
в процесі корпоратизації та приватизації» від 19.05.1994 року. Фактично
заснування холдингових компаній в Україні розпочалось у 1995 році.
За період 1995-1999 роки було створено біля трьох десятків
холдингових компаній та державних акціонерних компаній, а до їх складу було
передано держпакети акцій більше 300 підприємств.
До основних передумов створення холдингів в Україні можна
віднести такі:
— наявність значної кількості підприємств, що мають
багаточисельні зв’язки за «технологічними ланцюгами»;
— потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;
— розвиток галузей промисловості, в котрих об’єктивно є
необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;
— нездатність підприємств власними силами організувати процес
постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках;
— дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах
несприятливого інвестиційного клімату в Україні;
— структурна криза.
Відповідно до Закону України «Про холдингові компанії в
Україні» основними способами створення холдингових компаній є [14]:
— передавання контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств
холдинговій компанії;
— поглинання одного господарського суб’єкта іншим шляхом
придбання контрольного пакету акцій.
При цьому холдингові компанії можуть створюватися шляхом:
— заснування холдингу на базі існуючого підприємства чи
існуючого підрозділу;
— формування холдингової компанії на базі колишньої чи
існуючої управлінської структури;
— створення холдингової компанії як нового господарського суб’єкта.
Перший варіант мас досить суттєві переваги перед двома
іншими, оскільки у даному випадку немає обмежень на розміри контрольних пакетів
акцій дочірніх підприємств, що передаються у статутний фонд холдингової
компанії. При цьому роль останньої буде виконувати одне із підприємств, які
складають холдингову групу.
При другому варіанті в холдинг перетворюється орган
управління (або «постміністерська структура», що виникла на його місці —
концерн, корпорація і т. д.) , а підлеглі йому господарські суб’єкти стають
дочірніми підприємствами. Холдингові компанії, створені на базі управління, об’єднують,
як правило, підприємства однієї галузі, які виробляють подібну продукцію, а
тому менш стійкі чи менш ефективні, до того ж представляють небезпеку з точки
зору монополізації ринків [8, 80].
Третій варіант має свої особливості. По-перше, у холдингову
компанію об’єднуються підприємства різних галузей. По-друге, вона виникає як
новостворений суб’єкт, статутний фонд якою формується виключно за рахунок акцій
дочірніх підприємств.
Аналіз створення холдингів в Україні дозволив виділити такі
мотивації їх заснування:
— холдинг створюється за ініціативою підприємства на його
базі при виділенні структурних одиниць у самостійні юридичні особи або при
поглинанні одного іншим;
— холдинг створюється за ініціативою групи підприємств чи об’єднання
підприємств. Тут визначаються холдингові компанії, дочірні і асоційовані
підприємства та акціонери холдингу;
— холдинг створюється за ініціативою державних органів
управління.
Закон України «Про холдингові компанії в Україні» був
прийнятий 
15 березня 2006 року Президентом України Віктором Ющенко, цей закон визначає
загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також
особливості їх утворення, діяльності та ліквідації.
3.2 Правовий статус холдингових компаній:
проблеми та перспективи
15 березня 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про холдингові компанії в Україні», проект якого, на виконання Указу
Президента України «Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності
державних (національних) акціонерних та холдингових компаній» було розроблено
Кабінетом Міністрів України ще у 2003 році. 
До прийняття вказаного Закону своєю Постановою від 30.06.2004 р. №1939
«Про заходи щодо підготовки проекту
Закону України про припинення участі держави у діяльності акціонерних та
холдингових компаній» Верховна Рада
України визнала, що практика створення і діяльності акціонерних та холдингових
компаній з часткою державного майна з точки зору участі таких компаній у
поповненні Державного бюджету України себе не виправдала, крім того, світовий
досвід також свідчить про відмову розвинених країн від такого роду державного «підприємництва»,
що призводить до зрощування держави з приватним капіталом. 
Натомість, причиною неефективної діяльності державних холдингових
компаній стала відсутність чітких і узгоджених нормативно-правових засад їхньої
діяльності, посилена ще й відсутністю комплексних теоретичних досліджень цього
інституту права.
Розроблення правових моделей регулювання діяльності холдингових компаній
і державних холдингових компаній зокрема, має відбуватись на єдиних
системно-концептуальних засадах. Так, на нашу думку, прийняття Закону України «Про холдингові компанії в Україні» було б доцільним тільки після
прийняття і його відповідного узгодження з Законом «Про управління об’єктами державної власності» та Законом «Про акціонерні товариства», які мають усунути вже наявні юридичні колізії. Насамперед
необхідно визначитись з поняттям холдингової компанії, її юридичною природою.
Законом запропоновано визначення холдингової компанії як відкритого
акціонерного товариства, яке володіє, користується та розпоряджається
холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше
корпоративних підприємств; державна холдингова компанія — це холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного
товариства, не менше 100% акцій якої належить державі. Законом визначаються
особливості утворення та діяльності державних холдингових компаній.
Таким чином, Закон вводить такі нові поняття як «холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв)» та «корпоративне підприємство».
Контрольний пакет —
більше 50 чи 60%. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону частина 5 статті 126 ГКУ викладається в такій
редакції: холдингова компанія — відкрите акціонерне товариство, яке володіє,
користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами
акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів
акцій, що перебувають у державній власності).
Таким чином, законодавець відмовився від використання
термінів «дочірнє підприємство», та «контрольний пакет акцій», які були
використані в ГКУ до внесення Законом змін для визначення холдингової компанії
як суб’єкту господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього
підприємства (підприємств) (пункт 5 статті 126 ГКУ). Крім того, попередньою редакцією
статті 126 Господарського кодексу України не передбачалось обмеження щодо
створення холдингової компанії саме в організаційно-правовій формі відкритого
акціонерного товариства. 
Якщо щодо державної холдингової компанії положення щодо обов’язкової
форми ВАТ видається доцільним, то щодо інших холдингових компаній воно виглядає
сумнівним, оскільки необґрунтовано обмежує свободу вибору організаційних форм
підприємництва. Крім того, холдингова компанія, передбачена Державним класифікатором
«Класифікація організаційно-правових
форм господарювання» ДК 002:2004, як
окрема організаційно-правова форма господарювання.
Формування статутного фонду холдингової компанії, за Законом, крім акцій
може формуватись і частками, паями корпоративних підприємств. При цьому слід
зазначити, що відповідно до чинного законодавства господарські товариства не
мають паїв, тому зазначене слово має бути вилучено. Отже корпоративними
підприємствами можуть бути: відкриті, закриті акціонерні товариства, товариства
з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Це
розширює можливий об’єктний склад холдингової компанії, який раніше формувався
акціонерними товариствами. 
За Законом корпоративне підприємство — господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом
акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова
компанія, а холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) — це пакет акцій (часток, паїв)
корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину,
яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність
корпоративного підприємства.
В проекті Закону, що був прийнятий Верховною Радою 7.02.2006 р.,
холдинговий корпоративний пакет пропонувалось встановити у розмірі 60 і більше
відсотків статутного фонду. Однак, як зазначалось в пропозиціях Президента
України до вказаного Закону, такий підхід не відповідає частині третій статті
126 Господарського кодексу України, відповідно до якої між асоційованими
підприємствами виникає вирішальна залежність у разі, якщо між підприємствами
встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі
контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших
органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння
контрольним пакетом акцій. Відповідно ж до пункту 59 Закону України «Про
Державну програму приватизації» контрольним пакетом акцій вважається пакет
акцій розміром більш ніж 50 відсотків статутного фонду відкритого акціонерного
товариства, який дає можливість юридичній або фізичній особі здійснювати
вирішальний вплив на діяльність відповідного суб’єкта. Такий підхід закріплено
і в статті 22 Господарського кодексу України.
Крім того, необхідно враховувати, що відповідно до Державної програми
приватизації в процесі приватизації відбувається закріплення у державній
власності пакетів акцій у розмірі 25 або 50 відсотків статутного фонду
відкритого акціонерного товариства плюс одна акція. За рахунок саме таких
пакетів акцій було утворено державою або ж за її участю більшість холдингових
компаній, які з прийняттям Закону залишаються за межами його регулювання. До
того ж зазначене положення виключає можливість утворення надалі холдингових
компаній за участю держави з використанням пакетів, закріплених у державній
власності в процесі приватизації [8, 214]. 
Суттєвою є відмова Закону від терміну «контрольний пакет акцій», що використовувалася у Державній
програмі приватизації на 2000-2002 рр. Натомість, відкинута остаточною
редакцією Закону, концепція визнання вирішальної залежності за наявності пакету
акцій більше 60 відсотків видається обґрунтованою, оскільки саме такий пакет,
відповідно до чинного законодавства, є мінімально необхідним для визнання
загальних зборів правомочними, в іншому випадку загальні збори не можуть бути
проведені, однак відносини залежності не вичерпуються формальною ознакою
розміру контрольного пакету акцій. Вказане питання має бути врегульовано
Законом «Про акціонерні товариства», який визначить підстави формального
і опосередкованого контролю щодо акціонерного товариства. 
Відповідно до пункту 2 Положення про холдингові компанії, що створюються
в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України
від 11.05.94 р. № 224/94 Антимонопольним
комітетом України може бути підтверджена наявність контрольного пакета акцій,
розмір якого становить менш як 50 відсотків плюс 1 акція. 
Частиною 2 статті 3 Закону встановлюється, що у випадках, передбачених
законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання
дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету
Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб’єктів господарювання.
Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови
отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом
Антимонопольного комітету України. Норми щодо обов’язкового отримання такого
дозволу при створенні державних холдингових компаній Закон не містить.
Натомість, така умова передбачена Положенням, та розробленими відповідно до
нього актами Антимонопольного комітету України, які Законом Президенту
рекомендовано скасувати. 
Серед способів утворення холдингової компанії Законом не передбачено
такий спосіб як поглинання одного господарюючого суб’єкта іншим шляхом
придбання контрольного пакета акцій першого, що здійснюється в тому числі в
процесі приватизації, в результаті якого суб’єкт господарювання, що поглинає
визнається холдинговою компанією, а поглинутий відповідно — дочірнім підприємством. Крім того, у міжнародному праві
відомий такий спосіб утворення холдингу, як укладення між підприємствами
підприємницького договору про встановлення вирішальної залежності, що, однак,
не передбачено чинним національним законодавством. Тому, наявність норми статті
4 Закону щодо договірного оформлення рішення про утворення холдингової компанії
особами, які є власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток,
паїв) не видається доцільною. Крім того, основні засади створення юридичних осіб,
а згідно Закону холдингова компанія є юридичною особою, визначено нормами
Цивільного кодексу України, статтею 87 якого встановлено, що установчим
документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький
договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом, а відповідно до
статті 154 Цивільного кодексу України єдиним установчим документом акціонерного
товариства є його статут.
Від дочірнього до корпоративного підприємства. Сумніви викликає
необхідність введення нового терміну «корпоративне підприємство» замість
терміну «дочірнє підприємство». В чинному законодавстві використовується ряд
споріднених термінів, що розкривають відносини контролю між суб’єктами
господарювання: «дочірня компанія (підприємство)», «залежне господарське
товариство», «пов’язана особа», «афілійована компанія (особа)», «асоційована
компанія (підприємство)», які в різних нормативних актах мають різний зміст. 
Відповідно до Державного класифікатора «Класифікація
організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004 дочірнє підприємство —
підприємство, єдиним засновником якого є інше підприємство (підприємство,
залежне від іншого). Таке визначення є результатом аналізу пункту 8 статі 63
ГКУ, відповідно до якої у випадках існування залежності від іншого
підприємства, передбачених статтею 126 ГКУ, підприємство визнається дочірнім. Таким чином, в
цьому випадку ключовим моментом у визнанні підприємства дочірнім став порядок
його заснування, а саме, заснування підприємства єдиним засновником. Інший
підхід до розуміння дочірнього підприємство міститься у Положенні, відповідно до
якого, дочірнє підприємство —
господарюючий суб’єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова
компанія.
Виходячи з визначення холдингової компанії, що містилось в пункті 5
статті 126 ГКУ, до внесення відповідних змін Законом, до складу холдингової
компанії входило дочірнє підприємство (підприємства), що є акціонерними
товариствами, тобто, по суті є дочірніми підприємствами корпоративного типу
(виділяються лише на теоретичному рівні), що, однак, не узгоджувалось з
поняттям дочірнього підприємства як окремої організаційно-правової форми
господарювання. Перехід до концепції «корпоративних підприємств»
поглибило колізії статусу господарського товариства, дочірні підприємства якого
не є акціонерними товариствами, тобто за своєю юридичною природою є дочірніми
підприємствами унітарного типу (створюється одним засновником, який
безпосередньо або опосередковано керує підприємством, статутний фонд не
поділено на частки). Право на створення таких дочірніх підприємств, передбачено
статтею 9 Закону України «Про
господарські товариства», тому твердження
про припинення існування дочірнього підприємства як організаційно-правової
форми господарювання видаються безпідставними. 
Таким чином, введення Законом нового терміну — «корпоративне підприємство» — не видається обґрунтованим, тим більше, що відповідно до
пункту 5 статті 63 ГКУ цей термін має інший зміст. 
Термінологічна неузгодженість викликана й відмінностями визначення
холдингової компанії, що міститься у абзаці 2 статті 5.3.6. Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств», відповідно до якого холдингові
компанії — це юридичні особи, які є власниками
інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як
пов’язані особи, відповідно до пункту 1.26 Закону, яким встановлюється, що пов’язаною особою є юридична
особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким
платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником
податку. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або
через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою
(паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління
найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або
володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного
фонду платника податку.
Викладене дає підстави стверджувати, що на нормативному рівні відсутні
єдині підходи до розуміння правової природи холдингової компанії, а тому
відсутня і термінологічна тотожність цього поняття. На виправлення цього
недоліку і має бути спрямована подальша законопроектна робота.
Холдингові компанії за законодавством ЄС. Адаптація законодавства України до
законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до
Європейського Союзу. Тому Закон, і зокрема, його термінологія має узгоджуватись
з acquis Європейського Союзу.
Стаття 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими
Співтовариствами та Україною визначає сферу права компаній в якості однієї з
пріоритетних сфер зближення законодавства України та поступового приведення
його до законодавства ЄС.
Серед актів вторинного законодавства ЄС, що обов’язково мають бути
враховані при опрацюванні Закону варто виділити такі:
-Директива
Ради 89/667/ЄЕС щодо приватизованих підприємств з обмеженою відповідальністю з
одним учасником; 
-Директива Ради 68/151/ЄЕС щодо координації гарантій
(застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках
контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та
інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві; 
-Директива
Ради 78/855/ЄЕС щодо злиття публічних компаній з обмеженою відповідальністю; 
-Директива
Ради 83/349/ЄЕС щодо консолідованих звітів.
Поняття «холдингова компанія» використовується у праві ЄС, однак чітке
його визначення відсутнє. 
Холдингова компанія за своєю суттю не може бути об’єднанням підприємств,
оскільки в американському та англійському праві — це компанія, яка здійснює контроль над дочірніми компаніями.
Більш того, компанія в англосаксонській системі права — це юридична особа, а група підприємств на чолі з холдинговою
компанією не тільки не є юридичною особою, але відсутність такого статусу є
однією з її переваг.
Такий підхід призводить до розуміння холдингової компанії як головної
компанії, яка в групі підприємств контролює інші дочірні підприємства через
переважну участь в їх статутному капіталі, та/або утримує більшість голосів у
їх органах управління, або у інший, визначений в законодавстві спосіб здійснює
контроль над дочірнім товариством.
Сьома
Директива Європейського співтовариства № 83/349 від 13.06.1983 р. «Про консолідовану звітність» встановлює особливості ведення
бухгалтерської звітності та оформлення компаній, що входять до так званих груп
компаній у порівнянні з правилами, що встановлені 4-ю директивою ЄС від 25.07.1978 р. № 78/660 «Про річну звітність», яка стосується оформлення
бухгалтерської звітності для всіх інших компаній. 
Важливим є визначення терміну «група
компаній». Під групою компаній розуміється
ситуація, коли одна компанія (материнське товариство) має більшість голосуючих
акцій у статутному капіталі іншої компанії (дочірнього товариства), або має
право призначати чи припиняти повноваження більшості членів органів дочірнього
товариства, або має можливість здійснювати переважний вплив на діяльність
дочірнього товариства в результаті положень контракту чи установчих документів.
Широко використовується в законодавстві ЄС також поняття «партнерські
підприємства», «пов’язані підприємства» визначені у статті 3 Додатку до
Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС від 6 травня 2003 року про визначення суб’єктів
мікро-, малого та середнього підприємництва.
ВИСНОВКИ
Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується
пошуком альтернативних організаційно-правових форм суб’єктів господарювання та
нових способів управління господарськими процесами, одним з яких є створення
групи підприємств на чолі з холдинговою компанією.
У законодавстві України та наукових дослідженнях, що
торкаються проблем правового становища холдингових компаній, немає єдиного
підходу до визначення поняття холдингової компанії та її правової природи,
часто конструкція холдингової компанії виводиться під іншими поняттями. 
Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої
ринкової економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система).
Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг перед
звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку — характеризуються
особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі, що не є характерні для
окремих компаній. 
В Україні немає великого досвіду формування холдингових
систем. За даними Антимонопольного комітету України за період з 1998 по 2003
роки в Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових
компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи.
Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного регулювання
підприємницької діяльності та від розробки і впровадження в практику
відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту організацій. Важливим
складовим менеджменту в даному випадку є механізм інвестиційної взаємодії
холдингу і дочірніх компаній, методи планування інвестицій, організаційного
забезпечення інвестиційної діяльності та розподілу прибутків.
Такі питання, як формування структури холдингової компанії у
взаємозв’язку з її життєвим циклом, створення ефективного механізму взаємодії
холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності менеджерів у розробці і
реалізації інвестиційних проектів, потребують розвитку з урахуванням
особливостей національної економіки України. 
Як показує досвід таких країн як Польща, Угорщина створення
холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених
економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна
власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов’язані з такими
процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури. 
Механізм утворення холдингових груп в Україні має
особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і
дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою.
Формування холдингів в Україні й інших країнах СНД почалося шляхом
реорганізації колишніх відомств і головкомів. У процесі акціонування
підприємств відбувалося об’єднання контрольних пакетів і передача їх центру —
материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це
об’єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і
закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств.
Економічна база для заснування холдингових компаній в Україні
почала створюватися у процесі акціонування і приватизації великих державних
підприємств і об’єднань. Законодавчим
підґрунтям процесів створення холдингових компаній став Указ Президента України
«Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та
приватизації» від 19.05.1994 року. Фактично заснування холдингових компаній в
Україні розпочалось у 1995 році.
За період 1995-1999 роки було створено біля трьох десятків холдингових
компаній та державних акціонерних компаній, а до їх складу було передано
держпакети акцій більше 300 підприємств.
До основних передумов створення ХК в Україні можна віднести такі:
—
наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв’язки за
«технологічними ланцюгами»;
—
потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;
—
розвиток галузей промисловості, в котрих об’єктивно є необхідність у достатньо
жорсткому і постійному галузевому управлінні;
—
нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання
виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
—
дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого
інвестиційного клімату в Україні;
—
структурна криза.
Відповідно до Указу Президента України «Про холдингові компанії, що
створюються в процесі корпоратизації та приватизації» основними способами
створення холдингових компаній є:
—
передавання контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств холдинговій
компанії;
—
поглинання одного господарського суб’єкта іншим шляхом придбання контрольного пакету акцій.
Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу
структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і
дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в
холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії
(центрального холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і
горизонтальними зв’язками.
CПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бойчик І.М., Харів П.С.,
Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства. К.: «Каравела»; Львів: «Новий
світ — 2000», 2001. — 298 с.
2. Горбунов А. Р. Дочерние
компании, филиалы, холдинги. — М., 2002. — 320 с.
3.
Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. — М.:
Финансы и статистика, 1998. — 318 с.
4.Экономика / Под ред. Булатова А.С. — М.: Юристъ, 2002. — 476 с.
5.Задорожний П.В. Майбутнє дочірніх підприємств.
//Державний
інформаційний бюлетень про приватизацію. — 2006 . — № 1. — с. 43-45
6.Ільчук
В. П. Фінансове забезпечення функціонування інноваційно-інвестиційних
комплексів / В. П. Ільчук // Вісник Чернігівського державного технологічного
університету. — 2006. — № 27. — С. 14-22
7.Лобанов
Г. Холдинг — юридическая форма Юрист. — 2005. — № 10. — С.80-82
8.Лукач І.В. Правове становище холдингових компаній за законодавством
України: дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний ун-т ім.
Тараса Шевченка. — К., 2007. – 247 с.
9.Покропивного С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. — Вид
2-ге. — К.: КНЕУ, 2000. — 457 с.
10.Румянцев
С. Зарубіжний досвід діяльності холдингових компаній // Цінні папери України. —
2004. — № 16. — С. 14-15
11.Суржик
В. Г. Моделювання можливих наслідків та результатів діяльності акціонерних
товариств / В. Г. Суржик // Вісник Академії праці та соціальних відносин
Федерації профспілок України. — 2002. — Вип. 2. — С. 85-88
12.Швиданенко О.Г. Економіка
підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін. — К.:
КНЕУ, 2000. — 416 с.
13.Господарський кодекс України,
прийнятий ВР України 16.01.2003 р. №436-ІV 
14.Закон України «Про холдингові компанії в
Україні» від 15.03.2006 р.
15.Указ Президента України «Про порядок підготовки до продажу
акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації» від 18.03.1994 №98/94
16.Положення про холдингові компанії, що
створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом
Президента України від 11.05.94 р. №224/94.