МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.І.Я.ФРАНКА
кафедра економіки України
РЕФЕРАТ
на тему:
					







«Класичний напрям в українській економічній думці»
виконала:
студентка
групи Екс — 31с
Гущина
Ольга
ЛЬВІВ
– 1999


План
1. Економічні погляди Івана
Вишенського на тлі тогочасної доби.
2. «Економічна система» М.А.
Балудянського та її роль у розвитку економічної думки.
3. Політекономіст і статистик Т. Ф.
Степанов.
Кожен раз, коли в
Україні встановлюється процес національного відродження, виростав інтерес до
історії української економічної думки, всебічне вивчення якої фактично ніколи
не мало достатньо сприятливих умов. Лише в українському зарубіжжі не
припинилося вивчення історії економічної думки, але сили, залучені до цього,
були незначні, малими були й можливості вивчення першоджерел.
Що негативно
позначилося на дослідженні історії української економічної думки, пізнанні її
персоналіїв, місця і ролі їх розвитку взагалі.
1.  Економічні погляди Івана Вишенського
на тлі тогочасної доби
Яскравою постаттю
українського громадянства кінця XVI — початку XVII ст. Був Іван Вишенський, точні дані
його народження і смерті досі не встановлено. Не тільки прихильники, але і
противники визнають небуденний талант цього полеміста. Свої твори він
присвячував захисту православної церкви, але також наповнявав її відповідним
соціально-економічним змістом.
На рубежі XVI- XVII ст. В Україні стались значні зміни,
що позначилось на розвитку продуктивних сил, зокрема помітним був поступ
сільського господарства, ремесел і торгівлі. Це вело до поглиблення суспільного
поділу праці, виробничої спеціалізації районів, розвитку міст. Розвиток
товарності сільського господарства супроводжувався утвердженням фільварків і
магнатського землеволодіння. Вже в середині XVI ст. На українських землях було понад
100 магнатських і тисячі шляхетських маєтностей.
У містах —
осередках ремесла — працювали нацкваліфікованіші ремісники. Ремісники в містах
України, як і Західної Європи, об’єднувалися в цехи. Внаслідок того склалися
міські цехові корпорації професійного релігійного та змішаного типу. Одночасно
зароджується мануфактурне виробництво, сприятливою базою для цього були
промисли.
Розвиток
сільського господарства і ремесла, виникнення нових виробників супроводжувалися
інтенсифікацією торгівельних відносин. На Україні в XVI-XVII ст. Торгівлею займалося переважно купецтво, але не цуралися торгівлі
міщани-ремісники, селяни, козаки, феодали і духовенство. Розвивалася внутрішня
торгівля, у міжнародних торгівельних зносинах помітним став увесь край.
Особливо вигідно виділявся Львів, який мав право складу. Торгівельні зносини
України з ближніми і дальніми країнами мали не тільки економічне, але й
культурне та суспільно-політичне значення.
Для висвітлення
творчої спадщини і життєвого шляху Івана Вишенського особливо багато зробив
І.Я. Франко. Його праці про Івана Вишенського можна вважати класичними й
етапними, тобто такими, що підбивають підсумок під проведеними до тогочасними
дослідженнями про видатного полеміста. Іван Вишенський був родом із містечка Судова Вишня на
Львівщині. Майже все своє доросле життя провів на горі Афон у Греції, іноді
навідуючись на Україну. Досі ніхто не встановив причин того, чому Іван
Вишенський прирік себе на аскетичне життя. Однак його ніколи не покидали думки
про долю україни, про яку писав у своїх працях і листах. Особливо активною
стала публіцистична діяльність Івана Вишенського після Брестської унії 1596
року. Отже не дивно, що всі його найвизначніші твори були написані з 1597 по
1601 рік. Вони разом з іншими були впорядковані самим Іваном Вишенським в
окрему «Книжку».
Виступаючи за
чистоту матірної православної церкви, проти єретиків будь-яких проявів, Іван
Вишенський мав на увазі збагачення духовенства, монастирів, пристосування
релігії до потреб фільваркового господарства, він виступав проти
підпорядкування церкви земельним магнатам, закликав людей, щоб вони монастирі
з-під влади фільварків звільнили. Отже, людську, в тому числі й господарську
діяльність Іван Вишенський обмежував релігійними догмами в їх традиційній
конструкції.
Соціально-економічні
процеси, що відбувалися в тогочасному українському суспільстві, зачіпали і
монаший стан. Іван Вишенський в цілому захищав монахів, але разом з тим
критикував тих. Які намагалися розбагатіти, вели паразитичне існування. Монахи
відвідували корчми, нагромаджували гроші, нерідко вели світський спосіб життя.
Це осуджував Іван Вишенський. Тих монахів, які гроші нагромаджують, займаються
лихварством та іншими мирськими справами, не достойно зараховувати до монашого
стану. Полеміст висунув своє розуміння соціальних верств селянства і
фільваркового панства. Якщо поставити питання про різницю між селянином і
паном, то, на думку Івана Вишенського, вона зводилася до глибини вірності
церкві. Селянин — це той , хто як невільник служить цьому світові. Що
стосується шляхти, то вона себе занапастила надмірними служіннями життєвим
принадам і розкоші. Ці вимоги були не тільки релігійними, а стосувалися
соціально-економічного змісту обрядовості. Вони наповнені господарським
змістом, своїм корінням сягають в дохристиянську добу, а їх залучення в
християнську обрядовість в часи Івана Вишенського свідчать про реформаційні
процеси, що мали в Україні свої особливості. 
Іван Вишенський
проклинав тих владик, які занедбали монастирі, зробили собі з них фільварки,
дбають тільки про тілесні вигоди, нагромаджують гроші. Країна грішна, люди
повні гріхів, плем’я злісне. Сини беззаконні — так характеризував Іван
Вишенський тогочасну Україну в складі Польської держави. Іван Вишенський на
прикладі окремих церковних ієархів показав зростання багатства, загребущості
високих релігійних чинів, персоніфікувавши тим самим соціально-економічні
вілносини від того часу. Іван Вишенський відстоював соціальну рівність. Він
посилався на те , що Христос народився в бідних умовах, намагаючись надати
людям, що в нестатках народжені не позбавлені достоїнств заможних. Полеміст
показав. З одного боку, розкіш і добробут вищого духовенства, а з другого —
злидні православних християн.
2. 
«Економічна система» М.А. Балудянського та її роль у розвитку економічної думки
У когорті
видатних українських економістів європейського масштабу кінця XVIII — першої половини XIX ст. чільне місце займає син
греко-католицького священика з українського Закарпаття Михайло Андрійович
Балудянський ( 1769-1847)
Щоб зрозуміти
світоглядні позиції М.А. Балудянського, його соціальні орієнтири, потрібно хоч
у загальних рисах пізнати обставини його життя. Його першим учителем був
батько, який добре знав мови, зокрема латинь. У вісім років М. А. Балудянський
почав навчатися в гімназії, після закінчення якої став студентом філософського
факультету Королівської академії правознавства в Кошиці. Закінчивши її на
відмінно, продовжував навчання у Віденському університеті, чотирирічний курс
якого на юридичному факультеті закінчив за два роки. Працюючи викладачем в
угорському місті. М.А. Балудянський проводив наукові дослідження і брав участь
у визвольному русі, був членом товариства «Свобода і рівність» в якому важливу
роль відігравав Г. Мартинович, який раніше був професором Львівського
університету. До Росії М.А. Балудянський приїхав сформованим ученим, який мав
професорське звання і майже 15 річний досвід викладацької роботи в
австрійсько-угорських вузах. У Петербурзькому педагогічному інституті, а потім
в університеті, М. А. Балудянський викладав політичну економію, фінанси і
дипломатику. В той час не було чіткого розмежування між політичною економією та
іншими суспільними науками. Конспекти лекцій і публікацій М. А. Балудянського
отримали назву « Економічної системи», яка закріпилася в історії економічної
думки.
«Державне
(очевидно, слід розуміти національне) господарство базується, — казав М.А.
Балудянський, — на трьох системах, з яких перша вважає багатство народу в
грошах, друга — в неперероблених плодах землі, а третя — в міновій вартості
всіх виробів» У цьому контексті вчений розглядав «систему, основану на
торгівлі», «систему економістів» і «теорію Адама Сміта, основану на праці та обміні»
Розкриваючи
«систему, основану на торгівлі» М.А. Балудянський вказав на такі її принципи:
1)   гроші, як основне знаряддя для
торгівлі та міра всіх цінностей, що становить головне багатство народу;
2)   головне правило полягає в прискоренні
обігу грошей;
3)   продуктивними називаються тільки ті
класи, які добувають гроші;
4)   вся кількість виробів дорівнює
величині споживання;
5)   скільки міські жителі більше від
сільських зв’язані з грошовими операціями, то вони цінніші.
Згідно з цією
теорією основою комерційної системи є примноження грошей. Держава згідно з цим
виконує роль батька родини, який повинен кожному визначити певний вид
діяльності. « Громадянин повинен вправлятися не в тих промислах, від яких він
отримує більше прибутку, а в тих котрі, приносять державі більше користі».
Основними критеріями ефективності економічно-господарської діяльності в такій
системі є торгівельний баланс, порівняння імпорту і експорту. Коли обсяги
вивозу переважають ввіз, то баланс вважається державі вигідним. Всі види
господарської діяльності на державному рівні усуваються за допомогою балансових
інструментів. Баланс у таких умовах, на думку М.А. Балудянського, служить
єдиним керівництвом для перевірки правильності комерційної політики. У системі
цієї політики перше місце займає зовнішня торгівля, друге місце займає
внутрішня торгівля , а також просторова, зворотня і привізна торгівля, після
того мануфактура і нарешті сільське господарство.
Меркантилістська
концепція стверджує, що «кількість народного багатства дорівнює кількості
грошей, що знаходяться в обігу, з додатком до того паперових грошей, винайдених
кредитом». Звідси оцінюють промисловість як таку , що пожвавлює торгівлю і
служить нагромадженню грошей. Зокрема ціняться ті фабрики чи заводи , які
працюють на експорт, такими підприємствами повинна постійно опікуватися
держава.
У 25 параграфах
М.А. Балудянський відтворив меркантилістську систему в усій її багатогранності.
Відзначив « привіз будь-яких товарів вважається втратою; вивіз же будь-яких
товарів вважається вигодою». Вчений детально розкрив державно-господарський і
управлінський механізм, який покликаний забезпечити ефективне функціонування
меркантилістської системи, приховуючи всі її аспекти. В цілому М.А.
Балудянський був противником меркантилістської економічної теорії.
На зміну
меркантилістам у другій половині XVIIIст. Прийшли фізіократи з повною філософією господарювання. Балудянський
розглянув економічні погляди фізіократів відзначивши, що за їх концепціями, все
походить від землі. Людина перетворяє речовини природи. Однак, внаслідок
штучного обробітку повинна зменшитися кількість природнього вибору. Це помітно
в ремеслах і мистецтві.
Для відповідного
розуміння вчення економістів (фізіократів) потрібно врахувати ряд моментів.
Передусім те .що в кожній державі володіння землею може включати кріпосних
людей. Вільних працівників і орендаторів. Держава може комбінувати ці три
категорії господарств. Затрати капіталу як і праці є продуктивними лише в
землеробстві. Балудянський розглянув всі види капіталу в землеробстві, механізм
його застосування й економічні наслідки. Він розглянув ті умови, при яких
капітал дає прибутки, яка роль держави у їх створенні, прийшовши до висновку.
Що чим менші податки, тим більший зиск. Балудянський вважав за потрібне
розрізняти чистий прибуток і валовий прибуток. Чистий прибуток у землеробстві
поділяється на три частини: перша — становить дохід; другу отримує орендар, а
третя віддається державі на податок. У підсумковому 46 пункті він пише: «у
висновку цієї системи передбачається, що потрібно впровадити досконале
правосуддя, досконалу свободу і досконалу рівність; тоді розв’яжеться завдання яким чином всі три
окреслені класи вивести на високий рівень добробуту і примножити силу і
багатство держави»
Продовження
досліджень Балудянського знайшло чітке вираження в аналізі поглядів Сміта. На
його думку , А. Сміт об’єднав політекономічні
концепції, знайшовши першопричину всякого багатства в праці. Він показав, що
усіх галузях людської діяльності діють одні й ті ж мотиваційні механізми. Далі
Балудянський викладає основні засади теорії Сміта, акцентує на її вигідних
категоріях — праці та обміну. Перша виробляє багатство, друга — розподіляє його
між членами суспільства. Сміт поділив працю на продуктивну і не продуктивну.
«Народне
багатство, — писав Балудянський, — полягає в нагромадженні продуктів
продуктивної праці. Взагалі всякий товар, на виробництво якого використано
більше праці, при обміні має і більшу вартість» Це вихідна фундаментальна
засада Сміта, якої дотримувався Балудянський. Він зазначив, що для всякого виробництва в
сільському господарстві потрібні: 
1)   праця; 2) капітал; 3) земля. У цій
послідовності вчений розглядає окремі фактори зростання національного
багатства, посилюючись не тільки на праці Сміта, але й на своїх західноєвропейських
сучасників.
Балудянський
докладно охарактеризував суть, складові частини і функціонування капіталу в
народному господарстві. Дохід нації прибутковий капітал і багатство
збільшується тоді. Коли більше виробляється; економиться і споживається . Отже
різниця між бережливістю і скупістю. Скупість обмежує можливості реалізації
товарів. Всякий капітал повинен приносити прибуток, умови зростання якого
доволі повно розкрив Балудянський. Він твердив, що коли національне багатство
зростає, тоді прибуток на капітал зменшується. Це пояснюється тим , що всі
капіталісти включаються в господарську діяльність, а це призводить до
суперництва і зменшує прибутки. Продуктивними класами вважаються тільки три
стани: робітники, капіталісти і власники землі.
Продовжуючи
розгляд економічної теорії Сміта Балудянський приділив увагу проблемам
розподілу та обігу багатства. Всяке багатство розподіляється спершу між трьома
класами, а потім надлишкові товари обмінюються.
Не тому держава
багатіє, що вона ввозить більше ніж вивозить, а тому, що вона більше виробляє.
Балудянський джерело зростання багатств нації вбачав у сфері виробництва.
Багатство кожної держави більше від кількості грошей. Однак гроші — це не
тільки знаки, вони мають внутрішню вартість. Він проаналізував ефективність
різних грошових систем. Коли не має товарів то гроші самі собою обмінюватися не
можуть. Отже гроші не випереджують появу продуктів, а слідують за ними. Гроші
не принесуть користь якщо не буде засобів для існування. Ця думка не втратила
своєї актуальності та конструктивності досі. Обов’язок уряду, спостерігати за удосконаленням роботи сил, які
виробляють; за збором капіталів; спостерігаючи при тому основи встановлення
плати за роботу; зиску з капіталу і доходів: тоді грошей буде так багато,
скільки потрібно, але не більше.
Окремо розглянув
Балудянський асигнаційні банки і кредитні папери, зокрема ті, що виконують
функції і грошей. Зіставивши різні точки зору на обіг паперових грошей, що є в
обігу держави, усією своєю кількістю не повинні перевищувати суму золотих і
срібних грошей; місце яких вони заступають, або якби , при однаковій торгівлі
за відсутністю паперових грошей були в обігу.
Професор,
стат-секретар і таємний радник Балудянський помер 3 квітня 1847 року у
Санкт-Петербурзі, залишивши багатьох послідовників економічного вчення, до
якого сам належав. Треба сподіватися, що в молодій українській державі наукова
спадщина Балудянського нарешті буде належно поцінована. Тільки та нація варта
майбутнього, яка гідно цінує своїх видатних предків.
3. 
Політекономіст і статистик Т.Ф. Степанов
Тихон Федорович
Степанов народився в 1795 році у
сім’ї дрібного чиновника. Вчився
у Воронезькій гімназії , після закінчення якої у 1814 році вступив до
Харківського університету. У 1821 Степанов повторно склав екзамени і отримав звання кандидата юридичних наук, а
в 1824 році при Харківському університеті захистив дисертацію на звання
магістра політичної історії та статистики на тему «Про політичну рівновагу». У
1830 році виїхав до Петербурга, де зайняв посаду помічника діловода в Комісії
погашення боргів.
Розглядаючи
елементи розвитку людського суспільства, вчений розумів його як природній
процес. Суспільство , казав він, розвивається за об’єктивними законами. Степанов високо ставив людину.
«Людина, як явище є чар землі. Наголошував він. Під землею вчений розумів нашу
планету. Степанов сказав багато добрих слів на користь людини, яка, крім
пізнавальних здібностей, обдарована природою вічним почуттям добра, істини і
прекрасного. Людина ,казав він , народжена для суспільства.
Серед наук
особливо відгукувався Степанов про політичну економію. «Перша наука відроджена
була політична економія, і її перша система в якій розкрилася була система
меркантильська». Висока оцінка Сміта є переконливим аргументом , що Степанов
був прихильником і послідовником класичної школи в політичній економії. « Праця
становить головне джерело багатств — ось, на думку вченого, наріжний камінь,
котрий був покладений А.Смітом в основу своєї знаменитої системи». Економічні
ідеї, казав він, слід сприймати критично, не можна нехтувати думкою простих людей. Наукові гіпотези нерідко
здійснюються довго. У дусі класичної економічної теорії український вчений твердив,
що «природа, праця і капітал служать першими джерелами багатства»
Степанов виступив
з критикою поглядів на розвиток народонаселення Мальтуса «Я рішуче відкидаю їх, як думки нерозумні, і вірю в протилежне, — так заявив український
економіст. Він виходив з того, що:
1)   нам не відомі всі придатні для
обробітку землі;
2)   Англія, в якій з’явився проповідник законів
народонаселення Мальтус, є маленьким клаптиком землі;
3)   не визначена майбутня родючість
земельних площ;
4)   не розгадано безпомилково ні якими
поліпшеннями будуть обробляти землю, ні які продукти споживатимуться.
Він радив
залишатися спокійним , бути впевненим в тому, що «багатство до народонаселення
і народонаселення до багатства. за законами вічного, повинні перебувати у
досконалій співмірності». Вчений вірив у те, що незалежно від залякуючих
прогнозів у світі завжди буде баланс між населенням і природніми ресурсами. Що
відповідає законам гармонії.
Другим важливим
питанням економічної теорії Степанов вважав проблеми розвитку торгівлі,
товарно-грошових відносин, збалансованості економічних інтересів. Великого
значення надав учений освіті та моралі. Просвіта — є світло моральне. Людина наділена розумом і свободою того
достатньо , щоб рано чи пізно себе самоутвердити, щоб на міцних моральних
засадах ставати володарем у своїй планеті .
Основною
політекономічною працею Степанова є його двотомне видання «Записки про
політичну економію». Перший розділ має назву « Головні основи політичної
економії», другий розділ «Ідеї політичної економії». Автор розкриває питання
про створення багатства, його джерела, роль у цьому природи і праці, про
продуктивні та непродуктивні класи, цінності, розподіл праці. Особливу увагу звернув
економіст на проблему багатства яку розглядав з позиції економічної теорії.
Степанов визначав багатство — це користування самими речами, їх власність задовольняти
людські потреби. Він як А.Сміт великого
значення надавав розподілові праці у створенні багатства, а праця
фізико-моральна у точному значенні його джерело.
Науково-педагогічна
діяльність Степанова тривала недовго, всього четвертину століття, але вона була
плодовитою, а головне вагомою. Аналіз політекономічних і статистичних праць
вченого свідчить, що вони насичені новими концепціями, економічними і
статистичними ідеями, хоч у цілому їх автор проводив дослідження у руслу
класичної економічної теорії.