МІНІСТЕРСТВО
ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
КУРСОВА
РОБОТА
з
дисципліни
„Економіка підприємства”
					







Тема роботи: „Залучені джерела фінансування
підприємства в сучасних умовах господарювання.”
Виконала студентка
2-го курсу групи ФК — 08-4
Сергеєва І.Є.
Дніпропетровськ
2010р.
ЗМІСТ
ВСТУП
розділ 1. Інвестиції
як джерела фінансування підприємства в умовах господарської діяльності
1.1 Економічний зміст інвестицій як джерел
фінансування підприємства
1.2 Склад та структура інвестицій
як джерел фінансування підприємства
1.3 Джерела формування інвестиційних ресурсів
розділ 2. формування інвестиційної політики підприємств
на прикладі Львівської області
2.1 Джерела фінансування інвестиційної
діяльності підприємств України
2.2 Інвестиційна політика Львівської області 
розділ 3. Шляхи поліпшення
інвестиційної діяльності в Україні
3.1  Проблеми залучення інвестицій в економіку
України
3.2  Шляхи вирішення проблеми інвестиційної
діяльності в Україні
ВисновОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Стабілізація національної економіки — це одна з
найголовніших проблем економічної політики України на сучасному етапі розвитку.
Її вирішення тісно пов’язане з підвищенням ефективності інвестицій, обсяги яких
на нинішньому етапі економічного реформування досить обмежені. За цих умов,
безперечно, підвищується відповідальність за вибір інвестиційних проектів і,
звичайно, зростають вимоги до достовірності методів обґрунтування цього вибору
та оцінки їх ефективності. 
Актуальність курсової
роботи полягає в тому що
інвестиції виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови
національної економіки, забезпечення технічного прогресу, підвищення показників
господарської діяльності на макро- та мікрорівнях.
Мета курсової роботи: аналіз
ролі та значення іноземних інвестицій в розвитку України, а також вплив
іноземного інвестування на регіональний розвиток. Проблеми іноземного
інвестування в Україні та шляхи його   подолання.
Успішне проведення
ринкових реформ в Україні не можливе без ефективної структурної інвестиційної
політики, перебудови економіки з ціллю створення сприятливого інвестиційного
клімату. Корінним чином повинна змінитися діяльність інвесторів в умовах
формування ринкового механізму в Україні.
Нові
організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності
потребують глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення
інвестицій у всій різноманітності їх форм: фінансових, реальних,
інтелектуальних, інновацій.
В першу чергу ринкові
зміни повинні здійснитися в інвестиційній сфері, що відігріє ключову роль для
стабілізації економіки України.
Інвестиційна сфера
потребує глибокого дослідження, оскільки вона відіграє особливу роль в
економіці держави. Реформування інвестиційної діяльності, створення в Україні
сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти оздоровленню
суспільно-політичної ситуації в Україні, створить умови для залучення всіх
можливих джерел інвестиційних ресурсів. Формування інвестиційного ринку є
багатоплановою загальнодержавною проблемою, в якій віддзеркалюються всі
дестабілізуючі фактори, що впливають на економічний розвиток вітчизняних
підприємств.
Проблеми пошуку шляхів
активізації інвестиційної діяльності в Україні обумовили вибір теми
магістерського дослідження.
РОЗДІЛ 1 Інвестиції як
джерела фінансування підприємства в умовах господарської діяльності.
1.1 Економічний зміст
інвестицій як джерел фінансування підприємства
Підвищення
ефективності виробництва і піднесення рівня господарювання у всіх ланках
економіки, орієнтація народного господарства на досягнення високих кінцевих
результатів вимагають подальшого вдосконалення всієї системи управління.
Успішне проведення
ринкових реформ в Україні не можливе без ефективної структурної інвестиційної
політики, перебудови економіки з ціллю створення сприятливого інвестиційного
клімату. Корінним чином повинна змінитися діяльність інвесторів в умовах
формування ринкового механізму в Україні.
Нові
організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності
потребують глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення
інвестицій у всій різноманітності їх форм: фінансових, реальних,
інтелектуальних, інновацій.
В першу чергу ринкові
зміни повинні здійснитися в інвестиційній сфері, що відіграє ключову роль в
економіці.
Комплекс галузей і
виробництва, що утворює інвестиційну сферу, покликаний забезпечити стабілізацію
економіки і розширення виробництва.
Стабілізація
економічного стану України повинна позитивно вплинути на інтенсифікацію
виробничого процесу, а також повинен вплинути інвестиційний ринок, який в Україні
тільки формується.
У відповідності до
Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових і
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької і інших
видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток чи досягається
соціальний ефект.
 
Такими
цінностями можуть бути: грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції і
інші цінні папери, рухоме й нерухоме майно, сукупність технічних,
технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної
документації; права використання землі, води, ресурсів, споруд, обладнання і
інших цінностей.

Сукупність вказаних
цінностей, що обертаються на ринку, прийнято відносити до об’єктів
інвестиційної діяльності.
Інвестиції відіграють
надзвичайно велику роль в розвитку і ефективному функціонуванні економіки. Для
того, щоб визначити цю роль, розглянемо два поняття – валові і чисті
інвестиції. 
Валові інвестиції
представляють собою загальний обсяг інвестованих засобів в певному періоді,
направлених на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст
товарно-матеріальних засобів. 
Чисті інвестиції
представляють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних
відрахувань в певному періоді.
Динаміка показника
чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи
іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає негативну величину (тобто
якщо обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань), це
означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок – зменшення обсягу
випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг
валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про
відсутність економічного росту. І, нарешті, якщо сума чистих інвестицій складає
позитивну величину (тобто обсяги валових інвестицій перевищує суму
амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка знаходиться на стадії
розвитку, так як забезпечується розширене відтворення її виробничого
потенціалу.
інвестиція економіка фінансування
1.2 Склад та структура
інвестицій як джерел фінансування підприємства
Для сутнісно-змістової
характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має
визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім
функціонально-елементним складом (рис. 1.1).
  
Рис. 1.1. Функціонально-елементний
склад інвестицій підприємства.
Залежно від того, де
вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні
(вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу внутрішні
інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.
Фінансові інвестиції
означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій,
облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава.
За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають
право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної
економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або
фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має ретельної вартості
(на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).[11]
Реальні інвестиції —
це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства
(суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових
«капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого
прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці
господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.
Зовнішні прямі
інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не
менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестицій,
менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту
називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і
портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів
і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення
ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб’єктів господарювання.[11]
1.3 Джерела формування
інвестиційних ресурсів
Визначальним джерелом формування
позичкових інвестиційних ресурсів є звичайно довгострокові кредити банків, але
за умови кризового стану економіки країни їх можна використати лише в дуже
обмежених масштабах.
Емісія облігацій фірми
як джерело формування інвестиційних ресурсів є доступною тільки фірмам з
великими розмірами статутного фонду.
Відповідно до законодавства
України емісія не повинна перевищувати 25% від суми статутного фонду. Проте це джерело
формування інвестицій не набуло поки великого поширення через нерозвиненість
фондового ринку і незначні розміри статутного фонду багатьох фірм.[13]
Інвестиційний лізинг є
однією з перспективних форм залучення  позичкових ресурсів. Його можна вважати різновидом
довгострокового  кредиту, що надається у натуральній формі, тобто як довгострокова
оренда різноманітного устаткування і транспортних засобів.   Інвестиційний селенг
— це порівняно нова форма залучення інвестиційних ресурсів, яка полягає у передачі
власником права  користування і розпорядження своїм майном за певну плату. До такого
майна можуть належати будівлі, споруди, сировина і матеріали, цінні папери,
продукти інтелектуальної праці.   Із залучених джерел фінансування інвестицій насамперед
необхідно назвати емісію акцій (акціонерний капітал) та інвестиційних
сертифікатів, що її можуть здійснювати виробничі фірми та інвестиційні фонди чи
компа-нії. Для підприємств інших організаційно-правових форм (крім акціонерних
товариств) основною формою додаткового залучення капіталу може стати збільшення
статутного фонду за рахунок нових внесків (паїв) вітчизняних і зарубіжних
інвесторів.[13]
Вітчизняний і зарубіжний
досвід, а також аналітична оцінка фірми, з усього розмаїття джерел формування інвестиційних
ресурсів варто вибирати передовсім найдоступніші, найреальніші, найефективніші тощо.
Визначення методів фінансування інвестиційних програм і проектів дозволяє
розрахувати пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.
розділ
2. Формування інвестиційної
політики підприємств на прикладі львівської області
2.1 
Джерела фінансування
інвестиційної діяльності підприємств України
В обсяги інвестицій в
основний капітал (капітальних вкладень) включені витрати на будівництво,
реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих підприємств усіх
видів економічної діяльності, витрати на будівництво об’єктів житлово-цивільного
призначення, витрати на придбання машин та обладнання без здійснення
капітального будівництва. Індекси інвестицій в основний капітал до попереднього
року обчислені за даними обсягів інвестицій у порівняних цінах. (рис2.1) 
   
Рис 2.1 Індекси
інвестицій в основний капітал.
З побудованого графіка
видно, що з 1991 до 1998 року прослідковується тенденція до зменшення індексів
інвестицій в основний капітал, а потім — постійне помірне збільшення.
Побудуємо в одній
площині графіки, які ілюструють динаміку валового внутрішнього продукту, інвестицій
в основний капітал та обсягів виробництва у промисловості протягом
досліджуваного періоду [1].
  
Рис.2.2 Індекси
реального ВВП та інвестицій в основний капітал
На побудованих
графіках чітко прослідковує, що загальна тенденція динаміки зберігається для
всіх величин (інвестицій в основний капітал, валового внутрішнього продукту та
обсягів виробництва у промисловості).
Тепер наведемо
статистичні дані про результати інвестування в період збільшення індексів
інвестицій в основний капітал. В табл.2.1. наведені дані [1; 4] про інвестиції
в основний капітал за джерелами фінансування в Україні за 2000 — 2005 рр. в
млн. гривень у фактичних цінах.
Таблиця 2.1. Інвестиції в основний капітал у фактичних
цінах за джерелами інвестування в Україні за 2000 — 2005 рр.































































Вид джерела фінансування
Рік


2000
2001
2002
2003
2004
2005


Всього
12401
13958
17552
23629
32573
37178


у тому числі за рахунок
коштів держбюджету
1043
1029
1341
1210
1749
1863


коштів місцевих бюджетів
436
585
686
975
1332
1365


власних коштів підприємств,
організацій
9330
10081
12370
16198
21770
24470


коштів іноземних інвесторів
133
421
677
1400
1413
2068


коштів населення на
індивідуальне житлове
1001
1049
1113
1176
1415
1573


кредитів банків та інших
позик
132
391
1400
1985


інших джерел фінансування
458
793
1233
2279
3494
3854



За
даними статистичного щорічника України (2005 рік) сформуємо табл. 2.2, в якій
наведено обсяг інвестицій в основний капітал та основні макроекономічні
показників за 2000 — 2005 рр. [2].
Таблиця
2.2.








































































Основні макроекономічні показники
2000
2001
2002
2003
2004
2005


Інвестиції в основний капітал (у
факт, цінах), млн. грн.
12,4
14,0
17,6
23,6
32,6
37,2


Валовий внутрішній продукт (у факт,
цінах), млн. грн.
93365
102593
130442
170070
204190
220932


у розрахунку на одну особу, грн.
1842
2040
2614
3436
4195
4583


Доходи населення, млн. грн.
50069
54379
61865
86911
157996
186365


Індекс споживч. цін(грудень до
грудня попереднього року), відсотків
110,1
120,0
119,2
125,8
106,1
99,4


Бюджет (доходи), млн. грн.
28112,0
28915,8
32876,4
49117,9
54934,6
61954,3


Експорт товарів і послуг,млн.дол.
19,0
16,4
15,2
18,1
19,8
22,0


Імпорт товарів і послуг,млн. дол.
США
18,5
16,1
12,9
15,1
16,9
18,2


Кількість зайнятих економічною
діяльністю, млн.
22,6
22,3
21,8
21,3
21,0
21,4




За наведеними даними
робимо висновок, що збільшення інвестицій в основний капітал (у фактичних
цінах) за період з 2000 по 2005 роки супроводжується збільшенням таких
показників економіки, як: ВВП, дохідна частина бюджету, доходи населення. У
динаміці експорту та імпорту товарів та послуг загальної тенденції не
прослідковується. Це можна пояснити, керуючись тим, що стимулюючий ефект
мультиплікатора залежить від багатьох факторів.
Так, якщо збільшуються
податки, то розміри віддачі державних витрат знижуються. Якщо імпорт є досить
значним, то частина «нових» доходів уходить за кордон, зростає ймовірність
дефіциту платіжного балансу [12].
Найпоширенішою
помилкою в контексті аналізу інвестицій є хибне уявлення про те, що в
результаті здійснення інвестиційної діяльності одна зі сторін обов’язково
залишається у виграші, а інша — програє. Звичайно, на практиці така ситуація
можлива. Хоча, як правило, у світовій економіці інвестування пов’язане із
взаємним виграшем. Інвестор дістає доступ до ринків дешевої робочої сили чи
сировини, збуту продукції, зменшує свої ризики шляхом міжнародної
диверсифікації капіталу. Сторона, яка приймає, заповнює «нішу» у
наявних інвестиційно-фінансових ресурсах, вирішує низку соціально-економічних
проблем.
Дослідження
інвестиційного макросередовиша в Україні свідчить про те, що, з одного боку,
ключову роль у його формуванні відіграє уряд, який визначає амортизаційну,
грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику тощо. З другого, на динаміку
інвестицій істотно впливає ступінь розвитку фінансової та фондової
інфраструктури вітчизняної економіки. Не менш суттєвим є й те, що між цими
визначеннями існує рефлективний зв«язок, тобто вони взаємопов»язані, а напрям
впливу може бути двостороннім. Наприклад, кредитна й інвестиційна репутація
уряду впливає на фондові індикатори. І навпаки, низька активність портфельних
інвесторів на внутрішньому ринку країни є показником недовіри інвесторів до її
економічної політики. Загалом же це свідчить про необхідність використання
усього комплексу важелів (державних і ринкових) для формування привабливого
інвестиційного середовища і залучення потрібного обсягу інвестиційних ресурсів
у вітчизняну економіку.[10;3]
2.2 Інвестиційна політика Львівської області
Дослідження в різних
галузях економіки України свідчить про те, що за останні роки в результаті
реалізації комплексу ринкових реформ та створення конкуренції спостерігаються
позитивні зрушення в інвестиційно-інноваційній діяльності. Аналіз інвестиційної
діяльності суб’єктів господарської діяльності різних форм власності за
1995-2008рр. відображає суттєві зрушення в напрямі збільшення частки інвестицій
в основний капітал підприємницькими структурами з недержавними формами
власності. Однак у цілому умови реформування відносин власності та проблемні
питання перехідної економіки негативно вплинули на інвестиційну діяльність
різних форм господарювання, знизивши обсяги інвестицій в основний капітал.
Аналізуючи
інвестиційну політику Львівщини, спостерігаємо недостатність внутрішнього
капіталу для фінансування інвестиційного розвитку як наслідок низької здатності
до самофінансування та фінансування інститутами фінансового ринку. Одним із
найважливіших джерел інвестування економіки регіону виступають банківські інвестиційні
кредити.
Дослідження показали,
що на кредитну діяльність банківських установ впливає в цілому складна
економічна ситуація в країні, водночас характерним є зростання обсягів
кредитних вкладень у національну економіку. Разом з тим із збільшенням
загального обсягу кредитних вкладень відбулося зростання заборгованості за
довгостроковими кредитами більш ніж у 15 разів порівняно з 1996р., яка станом
на 1 січня 2008 р. становила 297 млн. грн. За даними дослідження простежується
тенденція щодо збільшення частки довгострокових та скорочення короткострокових
кредитів, незважаючи на їх зростання, зазначений обсяг довгострокових кредитів
є незначним порівняно з потребами економіки.
Аналіз структури
джерел інвестування свідчить, що серед них найактивнішу роль відіграють власні
кошти підприємств (71,4%) та іноземні інвестиції (10,3%). Усі інші джерела
інвестиційного забезпечення характеризуються незначною питомою вагою: кошти
державного та місцевого бюджетів (6,4%), кредити банків (4,4%), кошти населення
(0,9%), кошти вітчизняних інвесторів (0,6%).
За результатами
аналізів можна зробити висновок, що для залучення потенційних джерел
інвестування необхідно створити умови для їх трансформації в реальні джерела
інвестиційних ресурсів та збільшення інвестиційної привабливості регіонів.
Важливу роль у процесі інвестування в підприємницьку діяльність мають
відігравати додаткові ресурси, що виникають в економіці внаслідок їх ринкових
перетворень(кошти від приватизації, використання можливостей внутрішнього та
зовнішнього фондового ринків та небанківських фінансово-кредитних установ, від
створення сприятливих економічних умов для залучення вільних грошових
заощаджень, активізації процесів банківського інвестиційного кредитування,
лізингу)[6].
Недостатня
інвестиційна привабливість окремих регіонів впливає на розподіл обсягів
інвестицій. Зокрема, спостерігається значна нерівномірність капітальних
вкладень в галузі господарського комплексу регіону в розрізі районів та міст
обласного підпорядкування. Інвестиційні ресурси, як правило, спрямовуються у
підприємства м. Львова – 454,04 млн грн.(51,6%), Стрийського району – 75,5 млн
грн.(8,6%) та Яворівського району – 38,4 млн грн. (4,4%). Найбільший дефіцит
капіталовкладень зафіксовано в Перемишлянському – 3,8 млн грн.(0,44%), Турківському
– 3,1 млн грн.(0, 36%) та Старосамбірському районі – 2,8 млн грн.(0,32%).
Аналогічна ситуація спостерігається з розподілом іноземних інвестицій.
Регіональна структура розподілу прямих іноземних інвестицій є нерівномірною,
оскільки найбільші обсяги інвестицій припадають на м. Львів (64% до загального
обсягу інвестицій), Яворівський район – 10%, Камянка-Бузький район – 3,9%, а
для інших районів та міст Львівщини питома вага прямих іноземних інвестицій
коливається від 3,3 до 0,1%.
Це свідчить про необхідність
надання гірським регіонам та депресивним територіям статусу і прав територій
пріоритетного розвитку, створення належного податкового середовища з метою
підвищення їх привабливості для вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Такі регіони мають значний потенціал і
можуть стати регіонами соціально-економічного зростання.
Інвестиційну політику
Львівської області можна охарактеризувати як ресурсно-привабливу. Привабливість
Львівського регіону визначається такими чинниками:
— 
високими темпами ринкового
розвитку;
— 
високим рівнем освіти
населення, кваліфікованою робочою силою;
— 
великою часткою новітніх
галузей промисловості;
— 
широкою мережею
науково-дослідних установ;
— 
розвиненою
телекомунікаційною мережею;
— 
багатим ресурсним
потенціалом;
— 
міжнародними транспортними
коридорами, що проходять територією області;
— 
широкими можливостями для
відпочинку та рекреації.
Важливим аспектом,
який стимулюватиме надходження інвестицій в економіку регіону, є інноваційна
діяльність. Аналіз економічних данин Львівщини свідчить про скорочення
інноваційних процесів, що характеризується зменшенням числа і питомої ваги
інноваційно-активних підприємств. На даний час для інноваційної діяльності на
регіональному рівні характерною є низка проблем, до яких слід віднести відсутність
дієвих та ефективних програм інноваційного розвитку, відсутність пільг щодо
активізації інноваційної діяльності в регіоні. Передусім необхідно вирішити
проблему системного, сформованого га основі чіткого визначення пріоритетів
підходу щодо розвитку провідних галузей економіки на регіональному рівні,
сформувати належну законодавчо-нормативну базу та розробити ефективні
інноваційні програми, які б передбачали створення сприятливого економічного
середовища для реалізації проекту «інновації — інвестиції» відповідно до
інтересів усіх його учасників, що дасть змогу збільшити обсяги надходження
ресурсів для реалізації інноваційних проектів.
Отже, основними
факторами, що можуть привабити інвестиції в підприємницький сектор регіону,
зокрема Львівщини, є значний ринок збуту з величезними потенційними
можливостями, дешевою робочою силою та окремими видами природних ресурсів.
Потенційних інвесторів може привабити: норма прибутку, яка б ураховувала премію
за ризик, інфляцію та інші негативні інвестиційні фактуро; тимчасові низькі
прибутки при забезпеченні інших цілей інвестування – закріплення на ринку,
адаптація до регіональних умов підприємницької діяльності, тобто формування
основи для отримання прибутку у майбутньому.
Пріоритетним завданням
органів державної влади на всіх рівнях Львівщини є збільшення залучення
інвестицій на основі програми «Назустріч інвесторам» та Стратегія розвитку
Львівщини до 2015 року.
До чотирьох
стратегічних цілей Львівської області належать [6]:
1. 
Львівщина – регіон сталого
економічного й підприємницького розвитку.
2. 
Львівщина – ворота України
до Європейського Союзу.
3. 
Львівщина – регіон
високоосвічених людей, інноваційного потенціалу та технологічно розвинутих
компаній.
4. 
Львівщина – регіон чистого
та привабливого довкілля, культури, туризму та рекреації.
Чималим поштовхом
розвитку області є проведення в Україні Євро — 2012. Тим самим інвесторам
створюються широкі можливості для реалізації інвестиційних проектів.
Пріоритетними
інвестиційними проектами Львівської області є: реконструкція Міжнародного
аеропорту «Львів»(вартість проекту – 166,1 млн дол. США, в тому числі кошти
інвестора 97,2 млн дол. США); будівництво та експлуатація шахти Любельська
(необхідні інвестиції 40 млн дол.США для видобутку коксівного вугілля підземним
способом із застосуванням високоефективних технологій).
За розпорядженням
Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. «Про схвалення концепції
створення індустріальних (промислових) парків у Львівській області» визначені
стартові майданчики для облаштування промислових парків. Один з таких
промислових парків – «Черляни» розташований на земельній ділянці площею 510 га на відстані 52 км до кордону з Європейським Союзом.
Виходячи з
першочергових завдань економічної політики, пріоритетними будуть ті напрями
інвестування, які спроможні за порівняно короткий термін забезпечити відчутні
зрушення в економіці регіону. Для Львівщини це такі галузі і виробництва : з
коротким терміном окупності (туризм і рекреація, легка, харчова промисловість),
суттєвим мультиплікативним ефектом, тобто розвиток яких дає значний поштовх для
економічного зростання супутніх виробництва (такими є, зокрема, виробництво
складної техніки, машин, обладнання), із значним експортним потенціалом і конкурентоспроможністю.
У Львівській області
проводиться активна політика щодо залучення іноземних інвестицій. На одного
мешканця у 2007 р. припадало понад 323 дол. США іноземних інвестицій, вкладення
в економіку області здійснили партнери з 62 країн. Найактивнішими інвесторами є
Польща, Німеччина та Угорщина (рис.1).
  
Пріоритетною для
іноземного інвестування є промислова та фінансова сфери діяльності. Динамічно
розвиваються торгівельна діяльність та сфера послуг, що зумовлена вигідним
географічним положенням області. Важливу роль відіграє мале підприємництво. В
області функціонує понад 120 тис. малих підприємств та 93,3 тис. підприємців —
фізичних осіб. На 10 тис. осіб на Львівщині припадає 68 малих підприємств
порівняно з 66 підприємствами по Україні [6]. Привабливими сферами для малого
бізнесу є машинобудування, легка та харчова промисловість, виробництво деревини
та виробів з неї (рис. 2).
  
За 9 місяців 2008 р.
внесено 164, 7 млн. дол.. США іноземних інвестицій, що у 2,2 раза більше, ніж у
попередньому році. Всього в економіку області внесено 653,2 млн дол. США. За
обсягами залучених інвестицій область входить у десятку найбільш привабливих
територій (8-ме місце в Україні), а серед західних регіонів посідає перше
місце. На даний час в області працюють інвестиції з 61 країни світу. Найбільш
активно інвестують в область ділові партнери зазначені на рис.3.
  
Рис.3 Країни, що
активно інвестують у Львівську область.
Так, Польща інвестує у
галузі тваринництва; Німеччина – у виробництво автомобільних кабельних мереж;
Данія – у виготовлення меблів. Очікуються значні інвестиції у виготовлення
сучасних будівельних матеріалів та розвиток фінансової інфраструктури області.
Основою інвестиційної
політики у регіоні та в країні в цілому має стати максимальний розвиток
підприємницької ініціативи суб’єктів економічної діяльності. Приватна
ініціатива у поєднанні з інноваційно-технологічними досягненнями забезпечує
позитивний вплив на конкурентоспроможність вітчизняної продукції та
національної економіки [7], сприяє збільшенню обсягів заощаджень населення та
спрямовує їх на ефективний економічний розвиток [8] та вирішення питань
соціального захисту.
розділ
3. Шляхи поліпшення інвестиційної діяльності в Україні
3.1 
Проблеми формування
інвестиційного клімату України
В
Україні дедалі більше дається взнаки нечіткість інвестиційної стратегії, а
непрозорість процесу обговорення та формування інвестиційних та інноваційних
пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає виробленню об’єктивних
цілей та напрямків цієї політики, послаблює суспільну легітимність урядової
політики у цій сфері. В суспільстві, а також серед економічної еліти, вже
назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та
механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення
інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному
поділі праці. 
Існуючі
в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату
мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну
та фінансову складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують
поліпшення інвестиційного клімату, є: 
1.
Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій,
який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований
на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та
обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою
розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно
на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи,
що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні. 
Зосередження
заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні
преференцій окремим групам господарюючих суб’єктів призвело до викривлення
конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері
розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине
нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому
підсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий для
вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення
«інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади.
2.
Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних
підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які
можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення
інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ
в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат,
ризиків і бар’єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати
інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за
залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей
чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні
сектори економіки. 
3.
Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за
даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення
господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім
країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн,
таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія
(96), Азербайджан (99), Молдова (103). 
4.
Суттєве податкове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) є
вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи проте, зважаючи на
високу порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу, ця різниця не
є значною перепоною для інвестицій. Водночас стримуючим чинником для поліпшення
інвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів та
обов’язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення та
адміністрування інших податків та податкових платежів; 
5.
Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а
також низький рівень захисту інвесторів. Значним є відставання за цими
показниками України від «країн-еталонів», з розвиненим корпоративним
законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільше відставання спостерігається
за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок
іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є
контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та
загроз втрати оперативного управління інвестиціями. 
6.
Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління,
що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових
органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості.
Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорість системи реєстрації та
можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок
додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів тощо.
Неврегульованим залишається питання прав міноритарних акціонерів, що знижує
гарантії захисту прав власників та значно підвищує ризики інвестицій в
економіку України.
7.
Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності
масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами
національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів
національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні
диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію
інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури
тощо.
3.2 
Шляхи вирішення проблеми
інвестиційної діяльності в Україні
Враховуючи
обставини, що були розкриті у пункті 3.1 і усвідомлюючи важливість поліпшення
інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову
перспективу є підготовка необхідної правової та організаційної бази для
підвищення дієздатності механізмів забезпечення інвестиційного клімату й
формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної
економіки. Для цього необхідно здійснити низку першочергових заходів з послідовної
деполітизації економіки, формування єдиних стратегічних цілей та послідовності
економічних реформ, незмінних за приходу до влади будь-яких політичних команд,
забезпечення незмінності та гарантованості захисту ринкових прав і свобод
інвестора. Зокрема:
1. Підготувати
план дій щодо забезпечення сприятливого інвестиційного клімату у межах
проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, залучити до його
розробки та обговорення широке коло експертів, науковців, представників органів
державної влади та бізнесу.
2.Розробити
регіональні плани підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням
особливостей їх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечити
державний моніторинг їх виконання як одного з критеріїв успішності діяльності
місцевих державних адміністрацій.
3. Поширити
реалізацію обласними державними адміністраціями навчальних програм серед
бізнесменів з підготовки інвестиційних пропозицій, складання інвестиційних
бізнес-планів, юридичного супроводу інвестиційних проектів, управління
інвестиційними проектами. Передбачити механізми надання державою послуг щодо
підвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційної діяльності.
4. Суттєво
розширити спектр заходів конкурентної політики, зокрема — щодо запобігання
антиконкурентним діям національних та іноземних інвесторів на українському
ринку, удосконалити методики та критерії виявлення проявів недобросовісної
конкуренції з урахуванням реалій сучасної української економіки (останній Указ
Президента “Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 рр.” був
прийнятий 19.02.2003 р.).
5. Підготувати
перелік заходів щодо посилення відповідальності представників органів
виконавчої влади й органів місцевого самоврядування за вчинення корупційних та
інших дискримінаційних дій щодо інвесторів. 
6. Поширити
практику укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних
зобов’язань у сфері конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики
держави на певних ринках на визначений середньо- і довгостроковий період часу. 
7. Сформувати
на основі спільної розробки Міністерства фінансів, Міністерства економіки,
Міністерства транспорту і зв’язку, Міністерства промислової політики,
Міністерства палива та енергетики, а також галузевих об’єднань підприємців довгострокову
програму державного та змішаного інвестування в розвиток телекомунікаційної,
транспортної та енергетичної інфраструктури.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумок, необхідно
сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним.
Залучаючи до країни іноземний капітал, не слід забувати, що з нинішньої кризи
Україну виведуть лише власні зусилля. Не варто надавати підприємствам з
іноземними інвестиціями податкові пільги, яких не мають українські, зайняті у
тій же сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід майже не впливає на
інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на
місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств з формальною іноземною
участю, які претендують на пільгове оподаткування.
Необхідно намагатися створити
сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для
вітчизняних. І мова не про те, щоб надати їм гроші на здійснення інвестицій.
Українському приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень
і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також
стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових капіталовкладень.
Нинішня ситуація в Україні
підтверджує ту відому істину, що коли назріла потреба у загальних змінах, тоді
часткові перетворення зовсім нічого не дають, а то й ведуть до негативних
результатів. Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної та
інноваційної, діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе
тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових
реформ, які (як показує досвід інших країн, що реально здійснюють такі реформи)
вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й
нададуть економіці стимули ефективного розвитку. 
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Статистичний щорічник країни за 2004р.-К.,
Держкомстат України, 2005р. — 658c.
2. Опищенко В.А. Сучасні напрямки формування інвестиційної політики в
Україні // Економіка України – 2005 -№10. 
3. Іваненко-Свинцицька І.Є. Інвестиційний клімат в Україні: його формування,
ключові моменти та характеристики // Формування рин6кових відносин України –
2005 -№9. 
 4. Симоненко Л.І. Інвестиційний процес в Україні в умовах перехідної
економіки // Фінанси України – 2005 -№5.
5. Стельмах М.В., Бутов А.М. Фінансовий
менеджмент: Курс лекцій. – Тернопіль: ТАНГ, 2002. – 124 с.
6. Стратегія розвитку Львівщини до 2015 року
[Електронний ресурс]:Головне управління економіки Львівської Обласної Державної
Адміністрації. – Режим доступу: www.loda.gov.ua
7. Економічний розвиток і державна політика :
Навч.посіб. / [Ю.Бажал, О. Мертенес та ін.]; За заг. Ред.. Ю. Єханурова, І.
Розпутенка. – К,: вид-во УАДУ, 2001. – С.233-242.
8. Кілієвич О., Мертенс О.Мікроекономіка для
аналізу державної політики: Підручник. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи»,
2005. – Розд.8. 
9. Економічний аналіз. Навчальний посбуник.
/За ред.д.е.н., академіка НАН України, проф.М.Г.Чумаченка. – Київ, 2001.
10. Сергієнко О.М. Стратегічні напрямки інвестиційного розвитку України.//
Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. Вип..1(32)-К.,
2004;
11. Татаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії
інвестицій. — К.: КНЕУ, 2004. — 160с.