Вступ
Останнім часом у
нашій країні відбулися значні зрушення в перебудові характеру й змісту освіти,
які особливо помітні в початковій школі. Так, скорочено термін навчання до 3-х
років, збільшено питому вагу теоретичних і наукових знань, які даються учням.
Сталися певні зміни й у навчанні дітей письма, спрощено шкільний шрифт, в
основі якого лежить безвідривне написання літер автоматичними або кульковими
ручками.
Проте опанування
цих навичок не дається дитині відразу. Вона стикається з певними труднощами,
одна з них – неузгодженість у роботі м’язів руки і очей.
Уникнути цих
труднощів допомагає продумана система вправ, які готуватимуть руку шестирічної
дитини до письма. Педагогічна практика нагромадила чималий досвід навчання
дітей грамоти і письма з 6 років (у Чехословаччині, Франції, Італії, Швейцарії,
Австрії, США) і навіть з 5 років – в Англії. В нашій країні вже кілька років
також навчаються з 6 років.
Під час навчання
першокласників грамоти і правопису вчитель стикається з багатьма нерозв’язаними
питаннями, що пов’язані головним чином з неоднаковим розумовим розвитком і підготовкою
дітей. За таких умов і виникає необхідність врахування цієї різниці в розвитку
мислення дітей, пам’яті, уваги, уміння слухати й бачити, писати.
					







Курс каліграфії
посідає важливе місце в навчальному плані підготовки вчителів початкових
класів. Він має дати майбутнім класоводам знання, необхідні для навчання
школярів каліграфічного письма.
Каліграфія – це
мистецтво розбірливо, чисто і красиво писати. На позначення цього терміна
колись вживалися й інші назви: краснопис, чистописання.
Над уникненням
труднощів в каліграфії працювали багато вчених таких як: Д. Б. Ельконін,він
вважав, що «у дошкільному віці перебудова рухів і дій дитини полягає в
тому, що вони починають практично виховуватись, контролюватись і регулюватись
самою людиною на основі уявлення про майбутню дію та умови її здійснення».
І. П. Павлова, досліджувала утворення тимчасових нервових зв’язків у корі
головного мозку.
Проводили аналіз
дослідження такі вчені, як, Н. М. Красногорський, О. В. Запорожець, Н. С.
Пантіной, М. І. Лісіна, і доводили,що дитина старшого дошкільного віку,як у
фізіологічному, так і в психологічному відношенні готова до сприймання нових
видів орієнтовно-досліднецької діяльності і на її основі до засвоєння
складніших рухових навичок, до яких належать і навички письма.
Г. О. Люблінська
– професор, рекомендує використовувати ігри для розвитку дрібних м’язів руки.
Розділ №1
1.1
Закономірності
формування рухових навичок у дітей, загальні організаційні та методичні настанови,
щодо навчання письма
Останнім часом у
нашій країні відбулися значні зрушення в перебудові характеру й змісту освіти,
які особливо помітні в початковій школі. Так, скорочено термін навчання до 3-х
років, збільшено питому вагу теоретичних і наукових знань, які даються учням.
Сталися певні зміни й у навчанні дітей письма, спрощено шкільний шрифт, в
основі якого лежить безвідривне написання літер автоматичними або кульковими
ручками.
Проте опанування
цих навичок не дається дитині відразу. Вона стикається з певними труднощами,
одна з них – неузгодженість у роботі м’язів руки і очей.
Уникнути цих
труднощів допомагає продумана система вправ, які готуватимуть руку шестирічної
дитини до письма. Педагогічна практика нагромадила чималий досвід навчання
дітей грамоти і письма з 6 років (у Чехословаччині, Франції, Італії, Швейцарії,
Австрії, США) і навіть з 5 років – в Англії. В нашій країні вже кілька років
також навчаються з 6 років.
Процес
удосконалення системи освіти визначається багатьма аспектами, насамперед
покращенням методичної підготовки вчителів, застосуванням ефективних методів
навчання відповідно до вимог життя, забезпеченням школи сучасною навчальною
літературою.
Якість,
ефективність навчання і виховання підростаючого покоління зумовлені всією
вчительською діяльністю, під час якої має бути забезпечений високий науковий
рівень викладання будь-якого предмета.
Величезне
значення в процесі навчання має саме система початкової освіти. Завдання, що їх
ставить нині перед школою життя, мають бути виконані, тому найважливішу роль у
цьому має відігравати активна і висококваліфікована праця вчителів. Слід
розв’язати передусім питання про грамотність учнів, а правильне і красиве
письмо і є однією з важливих передумов розвитку навичок правопису.
Серед багатьох
проблем нової чотирирічної початкової школи однією з найбільш складних і
актуальних є формування у найменших першокласниках навичок письма.
Навчання письма
– складова частина загальної програми з рідної мови. Її не можна розглядати
ізольовано. Вона знаходиться у тісному взаємозв’язку з навчанням читати, з
розвитком усного і писемного мовлення, від неї залежить грамотність і в
кінцевому результаті культура писемного мовлення людини.
У психічному
розвитку дитини рухи руки мають особливе значення, вони починають розвиватися
досить рано. Вже в перед дошкільному віці дитина легко маніпулює з предметами
та іграшками, хоч рука її ще недостатньо рухома, рухи некоординовані, неточні.
Щоб формування
нових рухових навичок у дітей відбувалося успішно, треба, щоб «моторне
навчання виділилося для неї в самостійне завдання».
Фізіологічною
основою навичок є вчення І.П. Павлова про утворення тимчасових нервових
зв’язків у корі головного мозку.
У центральній
нервовій системі є два апарати: апарат прямого проведення нервового струму,
який забезпечує постійний зв’язок, і апарат зімкнення і розімкнення нервового
струму, який забезпечує тимчасові зв’язки.
Отже, оволодіння
руховими навичками, зокрема, графічними – це і є утворення тимчасових нервових
зв’язків у корі головного мозку дитини. Розвиток рухів і формування рухових
навичок залежить як від дозрівання нервово-м`язового апарата дитини, так і від
змісту й будови діяльності на певному віковому етапі.
В основі
оволодіння письмом лежать рухові навички. Процес формування навичок письма
можна поділити на чотири стадії. Дошкільний вік вважається «специфічною»
орієнтовною стадією, в процесі якої дитина ознайомлюється з графічними рухами й
формами, набуває графічного досвіду.
Кінцевим
результатом засвоєння графіки, а потім граматичних знань і орфографічних
навичок є розвиток в учнях уміння граматично правильно, точно і змістовно
висловлювати свої думки, як в усній, так і писемній формах.
1.2
Основні
групи навичок письма
Письмо –
комплексний вид навчальної діяльності. Воно складається з цілої низки
структурних компонентів, багатьох правил і умінь, оволодіння якими – складний,
тривалий і нелегкий процес не тільки для шестирічних, а й взагалі для учнів
початкових класів. Дитина, навчаючись писати, по суті повинна оволодіти трьома
основними групами навичок, а саме:
а) технічними –
правильно користуватися письмовим знаряддям, координувати рухи руки,
дотримуватися гігієнічних правил;
б) графічними –
правильно зображувати окремі букви, склади, слова, писати букви з необхідним
нахилом, розміщувати їх рівномірно в слові і в рядку , правильно з’єднувати,
дотримуватися визначеної віддалі між словами;
в)
орфографічними – правильно визначати звуковий і буквений склад слів,
коментувати їх написання, самостійно добирати слова.
Навички письма і
їх труднощі.
Зіставимо деякі
навички письма:
1. 
Під час письма дитина тримає зошит
похило.
2. 
Дитина нахиляється над зошитом.
3. 
Під час письма передпліччя обох рук на
столі, дитина спирається на лікоть правої руки, працюють тільки пальці, дрібні
м’язи п’ясті, права рука закриває нижню частину зошита.
Отже технічні
навички письма мають свою специфіку, свої труднощі. Не менш складні і графічні
навички. Щоб у дитини формувалася графічна навичка, в неї мають утворитися
потрібні умовні рефлекси, асоціації між тим, що вона чує, уявляє, говорить, і
тим, що відтворює (складом, словом, звуком). Щоб написати тільки одне слово,
дитина повинна виконати цілий ряд операцій: аналізувати звуковий склад слова,
встановити послідовність звуків у слові, уточнити звукофонеми, відокремити їх
від близьких за звучанням, диференціювати збіг приголосних, швидко «перешифрувати»
фонеми в графеми.
У процесі письма
утворюються зв’язки між елементами мови й рухами, потрібними для їх позначення
на письмі. Саме під час утворення цих зв’язків дитина зустрічається з великими
труднощами, які зумовлюються високою рухливістю руки, пальців, п’ясті,
передпліччя. Кожна ланка руки може рухатись досить швидко і в різних напрямках.
Чим рухливі ший орган і чим більша кількість його частин з високою рухливістю
бере участь у виконанні рухів, тим складнішими й різноманітнішими виявляються
сигнали, які йдуть з периферії до рухового аналізатора, і тим важче забезпечити
точність рухів.
Рухи руки
гальмуються під впливом зовнішніх факторів: рух за інерцією, важкість самої
руки, протидія паперу, одягу, тобто цілий комплекс силових взаємодій, які заважають
точному виконанню руху. Щоб запобігти відхиленню руки, дитина мимоволі напружує
м’язи, рука втрачає свою рухливість, виникають різні помилки. Отже, щоб дитина
навчилася писати, вона насамперед повинна навчитися виконувати рухи легко,
вільно, без зайвого м’язового напруження.
Не вміючи добре
координувати рух руки, дитина часто механічно в пришвидшеному темпі виконує
рухи вгору, вниз, праворуч, ліворуч, змінюючи при цьому не тільки положення
руки, а й флангів пальців. І чим швидше вона намагається це зробити, тим
очевиднішими стають її відхилення у зображенні певного символу. Форма, розмір,
нахил, рух руки на рядку – все це вимагає від дитини зусиль напруження уваги і
часу для засвоєння. Якщо за таких умов засвоюються неправильні навички, то
виправити їх важко.
Особливості й
труднощі письма полягають у необхідності одночасного розвитку рухів руки й
очей. Виконання рухів контролюється, корегується, управляється шляхом зіставлення
результату з метою руху.
На початкових
етапах оволодіння письмом, коли в дитини ще відсутні кінестатичні уявлення,
рухи контролюються зором. Педагог пише потрібну букву на дошці, пояснює спосіб
дії. Дитина стежить зором, мисленно аналізує структуру букви, в корі головного
мозку в неї утворюється модель буквеного знака, який треба відтворити в зошиті.
Написання букви в зошиті також супроводиться зоровим контролем, відбувається
зорове зіставлення написаного із зразком і коригування величини, форми,
положення букви на лінійці та її окремих частин. Дитина має справу з такими
просторовими відношеннями як справа, зліва, вгорі, внизу, під лінією, на лінії,
посередині рядка та інше. Орієнтування на сторінці зошита, утворення рефлексу
на відношення, координація рухів руки, зору дається дитині досить важко.
Учитель має
враховувати специфіку самого процесу письма, як складного комплексу дій для
того, хто буде ним оволодівати, особливостей системи знаків, які має дитина
засвоїти і набути навичок самостійного їх використання.
Першокласники
опановують два алфавіта – друкований і писаний, а в алфавітах – накреслення
малих і великих букв. Під час формування графічних навичок письма, як і
будь-яких навичок, у корі великих півкуль голови дитини створюються відповідні
нервові зв’язки, умовні рефлекси, асоціації між почутим, вимовленим і побаченим
словом, складом, буквою. Одночасно з реагуванням на той чи інший знак-символ
дитина має виконати ряд правил: сісти за парту відповідно до вимог гігієни; розташувати
зошит, взяти ручку і тільки після цього, дивлячись на зразок, приступити до
написання букви. Рухи під час зображення букв, складів, слів залежить від
фізичного розвитку дитини, попередньої підготовки, взагалі психологічної
готовності до навчання. Треба враховувати те, що в частини першокласників
недостатньо розвинена права рука, пальці не можуть протягом тривалого часу
виконувати необхідні рухи. Складність і багатоплановість дій при одночасному
дотриманні декількох правил викликає у дітей напруження руки, а інколи і
скованість усього тіла. Як наслідок рука втрачає свою рухливість, письмо
уповільнюється, а вимога вчителя писати швидше приводить до гірших, а не кращих
результатів. Тому в першому півріччі для першокласників письмо має бути
повільним. Таку вимогу ставив К.Д. Ушинський, перед учителями, які навчали
дітей 8-9 річного віку. Він радив зразу міцно закладати основи навичок письма,
закріплюючи звичку до правильного сидіння «Всі ці звички надзвичайно
важливі для здоров’я дитини і для ходу самого навчання. Вони набагато легше
засвоюються дітям тепер, при перших легких завданнях, ніж пізніше, коли ці
завдання стануть досить складними і займуть всю увагу дитини… Навчивши дитину
триматися прямо, ми збережемо дуже багато часу пізніше, позбавимо себе від
необхідності безперервних зауважень».
2. Підготовка руки дитини
до письма
2.1 Вправи
для підготовки руки
Корисними
вправами для підготовки руки дитини до письма є декоративне малювання фарбами
та олівцями на обмеженому просторі, зорові й слухові диктанти, які проводяться
у першокласників. Розвивають дрібні м’язи руки і дидактичні ігри з дрібними
дидактичними матеріалами: паличками, соломинками, кульками, втулками та іншим.
Також для дітей вводяться спеціальні вправи, покликані підготувати руку до
письма: навчити безвідривних рухів, орієнтування в зошиті тощо. Отже підготовка
руки дитини до письма передбачає розвиток:
— 
п’ясті руки й дрібних м’язів пальців;
— 
координації рухів руки, пальців, очей,
передпліччя;
— 
окоміру (вміння визначити центр,
середину, підпорядкувати рухи руки, очей контролю свідомості);
— 
просторових уявлень (зліва, справа,
внизу, над і під лінією, між лініями);
— 
плавності, точності й ритму рухів;
— 
уміння проводити протягом 0,5 хв
безвідривні лінії олівцем на папері, в зошиті.
2.2
Система
вправ
Відповідно до
програми подано систему вправ з підготовки руки дитини до письма. Так, у
першому кварталі дітям пропонуються вправи на проведення прямих і похилих,
ламаних, вертикальних і горизонтальних ліній; у другому – вправи на проведення
округлих, на півовальних, овальних ліній; вправи третього кварталу мають
підготувати руку дитини до безвідривного проведення ліній. Вправи передбачають вправляння
дітей у різних видах штриховки. Штрихування прямими лініями (вертикальними і
горизонтальними), штрихування геометричних фігур (квадрата, прямокутника,
трикутника) та предметів прямокутної, квадратної, циліндричної форми.
Штрихування похилими лініями геометричних фігур і предметів овальної форми.
Штрихування уривчастими короткими лініями геометричних фігур, кола, овала,
предметів прямокутної та овальної форм.
Штрихування на
півовалами предметів овальної форми (шишка, рибка, качан кукурудзи).
Штрихування
спіральними лініями предметів круглої і овальної форми (коло, овал, слива,
вишня, жолудь..)
Штрихування
лініями з петлями трикутника, овала, кола.
Штрихування
крапками зображень яблука, груші, моркви, вишні, буряка…
Мішане
штрихування: в одному орнаменті або візерунку поєднуються кілька видів
штриховки.
2.3
Гігієнічні
норми
Заняття з
підготовки руки дитини до письма потребують додержання певних гігієнічних
вимог. Дотримання гігієнічних правил в першу чергу забезпечує охорону здоров’я
дитини. Відомо, що сильне схиляння дитини призводить до стиснення грудної
клітки, утруднює нормальне дихання, погіршує кровообіг. А переміщення центра
ваги вперед змушує напружуватись м’язи тулуба, низький нахил голови утруднює
кровообіг у потилиці і викликає прилив крові до очей; неправильне розташування
зошита – напруження очей.
Систематичне
порушення гігієнічних правил може призвести до погіршення зору і викривлення
хребта. Отже, основну увагу вчитель повинен приділити правильному розташуванню
дітей за партою, сидіти так, щоб весь корпус вільно знаходився на стільці,
спина при цьому має бути випрямлена; підошви ніг мусять стояти на підлозі або
підставці, руки лежати на столі або парті до ліктя, тільки кінчики ліктів на
1-2 сантиметри можуть звисати з краю парти.
Зошит лежить
похило (вліво), кут нахилу нижнього кінця сторінки по відношенню до лінії парти
становить приблизно 250; нижній лівий кут сторінки, на якій пише
учень має знаходитись навпроти середини грудей. Поступово заповнюючи сторінку,
дитина лівою рукою пересуває зошит вгору ліворуч.
Особливої уваги
заслуговує і такий елемент в письмі, як ручка. Залежно від місцевих умов
вчитель може вибрати для письма свого класу або авторучку відповідного розміру
або кулькову ручку, але всі учні мають користуватися однаковими знаряддями
письма.
Ручка повинна
бути певної товщини (8 мм), довжина (11-15 см) без випуклих граней на 2-3 см
від початку кульки.
Ручку дитина
притримує трьома пальцями: великим, середнім і вказівним, кут нахилу кулькової
ручки доходить до 70-750, щоб паста легко виходила з кульки. Кінець
ручки спрямований до плеча. Пальці від кінця кульки знаходяться на відстані
2-2,5 см. Великий палець тримати легко зігнутим, притримуючи ним ручку з лівого
боку і дещо вище вказівного пальця. Вказівний палець тримати легко зігнутим
зверху ручки, без напруження, середній палець притримує ручку з правого боку;
останні два пальці тримати зігнутими, не притискуючи їх до долоні.
Притримувати
кисть руки, злегка опираючись на нігтьові фаланги двох останніх пальців таким
чином, що між ребром кисті і поверхнею парти залишався просвіт.
2.4
Графічні
навички
Графічні навички
потребують оволодіння дитиною цілого ряду усвідомлених дій у правильному
зображенні елементів букви, самої букви, поєднанні її з наступними. Для
прикладу наведемо тільки перелік дій, які має виконати дитина, передаючи на
письмі перший найпростіший елемент рядкової букви:
а) відступити
від початку сторінки або попередньої букви на таку відстань, щоб була
рівномірність, тобто зробити такий проміжок на рядку, щоб помістилась рядкова
буква о чи и;
б) розпочати
писати точно від верхньої рядкової лінії, не виходячи за неї і не залишаючи
просвіт між початком і верхньою рядковою лінією;
в) верхню
частину елемента писати у вигляді прямої, не згинаючи і не ламаючи її;
г) при
проведенні лінії не робити натиску, вести зверху – вниз, а не навпаки;
д) проводити
пряму лінію з невеликим нахилом праворуч;
е) в нижній
частинці елемента зробити таке закруглення, як і в зразку, не звужуючи і не
розширюючи його;
є) довести лінію
точно до нижньої рядкової лінії, не залишаючи просвіту між ними;
ж) провести
поєднувальну лінію вгору до половини висоти елемента і на такій же відстані
праворуч;
з) при зв’язному
письмі елементів провести поєднувальну лінію від першого елемента до верхньої
рядкової таким чином, щоб при написанні другого елемента поєднання між ними і
першим елементом виявилося на половині висоти другого елемента.
Як бачимо, тут
дитина свідомо має проконтролювати дев’ять особливостей у зображенні одного
найпростішого елемента, не забуваючи і про технічні правила письма. І поки ці
дії набудуть автоматизації, учневі доведеться виконувати величезну кількість
вправ
2.5
Основні
завдання
а) підготовчого
періоду
Навчання писати,
як і навчання читати першокласників відбуватиметься протягом усього навчального
року за певними періодами, кожен з яких має свої специфічні завдання. Основними
завданнями підготовчого періоду є: уміння правильно сидіти за партою під час
письма; тримати кулькову ручку, зошит, олівець; орієнтуватись на сторінці
зошита; знаходити основний рядок, верхню і нижню лінії, похилу, міжрядкову;
графічно зображувати фігури, лінії, які схожі на елементи букв: пряма (коротка,
довга), закруглений (внизу, вгорі) півовал, овал, петля (верхня, нижня),
малювання, штрихування, складання орнаментів.
У букварний
період першокласники вчитимуться правильно проводити звуковий, буквенний,
складовий, звуко-буквенний, звуко-складовий аналіз слів, зіставляти і
порівнювати письмо великих і малих букв, знаходити спільне і різне в друкованих
і рукописних буквах; зображувати букву, склад, слово у рядку зошита
користуючись при цьому правильним верхнім, нижнім і середнім поєднанням,
дотримуючись гігієнічних правил письма, писати під диктовку букви, склади,
слова; списувати слова, словосполучення і речення; ознайомитися з письмом
розділових знаків: крапки, коми, знака оклику, знака питання.
У після
букварний період учні закріплюють написання букв складних накреслень,
повторюють письмо вивчених букв по групах; удосконалюють уміння писати під
диктовку склади, слова, словосполучення і невеликі речення; списують із
друкованого та рукописного текстів, ознайомлюються із письмом слів, які мають у
своєму складі апостроф і м’який знак, уточнюють знання про три види поєднання
букв у словах, вчаться контролювати своє письмо шляхом зіставлення зі зразком.
За короткий час
першокласники мають навчитися правильно:
— 
Зображувати рукописні рядкові і великі
букви українського алфавіту;
— 
Детально аналізувати графічний образ
друкованої писаної букви, порівнювати і зіставляти структурні компоненти
рукописних великих і малих букв;
— 
Чітко орієнтуватися на сторінці і рядку
зошита (рівномірно розташовувати букви, слова на рядку);
— 
Проводити звуковий, складовий,
звуко-буквенний аналіз слів;
— 
Зображувати буквами склади, слова,
використовуючи при цьому елементарні знання про верхнє, середнє і нижнє
поєднання;
— 
Писати під диктовку букви, склади,
слова, словосполучення, невеликі речення;
— 
Списувати з друкованого і писаного
тексту;
— 
Користуватися правильними прийомами або
способами письма.
Ці програмні
вимоги шестирічним школярам допоможе реалізувати система завдань з письма,
спеціально розроблена і запропонована їм у вигляді зошитів з друкованою
основою. Вона передбачає розвиток графічних дій від простих до складніших форм.
Так, розвиваючи руховий бік письмової навички, дітям пропонується набагато
довший добукварний період, де вони можуть вправлятися в обведенні трафаретів,
штрихуванні фігур, виконувати завдання, спрямовані на вироблення уміння
дотримуватися рядка, правильно розміщувати й тримати письмове приладдя, вести
прямі лінії і закруглювати їх, зіставляти і порівнювати довжину, ширину того чи
іншого графічного елемента; писати елементи букв, лінії довгі і короткі,
пізніше писати окремі букви – рядкові і великі, без з’єднань з іншими і в
поєднанні у складах, словах, словосполученнях і невеличких реченнях.
Працюючи над
формуванням графічних дій, учитель весь час залучає дітей до спостережень,
навчає робити посильні висновки й користуватися ними. Зокрема, наголошує, що
тим дітям легко писати, котрі сидять правильно і зошит лежить на парті похило
(вліво) так, щоб те, що вони пишуть було проти середини грудей.
Такі прийоми
допомагають дітям усвідомити правила: писати треба завжди з нахилом, легко,
чітко, плавно, акуратно, не тиснути на ручку, слова розташовувати на однаковій
відстані одне від одного.
Обов’язковим до
кожного уроку письма має бути продумана система обладнання: ручка і зошити;
кольорові олівці, плакати – «сиди правильно під час письма», таблиця
великих і малих писаних букв, зразки найскладніших поєднань, зразки букв,
розкладених на елементи.
У зошитах для
письма дотримана послідовність і систематичність у розташуванні матеріалу,
ускладненість у розташуванні матеріалу, ускладненість від одного етапу до
іншого. Вправи підготовчого періоду розташовані від простих до складних вони не
тільки ознайомлюють дітей зошитом, його сіткою, письмом різних ліній, а й
навчають правильної термінології елементів букв, поєднання елементів,
користування ручкою і олівцем
2.6
Вимоги
до написання букви
Під час написання
букв у букварний і після букварний період особлива увага має приділятися
аналізу структури кожної букви, її складових елементів самими дітьми, оскільки
зоровий образ визначає послідовність її накреслення. Перед тим, як написати
букву, дитина має подумати, як вона буде її зображувати, в якій послідовності
виконувати той чи інший рух руки, пальців. Через те, крім «аналітичного»
образу кожної нової букви в колі, учні мають обов’язково «обвести»
кожний елемент букви «в повітрі», коментуючи «мовчки», в якому
порядку вони її «пишуть», спробувати свої сили у зображенні букви на
дошці крейдою чи вологим пензликом.
Якість написання
букв багато в чому залежить від того, як дитина орієнтуватиметься у завданні,
наскільки вона вміло аналізує структуру, форму букви та зразка, знаходить у
зошиті ті місця, де лінія букви різко змінює свій напрямок.
Порядок письма
букви.
Можна орієнтовно
помітити такий порядок письма букв.
1. 
Повторення засвоєних раніше букв з метою
закріплення графічних навичок.
2. 
Зосередження уваги дітей на методі нової
роботи.
3. 
Показ нової букви в цілому (друкованої і
писаної, встановлення в їх графічному зображенні спільного і різного).
4. 
Членування на елементи. Зображення
кожного елемента і пояснення способу і порядку накреслення елемента.
5. 
Вправляння у «написанні»
(обведені в повітрі) кожного елемента букви.
6. 
Показ учителям способів поєднання цих
елементів букви.
7. 
Повторний показ письма букви учителем з
детальним коментарем і при уважному спостереженні та запам’ятовуванні порядку
зображення учнями.
8. 
Тренування в обведені цілого образу
букви дітьми (в повітрі, на дошці крейдою чи вологим пензликом). Пояснення
дітьми письма букви в цілому.
9. 
Письмо букви, буквосполучень, складів.
10. 
Письмо слів і словосполучень.
11. 
Детальний аналіз написаного учнем і
педагогом.
12. 
Підсумок виконаного.
З перших уроків
букварного періоду передбачається формування у дітей шести років уміння
списувати спочатку з дошки, пізніше з підручника писаного і друкованого
текстів. Процес навчання списувати проходить поступово: спочатку букви, потім
склади, слова. Особливу увагу звертає вчитель на списування по складах.
Коли в учнів
виробиться уміння списувати писаний текст, учитель включає вправи на списування
друкованого тексту.
У після
букварному періоді рекомендується списування двоскладових і трискладових слів
писаного і друкованого текстів без попереднього їх поділу на склади.
Необхідно
пам’ятати, що в частини дітей шестирічного віку ще не сформоване правильне
сприймання форм букв, а тому вони зображують їх на площині зошита «дзеркально».
Для них на кожному занятті, крім спільної роботи з класом, мають пропонувати
індивідуальні завдання. Допомагатимуть тут вправляння таих дітей у зображенні
букв, їх елементів, складів пензликом чи крейдою на дошці, зображення дитиною
спіралевидних кілець і розташування на них значної кількості крапок, відбитих
ритмічними рухами правої і лівої руки.
Застерігаємо
педагогів і від категоричних вимог дітей, в яких успадкована особливість
виконання різноманітних дій лівою рукою. Якщо дитині під час письма важко
дається переключення з лівої руки на правву, слід дозволити їй писати лівою
рукою.
Міцному
засвоєнню графічних знань сприятиме систематичне повторення вивченого. Разом з
цим учитель може використати кращі, на його думку, форми закріплення,
повторення вивченого, ніж ті, що даються в розробках. Варто пам’ятати, що
кожний незаповнений рядок можна використати для повторення різноманітними
формами диктантів та ігрових завдань.
У зошитах чітко
визначено кількість матеріалу на одни урок чи заняття. Автори свідомо дещо
збільшили його, для першого півріччя, виходячи з того, що в добукварний період
і першій частині букварного періоду вчителі можуть поводити не уроки, а хвилини
письма не тільки на спеціально відведених для цього уроках 35 хв шестирічні
діти писати не зможуть, бо навіть 7-8 хв безперервного письма їх стомлює.
Тому, залежно
від класу, його підготовленості, досвіду вчителя, цей матеріал варто
розподілити і на уроки читання. Так само і на уроках письма можна відвести
кілька хвилин для читання.
У другому
півріччі навчального року опрацьовуються також відомі дітям різноманітні види
роботи і вводяться нові – списування з дошки друкованого тексту, письмо з
коментуванням, зорові і слухові диктанти.
Особлива увага
приділяється повторенню. Кожен незаповнений рядок використовується для
повторення вивчених букв, складів, невеличких слів. Дітям варто вже з ІІІ
четверті раз у тиждень писати у звичайних зошитах для письма (дві вузькі
рядкові лінії з рідкою похилою).
Звичайно, перед
цим слід детально ознайомити шестирічних школярів із сіткою зошита, за яким
вони працюватимуть, сказати про особливості його. «Перехідний» зошит,
як правило, буде без міжрядкових ліній, а тому першими вправами треба
пропонувати письмо складів, слів, елементи букв в яких під час письма не
виходять за рядок.
Дані вправи
ускладнюють завданнями, виконуючи які учні орієнтуються на визначення висоти,
ширини букви, нахилу. Ще раз підкреслюємо, що в таких зошитах виконуються
завдання лише на повторення, закріплення знань. Виконана робота з письмом, як і
з інших навчальних предметів, оцінюється описово з детальним поясненням успіхів
і особливо недоліків дитини та доброзичливою йому допомогою.
Учитель після
виконаного учнями завдання обов’язково перевіряє зошити, ставить свій підпис та
кілька зразків, як правильно виконувати завдання, в яких допущено помилки.
Через кожні 7-10
хв рекомендується проводити фізкультхвилинку тривалістю 1,5-2 хв чи хвилинки
гумору, загадок і інше.
Обов’язковим
структурним елементом уроку є підсумок зробленого.
Підсумовуючи
уроки, варто наголошувати і на виробленні в дітей логіки мислення – з чого
починали роботу, на виконання яких завдань витрачено більше часу, як виконано
їх всіма, або окремими дітьми.
Домашніх завдань
з письма діти не одержують. Для заохочення дітей в старанності, умінні охайно
тримати зошити, правильно і красиво виконувати будь-яке завдання, варто
поводить виставки дитячих зошитів з різноманітними конкурсами.
1. 
Каліграфія
Навчаючи дітей
каліграфії, вчитель мусить постійно прагнути того, щоб дати їм необхідні знання
і навички правильного і розбірливого, красивого і грамотного письма, бо від
цього великою мірою залежать подальші успіхи в навчанні.
Величезне
значення в процесі навчання має саме система початкової освіти. Найважливішу
роль у цьому має відіграти активна і висококваліфікована праця вчителів. Слід
розв’язати перед усім питання про грамотність учнів, а правильне і красиве
письмо і є однією з важливих передумов розвитку навичок правопису. Під час
навчання першокласників грамоти і правопису вчитель стикається з багатьма
нерозв’язаними питаннями, що пов’язані головним чином з неоднаковим розумовим
розвитком і підготовкою дітей. За таких умов і виникає необхідність врахування
цієї різниці в розвитку мислення дітей, пам’яті, уваги, умінні слухати й
бачити, писати.
Курс каліграфії
посідає важливе місце в навчальному плані підготовки вчителів початкових
класів. Він має дати майбутнім класоводам знання, необхідні для навчання
школярів каліграфічного письма.
Каліграфія – це
мистецтво розбірливо, чисто і красиво писати. На позначення цього терміна
колись вживалися й інші назви: краснопис, чистописання.
Методика
каліграфії, як наука вивчається за такими етапами:
— 
Навчання дітей письма елементів
написання букв;
— 
Написання малих і великих букв алфавіту;
— 
Поєднання букв у склади, буквосполучення
та слова, вироблення навичок написання їх;
— 
Удосконалення графічних навичок письма
шляхом проведення каліграфічних хвилинок на уроках фонетики, граматики та
правопису.
Учитель
початкових класів повинен мати ґрунтовні знання з усіх предметів навчального
плану, в тому числі із каліграфії, оскільки цього вимагає специфіка його
роботи.
Методика
каліграфії як навчальний предмет розкриває різноманітні методи, прийоми і
способи в навчанні каліграфії, закономірність розвитку техніки письма в
молодшому і старшому віці, її знання дає змогу запобігти помилкам при написанні
буквенних елементів, букв, слів, речень. Методика містить також різноманітні
поради щодо виправлення неохайного, неправильного почерку.
Каліграфія, як і
методика її викладання, — невідємна і складова частина цього предмета. Вона
тісно пов’язана з психологією дитини молодшого віку, особливостями її уваги,
мислення, пам’яті тощо. Безпосередній зв’язок цей навчальний предмет має з
графікою, педагогікою, фізіологією, сучасним мовознавством і передовою шкільною
практикою. Тому вивчення будь-якого практичного питання слід пов’язувати з
відповідними правилами, що їх визначає методика.
Каліграфія має
також зв’язок з усіма іншими предметами, що викладаються на факультетах
підготовки вчителів початкових класів, адже під час виконання будь-якого
письмового завдання чи певної вправи майбутній педагог мусить писати
каліграфічно, тобто і грамотно, і охайно, і гарно. Лише за таких умов можна
успішно опанувати каліграфію та методику її навчання в педагогічних вузах і
училищах.
2. 
Методи навчання каліграфічного письма.
Навчання
каліграфічного письма в початковій школі проводиться за такими методами:
лінійним, тактовим, аналітико-синтетичний, або генетичним, копіювальним.
2.1 
Лінійний метод.
Лінійний метод
було винайдено на початку ХІХ століття, з часу запровадження в школах розлінованих
зошитів. Цей метод полягає в навчанні дітей каліграфічного письма по лініях
графічної сітки надрукованої в зошитах. Розліновка полегшує учням засвоєння
правильного написання літер потрібного нахилу, правильного поєднання елементів
і дотримання певних проміжків між елементами та літерами. За допомогою
графічної сітки вчитель може легко пояснити дітям, як правильно писати будь-яку
букву чи слово, воно також сприяє розвитку окоміру дитини і плавності письма.
Лінійний метод
протягом його історичного розвитку був пов’язаний з п’ятьма графічними сітками.
Графічна сітка
або розліновка №1 мала ширину рядка 8 мм, середню рядкову лінію та густі похили
(див. додаток 1). Однак така розліновка в процесі письма обмежувала рухи руки
дитини густою сіткою ліній, мало розвивала окомір, тому вона не
використовується сучасною школою.
Графічна сітка
№2 (див. додаток 2) це робочий рядок завширшки 5 мм, середньої рядкової лінії
немає, але з густими похилами контрольними лініями. Така в розліновка давала
змогу дитині на око знаходити середину висоти робочого рядка, тобто букви, і,
таким чином, більше привчала до орієнтації школяра в робочому рядку.
Графічною сіткою
№3 в початковій школі почали користуватися наприкінці 70-х років,
використовують її і сьогодні в перших класах. Ця сітка має робочі рядки (на них
пишуться основні букви) і широкі (допоміжні). З широкого рядка починають писати
великі літери чи продовжують написання окремих малих (див. додаток 3). Робочий
рядок (4 мм) утворюють верхня і нижня рядкові лінії, а крім того є допоміжна
лінія – надрядкова чи підрядкова, яка розташована на відстані 12 мм від
робочого рядка. Проміжок між контрольними лініями становить 25 мм.
Зошити з
графічною сіткою №3 рекомендовані для навчання письма першокласників 6-річного
віку.
Графічна сітка
№4 (див. додаток 4) має робочий рядок завширшки 3 мм, утворений верхньою та
нижньою лінією; допоміжних і контрольних похилих ліній немає.
Зошит з такою
сіткою дає можливість учням самостійно орієнтуватися в просторі і відповідно
потребує більшої уваги і точності при письмі. Подовжені лінії в таких зошитах
школярі будуть писати до середини широкого рядка.
Графічна сітка
№5 (див. додаток 5) – це зошит в одну лінію, лінії нанесені на відстані 9 мм
одна від одної. Малі букви в цьому зошиті першокласники пишуть заввишки 3 мм
(майже з середини рядка), а великі – заввишки 6 мм (дві третини загальної
висоти).
Лінійний метод,
якщо ним користуватися довгий час, має свої недоліки. Якщо учні вже навчилися
повільно писати малі і великі літери, набули навичок похилого письма, тоді
сітка зошита певною мірою гальмує процес письма, надмірно обмежуючи своїми
рамками рух пальців. Густота сітки, крім цього, стомлює зір учня. С 1971-1972
навчального року в школах України затверджено зошити лише з двома графічними
сітками для навчання дітей – семиліток каліграфічного письма, а з 1984 р – для
учнів 6-літнього віку введено три розліновки зошитів.
У зошиті з
розліновкою №3 школярі пишуть у першому класі та у першому півріччі другого
класу. У зошиті з 5 сіткою починають писати з другого і продовжують у третьому,
четвертому і в наступних класах.
Отже, лінійний
метод відіграє важливий метод у навчанні учнів каліграфічного письма в
початкових класах.
2.2 
Тактовий (ритмічний) метод.
Тактовий або
ритмічний метод широко застосовується під час навчання дітей каліграфічного
письма в початкових класах.
Аналізуючи
письмо учнів 3-річної та 4-річної початкової школи, спостерігаючи за темпом
його виконання, можна помітити, що з самого початку навчання учнів у школі в
кожного з них виробляються індивідуальні риси, свій темп письма. Одні учні
пишуть дуже повільно, інші доволі швидко. Щоб забезпечити поступовий перехід
дітей від повільного письма до більш прискореного, застосовують тактовий метод.
Цей метод полегшує вчителю проведення уроку і виробляє в учнів однакову
швидкість письма.
Ритмічним
методом користувалися у навчанні писати всі майстри каліграфії: П.Є. Градобоєв,
В.С. Гербач, В.А. Салгін, М.М. Боголюбов та інші.
К.Д. Ушинський
писав: «Такт для руки, яка пише, означає те саме, що і для танцюючої ноги.
Точний розмір у русі – ось і вся таємниця гарного і швидкого письма. Подивіться
на руку доброго писаря, і вам спаде на думку вправна нога, що танцює на
паркеті: в обох рухах основа одна й та сама – такт».
Письму під лічбу
передує кропітка робота вчителя, спрямована на засвоєння учнями конфігурації
букви та послідовності її написання. Коли діти напишуть один-два рядки, а
вчитель перевірить написане, зробить відповідні виправлення і впевниться в
тому, що написання засвоєне, він пропонує всім класом приступити до написання
цієї букви під лічбу. Лічба дається на основні штрихи, що пишуться зверху вниз
або зліва направо. Всі інші елементи які пишуться знизу вверх, завжди
виконуються під протяжний звук і : раз і, два і, три і…
Застосування
ритмічного методу зосереджує увагу учнів, пожвавлює роботу і зрівнює темп
письма дітей усього класу. Спочатку вони пишуть у повільному темпі, поступово використовуючи
його. Письмо під такт допомагає учням установити постійний ритм пальців,
необхідний для написання цілого ряду літер. Він запобігає також рвучким і
поспішним рухам руки, що буває причиною неохайного і брудного письма.
Тактовий метод
запроваджується залежно від структури уроку письма, протягом 10-12 хвилин з
перервами. Кількість написаних букв за хвилину є показником швидкості письма
кожного учня. Однак швидкість письма не повинна впливати на його якість. Якщо
вчитель помітив, що при взятій ним швидкості лічби діти починають припускатися
помилок у написанні елементів чи букв, то швидкість потрібно негайно
уповільнити, і навпаки, при позитивних результатах її можна прискорити. Лічба
дається з орієнтування на тих учнів, які пишуть в середньому темпі. Зловживати
цим методом навчання не слід, його треба застосовувати тільки тоді, коли він
може пожвавити роботу в класі, коли є потреба вплинути на відстаючих і
пригальмувати дітей, що пишуть з надмірною поспішністю і роблять помилки.
Отже, тактовий
метод має позитивне значення, хоч відіграє тільки допоміжну роль. Він більш
корисний як прийом для поступового переходу учнів на прискорене письмо, а не як
метод початкового навчання.
2.3 
Аналітико-синтетичний метод.
Аналітико-синтетичний
метод застосовується в школах при навчанні грамоти за букварем. За цим методом
проходить навчання письма в цілому, а вивчення написання букв – у тій
послідовності, яка подається в букварі для навчання читання. Це тому, що
навчання читання і письма відбувається паралельно. Учні пишуть у зошитах у дві
горизонтальні рядкові лінії з допоміжною та контрольними похилими. Перед
написанням букви школярі спочатку розглядають її та аналізують окремі її
елементи, а потім пишуть у зошитах з друкованою основою. Так вчаться писати
малі й великі букви відповідно до вивчення звуків за букварем. Написання
великих букв складного накреслення переноситься на кінець букварного періоду.
Навчання письма за букварем (за аналітико-синтетичним методом) завершується в
кінці першого півріччя у 1-му класі трирічної початкової школи, а в
чотирирічній – наприкінці навчального року. Далі навчання каліграфічного письма
проводиться за генетичним методом.
2.4 
Генетичний метод
З усіх згаданих
вище методів, за допомогою яких проводиться навчання каліграфічного письма в
початкових класах загальноосвітньої школи, основним є генетичний метод.
Навчання письма за цим методом розпочинається тоді, коли учні вже закінчили
читати і писати за букварем і зможуть вільно розпізнавати як друковану, так і
рукописну букву, і продовжується протягом усього періоду навчання учнів
каліграфічного письма в першому і в наступних класах.
Дотримання
чіткої послідовності вправ у порядку наростання труднощів писання цілих букв,
слів, складів та речень дає змогу вчителеві застосовувати основний педагогічний
принцип навчання – від легкого до більш важкого, а також повторювати вправи для
пальців, кисті руки та передпліччя з рухами у відповідному напрямі.
Генетичний
метод, застосовуваний при вивченні нового матеріалу, сприяє закріпленню навичок
написання вже вивчених елементів букв, які входять до складу нових літер. Тому
це дає можливість відшліфувати форми подібних елементів, раціонально
використовувати попередні зання.
Отже, при
генетичному методі навчання письма діти, вивчаючи будь-яку нову букву, мають
справу з деякими відомим їм з попередніх уроків елементами, що ввійшли до
складу нових букв.
За генетичним
методом навчання як малі, так і великі букви алфавіту залежно від складності їх
написання поділяють на певні групи – малі на 6, а великі на 5 груп. Кожна група
містить букви за подібністю елементів, що є запорукою глибокого засвоєння
учнями програмного матеріалу.
Генетичний метод
має такі особливості:
1) 
Написанню букв передує попереднє
вивчення назви і форми елементів;
2) 
Написання букв проходить не за
алфавітним порядком, а за порядком наростання труднощів у написанні;
3) 
Навчання будується на основі генезису,
тобто утворення кожної наступної букви шляхом попереднього засвоєння основного
елемента і додавання нового.
Послідовність у
навчанні каліграфічного письма за генетичним методом така:
1) 
Учитель пише на класній дошці букву,
пояснює, як вимовляється звук, позначений цією буквою, як слід її читати (дає
повну назву і вимовляє звук), з яких елементів вона складається, ознайомлює
дітей з назвою кожного елемента та сполученням їх. Після цього діти повторюють
її вимову при читанні;
2) 
Учитель пише на дошці кожний елемент
букви і ще докладніше пояснює особливості написання і розміщення її в рядку.
Для глибшого засвоєння форми та елементів букви учні «пишуть» їх
спочатку у повітрі за вчителем, а потім виводять ручкою у зошитах з друкованою
основою;
3) 
Учитель ще раз пише на дошці букву, а
потім діти пишуть у зошитах.
4) 
Після того як учні напишуть 1-2 рядки
нової літери, а вчитель перевірить правильність її написання, він пише на дошці
склади і буквосполучення, пояснює, як букви з’єднуються між собою, а потім дає
завдання учням написати ці склади у зошитах;
5) 
Після аналізу слів вони записуються у
зошит;
6) 
Перевіривши написані дітьми слова,
вчитель пише на дошці речення, де були б слова з вивченою буквою. Після цього
учні виконують різні вправи в зошитах.
Якщо учні
навчилися писати малу букву, бажано добирати такі слова, вб ця буква була на
початку слова, в середині та в кінці його; щоб вона поєднувалась у верхньому,
середньому та нижньому положенні з буквами. Написання слів та речень після
вивченої на уроці букви має за мету її закріплення.
2.5 
Копіювальний метод.
Копіювальний
метод називають ще стигмо графічним. За цим методом навчання каліграфії майже
не проводиться. Навчання каліграфії за ним відбувалося в такій послідовності:
вчитель писав учням у зошитах злегка олівцем ті чи інші букви в певному
порядку, а учні механічно наводили їх чорнилами. Таке письмо не було свідомим і
не мало певної послідовності у вивченні елементів малих і великих букв. Крім
того, воно забирало багато часу в учителя. Ще більші труднощі поставали тоді,
коли учням доводилося писати на класній дошці.
Повільне письмо,
як стверджують науковці, не сприяло підготовці учнів до скоропису, тому цей
метод майже не застосовувався.
Як виняток його
можна використовувати індивідуально щодо окремих учнів, які після всіх пояснень
учителя все ж таки не зможуть засвоїти написання тієї чи іншої букви. У таких
випадках учитель пише в зошиті олівцем букви і слова, а учень наводить їх
чорнилом.
Таким чином,
застосування того чи іншого методу навчання каліграфії в різних класах ще не
вичерпує всіх питань у навчанні правильного каліграфічного письма. Особисті
навички письма вчителя, наочний показ ним правильного написання літер, слів та
речень, зацікавленість дітей заняттям, повсякденний і систематичний контроль
учителя за виконанням учнями всіх правил каліграфічного письма – основні
фактори у виробленні учнями навичок правильно писати.
3. 
Умови навчання каліграфічного письма
Успішне
формування графічних навичок молодших школярів в значній мірі залежить від
умов, в яких проходить навчання учнів каліграфічного письма.
Письмо
є складним психофізіологічним процесом, при якому рухи рук контролюються і направляються
рухом очей. Рухи правої руки виникають внаслідок напруження і розслаблення
м’язів під впливом дії нервових імпульсів, які йдуть від рухових клітин великих
півкуль головного мозку.
Одним
із факторів, що впливає на засвоєння письма, є зорово-слухове сприймання. Не
менш важливим є також моторне сприймання, яке виробляє моторні рухові навички
правої руки, кисті та пальців. За допомогою цих двох взаємопідпорядкованих один
одному факторів виробляються міцні навички письма. Брак одного з них може негативно
впливати на здоров’я учня, зумовлювати труднощі в навчанні каліграфічного
письма.
Для
того щоб навчання каліграфічного письма було успішним, систематичним і
послідовним, слід домагатися від студентів правильного написання букв на
заняттях не тільки з каліграфії, а й з усіх інших дисциплін, під час виконання
будь-яких письмових вправ.
Відомо,
що письмо студентів і учнів може мати індивідуальні відмінності, які
виражаються в нахилі, характерні закруглення деяких елементів літер, у розмірах
тощо.
Боротися
проти такої «індивідуальності» почерку слід обов’язково. Потрібно
тільки вчасно виявити недоліки, які ускладнюють написання тексту, та усунути
їх.З виробленням у студентів вміння правильно каліграфічно писати викладач має
привчити їх до гігієни письма, до радіо кального використання кожної сторінки
зошити. Слід також орієнтувати тих, хто навчається правильно писати на їх
постійну увагу до освітлення класу, яке значною мірою впливає на якість письма
й на збереження зору. Класне
приміщення повинно добре освітлюватись. Воно мусить бути таким, що учень з
нормальним зором міг вільно читати написане на класній дошці з будь-якого місця
класу. Світло не повинно бути сліпучим. Нормою освітлення вважається таке, при
якому світло падає на парту з лівого боку по відношенню до учня, який пише. Ці
вимоги однаковою мірою стосуються як природного, так і електричного освітлення
класу. Шкільні меблі мають
відповідати зросту учнів особливо важливим є правильне сидіння учня за партою.
Якщо діти під час писання низько нахиляють голову, то це може стати причиною
короткозорості; зігнуте положення корпусу призводить до неправильної осанки.
3.1 
Вимоги до робочого місця
Робочі
місця мають відповідати таким вимогам (див. додаток 6):
— 
Висота лавки, на якій сидить учень,
повинна дорівнювати відстані від ступні ноги до нижньої частини коліна, щоб
учень міг вільно, всією ступнею спиратися на підлогу;
— 
Лавка повинна мати достатню ширину і
довжину, а також спинку, на яку учень міг би спиратися верхньою частиною
хребта;
— 
Столик парти робиться з нахилом до учня
на 12-150;
— 
Підніжки мають бути розташовані на
відстані 7-10 см від підлоги. Якщо їх немає учень має вільно ставити ноги на
підлогу.
— 
Крім зазначених умов є ще умови
психолого-педагогічного та гігієнічного характеру, які залежать від стану
викладання каліграфії в школі. Найголовнішою, на наш погляд, умовою
психолого-педагогічного характеру, необхідною для навчання каліграфії, є висока
методична майстерність учителя. Для виконання цієї умови слід дотримуватись
таких вимог:
1. 
У навчанні дітей чи студентів
правильного каліграфічного письма надзвичайне велике значення має особистий
приклад того, хто навчає. Так, для того щоб добре засвоїти будову букв,
послідовність їх написання, вчитель мусить наочно показати їх написання на
дошці.
2. 
Вимоги чіткого, правильного і
каліграфічного письма повинні повсякденно ставитись до всіх видів класних і
позакласних письмових робіт учнів. Вимоги щодо чіткого каліграфічного письма
слід поєднувати з вимогою охайного ставлення до зошитів.
3. 
Процес навчання письма 1-3 класах мусить
бути організований як доступний, простий, темп повинен бути спочатку повільний
з поступовим його наростанням. Характерною ознакою прискореного письма є
написання цілих слів, в основному без відриву пера від паперу в певному темпі.
4. 
Крім того, навчання дітей письма повинно
бути послідовним і систематичним. Слід твердо пам’ятати: доки учні не засвоять
повністю правильного письма, не може бути й мови про перехід на темп більш
прискорений, а згодом до скоропису.
5. 
До умов, необхідних для оволодіння
правильним письмом, належить також збереження встановленого накреслення букв і
норм письма ця умова має бути загальною і обов’язковою для всіх, без вийнятку
учнів.
Практика
показує, що всілякі відхилення від установлених норм накреслення букв можуть
призвести до деформації почерку, що утруднюватиме читання написаного. Це може
статися, якщо вчитель не виявлятиме достатньої уваги до вироблення правильного
каліграфічного письма учнів.
6. 
Наступною умовою є постійний контроль за
учнівськими роботами з боку вчителя. вчителеві необхідно систематично вести
облік успішності з каліграфії, проводити контрольно-перевірні роботи і
висвітлювати їх результати перед класом.
Для
того щоб домогтись поліпшення письма учнів, вчителеві необхідно на кожному уроці
звертати увагу на недоліки в написанні букв, знову і знову пояснюючи правильне
накреслення їх, відпрацьовуючи та вдосконалюючи раніше вироблені школярами
уміння.
3.2 
Поза під час письма
Починаючи
з першого дня занять, учитель повчає дітей,як правильно сидіти за партою,
щоденно контролюючи їх на уроках (див. додаток 6).
Під
час письма слід сидіти прямо, не спиратися грудьми на парту, відстань від
грудей до парти має дорівнювати товщині долоні (3-5см), бо нахил корпусу до
парти заважає вільному диханню, порушує кровообіг, затримує розвиток грудної
клітини, і призводить іноді до захворювання легень. Плечі учня мають бути на
одному рівні, бо неправильне положення тулуба може стати причиною захворювань
хребта.
Голову
треба трохи нахилити вперед так, щоб можна було вільно читати написане, а
відстань від очей до парти має дорівнювати 30-35 см. Це можна перевірити
впершись ліктем на парту і кінцями пальців торкнувшись вушної раковини.
Дотримуючись такого нахилу голови при письмі ми запобігаємо короткозорості, даємо
змогу дитині охоплювати зором не тільки той рядок, на якому вона пише, а й
сусідній.
Руки
учня під час письма мають лежати так, щоб лікті трохи виступали за край парти, а
обидва передпліччя перебували під кутом 45о щодо столика парти.
Під
час письма мізинець і безіменний пальці мають згинатись, а кисть руки рухатись
в напрямі рядка, а в міру його заповнення повільно і плавно має просуватись і
передпліччя. Правою рукою учень пише, а лівою притримує зошит, щоб він не
совався. Кисть правої руки під час писання має бути на рівні середини грудей.
Щоб надати стійкості корпусу під час письма, ноги зігнуті в колінах під прямим
кутом, слід поставити всією ступнею на підлогу.
Не
слід виставляти ноги далеко вперед чи підгинати під себе, класти ногу на ногу,
або відсувати вбік, бо при втраті стійкості учень неминуче буде «лягати»
грудьми на парту.
3.3 
Уміння тримати ручку
Ручку під час
письма треба тримати трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. Ці три
пальці перебувають у злегка зігнутому і спокійному стані (див. додаток 7). Не
слід дуже стискувати ручку, бо рука швидко втомиться. Вказівний палець має
лежати на ручці зверху, середній підтримувати її з правого боку, а великий – з
лівого. Ручку слід тримати не ближче як за 15-20 мм від кінця кульки пера, щоб
було видно процес написання. Підмізинний і мізинний пальці трохи підігнуті до
долоні. Вони є опорою кисті руки під час писання і мають злегка торкатися
паперу та ковзатися по ньому.
Верхній кінець
ручки на початку рядка має бути повернутий в бік правого плеча, а в процесі
заповнення рядка відхилятися вліво.
Якщо рядок
дописується, то верхній кінець ручки розташований проти центра грудей. Для
того, щоб допомогти учням виробити звичку правильно, каліграфічно писати,
вчитель мусить знати найпоширеніші порушення правил тримання ручки:
— 
Зближення кінців пальців та надмірне
напруження їх;
— 
Тримання ручки за її кінець;
— 
Не має змоги плавно рухати рукою і є
причиною некрасивого письма;
— 
Тримання ручки надмірно витягнутими
пальцями – це також є причиною нечіткого почерку.
Від надмірного
стискування ручки в руці пальці швидко стомлюються, тому темп і якість письма
значно погіршуються.
Отже, щоб
запобігти перевтомі кисті і пальців руки, слід систематично стежити за
правильністю тримання ручки: вчасно робити учням зауваження, регулярно
проводити фізкультхвилинки, демонструвати перед класом правильне положення руки
і ручки.
Учитель,
навчаючи письма, мусить не тільки контролювати, як учні сидять за партою, а й
стежити за координацією рухів пальців правої руки, кисті та передпліччя.
Практика показує, що учні які вільно тримають ручку, не «лягають»
корпусом на парту, не тримають в напруженні передпліччя, пишуть плавно, швидко
і красиво.
Не можна
перевантажувати дітей письмом, бо рука, що лежить на мізинцю, швидко стомлюється.
Так, першокласники можуть писати не більше 10 хвилин на уроці в першій
четверті, і до 15 хвилин в наступних; у другому класі – до 20 хвилин. У
третьому класі можна писати протягом 25-30 хвилин за урок. В четвертому – до 35
хвилин, але для перепочинку слід проводити вправи для рук, очей, тулуба,
фізкультхвилинки.
3.4 
Положення зошита
Якість письма
залежить також від положення зошита. Його слід класти на парту навкіс (з
нахилом вліво), так щоб нижній рівний кут був проти середини грудей, а верхній
правий був трохи відхилений праворуч від середини грудей.
Від того, як
лежатиме на парті зошит під час письма деякою мірою залежить і правильна
посадка учня за партою.
Практикою
встановлено, що якби вчитель не намагався на уроці стежити за положенням
зошитів, деякі учні в процесі письма тримають їх неправильно, наприклад,
кладуть перед собою майже прямо, внаслідок чого письмо стає прямим.
З метою
полегшення контролю за правильним положенням зошитів, рекомендується накреслити
на столику кожної парти відступивши відстань на ширину зошита від правого
нижнього краю, тоненьку похилу лінію (під кутом 450) світлою олійною
фарбою. Пишучи на лівій сторінці, учень кладе зошит так, щоб лівий край його
збігався з цією лінією, а при письмі на правій сторінці зошита кладеться до
цієї ж лінії зшитим корінцем (див. додаток 8).
Отже, виконуючи
умови, необхідні для навчання каліграфічного письма дітей, учитель виробляє у
них не тільки правильний почерк, а й стежить за їх осанкою.