План роботи
Вступ
1. Особливості державного регулювання
ринку праці:
1.1 
Характеристика
ринку праці
1.2 
Заходи
державного регулювання ринку праці
					







2. Напрями прямого економічного впливу
держави на розвиток ринку праці в Україні
Висновок
Список використаної літератури


Вступ
ринок праця державне регулювання
Тема роботи: Державне регулювання ринку праці.
Мета роботи: визначити поняття ринку праці та державного регулювання
ринку праці; охарактеризувати заходи державного регулювання ринку праці;
описати напрями прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в
Україні.
Державне регулювання економіки становить своєю
головною ціллю дотримувати інтереси держави, суспільства в цілому, соціально
незахищених верств населення, не забуваючи при цьому про права та свободи
особистості. Держава слідкує за тим, щоб в умовах економічної свободи суспільні
інтереси не були утиснуті устремліннями та інтересами окремих регіонів,
соціальних груп, галузей, монополій, підприємців, приватних осіб. Державне
регулювання направлено на захист інтересів майбутніх поколінь, охорону
навколишнього середовища, застереження її забруднення, загибелі природи.
Існують,
застосовуються різноманітні форми державного регулювання економіки, основними з
якими являються: безпосереднє державне управління, податкове, грошово-кредитне,
бюджетне, цінове, соціальне регулювання, соціальне страхування, регулювання
умов праці, трудових відносин, оплати праці, державне антимонопольне
регулювання та інші.
Державне
регулювання ринку праці звичайно здійснюється за допомогою державного
законодавства про працю та зайнятість. Таке законодавство призвано
забезпечувати охорону праці, дотримання трудових контрактів, мінімальну
заробітну плату, виплату допомоги з безробіття. Держава також має право
встановлювати тарифи оплати праці. Воно приймає на себе навчання безробітних.


1. Особливості державного регулювання ринку праці
1.1 Характеристика ринку праці
Важливу групу
об’єктів державного регулювання становлять ринок праці України та її регіонів,
а також зайнятість населення.
Ринок праці – це
соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на
збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання
якої є ціна робочої сили.
Основним
показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними
робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Така складна
соціально-економічна підсистема, як ринок праці, в Україні тільки починає
формуватися.
Зважаючи на
особливості суспільно-економічного розвитку ринок праці в Україні набирає
специфічних ознак, яких не мають країни зі стійкими ринковими відносинами і ті
з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать:
— 
довгострокове
(протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах
гарантованого, а то й примусового залучення до праці;
— 
неготовність
державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого
державного органу) бачити в безробітному об’єкт захисту та піклування з боку
держави;
— 
нездатність
частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє
прагнення будь-якою ціною “відпочити” за рахунок допомоги по безробіттю;
— 
залежність
роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного
погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття та становище
безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні,
специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках.
Згідно з теорією
ринкової економіки “безпечний” для суспільства рівень безробіття становить 2–6
%, однак це передбачає рівень повної зайнятості, тобто природний рівень
безробіття, коли кількість осіб, які шукають роботу, дорівнює кількості вільних
робочих місць. Безробіття в цьому разі виникає внаслідок того, що професійно-кваліфікаційна
структура (структура безробіття) не відповідає природній плинності.
У США, наприклад,
природний рівень безробіття становить 5–6 %. Це означає, що економіка цієї
країни, в якій сукупна робоча сила досягає 121 млн. осіб, спроможна утримувати
6–7 млн. незайнятих, до того ж існує також невизначена кількість вільних
робочих місць.
1.2 Заходи державного регулювання ринку праці
Державне
регулювання ринку праці направлене на досягнення раціонального в конкретних
соціально-економічних умовах рівня зайнятості, найбільшої відповідності
професійній структурі займаних робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.
Державні
заходи, що впливають на величину і структуру попиту на робочу силу, — створення
нових робочих місць за рахунок скорочення робочого дня на вже існуючих робочих
місцях.
Адміністративні
заходи загальної спрямованості зводяться до регулювання режиму роботи і
відпочинку. Державні органи законодательно встановлюють, як правило,
максимальну тривалість робочого тижня. Ця величина безпосередньо впливає на
число робочих місць: скорочення максимальної тривалості робочого тижня,
призведе до утворення додаткових робочих місць. Застосування цієї міри в
сучасних умовах України потребує певної обережності. З одного боку, вона
дозволяє знизити рівень безробіття для тих, що ще працюють і зменшити існуюче
безробіття, з іншого боку, може негативно позначитися на ефективності економіки
в цілому.
Серед
спеціалізованих адміністративних заходів регулювання, що поширюють свою дію на
окремі групи населення, слід виділити квотування робочих місць для інвалідів.
Цей захід, природно викликає негативне відношення роботодавців, оскільки
зобов’язує їх приймати на роботу осіб, які не володіють достатньою
кваліфікацією і досвідом або що мають обмеження за станом здоров’я. Тому ця
захисна адміністративна міра звичайно доповнюється економічною заохочувальною
дією на підприємців, які надають роботу даним групам людей. Сюди перш за все
відносяться різні пільги, виплата субсидій.
Слід
згадати дещо нетрадиційну адміністративну міру захисту молоді за допомогою
зниження, як не дивно, в певних випадках віку виходу на пенсію через старість.
Подібні міри мають ефект в Швеції, Іспанії.
Серед
загальних економічних заходів державного регулювання виділимо допомогу у
відкритті підприємств, державні субсидії на розширення виробництва, відкриття
нових державних підприємств, предоставлення державних замовлень промисловості в
період спадів, організацію суспільних робіт.
Сприяння
в організації власної справи, що надається службами зайнятості, включає як
надання консультаційної і матеріальної допомоги, так і допомоги у відборі і
підготовці працівників для знов побудованої фірми. Допомозі в організації
власної справи слід приділяти особливу увагу, тому що це пов’язано не лише з
працевлаштуванням людини, охочої організувати свою справу, але і з створенням
нових робочих місць. Відносно приватних підприємців держава використовує різні
заходи, стимулируючі їх розширювати своє виробництво, причому там, де виникає
гостра необхідність в додаткових робочих місцях.
У
числі економічних спеціалізованих заходів особлива увага в розвинених країнах
надається створенню підприємств так званої захищеної зайнятості –
спеціалізованих підприємств для інвалідів. Це ще один приклад захисного
регулювання. Такі підприємства менш конкуретноспроможні, чим звичайні, із-за
низької продуктивності праці, тому вимагають фінансової підтримки з боку
держави. Але вони дають інвалідам можливість працювати, тому розглядаються як
ефективна міра для працевлаштування даної соціально уразливої групи.
Організація
суспільних робіт – спосіб створення тимчасових робочих місць для тих, хто не
знайшов собі застосування на ринку праці. Цей захід направлений на захист
безробітних і не відноситься до тих, хто має роботу.
Держава
володіє економічними
засобами регулювання величини і структури пропозиції робочої сили. Податкові
важелі, що дозволяють стимулювати або обмежувати пропозицію робочої сили,
представляє собою групу, яку можна охарактеризувати і як економічну, і як
адміністративну. Кількість робочих місць, як правило, більше кількості людей,
їх що займають, за сумісництвом. Тому заходи, що обмежують сумісництво,
дозволяють одержати вакантні робочі місця. Ставки прибуткового податку, що
суттєво зростають залежно від числа місць роботи людини, дозволяють знизити
попит на робочі місця з боку тих, хто вже має роботу.
До
економічних заходів, регулюючих структуру пропозиції, відноситься організація
перепідготовки населення. Основною системою є організація перепідготовки за
рахунок фонду зайнятості, яка охоплює офіційно зареєстрованих безробітних. Для
фінансування системи перепідготовки необхідно залучати кошти підприємств,
причому не тільки стягуючи з них внески до фонду зайнятості, але і зобов’язуя
їх платити за навчання працівників, яким загрожує безробіття. Щоб ці витрати не
лягали тягарем на підприємство, необхідно розробити механізм пільгового
оподаткування для них.
Такі
заходи мають в основному економічний характер і є спеціалізованими, оскільки
направлені на полегшення працевлаштування працівників, вимушених змінити місце
проживання. Слід відмітити, що для України характерна велика прихильність до
одного місця проживання, чим в розвинених країнах (із-за існування прописки,
неоднакових матеріальних умов в різних регіонах, сімейних зв’язків і т.д.), що
утрудняє застосування вказаних заходів. Крім того, ситуацію ускладнюють і
проблеми міграції з “гарячих точок”.
Розглянемо
далі заходи по регулюванню заробітної платні. Дія на заробітну плату можна
розглядати як загальний економічний спосіб певного регулювання попиту і
пропозиції. Дія на пропозицію робочої сили очевидно, оскільки величина
заробітку багато в чому визначає й структуру пропозиції праці, і прагнення
працювати в декількох місцях. З іншого боку, держава, проводить, підтримуючи
певну політику у області заробітної плати, може впливати на величину і
структуру попиту на робочу силу.
Його
втручання може бути адміністративним або економічним. Вплив на тривалість
робочого часу і оплату одиниці робочого часу звичайно носить адміністративний
характер, у більшості розвинутих країнах держава регламентує максимальну
тривалість робочого тижня та мінімальну заробітну плату. Ці норми являються
орієнтиром при укладенні трудового договору між підприємцями та працівниками.


2. Напрями прямого
економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні
Визначальними
напрямками прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в
Україні є такі:
ü  формування оптимальних
нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі
місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок безробіття;
ü  формування оптимальних
нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для
підприємств, що приймають на роботу жінок, молодь, інвалідів та інших осіб, які
підпадають під 5%-ву квоту. Водночас нормативні штрафи та санкції мають
застосовуватись до підприємств, що відмовляють у прийомі на роботу зазначеним
особам. Механізм дії цих важелів повинен бути законодавчо врегульований;
ü  оптимізація заробітної плати
робітника з урахуванням ціни мінімального споживчого кошика. Цей норматив та
механізм його дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого
кошика для робітника та членів його сім’ї, які перебувають на його утриманні,
та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний
рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на
регіональному ринку праці;
ü  оптимізація нормативу
допомоги по безробіттю на рівні фізіологічного мінімуму споживання на
безробітного та членів його сім’ї, які перебувають на його утриманні;
ü  уведення квот на постачання
робочої сили. Механізм застосування таких квот має враховувати можливості
працевлаштування робочої сили в регіоні, рівень попиту на неї, рівень цін,
наявність житла та розвиток соціальної інфраструктури;
ü  дотації підприємствам, що
створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів на потребу ринку. Механізм
надання таких дотацій має враховувати регіональний попит на робітників певної
спеціальності в регіоні та якість підготовки кадрів.
Ще одним
напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Вони
укладаються між державою та підприємствами, спрямовуватися на створення
додаткових робочих місць і пом’якшення наслідків безробіття, створення робочих
місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають
ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток
демографічної ситуації в регіоні.


Висновок
Державне
регулювання ринку праці має дуже важливе значення, тому що направлене на
досягнення раціонального в конкретних соціально-економічних умовах рівня
зайнятості, найбільшої відповідності професійній структурі займаних робочих
місць, пом’якшення наслідків безробіття.
Державна політика у області
зайнятості в Україні покликана охоплювати регулювання заробітної платні,
стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва, надання
допомоги безробітним в організації власної справи, створення мережі підприємств
захищеної зайнятості для інвалідів, організацію перепідготовки працівників,
організацію суспільних робіт, виплату допомоги по безробіттю.
Розрізняють
наступні заходи державного регулювання ринку праці: адміністративні загальної
направленості, спеціалізовані адміністративні, загальні економічні, організація
суспільних робіт, регулювання величини та структури пропозиції робочої сили.


Список використаної літератури
1. 
Стеченко
Д. М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000.
2. 
Брич В.
Я. Регулювання ринку праці: регіональні аспекти. – К., 1997.
3. 
Державне
регулювання економіки / За ред І.Р. Михасюка. – К.: АТІКО, Ельга-Н, 2000.
4. 
Дідівська
Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.:
Знання-Прес, 2002.
5. 
Михасюк
І.Р., Залога З.М., Сажинець С.Й. Державне регулювання перехідної української
економіки. Львів, 1998.
6. 
Гуревич М.М.
Государственное регулирование в условиях рыночной экономики. – Харьков, 1995.
7. 
Мельник
А.Ф. Державне регулювання економіки. Навч. посіб. – К., 1994.
8. 
Бондар
И.К. Рынок труда и безработица. – К., 1992.
9. 
Заяць Т.,
Данюк В. Перспективні методи регулювання регіональних ринків праці // Україна:
аспекти праці. – 1997. — № 5. – С. 3-5.
10. 
Мельник
А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і
проблеми України. – Тернопіль, 1995.