РЕФЕРАТ
ЗАСОБИ УСПІШНОГО ВИСТУПУ
Мелітополь 2010
Засоби невербальної комунікації
1. Тактильний контакт – поштовхи,
поплескування, погладжування тощо.
					







2. Дистанція між співрозмовниками. Відстань
між учасниками ділового спілкування свідчить про його формальність або
неформальність, про ставлення партнерів один до одного, рівень зацікавленості в
розмові.
3. Орієнтація, тобто просторове положення
партнерів щодо один одного: обличчям, боком тощо. Орієнтація може змінюватися
залежно від ситуації та свідчить про рівень суперництва або співпраці.
4. Зовнішній вигляд. Основна мета – повідомити про
себе. Через імідж партнери інформують інших про свій соціальний стан, вид
діяльності, самооцінку і т.п.
5. Поза тіла. Поза
вказує на певні міжособистісні стосунки, на соціальне становище партнера. Вона
може змінюватися залежно від настрою та емоційного стану людини. Однак при
інтерпретації необхідно враховувати культурний потенціал людини і
загальноприйняті етикетні умовності, яких варто дотримуватися у певних
конкретних ситуаціях.
6. Вираз обличчя (міміка) – дає
можливість для широкої інтерпретації, приховування або демонстрації емоцій,
допомагає зрозуміти інформацію, передану за допомогою слів, сигналізує про
ставлення до когось або до чогось.
7. Погляд – дозволяє
зчитувати найрізноманітніші сигнали: від виявлення інтересу до когось або
чогось до демонстрації абсолютної зневаги. Вираз очей тісно пов’язаний з
комунікацією.
8. Паравербальні й екстравербальні сигнали. Зміст
висловлювання може змінюватися залежно від того, яка інтонація, ритм, тембр
були використані для його передачі. Мовні відтінки впливають на зміст
висловлювання, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість або
сором’язливість.
9. Жести –
можуть бути не дуже виразні, наприклад, рухи голови або тіла, але використовуються
паралельно з мовленням, що виділити в ньому певні елементи, а іноді й замінити.
Жести:
• 
відкритості–розкриття
руки, розстібування піджака;
• 
підозрілості –
потирання чола, скронь, підборіддя, вуха, прагнення прикрити обличчя руками;
• 
захисту –
просте схрещування рук, стискання пальців у кулак, кисті схрещених рук
обхоплюють пальці, плечі тощо;
• 
образи –
піднімаються плечі й опускається голова;
• 
небажання слухати –
опускає повіки, почухує вухо, поглядає на двері, знімає окуляри і демонстративно
відкладає їх у бік;
• 
переваги –
закладання рук за голову.
Завжди
краще виступати зі своїми природними жестами, ніж намагатися стримувати себе.
Дехто використовує такі жести, що не використовуються у повсякденному житті, це
переважно жести руками або кистями рук. Ці жести переважно використовуються для
заміни усних наголосів. Не треба розмахувати руками, будьте стримані в
надмірних кроках та розмахуванні руками. Варто уникати ненатуральних жестів:
театральних та хореографічних. Жести хвилювання відволікають увагу слухачів та
псують усю промову.
Риси
особистості, необхідні для позитивного іміджу
•  уміння
і бажання справляти враження;
•  здатність
нести відповідальність;
•  готовність
до змін;
•  готовність
до співпраці;
•  мистецтво
швидко приймати рішення;
•  здатність
передбачати майбутнє;
• 
широкий світогляд;
•  відчуття
ситуації;
•  здатність
побачити і виділити головне;
•  наполегливість;
•  уміння
керувати своєю думкою;
•  повага
до інших;
•  цілеспрямованість;
•  рішучість;
•  евристичність
мислення;
•  гнучкість
поведінки;
•  готовність
ризикувати;
•  впевненість
у собі;
•  конкурентноздатність;
•  енергійність;
•  прагнення
до успіху;
•  уміння
спілкуватися;
•  ініціативність;
•  уміння
подобатися людям.
Способи контролю страху
Страх–це примітивний інстинкт,
який говорить, що від небезпеки потрібно втікати. Щоб перемогти цю реакцію,
потрібно користуватися логікою та розумом.
Сплануйте,
уявіть, який вигляд матимете перед аудиторією (одяг, взуття, зачіска).
До
місця, з якого будете виступати, рухайтеся повільно. Тоді складається враження,
що ви контролюєте ситуацію.
Слідкуйте за поставою: випрямте
шию, тримайте голову так, щоб лінія підборіддя була горизонтальною.
Подивіться
в очі тим, хто вас слухатиме. Коли дивитеся у вічі співрозмовнику, ви
встановлюєте невидимий контакт.
Посміхніться.
У цей час виникає невелика пауза, під
час якої ви злегка відкриваєте губи, можна про себе сказати слово «два».
Стійте
спокійно. Зведіть рухи до мінімуму.
Жести
повинні підсилювати значення сказаних вами слів. Жести, зроблені на рівні
грудей, створюють відчуття сили, впевненості.
Зоровий контакт
Потрібно
дивитись на аудиторію так, ніби ви розмовляєте з ними у приватній бесіді. Якщо
дивитися прямо в очі вам незручно, тоді намагайтеся дивитися на брови, ніс або
чоло. Не варто дивитися тільки у свої записи або поверх голів слухачів.
Контроль над голосом
Голос
повинен бути спокійним та виказувати позитивне ставлення; використовувати свій
голос для передачі впевненості, зацікавленості, ентузіазму тощо. Без використання
голосових наголосів промова буде здаватися нудною та звучати невпевнено.
Швидкість
Промовець
повинен використовувати швидкість свого голосу так, щоб все, що він робить,
було зрозумілим. Виразно говорячи, ви змінюєте швидкість свого голосу. Швидко
ви говорите тоді, коли хочете підкреслити поспішність дій, повільно тоді, коли
пояснюєте свої ідеї. Промовці повинні виділяти важливі слова логічним
наголосом, уникайте невпевненості, повільності у своїй промові, водночас не
говоріть дуже швидко, ніби ви кудись поспішаєте.
Пауза
Паузи
найкраще робити перед та після проголошення ідей, складних пунктів та розділів
своєї промови. Пауза повинна бути настільки довгою, щоб слухачі були здатні
з’ясувати сказані ідеї та приготуватися до сприйняття наступних. Але варто уникати
примусових пауз (або просто вигуків). Пауза достатньої довжини виділяє сказані
ідеї краще за всі інші засоби усного мовлення.
Звук
Виступ
хороший лише тоді, коли вас добре чують. Треба говорити голосно та не дуже
знижувати свій тембр голосу. Направляйте свій голос на слухачів, а не,
наприклад, на стіну. Дехто змінює тембр свого голосу, щоб промова звучала
цікавіше. Говоріть голосно, коли хочете підкреслити інтенсивність, та тихо,
коли передаєте емоції.
Суб’єктивно
голос може бути хорошим або поганим.
Хороший: спокійний, з переважанням
низьких тонів, добре модульований, оксамитовий, керований, владний, інтонаційно
забарвлений, виразний, природний, звучний, доброзичливий, довірчий,
турботливий, теплий.
Поганий: вібруючий, скрипливий,
гугнявий, шепелявий, хрипкий, тремтячий, боязкий, уривчастий, гучний, ледь
чутний, безбарвний, помпезний, плаксивий, високого тембру, монотонний,
невпевнений, нудний, слабкий, напружений.
Характеристики людського голосу
Темп мовлення
Жвава
манера говорити, швидкий темп мовлення свідчать про імпульсивність
співрозмовника, його впевненість у собі; спокійна, повільна манера вказує на
незворушність, розважливість, виваженість; помітні коливання швидкості мовлення
сигналізують про брак урівноваженості, невпевненість, легку збуджуваність
людини.
Гучність
Гучний
голос вказує на щирість радості чи обурення або є ознакою зарозумілості і
самовдоволення. Негучне мовлення характеризує стриманих, скромних, тактовних, а
також слабких людей. Раптові зміни сили голосу свідчать про емоційність і
хвилювання співрозмовників. Як показує комунікативна практика, посилення
емоційності мовлення у певних випадках допомагає компенсувати відсутність
логічних доказів. Прем’єр-міністр Великобританії У. Черчіль, готуючись до
виступів, робив на полях текстів промов позначки типу: «Аргументи слабкі,
підсилити голос…»
Артикуляція
Ясна
і чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, потребу в ясності й на
недолік жвавості; нечітка, нерозбірлива вимова свідчить про поступливість,
невпевненість, м’якість, млявість волі.
Висота голосу
Фальцет
найчастіше властивий людині, у якої мислення і мовлення є значною мірою
інтелектуальними продуктами; низький грудний голос свідчить про те, що мислення
і мовлення супроводжуються підвищеною емоційністю, вони природні, а не штучні;
високий пронизливий голос – ознака страху і хвилювання; низький тон голосу – це
розслабленість, спокій і достоїнство.
Режим (або потік) мовлення
Ритмічне мовлення (плавний потік слів з
незначними періодичними коливаннями) вказує на багатство почуттів,
урівноваженість, гарний настрій. Суворо циклічне, правильне мовлення означає
усвідомлення пережитого, напруження волі, дисципліну, педантичність,
незворушність. Уривчаста манера мовлення свідчить про тверезе, раціоналістичне
мислення.
Голос і артикуляція
•
Пристосовуйте голос до оточення, у якому ви говорите.
•  Говорячи
тихо, ви залишаєте про себе враження як про людину, що не вірить у свої сили.
•  Говорячи
дуже голосно, ви видаєтесь в очах інших людиною агресивною.
е Багато хто говорить невиразно
через погану, нечітку артикуляцію. Для усунення недоліку запишіть свій голос на
магнітофон і проаналізуйте свою мову, звертаючи увагу на погано артикульовані
звуки.
•  Підвищуйте
тон голосу, запитуючи. Якщо ж вам потрібно висловити рішучість, довіру, переконати
в необхідності зробити щось або відповісти на запитання, то висоту голосу
потрібно знизити.
аудиторія імідж контакт виступ
Правила полегшення говоріння
1. Перед
тим, як говорити, а також після кожного видиху вдихайте достатню кількість
повітря. «Достатню»–означає не надмірну: кожен мовець повинен керуватися
власним досвідом і вдихати таку кількість повітря, яка відповідає особливостям
його організму.
2. Після
вдиху витрачайте повітря повільно й ощадливо. Пам’ятайте, що надмірний запас
повітря в легенях може, особливо на перших фазах видиху, призводити до його
даремної втрати.
3. Не
підвищуйте голос, говоріть так, як завжди. Підвищуючи голос, ви витрачаєте
більше повітря.
4. Вдихати
повітря потрібно і носом, і ротом.
5. Тримайте
груди рівно, трохи випнувши їх уперед – це поліпшує дихання.
6. Говоріть,
будучи у хорошій фізичній і психічній формі. Нервова система не повинна
витримувати надмірного навантаження.
Конструювання речень
1. Чергуйте
довгі речення з короткими. Довгі речення складно сприймати і розуміти.
Накопичення простих речень одне за іншим робить говоріння монотонним.
2. Не
використовуйте занадто часто особових займенників замість особистих імен. Це
може призвести до їх неправильного тлумачення.
3. Основна
думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.
4. Речення,
у якому кілька іменників стоять поруч, сприймати важко.
5. Якщо
ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час для розуміння, про що ви
говорите. Для цього наведіть приклади або перефразуйте сказане.
6. Намагайтеся
опускати несуттєві подробиці, швидко і послідовно просуваючись до розв’язки.
7. Будуйте
висловлювання від простого до складного, від відомого до невідомого.
Як підтримувати увагу слухачів
1. Поставте себе на місце слухачів. Утримати
увагу слухачів вдається, коли висловлюєш цікаві для них думки. Для
підтвердження положень своєї промови використовуйте статистичні дані, цитати,
анекдоти тощо.
2. Ваша
поведінка має свідчити про те, що ви раді
нагоді виступити й не збираєтеся говорити довго і
нудно. Дивіться людям у вічі.
3. Дуже
ефектною є вчасно зроблена пауза. Користуйтеся
паузами як розділовими знаками. Рамка тиші навколо речення виділить його серед
промови. Стратегічно розумно розташовані паузи змусять слухачів бути уважними,
чекати вашого наступного висловлювання.
4. Аудиторія
має «швидкість слуху» від 130 до 170 слів на хвилину. Тому, щоб вас слухали, не
говоріть надто швидко чи надто повільно. Навчіться зводити складні речення до
простих, але чітких висловів.
5. Майже
всі говорять «е-е-е» («ну, значить»). І говорять тоді, коли сумніваються чи не
знають, що говорити, використовуючи цей звук як маленьку хитрість, яка
допомагає дати лад думкам. Краще замість «е-е-е» промовчати.
6. Жартуйте
вдало. Не ігноруйте емоції.
Керування увагою слухачів
1. Увагу
слухачів можна утримати розповіддю про щось нове і цікаве.
2. Виступаючи
перед великою кількістю слухачів, інтереси яких не збігаються, намагайтеся
говорити на загальні теми.
3. Щось
нове, мало відоме широкому колу людей, може привернути увагу слухачів.
4. Увага
слухачів підвищується, якщо в товаристві починається дискусія навколо якоїсь
проблеми.
5. Красивий
стиль висловлювання разом з відповідними прикладами також привертає увагу.
6. Багато
залежить від людини, що переконує: чи
зуміє вона справити на слухачів приємне враження своїм зовнішнім виглядом,
поведінкою або манерами, встановити з ними контакт.
7. Переконуйте
аргументами, правильно упорядкувавши і сформулювавши їх.
8. Якщо
оратор повний натхнення, то він обов’язково викличе інтерес у слухачів.
9. Люди
охоче погоджуються з тим, що повторює їхній приятель, але наперед відкидають
те, про що говорить малосимпатична для них людина.
10. Переконувати
легше під час дискусії, а не лекції.
11.Чим
старша людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди.
12.Люди
намагаються відкидати інформацію, що не узгоджується з їхньою системою
поглядів.
13.Під
час будь-якої дискусії варто визначити головні проблеми і зосередити зусилля на
їхньому вирішенні.
14. Питання,
що не мають істотного значення для доведення певної тези, необхідно усунути.
15.Поступіться
опонентові всім, у чому можна поступитись; не стверджуйте
нічого, чого не можете довести.
16.Важко переконати інших у тому, у що
ви не вірите самі.
Типи виступів
Тема виступу тісно пов’язана з його метою.
Таким чином, лише з’ясувавши, з якою метою він говоритиме, оратор може обирати
тему свого майбутнього виступу.
Мета виступу може бути така:
проінформувати, розважити, надихнути, переконати, спонукати до певних дій або
вчинків, Часом один виступ може підпорядковуватись поєднанню двох або й трьох
завдань. Наприклад, у виступі з метою розважити слухачів рідко вдається
обійтися без їхнього інформування. У виступі
заради переконання часто наявне спонукання до чогось.
Залежно від мети виступу,
визначають його тип.
Інформаційний виступ
У добу
інформаційної революції такий тип виступу є найпоширенішим. Певною мірою до
цього типу можна віднести і лекцію у ВНЗ, і пояснення вчителя, і відповідь
школяра, і повідомлення тележурналіста. В основу такого виступу, як правило,
покладено конкретне, точне й правдиве повідомлення слухачам фактів, явищ,
подій.
заслуг,
визначення суспільної та моральної цінності певних вчинків конкретних осіб.
Сюди можна віднести виступи політичних діячів у переддень виборів. Матеріал,
який використовується у таких виступах, дібрано та скомпоновано таким чином,
щоб привернути увагу слухачів, підкреслити значення певних традицій чи звичаїв,
увиразнити значимість певних осіб. Такі виступи можуть надихати на почуття
вдячності, відданості, виконання обов’язку.
Виступ з метою переконати
Мета виступу – за
допомогою логічних доказів довести або спростувати певну думку. Такий виступ – звернення
і до розуму, і до почуттів. Суть справи викладають, оперуючи логічними
міркуваннями, намагаючись вплинути на емоції та почуття аудиторії. Тема такого
виступу зазвичай дискусійна. Мета
оратора – досягти
того, щоб слухачі погодилися з його думкою щодо спірного питання. Проте такий
виступ ніколи не має на меті заклик до безпосередніх вчинків.
Оратор
завжди ставить перед слухачами два питання: кому вірити та що робити. Тема
такого виступу має бути винятково актуальною, проблема значною і такою, що
піддається вирішенню. Успіх такого виступу найбільше залежить від добору
переконливих аргументів.
Виступ з метою спонукати
Спонукання
до певних дій може бути прямим (у такому випадку лунають недвозначні заклики) і
опосередкованим (коли заклики приховано у підтексті сказаного). Заклики можуть
носити політичний характер (стосуватися голосування за певного кандидата),
економічний (подешевшання послуг міського транспорту чи організації
безкоштовних сніданків у школі), стосуватися релігійного життя (заклики
відвідувати богослужіння, ходити до сповіді, читати Біблію), благодійництва
(організувати боротьбу проти розповсюдження СНІДу, туберкульозу, у зв’язку з
проведенням кампаній на допомогу потерпілим від стихійних лих тощо). Успіх
виступу залежить від забезпечення таких умов: сказане повинне знайти відгук у
душах людей; слухачі мають бути спроможними до дій чи вчинків, до яких їх
закликають.
Структура
виступу
Вступ є необхідною частиною навіть найбільш
стислих виступів. Він містить кілька речень, за допомогою яких оратор має
привернути увагу слухачів, сформулювати й пояснити свій задум і взагалі –
підготувати підґрунтя до сприйняття того, про що йтиметься у промові. Бажано,
щоб оратор-початківець хоча б стисло відобразив ці моменти виступу в конспекті.
Підхід до теми:
— Чи
відомо вам…
— Конкретна мета виступу: – Сьогодні
ми з’ясуємо…
– 
Хотілося б навести кілька міркувань про…
Пояснення (мотивація):
– 
Все це має відношення до нашого щоденного життя,
оскільки.
Стислий огляд основних пунктів вигляду: – Не
можна не замислитись над тим, що…
— Відразу
впадають в око такі моменти…
За
умов обмеженого часу виступу можна скомбінувати два або три з названих
моментів. З метою активізації уваги слухачів можна не повністю пояснити задум
свого виступу. Головну думку промови розкривати у виступі недоцільно, якщо
оратор знає, що слухачі сприймуть її неприязно. Якщо слухачі знають промовця
або поінформовані про проблему виступу, вступ може бути коротким.
Слід завжди пам’ятати: якщо
завершення має стосуватися суті порушеної у виступі проблеми, то вступ повинен стосуватися слухачів. Саме
роблячи вступ до виступу, необхідно зацікавити слухачів, завоювати
їхні симпатії. Оратор не має права говорити аудиторії, що він не мав можливості
підготуватися як слід, що він має не досить досвіду тощо. Слухачі не хочуть
спілкуватися з маленькою і слабкою людиною, яка неспроможна приховати свого
страху. Слухати люблять людину компетентну та впевнену в собі.
Вступ
не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим. Ще оратори
Давнього Риму рекомендували вже у вступі привернути увагу слухачів приємними
для них речами. Чим краще знає оратор свою аудиторію, тим кращий початок він
зробить.
Готуючи
основну частину виступу (виклад), найкраще рухатись від простого до
складнішого. Необхідно навчитися ставити себе на місце слухачів, яким буває
важко збагнути зв’язки між окремими думками, подіями, фактами. Через те
аудиторія починає слухати неуважно, відволікатися.
Окремі
думки промовець може розвивати по різному: розповідати, описувати, пояснювати,
доводити.
Скажімо, темою виступу є гра в шахи. Оратор може пояснити суть гри,
витлумачивши її правила, може за допомогою дібраних ним аргументів довести, що
шахи – найкраща гра, може докладно описати, як відбувся чемпіонат із шахів, або
розповісти про останнє змагання чи нагородження переможців
Слід
пам’ятати, що найцікавішою формою викладу є розповідь про певні події та їх
учасників. Чому? Тому що найбільш цікавим для слухачів є те, що відбувається з
живими людьми, те, що перебуває в русі, у розвитку, у динаміці.
Нерухоме
й неживе цікавить слухачів менше. Тому описи предметів і навіть живих істот,
зокрема, деталей їх вигляду, якщо вони не пов’язані з розвитком та з дією,
слухачам, як правило, менш цікаві.
Якщо
промовець доводить певне твердження, він повинен бути максимально об’єктивним.
Упередженість і необ’єктивність дратують слухачів, викликають у них спротив.
Закінчення
виступу є дуже важливим.
Існує кілька способів завершити свій виступ:
1. Підбити
підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.
2. Закликати
до конкретних дій.
3. Зробити
слухачам комплімент.
4. Процитувати
доречні поетичні рядки.
5. Пожартувати,
викликавши сміх.
6. Створити
кульмінацію.
Якщо
виступ щодо його цікавості й вагомості зобразити графічно, ми мали б перед
собою криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, далі трохи
спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки –
кульмінації – в кінці промови. Кожний наступний вислів повинен підсилювати
враження, здійснене попереднім висловом, аж поки думка не сягне кульмінаційного
ефекту.
Потрібно
визначити 5–6 основних питань, на які буде звернена увага слухачів. Коли ці
моменти будуть сформульовані, решта промови сформується досить легко.
Необхідно
дотримуватися теми виступу. А сам виступ має бути якнайкоротшим.
Висловлюйте
думки простими словами й короткими реченнями, щоб текст був зрозумілим,
стислим. Пам’ятайте, що більша частина щоденних розмов складається з простих
слів.
Стислість –
основна риса хорошого виступу. Ми
звикли до того, що за перші дві хвилини вечірніх новин знаємо про події в світі
майже все.
Вступ задає тон усьому виступу й дає слухачам загальне уявлення про те,
що вони почують. Для створення атмосфери взаємоповаги проговоріть вступ
напам’ять, а не читайте. Це також дозволить встановити зоровий контакт із слухачами
Уже у
вступі виділіть основну думку таким чином, щоб слухачі одразу сприйняли її як
основну і швидко зрозуміли, що ви маєте на увазі.
Основна
частина–це 5–6
яскраво і детально сформульованих ідей.
Закінчення
виступу–це кульмінація. Вона має бути ефектною. Виступ потрібно закінчувати
тоді, коли слухачі не хочуть, щоб промова ваша закінчувалася, а не тоді, коли
вони вже мріють про це.
МОВА ВИСТУПУ
Для успіху вашого виступу необхідно:
1. Позбутися звички
доречно і недоречно вживати слова-паразити типу
«значить», «так би мовити», «тобто», «зрозуміло», «власне кажучи» тощо. Мова
оратора від цього тільки програє й швидко починає надокучати, ускладнюючи
розуміння самої промови.
2. Уникати у своїй мові непотрібних скорочень, абревіатур. Декому
вони не зрозумілі, іноді вони не благозвучні.
3. Намагатися говорити
короткими висловами. Задовгий вислів часто заплутує не
тільки слухача, але й самого промовця, а то й віддаляє його від суті виступу.
Уникати великої кількості цифр. Цифра
повинна бути влучною, тільки підкріплювати думку, а не заплутувати й обтяжувати
її.
4. Уникати
нагромадження географічних назв, дат історичних подій,
складних наукових термінів. Оратор повинен орієнтуватися за географічною картою
та в історичних подіях, які використовує як приклад.
Про вибір слів
1. Для
збагачення словникового запасу читайте твори видатних авторів і слухайте
кваліфікованих ораторів. Намагайтеся записувати слова, що сподобалися, і
вислови, які потім ви будете використовувати у своїй мові.
2. Визначте,
які слова ви використовуєте дуже часто, і намагайтеся замінити їх іншими
словами і висловами. Постарайтеся, щоб ваш словниковий запас поповнювався
синонімами.
3. Навчіться
висловлюватися точно. Обирайте точні й однозначні слова.
4. Занадто
часте використання абстрактних понять потребує від слухачів великого
напруження. Читаючи афоризми, робіть паузи.
Часто
проблемою виступу є слова-штампи. Колись живі слова, навіть влучні й дотепні,
від багаторазового вживання перетворилися на «заготовки» на всі випадки життя («гаряча
– підтримка», «розмах – широкий», «допомога – повсякденна»
тощо).