Реферат: 
Загальна характеристика права користування рослинним
світом України
ПЛАН
Вступ.. 3
1.
Загальна характеристика права користування рослинним світом України  4
					







2.
Право власності на ліси. 5
Висновок.. 7
Література.. 9


Вступ
Рослинний світ як природне явище — це
сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на
відповідній території. Він поділяється на декілька основних видів, що
обумовлено природними характеристиками, цільовим використанням та їх правовим
становищем. До основних видів природного рослинного світу належать: природні
лісові ресурси; природна рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність
сільськогосподарського призначення. Найбільш повно з усіх названих видів
урегульовані відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та
охорони лісових ресурсів. І це є цілком виправданим, оскільки соціальне
значення цього виду рослинного світу дуже велике. Що стосується іншого виду
рослинного світу (природна рослинність, що не належить до лісових ресурсів), то
його правовою основою є Закон України «Про рослинний світ». 
Ліси є національним надбанням України. Площу
земель лісового фонду держави становлять близько 10,8 млн. гектарів, з них 9,4
млн. гектарів вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить
15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,7 млрд. кубометрів. Водночас
внаслідок аварійних викидів на ЧАЕС в Україні забруднено понад 4 млн. гектарів
лісів, у тому числі 157 тис. гектарів виведено із господарського обороту
внаслідок високих рівнів радіоактивного забруднення. 



1. Загальна характеристика права
користування рослинним світом України

Ліси є основною складовою навколишнього
природного середовища і як будь-який природний об’єкт характеризуються
відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними. 
За своїми біологічними ознаками ліси — це
унікальне природне явище, яке являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої
лісової рослинності (трави, мохи, лишайники тощо), ґрунтового покриву, що
взаємопов’язані і впливають одне на одного та на навколишнє природне середовище.
У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу. 
Важлива особливість лісів полягає в тому, що
вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов’язаний із
значним строком вирощування (кілька десятиліть). 
Ліси — це також середовище проживання диких
тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті. Лісам належить вагома
роль у підтриманні гідрологічного режиму рік, запобіганні ерозії та забрудненню
грунтів, у боротьбі з суховіями, регулюванні кислотного балансу в атмосфері, а
також у створенні необхідних умов життя на Землі. 
Таким чином, екологічними ознаками лісів є
виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних,
водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних та інших
екологічних функцій. 
У цьому значенні закон вживає й термін «корисні
властивості лісів», які полягають у їх здатності зменшувати вплив
негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води,
запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його,
сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню. 
За таких умов ліси мають велике естетичне,
виховне, науково-пізнавальне та інше значення і використовуються для цих
суспільних потреб. 
Економічне значення лісів полягає у тому, що
вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревини, технічної й
лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що
використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Зокрема, ліси
— це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства,
основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості. 
З урахуванням паритету екологічних і
економічних ознак ліси України за своїм економічним і господарським значенням
поділяють на дві групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно
природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси
першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних та
оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на
територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські
деревні та чагарникові угруповання. 
До другої групи належать ліси, що поряд з
екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних
функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встановлюється режим
обмеженого лісокористування. 
Юридичне поняття лісів пов’язане з формуванням
лісового фонду, який становлять усі ліси на території України. Особливістю
лісового фонду України є віднесення до нього, крім лісів, земельних ділянок, не
вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства. 
2. Право власності на ліси

Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової
рослинності визначається об’єктом права власності. Отже, юридичною ознакою
лісів є те, що це не лише самостійний і відособлений об’єкт природи, а й об’єкт
права власності. 
Право власності на ліси — це центральний
інститут лісового права котрий включає в себе сукупність правових норм,
спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту,
розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення
лісів. 
В об’єктивному значенні право власності на
ліси — це така сукупність правових норм, яка закріплює володіння, користування
і розпорядження лісами та забезпечує охорону і захист права власності від
протиправних дій третіх осіб. 
Право власності на ліси в суб’єктивному
значенні — це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні
можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися
належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб’єктивне право має
абсолютний характер: правомочному суб’єкту протистоїть необмежена кількість
зобов’язаних осіб, які не повинні своїми діями порушувати це право. 
Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України
всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є
юридичним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є
головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення
лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у
лісових ресурсах на основі науково обґрунтованого раціонального використання. Держава
як єдиний власник визначає порядок і умови користування лісами, систему органів
управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту
лісових багатств. 
З огляду на зазначене суб’єктом права
власності на ліси є держава. Водночас ст.13 Конституції України, ст.4 Закону
України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають,
що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю Українського
народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними
багатствами держави. 


Висновок
На відміну від лісів землі лісового фонду
можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадянам
і юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та виконавчої
влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні
ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь
селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в
установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих
і малопродуктивних угідь для заліснення. 
За своїм змістом право власності на ліси
включає в себе сукупність повноважень власників щодо права володіння, права
користування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів
реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління,
підприємства, установи, організації та громадян, за якими ліси закріплюються як
об’єкт управління, охорони та використання. 
Об’єктом права власності на ліси є усі ліси
України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників,
іншої лісової рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються
об’єктами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані
дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони
перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об’єктом права власності. Якщо
власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть
належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим
громадянам. 
Право державної власності не поширюється на
всі види зелених насаджень, які не віднесенні до категорії лісів і знаходяться
у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на
сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до положень законодавства такі насадження можуть бути віднесені до
комунальної, колективної чи приватної форми власності. Таке положення, зокрема,
міститься у ст.13 Закону України «Про власність», відповідно до якої
насадження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об’єктом його приватної
власності. 


Література
1.  
Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне
право України: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2000. — 216 с. 
2.  
Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна
і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с. 
3.  
Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних
вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина,
2001
4.  
Екологічне право України За редакцією професорів В.К.
Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5.  
Екологічне право України. Академічний курс: Підручник /
За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: ТОВ
«Видавництво »Юридична думка», 2005. — 848
с
6.  
Закон України “Про охорону навколишнього
середовища”. – К., 1991. 
7.  
Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування:
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Львів: “Новий
Світ — 2000”, 2003. — 248 с.