ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Психологія спорту та її особливості
1.1 Особливості діяльності у
фізичному вихованні та спорті
1.2 Психологічна систематика видів спорту
Розділ 2. Зміна психічних функцій при заняттях спортом
					







2.1 Рухові відчуття
2.2 Спеціалізовані сприйняття в спорті
2.3 Роль уяви у керуванні рухами
2.4 Реакція в спорті
2.5 Психологічна напруга і
перенапруга в тренувальному процесі
2.6 Передзмагальні психічні стани
Висновки
Список використаних джерел


ВСТУП
Психологія фізичного виховання і спорту — це та область
психологічної науки, що вивчає закономірності прояву, розвитку і формування
психіки людини в специфічних умовах фізичного виховання і спорту під впливом
навчальної, учбово-тренувальної і змагальної діяльності.
Специфічність умов, що існують при заняттях фізичною
культурою і спортом, визначається предметом діяльності як способу бачення
об’єкта дослідження. Фізичне виховання є найважливішим елементом у системі
виховання людини. У цьому аспекті фізичне виховання являє собою
освітньо-виховний процес і характеризується принципами, властивому педагогічному
процесові. Заняття різними видами спорту сприяє зміні не тільки фізичних
показників, але і психічних функцій організму.
Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної
літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості психічних реакцій спортсменів
на заняття різними видами спорту.
Предмет дослідження: особливості психічних реакцій при занятті спортом.
Проблема: полягає в тому, щоб правильно
організувати допомогу
при виникненні психічних ускладнень у спортсменів.
Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом психічних перенапружень у
спорті є вміння самого спортсмена володіти ситуацією, вміти зняти напруження.
Мета нашої роботи полягає в тому, щоб встановити вплив занять
різними видами спорту на психічні функції студентів.
Завданнями роботи є:
1)    
розглянути
особливості психології спорту;
2)    
розглянути
психологічну систематику видів спорту;
3)    
проаналізувати
зміни психічних функцій при занятті спортом.


РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ ТА ЇЇ
ОСОБЛИВОСТІ

1.1 Особливості діяльності у фізичному вихованні та спорті

Специфічні особливості
діяльності як у фізичному вихованні, так і в спорті викликані різницею в
умовах, цілях, мотивах, засобах і результатах, які необхідно досягти.
Однак і в тому і в іншому
випадку предметом її є людина, яка займається фізичними вправами.
Незвичайна за інтенсивністю і
тривалістю фізична і психічна напруга — це ще одна загальна особливість.
Займаючись фізичними вправами, людина відчуває напругу, що перевищує звичайні,
повсякденні норми. Часто, особливо в спорті, ця напруга може бути навіть
граничною. Важливо відзначити, що розумне систематичне використання таких
фізичних і психічних напруг у фізичному вихованні і спорті приводить до того,
що вони стають звичними. Це, безсумнівно, позитивний ефект, тому що це сприяє
зміцненню здоров’я, підвищенню працездатності, розвитку фізичних і психічних
якостей, а в спорті — росту спортивних результатів.
Тільки до спорту належить
виняткова особливість: відомо, що сутність спортивної діяльності — змагання.
Без змагань немає спорту. Участь людини в змаганнях виражає її прагнення до
досягнення найвищого спортивного результату в боротьбі з іншими людьми [3].
Мета діяльності у фізичному
вихованні і спорті поєднуються загальною спрямованістю: формування потреби в
заняттях фізичними вправами, зміцнення здоров’я, підвищення працездатності,
інтелектуальний, моральний, етичний і естетичний розвиток. У кожній сфері своя
спрямованість: у фізичному вихованні — забезпечення як фізичного і духовного
розвитку, так і професійно-прикладної підготовленості до праці, засвоєння
правил, норм і закономірностей рухової активності в різних умовах реальної
дійсності; а в спорті — досягнення максимально високого спортивного результату,
розвиток спеціальних здібностей, необхідних для заняття певним видом спорту.
У процесі розвитку
мотиваційної сфери людини особливу роль відіграють первинні мотиви.
З потреби в русі народжується
мотив емоційної привабливості фізичних вправ, в основі якого — механізми
переживання задоволення від процесу виконання вправ. Значну роль у нашому житті
відіграє потреба в збереженні здоров’я, життя, у результаті чого народжуються
мотиви зміцнення здоров’я, фізичного розвитку власного тіла, розвитку сили,
спритності і витривалості.
Систематичні заняття
фізичними вправами, досягнення певних успіхів, вікові особливості, статева
приналежність, індивідуальні особистісні установки, принципи, соціальне
середовище й сформовані в суспільстві норми, правила, закони — усе це визначає
подальший розвиток мотивів занять фізичною культурою і спортом.
У даному випадку в силу
вступають вторинні потреби, що у психології зв’язують з розвитком особистості
людини.
Мотиви в спорті залежать від
цілей діяльності. Вони можуть цілком відповідати їм. У таких випадках, як
правило, ефективність спортивної діяльності буває особливо високою. Якщо ж
спостерігається розбіжність між мотивами і цілями, то результативність
діяльності значно знижується [3].
Дії — основний засіб
діяльності у фізичному вихованні і спорті. У структурі поняття
«діяльність» дії завжди визначаються як спрямовані на вирішення
конкретних задач. Дії — це те, за допомогою чого досягається результат
діяльності. У фізичній культурі і спорті дії як основний засіб досягнення мети
називаються фізичними вправами.
Продуктом (результатом)
діяльності у фізичному вихованні є оздоровчий і освітній ефект від занять
фізичними вправами. У спорті — спортивне досягнення, результат спортивних дій,
виконуваних спортсменом на тренуваннях і змаганнях.
Необхідно враховувати і той
факт, що функціональна організація дій спортсменів (їх діяльність) одночасно
містить:
1) дії, спрямовані на
підготовку організму до фізичних і психологічних навантажень, розвиток і
удосконалювання технічних умінь і навичок, розвиток і формування особистісних
якостей, умінь і властивостей (тренувальний тип діяльності);
2) дії, спрямовані на
досягнення цілей спортивної діяльності (змагальний тип діяльності).
Усе це дає можливість
виділити ряд психологічних особливостей спорту як специфічного виду діяльності.
Психологічні особливості
тренувальної діяльності:
—                  
навчання
і виховання, спрямовані на розвиток особистості спортсмена;
—                  
удосконалювання
психологічних процесів і властивостей особистості;
—                  
адаптація
до зростаючих фізичних і психологічних навантажень;
—                  
систематичне
підвищення раніше досягнутого і звичним рівням фізичного і психічного розвитку
(подолання самого себе);
—                  
вироблення
жорсткої дисципліни, режиму життя розв’язуваним задачам;
—                  
відношення
спортсмена до тренувальної діяльності і досконалість його системи мотивації;
—                  
наявність
специфічного спілкування: 1) із тренером, що прагне спонукати спортсмена до
об’ємної і якісної роботи (часто на межі можливостей); 2) з товаришами, що
часто виступають у ролі суперників або конкурентів;
—                  
наявність
психічної напруги, що за певних умов може привести до психічної перенапруги.
Психологічні особливості змагальної
діяльності:
—                  
змагання
має стимулюючий вплив;
—                  
під час
участі в змаганнях у спортсмена присутнє прагнення до перемоги або до
поліпшення результативності виступу;
—                  
змагання
впливають на статус спортсмена в суспільстві, включаються в оцінку життєвих
досягнень. Вони завжди соціально значимі, їх результати одержують широку
суспільну популярність і оцінку;
—                  
результати
змагань особисто значимі для спортсменів, служать перевіркою правильності або
неправильності обраного шляху і доцільності витрат часу і зусиль;
—                  
змагання
— це специфічний фактор, що створює екстраординарні емоційно-вольові стани, які
впливають (позитивно або негативно) на процес і результат діяльності
спортсмена.
1.2 Психологічна систематика видів спорту

Сучасний спорт різноманітний.
Різноманіття його виражається:
1) у великій кількості видів
спорту;
2) у великій кількості
змагальних вправ, що входять в окремі види спорту;
3) у винятковій розмаїтості
змістовної і процесуальної сторони спортивної діяльності (біомеханічні,
енергетичні, середовищні і психологічні особливості).
Для організації
психологічного аналізу спортивної діяльності прийнято групувати усі види спорту
і змагальні вправ [15].
Найбільш раціональна
систематика видів і змагальних вправ у спорті, розроблена Т.Т.Джамгаровим.
Пропонуючи свою систематику,
автор використовував незалежні від виду спорту положення, що виражають характер
взаємодії спортсменів у процесі змагальної діяльності, при цьому головною метою
було розглянути взаємодії, регламентовані відповідними правилами змагань.
Дослідження показали, що конкретні форми взаємодії спортсменів залежать від
особливостей виду спорту, і це визначає, головним чином, психологічну
специфіку. Існує дві основні форми взаємодії: 1) стосовно супротивника —
протиборство; 2) стосовно партнерів — взаємодія.
Протиборство характеризується
наявністю прямого або непрямого психологічного (може бути, і фізичного)
контакту між спортсменами і відрізняється конфліктністю взаємин. Воно може мати
різний ступінь гостроти, що залежить від особливостей спорту, значимості
змагань і індивідуально-психологічних особливостей спортсменів-учасників.
Взаємодія партнерів протікає
як співробітництво, взаємна допомога, підтримка, узгодження і координація
спільних зусиль.
Ефективність взаємодії
залежить від умінь і навичок взаємодії, згуртованості, психологічного клімату
команди, сумісності й ін.
Ці дві основні форми взаємодії
спортсменів, які змагаються, склали основу для визначення критеріїв систематики
Т.Т.Джамгарова, що зводяться до наступного:
протиборство супротивників:
безпосереднє (при твердому, нежорсткому, умовному фізичному контакті) і
опосередковане (при відсутності фізичного контакту). Обов’язкова умова —
наявність психічного контакту;
взаємодія партнерів: при
взаємозалежних діях, при спільно синергічних діях, при спільно-послідовних діях
і при спільно-індивідуальних діях [15].
У результаті розробки
систематики різноманіття видів спорту було зведено до дев’яти груп. Види
спорту, віднесені до однієї групи, дійсно мають багато загального в
психологічному відношенні, незважаючи на розходження за іншими показниками.
Наприклад, для видів спорту
дев’ятої групи характерна односпрямована психічна активність. Психічна
структура змагальної діяльності гімнаста, стрибуна з трампліна на лижах і
слаломіста містить у собі: максимальну концентрацію уваги, настроювання перед
виходом на старт, прийоми самоконтролю за ключовими складовими техніки, уміння
протистояти факторам, що заважають.
Психологічна систематика
видів спорту і змагальних вправ
  


РОЗДІЛ 2. ЗМІНА ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ ПРИ
ЗАНЯТТЯХ СПОРТОМ

2.1 Рухові відчуття

Основу регуляції рухів
складають рухові, зорові і слухові відчуття, що породжують полімодальні
сприйняття. Рухові відчуття доставляють у мозок інформацію про хід виконання
дій, про виникаючі неузгодженості або про невідповідність рухів умовам
діяльності. Так у процес переробки включаються представлення і механізми мислення.
Визначене значення має і пам’ять. На основі проведеної психічної діяльності в
дії, якщо потрібно, вносяться корективи. Без спеціального тренування рухові відчуття мають значні
відхилення від необхідної точності. Для розвитку точних рухових відчуттів
(м’язового почуття) потрібне багаторазове повторення рухів. У процесі
тренування розвивається координованість дій і паралельно з цим формуються
рухові відчуття (почуття амплітуди, тривалості й інтенсивності), оптимальні для
точного виконання рухів [4]. У кожному виді спорту виразність рухових відчуттів
розвивається у певному напрямку. Спеціалізація залежить від своєрідності
координаційних характеристик рухів у техніці фізичних вправ, від особливостей
задіяних м’язово-рухових систем, що виконують ведучу роль у руховій діяльності.
Експериментально показано, що висококваліфіковані спортсмени, які знаходяться у
високій спортивній формі, здатні виконувати руху з точністю амплітуди до 0,3 с,
тривалістю — до 0,1 с, інтенсивність зусиль — до 500 м, причому головну роль у
відтворенні рухів відіграє м’язове відчуття. Отже, для успішного формування в
спортсменів так необхідних їм рухових відчуттів, особливо в період оволодіння
технікою спортивних вправ, тренерові важливо направляти думки вихованців на
аналіз виникаючих відчуттів як при правильному, так і при помилковому виконанні
рухів.



2.2 Спеціалізовані сприйняття в спорті

Спеціалізовані сприйняття
виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає в спортсмена
виникнення і розвиток глибокий специфічних відчуттів, пов’язаних зі
спеціалізацією. Специфіка таких сприйняттів, головним чином, визначається
особливостями виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній
практиці це спеціалізовані сприйняття називають «почуттями».
У психології спорту виділяють
загальні ознаки, характерні для всіх спеціалізованих сприйнять. До них
відносяться наступні:
1) спеціалізація
розпізнавальної функції одного або сукупності аналізаторів;
2) обумовленість сприйняття
особливостями середовища, у якій діє спортсмен, або особливостями предметів, з
якими (на які) виконуються рухові дії;
3) обумовленість просторовим
розташуванням супротивників і партнерів;
4) лабільність (нестійкість),
яка вимагає постійного виконання вправи;
5) високий рівень розвитку
почуття, що з’являється в результаті високого рівня тренованості.
Спеціалізовані сприйняття
численні і недостатньо вивчені, тому обмежимося згадуванням лише частини
спеціалізованих «почуттів», що зустрічаються в спортивній практиці
[16].
«Почуття води».
Складне і тонке сприйняття опору води. Властиве плавцям, які називають його ще
і як «почуття опори».
Основою цього почуття служить
взаємозв’язок функції двох аналізаторів: рухового (відчуття напрямку,
амплітуди, зусиль при виконанні гребків) і шкірного (відчуття температури,
тиски і дотики води).
«Почуття м’яча».
Виникає й удосконалюється в представників усіх спортивних ігор з м’ячем. У кожному
окремому виді спорту має свою специфіку.
«Почуття планки».
Воно властиве стрибунам у висоту з розбігу і із жердиною. Засноване на
діяльності рухового і зорового аналізаторів, на відчуттях положення і руху тіла
в повітрі, зоровому сприйнятті стійок, планки (це дуже важливо) за мить до
перельоту через неї. Почуття планки дає спортсменові можливість угадати рухи,
що знадобляться йому вже в перельоті і при приземленні.
2.3 Роль уяви у керуванні рухами

Особлива роль належить уяві
про рухові дії.
Навчання техніці фізичних
вправ у фізичному вихованні і спорті завжди починається зі створення уявлення
про досліджувану дію. Це необхідно для того, щоб сформувати у свідомості учня
образ реальної дії, що повинен служити еталоном при практичному виконанні
рухів, за допомогою якого спортсмен здійснює контроль і керування у своїй
діяльності. Будь-яка рухова дія або фізична вправа кожна людина виконує тільки
так, як він його собі представляє. Уява служить програмою для реалізації рухових дій.
Наявний у пам’яті людини
еталон (ідеальний образ) дії є тим необхідним елементом діяльності, що певних
умов варто відтворити з максимальною точністю. У цьому полягає програмуюча
функція уяви.
Перед виконанням рухової дії уява
про рух за допомогою механізмів ідеомоторних реакцій (регулювання функцій)
дозволяє організму підготуватися до майбутньої діяльності. Так сполучаться
програмуюча і регулююча функції [16].
У процесі виконання дії по
каналах зворотного зв’язку в кору великих півкуль головного мозку надходить
інформація про зовнішні умови діяльності і про саму дію. Ця інформація
порівнюється з програмою рухів (уявленням), і якщо вона відповідає йому, —
діяльність продовжується. Якщо виникають які-небудь неузгодженості, то в
діяльність вносяться необхідні корективи. У даному випадку ведуча роль належить
регулюючій функції уяви.
Регулююча функція виявляється
і після закінчення дії. Згадування про відчуття, які виникли в ході виконання
рухів, дозволяють людині, аналізуючи свою діяльність, розуміти причини помилок.
Така розумова робота полягає в переробці наявної інформації в уявленнях про ідеальний
образ і реально виконані дії.
Уявлення про рухові дії
виконують ще одну функцію, що успішно використовується в спортивній практиці.
Ця функція — тренувальна. Відомо, що, уявляючи собі рух, можна вправлятися,
удосконалюючи техніку будь-яких рухових дій. На практиці ця функція називається
ідеомоторним тренуванням. Вона характеризується тим, що спортсмен оживляє
систему механізмів довільних рухів, унаслідок чого виникають мікрореакції
нервово-м’язової, вегетативної й іншої функціональної систем організму. Ці
реакції ідентичні реальними, які виникають при практичному виконанні рухів. У
результаті здійснення ідеомоторного тренування (багаторазового уявного
повторення) відбувається закріплення структури механізмів довільної дії.
Важливо відзначити, що
ідеомоторне тренування має свої принципи, які дозволяють підвищувати
ефективність функції:
—                  
чим
яскравіше й чіткіше уявлення, тим яскравіше виражений тренувальний ефект;
—                  
ефект
зростає, якщо уявлення супроводжується «уявним проговорюванням»
процесу виконання дії;
—                  
ефект
стане особливо яскравим, якщо спортсмен опанував просторовими ознаками рухів;
—                  
тренувальний
ефект, може бути негативним, якщо уявлення помилкове.



2.4 Реакція в спорті

Реакція — це усвідомлювана
відповідна дія на визначений сигнал.
Усі різновиди реакції мають
ту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу
(основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період).
Типовий приклад реакції —
старт у спорті. Наприклад, плавець, що приготувався до старту, по команді
«Увага!» приймає вихідне положення. З цього моменту до стартового
пострілу проходить попередній період реакції. Від пострілу до початку руху
спортсмена — основний латентний період реакції. Від початку стартових рухів до
відриву від стартової тумбочки — виконавчий. Реакції, як правило, дуже
швидкоплинні. Вони тривають тисячні частки секунд. Але за цей час система
периферичних і центрально-мозкових нервових процесів виконує функції сприйняття
сигналу, його усвідомлення, посилки по еферентних шляхах імпульсів до м’язів,
що забезпечують виконання відповідних дій [8].
У психології спорту
розрізняють прості і складні реакції.
Прості реакції
характеризуються одним сигналом і однією, заздалегідь відомою, відповідною
дією. Складні реакції визначаються двома і більш сигналами, однією або
декількома відповідними діями.
У простих реакціях виділяють
три типи: сенсорний, моторний і нейтральний. Тип реакції залежить від
спрямованості уваги спортсмена. Наприклад, якщо спортсмен на старті, очікує
команду до початку виконання дій (на старті), то в нього з’являється сенсорний
тип реакції. Якщо ж спортсмен зосередився на майбутніх рухах, то ця реакція в
нього моторного типу. При нейтральному типі реакції в спортсмена немає акцентування
уваги.
Складні реакції типові для усіх
видів спорту, де є протиборство суперників (бокс, фехтування, види боротьби,
спортивні ігри).
Представники цих видів
спорту, як правило, володіють значним арсеналом прийомів нападу, захисту, обманних
дій, але усі не знають заздалегідь, як поводитися в даний момент, який
застосувати прийом, тому їх реакції носять вибірковий характер. Такі реакції
теж відрізняються швидкістю, але в них більш тривалий, у порівнянні з простими
реакціями, латентний період, що виникає в результаті великої кількості
інформації, яка надходить у головний мозок і потребує переробки.
Реакції — це один із проявів
фізичної якості швидкості.
Швидкість реакції в спорті
має величезне значення. Часто результат спортивної боротьби залежить від того,
наскільки вчасно і раціонально реагує спортсмен на зміни в змагальній ситуації
або наскільки вчасно він виконує стартову дію. Швидкість реакцій піддається
удосконалюванню за допомогою спеціальних вправ.
2.5 Психологічна напруга і перенапруга в
тренувальному процесі
Один з найважливіших
факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, — рівень
психічної напруги [6].
Робота, вироблена спортсменом
у ході тренувальних занять, вимагає енергетичного забезпечення і збереження
сталості внутрішнього середовища організму. У цьому зв’язку, а також для
досягнення успіху в спортивній діяльності спортсменові необхідно приводити в
активний рух механізми, що регулюють стан організму спортсмена, що забезпечують
внутрішні умови здійснення певних дій. Регуляція діяльності людини завжди
протікає комплексно. Її основу складають емоційно-вольова сфера людини,
вегетативні механізми і принцип домінанти в керуванні діяльністю.
Переходячи до більш
детального розгляду даного питання, необхідно згадати слова І.П.Павлова, який
писав, що „людина є система, яка існує по своєму найвищому саморегулюванню».
Дійсно, людський організм є
досить довершеним у плані самоконтролю і саморегуляції.
Механізми домінанти,
тимчасово пануючого вогнища порушення, дозволяють нам в умовах, коли надходить маса
різноманітних подразників і сигналів, відібрати з них тільки ті, які мають
значення для виконуваної діяльності. Позитивна роль домінанти в керуванні
діяльністю спортсмена полягає в тому, що властивість її підкріплюватися
сторонніми подразниками і гальмувати інші вогнища порушення забезпечує
досягнення мети навіть у несприятливих умовах. Однак у ряді випадків інертність
домінанти заважає спортсменові швидко й адекватно пристосуватися до ситуації,
що змінилася, змінити план ведення двобою, змінити уявлення про методику
тренування і т.д.
Природа передбачила й інший
механізм подолання перешкод — виникнення емоцій. Ця роль емоцій була зрозуміла
із самого початку їх вивчення. Емоція виникає лише тоді, коли здійснення
інстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується на
перешкоду. У спорті емоційна регуляція діяльності виявляється при великому
бажанні досягти високого результату, при сильних переживаннях. Часто емоції
розкривають додаткові ресурси, автоматично, неусвідомлено для спортсмена. Таким
чином, розкриваються і реалізуються в діяльності резервні можливості організму.
Позитивне значення емоційної регуляції полягає в гіперкомпенсаторній
мобілізації енергетичних ресурсів, хоча ця перевага має і слабкі сторони: така
регуляція неощадлива, марнотратна, завжди містить небезпека ухилу від головної
мети.
Вольова регуляція компенсує
слабкі місця емоційної, перешкоджає її генералізації, сприяючи утриманню початкової
мети [7].
Вольова регуляція — це
фактори свідомої напруги фізичних і духовних сил, спрямованих на підвищення
результатів будь-якої діяльності. В основі вольової регуляції лежить не тільки
бажання, але і глибоке розуміння необхідності перебороти самого себе заради
досягнення мети. Але і вольова регуляція має свої недоліки: значне обмеження
часу для пошуку рішення, що ускладнює рішення нових задач, обмежує творчість
через програмування діяльності.
Оптимальне сполучення всіх
компонентів регуляції, необхідне для здійснення успішної діяльності, можливо
тільки в результаті становлення особистості спортсмена, значного розвитку його
фізичних якостей, закріплення й удосконалювання рухових навичок і повної
адекватності вегетативних реакцій організму. Природно, процеси регуляції
приводять спортсмена в стан психічної напруги, які, будучи адекватними
зовнішніми і внутрішніми умовами виконання діяльності, можуть мати різний
рівень прояву. Відомо, що психічна напруга впливає на результати діяльності
людини як позитивно, так і негативно. У спорті багато прикладів, коли психічна
напруга була причиною або зниження працездатності і розладу сну спортсмена, або
росту його спортивної майстерності, що забезпечило успіх його виступу на
змаганнях. Напруга в тренуванні пов’язана з процесом діяльності, з необхідністю
виконувати усе більш зростаюче фізичне навантаження. Психічна напруга в умовах
змагань доповнюється напругою, обумовлена метою досягти певного результату,
тому психічна напруга в тренуванні називають процесуальною, а в змаганні —
результативною.
Висока і тривала напруга може
вплинути на спортсмена. В умовах сучасного тренування застосовуються такі
високі фізичні навантаження, що нерідко спортсмен відчуває стан підвищеної
психічної напруги. Сама по собі психічна напруга в спорті — фактор позитивний,
що відбиває активацію усіх функцій і систем організму й забезпечує високу
продуктивність діяльності. Але варто врахувати, що при несприятливих факторах
(високій і тривалій напрузі, страху перед навантаженням, поганими взаєминами,
недостатній мотивації, непевності в собі і т.п.) психічна напруга може
викликати дисгармонію функцій, надлишкову і невиправдану витрату енергії.
Слабкий ступінь психічної напруги не залишає наслідків і зникає через кілька
днів [4].
Сильна і тривала перенапруга
може мати негативні наслідки навіть через тижні і місяці. Негативні наслідки звичайно
виявляються в несприятливому відношенні до оточуючих й у своєрідних
поведінкових актах.
У психології виділяють три
стадії психічної перенапруги, що мають загальні і специфічні для кожної з них
ознаки.
Загальні ознаки: швидка
стомлюваність, зниження працездатності, розлад сну, відсутність почуття
свіжості і бадьорості після сну, епізодичні головні болі.
Специфічні ознаки:
Нервозність — примхливість, нестійкість
настрою, внутрішня дратівливість, виникнення неприємних відчуттів (в основному
м’язові). Спочатку ці ознаки виявляються нечасто і виражені неяскраво.
Примхливість: спортсмен залишається
дисциплінованим, організованим, як звичайно, якісно виконує завдання тренера,
але періодично виражає невдоволення спілкуванням, завданням, умовами і т.д. Це
виявляється в міміці, жестах, мові. Таку реакцію можна розглядати як своєрідну
адаптацію до зростаючих нервово-психічних напруг. Але залишати їх без уваги не
можна.
Нестійкість настрою: виявляється
у швидкій зміні і неадекватності реакції. Незначний успіх викликає бурхливу
радість, що може швидко змінитися невдоволенням усім, що оточує.
Внутрішня дратівливість: найчастіше виражається в
міміці і пантоміміці, у поведінкових актах не виявляється.
Неприємні відчуття: у певній мері є
виправданням спортсмена в тих випадках, коли він відмовляється виконувати
які-небудь завдання або невдало виступає в змаганнях. Такі настрої необхідно
м’яко, але неухильно припиняти. Скарги найчастіше бувають на хворобливі
відчуття, але вони, як правило, швидко проходять.
Міцна стенічність — наростаюча, нестримувана
дратівливість, емоційна нестійкість, підвищена збудливість, занепокоєння,
напружене чекання неприємностей.
Наростаюча, нестримувана
дратівливість
виражається в тому, що спортсмен утрачає самовладання, направляючи свій гнів на
товаришів, тренера, зовсім випадкових людей; якийсь час він ще намагається
пояснити причини гніву, потім утрачає самокритичність, усе рідше просить
вибачення за свої дії; стає нетерпимим до недоліків оточуючих людей [3].
Емоційна нестійкість, тобто нестійкість настрою,
приводить до різких коливань працездатності.
Внутрішнє занепокоєння, тобто напружене чекання
неприємностей, яке виражається в тому, що спортсмен сприймає як відхилення від
норми те, що раніш здавалося йому природним, саме собою зрозумілим.
Астенічність — загальний депресивний
настрій, тривожність, непевність у своїх силах, висока ранимість, сенситивність.
Загальний депресивний фон
настрою — це
пригніченість, загальмованість, відсутність бадьорості, що знижують мотивацію
діяльності.
Тривожність — це порушення внутрішнього
психічного комфорту, занепокоєння або страх у ситуаціях, раніше байдужних для
спортсмена.
Непевність у своїх силах виникає
в спортсмена унаслідок виникнення думки про невідповідність своїх можливостей
досягненню поставленої мети. У крайніх випадках приводить його до відмови від
досягнення мети і виходу зі спорту.
Висока ранимість, сенситивність — властивості психіки, які
приводять до того, що спортсмен дуже болісно реагує на найменшу недружелюбність
у взаєминах, на зміна режиму тренувальних занять або задач змагань.
Знаючи ознаки психічної
перенапруги, тренер може вносити корективи в тренувальний процес спортсмена
згідно з динамікою його психічного стану.



2.6 Передзмагальні психічні стани

Центральне місце в психології
змагальної діяльності спортсмена займає дослідження таких психічних станів, як
психічна напруга, емоційне порушення, стрес, передстартове хвилювання. Ці стани
характеризуються як передробочі у випадках значимої діяльності з невизначеним результатом.
В основі психічної напруги
лежить взаємодія двох видів регуляції в діяльності спортсмена: емоційній і
вольовій. Перший породжує переживання, другий — вольове зусилля. Часто
переживання спортсмена, що виникають перед змаганням, досить успішно стимулюють
його, зводячи до мінімуму вольові зусилля. У той же час будь-яке вольове
зусилля має у своїй основі емоційний початок. Як відомо, ці поняття глибоко
взаємозалежні. Передзмагальна емоційна напруга регулюється цілеспрямованим
вольовим зусиллям. Емоції викликають енергетичний викид, а воля визначає
економічність використання цієї енергії. Історія спорту знає чимало прикладів,
коли рекордні досягнення ставали результатом емоцій, керованих волею [3]. Розглянемо схему динаміки передзмагальних
психічних станів спортсмена в період, що передує старту, і в момент старту. У
повсякденному житті, при відсутності екстремальних ситуацій, рівень психічної
напруги знаходиться в межах норми. За кілька днів до старту рівень напруги
зберігається близьким до норми. Якщо він залишається таким до старту, то
спортсмен знаходиться в стані стартової байдужності.
У цьому випадку можна
говорити впевнено, що цей спортсмен на змаганнях продемонструє досягнутий
рівень підготовленості, але його резервні можливості не реалізуються.
Звичайно з наближенням
змагання напруга зростає. Спортсмени, нестійкі емоційно, відчувають його за
тиждень і більше, емоційно стійкі — найчастіше тільки в день старту.
Найбільш сприятливим випадком
вважається той, коли оптимальний рівень напруги співпадає з часом старту. Стан,
який виникає в таких випадках називають станом бойової готовності. Тоді
на змаганнях спортсмен максимально реалізує свою підготовку при значному
піднесенні, використовуючи всі резервні рухові, вольові та інтелектуальні
можливості.
Оптимальний рівень психічної
напруги може не збігтися з часом старту. Однак зберегти оптимальний рівень
готовності до діяльності тривалий час практично неможливо. У цих випадках
психічна напруга підсилюється, переходячи в напруженість, так що в результаті
спортсмен виявляється в стані стартової лихоманки [3].
У цьому стані його нервова
система знаходиться на грані можливостей витримати концентроване порушення.
Деякі спортсмени здатні тривалий час знаходитися в цьому стані без впливу на
спортивний результат. Але є й інші, які швидко виявляють у поведінці елементи
гальмування. Однак, як це вже доведено наукою, у будь-якому випадку стан
стартової лихоманки знижує надійність спортсмена й імовірність досягнення ним
високого результату, хоча і не обов’язково результат повинен бути низьким.
Існують окремі випадки, коли спортсмен, знаходячись у стані стартової
лихоманки, показує дуже високий результат. Але визначається це особливостями
безпосередньої підготовки до виконання дії.
Прикладом може служити виступ
спортсменів на змаганнях зі стрибків у довжину: стрибун показує низький для
себе результат у п’ятьох спробах або робить безліч заступів, а в шостий раз
виконує рекордний стрибок.
Найгірший вид передстартового стану виникає, коли рівень
психічної напруги різко падає, — це стан стартової апатії. Цей період звичайно
короткий за часом. Як правило, апатія виникає в результаті переходу від
максимальної психічної напруги до стану нерухомості (ступор) і є наслідком
гострої перенапруги в перед змагальній ситуації.
Стартова апатія — це зниження мотивації діяльності, вольової
активності і почуття відповідальності. Вона не дозволяє спортсмену реалізувати
навіть досягнутий рівень підготовки.


ВИСНОВКИ
Мотиви діяльності у фізичному вихованні і спорті, як і в
будь-якому іншому виді діяльності, формуються в процесі розвитку, що створює
особистість людини, у зв’язку з накопиченням знань, умінь і навичок при
заняттях фізичною культурою або спортом.
Для організації психологічного аналізу спортивної діяльності прийнято
групувати усі види спорту і змагальні вправ. Пропонуючи свою систематику,
Т.Т.Джамгаров використовував незалежні від виду спорту положення, що виражають
характер взаємодії спортсменів у процесі змагальної діяльності, при цьому
головною метою було розглянути взаємодії, регламентовані відповідними правилами
змагань. Існує дві основні форми взаємодії: 1) стосовно супротивника —
протиборство; 2) стосовно партнерів — взаємодія.
Спеціалізовані сприйняття виникають у конкретних умовах
спортивної діяльності, що викликає в спортсмена виникнення і розвиток глибокий
специфічних відчуттів, пов’язаних зі спеціалізацією. Специфіка таких
сприйняттів, головним чином, визначається особливостями виду спорту, у якому
спеціалізується спортсмен.
Усі різновиди реакції мають
ту саму структуру: сприйняття сигналу (попередній період); усвідомлення сигналу
(основний період, латентний); відповідна дія (виконавчий період). Типовий
приклад реакції — старт у спорті.
Один з найважливіших
факторів, що забезпечують результативність тренувального процесу, — рівень
психічної напруги. Висока і тривала напруга може вплинути на спортсмена. Сама
по собі психічна напруга в спорті — фактор позитивний. Але варто врахувати, що
при несприятливих факторах психічна напруга може викликати дисгармонію функцій,
надлишкову і невиправдану витрату енергії.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.                
Генов Ф. Психологические особенности
мобилизационной готовности спортсмена. — М., 1971.
2.                
Гогунов Е.Н. Методические рекомендации по
организации подготовки стрелков из лука к преодолению экстремальных ситуаций
соревновательного характера. — М.;
Тольятти, 1998.
3.                
Гогунов
Е.Н., Мартьянов Б.И.
Психология физического воспитания. – М.: Аздат. центр «Академия»,
2000. – 288 с.
4.                
Горбунов Г Д. Психопедагогика спорта. — М., 1986.
5.                
Иванов В.В. Комплексный контроль в подготовке
спортсменов. — М., 1987.
6.                
Ильин Е.П. Психофизиология физического
воспитания. — М., 1980.
7.                
Ильин Е.П. Психология физического воспитания. — М., 1987.
8.                
Кретти Дж. Психология в современном спорте. — М., 1978.
9.                
Левонтин Р. Человеческая индивидуальность:
наследственность и среда / Пер.
с англ. — М., 1993.
10.           
Майнберг Э. Основные проблемы педагогики спорта / Пер. с нем. -М., 1995.
11.           
Мерлин В.С. Психология индивидуальности. — М.; Воронеж, 1996.
12.           
Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена.
— М., 1979.
13.           
Озолин Н.Г. Современная система спортивной
тренировки. — М., 1970.
14.           
Платонов В.Н. Подготовка квалифицированных
спортсменов. — М., 1986.
15.           
Психология: Учеб.
для ИФК / Под ред. В.М. Мельникова. — М., 1987.
16.           
Психология
физического воспитания и спорта / Под
общ. ред. Т.Т.Джамгарова и А. Ц. Пуни. — М., 1979.
17.           
Пуни А.Ц. Психологическая подготовка к
соревнованиям в спорте. — М., 1969.
18.           
Родионов А.В. Влияние психологических факторов на
спортивный результат. — М., 1983.
19.           
Спортивная
физиология: Учеб. для ин-тов физ. культуры / Под ред. Я.М.Коца. — М., 1986.
20.           
Сурков Е.Н. Психомоторика спортсмена. — М., 1984.
21.           
Харре Д. Учение о тренировке / Пер. с нем. — М., 1971.